Міністерство освіти і наукиУкраїни
Харківський університет ім.В.Н. Каразіна
Реферат за теми:
«Мовна культура педагогавищої школи»
Виконала:
студентка 5 курсу
філософського факультету
групи ОФМ-51
Гармаш А.І.
Харків – 2010
План
Вступ
1. Формування мовної культуривикладача вищої школи на рівні магістерської підготовки
2. Вплив мовної культурипедагога вищої школи на рівень культури та свідомості особистості студента
3. Роль самопідготовки тасамовдосконалення у формуванні мовної культури педагога вищої школи
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Радикальні змінив українському суспільстві створюють передумови для визначення загальноїстратегії сучасної системи вищої освіти, яка вимагає підготовкифахівців-професіоналів, що поєднують у собі глибокі гуманістичні переконання,фундаментальні теоретичні знання й ретельну практичну підготовку. Стратегічнінапрями розвитку вищої освіти визначено Конституцією України, Законами України«Про освіту», «Про вищу освіту», Національною доктриною розвитку освіти Україниу ХХІ столітті, концептуальними засадами розвитку педагогічної освіти України,її інтеграції в європейський освітній простір.
Основною метоюдержавної політики в галузі вищої освіти є створення умов для розвиткувисококультурної особистості та творчої самореалізації кожного громадянинаУкраїни, оновлення змісту освіти й організації навчально-виховного процесувідповідно до європейських і світових стандартів. Саме тому посилюються вимогидо викладача вищого навчального закладу, який відіграє провідну роль уреалізації актуальних завдань освітньої сфери.
Сучасна системапідготовки викладачів орієнтована виключно на розвиток професійних умінь інавичок. Поза увагою залишається формування педагогічної культури майбутніхвикладачів вищого навчального закладу, зокрема в умовах магістратури, щовикликає низку суперечностей між:
· новоюпарадигмою вищої педагогічної освіти, яка спрямована на підготовкувисококультурного викладача, здатного транслювати систему загальнолюдських іпрофесійних цінностей, та порівняно низьким рівнем сформованості педагогічноїкультури викладача вищого навчального закладу;
· європейськимивимогами до викладача вищої школи й відсутністю науково обґрунтованихпедагогічних умов, які забезпечують формування відповідної педагогічноїкультури майбутнього викладача в процесі магістерської підготовки;
· необхідністюпідвищення рівня педагогічної культури майбутнього викладача вищої школи йнедостатньою розробленістю педагогічною наукою ефективних форм і методів,спрямованих на її розвиток в умовах магістратури.
Подоланнявиявлених суперечностей зумовлює потребу наукового осмислення та вирішенняпроблеми формування педагогічної культури майбутнього викладача вищої школи впроцесі його фахової підготовки.
Педагогічнакультура є частиною загальнолюдської культури. У ній найбільш повно відображенідуховні та матеріальні цінності освіти й виховання, способи творчоїпедагогічної діяльності, необхідні для здійснення освітньо-виховного процесу.Отже, реальні потреби вищої й загальноосвітньої школи зумовлюють підвищенняінтересу науковців до проблеми педагогічної культури.
Безумовноважливою складовою педагогічної культури є мовна культура. В сучаснійлітературі, присвяченій педагогіці вищої школи, значна частина публікаційстосується проблем педагогічній культури в цілому, і значно менше увагиприділяється проблемі мовної культури педагога. В той час коли про мовнукультуру педагога дошкільних і шкільних закладів написано набагато більше.Можливо це пов’язано з тим, що побутує димка ніби підготовка викладача вищогоосвітнього закладу є більш ґрунтовною, проте мусимо завважити, що проблеми зформуванням культури педагога існують на рівні магістерської підготовки, якупроходять і вчителі, і викладачі вищих навчальних закладів.
Тому у цій роботіми розглянемо ті основні проблеми, котрі стосуються формування мовної культуриу педагога вищої школи та за допомогою сучасних розробок в цій галузі вказатина можливі шляхи їх вирішення.
1. Формуваннямовної культури викладача вищої школи на рівні магістерської підготовки
Магістерськапрограма підготовки майбутніх педагогів вищої школи має бути націлена наформування в них високої мовної культури. Такий показник є надзвичайноважливим, адже викладач має бути, по-перше, взірцем для студентів. По-друге,від рівня його культури і зокрема культури мовної буде залежати рівень йогоавторитетності у студентів, не тільки як грамотного в освіченого лектора чивикладача, але й просто культурної людини. Крім того, мовна культура педагога єсвоєрідним індикатором якості отриманої їм освіти, що свідчить заразом і проякість освіти вищого навчального закладу, в якому викладач отримав диплом.
Потреба уформуванні ідеалу вчителя-ритора й підготовці його сьогодні у вищих навчальнихзакладах пояснюється багатьма причинами як суспільного, державного характеру,так і вузькопрофесійного. По-перше, тим, що «в українському суспільстві ниніпоширюється сучасний американський риторичний ідеал, чужий слов’янськійкультурі, зокрема українській, яка завжди мала міцні традиції успадкуванняеллінської античної культури» [4, 187]. По-друге, українське суспільство незвільнилося й від тоталітарного риторичного ідеалу. По-третє, низьким загальнимрівнем мовленнєвої культури в суспільстві. По-четверте, зразок мовлення ймовленнєвої поведінки педагога повинен забезпечити його вихованця і гарнимизнаннями, і вмінням поводитися в суспільстві.
У вступнійчастині була озвучена проблема недостатньої розробленості педагогічною наукоюформ та методів ефективного формування рівня педагогічної культури на рівнімагістратури. В рамках даної роботи (автор не є педагогом) ми не маємо можливостірозробити ці методи, проте, спираючись на розробки в цій області, а також нарозробки філософської думки, спробуємо намітити основні шляхи вирішення даноїпроблеми.
По-перше, великаувага на магістерському рівні підготовки має приділятися вивченню рідної мови. Невтратили актуальності сьогодні думки І. Огієнка щодо мовної освіти педагога: «Кожнийучитель – якого б фаху він не був – мусить досконало знати свою соборнулітературну мову й вимову та соборний правопис. Не вільно вчителевівиправдувати свого незнання рідної мови нефаховістю» [1, 130]. Подібна ситуаціянадзвичайно актуальна у вищій школі. Наразі єдиною державною мовою в Українівизнана українська мова, тому і викладання в державних закладах вищої освітимає відбуватися державною мовою. Проте вимога не дотримується більшістюнавчальних закладів, а значних перешкод у цьому додають ще й політичні чинники.Викладачі вищої школи, котрі навчались ще за радянських часів з великоюнеохотою беруться за вивчення української мови. Проте є такі поважні професори(зокрема і в нашому університеті), котрі через свій поважний вік вже не можутьоволодіти українською мовою, та не зважаючи на це заохочують студентів донаписання курсових, кваліфікаційних робіт, статей українською мовою, тим самимрозширюючи термінологічний апарат української мови. Особливо слова Огієнкастосуються тих викладачів, хто викладає українською «для галочки», нехтуючифонетичними вимогами та правилами правопису.
Виправданою і всучасній освітній системі є вимога до викладачів усіх предметів «говорититільки взірцевою рідною літературною мовою й вимовою, щоб власним прикладомвпливати на учнів і на оточення,… і завжди звертати пильну увагу, щоб наїхніх годинах панувала чиста літературна мова». Подібні вимоги сприяютьформуванню мовної культури студентів.
Нажаль, сучаснамагістерська програма підготовки викладачів вищої школи передбачає скороченнягодин вивчення української мови (студентами не філологами), що перешкоджаєформуванню грамотності і культурності мовлення викладачів. Виключення новимурядом іспиту з української мови з програми вступних випробувань до аспірантурипідсилює цю негативну тенденцію.
Також на рівніпідготовки магістрів має функціонувати якісна система вивчення іноземних мов.Знання хоча б однієї іноземної мови є індикатором культурності людини. Тимбільше, що в сучасному світі не можна вважатися хорошим фахівцем, не володіючиіноземними мовами. Щоб відповідати вимогам європейської освіти, викладач вищоїшколи має досконало володіти хоча б одною європейською мовою.
2. Впливмовної культури педагога вищої школи на рівень культури та свідомості особистостістудента
Педагог вищоїшколи є включеним в соціальну структуру суспільства. Його роль в формуваннісвідомого громадянина, гармонійної особистості є надзвичайно великою. Хочаособистість значною мірою формується у школі, проте в процесі навчання у вищомунавчальному закладі людина здатна трансформувати свою особистість, прагнути досамовдосконалення і розширення власного світогляду.
Українськийфілософ П.Д. Юркевич педагогічну частину свого вчення бачить частиною власне планупобудови людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії. Цевідчувається й у визначенні вимог до вихователя. Фігура вихователя, про якупише Юркевич, притаманна як шкільному вчителю, так і викладачу вищогонавчального закладу. Юркевич бачив в університеті місце, котре має бути взірцемі рушійною силою у формуванні культурної і гармонійною особистості. На думкуфілософа, викладач повинен бути авторитетною і цілком щирою людиною; повиненвикликати у вихованців любов до досконалості дій; переконувати тільки в тому, вчому сам переконаний; не потрібно бути швидким на поради, а мати «великуморальну силу, щоб, даючи поради, бути цілком правдивим і говорити все посовісті» [1, 65-79].
З позиційгуманізму, загальнолюдських цінностей, витоки яких лежать в українськійдуховності, розглядає педагога у своїх працях В.О. Сухомлинський. Узагальнюючибагаторічний власний досвід та досвід колег, учений-педагог поступово формуєобраз «справжнього педагога». Одним з обов’язкових умінь, необхідних кожномувчителю, вихователю, а також викладачу незалежно від фаху, В.О. Сухомлинськийвважає «мистецтво говорити». Справжній педагог «повинен досконало володіти виховнимизасобами мудрого слова». На думку В.О. Сухомлинського слабкість «багатьохучителів у тому, що слова їх не доходять до тих, кому вони звернені». Цяпроблема є надзвичайно актуальною у ситуації викладання у вищій школі.
В.О. писав:«Хороший учитель – це людина, що добре знає науку, на основі якої побудованийпредмет, котрий він викладає, закохана в цю науку, знає її горизонт – найновішівідкриття, дослідження, досягнення» [2, 49]. Тому якщо викладач не єзацікавленим і захопленим своїм предметом, то навряд чи варто чекатизацікавленості цим предметом від студентів.
Актуальними єпоради В.О. Сухомлинського «відточувати слово»; уникати марнослів’я, яке«розбещує душу людини», духовно роззброює її; виховувати у своїх вихованців «непримиренністьі нетерпимість до балаканини, порожнього красномовства, тріскучої фрази»;намагатися, щоб «думка й слово одухотворялися ділом» [3].
3. Рольсамопідготовки та самовдосконалення у формуванні мовної культури педагога вищоїшколи
Окрім формуваннюмовної культури педагога на магістерському рівні велика роль відводиться роботівикладача в аспірантурі та докторантурі. Існують певні вимоги до написаннякандидатських та докторських дисертацій, котрі включать с себе досконалеволодіння мовою. Аспірант має перейматися своїм рівнем володіння мовою,постійно його вдосконалювати. Це також стосується вже і викладача, а також ідокторанта, адже вдосконалення своїх мовних навичок має відбуватись протягомвсього життя.
Від рівня мовноїкультури залежить як імідж, так і авторитет викладача. В сучасному світіінформацію дуже швидко оновлюється, сама мова розширюється проникненням в неїіншомовних термінів, тому викладач має постійно розширяти свій словниковийзапас.
Мовна культура,як вже зазначалось, передбачає володіння іноземними мовами. Тому викладач маєне тільки гарно володіти іноземною мовою, але й залучати іноземні джерела принаписанні навчального курсу, при необхідності вміти читати іноземною мовою(англійською) курси для іноземних студентів. До то ж знання викладачамиіноземних мов наближає рівень нашої освіти до європейського.
Особливо важливоює вдосконалення педагогом своїх комунікативних навичок. Одного досвіду тутзамало. Оволодіння педагогом високою культурою педагогічного спілкуванняпотребує глибокого і всебічного вивчення психології спілкування. Література з психологіїспілкування постійно оновлюється і пропонує ефективні моделі розвиткукомунікативних здібностей. Окрім того удосконалення мовної культури викладачапотребує постійної, регулярної інтелектуальної і моральної підготовки.
Висновки
В умовах модернізаціївищої освіти триває пошук парадигми навчання, що відповідала б новим умовам ісвітовим стандартам. Тому очевидною є необхідність створеннянауково-гуманістичної системи навчання, обов’язковим компонентом якої має бутимовленнєва культура, володіння основами успішної комунікації. Формуваннякомунікативно-риторичної компетенції спеціалістів для сфери підвищеноїмовленнєвої відповідальності, тобто майбутньої еліти суспільства, необхідновибудовувати концептуально й системно. Отже, серед багатьох названих підходів іуявлень про сучасного ідеального педагога помітно виділяється ще одна грань –педагог як особистість риторична. Вищою формою вираження мовленнєвої(комунікативної) й риторичної особистостей буде їх реалізація згідно звимогами, що пред’являються ідеальній мовленнєвій поведінці. Відповідно, вищоюформою вираження мовленнєвої (комунікативної) особистості є мовленнєвий(комунікативний) ідеал, а риторичної – риторичний ідеал. Під мовленнєвим, чикомунікативним, ідеалом будемо розуміти ідеальний зразок мовленнєвої поведінкиособистості, що склалася для інституційного типу дискурсу (педагогічний,медичний, політичний та ін.). Мовленнєвий ідеал є певним уявленням мовленнєвоїособистості про те, чому вона повинна відповідати в суспільних оцінках і уявленнях.Велике значення для процесу підготовки сучасного вчителя мають, на наш погляд,античні риторичні традиції, давньоукраїнський ідеал мовленнєвої поведінки,кращі риторичні зразки публічних виступів педагогів, учених, духовенства,надбання сучасних риторичних шкіл тощо. Заслуговує на увагу підхід А.К.Михальської до поняття риторичного ідеалу як ключового феномена зкультурологічної точки зору, концептуальне бачення підготовки педагога-оратора,представлене у працях Г.М. Сагач; змістове наповнення поняття «риторичнийідеал» у дослідженні М.С. Хлєбникової, основні вимоги до промовців, розробленіукраїнськими вченими (Л.І. Мацько, О.М. Мацько) тощо. Модель мовно-риторичноїособистості вчителя ми розглядаємо не як певний шаблон, під який потрібнопідганяти всіх, хто оволодіває цією спеціальністю, а як зразок, еталон, доякого потрібно прагнути. Необхідно зауважити, що модель спеціаліста повиннамістити насамперед обов’язкові компоненти, тобто такі якості особистості, безяких не може відбутися спеціаліст. У складі такої моделі невід’ємнимкомпонентом повинна бути професіограма оратора, тобто характеристика«професійних якостей, природних даних оратора, набір необхідних і достатніхякостей особистості, навичок, знань і умінь» [5, 348]. Риторичні знання івміння, досконале володіння мовленнєвою стратегією і тактикою, уміння керуватикомунікативним процесом і здійснювати бажаний вплив на учнівську аудиторіюсприятимуть оптимізації й ефективності навчального процесу, посиленнюпізнавального інтересу до будь-якої проблеми, значно полегшать процес адаптаціїмолодого педагога в колективі тощо. До уваги беремо також те, що у зв’язку зпублічністю педагогічної професії учитель школи й викладач вищого навчальногозакладу є носіями і хранителями елітарної мовленнєвої культури, яка повиннабути зразком для учнів і мовленнєвим ідеалом у їх самостійній мовленнєтворчійдіяльності. Як свідчить аналіз багатовікового досвіду, на процес формуванняідеалу сучасного вчителя впливають культурно-історичні традиції, педагогічнийдосвід, процеси реформування й модернізації освітньої галузі, запитисуспільства. Таким чином, сучасний педагог має бути громадянином-патріотом,мовною особистістю елітарного типу, професіоналом, гарним оратором,інтелігентною сучасною людиною. Аналітики переконані, що ріст економічного йсоціального благоустрою починається з реформ в освіті й упорядкуваннімовленнєвих комунікацій. У зв’язку з цим особливу актуальність у сфері вищоїпедагогічної освіти набуває питання риторичної компетентності майбутньоговикладача. Більш глибокого дослідження в руслі цієї проблеми потребує риторичнакультура вчителя, формування жанрово-стилістичних умінь та дослідженняособливостей мовлення носія мовленнєвої культури.
Окрім того,значна увага має приділятись формуванню мовної культури викладача вищої школи збоку вищого навчального закладу, а також невід’ємне місце в цьому процесі маєзаймати самопідготовка викладача.
Списоквикористаної літератури
1. Маловідоміпершоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.): Хрестоматія/ Упоряд.: Л.Д. Березівська та ін… – К.: Науковий світ, 2003. – 418 с.
2. СухомлинськийВ.О. Вибрані твори в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 4. – 637 с.
3. СухомлинськийВ.О. Вибрані твори в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 2. – 670 с.
4. МацькоЛ.І., Мацько О.М. Риторика: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 311с.
5. СагачГ.М. Золотослів: Навчальний посібник для середніх і вищих начальних закладів. –К.: Райдуга, 1993. – 378 с.