Особливості організації фізичної підготовки учнів молодшого шкільного віку

ДИПЛОМНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
«Особливостіорганізації фізичної підготовки учнів молодшого шкільного віку»
ЗмістВступРозділ 1. Теоретичнийаналіз проблеми фізичної підготовки зі школярами молодших класів1.1 Теоретичні положення теоріїадаптації організму до фізичних навантажень1.2 Різновиди прояву фізичнихякостей1.3 Керівні положення побудовитренувального процесу у фізичному вихованні дітей1.4 Формування перспективноїпрограми тренувальних завдань1.5 Вікові особливості фізичногорозвитку школярів1.6 Дозування фізичних навантажень1.7 Організація тренувального процесу з молодшимишколярами на уроках фізичного вихованняВисновки до1-го розділуРозділ 2. Методита організація дослідження2.1    Методидослідження2.2    ОрганізаціядослідженняРозділ 3. Формуванняекспериментальної програми фізичної підготовки молодших школярів3.1 Формування системи тренувальнихзавдань для комплексного розвитку фізичних якостей3.2 Добір фізичних вправ3.3 Дозування фізичних навантажень3.4 Організація тренувальногопроцесу
Висновки до 3-го розділу
Розділ 4. Вплив експериментальної методики нарівень фізичної підготовленості молодших школярів4.1 Характеристика рівня фізичноїпідготовленості учнів 3-іх класів до педагогічного експерименту4.2 Характеристика рівня фізичноїпідготовленості досліджуваних учнів після експерименту
Висновки
Список використанихджерел
Додатки
Вступ
Актуальність. У державній системі виховання підростаючого поколіннячинне місце посідають нові підходи до створення більш ефективної системифізичного виховання. Це відзначено в низці програмно-нормативних документів,передусім у цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації”(1998).
Проблема зміцнення здоров’я дітей є одним зголовних завдань нашого суспільства. Наскільки успішно вирішується питанняфізичної підготовленості в ранньому шкільному віці, настільки залежить станздоров’я, фізичний розвиток, працездатність, успіхи у навчанні та спорті дітейбільш старшого шкільного віку (А.А. Гужаловський, 1988; В.І. Завацький, 1994;О.С. Куц, 1997; Е.С. Вільчковський, 1998; Т.Ю. Круцевич, 1999 та ін.)
Поряд з цим, заходи, що вживаються на державномурівні з метою покращення фізичного стану школярів не забезпечать позитивнихзрушень без пошуку шляхів оптимізації фізичного виховання в загальноосвітнійшколі. При цьому побудова тренувального процесу повинна опиратись назакономірності розгортання пристосувальних реакцій організму дітей до фізичнихнавантажень (Аршавский И.А., 1982; Зимкин Н.В., 1984; Матвеев Л.П., МеерсонФ.З., 1984; Мосійчук Л.В., 2004).
Проблемами адаптації організму дітей до фізичнихнавантажень займались А.А. Гужаловский (1984), В.Н. Платонов (1985), Б.А.Ашмарин (1990), Л.П. Матвеев (1991), Л.В.Волков (1999). Ними доведенонеобхідність диференційованого фізичного виховання (З.И. Кузнецова, 1967),обґрунтовано теорію сенситивних періодів у розвитку фізичних якостей (А.А.Гужаловский, 1984; Л.В. Волков, 1999), визначено оптимальну форму поступовогопідвищення величини фізичного навантаження (В.Н. Платонов, 1985; Б.А. Ашмарин1990; Л.П. Матвеев, 1991).
Організація повноцінної фізичної підготовки вимагаєадекватної всебічності фізичних навантажень для розвитку усіх рухових функційорганізму. Поряд з цим у теорії фізичного виховання (Л.П. Матвеев, 1991; М.М.Линець, 1997; Платонов, 1997) немає належного обґрутування методики одночасногорозвитку всього комплексу рухових функцій, зокрема, швидкісно-силових якостей,анаеробної та аеробної витривалості, гнучкості у різних суглобах (В.А. Романенко,1997). Фахівці зосереджені, головним чином, на вдосконаленні кожної руховоїфункції зокрема, а не на одночасному розвитку цілого їх комплексу. Аналізнауково-методичної літератури (А.А. Гужаловский, 1978; В.Ф. Ломейко, 1980; Л.В.Волков, 1988;) також показав, що в авторських тренувальних програмах немаєчіткої тенденції до розвитку різних фізичних якостей у кожній головній м’язовійгрупі. Це обмежує повноцінну фізичну підготовку.
Рушійною силою розвитку тренованності є поступовенашарування позитивних зрушень в організмі від заняття до заняття (Л.П.Матвеев, Ф.З. Меерсон, 1984). Для цього фізичну підготовку потрібноорганізувати так, щоб наступне заняття припадало на фазу надвідновлення відпопереднього (через 24-48 год). Тому два уроки фізичного виховання на тижденьне є достатніми для фізичного вдосконалення. Це вимагає запровадженнядодаткових форм занять фізичною культурою в школі.
Надзвичайно важливим чинником формуваннядовгострокової адаптації є ”безперервний” тренувальний вплив на весь організм.У процесі теоретичних пошуків ми виявили, що фізична підготовленість убільшості випадків забезпечується випереджаючим та одночасним розвитком тихфізичних якостей, які необхідні для успішного засвоєння техніки вправи. Такийпідхід не забезпечує безперервну стимуляцію адаптаційних процесів у конкретнихструктурах організму і, таким чином, може не тільки негативно позначитись назагальній фізичній підготовленості школярів, а й на кількісному показникузасвоєних вправ.
Недоліком також є і те, що фізинча підготовленістьдітей 8-9 років здійснюється у процесі нерегламентованої рухової активності. Цене забезпечує необхідного тренуючого ефекту, особливо у розвитку сили і витривалості(С.І. Присяжнюк, 2001).
Все це зумовлює актуальність і доцільністьнаукового пошуку раціональної організації фізичної підговки з молодшимишколярами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами,темами: дипломну роботу виконанозгідно Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури іспорту на 2005 – 2009 рр. в рамках теми 2.1.6. “Комплексний підхід до вирішеннязавдань фізичного виховання учнівської молоді” Державного комітету молодіжноїполітики, спорту і туризму України. № Державної реєстрації 0102U005721.
Об’єкт дослідження – тренувальний процес у фізичному вихованні дітей молодшогошкільного віку.
Предмет дослідження – керівні положенняформування програми комплексногорозвитку фізиних якостей учнів 8-9 років.
Метадослідження – розробити науково обґрунтовану методику комплексного розвиткуфізичних якостей у процесі фізичного виховання дітей 8-9 роківзагальноосвітньої середньої школи.
Увідповідності з предметом та метою в роботі висунуті такі завдання:
1. Здійснити теоретичний аналізвиявленої проблеми;
2. Теоретично обґрунтуватиметодику організації фізичної підготовки з учнями початкових класівзагальноосвітньої школи;
3. Сформувати експериментальнупрограму комплексного розвитку фізичних якостей учнів 8-9 років; експериментальноперевірити її ефективність.
Длявирішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження: теоретичнийаналіз і узагальнення; педагогічне тестування фізичної підготовленості;педагогічний експеримент; методи математичної статистики.
Науковановизна одержаних результатів:
1. Отримані результати доповнюють наукові дані пророзвиток фізичних якостей в умовах урочних форм занять.
2. Вперше теоретично обґрунтовано методикуорганізації тренувального процесу з молодшими школярами на уроках фізичноговиховання та експериментально доведено її ефективність.
3. Підтверджено дані про те, що вік 8-9 років дляхлопців є сенситивним періодом для розвитку таких різновидів прояву фізичнихякостей, як швидкість, швидкісна сила, силова та загальна витривалість.
Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їхвикористання при побудові навчально-тренувального процесу у фізичному вихованнішколярів загальноосвітьої школи.
Результати дослідження впроваджено у практикуфізичного виховання школярів початкових класів ЗОСШ № 1 СМТ Підволочиськ.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми організації фізичної підготовки зішколярами молодших класів у процесі фізичного виховання
З метою адекватного визначення методики побудовитренувального процесу у фізичному вихованні учнів загальноосвітньої школи,доцільно зупинитись на аналізі біологічних закономірностей, що лежать в основірозгортання адаптаційних процесів до фізичних навантажень.
 
1.1 Теоретичні положення теорії адаптації організму до фізичнихнавантажень
Згідно сучасних положень теорії адаптації організмудо фізичних навантажень в основі стимуляції механізмів довгострокової адаптаціїлежить багатократне сумування ефектів оперативної адаптації [3, 18, 24]. Томуспочатку розкриємо основні закономірності останньої.
Виконання будь-якої фізичної вправи неможливе безпереходу енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на більш високий,ніж в стані спокою, рівень. Різниця в енерговитратах між станом фізичноїактивності та станом спокою характеризує величину фізичного навантаження, якеотримує організм під час виконання фізичних вправ [38, 41]. При цьому, наоснові вроджених чи набутих фізіологічних механізмів виникає термінова реакціяорганізму на дане навантаження – розгортаються процеси оперативної адаптації. Врезультаті спостерігаються два явища. По-перше, мобілізується функціональнасистема, що специфічно відповідає за адаптацію до даного фізичногонавантаження. За П.К. Анохіним [3], під функціональною системоюрозумієтьсятака динамічна організація структур і процесів організму, яка залучає цікомпоненти незалежно від їх анатомічної, тканинної і фізіологічноївизначеності. Єдиним критерієм залучення тих чи інших компонентів у систему єїх спроможність сприяти отриманню кінцевого пристосувального результату,характерного для даної функціональної системи. Функціональна система, щоформується у відповідь на будь-яке фізичне навантаження, включає в себе триланки: аферентну (доцентрову), центральну та еферентну (виконавчу).
За даними М.Е. Маршака (1973), С.А. Косілова(1983), М.Г. Пшеннікової (1986), початковий ефект дії незвичного подразникаполягає в об’єднанні певних центрів мозку в управляючу систему, функція якої –мобілізація необхідних виконавчих та вегетативних органів, що в сукупностіутворюють єдину функціональну систему, яка специфічно відповідає за адаптаціюдо даного подразника. Тому спочатку ефективність такої функціональної системинезначна.
Мобілізація функціональної системи відображаєтьсяна посиленні різних структурно-метаболічних процесів, які змінюютьморфо-функціональний стан працюючих структур організму. Ці зміни не можуть непозначитись на гомеостазі організму і є основним стимулом відновлюючих процесів[18].
По-друге, порушення гомеостазу організму викликаєнеспецифічну стрес-реакцію, яка була означена Г. Сельє (1960) як “загальнийадаптаційний синдром”. Його суть полягає в активації нейроендокринного апарату,і в першу чергу гіпофіза, який збільшує секрецію адренокортикотропного гормону.Цей гормон стимулює, перш за все, діяльність кори наднирників, гормони яких активізуютьоперативні пристосувальні механізми шляхом мобілізації енергетичних таструктурних ресурсів організму. Завдяки ним в організмі під час фізичногонавантаження протікають відновні процеси, що спрямовані на підтримку гомеостазу.Але в силу того, що адаптаційна енергія лімітована, подальша діястрес-навантаження призводить до поступового виснаження структурних таенергетичних ресурсів організму. Розвивається втома, яка спочатку носитьскритий, а потім і явний характер.
Після припинення дії стресового фізичногонавантаження за катаболітичною фазою наступає анаболітична з активізацієюсинтезу структурних та енергетичних ресурсів у клітинах структур, що виконувалигіперфункцію. В основі виникнення цієї фази лежить зв’язок між функцією ігенетичним апаратом та стимулюючий вплив вищих нейро-ендокринних механізмів [18,24, 26]. По ходу анаболітичної фази спостерігається відновлення структурних таенергетичних субстратів до робочого рівня, а потім і їх надвідновлення –суперкомпенсація. Її величина прямо пропорційна катаболітичним зрушенням упрацюючих органах і залежить від величини виконаної роботи. Після фазинадвідновлення потенціалу функцій працездатність повертається до вихідногорівня.
Швидкість відновлення різних функцій організму неоднакова, або, по-іншому, відновлення проходить гетерохронно. Завдяки цьому прианалізі післяробочого періоду умовно виділяють два періоди [18, 26]: 1) періодзміни соматичних і вегетативних функцій, в основі якого лежить відновленнягомеостазу організму (ранній відновний період). Тривалість цього періоду віддекількох хвилин до декількох годин і навіть діб; 2) конструктивний період, впроцесі якого відбувається формування структурних змін в органах і тканинах.
Тепер визначимо закономірності формуваннядовгострокової адаптації організму до впливу рухової активності.
Повторне виконання рухової дії на початкових етапахсприяє, перш за все, розширенню міжцентральних зв’язків всіх моторних рівнівмозку, формуванню динамічного стереотипу, як узгодженої врівноваженої системинервових процесів, що формується по механізму умовних рефлексів. При цьомуформування стереотипу розповсюджується і на виконавчі органи. Лише тодіметаболічні процеси в структурах функціональної системи досягають рівня, щозакономірно веде за собою активізацію синтезу нуклеїнових кислот і білків вклітинах, що утворюють дану систему [24, 26].
Формування стереотипу в процесі адаптаціїцентральної управляючої системи поширюється на виконавчі органи. Інтенсивністьта тривалість роботи функціональної системи значно зростає. Це відображаєтьсяна посиленні різних структурно-метаболічних процесів, які змінюютьморфо-функціональний стан працюючих структур організму.
Повторна дія фізичних навантажень у фазісуперкомпенсації призводить до нашарування структурних змін, викликанихпопереднім навантаженням. Сукупність означених структурних змін в межахфункціональної системи, яка несе відповідальність за адаптацію, була означенаяк “системний структурний слід” [24]. Це явище закономірно реалізовується увсіх органах функціональної системи. На рівні нервової регуляції цепроявляється в гіпертрофії нейронів моторних центрів, на рівні нейрогуморальноїсистеми – в гіпертрофії, головним чином, тканин наднирників, на рівніпериферичних органів – в гіпертрофії м’язів та органів вегетативногозабезпечення. Одночасно гальмуються функції інших систем, що веде за собоюзниження в їх клітинах синтезу нуклеїнових кислот і білків.
Тому гіперрозвиток функціональних систем можливийлише при односторонній адаптації за рахунок енергетичного і функціональногорезерву інших систем. А при комплексному впливі різноманітних подразниківформується комбінована адаптація, яка носить менш глибокий, але більш широкийхарактер [26, 32].
Таким чином, формування системного структурногосліду лежить в основі довгострокової адаптації до фізичних навантажень,кінцевий результат якої усуває початкове порушення гомеостазу і, в наслідку,робить зайвою стрес-реакцію. В результаті тренованість організму зростає [24].
Слід вказати, що розвиток адаптаційних біохімічнихзмін носить не лінійний характер, а уподібнюється кривій, яка поступовонамагається стати паралельною до осі абсцис. Тому прямолінійно-висхіднепідвищення фізичних навантажень обмежує адаптаційні можливості організму. Щобне допустити цього, потрібні хвилеподібні перепади в динаміці навантажень, якіслужать своєрідною формою відпочинку і дозволяють виключити надмірневідставання більш повільних адаптаційних перебудов від швидкоплинних [22, 26].
Припинення мобілізації функціональної системи ведедо стирання системного структурного сліду. Тобто спостерігається явищедеадаптації [18, 26]. Завдяки цьому можливе використання вивільненихструктурних ресурсів іншими системами організму. Поряд з тим, часте чергуванняпроцесів адаптації і деадаптації веде до надмірної експлуатації генетичнообумовленої здібності формувати ефективні пристосувальні зміни в організмі.Багатократна активація біосинтезу, що необхідна для відновлення втраченогорівня адаптації, може призвести до локального зношенняорганів системи,що специфічно відповідає за адаптацію. Ця закономірність вимагає безперервноготренувального впливу на конкретні структури організму.
З цієї позиції важливим є те, що процес деадаптаціїпротікає досить інтенсивно при повному припиненні тренувальних чинників. В тойже час продовження занять навіть при різко зниженому об’ємі (25-30%) спроможнезберегти досягнутий рівень тренованості [20, 39, 40].
1.2 Різновиди прояву фізичних якостей
Реалізація вимоги відповідності спрямованостіфізичних навантажень очікуваному напрямку адаптації, з позиції всебічногорозвитку фізичних якостей, вимагає адекватної всебічності тренувальних впливівдля розвитку усіх якісно відмінних функцій організму. Проблема реалізації цьогофактору полягає в прогалинах сучасної теорії і методики фізичного вихованнямолодших школярів.
Із теорії фізичного виховання [10, 11, 13, 20, 24]відомо, що такі якості як сила, швидкість, витривалість, гнучкість таспритність є головними факторами рухових можливостей людини: вони якісновизначають усю різноманітність окремих видів прояву фізичних якостей, під якимирозуміють комплексні форми прояву фізичних якостей.
Про якість можна судити лише по усій сукупностівидів її прояву. Тому окремо взятий вид прояву фізичної якості не може виразитиу повному обсязі відповідну фізичну якість. З цієї позиції “фізичні якості” –поняття, що відображає якісну визначеність різновидів її прояву, тобто те, щовідрізняє або об’єднує їх в якісному відношенні [22].
Отже, в основі розвитку тої чи іншої фізичноїякості лежить розвиток усіх видів її прояву, що необхідно враховувати привсебічному розвитку фізичних якостей.
Проте теоретичний аналіз показав, що немає єдиноїпозиції щодо визначення кількості наявних в людини відносно самостійних видівпрояву фізичних якостей. Це стоїть на перешкоді чіткій конкретизаціїтренувальної спрямованості занять з фізичного виховання.
За дослідженнями Л.В. Мосійчука (2004). розрізняють16 (разом із гнучкістю) відносно самостійних видів прояву фізичних якостей.Серед них: абсолютна сила, силова витривалість (в зоні максимальної ісубмаксимальної інтенсивності, яка буває статичною та динамічною), швидкістьпоодинокого руху, частота рухів, швидкісна витривалість (в зоні максимальної ісубмаксимальної інтенсивності), швидкісна сила, частота швидкісно-силовихрухів, швидкісно-силова витривалість, аеробна витривалість (в зоні великої тамалої інтенсивності) [25]. Лише за умови їх спільного вдосконалення можназабезпечити повноцінний всебічний розвиток фізичних якостей.
Для детального аналізу існуючих недоліків усучасній теорії та методиці побудови тренувального процесу у фізичномувихованні школярів слід, на нашу думку, першочергово визначити фундаментальнікерівні положення, яких слід дотримуватись у відповідності із адаптаційнимипроцесами в організмі.
 
1.3 Керівні положення побудови тренувальногопроцесу у фізичному вихованні дітей
Функціональна обумовленість застосуваннятренувальних засобів складає основу тренувальних програм. Зміст тренувальногопроцесу включає розподіл засобів і методів протягом певного часу в конкретномуїх поєднанні. Послідовність їх побудови визначає той чи інший рівеньцілісності, що викликає вибірковий розвиток спеціалізованої функції. Відеальному варіанті кожна тренувальна програма має адекватну відповідь з бокуорганів і систем організму [26]. Сумування цих змін протягом певного часудозволяє набувати нові якості. В основі методики побудови тренувальних програмкруглорічного тренування лежать моделі макроциклів, періодів, етапів, мезоциклівта мікроциклів.
Кожна тренувальна програма складається із двохчастин: зовнішньої – комплексу впливів і внутрішньої – комплексу реакційорганів і систем організму людини у відповідь на даний вплив. Всі програмимають свою структуру, що відповідає поставленим завданням. Вони взаємодіють міжсобою утворюючи єдину інформаційно-енергетичну структуру [26].
Як показав попередній аналіз сучасних положеньтеорії адаптації організму до фізичних навантажень, в основі формуванняпрограми тренувальних завдань повинні лежати наступні керівні положення: відповідністьспрямованості фізичних навантажень очікуваному напрямку адаптації; оптимальнавеличина метаболічних процесів у працюючих органах для виникнення фазинадвідновлення; стимулювання відновних процесів та оптимальний інтервалвідпочинку між односпрямованими навантаженнями в суміжних заняттях; новизнатренувальних навантажень та оптимальна тривалість їх застосування (4-6 тижнів),що зумовлено завершенням формуванням системного структурного сліду; оптимальнаформа поступового підвищення величини фізичних навантажень; безперервнийтренувальний вплив на конкретні структури організму.
Щоб реалізувати ці керівні положення у практиціфізичного виховання педагог повинен виконати такі функції [25]:
1) сформувати тренувальну програму – системупоточних завдань, послідовна реалізація яких веде до досягнення поставленоїмети;
2) добрати адекватні засоби її реалізації;
3) визначити оптимальне дозування фізичнихнавантажень;
3) визначити ефективні методи організації заняття.
Подальший аналіз сучасної концепції побудовитренувального процесу у фізичному вихованні нами був здійснений щодо йоговідповідності до визначених нами керівних положень.
 
1.4 Формування перспективної програми тренувальнихзавдань
Проблемами розвитку фізичних якостей учнівпочаткових класів загальноосвітньої школи займались багато науковців. Так,зокрема, Присяжнюк С.І (2001) експериментально обґрунтував доцільність іефективність включення вправ помірної інтенсивності для розвитку сили івитривалості в межах двох уроків на тиждень. Проте залишається незрозумілим,яким чином досліднику вдалось реалізувати вимогу нашарування позитивних зрушеньвід попереднього навантаження на наступне, адже інтервал відпочинку, згідноадаптаційних закономірностей, між тренувальними заняттями надто великий. Окрімцього ми тут не можемо прослідкувати чіткої тенденції всебічності впливу наорганізм.
Аналіз наукових видань свідчить про те, що методикирозвитку фізичних якостей пристосовані, головним чином, до інтересу спортувищих досягнень і передбачають їх застосування на спеціально організованих(тренувальних) заняттях (В.Ф. Новосельский, 1984; А.В. Усов, 1989; А.Г.Сухарєв, 1991). Деякі автори для учнів цього віку віддають перевагудиференційованому методу навчання, яке ґрунтується на якісному виборіспіввідношення фізичних вправ (Т.В. Петровська, 1983; Т.В. Смирнова, 1985; Н.В.Москаленко, 1992).
У науковому обґрунтуванні методики розвиткуфізичних якостей увага зосереджена, головним чином, на вдосконаленні кожноїрухової функції зокрема, а не на одночасному розвитку цілого їх комплексу.
З позиції теорії адаптації чим більша кількістьрізних за своєю тренувальною спрямованістю та біомеханічною структурою завданьвирішується на занятті, тим менші можливості для вдосконалення має кожна зфункціональних систем.
Окремі спроби забезпечити вибірковий вплив наконкретні рухові функції в окремому занятті розраховані, головним чином, наспортивну спеціалізацію, а тому не спроможні у повній мірі вирішити проблемуоптимального навантаження функціональних систем у процесі всебічного розвиткуфізичних якостей. Так В.Н. Платонов [26] та Л.П. Матвєєв [23] визначаютьпереважну тренувальну спрямованість занять за критерієм, який дозволяє поділитиусі відносно незалежні тренувальні завдання на три групи: на вдосконаленняшвидкісних можливостей, на вдосконалення анаеробної витривалості, навдосконалення аеробної витривалості. Це значно звужує тренувальну спрямованістьзанять, але, за умови паралельного вдосконалення усіх якісно відмінних руховихфункцій організму і, більше того, при збалансованому їх розвитку у всіхголовних м’язових групах, даний методичний підхід лише частково може вирішитипроблему вибіркової спрямованості занять.
За даними літературних джерел [23, 26], якщокомплексне заняття спрямоване на удосконалення шляхів енергозабезпеченняроботи, найбільш ефективною буде така послідовність: алактатні анаеробнінавантаження – лактатні анаеробні навантаження – аеробні навантаження. Якщо ж воснову розподілу покласти якісні характеристики фізичних навантажень, тораціональною буде така послідовність: швидкісні – силові – на витривалість, абож силові – швидкісні – на витривалість. Але складність цього розподілу напрактиці полягає в тому, що фізичні навантаження можуть характеризуватись одразуцими двома ознаками. Тому проблема послідовності фізичних навантажень потребуєподальшого дослідження.
При визначенні оптимального інтервалу відпочинку міжодноспрямованими навантаженнями в суміжних заняттях лежить концепція, якапередбачає виконання наступного тренувального навантаження в фазісуперкомпенсації після попереднього [18]. Слід наголосити, що лише оптимальненавантаження (90-100 %) призводить до значних зрушень в організмі. Протевідновлення після таких навантажень триває 2-3 доби і більше [37, 38].
При визначенні оптимальної тривалості застосуванняодних і тих же тренувальних чинників слід керуватись даними літературних джерел[20], які вказують, що етап невідповідності фізичних навантажень підвищенимфункціональним можливостям організму наступає приблизно через 4-6 тижнів відпочатку їхньої дії.
В основі вимоги безперервного тренувального впливуна конкретні структури організму лежать дані про те, що припинення тренувальнихвпливів викликає процеси деадаптації. Кім цього, багаторазове чергуванняпроцесів адаптації та деадаптації призводить до швидкого зношування апаратуструктурного вдосконалення клітини [18, 24]. Не дивлячись на важливе значенняданого фактору для розвитку тренованості, більшість фахівців з фізичноговиховання ним нехтують. Так, на думку А.Г. Рибковського (1998) всебічнийрозвиток фізичних якостей буде ефективнішим, якщо навчальний процес плануєтьсяпослідовними блоками. Аналогічного підходу до навчального процесу дотримуєтьсябагато теоретиків [11, 23, 41], які пропагують випереджаючий, щодо формуваннярухових навичок, розвиток необхідних видів прояву фізичних якостей.
При виборі засобів, методів та величини фізичнихнавантажень слід чітко враховувати вікові, статеві та індивідуальні особливостіорганізму школярів [10, 19].
 
1.5 Вікові особливостіфізичного розвитку школярів
Для організму школярівмолодших класів (7-12 років) характерний плавний розвиток анатомо-фізіологічнихсистем без статевих відмінностей. Спостерігається деяке переважанням темпівросту тіла в довжину відносно збільшення маси [32].
          Ендокриннасистема до 10 років суттєвих змін не зазнає. Починаючи з 10-12-літнього вікупочинається атрофія тимусу, гормони якого діють як антагоністи відносностатевих та інших гормонів. Це сприяє підвищенню працездатності виконавчих тавегетативних органів, хоча відновні процеси на початку статевого дозріванняпротікають триваліше ніж у дітей меншого чи більшого віку. Активізаціягормональної активності дає підстави для підвищення інтенсивності силових вправ[25].
Кісткова система. В цьомувіці продовжується окостеніння скелету, але він ще містить значну кількістьхрящової тканини. Але це не виключає навантаження на максимальне напруження,оскільки заставити дітей проявити при цьому максимальні вольові зусилля дужеважко. Формуються вигини хребта, тому засвоєння навички раціональної постави уцьому віці має дуже велике значення.
М’язова система. У дітейцього віку м’язи складаються, головним чином, із волокон одного типу, щонаближаються до ПРО. Це позитивно позначається на аеробних можливостях, аленегативно на анаеробній витривалості. Тому високі анаеробні навантаження єнедоцільними, а помірні – необхідними. Високі аеробні можливості в цьому віціпри невисокій масі тіла дозволяють досягти, в окремих випадках, значних відноснихпоказників у розвитку не тільки глобальної, але і локальної аеробноївитривалості, яка за своїми характеристиками наближається до силової. Цим можнапояснити рекорди дітей у підтягувані на перекладині (50 і більше разів),віджиманні в упорі лежачи тощо. Зв’язочний апарат молодших школярів володієвисокою еластичністю, що створює сприятливі біологічні передумови дляфорсованого розвитку гнучкості [27, 28].
Кардіо-респіраторнасистема. На початку молодшого шкільного віку діти важко переносять гіпоксію(нестачу кисню в тканинах) та гіпоксемію (нестачу кисню в крові), придосягненні несправжнього стійкого стану ЧСС вища, ніж у дорослих, а УО –менший. Але з віком кардіо-респіраторний апарат удосконалюється і до 11-12років аеробні можливості сягають свого максимуму. Якщо на початку молодшогошкільного віку ЧСС у стані спокою наближається до 90 уд./хв, УО – до 32 мл, АТ– до 99/67 мм рт. ст., ЖЕЛ – до 1200 мл, то на початку середнього ЧСС – до 82уд./хв, УО – до 44 мл, АТ – до 105/70 мм рт. ст., ЖЕЛ – до 1700 мл. Тому в цейперіод можна застосовувати значні і великі аеробні навантаження [18].
Центральна нервова система.Спостерігається висока збудливість та лабільність нервових процесів, інтенсивноудосконалюються аналізатори, які в 10-12 років за функцією мало відрізняютьсявід дорослого віку. Удосконалюється внутрішнє гальмування дозволяє здійснюватидиференціювання незначних відмінностей між подразниками. Це сприяєпрогресуванню різних видів прояву швидкості та психомоторних можливостей.
Особливості психіки молодшихшколярів роблять неефективними стандартизовані навантаження, оскільки вонинедостатньо емоційні. Тому для розвитку фізичних якостей необхідно широковикористовувати ігри та змагання.
 
1.6 Дозування фізичних навантажень
Дозування фізичнихнавантажень відбувається шляхом вибору методів виконання фізичних вправ таметодичних прийомів інтенсифікації, регулюванням інтенсивності та обсягуроботи, а також тривалістю інтервалів відпочинку і його характером [25].
Регулюючи інтенсивність таобсяг роботи досягають повної відповідності фізичної вправи тренувальномузавданню. А для того, щоб глибше вплинути на необхідну рухову функціювикористовують різні методи та методичні прийоми інтенсифікації вправи. Метод –спосіб виконання рухової дії. Методичний прийом – шлях реалізації методу уконкретних випадках [20].
Гетерохронність відновнихпроцесів дозволяє застосувати повторне виконання вправи з метою збільшеннякатаболітичних зрушень в організмі. Так, повторення вправи після відновленняанаеробних резервів у м’язах на тлі недовідновлення пластичних компонентівклітин сприяє глибшому розпаду останніх. Це стосується лише вправ максимальноїта субмаксимальної відносної зон інтенсивності. Метод називають інтервальним [49].
Специфіка факторів, зозумовлюють прояв різних фізичних якостей, вимагає різного інтервалу відпочинкуміж повтореннями вправи.
Якщо результат вправизалежить від функціонального стану ЦНС (вправи максимальної відносної зониінтенсивності тривалістю до 10 с, рис. 7), то відпочинок повинен сприяти не тількивідновленню працездатності до вихідного рівня, а й надвідновленню алактатниханаеробних резервів (АТФ та КрФ) у м’язах та підвищенню функціонального стануЦНС. Такий інтервал відпочинку називається екстремальним. Його тривалість 5-6хв, відновлення ЧСС до 100-90 уд./хв [37].
Якщо працездатністьзалежить головним чином від функціонального стану м’язової системи (вправимаксимальної відносної зони інтенсивності тривалістю від 10 до 30 с), тодостатньо такого інтервалу відпочинку, щоб алактатні анаеробні резерви у м’язахвідновились до вихідного рівня. Це відносно повний інтервал відпочинку: триває1,5-3 хв, відновлення ЧСС до 120-110 уд./хв) [42].
При виконанні вправ нарозвиток витривалості в субмаксимальній відносній зоні інтенсивностіпрацездатність залежить головним чином від лактатних анаеробних резервів(глюкози та глікогену) та МСК. Тому, з метою глибшого впливу на ці фактори,інтервал відпочинку повинен сприяти відновленню лише алактатних анаеробнихрезервів (АТФ та КрФ). Якщо повторення вправи відбувається на тлінедовідновлення оперативної працездатності, то такий інтервал відпочинкуназивається жорстким: 1-2 хв, ЧСС до 130-120 уд./хв [25].
Після 3-4 підходів вправи,з метою забезпечення повного відновлення та надвідновлення алактатниханаеробних речовин та працездатності ЦНС, інтервал відпочинку можна збільшитивід 6-8 до 20 хв. Ефективним є виконання 2-3-ох серій.
При розвитку аеробноївитривалості повторне виконання вправи є необов’язковим, оскількипрацездатність, в даному випадку, залежить від окислення вуглеводів, якевідбувається після 5-ї хв роботи. Такий метод виконання вправи називаютьбезперервним [26].
Для збільшення МСК безпідвищення ПАНО використовується коловий метод виконання вправ – безперервневиконання анаеробних вправ для різних м’язових груп.
Збільшенню катаболітичнихзрушень в організмі сприяють також методичні прийоми інтенсифікації вправи.
Найбільш розповсюдженимприйомом є продовження виконання вправи після “відмови” з поступовим, по мірірозвитку втоми, зниженням величини зовнішнього опору чи швидкості руху. Цезастосовують також в наступних підходах вправи. Він називається прийомомрегресуючої вправи. Раптове зниження опору також можна використати у вправах нарозвиток швидкісної сили з метою створення умов для перетворення максимальноїсили у швидкісну [27].
Для глибшого впливу на ЦНСзастосовують прийом варіативної вправи, який передбачає повторне виконаннявправи з різною інтенсивністю [20].
При розвитку пасивноїгнучкості ефективними є плавні рухи з поступовим збільшенням амплітуди.
В теорії і практиці фізичного виховання при дозуванніфізичних навантажень широко розповсюджене використання даних про сенситивні(чутливі) періоди біологічного розвитку різних фізичних якостей. Згідно цієїтеорії вибірково спрямовані впливи на ті чи інші фізичні якості в періоди, щохарактеризуються підвищеними темпами їх природного розвитку призводять донайбільших зрушень в розвитку цих якостей. Не заперечуючи цінності сенситивнихперіодів слід підкреслити, що такий підхід до розвитку фізичних якостей є дещооднобоким, оскільки ігнорується вдосконалення усіх інших важливих фізичнихякостей [22].
Інші дослідники [32, 44] при дозуванні фізичних навантаженьпропонують враховувати особливості соматотипу учнів. Одні з них вказують нанеобхідність акцентованого впливу на випереджуючі сторони фізичноїпідготовленості, інші – на відстаючі. Проте, в обох випадках організм втрачаєповноцінний всебічне удосконалення внаслідок гальмування розвитку одних руховихфункцій за рахунок розвитку інших.
Більш доцільно дотримуватись положення, згідно з якимпроцес розвитку фізичних якостей в шкільному віці повинен сприяти повнійреалізації генетичного потенціалу кожної рухової функції. Він передбачаєоптимальний тренувальний вплив на усі сторони рухової активності не порушуючибіологічних закономірностей розвитку організму. В залежності від особливостейсоматотипу реакція на фізичні навантаження різної тренувальної спрямованостібуде різною для кожного індивіда, а тому по різному відбувається і фізичневдосконалення. Проте воно, з точки зору підпорядкованості фізичноговдосконалення біологічним закономірностям розвитку організму, буде оптимальнимдля кожного підлітка, а отже – гармонійним [25].
Визначаючи оптимум фізичнихнавантажень слід враховувати, що для організму школярів не рекомендуєтьсязастосовувати інтенсивні навантаження і форсувати розвиток будь-якої руховоїфункції (крім гнучкості, оскільки її розвиток носить регресивний характер),поки вона не досягне достатньо високого щаблю свого природного розвитку. Цепов’язано із передчасним (максимальна реалізація фізичної підготовленостівідбувається у 20-30 років) вичерпуванням адаптаційних можливостей організму [9,10].
1.7 Організація тренувального процесу з молодшимишколярами на уроках фізичного виховання
Для ефективної реалізації навчально-тренувальнихзавдань необхідно раціонально розподілити бюджет часу на занятті длярозучування рухових дій і для розвитку фізичних якостей [21, 25].
Загальноприйняту схему уроку в інтересах підвищенняефективності навчально-тренувальної роботи з підлітками доцільно дещо змінити.На кожному уроці фізкультури в другій половині основної частини потрібнопередбачити спеціальний час для розвитку фізичних якостей. Час для цього слідзекономити за рахунок оперативного проведення підготовчої і заключної частин.
Економію часу в підготовчій частині можна досягнутиза рахунок більш чіткої організації роботи. Тут ефективні наступні заходи:
·  оперативне повідомлення завдань уроку (без зайвоїдеталізації);
·  виключення часу на перевірку відсутніх (це дорученочерговому по класу, який складає список відсутніх перед заняттям);
·  використання виправдано укорочених комплексівзагальнорозвиваючих вправ (по одній вправі на кожну групу м’язів);
·  фронтальної перевірки виконання домашніх завдань.
Зменшити обсяг заключної частини можна шляхомоцінювання учнів та повідомлення індивідуальних домашніх завдань в ходіосновної частини уроку [50].
Висока загальна щільність уроку забезпечуєтьсяоптимізацією умов занять та вибором найбільш раціональних методів організаціїдіяльності учнів (фронтальний, потоковий, груповий, а на етапі закріплення тавдосконалення навички необхідно також практикувати взаємодопомогу тавзаємонавчання, змагальну та ігрову діяльність, які окрім підвищення щільностізанять позитивно позначаються на емоційному стані школярів) [28].
Умови уроку такі, що виконання фізичних вправобмежене в часі та необмежене в інтенсивності. Тому, поступове збільшеннявеличини навантажень можливе переважно шляхом регулювання їх інтенсивності [20].
Для підвищення моторної щільності процесу розвиткуфізичних якостей нами потрібно практикувати змінно-груповий метод організаціїдіяльності учнів. Всі учні, в залежності від кількості запланованих фізичнихвправ для розвитку того чи іншого виду прояву фізичної якості, поділяються на3-4 групи по 2-4 учні (хлопці і дівчата окремо) з коловою зміною станцій.
Досить малі інтервали відпочинку між вправамивисувають підвищені вимоги до серцево-судинної та дихальної систем і цим самимсприяють підвищенню величини МСК. Це дає можливість зменшити обсяг вправ нааеробну витривалість.
Така організація діяльності учнів на уроці дозволяєреалізувати усі заплановані тренувальні завдання за 20-22 хв. із впливовоювеличиною фізичних навантажень.
Щоб довести кількість тренувальних занять до трьохна тиждень, рекомендується запровадити позаурочну форму занять. Головна їхвідмінність від уроків фізкультури полягає в тому, що основна частина заняттяспрямована, головним чином, на розвиток фізичних якостей шляхом використання попередньозасвоєних на уроках засобів та методів тренування [25, 32, 46].
Для ефективної реалізації запланованогобезпосередньо перед заняттям необхідно підготувати місце проведення занять:забезпечення належних гігієнічних умов, встановлення приладів, раціональнерозміщення навчального та тренувального інвентарю, засобів наочності [50].

Висновки до 1-го розділу
Здійснений теоретичний аналіз виявленої проблеми даєпідстави для таких висновків:
1. Для успішної організаціїфізичної підготовки з молодшими школярами є формування програми комплексного розвиткуфізичних якостей.
2. В основі організаціїтренувального процесу повинні лежати наступні положення: всебічний тренувальнийвплив; оптимальний навантаження усіх рухових функцій організму школярів;незмінність тренувального комплексу протягом адаптаційного періоду (4-6 тижні);активний відпочинок між тренуваннями; оптимальний інтервал між заняттями;постійний тренувальний вплив на весь організм.
3. При визначенні дозуванняфізичних навантажень слід враховувати, що для організму школярів нерекомендується застосовувати інтенсивні навантаження і форсувати розвитокбудь-якої рухової функції (крім гнучкості, оскільки її розвиток носитьрегресивний характер), поки вона не досягне достатньо високого щаблю свого природногорозвитку.
4. Для ефективної реалізаціїнавчально-тренувальних завдань необхідно раціонально розподілити бюджет часу назанятті для розучування рухових дій і для розвитку фізичних якостей

Розділ 2. Методи та організація дослідження
2.1Методи дослідження
Керуючисьтеоретичними висновками про комплексне вирішення завдань фізичного виховання,ми визначились у методах дослідження, які найкращим чином відповідають цимзавданням. Серед них: теоретичний аналіз і синтез; педагогічне тестуванняфізичної підготовленості; педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий таконтрольний етапи); математико-статистичний метод.
1)Теоретичний аналіз і синтез. Проаналізовано 80 джерел науково-методичноїлітератури.
Вивченнянаукової літератури з теорії і методики фізичного виховання, фізіології іпсихології було спрямоване на розкриття біологічних закономірностей розвиткутренованості та виявлення на основі них прогалин у сучасній теорії та методиціфізичного виховання підлітків. Це дало можливість визначити наукову задачувласних досліджень та розробити експериментальну програму. Аналіз літературнихджерел дозволив розкрити зміст основних понять: довгострокова комбінованаадаптація, всебічний розвиток фізичних якостей, програмування тренувальнихзавдань.
Наоснові аналізу і узагальнення літературних джерел були визначені об’єкт,предмет, сформульовані мета і завдання дослідження, розроблено структуруекспериментального дослідження.
Методологічноюосновою дипломної роботи є теорія наукового пізнання; сучасна теорія адаптаціїорганізму до фізичних навантажень: теорія стрес-реакції Г. Сельє (1960) татеорія функціональних систем А.А. Анохіна (1975), теорія формування системногоструктурного сліду Ф.З. Меєрсона (1981); основні положення теорії і методикифізичного виховання та теорії спортивної підготовки.
2)Педагогічне тестування фізичної підготовленості. В основу методики визначеннярівня фізичної підготовленості ми поклали обов’язковий комплексний тест оцінкистану фізичної підготовленості, передбачений шкільною програмою (2002 р.). Вінвключає наступні тести: 1) біг 30 м; 2) біг 1000 м; 3) нахил вперед ізположення сидячи або стоячи; 4) підтягування з вису на високій перекладині(хлопці) та висотою 95 см (дівчата); 5) “човниковий” біг 4х9 м; 6) стрибок удовжину з місця.
3)Педагогічний експеримент. Педагогічний експеримент полягав у визначеніефективності розробленої методики всебічного розвитку фізичних якостей впроцесі фізичного виховання дітей 8-9 років.
Експериментпроводився з вересня 2006 року до червня 2007 на базі загальноосвітньої школи №1 СМТ Підволочиськ. У ньому взяло участь 112 учнів третіх класів, які булиподілені на експериментальну і контрольну групи. В експерименті взяли участьучні, які за станом здоров’я були віднесені до основної медичної групи.
Експериментальнугрупу склали 56 учнів третіх класів – 30 хлопців і 26 дівчат. Уроки фізичноїкультури та додаткове заняття проводились за розробленою нами методикою.
Контрольнугрупу склали 56 учнів третіх класів – 32 хлопці і 24 дівчини. З учнями КГзаняття проводилися у відповідності із загальноприйнятою методикоюпрограмування навчально-тренувальних завдань.
Педагогічнийексперимент складався із трьох етапів: констатуючого, формуючого таконтрольного. У процесі констатуючого експерименту був визначений рівеньфізичної підготовленості (за обов’язковим комплексним тестом оцінки стануфізичної підготовленості та з допомогою додаткових тестів).
Допочатку проведення другого етапу експерименту показники фізичноїпідготовленості дітей з двох груп суттєво не відрізнялись. Ефективність впливуекспериментального чинника визначалася шляхом аналізу змін показників фізичноїпідготовленості (контрольний етап). Результати контрольної та експериментальноїгруп на початку і в кінці експерименту порівнювалися шляхом визначеннядостовірності різниць між двома масивами вибірок (визначення і порівнянняt-критерія Стьюдента).
4)Методи математичної статистики. Результати досліджень оброблялись методамиматематичної статистики, що забезпечують кількісний і якісний аналіз показниківза допомогою сучасних інформаційних технологій.
Визначалисьтакі характеристики варіаційного ряду: середнє арифметичне, М; середнєквадратичне відхилення, σ; середня помилка середнього арифметичного, m;достовірність різниці по розподіленню Стьюдента, P/t/≥/t1/. Розрахункивище зазначених показників проводились відповідно до рекомендацій Б.А. Ашмаріна[6]. При перевірці достовірності за основу був прийнятий 5-% рівень значущості.Зміни показників визначались також у відносних одиницях (%).
Дляавтоматизації обчислювальних процедур використовувалась програма MS Excel зпакету Microsoft Office 2007. Показники, виражені в цифрових значеннях,вводились в ПК з клавіатури.
2.2Організація дослідження
Дослідженняздійснювалось у три етапи:
Першийетап (вересень 2005 р. – травень 2006 р.) був присвячений теоретичномудослідженню проблеми, вивченню і узагальненню наукової літератури тадокументальних джерел, формувалась експериментальна методика.
Другий етап (вересень 2006 р. – червень 2007 р.)передбачав проведення педагогічного експерименту для оцінки ефективностіекспериментальної методики. На початку і в кінці експерименту проводилосьтестування рівня фізичної підготовленості.
Ізчотирьох обстежених класів було сформовано дві однорідні групи: контрольну (32хлопці і 24 дівчини) та експериментальну (30 хлопців і 26 дівчат).
Ефективністьзапропонованої методики визначалась шляхом порівняння показників рівня фізичноїпідготовленості та соматичного здоров’я, а також навчальних досягнень учнів.
Третій етап (вересень 2007 р. – березень 2008 р.)включав обробку та аналіз отриманих результатів, проведення порівняньрезультатів тестування учнів експериментальної та контрольної груп, апробаціюрезультатів, літературне оформлення роботи.
Педагогічнийексперимент проводився ЗОСШ № 1 СМТ Підволочиськ, яка характеризуєтьсясприятливою для проведення експерименту матеріально-технічною базою: спортзал,футбольний стадіон з біговою доріжкою 400 м, різноманітний стандартний танестандартний інвентар.
Експериментпроводив автор роботи.
“Чистота”вимірювань у контрольних тестах була забезпечена проведенням початкового такінцевого випробувань в однакових педагогічних умовах.
Заняття проводились три рази на тиждень через добу.
В учнів контрольних класів заняття проводились затрадиційною методикою, яка передбачала випереджаючий та одночасний розвитоклише тих фізичних якостей, які необхідні для успішного засвоєння технікирухових дій;
Проте, моторна щільність занять та їх кількість на тижденьбула такою ж, як в експериментальних класів.

Розділ 3. Формування експериментальної програмифізичної підготовки молодших школярів
Теоретичний аналіз обраної проблеми дав нампідстави стверджувати, що організація фізичної підготовки зі школярамимолодшого шкільного віку повинна включати наступні кроки:
1) формування системи тренувальних завдань;
2) добір відповідних фізичних вправ;
3) визначення оптимального дозування фізичнихнавантажень;
4) пошук ефективних методів організації заняття.
 
3.1 Формування системитренувальних завдань для всебічного розвитку фізичних якостей
Виходячи із специфічності реакцій адаптаціїорганізму до різних видів фізичних навантажень, повноцінний всебічний вплив нарозвиток фізичних якостей можливий лише за умови адекватної постановкитренувальних завдань.
Відповідно до чинників адаптації організму учнів дофізичних навантажень, визначення оптимального тренувального змісту занятьполягало у пошуку шляхів забезпечення безперервного впливу на усі різновидипрояву фізичних якостей (16). Проблемним тут було те, що безперервневдосконалення усіх видів прояву фізичних якостей не сумісне із вибірковим впливомна окремі функціональні системи з метою оптимального навантаження руховихфункцій.
Враховуючи те, що розвиток фізичних якостей науроках фізичного виховання обмежений в часі, а також те, що всі зрушення,викликані комплексними фізичними навантаженнями зникають вже через добу [26],ми вважаємо, що вирішувати усі тренувальні завдання на кожному занятті недоцільно. Більш ефективним буде послідовне чергування занять з різними заспрямованістю навантаженнями.
При визначенні структури тижневого мікроциклу миорієнтувались на мінімальну кількість занять на тиждень, при якій бизабезпечувався оптимальний інтервал відпочинку між навантаженнями однаковоїспрямованості. За даними літературних джерел [120, 166] період відновленняпісля занять зі значними навантаженнями не перевищує 48 годин. Тому, з метоюзабезпечення нашарування морфо-функціональних зрушень, тижневий мікроцикл нашоїметодики включав три заняття.
У літературі ми виявили рекомендації щодо розподілутренувальної спрямованості занять за двома критеріями:
· за джерелом енергозабезпечення:фосфатна (вправи максимальної інтенсивності); гліколітична (вправисубмаксимальної інтенсивності); аеробна спрямованість (вправи великоїінтенсивності) [18];
· за переважною локалізацієювтоми: на рівні ЦНС (швидкісні, швидкісно-силові, статичні вправи); на рівнівиконавчого апарату (вправи динамічної анаеробної витривалості); на рівнісистем вегетативного забезпечення (вправи аеробного характеру) [26].
Визначення ефективності цих розподілів потребує окремогодослідження. Тому, припустивши що вони рівноцінні, ми скористались першимваріантом розподілу, визначивши тренувальну спрямованість кожного навантаженняв комбінації за переважною локалізацією втоми.
Тренувальна спрямованість кожного окремого заняття за умовитрьохразових занять на тиждень не може бути цілком вибірковою, оскількиконкретні функціональні системи будуть залучатись до роботи лише раз натиждень, внаслідок чого зникає позитивний слідовий ефект заняття; крім тоговтрачаються оптимальні умови вирішення освітніх завдань. Тому між заняттямикомплексної та вибіркової спрямованості ми обрали альтернативний варіант –комплексні заняття із паралельним вирішенням лише двох тренувальних завдань,кожне з яких від заняття до заняття почергово змінювалось: на першому заняттівиконувались вправи на удосконалення нервових процесів та виконавчого апарату,на другому – виконавчого апарату та систем вегетативного забезпечення, на третьому– нервових процесів та систем вегетативного забезпечення.
Таким чином, при 3-ох разових заняттях на тиждень лише такайого структурна впорядкованість може забезпечити:
· заняття із значним, а в окремихвипадках і з великим навантаженням, відновлення після яких може тривати біля2-ох діб;
· при 3-ох разових заняттях натиждень 2-ох разовий розвиваючий вплив на конкретні функціональні системи таодноразовий відновлюючий, або ж підтримуючий.
Тепер визначимо оптимальну послідовність розв’язаннятренувальних завдань. Оскільки розподіл занять за тренувальноюспрямованістю відбувався за локалізацією втоми, то і послідовність фізичнихнавантажень в окремому занятті також визначалася за цим критерієм. Як вказуютьлітературні джерела [26, 38, 40], найбільш ефективною є така послідовність: швидкість– сила – витривалість – гнучкість. Така послідовність зумовлена важливістюфункціонального стану певних механізмів центральної регуляції для прояву однихякостей і не суттєвим їх значенням для прояву інших. Тому спочатку розвивалисьті види прояву фізичних якостей, в основі яких лежить збудливість нервовихпроцесів, далі ті, в основі яких лежить лабільність нервових процесів. Прирозвитку силової витривалості спочатку використовувався динамічний режим роботим’язів, оскільки гальмування в нервових центрах, що виникає при статичнихнапруженнях перешкоджає повноцінній роботі виконавчих органів при розвиткудинамічної силової витривалості.
Забезпечивши паралельний розвиток гнучкості накожному занятті, ми отримали систему тренувальних завдань на окремийтренувальний мікроцикл.
Оптимальна тривалість використання тренувальної програми таїї оновлення забезпечувалась оновленням засобів та методів їх використання наетапі невідповідності фізичних навантажень можливостям організму (6 тижнів).
Таким чином, впорядкований нами процес розвиткуфізичних якостей носить циклічний характер, де відносно завершена серія занять(три на тиждень) повторюється аж до етапу невідповідності фізичних навантаженьможливостям організму школярів.
3.2 Добір фізичних вправ
Засобами для розвиткуфізичних якостей послужили вправи, що засвоєні в попередніх класах іпередбачені шкільною програмою для повторення та вправи, що були засвоєнні вданому навчальному році; спеціально підібрані вправи з додаткових літературнихджерел [33] та змодельовані нами нові вправи.
З метою забезпеченнявідповідності змісту фізичних вправ поставленим завданням їх добір здійснювавсяшляхом точного моделювання в рухових діях зовнішніх характеристик тренувальнихзавдань. Серед них:
- тренувальна спрямованість:визначається величиною зовнішнього опору, швидкістю скорочення м’язів татривалістю роботи;
- спрямованість тренувальноговпливу на усі головні м’язові групи [2];
При доборі вправ мивраховували доступний нам спортивний інвентар. Головними засобами зовнішньогообтяження, що використовувались для розвитку фізичних якостей, були: мішки зпіском, розбірні гантелі, резинові джгути, гімнастичні лави, власна маса тілашколярів, а також опір партнера. Широко використовувались рухливі ігри таестафети [33].
В зв’язку з обмеженим часомдля тренування усіх головних м’язових груп, виключались по можливостіізольовані (односуглобові) вправи, а широко практикувались базові(багатосуглобові) (див. додаток Б), які залучають до роботи одночасно великукількість м’язових груп і є, крім того, потужним стимулом обмінних процесів. Накожному окремому занятті використовувалась невелика кількість вправ (1-3 длякожної м’язової групи).
Тренувальні програмиформувались з допомогою спеціальної таблиці (табл. 3.1.), де у першій колонціфіксуються дні запланованих занять в тижні, форма занять (урочна абопозаурочна), та тренувальна спрямованість заняття. У другій колонці фіксуєтьсязміст тренувальних завдань. Третя колонка сформована з метою рівноцінноговпливу на всі основні м’язові групи, тому вона поділена на вісім частин, в якихфіксуються згиначі та розгиначі кожної ланки тіла, що залучені до роботи привиконанні тої чи іншої вправи.
 
Таблиця 3.1
Можливий варіант добору засобів у тижневому мікроциклідля комплексного вирішення навчально-тренувальних завдань у фізичному вихованніучнів 3-го класуДні, спрямов. Фізичні вправи Стопа Гомілка Стегно Тулуб Плече Передпл. Кисть з р з р з р з р з р з р з р Понеділок, урок (Н-М) 1) стрибки · · · · 2) віджимання від опори · · · · 3) підтягування з вису · · · · 4) присідання · · · · 5) підйом в сід з положення лежачи · · 6) утримання півприсіду · · · · 7) вис на зігнутих руках · · · 8) утримання упору лежачи на зігнутих руках · · · 9) біг 400 м · · · · · · Середа (М-В)  1) біг 400м · · · · · ·  2) «підтягування» в висі лежачи в макс. темпі · · · 3) згинання-розгинання рук в макс. темпі · · 4) підйом в сід в макс. темпі · · 5) футбол П’ятниця, урок (Н-В) 1) стрибок у довжину з місця · · · · 2) віджимання від опори · · · · 3) підтягування з вису · · · 4) присідання · · · · 5) підйом в сід з положення лежачи · · 8) утримання півприсіду · · · · 9) вис на зігнутих руках · · · 10) утримання упору лежачи на зігнутих руках · · · 11) футбол
Примітка: з – м’язизгиначі; р – м’язи розниначі; Р – розучування; П –повторення; (Н) – навантаження на удосконалення нервових процесів;(М)– навантаження на розвиток м’язової системи (В) – навантаження наудосконалення вегетативних органів
Кожен тренувальний комплексвикористовувався без змін від початку до кінця розучування техніки вправи,передбаченої шкільною програмою. Після реалізації навчальної програмиформувався новий тренувальний комплекс. Таким чином, незвичність тренувальнихзавдань, окрім періодичної зміни комбінацій, забезпечувалась також і оновленнямфізичних вправ.
3.3 Дозування фізичнихнавантажень
У фізичному вихованні та спорті дозування фізичнихнавантажень відбувається шляхом вибору методів виконання фізичних вправ таметодичних прийомів інтенсифікації, регулюванням інтенсивності та обсягуроботи, а також тривалістю інтервалів відпочинку і його характером [12, 20].
При визначенні ефективних методів виконанняфізичних вправ ми скористалися роботою Л.В. Мосійчука (2004), (табл. 3.2).
В теорії і практиці фізичного виховання при дозуванніфізичних навантажень широко розповсюджене використання даних про сенситивні(чутливі) періоди біологічного розвитку різних фізичних якостей [10]. Згідноцієї теорії вибірково спрямовані впливи на ті чи інші фізичні якості в періоди,що характеризуються підвищеними темпами їх природного розвитку призводять донайбільших зрушень в розвитку цих якостей. Але у різних дослідників дані протерміни максимальних темпів приросту тих чи інших фізичних якостей [4, 35]значно відрізняються і окреслюють лише приблизні їх межі. Крім того сенситивніперіоди суттєво коливаються в залежності від індивідуального темпу фізичногорозвитку [18, 35], від особливостей соматичного розвитку (мезоморфний,ектоморфний та ендоморфний соматотипи) та від клімато-георгафічних іекологічних умов. Врахування цих всіх факторів у масовому фізичному вихованнідосить проблематичне. Крім того такий підхід до розвитку фізичних якостей єдещо однобоким, оскільки ігнорується вдосконалення усіх інших важливих фізичнихякостей.
Ми вважаємо, що більш доцільно дотримуватись положення,згідно з яким процес розвитку фізичних якостей в шкільному віці повинен бутиспрямований на те, щоб:
· сприяти повному розвитку тихфізичних якостей, для прогресування яких на певних щаблях вікового розвиткустворюються найсприятливіші біологічні передумови;