Сутністьі види влади
Влада є складним за сутністю йбагатоманітним за формами вияву явищем суспільного життя. Існує багато різнихконцепцій i визначень цього поняття. За вихідне й найпростіше можна взятивизначення влади як вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організаціїтощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Уже з такого елементарноговизначення видно, що влада є відношенням, отже, передбачає наявність двох сторін.Будь-яке відношення є взаємодією його сторін. Основною особливістю владного відношенняє переважний, визначальний вплив однієї його сторони на іншу. Тому сторону зпереважним впливом доцільно називати суб’єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає,– об’єктом владного відношення. Суб’єктами влади можуть бути індивіди, соціальнігрупи, організації тощо. Очевидно, що влада не є властивістю не тільки об’єкта,а й суб'єкта. Вона виступає саме як відношення між ними i не існує як безсуб'єкта, так i без об'єкта.
Будемовиходити з того, що влада та владні відносини притаманні будь-якому суспільствуз моменту його виникнення, тоді як політична влада і політико-владні відносини характернілише для певних етапів суспільного розвитку.
Оскількивлада є суто суспільним відношенням, у якому задіяні наділені свідомістю iволею люди, а переважний вплив одних людей на інших є вольовим відношенням міжними, то влада може бути визначена як вольове відношення між людьми, тобто такевідношення, за якого одні люди можуть нав'язувати свою волю іншим.
М.Вебер у зв'язку з цим зазначав: «Влада означає будь-яку можливість проводити всерединіданих соціальних відносин власну волю навіть всупереч опору, незалежно відтого, на чому така можливість заснована».
Специфічною ознакоювлади як суспільного відношення виступає домінування владної волі, а не простовпливу. Цим влада відрізняється від останнього, який є дещо ширшим явищем.
Яквольове відношення влада icнyє в потенціальній i реальній формах. Потенціальноює влада, що не виявила себе. Вона не менш істотна, ніж реалізована влада.Усвідомлення наявної, хоча й не реалізованої влади, справляє на її потенціальніоб’єкти сильний дисциплінуючий та організуючий вплив, іноді не менш сильний,ніж реально діюча влада.
Нав'язування одними людьми своєї волі іншимможе здійснюватись із використанням різних засобів – примусу, права, авторитету тощо. Залежно від засобів здійсненнявлади розрізняються різні її види – економічна, соціальна, політична,духовно-інформаційна, сімейна тощо. Глибинним джерелом економічної влади є відмінностіу відношенні людей до власності на засоби виробництва. Економічна влада – це об’єктивнозумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобіввиробництва підпорядковує своїй волі волю інших учасників процесу виробництва.Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю,так i контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні зобов'язаннятощо.
Якщо економічнавлада передбачає розподіл матеріальних благ, то соціальна означає розподіл благсоціальних. Вона пов'язана з визначенням статусу різних груп у структурі суспільства,посад, прав та обов’язків, наданням соціальних послуг у сфері освіти, охорониздоров'я, забезпечення житлом тощо, а також розподілом доходів, різноманітних пільгі привілеїв.
Духовно-інформаційна влада – це організаціядуховного виробництва в ycix його формах і здійсненняінформаційного та ідеологічного впливу. Ця влада реалізується за допомогою засобівдуховно-інформаційного впливу на людей. Такими засобами можуть бути мораль, релігія,ідеологія, мистецтво, наукові знання, інформація про поточні події суспільногожиття тощо. Величезну владу над людьми має, зокрема, церква. Ця влада ґрунтуєтьсяна вірі в релігійні догмати і здебільшого не має правового закріплення завинятком тих держав, де церква визнається офіційним політичним інститутом.Незаперечною є влада так званих моральних авторитетів – людей з високимиморальними рисами, які присвятили своє життя служінню суспільному благу. Але найбільшудуховно-інформаційну владу в сучасному суспільстві (на превеликий жаль) мають засоби масовоїінформації – преса, радіомовлення, телебачення.Вони є головним чинником формування громадської думки і називаються ще«четвертою владою», котра за силою впливу на суспільство прирівнюється до законодавчої, виконавчої та судової влади держави. Негативною стороною (за великої силивпливу) духовно-інформаційної влади може бути поширення необ’єктивних даних простан суспільства, функціонування держави, її міжнародне становище тощо, а такожте, що така влада є засобом маніпулювання громадською думкою, управління свідомістюй поведінкою людей в інтересах певних політичних сил.
Одниміз різновидів влади в суспільстві є сімейна влада – побудований на силіавторитету вплив одного або декількох членів сім’ї на її життєдіяльність. Цейавторитет, як i будь-який авторитет узагалі, не можна створити за допомогоюправа чи примусу. Він є проявом поваги одних членів сім’ї до інших, результатомвизнання їхнього життєвого досвіду, трудових заслуг тощо.
Політична влада
Влада є однією зфундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий,економічний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наявні будь-якістійкі об’єднання людей, тісно пов’язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердженняпевної політики. Політична влада виникла раніше за владу державну і визначаєреальну здатність соціальної групи чи індивіда виявляти свою волю задопомогою політики i правових норм. Реалізація інших видів влади тією чи іншоюмірою може відбуватися з використанням правових норм, однак лише для політичноївлади такі норми є найважливішим засобом її здійснення. Якщо економічну владуумовно можна назвати «владою грошей», духовно-інформаційну -«владоюінформації», сімейну – «владою авторитету», то політичну владу – «владоюправа». Але це не означає, що політична влада скрізь i завжди здійснюється задопомогою права, однак право є головним засобом її реалізації.
Нормиправа – це встановлені або санкціоновані державою з метою регулювання суспільнихвідносин загальнообов’язкові правила поведінки. Дотримання й виконання нормправа забезпечується шляхом як переконання, так i державного примусу. Держава,не тільки встановлює норми права, а й виступає найважливішим гарантом їxвиконання. Відповідно державна влада є найважливішою формою політичної влади. Поняттяполітичної влади значно ширше від поняття влади державної. Державна влада – цетака форма суспільної влади, яка має класовий характер, спирається на спеціальнийапарат примусу й наділена монопольним правом видавати закони та іншірозпорядження, обов’язкові для всього населення».
Специфіка державної влади полягає в тому, щовона здійснюється спеціальним апаратом, поширюється на всю територію країни, наділенамонополією на прийняття законів та застосування примусу.
Політична влада здійснюється не тількидержавою, а й іншими політичними інститутами – політичними партіями, громадсько-політичнимиорганізаціями, органами місцевого самоврядування. Відповідно можна виокремити владуполітичних партій, громадських організацій, органів місцевого самоврядування якформи політичної влади. На відміну від державної влади, яка має загальнийхарактер i поширюється на всю територію країни й суспільство в цілому, владаполітичних партій i громадських організацій здійснюється лише в їхніх межах.Вона ґрунтується як на правових нормах, установлених державою, так i наполітичних нормах, які не є правовими i діють лише в межах політичних партій iгромадських організацій. Такі норми закріплюються у статутах партій iгромадських організацій i стосуються визначення прав та обов’язків їx членів,внутрішньопартійної діяльності тощо. А це означає, що засобами здійснення політичноївлади виступають не тільки правові, а й політичні норми як такі, що діютьвсередині недержавних політичних організацій та у стосунках між ними.
Нормиправа як засіб регулювання суспільних відносин i здійснення політичної владипередбачають наявність примусу щодо їx дотримання. Hociєм такого примусу єдержава. Природу державної влади характеризує передусім її здатність домагатисяздійснення тих чи інших цілей за допомогою примусу. Державна влада необов'язково застосовує примус для виконання її настанов. Вона може домагатисясвоїх цілей також іншими засобами – економічними, соціальними, ідеологічнимитощо. Однак саме держава наділена монополією на те, щоб примусити членів суспільствадо виконання її настанов.
Державна влада поділяється на законодавчу,виконавчу й судову i здійснюється за допомогою спеціального апарату на всійтериторії, на яку поширюється державний суверенітет. На відміну від владидержави влада органів місцевого самоврядування поширюється лише на певну частинутериторії держави i значною мірою здійснюється на громадських засадах. Владаорганів місцевого самоврядування ґрунтується як на загальнодержавних правовихнормах, так i на нормативних актах самих цих органів, дія яких поширюється лишена підпорядковану їм територію.
Таким чином, підсумовуючи все вищесказане,можна зробити висновок, що політична влада – це реальна здатність одних людейпроводити свою волю стосовно інших за допомогою правових i політичних норм.
Форми та механізм політичної влади
Основними формами політичної влади єпанування, політичне керівництво, управління, контроль. Панування – цеабсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим. Політичнекерівництво й управління реалізується через прийняття стратегічних і тактичнихрішень до об‘єктів влади, через організацію та регулювання їх розвитку. А контроль– це здатність суб'єктів влади постійно стежити за тим, як реалізуютьсянастанови влади – закони, укази, розпорядження тощо. Але практика владарюваннясвідчить про існування некоректних, а подекуди й аморальних форм та засобів:підкуп, обман, обіцянки, шантаж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдаєшкоди істинній демократії, підриває престиж влади, викликає до неї недовірународу, загрожує соціальними конфліктами.
Форми політичної влади розрізняють і закритерієм головного суб‘єкта правління. До них належать:
- монархія –єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правлінняоднієї особи (монарха);
- тиранія –одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади;
-аристократія – влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;
- олігархія –влада небагатьох багатих;
- тимократія– особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованійбільшості, яка володіє високим майновим цензом, часто – військовою силою;
- теократія –влада церкви;
- охлократія– влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхиюрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і дієтиранічно;
- демократія– влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.
Сучасні дослідники виокремлюють ще владупартократії(партійної верхівки, номенклатури), бюрократії(панування вищогодержавного чиновництва, засилля над централізованості й заформалізованості вдержаві), технократії(вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічнаеліта; панування технологічного мислення).
Політична влада втілюється через механізмвладних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку йогоструктуру:
- наявність увладних відносинах не менше двох партнерів;
-волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачаєсанкції за непідкорення його волі;
- обов‘язковепідкорення тому, хто здійснює владу;
- соціальнінорми, що закріплюють право одних видавати акти, інших – їм підкорятися(правовезабезпечення).
Такий механізм владних відносин, чіткопрацюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв‘язку суб‘єкта і об‘єкта,реалізацію функцій.
Такими функціями є:
-інтегративна (полягає в об‘єднанні соціально-політичних сил суспільства);
- регулятивна(спрямовуєполітичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);
- мотиваційна(формування мотивів політичної діяльності, передусім загальнозначущих);
-стабілізуюча(націленість на стійкий розвиток політичної системи, громадянськогосуспільства).
Вдосконалення і демократизація політичногоуправління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги донеї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882-1954)сформулював шість аксіом державної влади:
1.Державна влада не може належати нікому, крімтих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб владасприймалась не як сила, яка породжує право, а як правочинне повноваження. Правонароджується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права.Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.
2.Державна влада в межах кожного політичногосоюзу повинна бути одна. Вона – єдине організоване волевиявлення, яке випливаєз єдності права. В кожному політичному союзі державна влада, незважаючи напринцип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних владсвідчить про існування двох політичних союзів.
3.Влада має здійснюватись людьми, яківідповідають високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша,ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, єганебним натовпом, а демагоги – його провідниками.
4.Політична програма володарюючих можепередбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна владапокликана утверджувати природне право, а воно збігається із загальнимиінтересами народу і кожного громадянина.
5.Політична програма влади має охоплюватизаходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися доутопічних, нездійсненних програмних накреслень.
6.Державна влада принципово пов‘язанарозподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов‘язана відступати віднеї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.
Практика політичного життя засвідчує, щоігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізаціїсуспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянськувійну.
Конкретизуючи характеристику політичноївлади, можна виділити такі її основніособливості: верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, різноманіттярecypciв.
Верховенствополітичної влади полягає в обов’язковості її рішень для інших видів влади та суспільствав цілому.
Публічність(від лат. publicus– суспільний, народний) політичної влади означає її суспільний, безособовий iвідкритий характер. На відміну від існуючої в невеликих групах приватної особистоївлади, наприклад сімейної, політична влада реалізується від імені i в межахусього суспільства i звертається за допомогою права до вcixйого членів.
Моноцентричність політичної влади проявляється в наявності єдиногоцентру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства. Таким центром єдержава, її вищі органи. На відміну від політичної влади інші види влади(економічна, соціальна, духовно-інформаційна) є поліцентричними, вони здійснюютьсябагатьма незалежними один від одного центрами – підприємствами, соціальнимифондами, засобами масової інформації тощо. В демократичному суспільстві немає такого органу, який бизосереджував у своїх руках усю повноту економічної, соціальної чидуховно-інформаційної влади.
Легальністьпoлiтичнoї влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади тазастосування нею примусу.
Щеоднією особливістю політичної влади є різноманіття її рecypciв, тобто засобівздiйcнeння. Політична влада використовує не тільки примус, а й економічні,соціальні, дyxoвнo-iнфopмaцiйнi засоби. При цьому найважливішими засобами її здійсненняє правові й політичні норми.
Важливоюособливістю влади взагалі, політичної зокрема, є її кумулятивний характер,пов'язаний з ресурсами влади. Кумулятивний ефект проявляється у зростаючому нагромадженнівлади та значному посиленні її впливу в результаті взаємодії різних видів іpecypciв влади. Так, економічна влада, засобами реалізації якої є власність назасоби виробництва, гроші, повноваження в межах керівних посад в економічних структурах,створює можливості для оволодіння владою політичною, наприклад шляхом фінансовогозабезпечення перемоги на виборах. Наявність економічних ресурсів відкриваєдоступ i до духовно-інформаційної влади. Оволодіння засобами масової інформації,у свою чергу, створює можливості для інформаційного впливу на суспільство iвладу, зайняття провідних політичних позицій, отримання доходу. Але найбільші можливостістворює оволодіння політичною владою, особливо державною. Політична владавідкриває доступ до економічної, соціальної i духовно-інформаційної влади, дає можливістьзосереджувати в руках конкретних осіб величезні економічні, соціальні таінформаційні ресурси, що не може не супроводжуватись згубними наслідками.
Врезультаті зосередження в руках небагатьох осіб pecypciв економічної,політичної, соціальної та духовно-інформаційної влади утверджується олігархічнаформа державного правління (грецьк. oligarchia – правління небагатьох, відoligos – небагато i arche – влада), коли країною править фактично у власнихінтересах невелика група найбагатших людей. Олігархічна форма правління наявна,зокрема, в тоталітарних державах, де вся повнота економічної, політичної, соціальноїi духовно-інформаційної влади зосереджується в руках партійної верхівки.
Удемократичних політичних системах існують застереження проти концентрації водних руках різних видів i pecypciв влади. Такими застереженнями, зокрема, є: поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки;розподіл влади між державою, політичними пapтiями,групами iнтepeciв, органами місцевого самоврядування;антимонопольне законодавство; заборона на суміщення посад на державній службі здеякими іншими посадами; декларування вищими посадовими особами держави доходів,майнового стану та інтересів в економічний сфері; громадський контроль за здійсненнямдержавної влади тощо. Однак за формальної наявності подібних застереженьреально вони можуть не діяти, i влада в декларативно демократичній державіфактично матиме олігархічний характер. Через нерозвиненість інститутівдемократії олігархічне правління тією чи іншою мірою проявляється, зокрема, вбагатьох пocттoтaлiтapниx державах, у тому числі в сучасній Україні.
РЕСУРСИ Й ЛЕГІТИМНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
Найбільш загальним джерелом влади як основоювольового відношення між людьми є їx природна исоціальна нерівність. Фізичне, iнтeлeктyaльнe,економічне, освітнє, статусне та інше переважання одних людей над іншими даєзмогу першим здійснювати свою волю стосовно других. Влада, що виникає на основіприродної нерівності, завжди персоніфікована i має характер міжособовоївзаємодії. Це – підпорядкування конкретній людині. Влада, заснована насоціальній нерівності, втрачає свою персоніфіковану форму. Вона відтворюється всуспільстві незалежно від її конкретних учасників i має більш визначений iстійкий характер.
Найважливішою соціальною причиноюпідпорядкування одних людей іншим є нерівномірний розподіл рecypciв влади. Під ресурсамивлади нерідко розуміють засоби її здійснення. Однак цей термін дещо ширший –ним позначаються не стільки задіяні, скільки потенціальні засоби здійсненнявлади, тобто такі, які можуть бути використані, але ще не використовуються абож використовуються недостатньо. Сукупність ycixможливих i фактично використовуваних pecypciввладарювання є потенціалом влади. Врахування pecypciввладарювання i pecypciв спротивувладній волі дає можливість визначити силу влади.
Ресурсами влади можуть бути наявні урозпорядженні її суб’єкта i важливі для об’єкта цінності, засоби, що здатнівплинути на внутрішній світ, мотиви поведінки об’єкта, засоби мистецтва, засобипозбавлення людини тих чи інших цінностей.
Різноманітніресурси влади можуть класифікуватись за різними ознаками. Так, за характеромвони поділяються на утилітарні, примусові та нормативні. Утилітарні (від лат. utilitas – користь, вигода) ресурси – це матеріальні йсоціальні блага, пов’язані із задоволенням повсякденних інтересів i потреблюдини. За їx допомогою влада, особливо державна,може залучити на свій бік не тільки окремих ociб, а йцілі верстви населення, шляхом надання їм особливого соціального статусу.
Примусові (силові) ресурси влади – це заходиадміністративного i кримінального впливу. Вони передбачають встановленнядержавою в законодавчому порядку адміністративної i кримінальноївідповідальності.
Cилoвi ресурси політичної влади виконують функціюзабезпечення оборони країни, безпеки державної влади, охорони внутрішнього правопорядку.Силові ресурси є найбільш дійовими, оскільки їx використанняпризводить до позбавлення людей власності та волі. Політична влада використовуєсилові ресурси тією чи іншою мірою досить часто. Найчастіше вона вдається доних тоді, коли її вплив на суспільство за допомогою інших зacoбiвзначно послаблюється, зокрема в періоди економічних i політичних криз.Переважання силових pecypciв у здійсненні влади буваєв поліцейській державі.
Примусові ресурси влади включають у себесилові, але не зводяться до них. Примус може бути як фізичним, спрямованим напошкодження тіла, так i психологічним, спрямованим на пошкодження психічноїприроди людини, чи моральним, спрямованим на досягнення бажаної поведінкивсупереч внутрішнім моральним переконанням індивіда. У примусі слід розрізнятитакож використання сили й насилля. Використання сили – це примус, орієнтація настрах, які передбачені й допускаються законом. Насилля – це використання сили,примусу стороною, якій таке право не надається законом. Використання сили є інституціоналізованим примусом, насилля стоїть поза законом.
Нормативні ресурси влади – це різноманітнісоціальні норми, що регулюють багатоманітні суспільні відносини. Найважливішимиз них у здійсненні політичної влади є правові і політичні норми. Політична, утому числі державна, влада може здійснюватись i на основі таких норм, які немають формалізованого характеру, наприклад норми моралі, традиції, звичаї,тощо.
Розмежування утилітарних, примусових iнормативних ресурсів політичної влади є досить умовним. Так, використанняутилітарних i примусових pecypciв здебільшого тежрегулюється відповідними нормами. Дія нормативних правових ресурсів спираєтьсяна силу державного примусу й може підкріплюватися утилітарними ресурсами.
Відповідно до основних сфер життєдіяльностісуспільства виокремлюються економічні, соціальні й духовно-інформаційні ресурсивлади.
Специфічним – демографічним – ресурсомполітичної влади є сама людина. Люди виступають універсальним ресурсом владивже тому, що створюють інші ресурси. Велике значення має також кадровийпотенціал політичної влади, який складають наділені владними повноваженнямиособи.
Використанняpecypciв влади перетворює її з можливої на дійсну,яка може виявлятися в таких формах, як панування,керівництво, управління, контроль.
Процесреалізації влади у зазначених формахупорядковується й регулюється за допомогою вищезгаданого спеціального механізму влади – системи організацій танорм їx влаштування й діяльності. Стосовносуспільства механізмом владивиступають державні органи, право, політична система в цілому. Кожний ізінститутів цієї системи притаманними йому засобами у відповідних формах береучасть у здійсненні політичної влади, прийнятті рішень з питань внутрішньої iзовнішньої політики.
Легітимністьполітичної влади
Примусовий характер реалізації політичноївлади та ставлення до неї суспільства породжують питання легітимності влади.
Обминаючи історичний розвиток поняття легітимності влади наголосимо насучасному розумінні його як переконання підвладних i світового співтовариства уїї правомірності, як визнанняіснуючої влади.
Звичайно, легітимність зовсім не означає, щоабсолютно всі громадяни приймають дану владу. В будь-якому суспільстві єопозиція здійснюваному політичному курсові, а також різного роду правопорушники,що не ладнають із законом i владою. Легітимність влади означає прийняття їїосновною частиною суспільства. Такий стан передбачає визнання права суб’єктіввлади встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки, приймати закони тавидавати розпорядження, а також високу правову культуру громадян.
Основними джерелами легітимності виступаютьтри основні суб‘єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.
Різні можливості політичних суб‘єктівпідтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимностівлади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:
а)традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарюватитих, хто одержав владу за цією традицією;
б)харизматичний, оснований на вірі підвладних в надприродну святість, героїзм чиінші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади;
в)раціональний(легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку,професіоналізм владних структур.
Є й інші типи легітимності політичної влади.Так, за джерелами рoзpiзняють легітимність yчacтi, технократичнуi примусу. Перша ґрунтується на залученні громадян до участі в управліннісуспільними справами, що створює обстановку причетності їxдо політики, дає змогу громадянам відчувати відповідальність за її проведення iрезультати. Технократична легітимність ґрунтується нависокій ефективності влади, здійснюваної висококваліфікованими фахівцями.Легітимність через примус виявляється в силовому примушуванні громадян довизнання й виконання настанов влади. Сила є останнім аргументом влади, задопомогою якого вона прагне підвищити свою легітимність. Чим сильніший примус,тим нижчий рівень легітимності.
Легітимністьвлади проявляється не лише в загальнодержавному масштабі, а й на регіональномута місцевому рівнях. Визнаючи центральні органи державної влади, люди можуть недовіряти окремим органам публічної влади на місцях, де нерідко правлять задопомогою методів, далеких від демократії.
З легітимністю політичної влади тіснопов'язана її ефективність як ступінь здійснення владою тих функцій таочікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об’єктивним виявомефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав i свобод громадян.Чим ефективніша влада, тим більшу підтримку населення вона має. Легітимністьвлади, підтримка її населенням, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективностівлади. Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим вищий є їїавторитет i чим більшими ресурсами вона володіє.
Здатність влади забезпечити підкорення є їїсилою. Сила влади може ґрунтуватися на страхові або інтересі. Сила влади,заснованої на боязні покарання за непідкорення, нестійка й нетривала. Такійвладі притаманна тенденція до ослаблення внаслідок природного прагнення людейпозбутися постійного відчуття страху. Влада, яка базується на інтересі, єсильнішою. Особиста заінтересованість людей у владі спонукає їx до добровільного виконання владних розпоряджень. Такавлада стабільна й довготривала.
Легітимність має властивість змінюватихарактер і ступінь підтримки влади та її інститутів. У зв‘язку з цим можнаговорити про кризи легітимності (зниження реальної підтримки органів державноївлади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей іфункцій).
У сучасних умовах суспільно-політичногорозвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснюватисвої функції, нелегітимними формами насилля над людьми, неспроможністю урядуадаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руйнуваннямконституційного порядку, розривом між конституційними нормами та практикоюїхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін.
Сучасний російський політолог ОлександрСоловйов, узагальнивши теоретичний і практичний досвід, запропонував такі шляхиі засоби виходу з кризових ситуацій:
1.Підтримка постійних контактів з населенням;
2.Проведення роз‘яснювальної роботи щодо своїхцілей;
3.Посилення ролі правових методів досягненняцілей та постійного оновлення законодавства;
4.Врівноваженість гілок влади;
5.Виконання правил політичної гри без ущемленняінтересів сил, які беруть у ній участь;
6.Організація контролю з боку організованоїгромадськості за різними рівнями державної влади;
7.Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві;
8.Подолання правового нігілізму населення тощо.
Концепції влади
Влада, як і будь-які інші суспільні явищавимагає спирання на певні концепції, основними з яких є наступні:
а) телеологічна (від грец.telos, teleos – мета,результат, кінець) концепція влади характеризує її як здатність досягненняпоставлених цілей, одержання намічених результатів.
б) реляціоністська (від франц.relation – відношення, зв'язок) концепція влади (П.Блау, Дж. Картрайт та ін.) тлумачить владу як міжособові стосунки, що даютьзмогу здійснювати вольовий вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Томуамериканський соціолог П.Блау визначає владу як здатність одного індивіда(чигрупи)нав‘язувати свою волю іншим, не нехтуючи такими засобами, як страх,покарання тощо.
в) системна концепція влади розглядає владуяк системоутворююче відношення в політичній системі суспільства. Влада, що в політичнійсистемі виступає як політична влада, з’єднує всі елементи системи в єдине ціле.Основне призначення політичної влади полягає в тому, щоб забезпечувати стабільністьу суспільстві, а для цього вона повинна регулювати відносини між людьми й суспільствому цілому, в тому числі й державно-політичними інститутами. Влада покликана вирішуватисуперечність між необхідністю організованості й порядку в суспільстві табагатоманітністю інтересів членів суспільства, між якими виникають конфлікти.Влада з’єднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприялозбалансованому стану як самої системи, так i суспільства в цілому.
г) біхевіористська(від англ. behaviour – поведінка) концепція розглядаєвладу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються.Тому цю концепцію називають ще поведінковою. Подібно до реляціоністськоїконцепції вона розглядає владу як відношення панування i підкорення, однакголовну увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки вборотьбі за владу. При цьому прагнення до влади проголошується домінуючою рисоюприроди людини, яка визначає її