--PAGE_BREAK--Дитина має навчатися в умовах, коли нові знання доступні її розумінню і водночас потребують певних зусиль для засвоєння.
Величезну роботу як теоретик виконав В.О. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особливо значущою є його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структурував це психологічне явище. [17; 30]
Ю.З.Гільбух разом із групою вчених ним була розроблена диференційована система навчання, яка дає більші можливості для прояву індивідуальності дитини.
Дослідження О.М. Матюшкіна дозволили виділити в системі творчого потенціалу наступні складові:
- задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості;
- інтереси, їхня спрямованість;
- допитливість, прагнення до створення нового;
- швидкість у засвоєнні нової інформації;
- схильність до постійних порівнянь;
- прояв загального інтелекту – схоплювання, розуміння, адекватність дій;
- емоційне забарвлення окремих процесів, вплив почуттів на суб’єктивне оцінювання, вибір, перевага;
- наполегливість, цілеспрямованість, рішучість;
- інтуїтизм – схильність до над швидких оцінок, рішень;
- порівняно більш швидке оволодіння уміннями, навичками.
Талант і обдарованість можуть виявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. І дослідженні Н.Б. Шумакової вивчалися особливості розвитку постановки питань як однієї з форм прояву пошукової, творчої активності в період 5 до 20 років.
Результати дослідження дозволили виділити два критичних періоди в розвитку здатності дітей задавати питання при знайомстві з новим об’єктом. [20; 54] Перший критичний період спостерігається у віці від 6 до 8 років: якщо дошкільники відрізняються надзвичайно високою допитливістю, то з переходом до шкільного навчання значна частина дітей (20 – 25%) стають пасивними; разом з тими у 20 – 25% дітей спостерігається різке наростання активності. У цей період пізнавальні питання дітей набувають нової якості – пошукового характеру: вони спрямовані в основному на самостійне вивчення невідомого.
Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, виховання і розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини. [6; 12]
Потрібні спеціальні школи для обдарованих дітей, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні підручники, але, насамперед, потрібно визнання самого факту, що вони є і що вони інші – не тільки за своїми інтелектуальними і творчими можливостями, але й особистісним рисам. Адже, обдарованість – не тільки подарунок долі для відзначених нею, але що й іспит.
Нині в Україні розвивається індивідуально орієнтована педагогіка. На практиці ця робота зводиться до кількох форм: виявлення обдарованих дітей і створення програми їх розвитку. Це робиться вже років десять. Але як не дивно, поки що ніхто не бачив реальних результатів.
Існує інший підхід: не треба виявляти обдарованих дітей – їх і так видно! І розвивати якось особливо також не треба. Просто треба створити умови для розвитку дітей і не заважати їм розвиватися. Адже будь-яке втручання зовні може нашкодити.
Всі діти мають приблизно однокові можливості, яких достатньо для досягнення успіху у будь-якій сфері діяльності. Тобто кожна дитина – потенційний геній. Цю теорію підтримували видатні педагоги: Коменський, Гельвецій, Макаренко. Отже, варто лише створити умови для саморозвитку дитини та перетворення її вроджених задатків та здібностей на обдарованість.
Міф про спадковість таланту розвіяв ще у XIX столітті психолог Гальтон. Він дослідив 600 біографій видатних людей, аби встановити зв’язок між обдарованістю та спадковістю. Висновок такий: немає такої залежності! Звичайно, є династії видатних людей, але це радше винятки.
Деякі вчені вважають, що успішність людини визначається лише вродженими задатками. Колись на педагогічній конференції одна вчителька заявила: «У нас у школі є хлопчик, який може грати на всіх музичних інструментах, які тільки потрапляють йому до рук. Це у нього талант від Бога. Він дуже обдарований!» А старий і досвідчений вчитель музики зауважив: «Це не обдарований хлопчик, це лабух. Його неможливо навчити грати на високому рівні. Він не хоче високих досягнень, а задовольняється тим, що вміє…»
Обдарованість – це високий рівень розвитку здібностей, який супроводжується високими досягненнями. На перший погляд досягнення цього хлопчика здаються високими, особливо тим, хто не грає на жодному музичному інструменті. Та цей хлопчик не бажав їх розвивати і залишився лабухом, який трошки грає на всіх інструментах, а добре – на жодному.
Таким чином популярна думка про те, що обдарованість дається дитині від Бога, – міф. Бо насправді більшість видатних людей досягли висот не завдяки, а всупереч. Хіба у Шевченка або Франка були всі умови для розвитку обдарованості? Ні! Вони боролися, пройшли важкий шлях. Між іншим, ця боротьба і є умовою розвитку обдарованості. Якщо помістити дитину в тепличні умови, дати все, скоріше всього, нічого з неї не буде.
1.3 Форми роботи з обдарованими дітьми у школі
Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям. [20; 55]
Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має наповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.
Серед методів навчання обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизація, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий характер.
Вище перелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної роботи та позашкільної, виконання учнем поза навчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у (наукових) тематичних масових заходах, огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.
Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. [20; 53] Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обрані профілю позашкільних занять.
У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання, збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).
Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі «перестрибуванню» через класи, переходити до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.
Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, створювати умови, за яких учень міг би навчитися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.
Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (3–4 групи по 120–140 учнів) і сети (об’єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета).
Створення спеціальних класів і шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.
Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуючи модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабі (компенсуючи модель). [8; 45]
Вибір форми навчання залежать від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognito – знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.
1.4 Шляхи розв’язання проблеми розвитку творчих здібностей школярів
Ідея розвитку творчих здібностей індивідуума, відповідає як його інтересам, так і загальнодержавним інтересам людського суспільства взагалі. [7; 11]
Насамперед, творча особистість значно легше пристосовується до побутових, соціальних та виробничих умов, ефективніше їх використовує і змінює відповідно до власних уподобань, переконань тощо.
Щоб розвинути до належного рівня творчі здібності інтелектуально обдарованої особистості, її потрібно якомога раніше виявити і впродовж її навчання цілеспрямовано впливати на розвиток її творчих задатків. [9; 5]
Інтелектуально обдарованим школярам притаманні такі психічні якості, які суттєво ускладнюють їхні стосунки з товаришами, батьками, вчителями та власними Я.
Таким обдарованим дітям, наприклад, до вподоби складні ігри і, як правило, не подобаються ті, якими захоплюються їхні ровесники. Обдарованим дітям властиве почуття гумору, вони нетерпимі до всього примітивного.
Особливим є стосунки обдарованої дитини з її батьками. Уже з перших днів народження діти завдають своїм батькам чимало клопоту: значно менше сплять і погано їдять; з’являються труднощі з їхньою підвищеною активністю, нарешті нескінченні запитання.
Своєрідним і складним є ставлення обдарованої дитини до самої себе. Такі діти, воліючи стати морально чистими, інтелектуально глибокими і фізично сильними, ставлять перед собою певну мету, але, досягненням її, виставляють повну висоту, і так без кінця, не відаючи, що того, до чого прагнеш, немає ніде.
Обдаровані діти вимагають уваги з боку дорослих, бережливого і, навіть, співчутливого ставлення до себе [9; 5], а тому і якомога раднішого виявлення, оскільки переважну більшість з них чекає важке майбутнє.
Насамперед слід зазначити, що проблема розвитку творчих здібностей особистості була, є і ще тривалий час залишатиметься дискусійною.
Педагогічна теорія і практика свідчать, що знання, отримані механічно, є мертвими, їх, фактично, не можна використати з метою продукування нових знань, тобто, в творчій діяльності. У зв’язку з цим тільки досвід, уміле спостереження, дослідження об’єктів у їх взаємозв’язку сприяє засвоєнню реальних фактів і розвиває здібність до самостійної думки. [13; 17]
Для міцного засвоєння знань потрібно декілька разів повторювати факти, що вивчаються. Разом з тим, кожне чергове повторення сприяє виробленню звички до механічної дії, а отже, гальмує розвиток творчих здібностей учнів.
Дбаючи про розвиток творчих здібностей учнів, маємо вчити їх не тільки тому, як розв’язувати ті чи інші проблеми, а й тому, де можна знайти відповідь на поставлені запитання. Уже в молодшому шкільному віці діти мають вміти користуватися довідковою літературою.
Розвиток творчих здібностей учнів – це справа не одного дня, тижня чи місяця, а результат наполегливої і систематичної праці протягом року, терміну навчання в школі, всього життя. Найкраще, якщо в навчальному плані на розвиток творчих здібностей, крім систематичної роботи, буквально на кожному уроці, відвести дві академічні години на тиждень.
Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й не може існувати, адже кожна дитина – унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа – індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність – риса творчо обдарованої дитини. [17; 28] З обдарованими дітьми з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а з іншого, – важке, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливо ставлення. До того ж робота з ними вимагає професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання – процес технологічний і його, як і на виробництві, легше зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.
Прийнято виділяти три групи вчителів робота яких однаково важлива для розвитку обдарованих дітей. Перша група вчителів, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу офіційного захоплення. Друга – вчителів, які навчають техніки виконання (наприклад, певний досвід), які закладають основи майстерності. Третя група – вчителі, які виводять на високий професійний рівень. Поєднання всіх цих учительських особливостей в одній особі явище надзвичайно рідкісне. [14; 17]
До якої б із зазначених груп не належав учитель, він має бути насамперед вихователем. Головною метою сьогодні є виховання унікальної цілісності творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Тому вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перейматися проблемами і інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати і розвивати. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.
2. Діагностика обдарованості в учнів старших класів
Одним із пріоритетних напрямків розбудови національної школи є спрямування педагогічного процесу на оптимальний розвиток і реалізацію духовного, інтелектуального, фізичного потенціалу учнів через диференціацію освіти; формування інтелектуальної еліти нації із талановитої учнівської молоді.
Виконання практичних завдань гармонійного розвитку здібних і обдарованих учнів передбачає налагодження роботи за такими напрямками:
- виявлення цих учнів ще на початкових етапах перебування в освітньому середовищі;
- створення умов їх навчання і виховання, які сприяють самореалізації особистості;
- вивчення результативності учнівської, педагогічної і управлінської діяльності шкіл і дошкільних закладів.
Упровадження системи вивчення індивідуальних запитів, здібностей, інтересів учнів та пошуку інтелектуально здібних і обдарованих дітей передбачає їх виявлення шляхом педагогічних спостережень, психодіагностичних досліджень та організацію отриманої інформації у своєрідний банк даних, який містить відомості про учнів та їх педагогів.
Другокурсниця Львівського Національного університету імені Івана Франка, колишня випускниця – переможець та призер обласного, Всеукраїнського та Міжнародного етапів предметних олімпіад, конкурсів зауважила таке:
«Всі перемоги, яких я досягла навчаючись у гімназії, не допомогли мені ні при в ступі, ні під час навчання. Але я вдячна гімназії за те, що вона мене навчила самостійно працювати, постійно ставити перед собою завдання і досягати їх». [13; 20]
продолжение
--PAGE_BREAK--