Психолого-педагогічні основи розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів на прикладі уроків курсу "Я і Україна"

Міністерствоосвіти і науки України
Тернопільськийнаціональний педагогічний університет
іменіВолодимира Гнатюка
Кафедра природничих і математичних
дисциплін початкового навчанняКурсоваробота
Психолого-педагогічні основи розвиткупізнавальних інтересів молодших школярів на прикладі уроків курсу
«Я і Україна»
Виконала:
студентка 31 групи (заочної форми навчання)
факультету підготовки вчителів початкових класів
Вознюк Наталія Анатоліївна
Науковий керівник:
кандидат педагогічнихнаук,
доцент кафедриприродничих
і математичних дисциплін початковогонавчання
Жаркова Ірина Іванівна
Тернопіль-2009

Зміст
 
1. Сутність пізнавальних інтересів та їхроль у навчально-виховному процесі початкової школи
2. Вікові особливості учнів молодшогошкільного віку
3. Сучасний урок природознавства з поглядузабезпечення пізнавальних інтересів
Список використаної літератури
 

1.Сутність пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесіпочаткової школи
Інтересє могутнім засобом успішного навчання й виховання, необхідною умовою досягненняпозитивних результатів.
Розглянемо,як у психолого-педагогічній літературі розкривається природа інтересу, тобтойого сутність, структура, взаємозв’язки з окремими компонентами навчальногопроцесу.
Інтерес— це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ,подій навколишньої дійсності. Тут вступають в єдності об’єкт інтересу, що маєзахоплюючі, привабливі сторони, і суб’єкт, для якого ці сторони життєво важливі[73].
Іншимисловами, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, захотіти негайнозрозуміти, що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповідіна ці запитання, не відступити перед труднощами, а отримавши відповідь, зновупрагнути вперед, у незвідане — все це, разом узяте, і є інтерес. Інтересемоційний, він дарує радість творчості, радість пізнання, він міцно пов’язанийз гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам’яттю, мисленням іволею. Інтерес ґрунтується на орієнтувально-дослідницькому рефлексі. І.П. Павловвдало назвав його рефлексом «Що таке?».
Пізнавальнийінтерес — вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється впрагненні до пізнання об’єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; маєвибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання [73].
Динамічність,поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибокихзв’язків, оволодіння закономірностями є характерними ознаками пізнавальногоінтересу.
Зсамого початку навчальної діяльності дітей значно змінюється спрямованість їхніхінтересів. Дослідження Л.І. Божович [12], М.Ф. Морозової [60], П.І. Размислова [69]та інших психологів показують, що наприкінці дошкільного періоду внаслідокосвітньо-виховної роботи в дітей звичайно виникає нова вища потреба — вчитися.У зв’язку з цим з’являється інтерес до школи, до навчання, до всього шкільногожиття.
Вивчаючипізнавальні інтереси молодших школярів, учені переконалися, що дитячізахоплення дуже різні. Зокрема, у дослідженнях Н.М. Бібік [8], Л.К. Нарочної [62]встановлено, що діти виявляють великий інтерес до предметів і явищ природи. Цевидно із численних запитань, з якими вони звертаються до дорослих і вчителів.Так, виходячи із своїх знань про утворення різних предметів і пов’язуючи їх зявищами природи, учні запитують: «З чого Сонце зроблено? Хто зробив Сонце?»Дітей цікавить величина і склад нашої планети: «Чи велика Земля? Хто її зробив?З чого складається Земля?» Багато запитань пов’язано з бажанням розширити своїзнання про воду: «Чому вода буває тепла і холодна? З чого вона? Звідки беретьсявода в річках?» Великий інтерес учні початкових класів виявляють до живихістот. Їх приваблює можливість набувати знання в процесі пізнавальноїдіяльності.
Характеризуючиособливості пізнавального інтересу, Г.І. Щукіна [86] визначає такі його істотніознаки:
·         інтелектуальну спрямованість пошуку нового в об’єкті, прагненняознайомитися з предметом ближче, пізнати його глибоко і всебічно;
·         усвідомлене ставленнялюдини до предмета свого інтересу ідо завдання, що стоїть перед нею в пізнанні цього предмета;
·         емоційну забарвленість: інтерес завжди пов’язаний збажанням щось дізнатися, радістю пошуку, гіркотою невдачі і торжествомвідкриттів;
·         вияв у вольовій дії: інтерес спрямовує зусилля людини на відкриттянових сторін і ознак предмета.
У ційхарактеристиці привертає увагу емоційна забарвленість і дієвість інтересу, якийстає значущим мотивом поведінки школярів.
Інтересимолодших школярів відзначаються такими характерними особливостями:
Øнаслідувальністю (випадковістю виникнення);
Øнепостійністю, короткочасністю легкою і безпричинною зміною;
Øповерховістю (цікаві лише зовнішні факти, зокрема яскраві,незвичайні, заглиблюватися в суть — непривабливо);
Øблизькістю власному життєвому досвіду;
Øрозкиданістю (учень цікавиться багатьма зовсім різними галузямизнань, без усякого їх зв’язку; діти ставлять безліч запитань, далеко виходячиза межі навчального матеріалу);
Øспрямованістю на найближчий результат (Розв’язав задачу чи ні?Скільки помилок зробив? Яку оцінку поставив учитель?) [27.].
Протягомпершого року навчання діти починають дедалі більше цікавитися окремимипредметами, явищами природи і подіями з життя людей. У школярів виникає безлічзапитань, пов’язаних із змістом навчальних предметів і з різними подіямисуспільного життя. Політ у космос, операція на серці, вибух у шахті — усевикликає в дітей жвавий інтерес.
Наоснові інтересу до навчальної діяльності в дітей формуються спеціальнопізнавальні інтереси, тобто потяг до пізнання нового в межах певногонавчального предмета.
ДослідженняН.М. Бібік [8], Н.Г. Морозової [61], П.І. Розмислова [69], Г.І. Щукіної[84;85;86] та інших авторів показали, що пізнавальні інтереси у школяріввиникають і закріплюються залежно від кількох умов. Зокрема:
1. Правильнеспіввідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавальногоінтересу у дітей. Це означає, що школярі повинні мати якісь знання про явищаприроди, що спричинить глибший інтерес до предмета. Вчитель повинен уміти встарому, відомому показати новий зміст: ознаки, властивості, відношення зіншими об’єктами. Наприклад, інтерес до кита в дітей помітно зростає, коли вонидізнаються, що тварина важить в середньому 112 тонн; щоб його зрівноважити,треба на другу шальку терезів поставити 36 слонів. Серце кита важить 600-700кілограмів, мозок — 2,5 кілограма, а язик — 3 тонни.
2. Можливістьвикористати свою ініціативу, свою активність для творчого перетворення предметапідвищує інтерес учня до роботи.
3. Інтерес виникає іпідтримується досягнутим успіхом діяльності.
4. Величезнезначення для підвищення інтересу має відкриття для дітей практичноговикористання виучуваного матеріалу, його застосування в житті людей. Наприклад,діти з більшим інтересом починають вивчати трави, коли дізнаються про їхлікувальні властивості; кругообіг води в природі привертає увагу дітей іпороджує багато запитань про посуху, зливи, грози і град тощо.
5. Інтерес дітей донавчального предмета зростає тоді, коли вони бачать, що вчитель — це людина,захоплена своєю роботою і володіє майстерністю передавання знань дітям, вмієцікаво, повно, яскраво викладати навчальний матеріал.
6. Формуваннюнавчальних і пізнавальних інтересів значною мірою сприяє позакласна іпозашкільна робота.
Здругої половини першого року навчання дитини в школі в її життя входить художнякнижка. Дитина не тільки слухає, як її читають дорослі, вона починає читатисама. І як тільки подолано труднощі в оволодінні технікою читання, дітипочинають дедалі більше захоплюватися новим для них видом діяльності. Читаннярозкриває перед дітьми безліч нових галузей життя природи і людей у їхсьогоднішньому, минулому і майбутньому. Дослідження Н.М. Житомирової, О. Хузе,Н.М. Свєтловської, Н.М. Дружиніної показують, що учнів 1-2 класів цікавлять,насамперед, сюжетний бік літературного твору, передусім дії людей або тварин, івипадки, які відбуваються з героями. У дітей виникає живий інтерес до книжки.Вже в початковій школі величезна роль у розвитку пізнавальних і навчальнихінтересів належить науково-пізнавальним книгам, читаючи які діти дізнаютьсябагато нового про людей минулого і сучасності, про тваринний і рослинний світ,техніку і т. ін.
Спірнимє питання про те, як позначаються на пізнавальних інтересах маленького школяра,що формуються, зусилля, спричинені потребою розв’язати складні завдання. Деякідослідники, зокрема П.І. Размислов, вважають, що молодших школярів цікавитьлегка справа, яка не потребує напруження. Складний зміст не викликаєпозитивного ставлення і бажання пізнати його глибше й повніше. Ці результатипотребують уточнення. Вони розбігаються з даними, одержаними іншимидослідниками. Наприклад, М.Ф. Морозова [60] зазначає, що школярів не задовольняютьуроки, побудовані на основі легких завдань. Навіть учні 1-2 класів (75-85 %)віддають явну перевагу складним (посильним) завданням. Легкі завдання, що непотребують розумового зусилля, породжують нудьгу і не приваблюють уваги.Спочатку інтерес учнів спрямовується на пізнання нових для них фактів, явищ.Потім дедалі більший інтерес виявляють школярі до тих різноманітних ознак явищі, зокрема, їх взаємозалежностей та зв’язку, які учні розкривають, засвоюючинавчальний матеріал. Такий інтерес розвивається особливо тоді, коли вчительзалучає учнів до здійснення маленьких відкриттів.
Яскравовиявлена потреба молодших школярів в активній розумовій діяльності мобілізує їхнійпізнавальний інтерес. Якщо зміст і організація повсякденної навчальної роботишколяра задовольняє цю потребу, інтерес до навчальної роботи підсилюється ізростає. Це чітко показали спеціальні дослідження учених Л.В. Занкова [34],Н.О. Менчинської [56], Г.О. Люблінської [53] та інших, а також досвід навчаннямолодших школярів за новими програмами.
Запорукоюефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів єрезультативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованістьрозумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природженихзадатків учнів тощо. Л.В. Артемова справедливо зазначає: «Щоб навчання булолегким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даномуетапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально – зацікавлено,з найменшими труднощами» [3]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу нарезультативність навчання в початкових класах.
Упсихологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальнихдосліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі(Н.М. Бібік [8], Г.С. Костюк [44]О.Я.Савченко[ 73], О.В. Скрипченко [76] таінші). Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання впроцесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідністьперегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні факторинавчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення дознань, науки, взагалі, й до навчальної діяльності, зокрема, неможливе безрозвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі,категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальна діяльність для неї позбавлена життєвогозмісту.
Оскількиінтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об’єкти і явищанавколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного видудіяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їху потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об’єкта інтересу, яка зфізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головногомозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитинавсе засвоює швидко. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалізосередженішою, з’являються роздуми, що спонукають певні дії.
Аналізуючизміст пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі, можназробити такі висновки:
1. Ефективністьнавчання учнів значною мірою залежить від його мотивів. У системі мотивівучіння важливе місце посідають навчальні, зокрема пізнавальні, інтереси дітей.Від їх наявності залежить дієвість й інших мотивів учіння, які називають«соціальними мотивами» (почуття обов’язку, усвідомлення необхідності тажиттєвої важливості освіти тощо) Проте не завжди навчання спонукається інтересомучнів до нього як до діяльності, що негативно відбивається на якості засвоєннядітьми знань, умінь і навичок. Щоб запобігти цьому, треба спеціально вивчатинавчальні пізнавальні інтереси учнів, фактори, що обумовлюють їх, та шляхиформування інтересу в процесі навчання.
2. Дослідженняпоказали, що зміни у структурі та функції пізнавальних інтересів спричиняютьперебудову всієї структури навчальних інтересів. Пізнавальні інтереси, на якінасамперед впливає навчання, проходять складний шлях розвитку. Так, у 1-2 класахінтерес учнів до навчальних занять має переважно безпосередній характер. Вінвиявляється в зацікавленості учнів змістом навчальної діяльності, новизноюоб’єктів пізнання, можливістю спілкування з ровесниками. Навчальна діяльністьприваблює дитину передусім як процес, що дає їй можливість виявити своюактивність. У процесі виконання різних навчальних завдань інтерес до практичнихзанять на уроці поступово переходить у складні форми інтересу до розумовоїроботи, необхідної для їх виконання, і до самого змісту пізнавальноїдіяльності. В яскравій формі цей інтерес починає виявлятися в учнів 3-4 класів.
3. Дослідженняпоказали, що формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідноюумовою шкільного навчання. Не випадково інтерес образно порівнюють зкаталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що даєзмогу учням асимілювати основи наук. Інтереси змінюють психічний світ дитини.Інтерес до справи і пов’язаний з ним бадьорий і хороший настрій учня підвищуєпродуктивність його пізнавальної діяльності, рівень логічного мислення,полегшує розв’язання більш складних, ніж звичайно, навчальних завдань. Інавпаки, відсутність інтересу, безперспективність знижує успішність роботи.
 

2.Вікові особливості учнів молодшого шкільного віку
Засучасною класифікацією молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від6-7 до 10-11 років. Основою для визначення вікових меж цього періоду є часнавчання дітей у початковій школі, зокрема нижня межа пов’язана з переходом донавчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. Найбільш характерноюобставиною цього періоду є те, що дошкільник стає школярем. Цей період маєвеличезні нові можливості для психічного та особистісного розвитку дитини.
Протягоммолодшого шкільного віку відбувається подальший ріст і розвиток організмудитини. Кістково-м’язовий апарат молодших школярів відзначається гнучкістю,оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігтиможливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається накровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм дитини. Далі розвиваєтьсям’язова система молодших школярів. Збільшується маса всіх м’язів щодо маситіла, що сприяє зростанню фізичної сили у дітей, підвищується здатністьорганізму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м’язи кисті руки розвиваютьсяповільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, проте ще недосконалокоординують рухи, здійснювані дрібними м’язами. Першокласникові важко писати вмежах рядка, координувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які викликаютьшвидку втому. Тому в 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімаютьнапруження дрібних м’язів пальців і кисті. З часом школярі набувають здатностірозподіляти навантаження на різні групи м’язів. Рухи їх стають більшкоординованими, точними, удосконалюється техніка письма. Діти цього вікудихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливоважливо, щоб у класі було чисте повітря. Продовжується ріст серцевого м’яза.Артерії у школяра пропорційно дещо ширші, ніж у дорослого, і саме циммоделюється особливість артеріального тиску. Частота серцевих скорочень умолодшого школяра стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливомрізних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Маса мозкупершокласника наближається до маси мозку дорослої людини. Відбуваєтьсяморфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, щостворює можливості для цілеспрямованої довільної поведінки, планування івиконання програм дій. Зростає функціональне значення другої сигнальноїсистеми, слово набуває узагальнюючого значення, як і у дорослої людини. Умолодших школярів підвищується рухливість нервових процесів, що дає їм змогушвидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. Спостерігається більша,ніж у дошкільнят, урівноваженість процесів збудження та гальмування, хоча першіпереважають. Нервова система молодших школярів характеризується високоюпластичністю, тобто здатністю фіксувати впливи середовища та готовністю реагуватина них. Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі і синтезі вражень відзовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв’язків, у виробленні нових дій таоперацій, у формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинуті всіоргани чуття, але деякі з них мають свої особливості. Зокрема, очі, завдякипластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від позипід час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органу зорумолодших школярів і не виправляти їх постави, то це може призвести допідвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й докороткозорості.
Початокшкільного навчання знаменує собою зміну всього способу життя дитини. Цепринципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. По-перше, дитинапочинає виконувати суспільно-важливу діяльність, — вона вчиться, і значущістьцієї діяльності певним чином оцінюється оточенням. Перехід до шкільного життяпов’язаний, головним чином, зі зміною типу провідної діяльності з ігрової нанавчальну. По-друге, шкільне життя вимагає систематичного та обов’язковоговиконання низки правил, обов’язкових для всіх, котрим підпорядковуєтьсяповедінка дитини в школі. Підпорядкування цим правилам вимагає від дитинивміння регулювати свою поведінку, висуває суттєві вимоги до довільностідіяльності, вміння підпорядковувати її свідомо поставленим цілям. Таким чином,відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної досвідомо-вольової. По-третє, зміна соціальної ролі дитини, поява новихобов’язків накладає відбиток на стосунки з однолітками і вчителями. Усе життя вшколі пов’язане з особистістю вчителя, а його позиція стосовно дитинивідрізняється від позиції батьків чи вихователя дитячого садка. Стосунки зучителем складаються в процесі навчальної діяльності та є жорсткорегламентованими організацією шкільного життя, більш діловими і стриманими. Узв’язку з цим для вчителя дуже важливо мати правильне уявлення про особистістьучня в перші дні навчання та допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.
Такимчином, перехід дитини з сім’ї та сімейного виховання в школу, в системушкільного навчання і виховання — важливий, складний і важкий процес за багатьмапоказниками.
Умолодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людськіхарактеристики пізнавальних процесів (сприймання, увага, пам’ять, уява,мислення і мова), необхідність яких пов’язана зі вступом до школи. З«натуральних» ці процеси наприкінці молодшого шкільного віку повинні стати«культурними», тобто перетворитись у вищі психічні функції, пов’язані з мовою,довільні та опосередковані (за Л.С. Виготським). Цьому сприяють основні видидіяльності, якими переважно зайнята дитина цього віку у школі і вдома:навчання, спілкування, гра та праця.
Розглянемо,в чому полягають найважливіші зміни, які за період молодшого шкільного вікувідбуваються зі сприйманням, увагою, пам’яттю, мовою і мисленням дитини.
Швидкийсенсорний розвиток дитини в дошкільному віці призводить до того, що молодшийшколяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівеньгостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета. Процес навчанняставить нові вимоги до сприймання школяра. У процесі засвоєння навчальноїінформації необхідна довільність і усвідомлення перцептивної діяльності учнів, вонисприймають різні зразки, згідно з якими повинні діяти. Довільність іусвідомленість дій тісно взаємопов’язані і розвиваються одночасно. Спочаткудитину приваблює сам предмет і, в першу чергу, його зовнішні яскраві ознаки.Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньомуголовне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесінавчальної діяльності. Робота вчителя завжди повинна бути спрямована нарозвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділятисуттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальноїдіяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить дорозвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковостісприймання — вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже наприкінці1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, яківиникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжуєвчити учнів «технології» сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування,порядок виявлення особливостей. Усе це стимулює подальший розвиток сприймання.З’являється спостереження як спеціальна діяльність, розвиваєтьсяспостережливість як риса характеру.
Увагау молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо у 1-2класах, сильною і конкурентною щодо неї залишається мимовільна увага. Напочатку навчання молодшого школяра приваблює лише зовнішній бік речей. Цезаважає йому проникнути в їх сутність (подій, явищ), ускладнює самоконтроль задіяльністю. Формуванню довільної уваги сприяє чітка організація дій, якими дитинаможе керувати самостійно і при цьому постійно себе контролювати. Це може бутиспеціально організована перевірка помилок, зроблених особисто або іншимишколярами. Так поступово молодший школяр вчиться керуватись самостійнопоставленою метою, тобто довільна увага стає провідною. Із розвитком довільноїуваги розвивається мимовільна, яка пов’язана тепер не з яскравістю і зовнішньоюпривабливістю предмета, а з потребами та інтересами дитини, які виникають уході навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці розвиваються обсяг істійкість, переключення і концентрація уваги. Однак і тут увага дитини щезберігає певні ознаки «дитячості». Свої найбільш досконалі риси увага дітейвиявляє лише тоді, коли предмет чи явище, що безпосередньо привернули увагу,особливо цікаві для них. Увага молодших школярів тісно пов’язана із значущістюдля них навчального матеріалу. На початку навчання в школі увага ще досінестійка. Зміцнюючи її, вчителю слід пам’ятати, що в 1 і 2 класах стійкістьуваги вища при виконанні молодшими школярами зовнішніх дій і нижча – привиконанні розумових. Саме тому слід чергувати розумові завдання і завдання зіскладання схем, рисунків, креслень. У молодших школярів слабо розвиненийрозподіл уваги. Особливо яскраво невміння розподіляти увагу проявляється підчас написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила,використовувати їх і писати. Але вже на час закінчення 2 класу спостерігаютьсяпомітні зрушення в удосконаленні цієї властивості, якщо вчитель на уроці, абатьки вдома так організують навчальну роботу, щоб діти вчилися контролюватисвою діяльність і одночасно стежити за виконанням кількох дій. У молодшихшколярів недосконалою є і така важлива властивість уваги, як переключення. Напочатку навчання у них не сформовані навчальні вміння та навички, що й заважаєшвидко перейти від одного виду навчальних занять до іншого. Однак удосконаленнянавчальної діяльності вже на кінець 1-го і початок 2-го класу призводить доформування уміння переключатись з одного етапу уроку на інший, від однієїнавчальної роботи до іншої. Усі ці особливості слід врахувати при організаціїнавчання в початковій школі.
Молодшийшкільний вік характеризується значними якісними змінами, що відбуваються урозвиткупам’яті дитини. Це, власне, сензитивний період розвиткупам’яті. Під впливом навчання у молодшого школяра формується логічна пам’ять,яка відіграє основну роль у засвоєнні знань. У цей період учні частіше вдаютьсядо спеціальних прийомів запам’ятовування. Навчання дітей мнемічним діям повинноздійснюватися у два етапи. На першому з них діти повинні оволодітимислительними операціями, які потрібні для запам’ятовування і відтворення матеріалу,а на другому — навчитись користуватися ними як засобами запам’ятовування урізних ситуаціях. Активному розвитку пам’яті дітей у перші роки навчання сприяєрозв’язання спеціальних мнемічних завдань, які виникають перед дітьми увідповідних видах діяльності. У молодшому шкільному віці значно підвищуєтьсяздатність заучувати і відтворювати, зростає продуктивність запам’ятовуваннянавчального матеріалу. В учнів 2-4 класів зростає міцність запам’ятовування. Звіком у молодших школярів підвищується точність упізнавання запам’ятованихоб’єктів. Розвитку пам’яті сприяє вивчення віршів, виконання завдань наспостереження, розповіді тощо. Основна лінія розвитку пам’яті молодших школярівполягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам’ятовування,образної та словесно-логічної пам’яті. Відбувається інтенсивний розвитокдовільної пам’яті, довільного запам’ятовування і відтворення. Розвитокдовільної пам’яті не означає послаблення мимовільних видів запам’ятовування.Тому вчителеві необхідно використовувати обидва види пам’яті. Довільнезапам’ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли матеріал, що запам’ятовуєтьсястає змістом активної діяльності школярів.
Основнатенденція у розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивнихїї форм до творчої переробки уявлень, від простого логічного їх комбінування допобудови нових образів. У молодшому шкільному віці зростає вимогливість дитинидо витворів власної уяви, збільшується швидкість утворення образів фантазії.Розвиток уяви молодшого школяра залежить від роботи вчителя із збагаченнясистеми тематичних уявлень на уроках. У результаті його постійних зусиль урозвитку уяви молодшого школяра відбуваються зміни: спочатку образи уяви вучнів розпливчасті, нечіткі, але згодом вони стають більш точними і чіткими;спочатку в образі відображаються тільки декілька ознак (переважно несуттєві), адо 3-4 класу кількість відображених ознак значно зростає (серед них переважаютьсуттєві). Перетворення образів уяви спочатку незначне, а до 3-4 класу, колиучень отримує значно більше знань, образи стають більш узагальненими таяскравими, діти вже можуть змінити сюжетну лінію оповідання. На початкунавчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет(наприклад, при читанні чи розповіді — опора на малюнок), а далі розвиваєтьсяопора на слово, оскільки саме воно дає школяреві можливість подумки створитиновий образ. Завдяки розвитку у дитини здатності керувати своєю розумовоюдіяльністю уява стає все більше керованим процесом, а і її образи пов’язуютьсяіз задачами, які ставить перед молодшим школярем зміст навчальної діяльності.Усі названі особливості створюють основу для розвитку процесу творчої уяви, вякій велику роль відіграють спеціальні знання молодших школярів. Ці знаннястають основою для розвитку цього виду уяви й процесу творчості у наступнівікові періоди життя школяра.
Мисленнямолодших школярів найчастіше характеризується як конкретно-образне. Алеводночас у його структурі все більше зростає роль абстрактних компонентів. Підвпливом навчання у мисленні молодших школярів змінюється співвідношення йогообразних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Процес навчаннястимулює розвиток абстрактного мислення. Учні першого і частково другого класівзастосовують переважно практично-дійовий та образно-мовленнєвий аналіз. Участини учнів другого і в більшості учнів третього та четвертого класів аналізстає систематичним. Об’єктом аналізу є предмети, явища тощо. Рівень аналізу йсинтезу у молодших школярів залежить не тільки від їхнього загального розвитку,а й від предметів, які є об’єктом цих дій. Аналіз і синтез поєднуються упорівнянні об’єктів. Порівняння молодших школярів також має свої особливості.Спочатку у порівнянні учні легко виділяють відмінності і важче – подібність.Далі поступово виділяється та порівнюється подібність. Процес порівняннявимагає систематичного і тривалого навчання школярів. Абстрагування молодшогошколяра характеризується тим, що суттєвими ознаками вважаються зовнішні,яскраві. Діти легше абстрагують властивості предметів, ніж зв’язки івідношення. Узагальнення, особливо в 1 класі, характеризуєтьсяусвідомленням тільки деяких ознак, оскільки школяр ще не може проникнути в сутністьпредмету. В учнів 2 класу удосконалюються способи узагальнення. Умовоюуспішного розвитку узагальнень є систематичне виконання завдань на групування йузагальнення наочних даних, а також словесно означених об’єктів. У молодшомушкільному віці відбувається усвідомлення дітьми власних мислительних операцій,що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У процесі навчаннярозвиваються такі якості розуму, як самостійність, гнучкість, критичність таін.
Перехіддо шкільного навчання призводить до поглиблення і розширення змісту дитячогомислення, що виявляється в збагаченні змісту наявних і формуванні нових понять.Наукові поняття, які засвоює дитина в школі, відрізняються від життєвих уявленьперш за все тим, що дають наукову картину світу. Те, що дитина раніше сприймалапереважно чуттєвим шляхом і фіксувала у своєму мисленні суто емпірично, — якоб’єкт із відомим набором ознак, — тепер отримує наукове осмислення. Зпереходом до школи відбувається перехід від безпосередньо чуттєвого сприйманнясвіту до «надчуттєвого», тобто вираженого в абстрактних поняттях. Цей перехідзабезпечує включення дитини в більш широку соціальну мотивацію діяльності черезформування у неї уміння вчитися. У навчальній діяльності дитина підкерівництвом вчителя оперує науковими поняттями, засвоює їх. Результатом цьогоє зміни в особистості дитини, розвиток її здібностей, перш за все, здібностіоперувати поняттями. У зв’язку з цим змінюється і вид мислення — воно стаєпонятійним.
Такимчином, молодший шкільний вік — вік інтенсивного психічного, насамперед,інтелектуального та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають у цейперіод (довільність, усвідомленість та опосередкованість психічних функцій тапроцесів, внутрішній план дій, усвідомлення особистісних змін), створюютьпередумови для переходу молодшого школяра у наступний віковий період.
Длятого щоб успішно реалізувати особистісно орієнтоване навчання вчитель повинендобре знати особливості індивідуально-психологічного та вікового розвиткудитини. У процесі навчання важливо не тільки озброювати учнів певним запасомзнань, способів дій, але й формувати у них критичне ставлення до своїхможливостей і успіхів, учити контролювати власні дії в навчально-пізнавальнійдіяльності.
 
3.Сучасний урок природознавства з погляду забезпечення пізнавальних інтересів
Середпедагогічних якостей учителя важливими є вміння збудити в учнів інтерес дознань. І не тільки збудити, а й задовольнити його.
Протягомтривалого часу в нашій країні була поширеною класно-урочна система навчання,яка дозволяла вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентомцієї системи є урок. Це частина навчального процесу, яка є викінченою всмисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежитьефективність навчального процесу.
Найчастішеуроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу іхарактеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів іправил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів ізурахуванням їхніх інтересів та потреб.
Такіуроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчальногопроцесу. Стандартні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів.Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилася тенденція дозниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появоюнестандартних (нетипових) уроків, головною метою яких є пробудження інтересушколярів до навчальної діяльності [27].
Сьогоднізамало «давати знання». З перших днів у школі дитину треба вчити вчитися, вчитидумати, вірити в розум дитини, її можливості, в її право здобувати знаннярадісно. Логічна завершеність, поєднання традиційних методів навчання ізсучасними технічними засобами, емоційність, активність психічної діяльності якучителя, так і учнів — усе це є істотними ознаками сучасного уроку.
Нестандартнийурок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури.Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого ісформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу,традиційних методів, видів роботи [74].
Особливістьнестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке бвикликало зацікавленість учнів. Сприяло їхньому оптимальному розвитку йвихованню.
Длянестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання —оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутностіявищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організуватидіяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а вінкерував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.
Порівняноіз звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок максимально стимулюєпізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання наньому спрямоване на підвищення якості їхніх знань, формування працьовитості,цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь.(див. додаток Г)
Крімцього, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття.Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровоюдіяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроківвідзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їхчасто визначають як «урок-гра», «урок-змагання», «екологічна гра в завданнях»тощо [75].
Водночасне слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи в школі: вонине завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів,високою результативністю, властива їм і велика витрата часу.
Істотноважливе значення для нестандартного уроку має організаційна форма навчання. Зцього погляду їх поділяють на такі типи:
1.        уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типуКВК). Такі уроки передбачають поділ дітей на групи, що змагаються між собою;проведення різноманітних конкурсів та оцінювання їх результатів;
2.        уроки громадського огляду знань (уроки-заліки,уроки-конференції, уроки взаємного навчання) До них звертаються, щоб оцінитинайскладніші розділи навчальної програми. Ці уроки спонукають до активноїпізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їхнаприкінці вивчення розділу, наприкінці семестру чи навчального року;
3.        уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути,конференції, телеуроки). Вони передбачають самостійне опрацювання матеріалу,підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення або доповненняопонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи;
4.        театралізовані уроки (виконання ролей за сценарієм, імітація певноїдіяльності). Збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образнемислення, фантазію, уяву учнів. Особливо цінними є для школярів 1-2 класів, уяких конкретно-образне мислення переважає над абстрактним. Драматизація єзасобом надання навчальному процесу емоційності, забезпечує зв’язкиприродознавства з предметами естетичного циклу;
5.        Уроки-подорожі, мандрівки. Вони пов’язані звиконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення;
6.        уроки «милування природою». Передбачають розвиток удітей емоційної чутливості до проявів прекрасного в навколишній природі, атакож різні цікаві форми емоційно-естетичного пізнання довкілля.
Отже,нестандартні уроки з природознавства в початкових класах руйнують застигліштампи в організації навчально-виховного процесу школярів, спрямовуючи його врусло активізації пізнавальної самостійності й творчої активності.
Найвищоїмайстерності в проведенні такого уроку досягає той учитель, який дозволяєсвоєму класові вільно почуватися і переживати, але утримує його в тих рамках,які потрібні для успіху в навчанні. Користуючись свободою творчості йсамостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці ідотримуватися певної дисципліни.
Розглянемодокладніше найпоширеніші різновиди нестандартних уроків.
Урок-вікторина.Термін«вікторина» визначається як гра, що являє собою ряд питань із різних галузейлюдської діяльності, які потребують відповідей в усній чи письмовій формі.Оскільки вікторина — це різновид гри, то діти залюбки стають її учасниками. [4]
Проведенняуроку-вікторини в початкових класах буде результативним лише за вмілоїпідготовки вчителем цього уроку.
Воснові вікторини лежать запитання, на які мають відповісти окремі учні чикоманди, тому від змісту, форми чи характеру запитань залежатиме результатвікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен врахувати вік,інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Володіючи такоюінформацією, він зуміє правильно обрати ту тему уроку, яку можна провести уформі вікторини, застосовуючи досвід і знання учнів.
Готуючиурок-вікторину, вчитель не повинен забувати, що головне завдання цієї форминавчання — сформувати в учнів знання з певної теми, розвинути їхні пізнавальніінтереси. Запитання вікторини мають бути правильними з теоретичного іметодичного поглядів, базуватися на сучасних досягненнях у галузіприродознавства, містити доступні дітям природничі терміни, елементи дослідів.Під час формування запитань учитель може використати ілюстрації, роздавальнийматеріал, твори мистецтва і літератури, ТЗН. Запитання вікторини маютьпоєднувати теоретичні знання і практичні вміння з природознавства, міжпредметнізв’язки та досвід учнів.
Урок-вікторинамає характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Дляактивнішого змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, беззайвих слів. Лише в такому випадку учні зможуть дати швидку відповідь.
Щеоднією важливою умовою ефективного проведення вікторини є вміле її втілення.Насамперед учитель повинен попередити учнів про те, що у них будеурок-вікторина з певної теми, щоб вони могли заздалегідь підготуватися до неї.На уроці слід залучити до роботи всіх учнів. Цього можна досягти, поділившиклас на кілька команд із невеликою кількістю учасників, де кожен член командивиконуватиме певне завдання.
Неменш важливим є підбиття підсумків вікторини. Логічним закінченнямуроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів.
Використанняуроку-вікторини в процесі викладання курсу «Я і Україна» має широкі можливості.Практичне спрямування курсу природознавства, його між предметні зв’язки,використання знань учнів допомагають учителеві в процесі навчання проводитиурок-вікторину як повноцінне заняття, що має свою мету і виконує поставленізавдання. Ця нестандартна форма організації навчання сприяє розвитку інтересудо вивчення природи, збагачує мислення і мовлення дітей, допомагає кращомузапам’ятовуванню інформації, виробляє в учнів практичні вміння і навички.
Урок-вікторинудоцільно використовувати, як підсумковий до певного розділу.
Урок-КВК.Цесвоєрідна гра-змагання команд веселих і кмітливих, що розгортається на уроці.Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями.Безперечно, що урок, повний емоцій, на довший час збережеться в пам’яті учнів.До того ж, він сприяє розвитку пізнавальних інтересів, засвоєнню знань,розвиває активність, спостережливість, дотепність.[74]
Дляуроку-КВК притаманними є певні особливості, які відрізняють його від усіх іншихтипів нестандартних уроків і які слід ураховувати під час його підготовки тапроведення.
Першза все, треба організувати, як мінімум, дві команди, які братимуть участь уКВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів. Обраннякапітана — досить важливий етап у створенні команди. Адже капітан повинен добрезнати природознавство, бути спостережливим, веселим, енергійним, кмітливим,активним. І що головне — користуватися авторитетом серед членів команди та вмітиорганізувати учнів на виконання різних завдань.
Ініціативудо створення команди повинні виявляти самі учні, але вчитель має провестиконтроль та корекцію цього процесу, щоб утворені команди були рівносильними.Інакше урок-КВК, ще не відбувшись, буде приречений на невдачу, а в гіршомувипадку — ще й на озлоблення чи ворожнечу нерівносильних команд.
Другимважливим моментом урок-КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Складжурі може бути різноманітним, включати і вчителя-класовода, і учнів з активукласу, старшокласників, а також запрошених представників адміністрації школи,батьків. Головним критерієм під час формування журі повинна бути не йогокількість, а об’єктивність.
Чи ненайважливішим для уроку-КВК є вдалий вибір теми і змісту змагань. Тему вартообирати таку, що її добре засвоїли на попередніх уроках («Нежива природа»,«Наша Батьківщина — Україна»). Іноді темою уроку-КВК може бути частинабудь-якого розділу. Наприклад, у формі уроку-КВК можна провести такі теми, як«Корисні копалини», «Водойми на території України», «Органи травлення людини» іт. ін.
Щодозмісту уроку-КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдинумету (навчальну, виховну, розвивальну) і за тривалістю вмістилися б увідведений для уроку час. Саме при формуванні змісту уроку-КВК не вартозабувати, що це урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватися всіхфункцій і завдань навчального заняття.
Середзавдань-конкурсів можуть бути такі: поясніть термін; продемонструйте дослід; доведітьі т. ін. Але саме формування завдань-конкурсів повинно бути нестандартним,цікавим і веселим. Цьому сприятиме використання жартів, загадок, уривківпісень, фрагментів казок, кінофільмів тощо. Так, наприклад, пропонуєтьсявідгадати такі загадки:
Уякому лісі немає листя? (У хвойному)
Посереддвора стоїть гора,
Спередувила, позаду мітла. (Корова)
Колиможна воду в решеті носити? (Як замерзне)
Хвістгачком, ніс п’ятачком,
Щей два ряди ґудзиків. (Свиня)
Визначаючизміст конкурсів, учитель повинен врахувати пропозиції та ідеї учнів.Обов’язковим етапом проведення уроку-КВК є підбиття підсумків. На цьому етапіжурі проводить оцінювання команд, визначає переможця. Учитель звертає увагу напомилки суперників. Шкала оцінювання конкурсів також розробляється вчителем.
Урок-конференція.Яквідомо, конференція — це збори, нарада представників урядових, громадських,наукових організацій для обговорення та розв’язання певних питань. Поняття «урок-конференціяз природознавства» є звуженим і означає те, що учні вивчають на уроці тіпитання і проблеми, які ставить перед ними нова тема [4].
Урокупередує обов’язкова самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученнямвчителя вивчають задане питання з науково-популярної та художньої літератури,періодичних видань.
Такимчином, володіючи інформацією з різних джерел, учитель разом із учнями будує урок-конференцію.Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, якіздобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.
Водночасслід зауважити, що в жодному разі такий урок не можна перетворювати на доповідішколярів. На уроці-конференції повинно бути обговорення нової інформації, а нелише її повідомлення. Тому перед кожним наступним «виступом» учня вчитель маєдвома-трьома реченнями ввести клас у коло питань, яке він розкриє, зосередитиувагу дітей на головному.
Такечергування виступів учнів, обговорення класу та повідомлення вчителя сприяютьлегшому засвоєнню інформації.
Дужедобре, коли на уроці-конференції виступи школярів складаються не лише зісловесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці,ілюстративний матеріал чи наочний посібник. Іноді учні, розподіливши між собоюролі на уроці, стають одні повідомлювачами, а інші — відповідальними запрактичне виконання певного завдання.
Практичнізавдання можуть бути різноманітні, залежно від теми конференції. Це може бутивиготовлення гербарію, оформлення колекції, підготовка роздавального матеріалу,закладання дослідів, повідомлення цікавих фактів, демонстрування виробів ізкорисних копалин та ін.
Важливозвернути увагу, що на уроці-конференції учні мають почуватися рівноправнимигосподарями. Адже вони не просто відповідають на запитання, виконують завдання,а допомагають учителеві проводити урок. Тому використання такої форми роботивиховує у школярів пізнавальні інтереси, самостійність, повагу доспіврозмовника, розвиває уміння слухати, виділяти головне, уміння довести своюдумку. Виступи учнів у ролі вчителя впливають на формування особистостішколяра, допомагають краще зрозуміти свої права і можливості. Отже, урок-конференціяу початковій школі — це перша сходинка до наукової діяльності майбутніхнауковців, дослідників.
Урок-подорож.Поняття«подорож» охоплює такий зміст: поїздка або пересування пішки поза межіперебування, але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і засприянням тих факторів чи умов, які оточують учня [62]. При уявній подорожіможе відбуватися все те, що супроводжує справжню подорож — яскраві враження,позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять в класі за партами і одночасновони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут учитель ужевиступає в ролі капітана корабля, штурмана, ведучого і т. ін., а школярі ємандрівниками, які, слідуючи вказаному вчителем курсу, подорожують у просторіабо часі. Юні мандрівники зустрічаються з новими явищами, спостерігають цікавіприродні процеси, ознайомлюються з різноманітними живими організмами, роблятьвисновки і узагальнення.
Основнийпозитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себемандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, яківирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення.Самостійно можуть відповісти, наприклад, на запитання: «Чому з хмари падає снігі дощ?», «Чому від стану зубів залежить здоров’я людини?»
Такимчином, проведення уроків-подорожей розвиває в учнів спостережливість, умінняробити підсумок та висновки, шукати зв’язки між наслідками і причинами,по-своєму трактувати певне явище. Крім того, урок-подорож сприяє розвитковіуяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення природи.(див. додаток Е)
Головнимі найскладнішим завданням учителя на уроці-подорожі є створення такоїобстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками. Для цього вінповинен дібрати і майстерно поєднати ілюстративний матеріал, аудіо записи, відеофільмита об’єктів живої та неживої природи. Дітям набагато легше буде уявити себе усправжній подорожі, якщо вони, наприклад, переглядатимуть фотографії, малюнки,відеозаписи гір та гірської місцевості, прослухають спів птахів, чи вивчатьспецифічну будову листка алое на справжній рослині.
Слідзауважити, що в жодному разі вчителі не повинні замінювати уроки-подорожі тауроки-екскурсії одні одними. За своєю основою ці поняття подібні, але самаформа їх втілення докорінно відрізняється. Урок-екскурсія проводиться в іншійзовнішній обстановці, за межами класу. Під час уроку-подорожі учні залишаютьсяв класі, але вони подумки перебувають у лісі чи на березі річки. Урок-подорожслід застосовувати в тих випадках, де неможливо провести екскурсію.
Для учнівпочаткової школи можна запропонувати такі теми для подорожей на урокахприродознавства: «Зимова подорож у природу», «Ґрунти рідного краю», «Кориснікопалини рідного краю» тощо.
Урок«милування природою». Учні початкової школи мають зрозуміти, що світ природиіснує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, аі як джерело естетичних емоцій та почуттів. Неабиякий потенціал такогошкільного виховання містять у собі так звані уроки «милування природою».[66]
Милуванняприродою — досить складний процес. Це не просто спостереження за об’єктами таявищами навколишнього середовища. Милуватися красою природи означає зробити їїпредметом особливої уваги, духовно з’єднатися з нею. Технологія проведенняуроків милування природою потребує від учителя високої педагогічної культури.Адже під час такого уроку школярі отримують насамперед емоційно-чуттєву тахудожньо-образну інформацію про природу.
Урокимилування проводять здебільшого в позаурочний час. Тривалість їх дещо менша відзвичайного шкільного уроку, тому що вона враховує вікові можливості дитячогосприймання (до 20 хв у 1-2 класах і до 30 хв у 3-4 класах). Необхіднопам’ятати, що не можна перенасичувати навчально-виховний процес такими уроками,бо інакше вони викликатимуть байдужість і нудьгу.
Урокимилування доцільно пов’язувати зі своєрідним станом природи, як-от: листопад,перший сніг, відлига, поява райдуги тощо. Нестандартність таких уроків потребуєретельної підготовки вчителя. Насамперед потрібне попереднє осмислення вчителеместетичного потенціалу природи, споглядання якої планується. Слід своєчаснознайти відповідь на такі запитання:
-   Що саме в природі певного сезону є носієм естетичної інформації?
-   Що зумовлює естетичну виразність і своєрідність даної пори року?
-   Який комплекс чуттєвих ознак можна вважати естетичним змістом,скажімо, осені?
Завждиможна відокремити конкретні чуттєві ознаки (світло і колір, форму, звуки,запахи), які надають особливу виразність тому чи іншому стану природи. Дляосіннього пейзажу характерна розмаїтість кольорів, весні притаманні особливийдинамізм і багатство звукових характеристик. Такий аналіз ґрунтуватиметься наоб’єктивних властивостях природи і водночас певною мірою на суб’єктивностііндивідуального сприймання природної краси.
Відповіднодо цього пропонується і тематика «милування» для початкових класів. Наприклад:
1клас. «Природа міста (села); природа їх околиць», «Рослини.Різноманітність рослин у природі».
2клас. «Осінь у природі. Рослини восени», «Весна в природі. Ранньоквітучірослини».
3клас. «Різноманітність рослин у природі», «Довкілля рослин», «Довкіллятварин».
4клас. «Природні угрупування рідного краю», «Рослинництво рідного краю».
Доорганізації та проведення уроків милування висуваються такі вимоги:
-          головним напрямом уроку є постійне звертання до емоційно-чуттєвоїсфери дитини;
-          процес «милування» значною мірою залежить від культури чуттєвогосприймання. Треба вчасно подбати про активізацію чуттєвих аналізаторівшколярів, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, диференціаціюзапахів, дотикових і смакових відчуттів;
-          слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образнийрівень та організовувати оцінну діяльність учнів. У цьому значною міроюдопоможуть експресивність учительського слова, а також доречне використанняпейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо;
-          необхідно зважити на те, що молодші школярі за своїми віковимиособливостями насамперед відчувають природу в русі, в конкретних діях. Отже,потрібно забезпечити необхідний рівень рухливості учнів у природі, пропонуючиїм різноманітні оцінні та творчі завдання (пластичні імпровізації,словотворчість, робота з природним матеріалом), а також деякі формиемоційно-естетичного пізнання навколишнього світу(ігри, змагання, конкурси).
Сформулюємозагальні правила організації сучасного уроку «Я і Україна. Природознавство»:
1.        Визначити дидактичну, розвивальну і виховну мету.
2.        Підготувати зміст навчального матеріалу.
3.        Визначити дидактичні завдання уроку, послідовність виконання якихзумовить досягнення всіх цілей.
4.        Вибрати найбільш ефективне поєднання прийомів і методів навчаннядо поставлених цілей, змісту навчального матеріалу і дидактичних завдань.
5.        Забезпечити плановість, цілісність; єдину логіку розгортаннядіяльності вчителя і учнів, що лежить в основі керування навчально-пізнавальноюдіяльністю учнів.
Найхарактернішоюознакою методики сучасного уроку»Я і Україна. Природознавство» є орієнтація навсебічний розвиток активності й самостійності учня. Зміст, методи й структурауроку мають підпорядковуватись його меті. Необхідно свідомо виділити на кожномузанятті виховну спрямованість матеріалу. Мету уроку треба формулювати чітко,зіставляти з результатом, досягнутим наприкінці попереднього заняття. На уроціслід формувати пізнавальні інтереси дітей. І тут вирішальне значення маютьінтелектуальні процеси: інтенсивна робота думки при розв’язуванні навчальнихзавдань, пошуках відповідей на поставлені запитання, вияви волі, спрямовані наподолання неминучих при цьому труднощів.
Твердження,що «викладання повинно бути цікавим», треба вважати принципом методикисучасного уроку природознавства. Проте інтерес не має нічого спільного зрозвагою, яка не переслідує пізнавальних цілей. Йдеться про цікаву системунавчання, про постійну копітку й наполегливу роботу з формування стійкогоінтересу, а не про каскад цікавих завдань, не про те, щоб перетворитинавчальний предмет у «збірник цікавинок», щоб усе зробити цікавим. Показатинавчальний предмет не як систему істин, які треба завчати, а як систему міркувань,що вимагають творчого мислення, це важко, але в цьому зміст активізаціїтворчого навчального процесу, підвищення його ефективності. Синтез мислення,мови (слова) і дії на уроці — найважливіше з погляду забезпечення розвиткупізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку.
Збудженнюй розвитку інтересу учнів початкових класів сприяють такі фактори:
1. Створенняпроблемних ситуацій під час вивчення теоретичних питань та розв’язуванняпрактичних завдань; варіативність у навчанні (різний за структурою викладматеріалу).
2. Самостійнерозв’язання учнями пошукових завдань, що передбачають застосування засвоєнихзнань на практиці, в тому числі в зміненій навчальній ситуації.
3. Індивідуалізаціянавчання в двох напрямах: робота з усунення прогалин у знаннях учнів; робота зрозвитку розумової діяльності дітей, їхніх інтересів, із покращання якостізнань учнів, розширення їхнього кругозору та поглиблення знань.
4. Розв’язуванняцікавих завдань, зокрема логічних, головоломок, задач-загадок і задач-жартів.
5.Організація змагань на краще виконання завдань із використанням елементів грита із застосуванням оцінювання вищим балом оригінальних розв’язань вправ таінші заохочення.
6.Оцінювання оригінальності самостійних творчих робіт.
7.Перспективне висвітлення окремих питань програми.
8.Позакласна робота із широким використанням предметних розваг.
Такимчином, проблему розвитку пізнавальних інтересів учнів на уроках «Я Україна.Природознавство» буде успішно розв’язано, якщо використовуватимуться всі можливостінавчально-виховного процесу.
 

Списоквикористаної літератури
 
1. Амонашвили Ш.О. Вшколу с шести лет. — М.: Советская школа, 1976. — 266 с.
2. Бібік Н.М. Формуванняпізнавальних інтересів молодших школярів. — К.: Віпом, 1987. — 97 с.
3. Біда О.А. Природознавствоі сільськогосподарська праця: Методика викладання. — Київ: Ірпінь.: ВПФ“Перун”, 2000. — 400 с.
4. Божович Л.И. Личностьи ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. — М.:Просвещение, 1986. — 463 с.
5. Жаркова І.І., МечникЛ.А. Я і Україна. Природознавство: Зошит для 4 класу. — Тернопіль: Підручники іпосібники, 2008. — 48 с.
6. Коломинский Е.Л.,Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. — М.:Просвещение, 1988. — 76 с.
7. Компанець Н.Дидактичні ігрові ситуації для адаптації дитини в школі і розвитку розумовихпроцесів // Початкова школа. — 1999. — № 11. — С. 10-13.
8. Люблинская А.А.Учителю о психологии младшего школьника: Пособие для учителей. — М.:Просвещение, 1977. — 224 с.
9. Люблінська Г.О. Дитячапсихологія. — К.: Вища школа, 1974. — 40 с.
10. Макаренко А.С. Гра //Твори: в 7-ми тт. — Т. 4. — К.: Радянська школа, 1954. — С. 367-373.
11. Програми длясередньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. — К.: Початкова школа, 2006. — С.246-276.
12. Размыслов П.И.Интересы младших школьников. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. — 67 с.
13. Рубинштейн С.Л.Основы общей психологии. — СПб.: Питер, 1999. — 720 с.
14. Рудакова Т.І.Дидактична гра — дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів //Початкова школа. — 2005. — № 16. — С. 7-13.
15. Савчин М.В.,Василенко Л.П.Вікова психологія. — Д.: Відродження, 2001. — 125 с.
16. Савченко О.Я.Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. —К.: Ґенеза, 1999. — 368 с.
17. Савченко О.Я.Сучасний урок у початкових класах. — К.: Ґенеза, 1999. —256 с.
18. Скаткін М.М. Методикавикладання природознавства в початковій школі: Посібник для вчителів. — К.:Радянська школа, 1953. — 227 с.
19. Щукина Г.И.Формирование познавательных интересов у учащихся в процесе обучения. —М.: Учпедгиз, 1962. — 53 с.