ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА
Особливостіпроведення занять з образотворчого мистецтва в учнів першого класу
Виконала: студенткагрупи П-32
Глава О.М.
Науковий керівник:
асистент кафедриобразотворчого,
декоративно-прикладногомистецтва,
дизайну та методики їхвикладання
Пацалюк І.І.
ТЕРНОПІЛЬ –2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Психолого-педагогічні основи роботи з учнямипершого класу
1.1 Вікові особливості першокласників
1.2 Адаптація дитини до школи
1.3 Основні види діяльності шестиліток
Розділ 2. Методика роботи на уроках образотворчого мистецтва
2.1 Методи та прийоми роботи з дітьми на уроках графічної таколористичної грамоти
2.2 Методи та прийоми роботи на уроках ліплення тадекоративно-прикладного мистецтва
2.3 Використання бесід про мистецтво та творчість художників
Висновки
Додатки
Список використаних джерел
Вступ
За умов розбудови, демократизації та докорінної трансформаціїсуспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, емоційноїнедорозвиненості людей і юнацтва, низького рівня креативності, виникає нагальнапотреба пошуку нових та нетрадиційних форм роботи в процесі навчально-виховноїдіяльності та пошуку особливих засобів впливу на духовність особистості. Середостанніх у загальному русі за гуманізацію системи освіти поступово зростає рольобразотворчого мистецтва.
Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті іпояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистостіпервинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світувзагалі.
В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшенняемоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподілакцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні тахудожньо-розвиткові були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішенняхудожньо-розвиткових завдань передусім формує рівень художньо-творчоїсвідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальнікультурогенні процеси. З огляду на викладене мету художнього виховання засобамиобразотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як:розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей дообразотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
Художня діяльність дитини починається ще задовго до того моменту,коли вона вперше переступить поріг школи. Більшість наших дітей відвідує дитячісадки, де заняття образотворчим мистецтвом є обов’язковим. Займаютьсяобразотворчістю дошкільнята і в сім’ї. Важливим є й те, що в позашкільнихзакладах створені навчальні групи з образотворчого мистецтва дітей 4-6 років,(на жаль їх відвідує незначна кількість дітей). Такий підхід є вкрай важливим,оскільки саме у цьому віці закладаються основи художньо-естетичних знань. Навідміну від дошкільного періоду, де заняття образотворчим мистецтвом, убільшості випадків, були для дитини своєрідною грою, у школі вони єобов’язковими. На уроках образотворчого мистецтва діти малюють, вирізають зпаперу, займаються аплікацією, ліпленням, паперопластикою та ін. Все це сприяєрозвиткові творчих здібностей дитини, розширенню її знань та умінь в цариніобразотворчого мистецтва, формуванню таких духовних новоутворень як естетичнийсмак, естетичний світогляд, доброзичливе ставлення до прекрасного як умистецтві, так і у житті.
Досвід роботи в загальноосвітніх школах доводить, що всіх дітейможна навчити образотворчого мистецтва. У початкових класах учні поступовонабувають знань про мистецтво, його види та жанри, художні техніки, навчаютьсяпрацювати різноманітними художніми матеріалами. Від того, як засвоять цемолодші школярі, чи буде їм і надалі цікаво навчатись та творити в царинімистецтва залежить їхня подальша образотворчість. Тому дуже важливо зацікавитидітей мистецтвом, творчою та оцінною діяльністю. Найбільш оптимальним для цьогоє перший клас загальноосвітньої школи.
В педагогічній науці є чимало досліджень присвячених навчаннюобразотворчому мистецтву учнів шестирічного віку. Зокрема ця проблемависвітлена в працях Ш. Амонашвили, А. Валлон, Н. Гордуз, О.Дейч, Е. Коваленко,В. Котляр, Я. Коломинського, Л. Любарська, С. Коновець, Н. Кириченко, Д.Ельконіна, Є. Панько, В. Сухомлинського, Я. Чарнецького та інших.
Особливо актуальною і значимою ця проблема є сьогодні, коли перед школоюстоять важливі завдання: творчо розвинути дитину, сформувати естетичний смак,як виразник духовного розвитку особистості, зберегти в душі дитини прекрасне тащире ставлення до всього оточуючого – в житті, в мистецтві, в суспільнихвідносинах, в людських взаєминах. Реалізацію вищеназваних завдань слід починатиякнайшвидше. Обмаль часу, відведеного для вивчення образотворчого мистецтва,обмежують безпосереднє наближення дитини до об’єктів образотворчої діяльностіта зумовлюють необхідність систематичної та динамічної роботи вчителя звказаного навчального предмету.
Зважаючина актуальність даної проблеми ми обрали наступну тему нашого дипломногодослідження: «Особливості проведення занять з образотворчого мистецтва вучнів першого класу»
Об'єкт дослідження – урочна тапозаурочна робота з образотворчого мистецтва у першому класі.
Предмет дослідження – особливостіметодики роботи з шестирічками у процесі вивчення образотворчого мистецтва.
Мета дослідження – визначититеоретичні та практичні аспекти вивчення образотворчого мистецтва у першомукласі початкової школи, її особливості.
Згідно з метою та предметом дослідження було визначено такізавдання:
– на основі наукової літератури дослідити вікові особливості учнівпершого класу;
– проаналізувати основні форми роботи з дітьми цього віку взагаліта роль і місце образотворчого мистецтва у навчально-виховному процесі
– конкретизувати методи та прийоми роботи з першокласниками науроках образотворчого мистецтва та у позаурочній діяльності вчителя початковихкласів.
Методи дослідження. Длярозв'язання поставлених завдань було використано такі методи науковогодослідження: теоретичний аналіз наукових джерел, абстрагування, аналіз, синтез,конкретизація та інші.
Структура дослідження. Дипломнаробота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, спискувикористаних джерел, додатків.
Розділ 1. Психолого-педагогічні основи роботи з учнями першогокласу
1.1 Вікові особливості першокласників
Навчаннядітей шестирічного віку потребує врахування важливих психологічнихзакономірностей їх розвитку. На сьогодні до них відносять перш за все тіпротиріччя, які виникли між рівнем інтелектуальних можливостей дітей таспецифічними «дошкільними» способами їх задоволення. Інтелектуальна сферадитини цього віку потребує систематичного навчання. Це протиріччя поширюється іна інші сфери особистості. Першокласник потребує самоствердження у таких видахдіяльності, які підлягають суспільній оцінці та охоплюють ті сферижиттєдіяльності, які були раніше недоступними дитині.
Важливоюособливістю психічного розвитку шестирічного школяра є його підвищеначуттєвість (сенсизивність), по-перше, до засвоєння морально-психологічних нормта правил поведінки, по-друге, готовність дітей до усвідомлення мети навчаннята оволодіння способами систематичного навчання. «Можна сказати, що в цейперіоду дитини виникає стан, який можна умовно назвати «научуваністю»» [ 21, 6].
Взагалі,вважається, що у школу приходить дитина, не лише фізично готова до навчання,але й психологічно. Фізична підготовка характеризується добре сформованоюруховою сферою, гнучкістю, витривалістю, спритністю та ін… під час навчання ушколі фона продовжує розвиватися, набуваючи ще й інших якостей. Щодопсихологічної готовності, то її компонентами є інтелектуальна, особистісна тавольова готовність. Охарактеризуємо їх.
Інтелектуальна готовність. Протягом значного періоду часу рівень розумового розвитку дитинивизначали на основі виявлених у неї знань, словниковому запасу. Ця думка не єзовсім вірною. Звичайно, певний кругозір, запас конкретних знань про живу танеживу природу, про людей, суспільне життя притаманні кожній дитині і є основоютого, що буде вивчатись нею надалі. Проте, це не єдине мірило інтелектуальноїготовності дитини до школи. Існують певні навчальні програми, їх засвоєнняпотребує від дитини дещо іншої групи умінь: порівнювати, аналізувати,узагальнювати, робити власні висновки, тобто розвинутих пізнавальних процесів.
Науковідослідження психологів доводять, що вже у старшому дошкільному віці діти,користуючись засвоєною системою суспільно вироблених чуттєвих еталонів,оволодівають деякими раціональними способами дослідження зовнішніх властивостейпредметів. Уміння їх використовувати дає можливість дитині диференційованосприймати та аналізувати складні предмети.
Учніпершого класу можуть усвідомлювати загальні зв’язки, принципи тазакономірності, які є основою наукових знань. Наприклад: в 6-7-річному віцідитина може засвоїти не лише окремі факти про природу, але й знання провзаємодію організмів з навколишнім середовищем, про залежність між формоюпредмета та його функцією. Але достатньо високого рівня пізнавальної діяльностіучні цього віку досягають лише тоді, коли навчальна діяльність спрямована наактивний розвиток мисленнєвих процесів і є розвиваючою, зорієнтованою на «зонунайближчого розвитку» [ 9, 78].
Шестирічнийшколяр може дуже багато, але не слід переоцінювати його розумові можливості.Логічна форма мислення хоча і доступна, проте не є типовою, характерною. Типмислення дітей цього віку специфічним. Науковці вважають, що вищі форминаочно-образного мислення є домінантою їхнього інтелектуального мислення.Користуючись наочно-образним мисленням учень першого класу має можливістьвиділяти найбільш суттєві властивості, взаємозв’язки між предметаминавколишньої дійсності. При цьому він розуміє схематичні зображення, успішнокористується ними (наприклад: графічна модель для конструктивної діяльності).Разом з тим, навіть набуваючи первинних вмінь узагальнювати, його мисленнязалишається образним та опирається на реальні дії з предметами та їх «замінниками».
Усвоїй педагогічній діяльності вчитель повинен враховувати провідну рольпрактичної діяльності у розвитку дитини, важливість наочно-дійового танаочно-образного мислення – специфічних дошкільних форм мислення, оскільки вониє характерним і для молодшого школяра.
Вдошкільному віці дитину слід підготовити до провідної у молодшому шкільномувіці діяльності – навчальної, що потребує наступного: вміння виділяти навчальнезавдання і перетворювати його у індивідуальну мету діяльності. Це вміннявимагає від дитини здатності дивуватися, шукати причини зауваженої ним зміни,новизни. Завдання педагога, опиратися на гостру допитливість маленькоїособистості, на її потребу в нових враженнях.
Звичайно,що у кожному класі є діти інтелектуально пасивні. Їх називають «відстаючими».Причинами цієї пасивності досить часто є обмеження інтелектуальних вражень,інтересів дитини. Засобом вирішення проблеми відставання дітей може бутинаступне – переведення навчального завдання у практичну площину, чи в ігровудіяльність. Звичайно, ці діти потребують особливої уваги, тобто розвитку у нихдопитливості, розширення особистісного досвіду.
Існуєінша група дітей, яка потребує не меншої уваги педагога. Їх пізнавальнаактивність носить так звану «теоретичну спрямованість».
Засобомвирішення проблем як відставання у навчанні, так і теоретичної спрямованості єнадання можливості дітям проводити дослідницьку діяльність, тобто створеннятаких педагогічних ситуацій, при яких вони самі можуть вияснити новівластивості предметів, їх подібність та відмінність та ін… недооцінка роліобразного мислення у шкільному навчанні призводить до недостатнього розвиткубагатьох морально-психологічних якостей, до «емоційної глухоти», не чуттєвостідо образів природи та мистецтва, спрощеного сприйняття навколишнього світу.
Особистісна та соціально-психологічна готовність дитини.
Інтелектуальнаготовність важлива, але не єдина передумова успішного навчання у школі.Підготовка дитини до школи потребує формування у неї готовності до прийняттянової соціальної ролі – школяра, яка передбачає певне коло обов’язків та прав,відмінної від статусу дошкільника. Ця особистісна готовність виражається уставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів та самої себе.
Дослідникивважають, що у цьому віці школа притягує дітей саме можливістю навчатися,оскільки для неї це можливість зробити крок вперед до дорослого життя.
Якщодитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть при наявності у неїнеобхідного запасу знань та умінь, високого рівня інтелектуального розвитку їйбуде важко у школі. Такі першокласники навчаються нерівномірно. Їх успіхипозитивні лише тоді, коли заняття викликає у них безпосередню зацікавленість.Всі інші завдання вони виконують поспіхом, недбало. Ще гірша ситуація, колидитина взагалі не хоче іти в школу. Таке ставлення вже вимагає психологічноїкорекції, особливої уваги з боку вчителів та батьків.
Перебуванняу школі ще не дає підстав вважати дитину справжнім школярем. Дослідженнядоводять, що виникнення свідомого та позитивного ставлення до школи виникає принаявності наступного:
o інтелектуальна компонента;
o емоційна компонента;
o спосіб подачі інформації прошколу.
Дужеважливо, щоб діти емоційно та свідомо розшири власні первинні уявлення прошкільне життя. Цьому сприятиме залучення першокласників до суспільного життяшколи, проведення шкільних художніх виставок та ін… Незаперечне значення маєстворення таких ігрових ситуацій, при яких діти мають змогу використати власнізнання, і в той же час потребують набуття нових знань, навиків, які надалі вонизможуть використати в навчальній діяльності.
Особистісната соціально-психологічна готовність до школи передбачає формування у школяравмінь спілкуватися з однокласниками, школярами. Кожній дитині необхідно уміннявлитися у дитячу спільноту, працювати в колективі, вміти поступатися іншим, чивідстоювати власну думку. Ці якості забезпечать можливість адаптуватися донових умов.
Значначастина труднощів при навчанні шестирічних дітей полягає у тому, що увага дітейє нестійкою, їм важко тривало слухати та чути педагога, сприймати та утримуватив пам’яті задачу, зосередитися на навчальному завданні чи навчальній дії. Алеці проблеми не лише пов’язані з увагою. Дослідження М. Лисіної показали, щопричиною цих труднощів є особливі форми спілкування дорослих та дітей, якісклалися на момент прибуття дитини до школи [27, 54]. Позитивне значення маєнаявність таких особистісних форм спілкування з дорослими, які не залежать відконкретних ситуацій. Ці форми спілкування говорять про потребу дитини у увазі,співпереживанні дорослого, задоволенні її потреб. Для дітей, які володіютьтакими формами спілкування характерна увага до дорослих, бажання почути тазрозуміти їх звернення, а також упевненість у такій же увазі до себе з бокудорослих. Це забезпечує адекватне ставлення до вчителів. Відповідно, якщодитина не готова до цих форм спілкування, процес навчання ускладнений. Знаннявиявлених закономірностей вимагає від педагога здійснювати не лишеситуативно-ділове, внеситуативно-пізнавальне, але й особистісне спілкування.Виявити інтерес до особистості дитини педагог може не лише в процесі навчальноїдіяльності, але й у позаурочний час: у побуті, під час прогулянок, гри, забав.
Вольова готовність.Формування вольової готовності не менш важливе ніж вищеназваних, оскількинавчання – це праця і від дитини вимагатиметься уміння робити не лише те, що їйхочеться, але й те, що від нього вимагатиме вчитель, шкільний режим, програма.
Доприходу у школу у дітей формуються основні елементи вольових дій: вміння поставитимету, прийняти рішення, намітити план дій, виконати його, виявити певні зусилляпри потребі подолати якісь труднощі, оцінити результати своїх дій. Але всі цікомпоненти вольової готовності розвинуті недостатньо. Так, мета, яку ставитьперед собою дитина не завжди свідома та чітка, бажання її досягти залежить відскладності завдання, довго тривалості його виконання. Стимулом розвиткувольової сфери дитини є ігрова мотивація завдання та оцінка з боку однолітків.
У 6,7-річному віці рухова діяльність дітей стає об’єктом вольової діяльності.Мається на увазі що в цей період життя дитина аналізує власні рухи, має змогусвідомо набувати рухові уміння необхідні для трудової діяльності, складні формиумінь та навиків на зразок письма, малювання, гри на музичних інструментах,танцю та ін..
Довільністьу вольовій діяльності виявляється й у іншому. Це зумисне заучування віршів, уздатності перебороти бажання зайнятись особистісно важливим (гра, прогулянка чиін.) у той момент, коли потрібно виконати доручення дорослого, суспільнедоручення, перебороти страх (ввійти в темну кімнату, відвідати зубного лікарячи ін.), перетерпіти больові відчуття, стримувати власні емоційні вираження.
Шестирічнадитина здатна зіставляти мотиви власної поведінки. Саме тому у цьому віцідоцільно формувати здібність коригувати власну поведінку щодо моральних,естетичних та ін. вимог суспільства.
Вольоваготовність забезпечує розвиток пізнавальної сфери школяра. Ефективністьпізнавальної діяльності в даний період незначна, тому вчитель повинен поступовопідвищувати вимоги до пізнавальної діяльності, враховуючи можливості дітей,їхні інтереси та потреби.
Дітямвкрай важко переборювати труднощі. Тому першочергове значення при формуваннівольової сфери дитини має виховання мотивів досягнення мети. Це і вміннясприймати труднощі, бажання не «ховатися» від них, а вирішувати їх самостійно,чи з незначною допомогою дорослих.
Розвитокдисциплінованості, організованості та ін… якостей, які допомагають дитинікерувати власною поведінкою в значній мірі залежать від ступеню їїсприйнятливості до вимог дорослих, як носіїв соціальних норм поведінки, правил.Серед факторів, здатних сприяти сприйнятливості, дуже важливе місце займаєхарактер взаємостосунків дорослого та дитини, оволодіння дітьми змістом вимог,які ставляться дорослими на основі «словесних інструкцій, знакових засобів» [9, 94]
1.2 Адаптаціядитини до школи
Соціально-психологічнаадаптація є процесом активного пристосування на відміну від фізіологічноїадаптації, яка відбувається мимовільно (реакція очей на зміну освітлення,реакція тіла на холодну чи гарячу воду та ін.). З соціально-психологічноюадаптацією справи дещо інші, оскільки для того, щоб адаптуватися потрібноприкласти певні зусилля.
Співвідношенняз середовищем до якого необхідно пристосуватися складніше. У цьому випадку нелише середовище впливає на особистість, але й вона сама змінюєсоціально-психологічну ситуацію.
Саметому адаптовуватись доводиться не лише дитині до класу, свого місця у школі, довчителя, але й педагогам до нових учнів.
Першідні дитини у школі є періодом соціально-психологічної адаптації до нових умов.Не усі діти успішно привикають до нових умов життєдіяльності. Психологивиділяють три рівні адаптації дітей до школи. Охарактеризуймо їх.
Високий рівень характеризуєнаступне: першокласник позитивно ставиться до школи; вимоги сприймає адекватно;навчальний матеріал засвоює легко, глибоко та в повній мірі оволодіваєпрограмовим матеріалом; розв’язує ускладнені завдання; уважно слухає вказівкита пояснення вчителя, виконує доручення без зовнішнього контролю; виявляєзначний інтерес до самостійної навчальної діяльності, готовиться до усіхуроків; суспільні доручення виконує добросовісно та з задоволенням; маєпозитивний статус серед учнів класу.
Середній рівень можнавизначити за такими критеріями: першокласник позитивно ставиться до школи, їївідвідування не викликає негативних емоцій; розуміє навчальний матеріал приумові його наочного та детального пояснення; засвоює основний зміст навчальноїпрограми; самостійно розв’язує типові завдання; зосереджено та уважно виконуєзавдання, доручення, вказівки дорослих при наявності контролю; буваєзосередженим лише тоді, коли зайнятий чимось цікавим для себе; готується доуроків та виконує домашні завдання майже завжди; суспільні доручення виконуєдобросовісно; дружить майже з усіма однокласниками.
Низький рівень ми можемоконстатувати завдяки наступному: першокласник негативно чи індиферентноставиться до школи; часто скаржиться на погане самопочуття; домінує поганийнастрій; іноді порушує дисципліну; пояснений учителем матеріал засвоюєфрагментарно; самостійна робота за підручником утруднена; при виконаннісамостійної роботи не виявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йомупотрібен постійний контроль; систематичні нагадування та стимули як з бокувчителя, так і з боку батьків; зберігає працездатність і увагу при значнихпаузах для відпочинку; для сприйняття нового та розв’язування завдань зазразком потребує значної допомоги учителя та батьків; суспільні дорученнявиконує під контролем, без бажання, пасивний; близьких друзів не має; знаєімена та прізвища лише частини однокласників.
Бачимо,що останні дві групи дітей потребують допомоги вчителя та батьків для того, щобадаптуватися до школи, особливо це стосується останньої зі схарактеризованихгруп дітей.
Якіж саме фактори соціального мікросередовища відіграють позитивну роль уадаптації дитини до умов шкільного навчання. Досліджуючи вказані проблемишестилітніх школярів Я. Коломинський та Є. Панько схарактеризували рядпозитивних факторів на основі дослідження Г. Чуткіної, серед яких найбільшважливими можна назвати наступні: адекватна самооцінка власного становища,правильні методи виховання у сім’ї, відсутність у ній конфліктних ситуацій,позитивний статус дитини серед однолітків та ін… біль наочно дане питаннядемонструє таблиця 1.
Таблиця 1
Позитивні фактори мікросфериПозитивні фактори соціальної мікросфери % вибірки, що класифікує за вказаним фактором групу дітей з високим рівнем адаптації Повна сім’я 77,6 Високий рівень освіти батька 87,9 Високий рівень освіти матері 83,2 Правильні методи виховання у сім’ї 95,3 Відсутність конфліктів через алкоголізм у сім’ї 91,1 Відсутність конфліктів у сім’ї 94,4 Позитивне ставлення до дитини вчителя підготовчого класу 62,7 Позитивне ставлення до дитини вчителя першого класу 59,8 Функціональна готовність дитини до школи 86,9 Позитивний статус дитини у групі до навчання у школі 85,8 Задоволення від спілкування з дорослими 74,3 Адекватне усвідомлення власного статусу у групі однолітків 97,8
Впливнегативних факторів, за даними цього ж дослідження, має наступну градацію:
o неправильні методи вихованняу сім’ї;
o функціональна неготовністьдитини до школи;
o незадоволеність відспілкування з дорослими;
o неадекватне усвідомленнявласного статусу у колективі;
o низький рівень освітиматері;
o негативне ставлення вчителядо дітей першого класу;
o конфліктні ситуації черезалкоголізм у сім’ї;
o низький рівень освітибатька;
o конфліктні ситуації у сім’ї;
o негативне ставлення до дітейвчителя підготовчого класу;
o неповна сім’я[21, 19].
Результатидослідження педагогів та психологів доводять, що педагогічна корекція учнів якімають певні труднощі при оволодінні навчальною програмою відбувається восновному у процесі ігрової діяльності і її розвиваючий ефект значно кращий,ніж при додаткових заняттях з основних предметів.
Неменш важливу роль грає наступність методів роботи і педагогічного спілкуваннявихователів дошкільних закладів та вчителя початкової школи. Адаптація дитинидо школи проходить не зовсім легко. Одним із негативних факторів несприятливоїадаптації є різка зміна стилю спілкування педагога та учня. Навіть припозитивному ставленні до дітей вчитель досить часто використовує більш жорсткі,авторитарні методи педагогічного впливу. Такий спосіб спілкування сприймаєтьсядітьми як особисте неприйняття, що призводить до пасивності, подавляєініціативу, самостійність, породжує невпевненість у собі (особливо у стисливих,замкнутих дітей).
Удосконаленняроботи з дітьми шестирічного віку вимагає перегляду вчителями форм роботи зними та форм педагогічного впливу. Назвемо ті форми, які виправдали себе напрактиці та сприяють досягненню позитивних результатів:
1. Наради, семінари,конференції, педагогічні ради по обміну досвідом роботи з дітьми вихователівдитячих садків та педагогів початкової школи, які працюють з першокласниками.
2. Відвідування вчителямипочаткових класів дитячого садку, спостереження за організацією та керівництвомрізноманітними видами діяльності дітей-дошкільників (ігровою, навчальною,трудовою, художньою, побутовою) та, відповідно, відвідування вихователями школиз наступним аналізом, обговоренням, обміном досвідом, повною характеристикоюкожної дитини зокрема та групи (при умові, що у клас іде група дітей).
3. Встановлення зв’язківдитячого садку та школи може відбуватися і за умови спілкування школярів звихованцями дитячих садочків: виховні заходи, різноманітні свята, спільнітрудові справи, відвідування гуртків, творчі колективні роботи [21, 20].
Нажаль не усі педагоги та вихователі використовують цей позитивний досвід, абовикористовують його лише частково.
1.3 Основнівиди діяльності шестиліток
Провідну рольурозвитку психіки дитини відіграє їївласна діяльність. Зміна вікових етапів становлення психіки відбувається підвпливом появи нової провідної діяльності. Саме в процесі провідної віковоїдіяльності здійснюються найважливіші зміни пізнання, почуттів, волі, характерута ін.
Шестирічна дитина має у своєму репертуарі усі основні види людськоїдіяльності – спілкування, гра, трудова діяльність, навчальна. Особливістю цьогоперіоду її життя є зміна провідної діяльності, тобто гра поступово переходить унавчання. Розглянемо три домінуючі види діяльності учня першого класу – ігрову,навчальну та художню.
Ігрова діяльність. Дитяча гра – це те дзеркало, в якому відображається дорослежиття, до якого так прагне дитина і за допомогою якого дитина вивчає світдорослих, а дорослий світ дитини. За грою стоїть зміна потреб і змінасвідомості, гра містить у собі тенденції розвитку, оскільки вона є джереломрозвитку і створює зони найближчого розвитку. Якщо в зоні актуального розвиткудитина робить все самостійно, то в зоні найближчого розвитку дорослий допомагаєдитині перейти у стадію актуального розвитку. У даній ситуації гра є тимдорослим, який допомагає дитині перейти на вищі щаблі розвитку [9, 5].
Шестирічна дитина захоплюється різними іграми: рольовими,рухливими, дидактичними. Рольовою грою прийнято вважати діяльність у якій дітиберуть на себе ролі чи функції дорослих і в узагальненій формі відтворюютьдіяльність дорослих і стосунки між ними. Розвиток гри виявляється перш за все узміні її сюжету та змісту. Провідний зміст гри шестирічної дитини вже не дії зпредметами, а відтворення стосунків між людьми, виконання правил, якідопомагають реалізувати узяту на себе роль (у кожної ролі є певні правила,взяті із навколишнього життя, скопійовані із стосунків світу дорослих).
Щоб схарактеризувати роль ігрової діяльності у психофізичномурозвитку особистості, слід проаналізувати дослідження психологів та педагогів.Так, Л.С. Виготський вважав, що у грі дитини усі внутрішні процеси подані узовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К.Д. Ушинського,який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби моглизаглянути у неї вільно, адже в словах дорослого нам доводиться тільки вгадуватийого думку, і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своєдушевне життя» [49, 167]. Думку про розвивальні можливості гри конкретизує С.Рубінштейн: «Гра — це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій,об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистостідо навколишнього світу» [40, 264]. При цьому мотив проявляється у таких процесах:вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій,цілей, які важливі за їх власним внутрішнім змістом. Отже, можна сказати, щобудь яка гра є мотивованою та передбачає здійснення необхідних для самоїдитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для неї переживання. Іншимисловами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне,який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття тапереживання.
Ігрова діяльність має певні особливості. На основі досліджень Г. Люблінськоївиділено наступне:
1. Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життялюдей. Вивчення початкових форм гри та її розвитку показує, що вона виникає наоснові наслідування і маніпулятивних дій з предметами. Чим більше можливостейдля активної дії, тим цікавіша гра.
2. Характерною особливістю гри є сам спосіб, який дитинавикористовує у цій діяльності. Гра здійснюється комплексними діями, а неокремими рухами.
3. Гра, як і будь яка інша людська діяльність, має суспільнийхарактер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігридітей змінюються, бо вони відображають життя, яке зазнає змін.
4. Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючись,діти не прагнуть до точного і бездумного копіювання дійсності, а вносять у своїігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей у найрізноманітнішихпоєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точноговідтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.
5. Гра – це оперування знаннями; засіб їх збагачення, шляхвиправлення розвитку пізнавальних і моральних здібностей дитини [31, 183-184].
Дослідження Д. Ельконіна доводять, що гра, а саме рольова гра, єсоціальною за своїм походженням і за своїм змістом. Він розкрив умовивиникнення рольової гри на межі дошкільного віку, яка з'являється не спонтанно,а формується під впливом виховання: «гра в дошкільному віці є особливосенситивна до сфери людської діяльності і між людських взаємин» [53, 19]. Основнимзмістом гри є людина, її діяльність і ставлення дорослих один до одного, томущо гра є формою орієнтації у меті та мотивах людської діяльності. Крім цього «угрі відбувається суттєва перебудова поведінки дитини – вона стає довільною»[53, 58].
Великий вплив гра має і на розвиток інтелектуальної сфери дитини.У грі не лише розвиваються, формуються окремі інтелектуальні процеси, операції,але і відбувається пізнавальна «децентрація», тобто змінюється позиція дитини уставленні до оточуючого світу, формується механізм можливої зміни позиції ікоординації своєї точки зору з іншими можливими точками зору [там же].
Гра – це природна активність дитини. Тому її розвиток відбуваєтьсяспонтанно, у відповідності з інтелектуальним дозріванням. При цьому зміст гривід чисто суб'єктивних побудов все більше наближається до адекватноговідображення дійсності.
У вітчизняній педагогіці склалася класифікація дитячих ігор, щобазується на ступені самостійності і творчості дітей у грі. Окрім рольових ігорвиділяють ще імітаційні (наслідувальні) та ігри з правилами. До ігор зфіксованими правилами відносять рухові та дидактичні. Приймаючи участь уних діти виявляють творчість, придумуючи нові варіанти, використовуючи новийігровий матеріал, з'єднуючи кілька ігор в одну і т.п. Рухові ігри чіткоструктуровані:
1. Імітаційно-процесуальні таелементарні ігри-вправи з предметами.
2. Театралізовані ігри запевним сюжетом.
3. Сюжетні ігри з нескладнимиправилами.
4. Ігри з правилами без сюжету.
5. Спортивні ігри таігри-вправи з орієнтуванням на певні досягнення.[21, 58].
До ігор з правилами, як ми вже згадували, відносяться дидактичніігри. Їх суть полягає у тому, що дітям пропонують вирішити навчальнізадачі, складені дорослими у цікавій та ігровій формі. Мета цих ігор – сприятиформуванню пізнавальної активності дитини. Дидактичну гру використовують нелише як засіб закріплення знань, але як одну із форм навчання.
Дидактична гра включає у себе декілька компонентів: зміст, ігровідії, правила, дидактичне завдання. Остання компонента є основним елементомдидактичної гри. Різноманітні і завдання, що ставляться в цих іграх. Наприклад,гра «Зоологічне лото». Ведучий по черзі відкриває маленькі картки і показує їхграючим. Через кілька днів хтось з дітей говорить: «Так грати нецікаво: подививсяна картинку і знайшов тварину у своїй картці. Нехай ведучий просто називаєтварину, а не показує картку». Потім діти придумують ще один варіант: ведучийговорить, де живе тварина і з якої букви починається його назва. Такихускладнень може бути багато, усі залежить від фантазії граючих. Але незмінноїзалишається спрямованість дитини на рішення ігрової задачі в рамках прийнятихправил. В процесі цих ігор можна розвинути фонетичний слух, кольорочутливістьока, дати дітям уявлення про навколишній світ та ін..
Бачимо, що роль гри у психофізичного розвитку дитини провідна,оскільки в процесі гри відбувається розширення світоглядних орієнтацій, творчихможливостей, формується емоційні, вольові та ін. якості дитини.
Навчальна діяльність. Психологи встановили,що саме шестилітній вік дитини є найбільш оптимальним для того, щоб навчитидитину читати. У більш пізньому віці цей процес здійснюється з великимитруднощами. Навчити дитину читати, напевне основне завдання, оскільки навчаннявзагалі передбачає роботу з підручником, як основним способом оволодіння знань.В процесі навчання дитина отримує знання про навколишнє, нові навики, уміння.Навчальна діяльність це перш за все діяльність, в результаті якої відбуваютьсязміни у самій дитині, тобто це саморозвиток та самовдосконалення.
Як і будь яка інша діяльність, навчальна передбачає мету тамотиви. Мета діяльності – усвідомлений результат. Та наскільки шестирічнадитина може усвідомити результат та прагнути до нього? Можна стверджувати, щопершокласник у навчальній діяльності керується вимогами дорослих до нього і цівимоги поступово стають його «особистою програмою». Результат діяльності шестирічок своєрідний. Його основою є внутрішні зміни, набуті дитиною: знання,уміння, навики. Бажання досягти такого результату виникає у школярів поступовота не у всіх одночасно, оскільки для дітей цього віку внутрішня, пізнавальнамотивація навчання лише формується, а воля, як необхідний чинник навчання щенедостатньо розвинута. Доцільно підтримувати полімотивованість навчальноїдіяльності у школі: ігрову, престижну та ін… та акцентувати увагу на ній убільшій мірі, особливо у першому півріччі навчання дітей у школі. Цепідтверджує дослідження науковців Київський НДІ психології: домінуюче значенняу дітей цього віку мають мотиви навчання, які знаходяться поза межаминавчальної діяльності. Більшість дітей зацікавлює можливість реалізувати у роліучня потребу у визнанні, у спілкуванні, в самоствердженні. На початкунавчального року мотиви пов’язані із пізнанням, навчанням, відіграють незначнуроль. Але до завершення навчального року ситуація дещо змінюється. Хочаідеалізувати це покращення не варто, оскільки пізнавальні мотиви нестійкі,ситуативні. Вони потребують постійного та ненав’язливого підкріплення.
Ще однією важливою компонентою навчальної діяльності є так званінавчальні операції. На думку А. Запорожця «узагальнені навчальні знання неможуть бути просто перенесені з голови вчителя у голову дитини. Засвоєннянавчальних понять передбачає, що учень володіє певними операціями, якідозволяють йому виділити та узагальнити ті властивості і співвідношенняоб’єктів, які складають зміст цих понять» [17, 61]. Щоб успішно навчатисядитині необхідно певні навики та уміння. До них відносять навики, які необхіднідитині на різноманітних уроках: додавання, віднімання виділення фонем, читання,письмо, малювання та ін. разом з тим існують і узагальнені уміння, які потрібніна любому уроці, навчальному занятті.
Не менш важливою компонентою навчальною діяльності є контроль. Цюдію може виконувати не лише учитель. Вважається, що контролювати власнунавчальну діяльність має і сам учень, як кінцевий результат, так і проміжний.
Дослідниця А. Усова виділила три рівні розвитку у дітей навчальнихумінь та дій контролю та, відповідно, три рівні оволодіння навчальноюдіяльністю [48, 19]. Більш конкретно характеристика рівнів подана у наступнійтаблиці.
Таблиця 2
Рівні розвитку навчальних умінь та дій контролюІ ІІ ІІІ 1.Слухають вказівки, постійно утримують їх в пам’яті 1. Слухають вказівки, умовно дотримуються їх у роботі 1.Слухають вказівки, але їх не дотримуються 1. Керуються ними у діяльності 2.Самоконтроль нестійкий, здійснюється через діяльність інших дітей 2.Не керуються ними у роботі 2. Вразі нерозуміння задають запитання 3.При виконанні роботи копіюють інших дітей 3.До оцінки не чуттєві 4.Правильно оцінюють роботу інших 4. результати умовні, оцінка та самооцінка не сформовані 4. Результату не досягає 5.Правильно оцінюють власну діяльність
6.Досягають потрібних результатів
Як бачимо, навчальна діяльність молодших школярів першого класусвоєрідна, вона має певні особливості які доцільно знати та використовувати уроботі вчителю. В нашому випадку ці знання стосуються уроків образотворчогомистецтва.
Художня діяльність – це та віддушина, яка дає дитині можливість виразити тареалізувати себе у творчості. Як зазначає Н. Лейтес: «Діти взагалі близькі дотак званого «художнього типу», для якого характерні яскравість сприйняття,наочна, образна пам'ять, багатство уяви та деяка недостатність абстрактногомислення» [22, 98]. Слід враховувати ще один аспект художньої діяльності. Уцьому віці діти шукають засоби виразності не лише у власній творчості, але йоволодівають виразними засобами різноманітних художніх стилів, напрямків,засвоюють соціальний досвід та використовують його у своїх роботах. Ці заняттясприяють засвоєнню духовної культури суспільства.
Оскільки темою нашого дослідження є навчання дітей образотворчомумистецтву, більш детально ми зупинимось на образотворчості. До образотворчої діяльностівідносять малювання, конструювання, ліпку, заняття декоративно-прикладниммистецтвом. Розглянемо їх.
Конструювання – це широко поширений серед дітей продуктивний видь діяльності. Вономає певні особливості, оскільки передбачає специфічні прийоми обстеження(уміння виділити основні частини, опорні деталі, їх розміщення та ін.), певніспособи дій та побудови конструкцій. Розрізняють декілька видів конструювання:за зразком, за умовами та за задумом. Перший названий вид конструюваннянеобхідний для розвитку конструктивної діяльності. Важливим для цього видудіяльності є зразок. Він може бути збірним чи цілісним. Збірний зразоквикористовують на початках конструктивної діяльності для усвідомлення сутіпроцесу, відтворення цілісного – наступний крок у розвитку вміння конструювати.
Свої особливості має і конструювання за умовами. Цей видконструювання виконується на основі умов, вимог, що ставляться до гри, чивисунутих дорослими. Завдяки цьому діти усвідомлюють залежність конструкціїпредмета від його призначення, набувають вміння враховувати висунуті вимоги,виконувати їх.
Широко використовують діти, особливо у ігровій діяльності,конструювання за задумом. У цьому виді конструювання яскраво виявляєтьсяздатність дітей до самостійного планування власної діяльності, тенденція дотворчості. До 6, 7-річного віку при умові правильного керівництва з бокудорослих отруювання усіх видів досягає досить високого рівня.
Малювання. Цей вид діяльності є найбільш популярним серед дітей шестирічноговіку. В останні роки образотворчу діяльність дитини розглядають як синтетичнудіяльність, у якій виражаються різнопланові елементи психічного розвитку,засвоюються різноманітні елементи людської культури.
Малюнок шестирічної дитини має ряд особливостей: схематичність, незакритість, або прозорість (наприклад, зображаючи будинок ззовні, дитина малюємеблі у середині будинку). Викликає труднощі передача динамічного стану умалюнку, плановості простору, повітряної та кольорової перспективи, діти неусвідомлюють створення складного кольору. Ці проблеми усуваються у процесінавчання дітей зображати.
У своїх малюнках шести річки не лише виражають власні знання просвіт, але й емоційне ставлення до нього. Зміст малюнків дає змогу зрозумітивнутрішній світ дитини. Малюючи, діти виявляють особистісну потребу пізнаннянавколишнього світу. І по цьому ж малюнку, до деякої міри, можна вияснитирівень цього пізнання. Учні вивчають форму,пропорції, конструкцію, колір і фарби, просторове розміщення предметів,композицію. Одночасно вчитель навчає їх виявляти естетичні моменти: наскількиформа предмета є доцільною по своїй конструкції; чи гармонійна і пропорційна вокремих своїх частинах; наскільки плавні лінії; чи гармонійні і красиві форма іколір предмета, чи красиві яскраві полиски, рефлекси і переходи світлотіні; чикрасиве поєднання предмету і фону. Все ценабувається поступово, але дослідження науковців доводять, що чим більшерозвинута у дітей спостережливість, вміння сприймати, чим більший запасуявлень, тим краще виконані їх малюнки.
В образотворчій діяльності шестирічних відображаються наступніособливості їх мислення: конкретність, образність. У ній виявляються інтересидитини, темперамент, деякі статеві відмінності. Основними засобами длявираження власного ставлення до зображуваного є колір та лінія, колірвикористовується частіше. Крім того, у якості спеціального виразного засобудитина використовує орнаментику та симетричну побудову, гіперболізацію абозменшення окремих предметів, композицію.
Велика кількість годин у початковій школі відводиться для уроківліплення. Використовуючи пластичні матеріали такі як пластилін, пластику,глину, діти вчаться зображати об'ємні фігури і композиції. Завдяки ліпленнювони навчаються передавати красу тримірного світу, пропорційності, розумітигармонію, а також усвідомлюють виразні можливості скульптури, як видумистецтва.
Починаючи з дошкільного віку діти ознайомлюються зі світомдекоративно-прикладного мистецтва, шлях від простої лінії до умовногозображення рослин, звірів, птахів, предметів дає змогу зрозуміти їм красусиметрії чи асиметрії, ритму, відчуття міри, як одного з естетичних канонів,розвиває смак. Ознайомлення учнів з різноманітними техніками, способами їхвиконання збагачує їх емоційний світ, допомагає бачити прекрасне і відкидатиспотворене. Цьому сприяє більш глибоке і розширене вивчення матеріалів іметодів роботи з ними, вивчення творчої спадщини художників декоративного інародного мистецтва, практична робота учнів у цій галузі образотворчогомистецтва. Доступність декоративного мистецтва дозволяє кожній дитинівиконувати завдання у художньо-практичній діяльності, що стимулює формуванняякісно нового рівня засвоєння естетичних цінностей: від позитивного емоційногореагування до естетичного сприйняття на змістовному рівні. Великий діапазонрізноманітних технічних засобів: штамп, трафарет, декоративна діяльністьрізними матеріалами, а також велика кількість технік в основних видахдекоративного мистецтва: аплікація, розпис, витинанка, писанкарство та ін.,розкриває дітям світ реально існуючої краси, стимулює творчість. Все цевідіграє важливу роль у формуванні естетичного сприйняття, духовності дітей.
Основне завдання вчителя при керівництві образотворчою діяльністюполягає у розвитку особистості дитини, її здібностей, емоційності, пізнавальноїта вольової сфери. В процесі художньої діяльності активно формується сенсорикашестирічок, їх мислення, пам'ять, уява, формується художній смак, моральніякості, розвивається творча активність дітей.
Розділ 2. Методика роботи на уроках образотворчого мистецтва
2.1 Методи та прийоми роботи з дітьми на уроках графічної таколористичної грамоти
Знанняпро мистецтво, художні техніки, відчуття кольору, зорове сприйняття,композиційна культура, художні здібності формуються у процесі практичноїдіяльності учнів. У першому класі діти отримують первинне уявлення про видовийподіл образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, знайомляться зосновними та похідними кольорами, з хроматичною та ахроматичною гамою, вивчаютьрозбіл та затемнення кольору тощо.
Основною лінією програми є «Колір та форма», тобто діти повиннізасвоїти, що все, що нас оточує має форму, колір і за допомогою різноманітнихматеріалів це можна зобразити на листку паперу.
У залежності від завдань відтворення дійсності малювання може бутипредметним(зображення окремого об’єкт), або сюжетним (відтворенняепізоду, події, явища).(Див. дод. 1, 2)
За спрямованістю в оволодінні образотворчою діяльністю малюваннярозподіляють на навчальне і творче. Оскільки малювання (як і інші види образотворчоїдіяльності), крім пізнавальної і виховної, виконує ще й комунікативну функцію,діти з перших кроків залучення до нього оволодівають елементами образотворчоїмови: малюнком, лінією, кольором, композицією.
Елементи образної мови та виразності малювання. Малюнок як елемент образотворчої мови щодо діяльності дітейдошкільного віку полягає у відтворенні форми (в умовно-площинному зображенні)об'єкта, пропорційних співвідношень його деталей та їх положення у просторі,окремих ознак пластики та динаміки.
Виходячи з вимог, які пред'являються до малюнка як елементаобразотворчої мови і як відповідного етапу оволодіння образотворчою діяльністю,вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на розвиток здібностей до сприйманняформи і оволодіння дітьми раціональними засобами її відтворення на площині.Навчальний процес повинен бути підпорядкований усвідомленню дитиноюнеобхідності відповідного відтворення форми, як ознаки, що несе в собі основнуінформаційну і виразну функцію.
Лінія як один з основних засобів зображення використовуєтьсядітьми із самого початку залучення їх до малювання. Протягом усього дошкільноїо дитинства в малюнках дитини переважає одинока контурна лінія. Разом з тимрезультати експериментальних досліджень, які проводила Т. Комарова, свідчать проте, що в цьому віці діти можуть свідомо управляти рухами руки і залежно відобразотворчого завдання використовувати лінії різної інтенсивності й довжини.Оскільки лінія є результатом поєднання траєкторії погляду з відповідним рухомруки, то оволодіння лінією як засобом відтворення форми повинно розглядатися вконтексті рішення тих завдань, які висуваються з цього приводу на кожному етапінавчання.
Оволодіння кольором здійснюється з метою вирішення двохвзаємопов'язаних завдань. З одного боку, формування почуття кольору єневід'ємною частиною сенсорного виховання, спрямованого на розвиток у дітейздібності орієнтування в навколишній дійсності, з іншого боку, оволодіваючиеталонною системою кольору, діти вчаться відповідним засобом відтворювати однуз важливих зовнішніх ознак предметів та явиш.
Особливість в оволодінні кольором дітьми цього вікового періодуполягає в тому, що ця ознака сприймається ними як однорідна, неціннахарактеристика, пов'язана не стільки із безпосереднім враженням, скільки зстійкими поняттями про неї. Тому колір у роботах дітей, які виконуються улокальному колориті (на відміну від тонального колориту) віддзеркалює найбільшзагальну характеристику відповідної ознаки предмета, без урахування їхосвітлення.
Але локальний колорит не є специфічним щодо дитячої діяльності.Він виявляється часто в іконописі (Діонісій, А.Рубльов). у картинах ранньогоВідродження і художників-імпресіоністів, у сучасному монументальному живопису,графіці, декоративно-прикладному мистецтві тощо. Зважаючи на це, можна визнатицілком правомірним використання локального колориту в діяльності дітей якосновної форми організації кольорових сполучень предметної і сюжетноїкомпозиції.
Композиція як засіб організації художнього твору у відповідності зйого змістом і задумом автора, засновується на законах, правилах та прийомах,які склалися протягом багатовікової художньої практики й естетичного пізнаннядійсності.
Експериментальні дослідження науковців свідчать проте, що в умовахцілеспрямованого навчання дітям шестирічного віку посильні деякі правила іприйоми композиційної організації, які використовуються у професійномумистецтві. До них можна піднести: у предметній композиції – вибір положенняформату (вертикальне чи горизонтальне) залежно віл ознак форми об'єкту; визначеннявідносно вдалого масштабу зображення у відповідності запропонованого формату;створення композиційної рівноваги; у сюжетній композиції –вибір положенняформату залежно від відтворюваного простору, напрямку руху, особливостейголовного об'єкта; ритмічна упорядкованість об'єктів і кольорів; наявністьголовного об'єкта (або акцентів); встановлення рівноваги; відтворення статики,динаміки та окремих ознак багатоплановості.
Різноманітні види техніки.Формування уявлень про елементарні основи образотворчої мовиневід'ємне від ознайомлення дітей із зображувально-виразними можливостямирізноманітних матеріалів та прийомів роботи в тій чи іншій техніці.
Олівець графітний рекомендується дітям здебільшого для виконанняпопереднього начерку об'єкта, відтворення якого потребує більш-меншвідповідного зображення форми та пропорційних спів відносин деталей. Крім того,олівець використовується для попереднього планування сюжетної композиції. Длявиконання робіт у цій техніці дітям слід краше за все рекомендувати олівець,позначений літерою «М».
Сангіна – це олівець інтенсивного коричневого кольору. При йоговикористанні можна досягти як щільного покриття, так і поступового переходу віднасиченого до світлового відтінків. Для досягнення світлотних нюансіввикористовується пензель з жорстким ворсом (техніка «гризайль»).
Пастель, по суті, є м'які кольорові олівці. Особлива цінністьтехніки пастелі полягає в тому, що нею можна досягти оксамитового й матовогокольору, отримати який неможливо ніякими іншими матеріалами. Але пастель поганоутримується на поверхні паперу, тому потребує особливого підходу щодо йоговибору. В практиці школи для техніки пастелі використовується ватман, півватманта інший дрібнозернистий папір.
Олівці кольорові в зображувальній діяльності дітей – один ізнайпоширеніших видів техніки. Для досягнення рівномірного покриття поверхнізображення застосовуються прийоми штриховки та тушонки. Прийом штриховийполягає в нанесенні скісних паралельних ліній (справа вниз, наліво). Прийомтушовки – нанесення тону злитими штрихами боковою частиною стрижня олівця –длядитини є важким утому плані, що потребує незвичного для неї засобу утриманняолівця (в цьому випадку олівець повинен утримуватися чотирма пальцями знизу івеликим пальцем зверху), а також рівномірної насиченості покриття поверхнізображення.
Гумка – інструмент, який використовується не тільки длявиправлення помилково нанесених або допоміжних ліній, виконаних графітнимолівцем, але й для висвітлення відповідної частини зафарбованої поверхнізображення. Дітям краще за все слід пропонувати гумку середньої м'якості і,бажано, у формі трикутника або ромба. При виправленні помилок їм необхіднопояснити найбільш зручний підхід до здійснення рухів руки – рухи здійснюютьсявід себе, тримаючи іншою рукою папір у нижній його частині. Хочавикористовувати прийом витирання зображеного треба дуже обережно, щоб непривчати дітей до «систематичного тертя».
Кольорові ручки (фломастери) в діяльності дітей використовуютьсяздебільшого для виконання лінійного зображення. Перевага цього інструмента, впорівнянні з кольоровим олівцем, полягає в тому, що він залишає на паперінасичену, соковиту лінію, не потребуючи для цього відповідних фізичних зусиль.Але робота в техніці кольорової ручки вимагає від дитини певної розвиненості координуваннядій ока та руки, оскільки виправлення припущених помилок у цьому випадкупрактично неможливе. Тому зазначена техніка може бути запропонована принаявності у них відповідного досвіду, набутого в техніці олівця.
Гуаш – фарби компактні, непрозорі, бо у більшості випадків доосновного пігмента додають білила. При висиханні вони набувають матовоїоксамитовості.
Гуаш зручна в роботі, особливо на перших етапах оволодінняобразотворчою діяльністю, оскільки дає можливість при необхідності здійснювативиправлення. Шар фарби середньої товщини сохне від хвилин до 3 годин залежновід вологості повітря. Слід уникати насиченого нанесення шару фарби, оскількизображення буде тріскатися і осипатися.
Акварель, як і гуаш, відносять до груп клейових, лесировочних фарб,оскільки зв’язуючим компонентом пігменту служить природний[ прозорий клей –гуміарабік і декстрин, який легко розчиняється водою. Акварель – єдиний видфарб, який відзначається своєю прозорістю, чистотою та яскравістю кольору. Алеакварельний живопис є одним з найскладніших видів техніки. Він потребуєтривалої практики, необхідної для придбання не тільки суто технічних умінь танавичок, й почуття гармонійного володіння кольором. У практиці дітей молодшогошкільного віку принципової різниці між технічними прийомами роботи гуашшю тааквареллю не існує, проте доцільне ознайомлення їх із особливостями роботифарбами починається з гуаші, використовуючи для цього деякі переваги цієїтехніки. [24] Вважається, що методично доцільно використовувати у першому класілише гуаш.
Пензлі як інструмент, що використовується в техніці акварелі тагуаші, розділяються за формою на круглі й плоскі. Крім того, існуютькласифікації пензлів за якістю (залежно від ворсу – щетинисті, колонкові, таін.) і за розміром (тонкі, середні, товсті).
Найбільш поширеними прийомами роботи гуашшю і аквареллю упрактичній діяльності дітей вважають такі: мазок – прийом, який застосовуєтьсядля нанесення мазка-відбитку, виконаного боковою частиною ворса. При цьомуформа і величина мазка залежать від форми й розміру пензля. Кінцевою частиноюворса виконують мазок-крапку, мазок-штрих. мазок-лінію. Заливка – прийом, якимнаносять рівний кольоровий тон або декілька тонів, що плавно поєднуються один зодним. Для нанесення кольорового шару на поверхню паперу, перш за все, готуютьу необхідній кількості рідку кольорову суміш. Папір розміщають під нахилом.Насиченим сумішшю ворсом у верхній частині зображення легким рухом носятьмазок. Гострим кінцем ворса поправляють не зафарбовані місця. повторюють зазначенідії доти, поки необхідна площина не буде покрита кольоровим шаром.
Досить поширеним є прийом роботи по-сухому, при цьому одинфарбуючий шар наносять на інший, дотримуючись правил роботи з гуашшю. Ушкільній практиці використовують і роботу торцем пензля для створення об’ємнихзображень на площині. Техніка нескладна і дуже цікава: щетинний пензлик знабраною фарбою утримується перпендикулярно до поверхні паперу, мазкинаносяться швидко і точково. Використовують і змішані техніки.
Урокам графічної та колористичної грамоти відводиться значнакількість годин у першому класі. В більшості це уроки тематичного малювання,тобто зображення умовно відноситься до сюжетного. Виконуючи програмні завданняна уроках з тематичного малювання, учні вчаться реалістично передавати намалюнку свої враження від спостережуваної дійсності чи прочитаноголітературного твору, прослуханої музики. Особливістю цієї образотворчоїдіяльності є творче, виразне і грамотне виконання малюнка на тему чиілюстрації.
Чуйно підходячи до графічного вирішення учнями теми, вчительповинен виховувати в них віру в свої сили і намагатися зберегти їхнюіндивідуальність у творчій роботі. Підтримуючи творче начало у виборі змістутеми, його розкритті, сміливості задуму і виконання, в разі потреби учням слідпідказувати посильні сюжети для вирішення певної теми. Збереження виразностідитячого малюнка полягає в яскравій передачі характеристики образів персонажів,їхнього зв'язку з усіма елементами композиції, зорової гармонії різноманітнихформ і кольорового вирішення.
Грамотне виконання тематичного малюнка передбачає його чіткекомпонування, правильне зображення форми, пропорцій та кольору образівкомпозиції, передачу елементарних просторових явищ (зменшення предметів звіддаленням від глядача, «нагороджування» одних предметів іншими тощо).
Слідпам'ятати, що поняття простору розвивається у дітей дуже повільно йіндивідуально, тому треба допомагати учням зрозуміти значення предметноїплощини на папері, навчитися свідомо розміщувати предмети на цій площині(предмети, які знаходяться ближче до спостерігача, розміщувати на предметнійплощині нижче, а віддалені – вище; більш віддалені предмети зображувати не лишеменшими, а й не дуже чіткими, іншими в кольорі та ін.). Ці закони лінійної таповітряної перспектив учитель пояснює учням протягом усього часу навчаннямалювання. Нескладно пояснити плановість простору при спостережені у природі чирозглядаючи репродукції картин художників. Аналіз спостережуваного, чирепродукцій допоможе учням краще зрозуміти величину та форму предметів, щорозміщені «ближче» і «далі», елементарні явища перспективи, їх колористичність.
Щоб дітям було легше малювати звірів або інших персонажів казок,оповідань, учителеві треба підготувати іграшки та малюнки цих звірів, тематичніілюстрації, виконані професійними художниками і дітьми цього ж віку. Показ їхтреба завжди супроводжувати аналізом твору, незалежно від того, візьмуть дітидля графічного вирішення теми ці персонажі чи ні. Це сприятиме розвиткуобразної уяви учнів.
Для успішного виконання теми бажано, щоб деякі компонентикомпозиції (дерева, хату, тин тощо) вчитель малював на класній дошці, даючивідповідні пояснення. Це дуже зацікавлює учнів, особливо коли це казкова тема.Треба, щоб учні сміливо, з захопленням і вільно приступали до виконаннякомпозиції. Вчитель повинен дати можливість учням організувати свої дитячівраження від побаченого, прочитаного чи почутого, подбати, щоб діти повністювіддалися творчій праці.
Стежачиза самостійним виконанням учнями тематичного завдання, учитель своєчаснимипорадами запобігає помилкам тих, хто швидко «усе вже намалював». Типові помилкиучнів учитель узагальнює й пояснює всьому класові. Такими загальними помилкамиу композиції можуть бути неправильні перспективні зображення дерев, дороги, будинківтощо. Деяким учням учитель допомагає знайти глибше вирішення теми, іншим вказуєна неправильне в малюнку, радить намалювати нові деталі, щоб розкрити темутощо. Учителеві потрібно звернути увагу на те, щоб усі учні творчо працювали.Чим більше учень захопиться роботою, тим менше він звертатиметься до вчителя задопомогою. Краще, якщо вчитель не виправляє помилок у малюнку учня, а допомагаєйому самому побачити і зрозуміти свої помилки, підказує, як їх виправити. Післязакінчення роботи олівцем учні з дозволу вчителя починають малювати фарбами,або олівцями. Вчитель нагадує, як користуватися кольоровими олівцями, фарбами іпензлем, пояснює, як закінчити роботу в кольорі. Завдання учні повиннізавершити до закінчення уроку. Закінчені малюнки вчитель аналізує разом зучнями, допомагає їм помітити свої помилки, ставлячи відповідні запитання. Такеобговорення привчає дітей уважніше виконувати тематичні завдання і неповторювати помилок, формує у них вміння оцінювати власні роботи та роботиоднокласників.
Бажано щоб найкращі учнівські роботи експонувалися на шкільнійвиставці, це стимулює учнів до творчості. Такі виставки дають змогу учнямпорівнювати свої малюнки з малюнками товаришів, сміливіше і більш творчопрацювати в майбутньому над тематичними малюнками й ілюстраціями долітературних творів.
Слід згадати, що досить велика кількість графічних таколористичних робіт виконується без попереднього начерку. В цьому випадку єдоцільним виконання так званих підготовчих вправ: у повітрі, на окремому листкупаперу. Аналогічно вивчаються і деякі художні техніки (наприклад монотипія).
Особливе місце серед тематичних робіт займають так званіаплікація, витинанка, силует. Ці художні техніки є жанрами декоративно-прикладногомистецтва. У першому класі учні ознайомлюються з елементарними прийомамивирізання, рваною аплікацією. Іноді ці техніки поєднуються із зображенням наплощині, наприклад: тематична композиція «Подарунок для мами»(стебла квітівзображені гуашевими фарбами, а квіти апліковані).
Бачимо, що методика роботи на уроках колористичної та графічноїграмоти має багато спільного та дозволяє дітям засвоїти основні правила таприйоми роботи художніми матеріалами, художні техніки, формує композиційніуміння, відчуття простору, розвиває уяву дітей.
2.2 Методи та прийоми роботи на уроках ліплення та декоративно-прикладногомистецтва
Декоративний малюнок як складова частина декоративно-прикладногомистецтва призначений, разом з іншими виразними засобами цього видуобразотворчого мистецтва, задовольняти естетичні потреби людей. До специфічнихвидів декору відносяться зображення сюжетів, символів і орнаменту. Саме ціособливості декоративного малювання вивчаються у першому класі початкової школи(Див. дод. 3)
Сюжетне зображення – це композиція, нанесена на поверхню предмета(скринька, ваза, глечик чи ін..), яка відтворює певне явище, подію, конкретнулюдину або річ.
Символічне зображення– умовний знак,прикмета, відтворення умовного образу, який позначає ту чи іншу ідею, поняття(герби, емблеми, знаки тощо). Здавна основним видом і оздоблення виробівдекоративно-прикладного мистецтва був орнамент – візерунок, побудованийна ритмічно організованому сполученні зображувальних елементів, виконанихзасобами живопису, опалювання, різьби, інтарсії, графіки тощо. Загальні стилістичніознаки орнаментального мистецтва визначаються особливостями образотворчоїкультури народу, мають певну сталість протягом того чи іншого історичногоперіоду і характеризуються яскраво вираженим національний колоритом. У кожномуокремому випадку властивості орнаменту залежать також від призначення, форми таматеріалу тієї речі, яку він оздоблює.
За закономірностями побудови частіше за все визначають три широкорозповсюджених різновиди орнаменту: замкнені орнаменти, орнаментальні стрічкита сітчасті орнаменти. Замкненим орнаментом називають візерунок, згрупований узамкнених формах – колі, квадраті, прямокутнику. Ним оздоблюють поверхнюпредмета або головні його частини, відтворюючи динамічне напруження форми чи їїспокій. Таким орнаментом оздоблюють тарілки, блюда, підноси, хустки, скатерки,стіни, підлоги, стелі, скриньки тощо.
Залежно від зображувальних завдань, створення, наприклад, враженняобмеженої площини, візерунок наносять на краї тієї чи іншої форми та кути; і,навпаки, для поширення площини візерунок наносять по середині, привертаючи тимсамим увагу до неї. Для посилення цілісності тієї чи іншої речі заповнюютьвізерунком як середину площини, так і її краї. За принципами замкненогоорнаменту будуються й символічні композиції – емблеми, герби, знаки.
Орнаментальною стрічкою називають візерунок, декоративні елементиякого створюють ритмічний ряд з відкритим двостороннім рухом, який вписується устрічку. Існують симетричні орнаментальні стрічки, що будуються уздовж абоупоперек вісі симетрії. Відповідно до цього, вони використовуються дляпосилення враження рівноваги, статики Асиметричні орнаментальні стрічки, якібудуються за принципом вільних ритмічних повторів, використовуються дляпосилення враження руху. Орнаментальними стрічками оздоблюють деталі одягу,посуд, інтер'єри приміщень тощо.
Сітчастим орнаментом називають візерунок, елементи якого розміщеніпо всій поверхні. Він використовується для оформлення одягу. інтер'єруприміщень тощо.
За образотворчим началом розрізняють орнаменти: рослинні, геометричній тератологічні (від грецького «teras» – чудовисько) – стилізоване зображенняказкових звірів, птахів, переплетень рослинних і тваринних мотивів: іноді цейорнамент називають зооморфним (від грецького «zoon» – тварина + «morphe» –форма),
Малюнок або візерунок, який прикрашає той чи інший вирібдекоративно-прикладного мистецтва, незалежно від свого змісту, повиненвідповідати таким вимогам: сполучатися із цілим, укладатися в його межах,відповідати пропорціям, додержуватися відповідних розчленувань, ритмічноїупорядкованості та призначенню. Завдяки зазначеному, він набуває змістовності,декоративної виразності композиційно-пластичне будови.
Знайомство з творами декоративного мистецтва та оволодіннядекоративним малюванням як діяльністю починається з дошкільною дитинства. Творизазначеного виду образотворчого мистецтва приваблюють увагу дітей своєюбарвистістю, прилучають до скарбниць національної культури, виховуютьестетичний смак.
Успішність оволодіння дітьми декоративним малюванням вимагає вирішеннятаких завдань:
o збагачувати уявлення проособливості народного та декоративно-прикладного мистецтва, численнепризначення його виробів, різноманіття засобів оздоблення їх зовнішньоговигляду; виховувати інтерес до зазначеного виду образотворчого мистецтва; найого кращих зразках виховувати естетичний смак:
o стимулювати бажання щодооволодіння декоративним малюванням, спонукати до естетичного оздобленняінтер'єру групової кімнати, речей побуту;
o розвивати здібності: зоровоїоцінки форми виробу декоративно-прикладного мистецтва та елементів, щоприкрашають його зовнішній вигляд; почуття кольору, ритму, симетрії,композиції;
o формувати знання: пропризначення, зміст, зображувальну мову
o та виразні засобидекоративного малюнка; фарбуючі матеріали, інструменти та технічні прийомизображення типових дія того чи іншого напрямку елементів орнаменту; раціональнупослідовність організації зображувального процесу при створенні типових запобудовою декоративних композицій;
o формувати вміння та навички:координування дій ока та руки;
o розвиненості руки: володіннятехнічними прийомами зображення елементів орнаменту, відповідної складності длятого чи
o іншого віку дітей та стадіїоволодіння діяльністю. [ 24, 113 ]
Перше знайомство дітей з особливостями декоративного малюванняздійснюється в середній групі дитячого садка. Збагачення уявлень пропризначення декоративною малюнка, виховання естетичного ставлення до виробівдекоративно-прикладного мистецтва продовжується у школі та відбувається напідставі порівняльних характеристик зовнішнього вигляду різноманітних предметівпобуту, зразків національного одягу, оформлення фасадів та інтер'єрів житловихта громадських споруд та ін. Рішенню цих завдань сприяють екскурсії вкраєзнавчий музей, відвідування виставок творів відповідного змісту, бесіди тарозповіді з ілюструванням зразків народного та декоративно-прикладногомистецтва і оволодіння безпосередньо виконавською творчою діяльністю здекоративного малювання.
У процесі обстеження тих чи інших зразків декоративно-прикладногомистецтва слід звернути увагу дітей на особливості елементів візерунка,спрощення їх форми в порівнянні з реальним предметом; супідрядність залежно відвиконуваної функції – головні та другорядні; засоби їх виділення – розміром,кольором і місцем на площині: порядок композиційної організації – ритм,побудований на строгій метричній основі, симетрія. Перші завдання, щопропонуються дітям на цьому етапі, спрямовані на створення орнаментальнихстрічок, присвячених рослинним мотивам. Декоративними елементами візерункаможуть бути: різноманітне листя, квіти, фрукти, овочі, ягоди, колосся пшениціта інше Використанню зазначених елементів передує вивчення дітьми засобів їхстилізації в українському декоративному мистецтві.
Під час виконання цих завдань діти засвоюють принципові підходи докомпозиційної організації елементів візерунка – ритмічні повтори однакових зазовнішніми ознаками елементів; чергування різних за формою, розміром абокольором елементів візерунка, з урахуванням структурних варіантів чергування –через один, через два і т. д.; симетрична побудова композиції візерунка відвісі симетрії, розміщеної упоперек або уздовж стрічки.
Ускладнення завдань з декоративного малювання полягає в побудовізамкнених орнаментів на площинах круглої, квадратної та прямокутної форм. Вуявленні дітей запропоновані площини бажано конкретизувати за призначенням:блюдце, тарілка, піднос, рушник, скатерка та інше.
За змістом запропоновані орнаменти можуть бути присвяченірослинним мотивам, але з більш конкретизованою тематикою і використаннямвідповідних за змістом і кольором декоративних елементів візерунка, наприклад:осінній, зимовий, весняний, літній мотиви або присвячений одному якомусьпредмету – ромашці, ялинці тощо.
Знайомство дітей з раціональними підходами до організаціїзображувального процесу полягає у повідомленні найбільш зручної поетапностіпобудови орнаменту, наприклад: у стрічковому орнаменті, в якому елементивізерунка розмішуються за принципом ритму повторів, краше починати виконаннязавдання зліва направо або зверху вниз, по-перше, тому щоконтролюєтьсяякість їх розміщення, по-друге, зображення не буде пошкоджене рукою: причергуванні елементів візерунка зручніше спочатку розмістити елементи одногоякогось кольору, а потім приступити до відтворення другорядних елементів, Усиметричних композиціях краще починати зображення орнаменту з центральногоелемента, а потім – відповідно ліва або верхня половини, права або нижня.
При створенні замкнених орнаментів процес зображення починаєтьсяіз заповнення центральної частини площини (якщо за задумом в наявностідекоративний елемент), а потім – її краї у тій же послідовності, що й устрічковому орнаменті (у площин квадратної або прямокутної форми заповнюютьсякути, а потім – краї).
Для виконання завдань з декоративного малювання використовуютьсярізноманітні фарбуючі матеріали та інструменти: кольорові олівці, якщодекоративні елементи візерунка дрібні гуаш пензлі круглі різних розмірів,тампони для зображення однакових за формою, розміром та кольором декоративнихелементів: щільний папір або картон. При необхідності використовуєтьсякольоровий папір, попередньо наклеєний на щільну основу (папір або картон)
Наступне ускладнення завдань декоративного малювання полягає уформуванні в дітей уявлень про зображувальні та виразні особливості найбільшпоширених в Україні його стильових напрямків і використанні найбільш посильнихз них у практичній діяльності. Крім того, дітям надається можливістьоздоблювати предмети, різноманітні за при значенням та конструктивною будовою.Так. у діяльності дітей удосконалюються й збагачуються не тільки рослиннімотиви, але й використовуються образи тварин, птахів, риб, людини, що, у своючергу, дає можливість відтворювати у візерунках персонажі улюблених казок,мультиплікаційних фільмів та інше. Успішному використанню зазначених елементівсприяє те, що в предметному та сюжетному малюванні діти здебільшогооволодівають засобами сприймання і відтворення об'єктів, які значною міроюстилізовані за формою. Разом з тим, використання зазначених об'єктів удекоративному малюванні ставить перед необхідністю врахування специфічних дляцього виду образотворчого мистецтва стильових умовностей і вимог. доструктурної побудови композиції – сполучення окремих елементів візерунка міжсобою та з цілим, супідрядність другорядних елементів головному, додержаннявідповідних розчленувань об'єкта, вдало знайдений масштаб зображення, ритмічнаорганізація елементів на строгій метричній основі та інші. Із зазначенимиособливостями декоративного малювання діти в доступній формі знайомляться підчас сприймання творів народного і професійного декоративно-прикладногомистецтва,а також безпосередньо в ході виконання практичних завдань.
Ознайомлення дітей у доступній формі з творами народних майстрів ісвого краю, а також із зображувально-виразними достоїнствамидекоративно-прикладного мистецтва різних регіонів України дає змогу сформуватив них не тільки певні уявлення про масштабність за призначенням і стильоверізноманіття декоративного малювання, але й залучити до національної культури,успішно вирішувати завдання морального та естетичного виховання.
Ускладнення практичних завдань декоративного малювання полягає вуспадкуванні дітьми окремих, найбільш характерних для того чи іншого напрямкузасобів виразності відтворення орнаментів. Наприклад: сприятливою умовою для вирішенняцих завдань на даному етапі служать українські мальовки. Дітей приваблює в нихказкова виразність силуету, пластичність форм та контрастна декоративністькольору, міцний зв'язок візерунка з аркушем паперу і, нарешті, різноманітністьх використання: для оздоблення керамічного посуду, деталей одягу, внутрішньогой зовнішнього оформлення будівель народної архітектури тощо.
Не менш важлива якість для використання українських мальовок унавчально-виховному процесі полягає в її порівняно спрощеній техніці. Для їхвідтворення використовуються знайомі дітям матеріали: гуаш, темпера. Всірозмалювання виконуються відразу, без підготовчої роботи олівцем. Найбільшпоширеними технічними прийомами, то створюють відповідне стильове звучання, є:мазок від себе, мазок на себе, перехідний мазок та інші, доступні оволодіннюдітьми цього віку. Прийомом «мазок від себе» малюють широкий з поступовимзвуженням елемент; «мазком на себе», навпаки, досягають вузького з послідовнимпоширенням елемента; «перехідним мазком» надається можливість відразу передатибагатокольорове зображення елемента (для цього у відповідній послідовностінабирають на пензель 2-3 кольори і одним мазком залишають пляму необхідноїформи з поступовим переходом одного кольору в інший).
Накопичені уявлення про призначення декоративного малювання ірізноманіття його відтворення дають можливість використовувати ті чи іншіваріанти оздоблення об'єктів або їх деталей у предметному та сюжетномумалюванні, ліпленні.
Ліпленнярозглядається як один з основних різновидів скульптурної техніки, пов'язаної зобробкою м'якого матеріалу – спеціальних сортів глини, пластиліну, воску,прісного тіста. У практиці школи ліплення визначається як самостійний видобразотворчої діяльності, спрямований на пізнання та відтворення предметногосвіту в пластичних формах. За змістом і зовнішніми характеристиками виразностірезультатів воно, здебільшого, може бути уподібнене скульптурі малих форм танародно-художнім промислам. У процесі зазначеної діяльності діти виготовляютьяк предмети побуту, головним чином посуд, так і відтворюють образи фруктів,овочів, ягід, тварин, птахів, людини тощо. Крім того, ця продукція може мативигляд як окремих предметів, так і нескладних натюрмортів, сюжетних композицій.За стилем відтворенняобразів вони, здебільшого, можуть бути віднесенимидо декоративного мистецтва, але із специфічними проявами дитячої діяльності.
Виразними засобами ліплення є малюнок та лінія. Малюнок у широкому розумінні елемента образотворчої мовивідтворенняформи, обсяжного і просторового моделювання, пластики та динаміки об'єкта –стосовно діяльності дітей характеризується значним узагальненням зазначенихзовнішніх ознак реального об'єкта. Тобто у даному випадку має місце декоративнестилізування реальних ознак, більш вільного їх тлумачення. Відтворення предметів реального світу в такому вигляді обумовлено особливостями розвитку сприйманняі рівнем накопиченого дітьми досвіду в зазначеній діяльності.Лінія якобмеження силуету об'єкта обумовлена, здебільшого, формами, які відтворюютьдіти на тому чи іншому етапі оволодіння ліпленням. Так, початкова діяльністьдітей характеризується конструктивною побудовою загальної форми об'єкта, тобтопослідовним приєднанням однієї деталі до іншої. У більшості випадків вони маютьформу кулі, овалу та циліндра, у зв'язку з чим переважають криві та прямілінії, які обмежують силуети відповідних деталей.
Діти шестирічного віку, відтворюючи той чи інший образ із цілогокуска глини або пластиліну, сполучають лінії різних конфігурацій, що дають їмзмогу узагальнити силует єдиною складною лінією. У практичній діяльності дітеймає місце як монохромна так і поліхромна декоративна скульптура. Монохромнаскульптура обмежується природним кольором глини. Спеціальна термічна обробкаготового виробу надає йому жовто-оранжевих відтінків. Поліхромності скульптурнівироби набувають за допомогою різнокольорового пластиліну або відповіднимфарбуванням деталей чи їх розмальовуванням орнаментом.
Композиція окремих образів, які виконуються дітьми цього віку,відрізняється найпростішим відтворенням відповідних рухів, жестів, пози.Зазначені прояви композиційної виразності мають місце і при створеннінескладних скульптурних сюжетів, в яких діти, крім того, намагаються вичленитиголовний об'єкт контрастністю величини та місцем його розташування,здебільшого, в центрі.
Матеріали та устаткування для ліплення. Найбільш зручними матеріалами, якими користуються діти пристворенні побутових або скульптурних виробів, визнані глина та пластилін.
Глина – м'який пластичний матеріал, який здатний набувати різнихформ, а при висиханні – зберігати їх. Для ліплення використовують здебільшогоглину зеленого або сірого відтінків, у міру жирну і піддатливу до роботи. Дороботи глину готують таким чином: підсушену глину розбивають на дрібнішматочки, насипають їх у пластмасове відро шарами, заливаючи злегка кожний шарводою: через день зливають зайву воду, а глину старанно розмішують руками доотримання однорідної маси. Якщо вона не липне до рук, це означає, що глинапридатна до роботи. В інших випадках при необхідності або додають води, абоглиняного порошку. Приготовлену глину накривають вологою ганчіркою і зберігаютьу прохолодному місці.
Пластилін – штучна пластична маса, яку готують з глини, воску,сала та інших добавок. Він м'який і піддатливий, довго не висихає, завждиготовий до ліплення однокольорових або багатокольорових виробів; виліпленівироби не деформуються і не тріскаються. Але його стан залежить відтемператури: при високій температурі він розм’якшується, при низькій – твердіє.Для роботи з дітьми пластилін менш зручний матеріал, ніж глина: він твердішийза глину, липне до рік і погано відмивається. Крім того, яскравий колір інодівідволікає увагу дітей від роботи над формою. Тому глина вважається основним інайкращим пластичним матеріалом.
Усі ліпні роботи виконуються кистю руки. Злагоджені рухи пальців ідолонь можуть здійснити будь-яке завдання. Разом із тим для обробки поверхнівиробу та відтворення деяких його деталей використовують стеку, інструмент,виготовлений із міцних сортів дерев, металу або кістки, який має вигляд прямоїчи скошеної лопатки, ланцета тощо.
До комплексу устаткування для ліплення, крім стеки, відносять:станок з обертаючим колом, обертаюче коло для демонстрування моделей, дошки дляліплення, печатки для оздоблення поверхні ліпних робіт, блюдце для води,ганчірка, фарби, пензель, муфельна піч для обпалювання виробу.
Технічні прийоми ліплення. У процесі оволодіння ліпленням діти засвоюють найпростіші технічніприйоми: скатування, розкачування, сплющування, прищипування, відтягування,вдавлювання, загладжування та інші.Виготовлення виробів здійснюєтьсядітьми двома засобами: конструктивним та скульптурним.
Для виконання виробу конструктивним засобом цілий кусок глини спочатку ділять на декілька кусків, відповідно кількості та пропорційногоспіввідношення деталей, починаючи із найбільшої. Кожну деталь того чи іншоговиробу готують окремо, а потім послідовно приєднують одну до одної.
Скульптурний засіб полягає у наданні цілому шматку глининеобхідної форми. Цим засобом користуються як при виготовленні простих, так іскладних за формою виробів. Хоча робота з цілого шматка не є характерною дляшести річок, але застосовувати цей спосіб ліплення також доцільно.
Мотивом в оволодінні ліпленням, як і всіма іншими видамиобразотворчої діяльності, є прагнення дітей до пізнання реальної дійсності тавідтворення своїх вражень у конкретній продукції. Зацікавленість цим видомдіяльності підсилюється можливістю виготовлення виробів, які набувають нетільки пізнавального та естетичного значення, але й певною мірою можуть бутивикористаними в ігровій діяльності, що у свою чергу дає підставу зрозуміти метудітей, спрямовану на постійне удосконалення своєї майстерності.
Здібності до ліплення за своїм змістом і функціональнимпризначенням співпадають із діяльністю малювання – забезпечення орієнтування взовнішніх ознаках натури та виборі оптимальних засобів їх відтворення.
Зміст спеціальних знань поєднує в собі усвідомлення дітьми основзображувальної мови ліплення реалістичного та декоративного напрямків,властивостей та зображувальних можливостей глини й пластиліну; сукупностітехнічних прийомів ліплення та спеціального устаткування, логічноїпослідовності здійснення процесу ліплення.
Уміння та навички– це координування дій ока та рук, розвиненість («умілість») рук,злагодженість дій пальців та долонь, володіння технічними засобами роботи зглиною та пластиліном долонями, пальцями й за допомогою стеки та іншихспеціальних пристосувань.
Перше знайомство із зображувальними можливостями ліпленняздійснюється в дошкільному віці. Як і в малюванні, навчальний процес носитьздебільшого ігровий характер. Вихователь створює ситуацію, яка за своїм змістомспонукає дітей виконати найпростіші дії з глиною (наприклад, «пригостити» тогочи іншого персонажа цукерками, горішками, млинцями, печивом тощо). У контекстівиконання цих завдань діти знайомляться з властивостями глини (її можнароз'єднувати і поєднувати, змінювати форму) і першими прийомами роботи з нею(розкачування шматочка глини у циліндричну форму, скатування кульки,сплющування диску).
На першому етапі оволодіння діяльністю дітям пропонують завданнядвох видів складності. Зміст перших завдань полягає у виготовленні об'єктаоднієї певної форми: циліндричної, кулеподібної чи дископодібної. Крім того,особливістю цих завдань є те. що кожне з них передбачає виготовлення декількохекземплярів виробів. У таких умовах з'являється можливість закріпити дітям тойчи інший технічний прийом.
У змісті завдань іншого виду складності пропонується виготовитиоб'єкти, які включають себе поєднання двох знайомих раніше форм (наприклад,циліндр і куля-брязкальце, циліндр і диск-гриб тощо) або декілька одноріднихформ.
Зміст другого етапу оволодіння ліпленням полягає, перш за все, узакріпленні набутих раніше уявлень про своєрідність зазначеної діяльності,властивості глини та прийоми роботи з нею.
За складністю образотворчих завдань програмний зміст цього періодурозподіляються на два етапи. Перший етап спрямований на обстеження івідтворення поодиноких форм циліндра, кулі, диска. Крім технічних прийомів, задопомогою яких діти досягають їх відтворення, вони знайомляться ще й знескладними засобами оздоблення виготовленої продукції (наприклад, за допомогоюстеки нанести на поверхню «печива» візерунок). Ускладнення завдань другогоетапу полягає втому, що дітям пропонують для обстеження і відтворення об'єкти,які вміщують у собі декілька деталей, що відрізняються одна від одноїпропорційним співвідношенням розмірів або форм. При обстеженні таких об'єктіввони визначають відповідні форми деталей, їх положення у просторі (зверху,знизу, справа, зліва, посередині) та пропорційні співвідношення (більші, менші,однакові).
Формування та активізація здібностей зорової оцінки здійснюєтьсяне тільки під час обстеження того чи іншого об'єкта, алей при виконанніпідготовчої до ліплення роботи (наприклад, розподілення із цілого шматка глинина відповідні за кількістю та пропорційним співвідношенням частини), а такожвибору із сформованої сукупності уявлень тих технічних прийомів, яківідповідають потребам поставленого завдання.
Технічні прийоми роботи з глиною ускладнюються тим, що крімдолонь, якими діти досягали виготовлення необхідних форм (розкачування,скачування), для здійснення деяких технічних операцій підключаються і рухипальців (наприклад, прийом прищипування).
Ознайомлення дітей з раціональною організацією процесу ліпленнявключає засвоєння логічної послідовності виконання завдань, яка складається внайбільш типових ситуаціях, наприклад: попередня підготовка необхідного дляроботи устаткування – глина, дощечка, блюдечко з водою, ганчірка, стека тощо;розподіл цілого шматка глини на відповідні за кількістю та пропорційнимспіввідношенням частини, визначення послідовності виконання необхідних деталейта їх приєднання одна до одної; дотримування гігієнічних вимог у процесі роботита інше.
При подальшому навчанні ліпленню діти виготовляють як різноманітніпредмети, так і нескладні сюжети. Крім того, разом із виконанням навчальнихзавдань дітям пропонують завдання творчого характеру.
Таким чином, за тематикою, складністю і засобами виконання(навчальний, творчий) образотворчі завдання ліплення цілком співпадають іззавданням оволодіння на цьому етапі малюванням і деякою мірою, аплікацією.
Побудова програмного змісту за принципом поєднання навчальних ітворчих завдань в усіх видах образотворчої діяльності, якими оволодівають дітина кожному етапі, забезпечує якісне їх рішення. Як і в малюванні, діти напершому етапі обстежують і відтворюють засобами ліплення об'єкти, форма якихнезначною мірою відрізняється від геометричних фігур. Сприятливим до ньогозмістом служать предмети побуту (в основному нескладні варіанти посуду),фрукти, овочі, ягоди та інше. У процесі обстеження них предметів діти знаходятьподібні та відмінні зовнішні ознаки, збагачують уявлення про різноманіттяпредметного світу та його індивідуальні особливості.
Рішення зазначених завдань ставить перед необхідністюудосконалення та збагачення комплексу технічних прийомів роботи з матеріалом.Так, для відтворення об'єктів овальної, овоїдної (яйцевидної), а такожконусоподібної форми. Діти повинні оволодіти декількома послідовими операціями,які в процесі розкачування відзначаються різним операціями: натискуванням на матеріал,досягати необхідного обсягу, тобто грудку глини спочатку перетворити в кулю, апотім в овал, овоїд чи конус. Крім того, збільшується кількість маніпуляцій зматеріалом, які виконуються пальцями – вдавлювання, відтягування, згладжування,защипування великим та вказівним пальцями. Ускладнення завдань полягає увідтворенні образів, які поєднують у собі декілька різних за формою тавеличиною деталей, наприклад, стилізованих птахів, звірів, людей тощо. Як і напопередньому етапі, діти
відтворюють ці образи конструктивним засобом, тобто спочаткустворюється окремо кожна деталь, а потім послідовно і приєднуються одна доодної. Завершується цей етап оволодіння ліпленням відтворенням нескладнихсюжетів.
В основу змісту сюжетних композицій покладене поєднання за смисломобразів, які відтворювалися на першому та другому етапах (наприклад, кошик зфруктами, зайчик з морквою, їжачок з яблуком, котик біля блюдця, квочка зкурчатком, рибалка з вудочкою та відерцем тощо). Крім того, на цьому етапізастосовується досвід, набутий у декоративному малюванні, наприклад, приоздобленні деталей посуду, одягу та ін.
Принципово новими для цього періоду оволодіння ліпленням єобстеження складних об'єктів та відтворення їх форми скульптурним способом,тобто за аналогією до завдань з малювання, спрямованих на відтворення формиоб'єктів єдиною контурною лінією; силуетної аплікації. Як зразок таких об'єктівможуть бути використані варіанти народного мистецтва, що відтворюють образиптахів, риб, звірів, людини та ін..
Привабливість об'єктів цього змісту полягає в тому, що післяоздоблення яскравим візерунком і обпалювання в муфельних печах ці вироби можутьбути використані як іграшки або прикраси кімнати. На жаль, для середньостатичної школи, використання печей неможливе.
Крім виготовлення окремих предметів, діти створюють поліхромнісюжетні композиції, використовуючи для нього кольоровий пластилін або гуаш,якщо вироби були виконані з глини. Змістом цих сюжетних композицій можутьслужити цікаві епізоди з повсякденного життя, персонажі улюблених казок,телевізійних фільмів тощо.
2.3 Використання бесід про мистецтво та творчість художників
Найменша кількість годин у початкових класах відводитьсяурокам-бесідам. Ці уроки, крім пізнавальної функції стимулюють розвитокемоційності дитини, а також «… збагачують душу дитини, оберігаючи її… відпоганого впливу, і дають її світлу радість»[22, 14]. С. Коновець поділяє їх наознайомлення з мистецькими творами, уроки вивчення творчості художників,(Див.дод. 4) уроки сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва, тарекомендує змінити структуру та зміст процесу вивчення мистецьких творів, асаме: ознайомлення, сприйняття та оцінювання. Ознайомлення з творами мистецтвазадовольняє пізнавально-інформаційні потреби, формує уявлення про місце тазначення образотворчого мистецтва в житті людини, суспільства, його види тажанри, напрямки та стилі. Головною метою цього виду діяльності, є оволодіннянавичками оцінювання, тобто уявою, аналізом та образним мисленням. На жаль,вивчення творів мистецтва здійснюється епізодично, а до сприймання таоцінювання їх доцільно залучати учнів уже з першого класу. Адже використаннятворів образотворчого мистецтва з метою естетичного виховання дітей сприяєрозв’язанню таких навчально-виховних завдань:
а) прилучення до зразків високої духовної культури минулого йсучасного;
б) стимулювання й розвиток творчих здібностей у двох напрямках:
– стосовно творів мистецтва, тобто індивідуально-творчий підхід допереживання, розуміння та пізнання,
– усвідомлення естетичної потреби у творчому самовираженні як уформі інтерпретації творів, так і в способах самостійної творчості в цариніобразотворчості;
в) формування емоційно-оцінних орієнтацій в світі мистецтва;
г) розвиток елементів естетичної свідомості
На сьогодні актуальною є ідея аналізу-інтерпритації та оцінюваннятворів учнями, на відміну від традиційного аналізу зображення вчителем зодночасним висловлення його думки щодо зображальної та емоційної характеристикитвору. Це забезпечить дитині пошук у творах мистецтва особистісно значимих длянеї моментів, дозволить проявити ініціативу, активність, креативність,критичність мислення, самостійність. Дані якості є необхідними для проявуособистісного ставлення до зображеного чи побаченого. Уроки образотворчогомистецтва, на яких вивчаються художні твори національного чи світовогомистецтва, сьогодні розглядають не як пасивне оволодіння учнями певного обсягуінформації, а як «… підвищення якості впливу мистецьких творів на естетичневиховання школярів» [23: 7]. Основні компоненти цього виду діяльності –ознайомлення, сприйняття та оцінювання. На думку С. Коновець саме такапослідовність дозволить залучити дітей до співпраці з учителем та забезпечитьактивне ставлення до того що вивчається. Ознайомлення з творами образотворчогомистецтва перш за все спрямоване на задоволення пізнавально-інформаційнихпотреб дитини. Одночасно формуються уявлення про місце та роль мистецтва ужитті людини, його суспільне значення, про сфери діяльності художників, а такожусе різномаїття видів та жанрів, стилів образного мистецтва, можливістьвикористання мистецьких творів у різноманітних сферах людського життя. Завдякививченню творів українського мистецтва у дітей формуються не лише естетичніідеали, але й патріотичні, моральні.
Сприймання та оцінювання творів мистецтва повинно відбуватися уформі діалогу. Це новий стиль співробітництва, який здатен породити новий стильмислення. Вступаючи у діалог школярі навчаються висловлювати свою думку,знаходити спільне та відмінне у баченні твору мистецтва. Така робота надкартинами доцільна починаючи з першого класу. Саме у цьому віці дітям доситьчасто важко словесно обґрунтувати свій емоційний стан, розуміння побаченого тавласне ставлення до нього, важко висловити почуття, викликані твором мистецтва.Тобто іcнyє конфлікт між почуттями та умінням виражати своє ставлення словесно.Т. Копцева говорить про те, що «… якоюсь мiрою усунути існуюче протиріччядопоможе ситуація пошуку та вибору адекватної до їхнього сприйняття відповіді зпереліку запропонованих (іноді альтернативних) відповідей на поставленевчителем запитання»[23, 51]. Автором описані згруповані питання для процесудіалогу: назва (придумай назву твору); головна думка (завдання автора, що хотівсказати автор цим твором); настрій (який настрій викликає цей твір), якіпочуття; оцінка (подобається, не подобається і чому). Цей же діалог можнапровести і в іншому ключі: настрій (контрасти, співставлення); акценти (відцілого до деталей та навпаки); інтонація автора (порівняльний аналіз з музичнимичи поетичними творами); ідея автора (порівняння позиції художника та учня щодотвору мистецтва) [23, 50-51].
При проведенні діалогу між вчителем та учнем «… можна виділитидва види питань – «навідний» та «завідний» (заводящий)»[там само, 49]. Першийтип запитань передбачає ту відповідь, яку хоче почути вчитель, другийпередбачає пошук відповіді, невідомої ні тому хто запитує, ні тому хтовідповідає. Розглядаючи творчу роботу над картинами Т. Копцева пропонуєнаступні варіанти співпраці:
– не спішити оголошувати дітям назву картини, оскільки це можестворити установку на щось конкретне. Дати можливість школярам самим придуматиназву, це допоможе дітям відчути інтонацію картини чи пластику скульптури тавиразити її у назві;
– щоб обмежити вплив на думку іншого, і в той же час створитиатмосферу зацікавлення необхідно дати дітям можливість дати відповідь вчителевіпошепки;
– в процесі сприйняття створювати проблемні ситуації, коли думкита почуття дитини загострюються при зіткненні з безглуздим, несподіваним — цестимулюватиме у дітях бажання висловити свої думки та відчуття;
– посилити стан переживання художньо-образної форми твору,розкрити її виразність може демонстрування контрастних по настрою робіт одногохудожника, це сприятиме динамічності сприйняття;
– такого ж ефекту можна добитися використовуючи твори художниківрізних епох та манер виконання на одну і ту ж тематику;
– доцільним є використання прийому порівняння «живого твору» тайого слайдового зображення [там же, 53-54].
Ми бачимо, що такий стиль роботи виключить пасивне танезацікавлене спостереження, активізує процес сприйняття, забезпечитьреалізацію виховних можливостей у плані формування естетичного смаку шляхомвикористання творів образотворчого мистецтв, допоможе дітям навчитися сприйматиі словесно виражати свою оцінку, допоможе сформувати здатність естетичногобачення.
Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва єтакі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів числайдів («Яка буває графіка», «По снігу на оленях» та ін.). Робота вчителя натакому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилисяз виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змоглипережити їх, спробувати уявити «що там за кадром», обґрунтувати своє судження(на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами,композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможутьлише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичкамисприйняття та оцінювання.
Уроки-бесіди у чистому вигляді для дітей шестирічного віку якправило не проводяться, але робота з творами мистецтва відбувається на кожномууроці (методисти рекомендують використовував 3-4 репродукції, оскільки більшукількість дітям шестирічного віку важко сприймати)за описаною вище методикою.
Висновки
Навчання дітей шестирічного віку потребує врахування важливихпсихологічних закономірностей їх розвитку. Інтелектуальна сфера дитини цьоговіку потребує систематичного навчання. У школу приходить дитина, не лишефізично готова до навчання, але й психологічно. Фізична підготовкахарактеризується добре сформованою руховою сферою, гнучкістю, витривалістю,спритністю та ін… Під час навчання у школі фона продовжує розвиватися, набуваючище й інших якостей. Щодо психологічної готовності, то її компонентами єінтелектуальна, особистісна та вольова готовність.
Соціально-психологічнаадаптація є процесом активного пристосування до нових умов. Співвідношення зсередовищем до якого необхідно пристосуватися досить складне, оскільки не лишесередовище впливає на особистість, але й вона сама змінюєсоціально-психологічну ситуацію. Для дітей шестирічного віку схарактеризованотри рівні адаптації до школи: високий, середній, низький. Останні дві групидітей потребують допомоги вчителя та батьків. Цьому сприяють: адекватнасамооцінка власного становища, правильні методи виховання у сім’ї, відсутністьу ній конфліктних ситуацій, позитивний статус дитини серед однолітків,навчально-ігрова діяльність, відсутність авторитарних методів керівництванавчально-виховною діяльністю школярів.
Шестирічна дитина має у своєму репертуарі усі основні видилюдської діяльності – спілкування, гра, трудова діяльність, навчальна та ін…основною дошкільною діяльністю є гра. Особливістю цього періоду її життя єзміна провідної діяльності, тобто гра поступово переходить у навчання. Важливемісце у житті дитини відводиться художній діяльності, особливо образотворчості.
Шестирічна дитина захоплюється різними іграми: рольовими,рухливими, дидактичними. Завдяки грі вона розвивається розумово, емоційно,фізично.
Метою художнього виховання засобами образотворчого мистецтва єрозвиток у дітей високих естетичних ідеалів на основі особистісно-ціннісногоставлення до реального світу та творів мистецтва, здатності до сприймання,розуміння і створення художніх образів, формування потреб і здібностей дотворчої самореалізації у процесі художнього осмислення світу. Завданнями уроківобразотворчого мистецтва є: формування емоційно-почуттєвої сфери дитини, вмінняспоглядати, сприймати та відтворювати побачене, почуте у власних роботах;набуття графічних знань, умінь та навичок, які забезпечать розуміння мовиобразотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, естетичне ставлення до мистецтвата навколишнього світу.
Уроки образотворчого мистецтва – основний засіб отримання знаньпро мистецтво та культуру, розвитку творчих здібностей дитини, її естетичногосвітогляду. У початковій школі вони мають чітку градацію: урок малювання знатури, урок тематичного малювання, уроки-ліплення, урокидекоративно-прикладного мистецтва, уроки-бесіди. Для учнів шестирічного вікумалювання з натури та уроки-бесіди у «чистому вигляді» не проводяться. Цепов’язано з їхніми психологічними особливостями. Окрім вищеназваних уроків, длярозвитку уяви та фантазії дітей доцільно прилучати їх до конструювання. Вмінняконструювати формуються на заняттях з паперопластики, в позаурочній діяльності.
Позакласна робота з образотворчого мистецтва налічує значнукількість різнопланових занять: гуртки, виставки, ранки та ін… На жаль, угуртках займається незначна кількість дітей шестирічного віку. Особливістьгурткової роботи полягає у поглибленому вивченні образотворчого мистецтва, щозабезпечує учням більш конкретні знання про мистецтво та красу навколишньогосвіту, дозволяє реалізувати власні творчі здібності, розвинути їх графічні,колористичні, композиційні уміння та навики.
Знанняпро мистецтво, художні техніки, відчуття кольору, зорове сприйняття,композиційна культура, художні здібності формуються у процесі практичноїдіяльності учнів. У першому класі діти отримують первинне уявлення про видовийподіл образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, знайомляться зосновними та похідними кольорами, з хроматичною та ахроматичною гамою, вивчаютьрозбіл та затемнення кольору тощо. Основною лінією програми є «Колір та форма»,тобто діти повинні засвоїти, що все, що нас оточує має форму, колір і задопомогою різноманітних матеріалів це можна зобразити на листку паперу.
Науроках графічної та колористичної грамоти діти виконують предметні та сюжетнімалюнки використовуючи різноманітні художні матеріали та техніки. Метою цихуроків є збагачення емоційно-почуттєвої сфери, дитини; розширення знань провидовий та жанровий поділ мистецтва, мову малюнка, тобто можливості вираженняформи через колір, лінію, крапку, пляму; формування колористичних такомпозиційних умінь, умінь та навичок координувати дії ока та руки, збагаченняестетичного досвіду.
Урокидекоративного малювання сприяють засвоєнню знань про основні виразні засобижанрів декоративно-прикладного мистецтва таких як: стилізація, метр, ритм тощо,дають уявлення дітям про культуру народу, культурні традиції різних регіонівУкраїни. Уроки ліплення дають змогу усвідомити обсяжність пластичних форм,співвідношення частин та цілого, композиційні прив’язки скульптурних форм, взагальному скульптуру, як вид образотворчого мистецтва.
Важливимидля формування знань про мистецтво, його виразні засоби, творчість майстрів,розвитку умінь сприймати, відчувати, виражати власну думку(оцінювати) є бесідипро мистецтво та робота над мистецькими творами. Співпраця вчителя та учнів,діалог – сприятиме вирішенню програмових вимог щодо умінь, знань та навичок,які повинні набути діти у процесі вивчення образотворчого мистецтва.
ДОДАТКИ
Додаток 1
УРОК
Тема. Багатствобарв навколишнього світу. Практична робота «Барвистий калейдоскоп».
Мета:
1. Ознайомити учнів із колірною гамою природи на прикладах
пейзажного живопису, навчити їх бачити прекрасне в навколишній
дійсності, у творах мистецтва.
2. Розвивати сприйняття кольорів, образне мислення.
3. Виховувати у дітей дбайливе ставлення до природи, почуття повагидо своїх робіт та робіт художників.
Обладнання: матеріали: гуаш, пензлі, папір, альбом з шаблонами; зоровий ряд: репродукції пейзажів Б. Щербакова «Зимовий ранок»,«Повінь на Сороті», А. Куїнджі «Березовий гай», І. Левітана «Золота осінь»,зображення лугових і польових квітів (мак, цикорій, кульбаба, льон); музичнийряд: 77. 7. Чайковський «Порироку»; літературний ряд: А. Лопатіна«Хто землю прикрашає», І. Суриков «Перший сніг», В. Бичко «Осінь», М.Сингаївський «Травневі усмішки», А. Костецький «Де літо живе».
Хід уроку
I. Організація уваги
II. Мотивація навчальної діяльності
Слово вчителя.
Сьогодні ми повинні навчитися бачити прекрасне у навколишньомусвіті.
Гуляючи в лісі, відпочиваючи біля моря, ви, напевно, неодноразовомилувалися незвичайним візерунком на крилах метелика або дивною формоюобточеного водою каміння, а може, задивлялись на хмари, які вечірнє сонцерозфарбувало у червоний колір. Пригадайте та розкажіть про ті випадки, коли васзачаровувала краса навколишнього світу. (Відповіді дітей.)
Так само захоплювалися природою й художники, поети і композиторита передавали її красу за допомогою музики, фарб і слів. Погляньте, як митцізображували різні пори року.
Перший сніг
Білий сніг пухнастий
Падає, кружляє І на землю тихо
Стелиться, лягає.
І на ранок поле
Білим-білим стало,
Ніби пеленою
Все його заслало.
Темний ліс накрила
Шапка-чарівниця,
І деревам нині
Ще солодше спиться.
Дні такі короткі,
Світить сонце мало.
Ось прийшли морози,
І зима настала.
І. Суриков
Травневі усмішки
Вийшов травень з лісу,
Лугові вклонився,
Од вітрів і сонця
Луг зазеленівся.
Вийшов травень з гаю,
Нивам усміхнувся.
Потім на стежині,
Як хлопчак, роззувся. А до нього трави
У полях прослались.
А до нього з гаю
Птиці озивались.
А за ним у лузі
Зацвітали квіти.
Травень вчився босим
По землі ходити.
М. Сингаївський
Осінь
Непомітно з'явилася осінь –
День коротшим стає щодоби.
Глянь: берізки уже – злотокосі,
І в дубів багряніють чуби.
Вже у теплі краї відлетіли
Сонцелюби – дзвінкі журавлі,
Не страшні їм тепер заметілі
На далекій південній землі.
В. Бичко
Де літо живе
У павука хатинка –
Тоненька павутинка.
У коника веселого – Між травами оселя.
У ластівки швидкої –
Під нашим підвіконням.
А тепле й ніжне літо,
Волошками повите,
Посріблене дощами,
Живе в очах у мами.
А. Костецький
Читання кожного вірша супроводжуєтьсядемонстрацією репродукцій, музикою.
III. Оголошення теми уроку
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Читання казки вчителем.
Хто землю прикрашає?
Дуже давно наша Земля була пустельним і розпеченим небесним тілом:не було на ній ані рослинності, ані води, ані прекрасних барв. І от одного разузадумав Бог оживити Землю, розсипав по ній величезну кількість насіння життя тапопросив Сонечко зігріти його своїм теплом, а Воду – напоїти живлющою вологою.
Сонечко взялося зігрівати Землю, Вода напувати, але насіння непроростало. Виявилося, що воно не хотіло рости сірим, адже навколо ньогопростягалася тільки сіра безбарвна Земля, а інших барв не було. Тоді Бог звеліврізнокольоровій Райдузі-дузі піднятися над Землею і прикрасити її.
І з того часу Райдуга-дуга з'являється щоразу, коли Сонечкосвітить крізь дощик. Встає вона над Землею і дивиться, чи гарно Земляприкрашена.
Ось галявинки в лісі. Схожі одна на одну, як сестри-близнючки.Вони і є сестри. У всіх один ліс-панотець, у всіх одна земля-матінка. Сестриодягають кольорові сукні, красуються в них та запитують у Райдуги:
– Чи я найбіліша за всіх у світі?
– Чи я – найрум'яніша?
– Чи я – найблакитніша?
Перша галявинка вся біла від ромашок. На другій – сонячній –галявині розцвіли маленькі зірочки-гвоздички із червоними іскорками всерединках, і стала вся галявинка рум'яно-рожевою. На третій, оточеній старимиялинами, –розквітли незабудки, і стала галявина блакитною. Четверта — всябузкова від дзвіночків.
Одного разу побачила Райдуга-дуга чорні рани-пожарища, сірівитоптані плями, розкидані ями. Хтось порвав, випалив, витоптав різнобарвнусукню Землі. Просить Райдуга-дуга Красу небесну, Сонце золоте, Дощі чистідопомогти Землі вилікувати рани, пошити їй нову сукню. У відповідь Сонцепослало на Землю золоті посмішки. Небо – блакитні. Веселка-дуга подарувалаЗемлі жовті, зелені та червоні посмішки. А Краса небесна перетворила їх наквіти й трави. Пройшлася вона Землею та прикрасила її квітами.
Знову починають посміхатися людям різнобарвні галявинки, луки йсади. Ось блакитні посмішки незабудок – для вірної пам'яті. А золотаві посмішкикульбаб – для щастя. Червоні посмішки гвоздичок – для радості. Бузкові посмішкидзвіночків – для любові. Щоранку зустрічає Земля людей та простягає їм усі своїпосмішки. Беріть, люди!
А. Лопатіна
2.Бесіда за текстом казки.
– Які посмішки дарують Землі різні квіти? Чиї посмішки вамподобаються найбільше і чому?
– Як ви гадаєте, який колір на Землі зустрічається найчастіше?
– Якими фарбами ви розфарбували б усе на Землі, якщо були бРайдугою?
– Як вітер, зірки, дощ, сніг, хмари прикрашають Землю?
– Які посмішки даруєте Землі ви? Коли й кому ви найчастішепосміхаєтеся?
V. Практична робота
Давайте намалюємо прекрасні квіти, які виросли на Землі ізпосмішок. Вони можуть бути подібними до справжніх, а можуть набуватинезвичайних, фантастичних форм та відтінків. Спробуйте пофантазувати і вигадатиквіти, що виросли в чарівній квітковій країні.
Учитель вивішує на дошці малюнок іззображенням лугових і польових квітів. Діти можуть фантазувати й малювативласні квіти. У процесі роботи рекомендовано користуватися таблицею квітів.
Учитель проводить поточний інструктаж тапсихологично підтримує учнів.
Підсумок уроку.
Загальна оцінка уроку, перегляд та оцінювання дитячих робіт.
Додаток 2
УРОК
Тема. Багатствобарв навколишнього світу. Практична робота «Барвистий калейдоскоп».
Мета:
1. Ознайомити учнів із колірною гамою природи на прикладах
пейзажного живопису, навчити їх бачити прекрасне в навколишній
дійсності, у творах мистецтва.
2. Розвивати сприйняття кольорів, образне мислення.
3. Виховувати у дітей дбайливе ставлення до природи, почуття повагидо своїх робіт та робіт художників.
Обладнання: матеріали: гуаш, пензлі, папір, альбом з шаблонами; зоровий ряд: репродукції пейзажів Б. Щербакова «Зимовий ранок»,«Повінь на Сороті», А. Куїнджі «Березовий гай», І. Левітана «Золота осінь»,зображення лугових і польових квітів (мак, цикорій, кульбаба, льон); музичнийряд: 77. 7. Чайковський «Порироку»; літературний ряд: А. Лопатіна«Хто землю прикрашає», І. Суриков «Перший сніг», В. Бичко «Осінь», М.Сингаївський «Травневіусмішки», А. Костецький «Де літо живе».
Хід уроку
I. Організація уваги
II. Мотивація навчальної діяльності
Слово вчителя.
Сьогодні ми повинні навчитися бачити прекрасне у навколишньомусвіті.
Гуляючи в лісі, відпочиваючи біля моря, ви, напевно, неодноразовомилувалися незвичайним візерунком на крилах метелика або дивною формоюобточеного водою каміння, а може, задивлялись на хмари, які вечірнє сонцерозфарбувало у червоний колір. Пригадайте та розкажіть про ті випадки, коли васзачаровувала краса навколишнього світу. (Відповіді дітей.)
Так само захоплювалися природою й художники, поети і композиторита передавали її красу за допомогою музики, фарб і слів. Погляньте, як митці
Настала осінь. Птахи відлітають у вирій, дерева приміряють золотевбрання, білка запасається на зиму, зайчик готує собі нову шубку, ведмідь шукаєбарліг, а ]жачок з великим букетом сухого листя прибіг до нас. їжачок невиходить зі своєї нірки всю зиму, і йому дуже не хочеться розлучатися зі своїмилісовими друзями: білками, зайчиками, пташенятами, метеликами. І вирішив вінприкрасити ]хніми портретами нірку, та, на жаль, фарб у нього немає, а як ізлистя зробити — не знає. Давайте допоможемо йому!
IV. Оголошення теми уроку
V. Вивчення нового матеріалу
Слово вчителя.
Погляньте на листочки, що приніс їжачок. Вони всі різні за формою,кольором, не схожі між собою.
Діти разом із учителем розглядаютьлистя, шукають подібне, відмінне, визначають кольорову гаму.
На минулому уроці ми вивчали геометричні фігури і складали з нихтварин.
Визначіть, якої геометричної форми ці листочки.
VI. Практична робота
Давайте допоможемо їжачкові скласти портрети його друзів, алезамість геометричних фігур будемо використовувати сухе листя. Етапивиконання роботи.
1)Пригадайте, які тварини живуть у лісах вашого краю.
2) Визначіть, які геометричні фігури нагадують окремі частини тіла(вухо, хвіст, голову, тулуб, крила і т. д.).
3) Доберіть листочки, що відповідають цим формам.
4) Складіть і наклейте на аркуш паперу зображення звірів.
5) Доповніть роботу рамкою (за бажанням).
Тепер наш їжачок не сумуватиме всю зиму, у нього будуть портретийого друзів, з якими він зможе знову зустрітися навесні.
VII. Завершення уроку
Підбиття підсумків уроку (демонстрація кращих дитячих робіт).Завдання на наступний урок: принести кольоровий і білий папір, клей, ножиці,лінійку, олівці.
Додаток 3
УРОК
Тема. Поняття про декоративно-прикладне мистецтво (ДПМ) і дизайн. Мета:
1. Дати загальне уявлення про ДПМ і дизайн, ознайомити з йогоосновними видами, матеріалами та інструментами деяких ремесел, засобамивиразності.
2. Розвивати вміння знаходити йоцінювати елементи декору на виробах.
3. Виховувати дбайливе ставлення до творів ДПМ, повагу допраці. Обладнання: матеріали: кольорові олівці абофломастери; альбом з шаблонами; зоровий ряд: репродукції іззображенням вишивальниці, склодува, гончара, різьбяра по дереву (на вибіручителя), вироби майстрів.
Хід уроку
I. Організація класу
II. Мотивація навчальної діяльності
Сьогодні ви можете стати дизайнерами і сконструювати одяг,будильник, лампу, а може, й автомобіль або спробувати прикрасити орнаментомглек, придумати візерунок для вишивки, оздобити шкатулку.
III. Оголошення теми уроку
IV. Вивчення нового матеріалу
Слово вчителя.
Декоративне мистецтво виникло у сиву давнину. Прикрашаючи вази, розмальовуючистіни житла, людина виражала своє ставлення до навколишнього світу. Вонапрагнула того, щоб глек, у який наливається вода або олія, був не лише зручнимта міцним, але й красивим. Це мистецтво одержало свою назву від латинськогослова «decoro», що означає «прикрашати».
Одним із найдавніших елементів оздоблення є орнамент, що вперекладі означає «прикраса» (від латин, ото — прикрашаю). Орнамент — цехудожнє оздоблення з характерним ритмічним розташуванням елементів. Найбільшуживаними є геометричні й рослинні мотиви, але часто зустрічаються зображеннязірок, хмарин, сонця, тварин.
Проте малювання на стінах, посуді, різьблення на меблях, малюнокна тканині, вишивка на одязі не лише прикрашають сам предмет, але йрозповідають нам про відчуття: добро і зло, радість і горе — втілюють певнийобраз. Уявіть, що ви потрапили в незвичайну майстерню, де зібралися майстри:вишивальниці, мереживниці, ткачі, гончарі, різьбярі тощо. Кожен має своїматеріали та інструменти. (Учитель разом із дітьми визначає, без чого незможе виготовити вироби вишивальниця, гончар, різьбяр, мереживниця та інші.)
Якщо ДПМ виникло дуже давно, то дизайн почав розвиватися значнопізніше. Дизайн (англ. design) у перекладі означає «проектувати»,«конструювати». Людей, які конструюють зручні й красиві предмети: меблі, одяг,транспортні засоби, речі хатнього вжитку (посуд, побутову техніку, світильникиі т. д.), називають дизайнерами.
V. Практична робота
Учні виконують завдання за власнимвибором. Якщо вони мають альбом з шаблонами, то працюють відповідно до завдань,уміщених в альбомі.
VI. Завершення уроку
Підбиття підсумків (загальна оцінка уроку, перегляд дитячихмалюнків, демонстрація кращих робіт).
Завдання на наступний урок: провести спостереження за розмаїттямрослинних форм у живій природі (листя, квіти, ягоди, трави); визначити, якіпредмети у домі мають візерунок, орнамент. Завдання на наступний урок: принестигуаш, пензлі, папір.
Додаток 4
Фрагмент уроку 1
Розглянеморепродукцію картини В.І. Маковського “Побачення”. Брудний дім ремісника. Назустріч із сином прийшла мати.
— ЩоВи можете сказати про цю жінку?
— Чому Ви говорите про її бідність?
— Яксаме це виразив художник у картині?
— Чиє такою ж бідною її люба дитина? З чого це видно?
— ЯкВи думаєте, художник хотів зобразити зустріч найрідніших людей, чи показатиїхнє печальне життя?
— Завдяки якому колориту у творі мистецтва переданий печальний настрій?
— Задумайтаесь на хвильку і продовжіть сюжет, створений художником у розповідіпро майбутнє матері та сина.
Фрагмент уроку 2
Розглянеморепродукцію твору художника О. Шовкуненка “Квіти”. Дивишся на картину і …сумний настрій зникає. Згадуєш найвеселіший і найкращий час – прекрасне, тепле літо-літечко.Зразу уявляєш – навколо цвітуть квіти. У центрі картини величезний букет квітів,що стоїть на столі у великій і широкій вазі. Всі предмети натюрморту написанішироко, вільно, без зайвої деталізації. Цей твір сприймається як радіснаколірна гармонія, побудована на поєднаннях яскравих колірних барв.
Азараз подивіться на репродукцію картини художниці К. Білокур “Квіти за тином”.Що спільного ви бачите у цих творах художників? Чим вони відрізняються? Якібарви переважають у цій картині? Якими художніми засобами художниця виразилакомпозицію твору?
Фрагмент уроку 3
Пригадайте,що означає термін “натюрморт”? Як Ви думаєте, натюрморт це лише зображенняпредметів, квітів? Звичайно ні. Натюрморт не є безсюжетним твором. Підбірпредметів для натюрморту виражає смаки художника, його погляди, сприйманнянавколишнього світу.
ПередВами репродукція картини “Квіти і плоди” художника І. Хруцкого. Його натюрмортнаписаний майстерно, кольорова гама поєднується в ньому з ілюзорнимтрактуванням форми предметів, старанно виписаною їх поверхнею. Бачимо, що укартині прописаний не лише передній план, але й передана глибина, завдяки чомуми розуміємо, що букет – круглий. З великої дині красиво та недбало звисаєгроно винограду. За допомогою світлотіні автором картини досягнено відчуття їхоб’ємності, округлості.
Розгляньтеще одну репродукцію твору іншого художника М. Дерегуса. На картині відтвореніяскравий колір та різна форма осінніх фруктів, що лежать на столі. Картинасвоєрідна за кольоровим звучанням. Для того, щоб підкреслити форму кожногопредмета, художник вводить певне освітлення. Завдяки цьому кожна кольоровапляма сприймається сукупно, дзвінко.
Мипобачили два натюрморти. У кожному з них художник по-своєму показав красунавколишньої природи, втілив свої задумки, своє світосприймання, викликав в наспевний настрій, спогад. Ми часто дивимось на предмети, що нас оточують, але небачимо їхньої краси. Слід вчитися дивитися на світ очима художника і навіть упростому, звичайному бачити прекраснее.
Настолі стоїть кошик із фруктами. Задуматесь на хвильку та уявіть собі свій“Осінній натюрморт”. Обґрунтуйте, чому саме ці фрукти Ви хотіли б намалювати.Як варто розмістити їх у на столі, а згодом зобразити на листку паперу. Якікольори Ви використаєте при написанні натюрморту.
Список використаних джерел
1. Амонашвили Ш. В школу с шести лет. – М.: Педагогика, 1986. – 98с.
2. Аникеева Н.П. Воспитаниеигрой. — М.: Педагогика, 1987.– 112 с.
3. Антипова О., Рум'янцева Д.,Паламарчук В. У пошуках нестандартного уроку. // Радянська школа. – 1991. – №1. – С 65-69.
4. Байбара Т. Урок-екскурсія.Методика його організації і проведення. // Початкова школа. – 1998. –№ 11.– С.11-13.
5. Валлон А. Психическоеразвитие ребенка. — М.: 1967. –264 с.
6. Васьківська С.В. Навчативчитися, або як допомагати молодшому школяреві в навчанні // Початкова школа. –1994. –№ 6. – С 10-12.
7. Від подиву до творчості. //Мистецтво та Освіта. – 1998. – № 2. – С 12-16.
8. Воспитание детей дошкольноговозраста / Под ред. Проколиенко Л.И. –
9. Киев: Радянська школа, 1991.– 368 с.
10. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психологии развития ребенка //Вопросы психологии.– 1966.–№6. – С.64-76.
11. Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах. – Тернопіль, 1998.–56 с.
12. Гордуз Н. Нестандартні форми навчання молодших школярів на урокахрідної мови. // Початкова школа. – 2003. – № 4. – С 1-4.
13. Горенков Е. Технические особенности совместной деятельностиучителя и учащихся в дидактической системе. Л. В. Занкова // Начальная школа. –2002. – № 12. – С. 57-62.
14. Гусак Т. Нестандартні уроки: формування відповідного ставленняшколярів до учіння. // Рідна школа. – 1999. –№ 9. – С 49-50.
15. Дейч О. Ігрова діяльність у вихованні навичок образотворчоїдіяльності
16. молодших школярів // Початкова школа. – 2000. – №7. – С 37-38.
17. Демина И. Игра в художественном воспитании шестилеток // Начальнаяшкола.– 1988. –№3. – С. 26-28.
18. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесіспільної ігрової діяльності. // Рідна школа. – 2000. – С. 12-14.
19. Запорожець А. В. Избранные психологические труды. М.:1986. – Т. 1.–280 с.
20. Інтерактивні методи на уроках образотворчого мистецтва. // Завуч.– 2004.– №32.– С. 13-20.
21. Кириченко Н.Т. Сюжетное рисование в детском саду. – К.: Рад. шк.,
1986.– 116 с.
22. Коваленко Е.И. Игры и игровые упражнения с детьми шестилетнего возраста.– К.: Рад. шк., 1987. – 78 с.
23. Коломинский Я. Л., Панько, Е.А. Учителю о психологи детейшестилетнего возраста. – М.: Просвещение, 1988. – 190 с.
24. Коновець С. Образотворчемистецтво як засіб активації дитячої тиворчості. // Мистецтво та освіта.– № 3.–1999. – С. 15-18.
25. Копцева Т.А. Проблемаорганизации урока по экспериментальной программе. Мир изобразительногоискусства // Искусство и жизнь. – М., 1998. –.– С.41-59.
26. Котляр В.П. Основиобразотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей: Навчальнийпосібник. – К.: Кондор, 2006. – 200с.
27. Кревіда І. Дидактичні ігри зобразотворчим навантаженням // Початкова школа. – 2000. – №8. – С 57-58.
28. Лейтес Н. С. Способность иодаренность в детские годы.– М.: Просвещение, 1983.–198 с.
29. Лисина М.И., Силвестру А.И.Психология самопознания у дошкольников. – Кишинев, 1983.–232 с.
30. Лисенко Г. 3 досвіду проведення інтегрованих уроків. // Початковашкола. –1998.– №8.– С. 28-30.
31. Лухтай Л. Нестандартний урок. // Початкова школа. – 1992. – № 3. –С 31-35.
32. Любарська Л. М., М. І. Резниченко Образотворче мистецтво: Підруч.для 1 кл… – К.: Наш час, 2007.– 120с.
33. Люблінська Г.О.Дитяча психологія. — К.: Вища школа. – 1974. – 356с.
34. Митник О., Шпак В. Народження нестандартного уроку. // Початкова школа.– 1997. – № 12. – С. 11-23.
35. Мушак І. Варіативність організаційних форм навчання молодшихшколярів. // Початкова школа. – 2001. – № 2. – С. 13-15.
36. Нестандартні форми навчання молодших школярів. // Початкова школа.– 2003. – № 4. – С. 1.
37. Олефіренко Г. Мистецтво збуджує інтерес до знань. // Початковашкола. – 2001. – № 12. – С. 50-51.
38. Охрінчук Р. Зворотній зв'язок. // Початкова школа. – 1998. – № 12.– С. 5-6.
39. Паламарчук В.Ф. Як виростити інтелектуала. – Тернопіль: Навчальнакнига – Богдан, 2000. – 152 с.
40. Пацалюк І.І. Формування естетичних смаків молодших школярівзасобами образотворчого мистецтва: Методичний посібник. – Тернопіль: ТНПУ,2008. –100 с.
41. Печерська Е. Уроки різні та незвичайні. // Рідна школа. – 1995. –№ 4. – С 62-65.
42. Програма для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи.Образотворче мистецтво. 2кл. / Укладачі: Л. Любарська, Л. Вовк. // Мистецтво таосвіта. – 2007. – № 2 (44). – С.8-11.
43. Рогозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодшихшколярів. // Мистецтво та Освіта. – 1997. – № 2. – С 5-8.
44. Рубинштейн СЛ. Проблеми общей психологии. – М.: Педагогика,1976.–416 с.
45. Савченко О.Я. Дидактикапочаткової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. — К: Абрис,1997. — 416 с. [Трансформація гуманістичної освіти в Україні].
46. Савченко О. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр-S,1997.–С 89-90.
47. Савченко О. Урок у початкових класах. // Навчально-методичнийпосібник. – К.: Освіта. – 1993.
48. Сугестопедичне навчання на уроках образотворчого мистецтва. //Мистецтво та Освіта. – 2005. – № 3. – С. 10-13.
49. Сухомлинський В. Вибрані твори.: В 5 т. – К.: Рад. школа,1976.
50. Тарасюк С Соціально-комунікативна активність дитини, як факторрозвитку її індивідуальності. // Початкова школа. –1998. – № 12. –С. 7-8.
51. Усова А. П. Обучение в детском саду. – М., 1981.
52. Ушинський К.Д. Сочинения. – Т.2. – Київ: Рад. Школа, 1954.
53. Формування творчих здібностей школярів на заняттях образотворчогомистецтва. // Світло. – 2003. – № 1. – С 72-74.
54. Школьная И.А. Педагогические условия активизации игровойдеятельности детей старшего дошкольного возраста. – К., 2002. –246 с.
55. Щербань П. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі // Поч.школа. –1997. – №9. – С. 18-20.
56. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М, 1999.– 151 с.
57. Як розкрити таємниці образотворчого мистецтва. // Мистецтво таОсвіта. – 1998. – № 2. — С 55-70.
58. .Янковская О.П. Дидактические игры в детском саду. – К.: Рад.школа. –1985.–144 с.
59. Чарнецкий Я.Я. Изобразительное исскуство в школе продленного дня.– М.: Просвещение.– 1991. –158 с.