Реферат
З предмету «Політологія»
Натему
«Українськаполітична думка ХІХ ст»
На початку XIX ст. українські землі були поділені в основному між двомаконтинентальними імперіями Європи — Австрійською імперією Габсбургів таРосійською імперією Романових. На підросійській Наддніпрянській Україні післяліквідації гетьманщини, Запорозької Січі та залишків місцевого самоврядуванняполітична думка переживала період занепаду. Осмислення ситуації, що склалася,відбувалося в прихованих формах таємних товариств і творів анонімних авторів.Такими товариствами були, зокрема, товариство дворянських революціонерів(Південне товариство), Товариство об'єднаних слов'ян (1823—1825), Малоросійськетовариство (1821 — 1825).
Діяльність таємних товариствактивізувалася в середині XIX ст.,коли нагальне постали проблеми ліквідації кріпацтва, відстоювання інтересів іпрагнень селянської маси, поширення та втілення в життя ідей європейськоголібералізму і просвітництва. Важливою віхою в розвитку української політичноїдумки цього часу стала діяльність Кирило-Мефодіївського братства та політичніідеї його учасників. Братство виникло наприкінці 1845 на початку 1846 рр. зініціативи чиновника канцелярії Київського генерал-губернатора М. Гулака,ад'юнкта Київського університету М. Костомарова та студента університету В.Білозерського. Пізніше до них приєдналися Т. Шевченко, П. Куліш, О. Маркевич,Г. Андрузький, О. Навроцький та ін. Братство ставило своєю метою об'єднаннявсіх слов'янських народів у єдину федеративну республіку. Воно обстоювалоідеали свободи, рівності і братерства усіх слов'янських народів, відкидало всіформи соціального поневолення, виступало проти самодержавства та кріпосногоправа. Проіснувавши не більше 15 місяців, братство було розгромлене поліцієюпісля зради одного з нових членів. За результатами слідства члени братства булизасуджені до різних термінів ув'язнення, але їх ідеї лягли в основу подальшогорозвитку української політичної думки.
Серед програмних документівКирило-Мефодіївського братства був статут, у якому визначалась основна мета — духовнета політичне єднання слов'янських народів. При цьому зазначалось, що в разістворення слов'янської федерації кожен народ збереже свою самостійність іматиме народне правління. Форми правління, законодавство, право власності таосвіта базуватимуться на християнських цінностях.
МиколаКостомаров. Автором головногопрограмного документа Кирило-Мефодіївського братства під назвою «Закон Божий»(Книги буття українського народу)» був Микола Костомаров (1817—1885). Провідноюідеєю цього твору є ідея українського месіанізму, за якою Україна малавиконувати волю Божу — рятувати слов'янство. Обґрунтовуючи цю ідею, М.Костомаров робить короткий екскурс в історію, розглядаючи її крізь призмуісторичних народів. Першими з них були євреї, які отримали від Бога закон, заяким усі були рівні і не мали царя. Але євреї обрали собі царя, і Богвідвернувся від них. Греки не мали царів, були вільні й рівні, але не мали ісправжньої свободи, бо не знали єдиного Бога. Після спокутування Христомпервородного гріха благодать перейшла від євреїв до греків, романців, німців таслов'ян. Слов'яни були наймолодшими і більше за всіх любили Бога, та попали вневолю до німців, татар і турків. З часом постали три незалежних слов'янськихцарства — Польща, Литва й Московщина, які витворили собі царів і панів. ЛишеУкраїна «не любила ні царя, ні пана, а сотворила собі козацтво». Істиннийукраїнець будь-якого роду мав любити не царя, не пана, а лише Бога. Звідсивипливає історична місія українського народу — рятувати слов'янство. Почавши боротьбуза власне звільнення й не прагнучи до панування над іншими, він сприятимезвільненню всіх народів від будь-яких форм гноблення і становленню формспівжиття, що базуватимуться на християнських принципах.
У поглядах надержаву М. Костомаров виходив з того, що всяка влада походить від Бога й неможе бути абсолютною, самодержавною. Обґрунтовуючи цю позицію, він знов-такипосилається на історію. Старі слов'янські поняття про суспільний устрій, найого думку, визнавали єдиним джерелом загальної народної правди волю народу,присуд віча. При цьому давно вже виникла і вкоренилась ідея князя — правителя,третейського судді, встановлювача порядку, захисника від зовнішніх і внутрішніхзагроз. У Києві й Новгороді князь вважався атрибутом держави, але він обиравсяі міг бути вигнаний, якщо не задовольняв вимог народу або зловживав владою. НаСході, навпаки, особиста свобода звужувалась і в кінцевому підсумку булазнищена, поступившись місцем самодержавству.
Засуджуючисамодержавство, М. Костомаров водночас бачив і недоліки республіканськогоустрою, який не дає гарантій захисту від свавілля влади «багатьох царків».Перевагу він віддає такому республіканському устрою, де влада є виборною,змінною та підзвітною народним зборам, а відносини між народами будуються нафедеративних засадах. Для М. Костомарова, як і для більшості членівКирило-Мефодіївського братства, федерація в поєднанні з республіканською формоюправління була найдоцільнішою формою державного устрою. Він вважав їїтрадиційно слов'янською формою, що має свої початки ще в Київській Русі і даєзмогу поєднати прагнення українського народу до політичної самостійності тазастерегти його від появи експлуататорських класів.
Суть слов'янськоїфедерації М. Костомаров вбачав у тому, «щоб кожен народ скомпонував свою РічПосполиту і управляв незмісимо з другими» і водночас щоб були «один сейм аборада слов'янська, де сходились депутати од усіх Речей Посполитих і тамрозважали і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союзаслов'янського». Тобто, щоб кожна слов'янська держава — польська, литовська,українська, білоруська, російська — була самостійною та щоб у них був спільнийвиборний орган для вирішення загальних справ.
За М.Костомаровим, в усіх суб'єктах федерації мали бути впроваджені однакові основнізакони, система мір, єдина грошова система, свобода торгівлі та ліквідаціявнутрішніх митниць, єдина центральна влада, якій належить управління збройнимисилами та зовнішніми зносинами при збереженні повної автономії кожного суб'єктафедерації щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства танародної освіти.
Тарас Шевченко (1814—1861) справив великий вплив на політичніпогляди членів Кирило-Мефодіївського братства насамперед силою свого поетичногослова. У його творах немає цілісної політичної концепції, йдеться про поглядина окремі проблеми державності, соціально-політичних відносин, суспільного ладув цілому.
Політичнийсвітогляд Т. Шевченка у своєму розвиткові пройшов кілька етапів. Перший етаппозначається романтизмом та певною ідеалізацією козацького минулого. Але вже йтоді він намагається з'ясувати причини тяжкого становища українського народу. Впоемі «Гайдамаки» серед таких причин він називав, зокрема, внутрішній розбрат ічвари.
У другий,найплідніший період творчості, який тривав з часу повернення в Україну післязвільнення з кріпацтва й до розгрому Кирило Мефодіївського братства, Т.Шевченко пристрасно працює над проблемою відсутності єдності українськогонароду. Він різко засуджує не тільки самодержавство, що було притаманним длявсієї його творчості, а й класове розшарування всередині самого українськогонароду. Зокрема, таврує тих «землячків», які, поїхавши на чужину, повертаютьсяв Україну визискувачами та гнобителями, підручними колонізаторів. Причинирабського становища українського народу тепер він вбачає не лише в діяхзовнішніх сил та у внутрішніх чварах, а й у невідповідності українськоїправлячої еліти — гетьманів і козацької старшини — завданням національного йсоціального визволення. Оцінює їх поет досить презирливо: «Раби, підніжки,грязь Москви, варшавське сміття — ваші пани, ясновельможнії гетьмани».Неприязнь Т. Шевченка до козацької старшини багато в чому зумовлена тим, щовона замість того щоб шукати опори у власному народові, намагалась якнайшвидшезнайти собі іноземного покровителя. Неоднозначним було ставлення поета й до Б.Хмельницького. Віддаючи належне державотворчій діяльності гетьмана, він не мігпростити йому союзу з царем Олексієм Михайловичем: «Отаке-то, мій Богдане,Олексіїв друже, ти все оддав москалеві, а йому й байдуже».
Значне місце вполітичних поезіях Т. Шевченка посідає проблема боротьби народів за національневизволення. Сутність колонізаторської політики царизму глибоко розкрита,зокрема, в поемі «Кавказ». У цьому творі симпатії поета однозначно на боці поневоленихкавказьких народів.
Різко засуджуючисамодержавство, кріпаччину, соціальне розшарування, колонізаторство, Т.Шевченко мріяв про утвердження соціальної рівності й політичної свободи.Віддаючи перевагу буржуазній республіці перед самодержавством, він, однак, нерозглядав її як ідеальний суспільний лад, бо і в ній є соціальна нерівність інасильство. Політичним ідеалом Т. Шевченка була демократична республіка —суспільство із самоврядуванням народу, колегіальною формою реалізації влади якгарантією від її сваволі. Вирішальна роль у такому суспільстві мала належатитрудівникам, що працюють на своїй землі.
Т. Шевченко нетільки різко засуджував кріпаччину, самодержавство, а й закликав народні масидо його повалення насильницьким, революційним шляхом: «… вставайте, кайданипорвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте!». Він виступав як послідовнийреволюційний демократ, творчість якого справила величезний вплив на боротьбуукраїнського народу за своє соціальне й національне визволення. Не останню рольтворчість Т. Шевченка та інших революціонерів-демократів відіграла у скасуваннів Росії 1861 р. — останньому році життя поета — кріпосного права.
МихайлоДрагоманов. Демократичні традиціїКирило-Мефодіївського братства продовжив і розвинув визначний українськийісторик, етнограф, літературознавець і публіцист Михайло Драгоманов (1841 —1895).
Політичні поглядиМ. Драгоманова формувалися під значним впливом поширених у тогочасній Європіліберальних і особливо соціалістичних ідей. М. Драгоманов не поділяв марксистськутезу про визначальну роль матеріального виробництва в суспільному розвитку. Вінвважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини —«живлення», тоді як існують інші не менш важливі потреби — розмноження,пізнання, розваги. Люди прагнуть до спілкування та об'єднання, основнимиформами яких є громада й товариство.
Поняття «громада»є ключовим у політичних поглядах М. Драгоманова. На його думку, головнимкритерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу. Суть державиполягає не в її формі, а в тих правах і свободах, якими наділені громадяни.Політична історія людства є кругообігом трьох основних форм держави —аристократії, монархії й демократії. Людство втратило первісну свободу йпостійно прагне її повернути, але цьому заважає держава, навіть демократична,бо за такої форми депутати стають головуючими над народом і вирішують державнісправи, не враховуючи його волю. У зв'язку з цим М. Драгоманов пропонуєрадикальний, на його думку, крок: замість введення народоправства (демократії),що є лише однією з форм державного правління, впроваджувати самоврядування, щоббула «своя воля кожному і вільне громадство й товариство людей і товариств».
Головну причинуподілу суспільства на багатих і бідних М. Драгоманов убачав у приватнійвласності. Покінчити зі злиденністю і гнобленням можна тільки шляхоморганізації колективної праці за умови колективної власності громади на землюта знаряддя праці. Здійснення переходу до нового ладу («громадівськогосоціалізму») можливе еволюційним шляхом демократизації, піднесення культури ісвідомості народу. М. Драгоманов виступав проти революційних перетворень.
Принципфедералізму був визначальним у поглядах М. Драгоманова й на національнепитання. Він заперечував ідею національної державності, вважав, що політичноюформою організації суспільного життя має бути федерація, що складається ізсамоврядних громад. Україна також має бути федеративним утворенням, якескладається з 20 земель (Київської, Одеської, Харківської, Поліської та ін.) і,у свою чергу, входити до побудованої на федеративних засадах Росії. Він писав:«Здобути ж політичну волю в Росії, на мою думку, українська нація може нешляхом сепаратизму, а тільки вкупі з іншими націями й країнами Росії, черезфедералізм». У зв'язку з цим М. Драгоманов відкидав націоналізм і сепаратизм,виступаючи з позицій інтернаціоналізму.СергійПодолинський… На більш радикальнихпозиціях, ніж М. Драгоманов, у питанні побудови нового суспільства стоявгромадівець Сергій Подолинський (1850—1891). На формування його політичнихпоглядів значний вплив справив гурток, очолюваний перекладачем першого тому«Капіталу» К. Маркса М. Зібером. У подальшому, перебуваючи за кордоном, С.Подолинський особисто знайомиться з К. Марксом і Ф. Енгельсом, однак марксистомне стає, вважаючи їх учення непридатним для умов Росії.
Критикуючисамодержавство в Росії, С. Подолинський ставив за мету довести необхідністьзнищення його революційним шляхом, завоювання трудящими політичної влади таутворення соціалістичної республіки. Виникнення держави він вважав історичнопрогресивним явищем і доводив, що подальший її розвиток ішов шляхом поглибленнямайнової нерівності та посилення панування одного класу над іншим. Умайбутньому суспільстві мала бути забезпечена рівність не лише політична, а йекономічна. Ідея соціально-політичної рівності є центральною у політичнихпоглядах С. Подолинського. Формально зафіксовані в політико-правових документахбуржуазних держав свободу і рівність він вважав неістинними, тому що реальнонародні маси позбавлені свободи. Складена ним програма соціалістичногоперетворення України передбачала надання всім трудящим рівних політичних таекономічних прав, свободи слова і совісті, рівних можливостей для всебічногокультурного розвитку.
На відміну від М.Драгоманова, котрий виступав за еволюційний шлях переходу до соціалізму, С.Подолинський засобом цього переходу вважав революцію у формі збройногоповстання: в Західній Європі — пролетаріату за підтримки селянства, а в Східній— селянства за підтримки найбіднішого міського населення.
Таким чином,суспільно-політичним ідеалом С. Подолинського був громадівський соціалізм —суспільство, в якому народ сам управлятиме й керуватиме всіма економічними,політичними та культурними процесами.
Іван Франко Видатний український поет, письменник,публіцист і громадсько-політичний діяч Іван Франко (1856—1916) був одним ізорганізаторів Русько-української радикальної партії, брав участь у виданні їїдрукованих органів, видавав журнал «Житє і слово». За політичну діяльністьпереслідувався австрійською владою. Є автором близько 3000 літературних творів,публіцистичних і наукових праць. Політичні погляди І. Франка еволюціонували відгромадівського соціалізму й захоплення марксизмом до позицій національноїдемократії та критики марксизму. Світогляд поета формувався в умовахзагострення боротьби трудящого селянства й робітництва Західної України протисоціального гніту.
Погляди І. Франкана державу були близькими до марксистських. Виникнення держави він пов'язував звиникненням приватної власності та суспільних класів. Найважливішою ознакоюдержави вважав відокремлений від суспільства управлінський апарат, що виступаєяк чинник насильства стосовно суспільства. Всі експлуататорські держави були іє відчуженою від народу політичною силою, яка протистоїть народові й панує надним. Буржуазна держава також не є винятком. Характерними її рисами є наявністьміцної армії як опори існуючого політичного ладу, бюрократичного апарату,посилення виконавчої влади і зниження ролі представницьких органів. У такійдержаві відбувається концентрація багатства в руках нечисленної пануючоїверхівки, тоді як мільйони трудівників не можуть задовольнити свої елементарніжиттєві потреби. Конституційність, парламентаризм не ліквідують соціальноїнерівності, бо парламент насправді представляє інтереси заможних верствсуспільства, а буржуазне право захищає ці інтереси і робить трудящих фактичнобезправними. Слід розрізняти формальну і реальну рівність, бо юридичнарівність, що не спирається на економічну та освітню рівність, залишається напапері, а в повсякденному житті вона для нижчих верств нездійсненна.
Велику увагу І.Франко приділяв національному питанню. Він закликав інтелігенцію сприятиформуванню української нації, здатної до самостійного культурного й політичногожиття і спроможної активно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки.І.Франко виступав за політичну незалежність націй. Однак така незалежність, найого думку, не передбачає обов'язкового відокремлення всіх націй, що входили доскладу Російської держави. Формою політичної незалежності соціальне звільненихнародів може бути демократична автономія у складі федерації. І. Франкообстоював ідею федерації політичне рівноправних народів з демократичною,республіканською формою правління, заснованою на громаді як первинномусамоврядному територіальному об'єднанні. На його думку, вільний розвитокнародів без будь-якого верховенства однієї нації над іншою здатні забезпечитисоціалізм і федерація. На федеративних засадах мають будуватися відносини міжнародами як у межах окремих країн, так і у всесвітньому масштабі.
Відстоюючи федералізм, І. Франководночас виступав як проти космополітизму М. Драгоманова, так і протиінтернаціоналізму марксизму. У працях останніх років він різко критикував тихдіячів, для яких загальноєвропейські ідеали соціальної рівності заслонили ідеалнаціональної самостійності, та тих, хто за гаслами інтернаціоналізму приховуєнелюбов до власного народу.
українськийтовариство політичний ідея учасник
Список використаної літератури
1. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історіяполітичної науки). К.: Либідь, 2002.
2. В.Г. Поставний. “Основы политологии”. Киев,1992.
3. А. Бондар. “Основы политологии”. Киев, 1991.
4. Ф.М. Кирилюк. Основи політології. Київ, 1995.
5. О.І. Семків. Політологія. Львів, видавництво“Світ”, 1994.
6. О.І. Семків. Політологія. Хрестоматія. Львів,1996.
7. Ю.С. Шемитученко. Політичний енциклопедичнийсловник. Київ, 1997.