Зміст
Вступ… 2
Розділ 1. Теоретичні аспекти сутностітоталітаризму… 8
1.1 Поняття та сутністьтоталітаризму… 8
1.2 Політичні рисиідеологічного контролю в тоталітарних суспільствах 9
1.3 Різновиди тоталітаризму… 11
1.4 Сила і слабкістьтоталітаризму… 13
Розділ 2. Суспільство в тоталітарноїсистеми… 25
2.1 Основна характеристикатоталітарної системи… 25
2.2 Ідеологія тоталітарноїсистеми в Україні в ХХ ст… 27
2.3 Піар процесу втоталітарних суспільствах… 32
Розділ 3. Сучасні форми тоталітаризмуі авторитаризму.
Подібність та сутнісна різниця… 15
3.1 Тоталітаризм таавторитаризм… 15
3.2 Подібність та сутніснарізниця… 17
Висновки… 35
Список літератури… 39
Вступ
Актуальність темидослідження величезна, адже форми ідеологічного контролю і піар процесу втоталітарних суспільствах на сучасному етапі політичного життя нашої країнидасть відповідь на безліч питань, та окреслить напрямки подальшого становленнягромадянського суспільства.
Тоталітаризм (відлат. totaliter — всеохоплюючий) є феноменом, особливістю XX ст. Найтиповішимийого втіленнями були фашистська Італія, гітлерівська Німеччина і РадянськийСоюз протягом майже всього часу його існування. Основними видами тоталітаризмубули фашизм (нацизм) і сталінський соціалізм.
Тоталітаризм яксуспільне явище включає в себе такі основні ознаки:
У галузіідеології і внутрішньої політики:
— спосіб втіленняу життя утопічної ідеї (незалежно від того, які вихідні принципи в неї булизакладені, наприклад, загальної рівності й добробуту і т. п.);
— абсолютний,всезагальний, нічим не обмежений контроль за життям суспільства і кожної людинизокрема;
— пануванняєдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правомполітичної діяльності; заборона політичної та ідейної опозиції ісвободомислення;
— нічим необмежене насильство, диктатура і терор для досягнення мети (сила — головнийаргумент, а мета виправдує засоби).
У галузіекономіки:
-перетвореннявсієї власності у державну, чи власність слухняних державі підприємців;
-неможливі абовкрай утруднені прояви особистої ініціативи, підприємництва у господарськійдіяльності;
-мілітаризація іцентралізація економіки, бюрократизація влади й управління у цілому.
У галузікультури, освіти й виховання, прав людини:
-всезагальний(тотальний) контроль над духовним життям і творчістю;
-політичнестеження, нехтування прав і свобод людини й громадянина;
-створеннясистеми всебічного впливу на особистість через сім'ю, школу, засоби масовоїінформації, державні і громадські організації, діяльність яких повністю контролюєтьсяпартійно-державним апаратом;
-формуваннякульту особи вождя: намагання перетворити народ у натовп, слухняний його волі.
Тоталітаризм буві залишається ворогом демократії і гуманізму, громадянського суспільства іправової держави.
В усіх державах,де панував тоталітарний режим, він залишив після себе страшну спадщину.Особливо гіркими були його плоди у країнах, які входили до складу тоталітарнихдержав на правах «молодшого брата», як, скажімо, Україна в СРСР.
Предметомдослідження є форми ідеологічного контролю і піар процесу .
Об’єктомдослідження є тоталітарні суспільства.
Проблема сутностітаких політичних режимів розглядалась у численних працях дослідників. Середавторів праць, у яких наведено особливості як тоталітаризму, так іавторитаризму, – Х. Арендт, М. Драхт, М. Кертіс, К. Фрідріх, З. Бжезинський, Р.Арон, Ж. Желев, Т. Адорно та інші.
Засобоммобілізації мас та легітимації режиму при тоталітаризмі виступає відповіднаідеологія. Тому наявність єдиної офіційної ідеології є ще однією визначальноюрисою тоталітарного режиму. Ідеологію, настанови якої стосуються всіх сферсуспільства і для якої притаманне несприйняття старих порядків та закликбудувати новий світ (за необхідності – й насильницьким шляхом), маютьпідтримувати всі громадяни.
Імплементаціятакої ідеології в масову свідомість, а також здійснення тотального контролю надсуспільством є метою тоталітарної влади. Для цього тоталітаризм використовуєідеологічну пропаганду, індоктринацію та методи політичної соціалізації, колиіндивіди опановують форми політичної поведінки, суспільні норми та цінності. Іякщо для функціонування тоталітарного режиму суттєвою є дієвість тоталітарноїпропаганди (в реальності – заміна пропаганди ідеологічною обробкою) дляформування тотальної відданості, яка виступає психологічною основоютоталітарного панування, то, як зазначено вище, у авторитарних державахпроблема підтримки режиму населенням, як правило, нехтується. Також, якщонаголошувати на розбіжностях режимів, політизації суспільства (освіти тощо) притоталітаризмі можна протиставити деполітизацію населення в авторитарнихкраїнах. Такі заходи спрямовуються на формування відповідного типу особистості,психологія якої і дозволяє тотальне домінування (як здійснення мети режиму).
Тоталітарнийрежим ідеологізує всі сфери життя, втрачаючи всяку здібність до самокорекції.При цьому ідеологія виходить з деякої первинної системи ідеалів. Жовтневареволюція ввела у нас істотно нову (замість самодержавної) систему вищихідеалів: світову соціалістичну революцію, ведучу до комунізму — царствасоціальної справедливості, і ідеальний робочий клас. Ця система ідеалівпослужила основою для створеної в 30-і роки ідеології, яка проголошувала ідеї«непогрішимого вождя» і «образу ворога». Народ виховувався у дусі преклонянняперед ім'ям вождя, у дусі безмежної віри в справедливість кожного його слова.Під впливом феномену «образ ворога» поширювалася підозрілість і заохочувалосядоносительство, що вело до відокремлення людей, зростання недовір'я між ними івиникнення синдрому страху. Протиприродне з точки зору розуму, але поєднанняненависті до дійсних і уявних ворогів і страху, що реально існує в свідомостінароду, за себе, обожнювання вождя і брехлива пропаганда, терпимість донизького рівня життя і побутової невлаштованості — все це виправдовувалонеобхідність протистояння «ворогам народу». Вічною боротьбою з «ворогаминароду» в суспільстві підтримувалася постійна ідеологічна напруженість,направлена проти щонайменшого відтінку інакомислення, самостійності думок.Кінцевою «надзадачею» всієї цієї жахливої діяльності було створення системитерору страху і формальної однодумності.
Будь-якатоталітарна система створює культ. Але справжнім і головним об'єктом йоговиступає не людина, а влада як така. Культ влади — в цьому полягає єствототалітарної системи. Влада виявляється надцінністю — цінністю абсолютного,вищого порядку. Хто має владу — має все: розкішне життя, підлесливість тих, щооточують, можливість висловлювати думки по будь-якому приводу, задовольнятикожну свою чудасію і так далі Хто не має влади, не має нічого — ні грошей, нібезпеки, ні пошани, ні права на свою думку, смаки, відчуття.
Кровавийтоталітаризм, основою якого було позбавлення людей інформації, відходить уминуле. Знищували психологічно і фізично. Це часи Союзу і кучмізму. Саме занамагання донести до людей інформацію, був вбитий і керівник проекту«Українська правда» Георгій Гонгадзе.
Інформація стаєдоступною безліччю шляхів, в тому числі, її обнародують конкуруючі між собоювладні тоталітарні угруповання. І зупинити цей потік можна, тільки втопивши укрові усю країну. Тому тоталітаризм змінив тактику, йому вдалося мімікрувати,зберігши свою суть.
Тоталітаризмнеосвіченості. Люди мають інформацію, але не можуть нею скористатися. Наявністьоднієї інформації нейтралізується іншою, абсолютно протилежного змісту, абобезліччю неузгоджених тлумачень одного і того самого повідомлення.
Приклади накожному кроці. Найперше, це економічна оцінка показників діяльності уряду. Однеі теж одночасно називають як видатним досягненням, так і катастрофою.
Як от ціна на газі умови його придбання. Опубліковано безліч даних з цього приводу, а врезультаті – безпорадність у розумінні процесу та його наслідків.
Відсутність улюдей належних знань, призводить до неможливості однозначно оцінити ситуацію.Саме це робить неможливим ефективне управління суспільними процесами з бокугромадян.
Адже дляприйняття рішень, потрібна не інформацію, а зроблений на її основі і задопомогою знань висновок.
Перефразувавши,скажу так – хто володіє інформацією і знаннями для її опрацювання, той володієУкраїною. Ось тут час поставити пряме запитання – в чиїх руках знання?
За рахунокбюджетних (суспільних) коштів утримується наука і освіта. А чи багато у громадизнань, необхідних для того, щоб орієнтуватися у тих процесах, що відбуваються вдержаві?
Складаєтьсявраження, що більшість з освітніх і наукових установ цілеспрямовано утримуютьсяв абсолютно безпорадному стані з допомогою недофінансування та обмежуючогоадміністрування. Деякі, для котрих є все необхідне, працюють на тоталітарніугруповання, котрі здійснюють керування країною.
Сьогодні боротьбаза добробут і процвітання полягає саме в боротьбі за загальнонароднудоступність знань. Слід зауважити, що дуже важливою є форма їх подання, відякої безпосередньо залежить плідність зусиль з їх опанування широким загалом.
Народ Україниповинен мати і повсякденно використовувати наукові знання у всіх сферах життя,в економіці, в політиці, в юриспруденції та в інших царинах суспільнихвзаємовідношень.
Основоютоталітаризму є віра в лідера, сліпа віра, що не потребує раціональноїдоказовості. Звісно, потім вона змінюється такою ж сліпою ненавистю ошуканих.Але нескінченна зміна лідерів, кожен з яких починає як месія, а закінчує якнегідник, дозволяє в цілому утримувати стан керованості сліпим суспільством.
Змінюються лідериі пов’язані з ними владні угруповання, а для людей нічого не міняється.Боротьба між лідерами точиться лише навколо розподілу ресурсів. І їхні цілі,принаймні зрозумілі. Натомість важко зрозуміти мотивацію людей, які тежприймають участь у тій боротьбі, фактично, борються проти себе.
Безперечно, наруку владним пройдисвітам і людська відсутність знань, і звичка жити в умовахдиктатури, і облудливі PR-технології, і відверта брехня.
Але ж це тотальнапрофанація триває так довго, що розумінню не підлягає. Ця стабільність, якумала б зруйнувати якщо не продумана послідовність раціональних дій, то хоча ббезглузда випадковість, напрочуд міцно тримається.
І це дозволяєзробити висновок: володарі та здобувачі «владних крісел» дотримуютьсяміж собою негласної домовленості по недопущенню громади до управліннясуспільними процесами, по недопущенню демократії.
Ознакою появи уїх таборі «білої ворони», може бути тільки одне цілеспрямованізусилля по поширенню в народі суспільних знань відносно управлінню країною.
Розділ 1. Теоретичні аспекти сутності тоталітаризму 1.1 Поняття та сутністьтоталітаризму
Тоталітаризм як типполітичної системи виник в XX ст… Що ж до самого цього слова а так самототалітарних ідей, то вони виникли набагато раніше.
Теоріятоталітаризму складалася в 40—50-х рр. і отримала розвиток в подальшідесятиліття. Вона широко використовувалася Заходом в цілях ідеологічноїборотьби проти комуністичних країн. Перші класичні теоретичні дослідження попроблемах тоталітаризму -роботи Ф. Хайека «Дорога до рабства» (1944) і X. Аренд«Істоки тоталітарізму» (1951), а також спільна праця К. Фрідріха і 3.Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956), в якому зробленаспроба емпірично обгрунтувати тоталітаризм як поняття, сталінізм, щовідображає, і інші однотипні політичні режими.[4, с.23]
Пізніші спробистворити емпіричну, побудовану на базі реальних, фактів теорію тоталітаризму немали успіху, оскільки, відображуючи найодіозніші політичні системи XX ст, вониу міру пом'якшення, лібералізації країн командного соціалізму, все більшерозходилися з дійсністю і до того ж не відображали принципових відмінностейрізних тоталітарних систем.
Тоталітарнаідеологія пройнята патерналістським духом, протекційним відношенням вождів, якідоносять соціальну істину, до недостатньо освічених мас. Ідеологія як єдиневірне учення носить обов'язковий для всіх характер. У нацистській Німеччинінавіть був виданий спеціальний закон що передбачає єдину, обов'язкову для всіхнімців ідеологію. Тоталітарне суспільство створює потужну систему ідеологічноїобробки населення, маніпулювання масовою свідомістю. При цьому політичнапропаганда значною мірою ритуалізується, набуває деяких рис релігійного культу.
Для тоталітаризмухарактерні монополія влади на інформацію, повний контроль над ЗМІ, крайнянетерпимість до всякого інакомислення, розгляд ідейних опонентів як політичнихпротивників. Ця будівля усуває громадську думку, замінюючи її офіційнимиполітичними оцінками. Заперечуються загальнолюдські основи моралі, а сама вонапідкоряється політичній доцільності і по суті руйнується.
Всілякопригнічуються індивідуальність, оригінальність в думках, поведінці, одягу ітому подібне Культивуються стадні відчуття: прагнення не виділятися, бути як всі,зрівняльність, а також низовинні інстинкти: класова і національна ненависть,заздрість, підозрілість, доносительство і тому подібне У свідомості людейпосилено створюється образ ворога, з яким не може бути примирення. Всілякопідтримуються бойові настрої, атмосфера секретності, надзвичайного положення, якене допускає розслаблення, втрати пильності. Все це служить виправданнюкомандних методів управління і репресій.
1.2 Політичніриси ідеологічного контролю в тоталітарних суспільствах
1. Івідповідності з логікою тоталітарної системи всеосяжна ідеологізація суспільствдоповнюється його тоталітарним заполітизовуванням, гіпертрофованим апаратомвлади, її проникненням у всі пори соціального організму. Всесильна владавиступає головним гарантом ідеологічного контролю над населенням.
2. Тоталітаризмпрагне до повного усунення цивільного суспільства, незалежного від владиприватного життя.
3. Політичнасистема, а точніше, партійно-державна організація суспільства, служитьстержнем, фундаментом всієї соціальної і економічної організації, якавідрізняється жорсткою ієрархічною структурою.
4. Ядром тоталітарноїполітичної системи виступає гранично централізований політичний рух за новийпорядок на чолі з партією нового, тоталітарного типа. Ця партія зростається з державоюі концентрує в собі реальну владу в суспільстві. Забороняється всяка політичнаопозиція і створення без санкцій властей будь-яких організацій.
5. До політичнихрис тоталітарного суспільства відносяться також наявність потужного апаратусоціального контролю і примусу (служби безпеці, армія, міліція і тому подібне),масовий терор, залякування населення.
6. Сліпа віра істрах — головні ресурси тоталітарного управління. здійснюється сакралізаціяверховної влади і її носіїв, створюється культ вождів.[4, с.34]
У той же самийчас тоталітарна політична система претендує на вираження народної волі, втіленнявищої народності, або демократії вищого типа. Вона використовуєбезальтернативні форми демократії, які передбачають ухвалення рішень безголосування на основі безпосередньої реакції учасників зборів і що створюютьвидимість всенародної підтримки, які не дозволяють робити реальний вплив напроцес ухвалення рішень. За допомогою псевдодемократичних інститутів владизабезпечується висока формальна мобілізація і участь, наприклад 99,9-процентнаучасть у виборах.
Тоталітаризмнамагається створити адекватну собі соціальну структуру. Прагнучи знайти масовуопору, він проголошує перевагу певного класу, нації або раси, дихотомічноділить всіх людей на своїх і чужих. При цьому обов'язково знаходитьсявнутрішній або зовнішній ворог буржуазія, імперіалізм, євреї і тому подібне впроцесі ліквідації або обмеження приватної власності відбувається масовалюмпенізація населення. Індивід потрапляє в тотальну залежність від держави,без якої переважна більшість людей не можуть отримати коштів існування: роботу,житло і тому подібне
Особа втрачаєвсяку автономію і права, стає повністю беззахисною перед всесильною владою,потрапляє під се тотальний контроль. Робиться спроба сформувати «нову людину»,рисами якої є беззавітна відданість ідеології і вождям, старанність, скромністьу вжитку, готовність на будь-які жертви ради «загальної справи».
Одночасно зломкою колишньої соціальної структури формується нова. Суспільстводиференціюється головним чином залежно від розподілу влади. Володіння владоюабо вплив на неї стає основою соціальної стратифікації, економічних ісоціальних привілеїв. Формується новий, номенклатурний панівний клас — головнаопора тоталітарних суспільств.
Хочатоталітаризм, особливо в його найбільш послідовному, комуністичному варіанті,здійснюючи зрівнялівку в розподілі для більшості громадян, претендує наформування соціально однорідного суспільства, насправді він породжує глибокусоціальну нерівність.
Пануванняідеології і політики виявляється не лише в соціальної сфері, але і в економіці.Тут відмінними рисами тоталітаризму є єтатізація господарського життя,соціальне обмеження, а в ідеалі повне усунення приватної власності, ринкових відношень,конкуренція, планерування і командно-адміністративні методи управління.Встановлюється монополія держави на розпорядження всіма найважливішимисуспільними ресурсами і самою людиною.[6, с.73] 1.3 Різновиди тоталітаризму
Разом ізспільністю засадничих інституційних рис тоталітарні політичні системи мають іістотні особливості, що дозволяє виділити декілька їх найважливіших різновидів.У залежності від пануючої ідеології, що впливає на вміст політичної діяльності,їх зазвичай підрозділяють на комунізм, фашизм і націонал-соціалізм.
Історично першоюі класичною формою тоталітаризму став комунізм (соціалізм) радянського типа,почало якому поклала воєнно-комуністична система, яка у загальних рисахсформувалася в 1918 р. Комуністичний тоталітаризм більшою мірою, чим іншірізновиди, виражає основні риси цих суспільств, оскільки обумовлює повнеусунення приватної власності і, отже, всякій автономії особи, абсолютну владудержави.
Та все жхарактеристика соціалізму радянського типа як тоталітарізму однобічна і нерозкриває вміст і цілі політики в цьому типові суспільства.
Другий різновидтоталітарних політичних систем — фашизм. Вперше він був встановлений в Італії в1922 1. Тут тоталітарні риси були виражені не повною мірою. Італійський фашизм тяжівне стільки до радикального будівництва нового суспільства, скільки довідродження італійської нації і величі Римської імперії, встановлення порядку,твердої державної влади. Фашизм претендує на відновлення або очищення «народноїдуші», забезпечення колективної ідентичності на культурному або етнічному ґрунті,ліквідацію масової злочинності. У Італії кордону фашистського тоталітаризмувстановлювалися позицією найбільш впливових в державі кругів: короля,аристократії, офіцерського корпусу і церкви. Коли приреченість режиму сталаочевидною, ці круги змогли самі відчужити Муссоліні від влади.
Третій різновидтоталітаризму націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний устрійвін виник і Німеччині в 1933г. Націонал-соціалізм має спорідненість з фашизмом,хоча дуже багато запозичує в радянського комунізму і перш за все революційні ісоціалістичні компоненти, форми організації тоталітарної партії і держави інавіть звернення «товариш». В той же час місце класу тут займає нація, місцекласової ненависті ненависть національна і расова. Якщо в комуністичнихсистемах агресивність направлена перш за все усередину — проти власних громадян(класовою ворога), і в націонал-соціалізмі — зовні, проти інших народів. Головнівідмінності основних різновидів тоталітаризму яскраво виражені в їх цілях(відповідно: комунізм, відродження імперії, світове панування арійської раси) ісоціальних перевагах (робочий клас, нащадки римлян, німецька нація).[8, с.13]
Будь-якітоталітарні держави так чи інакше примикають до трьох основних різновидівтоталітаризму, хоча усередині кожної з цих груп є істотні відмінності,наприклад, між сталінізмом в СРСР і диктаторським режимом Пол-поту в Кампучії. 1.4 Сила і слабкість тоталітаризму
Тоталітаризм вйого комуністичній формі виявився найбільш життєпридатним. У окремих країнахвін існує і сьогодні. Історія показала, що тоталітарна система володіє доситьвисокою здатністю мобілізації ресурсів і концентрації засобів для досягненняобмежених цілей, наприклад перемоги у війні, оборонного будівництва, індустріалізаціїсуспільства і так далі Деякі автори розглядають тоталітаризм як одну зполітичних форм модернізації слаборозвинених країн.
Комуністичнийтоталітаризм придбав значну популярність в світі завдяки своєму зв'язку зсоціалістичною ідеологією, що містить багато гуманних, ідеї. Привабливостітоталітаризму сприяв і страх індивіда, що ще не відірвався від общинно-колективістськойпуповини, перед відчуженням, конкуренцією і відповідальністю, властивими ринковомусуспільству. Живучість тоталітарної системи пояснюється також наявністювеличезного апарату соціального контролю і примусу, жорстоким придушеннямвсякої опозиції.
Та все жтоталітаризм — суспільство-самоїд, не здібне до ефективного творення,дбайливому, ініціативному господарюванню і що існує головним чином за рахунокбагатих природних ресурсів, експлуатації, обмеження попиту більшості населення.Тоталітаризм — закрите суспільство, не пристосоване до своєчасного якісногооновлення, обліку нових вимог світу, що безперервно змінюється. Його адаптивні можливостіобмежені ідеологічними догмами. Самі тоталітарні можновладці є полоненимиутопічної за своєю суттю ідеології і пропаганди.
Як вженаголошувалося, тоталітаризм не зводиться лише до диктаторських політичнихсистем, протистоячих західних демократій, що ідеалізуються. Тоталітарнітенденції, що виявляються в прагненні організувати життя суспільства, обмежитиособисту свободу і цілком підчинить індивіда державному і іншому соціальномуконтролю, мають місце і в країнах Заходу.
Розділ 2. Сучасні форми тоталітаризму і авторитаризму.Подібність та сутнісна різниця 2.1 Тоталітаризм та авторитаризм
Тоталітаризм єполітичним режимом, якому притаманні політичне, економічне, ідеологічнепанування правлячої еліти, організованої у цілісний бюрократичнийпартійно-державний апарат (очолюваний лідером), тотальний контроль надсуспільством, втручанням в усі його сфери з метою здійснення такого контролю.(Запропоноване визначення є одним з можливих, оскільки автори багатьохдосліджень з питань тоталітаризму, підручників, словників наводять різнівизначення цього поняття).
До різновидівтоталітаризму належать:
· комуністичнийтоталітаризм (як штучна форма соціальної інтеграції, заснована на приматікласового підходу, запереченні права на приватну власність, заборону автономіїособистості тощо);
· фашизм (який упервісному варіанті італійської ідеократії тяжів до забезпечення національноїєдності під владою сильної держави, передбачав синтез концепції нації якцінності та догматизованого принципу справедливості);
·націонал-соціалізм (як синтезований тип ідеократії, який передбачає втіленняідей расизму, шовінізму, зовнішньополітичної експансії) [1, с.24].
Таким чином,тоталітарними можна вважати режими у нацистській Німеччині, в СРСР(досталінський та сталінський періоди), у Китаї за часів правління Мао Цзедуна,у Камбоджі за часів правління Пол Пота, в Італії за часів правління Муссолініта деякі інші.
Авторитаризмможна визначити як недемократичний політичний режим, який передбачаєконцентрацію влади в руках окремої особи або групи осіб, котрі не прагнутьдосягнення суспільної згоди стосовно легітимності їх влади. При цьомувідбувається зменшення ролі представницьких інститутів влади і громадян вцілому, вони усуваються від процесу прийняття політичних рішень.
Середавторитарних режимів виокремлюють:
·військово-бюрократичні диктатури, встановлені внаслідок військових переворотівчерез наявність нерозвиненого громадянського суспільства та слабкістьдемократичних традицій, коли офіцерський корпус виступає найбільшзорганізованою силою, яка має ресурси для захоплення влади у державі (Греція,Аргентина, Бразилія, Парагвай, Чилі, деякі інші країни Латинської Америки,Африки та Азії);
· персональнітиранії, різновидом яких виступає султанізм, коли влада належить диктаторові таспирається на підтримку розгалуженого поліцейського апарату (Сомалі, Гаїті,Уганда, Нікарагуа);
· абсолютистськімонархії, коли монарх має необмежену владу у виконавчій, законодавчій тасудовій сферах, а представницьких органів влади не існує (Йорданія, Марокко, СаудівськаАравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати);
· олігархічні,коли влада належить певним корпоративним кланам;
· вождистські(або режими особистої влади), які спираються на авторитет сильного лідера,можуть мати підтримку народу і передумовою становлення яких може виступатипевна загроза для держави (що дозволяє лідерам використовувати для консолідаціїнаселення гасла націоналізму, незалежності, модернізації тощо);
· змішані, якімістять елементи різних режимів (наприклад, військовий режим, який буловстановлено у Чилі 1973 року, пізніше було трансформовано у режим особистоївлади);
· неототалітарнірежими, які формально функціонують за наявності багатьох партій, опозиції,періодичних виборів, але влада зберігається в руках однієї партії (Сирія).
При цьому удеяких країнах (Сінгапур, Південна Корея, Таїланд) авторитарна влада змогласконцентрувати зусилля та ресурси для розв’язання завдань економічногозростання, проведення радикальних реформ, забезпечення громадського порядку, атакож не допустити протистояння групових інтересів. 2.2 Подібність та сутнісна різниця
Деякі дослідникитоталітарних режимів схильні відносити їх до авторитарних диктатур. Причиноюцього є нехтування принципових відмінностей цих режимів, зокрема, особливостейїх приходу до влади, цілей державного панування та механізмів управліннясуспільством. Проте деякі автори звертають увагу на недоцільність підмінипонять. Зокрема, у праці “Джерела тоталітаризму” Х. Арендт наголосила напринципових розбіжностях між тоталітарним правлінням, диктатурами і тираніями.Деспотії та тиранії, на її думку, передбачають рівність умов для підвладних,але для тоталітарного правління таке зрівнювання не було достатнім, оскільки незачіпало неполітичних суспільних зв’язків між підвладними. М. Драхт вказував,що тоталітарні диктатури, на відміну від авторитарних, намагаються впровадити усуспільстві радикально нову систему цінностей. М. Кертіс визначив тоталітаризмяк “специфічний тип сучасного режиму за часів масової демократії, який тримаєнаселення під контролем за допомогою різноманітних засобів, особливо терору”.Автор зазначив, що існують інші диктатури, де має місце “елітистськеуправління, довільне використання політичної влади, зведення до мінімумуособистих прав індивідів, ієрархічні інститути” [2, с. 43]. Я. Корнаї у праці“Соціалістична система” звернув увагу на те, що часто соціалістичну системуототожнювали із військовою диктатурою [4, с.22 ]. Але необхідно зважати, що заумов військової диктатури влада перебуває в руках військових, а у класичнійсоціалістичній системі управління суспільством здійснює партія. Проте вартовраховувати важливу роль, яку у такій державі відіграють армія та поліція підконтролем партійних органів. Водночас військові диктатури у Латинській Америці,Африці та Азії, які здійснюють терор, за своїм характером, як зазначив автор,не виступають тоталітарними, оскільки не прагнуть контролювати всі без виняткусфери суспільства.
Коли йдеться простановлення тоталітаризму, то вирішальну роль у той період відіграє масовапідтримка тоталітарних рухів, а згодом – тоталітарних режимів. Наявністьмасового суспільства, яке виступає однією з передумов його тоталітарності,призводить до необхідності харизматичного лідера або лідера, який згодом стаєхаризматичним. Натомість становлення авторитарного правління відбуваєтьсявнаслідок насильницького захоплення влади окремою особою або групою осіб [5, с.54](коли існує підтримка еліти різними зацікавленими силами). При цьому, навідміну від тоталітаризму, в цей період характерною є деполітизація мас,нейтральне або вороже їх ставлення до влади. Проте це не виключає можливістьпояви харизматичного лідера в авторитарній державі.
Харизматичнийлідер за умов тоталітарного режиму очолює єдину в країні партію, яка маємонополію на владу. На таку рису тоталітарної держави вказує більшістьдослідників тоталітаризму. Зокрема К. Фрідріх та З. Бжезинський у праці“Тоталітарна диктатура та автократія” зазначали, що необхідною длятоталітаризму є наявність єдиної масової партії, яку, як правило, очолює одналюдина і до складу якої входить відносно невелика частина населення; такупартію організовано за ієрархічним принципом, і вона або стоїть надбюрократичною державною організацією, або тісно з нею пов’язана [6, с.52]. Р.Арон у праці “Демократія та тоталітаризм” також писав про наявністьмонопольного права партії на політичну діяльність [7, с.43].
На противагупринципу заборони створення інших партій при тоталітаризмі, за авторитарнихрежимів можлива багатопартійність, але реальної конкуренції між партіями уборотьбі за владу немає. При цьому допускається обмежений плюралізм, існуванняформальної, підконтрольної владі опозиції, навіть формальна боротьба за владу.Проте діяльність такої опозиції не може загрожувати основам системи. Реальнаконкуренція у боротьбі за політичну владу не допускається.
Заборонасуспільно-політичного плюралізму, опозиційних партій та рухів є особливістюсуто тоталітарних режимів. У тоталітарній державі заборонено навіть формальнуопозицію. Таку ситуацію зумовлено вимогою всезагальної підтримки режиму, колизаборонено не лише опозиційну діяльність, але й опозиційні переконання. Прицьому, різні підходи до зазначеного питання за умов функціонування обох видівнедемократичних режимів призводять до того, що реальна опозиція існувати неможе.
Що стосуєтьсягромадянського суспільства, то його скасування тоталітарною державою з метоюусунення впливу різних суспільних груп, які можуть мати різні інтереси тачинити опір режимові, призводить до порушення соціальних зв’язків (міжіндивідами, суспільними групами, зв’язків з державою). Натомість у авторитарнійдержаві зазвичай є елементи громадянського суспільства, які не повністюпоглинаються державою.
Однією знайсуттєвіших особливостей тоталітарного режиму, яка виступає його метою іводночас засобом функціонування, є встановлення тотального контролю над усімасферами суспільства. (Легкість здійснення контролю над суспільством під часвиникнення тоталітарних рухів та встановлення тоталітарних режимів зумовлюєтьсяпошуком членами суспільства контролюючої сили, а потреба у зовнішньомуконтролі, у свою чергу, виникає через невпевненість у своєму становищі танебажання брати на себе відповідальність). Авторитарне ж правління не претендуєна таку монополію. Йому притаманне обмежене адміністративне втручання,збереження автономності особистості та суспільства у неполітичних сферах.
В цілому,політична несвобода особи безпосередньо пов’язана із сутністю феноменів яктоталітаризму, так і авторитаризму. Проте вона є “пасивною” за авторитарнихрежимів та “активною” за режимів тоталітарних. Останні потребують не лишеусунення опору з боку населення, але й висловлення лояльності до режиму у форміактивної підтримки, яка є подібною до поведінки членів масового суспільства.Таку підтримку громадяни мають висловлювати на мітингах, маніфестаціях, іншихмасових зібраннях: це має формувати ілюзію долученості особи до ширшихсуспільних процесів та ілюструє прагнення тоталітарного режиму мобілізуватимаси на реалізацію поставлених ним завдань, зумовлене потребою використання рисмаси та її атомізованих індивідів.
Стосовно проблемимобілізації населення у тоталітарних державах та простоти її здійснення, то цеобумовлюється маргіналізацією індивідів (внаслідок суспільно-політичних таекономічних криз, які мали місце у ХІХ – на початку ХХ ст.), яким притаманнепрагнення забезпечити стабільність свого становища, та виникненням масовогосуспільства. Тоталітаризм широко використовує такі форми мобілізації мас, яквибори (які є формальними), урочисті збори, мітинги, паради (оскількиманіпулювати масою набагато легше через наявність спільного для неї настрою тазменшення схильності її членів критично сприймати інформацію) [8, с.34]. Тутважливу роль відіграє й патерналістська свідомість, для якої будь-яка влада єзаконною та виправданою, оскільки може гарантувати стабільність. (Наявністьпатерналістської свідомості також має суттєве значення у деяких авторитарнихдержавах).
Формування такоїсвідомості не належить до цілей авторитарних диктатур, які потребують лишеусунення опору з боку населення. Тому за умов авторитаризму має місце так звана«пасивна» несвобода особи, коли громадяни не мають права брати участь вопозиційних рухах, але і не зобов’язані відкрито підтримувати режим.
Оскількитоталітарна влада спирається на підтримку народу, то такому режимовіпритаманний культ вождя. Наявність у мас мотивації пошуку вождів, які можутьвідновити суспільну стабільність, можна пояснити за допомогою психологіїатомізованої маси. Маса не лише прагне знайти контролюючу силу, але й самазвеличує лідерів. За допомогою такого ірраціонального зв’язку з вождями масавідчуває себе суб’єктом історії. Зокрема, Х. Арендт звернула увагу на такеявище, як ідентифікація мас із лідерами. Тому велич вождів маси сприймали яквласну велич.
Варто відзначитий іншу причину виникнення культу вождів у тоталітарних суспільствах – активневпровадження у свідомість народу за допомогою засобів пропаганди міфів прогероїзм вождів. Такий лідер має відчувати настрої маси. У свою чергу, вождьформує маси, хоч вони цього не усвідомлюють.
Лідери маси єхаризматичними. Про харизматичність диктаторів авторитарних держав можнаговорити лише у деяких випадках (коли йдеться про вождистські диктатури тощо).При авторитаризмі, наприклад, коли йдеться про держави Південної Америки абодеякі європейські диктатури, зберігається дистанція між народом та диктатором –політичним лідером, якого він не підтримує і який такої підтримки не потребує,оскільки спирається на суто силові методи захоплення влади та управління. (Насилові структури влади при здійсненні управління суспільством спираються ітоталітарні, і авторитарні режими). Проте нехтувати підтримкою населення можене кожен авторитарний правитель.
В цілому длятоталітарної влади питання її легітимації є визначальним. Натомість авторитарнірежими зазвичай нехтують ним. Саме для доведення своєї законності тоталітаризмвикористовує ідеологічні доктрини, які містять відповідні положення.
При розглядіособливостей ідеологій, до речі, увагу привертає питання наявності етатистськихдоктрин. У авторитарних державах вони відіграють суттєву роль у діяльностірежимів. Стосовно тоталітарних держав, про аналогічні доктрини може йтися лишеу деяких з них. Щодо наявності етатистських доктрин у комунізмі і фашизмі,згідно з ідеями італійського фашизму, держава виступала як самоціль тацінність, а комуністична ідеологія розглядала державу як засіб розв’язаннякласових суперечок та побудови комуністичного суспільства.
Авторитаризм дляпояснення доцільності своєї влади використовує інші аргументи, засновані напідтримці традицій, націоналістичних лозунгах, необхідності швидкоїмодернізації, боротьби з військовою загрозою тощо (використанні харизми лідера– у випадках, коли становлення авторитаризму може бути підтримане народом). Прицьому, масова підтримка, забезпечення якої є визначальним для тоталітаризму, незавжди має значення, оскільки авторитарні режими приходять до влади переважноза допомогою використання силових методів. Тобто, авторитаризм набагато меншецікавиться питанням легітимації влади і не здійснює інтенсивної мобілізаціїнароду з метою її підтримки. Отже, населення сприймає його, як правило, якнелегітимний режим. Натомість населення тоталітарних держав визнає легітимністьтоталітаризму.
Засобоммобілізації мас та легітимації режиму при тоталітаризмі виступає відповіднаідеологія. Тому наявність єдиної офіційної ідеології є ще однією визначальноюрисою тоталітарного режиму. Ідеологію, настанови якої стосуються всіх сферсуспільства і для якої притаманне несприйняття старих порядків та закликбудувати новий світ (за необхідності – й насильницьким шляхом), маютьпідтримувати всі громадяни.
Імплементаціятакої ідеології в масову свідомість, а також здійснення тотального контролю надсуспільством є метою тоталітарної влади. Для цього тоталітаризм використовуєідеологічну пропаганду, індоктринацію та методи політичної соціалізації, колиіндивіди опановують форми політичної поведінки, суспільні норми та цінності. Іякщо для функціонування тоталітарного режиму суттєвою є дієвість тоталітарноїпропаганди (в реальності – заміна пропаганди ідеологічною обробкою) дляформування тотальної відданості, яка виступає психологічною основоютоталітарного панування, то, як зазначено вище, у авторитарних державахпроблема підтримки режиму населенням, як правило, нехтується. Також, якщонаголошувати на розбіжностях режимів, політизації суспільства (освіти тощо) притоталітаризмі можна протиставити деполітизацію населення в авторитарнихкраїнах. Такі заходи спрямовуються на формування відповідного типу особистості,психологія якої і дозволяє тотальне домінування (як здійснення мети режиму).
Зазначені цілі непритаманні авторитарним диктаторам, які, як правило, не керуються певноюідеологією при захопленні влади і не прагнуть контролювати неполітичні сфери.
Отже,неподібність цілей спричиняє розбіжності у деяких методах управління. Ізврахуванням того, що в обох випадках влада спирається на силу та репресії(важливо підкреслити, що авторитарні диктатури застосовують силові методи і пристановленні, і під час функціонування, а тоталітарні – лише по приході довлади), принциповою є різниця між масовим терором у тоталітарній державі, якийспрямовується не лише проти реальних чи уявних опонентів режиму, але й використовуєтьсяяк засіб управління суспільством, та „вибірковим” терором у авторитарнійдержаві (репресії спрямовуються проти опозиції, дії якої загрожують політичнійсистемі). Тобто, терор є засобом управління тоталітарним суспільством. Длявиправдання масових репресій, а також жорстких методів управління і обмеженнясвободи особистості, використовується створення так званого «образу ворога», уякості якого виступають прибічники інших ідеологій.
Однак, незважаючина численні відмінності, авторитарні й тоталітарні режими мають деякі спільніособливості, які відрізняють їх від режимів демократичних. Серед таких рис,окрім кількох перерахованих, – зосередження влади в руках окремої особи абогрупи осіб, усунення громадян від участі у процесі прийняття політичних рішень.Або ще можна говорити про формальну участь у такому процесі громадянтоталітарної держави та про відповідне усунення від неї громадян державиавторитарної. У такому контексті варто відзначити проведення формальних виборіву тоталітарній і авторитарній державах (виборів, відповідно, регулярних танерегулярних). Також потрібно вказати на формальне існування представницькихінститутів, формальну реалізацію принципу поділу влади та реальне злиттязаконодавчої, виконавчої і судової влади, а також на обмеження прав людини, щоє одним з найсуттєвіших принципів функціонування обох режимів.
Розділ3. Суспільство в тоталітарної системи 3.1 Основна характеристикатоталітарної системи
Тоталітаризм (відлатів. «тоталь» — загальний, всеосяжний) — це політичний режим, при якомугромадянин є об'єктом повного контролю і управління. Він характеризуєтьсяфактичним безправ'ям індивідів при формальному збереженні їх прав. Політичнийрежим залежить від міри розвитку суспільства, зовнішніх чинників, від влади.
У антиутопіях Е.Замятіна «Ми», Дж. Оруелла «1984» тоталітарних буд описані як замкнутераціонально-технократичне суспільство, яке перетворює його на «гвинтик» наоснові психофізичної інженерії і знищення моралі, кохання, релігії, справжньогомистецтва і науки. З середини 30-х років різні концепції тоталітаризмупочинають поширюватися в соціально-філософській і художній літературі якосмислення практики нацизму і сталінізму.[12, с.123]
Ми спробуємо датихарактеристику тоталітарної політичної системи на прикладі нашої країни понаступних напрямах: ідеологія, політика, економіка.
За 75 років СРСРпройшов три етапи тоталітаризму: перший — з 1917 року до кінця 20-х років;другий — з кінця 20-х до середини 50-х років; третій — з середини 50-х досередини 80-х років.
Тоталітаризмякісний інше явище, ніж будь-яка інша влада, наскільки б суворою вона не була.Це феномен ідеологічний, і тоталітарні режими, перш за все — режимиідеологічні. Вони народжені ідеологією і існують ради неї. Якщо в традиційномудеспотичному суспільстві політична влада само цінна і її носії використовуютьідеологію як засіб для підтримки цієї влади, то для носіїв тоталітарногопочатку само цінна ідеологія, а політична влада завойовується з метою затвердженняцієї ідеології. Закономірно, що метою вже сталого режиму є поширення своєїідеології в максимальному масштабі. Зовнішня експансія таких режиміввикликається не стільки територіальними домаганнями і економічнимистимул-реакціями (як, наприклад, придбання ринків збуту, робочої сили і такдалі), але головним чином ідеєю світового панування своєї ідеології.
Тоталітарнийрежим ідеологізує всі сфери життя, втрачаючи всяку здібність до самокорекції.При цьому ідеологія виходить з деякої первинної системи ідеалів. Жовтневареволюція ввела у нас істотно нову (замість самодержавної) систему вищихідеалів: світову соціалістичну революцію, ведучу до комунізму — царствасоціальної справедливості, і ідеальний робочий клас. Ця система ідеалівпослужила основою для створеної в 30-і роки ідеології, яка проголошувала ідеї«непогрішимого вождя» і «образу ворога». Народ виховувався у дусі преклонінняперед ім'ям вождя, у дусі безмежної віри в справедливість кожного його слова.Під впливом феномену «образ ворога» поширювалася підозрілість і заохочувалосядоносительство, що вело до відокремлення людей, зростання недовір'я між ними івиникнення синдрому страху. Протиприродне з точки зору розуму, але поєднанняненависті до дійсних і уявних ворогів і страху, що реально існує в свідомостінароду, за себе, обожнювання вождя і брехлива пропаганда, терпимість донизького рівня життя і побутової невлаштованості — все це виправдовувалонеобхідність протистояння «ворогам народу». Вічною боротьбою з «ворогаминароду» в суспільстві підтримувалася постійна ідеологічна напруженість,направлена проти щонайменшого відтінку інакомислення, самостійності думок.Кінцевою «надзадачею» всієї цієї жахливої діяльності було створення системитерору страху і формальної однодумності.
На рубежі 1950—60-хроків із закінченням перманентного ідеального стану (XX з'їзд зруйнував міф провнутрішніх «ворогів народу», були проголошені паритет сил з НАТО і «остаточнаперемога соціалізму в нашій країні») і одночасно почалися процесидеідеологізації і розпаду ідеї безумовної переваги соціалізму і неминучостісвітової соціалістичної революції.
Будь-якатоталітарна система створює культ. Але справжнім і головним об'єктом йоговиступає не людина, а влада як така. Культ влади — в цьому полягає єствототалітарної системи. Влада виявляється надцінністю — цінністю абсолютного,вищого порядку. Хто має владу — має все: розкішне життя, підлесливість тих, щооточують, можливість висловлювати думки по будь-якому приводу, задовольнятикожну свою чудасію і так далі Хто не має влади, не має нічого — ні грошей, нібезпеки, ні пошани, ні права на свою думку, смаки, відчуття.
Створюючи свійкульт, тоталітарна влада містифікує всі владні функції, безмежно перебільшуючиїх значення, засекречувавши ті, що забезпечують їх величезні засоби ізаперечуючи роль будь-яких об'єктивних обставин. А точніше, для влади не існуєнічого об'єктивного, нічого, що відбувається само собою, без її керівництва,втручання і контролю.[10, с.73] 3.2 Ідеологія тоталітарної системив Україні в ХХ ст
Культ владивиявився набагато життєво за культ особи. Ми давно вже навчилися критичновідноситися до самовихвалянь влади, розуміючи незначність або відносність їїреальних успіхів. Але вважати, що наші біди пояснюються лише тим, що керівництвонедоглядало, помилилося, що воно винне або навіть злочинно — означає все щезалишатися в полоні культу влади. У цьому, власне, і полягають ілюзії XXз'їзду: раніше влада була поганою, тепер влада буде хорошою, але вона як була,так і залишиться всесильною. Позбавлення від тоталітарної містифікації в іншому— в розумінні нікчемності реального значення влади порівняно з процесамисамоорганізації суспільства.
Картина світутоталітарної свідомості не обмежується стосунками між народом і владою. Вонавключає і глибинні уявлення про причинність, природу речей, про час, людині ітак далі Прийняття цієї міфології — не лише наслідок пропагандистськихманіпуляцій. Будучи найкоротшою дорогою на щастя в готівкових умовах існування,тоталітарна міфологія приймається добровільно і з вдячністю.
Носіями міфологіїтоталітаризму є люди що як належать, так і не належать до владної еліти.Розглянемо основні елементи тоталітарної картини світу.
1. Віра впростоту світу — це центральна характеристика тоталітарної свідомості. Віра в«простий світ» не дозволяє відчути ні власну індивідуальність, нііндивідуальність близької людини. Ця віра наводить до поширення негативноїустановки по відношенню до знання взагалі і до інтелігенції як його носіязокрема. Якщо світ простий і зрозумілий, то вся робота учених є безглуздоювитратою народних грошей, а їх відкриття і виводи — лише спроба заморочитилюдям голову. Ілюзія простоти створює і ілюзію всемогутності: будь-яка проблемаможе бути вирішена, досить віддати вірні накази.
2. Віра внезмінний світ. Всі елементи суспільного життя — лідери, інститути, структури,норми, стилі — сприймаються як застиглі в нерухомості. Новації побуту ікультури ігноруються до тих пір, поки не будуть імпортовані в таких кількостях,що стануть сприйматися як давно відомі. Винаходи не використовуються, відкриттязасекречуються. Паспортна система прив'язує людей до одного місця проживання, атрудове законодавство — до одного робочого місця. Віра в незмінність світувабить недовіру до змін.
3. Віра всправедливий світ. Царство справедливості здійснюється в кожному тоталітарномурежимі. Комунізму ще немає — побудувати його заважає оточення, але соціальнасправедливість вже досягнута. Заклопотаність людей справедливістю по своїй силіі загальності важко порівняти з яким-небудь іншим людським мотивом. Ім'ямсправедливості здійснювалися найдобріші і найжахливіші справи.
4. Віра в дивнівластивості світу. У ній виявляється відірваність тоталітарної свідомості відреальності. Здійснюючи індустріалізацію, влада була зацікавлена в створеннікульту техніки. Чудесам прогресу додавалися магічні властивості. Проте кредитцієї віри не безконечний. Ось вже трактори є в кожному колгоспі, а достатку невидно. Владі доводиться обіцяти нові чудеса.[8, с.63]
Ми застали етаппереродження віри, коли вже і влада, і техніка, і офіційна культура не лишевтратили свою чудотворну силу, але взагалі перестали привертати до себе увагу інадії. Розпад тоталітарної свідомості в брежнєвську і брежнєвську для постаепоху був відмічений незвичайним розквітом ірраціональних вірувань.
Влада міняєлюдей. Вибіркові репресії, підбір і розставляння кадрів, маніпулювання людьмиведуть до того, що нова політична система створює нового психологічного типа.Ключові пости в партії, в управлінні країною, в армії і так далі займають люди,що понад усе відповідні практиці тоталітаризму, підтримують її і готовіздійснювати. Одночасно люди, сформовані владою, вимагають від владної елітивідповідності тоталітарному канону. В умовах стабільності це вплив навряд чи істотно,але в період соціальних змін, особливо реформ зверху, це консервативний тискможе виявитися потужним чинником гальмування.
Основноюсоціальною силою, на яку спирався тоталітаризм в період його формування, був неякийсь певний клас, а люмпен в широкому сенсі слова, люди різного соціальногопоходження, вибиті зі своїх традиційних соціальних «луз» потужними економічнимиі військовими потрясіннями, люди з маргінальною психологією. В Україні саме цілюди з ентузіазмом кинулися в партію під час «ленінських закликів», неутрудняючи себе необхідністю розібратися в основних ідеях марксистської теорії.
Пасивна опозиціябільшості населення і лютий опір колишніх імущих класів не могли не привести наякомусь етапі до політичного і духовного тоталітаризму, до розгулу терору.Цілком природно, що в умовах переважання селянського населення в країні поньому і припав основний удар. В цілях збереження позицій нова влада частенькобула вимушена найсуворішим чином розправлятися і з робочим класом, від іменіякого вона управляла. Але найбільша утрата нашому народові нанесла тоталітаризмдуховний. Практично всю інтелігенцію, що втілювала дух народу, тоталітарномурежиму довелося знищити, і вона або емігрувала (і сприяла творчому стрибкуЗаходу), або закінчила свою дорогу трагічніше на рідній землі. Тоталітарнесуспільство не може дозволити собі такої розкоші, як свобода думки.
Шари люмпенів всуспільстві в тій чи іншій мірі присутні впродовж всієї його історії. Але лишена певному етапі суспільного розвитку (тобто в XX столітті) ці шари стаютьсоціальною базою тоталітарних політичних режимів і висувають з себе «кадри»вождів і виконавців (як, втім, і жертв).
Люмпенізованігрупи суспільства соціально аморфні, соціальний-політично і економічнодезорієнтовані, вороже налагоджені до всіх останніх соціальних шарів і груп,стабільним життєвим устроєм, що володіє, визначеністю етичних принципів і ін.
Відмінністьлюмпена XX століття від аналогічних соціальних груп в попередні епохи полягаєперш за все в тому, що «люмпенізатором» в даному випадку виступає сама держава,що монополізує економіку, або супермонополії, зрощені з державою і в цьомуплані мало чим від нього що відрізняються.
Соціальнівластивості люмпенів шарів суспільства роблять їх сприйнятливими до радикальнихідеологій і радикальних політичних режимів. В історії України люмпенізаціянаселення завжди складала характерну рису її суспільного життя.Суперцентралізована держава, що затвердилася з часів Івана Грізного, до XXстоліття не втратило своєї сили. Піддані царя ніколи не користувалисяцивільними правами і свободами. Причому це відносилося до всіх шарівсуспільства. Післяреформений (після 1861 року) розвиток дав паростки цивільногосуспільства, але одночасно, через обезземелення селян і пролетаризаціюнаселення підсилило і люмпенізацію значних його груп. Революція 1905—1907років, з одного боку (через Конституцію), легітимізувала зростаюче цивільнесуспільство, а з іншої — підсилила і загострила протиріччя між люмпенами ібуржуа. Жовтень 1917 року поклав становленню цивільного суспільства. Процеси люмпенізаціїохопили все суспільство.
Другий етаптоталітаризму характеризується тим, що він вже сформував свою власну соціальнубазу, що повністю відповідає його зрілим формам. Це армія бюрократії, здатна задопомогою каральних органів дати відсіч всім, хто підніметься на рівень«розуму» і заявить про свої права.
Бюрократизаціявсіх форм управління суспільством відбувається таким чином. В умовах повністюодержавленої економіки державний апарат стає тотальним власником всіхматеріальних складових життя суспільства. Це робить його з неминучістю ігосподарем всіх продуктів духовного виробництва. При володінні апаратом всієюповнотою влади у нього немає і не може бути політичних конкурентів, всуспільстві не складаються і механізми заборон і противаг. Державно-партійнийапарат не може не обюрократитися в таких умовах.
Бюрократизмвиявляється не лише в надмірному розростанні апарату, він виливається і втотальну засекречену всіх форм і методів його діяльності. Пануванняцентралізованно-адміністратівних форм управління всіма сферами суспільногожиття — необхідна риса бюрократизації. Здорова конкуренція альтернативнихуправлінських рішень підміняється апаратною інтригою, а суперництво фахівців —кар'єрно -клієнтними стосунками.Розвиток вказаних рис бюрократизованого апарату рано чи пізно наводить до йогонездатності здійснювати раціональне управління суспільством. Але оскількивладні права його ніким не обмежуються, то основною формою його діяльності стаєадміністративне свавілля. Все це доповнюється адміністративним обмеженням всіх,навіть елементарних, прав і свобод індивіда (включаючи права на вибір місцяпроживання і пересування усередині власної країни, не говорячи вже про правовиїзду за її межі).
В ході третьогоетапу остаточно формується «номенклатура», привілейований прошарок, увійти доякої було не просто, але «випасти» з неї можна було лише за особливо одіознігріхи. Кордони між різними шарами суспільства стають менш рухливими. І все цевідбувається під гаслами рівності і справедливості, що запанувала. 3.3 Піар процес в тоталітарнихсуспільствах
Виникненнятоталітаризму можливе лише в такому суспільстві, де багатопартійна системазмінялася однопартійною. В цьому випадку партія, прийшовши до влади, прагне знищитивсю політичну опозицію. Вже на першому етапі тоталітаризму в СРСР запанувавполітичний тоталітаризм: йдеться про однопартійній системі і абсолютномуодержавленні всієї політичної системи, включаючи всі громадські організації.Політичні стосунки і інститути в суспільстві, по суті, зникають або носятьформально-декоративний характер.
Головнимзавданням партії стає безперервне формування потрібної для неї людини.Суспільству систематично нав'язувалася думка, що партія шукає власті не радинеї самої, а ради блага більшості.
Процесстановлення і затвердження тоталітаризму також передбачає і насильницьку«організацію» суспільного життя на принципах «надзвичайного положення», щонеминуче супроводжується мілітаризацією. У нашій країні додаткові можливостіцьому процесу надавалися і самим принципом організації політичної влади —концентрацією всіх її гілок — законодавчою, старанною і судовою — в рукаходного суб'єкта, Поради. Номінальна реалізація гасла «Вся влада Порадам»закономірно привела до концентрації її в руках виконавського комітету. Черезоднопартійну систему, що склалася, сталося злиття виконавського комітету запаратом правлячої Комуністичної партії, що гранично заполітизовувало виконавчувладу.
Така«організація» суспільного життя обумовлює вживання засобів прямого терору, щоініціюється зверху, підтримуваного і активно здійснюваного люмпенізованойчастиною суспільства.
Ведучій і,безумовно домінуючою формою соціальних стосунків в умовах тоталітаризму єполітика, заснована на прямому насильстві, тому заполітизовування тоталітарногосуспільства супроводжується його мілітаризацією. У СРСР починаючи з другоїполовини 20-х років мілітаризованими виявилися всі сфери суспільного життя.
Джерелом,економічною базою тоталітаризму є тотальна державна власність (на засобивиробництва перш за все). Економічну основу цих благ складаєрепресивно-примусовий спосіб організації виробництва, що базується намонопольній державно-бюрократичній власності.
У нашій країнівідміна приватної власності означала зосередження власності в руках вузькоїгрупи людей, що стоять у влади. Колективно партія володіє всім, тому що вонавсім управляє і розпоряджається продуктами так, як вважає потрібним. У рокипісля революції вона змогла зайняти пануюче положення майже безперешкодно,оскільки процес йшов під прапором націоналізації. Вважалося, що якщо класкапіталістів позбавити власності, то настане соціалізм. Проте В. І. Леніннабагато глибше, ніж його соратники, розумів, що соціалізм неможливо будувати вумовах тоталітарної системи, як і не можна «залізною рукою загнати людство вщастя».
Вимушений перехіддо непу свідчив про визнання неготовності України швидко побудувати соціалізм ідосягти цієї мети одним стрибком. Проте неп виявився недовговічний. Розвитоктоварно-грошових стосунків і пов'язана з ним демократизація суспільства почалипомалу позбавляти владу ореолу святості і підточувати таким чином основитоталітаризму. Вже на початок 30-х років перемагає курс на реанімацію«військового комунізму». В області економіки це означало перемогу ідеї єдиногоекономічного устрою. Особа в країні повністю втратила економічну свободу і навсе життя попала в залежність від держави, що втілювалася в особіпартійно-бюрократичного апарату. Восторжествувала політика матеріальноїзрівнялівки.
Третій етап тоталітаризмув області економіки характеризується досягненням вищої міри насильства, ісуспільство починає закосневти і стагнувати. Проте прискорений розвитоксучасного світу, прогресуюча взаємозалежність країн ведуть до того, щостагнація практично відразу починає розглядатися як деградація. Але власті, якіоголосили нашу країну «маяком всього людства», були не в силах змиритися зситуацією економічної «гонки без розвитку» з упором на чисто кількісніпоказники, що фактично відкидало країну ще далі від передових країн.
Після відмови віднасильницьких методів управління керівники СРСР з метою «урівноваженнясуспільства» починають «розгвинчувати гайки». Але оскільки не сталося відходувід істоти тоталітарної системи, цей процес міг йти лише в одному напрямі, убік ослабання контролю над роботою і дисципліною.
Фактичноскладається новий механізм примусу особи: люди штучно змушують до «нічого не роботи»,а ті, хто не позбавився від ілюзій і не згоден з порочною формулою «ти вдаєш,що працюєш, ми вдаємо, що платимо», поступово схиляються до алкоголізму,«вирушають» в східні вірування, наркоманію і тому подібне Серйозна жнезадоволеність управлінцями розглядається як антисистемна, «антирадянська»діяльність. Створюється порочний круг, виходу з якого немає.
Висновки
Наприкінці роботихочу ще раз відмітити, що серед аспектів тоталітаризму, притаманних суто цьомутипові режимів і несумісних з властивостями авторитарних диктатур, є існуванняєдиної партії, яка володіє монополію на владу, та єдиної офіційної ідеології, атакож наявність концентраційних таборів.
Принциповірозбіжності як у політичній, так і у економічній та соціальній сферах можнаспостерігати в процесі трансформації недемократичних режимів, їх переходу додемократії.
При розглядіцього питання потрібно зважати на те, що, наприклад, складнощі модернізаціїпосткомуністичних країн пов’язані з наявністю слабких держав, аморфнихполітичних партій, монополізованих, неефективно керованих економік,нерозвиненого сільського господарства, слабких соціальних служб. До того ж,труднощі розвитку громадянського суспільства обумовлюються скасуваннямсуспільних механізмів, які існували протягом тривалого часу, – тобто йдетьсяпро його створення практично „з чистого аркуша”. В цілому відбувається перехідвід однієї економічної та політичної системи до принципово іншої, а не лише проусунення структурних диспропорцій.
Зважаючи навідмінні від тоталітаризму особливості авторитарних держав, відповіднітрансформаційні процеси у них відбуваються швидше. Суттєве значення маєможливість прискорення переходу від авторитаризму до демократії через наявністьелементів громадянського суспільства, існування незалежних від державиекономічних інтересів, на основі яких можуть бути сформовані інтереси політичні.Необхідно зважати на те, що при такій трансформації повинні відбуватися не лишеполітичні, але й комплексні економічні реформи. Централізоване керуванняекономікою за допомогою бюрократичної координації її складових є обов’язковимдля всіх типів тоталітарних режимів, незважаючи на їх відмінності у цій сфері.Натомість для авторитарних режимів може бути характерною наявність як ринкової(а не лише її елементів), так і командної економіки, що, у свою чергу, можезумовити відносну легкість здійснення реформування. І якщо тоталітарні режими,порівняно з іншими, не мають переваг, то такі риси авторитаризму, якспроможність забезпечити суспільний порядок, здійснити реорганізацію суспільнихструктур, зосередити зусилля на розв’язанні стратегічних питань (завдяки концентраціїповноважень) тощо за певних умов (коли режим виступає втіленням не сваволі, асильної влади, зосередженої в руках окремої особи або групи осіб) можутьвиступати ефективним засобом здійснення реформ. Тому встановлення авторитарнихрежимів часом виправдовується за умов суспільно-політичних криз, військовоїзагрози державі тощо, коли жорсткі методи управління є необхідними длядосягнення суспільної стабільності, подолання кризової ситуації абонеобхідності мобілізації ресурсів для боротьби із загрозою. Йдеться про сильнувладу, концентрацію владних повноважень, яка призводить до встановлення абовідновлення демократії, розвитку інститутів ринкової економіки, економічногозростання, формування громадянського суспільства.
Зважаючи на це,деякі дослідники вважають наявність авторитарного режиму необхідною стадієюпереходу від тоталітарних режимів до демократії. (Це також доводитьнеправомірність їх ототожнення). Зокрема, певна кількість сучасних авторитарнихрежимів має риси режимів перехідних.
Трансформаціятоталітарних суспільств передбачає наявність тісного взаємозв’язку економічнихта політичних реформ – існування так званого подвійного переходу (який частопередбачає перехід до демократії та ринкової економіки). Для успішногопроходження перехідного періоду і становлення демократії необхідним єрозв’язання макроекономічних та соціальних питань. З одного боку, радикальніекономічні реформи набагато легше здійснити при авторитарних урядах, які недопускають соціально-політичної активності населення та обмежують протидіюгромадянського суспільства. З іншого боку, економічні перетворення та створенняповноцінного ринку цілком можливі у демократичних умовах. (У більшостілатиноамериканських країн, у Східній Європі та на пострадянському просторіекономічні реформи проводилися одночасно з політичними саме за таких умов.Зазвичай такі реформи були вимушені і розпочиналися у період економічної кризи,що і спричинило складність їх проведення).
Але швидкіреформи можуть бути небезпечними у соціальному відношенні і тому ризикованими зполітичної точки зору через можливість руйнування демократичної держави абоприпинення процесу реформ внаслідок ускладнення матеріального становищанаселення.
Щодо думки, нібиавторитарне правління може призвести до встановлення тоталітарного режиму, тослід зауважити, що саме демократія, яка сприяє розширенню прав народу,призводить і до систематичного розширення адміністративного апарату. (На думкудеяких дослідників, протягом ХІХ століття демократія Європи сприяла розширеннюдержавно-адміністративного апарату, тобто наближенню до тоталітаризму).
І середавторитарних, і серед тоталітарних існують різні режими, які можна відносити довідповідного типу на підставі використання основних критеріїв порівняння. Такірежими можуть мати різні цілі, розбіжності у деяких методах управління, а такожрізну тривалість панування. Таким чином, різновиди авторитаризму ітоталітаризму доцільно досліджувати окремо. Але у даному контексті необхідновраховувати саме ті їх сутнісні аспекти, які дозволяють створити наявнукласифікацію недемократичних режимів і на її основі здійснювати чіткерозмежування авторитарних і тоталітарних диктатур.
Та все жтоталітаризм — суспільство-самоїд, не здібне до ефективного творення,дбайливому, ініціативному господарюванню і що існує головним чином за рахунокбагатих природних ресурсів, експлуатації, обмеження попиту більшості населення.Тоталітаризм — закрите суспільство, не пристосоване до своєчасного якісногооновлення, обліку нових вимог світу, що безперервно змінюється. Його адаптивніможливості обмежені ідеологічними догмами. Самі тоталітарні можновладці єполоненими утопічної за своєю суттю ідеології і пропаганди.
Як вженаголошувалося, тоталітаризм не зводиться лише до диктаторських політичнихсистем, протистоячих західних демократій, що ідеалізуються. Тоталітарнітенденції, що виявляються в прагненні організувати життя суспільства, обмежитиособисту свободу і цілком підчинить індивіда державному і іншому соціальномуконтролю, мають місце і в країнах Заходу.
Списоклітератури
1. www.politik.org.ua
2. Авторитаризми тоталитаризм.
websites.pfu.edu.ru/DO/ffec/polit/p7.html#7
3. АгаевС.Л. Гитлеризм, сталинизм, тоталитаризм: реальности и понятия.//Полис-1995-№3-С.2-5
4. Арон Р.Демократия и тоталітаризм. – М.: Текст. 1993. – С. 230 – 231.
5. Вятр Е.Лекции по политологии. Т 1. Типология политических режимов. – М.: Инфра-М,2001
6. ГаджиевК.С. Введение в политическую науку. Учебник для ВУЗов. – М.: логос,1997г.–461с.
7. Желев Ж.Фашизм // Філософська і соціологічна думка.-1991. — №4. – С. 127.
8. ИгрицкийЮ. Концепция тоталитаризма: уроки многолетних дискуссий на Западе // ИсторияСССР.-1990.-№6. – С. 175.
9. ИгрицкийЮ.И. Тоталитаризм вчера, сегодня,… завтра? //Полис- 1998- №4 –С.5-9
10. Корнаи Я.Социалистическая система. – М. 2000. – С. 72.
11. КравченкоА.И. Обществознание. – М.: Русское слово, 2003
12. Основыполитологии. /Под ред. В Л.Пугачева. – М.: Инфра-М, 2002
13. Политологиявчера и сегодня. / Под ред. Г.И. Иванова – М.: изд-во МГУ, 2000
14. Політологічнийенциклопедичний словник. / За ред. Ю. Шемшученка, В. Бабкіна. – К.: Генеза.1997. – 400с.
15. СемыкинаТ. В. Политические режимы. — М.: Приор, 2004