Зміст
Вступ
1. Фактори і умови психічногорозвитку
2. Соціальні і біологічніумови розвитку
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Вікова психологія відзначаєті порівняно повільні, але грунтовні кількісні і якісні зміни, які відбуваютьсяв психіці і поведінці дітей при їх переході з однієї вікової групи в іншу. Зазвичайці зміни охоплюють значні періоди життя, від декількох місяців для немовлят до рядуроків для дітей більш старшого віку. Ці зміни залежать від так званих чинників,що «постійно діють»: біологічного дозрівання і психофізіологічного стануорганізму дитяти, його місця в системі людських соціальних відносин, досягнутогорівня інтелектуального і особового розвитку.
Вікові зміни психологіїі поведінка даного типу називаються еволюційними, оскільки вони пов'язані з порівняноповільними кількісними і якісними перетвореннями. Їх слід відрізняти від революційних,які, будучи глибшими, відбуваються швидко і за порівняно короткий термін. Такі змінизазвичай приурочені до криз вікового розвитку, що виникають на рубежі віків міжвідносно спокійно протікаючими періодами еволюційних змін психіки і поведінки. Наявністькриз вікового розвитку і пов'язаних з ними революційних перетворень психіки і поведінкидитяти з'явилася одним з підстав для розділення дитинства на періоди вікового розвитку.
1. Фактори і умовипсихічного розвитку
Важливими аспектамиу вивченні розвитку психіки були співвідношення якісних і кількісних параметрівцього процесу, аналіз можливостей революційної і еволюційної шляхів становленняпсихічного. Частково з цим зв'язувалося питання про темп розвитку і можливості йогозміни.
Спочатку, виходячиз теорії Дарвіна, психологи, як говорилося вище, вважали, що розвиток психіки відбуваєтьсяпоступово, еволюційно. При цьому існує спадкоємність при переході від стадії достадії, а темп розвитку строго фіксований, хоча частково може прискорюватися абосповільнюватися залежно від умов. Роботи Штерна, зокрема його ідея про те, що темпрозвитку психіки індивідуальний і характеризує особливості даної людини, дещо поколивалицей погляд, зафіксований Холом і Клапаредом. Проте природничо-наукові постулати,що довели зв'язок психічного з нервовою системою, не дозволяли поставити під сумнівпоступальний характер розвитку психіки, пов'язаний з поступовим дозріванням нервовоїсистеми і її вдосконаленням. Так, П.П. Блонський, що зв'язував розвиток психікиіз зростанням і дозріванням, доводив неможливість його прискорення, оскільки темпрозумового розвитку, на його думку, пропорційний темпу соматичного розвитку, якийне може бути прискорене.
Проте роботи генетиків,рефлексологів, психіатрів, психоаналітиків показали, що нервова система людини єпродуктом його соціального розвитку. Це доводили і експерименти біхевіористів, гнучкість,що продемонстрували, і пластичність психіки при формуванні і переформовуванні поведінковихактів, а також роботи І.П. Павлова, В.М. Бєхтерєва і інших учених, які встановилинаявність досить складних умовних рефлексів у маленьких дітей і тварин. Таким чином,було доведено, що при цілеспрямованій і чіткій організації середовища можна добитисяшвидких змін в психіці дитяти і істотно прискорити його психічний розвиток (наприклад,при навчанні певним знанням і умінням). Це привело деяких учених, зокрема російськихлідерів социогенетического напряму, до думки про те, що можливі не лише еволюційні,але і революційні, стрибкоподібні, періоди в розвитку психіки, при яких відбуваєтьсярізкий перехід накопичених кількісних змін в якісних. Наприклад, дослідження підлітковогоперіоду привели А.Б. Залкинда до думки про його кризисний характер, що забезпечуєрізкий перехід на нову стадію. Він підкреслював, що такий якісний стрибок визначаєтьсятрьома процесами — стабілізаційними, які закріплюють колишні придбання дітей, власнекризисними, які пов'язані з різкими змінами в психіці дитяти, і новими елементами,що з'являються в цей період, характерними вже для дорослих людей.
Проте в цілому розвитокпсихіки все ж характеризувався більшістю психологів як переважно еволюційне, а можливістьповністю змінити спрямованість і індивідуальні особливості процесу, була поступовознехтувана. Ідея ж про поєднання літичних і критичних періодів в становленні психікипізніше була втілена в періодизації Виготського.
Ще один тип змін, якіможуть розглядатися як ознака розвитку, пов'язаний з впливом конкретної соціальноїситуації. Їх можна назвати ситуаційними. Такі зміни включають те, що відбуваєтьсяв психіці і поведінці дитяти під впливом організованого або неорганізованого навчанняі виховання.
Вікові еволюційні іреволюційні зміни психіки і поведінки зазвичай стійкі, незворотні і не вимагаютьсистематичного підкріплення, тоді як ситуаційні зміни психології і поведінка індивіданестійкі, зворотні і передбачають їх закріплення в подальших вправах. Еволюційніі революційні зміни перетворять психологію людини як осіб, а ситуаційні залишаютьїї без видимих змін, зачіпаючи лише приватні форми поведінки, знання, уміння і навики.
Ще однією складовоюпредмету вікової психології є специфічне поєднання психології і поведінки індивіда,що позначається за допомогою поняття «віку». Передбачається, що в кожномувіці чоловік має унікальне, характерне лише для нього з'єднання психологічних іповедінкових особливостей, яке за межами цього віку вже більше ніколи не повторюється.
Поняття «вік»в психології асоціюється не з кількістю років, прожитих людиною, а з особливостямийого психології і поведінки. Дитя може виглядати не по роках дорослим в своїх думкахі вчинках; підліток або хлопець багато в чому можуть проявляти себе як діти. Своївікові особливості мають пізнавальні процеси людини, його сприйняття, пам'ять, мислення,мова та інші. Ще в більшій мірі, чим в пізнавальних процесах, вік людини виявляєтьсяв особливостях його особи, в інтересах, думках, поглядах, мотивах поведінки. Психологічноправильно певне поняття віку служить основою для встановлення вікових норм в інтелектуальномуі особовому розвитку дітей, широко використовується у всіляких тестах як точка відлікудля встановлення рівня психічного розвитку того або іншого дитяти.
Третьою складовою предметувікової психології і одночасно психології вікового розвитку є рушійні сили, умовиі закони психічного і поведінкового розвитку людини. Під рушійними силами психічногорозвитку розуміються ті чинники, які визначають собою поступальний розвиток дитяти,є його причинами, містять в собі енергетичні, спонукальні джерела розвитку, направляютьйого в потрібне русло. Умови визначають собою ті внутрішні і зовнішні чинники, щопостійно діють, які, не виступаючи як рушійні сили розвитку, проте впливають нанього, направляючи хід розвитку, формуючи його динаміку і визначаючи кінцеві результати.Що ж до законів психічного розвитку, то вони визначають собою ті загальні і приватнізакономірності, за допомогою яких можна описати психічний розвиток людини і спираючисьна яких можна цим розвитком управляти.
Чинники, що визначаютьрозвиток психіки. У зв'язку з вивченням закономірностей, що визначають динамікурозвитку психіки, особливу актуальність придбало питання про роль спадковості ісередовища в цьому процесі, про співвідношення біологічного зростання і дозріванняіз становленням пізнання і якостей особи. Якщо зростання пов'язане переважно з кількіснимизмінами, із збільшенням, наприклад, маси тіла або клітин головного мозку, той розвитокмає на увазі і якісні перетворення, зміни в світовідчуванні, розумінні себе і щооточують. Необхідно відзначити, що в психології розділення зростання і розвиткуособливо складно, оскільки становлення психічної сфери тісно пов'язане із зростаннямматеріального субстрата психіки.
Психічний розвиток,на думку Штерна, має тенденцію не лише до саморозвитку, але і до самозбереження,тобто до збереження індивідуальних, природжених особливостей кожного дитяти, першза все індивідуального темпу розвитку. Воно пов'язане також з диференціацією і перетвореннямпсихічних структур, направлених на повніше і точніше розуміння довколишньої дійсності.
Е. Геккелем в XIX ст.був сформульований закон: онтогенез (індивідуальний розвиток) є скороченим повтореннямфілогенезу (історичного розвитку вигляду).
Перенесений у віковупсихологію біогенетичний закон дозволив представити розвиток психіки як повторенняосновних стадій біологічної еволюції і етапів культурно-історичного розвитку людства.От як описує розвиток дитяти одного з прибічників теорії рекапітуляції Ст. Штерн:дитя в перші місяці свого життя знаходиться на стадії ссавця; у другому півріччідосягає стадії вищого ссавця — мавпи; потім початкових рівнів людського стану; розвиткупервісних народів; починаючи зі вступу до школи, засвоює людську культуру — спочаткуу дусі античного і старозавітного світу, пізніше (у підлітковому віці) у дусі середньовічногофанатизму і лише до зрілості піднімається до рівня культури Нового часу.
Стани, заняття маленькогодитяти стають відгомонами століть, що давно пішли. Дитя розкопує хід в купі піску- його так само, як його далекого предка, притягує печера. Він пробуджується в страхувночі — значить, відчув себе в первісному лісі, повному небезпек. Він малює, і йогомалюнки подібні до наскальних зображень, що збереглися в печерах і гротах.
Що розуміється підбіологічним і соціальним чинниками розвитку в даний час?
Біологічний чинниквключає, перш за все, спадковість. Вітчизняні психологи вважають, що успадковуються,принаймні, два моменти — темперамент і завдатки здібностей. У різних людей центральнанервова система функціонує по-різному. Сильна і рухлива нервова система, з переважаннямпроцесів збудження, дає холеричний, «вибуховий» темперамент, при врівноваженостіпроцесів збудження і гальмування — сангвінічний. Людина з сильною, малорухливоюнервовою системою, переважанням гальмування — флегматик, що відрізняється повільністюі менш яскравим вираженням емоцій. Меланхоліка, що володіє слабкою нервовою системою,особливо ранимо і чутливий. Хоча найбільш легкі в спілкуванні і зручні для тих,що оточують сангвініків, не можна «ламати» даний природою темпераментінших дітей. Прагнучи погасити афектні спалахи холерика або спонукавши флегматиктрохи швидше виконувати учбові завдання, дорослі повинні в той же час постійнийвраховувати їх особливості, не вимагати непосильного і цінувати те краще, що приноситькожен темперамент.
Спадкові завдатки додаютьсвоєрідність процесу розвитку здібностей, полегшуючи або утрудняючи його. Розвитокздібностей залежить не лише від завдатків. Якщо дитя з абсолютним слухом регулярноне гратиме на музичному інструменті, успіхів у виконавському мистецтві він не доб'єтьсяі його спеціальні здібності не розвинуться. Якщо учень, який схоплює все на льотупід час уроку, не займається сумлінно удома, він не стане відмінником, не дивлячисьна свої дані, і його загальні здібності до засвоєння знань не отримають розвитку.Здібності розвиваються в діяльності. Взагалі власна активність дитяти настількиважлива, що деякі психологи вважають активність третім чинником психічного розвитку.
Біологічний чинник,окрім спадковості, включає особливості протікання внутріутробного періоду життядитяти. Хвороба матері, ліки, які вона приймала в цей час, можуть викликати затримкупсихічного розвитку дитяти або інші відхилення. Позначається на подальшому розвиткуі сам процес народження, тому потрібно, аби дитя уникнуло родової травми і вчаснозробило перший вдих.
Другий чинник — середовище.Природне середовище впливає на психічний розвиток опосередковано — через традиційнів даній природній зоні види трудової діяльності і культуру, що визначають системувиховання дітей. На крайній Півночі, кочувавши з оленярями, дитя розвиватиметьсятрохи інакше, чим житель промислового міста в центрі Європи. Безпосередньо впливаєна розвиток соціальне середовище, у зв'язку з чим чинник середовища часто називаютьсоціальним.
Соціальне середовище- поняття широке. Це суспільство, в якому зростає дитя, його культурні традиції,переважаюча ідеологія, рівень розвитку науки і мистецтва, основні релігійні течії.Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнятав нім система виховання і навчання дітей, починаючи з державних і приватних учбовихзакладів (дитячих садів, шкіл, будинків творчості і так далі) і кінчаючи специфікоюродинного виховання.
Соціальне середовище- це і найближче соціальне оточення, що безпосередньо впливає на розвиток психікидитяти: батьки і інші члени сім'ї, пізніше вихователі дитячого саду і шкільні вчителі(інколи друзі сім'ї або священик). Слід зазначити, що з віком соціальне оточеннярозширюється: з кінця дошкільного дитинства на розвиток дитяти починають робитивплив однолітки, а в підлітковому і старшому шкільному віках можуть істотно впливатидеякі соціальні групи — через засоби масової інформації, організацію мітингів, проповідів релігійних общинах і тому подібне
У дітей з однаковимактуальним рівнем розвитку можуть бути різні потенційні можливості. Одне дитя легкоприймає допомогу і потім вирішує самостійно всі схожі завдання. Іншому важко виконатизавдання навіть за допомогою дорослого Тому, оцінюючи розвиток конкретного дитяти,поважно враховувати не лише його актуальний рівень (результати тестування), алеі «завтрашній день» — зону найближчого розвитку.
Навчання повинне орієнтуватисяна «зону найближчого розвитку». Навчання, по Л.С. Виготському, веде засобою розвиток. Але воно не повинне в той же час відриватися від розвитку дитяти.Значний відрив, штучний забіг вперед без врахування можливостей дитяти приведе вкращому разі до натаскування, але не матиме розвиваючого ефекту. С.Л. Рубінштейн,уточнюючи позицію Л.С. Виготського, пропонує говорити про єдність розвитку і навчання.
Навчання повинне відповідатиможливостям дитяти на певному рівні його розвитку. Реалізація цих можливостей вході навчання породжує нові можливості наступного, більш високого рівня. «Дитяне розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і виучуючись»,- писав С.Л. Рубінштейн. Це положення збігається з положенням про розвиток дитятив процесі його діяльності.
Кожна ознака, розвиваючись,набуває чогось нового, чого не було в спадкових завдатках, і завдяки цьому питомавага спадкових впливів то посилюється, то ослабляється і відсовується на заднійплан. Роль кожного чинника в розвитку однієї і тієї ж ознаки опиняється різною нарізних вікових етапах. Наприклад, в розвитку мови значення спадкових передумов раноі різко зменшується, і мова дитяти розвивається під безпосереднім впливом соціальногооточення, а в розвитку психосексуальності роль спадкових моментів зростає в підлітковомувіці.
Таким чином, єдністьспадкових і соціальних впливів — це не постійна, раз і назавжди дана єдність, адиференційоване, таке, що змінюється в процесі самого розвитку.
2. Соціальні ібіологічні умови розвитку
Психічний розвитокіндивіда, формування особистості є біологічно і соціальне зумовленим процесом. Людськийіндивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homosapiens і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобтоїї філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічнимі соціальним.
За даними Г.С. Костюка,онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості- соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвиткулюдини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувавсяв процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковістьпредставлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі йогоісторичного і суспільного розвитку.
Наявність цих двохдетермінант визначила й два протилежних погляди на чинники походження особистості.Представники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінуєтьсялише біологічним фактором, біологічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічнийрозвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.
З точки зору сучасноїнауки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнєслово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливийбез біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людськогозародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку.Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в йогогенотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму,його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характерудозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів,безумовно рефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюютьперші акти поведінки, пов'язані з її органічними потребами.
Хоча вихідний фондспадково організованих потреб і актів поведінки в дитини невеликий, однак її нервовасистема має у собі спадково обумовлені величезні можливості утворення нових потребта форм поведінки, яких немає у тварин.
Людські задатки — цеприродні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості.Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя.Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються черезспілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізаціїіндивіда здійснюється його розвиток як особистості.
Одних задатків замалодля формування психічних властивостей. Як свідчать результати експериментальнихдосліджень психічного розвитку однояйцевих близнюків (вони мають ідентичні генетичніякості, бо розвиваються з однієї заплідненої яйцеклітини), притаманні їм психічнівластивості можуть помітно відрізнятися залежно від умов виховання. Схожість в їхньомупсихічному розвитку збільшується, якщо вони виховуються спільно, і зменшується,якщо виховання здійснюється за різних умов. Відмінність між близнюками зростає припереході від простих психічних функцій до складних.
Численні експериментальнідані, здобуті в дослідженнях О.Р. Лурії, Р. Заззо, Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина,М.Ю. Малкова та інших, свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосередньой прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, як підкреслює Г.С. Костюк, є«результат індивідуальної історії розвитку, зумовлюваної не тільки природнимиданими, а й суспільними обставинами і діяльністю самою дитини».
Суспільні, соціальніумови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам,притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвиваєтьсядитина, — це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище,а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовнізасоби, духовні цінності, загалом культура людської цивілізації. За думкою В.І.Вернадського, — це ноосфера, що має планетарний характер.
Зумовлені історичнимрозвитком людської цивілізації матеріальні та духовні цінності передаються кожномуновому поколінню не через хромосомний апарат, а завдяки спілкуванню дітей з дорослими,у процесі спеціально організованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічнийрозвиток дитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якимивона вступає в контакт.
Вплив суспільного середовищазмінюється залежно від процесу дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумовихсил, становлення потреб і прагнень, здатності сприймати об'єкти та наслідувати їх,від виникнення нових видів діяльності. Життєві зв'язки дитини з навколишнім соціальнимсередовищем характеризуються вибірковістю, а з віком розширюються і збагачуються.Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім'я, батьки, родичі, якідоглядають її. Пізніше поруч з дітьми з'являються інші люди — вихователі та вчителіосвітніх установ, товариші,
Шкільні й позашкільнігрупи. Дитина поринає у суспільне оточення, з яким установлюються як безпосередні,так і опосередковані контакти — через засоби масової інформації, участь у спільнійдіяльності тощо. Впливи соціального оточення опосередковуються також рівнем власноїактивності дитини у діяльності й поведінці, характером відносин з іншими людьми,рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо.
Висновки
Отже, кожна ознака,розвиваючись, набуває чогось нового, чого не було в спадкових завдатках, і завдякицьому питома вага спадкових впливів то посилюється, то ослабляється і відсовуєтьсяна задній план. Роль кожного чинника в розвитку однієї і тієї ж ознаки опиняєтьсярізною на різних вікових етапах. Наприклад, в розвитку мови значення спадкових передумоврано і різко зменшується, і мова дитини розвивається під безпосереднім впливом соціальногооточення, а в розвитку роль спадкових моментів зростає в підлітковому віці.
Таким чином, єдністьспадкових і соціальних впливів — це не постійна, раз і назавжди дана єдність, адиференційоване, таке, що змінюється в процесі самого розвитку. Психічний розвитокдитини не визначається механічним складанням двох чинників. На кожному етапі розвиткупо відношенню до кожної ознаки розвитку необхідно встановлювати конкретне поєднаннябіологічних і соціальних моментів, вивчати його динаміку.
Списоквикористаної літератури
1. Абульханова-Славская, К.А. Стратегия жизни /К.А. Абульханова-Славская.- М.: Мысль, 1991. — 304 с.
2. Боришевский, М.И. Развитие саморегуляции поведенияшкольников: дис. на соискание науч. степ. Доктора психол. наук в форме науч. докл.:19.00.07 “Педагогическая и возрастная психология” / М.И. Боришевский. — К., 1992.- 77 с.
3. Колесніченко, Л.А. Психологічні особливості саморегуляціїу професійній діяльності менеджерів: автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд.психол. наук: спец. 19.00.07/Л.А. Колесніченко. — К., 2004. — 20 с.
4. Конопкин, О.А. Психическая саморегуляция произвольнойактивности человека. Структурно-функциональный аспект / О.А. Конопкин // Вопросыпсихологии. — 1995. — № 1. — С.5-12
5. Миславский, Ю.А. Саморегуляция и активность личностив юношеском возрасте / Ю.А. Миславский // Науч. исслед. ин-т общей и педагогическойпсихологии Акад. пед. наук СССР — М.: Педагогика, 1991. — 152 с.
6. Позіненко, Ю.В. Роль саморегуляції в оптимізації професійноїдіяльності працівників правосуддя: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.психол. наук: спец. 19.00.06 “Юридична психологія” / Ю.В. Позіненко. — Х., 2004.- 20 с.