--PAGE_BREAK-- Окремі аспекти проблеми розумового виховання викладено в дослідженнях Ф.Сохіна, А.Богуш ( мовленнєвий розвиток ); Г.Леушиної, Т.Комарової, Т.Козакової ( навчання дітей образотворчої діяльності ); П.Саморукової, Н.Яришевої, З.Плохій ( ознайомлення з природою ).
Значний інтерес у контексті нашого дослідження становлять роботи Л.Артемової. Автор зазначає, що базовий зміст знань доцільно розглядати не лише як надбання дошкільного дитинства, а й як стартовий майданчик до набуття нових знань, виявлення і пізнання нових зв’язків, залежностей, закономірностей у світлі речей, природи, людей. Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально-зацікавлено.
Знання і врахування педагогом сензитивних періодів розвитку дітей забезпечує вірогідність того, що навчання здійснюватиметься відповідно до їхніх психофізичних можливостей.
Розумовий розвиток дошкільників Л.Артемова розглядає у зв’язку з їх інтересами та потребами. Ми погоджуємося з думкою Л.Артемової, що дорослий повинен не тільки мати педагогічні знання, а й бути мудрим, тобто займати позицію не лише наставника, а й партнера, друга дитини.
Л.Жулідова торкається проблеми необхідності використання інтелектуальних ігор у розумовому розвитку дошкільників. Вихователь прагне не просто дати знання, а насамперед навчити дітей логічно мислити, бути здатними до розумової праці. Щоб зробити процес навчання привабливим для дошкільнят, важливо підтримувати в них бадьорий робочий настрій. Не слід вимагати від дитини, щоб вона з першої спроби розв’язала задачу. Коли щось не виходить, заспокойте її, запевніть, що вона справиться. Л.Жулідова запевняє, що за умови правильної організації інтелектуальної гри дають змогу кожній дитині досягти “ стелі “ своїх можливостей. І тут вона зауважує, що в роботі над розвитком творчого мислення важлива роль дорослого.
Інтелектуальні ігри не тільки активізують розумові здібності дитини, а й розвивають у неї якості, необхідні для подальшої професійної майстерності. Педагог радить використовувати розвивальні ігри як на заняттях, так і в повсякденному житті.
Цікавим є дослідження Поддьякова М.М. “ Умственное воспитание детей дошкольного возраста “, де подана методика розвитку пізнавальних здібностей дітей, формування уявлень і елементарних знань про оточуючий світ. Автор також обгрунтовує сучасні вимоги до організації цілеспрямованого навчання, методів керівництва самостійною діяльністю дітей. Розглядаються також шляхи виконання розумового і мовного розвитку дітей в дошкільних закладах.
У своїх роботах автори Л.Грегуль та Л.Шовкова стверджують, що розумове виховання полягає не тільки в тому, щоб дати дітям знання, а й щоб навчити їх використовувати ці знання у різноманітних практичних діях. На сучасному етапі розвитку системи дошкільного виховання найбільшої гостроти набула проблема пошуку нових форм навчання і виховання, яка сприяє формуванню пізнавальної активності дітей, їхньому всебічному розвитку. Педагоги помітили: особливу розумову активність дошкільнята проявляють при досягненні ігрової мети як в організованому навчанні, так і в повсякденному житті. Практика показала, що дидактичні вправи, логічні ігри та вправи для розвитку пізнавальної активності старших дошкільників є найефективнішим засобом навчання.
Козленко М. та Скирко Г. акцентують увагу на взаємозв’язку фізичного та розумового розвитку. Здоров’я, фізичний стан – основна база, на якій розвиваються всі можливості дитини, включаючи й розумові. У свою чергу, вищий рівень розумового розвитку дошкільника дає змогу успішніше вирішувати проблеми фізичного гарту. Тож взаємозв’язок тут нерозривний і цього не можна не враховувати при плануванні навчально-виховної роботи. У руховій діяльності дитина пізнає навколишній світ, саму себе, у неї розвиваються психічні функції. Автори підкреслюють, що на заняттях з фізичного виховання безпосередньо вирішуються специфічні освітні завдання. З іншого боку, руховий досвід нагромаджується не сам собою, а завдяки розумовій діяльності. Таким чином, взаємозв’язок розумового розвитку та фізичного нерозривний.
Наукові дослідження в галузі розумового розвитку переконливо свідчать про вирішальну роль виховання і визначають головні принципи та закономірності, на яких слід будувати даний процес з метою всебічного розвитку особистості.
Теорія і практика розумового навчання дітей знайшла широке відображення у народній педагогіці, де обгрунтовані зміст, завдання і засоби розумового розвитку дітей.
У народній педагогіці метою виховання є ідеальна особистість, здатна до вдосконалення навколишньої дійсності і самовдосконалення. Велика кількість прислів’їв та афоризмів формують ціннісну орієнтацію дитячої свідомості, виконують функцію стимулів до навчання, активізують розумову діяльність дітей. Українські прислів’я шанують розум як найвищу цінність: “ Знання та розум – скарб людини “, “ За вченого двох невчених дають”, “ Не краса красить, а розум “. Душевні та фізичні якості людини народна мудрість також пов’язує із розумом: “ Доброта без розуму пуста “, “ Сила перед розумом никне “, “ Людина без розуму, що сніп без перевесла “, “ Розумний розсудить, а дурень судить “ та ін.
Як зазначає академік М.Стельмахович, у повсякденне вживання слово “ розум “ увійшло із давньоруської мови ( за допомогою префікса роз- і праслов’янського ум ), звідси утворилися споріднені слова “ уміти “, “ умілий “, “ уміння “, “ розуміти “, “ розумний “, “ розумниця “, “ розумовий “ ( 47, 199 ).
Розум у народній педагогіці – найважливіший засіб пізнання навколишньої дійсності: “ Бачить око далеко, а розум ще далі “. Це – найвища цінність, з якою не може зрівнятися ні врода ( “ Шкода краси, де розуму немає “ ), ні багатство ( “ Не купить ума, як нема “), ні показна вченість ( “ Розумний любить вчитись, а дурний вчити “ ). Розумом і мудрістю вважається не лише природна кмітливість, а, перш за все, той рівень розвитку, що досягається працею, постійним прагненням до знань, самоосвітою: “ Не той дурний, хто не вчиться, а той, хто вчитися не хоче “. Життю людини є межа, а знання – безмежне, і здобути його можна лише наполегливими зусиллями: “Дурному розуму не вставиш “, “ Вік живи – вік учись “ та ін.
Для успішного розумового розвитку дитини народ створив чудові засоби навчання мови, розвитку мислення, уваги, сприйняття, уяви. Важливими чинниками виступають природа, праця, ігри; багатим є і комплекс засобів педагогічного впливу на свідомість дитини: пояснення, побажання, прохання, порада, натяк, схвалення, вдячність, довіра, розповідь, заповіт та ін. Роль фольклору у формуванні розумових здібностей дітей важко переоцінити, адже загадки, прислів’я, приказки містять різноманітні знання з усіх сфер життя, відображених реалістично у народній свідомості і пристосованих для розуміння: вони оформлені у влучну емоційну форму, сприяють розвитку інтересів дитини. Народні пісні, потішки, пестушки образні, емоційні за формою, цікаві за змістом казки повні динамічних картин, діалогів, яскравих персонажів. Педагогічний геній народу знайшов дійові засоби розвитку мислення дитини, виховання в неї активності, кмітливості, ініціативи у великій кількості народних дидактичних ігор, які дають різноманітний матеріал для роботи розуму та уяви. Важливий засіб розумового розвитку – рідна мова. З першого слова матері, вперше почувши своє ім’я, дитина починає пізнання світу.
2. Суть і завдання розумового розвитку старших дошкільників Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підстави узагальнити, що суть і завдання розумового розвитку достатньо обгрунтовані в науково-теоретичному доробку. Розумове навчання розглядається в тісному взаємозв’язку всіх компонентів всебічного розвитку особистості, у тісній єдності з провідними напрямами її діяльності.
З огляду на те, що суть і завдання розумового розвитку дошкільників глибоко розкриті у роботах Е.Н.Водовозової, Л.С.Виготського, Т.Д.Кондратенко, Т.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.А.Ладивір, М.М.Поддьякова, Т.І.Поніманської, Л.К.Шлегер, та ін., ми грунтуємось на провідних положеннях їх досліджень.
Ми погоджуємось із судженням Т.І.Поніманської, що розумовий розвиток дитини – це важлива складова особистості, основи якої формуються у дошкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання ( 37, 199 ).
За влучним висловом психолога О.Леонтьєва, його неможливо розглядати окремо від психічного розвитку дитини, від багатства її інтересів, почуттів та всіх інших рис, які утворюють її духовне обличчя.
Психологія розглядає розум людини як функцію мозку, що полягає у точному і адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя та відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Розумовий розвиток виявляється в обсязі, характері і змісті знань, рівні розвитку психічних процесів ( відчуття, сприйняття, запам’ятовування, мислення ); пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності.
Про розумовий розвиток дитини можна судити із запитань, які вона ставить дорослому; суджень, у яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин; з продуктів діяльності дитини – малюків, споруд із елементарного будівельного матеріалу; зі змісту і форми ігор; спілкування з дорослими і однолітками; з того, які завдання і як вона виконує, особливо – розумові задачі. Як відзначає Л.М.Проколієнко (37), під поняттям “ розумовий розвиток “ ми розуміємо ступінь розвитку у дитини пізнавальних процесів – відчуттів і сприймань, пам’яті й уяви, мислення та мовлення, сформованість у неї вміння міркувати, обгрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимоги старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, будувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями. Неабияке значення має і те, як дитина прагне пізнати навколишні предмети та явища, вивляючи при цьому пізнавальний інтерес, допитливість. Дослідження психологів П.Гальперіна, О.Запорожця, М.Поддьякова (37) показали, що темп розумового розвитку у дошкільному віці значно вищий у порівнянні з більш пізніми віковими періодами, а помилки у вихованні, допущені в цей час, важко подолати в подальшому. Він відбувається як в процесі повсякденного життя, спілкування з дорослими й однолітками, ігор, самостійної діяльності, так і під час систематичного навчання на заняттях.
У дошкільному віці закладаються основи уявлень і понять дітей, які у подальшому визначають успішність розумового розвитку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а й їх внутрішні, суттєві зв’язки та відношення, у них формуються початкові форми абстрактного мислення, узагальнення, умовисновків.
Якщо в перші три роки життя роль у розумовому розвитку належить сприйманню, далі зростає роль пам’яті та уяви. Л.Виготський з цього приводу вказує: “ Якщо для дитини переддошкільного віку мислити означає розбиратися у видимих зв’язках, то для дитини дошкільного віку мислити – значить розбиратися у своїх власних уявленнях. Цей перехід до мислення у загальних уявленнях є перший відрив дитини від чисто наочного мислення ( 11, 431 ). З уявленнями тісно пов’язані процеси пам’яті, мислительна діяльність. Дитячі узагальнення, що у наочно-образній формі відображають деякі суттєві ознаки та відношення речей і підводять дитину до наукових понять, О.Запорожець називає передпонятійними.
Протягом дошкільного віку відбувається розвиток наочно-дійового мислення, нерозривно пов’язаного з практичними діями, та наочно-образного, коли дитина оперує образами. Дослідження М.Поддьякова, Л.Венгера, Л.Парамонової (37) встановили, що при використанні спеціальних прийомів навчання дітям старшого дошкільного віку стають доступними узагальнені знання і способи дій, почуття і логічні операції, які раніше вважалися рисою мислення школярів. Діти здатні розуміти загальні принципи, зв’язки і закономірності, що лежать в основі наукових знань, пізнавати суттєві сторони явищ навколишнього світу. Разом з тим, здатність до пізнання знань у дітей виявляється за умови, що знання набуваються на конкретній основі, через наочні образи і відображаються в діяльності.
Надто раннє оволодіння логічною формою мислення може штучно загальмувати розвиток його образних форм: навчившись вирішувати завдання за допомогою логічних роздумів, дитина все менше звертатиметься до використання образів. Водночас психологи відзначають: якщо до закінчення дошкільного віку дитина не буде володіти елементарними прийомами логічного мислення, вона не зможе успішно навчатися у школі.
У розумовому розвитку дитини велику роль відіграють усі психічні процеси. Розумова діяльність нерозривно пов’язана з розвитком уваги, яку К.Д.Ушинський називав дверима душі, через які проходить усе, що є в нашій свідомості.
Протягом дошкільного дитинства увага розвивається з мимовільної, незначної за обсягом, до стійкої, зосередженої. Пам’ять дає необхідний матеріал для мислення, вона є основою формування вмінь і навичок. Запам’ятовування збагачує досвід і розширює кругозір дітей, без яких неможливим був би розвиток здібностей і діяльності дітей. Емоції надають своєрідного забарвлення сприйманню, уявленням, судженням. Пізнавальну діяльність супроводжують такі почуття, як допитливість, сумнів, упевненість, що тісно пов’язані з пізнавальними інтересами. Уява вже в переддошкільному віці тісно пов’язана із сприйманням, але ще досить обмежена за своїм змістом. Протягом дошкільного дитинства вона розвивається, стає ширшою, багатшою і сприяє розвитку мислительних процесів.
У старшому дошкільному віці всі психічні процеси стають більш цілеспрямованими, стійкими, довільними, пізнавальна діяльність набуває складніших форм. Відбувається перехід від “ практичної “ позиції до “ пізнавальної “, коли пізнавальне завдання виникає не лише у зв’язку з ігровою і практичною діяльністю, а з власне пізнавальною.
Одним із важливих показників є рівень розвитку розумової активності. Діти не просто засвоюють знання, але й активно додають від себе у цей процес певний зміст власного досвіду, який приводить до виникнення нових, оригінальних пропозицій, здогадок. Дослідження М.Поддьякова, Л.Парамонової, С.Ніколаєвої, І.Фрейдкіна (37) показали, що за належної підпримки дорослими діти прагнуть одержати якомога більше нових знань, що має важливе значення для формування їх розумової активності.
Ваажливе завдання педагогічної науки, як зазначає Л.Венгер (37), полягає в тому, щоб знайти такі засоби виховання, які забезпечать розвиток усіх форм розумової діяльності у тій послідовності і у тому поєднанні, яке найповніше відповідає сучасним знанням про можливості та особливості розумового розвитку у дошкільному віці.
Розумове виховання – це систематичний цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання. Воно здійснюється з метою всебічного розвитку дітей і тісно пов’язане з моральним, фізичним і естетичним вихованням.
Успіх розумової діяльності дитини значною мірою залежить від стану її здоров’я, активна рухова діяльність сприяє розвитку швидкої реакції, кмітливості, точності орієнтування у навколишньому середовищі. Усвідомлення дитиною значення рухів, фізичних вправ, правил гігієни сприяє успішному фізичному розвитку. Для правильного морального розвитку важливо, щоб правила, норми, стосунки з дорослими та однолітками формувалися свідомо, щоб дитина розуміла і позитивно ставилася до моральних вимог. Як зазначав В.Сухомлинський (50), активне життя дитячої думки – це найголовніша передумова і свідомого ставлення до навчання, і твердих, глибоких знань, і тонких інтелектуальних взаємин у колективі.
Вміння дітей сприймати якості предметів удосконалюються в процесі трудового виховання. І розумове, і естетичне виховання мають одну спрямованість – пізнання дитиною навколишнього світу. Різносторонність і повнота цього процесу визначаються єдністю пізнавального і естетичного сприйняття, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини. Про цю особливість В.С.Сухомлинський говорить так: “ Я буду так вводити малюків до оточуючого світу, щоб вони кожен день відкривали у ньому щось нове, щоб кожен наш крок був подорожжю до витоків мислення і мови – до чудової краси природи. Буду турбуватися про те, щоб кожен мій вихованець ріс мудрим мислителем, дослідником, щоб кожен крок пізнання облагороджував серце і загартовував волю “ ( 50, 29 ).
продолжение
--PAGE_BREAK--