Фізичне виховання молодших школярів у напрямку родина-школа

Зміст
 
Вступ
1. Теоретико-методичнізасади фізичного виховання у системі сім’я – родина школа
1.1 Історико-педагогічніаспекти
1.2 Українська сім’я –родина, як виховний вплив колективу
1.3 Організація іметодика дослідження
2. Засоби фізичногорозвитку дітей молодшого шкільного віку в системі сім’я – родина, школа
2.1 Зміст і шляхивзаємодії родини і школи в організації фізкультурно-оздоровчої діяльностімолодших школярів
2.2 Результатиекспериментально-дослідної роботи
Висновки
Список використаноїлітератури

Вступ
Фізичневиховання дітей на сьогоднішній день в Україні є одним із пріоритетнихнапрямків реформування освітянської сфери. Це зумовлено тим, що саме фізичневиховання є важливим компонентом гуманітаризації та гуманізації освіти,формування у підростаючого покоління фізичного та морального здоров’я доактивного життя і професійної діяльності.
Збереженняі розвиток молодого покоління є найважливішою функцією шкільної освіти. Назаконодавчому рівні вона закріплена законами України «Про освіту» (1996), «Прозагальну середню освіту» (1999), сутність і шляхи реалізації оздоровчої функціїшколи методологічно окреслено у Концепції 12 – річної загальної середньоїосвіти(2000), Державна програма «Освіта. Україна. ХХІ століття» (1994 р).
Угенетичній програмі кожної людини, як відомо, закладений величезний фізичнийпотенціал. Разом з тим, загально визнано, що у сучасних умовах в Українісклалася критична ситуація зі станом здоров’я населення і зокрема молоді. Цеобумовлюється посиленням негативних впливів екологічних, економічних,соціальних та інших факторів.
Статистикасвідчить, що при вступі до школи різноманітні відхилення у стані здоров'я маєкожна третя дитина, а до кінця навчання у дев’ятому класі – кожна друга [О. Балакірєва,С. Присяжнюк]. У 10 – 20% сучасних школярів виявлено надлишкову масу тіла;у 30 – 40% – захворювання носоглотки; у 20 – 40% – порушення постави; у 50% –дефекти зору і нервово – психічні відхилення; у 50 –60% схильність до частихзахворювань [В. Добринсьлий, О. Дубогогай].
Встановлено,що причинами різноманітних відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'ядітей є: не достатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується [С.Поспєлова, Р. Поташнюк, В. Язловецький]; непідготовленість дітейсамостійно піклуватися про своє фізичне вдосконалення [О. Дубогай, О. Козленко];недостатня увага учителів і родини до проблеми виховання у молодших школярівпозитивного ставлення до зміцнення свого здоров'я [В. Лесик, А. Мерлан,С. Корнієнко].
Урокифізичної культури компенсують необхідний для дитячого організму об’єм руховоїактивності лише на 11 – 13% [Т. Гнітецька, П. Данчук]. Малорухли-
вийспосіб життя молодших школярів, навчальні перевантаження, а біологічнийхарактер домашніх умов проживання, недосконалість традиційної системи фізичноговиховання криють у собі загрозу для здоров'я учнів [С. Поспєлова, Р. Поташнюк].
Такийстан проблеми вимагає пошуку більш досконалих форм і методів зміцнення здоров'ядітей. Одним з найбільш ефективних шляхів загального охоплення дітей молодшогошкільного віку систематичними заняттями фізичними вправами є фізичне виховання,що здійснюється в родині під керівництвом і контролем батьків та близькогородинного оточення. Це дозволяє впливати на організм дитини не епізодично, асистематично.
Суспільно– політичні умови, в яких функціонує сучасна українська сім’я, характеризуєтьсясвоєрідністю людини, її гармонійного розвитку.
Узв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність уточнення концептуальних позиційщодо виховання дітей у сучасній українській родині. До цього спонукає соціально– педагогічна дійсність. З огляду на вище зазначене особливо важливого значеннянабуває педагогічна взаємодія родини і школи у фізичному вдосконаленніособистості вже на першому етапі шкільного навчання – початковій школі.
Самефеномен «сім’я – родина» найбільш точно віддзеркалює своєрідність українськоїментальності у зв’язку з визначенням неповторного впливу на становленняособистості генетично наближеного мікро соціуму. Формування потреби у фізичномувдосконаленні залежить від ефективності навчально – виховного процесу в школі,виховання в родині, дотримання дитиною гігієнічних норм і, перш за все,наявності позитивної мотивації у самовдосконаленні.
Аналізпедагогічної дійсності свідчить про зростання інтересу до родинної педагогіки,як ефективного засобу усіх складників національного виховання, в тому числі іфізичного на яке спрямоване наше дослідження. Родинна педагогіка розглядаєвиховання дитини, як певну взаємодію членів родини (переважно батьків0 знайближчим соціальним середовищем і відповідальністю сім’ї за долю дітей,наступних поколінь і долю країни.
Актуальністьпоставлених перед сучасною школою завдань з фізичного виховання молодшихшколярів, характерні тенденційні зміни у структурі й змісті сучасної сім’ї –родини та виховання в ній дітей і зумовило вибір теми дипломної роботи,а саме: «Фізичне виховання молодших школярів у напрямку сім’я – родина, школа»
Об’єктомдослідження – фізичне виховання молодших школярів сучасної школи.
Предметомдослідження – зміст, форми і методи взаємодії родини і школи з організаціїфізкультурно – оздоровчої діяльності молодших школярів, а мета –розробити зміст і шляхи взаємодії родини і школи з організації фізкультурно –оз-
доровчоїдіяльності молодших школярів та експериментально перевірити їх ефективність.
Гіпотеза–фізичне виховання молодших школярів буде успішним, якщо забезпечитиузгодженість вимог до дитини; якщо родина і школа буде цілеспрямовано ісистематично озброювати учнів знаннями, уміннями і навичками фізкультурно –оздоровчої діяльності, стимулювати їх до занять фізичними вправами.
Згідноз предметом і метою дипломне дослідження було спрямоване на вирішення такихзавдань:
–вивчити стан проблеми взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодшихшколярів;
–вивчити і обґрунтувати функціональну роль родини у фізичному вихованні молодшихшколярів;
–обґрунтувати і експериментально перевірити шляхи у фізичному вихованні молодшихшколярів.
Основноюбазою дослідження виступили: Литвинівська ЗОШ І –ІІІ ст.
Удослідно-експериментальній роботі взяли участь 124 учні, 6 вчителів, та 80батьків молодших школярів Тернопільщини.
Структурадипломної
Дипломнаробота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаноїлітератури, додатків.

1.Теоретико-методичні засади фізичного виховання у системі сім’я – родина школа
 
1.1Історико-педагогічні аспекти проблеми
Педагогічнасутність фізичного виховання безпосередньо пов’язана зі змістом більшзагального поняття «виховання», при чому в широкому його розумінні. Це означає,що так само, як і виховання в цілому, фізичний його складник є цілеспрямованимпроцесом розв’язання відповідних завдань виховного, освітнього і розвиваючогопорядку [25].
Якскладова організаційна частина загальної системи національної вітчизняноїшколи, фізичне виховання спрямоване на морфологічне вдосконалення організмулюдини, зміцнення її здоров'я, розширення меж творчого довголіття, як важливихпередумов формування всебічно розвинутої особистості, спроможної і готової довисокопродуктивної праці і захисту Вітчизни.
Закономірно,що різноманітні аспекти фізичного виховання школярів притягували увагупсихологів, педагогів, громадських діячів. Пошуки оптимальних підходів щодорозв’язання локальних питань фізичного вдосконалення особисто націлені,загалом, на взаємозв’язок з тими соціальними завданнями, які вирішувалисьсуспільством в освітньо – виховній галузі.
Відомо,що фізичне виховання, як і виховання в цілому, є загальною і вічною категорієюсуспільного життя. Але його конкретні форми історично обумовлені, а мета ізавдання, зміст і організація змінюються зі зміною суспільних умов. Так,встановлено, що в первісному суспільстві фізичне виховання було спрямоване напідготовку мисливців і воїнів. Цій меті слугували різні ігри і змагання, щоімітували полювання і військові дії дорослих, а також відповідні, дуже тяжкіобряди і випробування фізичної витривалості і морально – вольового загартуванняюнаків у період настання зрілості.
Уперіод рабовласницького ладу фізичне виховання поступово виокремлюється всамостійну галузь і досягає високої степені досконалості. Прикладом цього єнакази стародавньо-китайських богдиханів Чин – Нонга і Гоан – Ши (300 р.до н. е), в яких визначені правила фізичних вправ для зміцнення здоров'я, щобазувалися на зразок вільних рухів і дихальної гімнастики однак, особливогорозвитку фізичне виховання досягло у стародавній Греції[18].
Великігрецькі філософи (Сократ, Платон, Аристотель) вказували на унікальні можливостіфізичного виховання у формуванні цілісної, різнобічної особистості.
Так,Сократ для успішного засвоєння «універсальних знань» з філософії пропонувавпідготовчу ступінь освіти, в системі якої велику увагу приділяв фізичному іестетичному вихованню. Платон першим почав вбачати у дитячих іграх засібпідвищення ефективності навчання, пізнавальної активності дітей, формування уних соціальних якостей і бажання систематично трудитися. Гру він розглядав якумову цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для вихователярозкриваються якості і риси особистості, які залишаються прихованими за іншихобставин.
Надумку Аристотеля, людина наділена рослинною душею (її функція – розмноження іхарчування), твариною (її функція – відчуття і почуття) і розумом. А звідсинеобхідність всебічного виховання: фізичного і морального. Аристотель вимагав,щоб межею фізичного виховання був гармонійний розвиток сильного і красивоготіла[3].
Вепоху раннього середньовіччя, з його провідництвом аскетизму і умертвіннямплоті, цінності фізичного виховання значно знищуються, але військові конфліктиспонукали до життя тип виключно станового військово – фізичного лицарськоговиховання. За змістом його виступали «Сім лицарських доброчинностей» – їздаверхи; плавання; фехтування; вміння складати і співати вірші; володіння списом;гра в шахи. Навіть до семи років, коли хлопчик жив у замку своїх батьків,основними предметами його виховання були м’ячі, диби, гойдалки тощо.
Природно,що здебільшого стала увага до фізичного виховання припадає на епохуВідродження, яка характеризується як період розквіту гуманізму. Отжепосилюється увага до дитини, що розвивається. Зокрема, у школі створенійвидатним педагогом – гуманістом Вітторіо де Кельте (яку він назвав « Будинокігор») пильна увага зверталась на фізичний розвиток вихованців: практикувалисьрухові ігри, їзда верхи, боротьба, фехтування, стрільба з лука, плавання[18].
Уконтексті започаткованого дослідження природний інтерес викликають прогресивніідеї видатних педагогів – класиків: Я. Коменського, К. Гельвеція, ДюДідро,Ж. Руссо, Й, Песталоцці та ін. Я. Коменській розглядав проблеми фізичноговиховання як важливу частину педагогічної науки; його праці «Велика дидактика»і «Материнська школа» включають в себе низку цінних педагогічних вказівок зпитань гігієни дитини, режиму, ігор і фізичних вправ. Він вважав, що обов’язокбатьків, насамперед, полягає в тому, щоб піклуватися про здоров'я дітей ірозпочинати це необхідно з народження. Так, п’ятий розділ «Материнської школи» Я. Коменськийцілком присвячує питанням фізичного виховання дитини і дає педагогічні поради,принципове науково – практичне значення, актуальність якого не втрачаєактуальності сьогодні [15].
Однимз перших хто роздобув детальну і глибоку теорію фізичного виховання в історико– педагогічному аспекті, був Д. Локк. Він присвятив школи й першихтридцять параграфів своєї фундаментальної праці « Думи про виховання». Авторкерувався стародавнім положенням « здоровий дух у здоровому тілі» і вимагав,щоб усе тіло людини було загартоване, як обличчя, що переносить і спеку, іхолод.
Правильнопоставлене фізичне виховання сприяє вихованню мужності. Джентльмен повинен бутивихованим так, вважав Локк, що у будь – який час бути готовим одягнути зброю,стати солдатом [21].
Гельвеційзначну увагу приділяв фізичному вихованню. Основним завданням фізичноговиховання він вважав « зробити» людину сильною, міцною, здоровою, отже,щасливішою «. Фізичне виховання повинно одночасно зміцнювати і тіло і дух [9].
Важкопереоцінити і педагогічні доробки Д.Дідро в науковому осмисленні функціональноїролі фізичного виховання у пізнавальній діяльності дитини. Так, Д.Дідро дає рядрекомендацій, щодо організацій навчальної роботи в школі, чергувати навчання зперервами; впроваджувати в режим дня ігри та вільний час[11].
ДоктринаЖ. Руссо стосовно фізичного виховання вимагав максимальної свободи для дитини,передбачала найпростішу їжу і одяг, засуджувала будь – яке медичне лікування імістила доведення переваг щодо проживання в селі на свіжому повітрі[29].
Виключновисоко оцінював роль сім’ї у фізичному вихованні дитини видатний швейцарськийпедагог і мислитель І. Песталоцці. Вважаючи, що в людській природі закладенірозумові, фізичні, моральні сили, Песталоцці поділяє елементарну освіту людейна певні частини, а саме:
1)   елементарнаінтелектуальна (розумова);
2)   моральнаелементарна;
3)   фізичнаелементарна;
Метою,зокрема, останньою, на думку педагога, є правильний експериментальний розвитокфізичних задатків людини, що дає їй спокій і фізичну самостійність, виробляє унеї певні фізичні навички[26].
Надумку педагога – класика, початки фізичного виховання є надзвичайно простими.Вони мають місце в кожній сім’ї, коли мати спочатку допомагає дитині стояти,потім підтримує її, коли вона робить перші кроки, і нарешті вчить її ходити.
Наоснові природного фізичного виховання, отриманого дитиною в сім’ї, Песталоццібудує подальшу систему «шкільної елементарної гімнастики». Вона складається знизки вправ для суглобів, які охоплюють у послідовному порядку рухи, що їхроблять люди, коли їздять, ходять, піднімають вантажі, тобто із звичайнихрухів, що здійснюється ними в побуті та процесі трудової діяльності.
Вимагаючи,що у дітей була розвинена здатність діяти, він мріє про створення особливої «азбуки умінь», яка має містити вправи в простих рухах – як бити, нести, кидати,штовхати, боротися, махати тощо.
Цілкомлогічно, що Песталоцці різко критикує сучасні школи за несприятливістьпіднесенню фізичних сил дітей народу. Вони тримають учнів у надто задушливихкласах, придушують їх природне прагнення до руху, примушують сидіти неповорухнувшись. Між тим, фізичне виховання при тривалій його постановці моглоб, як вказує педагог, відіграти неоцінну роль в оздоровленні народу[26].
Цікавимвидаються і прогресивні ідеї німецьких філантропістів (Базедов
Швеге,Барт, Зальцман, Лахман та інші), щодо питань суто фізичного виховання дітей.Вони вважали, що всебічне фізичне виховання повинно проводитись з ранньогодитинства в певних напрямках, а саме:
1) елементарнихправил гігієни: режим харчування, сон, повітряні і сонячні процедури тощо;
2) використанняфізичних прав, заснованих на природних рухах людини: біг, стрибки, ходьбу поколоді, рухливі ігри, їзду верхи і танці;
3) застосуваннярухливих ігор спеціального призначення, наприклад, так звані «нічні ігри», яківикористовувались як засіб подолання у дітей страху перед темнотою і, як засіброзвитку органів зовнішніх чуттів;
4) запровадженняшкільного викладання гімнастики, де філантропісти виступали початківцями.
Наїхню думку, фізичне виховання повинно відповідати двом вимогам.
По-перше,це постійна турбота про здоров'я дітей, систематичний догляд за їх тілом; дітиповинні отримувати просту, здорову їжу. Їх одяг повинен бути простим,доцільним, відповідати кімнатним умовам. По-друге, всі люди повинні матиможливість займатися корисною діяльністю, тим самим третируючи своє тіло, длядітей такі вправи повинні полягати в різноманітних іграх; для підлітків – уходьбі, бігові, стрибках, плаванні, танцях, заняттях ремеслом і сільськимгосподарством; для дорослих – у доцільних розвагах у часи дозвілля.
Отже,зазначені ідеї педагога про необхідність цілеспрямованого фізичного вихованнямають неабияку необхідність і цінність, бо в них проявляється турбота не пропредставників якихось привілейованих соціальних груп, а про весь народ, про всіверстви населення незалежного від віку, статі і станової належності[18].
Усвою чергу А.Дістерверг, відводячи велику роль перетворені суспільства черезосвіту, засновану на поєднанні загальнолюдського з національним, стверджує, щопринцип гармонійної освіти вимагає певного розвитку тіла і духу[12].
Надаючивеликого значення фізичному розвиткові людини, Ш. Фур’є
Намагається,щоб з раннього дитинства гармонійно вправлялись у розвиткові тіла. Врезультаті, навіть дитина легко зможе справитись з будь – яким трудовимзавданням. Тому в межах власної педагогічної концепції період з 2 –3 до 9 роківФур’є присвячує переважно фізичному розвиткові, сенсорному і трудовомувихованні[38].
Значнийвнесок в удосконалення уявлень про систему фізичного виховання підростаючогопокоління зробив основоположник фізичної освіти російський педагог, анатом ілікар П. Лесгафт. Він обґрунтував принцип єдності і взаємообумовленостіпсихічної і нервово – м’язової діяльності дитини. П. Лесгафт небезпідставно стверджував, що дитину треба вчити не механічному, а свідомому виконаннюфізичних вправ, які слід підбирати так, щоб вони одночасно сприяли розумовому,моральному і естетичному її вихованню. У контексті започаткованого намидослідження особливо цінними видаються його роботи з проблем сімейноговиховання та співпраці школи і сім’ї у фізичному розвиткові дітей На думку П. Лесгафта,дитина народжується ні доброю, ні злою, ні поетом, ні музикантом, ніспортсменом і т. п. А стає тим або іншим у результаті виховання. Тому всім’ї і в школі необхідно створити нормальні умови для піднесення, розвиткові іпрояву всіх позитивних цінностей дітей, а в плані фізичного виховання – «навчитимолоду людину володіти своїм тілом і його потребами», «засвоїти загальніспособи фізичної роботи».
Окрімзазначеного, Лесгафт вбачав чи не найбільшу таємницю виховання в тому, щотілесні і розумові вправи один одному відпочинком: «Прагне освітлити розумвашого учня, вправляйте його сили, якими розум повинен керувати, розвивайтенастирливо його тіло, зробіть його міцним і здоровішим, щоб він став мудрим ірозсудливим. Дайте можливість працювати, бути діяльним, бігати, стрибати, бутипостійно у русі… Припущення, що вправляння тіла шкодить розумовій діяльності, єшкідливою помилкою…» Педагог обґрунтовує, що розумова і фізична діяльністьповинні бути у взаємозв’язку і взаємозгоді [20].
Осмисленняісторико-педагогічних аспектів проблеми фізичної культури дає підставистверджувати, що не існує народу, в якого не було б самобутнього різновидуфізичних вправ і рухливих ігор, які становлять важливий елемент його національноїкультури, життя й побуту. Підтвердження цього є наявність у світовій скарбницірізноманітних засобів фізичного виховання, численної кількості самобутніхфізичних вправ та ігор, які відображають побутові, культурні особливості тогочи іншого народу, його взаємини, характер поведінки, спосіб життя й умовивиховання.
Силаі витривалість, стійкість і спритність у кожному народові високо цінуються. Ціриси батьки прагнули виховати у своїх дітей. Окрім того, кожен народ історичнозбагнув, що фізичне виховання нерозривно пов’язане з іншими сторонамиформування особистості.
Вивченнястародавніх літописів, літературних творів, фресок і настінних малюнків,зокрема, Софіївського собору, результатів археологічних досліджень,етнографічних джерел свідчить, що в історії українського народу фізичневиховання було одним з основних видів щоденної діяльності людини, складовимобрядів, фактором підготовки її до праці, передумовою посилення оборотнихфункцій держави. Зокрема, важливим фактором визначалось свідоме застосуваннялюдиною фізичних вправ у повсякденному житті, зумовлене потребами особистості,сім’ї, роду,суспільства. Розуміючи, що хвороба чи каліцтво травмує людину, прогресивні силисуспільства дбали про те, аби діти могли рости бадьорими, здоровими і життєрадісними.А народна мудрість закликає» Бережи одежу з нову, а здоров'я змолоду», бо «’Горе стихає, а здоров'язникає і радість минає’’.
Традиціїфізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь посідали важливемісце у козацьку епоху – період розвитку українського шкільництва і духовноїкультури. Доведено, що українська козацька система виховання – глибокосамобутнє явище, аналогів якій не було в світі[]. Основним завданням козацькоїпедагогіки були:
–виховання фізично загартованих, мужніх воїнів – захисників рідного народу відчужого поневолення;
–виховання у підростаючого покоління українського характеру і світогляду, повагидо національних і загально – людських – цінностей;
–формування високих лицарських якостей, пошани до людей похилого віку, прагненнядо милосердя та допомоги іншим;
–виховання громадян, які могли б розвивати культуру, економіку та інші сферижиттєдіяльності народу на світовому рівні.
Козацькапедагогіка мала три ступені.
Перший – сімейневиховання, яке утверджувало високий статус батьківського та материнськоговиховання й навчання. Специфічною була роль батька, що полягала вцілеспрямованому загартуванні своїх дітей, формуванні в них лицарської честі,гідності, підготовці до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі,власної свободи.
Другий – родинношкільне виховання. У козацьких школах найважливішими були родинні, духовні таматеринські цінності, що переростали в загально національні та включали в себерелігійно – моральні цінності.
Третій – вища освіта. Молодь,яка прагнула знань, продовжувала навчання в колегіумах і академіях,європейських університетах[]
Яквідомо, слава запоріжсьгоко війська була така велика, що багато істориківпорівнювали козаків із найсильнішими і наймужнішими народами світу. Західніісторики ХVІІ і особливо ХVІІІ ст. Виявляли схильність порівнюватиЗапорізьку Січ з уславленими містами – державами античності та рицарськимиорденами середньовіччя. Й. Енхель написав у 1790 році латино мовнумагістерську дисертацію на досить оригінальну тему: «Порівняння «військовихреспублік» давніх спартанців, критян і українських козаків». П. Маріме та Ш. Лезюрпорівнюють запорожців з римлянами.
Доведемо,що в Запорозькі Січі функціонувала ефективна система фізичного виховання,основу якої складали звичаї українського народу: ігрові та загальні формивикористання фізичних вправ, часто у поєднанні з піснями або музикою.
Пріоритетнеж місце в структурі спеціальної фізичної підготовки козаків належало:
а)цілеспрямованому розвиткові рухових якостей (сили, спритності, витривалості);
б)вдосконалення навичок у плаванні, пірнанні, бігові, їзді верхи, тощо;
в)піднесенню майстерності у володінні різними видами зброї і засобамипересування.
Вершиноюукраїнської системи вдосконалення людини було бойове мистецтво запорізькихкозаків – гопак, феномен якого став навіть предметом дослідження науковцівсьогодення[]
Томуцілком зрозумілим є той факт, що ідея фізичного і духовного вдосконаленнязнайшла своє відображення в теоретичній спадщині українських національних прогресивнихдіячів освіти (Г. Ващенко, О. Духнович, М. Корф, В. Сухомлинський,Г. Сковорода, С. Русова, Я. Челіга) і має перехідне значення длясучасної національної школи України.
Так,видатний просвітительXVІІІ ст. Г. Сковорода, який в історіїпедагогічної думки висунув ідею природного виховання, вважав, що фізичневиховання повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровомуспособі життя батьків, у турботі про матір у період вагітності і годування.Засобами природного фізичного розвитку і зміцнення організму дитини Г. Сковородавважав дотримання правильного режиму, чистоти і акуратності, правильногохарчування, по міркування у всьому і особливо фізичні вправи, працю і здоровийспосіб життя.
Усвою чергу М. Корф, відстоюючи ідею загального обов’язкового навчання,стверджував, що метою загальноосвітньої школи повинна бути підготовка людини дожиття, і до того ж, людини розвинутої фізично і духовно. Школа крім знань,повинна сприяти зміцненню фізичних сил і здоров'я учнів, розвиваючи естетичні почуття.
Немеш важливого значення фізичному вихованню надавав закарпатський просвітитель О. Духнович.Проповідуючи принцип природо відповідності виховання, він розвивав ідею і прорівно мірний розвиток фізичних інтелектуальних сил дитини. Педагог, на його думку,повинен зважати на те, щоб сили завжди в рівномірності були. Саме в цьомупідпорядковувався і зміст розумового, морального, фізичного та трудовоговиховання []
Значнуувагу фізичному вихованні дітей приділяв К. Ушинський. У праці «Педагогічніподорожі по Швейцарії» педагог зазначає, що «основний закон дитячої природи»можна висловити так: дитина потребує діяльності безперестанно і втомлюється недіяльністю, а її однобічністю. К. Ушинський відзначав правомірністьположення німецького психолога і педагога Бекне про значимість гри в духовномута фізичному розвитку дитини[].
Важко,також, переоцінити цінність судження Г. Ващенка про фізичне виховання. Зайого переконання, воно має дві основні площини: гігієнічне виховання і фізичнівправи. У першій стоїть завдання гарантувати здоров'я, а в другій – фізичнийрозвиток[]. Ці аспекти взаємопов’язані, доповнюють один одного, допомагаютьзв’язати основні завдання фізичного виховання[].
Слідзазначити, що вагомою авторської концепції національної школи С. Расової, єплідна ідея щодо мети і завдань фізичного виховання в оновленій українськійшколі. Педагог доводить значимість фізичного виховання у цілісному формуванніособистості, виходячи з історичної соціально – політичної обумовленості, атакож, спираючись на цінний досвід педагогів – попередників. Проаналізувавшипогляди на цю проблему Я. Каменського, Ж. Руссо, Д. Локка, Песталоцці,Лесгафта та інших, С. Русова приходить до висновку, що мета вихованняповинна полягати в тому, щоб допомогти вільній еволюції духовних і фізичних силдитини[].
Затвердженням Я. Чепіги, сучасника і однодумця С. Русової, фізичне вихованняповинно стати в системі формування людини одним з найважливіших факторів нелише тілесного, а й духовного розвитку. У статті «Фізичне виховання» авторзізнається, що взятися за розробку проблеми фізичного виховання його примусиввласний педагогічний досвід, а також зроблений ним у результаті тривалихспостережень висновок про те, що «свідомо» й несвідомо люди занапащали своєздоров'я здобуваючи погані звички в дитинстві, оскільки про фізичне вихованнядітей не дбали як слід ні батьки, ні школа.
Міжтим, фізичний і розумовий розвиток особистості перебувають у нерозривномувзаємозв’язку, в значній мірі обумовлюють один одного, тож всебічно знати,розуміти і пам’ятати про «глибокий природний зв’язок фізичного здоров’я ірозумового розвитку треба всім, хто бере участь у вихованні дітей, бо плекаючиздоров'я дітей забезпечить здоров'я й нормальний розвиток нації», – переконувавЯ. Чепіга.
Показово,що Чепіга, досліджуючи означену проблему дитини в русі використовувати звиховною метою.
Додамо,що особливу увагу Я. Чепіга приділяє діяльності в іграх. Дослідник наголошує натому, що існує лише невелика група ігор, котрі не вимагають праці м’язів. Восновному й ігри, й фізична праця взагалі «сполучені м’язовою діяльністю».Отже, виховний момент праці має враховувати «все те, що сполучене з витратоюфізичної енергії через працю м’язів»[].
Упрацях видатних педагогів радянського періоду П. Блонського, С. Швацького,А. Макаренка, В. Сухомлинського, особливу увагу приділено формуваннюособистої активності дитини, тобто, виробленню у неї суспільно корисних потреб,так званий, передовий підхід до виховання дитини в цілому і фізичного зокрема.Так, П. Блонський вважав, що найважливіше завдання фізичного виховання всім’ї і школі полягає в тому, щоб навчити дітей оберігати себе від хвороб,виробляти гігієнічні навички. Водночас, школяр повинен усвідомити загальнутенденцію будувати свою повсякденну поведінку відповідно до порадприродознавства і медицини[].
Завданняфізичного виховання школярів А. Макаренко вважав утвердження чіткоспланованого режиму дня до якого повинні входити, поряд з іншимизагальноосвітніми дисциплінами, заняття фізичною культурою[]. Видатний педагоградив широко використовувати рухливі ігри, туристичні подорожі, ігри вдома наповітрі з тим, щоб фізичні вправи стали для дітей потребою.
Середбагатьох питань педагогічної науки, що привертали увагу українського педагога –новатора – В. Сухомлинського, однією з головних була проблема фізичноговиховання школярів. Добре, міцне здоров'я, за його переконаннями, – найважливішаумова життєрадісного сприймання й активності, творчої діяльності кожної людини.«Духовне життя дитини, – стверджував педагог, – її інтелектуальний розвиток,мислення, пам’ять, увага, почуття, воля – великою мірою залежить від «гри» їїфізичних сил…»[].
Дваголовних завдання ставить перед початковою школою В. Сухомлинський: датиучням глибокі та міцні знання і постійно піклуватися про їхнє здоров'я. Окрімтого, заняття фізичною культурою і спортом повинні, на думку педагога,приносити учням ще й задоволення та насолоду, стати потребою особистості[].
Отже,вивчення і узагальнення історико – педагогічних аспектів проблемами фізичноговиховання молоді дозволяє системно підійти до осмислення його місця у фізичномувдосконаленні учнів [див. Сх… №1].
Насьогоднішній день в Україні сприятливим фактором в цьому виступає і наявназаконодавча база.
Так,ВР прийняла «Закон України про фізичну культуру і спорт» (29 січня 1994 р.),в якому регламентовані соціальні, економічні, правові аспекти їх розвитку.Розроблена урядова «Державна програма розвитку фізичної культури і спорту вУкраїні», підписана Президентом України. На місцях завершена розробка обласних,районних програм розвитку фізичної культури і спорту. Указом Президента Українивід 18.01.96 р. №63/96 затверджена Національна програма «Діти України»,основною метою якої є забезпечити права кожної дитини народитися здоровою,вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально іпсихологічно захищеною. Особлива роль у досягненні означеної мети відводитьсяродині:» Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусиллябатьків або осіб, які їх змінюють спрямовані на забезпечення відповідних умовдля виховання, освіти, розвитку здорової дитини»[].
Ближчимиза змістом до проблеми, що ми розглядаємо є наукові праці Л. Волкова(1990),О. Козленка(1990), О. Дубогай(1991), А. Грицюк, Г. Голоборотько(1997),С. Корнієнко(1997), в яких наголошується на актуальність проблеми виховання удітей і молоді активованого ставлення до фізичного виховання і спорту якнайважливішого компоненту здорового способу життя, що забезпечує в оптимальномурежимі повний рухової активності, необхідні для підтримки резистентності ізмінювання організму, підвищення його адаптаційних можливостей.
Необхідністьудосконалення змісту, форм і методів фізичного виховання учнів початковихкласів у сучасній школі аргументовано доведена у навчально-методичномупосібнику С. Корнієнко» Родинні обереги здоров'я дитини».
Осмисленняісторико-педагогічних аспектів проблеми фізичного виховання учнів молодшогошкільного віку та наукових доробок сучасних дослідників проблеми фізичноговиховання учнів школи І ст. виступає теоретичними засадами нашого дослідження.
Отже,осмисливши пріоритети фізичного виховання молодших школярів вітчизняної школисьогодення, видається за можливе по-новому оцінити унікальність родинно –сімейного фактору в фізичному самовдосконаленні особистості, визначити йогосистематизовану роль у його розробці педагогічної технології формуваннясвідомого ставлення дитини до зміцнення свого здоров'я.
1.2 Українська сім’я – родина яквиховний колектив
Найбільшсуттєвими поняттями у нашому дослідженні стала сім’я – родина. Які жнайсуттєвіші його характеристики? Серед усіх геніальних винаходів людства однез провідних місць посідає сім’я родина. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, якийнайчастіше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв’язків.Історично доведено, що від фізичного і морального здоров'я сім’ї, охорониматеринства і дитинства, залежить духовне благополуччя нації народу, держави[].
З’ясуваннясуто історичних аспектів проблеми переконливо доводить, що рід – це велика родина(відома в Україні під назвою «печище», «служба», «сім’я» «дворище», «хутір»),яка проживала у своєму дворищі, відокремленій оселі. Рід мав своє спільне майно– ріллі, ловецькі терени, стада худоби, вів спільне господарство під проводомсвого старшини. Це була суспільна група – невелика, але суцільна, злученакровними зв’язками та спільними інтересами. За своїх членів рід солідарнозаступався, обороняв їх від кривд. Згодом, під впливом економічного прогресу,рід втратив суспільність і розпався на малі самостійні родини, кожна з якихвела своє окреме господарство, мала свій дім з господарськими будовами, своєполе, худобу тощо, але ліси, пасовиська, озера лишалися спільною власністюцілої оселі – громади. Проте, пам’ять приналежності до роду не губилася. Історикистверджують, що давні родові традиції жили в родах боярських, шляхетських,міщанських, селянських, священицьких[].
Проблемазбереження роду, сім’ї та виховання і захисту в ній дітей не втрачає своєї актуальностів усі наступні періоди. Так, ще в Київській Русі родина вважалася найпершою інайніверсальнішою академією, де не тільки «загартовується тіло», а й формуєтьсядуховний світ. Сімейний побут із сильною владою батька і високим моральнимавторитетом матері, справляли могутній соціалізуючий вплив на підростаючепокоління.
Здитячих років людина знаходиться під постійним впливом природи та ідеологічнихфакторів, що впливають на особистість в процесі її формування розвитку. В числіфакторів соціального середовища сім’ї належить одне з провідних місць у вихованніпідростаючого покоління. Вона є найважливішим засобом у формуванні світогляду,системи соціальних установок і формуванні життєвих планів. Суспільні правилаповедінки в перше усвідомлюються в сім’ї, культурні цінності суспільствавпроваджують через сім’ю, пізнання інших людей починається з сім’ї[].
Найважливішасоціальна функція сім’ї – виховання і розвиток дітей, соціалізаціяпідростаючого покоління. Не менш важливу роль має відношення батьків довиховання дитини засобами фізичної культури, як фактора, що визначає вподальшому моральний і фізичний потенціал людини, її трудову виробничудіяльність. Особливу роль у цьому плані має особливий приклад батьків, їхставлення до занять фізичною культурою в умовах сім’ї (О. Дубогай) [].
Виховнийпотенціал сім’ї і ефективність його реалізації обумовлені соціальними факторамиоб’єктивного і суб’єктивного характеру. Загально – визнано, що до нихвідносяться:
–фактори макросередовища і ті зміни, які в нього проходять;
–структура сім’ї (нуклеарна або багато подібна; повна або неповна, багатодітнаабо малодітна).
–матеріальні умови життєдіяльності сім’ї (рівень прибутків, житлові умови,благоустрій побуту тощо);
– особистісніхарактеристики батьків (соціальний статус, рівень освіченості, загальна іпсихолого-педагогічна культура, орієнтації і установки на виховання і освітудітей);
–психологічний клімат в сім’ї система і характер взаємовідносин між її членами,їх загальну діяльність;
–допомога сім’ї з боку суспільства і держави в освіті дітей, соціалізації підростаючогопокоління.
Кожналюдина – унікальна індивідуальність, і саме сім’я у спромозі її благодійнооберігати, розвивати, сприймати її як святість. Крізь призму цих положень єдоречним розглядати глибинний смисл позиції В. Сухомлинського про те, щохороший батько ні за яких умов і ніким не замінний між тим, як будь – якийхороший робітник у виробничій сфері.
Вочевидь,саме народна мудрість, народна педагогіка акумульована й у висловлюванніСухомлинського про те, що головний сенс та мета сімейного життя – вихованнядітей, а важливою школою виховання є взаємовідносини між чоловіком і дружиною,між батьком і матір’ю[].
Цілкомзакономірною та актуальною постає й вимога К. Ушинського, щоб і школа,тобто послідуюче за родиною «місце перебування» дитини, була також пройнятасімейним духом, була щонайбільш схожа на сім’ю[].
Цілкомприродно, що доля української родини тісно переплітається з історичною долеюУкраїни, коли народ мав свою державність, то й умови для розвитку українськоїсім’ї, батьківської етнопедагогіки були сприятливі, як це було, наприклад усередині XVІІ ст. Так, уже перші кроки глави УЦР М. Грушевського, діячівосвіти молодої республіки періоду 1917–1921 рр., а також педагогів С. Русової,І. Стешенка, Я. Чепіги та інших були спрямовані на відтворення національноїсамобутності і оригінальності народної системи виховання. Зразками родинноговиховання стали родини С. Старицького, М. Лисенка, Ольги і ПетраКосачів. Висока педагогічна культура взаємин створювала умови для самовиявленняі розвитку здібностей дітей. Як відомо, тут панував культ рідної мови, значнаувага приділялась ознайомленню дітей з історією українського народу[].
В усічаси вища пошана в Україні до тих, хто доклав всіх зусиль, аби виховатискромну, працьовиту, шанобливу до батьків та інших людей дитину. Це становитьодну з важливіших форм народної педагогіки. Причому, відповідальність за дитинув українській ментальності стосується всіх дорослих, бо визнано, що дитинувиховує все суспільство[]. Як доказом цього може бути й те, що дитина дляукраїнців завжди була жаданою. Дослідники наголошують на тому, що «заукраїнським світоглядом, розумові, моральні, фізичні здібності дитинизакладаються задовго до її народження[].
Показовимє те, як сприймалася в українському світогляді вагітна жінка – вона булавтіленням проявів неземного. Отже, в українському світогляді органічнопереплетене вище святе і реальне, матеріальне.
Отже,сім’я – вищийлюдський феномен, а відтак вона щоразу й потребувала адекватних зусиль тавластивостей особистості – вищих духовних якостей. Бо саме тут, на основі цьогопо-справжньому спроможна проявитись людина.
Накожному новому історичному етапі ще й ініціювало утвердженням сім’ї, якостівищої цінності, що й відтворювало її «вищість» упродовж подальшого розвитку.Сім’я, як вища соціокультурна цінність в українській ментальності, надаваланового «забарвлення» змісту та спрямуванню усім іншим характеристикам людини. Іце цілком закономірно: у родинному житті кожний починає жити та реалізовуватисебе до цього невідомими властивостями, потребами, вимогами, прагненнями. А зчасом, з появою дітей з’являються також специфічно нові форми морально –виховного спілкування, батьками усвідомлюється особлива відповідальність – іперед самим собою (як відповідальність за того, хто є твоїм «продовженням»), іперед суспільством (як це «продовження» буде з реалізоване) [].
Аналізфольклорних, літературних та історичних матеріалів свідчить про те, що вУкраїні, починаючи з найдавніших часів, існували самобутні форми і засобифізичного удосконалення людей. Національний ідеал тілесної досконалостіформувався через систему обрядів, повір’їв знань, приказок. Характерноюособливістю світогляду українців є асоціювання ідеями з рослинами, тваринами,природною стихією, що притаманні для України. Наприклад, «Дівка, як тополя», «Здоровий,як дуб»[].
Свійетногенез український народ веде від слов’ян, людей великого зросту і хорошогорозвитку. Ібн Русте в своїх розповідях про русів писав, що вони «люди рослі,помітні і сміливі». Ці дані підтверджує інший арабський автор Ібн Фадлан, якийговорив: « Я бачив русів, коли вони прибули із своїми товаришами і зупинилисяна річці Ітиль. Я не бачив людей більш досконалих будовою тіла».
Великогозначення для системи фізичного виховання стародавніх слов’ян мали юнацькіімітації, під час яких випробовувалися, в першу чергу, сила і спритністьюнаків, вміння володіти зброєю.
Традиційніформи і засоби фізичного удосконалення отримали свій подальший розвиток зачасів існування Київської Русі. Дітей з малих років вчили володіти зброєю, їздіверхи, розвивати їхні фізичні здібності. Легендарний Святослав Ігорович почаввоювати вже малою дитиною. Володимир Мономах ходив на лови з тринадцятирічноговіку. Славетний Данило Галицький з раннього дитинства володів мечем.
Дужевелике освітнє і виховне значення мають легенди і перекази про надзвичайнуфізичну силу київських богатирів (наприклад Кожум’яка) яка завжди гармонійнопоєднувалась з моральною довершеністю. Це поєднання було і залишається ідеаломвиховання всіх наступних поколінь («сила без голови шаліє», «розум без силимліє», «сила та розум – краса людини»).
Вершиноюукраїнського тіло виховання стали система фізичного виховання запоріжськихкозаків. Це система, що увібрала в себе весь багатовіковий нападний досвід,стала однією з найдосконаліших систем підготовки воїнів тодішньої Європи[].
Фактіснування на Січі суворого виховання молодих воїнів не виникає ніякого сумнівуі є незаперечною. Більше того, детальне вивчення і аналіз історичнихматеріалів, наукових праць дозволяє констатувати, що в Запоріжській Січііснував культ фізичної досконалості людини. Це твердження обґрунтовуєтьсятакими основними положеннями:
– запоріжськікозаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей;
–свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ;
–одним із основних критеріїв переходу молодика до « істинного запорожця» булайого фізична підготовленість;
–посилене фізичне виховання дітей і молоді в січових школах і школах джур;
–велика кількість легенд та переказів про надприродні можливості козаків.
Проте,необхідно зазначити, що запорожці були людьми глибоко релігійними. Гармонійнепоєднання цих двох культів, тобто високої моралі і фізичної досконалості, якетрадиційно для українців ще з Київських часів, створило справжніх лицарів,еліту і гордість українського народу[].
Накожному новому історичному етапі це й ініціювало утвердження сім’ї у якостівищої цінності, що й відтворювало її «вищість» з досліджуваної нами проблемидозволяє стверджувати про зростання актуальності народних, зокрема родиннихвиховних традицій. Так 90 – ті роки характеризуються поступовими утвердженнямиродинознавства в освітянську практику. Значно посилюється інтерес до дослідженьу галузі родинної етнопедагогіки. Створюються сприятливі умови внаслідокзростання освітнього рівня для оволодіння ними науковою педагогікою родинноговиховання, посилення плідних ідей і досвіду сімейної етнопедагогіки зпедагогічною наукою. Друга половина ХХ ст. (як стверджує у дослідженні М. Стельмахович)[] повністю підтвердила, що такий суспільний феномен як родина, незамінний, іщо майбутнє України за традиційно – трудовою, міцною, здоровою сім’єю,побудованою на духовних принципах народної моралі, на засадах національнихтрадицій і знаннях народної фаміністики.
Требавідзначити, що потенційні можливості сім’ї, її життєдіяльність, ціннісніорієнтації і соціальні установки, ставлення до освіти і виховання дітейтерплять в останні роки серйозні трансформації, що багато в чому пов’язано з їїадапційними можливостями і пристосуванням до них соціальних умов.
Зоднієї сторони, насичення ринку різноманітними товарами і послугами значнозмінили погребову ситуацію і зменшили суто побутові труднощі батьків впридбанні для соціального процесу речей і послуг. Це сприяє тому, що батькиможуть задовольнити різноманітні потреби дитини, більше часу приділятиспілкуванню з нею. Зниження рівня зайнятості і збільшення кількості сімей знепрацюючою матір’ю може позитивно впливати на виховний потенціал сім’ї звисоким рівнем прибутків.
Зіншого боку, такими можливостями володіє переважна меншість сімей. Більшість відчуваютьсуттєві труднощі при задоволенні насушних потреб, що не може не позначатись нахарактерні і спрямованості виховного процесу в умовах родини. Якщо жінка вимушеностає безробітною, то відразу виникає низка проблем: де знайти достатнійзаробіток на обмеженому ринку (особливо для жінок) ринку праці, як забезпечитидітей найбільш необхідним для життєдіяльності та ін. Багато сімей вимушенівибирати стратегію фізичного виживання.
Ціявища, здебільшого набувають масового характеру, зумовлюють дисфункцію сім’ї,як виховного інституту якраз в той період, коли держава різко скоротилаінвестиції в дитинство, переклавши завдання соціалізації головним чином насім’ю.
В данийчас більшість дітей до трьох років виховується вдома. Здавалось би, що цеповинно привести до внутрішнього поліпшення фізичного і психічного здоров'ядітей, які приходять із сім’ї в дитячі садки. Однак, як підтверджують матеріалидисертаційних досліджень (О. Дубогай, Е.Вільчковський) працівникидошкільних закладів констатують низький рівень розумового, фізичного розвиткудітей, слабку сформованість у багатьох з них доступних їхньому вікуелементарних гігієнічних навиків.
Наявністьтакого явища науковці пояснюють фактами, які зафіксовані російським соціологом В. Переведенцем:зниження віку вступаючих у перший шлюб, зростаюче число так званих шлюбів «навздогін»,при яких мотивом реєстрації є незапланована вагітність, ріст числа розлучень впершій фазі розвитку сім’ї (близько 50%, а в декотрих регіонах України – 70 –80%), збільшення долі конфліктних сімей і, як наслідок, зниження материнської ібатьківської відповідальності за дитину і її майбутнє. Стала ще більшоюрозбіжністю результатів сімейного виховання: сім’ї, стурбовані результатами значнихуспіхів в інтелектуальному і фізичному розвитку своєї дитини. Інші ж батькивикладають виховання і розвиток своєї дитини до «кращих часів».
Застатистичними даними нині в Україні проживає 14 млн., сімей із яких 2,8 млн. –молоді сім’ї в якихнароджується 80% дітей.
Сучаснасім’я значно відрізняється від тої, якою вона була не те, що десятки роківтому, а й від сім’ї початку 90 – років. Вона стала більш не залежною, відкритою дляінтеграції в неї інших культур і водночас агресивністю, підпорядковуючи змістсвоєї життєдіяльності завданням виживання, триває процес переоцінки цінностейабо зміщення їх акцентів в ієрархії особистісної системи цінностей сучасноїмолоді.
Характерноюознакою сучасних молодих сімей є брак можливостей щодо якісного виконання низкисвоїх функцій, зокрема господарсько – побутової, рекреативної, виховної,комунікативної. Це спричиняє суттєве зростання кількості конфліктів,нетерпимість і порушення загального позитивного мікроклімату, втрату стабільностіемоційного підґрунтя.
Наформування виховної функції сім’ї впливає і нуклеризація, що нині граничить звідчуженістю, послаблює можливості передачі соціального й сімейного досвіду відстарших членів родини молодшим. Територіальна розмежованість сімейнихколективів, підвищена мобільність молоді у сфері професійних та побутовихінтересів, дозвілля призводить до зниження соціального контролю й впливубатьківської родини.
Реальнопосилити виховний потенціал, особливо молодої сім’ї, може забезпечення педагогічнообумовленого впливу старшого покоління (бабусь, дідусів, та інших членівродини). Разом з виконанням побутових обов’язків і доглядом за дітьми вонислужитимуть своєрідним транслятором соціального досвіду, який накопичувало їхпокоління. У зв’язку з реаліями сьогодення їх допомога стає все більшактуальною, а запит на неї зі сторони молодих батьків все більш зростає. Хоч увідношеннях з бабусями і дідусями в сім’ї їх дітей і внуків часто виникаютьрізні колізії, в тому числі і розбіжності поглядів з питань виховання, алезначення їх допомоги важко переоцінити – це специфічна форма передачі досвідустарших поколінь молодшому в складному механізмі соціального наслідування
Неможна недооцінювати вплив початкових етапів розвитку дитини на її становленняяк майбутнього батька, на формування ряду компонентів його педагогічноїкультури. В сім’ї дитини підсвідомо засвоює прийоми педагогічного впливу, аставши дорослою, використовує у вихованні власних дітей. Однак, успадкованабатьками і матерями від своїх батьків модель виховання не може бути повністю зреалізована в батьківській практиці нового покоління у зв’язку з умовами, якимвластива динаміка що складає відповідні труднощі.
Доведено,зокрема, К. Ушинський [], В. Сухомлинський[], що відношення дорослоїлюдини до оточуючих і особливо до дітей безпосередньо багато в чомувизначається тим, наскільки «теплою» була його мати, скільки любові сам вінотримав в ранньому дитинстві. Нажаль, в нашому суспільстві у 70 – 80 – ті рокипомітились деякі зниження престижу батьківства, що виникало погіршеннявідношення до дітей. Молоді люди, що виросли в цей період зараз на порозівласного батьківства.
Освіченістьі культура при деформації духовних цінностей ускладнює таке явище, як зниженняпрестижу сім’ї, материнства, батьківства. Все більше, за даними соціологів,демографів і соціальних психологів, стає жінок, які кидають народжених нимидітей, які погоджуються на материнство, уникаючи сімейних вузів, заздалегідьприрікаючи своїх дітей на існування в неповній сім’ї. За статистичними даними,майже 12% дітей народжують матері – одиначки віком до 30 років.
Слідзазначити, що значні зміни спостерігаються і в сучасній системі батьківськихцінностей: на перше місце у вихованні дитини висувається прагматичність,раціоналізм та прагнення до успіху. Часто саме батьки подають дітям прикладагресивності, вважаючи її надзвичайно важливою якістю, яка допоможе утвердитисяв майбутньому самостійному житті. Водночас, такі особистісні якості, якдоброта, вміння співчувати й допомагати іншим, набувають у вихованні меншогозначення.
Аналізсоціально – педагогічної ситуації, що склалась характеризує життєдіяльністюсучасних молодших школярів, як «інсценізоване» дитинство, структуровануздатність дорослим, що значно обмежує можливості дітей у само визначеності йсаморегуляції. Нерідко є ситуація, коли батьки самі вирішують, ким мають статиїхні діти і примушують робити те, про що самі завжди мріяли, але з різнихпричин не реалізували свої мрії. Наприклад, музичити, навіть, якщо дитина немає до цього хисту, чи вивчати іноземні мови тощо. Іноді бажання бачити своюдитину першою, найкращою затьмарює здоровий глузд декотрих батьків. Вонипереважно не враховують природних нахилів дитини, не заважають або не знають,коли і яке навантаження допустиме за віком, не шкодить її здоров’ю, не підірвежиттєві сили ще не сформованого організму. Настроєні тільки на успіх, а негармонійний розвиток, очікування цього успіху будь – якою ціною нерідко стаютьпричинами психічних та фізичних зривів, розчарувань і зневіри або агресивностідо навколишніх.
Узагальненняматеріалів діагностичного вивчення провідних педагогічних проблем дозволяєстверджувати, що до типових відносяться такі:
– батькине мають чіткої стратегії виховання дитини;
– недооцінюютьстан молодшого шкільного віку в становленні особистості;
– незавжди адекватно розуміють його самоцінності та унікальності;
– недостатньообізнані з педагогічними засадами виконання виховної функції через обмеженізнання вікової педагогіки, психології та фізіології.
Ознакоюнинішнього часу є те, що в системі стимулюючих засобів сімейного вихованнянедостатня орієнтація на формування здорового способу життя, завдання якого євиховання потреб в здоров’ї. Відомо, що основи здоров'я закладаються в ранньомудитинстві, а у шкільні роки дитина повинна стати міцною, сильнішою,витривалішою.
Водночас(за твердження О. Дубогай, О. Козленко) більшість показників здоров'ядітей України характеризуються негативними тенденціями. Вступаючи до школипереважна більшість дітей вже має порушення здоров'я. За даним МОЗ, у 1 -4класах більш – менш гармонійно розвинуті (у фізичному відношенні) тільки 65%дітей. Медичне обстеження дітей і підлітків у віці 6 – 8 років показало, що 36%з них має низький рівень фізичного здоров'я, 56,5% – нижче середнього ісередній тільки 7,5% – вище середнього і високий. Статистично підтверджено ізагально визнано науковцями (Е.Вільченовський, О. Дубогай, С. Корнієнко),що сучасна людина випробовує величезні психоемоційні перевантаження і нестачурухової активності ще з раннього дитинства, а в результаті суспільство маєхворе покоління. Відзначимо, що ще М. Пирогов, лікар, педагог і суспільнийдіяч, стверджував, що вихованню треба надати більш великого життєвого значення,ніж навчанню.
Сучаснашкола, змістивши акценти і розширивши навчальні завдання, в ущерб вихованню іздоров’ю, тим самим створила умови не тільки для руйнуючих але й формуючихпороків. Особливо тривожить високий рівень захворюваності дітей молодшогошкільного віку. Соціально – педагогічний досвід переконує, що немає більшоїцінності для людини, ніж здоров'я, а воно починається з сім’ї. Такого висновкудійшла ВООЗ на основі численних досліджень. Досвід підтвердив, що сім’явідіграє вирішальну роль у закріпленні знань з основ здорового способу життя тапереходу їх у стійкі переконання, вироблення навичок та вмінь. Тому збереженняй укріплення здоров'я дітей розглядається як справа державної ваги, як спільнезавдання суспільства, школи, родини і самої дитини, бо «Здобути і зберегтиздоров'я може лише сама людина» – твердить один із засновників руху за здоровийспосіб життя в Україні М. Амосов.
Важливуроль у розв’язанні цих завдань цих завдань має відношення батьків до знаньфізичною культурою. З точки зору фізичного фізіології ряд вивчених (Т. Кузнєцова,П. Пласкуньєв, В. Шахненко) визначає відношення як домінантний стереотипкоркової діяльності. Вони підкреслюють, що психічне відношення людини – ценабуті тимчасові умовно – рефлекторні зв’язки, які мають тісний взаємозв’язок збезумовними рефлексами, але які перейшли до другої сигнальної системи.Відношення, засноване на індивідуальному особистому досвіді люди, реалізуєтьсяв системах вищих вторинносигнальних процесах (мисленні, уяві, пам’яті, емоціяхі т. д.).Вони, і лежачі в їх основні нервово – фізіологічні утворенняневід’ємно зв’язані з свідомістю і волею людини і в значній мірі визначаються ірегулюють його поведінку і діяльність.
Впроцесі виховання у батьків обов’язково виступають дві його важливі і тіснозв’язані між собою сторони: пізнання дійсності в процесі виховання і відношеннядо неї. І якщо процес пізнання складає головний зміст освіти батьків, тоформування відношення до дійсності – основу виховання дітей. Суб’єктивневідношення батьків до фізичної культури і до занять фізичними вправами іспортом дітей визначається як детермінант їх культурної активності в сім’ї іважливу умову, що вивчає і оптимізує фізкультурно-спортивну діяльність їх дітей(О. Дубогай).
Своєвираження фізична культура знаходить і в потребі рухової активності, і вособливостях взаємовідношення людей, і в оцінці впливу фізичної культури наорганізм, і в специфічній спрямованості рухової діяльності, як однієї з сторінособистого життя людини, і в оцінці подій спортивного життя як в нашій країні,так і за кордоном. Все це і характеризує багатогранність і складність даноїпроблеми.
Так, В. Жолдаквстановив, що місце фізичної культури і спорту в бюджеті вільного часу сім’ї,визначається головним чином відношення до цього людей. Це відношеннярегулюється ціннісними орієнтаціями і має двоякий характер. Вербальневідношення, що притаманне більшості людей, не відповідає реальному, тобтотакому, яке б виражалося б в активній фізкультурно-спортивній діяльності.Звідси необхідність формування такого рівня відношення, яке виражалося б вактивних заняттях фізичною культурою.
Особливуувагу заслуговують питання, що стосуються ставленням батьків до привиттяінтересу і звичок до занять фізичною культурою і спортом як основного факторузміцнення здоров'я дітей. За обраним висловлюванням А. Макаренка, «батькиповинні оснастити спортивну дорогу своїх дітей».
Втеперішній час, як показало наше дослідження, вклад сім’ї у фізичне вихованнядітей недостатній. Багато що пояснюється, на думку дослідників, недооцінкоюзначимості фізичних вправ, недостатньою інформацією батьків про значення занятьфізичною культурою, недостатнім знайомством з нормами і законами гігієни, низькимрівнем роботи школи і сім’ї. Виховання школярів потрібно розпочати з вихованнябатьків (О. Дубогай, С. Корнієнко).
Самеця обставина була врахована у Національній програмі «Діти України», девказується на необхідність підвищення ролі відповідальності сім’ї за збереженняі зміцнення здоров'я дитини.
Соціально– педагогічна характеристика сучасної сім’ї показує, що на стан виховання дітейу родині впливають різні чинники. Виховний процес відбувається не тільки в ній,а й поза нею. Він тісно пов’язаний з усіма сферами життєдіяльності людини і нарізних рівнях взаємодії та інтеграції створює різні умови для становленняособистості. Якою вона буде – турбота не тільки батьків, а й суспільства вцілому.
Зогляду на наведене постає потреба уточнити або повністю змінити концептуальніпозиції щодо виховання дітей у сучасній українській сім’ї. З урахуваннясучасного стану соціально – педагогічних умов виховання дітей у сім’ї,організації підвищення педагогічної культури батьків інститутом проблем АПНУкраїни та Інститутом змісту і методів навчання Міністерства освіти Українирозроблено програму й тематичний план «Сім’ї і діти», базовою основою яких стализавдання, визначені Законодавством У країни про сім’ю і шлюб та про освіту,Державні Національні програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), «Планування сім’ї»та «Діти України». Методологічні засади програмування педагогічної культурибатьків подано у концепції «Сім’я і родинне виховання», розробленій науковимиспівробітниками лабораторії сімейного виховання Інституту проблем виховання АПНУкраїни (В. Постовий, П. Щербань, Т. Алексвєнко, О. Докуріна, Н. Стрельнікова).
Родиннапедагогіка розглядається в цій концепції як систем галузевих культур,об’єктивних соціально – економічних умов, психологічних особливостей кожногонароду, що в сукупності визначають його менталітет, який характеризується оригінальністюскладу інтелекту, мислення, спрямованістю розуму і дій.
Спираючисьна вищезазначені позиції ми виходимо з того, що у вихованні поколінь важкопереоцінити сьогодні значення родинної педагогіки, яка еволюційним шляхомвиробила оригінальні форми й методи впливу на особистість дитини. Родиннапедагогіка розглядає виховання дитини як певну взаємодію переважно батьків іконкретних умов, що впливають на формування й соціальне становленняособистості. Велика значущість родини, в плані нашого дослідження зумовленаособливостями її впливу – безперервністю, постійністю, тим, що вона виховує нетільки за допомогою прямих виховних впливів, а й на морально – чуттєвому інавіть інтуїтивному рівні, що забезпечують високу ефективність досягнутихрезультатів та їх довго тривалість.
1.3Організація і методика дослідження
При організаціїдослідження ми керувалися вимогами, які докладно висвітлені в спеціальнійлітературі[]. Ці вимоги насамперед полягають у виборі об’єкта, предметадослідження і проведені експерименту, як найвищого засобу наукового пізнання.
Обстеженнямбули охоплені: ЗОШ №7 м. Тернопіль і Литвинівська ЗОШ І – ІІІ ст.Врахувався також кращий досвід учителів – практиків України, опублікований унауково – методичній літературі, який містить цікаві підходи щодо розв’язання івдосконалення проблем фізичного виховання молодших школярів у взаємодії сім’ї ішколи.
Метоюнашого дослідження було: розробити зміст і ефективні шляхи взаємодії родини ішколи, які б максимально сприяли результативній співпраці родини і школи ворганізації фізкультурно – оздоровчої діяльності молодших школярів.
Дослідженняпроводилось у три етапи.
Напершому констатуючому ми здійснили аналіз психолого-педагогічної іметодичної літератури з даної проблеми, узагальнити досвіт родинно – шкільногофізичного виховання дітей, а саме: проаналізувати календарно – тематичні планивиховної роботи з батьківською громадськістю вчителів початкових класів;тематику метод об’єднань і педагогічних семінарів з фізичного виховання;тематику педагогічних семінарів з фізичного виховання; тематику педагогічнихлекторіїв, консультативних пунктів для батьків; провели бесіду з учнями ічленами їх родини.
Другийформуючий етап був спрямований на розробку змісту і шляхів педагогічноївзаємодії родини і школи в напрямку визначення, був спрямований на розробкузмісту і шляхів педагогічної взаємодії родини і школи в напрямку визначенняумов їх оптимального застосування. Для дослідно – експериментальної роботи буввизначений експереметальний 3‑А клас ЗОШ №7 м. Тернополя, щонараховував 29 учнів, старший вчитель О. Шкатлупа, а в якості контрольного3 – В цієї ж школи в якому 23 учні, вчитель С. Корнак.
Проведенняформуючого експерименту (з фіксацією констатуючого і підсумкового зрізів) даломожливість довести ефективність запропонованих нами змісту, форм і методіввзаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів.
Натретьому підсумковому етапі – аналізувалися та узагальнювались одержанів процесі дослідно-експериментальної роботи результати досліджень, які знайшлисвоє втілення у розроблених нами методичних матеріалах, оформлялися на науково– практичній студентській конференції.
Длярозв’язання поставлених нами завдань ми застосували таку методику, а саме:
1.Аналіз і узагальнення наукового – методичної літератури та нормативноїдокументації. Цей метод використовувався на всіх етапах досліджень з метоюобробки і аналізу даних літератури.
2.Теоретичний аналіз і синтез і синтез ми застосовували на етапі визначення мети,предмету, завдань дослідження, уточнення функціональної ролі взаємодії родини ішколи у фізичному вихованні молодших школярів, та при обробці даних результатівпроведеного експерименту.
Уроботі були використані такі методи досліджень:
1.Педагогічний експеримент.
2.Опитування (бесіда, анкетування, інтерв’ювання).
3.Педагогічне спостереження.
4.Педагогічне тестування.
5.Аналіз шкільної документації.
6.Узагальнення незалежних характеристик.
7.Антропометричні вимірювання.
8.Статистичний аналіз експериментальних даних.
Педагогічнийексперимент проводився у відповідності до загальноприйнятих норм та поставленихзавдань.
Методанкетування використовувався з метою отримання інформації з окремих проблемдослідження.
Методспостереження був використаний для контролю педагогічних явищ і процесів, щодосліджувались у природних умовах.
Педагогічнетестування було застосоване для визначення рівня фізичної підготовленостішколярів за допомогою таких контрольних вправ (див. Додаток Г):
*швидкість (біг 30 м)
*гнучкість (нахил тулуба вперед з положенням сидячи);
*спритність (човниковий біг 4х9);
*сила (кількість згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі);
*витривалість (біг на 1000 м);
*швидкістю – силові якості (стрибок в довжину з місця).
Результатитестувань заносились у індивідуальну карточку учня.
Аналізшкільної документації використовувався на діагностичному етапі, для отриманняінформації про стан проблеми, що вивчається в змогу узагальнити відомості щододійсного стану організації фізкультурно-оздоровчої діяльності молодшого школярав школі і в родині.
Методоцінки компетентних суддів (класоводи, вчителі фізкультури, шкільнімедпрацівники, члени родини, організатори виховної роботи в школі)застосовувався для достовірності і об’єктивності отриманих результатівдослідження.
Астрометричнівимірювання проводились у певній послідовності.
·          Ріст визначали за допомогою ростоміра. Обстежуваного ставилиспиною до стінки з ростоміром так, щоб він торкався стінки трьома точками:п’ятами, сідницями і лопатками. Голову учень тримав прямо, щоб козелок вуха бувна одній прямій із зовнішнім кутом ока. Планшетку опускали до верхівки голови.
·          Зважували школяра без верхнього одягу за допомогою медичної ваги.Вагу визначали в кілограмах та грамах.
·          Для визначення ЧСС – обстежуваного садили на стільці і в станіспокою підраховували частоту пульсу за хвилину на променевій артерії в ділянціпроменево-зап’ясткового суглоба. Кількість ударів порівнювали з нормативнимискороченнями серця дитини певного віку.
Фізичниминавантаженнями для обстеження слугували 20 присідань протягом 30 секунд. Післяцього визначали відсоток збільшення ЧСС від вихідного рівня. Збільшення ЧСС до25% свідчило про відмінний стан серцево-судинної системи школяра; 25 – 50% –добрий; 51 – 79% – задовільний; більше 80% – незадовільний.
·         Відстань між плечовими точками спереду виміряли за допомогою товстогоциркуля, між антропометричними точками акроміни. Виміри фіксувались усантиметрах.
·         Відстань між плечовими точками виміряли за допомогою сантиметровоїстрічки між антропометричними точками акром іонами. Виміри фіксувались усантиметрах.
Відстаньвід 7-го шийного хребця до нижнього кута лівої (правої лопатки) виміряли задопомогою сантиметрової стрічки від виступу особливого відростка до нижньогокута лопатки.
Обов’язковідля усіх школярів фізичної культури лише на 11 – 13% компенсують необхідний добовийобсяг рухів (А. Перляков, 1989; Г. Васильков, 1990). До того ж вонине формуються у школярів звички до систематичних занять фізичними вправами, недають достатніх знань у галузі фізичної культури (А. Комар, 1993; М. Шиян,1996).
Результатидослідження, проведених у загальноосвітніх школах України (А. Дубогай,1991; М. Головатий, 1995; Л. Смирнов), переконливо свідчать, що нашішколярі страждають від недостатньої рухової активності. Наслідком гіпертензії єтак звана хронічна шкільна втома. У дітей погіршується зір, знижуєтьсякількість еритроцитів у крові, сповільнюється ріст, помітно знижується розумовапрацездатність (Г. Пастушенко, 1996).
Встановлено,що хворобливі зміни у стані здоров'я школярів викликані не лише навчальнимперевантаженням, а й організацією їхнього вільного часу. Однією з причинрізноманітних відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'я є недостатнярухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшуються.
Наконстатуючому етапі експерименту нами проведено анкетування 124 школярів,аналіз відповідей про організацію вільного часу учнів показав, що більшістьдітей (35,2%) віддає перевагу перегляду телепередач, 22,3% – комп’ютернимиіграм, 18,2% – читанню книг, тобто тим видам діяльності, які несприятливовпливають на організм, викликаючи систематичну напругу.
Результатидосліджень показали, що обсяг рухової активності у 65,1% опитаних дітей складає4–5 голини на тиждень і є недостатнім для дітей молодшого шкільного віку. Дляпідтримки на належному рівні всіх фізичних якостей необхідно 5–6 годин натиждень, а для їхнього розвитку – 8–10 годин на тиждень.
Разомз тим, школа не в змозі самостійно забезпечити необхідну рухову активністьмолодших школярів, тому виникає проблема фізичного виховання у сім’ї.Соціологічне дослідження, проведене серед батьків учнів молодшого шкільноговіку, дало такі наслідки. Більшість опитаних батьків (80,3%) визнають провіднуроль сім’ї у збереженні, зміцненні здоров'я фізичного розвитку дітей. Далівказують на школу та органи охорони здоров'я.
Упроцесі дослідно-експериментальної роботи враховувалась, що сім’я, родина євищим людським феноменом, суспільною інституцією виховання. Тому для дитини, щоформується сім’я не може бути першоосновою. Педагогічна цінність цього факторувбачається перш за все в тому, що кожна людина унікальна індивідуальність, ісаме сім’я у спромозі її благовійно оберігати, розвивати, сприймати її яксвятість.
Набутийемпіричний матеріал дозволяє стверджувати, що ознакою нинішнього часу є те, щов системі стимулюючих засобів сімейно – родинного виховання відчутною єнедостатня орієнтація на орієнтацію фізкультурно-оздоровчої діяльності в умовахсім’ї.
Міжтим передовий досвід підтверджує, що сім’я відіграє вирішальну роль закріпленнізнань з основ здорового способу життя та переходу її у стійке переконання,вироблення вмінь та навичок.
Експериментальнаробота переконує, що особистий приклад батьків – це найкращий засіб залученнядітей до систематичних занять фізкультурою. Це визначає 76,9% респондентів,одночасно 8,8% – не погоджується з цим твердженням. У числі опитаних батьків10,9% систематично займається фізичною культурою, 28,1% нерегулярно, 45,6%займається фізичною культурою і 9,4% респондентів не займається фізичноюкультурою.
Дослідженняпоказало, що ставлення до фізичної культури та спорту значно за ставлення дофізичної культури та спорту значно залежить від інвентарю, який є сім’ях.Аналіз відповідей показав, що практично в усіх сім’ях є спортивний інвентар.Виняток складають лише 4,51% опитаних сімей. Найчастіше зустрічається такийінвентар лижі (60,6%), ковзани (50,06%), гантелі (56,06%), велосипед (65,15%),ракетки для гри в теніс (63,63%), інвентар для гри в бадмінтон (69,69%). Дещоменш розповсюджений такий спортивний інвентар: штанга (22, 73%), тир (28,18%),туристичні спорядження (16,66%), м’ячі (81,18%). Не менш, розповсюдженнітренажери (3,03%), перекладена (3,03%), експандери (1,51%), скейти (1,51%).
Цікавимє той факт, що у сім’ях, де батьки мають вищу освіту, кількість інвентарюзначно більша й різноманітніша. Наприклад, у чоловіків із середньою освітоюкількість інвентарю знаходиться в межах 6 найменувань, тоді як із вищою освітою– 14.
Отже,кількість спортивного інвентарю в сім’ях достатня та різноманітна. Лишемізерний відсоток батьків не купує дітям спортивне обладнання, за данимианкетування можна зробити висновок, що за належної організації в сім’ї є умовидля самостійних занять фізичними вправами.
Узв’язку з цим ми розробили для батьків педагогічні поради щодо організації івикористання домашнього фізкультурного майданчика, як фізкультурно-оздоровчогозасобу для фізичного вдосконалення дитини див. Додаток 9).
Присвідомому та активному сприянні батьків заняття фізичними вправами можутьперерости у природну потребу кожної дитини. Разом з тим батьки повинні це усвідомити.Тут велика роль відводиться школі, яка усіма доступними їй засобами повиннапереконати батьків, що майбутнє щастя, здоров'я, життєдіяльність тажиттєстійкість дітей багато в чому залежить від їх повноцінного фізичногорозвитку і фізичного виховання.
Загальновідомо,що головна роль в системі національного в цілому фізичного виховання зокрема,належить школі і родині, де в поєднанні виховного впливу на учнів вониорганічно взаємопов’язані шкільною позакласною і позашкільною роботою, тобтооб’єднанні спільною діяльністю. Спільна означає «та, що здійснюється з ким –несуть». Діяльність – це «заняття, праця»[]. Відповідно, спільна діяльністьозначає взаємодію, що спрямовану на гармонійне виховання особистості дитини.


2.Засоби фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку в системі сім’я –родина школа
 
2.1Зміст і шляхи взаємодії родини та школи в організації фізкультурно-оздоровчоїдіяльності молодших школярів
Длятого щоб підвищити рівень рухової активності молодшого школяра в умовах школи,ми у своєму дослідженні використовували такі форми, як: комплекс дитячихспортивних змагань «Старти здоров'я», веселі рухові перерви, фізкультхвилинки.
Дослідно– експериментальна робота переконує, що проведення в школі І ступеня такізаходи за участю сім’ї – родини забезпечує формування у батьків активноїмотивації для досягнення фізичної досконалості дитини на кожному віковому етапіїї розвитку, а у дітей почуття відповідальності за результатами своєї фізичноїпідготовленості і, як наслідок, систематичні заняття дітей фізичною культурою іспортом ставали бажаними і схвалювались родинами.
Отриманів результаті дослідження дані свідчать про те, що дитячі спортивні змагання «Стартиздоров'я», в зв’язку з участю в них всіх учнів класу відрізняються від іншихвидів спортивних змагань своєю доступністю, спортивно – ігровим характером, атакож комплексним впливом на фізичне, інтелектуальне, естетичне і моральневиховання школярів.
Окрімтого в процесі підготовки до змагань і участі в них створюються сприятливіумови щодо формування ділових взаємовідносин у системі «родина – вчитель –учень» з метою зміцнення здоров'я дітей, що опирається на активну участьбатьків не лише в оцінюванні фізичних потреб і можливостей своєї дитини, але йу конкретній цілеспрямованій корекції стану організму дитини засобами фізичноїкультури та зближенню дітей з батьками.
Унашому дослідженні вкінці навчального семестру підсумкові змагання проводить увигляді матчевих зустрічей у відповідності з розробленою ними програмою, якавключала: мету, місце проведення та учасників і програму змагань.
Специфічноюособливістю розробленої нами програми «Старти здоров'я» стало включення всистему традиційних учнівських змагань серії естафет «Моя спортивна родина». Їхсуть полягала в тому, що змагаючись родинами діти отримували велике емоційнезадоволення від співучасті у змаганнях дорослих, і що особливо найавторітетнішихі душею близькими їм людей, а члени родини – активно долучались до шкільноїфізкультурно-оздоровчої роботи, мали побачити фізичний стан своєї дитини упорівнянні з однолітками та зробити для себе необхідні висновки.
Окрімтого, як засвідчила експериментальна робота, це сприяло залученню членів родиниучня до участі в організації спортивно – оздоровчої роботи з респондентів уцьому зв’язку одержані нами у процесі інтерв’ювання запитання «Чи сподобалисьВам «Старти здоров'я?».
АндрійкоО. – ІІІ кл., Литвинівська ЗОШ І–ІІІ ст: «Я дуже тішуся, що став переможцем, бомої щоденні тренування на домашньому спортивному майданчику не доречні. А ще цюперемогу поділив зі мною мій дідусь, з яким ми щоденно займаємось фізкультурою»
Мар’янаС. – ІІІ кл., Литвинівська ЗОШ І–ІІІ ст., «Я дуже старалася, але не змоглаперемогти у зустрічній естафеті, тому не полінюся тепер вранці бігати з старшимбратом».
Назар Я.– ІІІ кл., Литвинівська ЗОШ І–ІІІ ст., «Я дуже радів коли проходило змагання уродинних естафетах. Дуже приємно коли поряд є мама і тато. Вони в мене дужегарні і спортивні. Тому наша сім’я стала переможницею!»
Хід ірезультати формуючого експерименту показали, що досить результативними в цьомуплані є систематичне використання протягом навчального дня школярафізкультхвилинок, динамічних пауз, рухливих «веселих перерв». Організаціяцілеспрямованого активного відпочинку дітей протягом дня є актуальною проблемоюпочаткової школи сьогодення, оскільки цей вид відпочинку школярівнедооцінюється як педагогами, так і членами родин учнів. Так, із 80 опитанихнами батьків тільки 20 надають значення фізкультурним паузам під час виконаннядітьми домашніх завдань, 38 – рідко звертають на це увагу і 42 – рахують їхзайвими, пояснюючи це тим, що дітям не вистачає часу для «бігання» і післявиконання уроків.
Вивчившидосвід роботи кращих вчителів початкових класів ЗОШ №7 м. Тернополя С. Корпакі С. Шкарлупа ми розробили комплекс фізкультхвилинок для молодшихшколярів, які вони можуть виконувати (див додаток).
Дослідженнязасвідчило, наскільки важливо, щоб вправи були прості за формою, цікаві зазмістом, знайомі дітям і зручніші для виконання на обмеженій площі. Тривалістькомплексу вправ 2–3 хвилини. Темп повільний і середній, вихідні положення –сидячи за партою або стоячи біля парти. Стимулом для заохочення може служитиперехідний прапорець, яким нагороджується той ряд, що найкраще справився іззавданням. Як наприклад, наведено один із застосованих нами комплексів узв’язку із завданням дослідження.
Станемструнко! Руки в боки!
Пострибаєм,як сороки,                           стрибки
Яксороки – білони,
Стрибу– стрибу, скоки – скоки!             стрибки
Панігорді і неквапні,                               ходьба на місці
Поболоту ходять чаплі,
А надними комарі
Політалиу горі,                                      помахали руками, як крилами
Жабенятапострибали:                             стрибки
Ква –ква – ква, ква – ква – ква
Щобспочила голова.
Упроцесі застосування експериментальної технології, ми дійшли до висновку, щоперерви між уроками мають у собі вагомий потенціал для формування у молодшихшколярів потреби у заняттях фізичними вправами – важливої передумови фізичногорозвитку дитини. Це зумовлено:
·         по-перше, перебування на відкритому повітрі, бо як показалидослідження фізіологів і гігієністів [М. Амосов, А. Борисенко],рухливі ігри в спортзалі, коридорі не відновлюють так розумову працездатність,як активний відпочинок на відкритому повітрі. Тому відпочинок має проводитисьсаме на відкритому повітрі. Окрім того, перебування на відкритому повітрісприяє поглибленню дихання через шкіру, що підвищує вміст в організмі кисню.Останнє тонізує діяльність усього організму. Також перебування на відкритомуповітрі є дієвим засобом загартування, профілактикою ультрафіолетової нестачіта гіпокенезії. Цікавою щодо цього є думка лікаря і філософа І тисячоліття н.е.Абу Алі Інб – Сіни(Авіценни). Зокрема він писав, що для багатьох хворобпотрібно використовувати свіже повітря, яке оздоровлює так, як жодні ліки;
·         по-друге є природною, а отже, привабливою для дитини зміною видівдіяльності. Відомо, що після розумової праці для молодших школярів найкращимзасобом відпочинку є вправи, рухливі ігри, гра в футбол, волейбол, катання навелосипеді, самокаті, скейти, лижах, ковзанах, санчатах, фізична праця на свіжомуповітрі. Це сприяє зняттю втоми, відновленню розумової працездатності. Протецей факт слід віднести не лише на рахунок активних форм відпочинку;
·         по-третє, ігрова діяльність і відпочинок за власним виборомдитини, без примусу, а з прагненням до самодіяльності (самостійності,активності), приносять приємні відчуття. Науковці довели [В. Сухомлинський,О. Зубалій], що задоволення результатами своєї діяльності викликає емоції, якізнімають втому і суттєво сприяють зміцненню здоров'я. Від того, як учень проводитьсвій вільний час, вважає лікар М. Коростельов[], значною мірою залежитьйого здоров'я, психічне та фізичне самопочуття;
·         по-четверте, основою життєдіяльності людського організму є роботам’язів і психіки, як засіб реагування на ситуацію і як запорука тривалоїпрацездатності, а звідси здоров'я дитини значною мірою залежить від вмілогочергування фізичної та розумової діяльності. Тому перерви між уроками івиконанням домашніх завдань робляться для відпочинку, а не для підготовки донаступного уроку. Досвід переконує, що кращою підготовкою молодших школярів доуроку є активний відпочинок на перерві;
·         по-п’яте, фізкультурно-оздоровча діяльність у позаурочний чассприяє забезпеченню необхідного рухового режиму.
Вдослідженні нами були використана широко відома практикам методика О. Дубогайщодо з’ясування динаміки змін у фізичному стані учнів під впливом динамічних,веселих шкільних перерв з музично – ритмічним супроводом. Зазначимо, щоодержані при цьому дані в основному перегукуються із узагальненням автораметодики.
Усвоєму дослідженні ми керувались судженнями науковці[] про те, що родини ішколи на етапі сьогодення треба розглядати як реалізацію зв’язків і відносиндержавної установи та малої групи, головна мета якої – соціалізація дитини. Їїоснова – взаємозв’язок загального і специфічного у виховній діяльності: кожнаіз сторін, що бере участь у взаємодії своїми засобами допомагає іншійнайповноцінніше реалізувати її функції, збагачувати виховний потенціал іншогосуб’єкта виховання.
Аналізлітератури дозволяє нам дійти висновку, що взаємодія родини школи у фізичномувихованні дітей є передумовою функціонування системи фізичного вихованняшколярів, яка передбачає єдність дій спрямованих на здійснення фізичноговиховання учнів і виражається в наступності, підтримці та закріпленні всьоготог, що відноситься до проблем здоров'я і фізичного розвитку школярів.
Зогляду на завдання нашого дослідження було проведене анкетування батьків іучителів для того, щоб вивірити факт у розв’язанні питань фізичного вихованнямолодших школярів (див. додаток анкети).
Аналізопитування засвідчив з одного боку про недостатній рівень взаємодії родини ішколи у фізичному вихованні сучасного школяра, а з другого, про нагальнупотребу родини у співпраці з школою, наявність у неї суттєвих забруднень урозв’язанні локальних проблем стимулювання фізкультурно-оздоровчої діяльностідітей задля покращення їх фізичного стану. Це спонукало нас до визначення такихформ роботи з батьківською громад кістю, як: педагогічна школа для батьків,батьківські збори та родинні виховні заходи фізкультурно-оздоровчогоспрямування (див. додаток).
Прицьому вважається за доцільне наголосити, по-перше, на тому, що процесуальніособливості взаємин школи і родини відрізняються новизною, неординарністю, гнучкістю.
Отже,створюючи педагогічну школу для батьків учнів експериментальних класів, мипереслідували (поряд з іншими) й таку двоєдину тему: допомогти родинномуоточенню дитини осмислити молодшого школяра до власного здоров'я в контекстінайбільш вагомих особистісних якостей і забезпечити поетапне, безперервненабуття батьками системи необхідних і достатніх знань, умінь і навичоксімейного виховання дітей взагалі, і їх фізичного розвитку, зокрема.
Експериментальнаробота показала, що планування педагогічної школи батьків доцільно узгодити зконцепти кою запитів відповідного контингенту слухачів, задля чогопрактикувалось систематичне попереднє анкетування батьків, що дало можливістьвизначити педагогічно доцільний зміст і обсяг матеріалу занять, обрати оптимальніметоди і ефективні форми занять.
Додамо,що дбаючи про реалізацію дослідницьких завдань, в програму школи для батьківбуло закладено блок – «Результати, що прогнозуються».
Запропоновананами тематика педагогічної школи для батьків відзначалась гнучкістю. На певнихетапах функціонування цієї школи вносились корективи у відповідальності дорівня педагогічної освіченості батьків, бажання батьківської аудиторії, актуальнихзавдань, які вирішувала родина і школа на даному етапі. Заняття педагогічноїшколи проводилися у чітко визначений час (перший або останній четвер кожного неканікулярного місяця). У змісті занять особливий акцент було зроблено нанадання знань з етнопедагогіки як живого джерела, яке здатне задовільнимипрагнення батьків здобути знання з фізичного виховання дітей у українськихсім’ях, перевірені досвідом багатьох поколінь, наприклад: « Ми і наші діти: ізскарбниці родинної педагогіки», « Здоров’я формується з дитинства «.
Успішномупрощенню занять з батьками сприяли виставки педагогічної літератури, дитячихмалюнків і виробів на спортивну тематику, папки – пересувки, рукописні журнали «Сім’я і школа», перед перегляд кінофільмів, концентри дитячої самодіяльності з спортивнимивиступами, тематичні виступи батьків із досвіду фізичного виховання дітей усім’ї.
Післяопрацювання кожної теми батькам пропонувалось література для домашньогочитання, що, як свідчить практика, сприяло глибшому осмисленню матеріалу,спонукало до спільної діяльності з дітьми. Крім того, тематика занятьпедагогічної школи була максимально наближена до тематики по класнихбатьківських зборів і родинних виховних заходів. Це давало можливістькласоводам неодноразово повертатись до тієї самої теми, щоб на матеріаліжиттєдіяльності конкретного колективу навчати батьків необхідних методів,прийомів і засобів успішного фізичного виховання дітей у сім’ї.
Необхіднозазначити таке: педагогічна школа для батьків «Родинні обереги здоров'я дитини»не підмінювала традиційної, найбільш визнаної форми співпраці класовода збатьківською громадою – батьківські збори. Навпаки, саме систематичний курспедагогічно доцільних знань про виховання дітей в умовах сім’ї, якийзабезпечується у вигляді складника нормативних батьківських зборів, виступаєсвоєрідною базою для «вирівнювання» стартових виховних можливостей батьків. Унашому дослідженні як за змістом, так і за формою батьківські збори виступалиуроками родинного виховання. Апробована система заходів у цьому плані дозволяєстверджувати, що планувати роботу потрібно так, щоб у свідомості батьківпедагогічні знання і вміння були приведені в певну систему, і батьки (нібипереходячи з учнями з класу в клас) засвоювали системний курс необхідних знаньпро своєрідність виховання дітей в умовах сім’ї.
Якщо,наприклад, батьки першокласників на заняттях педагогічної школи теоретичноознайомились з особливостями фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку,їх урахуванням в сімейно – родинному вихованні, або своєрідністю організаціїактивного літнього відпочинку школяра, то на класних батьківських зборах шляхомобговорення ситуації із життя класу, через безпосередні практичні поради,педагогічний коментар конкретної реальної дійсності; розв’язування педагогічнихзадач, організацію дискусій і інше сприяв, щоб батьки набули практичних умінь інавичок організації виховання власної дитини в умовах сім’ї – родини.
Дослідженнядовело, що збори не проходять на належному рівні і їх ефективність знижується,якщо батьки є пасивними слухачами.
Водночаспід час експерименту ми дійшли висновку, що важливо дбати проурізноманітнювання форм проведення зборів (бесіди, диспути, практикуми,семінари, усні журнали, круглі столи тощо), дотримання культури у спілкуванні збатьками. Схилятись до розмови «тоном поради», як необхідної умови співпраці,співтворчості, співдружності у попередженні помилок і усуненні вад. «Давайтепорадимось…», «На мою думку, в даному випадку варто поступити ось так…», «А вияк думаєте?», «А що би ви порадили?» – подібний стиль спілкування виникає убатьків бажання бути активними учасниками процесу виховання, стимулює їхпедагогічне мислення.
Дослідженнязасвідчило, що вчасно і вдало проведені збори активізують батьків, сприяютьусвідомленню особистої відповідальності за виховання у дітей потреби уфізичному самовдосконаленні.
Надзвичайноплідним у нашій експериментальній роботі стало залучення родини до активізаціїфізкультурно-оздоровчої діяльності молодших школярів через проведення родиннихвиховних заходів.
Прицьому значна увага приділяється не тільки тактовному «перетворенню» батьків ізпасивних спостерігачів у учасників піднесення валеологічної культури власноїдитини, а й визначенню актуальних потреб, інтересів і вподобань кожної сім’їщодо «завтрашньої радості» фізично вдосконаленої своєї дитини, важливості їїздатності до фізичного самовдосконалення. З – поміж інших в експериментіставилось завдання – сприяти дозвіллю батьків і дітей, забезпечуватиспадкоємністю поколінь, реально впливати на розвиток українських звичаїв татрадиції, формувати класну родину.
Дослідженняпоказало, що ефективність проведення родинного виховного заходу залежить такожвід чітко визначеної дати і місця проведення, яким можуть бути спортивний залабо майданчик, ігрова або власна кімната. Методично доцільно яскраво ітематично оформити місце проведення, продумано розмістити учасників щоб не булопід час ігор і змагань, подбати про спортивний інвентар, місце для ігор, бозагальновідомо, що успіх проведення будь – якого виховного заходу, в тому числіі фізкультурно-оздоровчого, залежить від педагогічно доцільної зміни видівдіяльності.
Сценарійродинного виховного заходу [] має бути лаконічним, послідовним, емоційно –насиченим і відображати ту багатогранну роботу школи і родини, яка булапроведена упродовж підготовчого періоду.
Зазначимо,що матеріалом для написання сценарію служили історичні факти з розвиткуфізичної культури і спорту, етнопедагогічні надбання, які розкриваютьособливості фізичного виховання українського народу, рухливі і малорухливіігри, конкурси, естафети, змагання, тематичні вірші, пісні, легенди,оповідання, бувальщини, загадки прислів’я, приказки, усмішки, магнітофоннізаписи, відеокасети з посиланням на першоджерела та авторів, римовані тексти(девізи, речівки, кричали, лічилки тощо), які добре сприймаються молодшимишколярами і збагачують емоційне тло заходу.
Враховуючи,в якій мірі вдалося досягнути поставленої мети, зорієнтувати обговоренняпроведеного родинного заходу можна за поданою схемою.
 
Опорнасхема аналізу фізкультурно – оздоровчого спрямування родинного виховного заходу
1.Актуальність, доцільність заходу.
2.Відповідність меті.
3.Своєчасність проведення заходу (чи є він елементом загальної системи).
4. Системапідготовчих заходів.
5.Відповідність змісту даного заходу програмним завданням фізкультурно-оздоровчоїроботи з молодшими школярами і формі його проведення.
6.Насиченість заходу корисною інформацією, емоційними моментами та загально –ігровими формами.
7.Культура проведення заходу: чіткість, послідовність запланованих дій,своєчасність зміни рухових завдань, організаторські вміння ведучих.
8.Ступінь участь і роль батьків в організації і проведенні заходу.
9.Задоволеність школярів проведеним заходом
10.Оцінка якості та результатів заходу, його прогностичної спроможності.
Дослідженняпоказало, що ефективність запропонованої і апробованої нами програми родиннихвиховних заходів можна досягнути за умови врахування навчально-виховних завданьпочаткової ланки освіти, статутних вимог щодо співпраці школи і сім’ї, вікових особливостейдітей та результатів діагностики наявних виховних можливостей родинногооточення.

2.2Результати дослідно-експериментальної роботи
Законцепцією фізичного виховання у системі освіти в Україні затвердженою колегієюМіністерства освіти України (Протокол №7/6 – 18 від 23 квітня 1997 року) однимз провідних критеріїв ефективності фізичного виховання дітей молодшогошкільного віку є рівень їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Томурезультативність запропонованого змісту і провідних шляхів взаємодії родини ішколи з фізичного виховання молодших школярів, ми виміряли результати річного(вересень – травень) тестування учнів на предмет визначення їх фізичногорозвитку і фізичної підготовленості. Проілюструємо це на прикладі експериментального4- А і контрольного 4‑Б класів Тернопільської ЗОШ №17 (див табл. 3.9,3.10 і рис 3.9).
Таблиця3.9. Динаміка показників фізичного розвитку і функціонального стану учнів експериментальногоі контрольного класів
Показники
фізичного
розвитку Приріст показників фізичного розвитку (у%) Експериментальний клас Контрольний клас Хлопчики Дівчатка Хлопчики Дівчатка Довжина тіла 4,3 4,6 3,8 4,1 Маса тіла 2,3 2,5 3,3 3,7 Параметри грудної клітки 4,3 4,1 3,8 3,7 ЧСС – 3,6 3,2 Без змін Без змін
Сила кистьової
динамометрії 4,1 3,5 2,7 2,6
Зауважимо,що одержані нами результати відповідають середньо віково-статевим даним [див.додаток]. Проведений нами зріз показників фізичного розвитку і функціональногостану школярів на кінцевому етапі формуючого експерименту показав, що зріст удітей експериментального класу збільшився в середньому у хлопчиків на 4,3%, удівчаток на 4, 6%. В контрольному класі приріст становить відповідно 3,8% і 4, 1%.При цьому зафіксовано, що у дівчаток обох класів показники росту дещо вищі аніжу хлопчиків. Порівняння маси тіла школярів у експериментальному і контрольномукласах підтверджують цей висновок. Так, в експериментальному класі маса тіла ушколярів збільшилась всього на 2, 5%, а в контрольному у 1,5 рази більше, щосвідчить про схильність дітей до повноти і можливості протидії їй засобамифізичного виховання.
Відчутнізміни відбулися і в функціональних можливостях організму молодших школярів.Зменшення числа частоти серцевих скорочень на 3, 45 у школярівекспериментальному класу в кінці навчального року відображає позитивну реакціюфункціонального стану учнів на фізичні навантаження. У той же час у школярівконтрольної групи змін ЧСС не виявлено.
Векспериментальному класі покращились також показники кистьової динометрії.Приріст сили кисті складає в середньому 4,3%, що забезпечило всім учнямекспериментальному класу (100%) виконання даного нормативу. Серед хлопчиків контрольногокласу приріст сили кисті склав 2,6% і менше 64% учнів виконали цей норматив.
Аналізрезультатів річного тестування в період завершення формуючого експерименту виявивзначні зрушення у школярів експериментальному класу і у показниках фізичноїпідготовленості. Рівень фізичної підготовленості учнів експериментального іконтрольного класів ми аналізували за кількістю дітей, які виконали нормативнівимоги державних тестів на 5 балів, що дорівнювали оцінці «відмінно» (див. табл.3.10).

Таблиця3.10. Показники фізичної підготовленості учнів експериментального іконтрольного класів
Тести
5 балів
Статеві
Ознаки Результати річного семестру (у%) Експериментальний клас Контрольний клас
Початок року
(вересень)
Кінець року
(квітень)
Початок року
(вересень)
Кінець року
(квітень) у1. Біг 30 м
Хлопчики
Дівчатка
32,0
25,0
66,5
50,5
21,5
20,5
43,0
40,2 2. Згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі
Хлопчики
Дівчатка
52,5
28,5
92,0
65,3
43,8
22,5
52,0
25,0 3. Стрибок у довжину з місця
Хлопчики
Дівчатка
29,6
27,0
78,5
75,3
28,5
26,0
45,2
42,0 4. Біг 100 м
Хлопчики
Дівчатка
59,0
56,0
99,1
90,0
45,1
41,0
65,0
58,0 5. Нахил тулуба вперед з положення сидячи
Хлопчики
Дівчатка
41,03
52,1
45,0
100,0
37,2
42,5
58,2
65,0
Показникиусіх видів тестових випробувань (див. табл. 3.10) значно вищі в учнівекспериментального класу.
Аналізрезультатів тестування в кінці року засвідчив суттєві зрушення швидкісно-силовихякостей у школярів експериментального класу. Так на 5 балів у бігові на 30 мв кінці року виконали норматив 63% учнів експериментального класу при 28,55 напочатку року. Приріст становив 35,5%. У контрольному класі цей показникдорівнював 41,6%(приріст 20,6%).
Зарезультатами згинання і розгинання рук в упорі оцінку 5 балів отримали 78,6%учнів експериментального класу, а число учнів контрольного класу, що виконалицей норматив на оцінку «відмінно», – на половину менше. Відповідно приріст векспериментальному класі становив 40,5%, а в контрольному 33,1%.
Вихіднийрівень підготовленості учнів у стрибку в довжину з місця на початку року як уекспериментальному, так і в контрольному класах був низьким і дорівнював 28,3%і 27,2%. Це пояснюється тим, як виявило дослідження, що в домашніх умовахданому виду вправ приділялась недостатня увага. Після проведеної нами бесіди зчленами родини про важливість таких вправ для фізичної підготовленості дитини,до кінця року число дітей експериментального класу, які справились з даним нормативомна відмінно, склало 76,9% (приріст – 48,6%), а в контрольному 43,6% (приріст –19,9%).
Співставивширезультати бігу на 100 м, ми зафіксували, що рівень фізичноїпідготовленості на витривалість теж значно вищий у школярів експериментальногокласу. На 5 балів тест виконали 94,5% (приріст -37,0%) учнів експериментальногокласу в той час як у контрольному класі 5 балів набрали тільки 61,55 9 приріст-18,0%).
Тестна гнучкість (нахил тулуба в перед з положення сидячи) до кінця року на «відмінно»виконали 100% дівчаток експериментального класу, а усі діти цього класу -97,2%(приріст – 50,5%), у порівнянні з контрольним – 61,5% (приріст -39,8).
Значновищи у експериментальному класі порівняно з контрольним був початковий ікінцевий результати тестування на спритність (човниковий біг 9х4), а саме: напочатку року 47,8% і 24,4%; вкінці – 76,9% і 35,5%. Приріст на кінець року векспериментальному класі становив 29,1%, в контрольному 10,9%.
Отже,порівняльний аналіз результатів річного тестування (вересень – травень) учніекспериментального і контрольного класів свідчить про значне покращенняфізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів експериментального класу.

Загальнівисновки
1.Актуальність проблеми, якій присвячене наше дипломне дослідження, обумовленаорієнтацією вихованих технологій цивілізованих країн світу та українськоїнародної педагогіки на людину «як міру усіх речей», а відтак на визначенняспроможностей системи освіти забезпечити належне фізичне вдосконалення молодогопокоління, збереження і примноження його здоров'я як найвищої цінностіособистості.
Томув сучасних умовах удосконалення всієї загальноосвітньої системи, особливе місцезаймає проблема взаємодії родини і школи у відродження національного вихованнязагалом та фізичного зокрема. Різні рівні її розв’язання знаходяться в зоніактивного наукового пошуку дослідників, про що свідчить наявність ємногофактичного матеріалу. Так дослідниками доведено, що:
–традиційна шкільна система фізичного виховання молодших школярів потребує удосконалення;
–фізична культура ще не стала складовою загальної культури кожної родини;
– недостатньосформоване у молодших школярів розуміння того, що про власне здоров'я необхіднопіклуватися самому;
Цестворює об’єктивні передумови дослідження процесу фізичного виховання молодшихшколярів у взаємодії школи з родиною, як двох основних соціальних інститутіввиховання.
2. Констатуючийексперимент виявив, що найвідчутнішими вадами традиційного виховання в школі,зокрема, фізичного, є його недооцінка і недостатня особистісна зорієнтованістьнизька прогностична спроможність родинно – шкільного виховання і як наслідокнесвідоме безвідповідальне ставлення більшості дітей і їх родин до фізичногостану здоров'я. Тому експериментальна частина роботи була спрямована на самеудосконалення змісту і основних шляхів взаємодії родини і школи з організаціїфізкультурно – оздоровчої діяльності молодших школярів:
–основними критеріями означеної особистостісної якості виступають потреба усамовдосконаленні через фізкультурно – оздоровчу діяльність, ставленняособистості до фізичної культури, її схильність до самопізнання;
–рівень сформованості в учнів початкових класів свідомого ставлення до свогоздоров’я: вихідний,низький, середній та високий. При цьому, як у сільських, так і у міськихшколярів переважає низький рівень свідомого ставлення до свого здоров'я (70%);при цьому суттєвої різниці у ставленні учнів експепериментальних і контрольнихкласів не зафіксовано (наприклад, середній рівень властивий 24,2%експериментальних і 25,5% контрольних класів).
3.Школа відіграє значну роль у закріпленні знань з основ фізичного виховання тапереходу їх у стійкі переконання, вироблення вмінь та навичок фізичноговдосконалення і самовдосконалення.
Алездебільшого ці функції притаманні родині. Саме цій інституції властиві: природністьвиховного впливу, стійке і постійне прагнення усіх генетично близьких дитинілюдей поділитися своїм роками виваженими досвідом стосовно певних життєвихситуацій, актуальних проблем і потреб дитини. На конкретних життєвих прикладах,«забарвлених» незвичністю життєвого буття минулих поколінь дитина кращесприймає духовні цінності, в тому числі переваги здорового способу життя.
4. Удослідженні виявленні своєрідні виховні родинні засоби фізичного виховання(приклад вплетений у генофонд роду, переконання на фоні душевної єдностіспостереження індивідуально своєрідної ситуації її розвитку) та специфічнішляхи школи в означеному напрямку (організація стимулювання, педагогічнакорекція фізкультурно – оздоровчої діяльності) поєднання яких дозволилокоректувати педагогічну сутність феномену «взаємодії родини і школи» у процесіфізичного виховання учнів. Вона полягає у співтворчості, у співдружності цихінституцій виховання, компетентному взаємо доповненні їх педагогічних зусиль:
а)педагогічна просвіта, яка націлена на підтримку в дитини необхідності уфізкультурно-оздоровчій діяльності;
б)позитивне спілкування в підсистемах «учень – дорослий», «учень – учень» наоснові спільної оздоровчо-спортивної діяльності;
в)досвід фізичного самовдосконалення накопичений учнем через наслідуванняпозитивного прикладу родинного оточення. Апробація розробленої педагогічноїтехнології взаємодії родини і школи у цілеспрямованому впливі на вихованнявідповідального ставлення учнів до власного здоров'я засвідчила, що необхіднимі достатніми умовами школярами відповідальності за зміцнення власного здоров'яі формування на цій основі потреби і вмінь фізичного самовдосконалення4
г)організація змістових і емоційно насичених фізкультурно-оздоровчих заходів зурахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.
5.Провідними формами взаємодії родини і школи І ступеня у фізичному вдосконаленніучнів виступають «Старти здоров'я», педагогічно спрямовані фізкультхвилинки ідинамічні паузи, веселі рухливі перерви, педагогічна школа для батьків,тематичні батьківські збори, родинні виховні заходи.
6.Основними умовами ефективності запропонованого змісту, взаємодії родини і школиу фізичному вихованні є6
–установленість результатів педагогічних зусиль в означеному плані і перш за все– забезпечені позитивної динаміки формування здоровя в учнів;
7.Ефективність запропонованого змісту і провідних шляхів взаємодії родини і школиу фізичному вихованні молодших школярів підтверджується.

Списоклітератури
1.  Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./О.В. Скрипченко,Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. ─ К.: Просвіта, 2001. ─416
2.   Воликова Т.В. Учитель и семья. ─М.: Просвещение, 1979.─ 127 с.
3.  Логачевська С.П.Дійти до кожного учня.─ К: Рідна школа, 1989. ─ 234 с.
4.   Савченко О.Я. Сімейне виховання. Молодшішколярі. ─ К.: Рад. шк., 1979. ─ 141 с.
5.  Савчин М.В.,Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. ─ К.:Академвидав, 2005. ─ 360 с.
6.  Українськийпедагогічний словник. Київ: «Либідь», 1997. ─ 645 с.
7.  ФіцулаМ.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладівосвіти. ─ Тернопіль: Навчальна книга ─ Богдан, 2002. ─ 192 с.
8.  Хрестоматияпо педагогике / Под. ред. З.И. Равкина. М.: Просвещение, 1976. ─ 643 с.
9.   4Гребенников И.В. Педагогический всеобучродителей: Методические рекомендации. ─ Днепропетровск: Проминь, 1982.─190 с.
10.     Бабишин С.Д. Школа Запорізької Січі // Рідна школа.– 1991. – №6 – С. 83 – 86
11.     Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково – методичнийпосібник. – К.: ІЗМН, 1998. С. 204.
12.                                  Вікова психологія/ за ред. Г.С. Костюка.─ К.: Рад. шк., 1976.─272 с.
13.     Возросная педагогическая психалогия /Под. ред. А.В. Петровського.– Просвещение, 1979. С. 288.
14.     Волков. Л. Основи спортивної підготовки дітей і підлітків: Навчальнийпосібник. – К.: Вища школа, 1993. С. 152.
15.                                  Волкова Н.П. Педагогіка:Посібник для студентів вищих навчальних закладів. ─ К.: Видавничий центр «Академія»,2001. ─ 576 с.
16.     Глущенко А.Г. Вікові особливості молодших школярів і завданняморального виховання // Початкова школа. – 1976. №5. – С. 8 –14.
17.     Гнатюк О.В. Основи здоров’я і фізична культура:Підручник для 1 кл /За ред. Акад… С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2003. С. 127.
18.     Голобородько Г. Гомін, гомін по діброві. Історичні розповідізапорозьких козаків. К.: дитяче видання. 1997. С. – 175.
19.                                  Гребенников И.В. Педагогическийвсеобуч родителей: Методические рекомендации. ─ Днепропетровск: Проминь,1982.─ 190 с.
20.     Державна програма. Освіта. Україна. ХХІ століття.
21.                                  Дидактика современной школы:Пособие для учителей/ Б.С. Кобзарь, Г.Ф. Кумарина, Ю.А. Кусый идр. Под. ред. В.А. Онищука. ─ К.: Рад. шк., 1987.─351 с.
22.     ДистервергА. Избраны педагогические сочинения. – М.: Учпедгиз, 1956. – С. 136–203.
23.                                  Дмитреев А.Е., Фатеева Н.И.,Львов М.Р. Дидактика. Учебное пособие для самостоятельной работыстудентов факультетов начальных классов. М.: Издательство «Прометей» МГПИ им. В.И. Ленина,1990. ─ 202 с.
24.     Додукіна О.М. Виховання молодших школярів у сучаснійукраїнській сім’ї. // Початкова школа. – 1997. №5 – С. 17–21, – №6.С. 6 –14.
25.     Дубогай А.Д., Мовчан Л.М. Физкультура: Мы и дети. –К.: Просвещение, 1989. – С. 144.
26.     Духнович О.В. Народно педагогіка на користь училещ івчителів сьльських. Педагогіка загальна. – Львів, 1857. – Ч.І. – С. 3.
27.     Естетичне виховання. Довідник. – К.: Політ. Літ. Україна, 1988. –С. 124
28.     Закон України про фізичну культуру і спорт. Київ 1994 рік.
29.     Каменський Я.А. Избранные педагогические сочинения. В.2 – т. – М.:Педагогика, 1982. Т.І. – С. 544.
30.     Козленко О. Виховання у школярів інтересу до фізкультури і спорту.К.: Знання. 1990. С. – 48.
31.     Козлова Т.В., Рябушкина Т.А. Фізкультура для всей семьи.М.: Фізкультура и спорт, 1989. – С. 436.
32.     Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психалогиидетей шестилетнева возраста. – М.: Просвищение 1988.
33.     Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1996. – №13.
34.     Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. –К., 1991.
35.     Корнієнко С. Родинне дозвілля у початкових класах: Навч.метод. посіб. Тернопіль, Навчальна книга. – Богдан – 2005.С. 216.
36.     Корнієнко С.М., Код люк Я.П. Батьківські збори у початковихкласах: Навчально – методичний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2003. – 160 с.
37.            Крупская Н.К. Педагогическиесочинения. В 11‑т. ─ М: Просвещение, 1959. – Т. 3.─ С. 511.
38.     Кучеров І. Здоров’я нації – проблема педагогічна. // Фізичневиховання в школі. – 2000. – №1. С. 51–53.
39.     Макаренко А.С. Лакции о воспитание детей. Соч. в 7 – ми т. – М., 1957.– Т. 4 – С. 374–375.
40.     Осипова М.П. Методика воспитательной работы. Практикум: Учебноепособие. – Минск: Университетское, 19991. – 199 с.
41.     Педагогическоевоззрение Платона и Аристотеля. – Пг.: Школа и жизнь, 1916. – С. 87 –92.
42.     Петренко И.И. Как подружить школьников с физкультурой. –К.: Просвещение, 1988. – С. 123.
43.     Русова С.Ф. Нові методи дошкільного виховання. – Прага,1927. – С. 3 –19.
44.     Савченко О.Я. Розвивай свої здібності: Навчальнийпосібник для молодших школярів. К.: Освіта, 1995. – 159 с.
45.     Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національноговиховання. – Івано-Франківськ, 1996. С. 180.
46.     Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа,1978. – 263 с.
47.     Тальзина Н.Ф. Формирование познавательной деятельностимладших школьников. М., 1988.
48.     Шахнетко В.І. Абетка здоров’я для. Посібник з валеології длявчителів 1‑х класів. – К.: Котигорошко, 1996. – С. 123.
49.     Шиян М. Методика фізичного виховання школярів. Навч. посіб. длястуд. ф – тів фіз. вих. пед вузів. – Львів: ЛОНМІО, 1996. С. 232.