МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
«Науковаорганізація праці в дослідницькій діяльності»
Київ 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Особливості творчої працідослідника
2. Наукова організація праці а дослідницькійдіяльності
3. Етичні норми і цінності науки
Література
ВСТУП
Ефективністьпраці в науковій діяльності залежить від моральних, вольових і якісниххарактеристик працівника, його інтелектуального рівня. Останнє особливо важливоу творчій праці науково-дослідницької діяльності. Найважливішими особливостямисучасних наукових досліджень, що впливають на ефективність наукової праці, єтакі:
-ймовірнісний характер їхніх результатів, тому дослідник повинен матиморальні якості ( організованість, наполегливість, твердість);
-унікальність, яка обмежує застосування типових методик і рішень, навідміну від матеріального виробництва;
-складність і комплектність, які підвищують вимоги до наукових працівниківу кооперації праці, що насамперед стосується економічного аспекту проблеми, якавивчається. Це потребує не тільки розширення економічного світогляду дослідникаіншої галузі, а й залучення професійних економістів;
-масштабність і трудомісткість, які потребують вивчення великої кількостіоб’єктів та експериментальної перевірки здобутих результатів;
-зв’язок досліджень з практикою, що закріпляється мірою перетворення наукив безпосередню виробничу силу.
Досвід свідчить, що не кожен спеціаліст, навіть висококваліфікований, маєнахил до виконання наукових досліджень.
1. Особливості творчої праці дослідника
Як вжезгадувалося, підвищення рівня використання наукового потенціалу є одним знайважливіших напрямів підвищення ефективності науки, який залежить відорганізації праці наукових працівників. Раціональна організація працізабезпечує зниження трудових витрат на науку. Найважливішими принципамиорганізації праці в науковій діяльності є наступність, колективність,динамічність, мобільність, самоорганізація, творчий підхід.
Наступність становить взаємозв’язок міжживою працею та працею уречевленою в раніше виконаних дослідженнях. Наука немогла б розвиватися, якби кожний дослідник починав би “з нуля”. Тому ворганізації праці в наукових дослідженнях багато важить вивчення науковоїспадщини попередників.
Колективність праці в науковихдослідженнях зумовлена зростанням спеціалізації працівників, масштабами іскладністю досліджень, розвитком матеріально-технічної бази науки. У сферірозумової праці особливо творчої, спілкування між її учасникамиопосередковується усною мовою і письмово, що знижує швидкість і точністьвзаєморозуміння. Тому виникла потреба згуртування сил багатьох працівниківхоча безпосередній процес творчості має індивідуальний характер. Цясуперечність усувається координуючими впливами управління науковимидослідженнями (консультаціями, колективними обговореннями програм робіт,координаційними нарадами, регулярним формальним і неформальним спілкуванням таін.). Колективізм, що застосовується у більшості галузей науки, ґрунтується нафункціональному розподілі праці, за якого окремі функції закріплюються зарізними працівниками (організаторами, координаторами, інформаторами,експериментаторами тощо).
До оптимальноїорганізації колективної праці входить також кооперування поєднаннярізноманітних демографічних і психологічних типів, «генераторів» ідейз виконавцями, сміливих з обережними, ініціативних — з більш самокритичнимитощо. І тут необхідно враховувати психологічну сумісність працівників.
Динамічність організаційних форм праці унаукових дослідженнях визначається тим, що в умовах прискорення темпів розвиткунауки змінюються форми розподілу і кооперації праці (розміщення кадрів, рівеньколективності праці, поділ її на етапи, організація робочого місця тощо). Воназумовлює потребу в оперативному забезпеченні координації дії працівників упроцесі досліджень. На основі здобутих результатів до робочих планів і методикивиконання робіт вносять корективи, спрямовані на успішне завершення дослідженьу регламентовані терміни. Мобільність професійної підготовки кадрів полягає вадаптації працівників до зміни функцій, спеціалізації місця роботи, що великоюмірою впливає на організацію праці.
Самоорганізація передбачає комплекс заходівсоціологічного і психофізіологічного характеру, який виконує працівник з метоюпідвищення ефективності досліджень. Наприклад, оскільки сучасні дослідженняпов'язані з опрацюванням цифрової інформації, дослідник повинен виробити в собітакі риси характеру, як зосередженість, уважність, аналітичність мислення, щодає змогу критично оцінювати результати виконаних робіт. Велику користь можепринести і самонормування праці, яке полягає у визначенні щоденної норми, якудослідник встановлює для себе особисто, наприклад норма написання текстовогоматеріалу (8-10 сторінок, 4-5 аналітичних таблиць, реферування 70-80сторінок літературних джерел тощо).
Творчий підхід ґрунтується на вивченні таузагальненні досягнень, що є в цій галузі знань, критичному осмисленні їх істворенні нових концепцій. Спрямований він на виробництво нових знань і,зокрема, на пізнання об'єктивних законів і тенденцій розвитку явищ, що даютьзмогу вирішувати нові науково-теоретичні і науково практичні проблеми.
Науково-досліднийпроцес взагалі це система, яка функціонує з використанням матеріальних,трудових та інтелектуальних цінностей. Тому, як і кожна система,науково-дослідний процес має бути раціонально організований, тобто всі елементисистеми упорядковані, приведені у системний взаємозв'язок, зумовлений цільовоюфункцією.
Організація якзмістове поняття передбачає упорядкованість, взаємодію окремих елементів, щоперебувають у функціональній залежності. Організаційні принципинауково-дослідного процесу тривалий час ґрунтувалися на практичному досвідіпрацівників, зайнятих виконанням наукових досліджень.
2. Науковаорганізація праці в дослідницькій діяльності
Науковаорганізація науково дослідного процесу виникла у зв'язку з потребою координаціїі взаємозв'язку дослідної роботи великих колективів. Слід зазначити, що прийомиорганізації, які ґрунтуються на практичному досвіді керівника досліджень, незабезпечують оптимальності в умовах ринкових відносин.
Науковаорганізація праці (НОП) у науково-дослідному процесі — це система заходів,спрямованих на вдосконалення методів і умов інтелектуальної праці, збереженняздоров'я працівників на основі новітніх досягнень науки і техніки, щозабезпечують найбільшу ефективність за найменших витрат розумової праці.
Основнимизавданнями НОП є поєднання в єдиному процесі техніки та інтелектуальнихможливостей науковців, забезпечення найбільшої ефективності використання трудових,матеріальних та інтелектуальних ресурсів метою підвищення ефективності їхньоїпраці. Тому НОП має сприяти створенню таких умов праці, які забезпечували бзбереження здоров'я і працездатності людини.
Науковаорганізація праці як система складається з таких взаємопов’язаних елементів:організації трудових процесів і робочих місць, забезпечення сприятливих умовпраці, організації праці з функціонального обслуговування робочих місць,нормування і матеріального стимулювання, розвитку творчих здібностей працівників.Без узагальнення заходів НОП неможливо правильно вирішувати питання структури ічисельності наукового персоналу, планування роботи ритмічного завантаженняпрацівників.
Нормуванняінтелектуальної праці науковців передбачає вивчення мети та об’єктів нормування,способів роботи та умов праці, класифікацію витрат часу та операцій, вибіроб’єктів і методу спостереження проведення спостережень і опрацювання даних,визначення трудомісткості праці окремого фахівця.
Розвиток творчихздібностей передбачає систематичну роботу науковців з вивчення передовогодосвіду в обраній галузі діяльності, проведення науково-практичних семінарів,популяризації праці науковців, обов’язкове підвищення кваліфікації їх черезкожні п'ять років і отримання ліцензії на право виконання науково досліднихробіт.
Організаціяобслуговування науково-дослідного процесу містить технічну оснащеність засобамипраці створення умов НОП на робочих місцях, обслуговування робочих місць,забезпеченість засобами зв’язку для збирання інформації, технічну безпеку,профтехсанітарію науковців тощо.
Організаціяколективної праці в дослідженнях, що провадяться в науково-дослідних установах,науково-виробничих організаціях, лабораторіях, пов'язана з упорядкуваннямтрудових процесів і впровадженням планів НОП. Плани НОП у колективах, зайнятихдослідницькою діяльністю містять організацію трудових процесів і робочих місць,забезпечення сприятливих умов праці; організацію праці за функціональнимобслуговуванням робочих місць; нормування і матеріальне стимулювання; розвитоктворчих здібностей і суспільної активності працівників.
У колективах,зайнятих науковими дослідженнями, є багато спільного з організацією будь-якоїсуспільної праці. Водночас існують деякі особливості її інтенсифікації, якіполягають у нормування праці працівників, зайнятих дослідницькою діяльністю.Вивчення практики роботи НДІ та інших підрозділів, зайнятих науковимидослідженнями, показало що “генератори” наукових ідей в колективах неперевищують 20% і їхня праця поки що не піддається нормуванню. Працярешти працівників, зайнятих дослідницькою діяльністю, піддається кількісномувимірюванню, що враховується в плануванні кількості працівників.
Раціональнаорганізація праці в наукових дослідженнях ґрунтується на її плановості, якавтілюється в програмах, попередніх і робочих планах досліджень, індивідуальнихпланах і графіках виконання роботи. Складання програми досліджень, попередньогота робочого плану докладно розглянуто раніше.
Дослідженняпоказали, що впродовж дня працездатність змінюється. Найбільш плідним є такзваний ранковий пояс (з 8 до 15 години), причому максимальна працездатністьприпадає на 10-13 години; потім післяобідній (з 16 до 19 години) і вечірній (з20 до 22 години). Ступінь уваги та ефективності запам’ятовування змінюється в бікзменшення та уповільнення наприкінці кожного поясу. Тому дуже важкий длязапам’ятовування матеріал необхідно вивчати на початку кожного поясу.
На початковійстадії процесу існує період настроювання входження в роботу. Саме в цей часвстановлюються асоціативні зв’язки з раніше виконаними роботами за темою. Щобільшою є звичка до систематичної розумової праці, то коротший період“впрацьовування” і швидше настане найпродуктивніший період – “робочаустановка”.
На продуктивністьрозумової праці негативно впливають чинники, що відволікають, розпорошуютьувагу: шум, розмови, переміщення сторонніх осіб, невміння дослідникасконцентруватися на об’єкті дослідження. Ці чинники треба враховувати ворганізації праці дослідника. Велике значення має також умовний “рефлекс начас”. Тому, приступаючи до роботи, слід якомога точніше визначити її мету,обсяг і термін виконання. Для вироблення “рефлексу на час” необхідносистематично працювати не вичікуючи, коли виникне бажання з’явиться натхнення.
Досліднику,особливо початківцю, необхідно встановити самоконтроль не тільки за обсягомвиконуваної роботи, а й за її новизною. Наприкінці робочого дня сліданалізувати зроблене за день, які нові наукові знання зроблено, з якимитеоріями, концепціями, аксіомами, гіпотезами ознайомлено. Їхня кількістьповинна неухильно переходити в якість знань з досліджуваної проблеми – науковуновизну виконаної роботи. Таким чином відпрацьовується дисципліна ісамодисципліна праці, що є гарантією виконання робіт у встановлений термін.
Велике значеннядля продуктивності розумової праці має звичка до місця роботи, робочаобстановка. До поняття робочої обстановки входить робоче приміщення (кімната,кабінет, лабораторія, бібліотека); робоча зона (письмовий стіл, стілець, шафа,стелаж тощо) і розміщення предметів у ній, температура і вологість повітрянавколишнього середовища, освітлення (природне, штучне); звукове поле (шум,вібрація).
Для забезпеченнястійкої продуктивності розумової праці необхідно чергувати її з виробничимипаузами. Не можна працювати довго без перерви, оскільки це знижує інтерес,призводить до надмірної перевтоми. Можна порадити робити перерви через кожні1-1,5 години роботи, через 3-4 години роботи відпочинок повинен бути тривалим –0,5-1 година. Слід пам’ятати, що відпочинок буває пасивним і активним. Дляпрацівників розумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система(мозок) і органи чуттів. Мозок відпочиває найкраще, коли немає зовнішніхподразників, тобто коли людина спить. Тільки сон є повним відпочинком. Згідно звимогами гігієни сну слід лягати і вставати у чітко визначений час; припинятинапружену розумову працю не менш як за 1,5-2 години до сну.
3. Етичні норми іцінності науки
У науці, як і вбудь якій сфері людської діяльності, взаємини між тими, хто в ній зайнятий, тадії кожного з них підкоряються певній системі етичних норм, які визначають, щоприпустимо, а що вважається неприпустимим для вченого в різних ситуаціях. Цінорми виникають і розвиваються під час розвитку самої науки, вони є результатомсвого роду “історичного відбору”, який зберігає тільки те, що необхідно науціта суспільству на кожному етапі історії.
У нормах науковоїетики знаходять своє відображення, по-перше, загальнолюдські моральнівимоги та заборони, пристосовані для особливостей наукової діяльності.Наприклад, як щось схоже до крадіжки оцінюють у науці плагіат (коли людинавидає за свої наукові ідеї та результати отримані кимось іншим); брехнеювважається свідоме викривлення (фальсифікація) даних експерименту.
По друге, етичні норми наукиутверджують і захищають специфічні, характерні саме для науки цінності. Першоюз поміж них є безкорисний пошук і доведення істини. Широковідомі наприкладслова Аристотеля «Платон мені друг, але істина дорожча”, сенс яких в тому,що у своєму прагненні до істини вчений не повинен рахуватися ні з власнимисимпатіями та антипатіями, ні з будь-якими іншими зовнішніми обставинами.Історія науки, як і історія людства, із вдячністю пам’ятає імена подвижників,які не зрікалися своїх поглядів перед лицем найтяжчих випробувань і навітьсамої смерті.
Норми науковоїетики зрідка формулюються у вигляді спеціальних законів і кодексів, зазвичайвони передаються молодим дослідникам від їхніх вчителів і попередників. Однакспеціалісти в галузі філософії та соціології науки займаються виявленням описомта аналізом цих норм. На сучасному етапі виділяються чотири основоположніцінності науки.
Перша з нихуніверсалізм — це впевненість у тому, що природні явища, що вивчаються наукою,усюди протікають однаково і що істинність наукових тверджень повиннаоцінюватися незалежно від віку статі, раси, авторитету, титулів і звань тих,хто їх формулює. Таким чином, універсалізм стверджує, що висновки відомоговченого повинні підлягати не менш ретельній перевірці та критиці, ніжрезультати його молодого колеги.
Друга цінність –спільність володіння – вимагає, щоб наукове знання вільно ставалозагальнолюдським надбанням. Той, хто вперше отримав його, не може монопольноволодіти ним. Оприлюднюючи результати дослідження, вчений не тільки доводитьсвій пріоритет і виносить отриманий результат на суд критики, але й робить йоговідкритим для подальшого використання всіма колегами.
Третя цінність –безкорисність, коли первісним стимулом діяльності вченого є пошук істини, вільнийвід міркувань особистої вигоди (слави, грошової винагороди). Визнання івинагорода повинні розглядатися як можливі наслідки наукових досягнень, а не якмета, задля якої провадять дослідження.
Четверта цінність– організований скептицизм: кожен вчений є відповідальним за оцінку якісностітого, що зроблено його колегами і за те, щоб сама оцінка стала загальновідома.Вчений, який спирався у своїй роботі на неправильні дані, запозичені з робітйого колег, не звільняється від відповідальності, тому що він сам не перевіривїхню точність. 3 цієї вимоги випливає, що в науці неприпустимо сліпо довірятисяавторитету попередників, хоч би якому високому. У науковій діяльності однаковонеобхідні і повага до того, що зробили інші вчені, і критичне ставлення до їхніхpeзультатів. Більше того, вчений повинен не тільки мужньо обстоювати своїнаукові погляди, використовуючи для цього всі доступні йому засоби логічної таемпіричної аргументації, але й мужньо відмовитися від цих поглядів, якщо будедоведено їхню хибність.
Окремі порушенняетичних норм науки хоча й можуть зумовити деякі труднощі в розвитку тієї чиіншої галузі знань, загалом усе ж приносять більше неприємностей самомупорушнику, ніж науці в цілому. Однак коли такі порушення набувають масовогохарактеру, під загрозою опиняється вже сама наука. Тому наукова спільнота прямозацікавлена в збереженні клімату довіри, оскільки без цього був би неможливимподальший розвиток наукових знань, тобто прогрес науки.
Етичні нормиохоплюють різноманітні аспекти діяльності вчених: процеси підготовки йпроведення досліджень, публікації наукових результатів, наукові дискусії, колистикаються різні погляди. У сучасній науці особливої гостроти набули питання,що стосуються не так норм взаємодії членів наукової спільноти, як питаннявзаємин науки і вченого із суспільством. Це коло питань часто визначають якпроблему соціальної відповідальності вченого.
Науково-технічнийпрогрес, як і будь-який історичний розвиток необоротний, і всілякі заклинання зцього приводу не в змозі його зупинити. Єдине, що вони можуть породити, — ценакопичення і закріплення відставання, малорозвиненості суспільства, де такізаклинання набувають ваги. Таким чином, конкретне спрямуваннянауково-технічного прогресу науково-технічні проекти і рішення, що стосуютьсяінтересів сучасних і майбутніх поколінь, — все це потребує широкогодемократичного і водночас компетентного обговорення.
Цим івизначається сьогодні соціальна відповідальність вченого. Досвід історіїпереконує, що знання – це сила, що наука відкриває людині джерело невичерпноїмогутності і влади над природою. Але наслідки науково-технічного прогресубувають дуже серйозними і далеко не завжди сприятливими для людей. Тому,діючи з усвідомленням своєї соціальної відповідальності, вчений повиненвраховувати, всі можливі небажані ефекти, які потенційно закладені врезультатах його досліджень, бо саме він завдяки своїм професійним знаннямнайкраще підготовлений до такого передбачення і може зробити його раніше, ніжбудь-хто інший.
Поряд із цимсоціально відповідальна позиція вченого вимагає, щоб він максимально широко і вдоступних формах сповіщав громадськість про можливі небажані ефекти, про те, якїх можна уникнути ліквідувати або зменшити. Тільки ті науково-технічні рішення,які прийнято на основі достатньо повної інформації, можна вважати в наш чассоціально і морально виправданими. Це й підтверджує величезну роль вчених усучасному світі, бо саме вони володіють тими знаннями і кваліфікацією, якінеобхідні не тільки для прискорення науково-технічного прогресу, а й для того,щоб спрямовувати цей прогрес з максимальною користю для людини і суспільства.
Література
1. Пилюшенко В.Л., Шкрабак И.В. Методология иорганизация научного исследования., 2008. – 285 с.
2. Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е.І. Науковедослідження і організація, методологія, інформаційне забезпечення. Навч.посібник – Київ. Лібра, 2009. – 344 с.
3. Закон України «Про наукову інауково-технічну діяльність» //Відомості Верховної РадиУкраїни.-2007.-№2-3.-с.20.
4. БалабановВ.С., Лясников Н.В., Шеметов В.В. Исследование систем управления: Учеб.пособие. – М.: РАП, 2008. – 124 с.
5. МикашинаЛ.А. Философия науки – М.: ООО «Флинта», 2009. – 463 с.