Правовий захист підприємництва

1.   Захиствід монополізму у підприємницькій діяльності.
1.1.          Причини,які об’єктивно зумовлюють необхідність
1.2.          Характеристикаантимонопольного  законодавства його становлення і розвиток
1.3.          Видиантимонопольних порушень
1.4.          Відповідальністьза порушення антимонопольного законодавства.
1.5.          Характеристикаантимонопольного законодавства зарубіжних країн.
2.   Правовізасоби захисту підприємців від недобросовісної конкуренції
2.1.          Поняттянедобросовісної конкуренції
2.2.          Неправомірневикористання ділової репутації господарського суб’єкта (підприємця)
2.3.          Створенняперешкод господарюючим суб'єктам в процесі конкуренції та досягненнянеправомірних переваг у конкуренції.
2.4.          Неправомірнезбирання, розголошення, та використання комерційної таємниці.
2.5.          Відповідальністьза недобросовісну конкуренцію
3.   Дерегулюванняяк захист від втручання державних органів у підприємницьку діяльність.
3.1.          Спрощенняпорядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницькоїдіяльності.
3.2.          Скороченняпереліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню.
3.3.          Скороченнявидів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню.
3.4.          Скороченнявидів підприємницької діяльності що вимагають одержання сертифікатів.
3.5.          Лімітуванняперевірок та контролю за діяльністю суб‘єктів підприємницької діяльності.

Вступ
Обираючитему дипломної роботи “Правовий захист підприємництва”, мав за мету звернутиувагу на проблематику цього питання. Адже на сьогодні підприємець, незважаючина численність нормативних актів, які повинні були б регулювати цей виддіяльності, знаходяться у вельми складному становищі.
Главатретя дипломної роботи висвітлює одну з важливих проблем, проблемудерегулювання підприємницької діяльності, це питання повязано з державнимрегулюванням підприємницької діяльності, втручання державних органів впідприємницьку діяльність досягло таких меж, що були створені барєри, якістримують її розвиток. В той час коли держава повинна підтримати підприємництвостворювати для нього умови для ефективної зовнішньоекономічної діяльності,сприяти інформаційному забезпеченню суб‘єктів бізнесу, підтримувати підприємцівв забезпеченні і збуті продукції, готувати кадри для сфери підприємництва.
Тезаконодавство, яке ми маємо на сьогоднішній день, нажаль не в змозі чіткорегулювати всі відносини, які виникають при здійсненні підприємницькоїдіяльності. Ст.42 Конституції України “Кожен має право на підприємницькудіяльність, яка не заборонена законом”. Все вірно кожен має право, та не коженмає можливість спокійно працювати і мати впевненість у завтрішньому дні.
Алепопри всі негаразди державою передбачено систему захисту підприємницькоїдіяльності, про що йтиметься в дипломній роботі. закон України “Про обмеженнямонополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькійдіяльності” від 18.02.92 р., також закон України “Про захист віднедобросовісної конкуренції” від 07.06.96 р. Для розкриття суті, значення тадії цього закону я присвятив першу та другу глави дипломної роботи.
Підсумовуючиусе вище сказане необхідно приділити велику увагу удосконаленню нормативної іправової бази, які б чітко регулювали підприємницьку діяльність і зприялиекономічному зростанню України.

1. Захист від монополізму у підприємницькійдіяльності.
 
1.1.      Причини, які об’єктивно зумовлюютьнеобхідність захисту прав та законних інтересів підприємців від монополізму.    
        Перехід до ринкових відносин, яких здійснюється на даний час в Українісприяє становленню і розвитку підприємницької діяльності. Цей процес потребуєстворення економіки, яка послідовно інтегрується у систему світовихгосподарських зв’язків. Для цього у першу чергу необхідно надати широкіможливості всім громадянам держави приймати участь у підприємницькій діяльностіособливо в формі малого і середнього підприємництва, як основи багатоукладноїекономіки.         
        В Україні в січні-червні 1998 року (за оперативними даними)функціонувало близько 130 тисяч малих підприємств, на яких працювало 1,4 млн.чоловік, або майже 6 відсотків загальної кількості працівників галузейгосподарства країни. 
        Крім того функціонувало з тисячі кооперативів: 3,7 тисячі спільнихпідприємств з прямими іноземними інвестиціями, з яких випускали продукцію 1,3тисячі; в галузі сільського господарства – 35,9 тисячі фермерських господарств,які володіють 932,2 тис. га угідь; близько 900 тисяч індивідуальнихпідприємців. Більше половини загальної кількості діючих малих підприємств (52відсотки) працює у сфері торгівлі, громадського харчування,матеріально-технічного забезпечення і збуту, 14 відсотків – у промисловості, 10відсотків – у будівництві та 5 відсотків – у сфері побутового обслуговування. 
        Переважна більшість суб‘єктів малого підприємництва – це колективні таприватні малі підприємства, якими вироблено і реалізовано продукції та виконаноробіт послуг на 99 відсотків.
        Розвивається інституціональна база, яка сприяє активізації діяльностімалого підприємництва. Нині в Україні функціонують 227 комерційних банків, 34відділення державних фондів підтримки підприємництва, 573 інвестиційні компаніїта фонди, 1515 аудиторських фірм, 250 страхових організацій, створено 34регіональні фонди підтримки підприємництва. Зареєстровано 234 біржі, з якихдіють 145.         
        Як відомо, одне з основних вимог ринкової економіки — це розвитокконкуренції, змагальності суб'єктів підприємницької діяльності, усуненнябар'єрів на шляху виходу їх на ринок усіх товарів і послуг.    
        У Україні цьому перешкоджає багато в чому дуже високий рівеньмонополізації ринку, при котрому практично немає можливостей для конкуренції якосновного двигуна підприємництва і виробництва в ринкових умовах. За данимиАнтимонопольного комітету України, 536 промислових підприємств займаютьмонопольне положення на 700 ринках (відповідно до методики Антимонопольногокомітету України частка їх на відповідних загальнодержавних ринках перевищує 35відсотків). Зокрема, за результатами проведеного Антимонопольним комітетомУкраїни разом із Міністерством статистики обстеження, найбільшемонополізованими виявилися ринки машинобудування (99,7 відсотка), хімічної інафтохімічної промисловості (68,9 відсотка), металургії (44,9 відсотка).1         
        Так, протягом 1994 року в Антимонопольний комітет України і йоготериторіальні відділення надійшло 224 заяви про порушення антимонопольногозаконодавства. Було збуджено 174 справи, розгляд 139 із них було завершено,причому біля половини з них розглянуто територіальними відділеннями.2У це число були включені і справи про несумлінну конкуренцію. Слід зазначити,що значна різниця між кількістю отриманих заяв і збуджених справ пояснюєтьсятим, що в багатьох випадках підприємці добровільно усували правопорушення, /> />
керуючисьроз'ясненнями або виконуючи вимоги Антимонопольного комітету України.   
        Якщо протягом 1994 року Антимонопольний комітет України роздивився 174справи, те тільки за I квартал 1995 року — утроє більше справ.3  
        Ці дані свідчать про необхідність державного регулювання підприємництваз метою попередження і припинення монополізму.       
        Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями,захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції і монополізму вбудь-яких сферах підприємницької діяльності (стаття 15 закону України «ПРОпідприємництво» від 07.02.91 р.).      
         У сучасних умовах, коли відбувається формування ринку капіталу, длязапобігання росту монополізації ринків товарів і послуг і сприяння розвиткуконкуренції, насамперед, необхідна відповідна нормативна база. Її важливістьвизначається як уже фактично сформованим у нашій економіці монополізмом, так інебезпекою розвитку монополістичних тенденцій, що неминуче виявляються іпосилюються в умовах ринкового господарства. Без спеціального правовогомеханізму неможливо заохочення конкуренції і припинення монопольної практики.
        За результатами аналізу товарних ринків у 97 році розпорядженням головиЧеркаського відділення антимонопольного відділення затверджено перелікпідприємців, що займмають монопольне становище на ринках Черкаської області, ускладі 62 суб‘єктів природних монополій та 81 інших монопольних утворень


1.2.      />
Характеристикаантимонопольного  законодавства його становлення і розвиток   
        Антимонопольне законодавство в Україні формувалося поступово. Прийняттюспеціальних нормативних актів у цій сфері передувало введення окремихантимонопольних вимог у законах України «Про підприємництво», «Про підприємствав Україні», «Про господарські товариства». Проте цього було явно недостатньо дляпроведення ефективного антимонопольної політики і захисти  конкуренції, щозароджується.
        За останні декілька років був прийнятий ряд нормативнихактів, середяких як закони, так і підзаконні акти. Насамперед — закон України «Прообмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції впідприємницькій діяльності» від 18.02.92 р.4       
        Цей закон України націлений не на заборону монополії як такий (оскількиу визначених випадках вона може забезпечувати безсумнівні технологічні йекономічні переваги), а на припинення шкідливих з економічної і соціальноїточок зору видів недобросовісної або нечесної монополістичної практикисуб'єктів підприємницької діяльності. Він забороняє не всяку монополістичнудіяльність, а лише таку, що може обмежувати конкуренцію. Цей закон неповиненпоширюватися на діяльність, що сприяє економічному і технічному прогресу, непорушуючи законних інтересів споживачів, і не повинен вести до обмеженняконкуренції підприємців.  
        У 1993 році була розроблена Державна програма демонополізації економікиі розвитки конкуренції, задача якого були конкретизовані в розпорядженніКабінету Міністрів України від 03.06.94 р. № 146. 26 листопада 1993 року бувприйнятий закон України «Про Антимонопольний комітет України». 
        На основі цих законів було прийнято декілька підзаконних нормативнихактів. Це, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України «Про введеннямеханізму попередження монополізації товарних ринків» від 11.10.94 р. № 765,указ Президента України «Про міжвідомчу комісію з питань демонополізаціїекономіки» від /> />
21.03.95р. № 247/95 і ін.   
        У зв'язку зі створенням цієї нормативної бази антимонопольні вимогибули введені в десятки нормативних документів, внесені зміни і доповнення вчисельні законодавчі акти України, наприклад, у закон України від 02.03.95 р.5        
        Таким чином, закони України «Про обмеження монополізму і недопущеннянедобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» і «ПроАнтимонопольний комітет України», антимонопольні норми, що утримуються в іншихзаконах, а також ряд підзаконних актів законодавства (у тому числі постановиКабінету Міністрів України й укази Президента України) складають у даний часантимонопольне законодавство України. Незважаючи на численність нормативнихактів антимонопольного законодавства і прискорене створення в останні рокиправової бази реалізації антимонопольної політики держави, воно не є зробленим,оскільки пройшло лише три роки з моменту початку його формування. (Як показуєпрактика інших держав, такий процес є тривалим у часу, наприклад, у США першийзаконодавчий акт про конкуренцію був прийнятий ще в минулому сторіччі, а вданий час включає п'ять законів і множина підзаконних актів — процес формуваннязаконодавства не завершене.) Тому необхідно подальше удосконаленняантимонопольного законодавства України.


1.3.      />
Видиантимонопольних порушень 
        Відповідно до закону України «Про обмеженнямонополізму і недопущенні недобросовісної конкуренції в підприємницькійдіяльності» від 18.02.92 р. порушенням антимонопольного законодавствапризнаються три види правопорушень:        
-      зловживання монопольним положенням на ринку;      
-      неправомірні угоди між підприємцями;       
-      дискримінація підприємців органами влади і керування.      
        Кожний із вищезгаданих видів правопорушень укладається з декількохрізновидів. Так, до першого виду, тобто зловживанню монопольним положенням наринку, ставляться:         
-      нав'язування умов договору, що ставлять контрагентів у нерівнеположення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у томучислі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;        
-      обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обертаннятоварів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановленнямонопольних цін;     
-      часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару привідсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення абопідтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;      
-      інші дії з метою створення перешкод до доступу на ринок (виходові зринку) інших підприємців;  
-      установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, щообмежують права окремих споживачів;     
-      установлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари,що призводить до порушень прав споживачів;        
-      установлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари,що призводить до обмеження конкуренції (стаття 7).       
        Як очевидно, ця група правопорушень охоплює визначені види дій,засновані на використанні суб'єктом підприємницької діяльності свогодомінуючого положення на ринку й інтереси інших учасників, що ущемляють,ринкових відносин. 
        Серед найбільш поширених правопорушень є дії монополістів, спрямованіна створення перешкод для доступу на ринок інших підприємців.  
        Значну загрозу для споживачів подають зловживання монополістів уціноутворенні. Підприємства, займаючи монопольне положення на внутрішньомуринку, змушують частину споживачів відмовлятися від закупівлі товару,установлюючи на нього надмірно високу ціну.
        Небезпеку для споживачів несуть також зловживання такими господарюючимисуб’єктами – як природні монополісти при порядку встановлення цін і тарифів,оскільки вони суттєво впливають на ціноутворення на внутрішньому споживчомуринку.    
        Так на виконання вимог рішення ради регіонів при Президентові України в10.03.98 № 30/98 та  доручення прем’єр-міністра України органами державногоконтролю за діями Мінекономіки України протягом 9 місяців 1998 р. здійснено21232 перевірки суб‘єктів підприємництва різних галузей господарювання, в томучислі 1445 підприємств з питань дотримання визначеного порядку формування,встановлення та застосування регульованих цін і тарифів. Порушення державноїдисципліни цін виявлені в 6081 господарчому суб’єкті, або в кожному третьому зперевірених.     
        За результатами перевірок винесені рішення про застосування до порушниківекономічних санкцій на загальну суму 29619,7 тис. гр., з них 19162,8 тис. гр.становлять штрафи.  
        Крім того окремі суб‘єкти підприємництва самостійно внесли до бюджету613,1 тис. гр. та повернули споживачам 5516,6 тис. гр. Попередньо обрахуванняспоживачів (у розрахунку на квартал) на загальну суму 381,0 тис. гр., назменшило фінансування з бюджету дотаційних підприємств галузей транспорту таінших на 3378 тис. гр.6
        Другий вид порушень антимонопольного законодавства це антиконкурентніузгоджені дії. Цей вид порушень антимонопольного законодавства встановленийшляхом внесення змін назви та абзацу першого ст.5 до закону України “Прообмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності. Закон України “Про внесення змін до закону України“Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності”7 До внесення вказаних вище змін ст.5передбачала “неправомірні угоди між підприємцями, /> />
якодин з видів порушень антимонопольного законодавства.     
        Антиконкурентні узгоджені дії – це погоджені дії (угоди) що призвелиабо можуть привести до:
        — встановлення (додержання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок(доплат), націнок;     
        — розподілу ринків по територіальному принципу, асортименту товарів,обсягу їх реалізації або закупівель по колу споживачів чи іншим ознакам, щопризвели або можуть призвести до їх монополізації;         
        — усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців,інших підприємців.  
        Новиною цієї норми є те, що вона деталізує цей вид правопорушеннясловами “що призвели або можуть призвести”.
        Таким чином деталізується і відповідальність за цей вид порушеньантимонопольного законодавства. Тобто відповідальність настає не тільки в разіскоєння антиконкурентних узгоджених дій, але і можливості їх допущення. Такимчином правовим засобом реально вирішується питання недопущення антиконкурентнихузгоджених дій з можливими негативними наслідками до інших суб‘єктівпідприємницької діяльності і учасників ринку. Подібні угоди в зарубіжномузаконодавстві і судовій практиці кваліфінується як монополістичне і законнезмовлення.   
        Відсутність розвитого конкурентного середовища на більшості ринківсприяє висновку між підприємцями угод, що дискримінують споживачів і потенційнихконкурентів. Найбільше типовими є неправомірні угоди, спрямовані на усунення зринку або обмеження доступу на нього інших підприємців, а також на встановленнямонопольних цін (тарифів). 
        Так, до дій Асоціації підприємців або групи її учасників, за участютретіх осіб або в якийсь іншій сукупності зазначених суб'єктів, якірозцінюються як неправомірні угоди між підприємцями, належать:     
-      прямий або опосередкований вплив на встановлення, фіксацію, підтримка,перегляд цін (тарифів), ставок, знижок,     
-      надвишок (доплат), націнок комісійного збору, меж прибутковості(рентабельності), а також підвищення, зниження, підтримка цін (тарифів) нааукціонах, конкурсах, інших торгах;
-      установлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надвишок(доплат), націнок, комісійного збору як звичайних базових, мінімальних,детермінованих, перепродажних цін, у тому числі у виді формул, таблиць,переліків, алгоритмів;        
-      звуження територіальних меж ринків, на яких діють учасники Асоціації,розподіл ринків по територіальному принципі, асортименту товарів, їхньоїреалізації або закупівля, по колу продавців або споживачів;       
-      здійснення тиску на постачальників із метою обмеження або виняткупридбання їхньої продукції або матеріалів; відмова або змова про усунення підприємціввід ведення справ із яким-небудь клієнтом, постачальником, конкурентом,покупцем (замовником);       
-      обмеження участі в торгах шляхом вибору що запрошуються постачальників,установлення пріоритетів під час підписання контрактів;   
-      розподіл замовлень, підрядів, проектів; визначення замовників,одержувачів замовлень або стандартизація по цих питаннях;
-      обмеження обсягу утримання реклами, що дається учасникам Асоціації івідповідає чинному законодавству.*
        У результаті усунення неправомірних дій, передбачених договором,підприємці, що здійснюють експедиційні послуги, одержали тільки за першепівріччя 1994 року 6,1 млрд. крб. Можна підтверджувати, що своєчасне втручанняАнтимонопольного комітету України забезпечило економію споживачам більш 12 млрд.крб. щорічно.8        
        Третім видом порушень антимонопольного законодавства є дискримінаціяпідприємців органами влади та управління. До них належать:    
-      заборона створення нових підприємств чи інших організаційних /> />
формпідприємництва у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень наздійснення окремих видів діяльності, що призвели або можуть призвести дообмеження конкуренції;   
-      спокушання підприємців до приоритетного укладення договорів,першочергового постачання товарів визначеному колу споживачів;  
-      прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призвело абоможе призвести до монопольного положення на ринку;
-      встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший;       
-      надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, які ставлять їх упривілейоване становище відносно інших підприємців, що призводить домонополізації ринку визначеного товару;
-      обмеження прав підприємців на придбання і реалізацію товарів;
-      встановлення заборон і обмежень відносно окремих підприємців або группідприємців.     
        Згідно закону України “Про внесення змін до закону України “Прообмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності” від 3 березня 1998 р. дискримінацією суб‘єктівгосподарювання визнається також укладання між органами державної влади,органами місцевого самоврядування та органами адміністративного та державногоуправління та контролю, а також між цими органами та суб‘єктами господарюванняугод, а також надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особамдля провадження дій передбачених п.1 ст.6, тобто дій перелік яких визначенийвище.       
        Дискримінація суб‘єктів господарювання яка передбачена п.2 ст.6 закону“Про обмеження монополізму і недопущенню недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності” має слідуючі ознаки:    
-      по-перше укладання угод і надання повноважень фізичним або юридичнимособам для провадження дій передбачених п.1 ст.6 закону, по суті єдискримінаційними і порушують права підприємців.
-      по-друге ці угоди і надання повноважень, які спрямовані на дискримінаціюпідприємців є свідомими. 
-      по-третє, такі угоди укладаються між:         
-      органами державної влади, тобто міністерствами та іншими органамицентральної виконавчої влади;
-      органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим;  
-      державними органами, що здійснюють регулювання діяльності суб‘єктівприродних монополій, та регулювання ринку цінних паперів;   
-      місцевими органами виконавчої влади;        
-      державними органами приватизації;    
-      органами місцевого самоврядування;
-      органами адміністративно-господарського управління та контролю, яким єоб’єднання підприємств, інші суб‘єкти господарювання, громадські організаціїпри виконанні ними функцій управління та контролю в межах делегованих їмповноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування;    
-      по-четверте такі угоди укладаються між органами державної влади,місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління ісуб‘єктами господарювання.       
        Питання що до надання цими органами повноважень фізичним і юридичнимособам для провадження дій передбачених п.1 ст.6 закону вирішується аналогічнимчином, як дискримінація.       
        Дискримінація підприємців з боку органів влади і управління залишаєтьсяодним з найбільш поширених видів порушень антимонопольного законодавства.Бажання деяких керівників, незважаючи на зміни, що відбулися в економіціУкраїни за час реформ, тримати під безпосереднім контролем діяльністьпідприємств незалежно від форми власності, правовий нігілізм чи просто необізнаністьіз чинним законодавством призводять до ущемлення законних прав однихпідприємців і надання неправомірних переваг іншим.       
        Наприклад, Головним управлінням ветеринарної медицини та державноюветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду України з порушенням Інструкції пропорядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності дозволів (ліцензій) навиготовлення та реалізацію ветеринарних медикаментів і препаратів булобезпідставно заборонено спільному українсько-голландському підприємству«Ін-век» займатися реалізацією біологічних ветеринарних препаратів, і   
        Подібні дії допускалися Управлінням торгівлі Херсонськоїоблдержадміністрації, Херсонською Облспоживспілкою та асоціацією «Діоніс» (м.Херсон), які своїми рішеннями та безпосередньою діяльністю дискримінувалиокремих підприємців шляхом обмежень щодо придбання та реалізації ними товарів.Досить поширеним було порушення у вигляді заборон на реалізацію продукції зодного регіону країни в інший. Подібних порушень припускалися Донецька,Закарпатська, ряд інших обласних держадміністрацій.        
        Найбільш поширеними видами були обмеження прав підприємців щодопридбання та реалізації товарів, наданняокремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейованестановище стосовно інших підприємців, примушування підприємців до вступу воб'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів,першочергової поставки товарів певному колу споживачів.
        Зменшення кількості порушень у 1996 році пояснюється профілактичноюроботою комітету. Не менш важливим було запровадження з 1994 року механізмконтролю за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органамивлади і управління згідно зі статтею 20 закону «Про Антимонопольний комітетУкраїни”. За цей час органами комітету розглянуто понад 2500 проектів рішень,не допущено прийняття сотень дискримінаційних положень, тільки в 1966 роціоргани комітету розглянули 1195 проектів рішень центральних та місцевих органіввиконавчої влади, з яких 327 погоджено з урахуванням зауважень комітету, а 75 непогоджено і відправлено на доопрацювання з метою усунення виявлених недоліків.Такі дії дали змогу ще на етапі опрацювання проектів рішень у багатьох випадкахзняти штучні бар’єри, що перешкоджають вступові на ринки нових підприємців.   
        Органи комітету заперечували проти запровадження державного регулюванняцін на окремі види продукції, товари і послуги у випадках, не передбаченихчинним законодавством, необгрунтованого надання податкових, фінансових, іншихпільг окремим підприємцям; встановлення заборони на реалізацію товарів з одногорегіону в інший тощо.   
        Усі ці заходи попередили виникнення значної кількості порушеньантимонопольного законодавства, обмежили виникнення штучних адміністративнихбар'єрів для підприємців.       
        Характерно що дискримінація підприємців здійснювалася в основному нарегіональних ринках, а їхніми суб‘єктами були переважно облдержадміністраціїабо органи, що входять до їх складу. В 1996 році 86 справ лише 6 булорозглянуто щодо загальнодержавних ринків, де порушниками виступали Міністерствозв’язку, Мінсільгосппрод та Держкомнафтогазпром.     
        Особливі відносини складаються у держави з природними монополістами,регулювання діяльності яких тільки формується. Проект закону України «Проприродні монополії» розглянуто Верховною Радою України тільки в другому читанніі знаходиться на доопрацюванні. Незважаючи на це, минулого року зроблено певнікроки в напрямку встановлення правил регулювання природних монополій у ринковихумовах. Розроблено такі нормативні акти, як Правила користування місцевимтелефонним зв'язком, поштові правила. Правила користування електричноюенергією, Правила надання населенню послуг водо-, теплопостачання таводовідведення.
        Гострі проблеми виникають при розробці та впровадженні заходівреформування галузей нафтогазового комплексу, особливо газопостачання. Насьогодні фактично немає механізму ефективного державного регулювання цієїгалузі, який би забезпечував прозорість діяльності підприємств — суб'єктівприродних монополій. визначення реальних витрат на їх діяльність тавстановлення на цій основі таких тарифів, які б задовольняли інтересипідприємців, споживачів і суспільства в цілому.         
        Серйозною перешкодою вступу підприємців на ринок є державнеліцензування. Вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, що підлягаютьліцензуванню, встановлений статтею 4 закону України “Про підприємництво”. Слідвідзначити, що цей перелік не є сталим. Рішення про включення того чи того видупідприємницької діяльності приймається з урахуванням суспільної необхідності,але часто залежить від наполегливості тих чи тих зацікавлених сторін. при цьомуіноді не враховується недоцільність подальшого розширення кількості важеліврегулювання економікою.        
        Деякі органи державної виконавчої влади, яким делеговано правоздійснювати ліцензування окремих видів діяльності, намагаються розширенотлумачити встановлений законом перелік. Результатом цього стає встановленнядодаткових адміністративних бар’єрів.        
        Поширеним видом дискримінації підприємців органами влади і управліннястали заборони на роздрібну та виїзну торгівлю підприємцями, не зареєстрованимина території певних адміністративно-територіальних одиниць.
        Наприклад, Богуславська райдержадміністрація Київської областізаборонила Моринському хлібокомбінату (Черкаська область) виїзну торгівлю натериторії м. Богуслава, посилаючись І на те, що дія ліцензії на здійсненняторговельної діяльності поширюється тільки на територію, підвідомчу органу,котрий видав ліцензію.  
        І такі факти непоодинокі. Вони стали можливими тому, що в інструкціїпро порядок видачі ліцензій на здійснення торговельної діяльності у сферіоптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізаціїпродовольчих і непродовольчих товарів, затвердженій наказом Ліцензійної палатипри Міністерстві економіки та Міністерства зовнішніх економічних зв'язків іторгівлі від 8.10.1996 року № ЛП-34/652, встановлено, що дія ліцензіїпоширюється лише на території, підвідомчій органу, який її видав. Хоча закономце не передбачено.       
          Як вважають спеціалісти Антимонопольного комітету України,«зловживання органами галузевого керування економічною владою з метоюдискримінації ними підприємницьких структур, особливо недержавного сектора, дляУкраїни — явище типове. Останнім часом воно набуває небезпечних розмірів ще і взв'язку з тим, що монопольні утворення, намагаючись змінити своє становищеперетворюються в цілком сучасні структури».9         
        Так, у Донецькій області на базі обласного об'єднання молочноїпромисловості було створено акціонерне товариство «Донмолпром», до складу якоговвійшло 18 молокозаводів, що не мають прав юридичної особи. Аналогічнеположення в Луганській області, де створене акціонерне товариство«Луганск-молпром». Перевірка цін на молочні продукти в Луганській області,проведена Мінекономіки України, Державним комітетом України по захисті правспоживачів і Антимонопольним комітетом України, показала, що АТ«Луганск-молпром», представляючи інтереси молокопереробних підприємств області,за узгодженням з обласним керуванням сільського господарства фактично визначилонизьку закупівельну ціну молока.


1.4.      /> />
Відповідальністьза порушення антимонопольного законодавства.       
        Одними законодавчими заборонами не можнадосягнути протидії порушенням антимонопольного законодавства. Для цьогопотрібне нормативне закріплення діючої системи засобів захисту від цихправопорушень.    
        Законом від 18 лютого 1992 р. передбачено накладання штрафів напідприємців – юридичних осіб.
        Ці штрафи накладаються за:        
-      зловживання монопольним становищем наринку, неправомірна угода між підпри.ємцями,дискримінацію підприємців органами влади і управління, недобросовіснуконкуренцію;   
-      відхилення від виконання або невчасневиконання рішень Антимонопольного комітету України і його територіальнихвідділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленніпочаткового стана або зміні угод, що суперечать закону, — у розмірі до 5відсотків виручки підприємця і реалізації продукції (товарів, робот, послуг) заостанній звітний рік, що передував рокові, у якому накладається штраф;       
-      непредставлення, невчасне представленняабо представлення завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітетуУкраїни і його територіальних відділень — у розмірі до 0,5 відсотка виручкипідприємця від реалізації продукції (товарів, робот, послуг) за останній звітнийрік, що передував рокові, у якому накладається штраф.
        Передбачена законодавством Україниадміністратива відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.   
        Так, Кодекс України про адміністративніправопорушення доповнений статтями 1661, 1662, 1663,1664 (закон України “Про внесення змін і доповнень у КоАП” від 5квітня 1995 року), що встановлюють такі адміністративні стягнення. Зловживаннямонопольним становищем на ринку спричиняє накладення штрафу на керівників(розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств іт.ін.) у розмірі до 15 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян, а на осіб,що займаються підприємницькою діяльністю, до — 30.   
        Неправомірні угоди між підприємцямиспричиняють накладення штрафу на зазначених осіб у тих же розмірах, а задискримінацію підприємців органами влади й управління передбачений штраф урозмірі до 15 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян.
        За зазначені вище правопорушення не передбачена кримінальнавідповідальність, хоча, з огляду на істотну шкоду, яку вони наносять, вонарекомендується необхідної. При цьому може бути використаний досвід іншихдержав. Наприклад, у США ще в 1890 році був прийнятий законодавчий акт Шермана,що повідомляв карним злочином два види порушень закону: договір або об'єднанняв будь-якій формі або таємна змова з метою обмеження свободи торгівлі міждекількома штатами або з іншими країнами; монополізацію або спробумонополізації будь-якою особою або об'єднанням або договір з іншою особою промонополізацію в будь-якій сфері торгівлі або комерції між декількома штатамиабо з іншими країнами. Американський учений В.Ковачик вважає, що американськеантимонопольне законодавство тлумачить антимонопольне порушення як тяжкийзлочин і встановлює однаково суворі санкції, як для компаній, так і длягромадян. Для компаній карні штрафи можуть нараховуються двома шляхами.Відповідно до Акта Шермана, максимальна сума штрафу за карне порушення складає10 мільйонів доларів США. Альтернативним варіантом установленої міри покаранняє обов'язок компанії сплатити штраф у розмірі, рівному подвійній сумі прибуликомпанії або подвійний сумі збитків потерпілої особи, у залежності від того,яка сума більше. Для громадян форма покарання може мати вид грошового стягненняв розмірі до 350 тисяч доларів США, а також у виді позбавлення волі на терміндо трьох років.10   
        Використання карних санкцій для боротьбиз порушеннями антимонопольного законодавства повинно стати однією знайважливіших рис законодавства, спрямованої на захист конкуренції в Україні.Незважаючи на важливість кримінальної відповідальності, тільки встановленням ізастосуванням карних санкцій не можна попередити і припинити правопорушення вцій сфері. Для забезпечення чіткого і діючого механізму захисту конкуренції впідприємницькій діяльності необхідно сполучення кримінально-правових засобівзахисту з административно- правовими і цивільно-правовими охоронними засобамивпливу.      
        Таким чином, для підвищення ефективностіборотьби з порушеннями антимонопольного законодавства необхідно не тількиправильно використовувати в практику передбачені законодавством />
санкції.Потрібно також удосконалювати охоронні-правові засоби захисту від правопорушеньу цій сфері. Зокрема, доцільно закріплення в законодавстві ряду вищевказанихкримінально-правових і інших мір відповідальності і захисту. Крім того,необхідно забезпечити максимальну ефективність кожного засобу впливу окремо,погоджувати і комплексно застосовувати в сукупності правові й організаційнізасоби захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.         


1.5.      Характеристика антимонопольногозаконодавства зарубіжних країн.       
        Аналізуючи законодавство України, що встановлює контроль за економічноюконцентрацією, слід зазначити, що воно багато в чому узгодиться з подібнимзаконодавством більшості країн світу, що забороняє антиконкурентне злиття фірм.По загальному правилу, значні компанії зобов'язані заздалегідь інформуватидержавні органи про злиття з іншими компаніями або про придбання майна іншихкомпаній на значні суми. Держава може заборонити будь-яке злиття, що веде достворення монополії, що заподіють істотний збиток конкуренції на місцевому абозагальнонаціональному ринку. Особливо доскіпливо законодавство встановлюєконтроль за горизонтальними злиттями найбільших на даному ринку компаній зіншими компаніями. 
        Зокрема, законодавство США передбачає можливість ліквідації за рішеннямсуду корпорації, що володіє 60 і більш відсотками ринку США (місцевого абозагальнонаціонального), якщо вона придушує своїх конкурентів шляхом різкогозниження цін нижче витрат виробництва або висновки контрактів з іншимикомпаніями, спрямованих проти конкурентів і т.д. Одне з останніх великих справпро демонополізацію ринку — це розукрупнення в 1982-1983 роках величезної посукупній вартості акцій компанії «Америкэн телефон энд телеграф (АТТ)». Причомуодночасно з розукрупненням «АТТ» у США держава встановила над нею жорсткийконтроль, оскільки компанія залишалася по-давньому монополістом у ряді сфер.         
        У сучасних умовах в Україні потрібно подальше удосконалювання ірозвиток правового механізму, що міг би ефективно сприяти заохоченнюконкуренції і припиненню порушень антимонопольного законодавства.
        При цьому може бути використаний досвід антимонопольного регулюваннярозвитих держав, де антимонопольне законодавство існує достатньо давно. У цихдержавах також достатньо поширені порушення антимонопольного законодавства,зокрема, дискримінація в цінах і інші засоби ведення торгівлі, що обмежуютьсвободу вибору покупця і зменшують конкуренції; зокрема, «пов'язані» контракти;установлення розміру цін і територіальних меж торговцям-посередникам, щозаймаються перепродажем; вимогу купувати тільки в себе й ін.       
        Так, у західному світі одержала широке поширення цінова дискримінація.Вона, наприклад, має місце тоді, коли продавцем при однакових витратахвиробництва і розподілі призначаються різні ціни на ті самі товарирізноманітним покупцям або коли призначаються однакові ціни різним покупцям принеоднакових витратах. Значними фірмами використовуються різноманітного роду знижкина ціни для визначених груп покупців або окремих регіонів із тим, щоб витиснутисвоїх конкурентів і домогтися монопольного положення на ринку.   
        Оскільки зазначені правопорушення є поширеними, у практику застосуванняантитрестового законодавства досить часті справи про змови фірм про ціни,угодах компаній про поділ ринків, обмеженні виробництва, що ведуть допідвищення цін на шкоду інтересам споживачів. Так, у 1987 фінансового року нарівні федерації в США і тільки одним міністерством юстиції (тобто крімФедеральної торгової комісії) було передано в суд 92 справи за обвинуваченнямфірм у змові про ціни. Винні особи були піддані покаранням у виді великихштрафів, а в деяких випадках випливав і тюремний висновок.    
        Необхідність утримання конкуренції для успішного функціонуванняекономіки при концентрації значної економічної влади і власності окремимиюридичними особами викликало прийняття в розвитих державах відповідних правовихнорм, сукупність яких утворить антимонопольне (антитрестове) законодавство західнихдержав.         
        Антимонопольне законодавство в західних державах націлене назапобігання монополізації ринку; змови про ціни; дискримінації в цінах і іншихобмеженнях торгівлі, що заподіюють істотний шкода конкуренції, а такожантиконкурентних злить.       
        Національне і регіональне законодавство західних країн в областіконкуренції передбачає дві основні категорії правопорушень:      
-      договори або відношення між різноманітними юридичними особами, щопорушують конкуренцію;
-      придбання фірмою такого положення на ринку, що робить конкуренцію наньому практично неможливої.  
        У першому випадку мова йде про змову. В другому — про монополію (такийтермін вживається в американському праві) або про домінуючі позиції на ринку ізловживанні ними (така термінологія Договору про заснування ЄЕС).11     
        Так, антитрестове законодавство обмежує або навіть забороняє деякі видидоговорів, якщо вони призводять до знищення або істотного порушення нормальноїконкуренції. Це, зокрема, угоди, що закріплюють за їхніми учасниками визначеніобсяги виробництва того або іншого товару, розподіляють між ними джереласировини, ринки збуту, забороняють учасникам перепродувати товари нижчеобговореного рівня цін або не дозволяють вступати в аналогічні договірнівідношення з особами, що не приєдналися до даної угоди.
        Закон ФРН про боротьбу з обмеженнями конкуренції 1957 року повідомлявнедійсними договори, укладені підприємцями або їхніми об'єднаннями, якщо вони встані вплинути на виробництво, виробничі процеси або на умови прямуваннятоварів на ринку (стаття 1). Відповідно до § 15 цього закону недійснимипризнаються будь-які /> />
угоди,за допомогою яких обмежується свобода учасників цих угод визначати ціни й умовипостачань товарів у договорах із третіми особами. У багатьохзахідноєвропейських країнах обмежуючі конкуренцію угоди (так називані«обмежувальні» угоди) підлягають обов'язкової реєстрації в адміністративних ісудових органах, що оцінюють їхнє утримання з позицій відповідності загальномублагу або привселюдному інтересу.12
        Найбільше тривалу історію має антимонопольне законодавство в США. Так,ще в 1890 році був прийнятий законодавчий акт Шермана, що повідомляв порушеннямзакону, що подає собою карний злочин, що карається покаранням, два видипорушень:  
-      договір і об'єднання в будь-якій формі або таємна змова з метоюобмеження свободи торгівлі між декількома штатами або з іншими країнами;      
-      монополізація або спроба монополізації будь-якою особою або об'єднаннямабо договір з іншою особою про монополізацію в будь-якій сфері торгівлі абокомерції між декількома штатами або з іншими країнами.  
        Закон Клейтона, прийнятий у 1914 році, повідомляв порушеннями закону(але не карними злочинами) чотири види діяльності: цінову дискримінацію — продаж товару по різноманітних цінах покупцям, що знаходиться в подібнихумовах; угоди, що зв'язують покупця умовами або дозволяючи іншими особами, щоне на ринок — продаж з умовою, що покупець припинить покупку в конкурентівпродавця; корпоративні злиття — придбання конкурентних компаній; наявність тихсамих членів правління в конкуруючих компаніях.    
         Закон Робинсона-Патмана 1936 року встановлює заборона на дискримінаціюцін у усіх випадках, за винятком тих, коли вона виправдується скороченнямвитрат або признахтся необхідної для приведення цін у відповідність із конкуренцією.
        Рекомендується, що те позитивне, щоє в досвіді /> />
антимонопольного правового регулювання розвитих держав,може бути використане для удосконалювання антимонопольного законодавстваУкраїни.

2. Правові засоби захисту підприємців віднедобросовісної конкуренції  


2.1.          Поняття недобросовісної конкуренції.
Конкуренціяце змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливостікожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку істимулюють виробництво тих товарів, які необхідні споживачу. Таке законодавчевизначення цього терміну надано в ст. 1 закону України «Про обмеженнямонополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькійдіяльності.
Конкуренціяє необхідним атрибутом ринкових відносин. Разом з тим здійснення підприємцемсвоїх прав, в тому числі і конкурентних відносинах, не повинно зачіпати права ізаконні інтереси інших осіб. Тому законодавством забороняється недобросовіснаконкуренція.
Алена практиці недобросовісна конкуренція є самим поширеним видом правопорушень впідприємницькій діяльності.
Поняттянедобросовісної конкуренції, як спеціальне на законодавчому рівні вперше буловизначене в ст. 7 закону України „Про обмеження монополізму і недопущеннянедобросовісної конкуренції“. Але це по суті був тільки перелік дій, яківизнавались недобросовісною конкуренцією. Всі інші питання стосовно захисту віднедобросовісної конкуренції вирішувались на рівні законодавчих і підзаконнихактів (наприклад засади захисту від недобросовісної конкуренції тощо).
Цейзакон, визначає правові засади захисту господарюючих суб'єктів (підприємців) іспоживачів від недобросовісної конкуренції. Він спрямований на встановлення,розвиток і забезпечення торгівлі та інших чесних звичаїв ведення конкуренціїпри здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.
Згідност. 1  закону недобросовісна конкуренція визначається, як будь-які дії уконкуренції, що суперечать правилам, торгівлі і іншим чесним звичаям упідприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією визначаються слідуючідії:
По-першеце неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта тобтопідприємця.
По-другестворення перешкод підприємцем в процесі конкуренції та досягненнянеправомірних переваг у конкуренції.
По-третє- це неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Законзастосовується до відносин в яких беруть участь господарюючі суб’єкти(підприємці), їх об'єднання, органи державної влади, громадяни, юридичні особита їх об'єднання, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, у зв'язку знедобросовісною конкуренцією, в тому числі і в разі вчинення ними цих дій замежами України, якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію на їїтериторії.
Цеможна пояснити тим, що в 1992 році на час прийняття закону приватизація щетільки розпочиналася, більшість майна, в тому числі і цілісні майнові комплексипідприємств знаходились у державній власності, а кількість суб'єктівпідприємницької діяльності недержавних форм власності взагалі була щенезначною. По суті тільки розпочиналося становлення цивілізованогопідприємництва, а тому конкуренція на ринку ще не набрала сили. На ринкутоварів, послуг діяли в значній більшості монополісти. Тому вимоги закону, якірегулювали питання конкуренції майже повністю відповідали стану економічнихвідносин, які склалися на той час на ринку.
Алев подальшому в зв'язку з впровадженням ринкових реформ, роздержавленням таприватизацією, наявність різноманітних недержавних форм підприємництва(приватних, колективних і індивідуальних), появи і розвитку конкуренції наринку України між вітчизняними та зарубіжними товаровиробниками виниклаоб'єктивна необхідність щодо вдосконалення правових засад захисту господарчихсуб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, яка з кожним рокомнабрала все більші масштаби.
Зметою посилення захисту від недобросовісної конкуренції було прийнятоспеціальний закон України „Про захист від недобросовісноїконкуренції“, який введено в дію з 1 січня 1997 року.13
Цейзакон, визначає правові засади захисту господарюючих суб‘єктів (підприємців) іспоживачів від недобросовісної конкуренції, він спрямований на встановлення,розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренціїпри здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.
Згідност.1 закону недобросовісна конкуренція визначається, як будь-які дії уконкуренції, що суперечать правилам, торговим і іншим чесним звичаям упідприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією визначають слідуючідії:
-    по-першеце неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб‘єкта тобтопідприємця;
-    по-другестворення перешкод підприємцям в процесі конкуренції на досягненнянеправомірних переваг у конкуренції;
-    по-третє– це неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Законзастосовується до відносин в яких беруть участь господарюючі суб‘єкти(підприємці), їх об’єднання, органи державної влади, громадяни, юридичні особита їх об’єднання, що не є суб‘єктами підприємницької діяльності, у зв’язку знедобросовісною конкуренцією, в тому числі і в разі вчинення ними цих дій замежами України, якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію на їїтериторії.


2.2.          Неправомірне використання діловоїрепутації господарського суб’єкта (підприємця)
Неправомірневикористання ділової репутації підприємця як правопорушення передбачає зокрематакі дії:/> />
-    неправомірневикористання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
-    неправомірневикористання товару іншого виробника;
-    копіюваннязовнішнього виду виробу;
-    порівняльнареклама.
Неправомірневикористання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, спричиняєматеріальну і моральну шкоду діловій репутації підприємця.14
Неправомірневикористання фірмового найменування іншого підприємця означає порушення йогоправа на індивідуалізацію його як юридичної особи і яке відрізняє від іншихсуб’єктів підприємницької діяльності схожих з ним, яке охороняється законом.Вимоги до найменування підприємства.15 Тобто в найменуванніпідприємства визначається його назва (завод, фабрика, майстерня, тощо), вид(приватне, колективне, державне) і інші. Розуміється, що це правопорушеннямістить і свавільне використання найменування іншого підприємця.
Неправомірневикористання знаків для товарів і послуг також розповсюджений видправопорушень.
Яквідомо, знак для товарів і послуг — це позначення, яке відрізняє товари однихпідприємців від однорідних товарів інших підприємців.
/>
ЗаконУкраїни „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг“ від15.12.93р. визначає, що право на знак посвідчується свідоцтвом, яке надає йоговолодарю виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.Воно також надає його володарю право забороняти іншим особам використовуватизареєстрований знак без його дозволу, за виключенням коли використання знаку невизнається порушенням права володаря свідоцтва. Тому можна прийняти довисновку, що неправомірним визнається будь — яке використання знака для товаріві послуг третіми особами без дозволу його володаря в тому числі і використанняйого на товарах і при наданні послуг.16
Необхідновідмітити, що Україна в 1992р. приєдналась до Паризької конвенції по охороніпромислової власності, яка передбачає охорону товарних знаків. Але на практиціохоронні заходи, які передбачені Паризькою конвенцією в багатьох випадках єнеефективними в боротьбі з такими порушеннями в умовах нецивілізованого ринку.
Більштого, при переході країн СНД до ринкових відносин збільшилась кількість спробреалізувати вироблену продукцію під прикриттям чужих товарних знаків. Наприкладз 66 тис. товарних знаків, які користувалися правовою охороною на територіїколишнього Союзу РСР, біля 40 тис. Належали іноземним володарям — саменедоторканість найчастіше порушувалась.17
Середнайбільш поширених порушень, які визначаються, як недоброякісна конкуренція цеконтрафакція18 і обманна імітація.19
ТакАнтимонопольним комітетом України була розглянута справа про перевіркувикористання товарного знаку (обманна імітація) фірмою Сінгрем — Україна, м.Київ.
Неправомірнимтакож визнається використання без дозволу уповноваженої на те особи рекламнихматеріалів, упаковки товарів, назв літературних художніх творів, періодичнихвидань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування здіяльністю іншого суб’єкта підприємницької діяльності, якщо має пріоритет на їхвикористання./> />
Неправомірневикористання товару іншого виробника є також неправомірним використаннямділової репутації підприємця. Воно полягає в тому, що правопорушник вводить вгосподарюючий обіг під своїм позначенням товар іншого виробника без дозволууповноваженої на те особи.
Копіюваннязовнішнього виду виробу також відноситься до неправомірного використанняділової репутації підприємця.
Підкопіюванням зовнішнього вигляду виробу законодавець розуміє відтвореннязовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта підприємницької діяльності івведення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії,що може привести до змішування з діяльністю іншого господарчого суб’єкта.20
Алепри цьому треба мати на увазі, що не визначається неправомірним копіюваннямзовнішнього вигляду виробу або його частини, якщо таке копіювання зумовленовиключно їх функціональним застосуванням.
Діяст. 6 закону не поширюється на вироби, що мають охорону об’єкта права інтелектуальноївласності.
Недобросовіснареклама також визнається недобросовісною конкуренцією в підприємницькійдіяльності. Недобросовісна реклама регламентується відокремлено законом України»Про рекламу".21 В статті 10 цього закону недобросовісноювизнається реклама, яка внаслідок неточності, недостовірності двозначності,перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способурозповсюдження та інших вимог передбачених законодавством України, вводить абоможе ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі. Отжевідмінними рисами правопорушення – недобросовісна реклама є її протизаконністьі можливість завдання шкоди. Якщо цю норму перевести у позитивну форму, то вонаузгоджується з правилом з Міжнародного кодексу рекламної практики: “Будь-якерекламне послання повинно бути юридично бездоганним, сумлінним, чесним іправдивим”22./> />
Недобросовіснареклама – одне з найбільш поширених правопорушень, які є складовоюнедобросовісної конкуренції. Зокрема це стосується реклами цінних паперів.
Достатньозгадати в недалекому минулому скандальні історії з Укрбудтрастом, Фінтрастом таіншими, керівники яких зібрали «Багатий врожай» і зникли у невідомомунапрямку. Або інша трастова епопея. 17 березня 1993 Кабінет Міністрів Україниприйняв декрет «Про довірчі товариства». Ним передбачалося здійсненняряду операцій, в тому числі і добровільно залучати кошти населення з наступноювиплатою винагороди за їх використання. Усякі довірчі та страхові компаніїпочали тоді з’являтися як гриби після дощу. Так само швидко далися взнаки длябільшості довірителів і наслідки їх діяльності. Внаслідок фінансовогошахрайства, обману людей, умисного порушення законодавства були спричиненіматеріальні й моральні збитки громадянам, завдано майнової шкоди інтересам держави.За період 1993 — 97 р.р. вкладникам завдано збитків на загальну суму 155,5 млн.гривень (без урахування інфляції) останніх трьох років, 24 млн. 721 доларів СШАі 354 тис. Німецьких марок.
Зокремаце вдалося зробити завдяки тотальній недобросовісній рекламній компанії зобіцянками вкладникам надзвичайнихпроцентів і дивідендів.
Багатосправ стосується і недобросовісної порівняльної реклами, яка відноситься донеправомірного використання ділової репутації підприємця.
Згіднозакону України «Про захист від недобросовісної конкуренції — порівняльноювизнається реклама, що містить порівняння з товарами, послугами чи діяльністюіншого господарського суб’єкта (ст. 3)
Длязахисту прав підприємців, споживачів від проявів недобросовісної конкуренції збоку окремих суб’єктів  підприємницької діяльності законодавство передбачаєнизку заборон, обмежень і обов‘язків.
Зокремає повністю виправданим при рекламі послуг пов’язаних із залученням коштівнаселення, цінних паперів заборона повідомляти розміри очікуваних дивідендів, атакож інформацію про майбутні прибутки, крім фактично виплачених за підсумкамине менш, як одного року.
Згіднозакону „Про господарські товариства розмір можливої сплати дивідендів попростих акціях визначається акціонерним товариством тільки у виді зазначеноїчастини від прибутку, одержаного цим товариством. Оскільки розмір прибуткувизначається тільки по підсумках фінансового року, розмір дивідендів не можливознати заздалегідь до закінчення року і внаслідок цього зазначити у рекламі. Алене зважаючи на це у практичній діяльності рекламні оголошення такого родузустрічаються. Конкретні розміри дивідендів визначені заздалегідь і при цьомуяк правило дуже високі.
Забороненатакож реклама з гарантіями, обіцянками про майбутню ефективність або дохідністьдіяльності фізичної або юридичної особи, окрім передбачених діючимзаконодавством гарантійного обов‘язкового страхування. Виходячи з цих вимог,рекламне послання не повинно містити ні які посилання на гарантії “слова”, якімають також значення. Єдине виключення передбачено для гарантій соціальногострахування.
Законодавствомзабороняється також реклама, яка має не підтверджені фактичними данимивідомості про юридичні або фізичні особи відносно їх діяльності та товарів,включаючи будь-яке порівняння, зокрема, яке містить неправдиві або неточнівідомості про товаровиробників, походження, сертифікацію, ліцензування товаріві цін на них. Таким чином, реклама не повинна створювати у свідомості покупців(споживачів) помилкових уявлень похарактеристиках товарів (послуг), які пропонуються, вводити в оману відносноприроди, розміру, цінності, довгостроковості і функцій товарів (робіт, послуг).
Недопускається реклама, яка посилається на обсяги проведених робіт, наданняпослуг, поставках товарів, які фактично не були досягненні на деньрозповсюдження реклами.
Порушенняцього правила, зокрема мало місце у діяльності недобросовісних трастів(довірчих товариств), про які вже йшлася мова вище. Такі трасти дуже голосносповіщали в засобах масової інформації, що вкладені громадянами коштизастраховані в солідних страхових компаніях, в той час як послуг страхуванняризику довірителів фактично не було: договори страхування не укладалися,підписувався лише “протокол про наміри», який ні до чого незобов‘язував або договір страхування не набирав чинності.
Якнаприклад, випадок з сумно відомим «Алькор-трастом», який прийняв усівиплати і перестав існувати. Але незадовго до припинення своєї діяльності увересні 1994р. «Алькор-траст» оголосив про страхування вкладів засвій рахунок, але тільки тих, які будуть залишені на рахунку до 1 січня 1995р.
Багатовкладників в це повірили. Але в страхову компанію «Альбіо» страховіплатежі не поступили і страхові договори не почали діяти23. Цекласичний приклад коли реклама, яка містила посилання на страхування вкладу,яке фактично не було досягнено на момент її розповсюдження, може бути визнананедобросовісною.
Разомз тим, необхідно уточнити і конкретизувати заборони і обмеження реклами, якібазуються на почуттях страху, забобон або на легковірності неповнолітніх,оскільки вона заснована на суб‘єктивних характеристиках./> />
Неможна сказати, що до прийняття закону «Про рекламу» і інтереси дітейне були захищені. Так в законі України «Про телебачення ірадіомовлення» було визначено, що реклама не повинна містити тексту ізображення того, що може спричинити духовну, моральну або психічну шкоду молодіі дітям, а також заборонена реклама у передачах розрахованих на дитячу (до 14років) аудиторію. Але це тільки стосується реклами телевізійної і радіореклами,а не взагалі всіх видів реклами.24
Назаконодавчому рівні не були визначені питання про обмеження реклами,розраховані на неповнолітніх, які пов‘язані з нав’язуванням товарів. Цей видпорушень особливо в останні роки став набувати масового характеру у зв‘язку знаявністю на внутрішньому споживчому ринку товарів імпортного виробництва, якіпропонуються неповнолітнім споживачам. Розрахунок — реклама грає налегковажність неповнолітніх.
Томуз метою ліквідації цих недоліків законом України «Про рекламу»,25передбачена ст. 19, яка регулює обмеження щодо реклами розрахованої нанеповнолітніх.
Зокремазабороняється реклама:
-    звикористанням зображень неповнолітніх, які споживають або використовуютьпродукцію, призначену безпосередньо для дорослих чи заборонену для придбанняабо споживання неповнолітніми;
-    зінформацією, яка може підірвати авторитет дорослих або дискредитувати довірунеповнолітніх до них;
-    вміщенняпрямих закликів до дітей придбати продукцію або звернутись до третіх осіб зпроханням здійснити покупку;
-    якавикористовує легковірність чи брак досвіду у неповнолітніх;
-    звикористанням справжньої або іграшкової зброї.
Вимогистосуються також і того, що реклама не повинна містити тверджень або зображеньнеповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітаціїможуть завдати шкоди неповнолітньому або іншим особам, а також інформації,здатної викликати неважливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'яжиття ситуацій./> />
  Цезаконодавство все ж таки потребує вдосконалення. Для порівняння можна сказати,що Міжнародний кодекс рекламної практики містить спеціальні, досить чіткорозроблені чисельні правила реклами, яка спрямована на дітей, в тому числістосовно насильства і нав'язування товару.        


2.3.          Створення перешкод господарюючимсуб'єктам в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг уконкуренції.
Першимвидом усіх правопорушень є дискредитація підприємця. Дискредитацієюгосподарюючого суб'єкта (підприємця) визначається поширення в будь-якій формінеправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чидіяльністю підприємця, які завдали або могли завдати шкоду його діловійрепутації.26
Такимчином ознаками дискримінації є:
-    по-першеце поширення відомостей. Під поширенням відомостей розуміється повідомлення їхбудь-якій третій особі, декілька особам, або невизначеному колу осіб. Це можебути публікація їх у пресі, повідомлення по радіо, на телебаченні, в іншихзасобах масової інформації, у публічних виступах, заявах, як усних так іписьмових і таке інше.
-    по-другеці відомості повинні бути неправдиві, неточні або неповні, тобто не відповідатипоширеним відомостям в дійсності (не-правдивий характер) або неправдивевикладення, а також неточність чи неповнота. Але якщо ці відомості хоча інегативно характеризують підприємця, відповідають дійсності, то порушення правпідприємця з боку інших осіб не має, бо він особистою діяльністю створює длясебе негативний імідж. В цьому разі ці дії не можна розглядати як ознакудискредитації./> />
-    по-третєпоширення неправдивих, неточних чи неповних відомостей завдали або моглизавдати шкоду його ділової репутації. Такі відомості можуть принижувати діловурепутацію підприємця в громадській думці, колективу або окремих осіб, зокрема,партнерів по ділових зв’язках. Це інформація про факти, яким дається негативнаоцінка з правових позицій або норм ділового життя. Це може бути, зокрема,інформація про погану роботу суб’єкта підприємницької діяльності, неякісністьвиробленої ним продукції, виконаних робіт, наданих послуг, неправомірневикористання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування товару та інше. Тобто все це завдаєшкоди діловій репутації підприємця або іншого господарського суб’єкту.
Створеннямперешкод підприємцям в процесі конкуренції законодавець визнає купівлю-продажтоварів, виконання робіт, надання послуг з примусовим асортиментом, тобтокупівлю-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умовикупівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібнихспоживачу або контрагенту.
Останнімчасом в умовах жорсткої конкуренції на ринку з метою створення перешкод упроцесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг набули противоправнідії у вигляді схилення: до бойкоту підприємця, постачальника, до дискримінаціїпокупця (замовника); підприємця до розірвання договору з конкурентом. Діє такожмеханізм прямого підкупу. Згідно законодавствапро захист від недобросовісної конкуренції схиленням до бойкоту підприємцявважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо  або черезпосередника до відмови від встановлення договірних зв‘язків з цим підприємцем.
Схиленнямпостачальника до дискримінації покупця (замовника) визнається спонуканняпостачальника конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередникадо надання постачальником конкуренту покупця певних переваг перед покупцем(замовником) без достатніх на це підстав.
Схиленняпідприємця до розірвання договору з конкурентом передбачає вчинення зкорисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання підприємця-учасникадоговору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язаньперед цим конкурентом, шляхом надання або пропонування підприємцю учасникудоговору, безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсаціїчи інших переваг.
Такимчином механізм схилення для створення перешкод підприємцям у процесіконкуренції передбачає спонукання однієї сторони здійснити в конкуренціїпротиправні дії відносно другої сторони і навпаки. Спонукання може бути підвпливом матеріального, психологічного і навіть фізичного тиску на підприємців.Мета — практично завжди матеріальний інтерес, який переважає всі інші чинникидобросовісної конкуренції.
Яквизначалося раніше, для створення перешкод підприємцям у процесі конкуренції задіяниймеханізм підкупу працівників постачальника і покупця.27
Підкуппрацівника постачальника (покупця) — це надання або пропонування йомуконкурентом покупця-замовника (постачальника) безпосередньо або черезпосередника матеріальних цінностей чи нематеріальних благ за неналежневиконання або невиконання працівником постачальника (покупця-замовника)службових обов‘язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням міжпостачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг,що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця(постачальника) певних переваг перед покупцем — замовником, постачальникам.
Виходячиз визначення поняття підкупу можна прийти до висновку, що складовими цьогоправопорушення при здійсненні конкуренції є:
-  по-першененалежне виконання або невиконання працівником постачальна або покупця своїхслужбових обов'язків. Ці дій є свідомими і спрямованими./> />
-  по-другевони випливають з договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг,який вже укладений, або тільки укладається (досягнення згоди щодо його істиннихумов) постачальником і покупцем.
-  по-третєза виконання цих дій, які вчинені з корисливих мотивів працівнику постачальника(покупця) його конкурентом надаються або пропонуються матеріальні цінності,майнові чи немайнові блага. Вони можуть пропонуватися або надаватися якбезпосередньо самим конкурентом так і через посередника)
Інарешті ці дії призводять або можуть призвести до отримання конкурентомпокупця-замовника (постачальника) певних переваг перед ними.
Допрацівника постачальника (покупця) прирівнюється та чи інша особа, яка згідно зсвоїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника(покупця-замовника) про поставку товару, виконанню робіт, наданню послуг, а такожвпливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Досягненнянеправомірних переваг у конкуренції передбачає отримання таких переваг відносноіншого підприємця шляхом порушення чинного законодавства, яке підтвердженерішенням державного органу, наділеного відповідного конституцією.
2.4.          Неправомірне збирання, розголошення, тавикористання комерційної таємниці.
Збереженнякомерційної таємниці є одною з правових гарантій захисту господарчих суб'єктів(підприємців) від недобросовісної конкуренції.
Привідсутності спеціального закону про комерційну таємницю відносини пов'язані зрегулюванням цього питання встановлюється окремими законодавчими і підзаконнимиактами./> />
Підкомерційною таємницею підприємства мають на увазі відомості пов'язані з виробництвам,технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністюпідприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) якихможе завдати шкоди його інтересам,28 отже юридичними ознакамикомерційної тайни є, ерелік відомостей які складають державну таємницювизначається спеціальними нормативними актами.
Цівідомості можуть бути пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією,управлінням фінансами або з іншою діяльністю господарчого суб'єкта(підприємця). Склад і обсяг цих відомостей, що складають комерційну таємницювизначає керівник підприємства. При класифікації відомостей, які складаютькомерційну таємницю підприємства необхідно використовувати слідуючі критерії:
-  науково-дослідніроботи, нові технології, ноу-хау, нові види продукції, товарів, послуг, якіповинні мати дійсну або потенціальну комерційну цінність;
-  результатинауково-дослідних робіт, які при впровадженні їх у виробництва підвищуютьконкурентну здатність продукції, яка виробляється;
-  непідлягають додатковому захисту і не можуть бути комерційною інформація яка єдержавною таємницею і захищена патентом або авторським правом.
Розголошеннявідомостей, які складають комерційну таємницю передбачає можливість нанесенняшкоди інтересам господарюючого суб'єкта (підприємця) внаслідок розголошеннякомерційної таємниці. Під можливістю нанесенню шкоди інтересам підприємця першза все треба розуміти економічні втрати, які базуються на розмірі прибутку іякі одержує підприємець від втілення або використання нових технологій,продуктів, товарів або послуг. Окрім цього це може бути моральна чи інша шкодазавдана суб'єкту господарювання в наслідок розголошення комерційної таємниці.
Хочапоняття і ознаки комерційної таємниці визначені законодавством відноснопідприємства воно в повній мірі стосується і інших суб'єктів господарюваннянезалежно від форм власності і організаційно-правових форм.
Разомз тим прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93«Про термін відомостей, які не є комерційною таємницею». Воноприйнято на підставі статті 30 «Комерційна тайна підприємства» законуУкраїни «Про підприємства в Україні». Згідно вказаної постанови,комерційної тайни  не складають такі документ і відомості:
-  засновчідокументи і документи, які дозволяють займатися підприємницькою абогосподарською діяльністю, а також окремими її видами;
-  інформаціяза всіма встановленими формами державної звітності;
-  данінеобхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язковихплатежів;
-  відомостіпро чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та запрофесіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць;
-  документипро сплату податків і обов'язкових платежів;
-  інформаціяпро забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці,реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушеннязаконодавства України, та розмір заподіяних при цьому збитків;
-  документипро платіжеспроможність;
-  відомостіпро участь посадових осіб в кооперативах, малих підприємствах, спілках,об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
-  відомості,що відповідно до законодавства підлягають оголошенню.
Вказанівідомості підприємства зобов'язані надавати органам державної влади,контролюючим і правоохоронним органам України, а також іншим юридичним особампо їх вимогам згідно законодавства.
Слідзазначити, що в літературі існує точка зору, яка негативно оцінює вище згаданупостанову, як нормативний акт, який перекреслює всі досягнення українськогозаконодавства у питаннях захисту секретної інформації підприємств. Наведеніаргументи, по-перше, переважна частина вищезгаданих відомостей є об'єктомпромислових шпигунів і в розвинутих країнах, по-друге, ця постанова зобов’язуєпідприємця надавати вищезгадану інформацію всім юридичним особам. Таким чиномпотенційному шпигуну для одержання важливої інформації досить зареєструватифіктивне підприємства і подати запит.
Аналогічнаситуація має місце у всіх країнах СНД, окрім Білорусії, у законах якої автор незнайшов згадку про що не будь подібне.
ЗаконодавствомУкраїни декларовано право підприємства мати секретну інформацію. При цьомудержава повинна допомагати підприємствам її за допомогою підзаконних актів. Алетакі акти поки ще не прийняті.
Доситьвеликим прогресом було прийняття закону України «Про банки і банківськудіяльність», який передбачає банківську таємницю. Згідно цього закону,банки в Україні гарантують таємницю по операціям, рахункам, вкладам своїхклієнтів, а також по кореспондентським рахункам.
Довідкипо операціях юридичних осіб і інших організацій можуть видаватися самиморганізаціям, державним податковим органам, а також згідно (письмової вимоги)судам, правоохоронним органам, в випадках передбачених законодавствам. Требавизначити, що подібні правила існують і в розвинутих країнах. Але постановаКабінету Міністрів України, яка вийшла нещодавно фактично відмінює банківськутаємницю. Так згідно цієї постанови банки зобов'язані надавати інформацію поопераціям і рахункам своїх клієнтів слідчим органам ще в ході слідства. Вжезараз робітники банків скаржаться, що робітники МВС вимагають від них спискиклієнтів без пред'явлення письмового обгрунтування. Ймовірно, що такий станречей буде тільки відштовхувати власних і іноземних інвесторів, які і так нервуться вкладати кошти в Україні. В усякому разі воно не допоможе українськимбанкам у конкурентній боротьбі з іноземними банками.29/> />
Звикладеною точкою зору можна погодитися тільки в незначній мірі. Категоричностверджувати про те, що Постанова Кабінету Міністрів №611 від 09.08.93«Про перелік відомостей, які не є комерційною таємницею» нанівецьперекреслює всі досягання українського законодавства в питанні захистусекретної інформації було б великою помилкою.
Першза все в постанові мова йдеться про законодавчі документи, які дозволяютьзайматися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими їхвидами; інформацію по всім видам державної звітності; данні, необхідні дляперевірки нарахування, а також документи для сплати податків і іншихобов'язкових платежів; інформацію про забруднення навколишнього середовища,безпеку праці, шкідливу для здоров'я продукцію; документи проплатіжеспроможність; відомості про участь посадових осіб в підприємницькійдіяльності інших суб'єктів; а також відомості, які підлягають оголошенню згіднодіючого законодавства. Ці документи, відомості, інформація необхіднівідповідним органам державної виконавчої влади, а також контролюючим органамдля здійснення державного регулювання підприємницької діяльності, а тому не єсекретною і не складають комерційної тайни.
Вонитакож не пов'язані з виробництвом і технологічними секретами підприємства ійого продукцією, інформацією, яка відноситься до досліджень і розробок,закупівлі, фінансів, техніки, ринку торгівлі, продажу і таке інше, що дійсноскладають комерційну таємницю. Постанова зовсім не зобов’язує надавати вищезгадану інформацію всім юридичним особам, а тільки тим на їх вимогу згіднодіючого законодавства.
Наприклад,проведення аудиту є обов'язковим для:
-  підтвердженнядостовірності і повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів,бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючихсуб’єктів  незалежно від форм власності та виду діяльності звітність якихофіційно оприлюднюється, а також суб‘єктів з річним господарським оборотом мнешяк двісті п‘ятдесят неоподаткованих мінімумів один раз на три роки;
-  перевіркифінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземнимиінвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційнихфондів, довірчих товариств і інших фінансових посередників;
-  емітентівцінних паперів. Проведення аудиту є обов’язковим і в інших випадкахпередбачених законом.30 В даних випадках закон зобов’язує самихсуб’єктів підприємницької діяльності здійснити аудит з правом виборуаудиторської організації, а керівництво господарюючого суб’єкту несевідповідальність за повноту і достовірність даних бухгалтерських чи іншихдокументів, які надаються для проведення аудиту. В свою чергу ст. 23 закону«Про аудиторську діяльність» зобов’язує аудиторську організацію,аудиторів зберігати в таємниці інформацію, яка одержана при проведенні аудиту івиконанні аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлятьпредмет комерційної таємниці, і не використовувати їх в своїх інтересах, або вінтересах третіх осіб. За порушення цих вимог аудиторська фірма несецивільно-правову відповідальність, а аудитори інші види відповідальності.
Цівимоги в рівній мірі стосуються і органів державної виконавчої влади,контролюючих і правоохоронних органів України, які передбачені законами таположеннями про них./> />
Оскількизакон України «Про підприємства України» прийнятий в 1991 році, асклад і обсяг відомостей що складають комерційну таємницю, порядок їх захистувизначав керівник підприємства, то органам державної влади, контрольним органамв ряді випадків досить складно було одержати відомості, інформацію длядержавного контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності в томучислі і в банківській діяльності. Таке положення було ширмою для здійсненняпротиправних дій пов'язаних з ухиленням від сплати податків, розкраданням майнаі іншими правопорушеннями при здійсненні підприємницької і господарськоїдіяльності. Щодо інвесторів, то причинами за яких вони не вкладають кошти(інвестиції) в економіку України є не становище з комерційною тайницею, анестабільність законодавства, неймовірні податки і корумпованість чиновників,які здійснюють контроль від імені держави за підприємницькою діяльністю таінше.
Томуможна прийти до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України № 611 від09.08.93 «Про перелік відомостей, як не є комерційною тайною» непорушує інші акти чинного законодавства по захисту комерційної таємниці.
ЗаконУкраїни «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачаєправові засади захисту підприємців від неправомірного збирання, розголошення тавикористання комерційної таємниці.
Неправомірнимзбиранням комерційної таємниці вважається добування противоправним способомвідомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщоце завдало чи може завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Такимчином основними ознаками неправомірного збирання комерційної таємниці (влітературі воно має назву економічне шпигунство) є:
-  добуваннявідомостей, що становлять комерційну таємницю протиправним способом: крадіжкадокументів; підслуховування розмов; одержання таких відомостей від осіб якіними володіють з плату; візуальне стеження за роботою підприємства з використаннямвідео і фотоапаратів, а також інших технічних засобів. Останнім часомнезаконний збір відомостей які складають комерційну таємницю здійснюєтьсяшляхом навмисного втручання в роботу автоматизованих систем конкурента за метоюзняття секретної інформації;
-  встановленняцілей використання, або використання таких відомостей;
-  наявністьчи можливість завдання шкоди господарюючому суб'єкту підприємцю. Під шкодоюпотрібно розуміти, як позитивну втрату31, а також не одержанідоходи.32
Розголошеннямкомерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи уповноваженоїна те, з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою, якій цівідомості були довірені у встановленому законам порядку або стали відомі узв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдатишкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Під розголошенням необхіднорозуміти, як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями які згіднозаконодавства України складають комерційну таємницю, так і створення особою,якою такі дані стали відомими в зв'язку з професійною або службовою діяльністюі які повинні зберігати їх у таємниці і не знайомити з ними сторонніх осіб.
Дотаких осіб можна віднести робітників правоохоронних органів, банківськихустанов, податкові служби, органів виконавчої влади та інших осіб, які згідно ззаконодавством мають право знайомитися з відомостями, які складають комерційнутаємницю, або мають доступ до таких відомостей по характеру професійних абослужбових функцій, які вони виконують. Дії пов'язані з розголошеннямкомерційної таємниці є завжди свідомими і пов'язані з різними діями, наприклад,корисливими, особистими.
Схиленнядо розголошення комерційної таємниці має ті ж самі ознаки, що і розголошеннятільки додатково передбачає спонукання до розкриття відомостей, які складаютькомерційну таємницю.
Неправомірневикористання комерційної таємниці передбачає впровадження у виробництво абоврахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності бездозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, щостановлять комерційну таємницю./> />
Якнаголошувалось раніше захист комерційної таємниці здійснюється за допомогоюцілої системи заходів. Головними з них на погляд автора є:
-  по-першеце аналіз і класифікація відомостей, які складають комерційну таємницюпідприємства. Інформація підприємства може мати комерційну цінність, а може немати її. При розробці програми по захисту комерційної таємниці необхідновідокремити інформацію, яка не підлягає захисту. Виділ інформації, яка складаєкомерційну таємницю підприємства, є головним чином при розробці системи заходівпо захисту його економічної безпеки. Комерційну таємницю передусім можескладати інформація про структуру, ціни, собівартість продукції (робіт, послуг)науково-дослідницькі розробки, перспективні плани, нові технології. При цьомунеобхідно проаналізувати видачу інформації, яка може бути кваліфікована, яккомерційна таємниця.
-  по-другенеобхідно скласти перелік відомостей, які складають комерційну таємницю. Такий перелікє звід відомостей комерційного характеру, якій підлягає захисту. Це можутьбути:
-      відомості про клієнтів, діловихпартнерів, конкурентів;
-      ділова та фінансова інформація;
-      маркетингові дослідження;
-      інформація про нові технології,нові товари і послуги;
-      науково-технічна інформація порезультатах наукових досліджень.
Щобпідготовити і розробити перелік відомостей, які складають комерційну таємницюнеобхідно створити на підприємстві постійно діючу комісію, яка повиннавирішувати такі завдання:
-      аналіз інформації і відомостей,які складають комерційну таємницю підприємства.
-      збір пропозицій від підприємствструктурних підрозділів про відомості, які можуть бути примінені до комерційноїтаємниці;
-      вивчення інформації і пропозиції,які надійшли та їх оцінка, систематизація і розробка рекомендацій щодовключення інформації у перелік відомостей, які складають комерційну таємницюпідприємства. Право класифікувати інформацію, як комерційну надаєтьсякерівникам підприємства, структурних підрозділів та філій.
Прицьому необхідно подати коротку характеристику інформації, яка підлягає захистуі підстави її включення до категорії комерційної таємниці, її відповідністьсвітовому рівню, економічній вигоді і конкурентно-здатності.
Переліквідомостей, які складають комерційну таємницю повинен періодично переглядатисяі корегуватись з метою вилучення застарілої інформації і включення новихвідомостей. Термін користування залежить від строків проведення науковихдосліджень, виготовлення нових товарів і продукцій, змін у напрямках діяльностіпідприємства, кон’юнктури ринку та інших змін.
Переліквідомостей, які складають комерційну таємницю підприємства, є юридичнимдокументом, який передбачений законодавством і в якому консолідовано правопідприємства на захист своєї комерційної таємниці.
Цедокумент надає право у встановленому порядку вимагати відшкодування нанесеноїшкоди у разі, коли передбачені переліком відомості були розголошені, передані або втраченіособою, якій вони були довірені або стали відомими.
Інарешті одним із заходів захисту комерційної таємниці є розробка правовихдокументів, які закріплюють права підприємства на комерційну таємницю.
Основнимидокументами на ведення комерційної і виробничої діяльності підприємства єСтатут підприємства і Установчий договір, які зареєстровані у встановленомупорядку.
Документами,які регламентують внутрішні взаємовідносини у підприємстві є Колективнийдоговір і правила внутрішнього трудового розпорядку. Статут підприємства єголовним документом в якому повинно бути зафіксоване положення про те, щопідприємство має право на комерційну таємницю і організацію її захисту. Встатуті доцільно визначити ким встановлюється порядок порядок захистукомерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають право підприємствувимагати захисту його інтересів перед державними та судовими органами, включативимоги про захист комерційної таємниці при укладанні всіх видів договорів,домагатися відшкодування нанесених збитків в разі крадіжки комерційноїінформації; видавати нортативні документи по захисту комерційної таємниці ітаке інше.
Вустановчому договорі повинно бути обов’язково зафіксована вимога до йогоучасників про необхідність збереження комерційної таємниці та їхвідповідальність за це порушення.
Уколективному договорі необхідно передбачити взаємні обов’язки адміністрації іколективу робітників підприємства про забезпечення комерційної таємниці.
ВПравилах внутрішнього трудового розпорядку необхідно віддзеркалювати положення,які визначають обов‘язки адміністрації і робітників підприємства щодозбереження комерційної таємниці. В обов’язки адміністрації повинні входити:
-  створенняна підприємстві належних умов для виконання робітниками встановленого порядку іправил забезпечення збереження комерційної таємниці;
-  інструктажробітників з правил збереження комерційної таємниці;
-  включенняв посадові інструкції робітників обов‘язків щодо зберігання комерційноїтаємниці;
-  організаціяконтролю за виконанням робітниками правил збереження комерційної таємниці;
-  притягненнядо дисциплінарної відповідальності порушників правил про захист комерційноїтаємниці.
 
2.5.          Відповідальність за недобросовіснуконкуренцію
До1 січня 1997 року правові засади захисту від монополізму і недобросовісноїконкуренції в тому числі і відповідальність визначалися законом України«Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції впідприємницькій діяльності». Тобто одним нормативним актом врегульовані 2різні, хоча і тісно пов‘язані між собою групи суспільних відносин — демонополізаціяі недобросовісна конкуренція.
Разомз тим подальший розвиток конкурентних відносин, зростаюча необхідність захиступідприємців від недобросовісної конкуренції визвало необхідність прийняттязакону «Про захист від недобросовісної конкуренції», який націлений навизначення організаційно-правових засобів захисту підприємців віднедобросовісної конкуренції, удосконалення видів відповідальності, а такожсистеми санкцій, які застосовуються за недобросовісну конкуренцію.
ЗакономУкраїни «Про захист від недобросовісної конкуренції» зокрема, чітковизначені дії, які є недобросовісною конкуренцією, а також конкретні видивідповідальності за її порушення.
Вчиненнядій, визначених законом, як недобросовісна конкуренція, тягне за собоюнакладання Антимонопольним комітетом України і його територіальнимивідділеннями:
-  по-перше,на господарюючих суб’єктів  — юридичних осіб та їх об‘єднання штраф в розмірідо 3-ох відсотків виручки від реалізації товарів, робіт, послуг господарюючогосуб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладаєтьсяштраф. В разі, коли обчислення виручки або виручка відсутня штрафи накладаютьсяв розмірі до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
-  по-друге,на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання громадян, що не є господарюючимисуб’єктами штрафу у розмірі до 2000 тисяч неоподаткованих мінімумів доходівгромадян;
Відповідальністьза недобросовісну конкуренцію у вигляді відшкодування збитків передбаченастаттею 24 закону України «Про захист від недобросовісноїконкуренції». Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених якнедобросовісна конкуренція підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованихосіб згідно цивільного законодавства України.
Відшкодуваннязбитків, як вид відповідальності різнобічно врегульований законом, тобтовідшкодування майнової шкоди означає стягнення нанесених збитків. Під збиткаминеобхідно розуміти витрати, які понесла особа, право якої порушено, втрата абопошкодження його майна (позитивна шкода), а також неодержані доходи, які особаодержала якби її право не було порушене (втрачена шкода).
Порядз охороною майнових прав підприємців велике значення має захист їх особистихнемайнових прав — честі, гідності, ділової репутації тому що порушення цих правможе тягнути за собою збитки і в майновому стані. Захист ділової репутаціїпідприємців здійснюється тільки за допомогою спростування відомостей, які невідповідають дійсності і спричиняють шкоду інтересам підприємців. Поряд з їхспростуванням зацікавлена особа може вимагати відшкодування майнової іморальної шкоди, які спричинені їх поширенням.
Згідночастини 3 ст. 7 Цивільного кодексу України «Громадянин або організація, увідношенні яких поширені відомості, які не відповідають дійсності і спричиняютьшкоду їх інтересам, в праві поряд з спростуванням таких відомостей вимагативідшкодування майнової і моральної немайнової шкоди, яка спричинена їхрозповсюдженням.
Такимчином законодавством встановлена можливість відшкодування моральної(немайнової) шкоди. Раніше діюче законодавство не передбачало відшкодуванняморальної шкоди, оскільки вступали у протиріччя з соціалістичною свідомістю іправом. законодавче визнання в Україні відшкодування моральної шкоди, особливов умовах розвитку підприємницької діяльності і підприємництва, цілкомвиправдане.
Придоторканні честі, гідності і ділової репутації підприємця важливе не тількивідшкодування майнових втрат, але і компенсація завданої йому немайнової шкоди,тому що в багатьох випадках останнє для потерпілого важить значно більше ніжповернення матеріальних втрат.
Призаподіянні особі моральної шкоди обов‘язок по його відшкодуванню покладаєтьсяна винних осіб незалежно від того, чи було завдано потерпілому майнової шкоди ічи була вона відшкодована.
Згіднодіючого законодавства моральна шкода може виражатися, в приниженні честі,гідності, престижу або ділової репутації; в порушенні нормальних життєвихзв’язків за неможливості продовження активного суспільного життя; у порушеннізв’язків; в моральних переживаннях у зв’язку з порушенням права власності, в томучислі і інтелектуальних, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, атакож виникнення інших негативних наслідків.
Виходячиіз змісту закону можна зробити висновок, що право на відшкодування моральноїшкоди мають будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від того чиє вони фізичні або юридичні особи. Відносно закону „Про захист віднедобросовісної конкуренції“ господарюючі суб’єкти (підприємці) такожмають право на відшкодування моральної шкоди, наприклад, у разі неправомірноговикористання ділової репутації іншим суб’єктом, дискредитації, тобто дій, якізавдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта(підприємця) і таке інше.
Алеправо на відшкодування моральної шкоди покладає на господарюючого суб’єкта(підприємця) і ряд обов‘язків.
Такзгідно з статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України в позовній заявіпро відшкодування моральної (немайнової) шкоди, окрім загальних вимог, повиннобути визначене, в чому виражається ця шкода, якими неправомірними діями абобездіяльністю вона завдана; з яких міркувань позивач виходив при визначенні їїрозміру і якими доказами це підтверджено.
Відповідальністьза недобросовісну конкуренцію передбачає також вилучення товарів з неправомірновикористаним позначенням та копій іншого господарчого суб’єкта (підприємця).
Уразі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламнихматеріалів, упаковки, або факту копіювання виробів заінтересовані особи можутьзвернутися з заявою про вилучення товарів з неправомірно використанимпозначенням або копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця) як увиробника, так і продавця.
Напідставі заяви антимонопольним комітетом або його територіальним відділеннямпорушується справа за результатами розгляду якої при наявності правопорушенняприймається рішення про вилучення товарів із неправомірно використанимпозначенням та копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця), яке єобов‘язковим до виконання. Таке вилучення застосовується тільки у разі, коли можливістьзмішування з діяльністю іншого господарського суб’єкта не може бути усуненаіншим шляхом. Рішення про вилучення товарів з неправомірно використанимпозначенням або копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця)виконується в порядку встановленому для виконання судових рішень.
Доситьцікавим на мій погляд є питання про захист ділової репутації згідно закону»Про захист від недобросовісної конкуренції"
Громадянинабо організація можуть вимагати в судовому порядку спростування відомостей, якіне відповідають дійсності або неправдиво викладені, які ганьблять їх честь ігідність, ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо особа яка їхпоширює не доведе, що вони відповідають дійсності. Виходячи з цього судовомузахисту підлягає ділова репутація будь-якого суб’єкта підприємницькоїдіяльності. Це правило визначено досить чітко і є універсальним.33
/>
Аленове законодавство про захист від недобросовісної конкуренції визначає поняттязахисту ділової репутації тільки відносно господарських суб’єктів (підприємців), бо не всі громадяни та організації можуть бути суб’єктамипідприємництва, а тільки ті які здійснюють діяльність передбачену ст. 1 закону«Про підприємництво». Це вже подальша деталізація ст. 26 закону«Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачає спростуваннянеправдивих, неточних або неповних відомостей у разі встановлення фактудискредитації. Умовами дискредитації, як наголошувалось раніше є:
-  поширеннявідомостей у будь-якій формі;
-  відомостіповинні бути неправдивими, неточними або неповними;
-  вониповинні бути обов‘язково пов‘язані з особою чи діяльністю господарюючогосуб’єкта (підприємця);
-  наявністьабо можливість наявності завдання шкоди діловій репутації господарюючогосуб’єкта.
Вразі встановлення факту дискредитації господарюючого суб’єкта (підприємця)Антимонопольний комітет, його територіальні відділення мають право прийнятирішення про офіційне спростування неправдивих, неточних або неповних відомостейу строк і спосіб визначені законодавством за рахунок порушника, який поширювавці відомості.
Такимчином захист ділової репутації суб’єктів підприємницької діяльності можездійснюватись на підставі ст. 7 УК України в порядку цивільного судочинства і внесудовому на підставі рішення Антимонопольного комітету і його територіальнихвідділень. Останнє є додатковою гарантією охорони ділової репутаціїгосподарюючих суб’єктів (підприємців).
Вчиненнятаких дій, як неправомірне збирання і розголошення комерційної таємниці, яківизначені законом «Про захист від недобросовісної конкуренції», якнедобросовісна конкуренція тягне за собою і кримінальну відповідальність увипадках передбачених законом.
Згідност. 148 Кримінального кодексу України незаконне збирання з метою використанняабо використання відомостей, які складають комерційну таємницю (підприємницькешпигунство), якщо це завдало велику матеріальну шкоду суб’єкту підприємницькоїдіяльності, карається позбавленням волі на строк до 3 років або штрафом від 300до 500 мінімальних заробітних плат. Така відповідальність настає незалежно відтого, яким способом здійснюються такі протиправні дії. Але обов’язковим євстановлення мети використання або використання таких відомостей, а такожнаявність завданої шкоди, яка в 50 і більше разів перевищує мінімальний розмірзаробітної плати.
Навмиснерозголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій цятаємниця стала відомою в зв‘язку з професійною або службовою діяльністю, якщовоно скоєно з корисливих або інших особистих мотивів і завдало великуматеріальну шкоду суб’єкту підприємницької діяльності, карається позбавленнямволі на строк від 2 років або виправними роботами на строк до 2 років, абопозбавленням права займати певні посади на строк до 3 років, або штрафом до 50мінімальних розмірів заробітної плати.34
Підрозголошенням необхідно розуміти як незаконне ознайомлення інших осіб звідомостями, в зв’язку з професійною або службовою діяльністю особи яка повинназберігати її в таємниці, а також умов, які сприяють ознайомленню з ними іншихсторонніх осіб.
Дляпритягнення до відповідальності за це правопорушення обов‘язково наявністьпрямого умислу і спеціальної мети — корисливих мотивів. Способи розголошеннякомерційної таємниці при цьому не мають значення.
ВУкраїні кримінальна відповідальність передбачена також за зловживання в областікомп‘ютерних технологій.
/>
Навмисневтручання в роботу автоматизованих систем, яке призвело до перекручення чизнищення інформації або носіїв інформації, чи розповсюдження програмних ітехнічних засобів, які призначені для незаконного проникнення в автоматизованісистеми і здатні тягнути за собою перекручення або знищення інформації чиносіїв інформації, карається позбавленням волі до 2 років або штрафом у розмірівід 100 до 200 розмірів мінімальної заробітної плати. Ті ж дії, які потяглишкоду у великих розмірах, чи скоєні повторно або за попередньою домовленістюгрупою осіб карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Цейвид кримінальної відповідальності передбачений статтею 1981Кримінального кодексу України «Порушення роботи автоматизованихсистем». Слід визначити особливу суспільну небезпеку таких злочинів унедобросовісній конкуренції.
Такимчином відповідальність юридичних осіб та їх об’єднань у вигляді штрафурозмежовується на відповідальність господарських суб’єктів  тобто підприємців,які здійснюють підприємницьку діяльність і негосподарчих суб’єктів  діяльність, яка не є підприємницькою бо здійснюється без мети отримання прибутку. Санкціїякі застосовуються до юридичних осіб та їх об‘єднань є суто економічними.
Адміністративнавідповідальність за недобросовісну конкуренцію вперше була передбачена в 1994р. (закон України «Про внесення змін да доповнень у Кримінальний,Кримінально-процесуальний Кодекс України і Кодекс України про адміністративніправопорушення»)35
/>
Згідночастини першої 1644  Кодексу України «Про адміністративніправопорушення, правомірне використання винаходів раціоналізаторськоїпропозиції, товарного знаку або маркування товару, а також неправомірнекопіювання форми, установи, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання,прямого відтворення, самовільне використання його імені тягне накладання штрафув розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацієювиготовленої продукції, засобів виробництва і сировини або без такої.
Однактреба мати на увазі, що існують протиріччя між статтею 1643 КОАПУкраїни із законом України „Про захист недобросовісної конкуренції“,які призводять до того, що адміністративна відповідальність встановлена за такіпорушення, які не визнаються законом недоброякісною конкуренцією. Наприклад,неправомірне використання винаходу, раціоналізаторської пропозиції,промислового зразка і таке інше.
Оскількизаконом України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, розширенепоняття недобросовісної конкуренції  зокрема  дії – які визначені главами 2-3закону і про які йшлася мова вище, то необхідно внести зміни у відповідністатті Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частина2 ст. 1643 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачаєнакладання штрафу від 5 до 50 мінімальних розмірів заробітної плати за навмиснерозповсюдження неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкодиділовій репутації або майновим інтересам іншого підприємця.
Штрафвід 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати встановлено за одержання,використання і розголошення конфіденційної інформації з метою завдання шкодиділовій репутації або майну іншого підприємця.
Новелоюзакону “Про захист від недобросовісної конкуренції» є те, що стаття23 закону про адміністративну відповідальність громадян розмежовуєвідповідальність за недобросовісну конкуренцію громадян, які займаютьсяпідприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (громадяни-підприємці)і громадянами, що не є підприємцями і які виявляють в інтересах третіх осіб діївизначені як недобросовісна конкуренція.

3. Дерегулювання як захист від втручаннядержавних органів у підприємницьку діяльність.
 
3.1.          Спрощення порядку створення, реєстраціїта ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.
ЗаконУкраїни “Про підприємництво”, найважливішою ознакою підприємницької діяльностівизначає її ініціативний та самостійний характер. Підприємець самостійно плануєсвою діяльність спираючись на встановлений попит і кон‘юнктуру ринку,розпоряджається чистим прибутком, який остається після сплати податків і іншихобов‘язкових платежів.
Алесамостійність підприємця в умовах ринкової економіки у будь-якій країнінебезмежна і постійно знаходиться під регулюючим і координуючим впливом органівдержавного управління і місцевого самоврядування.
Взаконі, який закріпляє гарантію підприємницької діяльності міститься правилояке забороняє втручання держави і її органів в діяльність підприємців. Разом зтим ця норма має застереження про можливість впливу державних органів напідприємницьку діяльність на підставі і у межах повноважень передбаченихзаконодавством.
Вумовах здійснення економічної реформи перехід до ринку система прямогоадміністративного управління зазнала глибоких змін. Здійснена заміна плануванняі прямого контролю побічним, який спирається головним чином на економічні іправові важелі. У органів державного управління з’явилися в основному новіметоди управління через податки, сертифікацію товарів (робіт, послуг), ціновуполітику, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, недопущеннямонопольного становища на ринку окремих підприємців, недобросовісноїконкуренції про що наводилося нижче в дипломній роботі і тощо.
Підприємціу свою чергу зацікавлені в чітких, визначенних взаємовідносинах з органамиуправління, тому на перший погляд повинна зростати роль правового регулюванняконтрольних функцій.
Алеправове регулювання підприємницької діяльності органами управління повинноздійснюватися в межах їх компетенції з додержанням порядку встановленого законодавством.Мається на увазі також і прийняття відповідним органом владних актів, форма,порядок і строки їх направлення, які чітко визначені в законодавстві. Окрімтого при регулювання підприємницької діяльності в діях органів управлінняповинен бути присутній принцип достатності і здорового глузду, хоча в діючомузаконодавстві він прямо не закріплений.
Але,як свідчить практика в діях державних органів мають місце чисельні випадкивтручання у підприємницьку діяльність, створення правових, адміністративних,економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.
Томуз метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність,усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод урозвитку підприємницької діяльності, запровадження нових підходів до державногорегулювання підприємства з урахуванням його значення для економічного зростанняУкраїни 7 лютого 1998 р. набрав чинності указ Президента України “Про усуненняобмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, який був прийнятий3 лютого 1998 р.36
/>
Згідноцього указу визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, якісприяють розвитку підприємницької діяльності, а також визначено поняттядерегулювання, як сукупності, заходів спрямованих на зменшення втручаннядержавних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових,адміністративних, економічних та організаційних перешкод в розвиткупідприємницької діяльності. Тому дерегулювання можна вважати не тільки одним ізпріоритетних напрямів реформування державного управління, але і одним зправових заходів здійснення захисту підприємців.
По-першеці заходи включають спрощення порядку створення реєстрації та ліквідаціїсуб‘єктів підприємницької діяльності.
Насампередіз прийняттям Верховною Радою 12 грудня 1997 року закону України “Про внесеннязмін та доповнень” до закону України “Про підприємництво”, значно спрощена самедля підприємця державна реєстрація суб‘єкта підприємництва. З 2 липня 1998 р.набула чинності постанова Кабінету Міністрів від 25.05.98 р. № 740 “Про порядокреєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності”, якою затверджене новеположення про державну реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.37
Цевже третя постанова кабінету Міністрів, що регулює порядок державної реєстраціїсуб‘єктів підприємницької діяльності, тому що дві попередні мали певнінедоліки.
Головнимпозитивним моментом, що передувало розробці положення є участь в його розробціпрактиків з місць самих підприємців. При цьому наголос, як цього вимагав указПрезидента України “Про усунення обмежень, що стримують розвитокпідприємницької діяльності”, робився на спрощення процедури реєстрації,скорочення її термінів, насамперед для підприємців. Сьогодні збільшився тягарнавантаження в основному на органи реєстрації. Відповідно до вимог новогоположення про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності значноскорочується шлях підприємця по створення підприємства, як юридичної особи.
/>
Ранішетреба було засвідчувати установчі документи нотаріально, подавати на реєстраціюдо міськвиконкому (райдержадміністрації), а після цього знову засвідчуватикопії установчих документів у нотаріаті, отримувати в органах статистикиідентифікаційний код на свідоцтво про державну реєстрацію.
Причому, якщо державна реєстрація здійснювалась суворов п‘ятиденний термін, то для одержання коду такого терміну не існувало, а томунеобхідно було знову в нотаріаті знімати копії свідоцтва про державнуреєстрацію, вставати на облік у фондах Пенсійного, соціального страхування,затятості населення. Лише після цього нарешті можна ставати на облік вподатковій службі, відкривати рахунки, отримувати дозвіл на виготовленняштампів і печаток. Крім того відомчі інструкції встановлювали свої термінипостановки на облік (від п‘яти до тридцяти днів).
Теперпідприємцю потрібно тільки здати належним чином пакет установчих документівоформити згідно вимог чинного законодавства органу державної реєстрації, апісля державної реєстрації отримати свідоцтво про державну реєстрацію суб‘єктапідприємницької діяльності з проставленим ідентифікаційним кодом та три копіїсвідоцтва, оригінал та копію установчих документів і можна ставати на облік уподаткову службу, якій відводиться на це два дні, після чого потрібно відкритирахунок в банківській установі та отримати дозвіл на виготовлення печаток.
Органдержавної реєстрації самостійно повідомляє відповідні фонди та органистатистики про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.
Цізміни насамперед позитивно відчують на собі підприємці в сільській місцевості,тому що за ідентифікаційним кодом та печаткою їм не знадобиться вдруге їхати дообласного центру. Можна тільки уявити, скільки на це втрачалося нервів, коштів,часу, особливо коли підприємець здалеку приїзджав у неприйомний день.
Згідноз новими змінами до чинного законодавства питання ведення Реєстру суб‘єктівпідприємницької діяльності покладено на Ліцензійну палату України.
Увсіх країнах світу державна інформація будується за принципом розподілених базданих. Всі органи влади, як правило, мають свої власні реєстри, якіоб‘єднуються за певними принципами у державний реєстр. Тому з метою приведенняінформаційної системи (про суб‘єктів підприємницької діяльності дозагальноприйнятих у світі та можливості інтегрування в Європейську інформаційнумережу Ліцензійною палатою України створено окремий реєстр суб‘єктівпідприємницької діяльності. Він є однією з складових частин Єдиного державногореєстру підприємств та організацій України (для юридичних осіб) та Єдиногореєстру платників податків фізичних осіб – для приватних підприємців (фізичнихосіб). Тобто ще й об‘єднає ці два реєстри в аспекті можливості оперативноговнесення змін до реквізитів суб‘єктів підприємницької діяльності, їх пошуку, атакож проведення аналітичних досліджень і робити певні прогнози.
Допереваг можна віднести і запровадження цивілізованої норми, за якою підприємецьможе надіслати оформлений за вимогами чинного законодавства пакет документівдля державної реєстрації суб‘єкта підприємницької діяльності юридичної особипоштою (п.3 Положення). Відпадає потреба стояти в чергах, кілька раз їздити врайонний чи обласний центр.
Виникаютьситуації, коли підприємцеві конче потрібно зареєструватись якомога швидше.Раніше треба було “просити чиновників” про прискорення реєстрації (і вони далеконе завжди йшли на зустріч) чи вдаватись до послуг посередників. Зараз можнасплатити потрібний розмір реєстраційного збору для юридичних осіб – 357гривень, для громадян – підприємців – 76,5 гривень і протягом одного днязареєструватись (п.6 Постанови). Але, якщо, орган державної реєстраціїзареєструє підприємця більш ніж за п‘ять робочих днів, то за кожнийпрострочений останньому повертається 20 відсотків реєстраційного збору, але небільше внесеної заявником суми реєстраційного збору (п.8 Постанови). Аленеобхідно мати на увазі, що виплата 20 відсотків повернених коштів не знімає зреєструючого органу обов‘язку провести реєстрацію. Тобто в даному разі упідприємця є право вибору – або отримати кошти за реєстрацію назад абозвернутись з позовом до суду. Але як відомо в суді справи розглядаються доситьдовго.
ПостановаКабінету Міністрів “Про порядок реєстрації суб‘єктів підприємницькоїдіяльності” позитивно вирішує що одне питання, яке пов’язано із складністюотримання приміщень для підприємців, особливо на період реєстрації. Введено взаконодавство чітке визначення терміну реєстрації за місцем проживання (місцезнаходження) одного із співзасновників. Тобто, якщо підприємець як засновникабо співзасновник юридичної особи – суб‘єкт підприємницької діяльності хочезареєструвати її за своїм місцезнаходженням (точніше місцем прописки), тоніяких документів для підтвердження місця проживання органу державноїреєстрації надавати не потрібно, оскільки ці дані в установчих документах вжезасвідчені нотаріусом.
Уданому разі відпадає потреба і ще в одному документі. І тільки в разі, колипідприємство реєструється за іншою адресою, тоді до органу реєстрації надаєтьсявідповідний документ, що передбачає передану засновнику у власність абокористування приміщення або його частину (п.4 Положення).
Впровадженотакож і порядок, коли реєструючий орган видає довідку про прийом пакетудокументів для реєстрації. Це надає можливість в разі необхідності звертатись зпозовом до суду при прострочені термінів реєстрації маючи на руках офіційнийдокумент.
Принциповозмінено підхід до скасування державної реєстрації суб‘єктів підприємницькоїдіяльності. До цього за заявою підприємця реєструючий орган проводив скасуваннядержавної реєстрації, що було підставою для ліквідації підприємства. Такимчином цей процес проводився в два етапи. Але досить часто підприємці на першомуетапі завершували свої наміри провести ліквідацію підприємства, яке відповідно“відвисало”.
Теперскасування здійснюється тільки при проведенні всіх заходів по ліквідації, щопідтверджується відповідними документами (п.34 Положення).
Доречі у переліку документів для ліквідації підприємства передбачається довідкаархівної установи про прийняття документів довгострокового зберігання(фінансово-бухгалтерська документація, документація з кадрових питань). Причинапояви такої норми. На даний час дуже часто до органів державної реєстраціїзвертаються люди, які працювали на підприємствах, які ліквідувались, особливотих, які належать до підприємств малого бізнесу з питаннями про поновленнязаписів у трудових книжках. Це є вже проблема, а тому питання архівації повинноміж відомствами вирішуватись якомога швидше.
Інколиу підприємців документи крадуть, або вони губляться, а для укладання контрактучи отримання ліцензії потрібні копії установчих документів. Тепер це питаннявирішується дуже просто. До органу державної реєстрації запрошується нотаріус іна місці з реєстраційної справи з установчих документів знімається потрібнакількість копій. Таким чином різниця між старим і новим порядком доситьсуттєва.
3.2.          Скорочення переліку видівпідприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню.
У1991 р. законом України “Про підприємництво” вперше було передбачено обмеженняу здійснені підприємницької діяльності. При цьому перелік становив лише 11видів підприємницької діяльності, які дозволялось здійснювати при наявностіспеціального дозволу – ліцензії. З того моменту за пропозиціями державнихорганів виконавчої влади були прийняті нормативні акти щодо ліцензування це 71виду підприємницької діяльності.
Крімтого рішенням Кабінету Міністрів у травні 1994 року права щодо видачі суб‘єктампідприємницької діяльності ліцензій на здійснення окремих видів діяльності булиделеговані Уряду Автономної республіки Крим, 31 міністерству та відомству, 532державним адміністраціям, 267 виконавчим органам, рад народних депутатів(взагалі 831 державному органу виконавчої влади. У кожної ліцензії був свійпершотворець, а тенденція щодо збільшення видів підприємницької діяльності наякі потрібні ліцензії набула незворотного характеру). По суті склалася такаситуація, коли всупереч закону проводилося безпідставне обмеження упідприємницькій діяльності якими завгодно органами на свій розсуд. Це у своючергу фактично призвело до порушення одної з головних умов здійсненняпідприємницької діяльності щодо права підприємців без обмежень приймати рішенняі здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить діючомузаконодавству яке передбачене ст.3 закону України “Про підприємництво”.
Взв‘язку з цим в липні 1995 р. прийнято закон України “Про внесення доповнень дозакону України “Про підприємництво”, ст.3 якого доповнена першою частиноюзгідно якої, визначення видів діяльності, які підлягають ліцензуванню в іншихзаконодавчих актах, не допускається”.
Алезазначене застереження не поширювалось на норми законодавчих актів України щодоліцензування, які діяли на момент набрання чинності вище згаданого законуУкраїни “Про підприємництво”. Взагалі з цим питанням в державі склалася такаситуація, що закон України та рішення Уряду носять декларативний характер, боні органи виконавчої влади, ні суб‘єкти підприємницької діяльності в основномуне дотримувались норм чинного законодавства з питань ліцензування.
Яквідомо, нормативна правова база державних органів виконавчої влади, щодоліцензування підприємницької діяльності не була приведена на той час увідповідність до вимог законодавства. Ліцензії на здійснення підприємницькоїдіяльності продовжували видаватися на підставі відомчих інструкцій, які вжевтратили чинність.
Міністерствапостійно перевищували свої повноваження щодо видачі ліцензій на види діяльностіобмеження яких не передбачено ст.4 закону України “Про підприємництво”.Наприклад, Міністерство фінансів видавало ліцензії на друкування бланківдокументів суворого обліку, ввезення в Україну бланків цінних паперів,документів суворого обліку, напівфабрикатів і паперів для їх виготовлення, хочаліцензування цих видів діяльності не було передбачено законодавством.Міністерство транспорту продовжувало видавати ліцензії не на видипідприємницької діяльності, ліцензування яких було передбачене ст.4 законуУкраїни “Про підприємництво”, а на кожну країну, до яких здійснювалосьперевезення.
Встолиці України м. Києві в райдержадміністраціях діяла хибна практикаобов’язкового узгодження заяви на отримання ліцензій з районними органамисанітарного і пожежного нагляду, податкової адміністрації, державнимнауково-правовим центром стандартизації, метрології та сертифікації, зуправлінням у справах захисту прав споживачів, управлінням по координаціїроботи підприємств торгівлі та громадського харчування, з управліннямвнутрішніх справ. Процедура узгодження документів для отримання ліцензіївимагала більш, як два місяці, що було незаконним і не сприяло розвиткупідприємницької діяльності.
Длямісцевих органів виконавчої влади ліцензування підприємницької діяльності булоне що інше, як одне з джерел поповнення місцевих бюджетів або позабюджетнихфондів шляхом схилення підприємців до перерахування певних коштів на створеннямісцевих благодійних фонів, на внесення різних сум на соціальний розвитокмісцевих органів санітарного, пожежного нагляду, що є не інакше, як певна формадержавного рекету і суперечить закону.
Міністерствомпромисловості не був розроблений і затверджений перелік хімічних речовин,виготовлення і реалізація яких ліцензується згідно з чинним законодавством. Взв‘язку  цим до хімічних речовин були віднесені медикаменти, ветеринарніпрепарати, парфюмерно-косметичні  товари та видавались ліцензії на їхвиготовлення і реалізацію. Хоча в одночас постановою Кабінету Міністрів Українив 17.05.94 р. № 316 право видачі ліцензій на виготовлення та реалізаціюветеринарних препаратів і медикаментів надане Головному управлінню ветеринарноїмедицини разом з Державною ветеринарною інспекцією, а Мінсільгоспроду, нареалізацію косметично-парфумних виробів, міським районним держадміністраціям,на виготовлення і оптову реалізацію медикаментів Держкоммедбіопрому. Органидержавної виконавчої влади замість безумовного виконання законів та рішеньУряду України продовжували займатися “нормотворчою діяльністю” всупереч вимогамзаконодавства України “Про підприємництво”.
Промасштаби цих порушень свідчать такі факти, що ліцензійна палата при виконанісвоїх контрольних функцій за перший рік свого існування повернула до державногобюджету 12 млн. гривень (за результатами тільки однієї спільної перевірки, КРУ,Міністерства фінансів). Державним органам виконавчої влади надано рекомендаціющодо перереєстрації 10,6 тис. та анулювання 1460 безпідставно виданих ліцензій.
Концепцієюрозвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за їївидами, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.96 р.,було передбачено створення ефективної системи контролю за додержанням норм законодавстваз питань ліцензування. Одним з напрямків її створення є відпрацювання механізмупритягнення посадових осіб державних органів виконавчої влади доадміністративної відповідальності за порушення актів законодавства України,додержання яких є одним з основних обов‘язків державних службовців відповіднодо ст.10 закону України “Про державну службу”. Хоча ця постанова і позитивновплинула на процес ліцензування, але вона не вирішувала головних, проблемпов‘язаних з ліцензуванням підприємницької діяльності, бо рішення приймалося нарівні підзаконного акту і вже в силу цього не могло привести до корінних змін вцьому найболючому для підприємців питанні.
Вцей час особливо гостро постало питання про ліквідацію обмежень, що стримуютьрозвиток підприємницької діяльності, зокрема в частиніскорочення переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню та будь-якихінших дозволів на здійснення підприємницької діяльності, а також розробки новихмеханізмів значного спрощення порядку ліцензування при одночасному посиленніконтролю з цим процесом з боку держави.
Насампередтреба ще раз згадати закон України “Про внесення змін та доповнень до законуУкраїни “Про підприємництво” прийнятий Верховною Радою 23 грудня 1997 року. Доречі автором цього закону була ліцензійна палата України.
Щодоліцензування, то ключовою є ст.4, закону яка регулює обмеження у здійсненіпідприємницької діяльності, а її суть випливає із змісту. Обмеженню(ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті види діяльності,які безпосередньо впливають на здоров‘я людини, навколишнє природне середовищета безпеку. Тобто акцент обмеження робиться не на збільшення кількості видівпідприємницької діяльності, як це робилося раніше “чим більше тим краще”, а намінімум, який пов‘язаний із здоров‘ям людини, навколишнім природним середовищемта безпекою.
Взаконі наданий перелік тільки 40 видів підприємницької діяльності на якіпотрібна ліцензія, тобто у порівнянні з попереднім законодавством майже втричізменшена кількість видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню.
Щодопорядку спрощення процедури ліцензування, то у розвиток вище згаданого законуПостановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020, затвердженеПоложення про порядок ліцензування підприємницької діяльності.38
Основноюметою змін в законодавстві, щодо порядку спрощення процедури ліцензуванняпідприємницької діяльності є:/> />
По-першеце встановлення вичерпного переліку органів, які в межах своєї компетенціївидають ліцензії на провадження певних видів підприємницької діяльності. Вданому разі вимагається від органів, які видають ліцензії не перевищуватиповноваженя на види діяльності, обмеження, яких не передбачено ст.4 закону “Пропідприємництво”.
По-другепередбачено чіткий порядок видачі, переоформлення, зупинення, поновлення таанулювання дії ліцензії. Наприклад, для зупинення дії ліцензії передбаченотільки дві підстави: порушення ліцензійних умов і невиконання у визначенийтермін розпоряджень Ліцензійної палати або органу, що видав ліцензію. Щодо анулюванняліцензії, то воно можливе тільки у разі виявлення недостовірних відомостей взаяві і документах, передачі ліцензії іншій особі, повторного або грубогопорушення ліцензійних умов.
По-третєзаконодавство робить акцент на відповідальності органу, який видає ліцензії занедотримання порядку їх видачі, а також за достовірність і повноту інформаціїпри видачі ліцензії і відомостей про відповідних суб‘єктів підприємницькоїдіяльності.
Такимчином зміни в діючому законодавстві по спрощенню процедури ліцензування длярозвитку підприємницької діяльності можна в цілому оцінити як позитивні. Алевоно має і певні недоліки. Так п. 7 Положення “Про порядок ліцензуванняпідприємницької діяльності “ затверджений постановою Кабінету Міністрів Українивід 3 липня 1998 р. № 1020 передбачає, що термін дії ліцензії не може бутименше ніж три роки, але цей термін встановлюється органом, що видає ліцензію.Тобто умови щодо терміну дії ліцензії диктує чиновник, а бажання суб‘єктапідприємницької діяльності при цьому не враховується. Що з цього випливаєздогадатися не важко, а встановлення терміну дії ліцензії у судовому порядкунеможливо.
Згідноп.8 Положення продовження дії ліцензії проводиться у порядку встановленому дляїї отримання. Необхідно знову до заяви збирати ті ж самі документи. А навіщо церобити, коли згідно п.4 цього Положення при отримані ліцензії всі поданідокументи заявником формуються в окрему справу. Достатньо було подати заяву пропродовження дії ліцензії та сплатити збір, тому що вид діяльності не змінюється,а тільки продовжується термін дії ліцензії.
Булоб доречним в законодавстві прописати і таку імперативну норму: “що органи, яківидають ліцензії на здійснення окремих видів підприємницької діяльностіпередбачені законодавством, не можуть ставити як умову видачі ліцензійвідрахування на користь будь-яких бюджетних установ, підприємств, організацій,позабюджетних фондів чи окремих осіб. Але відсутність такої норми взаконодавстві в деякій мірі компенсується аналогічною, яка передбачена п. 11указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницькоїдіяльності” від 22.05.1995 р.39
3.3.          Скорочення видів підприємницькоїдіяльності, що підлягають патентуванню.
УказомПрезидента України “Про усунення обмежень, що стримують розвитокпідприємницької діяльності” одним із заходів по дерегулюванню підприємництва,передбачено скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягаютьпатентуванню.
23березня 1996 року був прийнятий закон України “Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності”.40 Закон зобов‘язує суб‘єктівпідприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів), які займаютьсядіяльністю з роздрібної торгівлі на території України, з обміну готівковихвалютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами віноземній валюті, кредитними картками, надання послуг у сфері ігорного бізнесу,одержати патент).
Торговийпатент – це державне свідоцтво, яке посвідчує право суб‘єкта підприємницькоїдіяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися вищезгаданими видами підприємницької діяльності. Але він не засвідчує правосуб‘єкта на інтелектуальну власність.
/>
Виходячиіз змісту закону можна прийти до висновку, що головними чинниками, яківпливають на розвиток підприємництва при здійсненні патентування є ті, якірегулюють порядок придбання патенту, кількість видів діяльності, що підлягаютьпатентуванню, вартість і порядок сплати за патент, межі втручання контролюючихорганів при здійсненні контролю за дотриманням законодавства про патентування.
Яксвідчить практика з часу прийняття закону України “Про патентування деякихвидів підприємницької діяльності” мали місце чисельні порушення, як з бокусуб‘єктів підприємницької діяльності так і з боку контролюючих органів приздійсненні контролю за його додержанням.
Цев першу чергу пов‘язано з тим, що придбання торгового патенту є авансова оплатаподатку на прибуток. Стаття 9 згаданого закону дає пряму вказівку на те, щонарахований до сплати податок на прибуток суб‘єкта підприємницької діяльностіабо структурного підрозділу, одержаний від здійснення операцій, які підлягаютьпатентуванню, зменшується на суму вартості торгового патенту. Тому порушення збоку підприємців головним чином можна пояснити ухиленням від придбання патентуабо зменшення його вартості, а державних контролюючих органів, якомога більшезалучити коштів до бюджетів від їх реалізації. Це в свою чергу також сталоодним з стримуючих факторів у розвитку підприємницької діяльності і негативновплинуло на надходження коштів до бюджетів.
Томуодним з головних заходів дерегулювання стало скорочення видів підприємницькоїдіяльності  що підлягають патентуванню. 10 лютого1998 р. був прийнятий законУкраїни “Про внесення змін до закону України “Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності”, який набрав чинності з 1 квітня 1998 р., і внісзміни в раніше діючи законодавство про патентування підприємницької діяльності.
Згідност.3 закону без придбання торгового патенту суб‘єктами підприємницькоїдіяльності здійснюється торгівельна діяльність з використанням групипродовольчих товарів першої необхідності вітчизняного виробництва, реалізаціяяких не дає великого прибутку, і нараховує 14 видів. Наприклад: хлібобулочнівироби, борошно, цукор, олія, молокопродукція, продукти дитячого харчування і тощо.
Цейперелік вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Раніше на ці видитоварів видавався безплатний торговий патент. Але підприємець повинен подаватизаявку на придбання патенту, чекати його видачі втрачаючи зайвий час. Сьогодніцього робити не потрібно.
Непотребує придбання патенту також діяльність по купівлі продукції у населення(заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукціївідбувається по розрахунках у безготівковій формі через пункти прийманнясклотари, макулатури, відходів паперових, картонних, ганчіркових, а такожзаготівля сільськогосподарської продукції та продуктів переробки.
Безпридбання патенту здійснюється реалізація продукції вітчизняного виробництвафізичним особам які перебувають у трудових відносинах з суб‘єктамипідприємницької діяльності, а також через пункти продажу товарів, вбудовані увиробничі або адміністративні приміщення цього суб‘єкту.
Непатентується діяльність у торгівельній і виробничій сфері. Мається на увазігромадське харчування на підприємствах, в установах, організаціях в тому числіі в навчальних закладах з обслуговуванням виключно своїх працівників, учнів істудентів навчальних закладів.
/>
ЗакономУкраїни Про внесення змін до закону України “Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності” від 10 лютого 1998 року41 передбаченоодержання пільгових патентів для здійснення торгівельної діяльності товарамивітчизняного виробництва повсякденного попиту біля 40 видів. Наприклад, готовілікарські засоби, папір туалетний, зубна паста та порошок, косметичні серветки,дитячі тампони і інші санітарно-гігієнічні вироби з целюлози або її замінників,термометри, вугільне паливо, газ, торф і тощо.
Щодосуб‘єктів підприємницької діяльності, які займаються продажем періодичнихвидань, друкованих засобів масової інформації і займаються торгівлею супутньоїпродукції згідно переліку, який налічує 40 видів такої продукції (ручки,олівці, мольберти, рами, підрамки для картин, канцелярські товари з паперу, абокартону) то вони також повинні одержати пільговий патент за який внестиодноразову плату у розмірі 25 гривень за термін дії патенту.
Вищенаведений перелік товарів вітчизняного виробництва, який реалізується вроздрібній торгівлі тільки при наявності пільгового торгового патенту згіднораніше діючого законодавства реалізувався на підставі безплатного торговогопатенту. (Закон України “Про патентування деяких видів підприємницькоїдіяльності)42
Такізміни в законодавстві аж ніяк не сприяють скороченню переліку видівпідприємницької діяльності, що підлягають патентуванню і не сприяють розвиткумалого підприємництва, хоча і зрозуміло наміри держави поповнити бюджет зарахунок авансового податку на прибуток, яким як зазначалося раніше є торговийпатент. На мій погляд зазначений вище перелік товарів вітчизняного виробництваможна було реалізовувати і без придбання торгового пільгового патенту. Щодоаргументів.
По-першеце товари мілкороздрібної торгівлі широкого попиту, малої вартості, реалізаціяяких дає мізерний прибуток і не може бути значним джерелом поповнення бюджету.
По-друге,реалізацією таких товарів займається більшість громадян України, які втратилироботу внаслідок катастрофічної ситуації в економіці України, а ті що роблятьна підприємствах місяцями не отримують заробітної плати, пенсіонери та іншізнедолені верстви населення для яких так звана підприємницька діяльність є посуті єдиним джерелом існування./> />
По-трете,проконтролювати на предмет обов‘язковості придбання пільгового торговогопатенту такої кількості громадян стовідсотково практично неможливо тому щореалізація цих товарів здійснюється в межах неорганізованого ринку. Тоді постаєпитання доцільно це робити? Відповідь: “ні”.
ЗакономУкраїни “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності в редакціївід 10.02.1998 передбачена видача спеціального торгового патенту – державногосвідоцтва, яке засвідчує право суб‘єкта підприємницької діяльності на особливийпорядок оподаткування.
Спеціальнийторговий патент може бути придбаний суб‘єктом підприємницької діяльності, якийзаймається роздрібною та оптовою торгівлею, діяльністю у торгівельно-виробничій(громадське харчування) сфері за готівкові кошти та інші готівкові платіжнізасоби та з використанням кредитних карток.
Маєтьсяна увазі торгівельна діяльність, яка здійснюється суб‘єктами підприємницькоїдіяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажутоварів, тобто:
-  магазинахта інших торгових точках, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях абоїх  частинах і мають торгівельний зал для покупців або використовують йогочастину;
-  кіоски,палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але немають вбудованого торгівельного залу для покупців;
-  стаціонарні,малогабаритні і пересувні автозаправні пункти, що здійснюють торгівлю нафтопродуктамиі крапленим газом;
-  фабрики-кухні,фабрики заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети,відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;
-  оптовібази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійсненняоптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби звикористанням кредитних карток.
Спеціальнийторговий патент може бути придбаний також суб‘єктами які здійснюють побутовудіяльність, тобто діяльність, пов‘язану з наданням платних послуг длязадоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також звикористанням інших форм розрахунків.
Прицьому діяльність по наданню побутових послуг повинна здійснюватися, як вокремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами.
Платаза спеціальний торговий патент залежить від площі, яка використовуєтьсясуб‘єктом підприємницької діяльності для здійснення торгівельної діяльності.
Оскількипридбання спеціального патенту, це нова форма патентування деяких видівпідприємницької діяльності, то її необхідно розглянути з точки зору впливу нарозвиток підприємницької діяльності. В позитивному плані в цілому можнарозглядати ст.7 закону, яка регулює особливості оподаткування при придбанніспеціального торгового патенту. Згідно цієї норми суб‘єкт, який придбавспеціальний торговий патент звільняється від сплати податку на додану вартість,податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток підприємств, плати(податку на землю) і збору за використання природних ресурсів, збору до Фондудля здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи тасоціального захисту населення, збору на обов‘язкове соціальне страхування,збору на обов‘язкове державне пенсійне страхування, збору до Державногоінноваційного фонду, відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію,ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України,комунальний податок, ринковий збір, збір на видачу дозволу на розміщенняоб‘єктів торгівлі та сфери послуг.
Наволодарів спеціального торгового патенту не поширюються вимоги закону України“Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касовихкниг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчуваннята послуг в частині обов‘язкового застосування контрольно-касових апаратів.
Суб‘єктипідприємницької діяльності – фізичні особи звільняються від обов‘язку веденняобліку доходів і витрат щодо підприємницької діяльності, для здійснення якоїпридбали спеціальний торговий патент, а також ці доходи не включають до складуінших оподаткованих доходів, у тому числі до сукупного оподаткованого доходу запідсумками звітного року. Вони також звільняються від обов‘язків поданнядекларації, як суб‘єкти підприємницької діяльності і подають декларації просвої доходи у порядку, передбаченому для громадян, які не займаютьсяпідприємницькою діяльністю.
Позитивнимє і те, що суб‘єкти підприємницької діяльності самостійно приймають рішення пропридбання спеціального торгового патенту.
Алев законодавстві, яке регулює порядок придбання спеціального торгового патентуна думку автора є ціла низка недоліків, які по суті зводять на нівець вищенаведені позитивні моменти і аж ніяк не сприяють розвитку підприємництва.
Уразі, коли декілька суб‘єктів підприємницької діяльності мають торгівельні залидля покупців або надають побутові послуги в одному приміщенні, спеціальнийторговий патент видається лише за умови, що всі суб‘єкти підприємницькоїдіяльності придбають спеціальні торгові патенти.
Оскількиспеціальний торговий патент це плата за площу, а декілька суб‘єктів маютьторгівельні зали для покупців або надають побутові послуги в одному окремомуприміщені, будівлі, або їх частинах, крім ринків усіх форм власності, то вониповинні кожний сплатити за придбання патенту в залежності від площі, якузаймають і тільки після цього видається спеціальний торговий патент. Це по сутіподвійне патентування, а також додаткова плата.
Щодовартості спеціального торгового патенту, то вона встановлюється органамимісцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюджету залежновід місцезнаходження продажу поварів та асортиментного переліку або об‘єкта знадання послуг та їх виду. При цьому розрахункова сума надходжень за рік ввигляді плати за спеціальні торгові патенти не може бути меншою від загальноїсуми надходжень до бюджетів всіх рівнів та державних цільових фондів, податківі зборів сплачених суб‘єктом підприємницької діяльності за попереднійбюджетний  рік з врахуванням рівня інфляції. Вартість спеціального торговогопатенту не обмежується граничними розмірами (п.4 ст.32).
Граничнірозміри вартості патенту встановлені у слідуючих розмірах на рік:
-  натериторії міста Києва та обласних центрів – від 720 до – 3840 гр.;
-  натериторії міста Севастополя, міст обласного підпорядкування і районних центрів– 360 до 1920 гри.;
-  натериторії інших населених пунктів – до 960 гр.
Прицьому для підприємців виникає ряд питань пов‘язаних з придбанням спеціальноготоргового патенту. Як зазначалося раніше спеціальний торговий патент (тобтойого вартість) це авансовий податок на прибуток і сума надходжень від йогосплати не може бути меншою ніж за попередній рік. Наприклад підприємець за рікна – перед сплатив вартість спеціального патенту, але прибуток одержав менший.В даному разі він повинен сплатити менший розмір податку. Тому і плата заспеціальний торговий патент повинна бути зменшена. Але цього не відбувається,тому, що це плата за площу. Якщо податок на прибуток більший ніж вартістьпридбаних патентів, то він зменшується на вартість патенту.
Вартістьспеціального торгового патенту не обмежується граничними рівнями, зазначенимираніше. Це треба розуміти таким чином, якщо вартість торгового патенту натериторії м. Києва чи обласного центру 720-3840 гр. на рік, то вона може бути ібільше, але гранична межа збільшення не відома.
Окрімтого передбачено, що органи місцевого самоврядування можуть встановлюватидиференційовану плату в залежності від площі яка використовується, згідно шкалиставок плати за квадратний метр площі.
Окрімтого необхідно відзначити, що ключові статі закону, які регулюють визначення ізміст спеціального торгового патенту, його придбання, особливості оподаткуваннязастосовуються в порядку експерименту на обмежених територіях, які визначаютьсяКабінетом Міністрів України за погодженням з відповідними органами місцевогосамоврядування терміном не менше 1 календарного року. Але Кабінет Міністрів заподанням органу місцевого самоврядування може достроково припинити проведенняексперименту, якщо його наслідком буде істотне зменшення надходжень довідповідних бюджетів та державних цільових фондів.
Такимчином на думку автора не дивлячись на позитивні положення закону України “Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності” стосовно придбанняпільгового торгового патенту, він не буде мати підтримки більшості підприємців.Встановлення вартості і визначення її розміру при придбанні спеціальноготоргового патенту знаходиться повністю у компетенції державних чиновників, якібудуть діяти на свій розсуд в залежності від обставин.
Державазацікавлена в придбанні підприємцями спеціального торгового патенту, якавансового податку на прибуток (сплата податку наперед), але без урахуванняекономічних інтересів підприємців. Єдина мета збільшення надходжень у бюджет.Якщо наслідком цього буде зменшення надходжень у бюджет, що є можливимвнаслідок погіршення результатів підприємницької діяльності з різних причин, тодержава зберігає за собою право припинити експеримент з наданням спеціальнихторгових патентів.
Щодоособливостей оподаткування при придбання спеціального торгового патента,спрощується тільки система, а розміри податків залишаються ті ж самі. Якнаголошувалось вище, що коли закальний податок на прибуток перевищує вартістьпатенту, то він тільки зменшується на вартість патенту, якщо навпаки то ні.
Якщорозглядати в плані ведення бухгалтерського обліку, то і в цьому питанні не маєсуттєвих змін. Порядок ведення бухгалтерського обліку суб‘єктамипідприємницької діяльності, які придбали спеціальний торговий патент, встановлюєтьсяКабінетом Міністрів України. Якщо суб‘єкт займається одночасно і іншими видамидіяльності на які він не придбав спеціальний торговий патент він зобов‘язанийвести бухгалтерський облік і сплачувати податки і збори на загальних підставах.
Автортакож вважає, що після цього у підприємців, які здійснюють діяльність безпридбання торгового патенту або з придбанням пільгового патенту не з‘явитьсябажання придбати спеціальний торговий патент, як це рекомендовано п. 4 ст. 32вище згаданого закону.
3.4.          Скорочення видів підприємницькоїдіяльності що вимагають одержання сертифікатів.
Одниміз заходів спрямованих на зменшення втручання державних органів упідприємницьку діяльність є скорочення переліку видів підприємницькоїдіяльності що вимагають сертифікації та будь-яких інших дозволів на здійсненняпідприємницької діяльності (Див. ст.27 указу Президента України “Про усуненняобмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності).43
Урозвиток цього положення ст.12 указу Президента України “Про деякі заходи здерегулювання підприємницької діяльності від 23.07.1998 р. передбачено, щотовари (продукція), крім продуктів харчування, якість та відповідність якихпідтверджена сертифікатами, що видані за межами України, згідно з міжнароднимистандартами ISO та іншими міжнародними стандартами, не потребують повторноїсертифікації в Україні./> />
Післяприйняття указу навколо п. 12 почала точитися гостра дискусія. Критика цьогопункту здійснювалася представниками Держстандарту. Опонентами захисту виступалиДержавний комітет України з питань розвитку підприємництва і громадськіорганізації.
ПредставникиДержстандарту мовляли, що їх відомство ніколи не наполягало на повторнійсертифікації імпортної продукції, хоча стверджують, що її потрібносертифікувати і при наявності сертифікатів виданих за межами України згідновизнаних міжнародних стандартів. В обгрунтування цієї точки зору були наведеніслідуючі аргументи.
Законодавстворозвинених країн дозволяє виробляти продукцію, яка не відповідає вимогамбезпеки за умови реалізації в третіх країнах. Наприклад, правовою основоювідповідальності європейського виробника електронного обладнання за безпекуйого продукції є Директива Ради 73/23 ЕЕС, в параграфі 12 якої сказано: “ Цядиректива не поширюється на електричне обладнання призначене для експорту втреті країни.”.
Досвідроботи органів сертифікації свідчить, що продукція, яка має іноземнісертифікати на системи якості не підтверджує свою відповідальність вимогамстандартів, які діють в Україні. Бракується фактично 10-15 відсотків імпортноїпродукції, яка подається на сертифікацію, серед якої товари багатьох провіднихфірм Німеччини, Туреччини, Кореї, Італії, Польщі і тощо. Тобто продукція непроходить сертифікації в країнах-виробниках і імпортується в Україну.
Сертифікаціяє єдиним інструментом технічного регулювання, який зупиняє потік такоїпродукції на митному кордоні.
РинокУкраїни наповнений великою кількістю продукції, яка не заявлена насертифікацію, контрабандної або фальсифікованої, а Держстандарт не маєповноважень, щоб боротися з цим явищем оскільки відповідно до ст. 18 ДекретуКабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” він здійснюєконтроль тільки при наявності сертифікатів, в вживати заходи має Державнийкомітет з захисту прав споживачів.
Відмінасертифікації продукції іноземного виробництва в умовах економічної кризипризведе до погіршення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, поставитьукраїнського виробника у нерівні з імпортером умови, завдасть шкодинаціональним і економічним інтересам.
Взв‘язку наведеними аргументами, а також при відсутності міждержавнихзобов’язань відміна сертифікації продукції іноземного виробництва на думкупредставників Держстандарту п.12 указу Президента України “Про деякі заходи здерегулювання підприємницької діяльності” є неправомірною. При цьомупорушуються вимоги цілого ряду законів і нормативних актів України. Але з цимпогодитися не можна ось чому.
Пункт12 указу не передбачав відміну сертифікації на імпортну продукцію. Мова йшлатільки про відміну повторної сертифікації на товари, якість яких підтвердженасертифікатами, що видані згідно міжнародних стандартів ISO та ІЄС та іншими,перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Щодо продуктівхарчування імпортного виробництва, то вони сертифікуються в Україні незалежновід того підтверджена якість сертифікатами згідно міжнародних стандартів чи ні.Це зумовлено їх важливістю для вітчизняного споживача, обсягами споживання ібезпекою для життя і здоров‘я.
Дійсно,що існуюче законодавство багатьох країн світу дозволяє виробляти продукцію, щоне відповідає національним нормам за умови реалізації цієї продукції в третіхкраїнах і деякий відсоток такої продукції, яка має іноземні сертифікати якості,не підтверджує свою відповідність вимогам стандартів, які діють в Україні втому числі за показниками безпеки. Але сертифікація (технічне регулювання) не єєдиним інструментом, який повністю зупиняє потік такої продукції на митномукордоні. За допомогою тільки сертифікації цю проблему вирішити не можливо.Необхідно на законодавчому рівні передбачити юридичну відповідальністьімпортера за введення в обіг небезпечної та неякісної продукції, яка насьогодні в Україні відсутня. Щоб захистити вітчизняний ринок від неякіснихтоварів в тому числі і імпортованих, особливо продовольчих простіше було б недопускати їх на споживчий ринок країни. Для цього було б доцільним:
-  по-перше,зробити наочний ринок, тобто дати людям можливість на підставі офіційнихвисновків кваліфікованих незалежних контролерів прийняти рішення про купівлютоварів на підставі об‘єктивної оцінки якості та порівняння цін.
-  по-другеу цих висновках обов‘язково має бути вказівка на шкідливість чи небезпечністьвпливу товару на здоров‘я та екологію. Вже зараз необхідно створювати такібанки даних і публічно доводити до споживачів.
Системасертифікації імпортної продукції в Україні на протязі тривалого часу є об‘єктомкритики з боку ряду зарубіжних країн, продукція яких імпортується в Україну. Якнаголошує Держстандарт, причиною цього є політичні цілі, а метою тискуотримання односторонніх переваг у торгівлі шляхом спрощення або відмінипроцедури сертифікації.
Якна погляд автора торгівельні партнери України відкрито не виступають протиспрощення або відміни процедур сертифікації на імпортовану продукцію.
Технічнібар‘єри в торгівлі (стандартизація та сертифікація) суттєво обмежують доступ наукраїнський ринок зарубіжної продукції, яка користується попитом у вітчизняногоспоживача.
Оскількивизнання результатів закордонного тестування здійснюється на підставі угод проїх взаємовизнання, торгівельні партнери, визнаючи необхідність заходів щодоохорони здоров‘я та безпеки продуктів та підтримуючи запровадженнязаконодавства про відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію,відзначають певну неузгодженість його положень з принципами, прийнятими зокремав ЄС.
Можнаповністю погодитися з думкою представників Держкомпідприємства, що вимагатиповторної сертифікації імпортної продукції при наявності документів, якіпідтверджують безпечність товарів згідно з міжнародно визнаними нормами простобезглуздо, а існуюча система сертифікації негативно впливає на імідж нашоїдержави і сприяє зростанню цін на імпортну продукцію.
СтвердженняДержстандарту про те що відміна сертифікації продукції іноземного виробництва(мається на увазі повторна) в умовах кризи призведе до погіршенняконкурентоспроможності вітчизняної продукції, поставить українського виробникау нерівні з імпортером умови і завдасть шкоди національним та економічнимінтересам також підлягає сумніву. Воно базується на тому, що коли імпортер небуде платити за повторну сертифікацію, то вітчизняний товаровиробник потрапитьу нерівні умови, тобто собівартість вітчизняної продукції збільшиться, аімпортованої зменшиться, і як наслідок попит на останню зросте.
Собівартістьпродукції, як імпортної так і вітчизняної зовсім не пов‘язана з проблемоюсертифікації. Це питання витрат на виробництво. Чим менше витрати тим нижчесобівартість і ціна на продукцію. Головною проблемою погіршенняконкурентоспроможності нашої продукції залишається низька ефективністьвітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з закордонними товарами іпослугами. В умовах витратної економіки і низької платоспроможності становищебагатьох підприємств є вкрай тяжким, а тому про поліпшення товарної якості таконкурентоспроможності не може бути і мови, хоча є і позитивні приклади(виробництво деяких вітчизняних продуктів харчування).
Недолікисучасної системи сертифікації створюють додатковий тиск і на тих небагатьохвітчизняних товаровиробників, які випускають якісну продукцію. За станом на1997 р. обов‘язковій сертифікації підлягало 32 види продукції, а за період1993-1997 видано 70000 сертифікатів відповідності (з них 42000 – на харчовупродукцію). Таким чином за 5 років (без урахування сертифікатів на харчовупродукцію “видано 28000 сертифікатів якості в середньому 5600 на рік на іншівиди продукції. Якщо за дев‘ять місяців 1998 р. тільки державний випробувальнийцентр “Маїс” видав 732 сертифіката на електропобутове обладнання ірадіоелектронну апаратуру на суму майже 500 тис. гр. а сертифікацію продукції вУкраїні здійснюють близько 140 органів з сертифікації, а їх випробуванняблизько 700 лабораторій і інших організацій, то можна лише тільки уявитимасштаби сертифікації, як імпортної так і вітчизняної продукції.
Алеце ще не все. Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандартпов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації. Для цьогопідготовлений проект нормативного акта щодо впровадження модульного підходуоцінки відповідності щодо введення додаткових схем сертифікації, зокремасертифікації типу на етапі розробки продукції та стадії виробництва. На данийчас складові частини продукції не підлягають сертифікації.
Щодовартості сертифікації. Не можна відкидати той факт, що сертифікація створюєдодатковий фінансовий тиск, особливо для малого і середнього бізнесу. Згіднозаконодавства сертифікацію планує заявник, тобто виготовлювач продукції,експортер або продавець товару. Є і таке ствердження, що сертифікація це посуті додаткове оподаткування. Але і в цьому питанні позиція Держстандарту єнепослідовною.
Заданими ДВЦ “Маїс” витрати на сертифікацію одного типу продукції для інофірмистановлять 1,5-1,8 тис. дол. США. Звісно при сертифікації великої партіїпродукції подорожчання її буде незначним. Вартість сертифікації не залежить відобсягу партії. А якщо за сертифікацію буде сплачувати вітчизняний партнер абопродавець товару за невелику від обсягів партію та ще за декілька типівпродукції, то цифра подорожчання такої продукції не буде мізерною і буденаближатися до цифри, якою оперують опоненти повторної сертифікації імпортноїпродукції. Теж саме стосується і вітчизняного товаровиробника. Оскільки розмірта види платежів, які мають сплачуватись за сертифікацію імпортних товарів невідрізняються від аналогічних, що сплачуються українськими виробниками, то звищевикладеного можна прийти до висновку, що сертифікація це додатковефінансове навантаження і на підприємця і на споживача.
ПредставникиДержстандарту вважають, що вони є єдиний орган який веде боротьбу з наповненнямукраїнського ринку неякісною і небезпечною продукцією, наданням односторонніхпереваг іноземним товаровиробникам та створенням недобросовісної конкуренціїукраїнським підприємцям, захищають національні інтереси України, її економічнубезпеку, життя і здоров‘я громадян, як це передбачено Конституцією України.Критика недоліків сучасної системи сертифікації з боку підприємців, іншихдержавних органів і громадських організацій, іноземних партнерів керівництвомДержстандарту розцінюється як некваліфіковані й упереджені дії, продиктованіінтересами імпортерів і можуть зашкодити процесу гармонізації українськоготехнічного регулювання з європейським.
Цяпозиція сертифікувати “все” зрозуміла, бо від проведення сертифікації надходитьчимало коштів до Держстандарту і до бюджету.
Дляпідтвердження можна навести слідуючий приклад. Державний комітет з питаньрозвитку підприємництва на підставі п.4 указу Президента України “Про усуненняобмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” прийняв рішення прозупинення дії наказів Держстандарту України від 28.08.1997 № 520 “Прозатвердження правил обов‘язкової сертифікації послуг з ремонту і технічногообслуговування дорожньо-транспортних засобів та їх складових” і від 11.09.1997№ 549 “Про внесення змін до переліку продукції, що підлягає обов‘язковійсертифікації”. У пресі було оголошено про те, що це рішення є обов‘язковим довиконання на зазначеній вище підставі. Однак з боку Держстандарту почалапоширюватись неправдива інформація про правомірність цього рішенняДержкомпідприємництва та про загрозу санкцій до підприємств, що не пройшлисертифікацію.
Требазазначити, що така політика Держстандарту в тому числі з питання повторноїсертифікації імпортної продукції, як це не дивно знайшла підтримку в ВерховнійРаді, яка 15 вересня 1998 р. 246 голосами прийняла у першому читані проектзакону України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”,відповідно указу Президента України про недоцільність повторної сертифікаціїімпортної продукції (крім продуктів харчування) з мотиву втрати контролю заякістю продукції, яка імпортується. Але є надія, що коли проект вищезгаданогозакону буде розглядатися у другому читані, то буде прийняте правильне рішення.
Такимчином для захисту прав підприємців пов’язаних з технічним регулюванням(стандартизацією і сертифікацією) якості продукції необхідно:
-  прирозгляді у другому читані законопроекту “Про деякі заходи з дерегулюванняпідприємницької діяльності” прийняти ст.12 згідно відповідного указу Президентапро недоцільність повторної сертифікації імпортної продукцій (крім продукціїхарчування);
-  поможливості скоротити перелік видів продукції вітчизняного виробництва, якапідлягає сертифікації з урахуванням вимог безпеки;
-  ввестивідповідальність виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектноїпродукції;
-  використовуватидекларації постачальника про відповідність якості продукції вимогам нормативнихдокументів;
-  ввестиюридичну відповідальність імпортера за введення в обіг небезпечної та неякісноїпродукції;
-  вразі необхідності з урахуванням фінансового стану вітчизняного заявниказменшити розміри та види платежів за сертифікацію;
-  зробитинаочний ринок, тобто надати можливість людям прийняти рішення про придбаннятоварів на підставі офіційних висновків кваліфікованих незалежних контролерів(об‘єктивна оцінка якості та порівняльна ціна, а також обов‘язковий висновок нашкідливість чи небезпечність впливу товарну на здоров‘я та екологію).
3.5.          Лімітування перевірок та контролю задіяльністю суб‘єктів підприємницької діяльності.
Дерегулювання,як захист від втручання державних органів у підприємницьку діяльністьпередбачає також лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб‘єктівпідприємства. Нескінченні контрольні перевірки діяльності підприємців різнимидержавними органами стали однією з причин, які по суті стали стримуватирозвиток підприємницької діяльності. На практиці відомі факти коли суб‘єктипідприємницької діяльності перевірялися різними органами з різних питань відста до двохсот разів на рік. Це негативно впливало на здійсненняпідприємницької діяльності, особливо юридичних осіб. При проведені такихперевірок залучалося багато працівників органів управління підприємств іорганізацій, до складання різних документів, подання письмових довідок і тощо.За час проведення таких перевірок працівники вимушено не виконували своїосновні службові обов‘язки, пов‘язані здійсненням підприємницької діяльності.Витрачалися особисті кошти суб‘єктів підприємницької діяльності пов‘язані з обслуговуванням перевіряючих осіб.
Зприводу цього в органи державної законодавчої і виконавчої влади поступаличисленні скарги і заяви від підприємців з вимогою покласти край такомустановищу, яке вже стало системою.
Взв‘язку з цим 23 липня 1998 р. Президентом України був виданий указ “Про деякізаходи з дерегулювання підприємницької діяльності”44.
Длязменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність в частинілімітування та контролю за діяльністю суб‘єктів підприємництва встановлено, щопланові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльностіможуть здійснювати тільки уповноважені від імені держави органи виконавчоївлади, які є контролюючими органами.(п.1 указу)/> />
Згідноп.5 указу контролюючими органами, які мають право проводити планові іпозапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб‘єктівпідприємницької діяльності є:
-  органидержавної податкової служби – стосовно сплати податків і зборів (обов‘язковихплатежів до бюджетів, державних цільових фондів, неподаткових платежів;
-  митніоргани – стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на доданувартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митнутериторію України в момент перетинання митного кордону;
-  органидержавного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органидержавної податкової служби в межах їх компетенції – стосовно бюджетних позик,позик та кредитів гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотаційта субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а такожналежного виконання державних контрактів.
Контролюючіоргани мають право проводити перевірки фінансово-господарської діяльностісуб‘єктів підприємництва тільки в межах їх компетенції зазначеної вище.
Здійсненняпланових і позапланових виїзних перевірок з визначених вище питань іншимдержавними органами забороняється. Планові виїзні перевірки проводяться всімаконтролюючими органами одночасно в день, визначений органами податкової служби.Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється КабінетомМіністрів України.
Такимчином в указі чітко визначені контролюючі органи, які здійснюють планові іпозапланові перевірки фінансово-господарської діяльності та їх компетенція.
Згідноз п.2 указу плановою виїзною перевіркою вважається тільки така перевіркафінансово-господарської діяльності, яка передбачена у плані контролюючогооргану і проводиться за місцезнаходженням об‘єкта власності, стосовно якогопроводиться така перевірка.
Вонапроводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності записьмовим рішенням керівника відповідного органу не частіше одного разу накалендарний рік у межах компетенції контролюючого органу.
Забороняєтьсяпроведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов‘язань передбюджетом, крім зобов‘язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантованібюджетними коштами.
Правона проведення виїзної перевірки надається лише в тому разі, коли суб’єктупідприємницької діяльності, який перевіряється не пізніше ніж за десятькалендарних днів до дня проведення такої перевірки надіслано письмовеповідомлення з зазначенням дати її проведення.
Визначенняна законодавчому рівні поняття планової виїзної перевірки для підприємця маєсуттєве значення.
Такіознаки, як плановість; перевірка тільки за сукупними показникамифінансово-господарської діяльності згідно письмового рішення керівникаконтролюючого органу в межах компетенції цього органу один раз на календарнийрік; заборона перевірок за окремими видами зобов‘язань перед бюджетом; правоперевіряючих на проведення планової перевірки при обов‘язковій наявностінадісланого письмового повідомлення не пізніше 10 календарних днів до дняпроведення перевірки створюють додаткові гарантії захисту прав підприємця відвтручання в його підприємницьку діяльність. В разі порушення цієї вимогпідприємець має можливість прореагувати відповідним чином згідно діючогозаконодавства.
Поняттяпозапланової виїзної перевірки визначено п.3 указу. Такою вважається перевірка,яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу. Позапланова виїзнаперевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
-  занаслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушеннясуб‘єктом підприємницької діяльності норм законодавства;
-  виявленонедостовірність даних заявлених у документах обов‘язкової звітності;
-  суб‘єктомпідприємницької діяльності не подано в установлений строк документиобов‘язкової звітності;
-  суб‘єктпідприємницької діяльності подав в встановленому порядку скаргу про порушеннязаконодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведенняпланової чи позапланової перевірки;
-  уразі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка малаправові відносини з суб‘єктом підприємницької діяльності, якщо цей суб‘єкт ненадасть пояснення та їх документальний підтвердження на обов‘язковий письмовийзапит по контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отриманнязапиту;
-  проводитьсяреорганізація (ліквідація) підприємства, але позапланова перевірка в цьомувипадку проводиться лише органами державної податкової служби та органамиконтрольно-ревізійної служби у межах їх повноважень.
Указпередбачає здійснення позапланової виїзної перевірки і на підставі рішенняКабінету Міністрів України. Таким чином, підстави проведення позаплановоїперевірки досить обмежені, а обставини пов‘язані тільки з необхідністюоперативного втручання з метою припинення фактів грубого порушеннязаконодавства.
Вуказі Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницькоїдіяльності” спеціально зазначено, що позапланові перевірки дотримання пожежноїбезпеки взагалі не проводяться якщо суб‘єкт підприємницької діяльності уклавдоговір страхування довільної відповідальності перед третіми особами стосовновідшкодування наслідків можливої шкоди. В такому разі шкода завдана третімособам у зв‘язку з порушенням суб‘єктом вимог пожежної безпеки, компенсується вповному обсязі страховою компанією.
Щодопроведення позапланової перевірки діяльності суб‘єктів підприємницькоїдіяльності державними органами у справах захисту прав споживачів, то такіперевірки здійснюються виключно на підставі отриманих від споживачів скарг пропорушення вимог законодавства про захист прав споживачів. При цьому скаргаповинна подаватися у письмовому вигляді і містити відомості про прізвище, ім‘я,по батькові, місце проживання, серію, номер паспорта або іншого документу, щопосвідчує особу, а також дані про товар, при продажі якого були порушені праваспоживача. Тільки при виконанні цих вимог по змісту скарга може бути прийнятадо розгляду з проведенням позапланової перевірки. При цьому органи у справахзахисту прав споживачів не мають права розголошувати зазначені відомості проспоживача, який подав скаргу.
Налімітування перевірок позитивно впливає також введення на підприємствах,установах і організаціях всіх форм власності журналу відвідання їхпредставниками контролюючих органів з обов‘язковим зазначенням мети відвідання,посади і прізвища представника, якщо обов‘язково ставить свій підпис в журналі.
Відмовапредставника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою донедопущення його для проведення перевірки. Про факт відмови суб‘єктпідприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючомуоргану в якому працює такий представник. Форма та порядок ведення журналувстановлені Державним комітетом з розвитку підприємництва.
Цедає можливість суб‘єкту підприємницької діяльності вимагати додержаннявстановленого порядку проведення перевірок і в разі порушення прореагувативідповідним чином шляхом письмового повідомлення контролюючого органу, в якомупрацює той представник, який здійснював перевірку.
Необхіднозазначити, що вищезгадані обмеження у строках та підставах проведення перевіроксуб‘єкта підприємницької діяльності визначені указом Президента України “Продеякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, не поширюється наперевірки, які проводяться на особисте прохання суб‘єкта підприємницькоїдіяльності, або перевірки, що проводяться відповідно докримінально-процесуального законодавства.

Висновки
Згідночастини першої статті 42 Конституції України “Кожен має право на підприємницькудіяльність, яка не заборонена законом”. Закріплення права на підприємницькудіяльність є головним і необхідним для її здійснення.
Цянорма закріплює на конституційному рівні одну з основних можливостей –можливість участі всіх осіб в здійсненні підприємницької діяльності, якабазується на об’єктивних закономірностях ринкової економіки.
Одниміз важливих напрямків забезпечення Конституційного права на підприємницькудіяльність є реалізація вимог верховенства закону в законодавстві пропідприємництво в Україні, що означає створення внутрішньої несуперечливої іузгодженої системи юридичних актів при вирішальній ролі в ній законів.
Верховенствозаконів диктує і вимоги узгодженості змісту підзаконних нормативних актівдіючим законам, що у правовому регулюванні підприємницької діяльності не завждивиконується.
Удипломній роботі проведено аналіз законодавства, пов’язаного з правовимрегулюванням захисту підприємництва від монополізму, недобросовісноїконкуренції, а також з дерегулювання підприємницької діяльності. Придослідженні нормативних актів, спрямованих на захист підприємницькоїдіяльності, а також багатьох приклаках з практичної діяльності підприємцівзроблено акцент на наявність недоліків, як у законодавчих, так і підзаконнихнормативних актах, їх суперечливості та неузгодженості, а також шляхи їхусунення. Наявність цих недоліків стримує розвиток підприємницької діяльності істворює бар’єри на шляху виходу суб’єктів підприємницької діяльності на риноквсіх товарів і послуг.
Заостанні півтора року виникла і загострилася проблема дерегулюванняпідприємницької діяльності, якій присвячено глава третя дипломної роботи. Цяпроблема пов’язана з державним регулюванням підприємницької діяльності.
Справау тім, що в останній час державне регулювання, тобто втручання державнихорганів у підприємницьку діяльність досягло таких меж, що по суті були створеніправові адміністративні, економічні та організаційні перешкоди та обмеження, щостримують її розвиток, а це в свою чергу не сприяє економічному зростаннюУкраїни. Це стосується спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідаціїсуб’єктів підприємництва, скорочення переліку видів діяльності, які підлягаютьліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та іншихдозволів на здійснення підприємницької діяльності, лімітування перевірок таконтролю, спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненніекспортно-імпортних операцій, забезпечення послідовності та стабільностінормативно-правової бази і таке інше.
Представникибагатьох державних органів управління стверджують, що їх дії з державногорегулювання спрямовані на подальший розвиток підприємництва, а результатпротилежний – стримується розвиток. За останні два роки кількістьзареєстрованих суб‘єктів підприємницької діяльності в Україні скоротилася. Длявирішення проблем дерегулювання в повному обсязі виконати укази ПрезидентаУкраїни “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницькоїдіяльності” і “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, зурахуванням того, що чиновники особливо середньої ланки, в зв’язку з наявністюдеяких недоліків в законодавстві з відомих причин будуть виконувати ці указидуже повільно. Без вирішення цих питань подальший розвиток підприємництвапросто неможливий.
Такимчином, для забезпечення закріплених в статті 42 Конституції України права напідприємницьку діяльність і пов’язаних з ним зобов’язань держави необхіднопередбачити у законодавстві чіткий і діючий механізм їх реалізації. Томуприоритетним напрямком законотворчої діяльності в сфері підприємництва повиннабути розробка нових, а також удосконалення діючих актів законодавства (головнене кількість, а якість), які регламентують підприємницьку діяльність, а такожзахист прав підприємців.

Перелік спеціальної літератури танормативних актів.
 1.  СаниахметоваН.А. Новое в законодательстве Украины о предпринимательстве и его защите. Киев,Блиц-информм, 1996 – 320 с. (Б-ка права) РОС.
 2.  БорисоваВ.И. Правовые основы предпринимательской деятельности Харьков, Интеграл. 1998 –177 с.
 3.  ШакунВ.І. Мельник В.П., Поповіч В.М. Правові основи підприємницької діяльності –Київ, 1997.
 4.  ЛаптевВ.В. Правовое регулирование предпринимательской деятельности, Москва, 1995.
 5.  КлейнН.М. предпринимательское право. Курс лекций. Москва, Юридическая литература,1993 – 480 с.
 6.  ШапираЖан. Міжнародное право предпренимательской деятельности.М.А/ОБ Издат. групаПрогрес 1993.
 7.  КулагинМ.И. Предпренимательство и право: “Опит Запада”. – м. Издательство “Дело”, 1992
 8.  ЧернявськийА.А Бізнес підприємницької діяльності. Конспект лекцій — К, МАУП 1998
 9.  Кримінальнийкодекс України
10. Закон України “Про обмеження монополізмуі недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.
11. Закон України “Про внесення змін дозакону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності”
12. Закон України «Про захист від недобросовісноїконкуренції»
13. Закону України «Про підприємства вУкраїні»
14. Закон України «Про рекламу».
15. Закон України «Про аудиторськудіяльність»
16. Закон України «Про внесення змін дадоповнень у Кримінальний, Кримінально-процесуальний Кодекс України і Кодекс Українипро адміністративні правопорушення»
17. Закон України “Про патентування деякихвидів підприємницької діяльності”
18. Указ Президента України “Про усуненняобмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”
19. УказПрезидента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницькоїдіяльності”
20. Постанова Кабінету Міністрів № 740 “Пропорядок реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності”
21. Годовой отчёт Антимонопольного комитетаУкраини, 1994

Черкаськийінститут управління
М.Черкаси
Кафедрацивільно-правових дисциплін.
КириченкоЯрослав Васильович
Тема:Правовий захист підприємництва.
Дипломнаробота студента Vкурсу
Спеціальності“Правознавство”
Допуститидо захисту                        Науковий керівник
Зав.кафедрою                                                         доцент
ГордузМ.О.                                          Фортальнов В.Ф.
/>Черкаси1999.