ПланВступ1. Штрихи біографії Степана Гайдучка таТараса і Петра Франків2. Науково-педагогічна спадщина професораСтепана Гайдучка в сфері фізичної культури
3. Петро Франко – білявитоків українського «Пласту»
4. Теоретико-методичніособливості фізичного виховання в поглядах Тараса ФранкаВисновкиСписок використаної літературиДодатки
Вступ
Історія фізичної культури і спорту українцівдовгий час перебувала поза увагою серйозних дослідників.
Нині, будуючи систему фізичного вихованнянезалежної України, ми мусимо вдивлятись не тільки в майбутнє, де вжевирисовуються обриси XXI століття, але й у минуле. Саме в минуломучерпаємо натхнення, знаходимо мудрість, запозичуємо досвід. Адже те, що мипереживаємо, творимо, виборюємо, вже не раз в інших історичних умовах робилинаші батьки і діди. Тепер їхній досвід стає для нас доступним і, нарешті,по-справжньому беремося за його вивчення. Беремося, на жаль, занадто пізно,коли деякі важливі документи вже назавжди втрачені і встановлювати історичніфакти буде нелегко [9].
Відсутністьісторичного підґрунтя, без якого не можуть бути сформовані, ідейно-теоретичнізасади української фізичної культури, боляче відгукується в практиці. Бо вона,практика, досі оперта майже виключно на радянський спортивний досвід. То жспроба продовжувати будувати спортивний СРСР в одній, окремо взятій, республіціУкраїна, неминуче мусить закінчитись невдачею. Бо національна культура (а спорт– це таки культура!) може і повинне розвиватись лише на національному ґрунті. Авласний досвід, тобто історія вітчизняної фізичної культури є елементом цьогопідґрунтя [4].
Історія тіловиховання на українських теренах маєдавні й глибокі корені, традиційно пов'язана з військовою справою, побутовими йрелігійними мотивами. Підвалини сучасного національного тіловиховання і спортузакладалися в тій невеличкій частині України, якій судилось на початку XX ст.стати збудником українського відродження – в Галичині. На відміну відНаддніпрянської України, де панував нічим не обмежений самодержавний режимРосійської імперії, в Галичині, в умовах, конституційної Австро-Угорськоїмонархії, протягом декількох десятиліть склались доволі сприятливі умови дляпотужного сплеску національного життя. Спортивно-гімнастичний рух в ЗахіднійУкраїні поруч з просвітянським і кооперативним рухом був одним з вагомих йогоскладників.
Правдива історія західноукраїнських земельскладна й тривалий час була в забутті. Малодосліджені є сторінки розвиткурізних сфер життя на теренах краю в період до вересня 1939 р., аспортивно-гімнастичний рух в Західній Україні – одна з галузей, яку практичноне зачіпали дослідники.
Беручись вивчити і проаналізувати зародження тарозвиток усього спектру спортивно-гімнастичного руху на західноукраїнськихземлях, сподіваємося, що це додасть знань, ідей, практичного досвіду врозбудові та організації сучасної системи фізичної культури в Україні.
Територіальні межі нашого дослідження означуємоумовним терміном «Західна Україна». Це поняття природно охоплює, окрімГаличини, такі регіони, як Буковина, Закарпаття, Волинь.
Однак, через об'єктивні обставини, усі вони малирізний історичний розвиток. Тому основна увага нашого дослідженнясконцентрована на розвитку спортивно-гімнастичного руху в Галичині – краї, децей рух був найвиразнішим, найзмістовнішим, а саме на територіях сьогоднішніхІвано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей України, а такожПеремищини, що тепер перебуває у складі сучасної Польщі [6; с. 2].
Мета курсової роботи –зробити поверхневе дослідження праць видатних постатей вітчизняноготіловиховання Степана Гайдучка, Тараса і Петра Франків.
Предмет роботи – історіятіловиховання Західної України.
Об’єктом роботи є праці з теоріїта методики фізкультури Степана Гайдучка, Тараса і Петра Франків.
Такимчином, дослідження історії спортивно-гімнастичного руху в Західній Україні зкінця XIX ст. до кінця 30‑х років XX ст. є достатньо важлива і актуальнапроблема, що розглядає зародження, становлення й функціонування національногоспортивно-гімнастичного руху в умовах боротьби за українську державність. Самеаналіз цих питань дає змогу орієнтуватися в особливостях нинішньогоспортивно-фізкультурного руху, тенденціях, шляхах та перспективах йогорозвитку.
1. Штрихи біографіїСтепана Гайдучка та Тараса і Петра Франків
Аналіз праць відомих теоретиків та методистів неможливий без певного аналізу підґрунтя їхньої роботи. Такі основи можна знайтив деяких рисах біографії вчених. Нижче будуть наведені штрихи біографії СтепанаГайдучка та Тараса і Петра Франків.
Народився С. Гайдучок 13 березня 1890 рокуна Львівщині, в с. Підтемному Щирецького (нині Пустомитівського) району вселянській родині. Був у сім'ї наймолодшою дитиною. Залишившись дуже рано безбатька, Степан швидко привчився до самостійного життя. Після початкової школи врідному селі, закінчив українську гімназію у Львові. Вже в старших класахгімназії заробляв на своє утримання, активно включившись у роботуспортивно-руханкового товариства «Сокіл-Батько» (див. дод. В) [5; с. 115].
Цейперіод був, мабуть, найважливішим у формуванні поглядів молодого СтепанаГайдучка. Юнацьке захоплення ідеями всебічного фізичного виховання стало згодомосновою усього його життя. Український «Сокіл» у перші десятиліття XX ст., в час хвилінаціонального піднесення, став однією з найдієвіших виховних інституцій,практично зав'язком українського війська. З іншого боку, доля подарувалаСтепанові незрівнянного таланту вчителя.
Не останню роль у формуванні світоглядних позиційС. Гайдучка мавосновоположник національної фізичної культури професор Іван Боберський. «Боберськиймав на мене в гімназії найбільший вплив», – визнавав пізніше С. Гайдучок. Вучнівському спортивному гуртку під орудою проф. Боберського (який вже на тойчас був головою львівського «Сокола»), разом з Петром і Тарасом – синами ІванаФранка, набуває перших теоретичних і практичних знань провідника руханки іСтепан Гайдучок.
Тоді ж починає С. Гайдучок своїперші кроки як публіцист. Він активно співпрацював з багатьмазахідноукраїнськими газетами і часописами. Його матеріали друкувалися – в «Ділі»,«Громадському Віснику», «Новому Часі», «Раді», «Новій Хаті»; в перших спортовихвиданнях Галичини «Вістях з Запорожа», «Сокільських Вістях», «Нашій Батьківщині»та ін., а також в закордонних українських виданнях «Канадійський Фармер», «УкраїнськийСокіл» (Прага).
Удвадцятилітньому віці С. Гайдучок вступає до Університету на медичнийфакультет. Щоб мати змогу заплатити за навчання і заробити на прожиття,викладає руханку в жіночих школах Українського педагогічного Товариства уЛьвові та в гімназії сестер Василіянок. Не покидає праці і в «Соколі-Батьку».
За пропозицією свого духовного наставника учні І. Боберськоговосени 1911 року утворили окремо від «Сокола» Спортивне Товариство Студентіввищих шкіл «Україна». В далекому 1911 році, коли українська національна ідеятільки формувалася, відкриття спортивного товариства з омріяною назвою «Україна»,було сміливим кроком молодих студентів в процесі національного самоствердження.Серед організаторів і перших членів товариства був і Степан Гайдучок. На першихЗагальних Зборах СТ «Україна» його обирають «начальником змагової комісії».
Виділявся активністю С. Гайдучок і пристворенні першого на західноукраїнських землях спортивно-гімнастичного часопису«Вісти з Запорожа» (1911) – органу українського сокільства. На сторінках цьоговидання з'являється чимало думок, пропозицій і зауважень молодого автора.
У 1913 році у Львові виходить перша книжечкаСтепана Гайдучка «Вправи вільноруч». Наступного року в його молодістьувірвалась війна. Сокільські і спортові замисли, як і медичні студії вуніверситеті довелося відкласти – його було призвано до австрійського війська.Гайдучкові довелося служити в Штирії молодшим лікарем при словенськомупіхотному полку. Пізніше перебував на італійському фронті. В час відпустки 1917році одружився з учителькою Стефанією Богуславською з Глинян. З італійськогофронту потрапив у Домб'є в Сілезії. Звідти, як багато інших галичан, вірних ідеямнезалежності рідної землі, непростими шляхами добирається до Львова, щобзголоситися до українського війська. На початку грудня як санітарний поручникпотрапляє лікарем до 4-ї Золочівської Бригади УГА. Дружина Стефанія теж пішла зчоловіком до війська, щоб «завивати рани героям, ходити коло хворих, добримсловом вливати надію в їх пригноблену душу». Однак, безжальна хвороба обірвалаїї, сповнене патріотизмом життя, наприкінці грудня 1919 року в Немирові близькоВінниці. Степанові Гайдучку довелось пережити всі труднощі УГА нанаддніпрянській Україні. Пережив він і важкі табірні умови в Тухолі.
Після війни, внаслідок відомих причин, Львівопинився під владою поляків. У зв'язку з цим, Гайдучок не міг поновитися вуніверситет, протягом двох років не міг влаштуватися на роботу, врешті,влаштувався вчителем руханки у Філії Академічної гімназії у Львові. Туттривалий час, аж до вересневих подій 1939 року, всю свою енергію, силу,завзяття віддавав роботі з дітьми. Його теплота, сердечність та віра внезалежність України передавались його учням.
Основою Гайдучкового впливу на учнів була йоголюбов до руханки і спорту. У багатьох гімназистів на довгі роки сформувалосяособливе ставлення до фізичного загартування, як до основи життєвого йдуховного поступу.
Крім самовідданої праці в гімназії, весь свійвільний час присвячував справам спортивним та сокільським. В 20–30-і рокиГайдучок фактично був найавторитетнішою людиною в спортивному і сокільськомужитті.
Він був свідомий тих проблем, які повсюдноширилися в українських селах в часи польського панування – злигодні, бідність,брак лікарського забезпечення, – а звідси й погане здоров'я молоді. Тому вцій ситуації спорт, фізичну культуру, фізичне загартування він розглядав яквагомий засіб боротьби за сильне та здорове молоде покоління [6; с. 252].
Не тільки як талановитий педагог виділявся середзахідноукраїнської інтелегенції Степан Гайдучок. Його ім'я залишиться в історіїяк ім'я історіографа, аналітика українського сокільства і спортового руху вГаличині, яскравого публіциста. Його творчій працездатності лише можнадивуватись. Бувало, в одному числі «Сокільських Вістей» чи іншого видання,друкував кілька своїх статей. Взагалі, тематика Гайдучкової публіцистики доситьширока. Своїми публікаціями колишній воїн УГА підтримує ідеї українськоївизвольної боротьби, описуючи пам'ятні сторінки українського стрілецтва.
Життєвим обов'язком вважав Степан Гайдучокрозповісти про своїх сучасників – провідників ідеї фізичного й духовногорозвитку українського народу. Він один із перших збирає, систематизує йузагальнює досвід свого вчителя – Івана Боберського, до якого ставився знеприхованою симпатією. Довготривалий (1914–1942 рр.) листовний зв'язокГайдучка з Боберським (Боберський від 1920 року мешкав постійно за кордоном)потребує окремого наукового дослідження. Аналіз листувань дасть змогу сучаснимнауковцям глибше зрозуміти зовнішні та внутрішні тенденції, загальнізакономірності та механізми становлення національної системи фізичноговиховання.
Будучи одним із ініціаторів жіночого спорту,Степан Гайдучок перший висвітлює в пресі його проблеми, активно пропагує справувикупу спортового майдану у Львові – площі «Сокола-Батька», торкаєтьсязародження пластового руху в Галичині, подає інформацію про Сокільські чиЛугові свята, друкує матеріали з методики фізичного виховання.
Привертає сьогодні увагу історична розвідкаС. Гайдучка «Фізичне виховання українського народу». Це, по-суті, одна зперших в Україні спроб цілісного бачення історії української фізичної культуриі розвитку українського спорту у різних регіонах та еміграції.
З реорганізацією в 1939 році Львівськогодержавного медичного інституту Степан Гайдучок – організатор і перший завідувачкафедри фізкультури. Пізніше (окрім періоду німецької окупації Львова) працюєна цій кафедрі старшим викладачем аж до виходу на пенсію в 1952 році.
С. Гайдучок – автор понад 10 книг з питаньтіловиховання. Його посібник «Відбиванка» став, фактично, першим українськимпідручником з волейболу в Галичині. Заслуговує введення в науковий обіг одна зостанніх його книг «Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді». Поки щоневідомою є доля двох рукописів його книг, написаних вже у радянські часи «Путівниктуриста по західних областях України» та «Погляди І. Франка на туризм» [12].
Найціннішою, на наш погляд, книгою в творчомудоробку Степана Гайдучка є унікальна в бібліографічному чи радше вісторіографічному плані збірка «Півстоліття сокільських видань». Автор подаєанотовану характеристику усіх сокільських видань, афіш, листівок, відзнак від 1887року до 1937 року.
Коли Степанові Гайдучку виповнилось 86 років,серце цієї людини перестало битись. Сталося це 16 березня 1976 року. Він прожив довге,непросте життя, наповнене прагненням бачити здорову, міцну націю в своїйнезалежній державі.
Значний внесок у розвиток українськогофізкультурного руху, навчально-методичної, видавничої роботи зробив ТарасІванович Франко.
Тарас Франко народився 9 березня 1889року у Львові. Вчився в українській народній школі при учительській семінарії уЛьвові, згодом – в Українській академічній гімназії, де вивчав грецьку талатинську мови. Після закінчення з відзнакою гімназії – викладає філологію уЛьвівському університеті, робить переклади літературних творів грецькихписьменників, сам пише вірші. Одночасно працює гімназійним вчителем у Львові,однак, не довго, бо був призваний до військової служби. У ранзі підпоручникапід час Першої світової війни служив на італійському фронті. Важкі умовивійськового лихоліття спричинили хворобу на тиф, якою хворів тричі. Після одужання,вже в якості перекладача, Т. Франка переводять на австрійсько-російськийфронт. Разом з австрійськими частинами доходить до Одеси, де попадає врадянський полон. Ціною неймовірних зусиль у 1918 році повертається до Львова,де одразу ж активно включається в національне життя галичан, отримує посадувчителя в академічній гімназії [6; с. 259].
У 1923 році видає першу ґрунтовну монографію «Історіяй теорія руханки» (див. дод. Б.), друкує цілий ряд статей з методикитренувань футболістів, стає головою УСТ «Україна». Після одруження переїжджаєдо Києва на посаду професора в Академії наук ім. Т. Шевченка. Виховуєтрьох дітей, двох доньок – Зеновію та Любов, і сина Роланда, який є єдинимвнуком, що носить прізвище Франко.
Сестра Тараса Франка – Анна, так згадує пробрата: «З батьком він не раз сперечався, бо всі свої погляди й переконанняґрунтував на латинській та грецькій культурі й літературі, вважав їх заідеальні й гідні наслідування не тільки в старовинних, але й теперішніх часах».Крім того, у своїх спогадах Анна згадує, що Тарас був постійним і надзвичайнопослідовним у своїх поглядах та діях: купував товари виключно в українськихкрамницях, говорив всюди по-українськи, приятелював виключно з українцями,належав до українських організацій [6].
Фізична культура і спорт мали в особі ТарасаФранка своїх незмінних прихильників, який вбачав у них вагомий засіб вихованнянової, гармонійно розвиненої людини, вільної людини майбутнього, про яке палкомріяв і до якого торував шляхи своїм життям, творчістю і боротьбою. Помер ТарасІванович Франко 21 червня 1958 року і був похований у Львові неподалік відсвого батька.
Петро Франко залишив помітний слід у справістановлення та розвитку галицького тіловиховання.
Народився Петро Франко 28 червня 1890 року в селіНагуєвичах, Дрогобицького повіту. Народну, середню та вищу школу закінчив уЛьвові. З раннього періоду свого життя сам працював на своє утримання: читавлекції, працював у страховому товаристві «Дністер» у Львові. Поряд з цимодночасно учителював і вчився в політехнічному інституті.
У 1910 році Петро Франко закінчує гімназію іскладає іспит з фізичного виховання при Львівському університеті, що дає йомуправо працювати вчителем фізичної культури середніх шкіл. Зокрема, з 1911 по1914 рр., він працює вчителем руханки у дівочій учительській семінарії уЛьвові.
З 1911 року організовує пластові гуртки у Львовіта проводить в них військово-спортивні заняття. П. Франко є автором книжки«Пластові ігри та забави», «Правила до сітківки», «Підручник шведської руханки»,підготував рукописний спортивний матеріал до «Українсько-німецького словника».
В липні 1914 року Петро Франко вступає до лавУкраїнських Січових Стрільців. З початком бойових дій командує сотнею в ЛегіоніУСС. У 1916 році закінчує льотну школу в Сараєво. За час влади УНР був одним ізперших летунів в Українській Галицькій Армії (УГА). До бойових підрозділів УГАналежав авіаційний загін із 20 літаків, який був створений в грудні 1918 року ум. Красне. Очолював цей загін сотник УСС Петро Франко. Згодом аеродром УГАперебазували в Тернопіль, пізніше на околицю Чорткова [6; с. 267].
З квітня 1920 року Українська Галицька Арміяперестала існувати, усі її частини, що були у Києві, більшовики арештували.
З 11 вересня 1922 року до 25 липня 1930 рокуПетро Франко учителює в державній гімназії Коломиї та приватній школі «Ріднашкола». Водночас з великим ентузіазмом особисто бере участь у спортивнихзмаганнях – з лижного спорту, тенісу, легкої атлетики.
За активну участь в пластово-сокільському русі,культурно-просвітницькій роботі серед галицької молоді польський уряд від 25липня 1930 року забороняє йому займатися педагогічною діяльністю.
За порадою одного із своїх колег, Петро Франковлаштовується на роботу до Радянського Союзу, де дуже гостро відчуваласяпотреба в досвідчених інженерах. Таким чином, відповідно до підписаної зРадянським урядом угоди у 1931 році, група польських спеціалістів виїжджає доХаркова. Незабаром до Петра переїжджає дружина з двома дітьми.
У Харкові Петро Франко проводив науково-досліднуроботу в Інституті прикладної хімії. Пише низку наукових праць, укладаєпідручник з хімії та «Енциклопедичний словник з хімічної термінології», читаєкурс хімії в Політехнічному інституті. Петро Франко є автором 36 зареєстрованихвинаходів, переважно в галузі переробки молока.
Разом з цим не стоїть осторонь літературноїпраці: створює драму за повістю Івана Франка «Захар Беркут» та кіносценарій наоснові твору «Борислав сміється».
У грудні 1936 року його викликають до НКВС івимагають прийняти радянське громадянство. Усвідомлюючи, що в часи розгулушпигуноманії це дорівнювало підписанню собі смертного вироку, Петро Франковідмовляється від пропозиції, мотивуючи тим, що за кордоном, у Львові, в ньогоживе хвора мати. Йому, як й іншим польським підданим, наказують упродовж добизалишити Харків. За цей час встигає подарувати свою велику бібліотеку школіімені Івана Франка.
Таким чином, в кінці 1936 року, Петро Франкознову опиняється у Львові. Тут він пише повісті, перекладає з англійської,польської мов. Працює вчителем у приватній гімназії в Яворові, згодом – уЛьвові, в школі, яку утримували на пожертвування громадян.
Під час німецько-польської війни Петро Франкоперебував у Львові. 21 вересня 1939 року до Львова прибула Червона Армія.Франко знав, що на нього чекатиме «неминуча розплата», а тому намагався виїхатидо Відня. Звичайно, що комуністична влада не дозволила йому цього зробити, внеї на рахунок Петра Франка були свої плани.
Після приєднання Західної України до РадянськогоСоюзу, ідеологи компартії розуміли, що без підтримки відомих галичан їм важкобуде впроваджувати свої ідеї в маси, хоча б на початковому етапі. Шляхомтерору, шантажу та знущань новій владі, взамін на життя, вдавалось отримувати «згоду»на возвеличення комуністичних ідей. Для цих цілей як ніхто інший підходив синВеликого Каменяра – Петро Франко, адже комуністи добре розуміли, щоозначає прізвище Франко для західних українців. Самого ж Івана Франкакомуністична влада назве «вічним революціонером», а його творчість використає вінтересах комуністичної пропаганди.
Щоб вижити у цій складній ситуації Петро Франкозмушений був погодитись на «обрання» його до Верховної Ради УРСР і як депутатповинен був утверджувати Радянську владу на західних землях України.
Як депутат, Петро Франко виявився далеко непасивним виконавцем волі владних структур, бо був людиною із власною думкою ідоволі незалежними вчинками. Тому всіма силами намагався брати під свій захисттих, хто міг потрапити або вже потрапив під неписані закони сталінщини, когомали вивезти на заслання.
Будучи депутатом Верховної Ради УРСР, ПетроФранко не поривав зв'язків із спортивною роботою. Його обирають членомсуддівських колегій з гімнастики й тенісу, він є одним із організаторіввсеукраїнських змагань з тенісу у 1940 році у Львові.
28 червня 1941 року, після нападу фашистськоїНімеччини на Радянський Союз, до Петра Франка зайшов енкаведист, який вже цілийтиждень до цього стежив за кожним кроком депутата, і наказав йому зібрати речідля евакуації. Після цього Петро Франко зник «при загадкових обставинах».
Більшовицький сталінський режим не міг йомупробачити служби в українському Легіоні Січових Стрільців, плідноїкультурно-просвітницької праці на ниві національного виховання [3].
2. Науково-педагогічна спадщина професораСтепана Гайдучка в сфері фізичної культури
В загальних рисах мета фізкультурного руху вГаличині на початку ХХ-го століття зводилася до відродження української нації.Українці стали одним з небагатьох народів, які використали фізичне виховання якзасіб створення незалежної держави. Передбачалося підняття нації на більшвисокий ступінь розвитку, завдяки благотворному впливу фізичних вправ наорганізм людини, фізичний та моральний стан. Завдання фізкультурного рухувбачалося у тому, щоб народ був сильний духом і тілом, а значить був здібним допрогресивного поступу, головним чином, для здобуття незалежності тасамостійності [18].
Характерноюособливістю становлення та розвитку національної фізичної культури у ЗахіднійУкраїні до 1939 року було функціонування спортивних рухів, товариств в умовахбездержавності. За таких умов відчувалася нагальна потреба у формуваннітеоретико-методичних основ фізичного виховання, йшов активний пошук його форм,змісту та напрямків. Дефіцит кадрів міг звести нанівець аматорські зусилляорганізаторів, педагогів, культурно-освітніх діячів щодо пропаганди фізичноїкультури і спорту. Степан Гайдучок став тією особою котра закладала основинаціональної системи фізичного виховання.
Прогалини в нестачі кваліфікованих фахівців тапідготовлених інструкторів і момент широкого зацікавленняспортивно-гімнастичним рухом могла заповнити лише книга. Відзначимо, щоодночасно з утворенням першого українського спортивного товариства «Сокіл» уЛьвові з'являються й перші праці українських авторів з питань тіловиховання.Характерно, що перші книжечки заявляються набагато швидше ніж перші українськігазетні видання на спортивну тематику.
Розвиток науково-методичної літератури в ЗахіднійУкраїні активізували також європейські тенденції у вирішенні проблем науковихпідходів до питань виховання й оздоровлення дітей та молоді взагалі. В ціломуряді країн з'являються праці, де обґрунтовувалося місце фізичних вправ усистемі виховання. Серед найвідоміших: Джозеф Стратт «Спорт та розвагианглійського народу» (1801); П’єр Лінг «Загальні підстави гімнастики» (1834);Ернст Айзелен «Гімнастичні вправи» (1845); П.Ф. Лесгафт «Керівництво зфізичного виховання дітей шкільного віку» (1888 і 1901); І. Гутс-Мутс «Гімнастикадля молоді» (1893) [6].
Центром видавничої справи в галузі тіловихованняі спорту в Західній Україні стає Галичина, й передусім Львів – де булисконцентровані передові сили національно-культурного руху. Однак вартозазначити, що ще в 1889 році один з перших українських спортивних підручників «Учебникгімнастики» опублікував О. Попович на Буковині у Чернівцях. У Львові першаукраїнська книга на тему спорту побачила світ у 1894 році. З того часу й до1939 року в Галичині, за нашими підрахунками, з'явилося понад 150 найменуваньрізноманітних книг, брошур та інших друків в галузі фізичного виховання іспорту.
Загалом, від початку століття до Першої світовоївійни основна увага приділялася виданню статутів, альманахів, звітів здіяльності товариств за окремі роки. Тобто, друкувалася літератураорганізаційного, допоміжного характеру. Однак, до кінця 30‑х роківвиразну більшість українських видань становили книжки методичного характеру:описи гімнастичних вправ з порядком їх виконання; збірки дитячих рухливих ігор;вимоги до музичного супроводу, одягу тощо.
Одниміз перших започаткував такий напрямок спортивної літератури професор СтепанГайдучок. Видання методичного характеру користувалися популярністю і спричинилидо повторного випуску окремих книг. Деякі книги ставали за своєрідні програмидля підготовки гімнастичних виступів на Сокільських святах і Здвигах. Багатовправ поєднувалося з народними піснями й підбиралося окремо для чоловіків,жінок та дітей.
В творчій спадщині С. Гайдучка є багато книгта публікацій, присвячених тіловихованню галицької молоді. Так, наприклад,книга «Фізичне виховання українського народу» – це, по суті, одна з першихспроб в Україні цілісного бачення історії розвитку національної фізичноїкультури і розвитку українського спорту в різних регіонах України та наеміграції.
«…Ми є міцніші, як нам здається. Ми маємо сили всобі, але забуваємо, що вони в нас укриті. Нам брак переконання, що наші силирозвинуться, коли будемо їх напружувати, вправляти. Тут у пригоді нам руховівправи. Руховими вправами простують поставу, скріпляють цілий організм, роблятьлице свіжим, а око ясним…», – говорив С. Гайдучок в своїй книзі «Впливфізичного виховання на вдачу нашої молоді». В цій праці С. Гайдучок вважаєі наголошує на те, що лише фізичне виховання і спорт можуть позитивно вплинутина вдачу нашого підростаючого покоління [2; с. 124].
Займався професор С. Гайдучок і укладеннямзбірок гімнастичних вправ, про що свідчать такі праці: «Вправи вільноруч» (Львів,накл. «Сокола-Батька», 1927, ч. 1–4), «Долівкові вправи» («Сокільскі Вісти»,1935, ч. 9, С. 6–7.) та «Свобідний дручок» (Львів, 1935).
Посібник С. Гайдучка «Відбиванка» ставпершим підручником з волейболу на західноукраїнських землях. Поруч з питаннямиісторичного розвитку волейболу та технічної підготовки гравців С. Гайдучокчимало уваги приділяє проблемам організації змагань, діяльності суддів,тлумаченню окремих пунктів правил гри.
Найціннішою серед бібліографічних збірок, на нашпогляд, є праця «Півстоліття сокільських видань» (Львів, 1937). Автор, активнийучасник львівського «Сокола-Батька», взявши за основу звіти, протоколи засіданьСтаршини «С-Б», починаючи від 1905 року, проаналізував усю сокільськуперіодику. Тут зібрано та подано у хронологічному порядку дані про усісокільські видання: книги, статути, інші друки (афіші, листівки, відзнаки,поштові марки). Від 1887 року, коли вперше було затверджено статут пожежноготовариства «Сокіл» і до 1937 року – тобто протягом 50‑ти років.
Можна зробити висновок, щотеоретико-методична діяльність Степана Гайдучка у сфері фізичної культури іспорту сприяла [17]:
· суттєвому розширенню коласпортивно-гімнастичних організацій в умовах національного гноблення;
· залученню молоді засобамиспорту до числа потенційних учасників процесу національно-культурноговідродження краю та загальноукраїнського національно-визвольного руху;
· формуванню розгалуженоїмережі різноманітних фізкультурних, скаутських та інших товариств як формсамоорганізації української молоді в освітньо-виховній сфері.
Будучи здібним аналітиком,С. Гайдучок виявляв причини, що перешкоджали становленню та розвиткунаціональної фізичної культури, основними з яких він вважав [17]:
· слабку матеріальну базута недостатню кількість національних педагогічних кадрів;
· упереджену політикудержавної влади до українського населення Галичини;
· окремі непорозуміння міжстаршиною молодіжних товариств;
· спроби передчасноїполітизації молоді політичними партіями і підпорядкування ними спортивнихтовариств своїм вузькопартійним інтересам.
Теоретичні положення й практичні рекомендаціїС. Гайдучка є актуальними і доцільними як у теоретичному гак і практичномуаспекті.
3. Петро Франко – біля витоківукраїнського «Пласту»
Петро Іванович Франко був одним із засновниківпластового руху в Галичині. Своєю різнобічною й невтомною діяльністю він узначній мірі посприяв формуванню організаційно-методичних, ідеологічних засадпластових товариств [16].
У грудні 1911 року він створив таємний гурток прифілії Української академічної гімназії у Львові, куди увійшли учні старшихкласів. У березні 1912 року гурток переріс у досить широку пластовуорганізацію, що діяла до самої війни й нараховувала до 120 членів.
Інший пластовий гурток Петро Франко заснував напочатку квітня 1912 року в дівочій гімназії Українського педагогічноготовариства у Львові, провід якого згодом передав учителям. Головним напрямомроботи пластових організацій Франко вважав фізичний вишкіл. Саме у фізичномувдосконаленні він вбачав головну мету скаутингу.
6 квітня 1913 року у Львові відбувся пластовийз'їзд впорядників (вихователів), організатором та керівником якого був ПетроФранко. Завдання цього крайового зібрання полягало в тому, щоб внести певнуодностайність у розвиток пластового руху та наблизитись до створення єдиноїконцепції його діяльності. Були прийняті статут і план діяльності «Пласту»,пластовий поряд і проект однострою за англійським взірцем. Пізніше, у серпні1913 року, на засіданні «Сокола-Батька» була прийнята форма пластовогооднострою, яку запропонував Петро Франко: «бурський капелюх хакі, гранатовогокольору сорочка та штани до колін, сірі підколінки, черевики з волоками,наплечник, фляга та обов'язкова двометрова палиця» [18]. В травні наступногороку до нього були внесені такі зміни: «колір штанів та сорочки тепер стаютьсивопопільного кольору з фланелевого сукна». Опис цієї складної системипластових відзнак є дуже обширним, тим більше, що у 20‑х роках вонапостійно удосконалювалася. Однак, слід відмітити, що вже тоді це питаннявирішувалося з особливою скрупульозністю, розуміючи при цьому, яке важливезначення мають зовнішні, декоративні ознаки приналежності до певноготовариства.
У 1913 році був організований інформативнийпластовий комітет (ПІК), головою якого був обраний О. Тисовський, йогозаступником – Петро Франко. Головна діяльність ІПК зосереджувалась навидавничій справі. Зокрема, були випущені брошури: «Пластовий однострій», «Пластовівідзнаки», праця Петра Франка «Пластові гри та забави».
Великого значення, з точки зору виховного впливуна особу, Петро Франко надав такому поняттю як дисципліна. З цього приводу вінписав: «Пластова дисципліна відрізняться зовсім від часто тупої, бездумноївійськової дисципліни. Пластун підпорядковується, бо знає, що це потрібно длядержави…без внутрішньої дисципліни ще ніякий народ не збудував державу» [18].
Петро Франко вважав, що саме молодь повинна статирушійною силою державного будівництва, а тому так важливо виховати в неї кращіякості сьогодні, щоб завтра сподіватися на позитивний результат. Саме молодь,на його думку, може відстояти право на свободу, але лише тоді, коли свідомобуде розуміти, що «в здоровому тілі – здоровий дух».
Слід зазначити, що Петро Франко має безпосереднєвідношення до авторства назви «Пласт». Принаймні, на це вказують різного родуджерела. Для нас сьогодні це й не так принципово, головне, що назва булазнайдена вдала і вона на довгі десятиліття закріпилася до українськоїскаутської організації, яку знає весь світ [6].
Верховний Отаман «Пласту» Северин Левицький усвоїй книжці «Український Пластовий Улад» характеризує Петра Франка такимисловами: «Це в дечому антитеза до Тисовського. Людина дуже амбітна. Справжнійфізкультурник, і ця пристрасть, мабуть, залишилась в нього до пізнього віку.Одушевлений якоюсь справою, він умів віддати їй багато часу, вмілості таініціативи.»
Аналізуючирізні аспекти діяльності Петра Франка, можна зробити висновок, що він був одниміз провідних діячів пластового руху в Україні, вніс значний вклад у стоврення ірозвиток «Пласту». На думку самого П. Франка: «Пласт – це один із способіввиховання молоді, що долає бездарність, розвиває фізичні та духовні здібності,виробляє характер, вчить бути громадянином».
4. Теоретико-методичні особливостіфізичного виховання в поглядах Тараса Франка
Перші десятиліття XX століття булихвилею панування шкільного питання над усіма іншими національними справами.Аналізуючи становище української суспільності, М. Грушевський прийшов довисновку, що на початку XX століття вона опинилася в тій же ситуації, у якійбула в другій половині XVI ст., коли поширення культури в національне чужихформах загрожувало розвиткові українства. Як тоді постулат національної школистав основоположним пунктом українського життя, так і на початку XX століттястворення національної школи було однією із найдієвіших запорук національноговідродження.
У працях М. Грушевського, І. Франка, О. Іванчука,І. Копача, М. Лозинського, С. Томашівського, І. Ющишина та ін.продовжувалась розробка теоретичних засад національної освіти, виходилиукраїнські педагогічні часописи «Учитель», «Промінь», «Прапор», «Наша школа», «українськийвчитель» і ін., видавалися українські підручники, всіма засобами в українськійсвідомості утверджувалася думка про те, що без розвитку національної школивідродження неможливе.
Значними були здобутки галичан у практичнійроботі по національному вихованню молоді. Метою його було виховання людини, якаусвідомлює свою національну приналежність, відчуває свою високувідповідальність перед народом, всебічно підготовлена до здійсненнядержавницької ідеї.
Початки такого виховання давала галицька сім'я,яка, незважаючи на багатовікові намагання окупантів денаціоналізуватиукраїнський народ, зберегла традиції народної педагогіки, історичну пам'ять таволелюбність.
Вихованню українця, основними рисами якого були бсвідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, освіченість, фізичнадосконалість та витривалість, сприяла діяльність спортивних організацій «Сокіл»,«Січ», «Пласт», які мали чітку структурну систему виховання молоді,використовували різноманітні форми виховної роботи.
Тарас Франко був одним із тих, хто зумів закластиперші камені у фундамент галицького українського тіловиховання, сокільського,січового, пластового рухів. В 20‑ті роки XX століття вінзаймався проблемами національного виховання та розвитку шкільної фізичноїкультури. У своїй статті про «Шкільництво» висловлює думку з приводу того, якимповинно бути виховання в українських школах. Він пише: «Маю вражіння: щойновихованці українських шкіл збудують Україну! Старе покоління надто м'яке,опортуністичне, до того пересякле російщиною і без ненависті до неї не здатнекермувати державним кораблем. Ті, яким мимо ударів історії й досі не вивітрів зголови федералізм (за всяку ціну!) мусять вимерти й дати місце новим свіжимсилам, рухливим як жиди, підприємчивим як Американці, солідним як Німці,твердим як сталь і безпощадним як чекісти. М'яка людина і м'який народ не вартажити на світі! Закон боротьби за існування для всіх однаковий і не знає виїмків»[4; с. 91]. Таким чином бачимо, що Тарас Франко значну увагу приділяєпроблемам виховання, вказує шляхи, яких необхідно дотримуватись в справіпобудови незалежної держави.
Поряд з цим Тарас Франко велику увагу приділяєшкільній руханці. В статті «Нове в шкільній руханці» він досліджує вагомістьфізичних вправ з огляду на їх користь для здоров'я. В шкільництві вінрекомендує застосовувати такі вправи, які «мають фізіологічну вартість(приводять до швидкого обігу крові, а не занадто втомлюють, вправи, щозміцнюють м'язи і збільшують рухомість суглобів)» [4; с. 136]. В одній ізстатей Тарас Франко пише про те, що «важкість вправ слід поділяти залежно відвіку і пола». Більше уваги слід приділяти вправам, що «дадуться примінити впрактичнім життю: елястичний, рівний хід чи марш зі співом, стартовий бігшвидкий і на витривалість». Тарас Франко зазначає, що в шкільній руханцінеобхідним елементом навчання є «ритм у виді співу, музики, танцювальнихкроків, ритмічних рухів». Крім цього він надає перевагу вправам при ходьбі, впозиції сидячи і лежачи. Команди слід подавати «устно, свиставкою, знаками». Зогляду на це можна сказати, що Тарас Франко був обізнаний в теорії та методиціфізичного виховання, знав і розумів, які вправи потрібно виконувати длярозвитку тієї чи іншої фізичної якості, який вплив вони мають на організмлюдини.
Година руханки, на думку Тараса Франка, повиннаскладатися з трьох частин: «початкових вправ, головних і кінцевих». Вінзауважує, що «при укладанню вправ треба оминати форсовані вправи ніг, отжедаємо вправи переважно рамен і туловища».
В статті «Нове в шкільній руханці» він подаєвзірець вправ, які виконуються в залі, де є головні прилади шведської руханки(з огляду на зацікавленість сучасними педагогами в тогочасній спортивнійтермінології опис вправ подається в оригіналі) див. дод. А.
Т. Франко розумів, що досягнути кінцевогопозитивного результату у процесі шкільного фізичного виховання можна лише заумови, коли, в першу чергу, сам вчитель буде відповідати високому професійномурівню. У зв'язку з цим, Тарас Франко висуває ряд першочергових вимог до йогодіяльності.
«Вчителів руханки потрібно навчати:
1) щоби вони вміли показати вправи і зналипослідовність їх виконання;
2) щоби команди видавали короткі;
3) щоби робили потрібні відступи міжвправами;
4) як показують вправу самі, щоби робилирух противною ногою, а не тою, що показана;
5) аби голос відповідно моделювали, н-д:рааз-дваа в лііво, в прааво».
Як бачимо,методична підготовка Тараса Франка була на досить високому рівні, адже данірекомендації широко використовуються і в сучасній методиці фізичного виховання.
В шкільній руханці Тарас Франко всі вправиподіляє на 9 груп:
1) вправи ніг (впоряд і вільні вправи);
2) випрямлення туловища;
3) звис і піднос тіла;
4) вправи на рівновагу;
5) вправи хребта, лопаток і шиї;
6) вправи черевні;
7) бічний згин і вправи м'язів боківтулуба (пр. рух косаря);
8) скоки і біг;
9) віддихові вправи».
Таким чином, Тарас Франко у 20‑ті роки XX століття буводним із фундаторів національного фізичного виховання, займався проблемамитогочасного шкільництва, запроваджував національну спортивну термінологію тощо.На сьогоднішній день його тсоретико-мегодичні праці дають нам змогу оцінитирівень, дізнатися про значення та завдання фізичного виховання в час, колиукраїнська нація існувала в доволі суперечливих та складних умовахбездержавності.
Висновки
Традиції національного тіловиховання непереривалися, а знаходили свій розвиток у наступних поколіннях. Гуманістичніідеали, що були сформовані запорізькими козаками, знайшли своє продовження тасвоєрідну інтерпретацію на Галицьких землях.
Ідеядуховного та фізичного відродження, продовжена в українській культурі геніямиРуської Трійці і підтримана І. Франком, новий імпульс для розвитку українськогоспорту. Початок організованого молодіжного руху в Східній Галичині поклалотовариство «Сокіл». Далі естафету переймали сільське гімнастичне товариство«Січ», товариства «Пласт», «Луг» та ін. Так само активно відбувалось спортивнежиття на Правобережній Україні.
Табудь-яка робота товариств не можлива без подвижницької діяльності провіднихпостатей. На початку ХХ століття у фізичному вихованні України такими постатямистали Іван Боберський, Кирило Трильовський, Степан Гайдучок, Тарас та ПетроФранки.
Аналізпраць, західноукраїнських теоретиків та практиків, присвячених тіловихованнюдає можливість нам зробити наступні висновки:
· методика фізичного виховання початку ХХ століття була доситьрозвиненою та подібною до сучасної;
· більшість шкіл (секцій, гуртків) поділялись на чоловічі, жіночі тадитячі із відповідною підготовкою в них;
· теоретики тіловиховання в своїх працях розглядали підготовкумолодого покоління в різних аспектах (фізичному, психологічному, духовномутощо);
· велика увага приділялась іграм та забавам.
Отже,діяльність братів Франків, С. Гайдучка та ін. сміливо можна поставити наодин щабель з провідними постатями теорії та методики європейської фізичноїкультури.
Списоквикористаної літератури
1. Андрухів І. Західноукраїнські молодіжні товариства Галичини(короткий історичний нарис) – Івано-Франківськ, 1993.
2. Арсенич П. Засновник «Січі» на Гуцульщині // Матеріалинауково-теоретичної конференції «Завальська «Січ» – початок масового рухунаціонально-патріотичних сил за відродження української державності». – Снятин.:Над Прутом, 1995.
3. Боднар Я.Б. Використання традицій тіловиховання молодіГаличини кінця ХІХ – початку ХХ ст. у фізичному вихованні школярів: Метод.Посібник. – Тернопіль: ТДПУ.
4. Вацеба О. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. –Івано-Франківськ.: Лілея-НВ, 1997.
5. Вацеба О., Мозола Р. Сівач зерна на рідній ниві //Альманах «Сокіл-Батько» 1894, – 1939, – Львів. – РВО «Основа», 1996. – с. 302.
6. Винничук О. Історико-педагогічні аспекти розвитку фізичноїкультури. – Тернопіль.: Астон, 2001.
7. Винничук О.Т. Аналіз науково-педагогічної спадщини професораСтепана Гайдучка в сфері фізичної культури // Матеріали Всеукр. наук.конф. «Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти». – Тернопіль,2000. – С. 23–26.
8. Винничук О. Громадська та організаційно-педагогічна діяльністьзасновника січового руху Кирила Трильовського // Наукові запискиТернопільського держ. пед. університету. Серія: Педагогіка і психологія, №3,1998. – С. 77 -81.
9. Джуль В. Особистість в контексті утвердження української ідеї //Матеріали Всеукраїнської наук. конф. «Спорт і національне відродження». –Львів, 1993
10. Когутяк М. Галичина: сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993.
11. Нація і спорт: Матеріали міжнародної наукової конференціїприсвяченої 80‑річчю СТ. «Україна» / Редкол.: Е. Приступа та ін. –Львів, 1991.
12. Приступа Е.Н. Народна фізична культура українців. –Львів, 1995.
13. Приступа Е. Становлення і розвиток пед. основ української народноїфізичної культури. Автореферат дис. доктора пед. наук. – К., 1996.
14. Спорт і національне відродження // Матеріали Всеукраїнськоїнаук. конф. «Спорт і національне відродження». – Львів, 1993
15. Столбов В.В. История физической культуры: Учеб. пособ. Длястудентов педагогических институтов. – М.: Просвещение, 1989.
16. Традиції фізичної культури в Україні: Збірник наукових статей / Зазаг. ред. С.В. Кириченко та ін. – К., 1997.
17. Трофим’як Б.Е. Фізичне виховання і спортивний рух в ЗахіднійУкраїні (з початку 30‑х рр. ХІХ ст. до 1939 р.): Навч. посібник. –К., 1997.
18. Тягур Р.С. Історія фізичної культури і спорту.Навч.-методичний посібник для студентів – Івано-Франківськ.: Плай, 1999.
19. Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. –Тернопіль, 2001.
20. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн. 1: Навч. посібник/ За ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005.
Додаток А
Взірець вправ, які виконуються в залі заТ. Франком
I.Вступні вправи.
З обводу кола подаємо м’яч середущомубічним замахом, те саме в маршу і в бігу.
Марш зі скрутам туловища і вимахом рук.
Вимахи рамен у ході, ногу просту викидаємовперед, руки вперед і вбік.
II.Головні.
Поглиблюємо присід, заточуємо колараменами вперед і боком.
Бічний випад і згин туловища. Згин рамен,піднос коліна вгору, руки вгору.
Утворення чести до вправ у шаховім порядкупересунення вбік кроком підскоками. В розкроку сильний згин вперед зі скрутамтуловища.
При щеблівці задом з викроком легкийвипруг. Передом згин сильний, хапаємо руками за щабель і звис котіть головою.
На трамі на висоті шиї вищим підкопом, сідбічний, згин ритмічний чолом до траму. Відмах передом.
Згин рамен, ластівка на одній нозі, підносколіна до чола при помочі рук.
Похил, піднос правої руки і лівої ноги,потім навпаки.
Перескоки з розбігу через плотик 60 цм.висоти.
Марш випружений на пальцях. Дужанка.Коломийковий крок.
III.Кінцеві.
Лежимозадом при щеблівці, хапаємо руками за щабель, підносимо ноги догори, потімспускаємо вбік. Як нема щеблівки – один вправляючий помагає другому.
Через козла і скриню на поперек у двохчергах: перескок з підгином ніг ірозкрочний, через скриню переворот.
Вимахи рук і підскоки без напруги м 'язів.
Марш зі співом.
Додаток Б
Короткий аналіз першого українськогонавчального посібника з фізичного виховання «Історія й теорія руханки»
На основі аналізу творчого доробку Тараса Франкаможна з упевненістю стверджувати, що своєю навчально-методичною та видавничоюдіяльністю він значно посприяв розвиткові національної фізичної культури. В1923 році виходить перша ґрунтовна монографія Тараса Франка «Історія і теоріяруханки». В українській історико-педагогічній літературі дана праця є однією зперших наукових розвідок з основ теорії спорту та його історичного аналізу.Вперше систематизується історичний матеріал щодо становлення та розвиткуспортивного руху на українських землях.
Характерним є те, що Т. Франко розглядаєфізичну культуру і спорт як вагомий засіб відродження нації. З цього приводувін пише: «Справи тепер стоять так, що або весь український народ будеорганізований на безпартійній основі сокільства, або ще сто літ сидітиме вневолі. Відродити широкі народні маси й виховати нове сильніше покоління можетільки руханка». Дане твердження Т. Франко сформулював на основі глибокогоаналізу тогочасної геополітичної ситуації. В силу відомих причин, на початку 20-хроків минулого століття українська нація знаходилась у стані глибокоїполітичної, культурної, соціально-економічної кризи. Багатомільйонна націязнаходилась під владою різних держав-окупантів, умови бездержавності важкимтягарем тиснули на спроби відродження та організації українського життя.Ліквідовувались українські політичні партії, об'єднання і товариства. За такихумов, фізкультурно-спортивний рух був чи не єдиним легальним об'єднуючимфактором. Це розуміли всі, і тому активно поповнювались ряди спортивнихтовариств, куди йшли, можливо, не стільки за здоров'ям і фізичнимвдосконаленням, скільки за таким потрібним відчуттям єдності таорганізованості.