МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
на тему «МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
СУЧАСНОСТІ»
«Політологія»
КИЇВ2011
План
Вступ1. Міжнародні відносини і світовийполітичний процес
2. Світова політика і глобальніпроблеми сучасності3. Україна в сучасних міжнароднихвідносинах
Література
Вступ
Аналіз політики як складного ібагатогранного суспільного явища передбачає її вивчення як навнутріполітичному, так і на міжнародному рівнях. Внутрішня політика вивчаєтьсячерез аналіз її різних напрямів та їх реалізацією в середині держави.Міжнародна політика – це взаємовідносини між двома і більш державами, азовнішня політика – зовнішня дія однієї держави. Зовнішня політика державиформується насамперед під впливом внутрішніх факторів.
Однак вона виявляється у тісній взаємодії,взаємозалежності з зовнішніми факторами. На міжнародній арені суб’єктомполітики є держави, взаємовідносини між якими складаються на засаді абосуверенітету, або залежності, підкорення.
Окрема держава монополізує політичнувладу всередині країни, а також політику в цілому в даному суспільстві.
1. Міжнароднівідносини і світовий політичний процес
Що розумієтьсяпід міжнародними відносинами? Це сукупність політичних, економічних,дипломатичних, культурних, науково-технічних, військових, гуманітарних зв’язківі взаємозв’язків між державами і групами держав, а також між суспільствамирухами та організаціями, які діють на міжнародній арені.
З такоговизначення міжнародних відносин маємо, що ці відносини є середовищем, у якомуреалізуються принципи міжнародної політики, під якою розуміють цілеспрямованідії в інтересах суб’єктів, між якими складаються ці відносини, і характервиникаючих на цій засаді взаємовідносин. Для даного державного суб’єкта – цезовнішня політика, оскільки її метою є вирішення задач, які пов’язані зурегулюванням навколишнього соціального середовища. Французький соціолог іполітолог Раймон Арон /1905 – 1983/ відзначав, що “міжнародні відносини міжполітичними одиницями, а їх зміст складають відносини між державами, самеміжнародні відносини”.
Поняття “світовийполітичний процес” означає сукупність дій і взаємовідносин суб’єктів світовогосуспільства по реалізації своїх і загальних інтересів. В політичній практиці іпубліцистиці це поняття звичайно є синонімом поняття “міжнародна політика”,“міжнародні відносини”, “світова політика”, бо міжнародна політика включаєполітичний процес, а останнє – втілення і вираження міжнародної /світової/політики.
Специфікаміжнародної політики і політичного процесу розкривається через аналіз їх структурнихелементів, в першу чергу, суб’єктів.
Основнимсуб’єктом світового суспільства, світового політичного процесу /і міжнародногоправа/ є держава. Його політика визначає характер міжнародних відносин,безпосередньо впливає на сутність свободи і рівнів добробуту громадян, налюдське життя. Саме за допомогою держави народи і нації організованопредставляють свої інтереси на світовій арені.
Держава – єдинийсуб’єкт міжнародного процесу, який володіє суверенітетом. Категорія“національно-державний суверенітет” має два аспекти – внутрішній і зовнішній.
Перший аспектозначає свободу вибору кожним народом свого способу економічного розвитку,політичного режиму, наявність у державі власного законодавства. Другий аспектпередбачає невтручання держави до внутрішніх справ друг друга, їх рівність інезалежність. В основі діяльності будь-якої держави на міжнародній аренізнаходиться національний інтерес, який представляє собою усвідомлення івідображення в діяльності політичних лідерів держави його корінних потреб. Відомийамериканський політолог Г. Моргентау /1891 – 1967/ вважав, що саме концепціяінтересу, яка виражена у категоріях сили, рятує від “моралізованих крайнощів іполітичної безрозсудності”. Слід розглядати державу як політичну спільність,яка дбає про свої інтереси, що визначені в силовому вираженні.
Досягненнябалансу сил і інтересів є важливим фактором у забезпеченні стабільності всвітовій політиці. До складових частин сили суб’єктів світової політики/держав/ відносяться: їх військова підготовка та організація, географічнеположення, природні ресурси, промисловий потенціал, кількість населення, якістьдипломатії і розвідки, стан моралі, національний характер та інше.
Разом з тим, всучасному світі держави не можуть керуватися вузько зрозумілими національнимиінтересами і вести розмову лише у категоріях сили. Будь-яка держава змушеназважати на інтереси інших країн, поважати їх, що потребує від державидодержуватися певних норм поведінки на міжнародній арені.
З точки зоруміжнародного права держави є формально рівними, в юридичному відношенні, алеодночасно держави надзвичайно відрізняються за національною могутністю, доскладу якої входить вище згадані фактори. З урахуванням факторів національноїмогутності і здатності захистити свій суверенітет відрізняють наддержави,великі держави, середні держави, малі держави та мікродержави. До наддержаввідносяться ті, які мають здібність впливати на умови існування усього людстваі володіють силою руйнування планетарного масштабу. Великі держави в значніймірі впливають на світовий розвиток, не домінуючи при цьому у міжнароднихвідносин. Середні держави впливають на своє близьке оточення. Це відрізняє їхвід малих держав, вплив яких є слабким, але вони володіють достатніми засобамидля збереження своєї незалежності і територіальної цілосності. Мікродержави, впринципі, не здатні захистити свій суверенітет власними силами.
До провіднихсуб’єктів міжнародних відносин, які безпосередньо створюються державами,відносять їх міждержавні об’єднання – політичні або військово-політичніорганізації. Серед них: Організація Об’єднаних націй /ООН/, Європейський Союз/ЄС/, Ліга арабських держав /ЛАД/, Організація африканської єдності /ОАЄ/,Організація Північноатлантичного договору /НАТО/, Нарада по безпеці іспівробітництву в Європі /НБСЄ/, Співдружність Незалежних держав /СНД/ та ін.
В межах ООН існуєцілий ряд організацій, які функціонують у міжнародних відносинах як структурніелементи, так і самостійні суб’єкти. До них відносять Всесвітню організаціюохорони здоров’я /ВООЗ/, Міжнародна Асоціація праці /МАП/, Організація, яказаймається питаннями культури і науки /ЮНЕСКО/, Міжнародний Валютний Фонд/МВФ/, Міжнародна Організація по Атомній Енергетиці /МАГАТЕ/, Конференція ООН зторгівлі і розвитку /ЮНКАД/, Міжнародний суд та ін.
Важливу тазростаючу роль у формуванні і функціонуванні міжнародних відносин граютьнеурядові організації, які об’єднують недержавні інститути і громадян різнихкраїн і діють у специфічних галузях, До їх числа відносять: МіжнароднаОрганізація Політичних наук / /, Міжнародна організація Кримінальної Поліції/Інтерпол/, Міжнародна Демократична Федерація Жінок /МДФЖ/, Всесвітня ФедераціяДемократичних Молоді /ВФДМ/, Всесвітня Рада Світу /ВРС/ та багато інших.
Безперечно, щоміждержавні відносини мають переважне значення в світовій політиці, бо самевони створюють правові межі, які визначають позадержавні відносини. Тількидержави мають повноваження укладати угоди, починати і закінчувати війни,вступати в офіційні контакти з іншими державами. Разом з тим, росте значеннянедержавних суспільних організацій, які не замінюють, а доповнюють компетенціюуряду в міжнародних справах. Так, наприклад, Транснаціональні корпорації /ТНК/- ця спеціалізована неурядова організація в значній мірі впливає не тільки наекономічну ситуацію, але й на політичне життя сучасного світу. Великі ресурсидозволяють ТНК впливати в своїх інтересах на політичну сферу не тільки в країнізнаходження, але й у світі в цілому. Наприкінці ХХ століття ТНК контролювали50% світового промислового виробництва, 65% зовнішньої торгівлі, 80% патентів іліцензій на нову техніку, технологію і “ноу-хау”. Ядро світової господарськоїсистеми складають приблизно 500 ТНК, які володіють практично необмеженоюекономічною владою /Див. Світова економіка і міжнародні відносини, 1999, №6,С.56/.
Суб’єктамиміжнародних відносин /світового політичного процесу/ є держави, міжнародніурядові та неурядові організації, суспільні рухи, транснаціональні корпорації,релігійні об’єднання, народи, етноси, політичні та суспільні лідери.
Ведуча рольполітики в міжнародних відносинах зумовлена наступними факторами.
По-перше,суб’єкти світової політики володіють колосальними ресурсами і можливостямивпливу не тільки на власно політичні, але й на економічні та інші міжнародніпроцеси. Переконливим прикладом є роки “холодної війни” у ХХ столітті, коли пополітичним міркуванням над створенням зброї масового знищення людей працювалабільшість найкращих умів вчених і технічної інтелігенції планети.
По-друге,міжнародні відношення мають яскраво виражену тенденцію до глобалізації,ускладненню і розширенню, що потребує удосконалення міжнародних політичнихмеханізмів для їх регулювання.
По-третє,міжнародні політичні відношення суттєво впливають на формування міжнародногопорядку, тобто забезпечення нормального функціонування держави та іншихміжнародних інститутів.
По-четверте, внаш час, як ніколи гостро постають питання безпеки всього людства, проблемийого виживання. Саме в цьому напрямку концентрується увага світової політики.
По-п’яте, за допомогоюсвітової політики можливо найбільш ефективно вирішувати складні проблемисвітового розвитку, які пов’язані з суперечністю між тенденцій до розширеннявзаємовідносин між народами і державами, з одного боку, і різноманітністюполітичних і соціально-економічних систем – з іншого.
Світова політикав значній мірі визначає склад сучасного світу. Її пріоритети зумовленінеобхідністю вирішення спільних проблем, які стоять перед людством інаціональними інтересами її суб’єктів.
2. Світоваполітика і глобальні проблеми сучасності
міжнароднийсвітова політика
У ХХ столітті різко загострилисясоціальні суперечності у світі. Швидко зросло населення планети – вонозбільшилось у 2 рази, з 800 до 1600 млн. осіб. Загострилися суперечності міжпрацею і капіталом, соціалізмом і капіталізмом, самими імперіалістичнимикраїнами, між колоніями і метрополіями. Різні суперечності вирішувалисьнеоднаковими способами: соціальними революціями /Росія, Китай/, розподіломвласності між світовими війнами, конфліктами між колоніями і метрополіями.
В умовах цієїепохи проходили глобальні процеси перерозподілу власності, багатств, привілеївяк між класами і соціальними групами в межах окремих держав, так і міждержавами у світовому масштабі.
Після Другоїсвітової війни у світі сформувалась блокова двополюсна політика, яка витрачалавеликі матеріальні, природні і фінансові ресурси і просувала людство у біквсесвітньої катастрофи. Аж до початку 60-х рр. “холодна війна” розгорталася унапрямку зростання: вона наближалася до “гарячої”. Карибська криза /1962р./свідчить про реальну можливість взаємного знищення протилежнихвійськово-політичних блоків.
Події, яківідбувалися у другій половині ХХ століття, особливо в останнє десятиріччя,значно змінили політичну ситуацію в світі. Ці події ще не в повній міріпроаналізовані, але найбільш важливі з них – очевидні.
По-перше, розпадСРСР і крах соціалізму в інших країнах призвів до трощення біполярного світу,конфронтаційної рівноваги, яка засновувалась на військово-політичному паритетідвох систем. На зміну біполярній системі міжнародних відносин формуєтьсябагатополюсний світовий порядок.
По-друге, усвітового населення з’явився так званий “золотий мільярд”, тобто певні регіонисвіту, де зменшилися соціальні конфлікти і соціальна напруга. Європа, яка булаосередком двох світових війн, перша стала на шлях економічної і політичноїінтерпретації між країнами.
По-третє, намісці колишнього соціалістичного співтовариства виникло 27 суверенних держав зпідвищеною соціальною напругою і підвищеним ризиком для світового суспільства.Найбільш “гарячі точки” на планеті виникають саме в країнах і регіонах, які донедавнього часу входили до соціалістичного табору.
По-четверте,зростання населення у малорозвинутих в економічному відношенні країнах,демографічний вибух спричинив зростання злидності, бідності, загостреннюконфліктів між збільшенням населення і можливістю задоволення потреб населення.На цій підставі загострилися міжетничні, міжнаціональні, релігійні конфлікти удеяких регіонах світу.
По-п’яте,загострилися відносини між високо розвинутими державами і відсталими в своємурозвитку країнами “третього світу”; між порівняно забезпеченим “золотиммільярдом” і незабезпеченістю переважної більшості населення в країнах, якірозвиваються. Поглиблюється розрив між “Північчю та Півднем”, коли багатібагатіють, а бідні бідніють.
По-шосте, значнозмінилась роль на міжнародній арені США, які стали абсолютним лідером сучасногосвіту. США володіють міцним військово-промисловим, економічним і фінансовимпотенціалом, яке дозволяє тиснути на будь-яку державу. Знаходячись у положеннієдиної сверхдержави, США орієнтуються на збереження і посилення військовогофактора, у якості інструмента забезпечення свого лідерства. Саме у дев’яностихроках нашого століття США досягли серйозних успіхів у розвитку своєї економіки.Так у період 1992-1996 рр. тільки приріст валового внутрішнього продукту /ВВП/складає долю, яка приблизно досягає ВВП всієї об’єднаної Німеччини, а за1996-2000 рр. – об’єму економічної мощі, яка досягає ВВП Японії /Див. США –Канада: економіка, політика, культура, 1999, №2, С.3/.
Таким чином,сучасна дійсність світу представляє собою яскраву і неоднозначну картину. Зодного боку, у світі загострилися колишні суперечності, а з другого – виниклинові соціальні труднощі і суперечності. Відбулося послаблення соціальнихсуперечностей у Західній Європі і Північній Америці, але посилились ізагострились суперечності в країнах Сходу і в “третьому світі”, між Північчю іПівднем. Очевидно, можна казати про нову епоху всесвітньої історії, якахарактеризується глибокими демократичними змінами, затвердженням новогоекономічного і політичного порядку, локальних конфліктів і глобальних проблем.
Значне місце всвітовій політиці займають глобальні проблеми. Яка їх сутність, яке їх походженняі які шляхи їх вирішення?
Глобальніпроблеми сучасності /ГПС/ — це головні проблеми, від вирішення яких залежитьсаме існування, збереження і розвиток цивілізації. Умовно їх можливо об’єднатив декілька основних груп:
1. Група проблем переважно соціально-політичногохарактеру:
- запобіганняядерної війни;
- зниженнярівня гонки озброювання, роззброювання;
- формуванняантинасильницького світу на підставі затвердження довіри між народами,зміцнення системи спільної безпеки.
2. Група соціально-економічнихпроблем:
- подоланняслабкорозвинутості і пов’язаної з нею злидності та культурної відсталості;
- пошукшляхів вирішення світового енергетичного, сировинного і продовольчого кризу;
- оптимізаціядемографічної ситуації, особливо у країнах, які розвиваються;
- освоєнняв мирних цілях космічного простору і Світового океану.
3. Група соціально-екологічнихпроблем:
- поліпшенняскладу газової оболонки атмосфери;
- гармонічнийрозвиток живої і неживої природи;
- раціональневикористання природнього потенціалу планети;
- -запобіганняшкідливого впливу на природу військової діяльності.
4. Група проблем,яка відноситься до людини:
- -дотриманнясоціальних, економічних, політичних, індивідуальних прав і свобод;
- ліквідаціяголоду, епідемічних захворювань, неосвіченості;
- духовнийрозвиток людини;
- подоланнявідчуження людини від природи суспільства, держави, інших людей і результатіввласної діяльності;
- подоланнявідчуження людини від політики і міжнародних відносин.
При всіх своїх розбіжностях ГПС мають спільніхарактерні ознаки, які виділяють їх серед інших проблем сучасності. Вони маютьпланетарний, всесвітній характер, займають інтереси усіх народів і держав;погрожують усьому людству у випадку, якщо вони не будуть своєчасно вирішуватись;потребують для свого вирішення об’єднаних і невідкладних зусиль усіх держав інароду.
Головною ГПС єпроблема запобігання ядерної війни. Хоча в останнє десятиріччя ця проблемастала менш актуальною, небезпека ядерної війни остаточно не вирішена і буде залишатисядо тих часів, доки на озброєнні держави залишається ядерна зброя масовогознищення. За підсумками вчених, у сучасному світі /переважно у США і Росії/накопичена така кількість ядерної зброї, що його застосування зможе призвестине тільки до знищення усього людства, але й біологічного життя на нашійпланеті. У перерахунок на тринітротолуол на кожного мешканця Землі тількиядерної зброї припадає приблизно по 10 тон.
Однак ця проблемамає і інший аспект – колосальні витрати на гонку ракетно-ядерного озброєння якматеріальних, так і інтелектуальних ресурсів. У теперішній час на озброєннявитрачається 1/10 цінних видів сировини, більш ніж 5% нафти, якавикористовується, більш 1 трл. дол. США. Це знищує людство, гальмує вирішеннябагатьох економічних та соціальних проблем.
Гостроювважається проблема подолання відсталості “третього світу”. Відстала у своємурозвитку велика група країн, на території яких знаходиться більша половинанаселення планети. Майже з двохсот держав приблизно стільки ж придатних для сільськогогосподарства земель і 2/3 самодіяльного населення світу. У цих країнахприблизно міліард людей живе у страшній злидності, приблизно 800 млн. постійноне доїдають, 850 млн. – не вміють читати і писати, 1 млрд. не забезпеченіналежною домівкою. /Докладніше див. Решетняк Б.К., Розенфельд Ю.М. Глобальніпроблеми сучасності і шляхи їх вирішення // Київ,”Знання”,1988, С.16-19/. Нафоні цієї злидності транснаціональні кампанії, які розробляють у країнах“третього світу” їх природні багатства і які використовують дешеву робочу силу,отримують величезні прибутки – приблизно 100 млрд. дол. щороку. На кожний доларінвестицій в економіку “третього світу” американські та західноєвропейськікампанії отримують 4-5 доларів. Країни, які знаходяться на етапі розвитку,отримують за свої природні ресурси від 1/6 до 1/10 їх вартості.
Все більш гострого характеру набуває екологічнапроблема. Остання третина ХХ століття відзначалась різким погіршенням якостінавколишнього середовища, забрудненням атмосфери, зростанням шумовихнавантажень, особливо у місті, деградацією грунтів та інших форм порушенняцілісності природи. Забруднення навколишнього середовища досягло загрозливихрозмірів, до того ж не тільки у відсталих, але й у високорозвинутих країнах.Так, наприклад, приблизно 140 млн. американців мешкають у районах, де якістьповітря не відповідає медичним нормам.
Викид доатмосфери шкідливих продуктів промислового виробництва у великих містах виріс удесятки разів. Накопичення вуглекислоти в атмосфері створює реальну загрозузміни звичайного клімату та порушення енергетичного балансу з поступовимпідвищенням температури.
Велику загрозуприроді та людині завдають так звані “кислотні дощі”, які виникають як наслідоквикиду до атмосфери різних хімічних речовин, особливо двоокисі сірки.
Головною причиною“кислотних дощів” у Європі є Великобританія, її промислове виробництво.Характерний факт: 70% усіх викидів двоокисі сірки не затримуються надВеликобританією, а західними вітрами розповсюджуються над багатьмаєвропейськими країнами. Завдяки таким “кислотним дощам”, наприклад, у Швеції з18 тисяч водойомів у 9 тис. риба частково вимирає. Такий факт свідчить про те,що проблеми екології неможливо вирішити окремими країнами: вони потребуютьоб’єднання зусиль усіх держав.
Все гострішепостають такі проблеми, як забезпечення людства мінеральною сировиною іенергоресурсами, тому що більшість видів природних ресурсів не поповнюються/залізо, алюміній, магній, цинк, нікель, срібло, золото, платина та ін./. Їхзапаси швидко зменшуються, а по деяким видам – практично вичерпались.
Сучасна демографічна ситуація такожявляє собою глобальну проблему, тому що в багатьох /відсталих/ країнахподвоєння населення через кожні 20-30 років не забезпечується відповіднимзростанням матеріальних ресурсів. З цією проблемою пов’язана продовольчапроблема, коли на межі голодної смерті постійно знаходиться 600-700 млн.мешканців планети; проблема “водного голоду”, коли 1,3 млрд. людей не маютьдоступу до питної води, а 1,7 млрд. не мають навіть примітивного очищення води.За даними ВООЗ 80% інфекційних захворювань у країнах “третього світу” /малярія,тахома та ін./, на які хворіють понад 1 млрд. людей, пов’язані з невирішеннямпроблеми води.
До глобальнихпроблем сучасності відносять також проблеми освоєння космосу і світовогоокеану. Використовування космосу допоможе людству у майбутньому активноборотися проти поводи, посухи та інших стихійних лих. Використовування космосувже сьогодні грає рішучу роль у створенні і функціонуванні глобальної системизв’язку, у відкритті нових покладів природних багатств та енергетичнихресурсів. За допомогою космосу у теперішній час вирішується багато “земних”проблем.
Велике значення у житті людства має також освоєннясвітового океану – сховище колосальних корисних копалин, біологічних, топлівнихта енергетичних ресурсів та енергетичних ресурсів, яке з часом може замінитишвидко вичерпані запаси на суходолі. За підрахунками спеціалістів, одинкубометр морської води містить 30 кг хлористого натрію, 1,3 кг магнію, 66 кг брому. Запаси нафти у глибинах Світового океану оцінюються у 1410 млрд. тон,тобто у кілька разів більше, ніж на суходолі. У Світовому океані знаходитьсябільш, ніж половина усіх видів рослин, а різних класів тварин – ще більше. Томувикористання багатств Світового океану у більш широких масштабах, ніж утеперішній час, могло в внести значний вклад у вирішення продовольчої проблемиу світі.
Складністьглобальних проблем, їх масштабність і взаємозв’язок свідчать про те, щовирішити або хоча б послабити їх можливо тільки спільними зусиллями більшостікраїн світу. Задля такого об’єднання, особливо великих держав, необхіднареалізація декількох фундаментальних умов.
По-перше, цемасове усвідомлення і чітке розуміння усієї серйозності даних проблем длямайбутнього усього людства і на цій основі – розробка стратегії дії дляподолання їх подальшого катастрофічного розвитку. Члени Римського клубу одні зперших звернули увагу на необхідність дослідження глобальних проблем ззастосуванням системного модулювання /1968 р./. Вони висунули ідею про те, щонаціональні уряди, діяльність яких обмежена строком від виборів до виборів, неспроможні вирішувати довгострокові фундаментальні проблеми, які потребуютьнового глобального мислення. У першій доповіді Римського клубу «Межізростання” /1972 р./, який був підготовлений науково-дослідницькою групоюМасачусетського технологічного інституту /США/ були не тільки сформульованіосновні глобальні проблеми і безпеки, але й запрограмована концепціяорганічного зростання і розвитку /Див. Медоуз Д. та ін. “пределы роста»,М.,1991/. У 70-90 рр. було надрукована велика кількість наукових праць, авторияких висували різні моделі соціально-політичного розвитку людства на визначенуперспективу.
По-друге, відмовавід вживання сили і забезпечення безпеки держав виключно політичними засобами,виходячи з принципу рівної, спільної і неподільної безпеки для усіх, на основістворення системи міжнародної безпеки. На цьому шляху можливо різке скороченнявійськових витрат і використання великих ресурсів в інтересах людства, якізвільняться таким чином.
По-третє,неухильне поглиблення співпраці країн і регіонів світу у вирішенні задачзбереження нашої цивілізації. Така співпраця повинна бути взаємовигідна,спільна і на різних рівнях /двосторонні, багатосторонні, регіональні,всесвітні/. Вона передбачає відмову від ідеологізації міжнародних відносин іготовність до діалогу та компромісів.
Межі сучасногосвітопорядку, який тільки формується, позначені або відображені у важливихміжнародних політико-правових документах. Сформована у функціонує системапереговорів про скорочення ядерного озброєння, ліквідацію хімічного,бактеріологічного та інших видів зброї масового знищення. Працюють регіональнімеханізми безпеки і співпраці в Європі /СБСЄ/, в Азії, Африці та ЛатинськійАмериці. Розроблена кодифікація нормативних актів про права людини.Розвивається народна дипломатія та ін.
Разом з тим стаєочевидним, що становлення і зміцнення нового демократичного світового порядку –складна задача, яка потребує не тільки координації окремих дій суб’єктівполітики, але й досягнення постійного зваженого балансу їх інтересів і сил вінтересах усього світового суспільства і за широким спектром проблем.
В цих умовахважливе значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів,які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцненнямиру, безпеки, поглиблення і розширення всебічних зв’язків між суб’єктамисвітової політики.3. Україна в сучаснихміжнародних відносинах
Основні цілі, напрямки і пріоритети зовнішньоїполітики України сформульовані в Акті незалежності України 24 серпня 1991 р. ів Зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу”, який бувприйнятий 5 грудня 1991 р., в якому вказується: що Україна будує демократичну,правову державу, першочерговою задачею є забезпечення прав і свобод людини.Україна буде неухильно додержуватись норм міжнародного права, керуючисьЗагальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, якіУкраїна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Україна,як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй, у повнійвідповідності з метою і принципами Статуту ООН буде спрямовувати свою зовнішнюполітику на зміцнення світу і безпеки у світі, на активізацію міжнародноїспівпраці у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та іншихглобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на принципахміжнародного права /Див. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 8.С.199-200/.
Минуле десятиріччя показало, що проголошені упочатку придбання незалежності принципи зовнішньої політики послідовнореалізовувались у практичній діяльності: Україна стала важливим суб’єктомсвітової політики, на якого не можуть не зважати навіть сучасні великі держави.Один з відомих американських політологів Бжезинський, розглядаючи “геостратегічні діючі особи і геополітичні центри” наступним чином оцінює місцеУкраїни в сучасному світі: “Україна, новий і важливий простір на європейськійшаховій дошці, є геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежноїдержави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія все ще може боротисяза імперський статус, але тоді б вона стала в основному азіатською імперськоюдержавою і була в залучена в виснажувальні конфлікти з Середньою Азією…” /З. Бжезинський.Велика шахова дошка. М., ”Міжнародні відносини”,1998, С.61/. Очевидно, З. Бжезинськийвідкрито і сумлінно вказував на дійсну причину особливих, бажаних відносин СШАдо України. Але це не знижує дійсно важливу роль, яку грає Україна наміжнародній арені.
Сьогодні можливо констатувати, що, не взираючина надзвичайну складність внутрішнього становища, багатьох прогалин у сферізовнішньої політики, Україна досягла певних результатів на міжнародній арені.Як незалежну державу Україну визнали більш 150 країн, з них 141 установилидипломатичні відносини. У Києві відкрито 42 іноземних посольств, діють декількаконсульських установ. Україна є членом багатьох міждержавних, міжнароднихнедержавних, регіональних та інших організацій. Вона приймає участь у роботіООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Міжнародній організаціїпраці, Міжнародного валютного фонду, Міжнародній організації інтелектуальноївласності та ін.
У Конституції України 1996 року відзначається“Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення їїнаціональних інтересів і безпеки шляхом мирної і взаємовигідної співпраці зчленами міжнародного суспільства на підставі загальновизнаних принципів і нормміжнародного права”. /Конституція України, Ст.18, С./.
Згідно Конституції України, інших офіційнихміжнародно-правових документів, Україна в своїй зовнішньополітичній діяльностівирішує наступні основні задачі:
- підтримка і затвердженнясуверенітету, державної незалежності, самостійності України;
- -збереження територіальноїцілісності і непорушності кордонів;
- -забезпечення економічноїта інформаційної безпеки України;
- -налагодження і розвиток всебічноївзаємовигідної співпраці з усіма країнами світу;
- -активна участь у різнихміжнародних організаціях, виходячи зі своїх національних інтересів і длявирішення складних міжнародних проблем;
- -пріоритетний розвитоквзаємовигідної співпраці з країнами-сусідами і, насамперед, з Росією;
- -захист прав і інтересівгромадян і юридичних осіб за кордоном;
- -створення вигідних умовдля підтримки контактів з українською діаспорою за кордоном, керуючись прицьому міжнародним правом;
- -діяльність на міжнароднійарені, як надійний і передбачений партнер.
Між зовнішньою та внутрішньою політикоюбудь-якої держави, враховуючи і Україну, існує тісний зв’язок,взаємообумовленість і взаємозалежність. З одного боку, зовнішня політика, їїнапрямок і ефективність, визначається у значній мірі внутрішнім станом івнутрішньою політикою держави: її економічним і військовим потенціалом,масштабами території, кількістю населення, а також політичним режимом,державною ідеологією та інше. З іншого – внутрішня політика і внутрішнєстановище держави в значній мірі залежить від її місця і ролі у системіміжнародних відносин, участі у міжнародному розподілі праці, ступені участі увирішенні складних міжнародних проблем та інше.
Особливе значення зв’язку зовнішньої івнутрішньої політики набуває держава, яка знаходиться в умовах глибокоїсоціально-економічної кризи. Для вирішення багатьох внутрішніх економічнихпроблем в Україні надзвичайно важлива зовнішньополітична діяльність з такиминапрямками, як експорт та імпорт товарів, послуг, іноземних інвестицій,валютної політики, науково-технічних відносин, міжнародної промисловоїкооперації, міжнародної трудової міграції та ін.
Як одна з великих країн, яка розташована уцентрі європейського континенту, Україна може і повинна грати роль важливогофактора миру і стабільності в Європі. У цьому напрямку Україна досягла значнихуспіхів: вона є членом ОБСЄ, Ради Європи, приймає активну участь у роботіПарламентської асамблеї Ради Європи та інших організацій. Але для того, щобдійсно стати повноправним учасником інтеграційних процесів в Європі, Українінеобхідно досягти стабільності і соціально-економічного процвітання.
Особливе місце у зовнішньополітичнійдіяльності України займають країни ”близького” зарубіжжя – з республікамиколишнього Радянського Союзу, особливо з Росією, Білорусією та ін. Необхіднопам’ятати, що протягом багатьох десятиріч Україна знаходилась з незалежнимидержавами в одній державі, та їх економіки являли собою єдинийнародно-хазяйський комплекс. До розпаду СРСР підприємства України малипостійний зв’язок з 33000 підприємств інших республік, для забезпечення роботияких в Україну ввозилися 25 млн.т вугілля /17,8% від потреб/, 52 млн.т нафти/46,8%/ газового конденсату /85,5%/, приблизно 100 млрд. кубометрів природньогогазу /80%/, 205000 т бавовни-волокна /100%/ та ін. /Див. Голос України, 28листопада 1991р./
Пріоритетність відносин з Росією визначаєтьсяне тільки тісними і багаторічними економічними зв’язками, спільною культурою,духовністю та т.п. Неможливо не звертати уваги на той факт, що на Україніпроживають та є її громадянами приблизно 12 млн. росіян, а в Росії – приблизно5 млн. українців. Протягом сторіч українці та росіяни проживали разом, поділялирадість і горе, укладали між собою браки та ростили дітей, національність якихбула змішана російсько-українська та ін. Тому ті державні, політичні діячі,націоналісти як в Україні, так і в Росії, які намагаються посварити ці дванароди, вбити клин у взаємовідносини між Україною та Росією, є ворогами якукраїнського, так і російського народів. Нема сумніву у тому, що усі виникаючіпроблеми у взаємовідносинах між нашими державами можливо і необхідно вирішуватина підставі рівності, взаємовигідності за столом переговорів.
Складною і невід’ємною частиною політичноїдіяльності будь-якої держави є зовнішня політика, яка спрямована регулювативзаємовідносини між державами на міжнародній арені. Зміст і спрямованістьзовнішньої політики будь-якої держави обумовлена природою її суспільного строюта існуючим політичним режимом. Інтернаціоналізація сучасних міжнароднихвідносин потребує збереження і зміцнення миру, безпеки і справедливості зарадижиття теперішнього і наступного поколінь. Головними цілями зовнішньої політикиУкраїни є: забезпечення найбільш сприятливих умов для подальшої трансформаціїсуспільства, його соціально-політичного, економічного і духовного розвитку, атакож досягнення всеспільної безпеки, розвитку дружніх відносин і всебічноїспівпраці з іншими країнами світу, сприяння зміцненню і прогресу світовогосуспільства.
Література
1. Бодуен Ж. Вступ дополітології. – К., Основа, 2008.
2. Бодуен Жан. Вступ дополітології. – Київ: “Основи”, 2007.
3. В.А.Мельник. Политология, Учебник.3-е изд. – Минск, ВШ, 2009.
4. Василенко И.А. Политическаяглобалистика: Уч.пос. – М.: «Логос», 2008.
5. Гаджиев К.С. Введение в геополитику.– М.: «Логос», 2007.
6. Гаджиев К.С. Введение в политическуюнауку. – Изд.2-е. М.: “Логос”, 2008.
7. Гаджиев К.С. Политическая философия.– М.: «экономика», 2009.
8. Ильин В.В. Политология. 2-е изд. –М.: Кн.Дом “Ун-т”, 2009.
9. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В.Политология. – М., Юрист, 2009.
10. Мухаев Р.Т.Политология: учеб.для вузов.-М.:»Приор», 2007.
11. Нартов Н.А.Геополитика: Учеб. Для вузов. – М. Юнити, 2007.
12. Общая и прикладнаяполитология. Под ред. Жукова В.И. и Краснова Б.И. – М., МГСУ, Союз, 2007.
13. Основиполітології. – К., Либідь, 2008.
14. Политологическийсловарь /Под ред. В.Ф. Халипова. – М.: «Высшая школа», 2005.
15. Политологическийсловарь. /Под общ. ред.В.И.Астаховой и Н.И. Панова.- Харьков: «Прапор», 2007.