ШЛЯХИУДОСКОНАЛЕННЯ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ 5 – 9 КЛАСІВ
У статті узагальнено результатививчення проблеми формування монологічного мовлення учнів у науковій інавчально-методичній літературі; показано шляхи використання методів навчанняукраїнської мови з метою формування монологічного мовлення учнів.
Ключові слова: монологічне мовлення, лінгводидактичніметоди навчання, види вправ.
В статье обобщенно результатыизучения проблемы формирования монологической речи учащихся в научной иучебно-методической литературе; показаны пути использования методов обученияукраинского языка с целью формирования монологической речи учеников.
Ключевые слова: монологическая речь,методы учебы, виды упражнений.
Постановка проблеми. За Національноюдоктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепцією мовної освітинавчання української мови в сучасній загальноосвітній школі повинно бутиспрямоване на те, щоб сформувати особистість, яка вільно володіє засобами мовив будь-якій мовленнєвій ситуації, аргументовано висловлює свої думки,дотримується правил мовленнєвого етикету [8].
Необхідність удосконаленнямонологічного мовлення школярів усвідомлюється в методиці давно, проте цяпроблема ще не знайшла своєї комплексної теоретико-практичної реалізації.Протягом останніх десятиліть розвиток монологічного мовлення учнів розглянуто втаких аспектах: основні закономірності розвитку мовлення (І. Зимня, Т. Ладиженська,О. Леонтьєв, М. Львов, М. Пентилюк, М. Стельмахович, Л. Федоренко та ін.);розробка мовного компонента загальноосвітньої підготовки учнів (О. Біляєв, М. Вашуленко,Є. Голобородько, І. Ґудзик, С. Караман, В. Мельничайко, Г. Михайловська,Л.Скуратівський, О. Хорошковська, Г. Шелехова та ін.); збагачення словникаучнів (Н. Голуб, Т. Коршун, Л. Кутенко, Т. Левченко, В. Мельничайко та ін.) [1,с. 13]. Однак, незважаючи на значні успіхи в цій галузі, у вітчизнянійлінгводидактиці відсутнє дослідження, в якому було б обґрунтовано системуроботи з удосконалення монологічного мовлення учнів 5–9 класів у процесівивчення української мови. Важливість цієї проблеми усвідомлена вчителями, алечерез відсутність необхідних методичних розробок у шкільній практиці вонарозв’язується повільно. Не відповідає нинішньому соціальному замовленню і тойрівень мовленнєвої культури, що сьогодні спостерігається в учнів.
Мета статті – узагальнити результати вивченняпроблеми в науковій і навчально-методичній літературі; показати шляхивикористання методів навчання української мови з метою удосконаленнямонологічного мовлення учнів 5–9 класів.
Монологічне мовлення – це мовленняоднієї особи, що виражає в більш-менш розгорнутій формі свої думки, наміри,оцінку подій і т.д. [6, с. 34]. Одним із завдань, що ставить програма основноїшколи з української мови, є навчання монологічному мовленню. Метою навчання єформування умінь монологічного мовлення, під яким у М. Пентилюк розумієтьсяуміння комунікативно-мотивовано,логічно-послідовно і складно, досить повно і правильно в мовленнєвому відношеннівикладати свої думки в усній формі [6, с. 35].
У наш час в основній школі навчаннюусному і писемному монологічному висловлюванню не завжди приділяється достатньоуваги. Проте не потрібно забувати, що навчання монологічного мовлення взагальноосвітній школі є одним з найважливіших аспектів, оскільки саме цейаспект навчання дисциплінує мислення, учить логічно мислити і відповіднобудувати своє висловлення у такий спосіб, щоб довести свої думки до слухача.Монолог є такою формою мовлення, коли його вибудовує одна людина, самостійновизначаючи структуру, композицію і мовні засоби. Монологічне мовлення моженосити репродуктивний і продуктивний характер. Репродуктивне мовлення не єкомунікативним. Перед школою ставиться задача розвитку непідготовленогопродуктивного мовлення учнів. Монологічне мовлення, як і діалогічне, повиннебути ситуативно обумовлене і, як стверджуютьпсихологи, мотивоване. Ситуація є для монологу відправним моментом, потім він «відривається»від неї, утворює своє середовище – контекст. Тому монолог, як стверджує В. Мельничайко,є контекстуальним, на відміну від діалогу, що знаходиться в найтіснішійзалежності від ситуації. У силу контекстностімонологічного мовлення до нього пред’являються особливі вимоги: воно повиннобути зрозумілим «із самого себе», тобто без допомоги немовних засобів, що частовідіграють велику роль у ситуативному діалогічному мовленні [6, с. 37].Монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:
— інформативна (повідомленнянової інформації у виді знань про предмети і явища навколишньої дійсності, описподій, дій, станів);
— функція впливання(переконання кого-небудь у правильності тих або інших думок, поглядів,переконань, дій; спонукання до дії або запобігання дії);
— експресивна (використання мовленнєвогоспілкування для опису стану, в якому знаходиться той, хто говорить, для зняттяемоційної напруженості);
— розважальна (виступ людинина сцені чи серед друзів для розваги слухачів);
— ритуально-культова(висловлювання під час будь-якого ритуального обряду) [5, с. 73].
Беручи за основу базовийдокумент шкільної освіти, а саме програму загальноосвітніх навчальних закладів,можемо встановити, що для основної школи найбільш актуальною є інформативна функціямонологічного мовлення. Стосовно навчання монологічного мовлення, то планомірнеі систематичне навчання починається вже в початкових класах і продовжуєтьсяпротягом усіх навчальних років. Навчальний монолог на початковому етапінавчання є простим і дуже коротким логічно побудованим висловлюванням, щомістить один або кілька мовних зразків. Учні мають вміти без попередньоїпідготовки логічно і послідовно висловлюватися відповідно до навчальноїситуації, робити усні повідомлення за темою, передавати своїми словами основнийзміст прослуханого або прочитаного в межах мовного матеріалу. Від учніввимагається уміння не тільки повідомляти про факти, але і виражати своєставлення до викладеного.
Монологічне висловлювання –це особливе і складне уміння, яке необхідно спеціально формувати. Улінгвістичному плані зусилля вчителя й учня повинні бути спрямовані навідпрацьовування правильності структурно-граматичної, лексичної і стилістичноїпобудови, в екстралінгвальному – на відповідність мовного висловлення комунікативноїмети, заданої ситуації, теми [4, с. 19]. Тому, дуже важливе значення має добірметодів і засобів навчання.
На думку лінгводидактів, вибір тогочи іншого методу залежить від характеру матеріалу, що пропонується длявивчення, зв’язку виучуваного матеріалу з попереднім і наступним,співвідношення в ньому елементів теоретичного і практичного характеру, рівнязагального розвитку учнів та їхньої підготовки з предмета.
Беремо до уваги різні поглядиметодистів на класифікацію методів навчання мови, проте найбільш прийнятною дляефективного удосконалення монологічного мовлення учнів 5–9 класів вважаємокласифікацію методів, запропоновану О. Біляєвим [3, с. 4]. Розвиток уміньстворювати комунікативно-дієві тексти монологічної структури повинен бути вцентрі уваги методиста, тому слово вчителя – метод, який реалізується впояснювальному монолозі, сьогодні набуває особливої актуальності. Основне йогопризначення – «подати» учням навчальну інформацію й забезпечити її сприйняття,осмислення, запам’ятовування. Як зауважує психолог Н. Менчинська, яка є однієюз авторів теорії засвоєння знань, тільки на основі багатої пам’яті, коли вонанагромадить значну кількість знань, стає можливим розвиток проблемногомислення, що передбачає самостійний пошук [1, с. 41]. Саме цьому й сприяємонолог вчителя, що завдяки широкому спектру реакцій учнів-слухачів стає повноюмірою діалогізованим.
На відбір мовного матеріалу впливаєурахування адресата, продумування його доцільності, добір найбільш ефективноїмовленнєвої форми, ступінь розгорнутості, кількість прикладів, пояснень.Правильно організована структура мовлення словесника дозволяє учням слідкуватиза його думкою, передбачати хід думок і навчатися використовувати мовлення якзразок для побудови власних висловлювань.
Значні можливості для перевірки рівнязасвоєння учнями мовленнєвих понять дає метод бесіди. Під час бесіди учитель задопомогою питань не тільки перевіряє знання дітей, а й стимулює їх до аналізумовленнєвих понять, самостійного формулювання узагальнень і висновків.
Спостереження й аналіз мовних явищполягає у виділенні за певними ознаками лінгвістичних категорій (граматичнихформ, груп слів), у характеристиці їх з певного погляду (граматичного,стилістичного) і знаходить своє вираження у спостереженнях над мовою, в аналізіхудожніх творів щодо їх стилю, словника, зображувальних засобів [1, с. 98],«передбачає набуття нових знань про живе слово й особливості користування нимшляхом цілеспрямованих спостережень над фактами і явищами усної мови наспеціально дібраних прикладах» [2, с. 57], тобто текстах.
Проведення спостережень надтекстами-взірцями допомагає учням навчитися сприймати й розуміти інформацію, щоміститься в них, визначити єдність змісту й форми, вникнути у сутність мовнихфактів, явищ, процесів, осмислити зв’язок між ними і тими теоретичнимивисновками, що випливають з них, з’ясувати значення кожного рівня мовноїсистеми (фонетичного, лексичного, морфемного, словотвірного, морфологічного,синтаксичного і стилістичного).
Під час застосування цього методувчителі часто вдаються до лінгвістичного експерименту, завдяки якому учні маютьзмогу вести спостереження над мовними одиницями, явищами, процесами, фактами врізних сферах їх функціонування, проводити заміну одних мовних одиниць іншимивідповідно до мовленнєвої ситуації.
Цінність роботи з підручником полягаєв передачі готової інформації за допомогою тексту параграфа або наочнихпосібників. Цей метод забезпечує сприйняття й засвоєння учнями мовленнєвогоматеріалу, сприяє розвиткові навичок самостійної роботи з літературою, крімтого, тексти параграфів допомагають учням під час створення усних або писемнихвисловлювань [3, с. 5].
Особливе місце у процесіудосконалення монологічного мовлення учнів відводимо методу вправ, які всучасній лінгводидактиці класифікуються по-різному. Так, в основу класифікації,розробленої В. Онищуком, покладено дидактичну мету вправи, яку виконують учні,та ступінь їхньої самостійності й творчості, тому вченим виділено підготовчі,вступні, тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), завершальні йконтрольні. Класифікують вправи за місцем роботи (класні й домашні), за формою(усні й письмові), за мисленнєвими операціями (аналітичні,аналітико-синтетичні, синтетичні (В. Добромислов). Т. Ладиженська виділяєвправи залежно від співвіднесення дій за готовим і створюваним текстом: аналітичногохарактеру на основі готового тексту (аналіз тексту, порівняльний аналіз тексту),аналітико-мовленнєвого характеру на основі готового тексту, на трансформаціютексту, створення тексту на основі зразка, створення власного висловлювання.Найбільш ефективними під час формування монологічного мовлення вважаємо таківправи:
1) за ступенем творчості:
— репродуктивні вправи проводятьсябезпосередньо після ознайомлення учнів з теоретичним матеріалом для перевіркирівня засвоєння мовленнєвих понять і правил під час аналізу тексту-взірця: визначтеосновну мету, яку ставив перед собою автор, створюючи той чи інший текст(розповісти, проінформувати, описати, охарактеризувати, довести, переконати,попрохати тощо); виділіть фразу, що виражає основну думку повідомлення;сформулюйте основну думку прослуханого; назвіть факти, які доводять,підкреслюють основну думку тексту; доберіть заголовок до прослуханого тексту;доберіть запитання до тексту; з’ясуйте стиль і тип мовлення тексту; визначтезасоби зв’язку речень у тексті;
-репродуктивно-креативніспрямовуються на розвиток умінь і навичок учнів аналізувати, трансформувати йпереказувати тексти різного типу й стилю мовлення. Серед цих вправ виділяютьсятакі різновиди:
– завдання аналітико-мовленнєвогохарактеру на основі первинного тексту, що вимагають його аналізу, передбачаютьудосконалення тексту в цілому або певних його частин: складіть план тексту-взірця;поділіть текст за поданим планом; доберіть заголовки до кожної частини тексту;виберіть з двох поданих речень те, що відповідає змісту прослуханого тексту;складіть текст на основі плану (питань); згорніть мовленнєве повідомлення;розширте мовленнєве повідомлення; уведіть до тексту пропущені, на вашу думку, елементи– слова, словосполучення, звертання тощо; доберіть синоніми до слів тексту зметою уникнення повторів; розширте окремі абзаци тексту;
– створення вторинного тексту наоснові первинного, тобто здійснення певного виду переказу (з творчим завданням,детального, стислого, вибіркового тощо): прослухайте повідомлення й у максимальнозгорнутій формі передайте його зміст; відновіть текст за ключовими словами(словосполученнями або реченнями); детально перекажіть абзац тексту;
— креативні розраховані на варіативністьта індивідуальність виконання і передбачють складання учнями усних або писемнихмонологічних висловлювань;
2) за метою проведення завдання:
— пропедевтичні вправи спрямовані наактивізацію опорних знань учнів й ознайомлення з новими мовленнєвими поняттями,необхідними для подальшого створення монологу;
— тренувальні вправи за зразком абоза інструкцією (різні види переказів, колективні твори, твори-мініатюри), якіпередбачають формування в учнів умінь і навичок створювати усні або писемнімонологічні висловлювання на основі сприйнятого зором або на слух тексту;
— оцінно-контрольні вправи, що маютьна меті оцінювати рівень засвоєння учнями мовленнєвих понять; перевіряти рівеньсформованості умінь і навичок учнів створювати монологічні висловлювання відповіднодо ситуації спілкування;
— корекційні вправи спрямовані наформування в учнів умінь та навичок редагувати та коректувати власнімонологічні висловлювання;
3) за ступенем самостійності:
— групові й колективні вправи використовуютьсяз метою перевірки рівня засвоєння учнями мовленнєвих понять та сформованостімовленнєвих умінь і навичок: виконайте тестові завдання; заповніть таблицювласними прикладами; дайте визначення поданим поняттям; виконайте повний абочастковий аналіз тексту;
— індивідуальні вправи виконуютьсякожним учнем самостійно й передбачють аналіз, переказування і створеннямонологічних висловлювань в усній або писемній формі;
4) за формою проведення: усні таписьмові вправи. Для вправ і завдань варто добирати тексти відповідно до соціокультурноїзмістової лінії програми, зокрема й краєзнавчого характеру, наприклад, уривки зтворів письменників-земляків, тексти, тематично орієнтовані на природу,економіку, географічне розташування, матеріальну й духовну культуру регіону.Наприклад, під час вивчення учнями теми «Прикметник» (6 клас) можназапропонувати таку вправу: Прочитайте уривок із твору учасниці Всеукраїнськогоконкурсу «Село моє, для мене ти єдине...» Олександри Матіяш, правильноінтонуючи речення.
У нашій хаті стоїть стара скриня. Вонаналежала ще бабусиніймамі й давно вже стала реліквією. Одного разу я не втрималася. Відкрила – і…аж серце тьохнуло: яка краса! На шовковій хустині переливалися тьмянимикольорами різні старовинні прикраси. Ой, а це рушник. На ньому було зображенощось магічне, прекрасне, щось таке таємниче. Я стала приглядатися до вишиття.Диво! Сонечко освітило зелену галявину. Кинуло золотий промінчик на голубуволошку, на вкритий краплистою росоючервоний мак. Кучерявий барвінок глянув на мене своїми (а може, бабусиними?)блакитними очима, сплітаючись у віночок з яскравими чорнобривцями. Червоніягоди калини забриніли прадавньою, але такою знайомою піснею… А це що таке? Якась нібитваринка чи пташка?.. Ні, то, мабуть, добрий дух нашої міцної родини, оберіг імоєї долі… Ось так усе ожило на лляному рушникові, заграло різними барвами [7, с. 72 – 74].
Виконайте завдання за текстом:
1. Визначте кількість мікротем утексті. З’ясуйте, як вони впливають на формулювання теми.
2. Випишіть із тексту прикметники івизначте їх рід, число і відмінок.
3. Визначте розряд за значеннямвиділених прикметників.
Такі вправи й завдання необхіднопроводити систематично, у чітко визначеній послідовності, що зумовлює поступовевдосконалення мовленнєвих умінь і навичок учнів.
Погоджуємося з М. Пентилюк, якавиділяє три етапи формування монологічних умінь. В основу кожного з нихпокладена якість висловлювання учнів, причому ця якість обов’язково веде дозбільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються учнем.
Завдання першого етапу полягаєв тому, щоб навчити учнів об’єднувати зразки мовлення рівня фрази в однупонадфразову єдність.
Кожен учень вимовляє одну фразу.Будь-які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотнооформленні у мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійністьвисловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, авибір конкретного змісту залишається вільним.
На другому етапі учні вчатьсясамостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічногомовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор: зображальних,вербальних, комбінованих.
Провідне завдання третього етапу – навчити учнівстворювати монологічні висловлювання текстового рівня різнихфункціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбаченопрограмою. Цей етап характеризується розвитком умінь виражати своє особистеставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичнуоцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовленняелементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватисязбільшення обсягу висловлювання. Учні мають заздалегідь засвоїти рядсловосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення [6, с. 54 – 55].
Завдання на цьому етапі формулюється так, щоб учень не мігобмежитись двома-трьома реченнями. Наприклад, учитель говорить: Якщо ви згідніз таким твердженням, наведіть свої докази (Київ – дуже красиве місто).
Під час виконання таких завдань, учні вчаться розвивати думку,передавати її засобами української мови, доводити правильність своїх тверджень.
Висновки. Отже, навчаннямонологічного мовлення – це послідовна робота з формування в учнів уміньбудувати зв’язне висловлювання українською мовою із застосуванням таких методіві прийомів, які сприяють розвитку розумової діяльності учня. Ефективністьудосконалення монологічного мовлення учнів 5–9 класів залежить від доцільноговибору й застосування різних лінгводидактичних методів і прийомів, їхособливостей і класифікаційних підходів, оскільки класифікація дає ціліснеуявлення про комплекс методів і має не лише теоретичне, а й безпосереднєпрактичне значення. Монологічне мовлення характеризується певнимикомунікативними, психологічними і мовними особливостями, які педагог маєвраховувати у процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності.
Теоретико-практичне вивченняпорушеної в статті проблеми окреслює перспективи подальших досліджень, зокремавизначення критеріїв відбору методів навчання, що сприятиме удосконаленнюмонологічного мовлення учнів основної школи.
Література
1. БабичН.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 252 с.
2. БорисюкІ.В. Роль тексту в розвитку мовлення учнів // Мовознавство. – 2008. – № 1. – С.56 – 59.
3. ВорожейкінаО. Вчимося монологічному мовленню // Українська мова та література. – 2006 – №13. – С. 3 – 5.
4. ДонченкоТ.К. Формування монологічного мовлення учнів на уроках української мови.Посібник для вчителів і студентів. – К.: Наук. думка, 1997. – 72 с.
5. ЛазаркевичЛ.І. Навчання учнів монологічному мовленню в середній школі. – К.: Знання,2005. – 117 с.
6. Методиканавчання монологічному мовленню / За ред. В.А. Артемова. – К.: Либідь, 2003. –72 с.
7. СкалкінВ.І. Вправи для навчання монологічного мовлення. – К.: Наук. думка, 2000. – 127с.
8. Указпрезидента України №347/2002 від 17 квітня 2002 рокупро Національну доктрину розвитку освіти.
монологічне мовлення мова вправа
SUMMARY
In the article generalized results ofstudy of the problem in scientific literature; the ways of the use of methodsof teaching of Ukrainian are pointed with the purpose of forming of monologicalspeaking of pupils.
Key words: monological speaking,methods of studies, types of exercises.