План
Вступ
Глава 1. Еволюція поглядів та захистправ національних меншин
Глава 2. Положення про заохочення ізахист прав осіб що належать до меншин
Глава 3. Свобода релігій
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сучасний етапрозвитку людства характеризується процесами, що свідчать про наявність в ньомуглибоких кризових явищ. Незважаючи на факт різкого зменшення кількостікласичних війн між державами, збройного насильства в світі не убавилося.Протягом 90-х років XX сторіччя кількість воєнних конфліктів залишилась нависокому рівні і за підрахунком фахівців складає 20 – 30 воєнних конфліктівщорічно. Значна частина їх носить етнічний характер. В світі з’явилися цілірегіони, що стали класифікуватися як конфліктно–небезпечні.
Народи, що жилидовгий час у мирі і злагоді виявилися ворогами і повернули зброю один протиодного.
Вслід заспалахами етнонаціональної конфліктності в колишній Югославії, на ПівнічномуКавказі і в Закавказзі, Чечні, у Придністров’ї, Таджикистані, і інших регіонахпострадянського простору, почалася ланцюгова реакція загострення міжетнічної напруженостіі в деяких регіонах України. Виникали відомі гострі конфліктні ситуації з 1992р. у Криму. У цих умовах етнічність сприяла втраті єдності в суспільствіборотьбу за ресурси.
Приклад Кримусвідчить про те, що в умовах загострення етнонаціональної конфліктностіособлива роль покладається на державу, на ті механізми, які має у своємурозпорядженні державна влада для зниження напруженості в етнополітичній сфері ізапобігання етнічним конфліктам.
Вивченню етнічнихконфліктів сьогодні присвячена велика кількість досліджень у різних сферахгуманітарного знання.
Відомийамериканський дослідник конфліктів Т. Гарр описав 233 групи, які знаходяться «унебезпеці».Під ними він розуміє групи, які у період після Другої світової війниполітизувалися, тобто виступили з політичними вимогами і діяли за длязадоволення колективних інтересів, що спричинило економічні та політичніутиски. В результаті вони виявилися втягнутими чи стали потенційними учасникамиетнічного конфлікту. Кожна з цих груп стоїть перед небезпекою груповихнапружень. Т. Гарр відзначає, що із 127 країн, які він вивчав, 75% мали якмінімум одну, але, як правило, більше високо політизованих меншин, і визначає,що це досить помірковані дані й відсилає до інших дослідників. Двоє іншихучених виявили 575 етнічних груп, які вже є чи потенційно можуть стати націями– державами, і один з них оцінив, що в світі налічується від 300 до 500 «націй».
Багато авторів,що займаються вивченням етноконфліктології проблематики, відзначаюсьбагатоваріантність підходів до аналізу феномена етнічного конфлікту, що нерідкопризводить суперечливих інтерпретацій сутності цього феномена. Не менш складнапроблема – це розробка практичних механізмів попередження і врегулюванняетнічних і мовних конфліктів.
Метою моєї доповідіє розробка теоретичної моделі управління етноконфліктними взаємодіями. Дляцього я приклала всі зусилля, щоб найповніше розкрити такі дослідницькізавдання:
· проаналізуватиосновні теоретико–методологічні та правові підходи до вивчення феномена етнічногой мовного конфлікту;
· розглянутивзаємозв’язок державного регулювання прав національних меншин та етнічнихконфліктів; проаналізувати діяльність міжнародних організацій щодо запобіганняетнічним конфліктам і врегулюванню їх.
На мою думку,найважливішим і найціннішим з-поміж особистих прав і свобод людини є право нажиття. З правом кожної людини на життя тісно пов’язане не тільки її право нафізичне існування, а й на створення для неї гідних умов існування, що також єважливим обов’язком держави.
Але у своїйроботі я розкрию права національних меншин на культурні традиції (звичаї) таправо вільно сповідувати свою релігію.
ГЛАВА 1. Еволюціяпоглядів на захист прав національних меншин
Найбільшпоширеним засобом запобігання виникненню етнічних конфліктів є правові методи:закріплення у законодавстві права на вживання рідної мови, збереження ірозвиток власної культури, заборони дискримінації за етнічною, расовою ознакою.Головною метою таких заходів є, з одного боку, захист прав національних меншин,забезпечення їм рівних з титульним етносом прав у всіх сферах життя, а з іншого– створення сприятливих умов для збереження їх етнічної самобутності.
Законодавствощодо прав меншин можна поділити на дві групи: загальні ( фундаментальні) іспеціальні (компенсаційні) права осіб, що належать до національних меншин.Загальні права включають: право співвіднесення (ідентифікації) себе з тією чиіншою етнічною спільнотою та вільного (безперешкодного) виявлення своєїідентичності; право на самобутність (існування) і захист від загроз; право набатьківщину як невід’ємну складову своєї етнічної самобутності та розвитку;право на захист від геноциду і вигнання; право на недискримінацію, рівністьперед законом та рівність можливостей, що включає право безперешкодно здійснюватисвої права людини та основні свободи без будь-якої дискримінації в умовахцілковитої рівності перед законом.
Спеціальні(компенсаційні) права – це право на користування мовою; право на освіту; наоб’єднання у власні організації; право на безперешкодні контакти з історичнимибатьківщинами, зі своїми одноплемінниками в інших країнах; право на інформацію;на пропорційний доступ до органів державної та муніципальної влади; насамоврядування в питаннях збереження і розвитку своєї мови і культури шляхом здійсненнязаконодавчо врегульованого права на національно-культурну автономію; правовільно сповідувати свою релігію або переконання та створювати релігійніорганізації; право зберігати та розвивати національні культуру ітрадиції(звичаї), що включає обрання і написання імені та прізвища відповіднодо національних традицій (звичаю); використання національної символіки; охоронуісторичних пам’яток етнічних спільнот.
Усвідомленнятого, що меншини потребують спеціального захисту, що гарантій індивідуальнихправ осіб недостатньо відбувалося поступово. Увага до захисту прав меншинпочала формуватися ще на початку XX століття в рамках міжнародно-правовихдокументів Ліги націй. Ряд положень згодом були розвинуті в діяльності ООН, аконцепція групового права, захисту меншин як спільнот була сформульовананаприкінці 1980-х років. Еволюцію поглядів на захист прав національних меншинможна прослідкувати на прикладі правових актів, прийнятих у рамках ООН. У 1948році було прийнято Конвенцію про попередження злочинів геноциду і покарання занього, 1951 – Конвенцію про статус біженців, 1960 – Конвенцію про боротьбу здискримінацією в галузі освіти, 1965 – Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіхформ расової дискримінації, 1966 – Міжнародний пакт про громадянські і політичніправа, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1978 –Декларацію про раси і расові упередження, 1992 – Декларацію про права осіб, якіналежать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, 1995 –Декларацію принципів толерантності, 1999 – Лундські рекомендації щодоефективної участі національних меншин, на участь у державних справах, включаючиправо голосу та право балотуватися на виборні посади на недискримінаційнійоснові. В рамках ЮНЕСКО у 2001 році було прийнято Загальну декларацію прокультурну різноманітність.
До європейськихдокументів у сфері захисту етнічних меншин належать: Конвенція про захист правлюдини та основних свобод (1950), Європейська конвенція з прав людини (1950),Європейська соціальна хартія (1961), Конвенція про основні права європейськихнаціональних груп (1992), Європейська хартія регіональних мов або мов меншин(1993), Віденська декларація (1993), Європейська конвенція про громадянство(2000), Декларація про культурну різноманітність (2000).В рамках СНД прийнятоКонвенцію про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин(1994).
Саме ці документисприяють розвитку та захисту прав національних меншин.
ГЛАВА 2. Положенняпро заохочення і захист прав осіб, що належать до меншин
Дискримінація, щозатискає політичні, соціальні, культурні або економічні права меншин, як іраніше існує і є основним джерелом напруженості в багатьох районах світу. Вираз«дискримінація» слід розуміти «як що означає будь-яку відмінність, виключення,обмеження або перевагу, яка заснована на ознаках раси, кольори шкіри… мови,релігії… національного або соціального походження… народження або іншоїобставини і яке має на меті або слідстві знищення або применшення визнання,використання або здійснення всіма особами, на рівних початках, всіх прав ісвобод».
Дискримінаціязабороняється цілим рядом міжнародних договорів, що охоплюють якщо не всі, топринаймні більшість ситуацій, в яких групам меншин і їх окремим членам можебути відмовлено в праві на рівне звернення.
Положення пронедискримінацію містяться в Статуті Організації Об'єднаних Націй 1945 року(статті 1 і 55), в Загальній декларації прав людини 1948 року (стаття 2) і вМіжнародних пактах про цивільні і політичні права і про економічні, соціальні ікультурні права 1966 року (стаття 2 обох пактів). Крім того, аналогічніположення передбачені і у ряді спеціальних міжнародних документів, до числаяких входять: Конвенція МОП № 111 1958 року про дискримінацію в області праці ізанять (стаття 1); Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расовоїдискримінації 1965 року (стаття 1); Конвенція ЮНЕСКО 1960 року про боротьбу здискримінацією в області освіти (стаття 1); Декларація ЮНЕСКО 1978 року прорасу і расові забобони (статті 1, 2 і 3); Декларація 1981 року про ліквідаціювсіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань (стаття2);
Процес отриманняменшинами статусу, який більшість розглядає як природний, може початися лишетоді, коли вони матимуть можливість користуватися рідною мовою, отримуватимутькористь з інших організованих ним служб, а також брати участь в політичному іекономічному житті держав. Проведення відмінностей в обігу з такими групами абоіндивідами, що відносяться до них, є виправданим лише в тому випадку, якщо церобиться на користь забезпечення справжнього рівноправ'я і благополуччя всьогосуспільства. Позитивні дії в такій формі слід застосовувати протягом тривалогоперіоду, з тим щоб дозволити групам меншин користуватися благами суспільства нарівній основі з більшістю населення.
Регіональнідокументи, що містять положення про особливі права меншин, включають Рамковуконвенцію про захист національних меншин, Європейську хартію про регіональнімови і мови меншин (Рада Європи) і Документ Копенгагенської наради Конференціїз людського вимірювання СБСЕ (Організації по безпеці і співпраці в Європі).
Найбільшзагальновизнаним і обов'язковим з юридичної точки зору положенням по меншинах єнаступний текст статті 27 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права:
«У тих країнах,де існують етнічні, релігійні і мовні меншини, особам, що належать до такихменшин, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами тієї ж групикористуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, атакож користуватися рідною мовою».
Стаття 27 Пактугарантує особам, що належать до меншин, право на національну, етнічну,релігійну або мовну самобутність або самобутність по сукупності цих ознак іправо на збереження особливостей, які вони хотіли б розвивати. Хоча в статті 27йдеться про права меншин в тих країнах, де вони існують, сфера застосуванняцієї статті не залежить від офіційного визнання меншини тією або іншоюдержавою.
Згідно єдиногодоговору ООН, повністю присвяченому особливим правам меншин, Декларації про праваосіб, особам, що належать до меншин, гарантуються: — охорона державами їхіснування і їх національної або етнічної, культурної, релігійної і мовноїсамобутності (стаття 1); право користуватися цінностями своєї культури,сповідати свою релігію і відправляти релігійні обряди, а також використовуватисвою мову у приватному житті і публічно (стаття 2.1); право брати участь вкультурному, релігійному, суспільному, економічному і державному житті (стаття2.2); право брати участь в ухваленні рішень на національному і регіональномурівнях, що стосуються тієї меншини, до якої вони належать (стаття 2.3); правостворювати свої власні асоціації і забезпечувати їх функціонування (стаття2.4); право встановлювати і підтримувати мирні контакти з іншими членами своєїгрупи і з обличчями, що належать до інших меншин, як усередині країни, так і замежами державних кордонів (стаття 2. 5); і свобода здійснювати свої права якіндивідуально, так і спільно з іншими членами своєї групи без якої б то не булодискримінація (стаття 3).
Державизобов'язані охороняти і заохочувати права осіб, що належать до меншин,приймаючи заходи, що дозволяють:
створюватисприятливі умови для того, щоб вони могли виражати свої особливості і розвиватисвою культуру, мову, релігію, традиції і звичаї (стаття 4.2); створити для нихналежні можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання на своїй рідніймові (стаття 4.3); стимулювати вивчення історії, традицій, мови і культурименшин, що проживають на їх території, і забезпечити, щоб члени таких меншинмали належні можливості для отримання знань, необхідних для життя в суспільствів цілому (стаття 4.4); забезпечити їх участь в економічному прогресі і розвиткусвоєї країни (стаття 4.5); враховувати законні інтереси меншин при розробцінаціональної політики і програм, а також при розробці і здійсненні програмспівпраці і допомоги (стаття 5); налагоджувати співпрацю з іншими державами впитаннях, що стосуються меншин, зокрема в обміні інформацією і досвідом, зметою розвитку взаєморозуміння і довіри (стаття 6); сприяти пошані має рацію,викладених в Декларації (стаття 7); забезпечити виконання державами обов'язківі зобов'язань, які вони прийняли на себе відповідно до міжнародних договорів іугод, учасниками яких вони є.
І нарешті,спеціалізовані установи і інші організації системи Організації Об'єднаних Наційповинні сприяти здійсненню закріплених положень у Декларації (стаття 9).
ГЛАВА 3. Свободарелігій
Охоплює духовний,а іноді містичний досвід людства. Право на свободу релігії включає свободу сповідатиабо приймати релігію або віру за своїм вибором окремо або разом з іншими,привселюдно або в приватному порядку.Свобода релігії, свобода вірування ісвобода совісті гарантовані багатьма міжнародними угодами, наприклад, Статтею18 Загальній Декларації прав людини. Стан релігійної свободи в світі став темоюдослідження американської Комісії з свободи віросповідання. Результатидослідження були викладені в доповіді, автор якої професор історії Йельськогоуніверситету Фіруз Казімзаде звернув особливу увагу на ситуацію з свободоювіросповідання в країнах пострадянського простору.
У деяких країнахколишнього Радянського Союзу, наприклад, в Туркменістані, ніякої релігійноїсвободи взагалі не немає, указується в доповіді. Що ж до Росії, то тут, завинятком негативного відношення до деяких протестантських груп, свобода релігіїіснує. В той же час в США до цих пір існує поправка Джексона, яка карала свогочасу Росію за переслідування релігійних меншин. Згодне їй Сполучені Штатипродовжують приймати російських іммігрантів на тій підставі, що вони єприхильниками деяких переслідуваних релігійних конфесій в Росії.
За узагальненимиданими соцопитів, що пригнічує число росіян – від 70 до 80% — вважає своєюрелігією православ'я.
Що ж докатолицтва, то за останні 25 років в світі стали на 40% більше католиків, числояких досягло 1,1 млрд. чоловік. Про це мовиться в щорічному статистичномущорічнику Ватикану «Annuarium Statisticum Ecclesiae». Більше, ніж наінших континентах, католиків в Латинській Америці – 460 млн. Проте найбільшийприріст прихильників цієї гілки християнства – на 150% за час перебування всані єпископа Риму Іоанна Павла Другого – спостерігався за минулі роки вАфриці, де, наприклад, в 2001 році налічувалося 136 млн. католиків. Перші тримісця за чисельністю католицького населення займають Бразилія (147 млн.),Мексика (91 млн.) і США (64 млн.). У Європі всього 280 млн. католиків. УГерманії – більше всього (27,4 млн. чоловік). Останнім часом спостерігаєтьсявелика притока учнів в католицькі школи Європи.
Стосуючисьситуації в США, країни дуже релігійною, варто відзначити один з головнихпостулатів: Конгрес не повинен видавати жодного закону, що відноситься довстановлення релігії або забороняє вільне її сповідання, або слова, що обмежуєсвободу, або друку, або право народу мирне збиратися і звертатися до уряду зпетиціями про задоволення скарг.
Згідно зрезультатами всіх соціологічних досліджень, проведених в США за останні 70років, не меншого 90% опитаних заявляють про свою віру в Бога. 61% американців вважають,що роль релігії в житті людини «виключно важлива», 24% — «достатньо важлива». Тільки 14% вважають, що релігія не робить впливуна життя. У 1% немає певної думки.
Жоден іншийінститут американського суспільства не робить благотворнішого впливу, ніжцерква, відзначає WPF. Релігійні відчуття стають в США могутнім джереломдобровільної і безкорисливої допомоги людям. Половина американців витрачаєдві-три години в тиждень на подібну роботу. В більшості випадків добровольціпов'язані з церквою. Завдяки церквам виникали не тільки лікарні і богадільні,університети, школи, дитячі сади і ясла, але і уявлення про людську гідність інавіть саме поняття демократії. Дев'ять з десяти прихожан роблять пожертвуванняна добродійні цілі, тільки 70% менш релігійних американців роблять те ж саме.78% жертвують речі добродійним організаціями, серед тих, що не належать дорелігійних об'єднань ця частка складає приблизно 66%.
Релігія ранопочинає надихати людей на участь в добровільному служінні суспільству ідобродійні пожертвування. З 76% підлітків і хлопців, що заявили про своюприналежність до релігійних інститутів, 62% займалися добровільною суспільноюдіяльністю і 56% робили добродійні пожертвування. Ті, хто не вважає собі таким,що належить до якої-небудь релігії, набагато рідше бере участь в суспільнійдіяльності (44%) або займаються добродійністю (25%). Ґрунтуючись на подібнихданих, адміністрація Буша планує передати релігійним організаціям значне числофункцій (і федеральних засобів) по соціальному захисту населення. Це рішення,швидше за все, не викличе протестів. 40% американців вважають, що релігійнігрупи краще всього допомагають знедоленим. Роботу державних служб високооцінили тільки 28% опитаних.
Повертаючись доРосії з її переважним впливом православ'я на менталітет людей, багатьох вищеперелічених рис, властивих Європі і США, перш за все, широкій соціальнійспрямованості діяльності віруючих, не помічаєш. Релігійність наших політиківвиявляється в популістських відвідинах урочистих церковних заходів і візитах всвяті місця, які часом виглядають дуже нещирими. Та і проходження біблейськимзаповідям у них не в честі… Чи можна в таких умовах говорити про відродженняморальності і гідне виховання громадян? Ні в якому разі.
Висновки
Цілком дослідившимою тему я виявила деякі суперечності:
Не має чіткого ізагальноприйнятого поняття «національна меншина», яке неоднозначно трактуєтьсяу різних правових документах, і зокрема в міжнародних. Наприклад, у конвенції ООНпро запобігання злочинів геноциду і їх покарання вживається термін«національні, етнічні, расові і релігійні групи», у Міжнародній конвенції проліквідацію всіх форм расової дискримінації – «расові групи», у Пакті прогромадянські і політичні права йдеться про права осіб, які належать до«національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин», термін «національнаменшина» вживається лише у документах ЄС і ОБСЄ. Національна меншинарозуміється, як осколок етносу, відокремлена державним кордоном від іншої їїчастини і водночас вирізняється у країні проживання своїми етнічнимихарактеристиками – мовою, звичаями, культурою чи релігією. При цьому особливопідкреслюється, що йдеться про значну групу населення, яка прагне зберегти своїетнічні особливості й члени якої є старожилами у місці проживання, а не економічнимимігрантами останнього покоління. Проте документи ООН, європейських та іншихміжнародних організацій політично і морально зобов’язують держави дотримуватисьрозроблених цими неурядовими організаціями критеріїв, але не втручатися всистеми правових норм. Багато питань і надалі залишаються в компетенції окремихкраїн. Тому відсутність однозначного визначення і показників, на основі якихвстановлюється наявність меншин на тій чи іншій території, дає державамможливість навіть об’єктивно існуючу національну меншину розглядати як частинуетносу, що має специфічні культурні особливості, сповідує іншу релігію чивирізняється іншими специфічними рисами.
Суперечність міжіндивідуальними і колективними правами. Міжнародний механізм захисту правлюдини не враховує і не забезпечує захист колективних прав національних меншин,оскільки містить лише механізм захисту індивідуальних прав, у тому числі правосіб, які належать до національних меншин. У Загальних зауваженнях Рамковоїконвенції про захист прав національних меншин вказується, що ст. 13,«застосування принципів, викладених у цій Рамковій конвенції … не передбачаєвизначення колективних прав. При цьому наголос робиться на захист осіб, якіналежать до національних меншин, які здійснюють свої права індивідуально таразом з іншими». Більшість законів, прийнятих новими демократичними країнами, впитаннях про індивідуальні права звертаються до колективної сили. Особливопідкреслюються права національних меншин лише в окремих випадках.
Водночаспорушення прав національних меншин у більшості випадків відбувається якпорушення їх колективних прав.
Визнання права насамовизначення народів вступає у суперечність із принципом територіальноїцілісності держав, що часто породжує політику подвійних стандартів. У однихвипадках висунення вимог про вихід із складу держави оцінюється як реалізаціяправа етносу на самовизначення, а в інших – як прояв сепаратизму ( рух курдіву Туреччині, уйгурів у Китаї).
Списоквикористаної літератури
1. Gurr T. Minorities at Risk: AGlobal View of Ethnopolitical Conflicts.- Washington, D.C.: United StatesInstitute of Peace Press,1993
2. Nielson G/P/ States and nation –groups: a global taxonomy // E.A. Tiryakian and R. Rogowsky (Eds.) NewNationalism of the Developed West: Towards Explanation (p. 25 – 56).- Boston:Allen and Unwin, 1995; Nietschmann B. The third world war // Cultural SurvivalQuarterly. – 1987. — № 11. – P.1-16
3. Ананьїн. Безпека сучасного поліетнічного суспільства. – 2000.
4. Ландабасо. Тероризм таетнополітичні конфлікти. – 2004.
5. Логос. Попередження таврегулювання етнічних конфліктів. – 2006.
6. Сенюшкина.Попередження та врегулювання етнічних конфліктів. – 2006.
7. Фельдман.Заради утвердження ідеалів міжнаціональної злагоди у суспільстві. – 2004.