МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯПЕРСОНАЛОМ
Україно-арабськийІнститут міжнародних відносин імені Аверроеса
Кафедра політології
На правах рукопису
Допускається до захисту в ДЕК
Завідувач кафедри політології
доктор політичних наук
Бідзюра І.П.
«____»_______________2007 р.
Рецензент
професор Кучменко Е.М.
«____»_______________2007р.
МАГІСТЕРСЬКАРОБОТА
Здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня
«магістр»
на тему:
«Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичноїбезпеки на підставі аналізу геополітичних планіві перспектив головних провідних країн світу – Росії та США»
Студента магістратури
групи МВ 7-06 МПДУ (1.0 З),
заочної форми навчання
Добровольського Андрія Миколайовича
Науковий керівник:
доктор політичних наук, професор
Храмов В.О.
Київ 2007
ЗМІСТ
ВСТУП_______________________________________________________________ 3
Розділ 1СУЧАСНИЙ СТАН ТА МАЙБУТНЄ СВІТОВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ___ 8
1.1 Плани США по контролюсвітових енергоресурсі та їх крах _____________ 8
1.2 Тенденціїглобальної енергетики на найближчі десятиліття ______________ 16
1.3 Росія всвітовій енергетиці _________________________________________ 24
РОЗДІЛ 2 ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇБЕЗПЕКИ США _________ 49
2.1. Геополітичні плани США __________________________________________49
2.2. Економічне становище США_______________________________________ 53
2.3. Соціально-економічне становище США______________________________ 62
2.4. Збройні сили США________________________________________________ 71
РОЗДІЛ 3ГОЛОВНІФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ РОСІЇ ________ 81
3.1. Внутрішньополітична стратегія Росії________________________________ 81
3.2. Зовнішньополітична стратегія Росії__________________________________ 87
3.3. Стан Російської економіки_________________________________________ 99
3.3.1. Іноземні інвестиціїв Росії _________________________________________ 104
3.3.2. Державний боргРосії _____________________________________________ 109
3.3.3. Зміцненнянаціональної валюти ____________________________________ 110
3.3.4. Вирішеннясоціальних проблем ____________________________________ 114
3.4. Збройні сили Росії_______________________________________________ 116
РОЗДІЛ 4 УКРАЇНА: СТАНТА СТРАТЕГІЯЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇБЕЗПЕКИ ___________________________________________________________120
ВИСНОВОК_________________________________________________________ 136
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ _______________________________ 142
ВСТУП
Актуальність теми дослідженняобумовлена як практичними потребами так і концептуальними узагальненнями, якімають сприяти оптимізації політики України по забезпеченню енергетичної безпекивраховуючи геополітику провідних світових гравців, як Росія, США. Перспективиїх домінування в світі; важелі впливу, які застосовуються або можуть бутизастосовані цими країнами для досягнення своїх планів. Оскільки все більш стаєзрозумілим, що стояти осторонь процесів глобалізації, які сьогодні охоплюютьвсю планету, вже не можливо. Хоче Україна чи ні, але крім внутрішньополітичнихритмів, її життя все більше підпорядковується ритмам глобалізації та хвилям інтеграціїособливо в контексті забезпечення енергетичної безпеки.
Новизна роботи полягає в:
1. Здійсненні емпірико-порівняльної концептуалізації забезпеченняенергетичної безпеки України на геополітичному векторі сучасності враховуючивплив США та Росії.
2. Здійсненні аналізу сучасного та майбутнього стану світовоїенергетиці.
В наш час дослідженнямпитання енергетичної безпеки України займаються ряд науковців так наприклад:
Так, Олексій Волович —директор Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень вважаєзагрозою енергетичній безпеці України можливий енергетичний шантаж з бокуРосії. Для протидії енергетичному шантажу Росії він пропонує Грузії, Молдові,Україні, Білорусії, країнам Балтії, Польщі, Словаччині, Чехії та Угорщині, якізаймають весь транзитний простір від Чорного до Балтійського моря, зробитиконкретні кроки з метою створення альянсу транзитних держав за участюінститутів Європейського Союзу. Які б використовуючи транзитні можливостіколективно протидіяли Росії. [1]
Науковці Національногоінституту стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборониУкраїни В. Т. Шлемко, І. Ф. Зінько стверджують, що заходи державногорегулювання щодо забезпечення енергетичної безпеки можна розділити напревентивні і ліквідаційні. [2]
Превентивні заходи. Їхреалізація має сприяти формуванню в Україні менш уразливої до енергетичнихпотрясінь економіки. Це насамперед: енергозбереження, диверсифікація джерелнадходження енергоносіїв, стимулювання видобутку основних видів палива і виробництваелектроенергії, використання нетрадиційних та відновлювальних видів енергії.
Ліквідаційні заходи повинні,зокрема, передбачати створення в Україні стратегічних газових і нафтовихрезервів, підконтрольних державним органам, та системи розподілу нафти і газу вразі серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів.
Відомий професор ЛукашевичВ.М. бачить забезпечення енергетичної безпеки у [3]:
§ диверсифікації енергетичногоринку;
§ ефективному використаннінафти та газотранспортних можливостей України;
§ раціоналізації структуриенергоспоживання, у тому числі за рахунок відновлення вугільної галузі;
§ реалізації програмиенергозбереження.
Але в цілому проведенийаналіз зазначених авторів свідчить, що не має комплексного аналізу якийвраховує сучасний стан геополітики США та Росії, що безумовно мають бутипредметом досліджень.
Методологічні основинаукового дослідження базуються на сучасній науці геополітики, Закону України«Про основи національної безпеки України», «Енергетичної стратегія України наперіод до 2030 року», «Стратегії національної безпеки України» та конкретнихемпіричних даних з глобальних енергетичних планів США та Росії.
А також використані наступніметоди наукових досліджень: комплексного аналізу, структурно-функціональний,порівняльний, історичний, прогностичний.
Об’єктом науковогодослідження роботи є політика України в контексті геополітичних планів Росії,США.
Предметом науковогодослідження роботи є аналіз політики України по забезпеченню енергетичноїбезпеки в контексті геополітичних планів Росії, США та ЄС, сучасного тамайбутнього стану світової енергетики її стану та перспектив.
Метою роботи є виробленняконцептуального підходу до забезпечення енергетичної безпеки України на основігеополітичних планів Росії, США та ЄС, які є головними гравцями в забезпеченніенергетичної безпеки країн світу.
Завданням роботи є:
1. Розгляд питань сучасногота майбутнього стану та майбутнє світової енергетики. Висвітлення планів СШАметою яких є встановлення контролю за світовими енергетичними ресурсами, планита заходи по реалізації цих планів, причини та умови краху цих планів.
Висвітлення тенденціїглобальної світової енергетики. При цьому здійснено аналіз зростання попиту нанафту та газ найбільших споживачів у світі в теперішній час та найближчідесятиліття. В світлі зростання попиту на нафту і газ розглядається перспективизбільшення видобутку нафти та газу як традиційних найбільших постачальників такі зростання видобування в країнах латинської Америки та Африки.
Розгляд роль Росії у світовійенергетиці. Це пов’язано з тим, що Росія володіє величезними запасами нафти тагазу і є головним постачальником вуглеводневих ресурсів до України.Розглядаються дії російського уряду про повернення під контроль державивуглеводневих ресурсів. Збільшення видобування газу та нафти як в самій Росіїтак і за кордоном, будівництво нових газо та нафтопроводів, безпосередній вихід«Газпрому» та нафтових компаній на енергетичні ринки інших країн. При цьомувисвітлюється поступове але постійне збільшення залежності світу і особливокраїн Європи від постачання російського вуглеводневих ресурсів. Заходи яківживають країни Європи націлені на недопущення контролю своєї економіки зісторони Росії за допомогою постачання нафти та газу, результати цих заходів.
Оскільки головними чинникамипри розробці політичної стратегії України виступають США та Росія то ці країнинеобхідно розглядати не лише в контексті глобальних планів але і в контекстівнутрішньо і зовнішньо політичних планів цих країн, їх економічного та соціально-економічногостановища. Також значна увага приділяється збройним силам цих країн. Оскількияк показує досвід (на прикладі Республіки Ірак) забезпечити власні потреби венергоресурсах можливо шляхом окупації країни, яка володіє величезними запасаминафти.
2. Розгляд і аналізгеополітичних планів США, що беруть починаються з початку ХХ ст., та мають наметі встановлення американського світового панування. Під час розгляду тааналізу економічного становища США висвітлюється стан та перспективи американськоїекономіки, стан внутрішнього та зовнішнього боргу, стан компаній, яківідносяться до так званої «нової економіки». Увага приділяється стану таперспективі американської валюти особливо в світлі того що центральні банкисвіту значно скоротили свої резерви у доларах США і продовжують це скорочення.Розглядає стан та проблеми державного бюджету США. Також приділена увагасоціальному становищу в США. В роботі розглядається стан та перспективизбройних сил США. Причини та умови війни з Іраком наслідки цієї війни для ЗССША та економіки країни.
3. Розгляд та аналіз:
§ внутрішньої політичноїстратегії Росії;
§ зовнішньої політичноїстратегії Росії;
§ стану Російської економіки;
§ іноземних інвестиції в Росії;
§ державного боргу Росії;
§ зміцнення національної валютиРосії;
§ вирішення соціальних проблемРосії;
§ збройних сил Росії.
4. На підставі «Енергетичноїстратегії України на період до 2030 року» здійснити розгляд та аналіз:
§ енергетичної залежностіУкраїни від поставок органічного палива;
§ структури споживання первинноїенергії в Україні;
§ показників ефективностівикористання паливно-енергетичних ресурсів країни, витрати первинної енергії наодиницю валового внутрішнього продукту країни (енергоємність ВВП) в контекстіенергоємності ВВП країн світу;
§ балансу нафти;
§ характеристика внутрішніх тазовнішніх нафтових джерел;
§ прогноз балансу надходженнята розподілу природного газу до 2030 року;
§ видобутку природного газу вУкраїни;
§ видобутку природного газу замежами України;
§ характеристики сучасногостану та розвиток газотранспортної системи;
§ характеристики і перспективиядерної енергетики;
§ характеристики і перспектививугільної промисловості;
§ фінансового забезпеченнярозвитку ПЕК України.
5. Визначення довгостроковоїполітики України направленої на забезпечення енергетичної безпеки України длявирішення питань в сфері економіки, соціального захисту населення, оборони,безпеки і територіальної цілісності країни.
Розділ І
СУЧАСНИЙ СТАН ТА МАЙБУТНЄ СВІТОВОЇЕНЕРГЕТИКИ.
1.1 ПланиСША по контролю світових енергоресурсі та їх крах.
У вересні 1999 року, за рік довиборів в США, які зробили його найбільш впливовим віце-президентом в історії,Чейні виголосив промову перед керівниками нафтової промисловості в Лондонськомуінституті нафти.
«За деякими оцінками, в подальші рокисвітовий попит на нафту щорічно збільшуватиметься в середньому на два відсотки,тоді як природне скорочення видобування з існуючих запасів складатиме,принаймні, три відсотки. Це означає, що до 2010 року нам не вистачатимедодатково 50 мільйонів барелів на день. Так звідки ж візьметься нафта? Уряди інаціональні нафтові компанії, очевидно, контролюють близько 90 відсотківзапасів. Нафта, по суті, залишається справою урядів. Тоді як в багатьохрегіонах світу є великі нафтові можливості, Близький Схід з його двоматретинами світових запасів і найнижчою ціною — як і раніше те місце, де, кінецькінцем, знаходиться приз. Навіть якщо компанії сильно стурбовані доступом доцих ресурсів, прогрес залишається у них невеликим. Вірне те, що технологія,приватизація і розкриття цілої низки країн створили безліч нових можливостей повсьому світу для різних нафтових компаній, але, озираючись в початок 1990-хрр., очікувалося, що значна частина нових світових ресурсів прийде з колишньогоРадянського Союзу».
Зауваження Чейні заслуговуютьуважного прочитання. Він прогнозує помірне зростання світового попиту на нафтудо кінця поточного десятиліття, тобто в найближчі роки чотири. Він оцінює, щосвіту потрібно буде знайти додатково 50 мільйонів барелів щоденного видобутку.Загальний щоденний видобуток нафти в даний час коливається біля рівня 83мільйони барелів нафтового еквівалента. Це означає, що для того, щоб уникнутикатастрофічного браку і подальшого спустошливого удару по світовомуекономічному зростанню, згідно оцінкам Чейні в 1999 році, світ повинен знайтинові джерела виробництва нафти, що складають більше 50% від світового рівнявидобутку в 1999 році і це треба зробити до 2010 року. Іншими словами, цееквівалент п'яти нових нафтових родовищ, кожне з яких рівне за розмірамисьогоднішній Саудівської Аравії.
Оцінка Чейні базувалася також назаниженій оцінці майбутнього попиту на імпортовану з боку Китаю і Індії,сьогодні найбільш зростаючих споживачів нафти на планеті.
Другим заслуговуючим уваги пунктомлондонських коментарів Чейні 1999 року є його зауваження, що «БлизькийСхід з його двома третинами світових запасів і найнижчою ціною, — як і ранішете місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз». Проте, як він цілкомнедвозначно відмітив, нафтовий «приз» Близького Сходу знаходиться внаціональних або урядових руках, закритий від експлуатації приватним капіталом,і тим самим, малодоступний для «Halliburton» Чейні і його друзів з ExxonMobilабо Chevron, або Shell, або BP.
Тоді Ірак з його другими за величиноюпісля Саудівської Аравії запасами нафти на Близькому Сході знаходився підвладою Саддама Хусейна. Іран, що має в своєму розпорядженні другі за величиноюсвітові запаси газу, додатково до своїх нафтових резервів, знаходився підвладою націоналістичної теократії, був закритий для тендерів приватних нафтовихкомпаній США. Резерви Каспійського моря були предметом запеклої геополітичноїбитви між Вашингтоном і Росією.
У вересні 2000 року Чейні, разом зДоном Рамсфелдом, Полом Вулфовіцем і багатьма іншими, хто увійшов до нової адміністраціїБуша, опублікував політичну доповідь, озаглавлену «Перебудовуючи захистАмерики». Ця стаття була опублікована групою на ім'я «Проект НовогоАмериканського Сторіччя» (PNAC).
Група Чейні PNAC закликаламайбутнього президента знайти відповідний привід для оголошення війни Іраку,щоб його окупувати і отримати прямий контроль над другими за величиною запасаминафти на Близькому Сході. У їх доповіді відверто заявлялося: «Тоді якнезавершений конфлікт з Іраком вже забезпечує необхідне обґрунтування, необхідністьв істотній американській силовій присутності в (Персидській) Затоці перевершуєприватне питання про режим Саддама Хусейна.. .».
У вересні 2000 року Чейні підписавсяпід документом, який як ключовий захід оголосив «американську силовуприсутність в Затоці» і зміну режиму в Іраку, незалежно від того чи єСаддам Хусейн «хорошим, поганим, або злим». Це послужило першимкроком в просуванні армії США в «те місце, де, кінець кінцем, знаходитьсяприз».
Саме про це міркував Чейні в своїйлондонській промові 1999 року. Вирвати нафтові ресурси Близького Сходу з рукнезалежних націй і вкласти їх в руки, контрольовані США. Військова окупаціяІраку була першим важливим кроком цієї американської стратегії. Остаточним«призом» Вашингтона був, проте, контроль над енергетичними запасами Росії.
Невипадкове те, що на початку 2001року Чейні негайно отримав завдання очолити Президентську комісію з виробленняенергетичної стратегії (Presidential Energy Task Force).
Розвал Росії: «остаточний приз»
З очевидних військових і політичнихпричин, Вашингтон не міг відкрито визнати, що його стратегічним напрямом змоменту падіння Радянського Союзу в 1991г. було розчленовування (або розвал)Росії і отримання ефективного контролю над її величезними запасами нафти ігазу, тобто «остаточного призу». Росія як і раніше мала в своємурозпорядженні чудові військові засоби, хай і в негарному стані, і у неї як іраніше були ядерні зуби.
В середині 90-х Вашингтон почавсплановане приведення колишніх радянських сателітів одного за іншим, не простов Європейський Союз, але і в НАТО, що знаходиться під контролем Вашингтона. До2004 року Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Латвія, Литва, Болгарія, Румунія,Словаччина і Словенія були вже прийняті у НАТО, а Грузію ретельно причепурювалидля цього вступу.
Це дивовижне розповсюдження НАТО, дотривоги деяких західноєвропейців, як втім, і Росії, було частиною стратегії,яку проводила PNAC.
Вже в 1996 році член PNAC і дружокЧейні, Брюс Джексон, у той час головний менеджер оборонного гіганта США'Lockheed Martin', був головою вельми могутньої лобістської групи у Вашингтоні- «Американського Комітету з розширення НАТО», згодом перейменованогов «Американський комітет з НАТО».
«Американський комітет зрозширення НАТО» також включав членів PNAC Пола Вулфовіца, Річарда Перла,Стівена Хедлі і Роберта Кагана. Дружина Кагана, Вікторія Нуланд, зараз є посломСША в НАТО. Починаючи з 2000-2003 років вона була радником Чейні з міжнародніоїполітики. Хедлі, переконаний «яструб», близький до віце-президентаЧейні, був вибраний президентом Бушем замість Кондолізи Райс радником здержавної безпеки.
Мережа військових«яструбів» Чейні перейшла з PNAC на ключові пости в адміністраціїБуша з управління НАТО і політикою Пентагону. Брюс Джексон та інші, післяуспішного лобіювання Конгресу на предмет розширення НАТО до Польщі, Чехії іУгорщини в 1999 році, організували т.з. Вільнюську групу, що лобіювала прийомдо НАТО ще десяти країн колишнього Варшавського Договору, що знаходяться напериферії Росії. Джексон називав це «Великим вибухом».
Як тільки мета з НАТО була досягнута,Брюс Джексон і інші члени лобі про розширення НАТО на схід закрили в 2003 році«Американський комітет з НАТО», і негайно, в тому ж самому офісі,відкрилися як нова організація «Проект про перехідні демократії»,яка, згідно з їх власною заявою, була «організована, щоб використовуватиможливості прискорення демократичних реформ і інтеграції, які, як ми вважаємо,існуватимуть в розширеному євроатлантичному регіоні в найближчедесятиліття». Іншими словами, готувати ряд «кольоровихреволюцій» і зміну режимів по всій Російській Євразії. Всі три головніособи в «Проекті про перехідні демократії» працювали наРеспубліканську партію, а Джексон і Шойнеманн мали тісні зв'язки з основнимивійськовими підрядчиками, зокрема 'Lockheed Martin' і Boeing.
Джексон і інші члени PNAC і«Американського комітету з НАТО» також створили могутню лобістськуорганізацію, «Комітет за звільнення Іраку» (CLI). Наглядова рада CLIвключала переконаних демократів: конгресмена Стівена Соларза і сенатора РобертаКеррі. У ній домінували неоконсерватори і прихильники Республіканської партії,такі як Джейн Киркпатрік, Роберт Каган, Річард Перл, Уїльям Крістол і колишнійдиректор ЦРУ Джеймс Вулсі. Почесними співголовами виступили сенатори Джо Ліберман(дем. — Коннектікут) і Джон Маккейн (респ. — Арізона). Джексон розповідав, щодрузі в Білому Домі попросили його створити CLI в 2002 році щоб відтворитиуспіх «Американського комітету з НАТО» в розширенні НАТО на схід,тепер уже підтримуючи кампанію адміністрації на переконання Конгресу ісуспільства про необхідність війни. «Люди в Білому Домі сказали: нампотрібно, щоб ти зробив для Іраку те, що ти зробив для НАТО», — розповівДжексон в інтерв'ю журналу American Prospect від 1 січня 2003 року.
Коротко, оточення Росії країнамиНАТО, «кольорові революції» по всій Євразії і війна в Іраку — все цебуло однією і тією ж американською стратегією, частиною великого стратегічногоплану кінець кінцем розвалити Росію раз і назавжди як потенційного суперникагегемонії супердержави США. Росія — не Ірак і не Іран — була першорядною метоюцієї стратегії.
Під час вітальної церемонії в БіломуДомі на честь десяти нових членів НАТО в 2004 р., президент Буш відмітив, щомісія НАТО тепер розширилася далеко за межі альянсу. «Члени НАТО обертаютьсвій погляд до народів Близького Сходу, щоб укріпити нашу здатність боротися зтерором і забезпечити нашу загальну безпеку», — сказав він. Але місія НАТОтепер розширилася навіть за межі глобальної безпеки. Буш додав: «Ми обговорюємо,як ми можемо підтримати і підсилити імпульс свободи на Близькому Сході».Свобода, таким чином, приходить до порядку денного контрольованого Вашингтономпівнічноатлантичного альянсу.
Кінець ери Єльцина привів до поворотув планах США. Путін почав поволі і обережно виявлятися як динамічна національнасила, повна рішучості наново відбудувати Росію після розграбування країни комбінацією західнихбанків і корумпованих російських олігархів, що направляється МВФ.
Російський видобуток нафти зріс змоменту колапсу Радянського Союзу так, що до початку війни США в Іраку в 2003році Росія стала другим виробником в світі після Саудівської Аравії.
Справжній сенс «Справи Юкоса»
У 2003 році відбулася визначальнаподія нової російської енергетичної геополітики при Володимирі Путіні.
Щоб зрозуміти російську енергетичнугеополітику, необхідно зробити короткий огляд арешту в жовтні 2003 рокуросійського мільярдера — «олігарха» — Михайла Ходорковського ізахоплення державою його гігантської нафтової групи «ЮКОС».
Ходорковського заарештували ваеропорту Новосибірська 25 жовтня 2003 року за звинуваченням російськоїГенпрокуратури в ухиленні від податків. Уряд Путіна заморозив акції «ЮКОС Oil»через податкові звинувачення. Потім проти «ЮКОСА» були зроблені подальші кроки,що привели до колапсу ціни акцій.
Те, що мало згадувалося в переказахзахідних мас-медіа, які зазвичай зображали дії путінського уряду як поверненнядо методів радянської пори, полягало в тому, що власне спровокувало рішучіпутінські вчинки.
Ходорковського заарештували всього зачотири тижні до важливих виборів до російської Думи (нижню палату парламенту),в якій Ходорковський вмудрився купити голоси більшості, використовуючи своєвеличезне багатство. Контроль над Думою був першим кроком Ходорковського в йогопланах виставити свою кандидатуру проти Путіна на виборах президента наступногороку. Перемога в Думі дозволила б йому змінити виборчий закон на свою користь,а також змінити підготовлюваний в Думі спірний «Закон про надра». Цейзакон не дозволив би «ЮКОС» і іншим приватним компаніям контролювати сировинніресурси під землею, або створювати приватні трубопроводи, незалежні відросійських державних.
Ходорковського заарештували післямало згадуваної в пресі зустрічі, що відбулася не набагато раніше (14 липня) втому ж році між ним і віце-президентом Чейні.
Після зустрічі з Чейні Ходорковськийпочав переговори з ExxonMobil і ChevronTexaco (колишньою фірмою КондолізиРайс), про придбання крупної частки в «ЮКОС», за деякими відомостями від 25 до40%. Це було задумано для отримання Ходорковським де-факто недоторканності відможливого впливу путінського уряду, за допомогою прив'язки «ЮКОС» до нафтовихгігантів США, і, отже, до Вашингтона. Це також дало б Вашингтону, черезнафтових гігантів США, фактичне право вето на майбутні російські нафто- ігазопроводи і нафтові операції. За декілька днів до свого арешту Ходорковськийприймав у себе Джорджа Буша-старшого. Вони обговорювали остаточні деталіпокупки акцій «ЮКОС» американськими нафтовими компаніями.
Також незадовго до цього «ЮКОС»заявив про намір купити конкуруючу «Сибнефть» у Бориса Березовського, ще одногоолігарха єльцинськой пори. «ЮКОС-Сибнефть», з її 19,5 мільярдами барелів нафтиі газу, стала б тоді власником других за величиною в світі запасів нафти ігазу, після ExxonMobil. «ЮКОС-Сибнефть» була б четвертою в світі з видобутку,викачуючи 2,3 мільйона барелів нафти у день. Скупка акцій «ЮКОС-Сибнефть» збоку Exxon або Chevron була б буквально енергетичним державним переворотом.
Ходорковський підтримував ряд вельмивражаючих знайомств в англо-американському істеблішменті. Він створивдобродійну організацію, «Фонд Відкрита Росія», змодельовану з фонду «ВідкритеСуспільство», заснованого його близьким другом Джорджем Соросом. У вибрану раду«Фонду Відкрита Росія» увійшли Генрі Кіссінджер і друг Кіссінджера, ДжейкобЛорд Ротшильд, лондонський спадкоємець сім'ї банкірів. Також увійшов до складуправління фонду і Артур Хартман, колишній американський посол в Москві.
Після арешту Ходорковського,'Washington Post' повідомила, що російський мільярдер в ув'язненні продовжувавкористуватися послугами Стюарта Эйзенстата (Eizenstat) (колишнього заступникасекретаря казначейства, заступника держсекретаря, заступника секретаря покомерції під час адміністрації Клінтона) для лобіювання у Вашингтоні на користьсвого звільнення. Ходорковський був повністю пов'язаний з англо-американськимістеблішментом.
Незабаром мала місце череда скритнихдестабілізацій урядів, що фінансувалися Вашингтоном, на кордонах з Росією, якіпідтримували близькі відношення з Москвою. Цей ряд включає «революціютроянд» в листопаді 2003 року в Грузії, яка привела до відставки ЕдуардаШеварднадзе на користь молодого, що здобув освіту в США і пронатовськіналаштованого президента, Михайла Саакашвілі. 37-річний Саакашвілі люб'язнопогодився надати підтримку нафтопроводу Баку-Тбіліси-Джейхан, який дозволив биуникнути контролю Москви над перекачуваною Азербайджаном каспійською нафтою.США підтримували тісні зв'язки з Грузією з тих пір, як Михайло Саакашвіліприйшов до влади. Американські військові інструктори навчають грузинськівійська, і Вашингтон вклав мільйони доларів в підготовку вступу Грузії до НАТО.
Услід за «революцією троянд» в Грузії«Freedom House» Вулсі, «Національний фонд на підтримку демократії», Фонд Соросаі інші НВО, підтримувані Вашингтоном, організували в листопаді 2004 рокувідверто зухвалу українську «помаранчеву революцію». Метою «помаранчевоїреволюції» було встановлення проамериканського режиму в країні, стратегічноздатній перервати головні трубопровідні потоки російської нафти і газу доЗахідної Європи. Підтримувані Вашингтоном рухи «демократичної опозиції» всусідній Білорусі почали також отримувати мільйони доларів з щедрої рукиадміністрації Буша, як і опозиції в Киргизстані, Узбекистані і віддаленішихколишніх радянських держав, які, до речі, опинилися на шляху можливихенергетичних трубопроводів, що сполучають Китай з Росією і колишнімирадянськими республіками, такими як Казахстан.