Практичне вивчення метрології, стандартизації і контролю якості

--PAGE_BREAK--(2.4)
де S — сума квадратів відхилень суми рангів кожного об'єктаекспертизи від середньоарифметичного значення рангів;n — число експертів;m — число показників якості.


Таблиця 2. 3 — Результати експертного опитування

 

Коефіцієнт конкордації може набувати значення від 0 (за відсутностіузгодженості) до 1 (за повної одностайності).Якщо коефіцієнт конкордації має недостатньо високе значення, то зекспертами проводяться тренування і обговорюють результати і аналізують помилки. Підвищення узгодженості в експертній групі може бути досягнуто за рахунокретельного відпрацювання анкет опитування експертів, які складаються з пояснювальнихзаписок і карт опитування експертів.Пояснювальна записка роз'яснює порядокпроведення експертної оцінки якості продукції і визначає правилазаповнення картки опитування.Карта опитування містить набір звернених до експертапитань про якість продукції Істотність значення W встановлюють за допомогою критерію:




Значення χ2w порівнюють з табличним під час заданогорівня значущості α = 0,05 і числі ступенів свободи f = m — 1.Під часχ2w більше χ2а (f) ступінь узгодженості між експертами не викликає сумніву.Визначаємо коефіцієнт конкордації W =0,6.Значення критерію χ2w = 22.Табличним значенням χ2, а під час числаступенів свободи f = m -1 = 8 — 1 = 7 є χ2а = =14,067.Отже, χ2w більше χ2а (f) і ступінь узгодженості між експертами не викликає сумніву.Підраховуємо значення комплексних показників якості для оцінюванихмоделей холодильних агергатів за формулою:К = Σ Мj Кj, де Мj – вагомість показника якості, а Кj – відносний показник якості.

Таблиця 2. 4 — Комплексні показники якості



Висновок: На підставі розрахунку комплексних показників якості різних моделейхолодильних агрегатів, можна зробити висновок, що з представлених моделей холодильних,агрегатів кращою з оцінюваних показниками якості є Е.Найгіршою моделлю, на підставі розрахунку, є В.
ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ роботи
1) Провести розрахунки одиничних показників якості продукції, обраної в роботі № 1, побудувати відповідні графіки, зробити висновки.

2) Побудувати ієрархічне дерево показників якості.

3) Провести процедуру визначення коефіцієнтів вагомості в групах.

4) Результати оформити у вигляді табл. 2.1-2.4.

5) Розрахувати співвідношення ціна/якість для виробів і зробити висновки.


ЗАПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ
2.1) Що таке одиничні і комплексні показники якості?

2.2) Що таке кваліметрія і її методи?

2.3) Способи оцінювання показників якості.

2.4) Способи ранжування і розрахунку комплексного показника якості?


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3
3 Вивчення порядку роботи з нормативними документами (база, вибір за їх назвою, тематикою, типи)
Мета заняття: ознайомитися з класифікатором і вказівником державних стандартів. Набути навиків у пошуку стандартів за допомогою бібліографічних джерел.

Прилади і обладнання: нормативні документи, персональний комп’ютер.

Тривалість: 2 год.
Основні теоретичні положення
Стандарти відіграють важливу роль для суспільства взагалі, забезпечуючи певний рівень якості, безпеки виробів і послуг для споживачів. Суспільство має потребу в одержанні товарів і послуг, які пропонують високий рівень виконання і відсутність ризику для життя, здоров’я і навколишнього середовища. Для досягнення цього розробляються стандарти, які містять вимоги щодо безпеки і якості продукції, методів випробувань, певних систем класифікації, термінів і визначень, управління якістю і екологією.

Стандарти забезпечують доступ до світових ринків і підтримують якість. Вони становлять найбільш прийнятний компроміс між вимогами якості під час імпортування товарів і інтересами країн, що експортують ці товари. Очевидно, що вироби, які відповідають загальновизнаним стандартам, можуть бути більш легко продані покупцям і мати більш високу ціну на світовому ринку. Стандарти, таким чином, закладають основи для розвитку і зростання виробництва, експорту продукції і водночас відповідають інтересам країн, що імпортують і експортують.

Класифікатор стандартів – це документ, призначений для побудови каталогів, вказівників міждержавних, національних стандартів і інших нормативних документів, які відносяться до стандартизації, що містяться у базах даних, бібліотеках і т.д.

Міжнародні стандарти є ефективним інструментом усунення технічних бар’єрів в торгівлі (рис.3.1). Стандартизація — це потужний інструмент для отримання доступу на ринки.

В умовах глобалізації світової економіки і посилення конкуренції застосування міжнародних стандартів на продукцію і процедур оцінки її відповідності (випробувань, контролю, сертифікації, акредитації), а також впровадження передових методів управління якістю і екологією є єдино можливою мовою ведення сучасного бізнесу. Саме такий підхід дозволяє успішно долати існуючі технічні бар’єри в міжнародній торгівлі.




Рисунок 3. 1 – Класифікація вимогів стандартів
Порядок виконання роботи
1) Ознайомитися і вивчити класифікацію стандартів за допомогою класифікатора — електронної бази даних за розділами заданими викладачем. Під час цього слід звернути увагу на принцип поділу стандартів на групи і підгрупи.

2) Вирішити завдання, видане викладачем, за відомою позначкою документа, визначити його найменування, розділ, групу і підгрупу, термін чинності, чи внесені зміни. Заповнити табл. 3.1.
Таблиця 3. 1 – Параметри нормативних документів



3) Визначити вид стандартів, виданих викладачем. Заповнити табл. 3.2
Таблиця 3. 2 – Види стандартів



Запитання до самоконтролю
3.1) Які нормативні документи існують у сфері стандартизації?

3.2) Що таке класифікатор стандартів, для чого він використовується?

3.3) Які види стандартів Ви знаєте?


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 4
4 Складання технічних умов на продукцію, процес, послугу
Мета заняття: вивчення вимог нормативних документів щодо правил побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття і позначання технічних умов. Набуття навичок розробляння технічних умов на продукцію.

Прилади і обладнання: нормативні документи, персональний комп’ютер.

Тривалість: 4 год.
Основні теоретичні положення
Технічні умови (ТУ)– нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким мають відповідати продукція, процеси і послуги.

ТУ розробляють їх власники ініціативно або на замовлення, якщо:

– нема національних стандартів на розроблювану про-дукцію;

– потрібно конкретизувати, доповнити або підвищити вимоги чинних стандартів на дану продукцію, розширення асортименту (в таких ТУ мають бути лише вимоги, які відмінні від установлених цими стандартами, не повторюючи вже регламентованих норм і положень).

ТУ розробляють на:

– один конкретний вид продукції;

– декілька однорідних видів продукції – групу однорідної продукції (групові ТУ).

Побудова і викладання ТУ:

На даний час в Україні діють наступні основоположні документи, що встановлюють правила розробляння, погодження і реєстрації технічних умов:

– ДСТУ 1.3:2004 „Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття і позначення технічних умов”;

– ДСТУ 1.6:2004 „Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів”;

– ДСТУ-Н 4486:2005 „Система конструкторської документації. Настанови щодо типової побудови технічних умов”;

– ГОСТ 2.114-95 „ЕСКД. Технические условия”.

Позначання ТУ:

У позначенні ТУ має бути:

– індекс документа — «ТУ»;

– скорочена назва держави — «У» ;

– код продукції за ДК 016 (три перші знаки);

– код підприємства (організації) — власника ТУ згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) (вісім знаків);

– порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ (три знаки);

– рік прийняття (чотири знаки) для ТУ, прийнятих вперше чи на заміну чинних ТУ — через двокрапку.

Приклад:

ТУ У 27.1-21926977-001:2004

Термін чинності ТУ:

ТУ затверджують, зазвичай, без обмеження строку чин-ності.

Обмеження строку чинності встановлюють, за потреби, погодивши це із замовником (споживачем), або на письмово обґрунтовану вимогу органу держнагляду.

Строк чинності ТУ на харчові продукти і продовольчу сировину встановлюють не більше ніж 5 років.

Погодження ТУ:

Відповідно до вимог ДСТУ 1.3:2006:

– з Держбудом Українипідлягають погодженню ТУ на продукцію будівельного призначення;

– з центральним органом виконавчої влади з питань транспортупогоджують ТУ на конструкцію транспортних засобів, на продукцію для транспортної галузі і на транспортні послуги;

– з центральним органом виконавчої влади, на який, згідно з чинним законодавством, покладено контролювання за безпекою колісних транспортних засобів і дорожнього рухудодатковопогоджують ТУ на конструкцію дорожніх транспортних засобів, на послуги щодо переобладнування транспортних засобів;

– з центральним органом виконавчої влади з питань промислової політикипогоджують ТУ на продукцію, яку виробляють з використанням брухту: кольорових металів і їх сплавів, легованих чорних металів і феросплавів;

– з Державним підприємством „Український державний центр радіочастот”підлягають погодженню ТУ на радіоелектронні засоби і випромінювальні пристрої.

Законодавством України також регламентується погодження технічних умов. Відповідно до Закону України „Про охорону праці” технічні умови на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватисяз органами державного нагляду за охороною праці. Погодження ТУ на пожежонебезпечні технологічні процеси і продукціюз органами державного пожежного наглядувимагає Закон України „Про пожежну безпеку”.

Відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» ст.11:

–усі технічні умовипідлягають державній санітарно-епідеміологічній експертизі.

У табл. 4.1 наведено вимоги до розділів технічних умов.

Комплект ТУ на реєстрацію:

Технічні умови (зміну до ТУ) подають на реєстрування ізсупровідним листомпідприємства-розробника продукції чи підприємства-власника ТУ у трьох примірниках (оригінал і два дублікати), не пізніше 6 міс після прийняття ТУ разом з такими документами:

– копіями документів про погодження, в тому числі органами державного нагляду, якщо це погодження встановлено чинними технічними регламентами і законодавством (якщо нема погоджувальних підписів у ТУ, завірених печаткою органу чи установи);

– каталожною картою продукціїу двох примірниках;

– копією контракту (ліцензії) на застосування для ТУ іноземних фірм.
Таблиця 4. 1- Вимоги до розділів технічних умов



Порядок виконання роботи
1) Вибрати об’єкт стандартизації для побудови технічних умов із заданого переліку (табл. 4.1).

2) Сформувати основні технічні вимоги до об’єкта стандартизації (показники якості).

3) Визначити показники безпеки і охорони довкілля.

4) Розробити проект технічних умов відповідно до вимог НД (ДСТУ 1.3:2004, ДСТУ-Н 4486:2005) та керуючись матеріали цих методичних вказівок (додаток А).
Запитання до самоконтролю
4.1) Що таке технічні умови?

4.2) У яких випадках розробляють технічні умови?

4.3) Який термін чинності технічних умов?

4.4) Які основні розділи загалом повинні бути в технічних умовах?




ЛАБОРАТОРНа РОБОТА № 5
5 Вивчення порядку сертифікації продукції, вибір і опис схеми сертифікації
Мета заняття: вивчення порядку проходження сертифікації продукції. Набуття навичок з вибору оптимальної схеми сертифікації і її опису.

Прилади і обладнання: нормативні документи, персональний комп’ютер.

Тривалість: 4 год.
Основні теоретичні положення
Система сертифікації УкрСЕПРО (далі — Система) – державна система сертифікації продукції на Україні, призначена для проведення обов'язкової і добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг).

Основні принципи, структура і правила Системи регламентовані в ДСТУ 3410.

В Системі здійснюються наступні види діяльності:

— сертифікація продукції (процесів, послуг);

— сертифікація систем управління якістю;

— сертифікація систем управління навколишнім середовищем;

— сертифікація систем управління безпекою харчових продуктів;

— атестація виробництв;

— атестація аудиторів із сертифікації.

Загальне керівництво Системою, організація і координація робіт із сертифікації здійснюються національним органом України із сертифікації — спеціально уповноваженим центральним органом виконавської влади, яким є Державний комітет України із питань технічного регулювання і споживчої політики.

Сертифікація в Системі передбачає підтвердження третьою стороною показників (характеристик) продукції (процесів, послуг) на основі випробувань, обстеження, атестації виробництва і оцінки СУЯ.

Сертифікацію продукції ділять на обов'язкову і добровільну.

Обов'язкову сертифікацію проводять на відповідність вимогам нормативних документів, визначених законодавчими актами України і нормативних документів, включених у Перелік продукції, належній обов'язковій сертифікації на Україні, який затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавської влади у сфері підтвердження відповідності.

Добровільну сертифікацію проводять в порядку, визначеному договором між замовником (виробником, постачальником) і органом із сертифікації. Під час цього підтверджується відповідність продукції (товарів, послуг) заявленим вимогам.

Системою окремо передбачена сертифікація продукції, що імпортується. Сертифікація такої продукції відповідно до ДСТУ 3417 проводиться за тими ж процедурами, що і вітчизняної. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується, здійснюється шляхом укладення міжнародної угоди про визнання результатів сертифікації і оформлення відповідного свідоцтва про визнання.

Під час обов'язкової сертифікації, перевірці підлягають наступні групи показників:

— безпеки;

— сумісності і взаємозамінності;

— енерго- і ресурсозберігання;

— впливи на охорону навколишнього середовища.

Органи із сертифікації продукції призначаються національним органом України із сертифікації. Вимоги до органу із сертифікації продукції встановлені ДСТУ 3411. Орган із сертифікації продукції виконує наступні основні функції:

— здійснює сертифікацію закріпленої за ним номенклатури продукції відповідно до правил Системи;

— видає сертифікати відповідності на продукцію і атестати виробництв.

Випробувальні лабораторії (центри), яким доручають проведення сертифікаційних випробувань, виконують такі основні функції:

— за дорученням органу із сертифікації випробовують продукцію, що підлягає сертифікації, і видають протоколи випробувань;

— беруть участь за пропозицією органу із сертифікації в проведенні технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, а за дорученням національного органу України із сертифікації — в проведенні інспекційного контролю. Вимоги до випробувальних лабораторій (центрів) встановлені ДСТУ 3412.

Роботи із сертифікації в Системі проводяться органами із сертифікації відповідно до вимог Системи з урахуванням правил діючих міжнародних систем сертифікації. Основні вимоги щодо порядку проведення сертифікації продукції встановлені ДСТУ 3413.

Основі етапи проведення сертифікації

— подача і розгляд заявки на сертифікацію продукції;

— аналіз наданої документації;

— ухвалення рішення про заявку з вказівкою схеми (моделі сертифікації);

— обстеження виробництва;

— атестація виробництва продукції, що сертифікується, оцінка системи управління якістю або сертифікація системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;

— добір і ідентифікація зразків продукції і їхніх випробувань;

— аналіз отриманих результатів і ухвалення рішення про можливість видачі сертифіката відповідності;

— видача сертифіката відповідності, висновок ліцензійної угоди і занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи;

— визнання сертифіката відповідності, виданого закордонним органом;

— технічний нагляд за сертифікованою продукцією;

— інформація про результати робіт із сертифікації.

Схеми (моделі), які використовуються під час обов'язкової сертифікації продукції, визначає орган із сертифікації. Під час цього враховуються особливості виробництва, випробувань, поставки і використовування конкретної продукції, можливі витрати заявника. Види схем сертифікації наведені в (Додатку Г).

Схеми (моделі), використовувані під час обов'язкової сертифікації, визначає орган із сертифікації.

Під час вибору схеми сертифікації враховуються особливості виробництва, випробувань, постачання і використання конкретної продукції, можливі витрати заявника. Обрані схеми вказуються в документі, що визначає порядок проведення сертифікації конкретної продукції.

Схему, застосовувану під час добровільної сертифікації, вибирає сам заявник за згодою органу із сертифікації.
Порядок виконання роботи
1) Отримати у викладача завдання на лабораторну роботу (підприємство і продукцію).

2) Вибрати і обґрунтувати найбільш оптимальну схему проходження сертифікації відповідно до виданого завдання.

3) Описати схему сертифікації і оформити звіт.
Запитання до самоконтролю
5.1) Які основні цілі сертифікації продукції?

5.2) Які основні етапи сертифікації продукції відповідно до вимог стандарту ДСТУ 3413-1996?

5.3) Які існують схеми (моделі) сертифікації в системі УкрСЕПРО?

5.4) Якими документами може бути підтверджений факт сертифікації продукції?


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 6
6. Розроблення основоположних документів системи управління якістю
Мета заняття: вивчення загальних засад розроблення системи управління якістю на підприємствах різних форм власності. Набуття навичок розроблення основоположних документів системи управління якістю (СУЯ).

Прилади і обладнання: нормативні документи, персональний комп’ютер.

Тривалість: 2 год.
Основні теоретичні положення
Останніми роками велике значення придбала добровільна сертифікація СУЯ підприємств на відповідність вимогам міжнародних стандартів серії ISO 9000. Дані стандарти встановлюють вимоги до процесів управління якістю на підприємствах. В основу стандартів ISO 9000 встановлено вісім принципів менеджменту якості – рис. 6.1.


Рисунок 6. 1 – Принципи управління якістю


Розглянемо етапи впровадження системи управління якістю:

1) прийняття рішення щодо впровадження системи управління якістю;

2) розподіл відповідальності і повноважень у межах організації під час розроблення і впровадження СУЯ;

3) залучення сторонніх організацій (консультантів) до розроблення і впровадження СУЯ;

4) навчання персоналу у сфері управління якістю;

5) ведення в дію СУЯ;

6) ознайомлення персоналу з вимогами документації СУЯ;

7) внутрішній аудит СУЯ.

Прийняття рішення щодо впровадження системи управління якістю

Рішення щодо початку робіт з розроблення і впровадження на підприємстві (в організації) системи управління якістю відповідно до вимог національного стандарту ДСТУ ISO 9001-2001 (який ідентичний міжнародному стандарту ISO 9001:2000), має бути рішенням найвищого керівництва підприємства (організації).

Прийняте рішення доцільно оформити наказом підприємства, в якому слід чітко викласти мету впровадження системи управління якістю, призначити представника керівництва, відповідального за створення, впровадження і функціонування системи управління якістю, затвердити персональний склад робочої групи, яка безпосередньо здійснюватиме роботу з розроблення і впровадження системи управління якістю. Інформація про прийняте рішення має бути доведена до всіх працівників.

Розподіл відповідальності і повноважень у межах організації під час розроблення і впровадження СУЯ

Згідно із вимогами стандарту ДСТУ ISO 9001 найвище керівництво організації зобов’язане:

— довести до всіх рівнів в організації важливість задоволення вимог замовника, а також відповідних законодавчих і нормативних вимог;

— сформулювати політику у сфері якості;

— забезпечити встановлення цілей у сфері якості;

— проводити періодичне аналізування системи управління якістю з погляду її результативності і можливостей поліпшення;

— забезпечувати розроблення, впровадження і функціонування СУЯ всіма необхідними ресурсами;

— призначити представника керівництва, відповідального за:

а) забезпечення встановлення, впровадження і підтримання процесів, необхідних для системи управління якістю;

б) звітування перед найвищим керівництвом про функціонування системи управління якістю і про потребу її поліпшення;

в) забезпечення обізнаності з вимогами замовника в межах організації.

— забезпечити встановлення в організації належних процесів інформування про політику, вимоги, цілі і досягнення у сфері якості.

Залучення сторонніх організацій (консультантів) до розроблення і впровадження СУЯ

Нижче наведено перелік питань, до яких доцільно залучати консультантів:

— інформування найвищого керівництва про вимоги до СУЯ;

— обстеження системи управління якістю організації;

— ідентифікація процесів, встановлення взаємозв’язків між ними, документування і впровадження СУЯ;

— проведення внутрішніх аудитів (хоча підготовка внутрішніх аудиторів може бути проведена і сторонніми організаціями, наприклад, у відповідних навчальних центрах);

— підготовка СУЯ до сертифікації.

Основне завдання консультанта — навчити персонал самостійно розробляти документацію і впроваджувати СУЯ на своєму робочому місці, вирішувати свої проблеми і використовувати нові можливості для поліпшення своєї діяльності.

Навчання персоналу у сфері управління якістю

Навчання персоналу в системі управління якістю необхідне для того, щоб персонал підприємства знав і розумів:

— вимоги законодавчих і нормативних документів з управління якістю;

— основні поняття з управління якістю;

— організацію і структуру СУЯ на підприємстві;

— вимоги СУЯ;

— свою відповідальність і обов’язки щодо постійного поліпшення продукції і задоволення вимог замовника.

Рекомендується диференційований підхід до навчання у сфері управління якістю різних категорій персоналу:

– найвищого керівництва підприємства;

– керівників підрозділів, інженерно-технічного персоналу підприємства;

– персоналу підприємства, задіяного безпосередньо у виробництві, інфраструктурній діяльності, обслуговуванні або наданні послуг;

– персоналу підприємства, який залучається (чи який передбачається залучати) до внутрішніх перевірок чи аудитів.

Введення в дію СУЯ

Для введення в дію системи управління якістю необхідно затвердити розроблену документацію СУЯ. Затвердження, як правило, здійснює перший керівник організації.

У загальному випадку дата затвердження документа і дата введення його в дію можуть не співпадати.

Визначаючи дату введення документа в дію слід, зокрема, враховувати час, необхідний для його тиражування і надання всім користувачам, а також для підготовки до впровадження всіх встановлених у ньому вимог.

Затверджувати документацію СУЯ слід лише після її погодження всіма зацікавленими посадовими особами. Один із можливих підходів до визначення кола осіб, з якими необхідно погоджувати окремі документи, розроблені в межах СУЯ. Було б логічним і доцільним, якби вся документація СУЯ в обов’язковому порядку погоджувалася із представником керівництва, відповідального за СУЯ. Перелік посадових осіб, з якими необхідно погоджувати окремі документи СУЯ, слід визначати, виходячи зі змісту документа.

Якщо в документі містяться вимоги до певних структурних підрозділів чи посадових осіб, керівники відповідних підрозділів мають погодити цей документ. Перелік осіб, які погоджують документацію СУЯ (а також зміни до неї), має бути регламентований в обов’язковій методиці з управління документацією або в Настанові з якості.

Ознайомлення персоналу з вимогами документації СУЯ

Впровадження СУЯ передбачає дотримання всіма виконавцями тих вимог, які встановлені в розробленій документації. Дуже важливо, щоб ще на етапі опису процесів і розроблення документації (до її затвердження) всі зацікавлені особи були ознайомлені з основними вимогами документації СУЯ, у т.ч. формами протоколів, процедурами прийняття рішень, періодичності звітності, критеріями оцінювання результативності процесів.

Для кожного документа СУЯ (Настанови з якості, методики, інструкції тощо) необхідно встановити всіх користувачів, щоб визначити необхідну кількість примірників. Рекомендується, щоб у кожному підрозділі, де є користувачі документа, був хоча б один примірник цього документа.

У межах структурного підрозділу відповідальність за доведення вимог СУЯ до відома персоналу покладається на керівника цього підрозділу.

Внутрішній аудит СУЯ

На етапі впровадження СУЯ внутрішній аудит проводять з метою отримання об’єктивних доказів щодо дотримання всіх вимог, встановлених в документації СУЯ.


ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ роботи
1) Отримати у викладача завдання на лабораторне заняття (підприємство) з табл. 6.1.

2) Розробити основоположні документи системи управління якістю підприємства за зразком, поданим в Додатку В.

3) Описати особливості функціонування СУЯ підприємства, зробити висновки.
Таблиця 6.1 – Підприємства, для яких розробляється СУЯ



Запитання до самоконтролю
6.1) Які основні принципи управління якістю?

6.2) Які основні етапи розроблення системи управління якістю?

6.3) Які основоположні документи розробляють для забезпечення функціонування системи управління якістю?


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 7
7. Вивчення порядку сертифікації системи управління якістю на виробництві
Мета заняття: вивчення порядку проходження сертифікації системи управління якістю на виробництві

Прилади і обладнання: нормативні документи, персональний комп’ютер.

Тривалість: 4 год.


    продолжение
--PAGE_BREAK--Основні теоретичні положення


Виробник, що претендує на сертифікацію системи управління якістю в Системі, подає до функціонуючого в Системі органу із сертифікації заявку формою, наведеної в (додатку А) ДСТУ 3419. У разі відсутності на момент подачі заявки відповідного органу із сертифікації заявка подається до Національного органу України із сертифікації. За наявності декількох органів із сертифікації систем управління якістю виробництва конкретної продукції, виробник подає заявку в будь-якій з них, якщо органом із сертифікації продукції не обумовлені інші умови.

Орган із сертифікації систем управління якістю розглядає заявку і посилає підприємству-заявнику:

— опитувальну анкету для проведення попереднього обстеження СУЯ підприємства-заявника ДСТУ 3419);

— перелік вихідних матеріалів, який повинно подати підприємство в орган із сертифікації для проведення попередньої оцінки СУЯ і стану виробництва (приблизний перелік вихідних матеріалів приведені в додатку В ДСТУ 3419).

Підприємство-заявник заповнює опитну анкету, готує всі необхідні вихідні матеріали і подає їх до органу із сертифікації.

Процес сертифікації систем управління якістю складається з таких етапів:

— попередня оцінка СУЯ;

— заключна перевірка і оцінка СУЯ;

— оформлення результатів перевірки;

— технічний нагляд за сертифікованою СУЯ на протязі терміна дії сертифіката;

1) Попередня (заочна) оцінка системи управління якістю

Попередня (заочна) оцінка системи управління якістю здійснюється з метою визначення доцільності продовження робіт із сертифікації системи управління якістю підприємства і, у разі встановлення такої доцільності, розробки програми перевірки.

Попередня оцінка здійснюється комісією органу із сертифікації шляхом проведення аналізу документів і вихідних матеріалів, одержаних від підприємства. До складу комісії повинен бути включений хоча б один аудитор, атестований в Системі.

Орган із сертифікації призначає головного аудитора, який формує комісію з компетентних фахівців для проведення аналізу одержаних матеріалів і підготовки попередніх висновків. Склад комісії затверджується керівником органу із сертифікації.

Комісія здійснює аналіз всіх матеріалів, одержаних від підприємства. У разі потреби головний аудитор може направити свого представника для неофіційних відвідин підприємства з метою проведення робіт за попередньою оцінкою системи управління якістю підприємства безпосередньо на місці або запитати у підприємства додаткові відомості і матеріали, необхідні для проведення оцінки.

Попередня оцінка системи управління якістю завершується підготовкою письмового висновку про доцільність або недоцільність проведення заключної перевірки і оцінки системи управління якістю. Висновок готується в двох екземплярах: один залишається в органі із сертифікації, інший передається підприємству-заявнику. Форма висновку наведена в (додатку Г) ДСТУ 3419.

У разі позитивного рішення орган із сертифікації посилає заявнику висновок і проект господарського договору на проведення заключної перевірки і оцінки системи управління якістю. У разі негативного рішення за наслідками оцінки в заключенні приводять причини такого рішення і всі невідповідності системи управління якістю, що перевіряється, вимогам відповідних нормативних документів. Виявлені невідповідності повинні бути усунені до відвідин виробника комісією. Після обліку всіх зауважень комісії підприємство може подавати документи на повторну попередню оцінку системи управління якістю, яку воно оплачує окремо.

2) Заключна перевірка і оцінка системи управління якістю

Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку, або іншою комісією, до складу якої обов'язково входять експерти, що виконували попередню оцінку. В комісію обов'язково включають експерта-фахівця із розроблення і (або) технології виробництва відповідної продукції. Склад комісії затверджується керівником органу із сертифікації, з ним також знайомлять заявника. Заявник може відхилювати запропонований склад комісії, якщо він вважає, що проведення перевірки цим складом може викликати конфліктні ситуації.

На основі результатів аналізу матеріалів, що поступили від підприємства-заявника на етапі попередньої оцінки, комісія розробляє програму (план) заключної перевірки системи управління якістю (з урахуванням специфіки підприємства, продукції, вимог споживачів і ін., що випускається), програму і методику перевірки і оцінки стану виробництва і готує необхідні робочі документи.

Програма (план) перевірки в загальному випадку повинна містити: мету і область перевірки; склад комісії з перевірки; дату і місце проведення перевірки; перелік документів, на відповідність яким здійснюється перевірка; перелік структурних підрозділів, що перевіряються; назву елементів системи управління якістю і виробництва, підлягаючих перевірці; розподіл обов'язків між членами комісії щодо перевірки елементів системи управління якістю і стану виробництва; джерела інформації про якість продукції; орієнтовні терміни проведення кожного з основних заходів програми; вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації, комерційною таємницею, що є; перелік організацій і осіб, яким надається звіт про перевірку.

З програмою (планом) необхідно ознайомити керівника підприємства-заявника до початку заключної перевірки. Спірні питання щодо змісту програми в цілому або деяких її пунктів повинні бути дозволені між головним аудитором і уповноваженим представником підприємства.

Програма і методика перевірки і оцінки стану виробництва розробляються з урахуванням положень ДСТУ 3414.

Перевірка включає такі процедури:

— проведення попередньої наради;

— проведення обстеження;

— проведення заключної наради;

— підготовка звіту про перевірку.

Попередню нараду організовують і проводять підприємство і головний аудитор. В ньому беруть участь члени комісії і персонал підприємства-заявника, призначений для участі в проведенні перевірки. Під час попередньої наради:

— радять членам комісії керівництва підприємства-заявника;

— інформують учасників наради про ціль і задачу перевірки, програм, методах і процедурах перевірки;

— встановлюють офіційні способи спілкування між аудиторами і персоналом підприємства;

  — погоджують дату проведення заключної і проміжної наради (у випадку виникнення необхідності їх проведення);

— складають графік перевірки підрозділів і виробничих підприємств;

— з’ясовують всі незрозумілі питання програми перевірки.

За наслідками попередньої наради складається і підписується головним аудитором протокол, а також розподіл обов'язків між аудиторами, який є додатком до протоколу.

Під час обстеження збирають необхідні дані про систему управління якістю шляхом опитів, вивчення і здійснення наглядів на ділянках, що перевіряються. Ознаки, що вказують на можливість виникнення невідповідностей, повинні фіксуватися і окремо обстежуватися. Всі нагляди, зроблені в ході перевірки, повинні документуватися. Інформація, одержана в ході обстеження, повинна перевірятися шляхом порівняння з інформацією, одержаною з інших джерел.

Обстеження включає роботи за оцінкою стану виробництва, аналізу фактичного матеріалу і підготовці попередніх висновків для заключної наради.

Оцінка здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості, здійснюється на основі аналізу відповідної інформації про якість продукції і наглядів за станом виробництва згідно програм і методик, розроблених комісією для даного підприємства або діючими на підприємстві і злагодженими з органом із сертифікації продукції або систем управління якістю.

У разі наявності на підприємстві атестованого в установленому порядку виробництва оцінка його стану за рішенням комісії може не проводитися.

Аналіз фактичного матеріалу здійснюється з метою встановлення відповідності або невідповідності елементів системи управління якістю підприємства-заявника вимогам стандарту, а також здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості. Аналіз проводиться відповідно до програми і контрольних питань із перевірки і оцінки системи управління якістю.

Результати наглядів повинні розглядатися головним експертом разом із уповноваженим представником виробника. Всі нагляди, за наслідками яких виявлені невідповідності, повинні підтверджуватися виробником.

На основі результатів аналізу фактичного матеріалу готують попередні висновки про відповідність або невідповідність:

— СУЯ в цілому – вимогам нормативних документів на систему;

— виробництва – вимогам стабільного забезпечення необхідного рівня якості продукції.

Після обстеження комісія повинна провести заключну нараду з керівництвом підприємства і особами, відповідальними за об'єкти перевірки. Основна мета заключної наради — надати керівництву підприємства зауваження, складені за результатами перевірки і оцінки, а також зробити попередні висновки щодо можливості (або неможливості) видачі сертифікату відповідності системи управління якістю підприємства вимогам нормативних документів.

Проведення наради оформляється протоколом, який підписують всі члени комісії. Форма протоколу наведена в (додатку Д) ДСТУ 3419. З протоколом знайомиться керівництво підприємства, візує його і погоджує з комісією термін підготовки звіту про перевірку. Звіт про перевірку готує комісія під керівництвом головного аудитора. Під час цього кожний аудитор подає звіт про стан тих елементів системи управління якістю підприємства, які він перевіряв. Звіт підписують всі члени комісії. Головний аудитор затверджує звіт і несе відповідальність за його достовірність і повноту.

Звіт повинен містити:

— загальні свідоцтва про підприємство-заявника (назва, адреса, банківські реквізити, реєстраційний номер атестата акредитації органа);

— перелік основних документів, на відповідність яким здійснювалась перевірка;

— відомості про програму перевірки;

— результати попередньої оцінки і висновки;

— характеристики фактичного стану об’єктів перевірки;

— зауваження відносно відповідностей;

— висновки комісії про відповідність або невідповідність СУЯ вимогам нормативних документів;

— вказівки про конфіденційність інформації, використаної в звіті;

— висновки про можливість або неможливість видачі сертифіката;

— відомості про організації і осіб, яким надається звіт;

— відомості про експертів, про підстави для проведення перевірки, мета, задачі і масштаби перевірки.

Термін підготовки звіту — протягом місяця після заключної наради.

Орган із сертифікації передає заявнику два екземпляри звіту. Заявник сам вирішує, кому відіслати звіт.

В результаті перевірки і оцінки системи управління якістю можливі такі основні висновки:

— система повністю відповідає нормативним документам на СУЯ в такому випадку орган із сертифікації оформляє сертифікат встановленого зразка, реєструє його в Реєстрі Системи, видає підприємству-замовнику і відправляє копію органу із сертифікації продукції. Форма сертифіката відповідності наведена в (додатку Е) ДСТУ 3419. Реєстрація сертифікатів відповідності здійснюється згідно вимогам ДСТУ 3415;

— система в цілому відповідає нормативним документам на СУЯ, але виявлені деякі незначні невідповідності відносно окремих елементів системи, які можуть бути усунені достатньо швидко (в термін до шести місяців), в такому випадку якщо підприємство в термін, встановлений органом із сертифікації, усуне зауваження і звернеться з повторною заявою на сертифікацію, робота із сертифікації може здійснюватися за повною або скороченою схемою;

— система має серйозні невідповідності, які можна усунути тільки в результаті доопрацювання в ході достатньо тривалого часу, в такому випадку оцінка СУЯ підприємства здійснюється повторно в об’ємі всіх робіт і етапів, встановлених цим розділом за повною схемою.

Термін дії сертифікату визначає орган із сертифікації, але він не може перевищувати п’ять років.

Термін дії сертифікату не продовжується. Для отримання сертифікату на новий термін підприємство не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну його дії посилає до органу із сертифікації систем управління якістю заявку за формою (додатку А) ДСТУ 3419.

Порядок повторної перевірки і оцінки системи управління якістю визначає орган із сертифікації у кожному конкретному випадку з урахуванням результатів технічного нагляду за сертифікованою системою управління якістю.

3) Технічний нагляд за сертифікованими системами управління якістю

Технічний нагляд за сертифікованими системами управління якістю підприємств протягом всього терміну дії сертифікату здійснює орган із сертифікації.

За пропозицією органу із сертифікації до технічного нагляду на основі відповідних угод повинні притягуватися державні центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Об'єм, порядок і періодичність нагляду встановлюються органом із сертифікації під час проведення сертифікації системи управління якістю.

За наслідками технічного нагляду орган із сертифікації може припинити або відмінити дію сертифікату у випадках:

— виявлення невідповідності СУЯ вимогам стандартів;

— наявність обґрунтованих претензій споживачів даної продукції;

— виявлення невірного використання сертифіката;

— виявлення порушень правил або процедур, встановлених органом із сертифікації.


Порядок виконання роботи
1) Отримати у викладача завдання на лабораторну роботу згідно варіанту обраним у лабораторній роботі № 7 підприємством.

2) Розробити заявку на проходження сертифікації СУЯ і програму попередньої оцінки СУЯ відповідно до Додатку В.

3) Результати виконання оформити у звіті і зробити висновки.
Запитання до самоконтролю
7.1) В чому полягають основні цілі сертифікації системи якості?

7.2) Які основні етапи проведення сертифікації системи якості?

7.3) Які документи підлягають зберіганню після сертифікації системи якості?

7.4) Що саме перевіряють під час попередньої перевірки СУЯ?


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 8
8. Акустичний контроль якості виробів і конструкцій
Мета заняття: вивчення умов застосування акустичного контролю якості. Набуття практичних навиків розрахунку параметрів акустичного контролю

Прилади і обладнання: персональний комп’ютер.

Тривалість: 2 год.
Основні теоретичні положення
Акустичний контроль якості ґрунтується на аналізі параметрів пружних хвиль, що взаємодіють з об’єктом контролю. Для акустичної дефектоскопії використовують коливання з частотою від 50 Гц до 50 МГц. Під час використання частот понад 20 кГц – вживають термін «ультразвуковий контроль».

Основними акустичними властивостями речовин, які використовуються під час контролю є швидкість звуку і загасання.

Загасання визначають коефіцієнтом загасання δ, який входить у формулу (8.1):
, (8.1)
де А – амплітуда в місці вимірювання, А0– амплітуда хвилі, яка пройшла відстань r без врахування загасань.
Коефіцієнт загасання вимірюють у метрах. Щоб підкреслити, що він входить до показника ступеня числа Непера е найчастіше застосовують таку одиницю, як Нп/м або Нп/мм. Коли відношення амплітуд вимірюють у децибелах, користуються наступною одиницею (розмірність дБ/м):
, (8.2)
тоді .
Для рідин і газів δ пропорційна квадрату частоти .

Для твердих матеріалів коефіцієнт загасання складається з коефіцієнтів поглинання і розсіювання: .

Наступні вирази дозволяють визначити загасання для повздовжніх і поперечних хвиль у маловуглецевій сталі:
. (8.3)

. (8.4)
Приклади розв’язання розрахункових завдань акустичного контролю.

І Розрахуйте коефіцієнт загасання для заліза із середнім розміром зерна 0,05 мм на частоті 5 МГц.

Розв'язування. Згідно з (8.3) і (8.4)



Значення δl збігаються зі знайденими за рис.8.1 (верхня штрихова крива). Значення δt, за рис. 8.1 визначити неможливо через малий масштаб.

ІІ Оцініть ослаблення донного сигналу для поздовжніх хвиль внаслідок загасання у віконному склі товщиною 100 мм на частоті 2,5 МГц.

Розв'язування. Середнє значення коефіцієнта загасання у віконному склі дорівнює 0,55 Нп/м; у твердих тілах він пропорційний частоті, тому для частоти 7,5 МГц:

Ослаблення в децибелах на подвійній відстані 100 мм згідно з (8.2):
 


Рисунок 8.1 — Коефіцієнт загасання повздовжніх (-) і поперечних (- -) хвиль для армкозаліза (зазначено середній розмір зерна в мм)
Порядок виконання роботи
1) Отримати у викладача умови проведення акустичного контролю згідно варіанту з табл. 8.1.

2) Провести розрахунок необхідних показників акустичного контролю.

3) Розрахунки і отримані результати оформити відповідно до вищенаведених прикладів розрахунків.


Таблиця 8. 1 – Дані для розрахунків



Запитання до самоконтролю
8.1) У чому полягають фізичні основи акустичного контролю?

8.2) Як визначається коефіцієнт загасання хвиль?

8.3) Як змінюється довжина хвилі під час акустичного контролю?


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 9
9 Електричний контроль якості виробів і конструкцій
Мета заняття: вивчення умов застосування електричного контролю якості. Набуття практичних навиків розрахунку параметрів електричного контролю

Прилади і обладнання: персональний комп’ютер.

Тривалість: 2 год.
Основні теоретичні положення
Електричний неруйнівний контроль базується на аналізі взаємодії електричних полів з матеріалом об’єкта контролю. Під час цього об’єкт контролю, або його частину розташовують у зоні дії постійного або змінного струму. Фіксуючи відповідним способом параметри електричних полів в об’єкті контролю або параметри електричного поля, що містить об’єкт контролю або його частини, можна зробити висновки про властивості матеріалу або його зміну.

Вирішуючи практичні завдання, використовують наступні методи – електроємнісний, електропотенціальний, електричного опору, термоелектричний і електростатичний порошковий.

Одним із найбільш розповсюджених застосувань електроємнісного методу під час контролю якості продукції є вимірювання розмірів. Для вимірювання розмірів діелектричних напівпровідникових і провідникових об’єктів використовують накладні і прохідні перетворювачі. Товщину діелектричних лінійно протяжних об’єктів вимірюють безконтактним способом за допомогою двох електродів, між якими існує зазор h, в який вводять об’єкт контролю (рис. 9.1). Один з електродів (1) низько потенційний, як правило заземлений – це плоска металева пластина (рис. 9.1, а) або циліндричний опорний барабан (рис. 9.1, б). Другий електрод (2) — високо потенційний, він розташований в екрануючому корпусі (3).
    продолжение
--PAGE_BREAK--

Рисунок 9. 1- Вимірювання товщини діелектричних об’єктів а) листів і пластин, б) паперової стрічки, картону
Ємність С електродів за відсутності об’єкта контролю (4) в зазорі обернено пропорційна зазору h.

Розрахункове завдання електричного контролю.

Побудуйте градуювальну характеристику T = f(c) перетворювача, зображеного на рис. 9.1, вимірюючи товщину Т картону, якщо радіус R0опорного барабану 1 дорівнює 100 мм, а ширина l = 1 мм, зазор h між барабаном і електродом 2,5 мм, товщина Т картону змінюється від 0,5 мм до 4 мм, а електрод 2 охоплює ј кола барабану. Відносну діелектричну проникність картону прийняти такою, що дорівнює трьом.

Розв’язування. Для побудови залежності T = f(c) скористаємося відомою формулою для ємності двошарового циліндричного конденсатора:
,
де R0– радіус внутрішнього електрода, R1 – зовнішній радіус першого діелектричного шару (в нашому випадку картону); R2 – радіус зовнішнього електроду, εr1 – відносна діелектрична проникність першого шару, εr2 = 1, оскільки другий шар – це повітряний зазор. Очевидно, що R1 = R0+ T.
Через те, що у перетворювачі, зображеному на рис.9.1, зовнішній електрод охоплює тільки ј кола, то, нехтуючи крайовим ефектом, в формулу для ємності слід ввести коефіцієнт 1/4. Якщо в одержаній формулі розрахувати залежність C = f(R1), то, використовуючи зв’язок між R1, R0, T, одержимо шукану залежність T = f(c).

Тоді розрахункова формула матиме вигляд:

Підставивши значення:
 
отримаємо у фарадах:

Результати розрахунків наведені нижче



Градуювальну характеристику зображено на рис. 9.2. З характеристики видно, що у діапазоні Т = 0-2 мм характеристика близька до лінійної, якщо радіус R0опорного барабану 1 дорівнює 100 мм, а ширина l = 1 мм, зазор h між барабаном і електродом 2,5 мм, товщина Т картону змінюється від 0,5 мм до 4 мм, а електрод 2 охоплює ј кола барабану.


Рисунок 9. 2- Градуйована характеристика перетворювача під час вимірювання товщини картону
Порядок виконання роботи
1) Отримати у викладача умови електроємнісного контролю згідно варіанту відповідно до табл. 9.1.

2) Провести розрахунок необхідних показників і побудувати характеристику перетворювача під час вимірювання товщини картону.

3) Розрахунки і отримані результати оформити відповідно до вищенаведених прикладів розрахунків, зробити відповідні висновки.
Таблиця 9. 1 – Варіанти завдань для виконання лабораторної роботи



Запитання до самоконтролю
9.1) Які типи електричного контролю вам відомі?

9.2) Опишіть принцип роботи електростатичного методу?

9.3) Що характеризує діелектрична проникність?


ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 10
10. Магнітний контроль якості виробів і конструкцій
Мета заняття: вивчення умов застосування магнітного контролю якості. Набуття практичних навиків розрахунку параметрів магнітного контролю

Прилади і обладнання: персональний комп’ютер.

Тривалість: 2 год.
Основні теоретичні положення
Магнітна дефектоскопія базується на аналізі взаємодії магнітного поля з матеріалом об’єкту контролю. Залежно від завдань магнітного контролю, марки і властивостей об’єкту контролю, а також необхідної продуктивності використовують ті чи інші інформативні параметри. До числа найбільш розповсюджених відносяться: коерцитивна сила, намагніченість, індукція, магнітна проникність, напруженість, стрибки намагнічування.
Таблиця 10.1 — Відносна магнітна проникність деяких матеріалів



Магнітному контролю підлягають тільки феромагнітні матеріали, для яких μ > 40, а μ конструкційних сталей знаходиться в діапазоні 70 до 16000. Для діамагнітних і парамагнітних матеріалів, у яких μ дуже мало відрізняється від одиниці, на практиці вважають, що μ = 1.

Розрахункові завдання магнітного контролю якості виробів.

І Виберіть значення струму для створення магнітного поля напруженістю Н = 80 А/см на зовнішній і внутрішній поверхнях циліндричної втулки з внутрішнім діаметром 16 мм і зовнішнім діаметром 24 мм.

Розв'язування. Якщо струм, що намагнічує, пропускають безпосередньо у втулці в осьовому напрямку, то:
.
Напруженість циркулярного магнітного поля на внутрішній поверхні втулки дорівнює нулю, тому що ця поверхня не охоплює намагнічувальний струм. Тому у даній задачі намагнічування можливо лише пропусканням струму в стержні, що проходить через отвір втулки. Тоді напруженість поля на внутрішній поверхні втулки дорівнюватиме:
,
що навіть перевищує потрібне значення. Таким чином, необхідний струм намагнічування складає 603 А.

ІІ Виявіть тріщину в циліндричній деталі довжиною l = =200 мм, зовнішнім діаметром (d = 35 мм і товщиною стінки δ = 2,5 мм) із загартованої сталі 45. Виберіть метод контролю і режим намагнічування.

Розв'язування

1) Вибираємо метод контролю. Спочатку визначаємо магнітні параметри Br та Hc, наприклад: Br = 1,2 Тл і Hc = 2160 А/м.

На підставі даних Сухорукова В.В. робимо висновки про те, що можливий контроль із залишковою намагніченістю, тому що параметри сталі марки 45 потрапляють в область, що лежить вище лінії Б. тобто вище потрібного рівня чутливості в даній задачі.

На рис. 10.1 знаходимо напруженість магнітного поля, необхідного для отримання потрібного значення Br. Ця напруженість складає 15200 А/м.


1 — сталь ШХ15; 2 — сталь 30ХГСЛ; 3 — Сталь X12Ф1;

4 — сталь Х16Н6; 5 – сталь 10; 20; 45;

А, Б, В — умовні рівні чутливості ГОСТ 21105-87

Рисунок 10. 1- Номограма для визначення рівня чутливості під час контролю за залишковою намагніченістю
2) Розраховуємо струм циркулярного намагнічування для знаходження тріщин, що зорієнтовані подовжньо:
.
3) Визначаємо напруженість поля соленоїда для контролю поперечних тріщин. Через те, що відношення l/d

,
де w — число витків; L — довжина соленоїда.
Слід вказати, що поблизу торців соленоїда напруженість магнітного поля може бути меншою, ніж розрахована. Тому необхідно передбачити можливість вимірювання напруженості поля поблизу торців соленоїда. На цьому закінчується вибір режиму магнітопорошкового контролю циліндричної деталі.
Порядок виконання роботи
1) Отримати у викладача умови проведення магнітного контролю згідно варіанту і завдання відповідно із табл. 10.1, 10.2.

2) Провести розрахунок необхідних показників із необхідними поясненнями.

3) Розрахунки і отримані результати оформити відповідно до вищенаведених прикладів розрахунків, зробити висновки.
Таблиця 10. 1 – Варіанти даних для завдання І



Таблиця 10. 2– Варіанти даних для завдання ІІ



ЗАПитання до сАмоконтролю
10.1) Які способи намагнічування поля використовують під час контролю

10.2) З якою метою використовують магнітні порошки у дефектоскопії?

10.3) Тріщина якого напрямку викликає максимальний потік розсіювання?

10.4) Які вимоги висувають, до поверхні ОК під час магнітопорошкового контролю?


лабораторна робота № 11
11 Радіаційний контроль якості виробів І конструкцій
Мета заняття: вивчення умов застосування радіаційного контролю якості. Набуття практичних навиків розрахунку параметрів радіографії.

Прилади і обладнання: персональний комп’ютер.

Тривалість: 2 год.
Основні теоретичні положення
Радіографія – це метод радіаційного контролю без руйнування, що полягає у перетворенні радіаційного зображення об’єкта контролю на радіографічний знімок або запис цього зображення в запам’ятовуючий пристрій з подальшим перетворенням у світлове зображення.

Застосування різних методів радіаційного контролю зумовлюється, як технічною доцільністю, так і економічною ефективністю. Основні технічні показники – це чутливість і продуктивність контролю.

Середні розміри мінімально виявлених дефектів можна подати такими значеннями:

Розмір виявленого дефекту: у напрямі просвічування – 0,1..5 мм, поперечний – 0,01..0,2 мм (табл. 11.1).

Підготовка до радіографування

Під час вибору джерела випромінювання спочатку згідно зі схемою контролю із урахуванням конструктивних особливостей об’єкта контролю встановлюють атомний номер, щільність матеріалу і радіаційну товщину, за даними табл. 11.2-11.6 визначають вид необхідного випромінювання і основну його характеристику (напругу на рентгенівській трубці, радіонуклід або енергію прискорених електронів).

Приклад розрахунку необхідних режимів просвічування під час радіографії

І На рентгенівському апараті, для якого побудовано номограму на рис. 11.1, на фокусній відстані, що дорівнює 750 см, просвічують зварний шов стальної деталі з товщиною стінки 5 мм на плівку РТ-5, розташовану між двома олов'янисто-свінцевими фольгами товщиною 0,05 мм. Визначить режими просвічування.
Таблиця 11. 1- Дефекти, які виявляються радіаційними методами


Розв’язування. Згідно з даними табл.11.2 під час просвічування сплавів на основі заліза і радіаційній товщині 5 мм напруга на рентгенівській трубці не повинна перевищувати 100 кВ. З номограми на рис.11.1 витікає, що під час просвічування сталі товщиною 5 мм і напрузі 100 кВ необхідна експозиція 10мАхв. Згідно з довідковими даними максимальний анодний струм трубки 0,3 БПВ6-150 апарата РУП-150/300-10 має значення 2мА.

    продолжение
--PAGE_BREAK--