Вступ
Ще за часіврадянської влади розлучення знаходило свою негативну оцінку у суспільстві. І,взагалі, розірвання шлюбу широко осуджувалося; воно суперечило моральнимцінностям і культурним важелям, які склалися в тій системі. Якщо ж розірванняшлюбу мало місце серед працівників органів КДБ, то це було майже надзвичайнимвипадком. Керівництвом Комітету співробітник, що розлучався, сприймався яктакий, що не розбирається в людях, а це в свою чергу, могло значно зашкодитийого подальшій роботі.
Але сьогодні,коли українська держава стала суверенною і незалежною, розірвання шлюбу сталодосить нормальним явищем.
Ст.51.Конституції України і ст.5 КпШС України спрямовані на охорону сім'ї, дитинства, материнстваі батьківства, проте встановленний діючим законодавством порядок розірванняшлюбу зовсім не служить цій меті. Він є аж надто простий, потребуєвдосконалення і доопрацювання, і суди інколи допускають спрощенство,недооцінюючи значення шлюбнорозлучних процесів. А це в деякій мірі сприяєзбільшенню й так високого відсотку розлучень серед українських сімей з року врік. Беручи до уваги ту складну демографічну ситуацію, яка склалася у наш час вУкраїні, можу з впевненністю сказати, що питання розлучень є досить актуальноюпроблемою сьогодення. Тому свою курсову роботу я хочу присвятити саме цій темі,хочу проаналізувати та розібратись у нормативній базі, а також висловити своїдумки щодо напрямку її реформування.
I. Якрозривається шлюб у судовому порядку?
Припиненнямшлюбу взагалі називається обумовлене настанням певних юридичних фактівприпинення правовідносин, які виникли між членами подружжя з юридичнооформленого шлюбу.
Шлюбприпиняється внаслідок настання таких юридичних фактів, як смерть одного з подружжя абооголошення в судовому порядку померлим. Ці положення закріплюються ст.37 КпШСУкраїни. Крім того ще за життя шлюб може бути розірваний шляхом розлучення.
Розлучення єюридичним актом, який зупиняє правові відносини між членами подружжя, заснованіна сімейному законодавстві, і який закріплює розпад союзу чоловіка з жінкою.
Перерахованіфакти є підставами припинення шлюбу.
В судовомупорядку шлюб розривається:
— між членами подружжя, якімають неповнолітніх дітей;
— між членами подружжя, один зкотрих не згоден на розірвання шлюбу;
— між членами подружжя, які хочі згодні на розлучення, але між ними виник спір щодо розподілу майна, яке є їхспільною власністю, щодо аліментів недієздатному члену подружжя;
— між членами подружжя, один зяких не дивлячись на відсутність у нього заперечень, ухиляється від розірванняшлюбу в органах загсу (відмовляється подати відповідну заяву або, подавши її,не бажає з'явитисядля реєстрації розлучення і т.д.).
З позовом пророзлучення можуть звернутися члени подружжя: один з них або обоє.
В необхіднихвипадках, якщо того потребує захист інтересів недієздатного члена подружжя,позов про розірвання шлюбу може бути поданий його опікуном або прокурором. Мовайде про випадки, коли перебування в шлюбі створює небезпечність для здоров'я недієздатного членаподружжя.
«Нерідкосуди, порушуючи ст.137 ЦПК України, приймають позовні заяви, в яких невикладено обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу,не зазначено докази, що стверджують позов, необхідні відомості про подружжя ідітей».¹
В позовнійзаяві повино бути зазначено назву суду, до якого подається заява; точна назвапозивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назвупредставника позивача, коли позовна заява подається представником; змістпозовних вимог; повне викладення обставин, якими обгрунтовується позов;зазначення доказів, що стверджують позовні вимоги. В заяві повині міститисявідомості про рік народження кожного з подружжя, коли і де зареєстровано шлюб;мотиви розірвання шлюбу, чи є від шлюбу неповнолітні діти, їх прізвища, ім'я тапо-батькові, при кому з батьків вони знаходяться і пропозиції щодо участіподружжя в утриманні і вихованні дітей після розірвання шлюбу. Наприклад, можебути включено вимогу про поділ спільного майна подружжя. До заяви додаютьсясвідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про нарождження дітей, документипро заробіток і інші доходи подружжя, інші документи (наприклад, якщо позовназаява подається представником позивача — довіреність чи інший документ, щостверджує повноваження представника).
Позов пророзлучення шлюбу подається в районний (міський) суд за місцем проживання членівподружжя, якщо вони проживають разом, або відповідача при окремому їхпроживанні. Якщо невідомо місце проживання відповідача позов може бути поданийпо останньому відомому його місцю проживання або місцю знаходження майнавідповідача. Позов про розірвання шлюбу може бути поданий за місцем проживанняпозивача у випадках, коли з позивачем знаходяться непонолітні діти або виїзд домісця проживання відповідача для нього не можливий за станом здоров'я.
/>
¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. — Ст.559.
2. Обмеження,які встановленні законом, щодо порушення справи про розлучення чоловіками.
В окремихвипадках чоловік не має права подавати заяву про розлучення. Ч.2 ст.38 КпШСУкраїни встановлює, що чоловік не має права без згоди дружини порушувати справупро розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року післянародження дитини. Необхідно наголосити на тому, що можливість порушити справуу данному випадку залежить виключно від особистої згоди дружини, незалежно відтого, скількі часу минуло після фактичного припинення шлюбних відносин. Таказгода відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України має бути висловлена в письмовійформі шляхом подання спільної заяви про розірвання шлюбу або шляхомвідповідного надпису на заяві чоловіка.
«Принедодержанні цих умов суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви на підставіп.1 ст.138 ЦПК, постановляє про це мотивовану ухвалу».¹ На цю ухвалусудді може бути подано скаргу, внесене окреме подання. Але, якщо все ж такипозовна заява була прийнята, суд закриває провадження у справі відповідно доп.1 ст.227 ЦПК України.
Післяперервання жінкою вагітності або досягнення дитиною віку одного року чоловікзнову може звернутися з позовом про розірвання шлюбу.
/>
¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. — Ст.603.
3. Розглядсправи судом. Примирення подружжя.
Отже, позовназаява з дотримання всіх вимог, які ставляться у законодавстві, подається досуду. Настає стадія підготовки справи до судового розгляду. При її проведенні,відповідно до ч.1 ст.40 КпШС України необхідно ретельно з'ясувати фактичні взаєминисторін, встановити мотиви, з яких виноситься питання про розірвання шлюбу, івжити заходи щодо примирення подружжя. З цією метою суди викликають (крімвипадків, коли це неможливо) подружжя для проведення бесіди і з'ясуваннядійсних мотивів розлучення, можливих заперечень відповідача, доказів, якимиможуть бути підтверджені позовні вимоги і заперечення, збирають в необхіднихвипадках такі докази за своєю ініціативою.
«Розглядаючисправу про розлучення, суд згідно з ст.15 ЦПК України і ст.40 КпШС України, необмежуючись поясненнями подружжя, вживає всіх передбачених законом заходів длявсебічного, повного і об'єктивного з'ясування їх взаємин та інших обставнисправи, а також вживає заходів до примирення подружжя».¹
Розірванняшлюбу може мати місце лише в тому разі, коли після застосування заходів пропримирення суд на підставі всебічного дослідження матеріалів справи дійшоввисновку, що сумісне проживання подружжя і збереження сім'ї стала неможливим.
Тимчасовийрозлад у сім'ї і конфлікти між подружжям, викликані випадковими причинами, атакож необгрунтоване серйозними доказами небажання одного чи обох членівподружжя продовжувати шлюб не можуть вважатися достатніми підставами длярозірвання шлюбу.
/>
¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. — Ст.601.
Ч.4 ст.176 ЦПКУкраїни передбачає відкладення справи на термін до шести місяців. Вона має наметі сприяти примиренню подружжя. Тому відкладення може бути застосовано вбудь-якій справі про розірвання шлюбу, крім випадків, коли за обставинамисправи збереження шлюбу суперечитиме принципам загальнолюдської моралі.
Суд вирішуєпитання про необхідність відкладання справи після з'ясування в судовомузасіданні обставин справи і з врахуванням відносин, які складалися міжподружжям. Призначившиподружжю строк для примирення суд не позбавленний права повторно відкласти розгляд,якщо це може привести до їх примирення. При визначенні строку відкладеннясправи судом необхідно виходити з того, що тривалість його має сприятипримиренню подружжя і не може призводити до необгрунтованого затриманнярозгляду справи.
Не виключається іскорочення встановленого судом строку, якщо про це просять сторони і їхклопотання обумовлені поважними причинами. В зазначених випадках суд повиненвинести мотивовану ухвалу.
Ухвали провідкладення справи для примирення подружжя і про скорочення строку оскарженнюне підлягають, тому що вони не перешкоджають дальшому рухові справи.
Оскільки привизначенні строку для примирення подружжя суд не зупиняє провадження, а лишевідкладає розгляд, після закінчення зазначеного строку призначається дорозгляду без винесення ухвали про поновлення провадження.
При досягненніпримирення подружжя провадження у справі закривається на підставі поданоїпозивачем (обома дружинами) заяви про відмову від позову. В разі, якщо післяспливу наданого подружжю строку заява про закриття справи не надійшла і сторониу судове засідання не з'явилися, суд з врахуванням правил статей 172, 173 ЦПК залишає позов безрозгляду на підставі п.4 ст.2 ЦПК.
У випадку, колипопри всі заходи, які були вжиті для примирення подружжя, суд встановлює, щодальше спільне життя і збереження сім'ї стали неможливими, шлюб розривається. Видаєтьсясудова постанова і проводиться реєстрація розірвання шлюбу.
Українськезаконодавство про шлюб та сім'ю не містить переліку підстав, при наявностікотрих шлюб розривається. Закон виходить з принципової недопустимостівстановлення легального переліку підстав для розірвання шлюбу, оскільки принаявності такого переліку виключалось би навіть обгрунтоване розлучення, якщо бйого підстава не співпадала з одним з них, котрі вказані в законі. До того ждійсні мотиви розлучення не можуть бути вміщені в якісь межі.
Справи пророзлучення шлюбу розглядається, за загальним правилом, у відкритому судовомузасіданні, але за проханням членів подружжя, коли зачіпаються інтимні сторони їхжиття, можуть розглядатися в закритому засіданні.
Отже, суд,який розглядає шлюборозлучну справу, може:
— винести рішення пророзірвання шлюбу;
— відмовити в позові;
— відкладає справу іпризначає подружжю строк на примирення.
На мій погляд,необхідно заснувати ширшу систему заходів, які застосовуються судами допримирення подружжя і закріпити її шляхом внесення відповідних змін і доповненьдо чинного законодавства. Але про це дещо пізніше, а поки що треба з'ясуватипитання про розірвання шлюбу органами ЗАГСу.
II. Випадкиколи розриваєтьсяшлюб без допомоги судових установ.
Шлюбно-сімейнимзаконодавством України встановлюється, що розірвання шлюбу може провадитись нетільки в судовому порядку, а в деяких випадках ще й органами запису актів громадянськогостану.
Ч.1 ст.41 КпШСУкраїни визначається, що при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, якене має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах запису актівгромадського стану. Мова йде про спільних дітей. Наявність дитини в одного зчленів подружжя, батьком (матір'ю) або усиновителем, котрий не є іншим членомподружжя, не є перешкодою для розгляду справи про розірвання шлюбу у загсі.
Закон незобов'язує организагсу подібно суду встановлювати причини розлучення, в їх обов'язки не входить і примиренняподружжя. Однак з метою надання часу для обміркування цього важливого крокуоформлення розлучення і видача свідоцтва про розірвання шлюбу проводиться післязакінчення 3-х місяців з дня подання заяви про розлучення. Вказаний срок посуті виконує ту ж функцію, що і срок для примирення, який встановлює суд.
За проханнямчленів подружжя оформлення розлучення може бути перенесено на інший строк, якийвиходить за межі 3-х місяців, якщо з певних причин вони не можуть з'явитись в загс. Однак недопускається зменшення трьохмісячного строку.
Реєстраціярозірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя відбувається відповідно до ст.187КпШС України.
Якщо міжподружжям, що розлучається виник спір про майно, яке є їх спільною сумісноювласністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, то товідповідно до ч.2 ст.41 КпШС розірвання шлюбу може бути здійснене у суді зазаявою подружжя або одного з них.
Крім того взагсі розриваються шлюбу і за заявою одного з членів подружжя, якщо інший:
— визнаний у встановленномузаконом порядку безвісно відсутнім;
— визнаний у встановленомузаконом порядку недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;
— засуджений за вчиненнязлочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років (ч.1 ст.42 КпШСУкраїни).
Заперерахованими підставами шлюб розривається в загсі, незалежно від наявностіспільних неповнолітніх дітей. Вказані підстави розірвання шлюбу, по суті, єбеззаперечними. Розпад сім'ї в цих випадках відбудиться обов'язково. Тому законом непередбачена примирення членів подружжя, процес розлучення в цьому випадкуспрощений. На відміну від ст.41 КпШС, яка дозволяє розірвання шлюбу тільки зазгодою членів подружжя, при розлучені за ст.42 КпШС згода недієздатногочоловіка (жінки), а також члена подружжя, засудженого на строк не менше 3-хроків, юридичного значення не має.
Відповідно дост.42 КпШС право звернення в загс з заявою про розірвання шлюбу з членомподружжя, засудженим до позбавлення волі на строк не менше трьох років,належить тільки тому члену подружжя, який знаходиться на волі. Засуджений немає право розривати шлюб за правилами ст.42 КпШС. Якщо особу осуджено на срокменше трьох років, то справу про розірвання з ним шлюбу повино вирішуватись запозовом іншого члена подружжя судом, хоча і без виклику відповідача. В судірозглядаються справи про розлучення і в тих випадках, коли і чоловік і жінказасуджені на строк не менше трьох років.
Також необхіднозазначити, що «розірвання шлюбу з особами, умовно засудженими (в томучислі з обов'язковимзалученням засудженого до праці) або умовно звільненним з місць позбавлення волі;проводиться на загальних підставах відповідно: в судовому порядку за положеннямст.40 КпШС або в органах загсу у випадках, передбачених ст.41 цьогоКодексу».¹
/>
¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. — Ст.602.
В суді, а не взагсі розривається шлюб з душевнохворими або недоумкуватими, однак не визнаниминедієздатними в порядку, який встановлений ст.ст.251-260 ЦПК України.
Особливий порядокрозірвання шлюбу з особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевноїхвороби або недоумства, не застосовується у випадках розлучення з особами, якіобмежені в дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями абонаркотичними речовинами. З цими особами, а також за позовом цих осіб шлюброзривається в загальному порядку.
При розірваннішлюбу за підставами, передбаченими ст.42 КпШС, до заяви про розлучення повинабути додана копія рішення суду або виписки з нього про визнання іншого членаподружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби абослабоумства або копія вироку (виписки з нього) про засудження іншого членаподружжя до позбавлення волі на строк не менше трьох років.
За розлучення знедієздатним, безвісно відсутнім і засудженим членом подружжя державоювстановлюється мито.
Розлучення взагсі не допускається, якщо між членами подружжя виникають спори. Мова йде проспори щодо дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або простягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним. В цихвипадках для розлучення шлюбу потрібно звертатися до суду, оскільки виникаєнеобхідність в перевірці фактів, в оцінці доказів, тобто в здійсненні дій,котрі не може проводити загс. Перешкодою для розірвання шлюбу в загсі є тількиспори, які підлягають розгляду в шлюбнорозлучному процесі. Не є такоюперешкодою, наприклад, спір про надання засобів на утримання неповнолітнім,недієздатним дітям, які потребують допомоги. Вказані вимоги не можутьрозглядатися в шлюбнорозлучному процесі.
Шлюб розриваєтьсяв суді, а не в загсі, якщо засуджений член подружжя, який відбуває покаранняабо опікун подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно,що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів накористь того з членів подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбупровадиться через суд. Про подану заяву загс повідомляє того з подружжя, якийзнаходиться в ув'язненні,або опікуна недієздатного члена подружжя. В сповіщенні встановлюється срок дляповідомлення про наявність вказаних спорів. Встановленний для відповіді строкне може перевищувати трьох місяців.
Після отриманняповідомлення про відсутність спору або неотриманні відповіді в строк,встановленний в сповіщенні, орган запису актів громадського стану реєструєрозірвання шлюбу. В законі не встановлено певного строку, після котрого нереєструється розлучення з безвісно відсутнім. Реєстрація розлучення в такомувипадку проводиться відразу ж після звернення в загс.
Вирішення в судісправ про розірвання шлюбу в випадках, коли член подружжя, який засудженний абоопікун недієздатного порушать вказані в ст.42 КпШС спори, мають рядособливостей. По цих справах не застосовуються заходи до примирення. Вонирозглядаються без виклику відповідача. Не сплачується мито. Позови пророзірвання шлюбу з особами, визнаними або недієздатними внаслідок душевноїхвороби або недоумства, а також з засудженним на срок не менше 3-х років,можуть бути подані за місцем проживання позивача.
III.Розлучення громадян Україниз іноземцями, та іноземців між собою.
Дані питанняврегульовуються чинним законодавством нашої держави, а саме ст.197 КпШСУкраїни.
«Розірванняшлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також іноземних громадянміж собою в Україні провадиться за законодавством України».¹
Згідно з ст.197КпШС України, розірвання шлюбів між громадянинами України та іноземнимигромадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав,визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один зподружжя проживав поза межами України.
Розірвання шлюбівміж громадянами України, здійснене поза межами України за законами відповіднихдержав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірванняшлюбу проживали поза межами України.
Розірвання шлюбівміж іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законамивідповідних держав, визнається дійсним в Україні.
ГромадянинУкраїни, що проживає поза межами України, має право розірвати шлюб з одним зподружжя, який проживає поза межами України, незалежно від його громадянства всудах України. У тих випадках, коли за законодавством України допускаєтьсярозірвання шлюбу в органах запису актів громадського стану, шлюб може бутирозірванний в консульських установах України.
Справи пророзірвання шлюбу за заявами громадян України, які проживають поза межамиУкраїни, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного СудуУкраїни.
/>
¹ Кодекс про шлюб та сім'ю Україна. Міністерство Юстиції України. — К., 1996 р. — Ст.40.
На мій погляд,причиною закріплення цих положень у законодавстві є те, що Україна —багатонаціональна держава, на території якої проживають багато іноземнихгромадян, які тісно асимілюють з українським народом.
IV.Наслідки розірвання шлюбу.
1. Доля невповнолітніх дітей танепрацездатних батьків.
Розлучення тягнеза собою наслідки, яким норми про розірвання шлюбу надають важливого значення.
Одним знайважливіших питань шлюбнорозлучного процесу є питання про долю неповнолітніхдітей. Ні одна справа про розірвання шлюбу в суді між членами подружжя, якімають неповнолітніхдітей, не може бути розглянуто без того, щоб суд не вияснив питання про долю дітей.
Перш за все судповинен визначити, з ким залишаються неповнолітні діти. Згідно зі ст.69 КпШСУкраїни суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку тавиховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому збатьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим длясуду, якщо суд визначає, що залишиння дитини при тому з батьків, на якого вонавказує, не відповідає її інтересам.
Якщо судвизнає, що батьки не можуть забезпечити належного виховання дитини, вінпостановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки іпіклування. Такі випадки останнім часом частішають: суд застосовує ці міри, якправило, тоді, коли члени подружжя, які розлучаються, вели аморальний спосібжиття, не займались вихованням дітей, а тому залишення неповнолітніх при одномуз батьків несумісне з інтересами дітей.
При розглядіспорів про дітей у суді наявність письмового висновку органів опіки іпіклування про те, з ким зі сторін повинна бути дитина, а також участьпредставника органів опіки і піклування та прокурора в судовому засіданні єобов'язковим.
При розірваннішлюбу вирішується питання про утримання дітей. Згідно зі ст.80 КпШС Українибатьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатнихповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьківвід цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовомупорядку.
Ст.82 КпШСвстановлює розмір аліментів, що стягуються з батьків на неповнолітніх дітей: наодну дитину — чверть; на двох дітей — третину; на трьох і більше дітей —половину заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімумудоходів громадян на кожну дитину.
Розмір цихчасток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того збатьків, який зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які пристягненні аліментів у встановленному ст.82 розмірі виявилися б меншзабезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках,коли той з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом першої чи другоїгрупи, або коли діти працюють і мають достатній заробіток, або з інших поважнихпричин.
Суд вправізменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти перебувають наповному утриманні держави або громадської організації.
Ст.89 КпШСУкраїни закріплює розмір аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей. Пристягненні аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребуютьматеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у частковому відношенні дозаробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища особи, зякої стягуються аліменти, і особи, що одержує їх.
Розмір не можеперевищувати на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох ібільше дітей — половини заробітку (доходу) батьків і не може бути меншим 1/2неоподаткованого мінімуму доходу громадян на кожну дитину.
Якщо члениподружжя, які розлучаються, питання про утримання дітей вирішили добровільно іу втручанні суду не має потреби, суд вирішенням питання про стягнення аліментівне займається. Однак тут, виходячи з турботи про охорону інтересів дитини, судзобов'язаний перевірити законність умов, на котрих члени подружжя узгодили своюучасть в матеріальному забезпеченні неповнолітніх дітей.
При розглядісправи про розлучення суд повинен вияснити питання про матеріальне забезпеченнянедієздатного члена подружжя.
Ст.32 КпШСУкраїни вміщує такі норми: «Подружжя повинно матеріально підтримувати одинодного. В разі відмови в такій підтримці той з подружжя, який є непрацездатнимі потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності іпротягом трьох років після народження дитини мають право по суду одержуватиутримання (аліменти) від другого з подружжя, якщо останній спроможний йогонадати…». В цій же частині даної статі встановлено, що це правозберігається і після розірвання шлюбу.
Один зрозведеного подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право наутримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірванняшлюбу. Якщо подружжя перебувало довгий час у шлюбних відносинах, суд вправістягнути аліменти на користь одного з розведеного подружжя і в тому разі, коливін досяг пенсійного віку не пізніше п'яти років з моменту розірвання шлюбу.
Існуютьвипадки, коли суд може звільнити одного з подружжя від обов'язку утримуватидругого, який є непрацездатний і потребує матеріальної допомоги, або обмежитицей обов'язок строком. Вони закріплюються ст.35 КпШС України:
1) нетривале перебуванняподружжя у шлюбних відносинах;
2) негідна поведінка ушлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги;
3) якщо непрацездатність тогоз подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживанняспиртними напоями, наркотичними засобами чи вчинення ним злочину.
Викладеніпитання відносяться до тих, вирішення котрих у відповідності з діючимзаконодавством є обов'язковим для суду в шлюбнорозлучному процесі.
2. Майнові відносини.
Одним з цікавихпитань, які виникають при розірванні шлюбу є майнові спори. Найчастіше міжчленами подружжя не досягається згода про поділ майна, тому в КпШС Українививодиться місце нормам, які регулюють ці питання.
За проханнямчленів подружжя або одного з них суд зобов'язаний при винесенні рішення пророзірвання шлюбу превести розділ майна, яке є спільною сумісною власністюподружжя. Спільною сумісною власністю є те все майно, що було нажито подружжямза час шлюбу.
Поділ спільногомайна подружжя відбувається у відповідності до ст.29: суд, за позовом, коли недосягнуто згоди, може постановити рішення про поділ майна в натурі, якщо ценеможливо без шкоди для його господарського призначення і про розподіл речейміж подружжям з урахуванням їх вартості та частки з кожного подружжя вспільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, зпокладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. Прицьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одногоз подружжя, що заслуговують на увагу.
Для вимоги проподіл майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя,встановлюється трирічний строк позивної давності.
В разі поділумайна, згідно з ст.28, частки кожного з членів подружжя визнаються рівними. Вокремих випадках суд може відступити від принципу рівності часток подружжя,враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, щозаслуговують на увагу.
Суд можевизначити майно, нажите кожним їз подружжя під час їх роздільного проживанняпри фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
При поділімайна подружжя не враховується роздільне майно подружжя. Майно, яке належалокожному з подружжя, а також одержане під час шлюбу в дар або в порядкууспадкування, є власністю кожного з них.
Роздільниммайном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг,взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільнихкоштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Кожний зподружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йомуроздільним майном. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за часшлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або умовнихзатрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільноюсумісною власністю подружжя (ст.25 КпШС).
Речіпрофесійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарськеобладнання тощо), придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністюподружжя.
У разі поділуспільного сумісного майна суд може присудити ці речі одному з подружжя, вкористуванні якого вони були, з покладанням на нього обов'язку компенсувати другомуз подружжя його частку грішми (ст.26 КпШС).
При розірваннішлюбу майнові та інші спори вирішуються судом на підставі чинного законодавстваз урахуванням умов шлюбного контракту, якщо такий є.
Шлюбнийконтракт — це угода, яка укладається членами подружжя, в якій передбачаютьсямайнові права і обов'язки подружжя, зокрема, питання, пов'язані з правомвласності на рухоме та нерухоме майно, яке придбане до шлюбу, так і під часшлюбу, та майно одержане в дар чи успадковане одним з подружжя.
Розгляд ушлюбнорозлучному процесі позовів третіх осіб до подружжя про стягнення грошовихсум, право на майно або його поділ, а також майнові спори подружжя, по яких доучасті у справі повинні залучатись треті особи (наприклад, про виділ частки змайна селянськго (фермерського) господарства або з іншої спільної, крімподружжя, власності), законом не передбачений. Не підлягає також розгляду вшлюбнорозлучному процесі позов одного з дружин про витребування особистогомайна, за винятком випадків, коли воно включено до складу спільного майна, алеінший з дружин цю обставину оспорює. Разом з тим не виключається можливістьрозгляду в такому процесі вимог одного з подружжя про визначення за ним правана певну частку паю або квартири, які є спільним сумісним майном подружжя.
При винесеннірішення про відмову в задоволенні позову про розірвання шлюбу, закриттяпровадження через відмову від позову або примирення подружжя, позови по спорахпро дітей, стягнення аліментів та поділ майна, якщо вони заявлялися здодержанням передбачених ст.137 ЦПК України правил одночасно з позовом пророзірвання шлюбу, а також помилково прийняті позови третіх осіб підлягаютьвідповідно до ст.145 ЦПК України виділенно із справи і розглядаютьсясамостійно, на загальних підставах.
3. Інші юридичні наслідки
Розірванняшлюбу тягне за собою припинення на майбутнє особистих правовідносин, яківиникли в шлюбі між членами подружжя.
В ст.43 КпШСвстановлюється, що один з подружжя, що змінив своє прізвище при одруженні наінше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися цим прізвищем, або на йоговимогу при реєстрації розривання шлюбу органами запису актів громадського стануйому присвоюється дошлюбне прізвище. При розірванні шлюбу в суді питання прозміну прізвища одного з подружжя не ставиться.
З розірваннямшлюбу втрачаються і права, які передбачені законодавством інших галузей права:наприклад, право на отрамання пенсійного забезпечення, на отримання спадкупісля смерті колишнього чоловіка (дружини), відшкодування шкоди, яка сталасявнаслідок смерті колишнього чоловіка (дружини) — годувальника та інші.
Реєстрація
В Кодексі прошлюб та сім'юУкраїни встановлюється час припинення шлюбу в разі розлучення (ст.44). Шлюб вважаєтьсяприпиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадськогостану.
Реєстраціїрозірвання шлюбу присвячується глава 23 Кодексу.
Реєстраціярозірвання шлюбу проводиться за місцем проживання подружжя або одного з них(ст.179).
Реєстраціярозірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться по пред'явленні подружжямабо одним з них копії судового рішення, що набрало законної сили, а такожквитанції про сплату встановленної судом суми (ст.120).
Реєстраціярозірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітейпроводиться на підставі їх заяви, в якій повинно бути зазначено про відсутністьу подружжя неповнолітніх дітей.
У цих випадкахоформлення розлучення і видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбупроводиться після закінчення одного місяця з дня подачі подружжям заяви пророзлучення (ст.181).
Реєстраціярозірвання шлюбу в органах ЗАГСу, яке проводиться з особами, передбачинимист.42 КпШС відбувавається за заявою одного з подружжя безвісно відсутнім абонедієздатним внаслідок душевної хвороби чи недоумства або копії вироку суду(виписки з вироку) про засудження його до позбавлення волі на строк не менше дотрьох років.
Відділ записуактів громадського стану повідомляє про подану заяву другого з подружжя, який перебуваєу місцях позбавлення волі, або опікуна недієздатного і встановлює уповідомленні строк, у який слід сповістити, чи є спір про дітей, про поділмайна, що є спільною сумісною власністю подружжя, або сплату аліментів одного зподружжя, який потребує матеріальної допомоги.
При одержанні повідомлення про відсутністьспору або неодержанні відповіді в установленний строк відділ запису актівгромадського стану реєструє розірвання шлюбу.
У паспортах або в документах, що замінюютьпаспорти осіб, які припинили шлюбні відносини, робиться відмітка про розірванняшлюбу.
Пропозиції
На мій погляд,необхідно зробити деякі кроки в напрямку реформування нормативної бази, щорегулює примирення шлюбу. Як вже зазначалось, процес розірвання шлюбу дещоспрощенний.
Цього можнауникнути шляхом зміни деяких норм.
1. Перш за все, в ст.40доповнити положення про те, що позовна заява обов'язково повинна містити якнайширшийперелік обставин, яким обгрунтовується позов; а також грунтовні докази, що стверджуютьпозовні вимоги. Таким чином, ст.40 КпШС України буде в такому вигляді:«При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен установити дійснімотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжитизаходів до їх примирення.
Суд не можепорушити справу, якщо позовна заява не містить широкого переліку обставин,якими обгрунтовується позов; а також грунтових доказів, що стверджують позовнівимоги.
Шлюброзривається тільки в тому випадку, коли судом, попри всі його заходи, будевстановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї сталонеможливим…».
2. Заходи до примирення вціломусприяють меті збереження сім'ї. Але тут виникає проблема виконання цих заходів.На мій погляд, з одного боку державі необхідно виділити кошти на створенняоргану з питань розлучень, який буде займатись не тільки примиренням подружжя,але й роз'ясненням громадянам важливості укладення шлюбу та тяжких наслідковйого розірвання. Цей орган можуть складати соціологічно-психологічні,ідеологічні, наукові служби, робота яких буде спримована на захист, збереженнята зміцнення сім'ї та шлюбу в Україні. Але в умовах кризових явищ в економіцінашої держави такий захід є найважливішим.
3. Як вже зазначалось, чоловікзгідно зі ст.38 КпШС не має право без згоди дружини порушувати справу пророзірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року післянародження дитини. Цей срок треба збільшити до трьох років, що буде сприятизахисту, перш за все, материнства. Крім того, як відомо діти зближують членівподружжя, тому цей захід буде, одним із шляхів до їх примирення.
4. Наступним кроком повинно бутивилучення ст.41 КпШС. Я вважаю, що при взаємній згоді на розрівання шлюбуподружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розривання шлюбу повино проводитися всудовому порядку з встановленням дійсних мотивів розлучення, з'ясування фактичнихвзаємин подружжя. На мій погляд, це буде сприяти зміцненню кожної українськоїсім'ї.
Перерахованівище положення дуже незначні, порівняно з самою роботою суду у цих справах.Судді, що ведуть шлюбнорозлучні процеси повині усвідомлювати важливу рольміцної стабільної сім'ї в Україні, не допускати спрощення і порушенняпроцесуальних вимог законодавства при розгляді цих справ.
Висновок
Сьогодні наУкраїні скалалася складна ситуація — катастрофічно зменшується населення нашоїБатьківщини. За неофіційними данними воно складає близько 48,9 млн. чоловік,порівняно з 52 млн. у 1991 році. Можу з впевненністю сказати, що вже майже 10років триває демографічна зима. Очевидно, що необхідно негайно запровадитивдалу державну програму по збереженню населення України, і розпочати необхідноз найголовнішого — зі збереження кожної української сім'ї.
Сім'я,дитинство, материнство охоронюється в Україні. Необхідно, щоб встановленнийдіючим законодавством судовий порядок розірвання шлюбу дійсно служив цій меті.Цього можна досягти тільки при ефективній і досконалій (відповідно до чинногозаконодавства) діяльності судових органів. Вони повинні підвищити ефективністьзапобіжно — виховної дії шлюбнорозлучних процесів і всебічно сприяти дальшомузміцненню сім'ї.
Накінець, вважаю,що мета, яка ставилися при написанні курсової роботи, досягнуто.
Проаналізованонормативну базу, досліджено те, як може розриватися шлюб, які наслідки цього,як проводиться реєстрація та інші.
В процесінаписання отримано грунтовні, системні знання.
Списоквикористаної літератури
1. Конституція України від 28червня 1996 року
2. Постанова ПленумуВерховного Суду України від 31 серпня 1979 р. №8 із змінами, внесенимипостановами Пленуму від 24 квітня 1981 р. №4, від 25 березня 1988 р. №4 та від25 грудня 1992 р. №13 «Про судову практику в справах про розірванняшлюбу». Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 року).Із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. — С.: Таврида, 1998р.
3. Постанова ПленумуВерховного Суду України від 25 березня 1988 р. №4 із змінами, внесенимипостановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. №13 «Про практику розгляду судамисправ про розірвання шлюбу». Збірник Постанов Пленуму Верховного СудуУкраїни (1963-1997 року) із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998року. — С.: Таврида, 1998 р.
4. Кодекс про шлюб та сім'юУкраїни, затверджений Законом від 20 червня 1969 року, із змінами і доповненнямистаном на 25 червня 1996 року. Міністерство Юстиції України. — К., 1996 р.
5. Цивільно-процесуальнийкодекс. Під редакцією В.С. Ковальського. — К.: Юнінком, 1996 р.
6. Сімейне право: навчальнийпосібник для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1997 р.
7. Советское семейное право:учебник, под общей редакцией В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина: — К.: Высшая школа,1982 г.
8. Советское семейное право:учебник, под редакцией З.А. Рясенцева. — М.: Юрид. лит., 1982 г.