ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
Кафедра суспільствознавчої та культурологічноїосвіти
КУРСОВА РОБОТА
«Роль народних звичаїв та традицій урозвитку музичного світогляду дітей дошкільного віку»
Курсовупідготувала:
Муз.керівникДНЗ №125
м.Львова
ЧучукалоЛ.В.
Науковийконсультант
ОпанасюкО.П.,
Кандидатмистецтвознавства,
ДоцентЛОІППО
Львів — 2009
ПЛАН
ВСТУП
І. Моральні талюдські цінності як фактор народу:
а) любов дорідної мови, до рідної землі, її історії – патріотичне виховання;
б) любов дородини – сімейне виховання;
в) любов до Бога– християнське виховання;
г) любов довсього прекрасного – естетичне виховання.
ІІ. Видинародної творчості:
а)декоративно-ужиткове мистецтво;
б) усна народнатворчість;
в) народна гра;
г) пісеннатворчість.
ІІІ. Заключначастина. Від народознавства до свідомого патріотизму.
Висновок
Списоквикористаної літератури
ВСТУП
«Прислухайтесь як океан співає
Народ говорить, і любов, і гнів
У тому гомоні людським
Мудріших ніж народ, учителів немає:
У нього кожне слово – це перлина.
Це праця, це натхнення, це людина»
М.Рильський
Народознавство,за словами В.Скуратівського, — це народ, його історико-культурні традиції,духовний досвід. Це поняття вбирає в себе пласти матеріальної і духовноїкультури народу. Тут і традиції звичаї, обряди, фольклор і житло, одяг,кулінарія, трудова діяльність.
Людинуробить сильною віра батьків, традиція роду, пам'ять поколінь. І, щоб відродитинаціональну спадщину, нам слід повернути собі втрачені духовні якості, джереланародного буття, розповідати дітям історію народу, знайомити з традиціями ізвичаями, обрядами, котрі сягають у глибину століть.
Давняістина: сьогоднішній день – похідне вчорашнього, а завтрашній – похіднесьогоднішнього. Наша і ж історія культури – це своєрідний храм, який цінний нетільки працею, що в нього вклали будівельники, а й працею всіх прийдешніхпоколінь, без якої той храм давно перетворився би на руїни.
Генотипукраїнця сформований на народній основі, він виражає його внутрішній зміст,духовний та інтелектуальний потенціал.
Народнопісеннесвітосприйняття є виявом талановитості нашого народу, своєрідності характеруукраїнської людини, наділеної великою духовною красою і силою слова.
Народнамудрість говорить: «Дитятко – як тістечко: як його замісити, так воно івиросте». Наші діти – це наша старість. Правильне хороше виховання – це нашемайбутнє, а погане – горе, наші сльози, наша провина перед іншими людьми. Цяістина завжди буде живою:
Батькиі діти! Діти і батьки!
Нерозділимеі довічне коло,
Мизасіваємо житейське поле
Іне на день минулий – на віки!
Батькиі діти… Діти і батьки…
Намнічого ділить на спільнім полі.
Заданими педагогів, психологів саме дошкільний вік є найблагодатнішим ґрунтом длязасівання будь-яких основ виховного процесу. Саме в цьому віці дитина починаєнабувати форми навчальної діяльності, спеціально спрямовані дорослими назасвоєння дітьми людського досвіду. Діти дошкільного віку охоче включаються втаку діяльність. Тоді, за Г.С.Костюком, «у них виникають почуття гордості,власної гідності».
Теперпостає питання: хто повинен проводити роботу по присуспільненню дитини донародної національної спадщини? Звичайно ж, батьки і вихователі. І самевихователям слід знати, що причетність до народної культури очищує душу дитини,пробиває замулені джерельця доброти і любові до народу, до світу. Світу, уякому так багато прикрості, жорстокості, зла, несправедливості і ненависті.
Дочисла вихователів, звичайно ж, належать і музичні керівники, оскільки музика –це світ прекрасних світлих, добрих почуттів; засобами якої у дитячих серцях відгукуютьсянайчарівніші струни; у дитячих душах розквітають дивні квіти кохання і щастя,проростають зерна доброти, краси, людської гідності, патріотизму. Як кажуть внароді, люди приходять і відходять, а музика живе вічно. З чим же ми повиннізнайомити наших дітей в дошкільному віці на музичних заняттях в планінародознавства?
Багатанаша спадщина, якою ми повинні збагатити і зцілити дитячі душі, запалити в нихвогонь віри в існування кращого майбутнього, перемоги добра над злом. Ми(вихователі та муз керівники, а згодом і шкільні вчителі) повинні плекати любовдо рідної мови і викликати інтерес і повагу до національних традицій тазвичаїв, знайомити з українським національним посудом, одягом та народнимисимволами (верба, калина, тополя, лелече гніздо, народна вишиванка, писанка).
І. Моральні та людські цінності якфактор народу
а) любов до рідної мови, до рідноїземлі, її історії – патріотичне виховання
Необхіднимє формування почуття любові до рідної землі, до села та міста, де народилися,де ростуть рідні та близькі серцю дитини люди. Діти повинні знати назвуміста/села, де народилися і живуть, його історію, культуру. Так, з дитячогосадочка вони, наприклад, вивчають чудову пісню І.Шевчук «Львове мій»:
Ми,львів’яни і львів’янки
Містолюбимо своє
Ітому ми гордимося,
Щоу ньому ми живем.
Всіми знаєм: Князь Данило
Цьомумісту назву дав
Іна ймення свого сина
Містонаше він назвав…
Насправдіце є авторська пісня, але в ній живе коротенька історія нашого древнього міста,центру Галичини. І маленькі галичани завжди пишаються тим, що мешкають у ньому.Особливо тішаться з того дівчатка:
«Ами панночки зі Львова,
Ами дуже гонорові.
Любимтанці, спів, гостини,
Анайбільше все фестини…»
б) любов до родини – сімейне виховання
Ачи треба дітям знати свій родовід? В сиву давнину було за обов’язок знатипоіменно свій родовід від п’ятого чи сьомого коліна. Цифра ця досить солідна,якщо, скажімо, в кожного з нас є тато, мама, два дідуся, стільки ж бабусь. А закожною такою особою стояли цікаві історії, реальні події. Пам'ять про своїх пращурів– не забаганка. Це природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи втакий спосіб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступнимпоколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливоназивали «Людина без роду-племені» (В.Скуратівський).
Ідеалсімейного щастя висловив поет І.Котляревський: «Де згода в сімействі, там мир ітишина, щасливі там люди, блаженна сторона. Їх Бог благословляє, здоров’япосилає. І з ними вік живе…» — чи не ідеальна формула сім’ї? Родовід – цекоріння, на якому тримається родинне дерево. Можна навіть намалювати генералогічнедерево, підписуючи кожну гілочку на ньому іменами близьких людей для пам’ятімайбутніх поколінь.
Небуде коріння – дерево звалить маленький вітерець. Тому ми і повинні поглиблюватизнання наших дітей про роль в їхньому житті родини.
Азараз пригадуються слова із всім знайомої пісні, яку колись написав славетнийукраїнський композитор Назарій Яремчук. Сам композитор давно помер, але йогопісня продовжує жити у його двох синах – Назарії та Андрії Яремчуках, щоуспадкували від батька чудові голоси та щирі серця справжніх українців. Іпродовжують жити безсмертні рядки:
«Родина,родина… від батька й до сина,
Відматері доні тепло передам.
Родина,родина – моя Україна
Зглибоким корінням, з широким гіллям»
Всадочку ми часто влаштовуємо родинні свята, де збираються разом діти і їхніродини. «З родини йде життя людини», — так справедливо каже народна мудрість.
Длятого, щоб діти могли глибше дізнатися про історію свого роду, важливо знайомитидітей з професіями їхніх дідів-прадідів, а це означає що повинні знати істаровинні професії, ремесла. Знаряддя праці, вироби народних промислів.
Зцією метою доречно в дитячому садочку провести театралізоване дійство«ярмарок», щоб діти наочно могли поглинути у світ невичерпного джерела народноїмудрості, пов’язаного з історією, побутом, ремеслами та душею народу, їїнародного мистецтва, фольклору, іскрометного жарту. Ярмарок – це місце, дезустрічаються виробник і споживач, щоб продати чи купити товар, погуляти,пожартувати, поспівати, потанцювати, позмагатися…
Яктут не згадати славнозвісний Сорочинський ярмарок у Полтавській області,оспіваний самим М.В.Гоголем у циклі повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки».Діти дуже люблять приймати активну участь у таких дійствах. Тут вони – справжніактори і співаки. Найзаповітніша мрія, найпалкіше бажання всіх батьків-матерів– щоб дітки зростали дужі і красиві. А ще розумні, щедрі на добро, на любов, напошану до старших, до святинь свого роду й народу.
Рісті силу дитяті дають материнське молоко і батьківський хліб. А що ж спричиняєзростання душі? Звичайно ж, слово.
Маля– немовлятко не знає мови, не розуміє слів. Але материнська любов і народнамудрість створили диво-дивнеє – колискову пісню, забавлянку. Саме з «А-а-а,люлі-бай, спи, дитинко, засинай», — починається розуміння слова і мови.
Ріднамова… рідний, рідна, рідне – корінь роду і народу. Рідна матуся, рідний тато,рідна земля і рідна Україна, рідна мова. Поки живе мова – доти живе народ.
«Якпарость виноградної лози
Плекайтемову, пильно й ненастанно
Політьбур’ян. Чистіше від сльози
Вонахай буде»…
(М.Рильський)
Авторзаповідає майбутнім поколінням берегти рідне слово. Необхідно маленькомугромадянину України прищепити бажання бути вірним своєму народові, мові, землі,де народився і зростаєш. В невинній душі неодмінно зросте зерно сіяча, якщойого засіяти ще змалечку. З молоком матері, з батьківським хлібом, з добримсловом і любов’ю педагога-наставника в садочку, а згодом і у школі. Мудрі людикажуть: «спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов’ю, потім з гордістю,далі з надією».
«Моварідна, слово рідне,
Хтовас забуває,
Тойу грудях не серденько,
Тількикамінь має…»
(Ф.Воробкевич)
Ріднамова повинна дзюрчати, як чиста водиця із криниці, співати янгольськими хорами.Кажуть, устами дитини говорить сам Бог, сама істина.
«Народ,- зазначав В.О.Сухомлинський, — життєдайне вічне джерело педагогічної мудрості,і якби в нас не було постійного духовного спілкування з дітьми, ми не могли буспішно навчати і виховувати молодь». Спілкуючись з дітьми, ми, дорослі,допомагаємо їм пізнати цей дивний, але такий чудовий світ.
Багатьомдорослим і юним громадянам нової України, що вже впевнено ступають шляхомнезалежності, вибудови демократичної європейської держави, розвиненоїекономічно й духовно, припали до душі повернені з минулого й водночас такісучасні віршовані рядки:
Моворідна, слово рідне
Хтовас забуває,
Тойу грудях не серденько,
Тількикамінь має.
Цеслова українського письменника Федора Воробкевича (1836-1903 р.р.), якого ІванФранко називав одним із «перших жайворонків нової весни нашого народноговідродження». Кращі з його пісень згодом настільки поширилися у народі, щоувійшли до народнопісенного репертуару й поповнили українську фольклорнускарбницю.
Українськамова – одна з найяскравіших і наймилозвучніших мов світу. Саме тому діти,народжені на Україні, повинні грамотно спілкуватись, співати рідною мовою, аджемова – душа народу. Це правдива і проста істина.
Мова– витвір і одиниць, і маси – не має початку й кінця, вона невіддільна віднароду – носія мови. Гине народ – гине й мова, і так само, гине мова – зникає йнарод як суверенний феномен вселюдської цілісності.
Шевченковамова – зразок найпильнішої уваги до народного слова: «Учитесь, читайте і чужомунаучайтесь, і свого не цурайтесь…» і ще такі слова:
«Нешукайте, не питайте, того, що немає
Іна небі, а не тілько на чужому полі.
Всвоїй хаті своя й правда,
Ісила і воля»
(Т.Шевченко)
Національнийгеній українського народу Тарас Шевченко зробив неоцінений внесок в духовнускарбницю людства. Ставши національним символом своєї епохи, він вивівукраїнську мову на світовий рівень. Саме тому, починаючи з дитячого дошкільноговіку (середні та старші групи) щороку вшановують світлу пам'ять невмирущогоТараса 9 березня:
«ПоклінТобі, Тарасе,
ЗаТвої праві труди.
Затебе рідний нарід
Ніколине забуде.
Ніколине забуде.
ПроТвої заповіти.
Чогобатьки не зможуть,
Тосповнять їхні діти», -
такспівають діти, квітчають портрет улюбленого народного Кобзаря.
Видатніукраїнські письменники М.Вовчок, І.Франко, Леся Українка також високо цінувалиі вважали за необхідне ростити молоде покоління на підґрунті українськоїнародної творчості, яка відтворює життя українського народу, його історію, мову,народну мудрість. Як сказав поет Дмитро Білоус,-
«…зберігаємова калинова
Нагронах дивних свіжості росу,
Щобу майбутнє музикою слова
Нестидуші народної красу».
Тождля вихователів та музичних керівників дитячих садочків вкрай необхідним є грамотно,з любов’ю в серці і голосі спілкуватися з дітьми саме українською мовою,виховувати і ростити справжніх патріотів України своєю кожноденною кропіткоюпрацею, вносячи по крапельці доброти, чесності, справедливості, щирості,милосердя, краси, гармонії, великодушності, благородства, мудрості, душевноїсвободи, гідності, віри, надії – тих життєво необхідних моральних якостей тацінностей.
Ми,педагоги, вирощуємо генофонд нашої нації, від якого залежить майбутнє нашоїкраїни. Незважаючи на цілу низку негативних явищ у суспільстві, серед якихекономічна нестабільність, соціальна незахищеність громадян, духовна криза,діти повинні твердо вірити у перемогу добра над злом, жити за принципом: всетак не буде!
Видатнийукраїнський педагог О.Сухомлинський порівнював виховання дитини, формування їїнайкращих рис характеру з мармуром, з якого необхідно створити скульптуру. Ідуже важливо, який же інструмент буде в руках митця.
Намій погляд, виховати в майбутній людині справжні моральні якості допоможемистецтво.
Якщодитину змалечку знайомити зі скарбницею усної народної творчості, музичнимитворами Чайковського, Леонтовича, Римського-Корсакова, Лисенка, навчитимилуватися полотнами живописців Рєпіна, Білокур, Дерегуса, то можна звпевненістю буде констатувати наявність потягу до виховного ідеалу нації. Алетреба постійно приділяти увагу подальшому руху культури до вершин досконалості.І тільки за тих умов, на мою думку, кращі твори мистецтва будуть тимінструментом, за допомогою якого людина стане гармонійно розвиненою. Якщо здитинства не прищепити маленькій людині початків духовності, вона виростеморально німою і сліпою.
Тринещастя є в людині: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смертьневблаганна, а від поганих дітей можна уберегтися, гарно їх виховуючи.
в) любов до Бога – християнськевиховання
Якдопомогти дітям розібратися, де добро, де зло?
Требавчити дітей стриманості і поміркованості, самовладання, витримці, прагненню непливти за течією життя з усіма його «гріховними» проявами, а піднятися над нею,щоб діяти за законами правди і добра. Вчити бути максимально наближеними доБога. Тільки Господь може дати відповідь на будь-яке питання, на яке ніхто крімнього не може знайти відповіді. Тільки під його святим покровом та покровом МатінкиНебесної ми можемо знайти мир і спокій знеболеній душі. Отже, для розвитку якмузичного, так і загального світогляду дітей дуже важливо потурбуватись проїхнє моральне та християнське виховання. Це невід’ємна частина духовного світунашого народу. Це генетичний код нашої нації. З усіх наук найвища інайважливіша є та наука, котру проголосив сам Господь Бог. Тому особливе місцев житті кожної людини повинна займати молитва, яка до Божих висот допомагає ізцілює. Адже все на світі від Бога.
г) любов до всього прекрасного –естетичне виховання
Людина– найчутливіша істота на Землі. Її думки, почуття, дії, стан душі й досізалишаються загадкою. Хтось з письменників сказав такі слова: «Усі ми до тихпір люди, поки хочемо стати кращими». Дійсно, напевно, не знайдеться такоїлюдини в світі, яка б не намагалася стати кращою, не хотіла б забезпечити гідніумови для свого існування.
Всвіті так багато краси, але далеко не кожна людина вміє її побачити: як ласкавосвітить сонце, як розквітає навесні квіточка, як невпинно тече річка тощо. Алепрагнення краси, напевно, є в кожного і, особливо, в дитини. Тому такимважливим у вихованні естетичному є навчити дітей все в житті робити красиво:співати, танцювати, говорити, думати, творити… адже сьогодні маленькі діти – ценаш завтрашній день, наші перлинки, наш народ, і виростити його, виплекати,викохати, виспівати, відродити – чи є щось важливіше в житті.
Кожнемузичне заняття я намагаюсь, хоч частково, але пов’язати із народниммистецтвом. Широко використовую народні пісні, ігри, дитячі забави, народнумудрість, легенди, роблю драматизації народних казок, ляльковий театр чиінсценівки. Навіть діти молодшої групи із таким естетичним задоволеннямвиконують ролі Баби, Діда, Ріпки, собачки Хвінки, киці Мінки, мишки Оришкитощо. А дітки ясельної групи як непіддільно щиро виконують ролі трьох гусей, щоживуть у бабусі.
…Талантівна українській землі безліч. Наші діти – це глина, з якої наше завданнявиліпити естетично прекрасну, морально стійку українську націю, українськийнарод.
«Українкая маленька,
Україна– моя Ненька,
Внеї щира я дитина,
Добра,люба та єдина».
ІІ. Види народної творчості
Завидами народну творчість можна поділити на:
а)декоративно-ужиткове мистецтво;
б)усну народну творчість;
в)народну гру;
г)пісенну творчість.
Азараз більш детально зупинимося на кожному з цих підрозділів.
а) Декоративно-ужиткове мистецтво вроботі з дітьми
Народнапедагогіка – бальзам, який треба прикладати до ран нашої духовності. Ці словачи не найяскравіше виражають суть народознавства, його роль у роботі з дітьми.
Однимз першочергових завдань в роботі з дітьми по присуспільненню до народноїнаціональної спадщини є ознайомлення з батьківською (дідівською) оселею. Це іродинне вогнище, звідки вимандровує людина в широкий світ з засвоєнимицінностями: маминою піснею, нелукавим батьковим напуттям, дідусевими казками ібабусиними вишиванками, теплом незрадливого рідного слова. З любов’ю описавпрощання з батьківською хатою В.Симоненко:
«Тистоїш небагата й непишна,
Виглядаючиз саду в луг,
Ряснийцвіт обтрусили вишні
Насолом’яний твій капелюх…
Тибула мені, наче мати,
Тислужила мені, як могла –
Кожнакроквочка, кожна лата
Нежаліла для нас тепла.»
Багате,розмаїте мистецтво на Україні. Через те, важливе місце в роботі з дошкільнятамипосідає ознайомлення дітей з творіннями декоративного ужиткового мистецтва:керамікою, вишивкою; з предметами побуту, одягу, взуття; з професіями ткалі,гончара, різьбяра, лісоруба тощо.
Українськийодяг є яскравим і самобутнім культурним явищем, яке розвивалось йудосконалювалось протягом століть. У народному костюмі відбилися спільністьпоходження та історичні долі східних слов’ян, взаємовпливи культур іншихнародів.
Представникирізних соціальних груп: ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво,бідні селяни, поміщики, міщани, торговці тощо – відрізнялися своєрідністювбрання. Матеріал, з якого виготовляв народний одяг, — хутро і тканини. Характерноюрисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, якавідбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу.Дуже різниться одяг у різних місцевостях України: на Лівобережжі чиПравобережжі, на Слобожанщині чи Поділлі, у Карпатах, Поліссі, Волині…
Вдитячих садочках на допомогу педагогу приходить іграшка у національному костюміі народне слово:
«Унашого Василя
Вишиванірукава
Щей розшитий комірець,
Асам хлопець – молодець.»
Такожважливим елементом народного одягу була хустка. В кожній місцевості був свійорнамент для жіночої хустини, виразник особливої краси:
«Маюхустку-вишиванку
Начотири роги,
Коголюблю, того люблю,
Кидаюпід ноги.»
Хустказ давніх давен – основний улюблений головний убір українських жінок. І дівчаткау садочку із задоволенням танцюють із хустинами, вистеляючи ї до ніг хлопців,уявляючи себе дорослими жінками. Їх зберігали до весілля у скринях.
Анайулюбленішим головним убором для дівчат був віночок. Які ж квіти повинні буликвітчати дівочі голівки? Чорнобривці (які означають красу), ромашки (символніжності і доброти), незабудки (символ вірності); барвінок (символ життя);безсмертник (здоров’я), мак (щоб не було печалі). А якими стрічками повиненбути перев’язаний віночок і що вони означають? Коричнева (земля), жовта(сонце), зелена (трава), синя (вода), блакитна (небо), оранжева (хліб), рожева(багатство).
Ав тих віночках дівчатка самі стають такими гарними, наче квіточки. Навіть саміна себе не можуть налюбуватися. На Івана Купала дівчата вплітали поміж квітівполин, любисток, зілля проти «чортовиння».
Всадочку з віночками дівчатка водять хороводи, танцюють, а ще у ігри грають,наприклад:
(дітистають у коло, вихователь ходить по колу з лялькою і носить віночок).
Явіночок сплету,
Яз віночком піду.
Аколи я цей віночок
Наголівку накладу?
ЯТетяночку знайду
Ядо неї підійду,
ЯТетяні цей віночок
Наголівку накладу.
Ой,і гарний вінок
Івеселий танок!
Випоплескайте гучніше,
Звеселяйтенаш гурток.
(дітиплескають в долоні, а дитина у віночку виконує прості танцювальні рухи). Повторити2-3 рази.
«Віночоквити – життя любити», — так каже народне прислів’я.
Такожважливим елементом чоловічого одягу була вишиванка (вишита сорочка – мамою,сестрою чи дівчиною). Багато є цікавого фольклорного матеріалу, пов’язаного ізцим видом одягу:
Вишиваювишиваночку –
Подарунокдля Іваночка
Яквеселка – вишиваночка –
Подарунокдля Іваночка.
Аще:
Ав горобейка жінка маленька
Сидитьна кілочку,
Прядесорочку.
Щовиведе нитку –
Горобцюна свитку.
Щей кожна деталь одягу була своєрідним оберегом, носила свої функції, адже у все,що люди робили своїми руками, вони вкладали великий зміст, теплоту свого серця,уміння золотих рук.
Золотіруки, торкнувшись народних ремесел, перетворювали звичайні речі у справжнічудеса. Ковалі і слюсарі виготовляли металеві вироби й деталі до дерев’янихпредметів. Кушніри вичиняли шкури й шили кожухи та інші хутряні речі. Шевцівиготовляли різні види взуття. Одяг: свити, жупани, шаровари, плахти, запаски,сорочки тощо – шили кравці. Гончарі створювали безліч різновиду посуду: миски,глечики, горщики, барильця, куманці, інші керамічні вироби, наприклад, кахлі.Проте, найпоширенішими були деревообробні ремесла. Адже здебільшого знаряддяпраці та предмети побуту були дерев’яні.
Теслібудували житла, що в більшості районів України також ставилися з дерева.Столяри майстрували віконні рами, наличники, двері, а також столи, лави,ослони, мисники.
Возита сани – то було ремесло стельмахів. Колісники робили колеса, ложкарі –вирізали ложки. Розвинутим було бондарське ремесло (з їх рук виходили цебри,діжки, балії, бодні, шаплики). Діти також люблять виконувати ролі чи тобондаря, чи шевчика, чи коваля:
Ачи бачив ти, як шевчик шкурку в воді моче? Ой, так, братику, так шкурку в водімоче.
Ачи бачив ти, як шевчик шкурку натягає? Ой, так, братику, так шкурку натягаєтощо.
Українськанародна іграшка – цілісний культурний феномен. Через неї зберігаєтьсясоціально-культурний досвід, здійснюється зв’язок поколінь. Гра з народноюіграшкою є також важливим засобом національного виховання.
Розкриваючидітям символічний зміст ляльки, слід звернути увагу на те, що досить часто їїможна побачити на весіллі. Пояснюється цей звичай так: взагалі він (звичай)дуже давній. Колись люди вважали, що іграшка-лялька принесе добробут молодійродині, сприятиме народженню дітей. Згодом розповісти слід дітям про символікуобразів півня, курки, баранця, коника тощо. Встановленню зв’язків між минулим ісучасним допомагало знайомство з творчістю відомих майстрів української іграшки– І.Гончара, О.Селюченко, М.Железняка.
Однимз цікавих і доступних дошкільнятам видів народного мистецтва України євитинанки – орнаменти, вирізані з паперу.
Неслід забувати і про писанки. Писанка – покрите яскравим розписом яйце. Цесимвол життя, знак весняного відродження (адже розписують їх на Великдень),уособлення творчих сил природи. Багато і музичного матеріалу, пов’язаного зписанками:
«Розмалююписанку, розмалюю,
Коникагривастого намалюю,
Розмалююписанку, розмалюю,
Соловейка-любчиканамалюю.
Ато не знає веселу гру «Купса»?»
ХодитьКупса по риночку
«Тай купує писаночку.
Купса,Купса уродливий,
Купса,Купса чорнобривий,
Купса,Купса будеш мати,
Щодівчині дарувати»
Найбільшпоширеним видом мистецтва є народна вишиванка, яка живиться великоюрізноманітністю узорів і веселкою кольорів. Чарівні по своїй красі, неповторнів малюнку і барвах орнаменти традицій народних вишиванок. Вишивальниці,вишиваючи будь-який узор, в буквальному розумінні програмують, складають учітку арифметичну прогресію те, чого прагнуть передати на тканині, шкірі,повсті. Основним матеріалом для вишиванки є нитки (льняні, бавовняні, шовковіта ін.). іноді як дорогі матеріали використовують золото, срібло, самоцвіти,намисто, бісер, монети тощо.
Вишивкибули скрізь: і на народному одязі, і на рушниках, і на серветках.
Ународі казали: «Хата без рушника – що родина без дітей». Ознакою охайності,працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті. Невипадково в народній пісні мати навчає доньку:
«Тримайхаточку, як у віночку
Ірушничок на кілочку;
Тримайвідерця всі чистенькі
Іводиці повнесенькі.»
«Кілкові»рушники можна використовувати в інтер’єрі групової кімнати (наприклад,прикрасити портрет Т.Г.Шевченка чи Лесі України).
Повсій Україні поширені звичаї накривати рушником хліб на столі. А ще зустрічатидорогих гостей хлібом-сіллю, що лежать на вишитому рушнику (як тут не згадатичудовий твір Гулака-Артемовського «Вихід з хлібом та сіллю»?).
Ународі кажуть: «Хто сам малюнок долі вибирає, той пустоцвіту у житті не знає».
Нащастя, на долю своїм дітям вишивала мати рушники, благословляла на дальнюдорогу. Пригадується пісня П.Майбороди на слова А.Малишка «Рідна мати моя»:
«Ріднамати моя, ти ночей не доспала,
Тиводила мене у поля край села
Ів дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
Ірушник вишиваний на щастя, на долю дала…»
б) Усна народна творчість
Особливемісце в духовній сфері нашого народу належить – казці.
Казкизачаровують малят образністю рідного слова, красою співучої української мови,своєю щирою наївністю, допомагають їм подивитись на навколишній світ іншимиочима. Казки бувають:
чарівні(наприклад, «Іван Голик та його брат»), «Івасик-Телесик», «Про двох братів ісорок розбійників», «Іван Побиван», «Царівна жаба» тощо);
соціально-побутові,в яких розповідається про буденне життя людей, побут або реалії людського життя(«Про Правду і Кривду», «Біда Ледащиця», «Мудра дівчина» тощо);
сімейно-антагоністичніказки («Два брати», «Гостинець батькові», «Названий батько»);
жартівливі(«Москаль у пеклі», «Докучливі качки», «Як баба чорта дурила» тощо);
сатиричні(«Панська політика», «Пани», «Хома і гуска» тощо).
Важливемісце у творчості дітей відводиться участі у драматизації казок. Розвиваєтьсяартистизм.
Важливемісце у виховання поваги та любові до батька і матері займають прислів’я таприказки, наприклад:
Однамати вірна порада;
Всекупиш, лише тата й мати – ні;
Матеріні купити, ні заслужити;
Дитинаплаче, а матері боляче;
Удитини заболить пальчик – у матері серце;
Шануйбатька й неньку, то й тобі буде гладенько;
Якедерево, такі його квіти; які батьки – такі й діти;
Годуйдіда на печі, бо й сам будеш там.
Аще можна запропонувати дітям відгадати загадки:
Найрідніша,наймиліша,
Всіхвона нас пестить, тішить,
Завждискрізь буває з нами,
Відгадайте:хто це? (Мама).
Красивий,щедрий, рідний край
Імова наша – солов’їна.
Люби,шануй, оберігай
Усе,що зветься… (Україна).
Сумовита,ніжна та лагідна колискова викличе в дитини приємні, теплі спогади пронайріднішу у світі людину.
Можнадати малятам поуправлятися у скоромовках:
«Ти,малий, скажи малому,
Хаймалий малому скаже,
Хаймалий теля прив’яже.»
«Надворі – трава, на траві – дрова,
Раздрова, два дрова…»
Зусіх жанрів дитячого фольклору чи не найбільш «дитячим» є прозивалки:
«Антоне,Антоне,
Собакавтоне.
Тягниза вушка –
Будедобра юшка.
Дітипосварилися – треба помиритися.»
«Мирмиром, пироги з сиром,
Вареничкив маслі,
Мидружечки красні,
Помиримось.»
У«Словнику української мови» читаємо: «Легенда – народне сказання або оповіданняпро якісь події чи життя людей, оповите казковістю, фантастикою». Основулегенди становить вигадка та фантазія. Але люди в неї вірили, як у можливу.Легенди – зразки історичної пам’яті людей.
в) Народна гра
Діти…Їх ігрища й розваги… Це особливий світ ще й досі непізнаного, загадкового. Як ісвіт дитини. Не регламентований стереотип.
Усілюблять гратися: ведмежата, котики, песики, дітки: хлопчики та дівчатка,чорняві та біляві. І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки,і бабусі й дідусі, їхні предки. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися однев одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє,придумували нові забавки. Так і дійшли всі ігри, забави до наших часів. Назгадку приходить дитяча гра «в піжмурки». Тому, хто водив, зав’язували очі,підводили до кілка і промовляли:
Дестоїш?
Накамені.
Щоп’єш?
Квас.
Ловимух, а не нас.
Гразаймає більшу частину життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потребив активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі.
Градитини має свої особливості:
Гра– творча діяльність. Діти в грі творять згідно зі своєю уявою.
Гра– самостійна діяльність. Якщо навчальну трудову діяльність дітей організовуютьпереважно дорослі, то гру, в більшості випадків, дитина починає сама. Вонасамостійно визначає сюжет, тему, правила гри. (сюжетно-рольові ігри).
Гра– це засіб всебічного розвитку дитини і можливість навести контакт з оточуючимичерез гру. Спілкуючись в процесі гри, діти взаємозбагачуються знаннями,вміннями. Граючись іграшками, предметами, піском, снігом, діти засвоюють їхякості. Для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри. Музичніігри сприяють естетичному розвиткові. Діти виконують певні ролі. Гра сприяєрозвитку активності, ініціативності, рішучості, відповідальності,дисциплінованості.
Угрі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності:професії, взаємини між людьми. Велику роль в організації і проведенні гривідіграють батьки, вихователі, музичні керівники.
Дітине граються мовчки. Навіть, коли дитина бавиться сама, вона розмовляє із іграшкою,уявляючи себе мамою (татом), лікарем, вихователькою тощо. Мабуть тому і внародних іграх є своєрідні промовляння перед проведенням гри або відтворенняцих слів в ході гри.
Найпоширенішимзасобом розподілу дітей у дитячих іграх є лічилка.
Лічилки– це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить лічба. Вони буваютьсюжетними та безсюжетними. Наприклад:
«Котиласяторба з високого горба,
Ав ній хліб-паляниця,
Комудоведеться – той буде водиться»
Дитячіігри – це невеличкі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвихколізій засобами рухових елементів. Найдавнішими є хороводні ігри, драматичніігри, що колись було частиною календарних обрядів. Вони в основному розкриваютьтему через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми,слова.
Частоу грі використовуються діалоги.
Середнародних ігрових елементів багато рухливих ігор. Переважно ці ігри можнаподілити за календарними циклами:
Зимово-весняніігри: (наприклад, «Коза»);
Гаївки,веснянки: («Огірочки-пуп’яночки», «Шум», «Ми кривого танцю йдем»);
Літньо-осінніігри: («Купайло», «Мишка та кіт», «А ми рутоньку посієм», «Кругом Маренонькиходили дівоньки», «Квочка», «Дід», «Лис»).
Музично-дидактичніігри
Музичнікерівники будують музичні заняття з дошкільниками з урахуванням завданьмузично-естетичного виховання дітей відповідно до вимог програми «Я у світі»,проводять їх відповідно до перспективного та простого плану роботи звикористанням різноманітних прийомів, що допоможе дошкільникам сприйматимузичний твір та роздумувати над основами музичної грамоти.
Використаннямузично-дидактичних ігор дає можливість найбільш змістовно здійснювати музичневиховання.
Орієнтовнамета музично-дидактичних ігор:
Розвитокпісенних навичок;
Навчаннявиразно співати;
Розвитокмузичних здібностей (слуху, пам’яті, почуття ритму);
Розвитокта збагачення рухової активності дітей, уміння узгоджувати рухи з музикою;
Розвитокмузично-слухового сприймання у процесі ритмічних рухів;
Вихованняестетичного смаку, поваги до національної та світової культури.
Імпровізація– це особливий вид художньої творчості, при якій твір створюється в результатібезпосереднього процесу виконання. Імпровізація використовується у вокальнійнародній музиці – фольклорі.
Підчас занять у дошкільному навчальному закладі – це музична творчість дітей, їхвласні музичні твори та їх виконання або оформлення жестикуляції у заданомумузичному ритмі, темпі чи характері.
Музичнаімпровізація може передаватися у різних видах (вокальному, інструментальному,ритмічному). Ідеальний варіант для музичного керівника – присвятитиімпровізації все заняття.
г) Пісенна творчість
Чизадумувались ви над тим, чому не вмирають народні пісні? А безсмертні вони тому,що в них живе, не вмирає сам народ, його мудрість, віра і незгасаючепрацелюбство, його джерельна совість та іскрометний жарт. Бо вони впродовжвіків були і залишаються чарівними провідниками доброти і милосердя, якихсьогодні так болісно не вистачає у людських взаєминах. Створювані за сивоїдавнини, пісні передавалися із уст в уста, змальовуючи фольклорний портрет тієїмісцевості, де співалися.
Українськапісня – це історія народу-трудівника, народу-воїна, що цілі віки бився за своюсвободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров, своє життя навиявлення своїх здібностей на збереження своєї гідності.
Хтоне був зачарований українською піснею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоредитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним іхоробрим, коханим?! Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежноюширотою і красою барв, її чарівною силою, що піднімає нас до вершин людяності,гідності, творчості.
Якамати не співала над колисковою дитини! «Це перша пісня, яку дитина чує віднайближчої і найдорожчої для нього людини – її матері. І функція цього простогоспіву, що йде від самого серця – далеко не лише просте заколисування. Співаючиколискову, мати висловлює найзаповітнішу мрію, сподівання, бажаючи дитинідовгого, щасливого життя, передає їй найважливіші культурні коди. Поки дітичують колискову від своїх матерів, народ має надію і надалі зберігати своюідентичність» (М.Чемберджі).
Мотивів,де кіт бере участь у заколисуванні дитини чимало, і відомі вони у багатьохваріантах:
«Ой,ну, люлі, коточок,
Дане йди рано в садочок
Вонидітки малесенькі
Вониспатки радесенькі».
Пісня– це найкращий речовий вияв ритму, який панує у Всесвіті.
Хочби і без слів, пісня є чимось виміряним, чимось ідеальним, абстрактним іабсолютним. А вже пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом, пісня з забавою,пісня-гра – це вже щось зовсім реальне і конкретне, що його дитина може вжецілим своїм єством переживати.
Естетичніпереживання дитини, в тому числі і музичні, не є такими як у нас, дорослих. Ціпереживання в’яжуться з забавою.
Пісня,спів і музика, часто є нерозривною частиною рухових забав та ігор, розвиває вдитини найкращі душевні якості.
Дужелюблять діти різні інсценування пісень. Наприклад, таких народних пісень, як«Зажурився, дідусьок, що має робити», «Куди їдеш, Романочку», «Несе Галя воду»,«Ой під вишнею». Цей список можна продовжувати і продовжувати. Але важливим єте, що в інсценівках пісень діти мають можливість проявити себе не лише якспіваки, але і як маленькі актори.
Звичайнож, народна пісня звучить у садочку з перших музичних занять. Від простогопідспівування з ясельної групи «Сороки-ворони» та «Печу, печу хлібчик» до«Вийди, вийди, сонечко» у молодшій. У середній групі це вже може бути «Де ти,кицько, ходила», ну, а в старшій – це і «Ти ж мене підманула», «Ходить гарбузпо городу», і ще багато інших.
Алея хочу звернути увагу на тенденцію росту складності народних пісень взалежності від вікових особливостей і можливостей дитини. І навіть в дітейодного віку є різні здібності, завжди при підборі особливо сольних номерівтреба враховувати індивідуальні можливості та підбору музичного матеріалувідповідно до віку дитини.
СимволиУкраїни
Державнимисимволами України є національний гімн, прапор та тризуб.
Офіційнимгімном України є пісня «Ще не вмерла Україна…», слова П.Чубинського (написаніще у другій половині ХІХ століття), музика М.Вербицького (музика була написанакомпозитором для вистави «Запорожці» і була дуже популярною).
Гімн– це пісня, ода, що славить народ.
Післяпроголошення незалежності нашої країни ми повернулися до давнього національногосимволу – жовто-блакитного прапору.
Ітепер під час проведення урочистостей, спортивних змагань майорить наш прапор,символізуючи мир та багатство України. Жовтий колір – це жовте колосся, щозростає під блакитним небом.
Третійсимвол України – Тризуб. Яке значення вкладалося в це зображення? Єдиної думкинемає. Одні вважають, що він являє собою три стихії природи: повітря, воду іземлю. Інші переконанні, що це зображення сокола або Берегині, рибальськогознаряддя або булави – символу влади. Ще є версії, що це символ триєдності –Бога Отця, Бога Сина і Духа Святого.
Отже,державних символів є три. Але ще є і народні. Україну не можна уявити безверби, калини (навіть існує другий, неофіційний гімн України «Червона Калина»),золотозубого соняшника, лелеки на обійсті, біленької хатини під солом’янимстріхою, хрещатого барвінку.
«Ой,у лузі червона калина похилилася
Чогосьнаша рідна Україна зажурилася…
Ами тую червону калину піднімемо,
Ами нашу славну Україну
Гей,гей розвеселимо…»
Аще народним символом завжди був хліб, який символізував гостинність, щирістьнашого народу і українське слово, що зберігає почуття, традиції. «Не кидайхліба – він святий, не кидай слів на вітер».
Українськіобереги.
Нашнарод на своєму довгому історичному шляху жив за зразком найраціональнішихдуховних традицій. Може, не всі вони сьогодні мають однозначну практичну силу,але переважна більшість з того, що гуртувало і об’єднувало людей, виховувало вних почуття національного усвідомлення, високих зразків моралі, мають бути знами, передаватися наступним поколінням, їх втрата неодмінно призведе додуховного виродження і етнічного самознищення. А ми ж мусимо знати, хто ми, ічиї діти.
Берегиня– це наша мати, наша оселя. Усе, що в ній є, що пережили від своїх батьків тадідусів, чим збагатилися й освятилися – хатнім пожитком, дітьми, піснею,злагодою, добрим словом, — і є Берегиня.
Обереги– наші давні і добрі символи. Їхнє генетичне коріння сягає глибини століть.Може, маючи саме їх, наш народ зумів уберегти від забуття нашу пісню, думу,нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбний дух. Виряджаючи чоловіків та синіву нелегкі походи проти чужинських набігів, матері, дружини і кохані дарували їмна пам'ять ці непересічні амулети-рушники з оберегами, аби живими поверталисьдо рідної домівки.
Колизавершувалась робота в полі, дівчата та жінки збиралися в когось вечорами іпряли нитки, полотно, шили і вишивали сорочки, рушники, хустинки та інші речі.Вони вважалися оберегами цілої родини. Працювали охоче, весело, з любов’ю.
Зглибини віків дійшов до нас звичай прикрашати оселі оберегами з природнихкомпонентів, що символізують здоров’я, добробут, любов, щастя (різноманітні,вінички, черевички, оздоблені виробами з тіста, шкаралупою від горіха, маком,крупою…).
Ународі існує повір’я, що часник, перець, вироби із солоного тіста відганяютьвід дому біду та нещастя. Біла лляна сорочка є символом єдності у родині.Безсмертник символізує довголіття, колоски жита, вівса – красу, мак – віднавроку, горох, гречка, квасоля – гарний урожай, горіх – міцне здоров’я.Трав’яний віночок приносить удачу, мішок із зерном – щастя у домі.
Отож,батьківська хата – це не просто житло, це значний відрізок життя людини,причому часто-густо найкращий. І не тому, що батьківська хата була тепла ісуха, і з якимись зручностями та вигодами. Навпаки, ще й сьогодні величезнакількість цих хат не мають ні газу, ні води, невеликі, сплановані безархітектурної думки, побудовані з тих матеріалів, які зуміли колись дістати.Але ми їх любимо все життя, бо там минає наше дитинство, там виміряні нашімайбутні шляхи-дороги, там наставляли нас на добро і щирість. Це порігбатьківської хати застилається вишитим рушником, на який ми стаємо, виходячи убілий світ на самостійну стежку сімейного життя. Батьківська хата манитиме іпритягатиме невід’ємними хвилями магніту приязні, доброти та любові, своїмидуховними оберегами.
Розвагита свята в дитячому садку.
Актуально,що фольклорний матеріал тісно пов'язаний із народними традиціями. І значимою єпроблема введення українського музичного фольклору у життя дитячих свят.
Фольклорнийматеріал тісно пов'язаний з народними традиціями. Залучаючи дітей до участі у традиційнихнародних святах та звичаях, слід проводити певну підготовчу роботу, щоб дітизасвоїли, що означає та чи інша традиція, як вона відмічається в народні йтворчості, які має символи, атрибути, які предмети та яким чином пов’язана знародними прикметами та календарем. Особливу увагу слід приділяти українськимнародним казкам та творам Т.Г.Шевченка, І.Франка, Л.України, П.Глібова,В.Верховинця, у яких згадуються народні свята та звичаї.
Всеце у комплексі підвищує інтерес дітей до наступної події та наприкінці збагачуєїх враження.
Спілкуючисьз джерелами народної творчості, діти відгадують характер свого народу, його кращілюдяні риси: доброзичливість та гумор, працелюбність та бережливе відношення доплодів своєї праці та вміння відтворювати різноманітні традиційні обряди тащирість душі.
Особливопідкреслюється роль дорослих при проведенні фольклорних свят у дитячому садку.З радістю діти сприймають участь у них своїх сестер, братів, батьків, бабусь тадідусів.
Участьу спільних виступах, драматизація сприяє виникненню особливої атмосферидружнього спілкування дітей і дорослих, збагачує духовний світ не лише малюків,а й всіх хто їх оточує.
Особливогозабарвлення фольклорним розвагам, святам надає гра дітей на дитячих музичнихінструментах.
Великуроль у створенні урочистої святкової обстановки відіграє образотворчемистецтво. Святкові декорації зали, дитячі яскраві костюми, атрибути, – все цестворює неповторну атмосферу, радісний настрій, дивує, захоплює дітей. Дітиповинні не тільки бути спостерігачами художнього оформлення, але й прийматиактивну участь в його створенні.
Упроведенні свята важливу роль відіграє ведучий. Він допомагає зрозуміти все, щовідбувається на святі, зосереджує увагу присутніх, зацікавлює їх, створюєбадьорий настрій, пов’язує номери програми між собою.
Напередпередбачити всі ситуації, які можуть виникнути на святі неможливо, але основнийтекст ведучого має бути добре продуманий і щодо змісту і щодо літературноговикладу.
Триматисяведучий повинен просто, невимушено: мова має бути чіткою, правильною, красивою,грамотною, без напруження. Він повинен пам’ятати, що діти – це не актори, ідоброзичливим, розумним словом, дотепним жартом, підказкою допомогти згладитивсі можливі неприємності.
Весьмузичний і літературний матеріал, хід свята ведучий повинен знати досконало,тому до свята (розваги) має відвідувати всі музичні заняття, індивідуальну роботуз дітьми. А щоб діти на святі не приділяли багато уваги розгляданню костюмів,дати їм змогу заздалегідь роздивитися.
Длянадання ранку або розвазі святкового настрою, колориту не обов’язково шитикостюми, іноді достатньо надіти характерну деталь костюма – хустину, віночок,стрічку, шапочку зі зображенням звірів, квітів, овочів, фруктів; вдягти брильтощо.
Приємноютрадицією свят в дошкільних навчальних закладах є дарувати дітям подарунки.Існує безліч форм вручення подарунків (сюрпризні моменти) – різні мішки, торби,пакунки від Миколая; на інші свята – у віночку, в кавуні, в ріпці, в рукавичці,під ялинкою у сніжці, у квітковій клумбі, у Великодньому кошику, у крашанці,писанці і багато інше. Це залежить від фантазії музичного керівника тавихователів і, обов’язково, зміст свята.
Неприпустимо,щоб одні і ті ж діти, навіть, коли вони надзвичайно здібні, виступали багаторазів, затінюючи своїх «колег». Часті виступи однієї дитини, переодяганнянервують, втомлюють її, викликають зарозумілість. Залучення до участі в святахсором‘язливих і менш здібних дітей дає поштовх їх музичному, всебічномурозвитку.
Народнемистецтво є сповнене притягальної сили, воно повне якоїсь дивної енергетики;традиційні ремесла приваблюють малечу, викликають почуття захоплення. І метадорослих – виховувати любов до народного мистецтва в дітях, повагу до працінародних умільців, гордість за талановитих земляків, викликати бажання самим вжитті бути схожими на них, щоб прославити нашу Україну.
Рольматері у вихованні дошкільнят посідає окреме місце. Адже, мама, матуся, ненька– це найголовніша людина в житті маленької дитини, рівно як і дорослого.Скільки ж пісень складено про матір! Два простеньких склади, що повторюютьсяодин за одним «Ма-ма», а скільки відразу виникає теплих почуттів – ніжних, лагідних,здатних зігріти душу в будь-який мороз. Саме тому у дитячому садочку щорокудругої неділі травня ми святкуємо Свято Матері. В цей день діти мають прекраснунагоду привітати своїх матусь з їхнім святом (прочитати вірші, заспівати пісні,затанцювати, подивитись на ігри-атракціони, в яких приймають участь матусі табабусі), просто притулитися, обняти, поцілувати, подарувати квіти, промовитинайкращі слова подяки.
Усьомуцьому вчимо ми дітей з дошкільного віку – любити, шанувати, берегти матерів ібути їм завжди вдячними дітьми.
Музичнийматеріал до таких свят завжди я підбираю з особливою увагою. Адже мамиприходять на свято для того, щоб відчути любов своїх крихіток. А чи багатолюдині для щастя треба? Трохи уваги, трохи поваги, трохи любові і сердечноготепла. Сподіваюся, що ще не одна мама з наших свят, присвячених Дню Матері, неповернулася додому нещасливою. Не забуваємо вшановувати також і бабусь – аджевони матусі наших матусь, татусів і також тішаться привітаннями від своїх обожнюванихонучат.
Календарно-обрядовісвята.
«Якщохочеш пізнати націю – вивчай її свята». Це мудре народне повчання спробуємопростежити і ми. Віддавна народні свята чергуються з буденною працею. Кожнийобряд здійснювався тільки у певний, чітко визначений час Кола Сварога(Зодіаку, річного календаря). Святкові обряди узгоджувалися з річними фазаминебесних світил, за їхньою допомогою намагалися зміцнити добрі, корисніприродні сили та нейтралізувати ворожі енергії.
Предкиукраїнців святкували вісім головних Сварожих свят: Різдво Божича Колодій,Великдень, Зільних (Зелені Свята, Русалії), Купайло, Боги-Спаси, Свято Врожаю(осіннє рівнодення), Калиту (Андрія). Між цими великими святами були менші, алеважливі: Місяця, Дани, Громниці, Пташине свято, Велеса, Вербиці, Ярила,Радуниці, Лади, Весілля Свічки (Калина), Рожаниць, Мокоші, Свято Плуга, СвятоРоду та ін.
Підчас свят дорослі та діти з музикою, танцями, іграми брали участь у ритуальнихдійствах, співали величальні пісні.
Святана пошану Сонця – найосновніші в традиційній культурі. Започатковано святасонячного циклу (Коляда, Великодня, Купайла, Калити) ще народами трипільськоїкультури, прадавніми хліборобами. Потім на народні свята були накладеніцерковні: Коляда стала Різдвом Христовим, Великдень – Паскою, Купайло – ІваномКупалом, Калита – днем Андрія Первозванного.
Тожщоразу, проводячи дітей стежками календарної обрядовості, я сподіваюсь, що івони поведуть своїх дітей, забезпечуючи тим самим зв'язок поколінь.
Коляда.Це свято зими. Різдво нового світла. Стародавнє слово «різдво» означаєнародження. Після хрещення Русі християни в Україні святкують Різдво якнародження Сина Божого Ісуса Христа. Відзначається протягом двох тижнів (7-19січня). Це суто родинне свято. В переддень свят кожна людина намагається вчасноповернутися до своєї родини, бо казали, хто «одіб’ється від сім’ї, той цілийрік блукатиме манівцями».
Новорічнаобрядовість давня, як сам світ. Колядки, щедрівки, новорічні засівальні обряди,парубоцькі ватаги під супровід троїстих музик з казковими персонажами «Маланки»та «кози», — все це глибокі народні традиції, пов’язані з зустріччю Новогороку.
Всадочку, починаючи з ясельного віку, діти співають колядки.
Дівчинка: «Ямаленька дівонька,
Яку полі квітонька.
Насопілці граю
Васз Різдвом вітаю.»
Хлопчик: «Я маленький хлопчик,
Вилізна стовпчик,
Надудочку граю,
Васусіх вітаю.»
Серцерадіє, душа оновлюється щоразу, бачачи, як ці малі крихти співають, нехайнавіть вимовляючи половину з тих слів, але з повною віддачею.
Декількароків підряд вертеп дітей з нашого садочку ходив по вулицях, ми заглядали вмагазини, банки, в аптеки колядувати. На вулиці люди фотографували маленькихколядників, тішилися з того, що живуть традиції нашого народу, не вмирають. Ікладуть, як і має бути, у торбу міхоноші хто цукерочки, хто грошики на садок чина забавки. А як тішаться самі колядники!
Святовесни (Стрітення). Разом з пробудженням природи від зимового сну в Україніпочинається цикл весняних свят.
ОлексаВоропай так подає образ весни: «Вона, ця дівчина – весна, — бажаний ідовгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічаютьдіти з дарами – солодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща здівчат напередодні св.Юрія «Ляля» або «Леля», що одягає на себе білу вишиту сорочку,кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з травиі квітів, і роздає дівчатам діри-вінки, що вістять весілля». Наші пращуриуявляли весну цілком реальною особою – стрункою, веселою, заквітчаною таспівучою юнкою. Там, де вона з’являлась, все оживало, квітло, дзвенілопіснями».
ЗакликанняВесни пов’язане насамперед із птахами. Найпоширенішою формою зустрічі весни вУкраїні були дівочі хороводи та веснянки, наприклад:
«Ой,на горі кладочка,
Тамодила паночка,
Розсипалапір’ячко
Нанаше подвір’ячко.
Ходім,ходім, діточки
Наполе поляночку
Позбиратиквіточки,
Співативесняночки.
Ой,нагорі пісенька,
Тамходила дівчинка,
Розтулялавіченьки
Укожної квітоньки.»
Чудова,лірична мелодія цієї весняночки. А скільки їх і ліричних, і жартівливих, іпросто веселих в нашого народу? І не злічити! Одна краще за іншу. Ось і водитьдітвора нескінченні гаївочки, славлячи Весну і Бога.
Великдень.Це свято весняного воскресіння, оновлення природи, духовного очищення, цеВеликий День повороту сонця. Ритуальне дерево Нового року – ялинка, а весни –верба. Великодня Верба – Прадерево життя.
Великдень– початок хліборобського року. Християни святкують Великдень як воскресінняСина Божого Ісуса Христа.
«ХристосВоскрес! Христос Воскрес!
Радістьнебо нам являє,
Паскакрасна нас вітає.
Радуйтеся,люди нині,
Богдав щастя всій родині,
Богдав радість із небес –
ХристосВоскрес!»
Зіслів: «Христос Воскрес!» і відповіді: «Воістину воскрес!» вже скільки віківпочинається це світле свято. «На Великдень червоне яєчко славиться», — казали внароді. Яйце – символ життя на землі: і пасочка печеться – тіло Боже.Збирається Великодній кошичок, в який входить, окрім Паски, яєчок (крашанок чиписанок), шинка, ковбаса, хрін, масло, сир і посвячується він у церкві після СлужбиБожої. А згодом біля церкви діти водять веснянки та гаївки, прославляючи святеВоскресіння Сина Господнього Ісуса Христа і відродження самої природи, перемогидобра над злом.
Маленькідіточки, тримаючи у руках дерев’яні писаночки, співають:
«Куда-кудак,куд-кудак,
Знеслаяйце як кулак»,
Астарші:
«Ой,Марічка писанки писала,
НаВеликдень дітям дарувала
Горив них високі і смереки,
Світвід них дивується далекий…»
Аякі чудові гаївки! «Хто видав, хто чував Соломію на торзі», «Купса», «Подоляночка»,«Жучок»:
«Ав нашого Жучка золотая ручка:
Грай,Жуче, грай, небоже,
Найти Господь допоможе
Грай,Жуче, грай!
Ав нашого Жученька золотая рученька:
Грай,Жуче, грай, Жучеой, грай, Жуче, грай, небоже,
Найти Господь допоможе.»
Дужебагато варіантів кожної гаївки, в кожній місцевості співають по своєму. Цікавізабави із писанками та крашанками «Навбитки», «В котка», «Хованки»,«Діставалки», «Хто далі покотить писанку», «Чия писанка сильніше», «Покрутияйце».
Щена Великодні свята, перед тим, як має зійти сонце, люди відчиняли усі віконця,відхиляли фіранки на вікнах і усували все, що не пропускало до хати чародійногопроміння великоднього сонця, що за народними традиціями і віруваннями приноситьу дім щастя і здоров’я.
ПісляСлужби Божої та освячення розходилися по домівках, гостях, христосуючисьдорогою з усіма зустрічними та обмінюючись писанками та крашанками. Великдень,як і Різдво – сімейне свято.
Великоднєгаювання (грища та розваги) відбуваються переважно протягом перших трьохвеликодневих днів, продовжується на Проводи (тобто наступного тижня).
IІІ.Заключна частина. Від народознавства до свідомого патріотизму
Виховуватисвідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитини комплекс певнихзнань, особистісних якостей і рис характеру, що є основою спеціального способумислення та спонукальною силою у повсякденних діях, вчинках, поведінці, йдетьсяпро:
патріотичнусвідомість, громадянську відповідальність і мужність, громадську ініціативністьта активність, готовність працювати для розквіту батьківщини, захищати її,підносити її міжнародний авторитет;
повагудо конституції, законів української держави, прийнятих у ній правових норм,сформовану потребу в їх дотриманні, високу правосвідомість;
досконалезнання державної мови, постійну турботу та піднесення її престижу йфункціонування в усіх сферах суспільного життя й побуту;
повагудо батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомленнясвоєї належності до нього як його представника, спадкоємця та наступника;
дисциплінованість,працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;
фізичнудосконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;
гуманність,шанобливе ставлення до культури, вірувань, традицій та звичаїв іншихнародностей, що населяють Україну.
Щобдіти стали народом, традиціями їх треба виховувати (а це покликана забезпечитинезалежна Українська держава), необхідно аби вони за час навчання, виховання всім’ї, дошкільному закладі, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідногонароду, глибоко перейнялися його національним духом, способом мислення і буття.Адже нація – це насамперед сукупність різноманітних духовних прикмет (Ю.Липа)та природних (біологічних, психічних), історично зумовлених ознак «тіла, душі,розуму» (К.Ушинський), тобто психології, характеру, інтелекту певноїкультурно-історичної спільноти людей. Зрозуміло, що всі ці якості требавиховувати в дітей з опорою на ті засоби, методи, способи, традиції, яківироблені народом впродовж усього історико-культурного розвитку, тобто назасадах українського народознавства (українознавства).
Педагогічнийаспект народознавства спрямований на те, щоб діти розумом і серцем засвоїлинародну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культуру,оволодівали вміннями та навичками трудової діяльності, фізичного вдосконаленнятощо.
Українськенародознавство – це чітка система високоефективних ідей, принципів і методів,доступних та емоційно наснажених засобів, прийомів і форм роботи з дітьми.Зокрема, народознавчі принципи визначають вихідні положення, згідно з якимиорганізовується навчально-виховний процес. Ось деякі з них:
Принциппріоритетності української національної ідеї у вихованні.
Упреамбулі Конституції України, в Декларації про державний суверенітет України,Акті проголошення Незалежності України, Законі України «Про дошкільну освіту»та в інших державних документах визначено головну ідею українського народу –побудову Української незалежної держави.
Самецю ідею покладено в основу навчально-виховного процесу в закладах освіти. На їїзасадах побудовано Державну національну програму «Освіта» (Україна ХХІ століттястворена», нова навчальна та виховна програма «Я у світі», розробляютьсяконцепції, готується нове покоління підручників і посібників, обґрунтовуютьсянові виховні системи. Вона є основоположним принципом громадського виховання іпередбачає формування національної свідомої особистості людини, гідної своєїдержави.
Принциппоєднання національного та загальнолюдського у вихованні.
Специфічнонаціональне і загальнолюдське не альтернативні, а взаємозв’язані аспекти впроцесі пізнання дитиною особливостей життєдіяльності свого етносу, в їїдуховному розвитку та становленні як громадянина. Саме усна й писемна творчістьнароду, його культурні традиції, мистецтво, мова, національні за своєю сутністюі змістом, водночас вбирають у себе елементи загальнолюдської культури, їїцінності і ідеали. Національне не виключає загальнолюдського.
Принципсистематичності й неперервності виховання.
Вінзабезпечує послідовність і наступність прилучення дітей до духовності народу,формування цілісної особистості зі стійкими громадянськими й патріотичнимиякостями.
Енциклопедієюжиття, праці, побуту, дозвілля народу є народний календар. Кожна дата, свята, зазначенів ньому, — це традиції і звичаї, які найтісніше пов’язані з природою рідноїмісцевості та трудовою діяльністю людини.
Народнітрадиції, звичаї та обряди, об’єднуючи минуле й майбутнє народу, старші імолодші покоління, інтегрують людей у високо розвинену сучасну націю.
Традиціїє основою виховання, головним механізмом формування якостей особистості.Органічна паралель природа – людина незмінно проходить крізь усі види та жанриукраїнського фольклору. Природа є джерелом енергії, добра. Її краса справляєвеликий вплив на формування духовного світу людини.
Могутнімзасобом впливу на дитину є усна народна творчість.
ВИСНОВОК
Отже,і перед нами, педагогами, стоїть завдання надзвичайної ваги – виховатигромадянина – патріота своєї Батьківщини, культурну, освічену людину, яка гіднапредставлятиме свою державу у всесвітній спільноті. Виконання цього завдання доснаги нашим педагогам. Музичний світогляд дітей значно поширюється завдякизнань народних звичаїв, обрядів, традицій, героїчного минулого та чіткогоперспективою світлого майбуття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. [«Народознавствов дошкільному закладі» О.П.Макаренко]
2. [«Бібліотекавихователя дитячого садку», №3-4/2004 р.]
3. [«Дошкільневиховання» №8, 2001 р.]
4. [«Пісняпро рушник», Київ, «Веселка», 1991 р.]
5. [«Чом,чом, чом, земля моя» Київ, «Веселка», 1990 р.]
6. [«Дошкільневиховання» №12, 2003 р., вид. «Світичі», 2003 р.]
7. [«Дошкільневиховання» №8, 2002 р.]
8. [«Барвінок»№2, 1991 р.]
9. [«Дошкільневиховання» №8, 2003 р.]
10. [«Новарадість стала» Київ, «Веселка», 1991 р.]
11. [«Вийди,вийди, Іванку», Київ, «Веселка», 1993 р.]
12. [«Дошкільневиховання» №3, 2000 р., вид. «Світич»]
13. [«Палітрапедагога» №2, 2007 р., вид. «Світич», стор.3]
14. [«Кращімузичні вправи та ігри», вид. Харків, видавнича група «Основа», 2009 р.,стор.142]
15. [«Колисковіі не тільки» Леся Горова, вид. Тернопіль «Джура», 2008 р., стор.4]
16. [«Дзига»В.Семеренський, П.Черемський, вид. «Друк» Харків, 1999 р., стор. 366; 128-136]
17. [«Українськенародознавство» Є.Ф.Лозинська, Львів, «Оріяна Нова», 2008 р. стор. 151, стор.111-136]
18. [«Дитячіпісні та речитативи», Академія наук України, Інститут мистецтвознавства,фольклору та етнографії ім. М.Рильського, 1991 р.]
19. [«Земляде народилися і ростем» Провозюк Г.Г., Тернопіль, «Мальва-ОСО», 2007 р., стор.20-27]
20. [«Веселісвята для малят» Провозюк Г.Г., Тернопіль, Мальва-ОСО», 2007 р., стор.7-8]
21. [«Люлі,люлі, люліса» Київ «Веселка» 1992 р. стор.3]