ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИЗАГАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНОЇМОВИ
Перед учителем поставлено важливезавдання – здійснювати розвиток гармонійної компетентної особистості. Змінюютьсяорієнтири освіти – змінюється й учитель, цілі та завдання його освітньоїдіяльності.
Немає сумніву, що проблема ефективності,результативності педагогічного процесу може бути розв’язана лише за умовизабезпечення високої компетентності та професійної майстерності кожного педагога,що є предметом багатьох актуальних досліджень, аналіз яких наведено у статті.
Учитель учиться все життя. Рівеньпрофесійної компетентності вчителя – це його знання, уміння, особистий досвід.Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отриманізнання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійногорозвитку й удосконалення.
Метою даної статті єдослідження теоретичних аспектів розумової сутності педагогічної компетентностівикладача іноземної мови. Визначення основних змістовних характеристикдосліджуваного поняття.
Досягнення поставленої мети доведено у викладіосновного матеріалу.
До галузей розвитку компетентностейналежать здібності, постійна робота, турбота про здоров'я,культура, політика, охорона навколишньогосередовища тощо.
Зарубіжнінауковці визначають «компетентність» у галузі професійної освіти як сполученняшести її складових:
· Концептуальної (наукової) – розуміннятеоретичних основ професійної діяльності;
· Інструментальної – володіння базовимипрофесійними вміннями;
· Інтегрованої – здатність поєднати теоріюі практику під час вирішення професійних проблем;
· Контекстуальної – розуміння соціальногоі культурного середовища, у якому здійснюється професійна діяльність;
· Адаптивної – уміння передбачити зміни йзаздалегідь бути до них готовим;
· Комунікативної – уміння ефективновикористовувати письмові й усні засоби в міжособистісному спілкуванні.
Компетентність– досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправністьу розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність;коло повноважень (прав і обов’язків) певного органу чи посадової особи,установлених статусом (або іншими положеннями) установами, закладу.
Увітчизняній науковій школі також досліджують структуру професійноїкомпетентності й виділяють такі види педагогічної компетентності:
· Спеціальна – у галузі дисципліни, щовикладається;
· Методична – у галузі засобів формуваннязнань, умінь і навичок;
· Психолого-педагогічна – у сферінавчання;
· Диференційовано-педагогічна – у галузімотивів, здібностей, спрямованості тих, кого навчають;
· Аутопсихологічна – рефлексіяпедагогічної діяльності;
· Загальнокультурна;
· Валеологічна;
· Комунікативна;
· Діагностична;
· Соціальна;
· Особистісна;
· Компетенція у сфері інформаційнихтехнологій. [1,21-22;2,15]
Професійна й педагогічна компетентністьстали предметом активного дослідження науковців лише з 90-х років минулогостоліття, що пов’язано, насамперед з визнанням у провідних країнах світу (США,країни західної Європи) значної ефективності компетентнісного підходу узагальній і професійній освіті.
А. Маркова вважає, що компетентність –це поєднання психічних якостей, психічних станів, що дає змогу діяти самостійной відповідально, оволодіння людиною навичками і вміннями виконувати трудовіфункції. Дослідниця обґрунтовує, що поняття «компетентність» конкретної особивужче, ніж професіоналізм. Людина може бути професійною у своїй галузі, але небути компетентною у вирішенні професійних питань. [5,31-34]
Ми вважаємо, що базовим утворенням,котре змістовно включає в себе педагогічну компетентність викладача іноземноїмови є професійна компетентність. При цьому ми спираємось на думку В. Сластьоніна,який вважає, що поняття «професійна компетентність» характеризує єдністьтеоретичної й практичної підготовленості вчителя до педагогічної діяльності іконстатує його професійність. [7,84-92]
Більшість учених, як вітчизняних, так ізарубіжних, сходяться на думці, що професійна компетентність педагогавизначається професійними знаннями і вміннями, ціннісними орієнтаціями всоціумі, мотивами його діяльності, культурою, що виявляється у мові, стилемспілкування, загальною культурою, здібністю до розвитку свого творчого потенціалу,а також володінням методикою викладання предмету, здатністю розуміти івзаємодіяти із студентами, пошаною до них, професійно значущими особистими якостями.Відсутність хоча би одного з цих компонентів руйнує всю систему і зменшуєефективність діяльності педагога.
Ми враховуємо думку В. Лозової, щокомпетентність викладача має «інтегративну природу, що її джерелом є різнісфери культури (духовної, громадської, соціальної, педагогічної, управлінської,правової, етичної, екологічної тощо), вона вимагає значного інтелектуальногорозвитку, включає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумовіпроцеси» [4, 3-8; 5,31-34].
Враховуючи, що педагогічна діяльність єосновним видом професійної діяльності викладача іноземної мови, педагогічнакомпетентність, на думку І. Колєснікової, є професійно-особистісноюхарактеристикою, яка визначає готовність і здатність виконувати педагогічніфункції у відповідності з прийнятими в соціумі нормами, стандартами, вимогами.Отже, предмет дослідження виражає те загальне, що притаманнеісторично-конкретному носію педагогічної професії, що робить його причетним допедагогічного співтовариства і певної педагогічної культури, цінностейпедагогічної діяльності.
Узагальнюючи вищеназвані підходи, мивважаємо можливим обґрунтувати власне визначення педагогічної компетентностівикладача іноземної мови, як цілісне утворення у цілісній професійній структуріособистості, що є одним із проявів його професіоналізму, показникомсформованості професійно необхідних якостей і характеристик на засадах системитеоретичних знань і практичного досвіду, що зумовлюють достатній та високійрівень готовності до здійснення педагогічної діяльності, забезпечують високийрівень самоорганізації.
Ми враховуємо думку О. Овчарук, якадосліджуючи теоретичні засади компетентісного підходу у вітчизняній освіті,визначає такі загальні навчально-інформаційні вміння та навички:
- Швидко актуалізувати й відтворюватипотрібну інформацію;
- Самостійно шукати нову інформацію зрізних джерел;
- Вміння користуватися інформаційно-комунікативнимитехнологіями;
- Користуватися каталогами, складатибібліографію;
- Користуватися різноманітною довідковоюлітературою;
- Працювати з графіками, схемами,таблицями, картинами;
- Знати й застосовувати прийоми швидкогочитання;
- Використовувати прийоми розуміннятексту;
- Досконало застосовувати загальномовленнєві вміння й навички [6, 22].
Вважаємо, що названі вміння й навичкимають бути характерними для педагогічної компетентності будь-якого викладача.Втім, особливості педагогічної культури викладача саме іноземної мовивизначаються специфікою професійної діяльності та власне фахового предмета.
Характеризуючи специфіку предмету«іноземна мова», слід зазначити, що процес навчання йому здійснюється в руслікультурологічного, лінгвістичного, лінгвокраєзнавчого, комунікативного іситуативно-тематичного підходів. Це висуває ряд важливих вимог до педагога усфері іноземної мови, а саме – бути джерелом достовірних і коректних знань зпредмету, носієм іншомовної культури, організатором продуктивноїситуативно-тематичної комунікації, що призводить до розвитку і вихованняособистості студентів в цілому і дозволяє виробити особистісні сенси суб’єктівнавчально-виховного процесу у ВНЗ і оцінити всю організовану діяльність.
Найбільш важливою для професійноїкомпетенції викладача іноземної мови вчені вважають комунікативну компетенцію,під якою розуміють здатність спілкуватися усно і письмово з носієм конкретноїмови в реальній життєвій ситуації. При цьому особлива увага приділяєтьсясмисловій стороні вислову, а не тільки правильності використовуваних мовнихформ.
У змісті комунікативної компетенціїамериканські лінгвісти виділяють граматичну, соціолінгвістичну, стратегічну імовну компетенції. Н. Гез до змісту терміну «комунікативна компетенція» включаєвербально-когнітивну, лінгвістичну, вербально-комунікативну компетенції.
Другою важливою складовою педагогічноїкомпетентності викладача іноземної мови є дидактичний компонент, в якомузнаходять прояву первинні значення компетентності «обізнаність, володіннязнаннями, досвідом», і який є системою придбаних знань з урахуванням їх широти,глибини, об’єму, стилю мислення, норми педагогічної етики, соціальних функційпедагога.
Викладач повинен мати фундаментальніпрофесійні знання, а саме теоретико-методологічні у галузі гуманітарних,світоглядних, власне професійних наук, оптимальний обсяг ідей, цінностей,уявлень, універсальні способи пізнання і практичної діяльності. Крім того, зодного боку, викладач повинен мати уміння навчати студентів своєму предмету,виховувати їх на його основі, а з іншого – потребу й уміння самоосвітньоїдіяльності.
Таким чином, в основу дидактичноїкомпетенції викладача іноземних мов входить набутий синтез знань(психолого-педагогічних, соціальних, загальноосвітніх); умінь (професійно-педагогічних,спеціальних, самоосвітніх); навичок творчої педагогічної діяльності, щотрансформується з потенційного в реальне, має діяльнісний характер і функціонуєу вигляді способів діяльності, необхідних викладачу для проектування власноїтехнології навчання студентів, конструювання логіки навчального і виховногопроцесу, розв’язання труднощів і проблем, нестандартного мислення, що в ціломусприяє підвищенню його самоосвіти й професіоналізму.
Ми вважаємо, що в основіціннісно-мотиваційного компонента педагогічної компетентності викладачівіноземної мови є загальнолюдські та педагогічні цінності.
Загальнолюдські цінності – цесвітоглядні ідеали, моральні норми, які відображають духовний досвід усьоголюдства. Вони становлять основу моральності особистості, являють собою єдністьнаціональних і загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя,толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність,справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх батьків.
На думку відомого дослідника І. Ісаєва,педагогічні цінності – сукупність ідей, принципів, правил, норм, щорегламентують педагогічну діяльність і педагогічне спілкування. Вони дозволяютьвикладачеві задовольнити власні матеріальні, духовні та суспільні потреби,слугують орієнтиром його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягненнягуманістичної мети освітньої діяльності [3, 5-33].
Висновок:таким чином, всі перераховані компоненти і види компетенцій інтегруються в одненайбільш синтезоване утворення – педагогічну компетенцію, що є інтеграційноювластивістю особистості фахівця, виявляється в соціолінгвістичній, дидактичній,комунікативній, ціннісній орієнтації викладача, його здатності до рефлексії упрофесійно-педагогічній діяльності. З цих позицій педагогічну компетенцію слідрозглядати як загальний критерій педагогічної компетентності викладачаіноземної мови.
ЛІТЕРАТУРА
1.Гандрабура О. На шляху до компетентності / Гандрабура О. // Директор школи. –2008. — №46. – с. 21-22 – бібліогр.: с.38
2.Гандрабура О. На шляху до компетентності / Гандрабура О.// Директор школи. –2008. — №47. – с. 15 – бібліогр.: с.38
3.Исаев И.Ф. Профессионально — педагогическая культура преподавателя высшейшколы: Воспитательный аспект./Исаев И.Ф. – Москва: Издательский центр Академия,2004.- 208с.- ISBN 5-7695-0901-5.
4.Лозова В.І. Формування педагогічної компетентності викладачів вищих навчальнихзакладів. Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів:матеріали міжвуз. Наук.-практ. Конф. – х.: ОВС, 2002.- 167с.- ISBN966-8106-28-8
5.МарковаА.К. Психология профессионализма./Маркова А.К. Москва: международныйгуманитарный фонд знание, 1996. – 308с.- ISBN 5-877633-016-7
6.Овчарук О.В. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: Світовий досвід таукраїнські перспективи. Бібліотека з освітньої політики./ Овчарук О.В. Київ К.І.С.,2004. – 112 с.- ISBN 966-8039-50-5
7.Подымова Л.С. Педагогика: инновационная деятельность/Подымова Л.С. Москва: Магистр-s,1997. – 224с. – ISBN 5-89317-048-2