ОНКОГЕНЕТИКА: СУЧАСНИЙСТАН І ПЕРСЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ХАРКІВ, 2004
Вступ
Насучасному етапі в медицині нема жодної проблеми, яка б привертала до себе такуувагу, як проблема рака. До питань про природу рака, причини його виникнення таспособи лікування привернута увага не лише спеціалістів-онкологів, але йфізиків, хіміків, біологів, генетиків та медиків різних спеціальностей. Ціпитання вивчаються не тільки в спеціальних науково-дослідних онкологічнихінститутах, але й у численних наукових установах інших профілів: інститутахфізики та хімії, на кафедрах університетів та різних вищих учбових закладів.
Цейпідвищений інтерес до проблеми рака не випадковий. Справа в тому, що протягомостанніх десятиліть медицина досягла великих успіхів у боротьбі з інфекційнимизахворюваннями і багато з них (чума, холера, віспа, малярія та ін.) векономічно розвинутих країнах повністю ліквідовані, але кількість людей, щовмирають від раку в цих країнах, не тільки не зменшилася, а навіть зростає.Внаслідок цього докорінно змінилось співвідношення між різними хворобами,структурою захворюваності та причинами смерті.
Якщона початку століття рак серед причин смерті займав сьоме місце, уступаючи першімісця туберкульозу, запаленню легень, гострим інфекційним хворобам, хворобамсерця і судин, то тепер рак та інші злоякісні пухлини займають друге місце,поступаючись лише серцево-судинним захворюванням. З кожних 100 померлих 16вмирає від раку. А в усьому світі це становить близько 2 мільйонів чоловік нарік.
Проблемаборотьби зі злоякісними новотворами є не тільки однією з актуальних у медицині,але й торкається багатьох аспектів соціального життя суспільства. У більшостіпромислово розвинутих країн смертність від злоякісних пухлин займає друге місцеі реально зростає, головним чином через постаріння населення і погіршенняекології. Так, у останні два десятиліття число чоловіків, що загинули від ракулегень, зросло на 40%. У жінок 20% загального приросту смертності припадає нарак молочної залози.
Протягомостанніх 15–20 років у світі та в Україні спостерігається загальний рістчастоти захворюваності злоякісними пухлинами. У середньому приріст загальноїзахворюваності складає приблизно 1,8–2% на рік.
На данийчас у статистиці злоякісних пухлин прийнято визначати три основних показники.
Це –інтенсивні показники, що обчислюються на 100 тисяч населення.
1. Показник захворюваності: число вперше зареєстрованих хворихпротягом року на 100 тисяч населення.
2. Показник смертності: число померлих від злоякісних пухлин за рікна 100 тисяч населення.
3. Показник загальної захворюваності: контингент усіх хворих, щознаходяться на обліку, на 100 тисяч населення.
Якщопоказник смертності може бути визначений згідно лікарських довідок про смерть,то показник захворюваності може бути визначний тільки при планомірному облікуусіх хворих на злоякісні пухлини.
ВУкраїні з 1932 року введена повсюдна система територіального обліку онкохворих.З 1996 року працює Національний канцер-регістр.
Останнімчасом у більшості країн світу визнана необхідність державного підходу доорганізації протиракової боротьби. З 1959 року існує створений під егідою ВООЗМіжнародний Протираковий Союз, основним завданням якого є координація зусильміжнародного співтовариства в боротьбі зі злоякісними новотворами.
Рак – хвороба літніх людей. В індустріально розвиненихкраїнах Заходу він займає друге місце після серцево-судинних захворювань в перелікупричин смерті і, не дивлячись на зусилля медиків, не поступається ним вжебагато десятиріч підряд. Відбувається навіть зростання захворюваності раком вцих країнах (з 1960 по 1980 – в півтора рази), це пов'язано, як вважають, зпостарінням населення і погіршенням екологічних умов у великих містах. Шістьмільйонів померлих (в 1996 – 6,3 млн.) – така щорічна дань людства злоякіснимпухлинам.
ВУкраїні створена єдина система організації онкослужби, що включаєреспубліканську, обласні та периферичні ланки. В усіх великих містах функціонуютьобласні й міські онкологічні диспансери.
Профілактиката раннє розпізнавання злоякісних пухлин у людини є актуальними. В наш час вонкології існує певна криза, оскільки, не дивлячись на застосування численнихрадикальних операцій, використання комплексної хіміотерапії, рентгено-радіотерапії,виживання хворих не підвищується, а смертність зростає. При цьомуспостерігається збільшення числа первинно захворівших.
Неухильнезростання захворюваності злоякісними новоутвореннями молочної залози, тіламатки і яєчника в більшості економічно розвинутих країн світу диктуєнеобхідність проведення комплексних досліджень з використанням сучаснихметодичних підходів з метою ранньої діагностики передпухлинної патології, атакож оптимізації профілактичних заходів. Доцільним є створення регістрів раковихсімей, що має місце в ряді розвинутих країн.
Несприятливаекологічна обстановка в Україні, особливо в промислових районах, а такожунікальна обстановка в Україні, яка виникла внаслідок Чорнобильскої катастрофи,обумовлює актуальність вивчення зв'язку захворюваності злоякісниминовоутвореннями репродуктивної системи і молочної залози жінок ззовнішньосередовищними факторами.
Матеріаломдля дослідження були відомості про захворюваність злоякісними новоутворенняминаселення міста Харкова з 1996 по 2003 роки.
Напідставі всього вищесказаного актуальність цієї проблеми очевидна.
Метоюнашої роботи було дослідити динаміку онкозахворюваності серед популяції містаХаркова, та України. Це необхідно для обґрунтування здорового образу життя, якбеззаперечної норми для всіх.
Длядосягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
1) розшукати і опрацювати наукову літературу з даної проблеми;
2) ознайомитися та опрацювати статистичні дані щодоонкозахворюваності по місту Харкову та України в цілому;
3) на підставі цих даних скласти наочний ілюстративний матеріал;
4) розробити методичні заходи для вчителів біології та валеологіїспрямовані на формування здорового образу життя у учнів;
5) узагальнити матеріали і зробити обґрунтовані висновки.
Роботавиконувалась на кафедрі ботаніки, лабораторії з генетики ХДПУ ім. Г.С. Сковородиі Обласного онкодиспансера міста Харкова.
Висловлююподяку науковому керівнику Н.Ф. Тимчук, співробітникам Онкодиспансеру,співробітникам кафедри ботаніки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди за надану мені допомогу.
онкозахворюваність валеологія учительметодичний
1.Огляд літератури
1.1Історія розвитку онкогенетики та провідні вчені, які займалися цією проблемою
Основні закони спадковості мають безпосереднє відношення до поясненнявиникнення та розвитку пухлин, саме тому сформувалась онкогенетика, як гілкаклінічної онкології.
Визначаючим моментом у стабільності онкогенетики В Україністав проведений у 1971 році 4-й Міжнародний конгрес генетики людини (Париж), натрьох секційних засіданнях якого були вперше викладені відомості про генетикураку та відмічено шляхи подальшого її розвитку. В тому ж 1971 р. за ініціативоюдиректора Інституту проблем онкології АН України Р.Є. Кавецького було створеновідділ цитогенетики пухлин, у 1982 році перейменований у відділ генетикипухлинного росту (зав. відділом – Засл. діяч науки України, проф. К.П. Ганіна).
У 1973–1975 рр. співробітниками кафедри удосконалення лікарівМОЗ СРСР під керівництвом Засл. діяча науки України, професора І.Т. Шевченкобули проведені клініко-генеалогічні дослідження родоводів у хворих іззлоякісними пухлинами та передпухлинними захворюваннями молочної залози,шлунку, прямої кишки, легень, шкіри та пігментної тканини. У Львівськомумедичному інституті МОЗ УРСР під керівництвом професора А.І. Гнатишака накафедрі онкології разом із співробітниками інших кафедр вивчали цитогенетичніаспекти пухлин з метою розробки методів ранньої діагностики, прогнозування таіндивідуального лікування. В Києві, Дніпропетровську, Івано-Франківську,Луганську, Тернополі, Полтаві, Харкові також вирішували окремі питанняонкогенетики.
У 1983 р. успішно пройшла в Полтаві 2 Республіканськаконференція на тему: «Питання онкогенетики». На ній були розглянуті слідуючірозділи: клінічна окогенетика, популяційна клітинна генетика, мутагенез таканцерогенез. До того часу в країні сформувались два наукових центри поонкогенетиці – в Інституті проблем онкології ім. Р.Є. Кавецького АН УРСР (Київ)та ВОНЦ АМН СРСР (Москва), пізніше в Інституті онкології Молдавії.
В Інституті проблем онкології АН УРСР під керівництвом К.П.Ганіної створено та розвивається оригінальний науковий напрям – цитогенетичнадіагностика в онкоморфології. В результаті проведених досліджень доведенапринципова можливість та цілеспрямованість використання цитогенетичнихпоказників при морфологічній діагностиці передпухлинних та пухлинних процесівлюдини для виявлення вогнищ малігнізації, їх диференціації з доброякіснимипроліфератами, визначення ступеня анаплазії злоякісних пухлин та прогнозуванняпротікання пухлинного процесу.
Радіаційний мутагенез вивчався співробітниками Харківськогонауково-дослідного інституту медичної радіології МОЗ УРСР. На основі облікукількості хромосомних аберацій в клітинах кісткового мозку осіб, яких піддавалигамма-опроміненню з терапевтичною метою, після одноразового опромінення взалежності від дози та часу, після лікувального впливу, створена двофакторнаматематична модель, яка дозволяє з достатньо високою точністю оцінитимутаційний процес.
У відділі генетики людини Інституту молекулярної біології ігенетики НАН України та на кафедрі медичної генетики Київського інститутувдосконалення лікарів (зав. – проф. Т.І. Бужієвська) основним напрямомробіт було вивчення генетичних наслідків впливу факторів навколишньогосередовища на людину, деяких генетичних мутацій в канцерогенезі та взаємозв'язокмутагенезу та злоякісної трансформації.
У1975 р. акад. АН УРСР Р.Є. Кавецький та проф. К.П. Ганінасформували положення про цитологічну реактивність у онкологічного хворого,стверджувалось існування змін генетичного апарату соматичних немалігнізованихклітин при наявності пухлин в організмі. Подальші дослідження співробітниківвідділу генетики пухлинного росту показали, що для розвинутих злоякісних пухлин(рак тіла матки, товстої кишки, злоякісні меланоми) характерно підвищеннякількості хромосомних аберацій в каріотипі лімфоцитів периферичної крові (ЛПК),ступінь вираженості яких пов'язаний з прогресією пухлини та обтяженим сімейниманамнезом. В якості пухлинного маркера запропонували використовувати вміст ДНКв ядрах епітеліоцитів слизової оболонки порожнини рота у онкологічних хворих.
Основна маса онкологічних захворювань має мультифакторіальнеуспадкування і частка спадкового фактора коливається для осіб різної статі повіку, для різних пухлин та географічних регіонів.
В Київському інституті геронтології вивчались спадковість узв’язку із старінням та віковою патологією людини, у тому числі ізонкологічними захворюваннями.
На двох симпозіумах «Автоматизація цитологічних досліджень»проведених в Україні в 1983–1988 роках за ініціативою Інституту проблемонкології ім. Р.Є. Кавецького НАН України та науково-виробничого об'єднання«Квант», широко представлені цитогенетичні дослідження. Автоматизовані системивикористовуються для аналізу вмісту ДНК в клітинах, визначення структурованостіхроматину в інтерфаз них ядрах.
В 1990 році в Києві відбулась Міжнародна конференція,присвячена пухлинним маркерам у людини. Доповідали результати досліджень поімуногістохімічним, гормональним, цитогенетичним напрямкам; з’ясованобіологічне значення цитогенетичних тестів та запропоновано практичнірекомендації.
В 1991 році завдяки зусиллям професора А.М. Пирига тапрофесора І.Р. Бариляка була проведена наукова конференція «Здоров'я тавідтворення народу України» де також була представлена концепція розвиткуонкогенетики.
Визначною подією явилось прийняття перспективної національноїкомплексної програми «Захист генофонду населення України», в одному із розділівякої запланувалось вивчення спадкової схильності до онкологічних захворювань тагемобластозів. На жаль, в наш час об’єм роботи по онкогенетиці скоротився,головним чином, із-за фінансової скрути. Зараз інтенсивно вивчаєтьсяцитологічна реактивність онкологічного хворого та створені основи длякомп’ютерної діагностики пухлинної патології молочної залози та щитоподібноїзалози.
Таким чином, розроблені теоретичні передумовимедикогенеалогічного консультування в онкології (запобігання, раннєрозпізнавання пухлин, лікування хворих), використання якого дає можливістьвнести суттєвий внесок у профілактику та лікування хворих із злоякісниминовоутвореннями. Доцільним є створення регістрів ракових сімей, що має місце вряді розвинутих країн. Показана принципова можливість використанняцитогенетичних показників при діагностиці передпухлинних та пухлинних процесів.Ці методи повинні включатися в загальний комплекс цитологічного тагістологічного аналізу матеріалу, отриманого при біопсії та операції.
Необхідним є залучення допоміжних методів дослідження, якіпідвищують можливість виявлення злоякісного процесу та дозволяють дати якіснута кількісну характеристики. Крім того, інтенсивно розроблюються питанняцитологічної реактивності онкологічного хворого, які мають відношення до змінгенотипу соматичних немалігнізованих клітин при розвитку пухлини в організмі.
Методи дослідження: епідеміологічний, медико-географічний,клініко-генеалогічний, патоморфологічний, цитогенетичний). Оскільки, нашукраїну спіткала катастрофа – аварія на ЧАЕС одержані результати аналізувались вчасові періоди до і після аварії. Слід відмітити, що характер розподілузахворюваності залишається таким же як до аварії, а рівень показниківзбільшується. Найбільш високі показники відмічені в промислових районах країни,в м. Києві, Одеській області, республіки Крим, місті Харкові.
Як видно, клінічна онкогенетика потребує подальшого розвиткуі головне – впровадження в практичну охорону здоров'я. Необхідні пошукимолекулярно-біологічних маркерів для виявлення осіб з великим ризиком поонкопатології. На теперішній час такі вже є, але їх впровадження затримуєтьсяіз-за фінансових труднощів. Намічено шляхи медико-генетичного консультуванняонкологічних хворих.
Близькі родичі пробанда з пухлиною в сім'ях з високимонкологічним ризиком повинні підлягати моніторингу, що дасть можливістьздійснити вторинну профілактику та проводити ранню діагностику та своєчаснелікування.
В наш час успішно вирішуються питання патогенезу, морфології,морфо – та гістогенезу передпухлинних станів та пухлин. Але без використаннядопоміжних методів дослідження нерідко досить важко або навіть неможливорозпізнати ранні форми раків, які розвиваються на фоні передпухлинних процесів,важно виявити етапи розвитку та прогресії пухлин. Звичайні методиморфологічного аналізу не завжди дозволяють провести диференційну діагностикуміж гіперплазією клітин з проявами атипії і раком, обґрунтувати прогноз абопризначити терапію. Тому на службу патологічній морфології залучають допоміжніметоди дослідження, які підвищують виявлення злоякісного процесу. До їх числавідносять цитогенетичні методи.
Морфологічні та функціональні зміни в пухлинних клітинахконтролюються генотипом. Перш за все цитогенетичні зміни розкривають сутьпатологічного процесу при малігнізації, завдяки чому стає можливою більш повнаінтерпретація морфологічної картини. Фактично морфологія пухлинних клітинявляється фенотиповим проявом генотипових перебудов клітин при малігнізації(К.П. Ганіна, 1983).
Виявлені зміни спадкового апарату при малігнізації врозвинутій пухлині в комплексі з морфологічними ознаками можна використовуватиз метою діагностики та прогнозу, а також для призначення цілеспрямованогопатогенетичного лікування.
1.2 Сучасний станонкогенетики, теорії виникнення пухлин та генетичні механізми виникнення пухлин
Основноюелементарною одиницею живого є клітина. На основі матричного синтезу білків іферментів в ній здійснюється самооновлення. Її адаптація до умов, що змінилися,відбувається врешті решт за рахунок зміни числа і виду працюючих генів. Процессамовідтворення клітин включає самокопіювання їх генетичних систем. Позаклітини життя немає. Складніші організми складаються із співтовариства клітин.Менш складні, такі як віруси, властивості жвавого проявляють лише взаємодіючи зклітиною.
Індивідуальний розвиток будь-яких живих систем починається зклітини і пов'язав з процесом розмноження і диференціації клітин, а сутністьостанньої полягає в тому, що в різних клітинах деблокуються різне число і видгенів. В найзагальнішому вигляді основний закон біології розвитку формулюєтьсятаким чином: «Індивідуальний розвиток є процес реалізації власної спадковоїінформації організму в конкретних умовах середовища». Діапазон виникаючих прицьому фенотипічних змін генетично детермінований і варіює в популяції в широкихмежах. Індивідуальний розвиток стадійний, в ембріогенезі є імунологічнатолерантність, в постембріональному періоді вона зміняється імуногенетичнимгомеостазом, активність якого в процесі старіння пригнічується.
Основною формою існування виду є популяція, якахарактеризується не лише числом осіб, їх віковим і статевим складом,народжуваністю, смертністю, фізичним розвитком і іншими показниками, але такожособливістю і динамікою зміни її генофонду.
Все живе може існувати в екосистемі, основною формою якої єбіогеоциноз, оскільки навіть біосфера може бути визначена як системабіогеоцинозів.
Основними проблемами онкогенетики, які можуть вирішуватисяна основі загальної біології, є:
1. Визначення поняття онкогенетики. Медична генетика по С.Н. Давиденкової– це генетика в медицині, онкогенетика – частка медичної генетики. Отже, онкогенетикає генетикою в онкології, звідси її методи генетичні, а предмет –генетичні аспекти етіології, патогенезу, діагностики і профілактикиновоутворень.
2. Розробка і впровадження інтегральних методів генетики длядиференціальної діагностики новоутворень, що мають спадкову, мультифакториальнуабо придбану природу. Організація роздільного обліку різних по своїй природіновоутворень.
3. Удосконалення медико-генетичного консультування спадкових імультифакториальних форм новоутворень.
4. Уточнення засобів оздоровлення середовища (вода, повітря, їжа,одяг, технологія виробництва), в якому є канцерогени, з метою зниження їхвмісту.
5. Подальше дослідження спільного і різного у дії канцерогенів імутагенів при малігнізації.
6. Вивчення механізмів порушень генетичної регуляції процесівклітинної адаптації.
7. Аналіз змін імуногенетичного гомеостазу на різних етапахпостембріонального розвитку.
8. Активне вивчення типу успадкування різних пухлин, в патогенезіяких переважаюче значення має генетичний компонент.
9. Розробити рекомендації для оцінки генетичного тягаря,обумовлюючого виникнення пухлин в генофонді людських популяцій.
10. Провести роботу по з'ясуванню динаміки зміни онкогенетичноговантажу в людських популяціях.
11. Обґрунтувати методи можливого прогнозування зміни чисельностігенетично обумовлених онкологічних захворювань.
На підставі клінічних і експериментальних дослідженьвстановлено, що в патогенезі злоякісних пухлин визначаюче значення маютьгенетичний і середовищний фактори, але частка внеску кожного з них значноколивається.
Кількість новоутворень, успадкованих по законах Менделя,невелика (поліпоз товстого кишечника, ретинобластома, аденоматоз ендокриннихзалоз і ін.) Відомий більше 200 спадкових синдромів, одним з проявів яких можебути розвиток доброякісної або злоякісної пухлини (нейрофіброматоз, синдромГарднера, тилоз, невоідний базальноклітинний рак і ін.).
Частина рецесивно-успадкованих синдромів супроводжуєтьсяпідвищеною ламкістю хромосом (анемія Фанконі, синдром Блюма), на фоні якихчасто розвиваються злоякісні новоутворення. Для родичів деяких з цих хвориххарактерна тенденція до більшої, ніж в популяції, частоті появи пухлин. Люди зхромосомними порушеннями також складають групу ризику по виникненню пухлини (синдромКлейнфельтера, хвороба Дауна). Ленч і Краш (1977) сформулювали поняття просімейний раковий синдром, що має аутосомно-домінантне успадкування. Синдромхарактеризується підвищенням зустрічаємості залізистого раку в сім'ї, переважнотовстого кишечника, ендометрія, шлунку, появою множинності первиннихновоутворень (до 20%), раннім віком хворих (Шимке, 1981).
Основна маса пухлинних захворювань має мультифакторіальнеуспадкування і в кожному випадку виникає питання про частину внеску генетичноїсхильності. Найімовірніше передаються по спадку певні особливостіфункціонування клітин, гормонального балансу, метаболізму певних систем, нафоні, яких під впливом середовищних факторів розвиваються пухлини. Сумнівивиникають відносно ролі генетичного фактора тому, що пухлини широко поширені улюдини. (К.П. Ганіна, 1993).
І.Т. Шевченко з співробітниками в 1973–1975 рр.проведено вивчення в 1–4 поколіннях родоводи 2409 хворих на злоякісні пухлини іпередпухлинні захворювання молочної залози, легенів, шлунку, шкіри, товстогокишечника, пігментної тканини. Встановлено, що злоякісні пухлини у родичівпробанда виникають за одних і тих же умов існування зовнішнього середовища в 5–6разів частіше в порівнянні із захворюваністю пухлинами в загальній популяції населення.
Створена Л.А. Зільбером вирусо-генетична теоріявиникнення пухлин теж підтвердилася. Новітні досягнення молекулярноїбіології, генетики і вірусології показали справедливість головного її постулату– можливості взаємодій, об'єднання генома онкогенних вірусів і нормальнихклітин. Підтвердилася і особлива роль онковірусів, які не вбивають клітку,а змінюють її спадкові властивості. Віруси, що вчинили це перетворення, вже невпливають на подальший розвиток пухлини.
Правомірна і теорія Л.М. Шабада про хімічніканцерогени як причини виникнення пухлин.
Напочатку 20 ст. німецький вчений Т. Бровері запропонував мутаційну теоріюзлоякісного росту. Вона підкреслювала роль генних і хромосомних мутаційсоматичних клітин у виникненні пухлин. На користь цієї теорії свідчать такіфакти:
1. Рак пов'язаний із стійкою зміною ДНК у клітині.
2. Переважна більшість мутагенів є водночас і канцерогенами.
3. З віком частота мутацій і ймовірність захворювання ракомзбільшується.
4. Більшість пухлин має моноклональне походження, тобто вони таксамо, як і мутації, беруть початок від однієї клітини.
Часто,але не завжди, в клітинах ракових пухлин спостерігаються клітини з різнимкаріотипом. Вони виникають внаслідок порушень мітозу.
Наданий час загальновизнаною є поліетіологічна теорія виникнення раку.Існує безліч зовнішніх факторів (ініціаторів, промоторів, модифікаторів), що усполученні з певними внутрішніми передумовами викликають розвиток злоякіснихновотворів. Важлива роль у розвитку раку відводиться характеру харчування, забрудненнюзовнішнього середовища, шкідливим звичкам, професійним та генетичним факторам.
Спадкоємнапередача злоякісних новотворів виключена, але генетичнасхильність до виникнення деяких пухлин відзначена в 5–7% із загальної кількостіхворих. Відомо близько 200 наслідуваних синдромів, що призводять до злоякіснихновотворів через передпухлинну патологію (пігментна ксеродерма, сімейнийполіпоз кищечника, нефробластоми й ін.).
Рак-захворювання,відоме з найдавніших часів. Перші згадки про нього можна знайти в манускриптахєгипетських та римських лікарів. У наші дні при розкопках єгипетських пірамід,скіфських курганів у захоронених іноді виявляють ушкодження кісток, викликаніпухлинами. У стародавній Греції лікарі відзначали подібність між формою пухлиніна пізніх стадіях її розвитку і зовнішнім виглядом морського краба. Чистозовнішні аналогії і лягли в основу назви захворювання. Стародавні лікарі іфілософи не тільки описували захворювання, але і намагалися пояснити походженняраку. У стародавніх китайських рукописах прозорливо підкреслюється зв'язокпухлин із травмами, опіками, впливом шкідливих харчових речовин.
Вартозазначити, що словом «рак» часто позначають злоякісні пухлини, які відрізняютьсяза причинами їх виникнення, розташуванням в органах і тканинах, симптомами.Швидкістю росту, біологічними особливостями і ін. Зараз відоме 200 різнихзлоякісних новотворів. Отже «рак» історично є загальним поняттям, а термін цейвживається в широкому змісті і не говорить про форму чи тяжкість захворювання.
Про причини появи пухлини відомо далеко не все. Схильність дораку того або іншого органу (наприклад, молочної залози, шлунку)успадковується, тобто носить сімейний характер. Строго кажучи, успадковуютьсягормональні відхилення в організмі або місцеві структурні порушення вякому-небудь органі (поліпоз кишечника, рідні плями на шкірі і т.д.). Цівідхилення і неправильності і можуть привести до розвитку пухлини, що відзначивще більше сто років тому німецький патолог Ю.Ф. Конгейм. Проте для виникненняпухлини – онкогенезу – однієї тканинної потворності недостатньо.Необхідні мутагенні стимули, що викликають зміни в спадковому апараті клітини іпотім пухлинну трансформацію. Такі стимули можуть бути внутрішніми (наприклад,підвищене вироблення гормонів або інших продуктів метаболізму, їх дисбаланс)або зовнішніми – фізичними (наприклад, іонізуюче або ультрафіолетовевипромінювання), хімічними, вірусної природи і т.д. Ці чинники володіютьмутагенним і, тим самим, канцерогенною дією, яка запускає механізм, щопроводить ракові клітини у все зростаючій кількості.
Припускають, що програму пухлинного зростання має будь-яка клітина.Ця програма записана в спеціальних генах – онкогенах. В звичайних умовахонкогени жорстко блоковані (репресовані), але під дію мутагенів блокада можезніматися, і онкогени одержують можливість працювати.
Відомо також, що багато канцерогенів пригнічують імуннусистему організму, звільняючи від її жорсткого і постійного контролю ті, щовідхилилися від норми клітини. Контрольні і поновлюючі функції імунної системирізко слабшають в старості, коли частіше всього і з'являється злоякіснапухлина.
Сучаснаонкологія визначає пухлину як особливу форму росту тканин. Основними ознаками,які відрізняють злоякісні пухлини від доброякісних є:
1. автономний (нерегульований) ріст;
2. інвазивний (інфільтративний) ріст;
3. здатність метастазувати в інші органи і системи організму.
Термін«автономність» умовний, тому що цілком незалежного росту у природі не існує.Автономність виражає вихід пухлини з кореляції з організмом і збереження невсіх. А деяких зв'язків гуморального, гормонального і клітинного порядку.Основними морфологічними ознаками пухлини є втрата органотипової ігістологічної структури та зниження диференціації.
Отже,пухлина – це патологічна, неконтрольована організмом проліферація клітин звідносною автономією обміну речовин та істотними різницями у структурі тавластивостях.
Злоякісніпухлини, що виникають з епітеліальної тканини, називаються раками, із сполучноїтканини – саркомами, до останніх відносять пухлини лімфатичної і кровотворчоїсистем.
Поняттяпередраку. Розвиток злоякісної пухлини-тривалий, багатостадійний процес, щозаймає декілька років. Пухлини виникають на тлі предракових станів. Прийняторозрізняти облігатний і факультативний передраки.
Облігатний, значить обов'язковий,тобто такий, який майже завжди переходить у рак (поліпоз шлунка, кишечника,сечового міхура, пігментна ксеродерма, фіброзно-кістозна мастопатія зкровоточивими папіломатозними і солідними розростаннями, поліпоз ендометрію,застарілий коліт, хронічний гастрит).
До факультативногопередраку, чи необов'язкового, відносять такі захворювання, на тлі яких ракрозвивається значно частіше, ніж у всій популяції, але виникнення його йоговідбувається в незначному відсотку випадків. Прикладом можуть служити жовчнокам'янахвороба, фіброаденома молочної залози, ерозії шийки матки, лейкоплакії слизовихоболонок та ін.
Морфологічнимвираженням передракового стану є так звана дисплазія епітелію, щохарактеризується укороченням клітинного циклу, збільшенням числа мітозів,наявністю недозріваючих клітин та інших морфологічних змін, що відрізняютьтканину від нормальної, але яка ще не має злоякісних властивостей.
Засучасними уявленнями перехід нормального епітелію в злоякісну пухлину є, як правило,поступовий процес, що має наступні стадії: нормальний епітелій – гіперпроліферація– дисплазія – карцинома, мікрокарцінома з початком інвазійного росту (до клінічнастадія) — інвазивний рак, що дає клінічні ознаки.
Такасхема розвитку раку не є обов′язковою. Перші три стадії процесу,включаючи карциному, є зворотними. Крім того, можливий перехід нормальногоепітелію в мікракарциному, минаючи проміжні стадії. Все залежить від ступеняушкодження генетичного коду клітини. Тому так важливо попередження злоякісногоросту шляхом своєчасного лікування захворювання на перших трьох стадіяхпроцесу, що розвивається, до появи інвазивного росту.
Станзлоякісності, як і мутація, спочатку виникає в одній вихідній клітині іуспадковується всіма клітинами, які з неї виходять. Властивості клітинзлоякісної пухлини зберігаються також і в культурі тканин протягом безмежногочисла поколінь. Така стійкість успадкування свідчить про те, що рак пов'язанийз передачею клітинним поколінням змінених молекул ДНК. Внаслідок цього раковіклітини виходять з-під контролю нормальної генетичної програми та регуляторнихсистем організму. Вони безперервно діляться, втрачають відчуття поверхневогоконтакту і пересуваються по організму від однієї тканини доіншої(метастазують).
Отже,сучасна наука розглядає рак як особливу категорію клітинного успадкування.
Пухлини-це насамперед молекулярна хвороба мутаційної природи.У генетичній програмі існують численні гени, що кодують або регулюютьрозмноження клітин, збільшення клітинної маси, диференціювання клітин, якістворюють спеціалізовані тканини та органи.
Найчастіше ознака злоякісності клітин (втратадиференційованості, можливостей реагувати на сигнали інших клітин організму,неконтрольована проліферація) зумовлюється гомозиготним комплексом мутантнихалелів, тобто наявністю двох мутацій в певному локусі гомологічних хромосом.
Однієюз характерних ознак життя є безперервне руйнування і відновлення живої матерії.Пухлинні клітини здатні швидко і безмежно розмножуватись, нездатні додиференціації і не підпорядковуваються тим механізмам, які регулюють процесиклітинного поділу і диференціації в нормальному організмі. Клітини пухлинизавдають великої шкоди організму, відбираючи у нього продукти живлення,отруюючи їх речовинами, що утворюються в процесі порушеного обміну речовин,стискаючи навколишні тканини, а іноді і вростаючи в них. Пухлинні клітинивідрізняються від відповідних нормальних своїм розміром, формою, і взаєморозташуванням(Напалков, 1989).
Звичайнопухлинні клітини більші, але особливо характерна мінливість їх розміру: в однійі тій же пухлині зустрічаються як більші, так і менші клітини. Це стосується іформи пухлинних клітин, тому що серед них звичайно бувають круглі, овальні таінші. Якщо для будови кожної тканини характерне певне взаєморозміщенняклітинних елементів, наприклад розміщення їх в певну кількість рядів, то впухлинній тканині цієї комплексності немає, і клітини в пухлині знаходятьсяніби в безпорядку. Утворюючи місцями групи, які за своєю будовою нагадуютьтканину, з якої утворилась пухлина, а місцями скупчення, по яких іноді навітьважко визначити, з якої тканини ця пухлина утворилася.
Длятого щоб відбувався безперервний ріст тканини необхідне безперервне утворення«будівельного» матеріалу, необхідне джерело енергії і, нарешті, ферменти, які бзабезпечували як каталізатори інтенсивне протікання цих процесів. Будівельнимматеріалом для клітини є білки, які разом з нуклеїновими кислотами,жироподібними речовинами (ліпоїдами) і вуглеводами утворюють в основному ядро іпротоплазму клітин.
Білки-цескладні комплекси з 20 амінокислот. Встановлено, що послідовність розміщенняамінокислот в білку визначається послідовністю нуклеотидів у певній ділянцімолекули нуклеїнової кислоти. Тому послідовність нуклеотидів у нуклеїновійкислоті розглядають як код, за допомогою якого закодований процес синтезуспецифічного для даної клітини білка. Нуклеїнові кислоти-це складні органічнісполуки, до яких входять вуглеводі, нуклеотиди і фосфорні кислоти. Вони можутьміститися як у ядрі, так і в протоплазмі клітин. Носієм «інформації» є ядернануклеїнова кислота (дезоксирибонуклеїнова), яка зумовлює будову і властивостітак званої інформаційної рибонуклеїнової кислоти, що утворюється в ядрі клітиниі передає інформацію мікросомній рибонуклеїновій кислоті, яка в свою чергувизначає, подібно до матриці, хід синтезу білка.
Зтакого уявлення виходить, що при перетворенні нормальної клітини у пухлиннуповинні насамперед відбуватися зміни в нуклеїнових кислотах. Зміна будовинуклеїнових кислот призводить до кількісних і якісних змін обміну білків,внаслідок чого утворення білка – його синтез-переважає над його розкладом іутворюється специфічний для даної ракової пухлини «раковий білок».
Внаслідокпереважання синтезу білка над його розкладом відбувається безперервнезбільшення маси пухлинної тканини. Зміни в нуклеїнових кислотах відіграють рольі в тому, що пухлинні клітини безперервно розмножуються, але недиференціюються, тобто не набувають властивостей, характерних для відповіднихнормальних клітин. Якщо пухлинна клітина безперервно росте і розмножується, товона повинна споживати велику кількість енергії, необхідної для посиленогосинтезу білка. Джерелом енергії для пухлини, як і для інших тканин, євуглеводи. Для того щоб використати цю енергію, клітина повинна перетворитиглікоген (тваринний крохмаль), у вигляді якого вуглеводи відкладаються втканинах, в розчинений стан, а потім шляхом ряду перетворень, що відбуваютьсябез участі кисню, довести до тієї форми, яка вже окислюється(згоряє),вивільняючи енергію.
Унормальних тканинах між процесами розщеплення (що відбуваються без участікисню), в результаті яких утворюється молочна та інші органічні кислоти, істадією окислення існує певне співвідношення, завдяки чому вся молочна кислотана останньому етапі процесу зникає. При цьому утворюються вуглекислота і вода,також відбувається частковий зворотний синтез вуглеводів. У пухлинній тканиніце співвідношення різко порушене: ракова клітина одержує необхідну дляінтенсивного росту енергію головним чином завдяки розщепленню вуглеводів;здатність до окислення у неї недостатня. У зв'язку з тим, що розщеплення є, зточки зору вивільнення енергії, менш вигідним процесом, ніж окислення, пухлиннатканина змушена вживати значно більше вуглеводів, ніж нормальні тканини, іперетворювати їх не у вуглекислий газ і воду, які легко виводяться з організму,а в різні продукти неповного окислення. Внаслідок такого порушення обмінуречовин у пухлинній тканині вона ніби відбирає від інших тканин необхідніпродукти живлення (білок, вуглеводи) і викидає в організм (кров) продукти свогопорушеного обміну і розпаду. В результаті настає загальне виснаження організму,яке є однією з характерних ознак наявності злоякісної пухлини і яке відоме підназвою ракової кахексії.
Незалежно від природи канцерогенних агентів місце додатку їхдії в клітині і кінцеві результати однакові. Змінюючи спадкову речовинуклітини, вони змінюють і передану за допомогою ДНК інформацію. В результатіцієї зміни раніше впорядковані процеси розмноження і диференціювання стаютьнекерованими.
Всі пухлини походять з однієї клітини, і отже, кожна пухлина
· є клоном, нащадком єдиної зміненої клітини організму;
· або принаймні є результатом патологічного розмноження ідентичнихклітин.
Злоякісна пухлина – це катастрофа для організму. Незалежновід того, чи йде мова про рак легенів, шлунку або про лейкоз для всіх пухлинхарактерні деякі основні загальні риси.
Розрізняють наступні основні стадії онкогенезу:
1. При розвитку всіх пухлин після канцерогенної діївідбувається гальмування проліферації. Ця стадія називається парадоксальноюфазою. Вона триває дуже недовго, але грає не останню роль в розумінні механізмурозвитку пухлин. Приблизно через 10 годин після введення хімічного канцерогенув клітинах шкіряного епітелію миші знижується синтез ДНК. Зниження синтезу ДНКу ряді випадків супроводжується і іншими змінами, наприклад пошкодженняммітохондрій, ослабленням процесів бродіння (гліколітичного), а також різнимступенем дегенерації клітин.
2. Після парадоксальної фази наступає прискоренерозмноження клітин, яке досягає максимуму через 2–4 діб після дії канцерогену.З'являються аномальні фігури розподілу клітин і клітини із збільшеним числомхромосом (поліплоїдія). Змінюється і тривалість клітинного циклу. Це стадіяпосиленого розмноження клітин (гіперплазії).
3. Третя стадія – стадія виникнення раку у власномузначенні цього слова, стадія злоякісного переродження. Разом з клітинами здиплоїдним числом хромосом (у людини воно рівне 46) з'являються і такі, у якихце число менше або більше, іноді воно навіть багатократно збільшено. На відмінувід нормальних клітин такі клітини названі анеуплоїдними. Збільшується числодву- і багатоядерних клітин, часто зустрічаються гігантські клітини ізбільшується число клітин, що виходять зі спокою і вступаючи в клітинний цикл.Зовні це виявляється подовженням часу циклу поділу.
І ще дві особливо значні властивості: небезпечна здатність ідо нестримного, агресивного розповсюдження (інвазивність), і до проникання вокружаючі тканини і органи (інфільтрація). Якщо здорові клітини, з'єднуючись одназ одною, утворюють тканини, ракові клітини відділяються від тканини пухлини.Розповсюджуються по організму, проникають до інших органів і руйнують їх(Кавецький, 1959).
Як розпізнати ракову клітину?
Нормальні і ракові клітини відрізняються один від одного непо одній якій-небудь ознаці, а по сукупності ознак.
У більшості ракових клітин є суттєва спільна риса: вони маютьембріональний характер. Ця властивість торкається як їх морфології, так іфункції. Так вони володіють більш крупним в порівнянні з об'ємом цитоплазмиядром, і для них характерний більш високий рівень метаболізму, про що можнасудити по інтенсивності гліколіза.
Ядро ракової клітини більше, менш правильної форми, маєлопастевидні випинання.
Ядерна оболонка часто подвоюється, впячивається всередину,число пір збільшується.
Число хромосом в ракових клітинах відрізняється від числахромосом в здорових клітинах: в одних число хромосом більше, в інших менше(анеуплоїдія).
Мітохондрії, що беруть участь в клітинному диханні мають внормальних клітинах звичайно правильну подовжену або округлу форму; внутрішнійлисток подвійної мембрани утворює в порожнині мітохондрій неповні перегородки,розташовані більш менш рівномірно. На відміну від цього в ракових клітинахчасто зустрічаються роздуті потворні органели неправильної форми, в яких можутьбути майже цілком зруйновані перегородки.
У цитоплазмі нормальних клітин рідко, а в ракових клітинахдещо частіше можна зустріти паралельно розташовані волокна – пучки фібрил. Вракових клітинах рибосоми, що містять гранули РНК, більш численні, місцямизлипаються, їх розподіл змінюється. Більш часто зустрічаються і клітиннівключення. Впорядкований густий ендоплазматичний ретикулум стає безладним,ослабляється зв'язок рибосом з його мембранами.
Однимз основних шляхів дисиміляції пухлини є поширення її по лімфатичній системі.При руйнуванні пухлиною кровоносних судин, а також за рахунок анастомозів міжвенулами і лімфатичними судинами створюється гематогенний шлях местазування.Третій шлях поширення процесу-контактний, чи імплатаційний. Який характернийдля пухлин, розташований у порожнинах (черевна, плевральна) при проростаннівісцеральної очеревини(плеври), а також після проведення операції бездотримання правил абластики. Часто спостерігається змішане местазування.
Симптоми захворювання раком з'являються порівняно пізно, колипухлина досягає значних розмірів і порушує функції органу, в якому росте. Якщоорган порожнистий, може порушитися його прохідність, з'являються патологічні(запального або іншого характеру) виділення, можливі кровотечі. Хворий відчуваєслабкість, худне, у нього підвищується температура тіла, він відчуває болі,збільшується швидкість осідання еритроцитів. (Напалков, 1989).
Лікування – хірургічне, а також із застосуванням гормонів, променеве.
У деяких випадках рак відступає. Так, реалізація соціальноїпрограми по боротьбі з раком шлунку в Японії за порівняно короткий час привеладо зниження захворюваності майже в два рази. На значному зниженні захворюваностіраком шлунку наголошене також в США і країнах Європи. Зв'язано воно, проте, знемедичними чинниками. «Винуватцем» часткової перемоги над пухлиною виявивсяпобутовий холодильник, що корінним чином змінив традиційні методи консерваціїхарчових продуктів солінням і копчінням.
ДНК – носій спадкових властивостей клітки, її геном. Полягаєвона з подвійної спіралі зв'язаних між собою нуклеотидів – цегли, з якоїпобудовані нуклеїнові кислоти. За певних умов спіралі ДНК розходяться, і кожназ них служить шаблоном, матрицею для синтезу інформаційної РНК (іРНК). Вонаназивається «інформаційною», бо є матрицею для синтезу білка.
Таким чином, основний шлях реалізації генетичної інформаціївиглядає таким чином: ДНК–РНК–білок. Це класична біологічна схема, яку іноді називають«основною догмою».
Л.А. Зільбер вважав, що віруси вбудовують свій генетичнийматеріал (ДНК) в спадковий апарат клітини, викликаючи їх злоякіснепереродження. До кінця 60-х років було доведено, що трансформацію викликає несам вірус, а саме його ДНК.
Американські вчені Д. Балтімор і Г. Тьомін довели, щоінформація від РНК пухлинних вірусів (ретровірусів) за допомогою ферменту-каталізатора– ревертази (зворотна транскриптаза) може передаватися на ДНК. Іншими словами,можливий зворотний шлях передачі інформації: РНК–ДНК–иРНК–білок. Саме ДНК-оваяформа генома ретровіруса-провірус була знайдена в геномі трансформованих клітин.Ретровіруси можуть створювати свою ДНК. Саме вони викликають у тварин вприродних умовах саркоми, карциноми, лейкоз.
Раніше припускали, що онкогенність вірусу викликана всій ДНК,але потім було встановлено, що лише окремі її ділянки – гени несутьвідповідальність за здатність вірусу перетворювати нормальну клітину на пухлинну.Це і є онкогены. ДНК ретровірусу, несуча онкоген, упроваджується в ДНКнормальної клітини, і тоді утворюються відразу три іРНК – самої клітини, вірусуі онкогена, передаючі відповідну інформацію білкам. Так виникає онкобелок.Основний інструмент онкогена. Таким чином, був встановлений найважливішийнауковий факт – існування унікальних, специфічних клітинних генів, невеликазміна або надмірне утворення яких провокує нескінченне розмноження кліток. Такбули знайдені попередники онкогенов – протоонкогени. Коли протоонкогени активізуються,то утворюють онкогени, які і перетворюють нормальну клітину на пухлинну.
Активізація протоонкогенів йде двома шляхами:
1. Зміна структури протоонкогена, яка відображається на структуріонкогена і кодованого їм білка.
2. Посилення виробництва такого білка.
Уцьому випадку діяльність онкогена стає нерегульованою, а виробництво онкобілка– необмеженим і безконтрольним. Останнім часом з'ясувалося, що для перетвореннязвичної клітини в ракову недостатня активація одного онкогена, а потрібнадіяльність онкогенів двох типів:
1. «Онкогени розмноження», які примушують клітину розмножуватисязовні організму необмежено довго;
2. «Онкогени агресії», які роблять зростання клітин хаотичним, вонинасуваються на сусідні клітини і тканини, руйнують їх, поступово з'являютьсяклони таких «агресивних» клітин, створюючих злоякісні пухлини.
Ростовічинники виділяються в міжклітинне середовище і стимулюють зростання ірозмноження клітин. Їх дуже багато, і в нормі вони утворюють збалансованусистему клітинної регуляції. В неї входять власне чинники зростання, що сприймаютьсигнали усередині клітини, і інші компоненти, природа яких невідома. Знайдено,що одні онкобілки близькі по будові до чинників зростання, інші – дорецепторів, треті – до передавачів інформації. Значить, вони можуть обдуритиклітинну систему регуляції, включившись в неї в одному або декількох місцях ізамінивши нормальні сигнали регуляції «дезинформацією». Завдяки цьому клітини«виходять з покори».
Вірус може внести в ДНК нормальної клітки онкоген, якийприведе до пухлинної трансформації. Хімічний канцероген, радіоактивневипромінювання або інший канцерогенний стимул, впливаючи на ДНК, також можутьактивізувати ті, що є в нормальних клітинах або внесені неактивними вірусамионкогени, які примусять клітину встати на шлях пухлинної трансформації. (Зільбер,1962).
Епідеміологіяраку має свою передісторію. Так, ще в 1700 році італійський лікарРамазані помітив часте ураження раком молочної залози в черниць, і пов′язавце з відсутністю дітородної функції. Найбільш широко відомі спостереженняанглійця Потта (1775), який помітив виникнення раку шкіри мошонки в сажотрусів.У 18 ст. Було встановлено зв'язок між нюханням тютюну і раком слизової носу (Гілл,1761), а також між палінням люльки і раком губи (фон Земмерінг, 1795). У 19 ст.Виявлена залежність між раком легень і працею в копальнях (Гартінг, Гессе,1879), а також між раком сечового міхура і професійним контактом з аніліновимибарвниками (Рен, 1895). Основна мета епідеміології раку полягає у виявленніпричин і оцінці ризику захворювання, пов'язаного з окремими факторами навколишньогосередовища. Варто пам'ятати, що ефект дії будь-якого канцерогену залежить ще івід таких факторів, як стать, вік, соціально-епідеміологічний і сімейний стан іт.д. (Федоренко З.П., 1997).
Етіологіяпухлин – наука про причини їх виникнення. Розрізняють зовнішні канцерогени івнутрішні причини.
Канцерогенніагенти можуть бути зовнішніми (діючі на організм фактори середовища) і внутрішніми(що утворюються в самому організмі)
Зовнішнімиє багато хімічних речовин, фізичних (різні види випромінювання) ібіологічні (вірусні) агенти. Внутрішні канцерогени можуть синтезуватися ворганізмі з різних поступаючих в нього нешкідливих з'єднань. При порушенніобміну речовин вони можуть утворюватися з білків, амінокислот, жовчних кислот.
Канцерогениможна розділити на три великі групи: хімічні, фізичні, біологічні.Відомо близько двох тисяч хімічних речовин, що можуть бути канцерогенами. Середних – ароматичні вуглеводи, азотисті сполуки. миш′як, азбест, фенол,гербіциди й інсектициди, кадмій, нікель, і навіть деякі лікарські речовини,зокрема феноцетин, імунодипресанти, цитостатичні засоби.
Хімічніканцерогени:
На початку 20-х років англійські дослідники Дж. Кук, Дж. Хигер,Е. Кеннэуэй і їх колеги вперше виділили з кам'яновугільної смоли новез'єднання бенз(а) пирен – БП (3,4 – бензипирен). Коли його наносили нашкіру мишей або хо кроликів, то у них з'являлися ракові пухлини. Це був першийканцероген, структура якого була розшифрована. Надалі з'ясувалося, що в смолімістяться і інші канцерогенні речовини. Вони, як і БП, відносяться до групиполіциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАУ), які складаються збензолових кілець.
Таким чином, можна сказати, що з БП почалася ераканцерогенів. З'явилася можливість їх визначати і досліджувати шляхом дії налабораторних тваринах.
БП часто розглядають як індикатор циркуляції канцерогенів внавколишньому середовищі. Він знайдений в повітрі, воді, ґрунту, харчовихпродуктах, здатний проникати в організм рослин і тварин. Дуже часто БПз'являється у супроводі» інших ПАУ. Тому його вважають індикатором їхприсутності.
У тварин БП і інші ПАУ викликають не тільки пухлини шкіри,але і злоякісні новоутворення легенів, бронхів, молочної залози, шлунку і іншихорганів.
ПАУ лише одна з груп хімічних канцерогенів. Таких груп іншоїхімічної структури, кожна з яких об'єднує десятки з'єднань, відомо доситьбагато. Як приклад вкажемо на ароматичні аміни. Три представники цієїгрупи – бензидін, 2-нафталамін і 4 – аминодифеніл виявилися канцерогенамилюдини і служать причиною виникнення пухлин сечового міхура.
Як і у випадку з ПАУ, спочатку були знайдені пухлини сечовогоміхура у робітників фарбувальної фабрики, на якій застосовувався анілін.Вирішили, що винуватцем захворювання є цей фарбник, але потім встановили, що дораку приводить контакт з бензидіном і 2-нафтиламіном. Канцерогенність цихз'єднань для людини повністю доведена.
До групи ароматичних амінов належать азофарбники. Один з них– масляний жовтий – використовувався в деяких зарубіжних країнах як харчовийфарбник. Його додавали до маргарину або вершкового масла взимку, щоб вони маливид літнього свіжого продукту. З'ясувалося, що це з'єднання при внесенні в їжущурів або мишей викликає у тварин пухлини печінки. Вживання фарбника, а також іряду інших азоз'єднань, що застосовувалися для підфарбовування продуктівхарчування, заборонили. Невідомо, чи нанесло їх використовування реальнийзбиток здоров'ю населення, але потенційна небезпека цього існувала. Звідсиясно, як важливо вчасно знайти властивість з'єднань викликати пухлини.
Можна привести приклад з 2–ацетиламінофлюреном, запатентованимв Англії як складова частина інсектициду – препарату, призначеного для боротьбиз комахами. Перевірка показала, що це з'єднання викликає пухлини печінки ісечового міхура у декількох видів тварин. Вживання препарату було негайнозаборонено.
Особливої уваги заслуговує велика група канцерогенних нитрозоз'єднань(НС). Здатність НС викликати пухлини в різних органах у багатьох видівтварин і близькість їх до пухлин людини свідчить про небезпеку цих з'єднань длялюдей. Крім того, якщо НС вводити вагітним самкам, то пухлини з'являються употомства. В тютюновому димі міститься і НС, і ПАУ. У НС є одна небезпечнаособливість, характерна тільки для цієї групи з'єднань: вони легко утворюютьсяв природі і в організмі тварин, а також людини. Німецький дослідник Г. Сендері його колеги в 60-х роках встановили, що НС синтезується з нешкідливих дляорганізму з'єднань – амінів, амідів, нітриту, нітратів, які широко поширені внавколишньому середовищі і містяться в організмі тварин і людини. Існуєгіпотеза, згідно якої нітрати і утворюваний ними нітрит перетворюються вприроді або в організмі в канцерогенні НС.
Канцерогени, що потрапили в організм, як будь-які іншісторонні хімічні речовини, можуть переноситися з потоком крові, лімфа,проникати крізь мембрани в клітини, де відбувається окислення шкідливихречовин, скріплення їх в нешкідливі комплекси і виведення з організму. Багатоучених вважають, що кінцеві канцерогени – це іони з негативними зарядами і дужевисокою реакційною здатністю. Вони взаємодіють з ДНК і регуляторними білкамикліток організму.
Всі відомі хімічні канцерогени можна розділити на дві групи –первинні і вторинні. Первинні (нитрозомочевини, уретан і ін.) відразу утворюютькінцевий канцероген, а вторинні (бенз(а)пирен, ароматичні аміни, багато НС)спочатку перетворюються на проміжні канцерогени, які більш активні, ніжпочаткові речовини, і швидше приводять до пухлин.
Отже, кінцевий канцероген подіяв на ДНК клітини або, як токажуть, надав генотоксичний ефект. В результаті пошкоджувальної дії канцерогенувиникають трансформовані клітини. Цю первинну дію канцерогену прийнято називатиініціацією. Часто одній ініціації недостатньо для виникнення пухлини, тодівключаються додаткові активатори канцерогенезу – промотори. Промотори, як іканцерогени, необхідні для розвитку пухлинного процесу.
У групу фізичних канцерогенів варто віднести іонізуючурадіацію ї ультрафіолетове випромінювання.
Фізичнийканцерогенез:
Почнемо з іонізуючого випромінювання.
Яквстановлено в дослідах на тваринах. Канцерогенною дією володіють іонізуючіагенти – УФ – випромінювання, б-, в-, г-промені, потоки протонів і нейтронів.Більші дози випромінювання можуть привести організм до загибелі, а відносномаленькі дози викликають різні онкологічні захворювання. Злоякісні пухлиниможна викликати введенням в організм тварин різних радіоактивних ізотопів. Вбільшості випадків радіація викликає ті ж пухлини, що і хімічні канцерогени.
Експериментальні дослідження показали, що у ряді випадків припоєднанні іонізуючого випромінювання хімічними канцерогенами (уретаном, БП, атакож сигаретною смолою) різко зростає утворення пухлин у тварин.
Проникаючарадіація залежно від дози здатна не лише гальмувати ріст пухлин, але йсприяти їх виникненню. Серед найбільш вивчених форм професійного раку одне зперших місць займає «рак рентгенологів», які недостатньо захищали свої руки відшкідливого впливу випромінювання. В результаті в ряді випадків (у літературі їхописано понад 100) у них спостерігалось ураження шкіри, що перетворювалосьпотім у рак. Тепер канцерогенна дія проникаючої радіації добре вивчена.
Пухлиниу піддослідних тварин утворюються не лише при зовнішньому опромінюванні, але йпри введенні в організм радіоактивних ізотопів тих елементів, які здатнізатримуватися в організмі. До таких елементів належать насамперед кальцій,стронцій, радіоактивні ізотопи яких, відкладаючись у кістках, опромінюютькісткову тканину і кістковий мозок, і, отже, призводять до появи кістковихсарком та захворювань кровотворної системи – лейкоз – рак крові.
Спостереженнянад населенням японських міст Хіросіма і Нагасакі на які в 1945 році булискинуті американцями атомні бомби, свідчать, що люди, які перебували в зонівипадання радіоактивних опадів і не загинули від променевої хвороби, в наступніроки значно частіше хворіли на лейкоз та різні форми рака.
Сонячнарадіація:
УФ – радіація,потрапляючи на шкіру і поглинаючись її поверхневим шаром – епідермісом,спричиняє утворення ряду біологічно активних речовин (гістаміну, серотоніна,продуктів розпаду білків), які в підвищених дозах можуть надати шкідливу дію.
На організм впливає не лише УФ, але і видиме світлове іінфрачервоне теплове випромінювання, які входять до складу сонячного проміння.Кожний з дитинства відчував їх дотик. Спочатку тепло, потім почервоніння шкіри,а при надмірному прийомі сонячних ванн – опіки.
Опромінення пацюків і мишей протягом року сонячним промінням (5годин щоденно) або кварцевою лампою – джерелом УФ приводило до виникненняпухлин шкіри, носа і вух.
Накопичилосьсотні наглядів, що свідчать про те, що сонячна радіація здатна викликати ракшкіри у людини. Звичайно пухлини виникають на частинах тіла, не захищениходягом, у людей, що тривалий час знаходяться на відкритом повітрі, в тих районахі країнах, де сонце світить особливо довго і сильно. Пухлини частіше за всерозвиваються на шкірі грудей і шиї, обличчі, носа, рідше на гронах рук.Встановлено, що чутливість шкіри до сонячного випромінювання залежить відпігменту шкіри, більш темний колір шкіри менш чутливий до дії сонячноговипромінювання.
Сонячнаультрафіолетова радіація спричинює виникнення не тільки раку шкіри у людини, ай ряду інших пухлин, зокрема злоякісної меланоми – однієї з найбільш злоякіснихпухлин.
Біологічнимиканцерогенами є деякі паразити (шитосоми – рак сечового міхура) і продуктижиттєдіяльності грибка Aspergillus flavus (афлотоксини – гепатоцелюлярний рак). До біологічнихканцерогенів можна віднести і паразитів.
Круглі черви служать причиною розростання плоского епітелію впередшлунку щура. В печінці щурів часто знаходять личинку цистоцерка, щовикликає саркоми.
В Єгипті поширене захворювання сечових шляхів – цистит –викликають глисти – шестисоми. Нерідко після циститу виникає рак сечовогоміхура. Шестисоми мають багато видів, здатних викликати пошкодження різнихвнутрішніх органів.
Афлатоксиниу великих дозах отруйні і викликають загибель тварин, а в малих – пухлинипечінки. Всі вони – дуже сильні канцерогени. Афлатоксини належать до так званихвузьких канцерогенів: під їх дією з'являються пухлини тільки в печінці. Вонимістяться в продуктах, уражених цвілевим грибком – Аспергиллюс флавус. Цей грибпоширений повсюдно, але в умовах жаркого вологого клімату у великих кількостяхвиділяє отруйні речовини.
ОНКОГЕННІ ВІРУСИ, збудники деяких природно виникаючих, атакож багатьох експериментальних пухлин тварин. До онкогенних вірусіввідносяться представники різних таксономічних груп вірусів (напр.,аденовіруси), що розрізняються по ряду ознак: типу нуклеїнової кислоти,морфології віріонів, місцю розмноження в клітці (ядро, цитоплазма) і ін. Рольрізних онкогенних вірусів в механізмі онкогенезу, мабуть, неоднозначна.Патогенність онкогенних вірусів для людини не встановлена.
АДЕНОВІРУСИ (від греч. aden – залоза і віруси), сімействоДНК-содержащих вірусів, що викликають у людини і тварин аденовірусні хвороби.
ВІРУСИ(від лат. virus – отрута), найдрібніші неклітинні частинки, що складаються знуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки (капсида). Формапаличкоподібна, сферична і ін. Розмір 15 – 350 нм і більш. Відкриті (віруситютюнової мозаїки) Д. І. Івановським в 1892. Віруси – внутріклітинні паразити:розмножуючись тільки в живих клітинух, вони використовують їх ферментативныйапарат і перемикають клітку на синтез зрілих вірусних частинок – віріонів.Поширені повсюдно. Викликають хвороби рослин, тваринних і людини. Різковідрізняючись від всіх інших форм життя, віруси, подібно іншим організмам,здібні до еволюції. Іноді їх виділяють в особливе царство живої природи. Вірусишироко застосовуються в роботах по генетичній інженерії, канцерогенезу.
Вченняпро онкогенні віруси – один з найважливіших розділів сучасної онкології.Нагромадилася велика кількість даних, що свідчать, що деякі форми лейкемії,лімфом, карцином молочної залози і сарком людини можуть викликатися вірусами.Пухлини лімфатичної системи і захворювання крові – лейкемію викликає вірусгерпесу Епштейна – Барр. Він добре відомий як збудник инфекційногомононуклеоза. Проте встановлений зв'язок цього вірусу з двома злоякіснимизахворюваннями людини: лімфомою Беркитта в Африці і раком носоглотки наДалекому Сході. ДНК вірусу герпесу виявлений у складі ДНК пухлинних клітинхворих на лімфому Беркитта. Виявлено, що клітини пухлини несли на собі антигени(специфічні білки), характерні саме для цього виду вірусу. Ці антигени виявленіі в ракових клітинах хворих на рак носоглотки на Далекому Сході, що підтверджуєвірусну природу цього захворювання.
Заслуговує увага також аденовіруси, що викликають бородавки,і вірус гепатиту В. До цього списку можна добавити папововирус SV-40. вірус Яба.
Факти, підтверджуючі вірусне походження пухлин багатьохтварин, достовірні. Більш того, деякі пухлини людини своєю появою зобов'язанівірусам, але горизонтальної передачі при раці немає.
Канцерогениподразділяються на ініціатори и промотори, тобто на ті, які є обов'язковими йумовними причинними факторами і діють на різних фазах малігнізації клітин. Крімтого, виділяють так звані модифікатори раку – фактори, що викликаютьактивізацію чи синергізм дії ініціаторів і промоторів. Модифікуючим впливом,наприклад, може бути зменшення в харчових продуктах солей магнію, збільшеннясолей цинку, стронцію, дефіцит вітамінів, особливо А та Є. Істотну роль граєрежим харчування, незбалансованість дієти, зловживання алкоголем.
Харчуванняє важливим чинником в етіології пухлин. З характером харчування прямо чипобічно пов'язане виникнення раку стравоходу, шлунку, кишечника, печінки,підшлункової, молочної та передміхурової залоз, тіла матки, яєчників і легень.
Крімтого, є група пухлин, виникнення яких зумовлюється порушенням співвідношенняпевних гормонів в організмі.
Справав тому, що життєдіяльність усіх органів, тканин і клітин в організмірегулюється складною системою, в якій головна роль належить нервовим ігормональним механізмам. Нормальна життєдіяльність клітин та тканин, особливодеяких органів, можлива тільки за умови певного співвідношення різних гормоніву крові, тобто при гормональному балансі, який підтримується ендокриннимиорганами, печінкою і нирками. Перші – залози секреції – виділяють продуктисвоєї життєдіяльності не в зовнішнє середовище, а в середин організму. До нихвідносяться гіпофіз, щитовидна залоза, статеві і надниркові залози та ін. Центральнемісце належить гіпофізу, розміщеному біля основи мозку і функціонально зв'язаномуз дуже важливою ділянкою мозку – ядрами гіпоталамуса. В передній частинігіпофіза утворюються гормони, здатні стимулювати функції певних органів,насамперед залоз внутрішньої секреції. Ці гормони діють на певні органи йназиваються тропними. Наприклад, кортикотропний гормон стимулює функцію коринадниркових залоз, гонадотропний – статевих (гонад), тиреотропний – щитовидноїзалози, соматотропний, або гормон росту, впливає на розвиток усіх клітин татканин.
Упідтриманні рівноваги в цій складній системі основну роль відіграють механізмисаморегуляції, або авторегуляції, здійснювані як прямими (від гіпоталамуса догіпофіза і звідси до будь-якої ендокринної залози), так і зворотними зв'язками,що передають сигнали в центральну нервову систему і гіпоталамус про стан упериферичних органах. У найпростішому вигляді ці співвідношення можна уявити задопомогою такого прикладу. Якщо в крові збільшується кількість жіночогостатевого гормону – естрогену, то цей надлишок сприймається певними утвореннямигіпоталамуса, звідки надходить сигнал у гіпофіз, внаслідок чого зменшується виділеннягонадотропного гормону гіпофіза, який регулює гормональну активність яєчників,і знижується їх функціональна активність. Завдяки такому механізму забезпечуєтьсястале співвідношення всіх гормонів, насамперед стероїдних гормонів у крові,які, на думку А.А. Ліпшютца, є основою протипухлинного захисту організму.Навпаки, порушення цього гормонального балансу може призвести до виникненняпухлинного процесу, особливо в ендокринних органах, а також у молочній залозі,матці і простаті, функція яких в основному регулюється гормонами.
Порушеннягормонального балансу може виникнути внаслідок первинного порушення функціїцієї чи іншої ендокринної залози, наприклад яєчника, функції печінки, функціональногостану центральної нервової системи або зниження чутливості центрів гіпоталамусадо сигналів з периферії. Останньому механізму В.М. Дільман надає основногозначення в розвитку старіння організму, у виникненні гормонозумовлених пухлин іряду інших патологічних процесів.
ВІнституті проблем онкології АН України Н.М. Туркевич з співробітникамидовела, що пухлинний процес в молочній залозі можна спричинити і неповноюкастрацією, порушенням функції печінки, хронічним стресом. Що супроводжуєтьсяпевними порушеннями в гормональному балансі організму.
Найчастішеці порушення виникають внаслідок захворювання яєчників, повторних абортів, недосить тривалого годування груддю, застосування сучасних протизапліднихзасобів, хронічних захворювань печінки.
Людиначасто піддається впливу канцерогенних агентів у процесі трудової діяльності.Частка професійно обумовленого раку складає близько 6% від загальної кількостізлоякісних новотворів, однак з часом вона може збільшитися. В деякихвиробництвах діючі на людину канцерогенні агенти вдалося визначити, вінших-вони невідомі. З професійними факторами пов'язана значна захворюваністьна рак сечового міхура і легень, пухлин порожнини носа та додаткових пазух.
Однимз факторів ризику розвитку злоякісної пухлини є стрес, зокрема, хронічністресові ситуації.
Канцерогенез-складнийкомплекс реакцій в організмі, що призводить до виникнення злоякісної пухлини.Під впливом подразнення тканини хімічним реагентом виникає відповідна реакція,що виражається в пригніченні функцій. Фаза пригнічення змінюється реакцією,спрямованою на захист від шкідливого впливу. Наприклад, якщо мова йде прошлунковий епітелій, то це проявляється спочатку пригніченням секреції, а потімзахисною гіперсекрецією слизу. Клінично на цьому етапі процес зворотний, заумови припинення впливу канцерогену. Відбудовані реакції забезпечуютьнормалізацію функцій епітелію.
Припродовженні контакту з концерогеном резервні функції епітелію виснажуються ікомпенсація здійснюється за рахунок кількісних змін. Розвивається дифузнагіперплазія епітелію. Клінічно це картина гіперпластичного гастриту. Ця фаза канцерогенезутакож зворотна, але за умови застосування спеціальної терапії. При подальшійдії канцерогену відбувається порушення нормальної захисної реакції епітелію,наслідком якого є розвиток осередкових гіперплазій(поліпи). Починаючи з цьогомоменту процес перебудови епітелію стає незворотним і закінчується формуваннямзлоякісної пухлини. (Рубенчик Б.Л., 1983).
Дляпояснення механізмів канцерогенезу на початку 20 ст. німецький вчений Т.Бровері запропонував мутаційну теорію злоякісного росту. Вона підкреслювалароль генних і хромосомних мутацій соматичних клітин у виникненні пухлин. Накористь цієї теорії свідчать такі факти:
1. Ракпов'язаний із стійкою зміною ДНК у клітині.
2. Переважнабільшість мутагенів є водночас і канцерогенами.
3. Звіком частота мутацій і ймовірність захворювання раком збільшується.
4. Більшістьпухлин має моноклональне походження, тобто вони так само, як і мутації, берутьпочаток від однієї клітини.
Часто,але не завжди, в клітинах ракових пухлин спостерігаються клітини з різнимкаріотипом. Вони виникають внаслідок порушень мітозу.
Убагатоклітинних організмах клітини тісно взаємодіють: кожна з них має певнубудову і виконує певні функції (спеціалізація клітин). Спеціалізація клітинзумовлює різну тривалість їхнього життя. Сукупність процесів, які відбуваютьсяв клітині від одного поділу до іншого, включаючи й сам поділ, називаютьмітотичним циклом. Мітотичний цикл складається з двох стадій: стадії інтерфазиі стадії поділу, або мітозу.
Мітоз-це непрямий поділ ядра. Біологічне значення мітозуполягає в тому, що мітоз забезпечує рівномірний розподіл речовин хромосомматеринської клітини між двома дочірніми клітинами. Завдяки мітозу дочірніклітини мають повний, диплоїдний набір хромосом (як і материнська) і несутьповну(однакову) генетичну інформацію про всі ознаки організму. Дочірні клітинигенетично ідентичні, вони є копіями материнської клітини. Мітоз забезпечує постійнийнабір хромосом у кожній клітині організму, який росте. Завдяки мітозу організмросте, відбувається загоєння ран, регенерація і самовідновлення організму.Соматична клітина людини має 46 хромосом та 92 молекули ДНК. Під впливом різнихчинників може відбуватися порушення розходження хромосом в анафазі мітозу.
1.3Географія раку та вплив чинників навколишнього середовища на онкологічнізахворювання
Заразіснує порівняно новий напрям у вивченні злоякісних новоутворень, який діставназву географії раку.
Складнийкомплекс різних природних факторів потребує глибокого вивчення для з'ясуванняпричин поширення неоднакових форм раку у різних груп населення. Адже убудь-якій географічній зоні світу певні раси людей, окремі національності танародності хворіють на характерні для даної місцевості форми злоякісних пухлин.
У різних народів і в різних географічних зонах поширені різніформи раку. Японія і Росія «хворі» на рак шлунку. В США, розвинених країнахЄвропи, а також в крупних містах Росії переважають рак легенів і рак молочноїзалози (в Москві в 1996 від всіх форм раку померло 225 тисяч чоловік). Церезультат забруднення середовища незаселеного промисловими відходами,вихлопними газами автомобілів, куріння тютюну, а також не завжди виправданоївідмови від грудного вигодовування новонароджених.
У Африці національна біда – рак печінки (малобілкова їжа), вМонголії і Казахстані – рак стравоходу (дуже гаряча і жирна їжа), в Індії іСередній Азії – рак порожнини рота (звичка жувати бетель). Пристрастьамериканців до легко засвоюваних продуктів без клітковини (до «швидкої їжі»)привела до зростання в країні раку товстої і прямої кишок.
Зміна місця проживання людей супроводжується поступовимзниженням (через покоління) захворюваності «рідним» раком і придбанням схильностідо раку, переважаючого в новій країні мешкання.
Поширеність різних форм раку вивчають, аналізуючи умовижиття, звички і особливості живлення населення, мінеральний склад ґрунту іводи, всю сукупність екологічних умов; складаються і спеціальні карти, щовідображають число захворювань різними формами раку в конкретних населенихпунктах певного регіону.
Проте частота поодиноких локалізацій уражень пухлинами врізних географічних зонах і країнах неоднакова. Медико-географічний напрям вонкології виник у зв'язку з дослідженням цих локалізацій хвороби в різнихгеографічних зонах: на материках, у різних країнах, а також у різних районаходнієї країни.
Уперше вивчення географічних особливостей поширення ракупочали проводити на Україні у 1938 році. Ініціатором його був професор А.М.Мєрков, який на першому Всеукраїнському з′їзді онкологів у 1938 роцівперше представив спеціальні картограми поширення локалізацій раку середнаселення різних адміністративних областей України. В післявоєнний час починА.М. Мєркова підтримали О.І. Серебров і О.В. Чаклін. З їх ініціативи булоорганізовано спеціальні наукові експедиції для вивчення географії раку.
Починаючи з 1956 року. Під керівництвом і за участю О.В. Чаклінапроведено 10 експедицій, організованих Академією медичних наук СРСР. Учасникиїх – лікарі, біологи, етнографи, географи, статистики, інженери – здійснювалиспеціальні медичні огляди населення для виявлення злоякісних пухлин іпередпухлинних захворювань. Вивчали клімато-географічні особливості досліджуванихрайонів, традиції і звичаї, умови праці і побуту людей.
Понад 80 експедицій організовано онкологічними інститутамиряду інших республік колишнього СРСР, які зібрали дуже цінні матеріали проособливості поширення різних форм раку в більшості областей нашої країни.Аналогічні дослідження географії раку проводяться і в багатьох зарубіжнихкраїнах.
Для вивчення географії раку насамперед потрібно одержатидостовірну інформацію про частоту тієї чи іншої локалізації його в різнихкраїнах або в різних районах однієї країни.
Рак шлунка. У багатьох країнах і районах світу рак шлункаспостерігається дуже часто. Але є країни, де хворих з таким діагнозом відносномало.
Найвищі показники захворюваності відзначено в Японії, а такожсеред населення цієї національності, яке проживає в інших районах світу (Бразилія,Гавайські острови та ін.). Причому в Японії рак шлунка становить майже половинувсіх випадків раку в чоловіків і понад однієї третини в жінок. Після цієїкраїни особливо висока захворюваність на рак шлунка в Чилі, Ісландії таФінляндії. Високі показники спостерігаються також в Австрії, Германії, Польщі,Румунії, Угорщині.
Відносна висока захворюваність на рак шлунка в Росії та вУкраїні. В 1980–1990 роки вона займала перше місце серед онкологічнихзахворювань, але після аварії на ЧАЕС у 1986 році в Україні та БілорусіїЗахворюваність на рак шлунка відійшла на третє місце. Після захворюваності налейкемії та рак щитовидної залози. На четвертому місці в цих країнахзнаходиться рак молочної залози у жінок.
Низькі показники захворюваності на рак шлунка в Австралії,Новій Зеландії, Північній Америці й особливо в країнах Африки.
В1971 році на Міжнародній нараді по епідеміології та профілактиці раку шлунка(Хельсінки) відзначалося, що у виникненні запалення слизової оболонки і зрештоюраку шлунка вирішальне значення можуть мати різні фактори харчування.
Зокрема,Е. Віндер (США) та інші дослідники вважають: ця хвороба частіше спостерігаєтьсятам, де здебільшого вживають їжу, багату на вуглеводи, насамперед крохмаль (рис,картопля, хліб). І мало їдять жирів (лише 12% калорій), жиророзчиннихвітамінів, свіжих овочів, фруктів.
Так,в Японії, де третину харчового раціону становить рис, часто неочищений, самефактори харчування можуть зумовлювати захворювання на рак. Т. Хірояма, який вивчавв Японії звички і звичаї 652 хворих на рак шлунка, вважає, що є безпосередній зв'язокміж особливостями харчування і виникненням цього захворювання. Слід відзначити,що воно більше поширене в тих районах Японії, де вживана населенням їжа міститьвідносно менше кальцію, і серед тих груп населення, які мало споживають молока,м′яса, свіжих овочів, багато-солоних продуктів, сої, гарячого чаю, атакож частіше курять. У 1965 році в Японії було організовано спостереження за 265тис. Чоловік у віці 40–69 років, причому особливу увагу приділяли вивченню ролімолока в раціоні харчування. В результаті дослідження з'ясувалося: в осіб, якімайже не п'ють молока, захворюваність на рак шлунка приблизно в 1,5 рази вища.
Американськийучений С. Грехем та інші спеціалісти, узагальнивши дані ряду дослідників.Відзначають. Що недостатнє використання м'яса може змінювати нормальну функціюслизової оболонки шлунка. А овочі і фрукти, багаті на вітаміни, підтримуютьнормальний стан слизової оболонки і ніби сприяють захистові тканин шлунку відзлоякісної трансформації.
Безумовно,поряд із складом продуктів харчування велике значення має швидкість їди,регулярність харчування, ступінь пережовування страв, температура, вміст в нихспецій. У зв'язку з цим великий інтерес викликають дані онколога Оота, якийзвернув увагу на той факт, що в деяких районах Японії, особливо в префектурахНара і Вакаяма, де місцеве населення вживає дуже гарячу рисову юшку і чай,спостерігається особливо висока смертність від раку шлунка, а частота раку стравоходутут в 3 рази вища, ніж в усій країні.
С.Н. Нугмановз співробітниками провів опитування 107 хворих на рак шлунка, 220- зпередпухлинними захворюваннями шлунка і 220 – осіб контрольної групи. Внаслідоканалізу одержаних даних було встановлено, що нерегулярне харчування переважалоу 73,2% хворих на передпухлинні захворювання і рак шлунка, квапливість під часїди, звичка переїдати на ніч і тривале порушення режиму харчування (протягом 20і більше років) – 80,7%. У групі хворих на рак шлунка порівняно зконтрольною групою було у 8 разів більше осіб, які споживали дуже гарячу їжу тадуже просолені продукти та спеції.
Н. Дунгал(Ісландія) вважає, що висока захворюваність на гастрити, рак шлунка тут пов'язаназ переважанням в їжі копчених, солоних страв, м'яса, риби і недостатнімспоживанням овочів, фруктів. Смертність від раку шлунка в ісландських моряків,які відвідують інші країни і харчуються частіше свіжою рибою та м'ясом, а такожрізними овочами, значно нижча, ніж у фермерів, що не виїжджають за межіІсландії.
Радянськийдослідник О.В. Мельников розглядає переїдання, як одну з важливих причинфункціонального перенапруження шлунка, порушення обміну і виникнення раку. Заодержаними даними, майже половина хворих на рак шлунка мало не щодня вживалаалкоголь (45% з них – у великих дозах), а 92%-курила. До речі, коли дим, якиймістить канцерогенні речовини з групи поліциклічних вуглеводнів, під часкуріння потрапляє на слизову оболонку шлунка, це впливає на розвиток різнихпатологічних процесів, в тому числі і раку.
Увиникненні цієї хвороби певна роль належить і генетичним спадковим факторам. Улюдей, що мають групу крові А(ІІ), рак шлунка спостерігається на 20% частіше,ніж у осіб з групою О(І), або В(ІІІ).
Цікавовідзначити, що, за даними спеціалістів, в області К′яндодо (Уганда), дезахворюваність на рак дуже низька, у корінного населення винятково рідкоспостерігається група крові А(ІІ). У Японії серед хворих на виразку і ракшлунка спостерігається високий процент осіб з групою крові А(ІІ). Аналогічнідані одержали і онкологи інших країн.
Рактовстого кишечника і прямої кишки.
Цяхвороба поширена в США, у тому числі і на Гавайських островах, однаково частосеред усіх етнічних груп населення. Високий процент захворювання на неї уКанаді, Шотландії, Данії, Англії, Ірландії. В країнах Африки і Японії ця формараку буває рідко. Для хворих на рак товстого кишечника характерний так званийзахідний тип харчування, який містить багато висококалорійних жирів.Американський онколог Віндер вважає, що харчовий жир впливає на складбактеріальної кишкової флори і відіграє істотну роль у виникненні раку товстогокишечника.
Деякіавтори посилаються на особливості харчування, відзначають негативну рольнадмірного вживання їжі, зокрема жирів, а також куріння і алкогольних напоїв.
Ракмолочної залози. Ця локалізація – одна з найчастіших у жінок. Проте частотаїї у жінок різних країн коливається в досить широких межах.
Особливовисока захворюваність на цю форму раку в США, де вона найбільш поширена. Заданими американського онколога М. Шімкіна, в США з кожних 18–19 жінок, якідосягли 70-річного віку, одна захворює на рак молочної залози. Високий проценттаких уражень в Канаді, Англії, Швейцарії, скандинавських та в інших країнахЗахідної Європи. В Україні захворюваність на цю патологію також постійнозростає. Найнижчий процент раку молочної залози в Японії та в інших азіатськихкраїнах.
Оскількив експериментах на тваринах доведено, що рак молочної залози єгормонозумовленим (пов'язаним з порушенням обміну гормонів) захворюванням, то убільшості епідеміологічних досліджень основна увага приділяється порівняльномувивченню особливостей статевої, менструальної, дітородної й лактаційної функціїжінок.
Длякраїн і груп населення з високою захворюваністю характерні низьканароджуваність, короткі періоди годування дітей груддю, велика частота абортів,а в країнах з відносно низькою захворюваністю – протилежна ситуація. Небезпеказахворіти на рак молочної залози серед жінок, які зовсім не народжували,приблизно вдвічі вища, ніж у тих, які народили 1–2 дітей, а ризик захворіти нацю патологію у жінок, які народили трьох і більше дітей в 1,5 рази нижче, ніж утих, які народили тільки 1–2 дитини.
Італійськілікарі Севері і Сквартіні підтверджують, що лактація справляє антипухлинну діюі тому зменшення часу годування груддю небажане. У хворих порівняно з контрольноюгрупою здорових людей частіше спостерігалися порушення статевої і менструальноїфункції, зокрема короткочасне і нерегулярне статеве життя, велика кількістьабортів, а також пізній початок статевого життя, пізня перша вагітність і роди.
Р.Є.Кавецький, Н.М. Туркевич вважають, що вирішальна роль у розвитку цьогозахворювання належить гормонам яєчника. Чималі негативні зміни спричиняютьгормони гіпофіза і надниркових залоз, а точніше, зрушення у гормональномубалансі, яке залежить від взаємозв'язаної діяльності всіх ендокринних залоз,регулюючого впливу кори головного мозку і центрів гіпоталамічної ділянки, атакож від функціонального стану печінки, її здатність інактивувати і виводитигормони.
Розвитковіраку молочної залози сприяють також доброякісні захворювання молочної залози(мастопатія, фіброаденоматоз). Про що свідчать численні експериментальнідослідження і клінічна практика. За даними Р.Є. Кавецького, ця хворобаспостерігається у осіб з фібрознокістозною мастопатією в 2–4,5 рази частіше,ніж у контрольній групі.
Ракі злоякісна меланома шкіри. Ще наприкінці минулого століття було описанозміни шкіри обличчя і рук осіб (переважно селян і моряків), які цілий рікпрацюють під відкритим небом у будь-яку погоду. У них після тривалого періодупочервоніння, пігментації і надмірного зроговіння на поверхні шкіри утворюютьсявелика кількість бородавчастих розрощень, на місці яких здебільшого ірозвивається рак.
У1966 році американський вчений Блюм писав, що гіпотеза про канцерогенну діюсонячного випромінювання на шкіру людини підтверджується такими фактами: ракшкіри виникає на частинах тіла, не захищених одягом; він спостерігаєтьсячастіше в осіб, які працюють у не захищених від сонця місцях, ніж у тих, хтопрацює в закритих приміщеннях; частота захворювання вища в тих районах ікраїнах, де люди більше перебувають під впливом сонячного випромінювання;частіше він уражає білих, ніж негрів; це захворювання можна викликати улабораторних тварин, діючи на них сонячним і ультрафіолетовим випромінюванням.Канцерогенна ефективність ультрафіолетових променів з різною довжиною хвиліоднакова при дії їх на шкіру людей і лабораторних тварин.
Рівеньзахворювання на рак шкіри вищий у тих країнах і районах, де інтенсивніша ітриваліша сонячна радіація.
Зв'язкиживих організмів з навколишнім середовищем різноманітні. Так, людина не може існуватибез повітря, води, їжі, одягу і житла. Вона весь час зазнає коливаньтемператури, різних видів опромінення (інфрачервоного і ультрафіолетового),іонізуючої радіації тощо.
Крімвпливів природних факторів навколишнього середовища, існує значна кількістьфакторів штучного походження. До них належать різні викиди промисловихпідприємств та міст, радіоактивні речовини, в тому числі гамма-випромінюваннярадіоактивних осадів з атмосфери після випробувань ядерної зброї. У мірузростання міст, збільшення кількості промислових підприємств, а також у зв'язкуз розвитком усіх видів транспорту, особливо автотранспорту, інтенсивністьзабруднення зовнішнього середовища збільшується. Все це не може не впливати на здоров'янаселення.
Помилководумати, ніби людина панує над своїм оточенням; вона зазнає впливу навколишньогосередовища такою самою мірою, як і діє на нього. Загалом людина перебуває в станірівноваги з навколишнім середовищем, проте за несприятливих умов ця рівновагаможе бути порушена.
У зв'язкуіз збільшенням населення, урбанізацією, індустріалізацією, прискореннямнауково-технічного прогресу виникає безліч нових факторів впливу на людину збоку навколишнього середовища, причому властивості деяких з них і характервпливу на організм мало вивчені або навіть зовсім поки що невідомі.Несприятливі фактори є причиною багатьох професійних захворювань людини, в томучислі на рак та інші форми злоякісних пухлин.
Томузаходи для захисту навколишнього середовища від забруднень (викидівпромисловості, вихлопних газів автомобілів, диму сигарет, пестицидів) єодночасно й профілактикою раку. (Чаклин А.В., 1981).
1.4Методи дослідження в онкогенетиці
Вонкогенетиці основним методом вивчення спадковості людини є клініко –генеалогічний. Генеалогія – вчення про родоводи. Суть генеалогічного методуполягає у вивченні спадковості людини шляхом урахування та аналізу спадковихознак у низці поколінь пробанда.
Цейметод увів у науку Ф. Гальтон у кінці ХІХ століття. Метод дозволяє з'ясувати:
1. Данапатологія (ознака) в конкретній родині спадкова або набута.
2. Заяким типом успадковується дана патологія в родині (зчеплений зі статтю або незчеплений зі статтю).
3.Генотип пробанда.
4. Гетерозиготненосійство патологічного гена.
5. Ймовірністьнародження хворої дитини в родині пробанда.
Недолікомцього методу є труднощі щодо збирання інформації. Значна кількість людей незнають про стан здоров'я і причини смерті навіть близьких родичів, тим більшеродичів подружжя. Тому, що більше членів родини буде опитано, то більше шансівна отримання достовірніших і повніших відомостей.
Пробанд – особа, відякої починають складати родовід; пацієнт, щодо якого здійснюється медико-генетичнаконсультація. Він може бути як хворим, так і здоровим. У родоводі пробандапозначають стрілкою. Рідних братів і сестер пробанда називають сибсами. Родовід– це графічне зображення родинного дерева.
Популяційно-статистичнийметод вивчає генетичну структуру популяції, її генофонд, чинники йзакономірності, які зумовлюють її збереження у процесі зміни поколінь. Йогошироко застосовують у вивченні спадкових хвороб. Цей метод дає змогу відповістина запитання:
1.Яка частота захворювань серед населення на різні спадкові хвороби?
2.Яким чином вони поширюються?
3. Зякою частотою зустрічаються патологічні гени і генотипи в популяціях людейрізних місцевостей, країн, міст?
Задопомогою методу можна вивчати генетичну структуру популяції і на основі цьогопроводити ефективну профілактику спадкових хвороб. Будь-якому захворюваннюлегше запобігти, ніж його лікувати.
Популяція – це групаособин одного виду, які вільно схрещуються між собою, дають плідне потомство ізаймають певну відокремлену частину ареалу. Популяції людей складають населеннякраїни, етнічної групи, області, міста, села та інших місцевостей.
Такожшироко використовується метод ДНК діагностики, біохімічний, цитогенетичний (задопомогою якого вивчають структуру хромосом, каріотип людини, статевийхроматин), близнюковий.
Організмипоза середовищем існувати не можуть. Організм і середовище перебувають утісному взаємозв'язку. У генах закодовано, яким повинен стати організм, алеяким він стане, визначить взаємодія генотипу й конкретних умов середовища.Зовнішнє середовище впливає на прояв спадкових ознак і зумовлює ступінь цьогопрояву.
Фенотип – це сукупністьвластивостей ознак організму, які формуються внаслідок взаємодії генотипу йумов середовища. На взаємодії спадкових чинників (генотипу) і чинниківнавколишнього середовища ґрунтується розвиток мультифакторіальних захворювань (захворюваньза спадковою схильністю). В одних випадках зовнішнє середовище впливає на проявгенотипу більше, а в інших – менше. Зрозуміти, якою мірою ознака (хвороба)залежить від спадкових особливостей організму, а якою – від середовища,допомагає близнюковий метод вивчення спадковості людини. (Путинцева Г.Й.,2002).
Відомідва види близнюків: дизиготні (DZ) й монозиготні (MZ).
Дизиготні(двояйцеві) близнюки розвиваються з двох яйцеклітин, кожна з яких запліднюєтьсяокремим сперматозоїдом. Це можуть бути як діти різної статі, так і діти однієїстаті. Усі відмінності між ними пов′язані як з генотипом, так і з впливомчинників зовнішнього середовища. У них можуть бути різні колір волосся, форманоса, губ, різні групи крові, маса тіла, зріст.
DZ-близнюкинайчастіше народжуються в жінок старшого віку. Це пов'язано з тим, що з віком ужінок змінюється гормональна активність, внаслідок цього складаються сприятливіумови для дозрівання двох яйцеклітин.
Монозиготні(однояйцеві) близнюки розвиваються з однієї зиготи (однієї заплідненоїяйцеклітини) шляхом її поділу на 2, 4, 6. Відомий випадок народження 11монозиготних близнюків. Оскільки MZ-близнюки розвиваються з однієї зиготи, якаділиться під час мітозу, то вони генотипово ідентичні. У них однаковий генотипі вони завжди однієї статі. Відмінність між MZ-близнюками пов'язана лише звпливом зовнішнього середовища. На прояв відмінних ознак впливають такічинники, як виховання, освіта, харчування, заняття фізичними вправами, кліматтощо. Ці ознаки називають дискордантними. А такі ознаки, як форма носа,губ, колір очей, волосся, група крові, резус-фактор у між MZ-близнюківзберігаються однаковими до глибокої старості. Ці ознаки визначені генами, і наїхній прояв зовнішнє середовище не впливає. Такі ознаки називають конкордатними.
Визначення відносної ролі спадковості і середовища увиникненні раку може допомогти розумінню генетики цієї хвороби. Для цьогопроводять аналіз даних по монозиготним і дизиготним близнюкам. Якщо єдинимпричинним фактором раку є спадковість, то монозиготні близнюки повинні бутизавжди схожі по даній особливості, а дизиготні повинні виявляти іноді схожість,а іноді відмінність, як це буває у братів і сестер. Якщо єдиним причиннимфактором є середовище, частота, з якою виявляються схожі пари, бути однаковоюдля обох видів пар близнюків. Відносна роль спадковості і середовищавизначається шляхом порівняння ступеня схожості (конкордантності) і відмінності(дискордантності) між моно- і дизиготними парами близнюків.
Маклін повідомила про ступінь конкордантності по раку середмоно – і дизиготних пар близнюків. Конкордантність по раку серед 65монозиготних близнюків виявилася вище, ніж серед 49 дизиготних (зразковеспіввідношення 2:1). Проте ступінь дискордатності монозиготних близнюків булавсе ж таки висока – приблизно 37%; цим підтверджується значення чинникасередовища у виникненні раку. Порівняння близнюків, хворих на рак, показує, щомонозиготним близнюкам характерне значне підвищення ступеня конкордантності полокалізації раку, ніж дизиготним.
Олівер і Джексон проводили нагляд за 91 парою моно- ідизиготних близнюків. Ними встановлено, що у 6 з 23 монозиготних пар і у 22 з68 дизиготних або у одного з партнерів, або у обох був знайдений рак. 3 з 6монозиготних і 3 з 22 дизиготних пар виявилися конкордантними на рак.
Хоча і у дизиготних близнюків зустрічається багато випадківзахворювання на рак обох партнерів, у монозиготних близнюків в подібнихвипадках тенденція до схожості по локалізації пухлини виражена більш сильніше,ніж у дизиготних. Приведені дані свідчать про те, що у деяких людей спадковийфактор грає важливу роль в розвитку раку певної локалізації. Але частинаслучаїв раку обумовлена також і дією чинників зовнішнього середовища. (Горер,1982).
Усі відомі в світі захворювання поділяються на:
1. Набуті, причиною яких є чинники середовища (чинникиризику) – травми, опіки, відмороження, інфекційні хвороби;
2. Спадкові, причиною яких є патологічна спадковість,одержана від батьків(мутації): гемофілія, полідактилія, хвороба Дауна, фенілкетонурія;
3. Мультифакториальні захворювання зі спадковою схильністю
(цукровий діабет, бронхіальна астма, різні типи алергії,виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки), в генезі яких поєднуєтьсявзаємодія спадкових і середовищних чинників.
Спадкові захворювання з'являються внаслідок порушенняструктури (мутації) гена, хромосом і зміни кількості хромосом або функціїгенетичного апарату клітини. Всі спадкові захворювання можна поділити на тригрупи.
1) Моногенні, або молекулярні. Генетичне порушення пов'язано змутацією в одиночному локусі хромосоми (мутація одного гена). Наприклад,фенілкетонурія, глухота, сліпота, полідактілія, гемофілія тощо.
2) Хромосомні. Пов'язані зі зміною структури хромосом (синдром котячогокрику, транслокаційний тип хвороби Дауна і кількості хромосом (геномні) –хвороба Дауна (трисомії 21 пари), синдром Клайнфельтера, синдром Шерешевського-Тернератощо.
3) Полігенні, або мультифакториальні (захворювання зі спадковоюсхильністю), причина її пов'язана з мутацією кількох генів, яка спричинює непатологію, а лише схильність до неї. Для того щоб ця схильність розвинулася впатологію, необхідна взаємодія генетичних і середовищних чинників. (Путинцева Р.Й.,2002).
Рак –генетична хвороба і всі без виключення форми раку виникають в результатімутації в ДНК клітини, яка і дає початок популяції пухлинних клітин. Мутаціїможе піддатися нормальний ген з перетворенням його в онкоген, що є в геномі,або онкоген може бути внесений в клітку ззовні – при вірусній інфекції абоіншим шляхом. Для виникнення деяких форм раку потрібна активація двох та більшеонкогенів. Мутація, що викликає рак, може бути не тільки генною, але іхромосомною, і геномною.
Недивлячись на генетичну природу всіх раків, далеко не всі вони є спадковимизахворюваннями, бо в більшості випадків пов'язані з соматичними мутаціями, щоне передаються по спадку. Частка власне спадкових форм раку, за різнимиоцінками, складає близько 9% від всіх злоякісних захворювань.
Похарактеру успадкованої ознаки спадкові форми раку включають наступні групи:
1. успадкування гена, що викликає певну форму раку (наприклад,пухлина Вілмса, спадкова ретинобластома)
2. успадкування гена, що підвищує ризик захворювання раком, – спадковасхильність до раку (наприклад, пігментна ксеродерма і більшість іншихзахворювань;
3. полігенне успадкування – пухлина або схильність до неї виникає припоєднанні у хворого декількох спадкових ознак наприклад, колагенози.
Механізмивиникнення раку:
1. підвищення частоти виникнення мутацій на рівні клітки;
2. пониження ефективності ліквідації мутацій на рівні клітки;
3. пониження ефективності елімінації трансформованих клітин на рівніорганізму.
До 1-ї,мабуть найчисленнішої групи відносяться спадкові порушення природного захистуклітин від мутагенів зовнішнього середовища – наприклад, при альбінізмі, колиослаблений захист кліток від УФЛ.
Прикладхвороб 2-ї групи порушення репарації ДНК: пігментна ксеродерма і ін.
До 3-їгрупи відносяться прямі спадкові порушення імунітету, а також випадкиметаболічної иммунодепрессії, спостережуваної при хворобі Дауна.(Ганина К.П., 1993).
ХРОМОСОМНІПЕРЕБУДОВИ.
З 22аутосом і 2 статевих хромосом людини в 15 порушення будови супроводжуються тимиабо іншими раками або передраковими захворюваннями, які приведені нижче втаблиці:
Хромосомні перебудови
Злоякісні новоутворення Делеція довгого плеча хромосоми -1. Лімфолейкоз. Транслокація в хромосомі – 3. Печіночноклітинна карцинома. Делеція довгого плеча хромосоми – 5. Схильність до лимфолейкозу. Трісомія хромосоми – 8. Гострий мієлолейкоз. Транслокація в хромосому – 9 з хромосоми 22 («філадельфійська хромосома»). Хронічний мієлолейкоз. Делеція короткого плеча хромосоми – 11. Пухлина Вілмса. Делеція довгого плеча хромосоми -13. Ретінобласстома. Транслокація в хромосому 14 з хромосоми – 8,11 или 14. Лімфоми, у тому числі лімфома Беркитта. Транслокація в хромосому 15 з хромосоми 17. Гострий промиелоцитарный лейкоз. Делеція довгого плеча хромосоми – 20. Схильність до лейкозу. Трісомія хромосоми 21. Гострий і хронічний мієлолейкози при синдромі Дауна Делеція довгого плеча хромосоми – 21. Первинна тромбоцитемия. Моносомія хромосоми – 22. Менінгіома. Моносомія Х-хромосоми у жінок. Рак ендометрія, схильність до гострого лейкозу (при синдромі Шерешевського-Тернера). Зайва Х-хромосома. Рак молочної залози, схильність до гострого лейкозу (при синдромі Клайнфельтера). Наявність У-хромосоми при жіночому фенотипе. Гонадобластоми і дисгерміноми.
Уразі синдромів Дауна, Клайнфельтера і Шерешевського-Тернера мова йде прохромосомні хвороби при яких хромосомні порушення є у всіх клітинах організму.Решта приведених порушень хромосом зустрічається лише в частині клітин,ураженої тканини.
Онкологічні хвороби відносяться до екогенетичної патології.(див. схему №1).
Нагляди показали, що однояйцеві близнюки з однаковоюспадковністю (генотипом) вдвічі частіше захворюють раком шлунку, молочноїзалози, кишечника і лейкозом, ніж двойнята з різними генотипами. Бувають випадки,коли рак виникає у декількох членів сім'ї, генетично зв'язаних між собою. Ще вминулому столітті французький лікар П. Брока описав сім'ю, в якій від ракузагинули мати, чотири її дочки і вісім їх дітей. Англійський лікар У. Уїльямслікував сім'ю, в якій три сестри, мати, тітка і бабуся з боку матері загинуливід раку матки. Такі випадки «сімейного» раку трапляються і в наші часи, аледуже рідко.
Сучасна генетика внесла суттєвий вклад в розуміннявзаємозв'язків спадковості і раку, однак багато сторін цієї складної проблемище не розв’язані. Припускається, що при спадковому раці клітини постійномістять гени мутантів, які здатні раптово викликати нові спадкові ознаки. Прираку не пов'язаному із спадковістю, мутації спостерігаються рідко.
Таким чином, дані генетики досить безумовно вказати на те, щоуспадковується не сама хвороба, а гени, зумовлюючи схильність організму довиникнення раку. Як вказує онкогенетик Е.Е. Погосянц, розвитокзахворювання завжди тісно пов'язаний з взаємодією генетичних і середовищнихфакторів. Тому, обговорюючи роль спадковості при раці, правильніше говорити непро те, чи грають генетичні фактори роль в його походженні, а про їхспіввідношення з факторами навколишнього середовища.
Важливоз'ясувати, який з цих двох впливів головне. В разі спадкових пухлин нахил доних залежить від генетичних факторів, що передаються з покоління в поколіннячерез статеві клітини. Але генетичні і середовищні фактори можуть діяти ібезпосередньо на соматичні клітини, з яких побудовані тканини всіх організмів.Впливаючи на соматичні клітини ембріонів, ці фактори викликають природженіпухлини, які не успадковуються.
Спадкові пухлини – ретинобластома (пухлина сітківки ока),нейробластома (пухлина нервової системи), пухлина Вілмса (нирки), а такожпередпухлинні захворювання – пігментна ксеродерма (шкіри) і інші зустрічаютьсянадзвичайно рідко.
Частіше виникають так звані спадкові синдроми. Цезахворювання людини, що характеризуються цілим комплексом хворобливих проявів;серед них можуть бути і пухлини. Як приклад можна вказати на синдром ламкостіхромосом – захворювання, що виникає у дітей, для якого характерні лейкоз,пухлини мозочка і інші новоутворення.
Пухлини, що з'явилися у членів однієї сім'ї, – не обов'язковорезультат спадкових впливів. Вони можуть бути наслідком дії факторівнавколишнього середовища (спільні шкідливі звички, побутові канцерогенні впливи)або випадковим збігом. Ніякої фатальної неминучості виникнення раку у родині неіснує.
При неспадковому раку канцерогенні речовини викликають зміни,що ведуть до утворення пухлин, а при спадковому – підвищують ризик їхвиникнення.
Слідрозрізняти роль соматоклітинної і гаметної спадковості в розвиткупухлин. Під соматоклітинною спадковістю розуміють передачу соматичнимиклітинами сукупності їх ознак дочірнім клітинам. Під гаметною спадковістю розуміютьпередачу сукупності ознак організму через гамети його нащадкам. Роль соматоклітинноїспадковості у виникненні і розвитку пухлин порівняно добре вивчена і обґрунтована.Достовірно доведено, що пухлина є хворобою генома соматичних клітин. Меншвивчена роль гаметної спадковості у виникненні і розвитку пухлин, хоча вона єпредметом пильної уваги дослідників протягом багатьох років. До цих пірзалишається дискусійним питання про можливість передачі по спадковості готовоїпрограми розвитку пухлин, а не схильності до них. (Погосянц Е.Е., 1991).
Слід розрізняти ракові сім'ї (з високою частотою раку),спадково-обумовлені і пов'язані з контактом декількох членів сім'ї з одними ітими ж канцерогенними факторами в побуті і навколишньому середовищі. Ознакамиракових сімей першого типу є перехід пухлин з покоління в покоління в родоводахв поєднанні з більш високою частотою пухлин у пробандів ракових хворих, ніж упробандів неракових хворих; ознакою ракових сімей другого типу є висока частотапухлин у декількох членів сім'ї лише в одному поколінні. По виду успадкованихпухлин можна виділити два варіанти спадково-обумовлених ракових сімей, щохарактеризуються:
а) розвитком одного якого-небудь виду пухлини;
б) розвитком набору різних видів пухлин.
Поліпоз товстого кишечника – характеризується наявністючисленних поліпів в товстій і прямій кишці. Перші прояви – звичайно, у другомудесятиріччі життя; приблизно до 40–65 років поліпи, як правило, перетворюютьсяна карциноми, що закінчуються часто смертю. Тип успадкування –атосомно-домінантний. Ген мутанта локалізується, в 5-й хромосомі.
Нейрофіброматоз (хвороба Реклінгаузена) – характеризуєтьсярозвитком безлічі нейрофібром в центральній нервовій системі. Нейрофібромиіноді поєднуються з глиомой. Успадкування домінантно-аутосомний. Ген мутанталокалізується в 22-й або 4-й хромосомі.
Найважливіший принцип діагностики раку – її своєчасність,виявлення пухлини на ранній (доклінічної) стадії, коли одужання наступає біля80–95% хворих. Для цього використовуються всі відомі сучасній медицині методи:клінічні, біохімічні, імунологічні, рентгенологічні, ультразвукові,ендоскопічні, цитологічні, гістологічні з узяттям біопсії. Ефективністьсукупного їх вживання дуже висока.
Профілактика раку – це, по-перше, виявлення його напочатковій стадії при масовому обстеженні тієї частини населення, яку відносятьдо групи підвищеного ризику. Для цього використовують флюорографію легенів,мамографію, мазання з шийки матки і т.д. Інша задача профілактики – створеннядля людей оптимальних умов існування із зведенням до мінімуму забрудненостісередовища незаселеного, із зменшенням вірогідності контакту організму зканцерогенними чинниками, загальне оздоровлення населення. Подібні заходиможуть істотно понизити захворюваність злоякісними пухлинами.
Практикапротиракової боротьби показує (і статистика це, безперечно, підтверджує), що вміру з'ясування причин даної форми раку і неухильного проведення відповіднихпрофілактичних заходів поступово зменшується захворюваність. Немає вжекласичного раку шкіри у сажотрусів, раку шкіри в рентгенологів, раку сечовогоміхура у робітників анілінової промисловості. В період бурхливого розвиткунових видів промисловості своєчасне виявлення канцерогенної загрози, здійсненняефективних заходів, спрямованих на зміну технології, не тільки ліквідуєнебезпеку захворювання робітників, а й запобігає забрудненню навколишньогосередовища.
Тепернайбільшою перешкодою для проведення ефективної профілактики раку є не те, щоми не знаємо, який канцерогенний фактор діє в тому чи іншому випадку, а те, щоспецифіка технологічного процесу часто утруднює захист навколишнього середовищавід забруднення шкідливими продуктами. Наприклад, технологія використання твердогопалива така, що з нешкідливих вугілля, нафти, сланців утворюються продукти, якімають канцерогенні та інші шкідливі властивості. Отже, тепер справа законструкторами, технологами і гігієнистами. Коли в печах паливо повністюзгорятиме до нешкідливих кінцевих продуктів – вуглекислого газу і води, колидвигуни внутрішнього згоряння в автомобілях буде замінено моторами, якіпрацюватимуть на акумуляторах, а люди відмовляться від звички курити тютюн,людство позбудеться найпоширенішої форми онкологічного захворювання – ракулегень.
Хочаонкологам-експериментаторам спільними зусиллями з хіміками вдалося розкритинайчастіші причини виникнення пухлин, перед ними лишається завдання щодосвоєчасного виявлення нових, ще не відомих канцерогенних речовин, якіутворюються під час освоєння нових технологічних процесів.
Якщоговорити про загальну профілактику, то вона полягає насамперед у загартуванніорганізму, яке слід проводити з дитячих років. Здоровий спосіб життя, відмовавід шкідливих звичок, помірне харчування, систематичне заняття фізичною культурою– ось основні правила зміцнення організму.
Здоровийспосіб життя передбачає виконання найпростіших і загальновідомих правилгігієни. Це дбання про чистоту шкіри, яка забезпечує нормальне шкірне диханнявсього тіла і благотворно позначається на стані нервової системи. Особливостаранно слід обмивати шкірні покриви у літньому віці, а також під час роботи,яка може спричинювати забруднення шкіри продуктами перегонки нафти, вугілля,торфу, сланців і будь-яким пилом.
Зметою профілактики раку шкіри необхідно уникати надмірного і тривалогосонячного опромінення. Це особливо стосується осіб з природженою підвищеноючутливістю до сонячного проміння (пігментна ксеродерма) і людей з білою шкірою,у яких сонячна радіація викликає опік, а не загар.
Особам,які систематично працюють під палючим сонцем, варто носити головні убори, якізахищають обличчя і шию. Корисно вживати спеціальні мазі і креми. Це особливоважливо для профілактики раку нижньої губи. Використовувати сонячне опроміненнядля лікування різних шкіряних захворювань можна тільки з дозволу лікаря.
Дляпрофілактики професійного раку шкіри обов'язково треба використовувати захисніпристрої під час роботи з радіоактивними речовинами і на рентгенівськихапаратах, а також на всіх виробництвах, де можливий контакт з різнимиканцерогенними речовинами і існує небезпека частих опіків, механічних іхімічних подразнень шкіри. Не слід забувати також про необхідність регулярнопрати робочий одяг, особливо при забрудненні його продуктами перегонки іфракціонування кам'яного вугілля, нафти і сланців.
Основнимизапобіжними заходами проти раку порожнини рота і язика є своєчасне лікуванняабо видалення хворих (каріозних) зубів, лагодження протезів, які травмуютьслизову оболонку, відмова від різних шкідливих звичок, зокрема куріння,зловживання алкоголем, жування тютюну тощо.
Відмовавід дуже гарячої їжі, від вживання міцних спиртних напоїв, у тому числі ігорілки, особливо чистого спирту, а також різних сурогатів їх – головне впрофілактиці раку стравоходу. До того ж треба мати на увазі певне значення систематичноготравмування слизової оболонки стравоходу при частому і необережному вживанні дрібнокостистої риби.
Немаєсумніву в тому, що виникнення раку шлунка пов'язане з порушенням шлунковоготравлення. «Витривалість» слизової оболонки шлунка до харчових навантажень відприроди досить велика, але, зрозуміло, і вона має свої межі. Шлунок, як івсякий інший орган, потребує певної ритмічної роботи. На думку О.І. Ракова,немає іншого органу в нашому тілі, фізіологічним ритмом якого не нехтували бтак нерозумно. Шкідливе безладне харчування, систематичне харчування в сухом'яткуі особливо переїдання – все це призводить до хронічного гастриту та іншихзахворювань, які є сприятливим ґрунтом для розвитку раку.
І,нарешті, для профілактики раку шлунка та печінки необхідно проводити запобіжнізаходи, щоб в їжу і воду не потрапляли хімічні канцерогенні речовини, зокремапестициди та гербіциди (речовини, які застосовуються для боротьби з комахами табур'янами).
Якпоказують численні спостереження, рак товстого кишечника і прямої кишкизвичайно спостерігається у людей, що не дбають про щоденне очищення кишечникавід калових мас. Проте не приймання проносних засобів, а раціональне харчування,щоденне посильне фізичне навантаження, що обов'язково включає ходіння, сприяютьритмічній роботі кишечника, підтримують нормальний стан усього травного трактуі певною мірою запобігають розвиткові раку.
Найпевнішийспосіб профілактики раку легень – припинення куріння. Особливо важливозаборонити куріння в дитячих і медичних закладах, а з часом і в усіхгромадських місцях. Слід також виготовляти знешкоджені сигарети, зокремавиробляти ефективніші фільтри і видаляти шкідливі компоненти тютюну.
Оскількивизнано, що забруднення атмосферного повітря – важливий причинний фактор увиникненні раку легень у людини, слід вживати заходів для зменшення промисловихвикидів і диму під час опалення будинків.
Промисловівикиди (дим з димарів) і вихлопні гази автотранспорту містять значну кількістьбензіпрену та інших поліциклічних вуглеводнів, які можуть спричинювати пухлиниу тварин. Кількість бензипирену в повітрі великих міст значно більша, ніж вповітрі малих міст, а також у промисловій або густонаселеній частині містапорівняно з його садово-парковою зоною.
Досліднарада Національної академії наук США ще в 1972 році опубліковала доповідь, вякій переконливо доведено, що захворюваність на рак легень пов'язана з міроюзабруднення повітря, що недуги серед осіб, які живуть у містах, зустрічаються в2 рази частіше, ніж серед жителів сільської місцевості, і що у тих міськихрайонах, де особливо висока концентрація продуктів згоряння викопного палива,кількість захворювань ще вища.
Особливароль у виникненні раку легень належить поліциклічним органічним сполукам.Основні джерела їх: опалювальні печі на вугіллі і дровах, виробництво коксутощо. Вони дають понад 90% забруднення поліциклічними вуглеводнями. Іншіджерела – вихлопні гази двигунів внутришнього згоряння і куріння.
Необхіднодобиватися майже повного бездимного згоряння палива і по змозі дедалі ширшоїзаміни традиційних видів палива (вугілля, нафти, продуктів переробки їх тощо)електрикою і газом. Треба також вести постійну боротьбу з забрудненнямнавколишнього середовища вихлопними газами автотранспорту.
Щобусунути вплив професійних факторів у виникненні раку легень, треба обладнатидобру вентиляцію на підприємствах, вживати захисних заходів від вдихання різнихвидів пилу, особливо в гірничій промисловості, а також під час роботи зрадіоактивними речовинами і летючими хімічними подразниками.
Ракмолочної залози у жінок у багатьох випадках зумовлений відмовою від дітородінняі в зв'язку з цим абортами, коротким періодом годування дитини груддю, різнимипорушеннями в гормональному балансі жіночого організму тощо. Нормалізаціяфізіологічних процесів, які відбуваються в жіночому організмі, – надійний шляхпопередження хвороби.
Наведенірекомендації показують, що профілактика раку – цілком реальна річ і полягає нев прийманні якихось спеціальних ліків, а в простих і доступних кожній людинігігієнічних заходах.
Алепрофілактику раку слід розглядати і в іншому аспекті. Він ніколи не виникає взовсім незміненій тканині, або, як часто кажуть, на здоровому місці. Його появізавжди передують тривалі так звані передракові захворювання. До них належатьполіпи шлунка і прямої кишки, папіломи бронхів, вузлові ущільнення молочноїзалози, великі родимки, різні виразочки шкірних покривів і слизових оболонок,що довго не загоюються, деякі види доброякісних пухлин та інші захворювання іпроцеси. Своєчасне виявлення цих захворювань і активне лікування їх – осьреальний і дуже важливий шлях профілактики онкологічних захворювань.
Виявленнябудь-де незвичайної припухлості, виразочки на слизовій оболонці або шкірі,поява крові у виділеннях, тривалий кашель, стійкі порушення травлення – привід,щоб негайно звернутися до лікаря.
Протеі цього іноді не досить для профілактики раку. Ось чому в нашій країні скрізьпроводяться систематичні масові огляди здорового населення – жінок віком понад30 років, чоловіків – понад 35 років – не менше як один раз на рік. Ці оглядидопомагають своєчасно виявляти приховані форми раку і передракові захворювання.
Отже,профілактика раку можлива. Знати про це треба, щоб використовувати одержанізнання, спрямовані на захист організму від дії канцерогенних факторів.Профілактичні заходи мають суспільний характер (захист навколишнього середовищавід забруднення викидами промисловості, вихлопними газами автомашин, заходищодо охорони праці та ін.) або індивідуальний – відмова від куріння, додержаннязагальних правил гігієни, уважне ставлення до стану здоров'я, своєчасніконсультації у лікаря тощо.
Виконанняцих заходів, вчасно розпочате лікування вже тепер є гарантією запобігання впереважній більшості випадків захворюванням на такі форми раку, як рак шкіри,рак губи, рак шийки матки, рак молочної залози і ряд інших. (Серебров А.И.,1962).
2.Матеріал і методика досліджень
Матеріаломдля наших досліджень були різноманітні науково-літературні джерела та статистичнідані провідних медичних закладів міста Харкова та України, щодо захворюваностіна злоякісні новоутворення серед популяції мешканців.
Цейматеріал охоплює період часу з 1996 по 2003 роки. Обстежені усі верствинаселення: чоловіки, жінки, діти. Всього обстежено по місту Харкову 1 млн. 453тис. 300 особин. Також приведені дані по Україні за період з 1999 по 2003 роки.
Статистичнийматеріал для дипломної роботи був одержаний нами з дозволу керівництваХарківського Обласного онкодиспансеру за що ми дуже вдячні за надану допомогуспівробітникам цього медичного закладу.
Привиконанні дипломної роботи нами були використані такі методи дослідження:
· описувальний;
· спостережень;
· порівнянь;
· популяційно-статистичний;
· генеалогічний;
· медико-географічний;
· епідеміологічний.
Атакож для ілюстрації динаміки онкозахворюваності нами був використаний методкомп’ютерної графіки.
3. Результатита обговорювання
Населенняміста Харкова дорівнює 1 млн. 453 тис. 300 мешканців.
Зданих таблиці №1 ми бачимо, що захворюваність на злоякісні новоутворення поДзержинському району зросла з 288 випадків у 1996 році на 100 тис. населення до318 випадків захворюваності в 2003 році, що на 30 випадків захворюваності назлоякісні новоутворення більше, ніж у 1996 році.
ПоКиївському району захворюваність на злоякісні новоутворення в 1996 роціскладала 265 випадків, а в 2003 році вже 289 випадків, що на 24 випадкизахворюваності більше, ніж у 1996 році на 100 тис. населення.
ПоМосковському району захворюваність на злоякісні новоутворення в 1996 роціскладала 306 випадків, а в 2003 році вже 340 випадків, що на 34 випадкизахворюваності більше, ніж у 1996 році на 100 тис. населення.
ПоЛенінському району захворюваність на злоякісні новоутворення в 1996 роціскладала 285 випадків, а в 2003 році вже 340 випадків, що на 55 випадківбільше, ніж у 1996 році.
ПоОрджонекідзевському району захворюваність на злоякісні новоутворення в 1996році складала 278 випадків, а в 2003 році вже 306 випадків, що на 28 випадківбільше, ніж у 1996 році.
ПоФрунзенькому району захворюваність на злоякісні новоутворення в 1996 роціскладала 349 випадків, а в 2003 році вже 395 випадків, що на 46 випадківбільше, ніж у 1996 році.
ПоКомінтернівському району захворюваність на злоякісні новоутворення в 1996 роціскладала 277 випадків, а в 2003 році 241 випадок, що на 36 випадківзахворюваності менше, ніж у 1996 році.
По Червонозаводському району захворюваність на злоякісніновоутворення в 1996 році складала 324 випадки, а в 2003 році 335 випадків, щона 11 випадків більше, ніж у 1996 році.
По Жовтневому району захворюваність на злоякісніновоутворення в 1996 році складала 327 випадків, а в 2003 році 293 випадки, щона 34 випадки менше, ніж у 1996 році.
По місту Харкову захворюваність на злоякісні новоутворення в1996 році складала 302 випадки на 100 тис. населення, а в 2003 році 318випадків, що на 16 випадків більше, ніж у 1996 році.
Захворюваність на злоякісні новоутворення найбільше зросла заперіод з 1996–2003 роки у Ленінському районі міста Харкова (↑55) потімйде по зростанню захворюваності Фрунзенський район міста Харкова (↑46), аза ним Комінтернівський район (↑36). По зростанню захворюваності назлоякісні новоутворення райони міста Харкова можна розташувати таким чином:Ленінський, Фрунзенський, Московський, Дзержинський, Орджонекідзевський,Київський, Червонозаводський.
Навпаки захворюваність на злоякісні новоутворення зменшиласяу Комінтернівському районі (↓36) та в Жовтневому районі (↓34) містаХаркова за ці вісім років.
Середніпоказники захворюваності на злоякісні новоутворення по районам міста Харкова заперіод з 1996 по 2003 роки становлять:
Дзержинськийрайон – 292 випадки на 100 тис. населення;
Київськийрайон – 238 випадків на 100 тис. населення;
Московськийрайон – 297 випадків на 100 тис. населення;
Ленінськийрайон – 291 випадок на 100 тис. населення;
Орджонекідзевськийрайон – 272 випадки на 100 тис. населення;
Фрунзенськийрайон – 352 випадки на 100 тис. населення;
Комінтернівськийрайон – 252 випадки на 100 тис. населення;
Червонозаводськийрайон – 311 випадків на 100 тис. населення;
Жовтневийрайон – 283 випадки на 100 тис. населення;
Помісту Харкову середній показник захворюваності на злоякісні новоутвореннястановить 291 випадок на 100 тис. населення.
В2001 році на обліку в обласному онкодиспансері розташованому у місті Харкові заадресою: Померки №70 знаходилося 22 тис. 781 хворих на злоякісні новоутворення.В 2002 році вже знаходилося на обліку 24 тис. 222 хворих на злоякісніновоутворення. За один рік захворюваність на злоякісні новоутворення зросла на 1тис. 663 випадки. В 2003 році захворюваність на злоякісні новоутворенняскладала вже 24 тис. 739 випадки. По відношенню до 2002 року захворюваністьзросла на 517 випадків, а по відношенню до 2001 року захворюваність зросла на 1тис. 958 випадків. Таким чином ми можемо зробити висновок, що захворюваність назлоякісні новоутворення неминуче зростає кожен рік і за три роки зросла на 1958випадків.
Такожзростає і дитяча захворюваність на злоякісні новоутворення в 2001 році вонаскладала 106 випадків, а в 2003 році вже 111 випадків, що на 5 випадків більше.
Смертністьвід злоякісних новоутворень навпаки знижується в 2001 році вона складала 2 тис.688 випадків, а в 2003 році 2 тис. 373 випадки, що на 315 випадків менше.
Зданих таблиці ми бачимо, що по місту Харкову зростає захворюваність назлоякісні новоутворення стравоходу, шлунка, кишок, гортані, легенів, кісток,молочної залози, шийки та тіла матки, яєчників, передміхурової залози, нирок,сечового міхура, щитовидної залози, лімфоми, лейкози. Дещо знизилась захворюваністьна злоякісні новоутворення шкіри, завдяки багатьом заходам, які були здійснені медичнимизакладами по поясненню шкідливості занадто довгого перебуванні на сонці.
Смертністьвід злоякісних новоутворень по районам міста Харкова за період з 1996 по 2003роки на 100 тис. населення зросла в Київському, Московському, Ленінському,Орджонекідзевському, Фрунзенському, Комінтернівському, Жовтневому районах.Показник смертності по самому місту Харкову також зріс з 127 випадків у 1996році до 153 випадків у 2003 році, що вище на 26 випадків.
Середніпоказники смертності за вісім років по районам міста Харкова становлять позростанню:
Фрунзенськийрайон – 174 випадки на 100 тис. населення;
Червонозаводський– 167 випадків;
Московський– 152 випадки;
Жовтневий– 145 випадків;
Орджонекідзевський– 143 випадки;
Комінтернівський– 137 випадків;
Ленінський– 136 випадків;
Дзержинський– 133 випадки;
Київський– 101 випадок.
Середнійпоказник смертності по місту Харкову за цій період становить 143 випадки на 100тис населення.
Нажаль смертність від злоякісних новоутворень неминуче зростає з кожним роком.Цей факт тільки підтверджує актуальність цієї теми. Всім спеціалістам требаоб'єднати свої зусилля щодо профілактики онкологічних захворювань та збереженнячистоти навколишнього середовища.
Порівнюючипоказники захворюваності за період з 1999 по 2003 роки на злоякісніновоутворення по районам міста Харкова та по самому місту Харкову на 100 тис.населення можна зробити такі висновки: за останні п’ять років захворюваність нарак шлунку, легень, кишечника дуже зросла. Також тенденція до ростузберігається і зараз. Збільшення захворюваності можна пояснити погіршеннямстану навколишнього середовища та тим, що багато людей не можуть позбутисяшкідливих звичок таких, як паління, вживання алкоголю. По зростаннюзахворюваності ці показники можна розташувати так: рак легень, рак шлунку, ракпрямої кишки, рак шийки матки, рак молочної залози, рак шкіри, рак стравоходу.Декілька зменшилася захворюваність на рак шкіри, що можна пояснити тим, щопроводиться дуже велика профілактично – пояснювальна робота серед населеннямедичними працівниками та спеціалістами інших профілів.
Висновки
Аналізуючидані, що приведені у таблицях, слід визнати, що екологічна обстановка впливаєна появу пухлинних процесів в різних органах людини, про що свідчить підвищеннячисла випадків захворювання раком в промислових районах міста Харкова таУкраїни за період з 1996 по 2003 рік.
Увиникненні і розвитку злоякісних новоутворень відіграє роль комплекс причин,таких як спадкові фактори, канцерогенез, дія шкідливих факторів навколишньогосередовища та радіаційний вплив, включаючи в Україні наслідки аварії на ЧАЕС.Основна маса онкологічних захворювань має мультифакторіальне успадкування.
Аналізуючив цілому факти, представлені вище, слід визнати, що екологічна обстановкавпливає на появу пухлинних процесів в органах репродуктивної системи у жінок,про що свідчить підвищення числа випадків захворювання раком органіврепродуктивної системи та молочної залози у жінок в промислових районах містаХаркова та України.
Покищо не отримано достовірних даних про підвищення захворюваності злоякіснимипухлинами, як наслідок Чорнобильської катастрофи, крім раку щитоподібної залозиі онкологічних захворювань кровотворної тканини. У виникненні злоякісних пухлинвідіграють головну роль комплекс причин, таких як спадкові фактори,канцерогенез, радіаційний вплив, включаючи наслідки аварії на ЧАЕС.
Аналізсередніх показників захворюваності злоякісними новоутвореннями за два часовихперіоди – до та після аварії на ЧАЕС (1980–1986 рр.) та (1996–2003 рр.)показав, що темпи приросту раку тіла матки склала 30,30% при середньорічномутемпі приросту – 3,5%, раку молочної залози – 22,6% та 2,7%, раку яєчників – 14%та 1,7% відповідно. Захворюваність на рак шийки матки за період вивченнязнизилась на 17,8% при середньорічному темпі зниження на 2,5%.
Рістзахворюваності характерний для раку молочної залози, тіла матки та яєчників(від 1,75 до 3,88% щорічно).
Переважнабільшість новоутворень у людини викликана канцерогенними факторами довкілля. Які при генетично детермінованих пухлинах, так і при успадкуванні тількисхильності до їх розвитку важливе значення у виникненні злоякісних пухлинвідіграють екзогенні фактори.
Списоклітератури
1. Агеенко А.И. Онкогеныи канцерогенез. – М., Медицина, 1986. – 273 с.
2. Акуленко Л.В. Организационно-методическиепринципы системного похода к профилактике и ранней диагностики наследственныхформ злокачественных новообразований. – М., 1995. – 51 с.
3. Бариляк И.Р., Гнатейко О.З. Развитиемедицинской генетики на Украине: успехи и задачи // Цитология и генетика. –1987. – Т. 21, №6. – 423 с.
4. Бариляк И.Р., Бужиевская Т.И.,Быкорез А.И. и др. Генетические последствия загрязнения окружающей среды.– К.: Наукова думка, 1989. – 165 с.
5. Бочков Н.П., Чеботарёв А.Н. Наследственностьчеловека и мутагены внешней среды. – М.: Медицина, 1989. – 269 с.
6. Бочков Н.П. Медицинскаягенетика. – М.: Медицина, 1984. – 366 с.
7. Бужієвська Т.І. Основимедичної генетики. – К.: Здоров'я, 2001. – 135 с.
8. Быкорез А.И., Рубенчик Б.Л. Причинырака: факты и гипотезы. — К.: Наукова думка, 1987. – 116 с.
9. Виленчик М.М. Закономерностимолекулярно-генетического действия химических канцерогенов. – Минск: Вышэйш.шк., 1977. – 168 с.
10. Гавалло В.И. Человек– иммунитет – рак. – Киев: Здоров'я, 1982. – 152 с.
11. Ганина К.П. Рольгенетического компонента в онкологии. // Цитология и генетика. 1993. – 27,№4. – с. 96–104.
12. Ганина К.П.,Налескина Л.А. Злокачественная меланома и предшествующие изменениякожи. – Киев: Наукова думка.
– 1991. – 168 с.
13. Ганина К.П.,Налескина Л.А., Федоренко З.П. Роль экологической обстановки вУкраине с учётом последствий Чернобыльской катастрофы и генетическогокомпонента в развитии рака органов женской репродуктивной системы. //Экспериментальная онкология. – 1996. – 18, №6, – с. 338–344.
14. Ганина К.П.,Цитогенетическая диагностика в онкоморфологии. – Киев: Наукова думка, 1980. –175 с.
15. Ганина К.П.,Полищук Л.З. Цитологическая реактивность онкологического больного.Киев: Наук. думка, 1995. – 153 с.
16. Ганина К.П. Вопросыонкогенетики. Киев: Наукова думка, 1990. – 175 с.
17. Гарькавцева Р.Ф. Злокачественныеновообразования // Наследственная патология человека/ Под ред.Вельтищева Ю.Е., Бочкова Н.П. – М., 1992. – 250 с.
18. Гарькавцева Р.Ф.,Сотникова Е.Н., Казубская Т.П. и др. Медико-генетические аспектызлокачественных новообразований. – М., Союз-мединформ, 1990. – Серия онкология,174 с.
19. Гарькавцева Р.Ф.,Казубская Т.П., Сельчук В.Ю. Анализ генетическойпредрасположенности к раку в семьях больных первично – множественнымизлокачественными новообразованиями. // Цитология и генетика. – 1992. – 26.№2. – с. 32–36.
20. Гарькавцева Р.Ф.,Сотников Е.Н., Беляев Н.Ф. Состояние и перспективы медико-генетическихисследований в клинической онкологи. // Вест. АМНСССР. – 1986. – №9. –с. 33–40.
21. Дж. Гексли,Рак как биологическая проблема, М., Узд. иностр. лит., 1960. – 140 с.
22. Гершензон С.М.,Александров Ю.Н., Малюта С.С. Мутагенное действие ДНК и вирусов.– К.: Наук. думка, 1975. – 160 с.
23. Гершензон С.М. Основысовременной генетики. – К.: Наук. думка, 1979. – 506 с.
24. Грунтенко Е.В. Иммунитет«за» и «против». – М.: Знание, 1982. – 198 с.
25. Гончар О.Д. Хрестоматія з анатомії і фізіології людини. –Київ:Радянськашкола, 1968.