Зміст
1 Стандартизація і економія матеріальнихресурсів
2 Сертифікація та безпека продуктів
Список використаних джерел
1 Стандартизація іекономія матеріальних ресурсів
Стандартизація товарів та послуг відіграє важливу роль длясуспільства взагалі, забезпечуючи певний рівень якості та безпеки цих виробів іпослуг для споживачів. Суспільство має потребу в одержанні товарів і послуг,які пропонують високій рівень виконання і відсутність ризику для життя,здоров'я і навколишнього середовища. Для досягнення цього розробляютьсястандарти, які містять вимоги щодо безпеки і якості продукції, методіввипробувань, певних систем класифікації, термінів та визначень, управлінняякістю та навколишнім середовищем [1, c.45].
Стандарти забезпечують доступ до світових ринків іпідтримують якість. Вони є найбільш прийнятним компромісом між вимогами якостіпід час імпортування товарів і інтересами країн, що експортують ці товари.Очевидно, що вироби, які відповідають загальновизнаним стандартам, можна легшепродати і вони мають більш високу ціну на світовому ринку. Стандарти, такимчином, закладають основи для розвитку, зростання виробництва та експортупродукції і водночас відповідають інтересам країн, що імпортують таекспортують.
Таким чином, міжнародні стандарти є ефективним інструментомусунення технічних бар'єрів в торгівлі.
Стандартизація, як процес, являє собою потужний інструментдля отримання доступу на ринки. В останні роки стало особливо помітно, що наполітичному рівні робляться енергійні зусилля, аби отримати важелі впливу напроцес підготовки стандартів.
Забезпечення відповідності продукції та систем управлінняякістю технічним нормам, вимогам та стандартам лягає важким фінансовим тягаремна промисловість, який виявляє себе у випробовуваннях та сертифікації, оскількивідсутня узгодженість на міжнародному рівні. Багато держав укладаютьдвосторонні Угоди про взаємне визнання з підтвердження відповідності тихтоварів та послуг, які використовуються країнами з метою торгівлі ними на міжнароднійарені [1, с. 30].
На території Європейського Союзу всі найменування товарів тапослуг, які виступають об’єктами купівлі-продажу на міжнародному ринку,підлягають обов’язковій сертифікації, тобто уніфікації вимог і технічнихстандартів. З цією метою в 1985 році Комісія ЄС розробила «Нову концепціютехнічної гармонізації і стандартизації». Ця Концепція об’єднує гармонізаціюстандартів окремих держав з взаємним визнанням результатів випробувань ісертифікації.
Дана Концепція базується нанаступних принципах:
• рекомендації з гармонізаціївстановлюють основоположні вимоги, які повинні задовольняти вироби для їхвільного обігу в межах співтовариства;
• технічні умови виготовлення тарозповсюдження виробів, які відповідають основоположним вимогам, вміщеним дорекомендацій, встановлюються європейськими організаціями зстандартизації(ЕК);
• продукція, вироблена у відповідності з гармонізованимиєвропейськими стандартами, визнається відповідною вищеназваним основоположнимвимогам. Із застосуванням нової Концепції Рада Європейського Співтовариствавідійшла від самостійного регулювання і законодавчого регламентування всіхтехнічних деталей в директивах ЄС.
Сертифікація продукції (товарів) і послуг є першорядноюпроблемою будь-якого товаровиробника, який бореться за вихід як на внутрішнійнаціональний ринок, так і на міжнародний ринок товарів і послуг. Сьогодні безвідповідної сертифікації жоден товар практично неможливо реалізувати на навітьу межах країн СНД, не говорячи вже про Європейський ринок.
У кожній державі світу існує своя законодавча база, щорегулює питання сертифікації продукції та послуг. В нашій країні питання цієїсфери врегульовані в першу чергу Декретом Кабінету Міністрів України,затвердженим в 1993 році, а також Законом України «Про підтвердженнявідповідності», прийнятим в 2001 році.
Державні нормативні документи з визначення основних засадсертифікації продукції (товарів, послуг) встановлюють правові основиобов’язкової і добровільної сертифікації продукції, послуг та інших об’єктів вспільному економічному просторі, а також права, обов’язки й відповідальністьучасників сертифікації [3, с. 30].
Так звана «Глобальна концепція», розроблена ЄС з метоюрегулювання процесів гармонізації міжнародної торгівлі та підвищення якостіпродукції, містить таке тлумачення процесу сертифікації: «…під сертифікацієюпродукції слід розуміти процедуру підтвердження відповідності, за допомогоюякої незалежна від виробника (продавця) і споживача (покупця) організаціязасвідчує в писемній формі, що продукція відповідає встановленим вимогам».
Таким чином, сертифікація здійснюється з метою:
· створення умовдля діяльності організацій і підприємств на єдиному Європейському товарномуринку, а також для участі в міжнародному економічному, науково-технічномуспівробітництві й міжнародній торгівлі;
· сприянняспоживачам у компетентному виборі продукції;
· захистуспоживача від несумлінності виробника;
· контролюбезпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров’я та майна;
· підтвердженнязаявлених виробником показників якості продукції.
Згідно цієї ж Концепції, сертифікація може мати обов’язковийі добровільний характер.
Сертифікатом відповідності є документ, виданий за правиламисистеми сертифікації для підтвердження відповідності сертифікованої продукціївстановленим вимогам.
Отже, в основі сертифікації, чи то обов’язкової, чи тодобровільної, лежить підтвердження якості продукції.
Компанії, які не можуть забезпечити належну якість своєїпродукції та послуг, відчувають, як зменшується їхня частка на міжнародномуринку. Ситуація не поліпшиться, доки не буде введено відповідну інфраструктурута прищеплено культуру якості, доки не скасують застарілі системи якості, ауправлінські структури не продемонструють готовність до змін та до розумінняекономічного впливу якості. Треба, щоб уряди країн взяли на себе рольпершопроходців у просуванні стандартів щодо управління якістю та в розвиткуінфраструктури, яка б підтримувала якість, включаючи розроблення національноїполітики у цій сфері та заснування національної мережі органів з акредитації,сертифікації, стандартизації, випробувальних та калібрувальних лабораторій.
З огляду на вищесказане, в умовах глобалізації світовоїекономіки та посилення конкуренції застосування міжнародних стандартів напродукцію та процедур оцінки її відповідності (випробувань, контролю,сертифікації, акредитації), а також впровадження передових методів управлінняякістю та навколишнім середовищем є єдино можливою мовою ведення сучасногобізнесу в галузі міжнародної торгівлі. Саме такий підхід дозволяє успішнодолати існуючі технічні й економічні бар'єри торгівлі товарами і послугами длякраїн-учасниць Європейського Союзу [2, с. 60].2 Сертифікація та безпекапродуктів
В Європейському Союзі сертифікацією продукції займаються триорганізації.
Міжнародна організація стандартизації (ІSO) – це міжнародна федерація національнихорганів стандартизації приблизно від 130 країн.
Це – неурядова організація, створена з метою розвиткупроцесів стандартизації продукції та пов’язаних з нею дій в світі дляполегшення міжнародного обміну товарами та послугами, а також з метоюпідсилення міжнародного співробітництва в інтелектуальній, науковій,технологічній та економічній діяльностях. Робота Міжнародної організаціїстандартизації полягає у підписанні міжнародних угод між країнами, які слугуютьдля них міжнародними стандартами з торгівлі.
Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) – це організація, яка затверджуєміжнародні стандарти та технічні параметри продукції у електротехнічній галузі.Заснована організація в 1906 році і об’єднує комісії, які сертифікують всіелектричні, електронні та пов’язані з ними технології. Членами цієї міжнародноїорганізації стандартів є 50 країн, включаючи всесвітньовідомі головні нації звиробництва електротехнічних виробів, а також промислові країни, щорозвиваються.
Рада Європи (СЕ) – це найголовніша в Європі організація зстандартизації і сертифікації продукції, яка поступає на Європейський ринок.Вироби, запропоновані для продажу на європейський ринок повинні в обов’язковомупорядку нести так звану «марку Ради Європи». Остання є своєрідним доказом того,що продукція відповідає Європейський стандартам, і слугує «паспортом», щодозволяє виробникам і експортерам розповсюджувати товари в межах ЄС.
«Марка Ради Європи» зазвичай сприймається споживачами якякісний ярлик товару, тим паче, що дана сертифікаційна ознака зачіпає товари, зякими ми стикаємось кожного дня і якість яких є ключовим фактором при їїпридбанні [5, с. 16]. Так, під маркування знаком «СЕ» підпадаютьнаступні групи товарів:
· Вироби підтиском
· Дитячі іграшки
· Електромагнітніприлади
· Сумісністьобладнання
· Безпекаавтомобілів
· Безпека ліфтів
· Неавтоматичнізважувальні інструменти
· Медичнеобладнання
· Активні деталідля медичної імплантації
· Низько потужніприлади
· Газовеустаткування
· Приладителекомунікацій
· Бойлеригарячої води
· Захиснімеханізми
· Вибуховісполуки для навчальних цілей
· Інше.
Основними процедурами для набуття продукцією знакуЄвропейської стандартизації і успішного проходження сертифікації є наступні:
1. Подання технічних характеристик та умов застосуванняпродукції
2. З боку постачальника (продавця):
— технічна документація на специфікацію виробу, виробничийпроцес чи процедуру перевірки якості;
— декларація виробника про оцінку відповідності;
— характеристика пробного використання продукції незалежноюособою;
3. З боку незалежного спостерігача:
— позитивний відгук про безпечне використання товару;
— свідоцтво про відповідність, засноване на технічнійдокументації;
— характеристика процесу виробництва товару;
— аналіз і контроль перевірки якості.
Всі процеси для підтвердження виконання приписаних вимогсертифікованого товару закінчуються нанесенням виробником на товар, щовиводиться на ринок, знаку «СЕ». В декларації про відповідність виробникназиває директиви і стандарти, які лежать в основі проектування та виготовленнятовару і засвідчує, що його виріб задовольняє чинним вимогам, щопідтверджується проведеною процедурою оцінки відповідності. Органи контролю(нагляду) визначаються країнами-членами ЄС. Кожна держава-член ЄС можепризначати тільки ті органи, які постійно знаходяться на її території. Під часвибору такого органу враховуються певні «Мінімальні вимоги». Цівимоги стосуються незалежності органу, його технічних можливостей, забезпеченняконфіденційності інформації, яку отримує орган в процесі своєї діяльності атакож страхування органу на випадок збитків внаслідок помилкового висновку. Усумнівних випадках держава-член ЄС повинна підтвердити виконання мінімальнихвимог (через «призначений орган»). Комісія ЄС реєструє і публікуєреєстр «нотифікованих» (призначених органів) після їхньогозатвердження. Комісія ЄС зобов'язана затвердити орган, якщо було проведенопідтвердження дотримання вимог стандартів ЕН серії 45000.
Список використанихджерел
1. Болотніков А.О.Стандартизація та сертифікація товарів і послуг. — К.: МАУП, 2005. — 144 с.
2. Захожай В.Б., Чорний А.Ю. Статистика якості. — К.: МАУП, 2005. — 576 с.
3. Коваленко І.І.,Дубовий О.М., Бідюк П.І. Методи аналізу якості. — Миколаїв: НУК, 2004. — 208 с.
4. Рамазанова-СтьопкінаО.А. Основи стандартизації, сертифікації та контролю якості. — К.: НАУ, 2004. —112 с.
5. Ровенчак Т.Г., ХристичО.В. Стандартизація, управління якістю і сертифікація продукції. — Вінниця:ВНТУ, 2005. — 120 с.