Сертифікація продукції машинобудування

--PAGE_BREAK--

    продолжение
--PAGE_BREAK--
    продолжение
--PAGE_BREAK--Кількість невідповідностей – це не той показник, який в достатній мірі характеризує ступінь відповідності СУЯ вимогам документації на неї.
Треба узагальнити зібрану інформацію і представити її як експертну оцінку стану впровадження СУЯ.
Під час визначення підходу до експертної оцінки (у балах, процентах чи висновку типу “повністю задовольняє”, “частково задовольняє” тощо) треба враховувати наявність певної невизначеності, притаманної будь-якому аудиту, оскільки інформація отримується з вибірки даних; вагомість (значущість) конкретних невідповідностей; масштабність невідповідності, тобто чи ці невідповідності можна розглядати як поодинокі випадки (часткове недотримання вимог), або як повне недотримання певної вимоги.
Експертний висновок треба зробити по кожному процесу і по СУЯ в цілому.
2.1.7.5 Оцінювання процесу проведення внутрішнього аудиту
Керівнику процесу “Проведення внутрішнього аудиту” під час виконання програми аудиту треба оцінювати чи досягаються цілі внутрішнього аудиту і своєчасно коригувати її виконання.
Після завершення внутрішнього аудиту треба оцінити також чи виконані роботи в повному обсязі, чи достатньо результативним було планування та виконання робіт, чи достатньо кваліфіковані внутрішні аудитори, щоб виконувати заплановані роботи.
2.2 Порядок проведення сертифікації систем управління якістю
Виробник, що претендує на сертифікацію системи управління якістю в Системі, подає до функціонуючого в Системі органу по сертифікації заявку формою, приведеної в додатку А ДСТУ 3419. У разі відсутності на момент подачі заявки відповідного органу по сертифікації заявка подається до Національного органу України по сертифікації. За наявності декількох органів по сертифікації систем управління якістю виробництва конкретної продукції, виробник подає заявку в будь-якій з них, якщо органом по сертифікації продукції не обумовлені інші умови.
Орган по сертифікації систем управління якістю розглядає заявку і посилає підприємству-заявнику:
 опитувальну анкету для проведення попереднього обслідування СУЯ підприємства-заявника (зміст опитувальної анкети приведено в додатку Б ДСТУ 3419);
 перелік вихідних матеріалів, який повинно подати підприємство в орган по сертифікації для проведення попередньої оцінки СУЯ та стану виробництва (приблизний перелік вихідних матеріалів приведені в додатку В ДСТУ 3419).
Підприємство-заявник заповнює опитну анкету, готує всі необхідні вихідні матеріали і подає їх до органу по сертифікації.
Процес сертифікації систем управління якістю складається з таких етапів:
               попередня оцінка СУЯ
         заключна перевірка та оцінка СУЯ
         оформлення результатів перевірки
         технічний нагляд за сертифікованою СУЯ на протязі терміна дії сертифіката
2.2.1 Попередня (заочна) оцінка системи управління якістю
Попередня (заочна) оцінка системи управління якістю здійснюється з метою визначення доцільності продовження робіт по сертифікації системи управління якістю підприємства і, у разі встановлення такої доцільності, розробки програми перевірки.
Попередня оцінка здійснюється комісією органу по сертифікації шляхом проведення аналізу документів і вихідних матеріалів, одержаних від підприємства. До складу комісії повинен бути включений хоча б один аудитор, атестований в Системі.
Орган по сертифікації призначає головного аудитора, який формує комісію з компетентних фахівців для проведення аналізу одержаних матеріалів і підготовки попередніх висновків. Склад комісії затверджується керівником органу по сертифікації.
Комісія здійснює аналіз всіх матеріалів, одержаних від підприємства. У разі потреби головний аудитор може направити свого представника для неофіційних відвідин підприємства з метою проведення робіт за попередньою оцінкою системи управління якістю підприємства безпосередньо на місці або запитати у підприємства додаткові відомості і матеріали, необхідні для проведення оцінки.
Попередня оцінка системи управління якістю завершується підготовкою письмового висновку про доцільність або недоцільність проведення заключної перевірки і оцінки системи управління якістю. Висновок готується в двох екземплярах: один залишається в органі по сертифікації, інший передається підприємству-заявнику. Форма висновку приведена в додатку Г ДСТУ 3419.
У разі позитивного рішення орган по сертифікації посилає заявнику висновок і проект господарського договору на проведення заключної перевірки і оцінки системи управління якістю. У разі негативного рішення за наслідками оцінки в заключені приводять причини такого рішення і всі невідповідності системи управління якістю, що перевіряється, вимогам відповідних нормативних документів. Виявлені невідповідності повинні бути усунені до відвідин виробника комісією. Після обліку всіх зауважень комісії підприємство може подавати документи на повторну попередню оцінку системи управління якістю, яку воно оплачує окремо.
2.2.2 Заключна перевірка і оцінка системи управління якістю
Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку, або іншою комісією, до складу якої обов'язково входять експерти, що виконували попередню оцінку. В комісію обов'язково включають експерта-фахівця по розробці і (або) технології виробництва відповідної продукції. Склад комісії затверджується керівником органу по сертифікації, з ним також знайомлять заявника. Заявник може відхилювати запропонований склад комісії, якщо він вважає, що проведення перевірки цим складом може викликати конфліктні ситуації.
На основі результатів аналізу матеріалів, що поступили від підприємства-заявника на етапі попередньої оцінки, комісія розробляє програму (план) заключної перевірки системи управління якістю (з урахуванням специфіки підприємства, продукції, вимог споживачів і ін., що випускається), програму і методику перевірки і оцінки стану виробництва і готує необхідні робочі документи.
Програма (план) перевірки в загальному випадку повинна містити: мета і область перевірки; склад комісії по перевірці; дату і місце проведення перевірки; перелік документів, на відповідність яким здійснюється перевірка; перелік структурних підрозділів, що перевіряються; назва елементів системи управління якістю і виробництва, підлягаючих перевірці; розподіл обов'язків між членами комісії щодо перевірки елементів системи управління якістю і стану виробництва; джерела інформації про якість продукції; орієнтовні терміни проведення кожного з основних заходів програми; вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації, комерційною таємницею, що є; перелік організацій і осіб, яким надається звіт про перевірку.
З програмою (планом) необхідно ознайомити керівника підприємства-заявника до початку заключної перевірки. Спірні питання щодо змісту програми в цілому або деяких її пунктів повинні бути дозволені між головним аудитором і уповноваженим представником підприємства.
Програма і методика перевірки і оцінки стану виробництва розробляються з урахуванням положень ДСТУ 3414 [27].
Перевірка включає такі процедури:
         проведення попередньої наради
         проведення обстеження
         проведення заключної наради
         підготовка звіту про перевірку
Попередню нараду організовують і проводять підприємство і головний аудитор. В ньому беруть участь члени комісії і персонал підприємства-заявника, призначений для участі в проведенні перевірки. Під час попередньої наради:
-                                                         радять члені комісії керівництву підприємства-заявника
-                   інформують учасників наради про ціль та задачу перевірки, програмі, методах та процедурах перевірки
-                   встановлюють офіційні способи спілкування між аудиторами та персоналом підприємства
-                        погоджують дату проведення заключної та проміжної наради (у випадку виникнення необхідності їх проведення)
-                        складають графік перевірки підрозділів та виробничих підприємств
-                        з’ясовують всі незрозумілі питання програми перевірки
За наслідками попередньої наради складається і підписується головним аудитором протокол, а також розподіл обов'язків між аудиторами, який є додатком до протоколу.
Під час обстеження збирають необхідні дані про систему управління якістю шляхом опитів, вивчення і здійснення наглядів на ділянках, що перевіряються. Ознаки, що вказують на можливість виникнення невідповідностей, повинні фіксуватися і окремо обстежуватися. Всі нагляди, зроблені в ході перевірки, повинні документуватися. Інформація, одержана в ході обстеження, повинна перевірятися шляхом порівняння з інформацією, одержаною з інших джерел.
Обстеження включає роботи за оцінкою стану виробництва, аналізу фактичного матеріалу і підготовці попередніх висновків для заключної наради.
Оцінка здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості, здійснюється на основі аналізу відповідної інформації про якість продукції і наглядів за станом виробництва згідно програмі і методиці, розробленими комісією для даного підприємства або діючими на підприємстві і злагодженими з органом по сертифікації продукції або систем управління якістю.
У разі наявності на підприємстві аттестованного в установленому порядку виробництва оцінка його стану за рішенням комісії може не проводитися.
Аналіз фактичного матеріалу здійснюється з метою встановлення відповідності або невідповідності елементів системи управління якістю підприємства-заявника вимогам стандарту, а також здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості. Аналіз проводиться відповідно до програми і контрольних питань по перевірці і оцінці системи управління якістю.
Результати наглядів повинні розглядатися головним експертом разом з уповноваженим представником виробника. Всі нагляди, за наслідками яких виявлені невідповідності, повинні підтверджуватися виробником.
На основі результатів аналізу фактичного матеріалу готують попередні висновки про відповідність або невідповідність:
         СУЯ в цілому – вимогам нормативних документів на систему
         виробництва – вимогам стабільного забезпечення необхідного рівня якості продукції
Після обстеження комісія повинна провести заключну нараду з керівництвом підприємства і особами, відповідальними за об'єкти перевірки. Основна мета заключної наради — надати керівництву підприємства зауваження, складені за результатами перевірки і оцінки, а також зробити попередні висновки щодо можливості (або неможливості) видачі сертифікату відповідності системи управління якістю підприємства вимогам нормативних документів.
Проведення наради оформляється протоколом, який підписують всі члени комісії. Форма протоколу приведена в додатку Д ДСТУ 3419. З протоколом знайомиться керівництво підприємства, візує його і погоджує з комісією термін підготовки звіту про перевірку. Звіт про перевірку готує комісія під керівництвом головного аудитора. При цьому кожний аудитор подає звіт про стан тих елементів системи управління якістю підприємства, які він перевіряв. Звіт підписують всі члени комісії. Головний аудитор затверджує звіт і несе відповідальність за його достовірність і повноту.
Звіт повинен містити:
         загальні свідоцтва про підприємство-заявника (назва, адреса, банківські реквізити, реєстраційний номер атестата акредитації органа)
         перелік основних документів, на відповідність яким здійснювалась перевірка
         відомості про програму перевірки
         результати попередньої оцінки та висновки по ній
         характеристика фактичного стану об’єктів перевірки
         зауваження відносно відповідностей
         висновки комісії про відповідність або невідповідність СУЯ вимогам нормативних документів
         вказівки про конфіденційність інформації, використаної в звіті
         висновки про можливість або неможливість видачі сертифіката
         відомості про організації то особах, яким надається звіт
         відомості про експертів, про підстави для проведення перевірки, мета, задачі та масштаби перевірки
Термін підготовки звіту — протягом місяця після заключної наради.
Орган по сертифікації передає заявнику два екземпляри звіту. Заявник сам вирішує, кому відіслати звіт.
В результаті перевірки і оцінки системи управління якістю можливі такі основні висновки:
-                   система повністю відповідає нормативним документам на СУЯ в такому випадку орган по сертифікації оформлює сертифікат встановленого зразку, реєструє його в Реєстрі Системи, видає підприємству-замовнику та відправляє копію органу по сертифікації продукції. Форма сертифіката відповідності приведена в додатку Е ДСТУ 3419. Реєстрація сертифікатів відповідності здійснюється згідно вимогам ДСТУ 3415;
-                   система в цілому відповідає нормативним документам на СУЯ, але виявлені деякі незначні невідповідності відносно окремих елементів системи, які можуть бути усунені достатньо швидко (в строк до шісти місяців), в такому випадку якщо підприємство в строк, встановлений органом по сертифікації, усуне зауваження та звернеться з повторною заявою на сертифікацію, робота по сертифікації може здійснюватися за повною або скороченою схемою;
-                   система має серйозні невідповідності, які можна усунути тільки в результаті доопрацювання в ході достатньо тривалого часу, в такому випадку оцінка СУЯ підприємства здійснюється повторно в об’ємі всіх робіт та етапів, встановлених цім розділом в за повною схемою.
Термін дії сертифікату визначає орган по сертифікації, але він не може перевищувати п’ять років.
Термін дії сертифікату не продовжується. Для отримання сертифікату на новий термін підприємство не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну його дії посилає до органу по сертифікації систем управління якістю заявку за формою додатку А ДСТУ 3419.
Порядок повторної перевірки і оцінки системи управління якістю визначає орган по сертифікації у кожному конкретному випадку з урахуванням результатів технічного нагляду за сертифікованою системою управління якістю.

2.2.3 Технічний нагляд за сертифікованими системами управління якістю.
Технічний нагляд за сертифікованими системами управління якістю підприємств протягом всього терміну дії сертифікату здійснює орган по сертифікації.
За пропозицією органу по сертифікації до технічного нагляду на основі відповідних угод повинні притягуватися державні центри стандартизації, метрології і сертифікації.
Об'єм, порядок і періодичність нагляду встановлюються органом по сертифікації під час проведення сертифікації системи управління якістю.
За наслідками технічного нагляду орган по сертифікації може припинити або відмінити дію сертифікату у випадках:
         виявлення невідповідності СУЯ вимогам стандартів
         наявність обґрунтованих претензій споживачів даної продукції
         виявлення невірного використання сертифіката
         виявлення порушень правил або процедур, встановлених органом по сертифікації
    продолжение
--PAGE_BREAK--
3 ЗАГАЛЬНІ ТЕХНІЧНІ ВИМОГИ ДО ПРОДУКЦІЇ І МЕТОДІВ
3.1 Технічні вимоги
3.1.1 Елеватори повинні відповідати вимогам цих технічних умов й комплектам конструкторської документації ЕТА 50-00.000 та ЕТА 60-00.000.
Основні параметри і розміри елеваторів повинні відповідати знеченням у таблиці 3.1
Таблиця 3.1 – Основні параметри і розміри.
Найменування параметра
Типоконструкції елеваторів
ЕТА 50
ЕТА 60
Умовний діаметр труб, на які розрахован даний елеватор, мм
60, 73, 89
60, 73, 89
Номінальна робоча вантажопідйомність Рн, т, не менше
50
60
Діаметр розточки захоплювача, мм, не більше
61, 68, 76, 81, 91, 98
61, 68, 76, 81, 91, 98
Габаритні розміри елеватора, мм, не більше (довжина, ширина, висота)
285, 228, 575
285, 240, 580
Маса, кг, не більше
35
39
Відповідальні вузли і деталі елеваторів, а саме корпус, захощповач и серга, повинні виготовлятися із легованих конструкційних сталей за ГОСТ 4543 марок 40Х, 35ХМА, 35ХН, 40ХН,30ХМА.
Якість заготовок, які використовуються для виготовлення деталей елеваторів, повинні відповідати ГОСТ 8479 на поковки із легованої конструкційної сталі. Для корпуса й серги елеваторів поковки повинні відповідати групі IV та категорії міцності КП 50.
Всі ковані заготовки з вмістом вуглецю більше 0,3% повинні зазнавати відпалювання або нормалізації незалежно від виду кінцевої термічної обробки.
Верхні опірні площини корпуса елеватора і челюстів захвата після механічної обробки повинні зазнати поверхневе загартування на твердість НRC- 40 за ГОСТ 9013 (ИСО 6508).
Однотипні складальні одиниці та деталі елеваторів повинні бути взаємозамінними.
Загальні вимоги до зварювальних швів згідно ГОСТ 5264, ГОСТ 14771. У швах зварювальних з'єднань не припустимі пропали, непровари, місцеві напливи.
Верхня й нижня опірні поверхні елеваторів повинні бути паралельними поміж собою та перпендикулярні осі розточки під трубу. Граничне відхилення від паралельності, виміряне в крайніх точках опірних площин елеваторів — не більше 0,5 мм. Граничне відхилення від перпендикулярності — не більше 0,6 мм на довжині 100 мм. Гранич: не від хилення від перпендикулярності осі отвору серги та її осі симетрії — не більше 0,5 мм.
Елеватори повинні витримувати випробувальне навантаження Рв, яке перевищує на 25% їх номінальну вантажопідйомність за таблицею 3.1.
Поверхні деталей елеваторів повинні мати лакофарбове покриття, окрім деталей, виконаних із корозійностійких матеріалів. Лакофарбові покриття повинні виконуватися по IV класу ГОСТ 10144, або емаллю ПФ 115 «червона» ГОСТ 6465 та мати міцне зчеплення з металом.
Складання всіх рухомих частин елеваторів повинно забезпечувати переміщеня без заїдань та перекосів, легке розкривання та закривання на трубі відповідного діаметру.
3.1.2 Показники надійності за ГОСТ 27.003:
Безвідмовне напрацювання, год, не менше                                  500
Термін служіння елеваторів, років, не менше :                                     1.5
Критеріями відмов є:
-                   припинення виконання виробом заданих функцій, зниження якості Функціонування за межі допустимого рівня;
-                   зовнішні виявлення, які свідчать про наявність непрацездатного стану (тріщини від утомленості, вихід елеваторів).
3.1.3 Маркування
Маркування елеваторів повинно відповідати вимогам креслень та цих ТУ. На зачищених поверхнях корпусу і захоплювача, або на табличці за ГОСТ 12971, що кріпиться на корпусі, ударним способом наноситься маркування за ГОСТ 26828, яке повинне містити наступну інформацію:
-                   товарний знак або назва підприємства-виробника;
-                   найменування і умовне позначення виробу;
-                   заводський номер виробу;
-                   номінальна робоча вантажопідйомність;
-                   дата випуску (місяць і рік);
-                   позначення цих ТУ.
Допускаються інші способи виготовлення маркування, які задовольняють вимогам нормативних документів і замовника.
Транспортне маркування наносять на один з боків кожної одониці пакування за трафаретом емаллю за ГОСТ 9640 відповідно до вимог ГОСТ 14192. На не упакований у транспортну тару вантаж маркування наноситься на фанерні або металеві ярлики, які міцно прикріплюються до вантажу.
3.1.4 Пакування
Пакування елеваторів здійснюють відповідно до вимог ГОСТ 23170, цих ТУ та КД. Пакування елеваторів повинне забезпечувати збереження виробу під час транспортування і зберігання.
Перед пакуванням металеві поверхні складальних одиниць та деталей повинні бути законсервовані відповідно до вимог ГОСТ 9.014. Група виробу — П-l, варіант тимчасового — захисту ВЗ-1, категорія упаковки — КУ-0 згідно з ГОСТ 23170.
Гарантійний термін зберігання до переконсервації — 12 місяців з дня відвантаження елеваторів. Консервацію допускається не проводити, якщо між днем виготовлення та днем запуску в експлуатацію пройшло не більше ніж 7 днів. Допускається, за узгодженням зі споживачем, консервацію елеваторів не виконувати.
Допускається пакування елеваторів здійснювати в индивщуальну тару споживача, яка забезпечує збереження під час транспортування і зберігання продукції.
3.1.5 Комплектність
Елеватори поставляються споживачу комплектно. До складу комплекту входить:
-                   елеватор ЕТА 60 або ЕТА в зібраному вигляді, шт.
-                   змінний захоплювач, шт.
-                   документ про якість, шт.
-                   паспорт, суміщений з інструкцією з експлуатації, шт.
-                   упаковка, шт.
3.2 Правила приймання
Приймання елеваторів проводить служба технічного контролю підприємства-виробника згідно вимогам ГОСТ 15.309, цих ТУ і комплекту. Якщо умовами контрактів (договорів) між замовником (споживачем) та виробником визначено, що приймання продукції повинен здійснювати незалежний від останнього орган приймання (представництво замовника або споживача), то випробування та приймання проводять зазначені представництва в присутності служба технічного контролю силами та засобами виробника, Всі особливості та форму участи сторін в проведенні приймання продукції визначають в договорах (контрактах).
Для контролювання відповідності елеваторів вимогам цих ТУ встановлюють наступні категорії випробувань:
-                   приймально-здавальні;
-                   періодичні.
3.2.1 Приймально – здавальні випробування.
Приймально-здавальні випробування проводять з метою контролю якості елеваторів на відповідність вимогам, що установлені в даних ТУ та визначення можливості приймання. Випробування проводить служба технічного контролю підприємства-виробника.
Приймально-здавальні випробування проходить кожен елеватор.
При приймально-здавальних випробуваннях перевіряють:
-                   загальний вигляд;
-                   відповідність елеватора з діаметром труб;
-                   габаритні розміри;
-                   маркування, пакування;
-                   комплектність елеваторів;
-                   якість лакофарбового покриття;
-                   максимальну робочу вантажопідйомність;
-                   якість зварних швів;
-                   розміри діаметру розточки захоплювача;
-                   граничні відхилення паралельності та перпендикулярності;
-                   якість складання;
-                   конструкцію елеваторів щодо вимог безпеки.
В разі одержання незадовільних результатів елеватори (з вказанням дефектів, які були виявлені) повертають для з'ясування причин виникнення дефектів, проведення заходів щодо їх усунення та визначення можливості виправлення браку.
Одиниці продукції після усунення дефектів повторно подають на приймально-здавальні випробування з документом, який посвідчує прийняті заходи. Повторні випробування проводять в повному обсязі приймально-здавальних випробувань.
Для остаточно забракованої продукції виконують аналіз причин забракування, на підставі якого виробник, якщо це не протирічить умовам договору (контракту), приймає рішення про подальше використання установок.
3.2.2 Періодичні випробування
Періодичні випробування проводять з метою періодичного контролю якості елеваторів, стабільності технологічного процесу їх виготовлення в період між попередніми та черговими випробуваннями. Періодичні випробування організує і проводить підприємство-виробник.
Періодичні випробування повинрі проходити елеватори, що пройшли приймально-здавальні випробування.
Періодичні випробування допускається проводити на підприємстві-споживачі з: забезпеченням необхідних умов для їх проведення.
Періодичні випробування проходять три елеватори будь якої типоконструкції не менше одного разу в два роки.
Результати випробувань розповсюджуються на всі елеватори інших типоконструкцій.
При одержання негативних результатів випробувань. приймання і відвантаження раніше виготовлених елеваторів припиняють. Виробник проводить аналіз дефектної продукції і встановлює причину негативних результатів випробувань. На основі аналізу виробник розробляє і впроваджує необхідні заходи щодо підвищення якості продукції.
Повторні випробування проводять на подвоєній кількості доопрацьованих або знов виготовлених елеваторів в повному обсязі періодичних випробувань. На момент проведення повторних випробувань повинна бути надана інформація, що підтверджує усунення дефектів, які були виявлені під час періодичних випробувань, та впровадження заходів щодо їх попередження.
В разі позитивних результатів повторних періодичних випробувань поновлюють приймання та відвантаження продукції.
При негативних результатах повторних випробувань виробник разом з замовником (споживачем) приймає рішення про припинення відвантаження елеваторів та про заходи щодо відвантаженої (реалізованої) продукції. Одночасно виробник вирішує питання щодо необхідності виконання додаткових робіт з освоєння виробництва установок з проведенням, за необхідності, кваліфікаційних випробувані. Рішення про використання установок, на яких проводилися періодичні випробування приймають виробник зі споживачем на взаємовигідних умовах на підставі договору (контракту).
3.2.3 Випробування на надійність
Перші випробування на надійність проводять у термін проведення перших періодичних випробувань. Надалі періодичність проведення випробувань — не менше ніж один раз на 4 роки.
Випробування на надійність проводять на трьох елеваторах будь якої типоконструкції. Випробуванням повинна піддаватися продукція, що пройшла приймально-здавальні випробування.
3.2.4 Кваліфікаційні випробування
Кваліфікаційні випробування проводять відповідно до вимог ГОСТ 15001 з метою перевірки відпрацювання технологічного процесу, оцінки готовності виробництва до серійного випуску елеваторів і перевірки відповідності їх вимогам цих ТУ.
Кваліфікаційні випробування організує і проводить підприємство- виробник. Комплектування вибірки для проведення кваліфікaційних випробувань проводять за правилами, встановленими для проведення періодичних випробувань. Вибірку комплектує комісія з приймання установочної серії.
При негативних результатах випробувань комісія аналізує дефектні елеватори і встановлює причини негативних результатів.
Якщо проведений аналіз покаже, що результати випробувань пов'язані з якістю елеваторів, то проводять необхідні заходи з усунення та попередження виявлених дефектів в процесі виробництва та приведення якості елеваторів у відповідність до вимог даних ТУ. Після впровадження цих заходів проводять повторні кваліфікаційні випробування.при
Якщо аналіз дефектів покаже, що негативні результати випробувань не пов'язані з технікою і технологією виготовлення елеваторів, то проводять нові випробування. За резуль татами нових випробувань приймають рішення щодо готовності виробництва до випуску елеваторів.
Випробування на відповідність вимогам цих ТУ припускається проводити під час вхідного контролю на підприємстві-споживачеві.
Під час поставлення продукції на виробництво згідно з ГОСТ 15.001 допускається поєднувати окремі етапи, а також змінювати їх послідовність та доповнювати іншими роботами.
Кваліфікаційні випробування носять статус періодичних до отримання результатів чергових періодичних випробувань
3.2.5 Типові випробування
Типові випробування елеваторів проводять після внесення змін в конструкцію, матеріали або технологію виготовлення для оцінки ефективності внесення змін.
Обсяг типових випробувань визначається характером внесених змін. Випробування повинні зазнавати елеватори, що пройшли приймально-здавальні випробування.
3.2.6 Сертифікаційні випробування
Для цілей сертифікації продукції проводять сертифікаційні випробування у порядку згідно з ДСТУ 3413.
3.3 Методи випробування
Випробування проводять з метою перевірки відповідності елеваторів вимогам, встановленим в даних ТУ.
Випробування проходять дослідні зразки, зразки із установочної серії, а також зразки серійного виробництва,
Умови випробувань повинні відповідати нормальним кліматичним умовам випробувань згідно ГОСТ 15150, якщо інші не обумовлені в методах випробувань:
-                   навколишня температура — плюс (25 ± 10);
-                   відносна вологість повітря .- (45-80)%;
-                   атмосферний тиск (84,0-106,7) кПа ((630-800) мм.рт.ст.).
Перевірку наявності конструкторської документації на елеватори проводять візуально, шляхом порівняння загального вигляду елеваторів з комплектом креслень.
Перевірку габаритних розмірів проводять вимірюваннями рулеткою вимірювальною металевою згідно з ДСТУ 4179.
Перевірка взаємозамінності здійснюється шляхом заміни однотипних складальних одиниць в кількості не менше трьох штук однотипних найменувань.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
    продолжение
--PAGE_BREAK--Експлуатаційними заходами електробезпечності є дотримання правил техніки безпеки при роботі з високою напругою і наступних запобіжних заходів:
1 не підключати і не відключати рознімання кабелів при включеній напрузі мережі;
2 ремонтні роботи проводяться тільки при виключеному живленні мережі.
5.1.2 Науково-дослідницька робота відбувається в лабораторії, геометричні розміри якої рівні: ширина 5,0 м, висота 3,0 м, довжина 5,0м. На одне працюючого по нормативах доводиться 6 м2 площі й 20 м3 обсягу [3].
Приміщення знаходиться на другому поверсі 2-х поверхового цегляного будинку. Будинок, у якому знаходиться приміщення, відноситься до II ступеня по вогнестійкості [4].
За характером навколишнього середовища приміщення відноситься до класу нормальних. До нормального відносять сухі приміщення, у яких відсутні ознаки, властиві приміщенням спекотним, пильним середовищем [5].
За способом захисту від поразки електричним струмом обслуговуючого персоналу приймаємо перший клас захисту, тому що прилад має робочу ізоляцію й елементи заземлення. По пожежо-вибуховій небезпеці приміщення лабораторії характеризується наступними показниками:
а) категорія В – пожежонебезпечне, тому що характеризується наявністю твердих і спаленних речовин і матеріалів [6].
б) клас П-II, П-IIа, тому що приміщення містить тверді або волокнисті речовини [5].
в) дослідження проводилися в приміщенні, виконаному переважно з залізобетону, які ставляться до неспалених матеріалів, по ступені вогнестійкості ставляться до II ступеня [6].
Джерела використовуваної електроенергії:
1.                комп'ютер – 660 Вт;
2.                лампи – 320 Вт.
В приміщенні частота струму – 50 Гц, рід використовуваного струму – змінний, напруга – 220 В, режим нейтралі – глухо заземлення 6 кВ.
Під час науково – дослідницької роботи використовуємо такі прилади, як: комп'ютер, принтер, сканер.
5.1.3 Аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, наявних під час науково – дослідницької роботи, наведені в таблиці 5.1

Таблиця 1.1 – Небезпечні й шкідливі фактори у виробничому приміщенні
Найменування фактора
Джерело небезпеки
Характер
дії на організм людини
Нормована величина та її
значення
Нормативні документи
Шум
Вентилятор
Фізіологічна дія, шумова хвороба
Рівень звукового тиску,
LА, дБА; Lp, дБ
LА = 60 дБА
ГОСТ 12.1.003-83*
[7]
Висока
напруга, 220 В
Блок
живлення
Термічна, електролітична, механічна,
Змінний постійний Ih, мА
1. Пороговий.
ГОСТ 12.1.038-82*
[8]
біологічна дія
відчутній,
0,6 – 1,6 мА
5 – 7 мА
2.Пороговий невідпускаюч 10 – 15 мА
50 – 80 мА
3. Фібріляційний
100 мА 300 мА
Недолік природного освітлення.
Неправильне розташування вікон
Стомлення зорового аналізатора.
Коефіцієнт природної освітленості (КПО), %
ДВН В.2.5-28-2006
СНиП II-4-79
[9, 10]
Недолік штучного
освітлення.
Неправильне планування штучної системи освітлення
Стомлення зорового аналізатора.
Мінімальна освітленість, Еmin
СНиП II-4-79
[10]
Коефіцієнт пульсації газорозрядних ламп
Неповна расфазіровка світильників
Стомлення зорового аналізатора
КП, %
СНиП II-4-79
[10]
Вібрація
Вентиляційна система
Вібраційна хвороба, дія на центральну нервову систему
Віброприскорення, м/с2; віброшвидкість, м/с або їх рівні LА, LV, дБ;
LV = 75 дБ
ГОСТ 12.1.012-90
[11]

5.2 Промислова санітарія
Метеорологічні умови обрані відповідно до вимог ГОСТ 12.1.05-88 [12], ДСН 3.3.6.042-99 [13] з урахуванням категорії робіт з енерговитрат при виконанні відповідних технологічних операцій та період року.
Робота дослідника ставиться до категорії 1-а легка фізична, тому що не вимагає фізичних навантажень, тому, вибираємо оптимальні норми температури, відносній вологості й швидкості руху повітря. Ці норми представлені в таблиці 5.2
Для підтримки параметрів на необхідному рівні застосовуються кондиціонування, вентиляція (у теплу пору року) і центральне опалення в холодну пору року згідно СНиП 2.04.05–92 [14].
Таблиця 5.2 – Оптимальні норми параметрів мікроклімату робочого місця
Період року
Категорія робіт
Температура повітря, °С
Відносна вологість, %
Рухливість повітря, м/с
Холодний
Легка 1а
22 – 24
40 – 60
0,1
Теплий
Легка 1а
23 – 25
40 – 60
0,1
У лабораторії, де проводиться під час науково-дослідницької роботи передбачена природна й штучна (загально-обмінна, припливно-витяжна) вентиляціі.
Характер опалення – центральне, водяне й відповідає вимогам санітарних норм.
5.3 Виробниче освітлення
Характеристика зорової роботи з урахуванням найменшого об'єкта розрізнення в цьому випадку є дуже малої точності, тому що об'єктом розрізнення є розмір літер на моніторі комп’ютера [10].
Раціональне освітлення є одним з найважливіших факторів у боротьбі з виробничим травматизмом. Правильна організація освітлення створює сприятливі умови праці, підвищує працездатність.
Всі виробничі приміщення з постійним знаходженням у них людей, відповідно до санітарних норм і правилами, мають природне освітлення. У нашому випадку використається бічне оконне освітлення.
Природне освітлення виражається через коефіцієнт природної освітленності. Розряд зорових робіт – III. Для міста Харкова (IV-й пояс світлового клімату) нормоване значення КПО визначається по формулі 5.1:
eIV=eIII×m×c, (5.1)
де eIII – нормативний коефіцієнт природної освітленості, для четвертого пояса світлового клімату становить 2 % (для міст України);
m – коефіцієнт світлового клімату, становить 0,9;
с – коефіцієнт сонячності клімату, становить 1,0.
Таким чином, значення КПО для природного освітлення (IV пояс):

У лабораторії застосовується комбіноване освітлення, як штучне джерело світла рекомендується використати люмінесцентні лампи типу ЛБ40-4 тип світильника ЛСП 012×40. Для освітлення лабораторії передбачені стельові світильники із двома лампами.
Так як науково-дослідницька робота проходить під час експлуатації обладнення, треба забезпечити міри електробезпечності за допомогою:
– занулення;
– захисне відключення;
– ізоляційні засоби (гумові коврики);
– конструктивний захист від дотику людини до струмоведучих частин електроустановок (кожухи, блокування, сигналізація) і т.д.

5.4. Пожежна безпека
Пожежна безпека – стан об'єкта, при якому із установленою ймовірністю виключається можливість виникнення й розвитку пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей і людей.
Відповідно ГОСТ 12.1.004-91 [15] пожежна безпека в лабораторії забезпечується системами протипожежного захисту, запобігання пожежі й організаційно-технічних заходів.
Захід системи протипожежного захисту:
1) наявність засобів повідомлення про пожежу (електрична пожежна сигналізація, телефонний зв'язок і т.п);
2)       застосування засобів пожежогасіння (зовнішній водопровід, внутрішній водопровід);
3)       первинні засоби пожежегасіння:
–     вуглекислотні вогнегасники ВВК — 2А, 1 шт.;
–     повітрянно-пінні вогнегасники ППВ -10, 1 шт.;
–     ящик з піском;
–     волок.
Під час науково – дослідницької роботи не супроводжується забрудненням навколишнього середовища.
З усього вище зазначеного можна зробити висновок, що правильна організація робочого місця створює сприятливі умови праці і підвищує працездатність.

Перелік Джерел інформації
1. Закон України «Про охорону пращ», листопад 2002 р.
2. ПУЭ-87. – Москва: Енергоатоміздат, 1987.
3. НПАОП 0.00-1.31-99. Правила охрони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин. -Діє 01.01.00.
4. ДБНВ.1.1 -7-2002 Пожежна безпека об'ектів будівництва. – Дієз 01.01.03.
5. Долин П. А. Справочник по технике безопасности. — Энергоатомиздат, 1984-824с.
6. НАПБ Б 07.005 — 86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. — Действует с 01.01.87.
7. ГОСТ 12.1.003-83*, ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. — Введ. 01.07.1989.
8. ГОСТ 12.1.038 — 82*. ССБТ. Электробезопасность. Предельно допустимые значения напряжения прикосновения и токов. — Введен 01.01.88.
9. ДВН В.2.5-28-2006 Інженерне обладнання будівель та споруд. Природне і штучне освітлення. – К.: МашбудУкр.
10. СНиП II-4-79. Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. — М: Стройиздат, 1980. – 110 с.
11. ГОСТ 12.1.012. – 90 Вибрационная безопасность. Общие требования.
12. ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. -Введ. 01.01.89.
13. ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих примщень. — К., 2000
14. СНиП 2.04.05-92 Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха – М.: Стройиздат, 1992 г.
15. ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. — Введ. 01. 07. 92.

6 Техніко-економічне обґрунтовування сертифікації продукції машинобудування
6.1           Мета і призначення
Метою даної роботи є розробка системи сертифікації продукції машинобудування.
У результаті проведення НДР були розглянуті основні принципи та порядок проведення сертифікації продукції машинобудування.
Сертифікація, як форма підтвердження відповідності, проведеної незалежною стороною, одержала широке визнання суспільства, ставши дієвим механізмом захисту прав споживачів і невід'ємною частиною системи технічного регулювання.
На цей час сертифікація охопила майже всі галузі народного господарства України і є одним з інститутів регулювання взаємовідносин між споживачами, розробниками і продавцями в умовах ринку.
Всі види робіт по сертифікації і підтвердженню відповідності базуються на високій компетенції фахівців, що реалізують їх процедури і розробляють нормативно-методичні документи.
Результати НДР можуть бути застосовані в організаціях, що займаються виробництвом та сертифікацією продукції машинобудування та на інших підприємствах Україні та закордоном.
6.2           Розрахунок собівартості і ціни виробу
Виробнича собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Це один з основних економічних показників підприємства, і це обумовлює необхідність однозначного визначення методики його розрахунку не залежно від того, де використовуватиметься показник виробничої собівартості. В якості такої методики виступають «Методичні вказівки по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості», затвердженій наказом №7 Держкомітету промислової політики України від 02.02.2002г.
Мета планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат необхідних в планованому періоді для виробництва кожного виду і всієї промислової продукції підприємства, відповідної вимогам по її якості.
Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.
Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) групуються за наступними економічними елементами:
-                     матеріальні витрати
-                     витрати на оплату праці
-                     відрахування на соціальні заходи
-                     амортизація
-                     інші операційні витрати
Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції — одні витрати показуються по їх видах (елементам), інші — по комплексних статтях (включаючи декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутній в декількох статтях калькуляції.
6.2.1. До складу елемента «Матеріальні витрати» включаються витрати:
На сировину і матеріали у виробничій діяльності підприємства. При виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей і сприяння у виробничому процесі.
Розрахунок ведеться за формулою (6.1):
                                                       (6.1)
де Hpi — норма витрати і-го матеріалу на одиницю продукції;
Yi — ціна одиниці і-го матеріалу;
m- кількість видів матеріалу.
Розрахунки приведені в табл. 6.1.
Таблиця 6.1. — Розрахунок вартості сировини і матеріалів
Матеріали
Кількість, шт.
Вартість одиниці в гривнах
Призначення
CD диски
2
2,20
Зберігання початкових даних і одержаних результатів.
Папір
500(л)
24,0
Документування результатів.
Фарба
1 бут.
18,0
Друк документації.
Всього
44,2
6.2.2. Витрати на оплату праці до складу елемента включається: заробітна платня по окладах і тарифах, надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів в розмірах, передбаченим чинним законодавством; премії і заохочення матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплату відпусток і іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці персоналу, зайнятого безпосередньо на виконанні конкретної теми (науковці, науково-технічний, науково-допоміжний персонал і виробничі робітники). Розрахунок витрат на основну заробітну платню по темі приведеної в таблиці. 6.2.

Таблиця 6.2 — Розрахунок витрат на основну заробітну платню.
Посада
Оклад, грн./мес.
Кількість місяців
Пайова участь %
Сума, грн.
Керівник теми
1800
3
20
1080
Інженер
1000
3
100
3000
Разом S4080
6.2.3 Додаткова заробітна платня
Вона включає доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів в розмірах передбачених чинним законодавством; премії і заохочення робітникам, керівникам, фахівцям і іншим службовцям за виробничі результати; і інші витрати на оплату праці, і розраховується за формулою (6.2). Додаткову заробітну платню приймаємо в розмірі 10% від Зосн.
Здоп=Зосн×0,1                                                        (6.2)
Здоп=4080×0,1=408 грн.
1.2.4 До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:
-        відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування – 32% от (Здоп+Зосн), яке розраховується за формулою (6.3);
Зпенс=(Здоп+Зосн)×0,32                                           (6.3)
Зпенс=(4080+408)×0,32=1436,16 грн.
-        відрахування на обов’язкове соціальне страхування – 2,5% от (Здоп+Зосн), яке розраховується за формулою (6.4);
Зсоц.стр=(Здоп+Зосн)×0,025                                      (6.4)
Зсоц.стр=(4080+408)×0,025=112,2 грн.
-        відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування на фонд зайнотості – 2,5% от (Здоп+Зосн), яке розраховується за формулою (6.5);
Зфзп=(Здоп+Зосн)×0,025                                          (6.5)
    продолжение
--PAGE_BREAK--