ПЛАН ЗАНЯТТЯ
Повість „Перехресні стежки”Особливості композиції, сюжету
повість франко пережреснастежка
ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Організаційний момент
1.1 Привітання студентів
1.2 Підготовка аудиторії до заняття,перевірка наявності студентів.
2. Ознайомлення студентів з темою танавчальними цілями заняття (план заняття)
Повість «Перехресні стежки»- повість про боротьбу справедливості з жорстокістю і насильством. Особливостікомпозиції, сюжету. Проблема вибору життєвої позиції.
3. Мотивація навчання наводятьсядані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу дотеми, що вивчається
4. Актуалізація опорних знанькороткий план змісту матеріалу
Читання напам'ять віршів Івана Франка
5. Коментар відповідей та робіт студентів
6. Закріплення знань студентів
ПЕРЕХРЕСНІСТЕЖКИ ЖИТТЯ І ПРОЗИ ІВАНА ФРАНКА
Творчість ІванаЯковича Франка (1856 – 1916) – вершинний здобуток української реалістичноїлітератури кінця XIX – початку ХХ століття.
І. Франко залишивнеперебутній слід у мистецькій та суспільній думці – він проявив себе визначнимпоетом, літературознавцем, фольклористом, пильним дослідником старовиннихпам’яток, принциповим літературним критиком, реформатором мови; чималі здобуткиФранка в царині художнього перекладу; його знань, сил і енергії вистачало напильні студії з філософії, психології (в т. ч. психології творчості),політології, історії, соціології, економічної теорії, правознавства; чималихзусиль він доклав до розвою журналістики й видавничої справи; почасти поглиналайого й сфера практичної політики… Тим не менше, сучасникам Іван Франко був чине найбільше відомий у двох іпостасях: як громадський діяч і белетрист –майстер художньої прози.
* * *
У 1900-ому для“Літературно-наукового вісника” писалися “Перехресні стежки”… У незавершеномувигляді були опубліковані “Основи суспільності” (1895) і “Великий шум” (1907);лише фрагментарно за життя письменника публікувався роман “Лель і Полель”(1887), відомий сучасному читачеві в перекладі з польської, якою й був первіснонаписаний для конкурсу, але заборонений цензурою; повість “Не спитавши броду”,котру так і не вдалося завершити, автор переробив на низку оповідань… Тим неменше, свою епопею про Галичину Іван Франко таки створив, нехай неструктуровану в романні цикли: його велика й мала проза відкривають передчитачем широку й різнопланову панораму західноукраїнського суспільства на межістоліть; і заледве чи лишалися в тому суспільстві якісь посутні явища, якісьбільшою чи меншою мірою значущі процеси, яких майстер оминув своєю увагою.
* * *
1990 року побачивсвіт роман «Перехресні стежки». За жанром це — суспільно-психологічний роман, вякому орга¬нічно поєднані традиції соціального роману Івана Нечуя-Левицького(«Хмари»), Бориса Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті») з ознакамипсихологічного роману Федора Достоєвського.
Проблематикатвору охоплює широке коло питань. У рома¬ні порушено проблеми інтелігенції інароду, почуття обов'язку і відповідальності, національного буття,колоніального статусу України, історичної перспективи нації, можливостей їїдухов¬ного, економічного і державного відродження. «Перехресні стежки»відзначаються панорамним зображенням життя сучасного Франкові світу. Картиниприватного життя рома¬ніст висвітлює через морально-суспільні виміри, моделюючиконфронтацію між людиною і суспільством. Епічне мислення автора відповідаєвагомості порушених Франком проблем як позитивного прикладу для сучасників, асаме: як і кому повин¬на служити інтелігенція, чи можлива перебудова життя ідієве добро, яку лінію поведінки слід обрати інтелігенту, як акти¬візуватиселянина, виховати в ньому зацікавленість громад-ськими справами, як подолатипасивність його свідомості, вузькість світогляду, зневіру в можливістьполіпшити життя.
Назва роману«Перехресні стежки» багатовимірна і сим¬волічна, визначає проблематику,пов'язану зі складними духовними, ментальними, національними, правовими,полі¬тичними питаннями, до яких письменник привернув увагу читачів. Показовим уХХУ розділі є епізод зустрічі Євгенія Рафаловича із селянином, який заблудивсяв тумані і не знав дороги додому: « Оцей старий, що заблудив у близькімсусідстві рідного села, що стоїть посеред рівного шляху й не знає, в який бікйому додому, — чи се не символ усього нашого народу? Замучений важкою долею,він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть… серед шляху міжминулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, не знає,куди йому йти. І Євгеній зітхає: «Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мійрідний народе?» Це має зробити національно свідома інтелігенція, такі люди, якРафалович, що по-справжньому піклуються про свій народ.
Сюжетно-композиційнасвоєрідність роману. «Перехресні стежки» Франка виконані у річищі поетикимодерного рома¬ну, в якому автор майстерно оперує хронотопом, тобто часово-просторовимикоординатами дії. З цією метою він модернізує класичну композицію щодопослідовності викладу подій, за¬стосовує такі розповідні прийоми, якретроспекцію (повер¬нення в минуле), видіння і марення героїв. Серед новітніхприйомів розповіді — підтекст, позафабульні компоненти, потік свідомості,символічний лейтмотив. Передісторія пер¬сонажів змальовується в ході оповіді,фрагментарно, як у кіно, випереджуючи свій час стосовно показу внутрішньогосвіту героїв. Його твір став засобом відкриття і дослідження людини межістоліть, взяв на себе суспільні і філософські функції, представляючи широкукартину світу.
З поглядусюжетно-композиційної побудови роман Франка є відцентровим, тобтоцентрогеройним, оскільки всі події обертаються навколо головного героя ЄвгеніяРафаловича, а водночас і панорамним: з кожною сторінкою все ширшероз¬гортається картина суспільного буття Галичини, зв'язків героя ісуспільства. Така мистецька природа твору зумовила його структуру: наявні двісюжетні лінії: романічна, побудо¬вана на історії кохання Євгенія і Реґіни, тагромадянська, пов'язана з боротьбою Рафаловича за права народу.
Молодий адвокатприбув у містечко з метою стати народним захисником, спонукаючи селян доборотьби за соціальні й національні права. Та його життєві стежки перетинаютьсяз долею Реґіни — його юнацької любові, а тепер дружини Стальського,чоловіка-деспота. Такою є зав'язка роману (ІУ розділ). Передісторія закоханихвикладена в ХІІІ—ХУІІ розділах. Розвиток дії обертається навколо мотивунеможли¬вості «украденого щастя» (розділи ХХ—ХХУІ). Цей компонент сюжетусформований перипетіями і несподіваними колізіями, відтворює страшніпоневіряння жінки, будується на спогадах і монологах героїні, снах-пророцтвах,антитезах і символах (діамантова корона — розбите скло) (LH—LEI). Кульмінація —візит Реґіни до Євгенія, остання можливість героїв повернути колишнє кохання(L!V розділ). Розв'язка несподівана — Реґіна помстилася Стальському задесятирічні знущання, але загинула від руки божевільного Барана.
Друга сюжетна лініяохоплює всі сюжетні вузли. Експо¬зиція нетрадиційна: вона починається зсередини життєвого шляху головного героя, який зустрічається біля будинкукарного суду з колишнім наставником Стальським. Зав'язка вибудовується всуперечці Євгенія з бургомістром Рессельбер-гом. Розвиток дії охоплюєгромадську діяльність Рафаловича, роботу з селянами, розчарування і подоланнязневіри, зустрічі з священиками, участь у судовому процесі, а також сутички зіШнадельським. У Євгенія виникає ідея народного віча і політичної організації.Колізії виникають в епізодах зобра¬ження ворогів народного оборонця — маршалка(повітового голови) Брикальського і графа Кшивотульського, Шварца. Додаютьтворові динаміки події, пов'язані з образами Вагма-на, божевільного Барана,який уявив себе месією, прагнучи врятувати людей від «антихриста» Рафаловича.Важливим фактором у діяльності головного героя є підготовка до віча та опірстарости. Кульмінація — змалювання народного віча, арешт Євгенія, спробазвинуватити його у вбивстві Стальського, смерть Вагмана від рук Шварца іШнадельського. Розв'язка оптимістична: звільнення невинного Євгенія з-підварти. Борець-політик бачить нові шляхи боротьби за волю.
“У кожноговеликого письменника є твори, в яких з особливою повнотою відбилася його особистість.Такими творами в художній спадщині Івана Франка видаються мені лірична драма“Зів’яле листя” та повість “Перехресні стежки”, – завважував дослідник МиколаІльницкий. – “Зів’яле листя”, цей світовий шедевр драми закоханого серця, булоосновою для розкриття внутрішніх переживань персонажів “Перехресних стежок”.
Чи не найперше цеспівпадання настроїв обидвох текстів проявилося в сценах запізнання юногостудента-правника Євгенія Рафаловича з дівчиною, з якою він якось танцював набалу, а відтак випадково зустріч на вулиці, й вона вразила його своєю ходою.“Він зараз пізнав її і зараз зробив увагу, що пізнає її по ході, її хід мав усобі щось незвичайне, щось таке, чого він досі не завважив у жадної женщини,щось таке плавне, свобідне, гармонійне, що він одразу сказав сам до себе:
— Отсей хід япізнав би між тисячами”.
За що я тужу так,і мучусь, і терплю?
Чи за той гордийхід, за ту красу твою,
За те таємнещось, що тліє полускрито
В очах твоїх ішепче: “Тут сповито
Живую душу впелену тісну”?
Відтак – сцениуроків музики в “Перехресних стежках” і пасажі “Першого жмутка” “Зів’ялоголистя”:
Не знаю, що менедо тебе тягне,
Чим вчарувала тимене, що все,
Коли погляну натвоє лице,
Чогось мов щастяй волі серце прагне
І в груді щосьворушиться, немов
Давно забутазгадка піль зелених,
Весни і цвітів, –молода любов
З обійм виходитьгробових, студених.
На перших порахздається, що ці співпадання продиктовані лише самою психологією закоханих,душевним станом, почуттям, яке в різних людей будить напрочуд схожі хвилювання,так майстерно в обидвох жанрах передані на письмі автором. Але згодом, черездесять літ, під час розмови в парку з Реґіною, Євгеній признається, що кількаразів пробував удатися до самогубства, та, на щастя, так і не зважився на цейстрашний гріх, а натомість знайшов себе в копіткій і всепоглинаючій громадськійпраці, – і ми розуміємо, що далеко не все так просто, що це, мабуть, тих жегероїв “Зів’ялого листя” звела доля через стільки часу…
Євгенія часзмінив менше, цілісність і гармонійність відчуваються в його натурі – як юнака,що з цілковитим оптимізмом сприймає життя і робить реальні усвідомлені кроки доздобуття бажаного (старанність у науках; школа музики як спосіб заприязнитися зРеґіною), так і чоловіка, який певен своїх сил і можливостей змінити життя вповіті. Він однолюб, сильний інтроверт, і невдача в коханні, попри юнацькіметання й психологічні вибухи, його характер лише загартувала.
Інша річ –Реґіна. Вони обидвоє сироти, але вона натомість – тип психологічно нестійкий,слабкий, податливий, схильний коритися. Вона змалку звиклася з нещастями,змирилася з їх невідворотністю, не виробила в собі житейського імунітету, – тутособливо показова її розповідь про “діамантову корону”, чи то б пак, скло ізрозбитої пляшки. Адже що насправді виблискувало на горбі – невідомо, дівчинкатак і не зуміла це перевірити…
В образі Реґіниприваблює її глибокий внутрішній світ меланхоліка, здатність на справжнєпочуття. Попри це, слабкість характеру невідворотно дається взнаки: дівчинанавіть не думає протестувати намірам тітки видати її за зовсім чужу, незнайомулюдину, – попри те, що якраз перед цим вона зустріла своє кохання і усвідомилаце. За такі речі життя карає. Десять років у холодних пазурах збоченцяСтальського – це може й надміру жорстоко. Але завважмо: весь цей час вона ненасмілися цьому протистояти інакше, як слізьми й самобичуваннями. Скажемо так:не насмілилася протестувати сама, наївно надіючись на доброго священика, щонапоумить її потвору-чоловіка. Відтак же, коли Євгеній у хвилину психологічноїслабкості, спричиненої враженням від раптової зустрічі з нею, пропонує Реґінікинути все, вкрасти її і втекти світ за очі, вона лише спочатку реагуєадекватно – охолоджує його хвилинний намір; насправді ж сприймає в глибині душійого слова за чисту монету і сподівається на них, – адже, прийшовши до Євгеніяувечері напередодні вирішального для його кар’єри дня і “підставивши” йоготаким чином, вона підтверджує, що їй ідеться зовсім не про розлучення зіСтальським…
Такі мазохістичнінатури, доведені до крайньої межі відчаю, таки здатні на поступок, але – лишена один. Так сталося і з Реґіною: вона вбиває Стальського, але й самій їй післяцього уже не жити.
Взагалі ж, у“Перехресних стежках” аж надміру багато психологічно й морально ущербнихперсонажів: рафінований садист Стальський, якому однаково, кого мучити – котаза вкрадений шмат ковбаси чи дружину за її природне нерозуміння його заграваньзі служницею; холодний убивця Шварц; слабовольний авантюрист Шнадельський;моторошно символічний у своїх апокаліптичних візіях епілептик і шизофренікБаран; ціла галерея ідіотів на судовій службі, увінчана неперевершених образомолігофрена Страхоцького… Можна з абсолютною певністю стверджувати, що із двохсюжетних ліній роману – подвижницька громадська праця самотнього інтеліґента ілюбовно-психологічні студії еволюції людських доль – лише перша є реалістичною,а друга всуціль лежить у руслі культури модернізму з його пильною увагою домежових психічних станів (перечитаймо бодай ліричну драму “Зі щоденникасамогубця” Петра Карманського чи ранні повісті Михайла Яцкова та ВолодимираВинниченка як вершинні досягнення подібного типу українського модерну). Тутнезайво пригадати, що критики завважували прояви декадансу як одного зрізновидів модернізму ще в “Зів’ялому листі”. Зрештою, цей аспект Франковоїтворчості чекає свого уважного й неупередженого прочитання.
Є в “Перехреснихстежках” іще один украй нетиповий для української літератури образ. Лихвар,“п’явка повітова” Ваґман уособлює в творі новий рівень українсько-єврейськихвзаємин, які в пору написання Франкового роману були в Галичині напрочудскладними. На лихварюванні – позичанні селянам грошей під високі відсотки – віннажив чималий капітал, але відтак у його житті сталася трагедія, яка серйознозмінила цього чоловіка. Єдиного Ваґманового сина, незважаючи на всі йогостарання, повітові “ґонораціори” забирають до війська, і там хлопець гине.Після цього Ваґман починає мстити кривдникам по-своєму: він перестає мати“ґешефт” із селянами, а переключається на повітове панство, і сягає на цьомушляху значних успіхів. “Тих ваших противників я маю в кишені”, – каже вінРафаловичу і пропонує йому… допомогу. Мало того: він негласно допомагає селянампозбуватися боргів, а відтак своєю ідеєю “паралельного віча” направду рятує починанняРафаловича.
Ваґман –єврейський патріот, ідеалом якого, вочевидь, є власна єврейська держава. Заки жїї немає, він воліє чесно співпрацювати з націями, на території яких живутьйого одноплемінники. В цьому сенсі надзвичайно показовими є такі його монологи:“Жиди звичайно асимілюються не з тими, хто ближче, а з тими, хто дужчий. УНімеччині вони німці, се розумію; але чому в Чехії також німці? В Угорщині вонимадяри, в Галичині поляки, але чому в Варшаві та в Києві вони москалі? Чомужиди не асимілюються з націями слабими, пригнобленими, кривдженими та вбогими?Чому нема жидів-словаків, жидів-русинів?” “Жаден жид не може і не повинен бутиані польським, ані руським патріотом. І не потребує сього. Нехай буде жидом –сього досить. Але ж можна бути жидом і любити той край, де ми родились, і бутипожиточним, або бодай нешкідливим для того народу, що, хоч нерідний нам,все-таки тісно пов’язаний з усіма споминами нашого життя. Мені здається, щоякби ми держалися такого погляду, то й уся асиміляція була б непотрібна”.
Здавалося б,євреї з такими поглядами в той час – фантазія, бажання Франка, як і в романі“Борислав сміється”, показати “небувале в окрасці бувалого”. Але ж ні –професор В. Панченко закликає нас “згадати, що 1893 року Іван Франкопознайомився у Відні з Теодором Герцлем, теоретиком сіонізму; пізніше (1896)він одним із перших відгукнувся на вихід у світ такої важливої праці Герцля, як“Юдейська держава”, назвавши її автора “пасіонарним героєм”. Т. Герцль розробивплан реставрації єврейської державності, справедливо вважаючи, що тільки черезвласну державу єврейство зуміє вберегти і сповна реалізувати себе. І. Франко теж саме думав стосовно перспектив українства. Кількагодинна віденська розмоваФранка і Герцля виявили таку спорідненість їхніх позицій, яка показалареальність українсько-єврейського порозуміння. Тим то й випадок Ваґмана – не“чиста фантазія”, а пошук зіспертих на реальні можливості шляхів і способіврозв’язання існуючих протиріч”.
Провідною жсюжетною лінією роману є діяльність у повіті молодого адвоката ЄвгеніяРафаловича, який своєю метою бачить не більше й не менше, як посутню змінунаціональних і соціальних відносин. Один із його супротивників так характеризує“меценаса”: “ідеаліст, русин, народолюбець і хлопоман”. Він виразно бачить нелише те, яких національних і соціальних поневірянь зазнає українство на своїйземлі, але й реально усвідомлює, яким способом із цим можна дати ради.Суспільна праця, тверезий розум, освіта, яка дасть змогу селянам принаймні неоминати власної користі (історія з придбанням-непридбанням селянами маєткумаршалка Брикальського); відтак – створення потужної української політичноїсили, яка цивілізованими (а не кривавими революційними) методами виборюватимедержавну незалежність України.
Першим кроком нацьому шляху Євгеній Рафалович бачить скликання народного віча, яке б розбудилонацієтворчу енергію затурканих селянських мас, заклало основи майбутньоїорганізації, а заодно унеможливило задуману збанкрутілим “ґонораціором”фінансову махінацію з селянською позичковою касою. На шляху скликання такогофоруму він зустрічає чимало труднощів – від нерозуміння самими селянами сенсувласного пробудження і небажання “надміру світитися” навіть щирих прихильниківцієї справи серед містечкової інтелігенції до крайнього, аж до чиненнярізноманітних підлостей, спротиву властей. Через трагічний збіг обставин, якийвласті тут же обертають собі на користь, Рафалович потрапляє в тюрму. Аленаприкінці справедливість відновлюється і відкриваються нові перспективиборотьби.
Звичайно,Рафаловича не раз терзають сумніви – найперше, коли він бачить, з якоюнедовірою спочатку селяни сприймають його щирі наміри допомогти їм. Але врезультаті ці сумніви лише загартовують його характер, і він з новими силамибереться до справи, розуміючи, що народ наразі – як той селянин, що заблукав улісах неподалік від рідного села, і адвокат підібрав його по дорозі.
Значно більшедошкуляє молодому борцеві необхідність вибирати між особистим і громадським.Він, звісно, волів би органічно поєднувати їх, мріяв про сім’ю, відданудружину, котра завжди підтримувала б його в закономірних успіхах і тимчасовихневдачах. І не інакше: бо, у момент хвилевого напливу почуттів запропонувавшиРеґіні кинути все заради неї, він відтак дуже добре розуміє, що знищив би такимчином сам себе.
* * *
Безсумнівно,образ Євгенія Рафаловича значною мірою автобіографічний: адже й сам Іван Франконалежав до того покоління галицької інтелігенції, яке поклало собі за метурозбурхати приспані національні амбіції українців і досягло чимало на цьомушляху. Франкова тяжка праця, арешти, поневіряння не пропали даремне –принаймні, на час написання “Перехресних стежок” у Галичині сформувалося нове,серйозне й амбітне покоління борців; було створено Русько-українську радикальнупартію, а відтак – за участю Івана Франка і Михайла Грушевського –Національно-демократичну партію; у всьому краї розгорнулася широка мережапросвітних і громадсько-політичних організацій, вихованці яких відтаквиборювали українську незалежність в лавах Січових стрільців, Українськоїгалицької армії, Української повстанської армії, проголосили ЗахідноукраїнськуНародну Республіку і возз’єднали її з Українською Народною Республікою… У тому,що й донині Галичину вважають “П’ємонтом” українства, чимала заслуга Івана Франкаі його друзів, які починали, як Рафалович, із того, що переводили своїканцелярії на українську мову, або ж, як сам Франко, писали й видавали часописита книжки, що дійшли в кожну селянську хату.
Так, тепер це вжеісторія, але, як писав Іван Франко в передмові до повісті “Захар Беркут”,“повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе зайняти сучасних,живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна”. “Перехресні стежки” йдонині читаються цікаво, захоплююче, а боюся, що й актуально.
9. Коментарвиконання практичної роботи
10. Підсумокзаняття
Словниковаробота. 1. Поглибте свої знання про літературознавчі " терміни.
Проблема (грец. —problema — завдання, кинуте вперед) — аспект змісту твору, на якому авторакцентує увагу читача. Проблематика — це коло проблем, порушених у творі ітісно пов'язаних із задумом митця. В художньому творі проблематика виражаєтьсяабо прямо, не залежно від образ¬ної системи, або опосередковано, черезхарактери персо¬нажів, художньо-образний світ, тобто органічно витікає іззмісту твору. Проблематика реалізується на різних рівнях художнього тексту,найчастіше — крізь призму художніх конфліктів, систему персонажів,композиційно-сюжетні прийоми. Вона залежить від багатьох факторів, зокремаісторичних подій, соціальних і національних питань сучас¬ності, навітьлітературної моди. Загалом проблематика зумовлюється світоглядом письменника івиражається в авторських акцентах, які становлять проблематику твору.
11. Домашнєзавдання Аналізувати образи Рафаловича та Регіни у зв’язку з оточенням
Література:
1. Франко І. Зібрання творів у50-ти т. – Т. 16. – С. 7.
2. Франко І. Твори в 20-ти т. –Т. 1. – С. 17.
3. Франко І. Статті і матеріали.– Зб. 5. – Львів, 1956. – С. 126.
4. Іван Франко. Документи іматеріали 1856 – 1965. – К., 1966. – С. 149.
5. Іван Франко у спогадахсучасників. – Львів. – 1956. – С. 394. Пархоменко М. Н. “Драматургия ИванаФранко”. – М.: 1957.
6. Басс І. І. “Іван Франко.Біографія”. – К.: 1966.
7. Худош Л. С. “Вивченнятворчості І. Франко в школі”. – К.: 1962.
8. Жук Н. Й. “Проза І. Франка”.– К.: 1977.
9. Курс історії українськоїлітературної мови. – К.: 1958.