Зміст
Вступ
1. Бісероплетінняяк вид декоративно-прикладного мистецтва
1.1 Виникнення та розвитокбісероплетіння
1.2 Техніки виконаннябісероплетіння та їх регіональні особливості
1.3 Стан розвитку бісероплетінняв Україні
2. Роль і місцебісероплетіння в становленні особистості учня
2.1 Аналіз шкільних програм іпідручників в контексті ознайомлення учнів з бісероплетінням
2.2 Проект орнаментубісероплетіння
2.3 Альбом зразківбісероплетіння
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
В наші дні все велику популярність отримують прикраси ручної роботи.Круглий або рубаний бісер, стеклярус — ця різноманітність народжує величезнупалітру фактур. Ці вироби виглядають дуже красиво і оригінально. До того жбісероплетіння розвиває фантазію, дозволяє самому створювати схеми і способи виготовленнявиробів.
Всілякі стилі розширюють круг вибору виробів. Романтичний, лаконічний,етнічний, ретро і тому подібне — все це дивні доповнення для будь-якоговбрання, або інтер'єру.
В даний час в світі створена безліч методик і програм, повчальних різнимвидам декоративного мистецтва, так само розроблені дидактичні рекомендації допровидіння цих занять. Але все таки велика кількість питань залишається нерозкритих, вони вимагають детальнішого вивчення.
У педагогічній науці, з практичного боку, існує багато питань, основнісеред них пов'язані з пошуком ефективній методиці формування у школярівзагального прийому при виконанні виробів в техніці бісероплетіння. Вирішеннямцих питань і обумовлена актуальність теми роботи. Одним виглядом вдосконаленняметодик трудового навчання є дослідження по виявленню структури знань і умінь,пов'язаних з ними дій.
Тема дослідження. Формування наочних знань і умінь по бісероплетінню.
Проблема дослідження. Прийом формування у школярів знань і загальногоприйому виконання виробів.
Об'єкт дослідження. Процес формування знань і умінь, учнів, що вчаться,по декоративно прикладному мистецтву в ході гурткових занять по бісероплетінню.
Предмет дослідження. Вміст і методика навчання учнів, що вчаться, техніцібісероплетіння в процесі гурткової роботи.
Мета дослідження. Розробити ефективні методи, вживані в процесі навчаннябісероплетіння на заняттях. Створити ефективніші засоби навчання учнів, щовчаться.
Завдання дослідження:
1. Вивчити і узагальнити досвід з поставленої проблеми дослідження наоснові бібліографічного аналізу.
2. Досліджувати шляхи і засоби вирішення проблеми дослідження.
3. Розробити авторську програму навчання учнів бісероплетінню, щовчаться, в процесі гурткової роботи.
5. Розробити механізм дослідження якості навчання.
6. Виробити статистичну обробку отриманих результатів дослідження.
7. Випробовувати різні навчальні посібники, системи засобів завдання.
8. Розробити творчий проект по декоративно прикладному мистецтву втехніці бісероплетіння.
1. Бісероплетіння як виддекоративно-прикладного мистецтва
1.1 Виникнення та розвиток бісероплетіння
Отже, людивважають, що бісер – це невеличкі або малюсінькі (найчастіше скляні) бусинки знаскрізними отворами, крізь які їх можна нанизувати на дротик, нитку абоволосину. Використовуючи бісер, можна створювати всілякі кольє й намиста,браслети й каблучки, амулети й предмети домашнього побуту; ним прикрашаютьголовні убори й одяг (включаючи царський й патріарший (тобто верховногодухівництва)), роблять іграшки й сувеніри, оздоблюють картини й ікони, а напочатку ХХІ століття з бісеру був створений навіть цілий садок натуральноївеличини.
Отже, за всіхчасів люди високо цінували видатні зовнішні якості бісеру. Усі бачили, що бісер– це дуже гарний, міцний і стійкий матеріал. Тобто: він не псується від часу,як тканина: шовк або вовна, не занадто чутливий до світла, тобто не вигорає таксильно, як папір, тканина або фарба, і не ламається, якщо, звичайно, не пастина бісерних виробах коней або слоників.
А почалося все зізвичайних великих скляних бусинок. Як тільки людство відкрило рецептвиготовлення скла, майстри й майстрині різних народів стали розшивати бусинкамиодяг і робити з них прикраси. Згодом технологія виготовлення бусинускладнювалася, дозволяючи робити бісеринки усе дрібнішими й дрібнішими.Бісеринки-крихітки з'явилися в епоху розквіту славетних венеціанськихмайстерень. Тоді вони досягли такої витонченості, що на кращих стародавніхвишивках ряд бісеринок, що нашивалися на полотно, виявлявся рівним товщиніниточок цього полотна[3, с 26].
Так самовиготовлявся й стеклярус, тільки його, на відміну від бісеру, нарізали недрібно, а залишали скляною трубочкою довжиною три й більше міліметри.
Вчені вважають,що перші бусини вигадали первісні люди багато тисячоліть тому. Свої першіприкраси або обереги вони робили із мушлів молюсків, зубів і кісток тварин,переможених на полюванні, різноманітних камінчиків, перлин, кругляшків ізглини, насіння рослин – чим не бусинки? Усе це нанизувалося на волосся коня абомамонта, міцні травинки або інші природні волокна...
Отже,батьківщиною бісеру прийнято вважати Древній Єгипет, де протягом багатьохсторіч із непрозорого скла виготовляли штучні бусинки. По-арабськи вониназивалися «бусра» (у множині «бусер»), звідси й з'явиласяйого нинішня назва.
Відомо, що вжебіля п'яти тисяч років тому серед єгиптян було багато видатних майстрів, якізуміли подружитися з каменем і розгадати безліч його секретів. Вони займалисяогранюванням, поліруванням і свердлінням аметисту, гранату й інших каменів. Цезаняття стало дуже популярним не тільки в Єгипті, але й ще в одній колисцілюдської цивілізації – Месопотамії. Тут ляпіс-лазур (як називали лазурит)перероблявся в бусинки круглої й циліндричної форми. Тоді ж став відомий ібісер з обпаленого піску, що вироблявся з добавками жирної глини. Такомупрадідові сучасного бісеру дали назву «фаянсовий». Власники прикрасіз такого бісеру були щасливіші не менш, ніж сучасні модниці. Втім, більшучастину дорогоцінних бісеринок люди присвячували все-таки богам, яких удревньому пантеоні налічувалася не одна сотня.
Скляні бусиближчих до нас століть були знайдені вченими у гробницях древніх єгиптян часів18-ої династії (1580 рік до н.е.). Ці буси були дуже високої якості. Земнівчені погодилися з тим, що єгиптянам знадобилося дуже багато часу, щоб такдобре освоїти технологію виготовлення бусинок і довести її до такоїдосконалості! На думку археологів, єгиптяни вміли робити скляні буси вже зачасів 12-ої династії (2000 рік до н.е.) [8, с 17].
Як видно зархеологічних розкопок, бісеринки-бусинки з Єгипту «розійшлися» повсьому культурному древньому світу. Звичайно, із плином часу, розвитком технікий на догоду вимогам мінливої моди бісер і бусини урізноманітнювалися. Майстризнайшли способи пожвавлювати однотонний фон своїх бусинок орнаментом з різнихпоєднань смужок, зиґзаґів, кілець, кружечків, цяток. До пізніших часів Римськоїімперії, навіть в епоху Меровингів (перша королівська династія у франкськійдержаві (V-VІІІ вв.), походить від легендарного родопочатківця цієї династії –Меровея), єгипетські буси залишаються ходовим товаром, який поширився з Єгиптучерез Массилію (нинішній Марсель) і Ольвію (біля устя Бугу), а пізніше черезАквілею, у найвіддаленіші країни Європи. Так бісер став однією з говірок першоїзагальнолюдської мови спілкування – мови Краси!
З поширеннямкласичної греко-римської культури в Європі скляні заводи з'являються навіть утак званих варварських країнах: у Галлії (нинішня Франція) і Німеччині, депоруч із виробництвом скляного посуду почалося виготовлення дрібних склянихприкрас, намиста, бісеру й імітація (підробка) дорогоцінних каменів.
Широко поширенабула імітація дорогоцінних каменів зі скла, але вже до середини середньовіччябагаті люди й цінителі перестали носити фальшиві коштовності. Тоді кольоровескло стали використовувати в інших цілях: для чудових візантійських,равеннських і раннєвенеціанських кольорових мозаїк та для візантійських іроманських емалей.
Європейські музеїзберігають досить ранні зразки бісеру кінця ХІ – початку ХIII століть, де,поруч із справжніми перлами й коралами, використовувався для вишивки дрібнийшліфований бісер. Особливо часто його можна бачити на церковних вбраннях іреліквіях.
Різні країнисприймали бісер по-різному. Оскільки майстерність вироблення бісеру вимагалавеликої тонкості й уміння, вона не прищепилося в тих країнах, які краще вмілицінувати важкий гострий меч і відвагу. Якісний гарний бісер приходив тудизвідкись ззовні. Секрети його виробництва були осягнуті не в Німеччині йГаллії, а в більш чуйній і артистично розвинутій Візантії. Спадкоємиця східноїчастини Римської імперії увібрала й переосмислила майстерність і досягненнянародів Середземномор'я, древню мудрість Сходу, вплинула на культурний ідуховний розвиток всієї європейської цивілізації й багатьох сусідніх народів.
Вважається, що уВізантію рецепт виробництва бісеру прийшов від еллінів, а вже звідтіля – до щемолодої Венеції. Венеція – батьківщина багатьох великих художників іскульпторів, тонких цінителів краси – сприйняла появу нового мистецтва дужетепло й навіть захоплено! Тут скляне мистецтво оселилося на цілі сторіччя, незнаючи суперників. Венеціанський бісер, ці «piccoli lavori di vetro»,наводнив собою весь світ, приносячи колосальні прибутки Венеціанськійреспубліці[3, с 18].
1.2 Техніки виконання бісероплетіння та їх регіональні особливості
У 1000-ому році уВенеції вже розміщалися розвинені скляні заводи. Мозаїки собору Св. Марка, щопочав споруджуватися приблизно в цей час, указують на існування дуже розвиненоїскляної справи. Зберігся указ від 1221 року вищого керівного органу Венеції –Ради – про перенесення всіх скляних майстерень із самого міста Венеція насусідній острів Мурано. Цей захід був викликаний міркуваннями пожежної безпеки;одним лише бісерщикам дозволялося на деякий час залишитися в самій Венеції, алез певними застереженнями: вони повинні були селитися на певній відстані одинвід іншого.
Корпораціясклярів розділялася за спеціальностями. Майстри «Yerixelli» робилибусини, бісер та інші дрібні речі: скляні ґудзики або заголовні букв, якіпризначалися для розфарбування.
До речі, підробкадорогоцінних каменів, настільки поширена в Німеччині, багатьма указамивенеціанського уряду суворо переслідувалася. У Венеції вміли цінувати дійснопрекрасне! Пізніше майстри-бісерщики спеціалізувалися на виробленні того чиіншого сорту бісеру. У майстернях Мурано склалася згодом своя класифікація цихсортів. Вище було згадано про знаменитий «Millefiori» – наслідуванняОлександрійського строкатого намиста; ще в переліку бісерного виробництвазначилися: «Arte del margaritaio» – масивні тверді намиста й бісер; «Lavoriminuti a ferraza» – дрібний бісер; «Lavori grossi a spiedo» –великий бісер; «Arte del perlaio» – дуті намиста й бісер, і ще багаточого іншого[14, с 56].
Вироби Мурано зайнялизначне місце в торгівлі Венеції, приносячи величезні доходи. На відміну відгномів, венеціанці вимінювали за свій бісер прянощі, тканини, золото. Навіть уважкодоступні місця африканських пустель проникав венеціанський бісер; вінвикористовувався в тубільців замість монет.
Венеція ревнооберігала секрети скляного виробництва. З 1275 року під погрозою конфіскації(вилучення всього майна) заборонявся вивіз із Венеції скла незакінченоїобробки, сирих матеріалів, які входять до складу скла і навіть розбитогоскляного посуду, щоб не дати можливості аналізувати його склад. Імена митецькихмайстрів-склярів стають знаменитими і доходять навіть до наших днів. У першійполовині ХІІІ століття славилися майстри Матео й Ніколо. У 1490 році Сенатставить скляне виробництво під особливу охорону Ради Десяти. Робиться всеможливе, щоб утримати у Венеції майстрів, не допустити їхнього виїзду в чужікраї. Їм надаються привілеї зовсім виняткові в суворо-аристократичній Венеції:у 1376 році Сенат видає указ, згідно з яким патрицієві дозволяється женитися надочці скляра, і діти його визнаються шляхетними патриціями.
Син знаменитогобісерного майстра Ніколо, сміливий мореходець Марко Поло, зрозумів, якийвеличезний успіх у міновій торгівлі можуть мати скляні намиста й бісер у тубільцівтропічних країн. Він барвисто описав це у своїх оповіданнях. Звичайно,тубільцям кольоровий іскристий бісер і бусини здавалися справжнім дивом[14, с26].
Відкриття Америкинадзвичайно сприяло розквіту бісерної справи, тому що тубільці Америки виявилисянайзавзятішими прихильниками бісеру й намиста. Ніколи виробництво не відчувалотакого підйому, як наприкінці ХV й початку ХVI століть. Не треба, звичайно,думати, що тільки тубільці були шанувальниками венеціанських бісерщиків.Величезний збут ішов у Європу. На ярмарках і торгівельних рядах всіхєвропейських держав Венеціанський бісер займав почесне місце й швидкорозкуповувався. Бували навіть спеціально-бісерні ярмарки. Є документальнісвідчення, що в місті Нюренберзі знаходився постійний склад венеціанськогобісеру, і, звичайно, приклад цього міста не був поодиноким.
Художнєуподобання до бісерних прикрас трималося дуже довго, навіть коли зірка Венеціївже стала бліднути. Воно проникало в усі шари суспільства, його можна булозустріти як у народному одязі, костюмі провінцій, так і в убранні придворноїзнаті. Деякі бісерні убори були приурочені навіть до певних подій. МандрівникКейслер, що відвідав Італію в першій половині ХVIII століття, розповідав, щогенуезські дівчата були на погребальних торжествах в головних уборах, низанихіз чорного шліфованого бісеру різних сортів і форм. Класифікація цих сортів, щобула укладена в майстеренях Мурано, дотримувалася не дуже суворо, тому увиробах, особливо намистах і чітках, бісер і бусини постійно змішувалися навітьіз справжніми дорогоцінними каменями.
У 1649 роціякийсь Джіованні Менардо почав бісерну справу в місті Ампеццо; у Флоренціювиселився у 1754 році Антоніо Вістозі. Імператор Леопольд I викликав у Віденьмайстра П'єтро-де-Веторе. Республіка не зупинилася перед такою мірою, якпосилка слідом за втікачами найманих убивць. І Веторе, і Вістозі – обоєзакінчили життя від удару таємничої руки, направленої з покинутої нимибатьківщини. Але конкуренція нестримно розвивалася й попит на венеціанськийбісер починав поступово зменшуватися, хоча там, у центрі виробництва, робилисявсілякі спроби перевершити конкурентів. Так, наприкінці ХVШ століття братиБертоліні й Вітторе Местре вдосконалили нову манеру прикрашати скляну масуметалевими протримками. У ту ж епоху майстерні Мурано виготовляють безлічфальшивих перлів за французьким зразком, так званий «Perle false» або«Perle da Murano» – скляні бусинки, які покривали перламутром,добутим з луски рибки-верховодки. Цей винахід виявився особливо згубним длябісеру: він цілком поглинув бісерне виробництво, яке занепадало усе більше йбільше, і якісно, й кількісно. Як сказав мені все той же знайомий гном: «Каменіпочинають підробляти тоді, коли все інше вже давно фальшиве» [14, с 32].
Характерну рисустосунків Венеціанського уряду ХVIII століття й майстрів-склярів відзначив усвоїх мемуарах Казанова: він розповідає, що не безпечно було затриматися вночіна Мурано. Грабежі й навіть убивства, які чинили мешканці цієї колонії склярів,залишалися завжди безкарними, тому що уряд боявся дратувати потрібний йому цех.
Аленайнебезпечніша суперниця Венеції виросла в Німеччині.
Багато країнпомітили величезний творчий і комерційний потенціал маленьких райдужних бусинокі намагалися прищепити культуру створення бісеру в себе. Серед таких країноднією з перших була Німеччина.
На початку ХVIIIстоліття виникають бісерна справа й вироблення легкого дутого намиста вТюрінгії. На порозі ХХ століття цей промисел перетворився на виробництвоялинкових прикрас зі скла.
Скляневиробництво здавна існувало й у Богемії (теперішня Чехія). Технологіявиготовлення скла, за версією вчених, була запозичена у сусідніх держав, алейого виняткова прозорість, чистота й міцність принесли чеським майстрам славу,яка збереглася й до наших днів. Чехи створили технологію виготовленнятугоплавкого скла, у якому замість соди використовували деревний попіл (поташ).Цей матеріал надавав склу тугоплавкість і чудові оптичні властивості. Але черезвисоку температуру плавлення скло не піддавалося обробці в нагрітому стані.Однак його можна було огранювати, що підсилювало гру світла у виробі. Крімтовстостінних скляних посудин із глибоким огранюванням, гранувалися такожбусини й бісер. Наприкінці XVII – початку ХVIII століття чеське скло було дужепопулярним не тільки в Європі, але й у далеких заморських країнах.
На початку ХVIIIстоліття тут почали робити бісер, який почасти нагадував венеціанський. Порядіз дрібним бісером, богемські фабриканти виробляли й стеклярус, і намиста, іштучні дорогоцінні камені для вишивання.
У другій половиніXIX сторіччя богемський бісер починають виробляти машинним способом, він стаєбільш дешевим, ніж венеціанський, користується великим попитом і проникає в усічастини світу, насичуючи ринки бісерним товаром. Але й Богемії не судилося статиєдиною володаркою всесвітнього бісерного ринку, якою колись була Венеція. Новіконкуренти з'явилися у Франції в області Юри.
1.3 Стан розвитку бісероплетіння в Україні
На територіяхнинішніх України, Росії, Білорусі та декількох сусідніх країн створення йвикористання великого й дрібного намиста процвітало з найдавніших часів. Майженічого не дійшло з тих часів до наших днів, і офіційна історія замовчує процілі століття й тисячоліття давньоруської історії. А тим часом, і нинішнімпоколінням є чому повчитися у предків. Насамперед вони вміли відчувати красу йгармонію навколишнього світу, не відокремлювали себе від неї. Мешкаючи середприроди, вони дружили зі звірами й птахами, рослинами й стихіаліями, намагалисяперебувати в гармонії з усією розмаїтістю існуючих явищ. Вираження зовнішньоїкраси сприймалося ними, як відбиття внутрішньої. Вбрання, прикраси, амулети йобереги лише підкреслювали й підсилювали її.
Наші прабатьки втой час віддавали перевагу живим природним матеріалам і, насамперед, перлам.Цей шляхетний матеріал оспіваний і опоетизований народом настільки, що йогобілизна, матовий, переливчастий блиск залишалися емблемою чистоти й святостінавіть через кілька тисячоліть і в їхніх пра-пра-правнуків.
Ускіфо-сарматську епоху (2-2,5 тисячі років тому) намиста вже широковикористовувалися як народами північних територій, так і племенамиПричорномор'я. А в часи Київської Русі вони й зовсім не були рідкістю. Причомуслов'янські народи були знайомі зі скляними намистом і бісером не тількизавдяки торгівельним стосункам із країнами Близького Сходу й Візантією. Склянінамиста, персні й браслети всіляких форм із непрозорого, напівпрозорого йпрозорого скла різноманітних кольорів (переважно зеленого, жовтого, синього,бузукового й чорного) виготовляли в невеликих місцевих скломайстернях. Великакількість таких виробів і намиста виготовляли Київ, Новгород, Чернігів, Стара Ладога,Біла Вежа, Тмутаракань. [5, с 17]
Виробництво самебісеру з'явилося разом із Візантійськими мозаїчними майстрами, які прийшли наРусь після прийняття християнства. Але внаслідок багатовікової міжусобиці, апотім навали ханських завойовників, ця справа не утрималася, і широкевиробництво скла на Pycі перервалося на багато століть
Перли утворюютьсяв раковинах деяких пластинчато-зябрових або двостулкових молюсків, як морських,так і прісноводних. Цю складну назву люди дали деяким черепашкам-перлинницям.Перли утворюються тими молюсками, які здатні виділяти перламутр. Головну рольтут відіграє зовнішній шар мантії молюска – епітелії. Саме вони виробляють принормальних умовах перламутр, який покриває внутрішню поверхню раковини, а приособливих, анормальних, хворобливих умовах утворюють перли.
Виникненняперлини викликається потраплянням у раковину стороннього тіла, навколо якогопоступово утвориться перлове зерно. Сторонній предмет механічно подразнює своєюприсутністю мантію, і у відповідь вона намагається захиститися від ньогопосиленим відкладенням перламутру, згладжуючи поверхню й зменшуючи тертя.
Якщо перлиниутворюються між мантією (опанчею) і внутрішньою поверхнею раковини, то воничасто зростаються із цією внутрішньою поверхнею, й при цьому виникають такзвані «половинчасті» перлини. Круглі, суцільні зерна перлівутворюються найчастіше всередині тіла молюска й зовсім вільно відділяються віднього.
Зазвичай прийнятовважати, що різниця між перламутром і перлами лише в розташуванні шаріворганічної речовини й вуглекислого вапна: шари в перлах розташовуютьсяконцентрично, а в перламутрі йдуть паралельно. Однак, крім розташування шарів,великий вплив на різницю між речовиною перламутру й перли має та обставина, щоперламутр є нормальним відкладенням, а перлу – відкладенням анормальним, колимолюском витрачається велика кількість речовини, необхідної для самозахисту.[3, с 51]
Різниця між тим,як добували перли древні русичі та їх «цивілізовані» нащадки, полягаєв тому, що люди минулого не вбивали молюска в погоні за перлиною, а, кажучисучасною мовою, витягали з нього хворобливий сторонній предмет.
Гра кольорівперлів залежить від будови перлового зерна. Справа в тому, що перлинискладаються з винятково тонких, концентрично розташованих, листочків, лусочок,пластинок, які щільно зрослися. Залежно від прозорості цих лусочок променісвітла зустрічаються на поверхні перлин, по-різному проникають крізь них іпо-різному відбиваються. У результаті виникає маленьке чудо – так званий «перловийблиск», «глянець» або «перелив».
Втім, тут теж єсвої тонкощі й секрети. Перли, вийняті із раковин, твердіють не відразу, апоступово. І щоб при затвердінні він не псувався, його піддавали так званому «заморюванню».Для цього зерно клали собі до рота, тримали години дві, а після цього перли вмокрій ганчірці «дозрівали» за пазухою, поки остаточно незатвердівали. Звичайно, познайомившись із зовнішнім світом таким чином, перлиназалишалася живою і дружелюбною до людини, не втрачала своєї природної сили,здобувала не тільки найкращі кольори, теплоту й прозорість, але й особливіцілющі властивості.
У давньоруськомумистецтві перли мали дуже широкий вжиток. Велика кількість перлів у ріках іморях послужила основою для його використання в різних областях творчості.
Одним з улюбленихі розповсюджених у слов'ян засобів прикрашання одягу й різних предметів побутубуло шиття, яке досягло зі століттями високої майстерності. Оволодіння ним булопредметом виховання й князівни, і селянської дочки. Саме в цій галузі перлимали найбільше поширення. Так повсюдно виникли й розвилися різні прийоми шиття(гаптування) перлами, яке згодом перетворилося на своєрідне народне мистецтво.[9, с 26]
Шиття перлами – «низання»,«саджання» – є майже винятково жіночим мистецтвом. Якщо в мереживнійсправі іноді зустрічаються суперники в особі чоловіків-мереживників, то вмистецтві низання перлами славиться впродовж багатьох століть саме жіноче вміння.Навіть іноземці, яких не можна було запідозрити у зайвих симпатіях доінородців, й ті відзначали велику майстерність руських жінок шити перлами.
Вишивальниці,іноді самостійно, іноді (у пізніші епохи) по заданих контурах, творили своїшедеври з шовку, золотних ниток, каменів і перлів. Останній накладався зособливим почуттям. Майстрині у своєму шитті й прикрасах, створили цілу галузьнародного мистецтва: мистецтва колективного, яке не знало «шкіл»,керованого лише почуттям краси, гармонії й витонченого художнього смаку.
У побуті перламиприкрашалася головним чином святковий одяг, а в правлячих колах – іповсякденний.
Значення одягу впобуті древньої Русі було дуже велике. Це можна пояснити тим, що виготовленнянавіть простої тканини вимагало дуже багато праці, уміння й часу. Виготовленняж візерункової, розкішної тканини з коштовної пряжі – тонкої вовни, шовку,золотної нитки, – вимагало великої майстерності, що часом переходило умистецтво.
Висока вартістьматеріалу, з якого виготовлявся одяг, і його добротність викликали дбайливевідношення до одягу. Він передавалася, як коштовна річ, у спадщину. Цепрактикувалося й у простого народу, й у знаті.
Головна увагазверталася на матеріал, з якого був виготовлений одяг, і на те, чим він бувприкрашений. Покрій залишався єдиним у всіх шарах суспільства, але одягпростолюдина істотно відрізнявся від одягу знатної людини. Відрізнялася самематеріалом і прикрасою. У народі головним чином побутували тканини домашньоговироблення – з вовни, льну, коноплі.
Багаті верствисуспільства користувалися й вітчизняними тканинами більш тонкого виготовлення,і привізними – золотними, шовковими, вовняними. Одяг, пошитий із цих тканин,часто покривався перловим шиттям. Їм вишивалося все: від головних уборів довзуття – кокошники, коміри, обшлаги, пояси, рукавиці, поділи. При цьомупокритий перлами одяг допомагав людині зберігати своє серце, тіло й дух учистоті й святості, символом чого як і раніше був цей шляхетний матеріал.
Велика кількістьперлів на одязі вражала бувалих іноземців. Вони відзначали: "Є губернії,як, наприклад, Нижегородська, у яких кожна селянка носить на шиї, на головномууборі від 200 до 300, а іноді й до тисячі справжніх перлин". «У всіхжінок, яких я отут бачив, навіть у найбідніших жінок-рибачок, були на шиї принаймні3-4 нитки гарних перлів; у більш заможних буває по 10-12 ниток, і навітьголовні убори вишиті перлами на зразок діадеми. На тутешні купецькі весіллякупчихи приїжджають цілком унизані перлами й дорогоцінним каменінням. Костюм,який коштує 100 000 асигнаціями, вважається у них ні за що».
Перли такожзастосовувалися при створенні намиста, наручних браслетів, перстнів та разків.
І русичі, і їхнінащадки розрізняли поняття «перлина» і «перли». Підостанньою назвою малися на увазі особливої добротності перли. А назва «перлина»– для виділення краси взагалі й винятковості предмета – збереглася вповсякденній мові й дотепер (кажуть, наприклад, «Крим – перлина півдня»).І в стародавності слово «перлинний» позначало найвищу якість предметаабо найвищу цінність: "Єдин же ізронив перлинну душу з хоробра тіла чреззлато ожереліє", – писав автор «Слова об полку Ігоревім». [3, с41]
Не зважаючи надостаток перлів у побуті давньої Русі, він все-таки був у великій ціні, щовидно із приватного згадування про перли як про коштовності, які передаються зроду в рід. Хоча цьому можуть бути й інші пояснення. Адже знаючи ціну справжнімскарбам – красі, чистоті, святості – наші предки могли вкладати їх у своївироби й наказувати своїм дітям зберігати ці святині, передаючи мудрістьпоколінь із роду в рід.
Особлива сферазастосування перлів – релігійна. До нас дійшли свідчення й вироби бісерногомистецтва вже часів після прийняття християнства. Усі ранні роботи минулого абознищені, як язичницькі, або рознизані й використані для створення образів новоївіри.
Найдавнішаписьмова згадка про таке перлинне шиття припадає на X століття. Давньоруськийживопис – фреска, ікона й мозаїка – з XI століття також свідчать про широкезастосування перлового шиття в слов'янському одязі, головних уборах, взутті. Уцеркві Св. Софії в Новгороді, на фресці «Костянтин і Олена» XIIстоліття, бачимо контурні лінії одягу, відтворені перлами, а від початку XVстоліття маємо зображення на фресці Андрія Рубльова (Успенський собор уВолодимирі) «праведних дружин, що йдуть у рай», одяг яких оздобленийперлами.
На куполі соборуСв. Софії, що у Києві, від XI століття з чотирьох мозаїчних фігур архангелівзбереглася лише одна. Одяг цього архангела покритий перлинним шиттям. Лініїодягу святих і німбу низані перлами так само, як і німби над головами іншихперсонажів.
Ченці й чорниці,що присвятили себе богослужінню, відгороджені монастирськими стінами відмирських тривог і суєти, вишивали перлами ікони, обклади, завіси й ризи у славуТого, Хто створив усіх нас. Звичайно ж за чистотою й внутрішнім сіянням,духовністю ці роботи дорівнюють найкращим надбанням людського духу.
Традиція ця буладбайливо пронесена крізь століття смут і потрясінь, пережила всі навали йбратовбивчі війни, часи застою й реформ. І по сьогоднішній день перламиокантовуються церковні атрибути, оздоблення й начиння, а також одягсвященнослужителів і патріархів.
2. Роль і місце бісероплетіння в становленні особистості учня.
2.1 Аналіз шкільних програм і підручників в контексті ознайомлення учнівз бісероплетінням
В даний час актуальною стала проблема збереження культурної і історичноїсамобутності України, національних традицій, непорушних етичних цінностейнароду. Декоративно-прикладне мистецтво органічно увійшло до сучасного побуту іпродовжує розвиватися, зберігаючи національні традиції в цілісності. Вономістить в собі величезний потенціал для освоєння культурної спадщини, оскількидонесло до сьогоднішнього дня практично в неспотвореному вигляді характердуховно-художнього збагнення світу.
У зв'язку з швидким зростанням обсягу знань, збільшенням кількості годиндисциплін гуманітарного і природничонаукового циклу і зниженням пізнавальноїперетворюючої наочно-практичної діяльності учнів, виникає потреба в створеннідодаткових освітніх програм декоративно-прикладної творчості. Такі програмисприяють розвитку інтересу до культури своєї Батьківщини, витоків народноїтворчості, естетичного відношення до дійсності, виховання світогляду,правильного уявлення про взаємозв'язок «Природа — Людина — Наочнесередовище».
Додаткова освітня програма «Бісероплетіння», будучи прикладною,носить практико-орієнтирнний характер і направлена на опанування основнихприйомів бісероплетіння. Навчання за даною програмою створює сприятливі умовидля інтелектуального і духовного виховання особистості, соціально-культурного іпрофесійного самовизначення, розвитку пізнавальної активності і творчоїсамореалізації учнів[9, с 78].
Метою створення даної програми є:
етично-естетичне виховання дітей при навчанні основам бісероплетіння
активізація пізнавальної і творчої діяльності; підготовка до самостійногожиття на сучасному світі, і подальшому професійному самовизначенню.
Завдання:
Освітні — поглиблення і розширення знань про історію і розвиток бісероплетіння,формування знань по основах композиції, кольорознавства і матеріалознавства,освоєння техніки бісероплетіння.
Виховні — становленняінтересу до культури своєї Батьківщини, до витоків народної творчості,виховання естетичного відношення до дійсності, працьовитості, акуратності,посидючості, терпіння, уміння довести почату справу до кінця, взаємодопомогипри виконанні роботи, економічного відношення до використовуваних матеріалів, становленняоснов культури праці.
Що розвивають — розвиток моторних навиків, образного мислення, уваги, фантазії,творчих здібностей, формування естетичного і художнього смаку.
Додаткова освітня програма розроблена на основі типових програм, зврахуванням учбових стандартів загальноосвітніх шкіл України, програмиосвітньої області «Технологія», в якій зовсім не приділяється увагитакому вигляду декоративно-прикладного мистецтва, як бісероплетіння.
Програма, будучи істотним доповненням у вирішенні найважливішихрозвиваючих, виховних і освітніх завдань педагогіки, покликана навчити дітей нелише репродуктивним шляхом освоювати складні трудомісткі прийоми і різнутехніку бісероплетіння, але і спонукати творчу діяльність, направлену напостановку і вирішення проблемних ситуацій при виконанні роботи.
У програмі досліджуються наочні зв'язки з іншими освітніми областями.Так, вивчаючи основи матеріалознавства, учні користуються знаннями, отриманимина уроках природознавства, фізики, хімії. При виконанні схем бісероплетіння,ескізів виробів, роботи над композицією застосовуються знання з областейкреслення, малювання, математики.
Вік тих, що навчаються — 11-14 років. Програма розрахована на 1 рік навчання- 68 годин занять (1 раз в тиждень по 2 години). Програма розрахована нареалізацію в установах додаткової освіти або в позакласній роботізагальноосвітніх шкіл. [9, с 26]
Основний дидактичний принцип — навчання в наочно-практичній діяльності. Впроцесі реалізації програми використовуються всілякі методи навчання:пояснювально-ілюстративний, розповідь, бесіди, робота з книгою, демонстрація,вправа, практичні роботи репродуктивного і творчого характеру, методи мотиваціїі стимулювання, повчального контролю, взаємоконтролю і самоконтролю,пізнавальна гра, проблемно-пошуковий, ситуаційний, екскурсії.
З метою виявлення рівнів навчання пропонується наступна градація:
I рівень — репродуктивний за допомогою педагога;
II рівень — репродуктивний без допомоги педагога;
III рівень — продуктивний;
IV рівень — творчий.
Педагогічний контроль знань, умінь і навиків учнів здійснюється удекілька етапів і передбачає декілька рівнів.
I. Проміжний контроль.
Тестовий контроль, що є перевіркою репродуктивного рівня засвоєннятеоретичних знань з використанням карток-завдань по темах курсу, що вивчається.
Фронтальна і індивідуальна бесіда.
Цифровий, графічний і термінологічний диктанти.
Виконання диференційованих практичних завдань різних рівнів складності.
Вирішення ситуаційних завдань направлених на перевірку уміньвикористовувати придбані знання з практики.
Вирішення кросвордів.
Ігрові форми контролю.
Проміжний контроль передбачає участь в конкурсах і виставкахдекоративно-прикладної творчості різного рівня.
II. Підсумковий контроль
Підсумковий контроль проводиться по сумі показників за весь час навчанняв творчому об'єднанні, а також передбачає виконання комплексної роботи, щовключає виготовлення виробу за єдиною запропонованою схемою і творчу роботу повласних ескізах з використанням різних матеріалів.
Кінцевим результатом виконання програми передбачається вихід учнів на III- IV рівні навчання; участь у виставках, оглядах і конкурсах різних рівнів.
В кінці вивчення курсу " Бісероплетіння" учні повинні знати правилатехніки безпеки, основи композиції і кольорознавства, класифікацію івластивості бісеру, основні прийоми бісероплетіння, умовні позначення,послідовність виготовлення виробів з бісеру, правила відходу і зберіганнявиробів з бісеру; уміти гармонійно поєднувати кольори при виконанні виробів,складати композиції згідно правил, класифікувати бісер формою і колірнимхарактеристикам, правильно користуватися ножицями, голками, шпильками, чітковиконувати основні прийоми бБісероплетіння, вільно користуватися описами ісхемами з журналів і альбомів по бісероплетінню, технологічними для інструкціїкартами і складати робочі малюнки самостійно, виготовляти прикраси, шпильки дляволосся, серветки, квіти, плоскі і об'ємні фігурки тварин з бісеру на основівивчених прийомів, виконувати окремі елементи і збірку виробів, прикріплюватизастібки до прикрас, розраховувати щільність плетіння, зберігати вироби збісеру згідно правил.
Вміст програми
1. Ввідне заняття (2 год.)
Мета і завдання об'єднання. Режим роботи. План занять. Демонстраціявиробів. Історія розвитку бісероплетіння. Сучасні напрями бісероплетіння.Інструменти і матеріали, необхідні для роботи. Організація робочого місця.Правильне положення рук і тулуба під час роботи. Правила техніки безпеки.
2. Плетіння дротом
2.1. Квіти з бісеру (6 год.)
Теоретичні відомості. Основні прийоми бісероплетіння, використовувані длявиготовлення кольорів: паралельне, петельне, голчате плетіння. Комбінуванняприйомів. Техніка виконання серединки, пелюсток, чашолистків, тичинок, листя.Аналіз моделей. Зарисовка схем.
Практична робота. Виконання окремих елементів кольорів. Збірка виробів: брошок,букета квітів. Складання композицій весняних, літніх, осінніх і зимовихбукетів. Підготовка основи декоративного панно: обтягування картону тканиною.Прикріплення елементів композиції до основи. Оформлення кольорами з бісерударунків і інших предметів.
2.2. Об'ємні мініатюрні композиції дротом (14 год.)
Теоретичні відомості. Техніка подвійного з'єднання. Правила виконання об'ємнихмініатюр на дроті. Аналіз зразків. Вибір дроту і бісеру. Колірне рішення.Зарисовка схем виконання об'ємних мініатюр.
Практична робота. Плетіння об'ємних мініатюр на основі вивчених прийомів.Підготовка основи. Складання композиції. Оформлення.
2.3. Плоскі фігурки тварин (6 год.)
Теоретичні відомості. Основні прийоми бісероплетіння, використовувані длявиготовлення фігурок тварин на плоскій основі: паралельне, петельне і голчатеплетіння. Техніка виконання тулуба, крилець, очей, вусиків, лапок. Аналізмоделей. Зарисовка схем.
Практична робота. Виконання окремих елементів на основі вивчених прийомів.Збірка брошок. Підготовка основи для брошок. Складання композиції. Прикріпленняелементів композиції до основи. Оформлення.
2.4. Панно з бісеру із мотивів казок (10 год.)
Теоретичні відомості. Основні прийоми бісероплетіння, використовувані длявиготовлення фігурок казкових героїв: паралельне, петельне, голчате плетіння.Аналіз моделей. Зарисовка схем.
Практична робота. Виконання окремих елементів фігурок казкових героїв. Збіркавиробів. Підготовка основи декоративного панно: обтягування картону тканиною.Складання композиції. Прикріплення елементів композиції до основи. Оформленняпанно.
3. Плетіння на волосінні
3.1. Основні прийоми бісероплетіння (4 год.)
Теоретичні відомості. Ескізи. Робочі малюнки. Традиційні види бісероплетіння. Нанизуванняз бісеру «в одну нитку»: простий ланцюжок, ланцюжок з намистинками,ланцюжок з горбками, ланцюжок з петельками, ланцюжок «зигзаг»,ланцюжок «змійка», ланцюжок квіткою з шести пелюсток, ланцюжокквіткою з восьми пелюсток, ланцюжки «мозаїка», «вісімки», «соти»,ромби, «ліхтарики». Нанизування з бісеру «в дві нитки»:ланцюжок «в хрестик», «колечка». Різні способи плоского іоб'ємного з'єднання ланцюжків «в хрестик». Плетіння на ланцюжок «колечка».Підвіски: бахрома (проста, спіральна), «гілочки», «корали».Плетіння ажурного полотна (сітки) однієї і двома голками. Полотно, «цегельнийстібок», полотно «в хрестик». Ажурна квітка. Кубик з 12-тибісерів. Призначення і послідовність виконання. Умовні позначення. Аналіз ізарисовка простих схем.
Практична робота. Освоєння прийомів бісероплетіння. Вправи по виконанню різних підвісок іїх плетіння до ланцюжків. Виготовлення браслета «ялиночка». Виконанняприкрас для ляльок, брошок, кулонів і брелків в техніці «цегельний стібок».
3.2. Комплект прикрас (12 год.)
Теоретичні відомості. Аналіз зразків прикрас (кольє, браслети, кільця, сережки).Вибір бісеру. Колірне рішення. Види застібок. Зарисовка схем для виконанняприкрас.
Практична робота. Плетіння комплекту прикрас «Рожева фантазія» наоснові вивчених прийомів. Оформлення. Прикріплення застібки.
3.3. Серветка (6 год.)
Теоретичні відомості. Аналіз зразків серветок. Орнамент. Вибір бісеру. Колірнерішення. Послідовність виконання серветки. Зарисовка схем.
Практична робота. Плетіння серветки на основі вивчених прийомів. Збірка іоформлення.
3.4. Пасхальне яйце (6 год.)
Теоретичні відомості. Історичний екскурс. Прийоми бісероплетіння, використовуванідля плетіння пасхальних яєць: полотно, ткацтво, мозаїка, цегельний стібок,полотно «в хрестик», «смужки», ажурне плетіння, «колечка»,вишивка по сітці. Різні варіанти плетіння пасхальних яєць: по секторах, «відверхівки до верхівки»; плетіння двох сфер і з'єднання їх між собою; плетінняцентральної частини, тупого і гострого кінців яйця. Види основи: пап'є-маше,парафінова, дерев'яна. Складання орнаменту. Зарисовка схем. Вибір бісеру.Колірне рішення.
Практична робота. Підготовка основи. Розрахунок щільності плетіння. Плетіння центральноїчастини, тупого і гострого кінців яйця. Плетіння об'ємних прикрас. Прикрасапасхального яйця.
4. Підсумкове заняття (2 год.)
Організація виставки кращих робіт учнів. Обговорення результатіввиставки, підведення підсумків, нагородження.
2.2 Проект орнаменту бісероплетіння
Орнамент (лат. ornamentum — прикраса) — узор, заснований на повторі ічергуванні складових його елементів; призначається для прикраси різнихпредметів (знаряддя і зброя, текстильні вироби, меблі, книги і т. д.),архітектурних споруд (як ззовні, так і в інтер'єрі), творів пластичних мистецтв(головним чином прикладних), у первісних народів також самого людського тіла(розфарбовування, татуїровка). Пов'язаний з поверхнею, яку він прикрашає іорганізовує, орнамент, як правило, виявляє або акцентує архітектоніку предмету,на який він нанесений. Орнамент або оперує відвернутими формами, або стилізуєреальні мотиви, частенько схематизувавши їх до невпізнання.
Походження орнаменту, напевно, невідоме. У нім збережено естетичнеосмислення діяльності людини, що творчо перетворює, упорядковує природу аборелігійного вмісту. У орнаменті, особливо в народній творчості, де він маєнайширше поширення, відобразилося фольклорно-поетичне відношення до світу. Зчасом мотиви втрачали свій первинний сенс, зберігаючи декоративну іархітектонічну виразність. Важливе значення в генезисі і подальшому розвиткуорнаменту мали естетичні суспільні потреби: ритмічна правильність узагальненихмотивів була одним з ранніх способів художнього освоєння світу, що допомагаєосмислити впорядкованість і стрункість дійсності.
Виникнення орнаменту вирушає своїм корінням в глиб століть і, вперше,його сліди збережені в епоху палеоліту. У культурі неоліту орнамент досяг вжевеликої різноманітності форм і став домінувати. З часом орнамент втрачає своєпануюче положення і пізнавальне значення, зберігаючи, проте, за собою важливуроль, що упорядковує і прикрашаючу, в системі пластичної творчості. Кожнаепоха, стиль, національна культура, що послідовно виявилася, виробляли своюсистему; тому орнамент є надійною ознакою приналежності творів до певного часу,народу, країни. [17, с 31]
До однієї із культурних глибин історичної епохи можна віднести кельтськукультуру. Кельтська культура — дивній сплав раннього християнства і язичнихвірувань — остаточно формується до V століття до н.е. Зона її поширення охоплюєШампань, Баварію, Північну Швейцарію, Чехію. Звідси, в V — IV століттях до н.е.починається бурхливе розселення кельтів по просторах Європи. Вони мігрують назахід, до Франції і Бельгії, а звідти до Іспанії і Португалії. Декілька пізнішепочинається виселення кельтів на Британські острови.
На той час кельтська культура і побудова суспільства, а також спосібжиття, закони, бойові звичаї і інше починають сильно нагадувати свої індійськіаналоги. Кельтське образотворче мистецтво стоїть вже дуже далеко відпримітивності, але в той же час сильним чином відрізняється, скажімо, відгрецького мистецтва своєю помітною і явно навмисною і усвідомленоюабстрактністю, парадоксальністю, похмурістю. Практично у всі періоди свогоокремого існування кельти помітно виділялися своєю релігійністю і сакральністю.
Історики і мистецтвознавці відзначають очевидний зв'язок кельтськихорнаментів з орнаментами східних країн (Індії, Тибету) і з узорамислов'янськими.
Древні кельти вірили, що людський дух є часткою світового Духу. Що черезбезліч життів, смертей і відроджень людина проходить шлях до божественної досконалості. Кожна дорога — особливий, кожна дорога — неповторне переплетення подій, доль, випробувань іподолань. Кельтські орнаменти — це символічні карти доріг. Закони кельтівстрого забороняли удосконалювати або міняти ключові деталі орнаментів. [17, с26]
Кожен орнамент складений з окремих вузлів. Кожен вузол створюється зокремої нитки — нитки життя. Нитка життя, нитка орнаменту ніде не уривається,вона переходить з одного елементу в інший, а потім, через безліч переплетень,повертається назад. Це символ безперервності і зв'язку всіх речей у всесвіті.
Не випадково один з самих древніх кельтських символів — це лабіринт,символічне відображення людської дороги. Кельтські лабіринти ведуть до центру — духовного початку, який присутній у всьому. Багато пізніше англійські іірландські ченці використовували такі орнаменти в ранніх християнськихрукописах, вказуючи таким наочним способом дорогу тим, хто йде по духовнійдорозі.
Своїм несподівано раннім розквітом християнське мистецтво в Ірландії і набагатьох британських островах зобов'язано місцевим джерелам. У книжковихілюстраціях переплелися геометричний криволінійний орнамент кельтськогопоходження з німецькими «плетеними» зображеннями (Додаток А, Рис.2.1).
Процес виготовлення.
1. Матеріали:
— щільне сукно
— поліестрові нитки в тонматеріалу або бісеру
— голка для бісеру
— шпильки
— папір
— бісер по вибору
— ножиці
— маркер і крейда
— олівець
— циркуль
2. Підготовка шаблонів.
На папері циркулем проводимо коло, діаметром близько 5,5 см. Усередині малюємо контури майбутнього узору. Вирізуємо шаблони, що вийшли.
3. Прикладаємо шаблон до тканини, приколюємо його шпильками і обводимомаркером або крейдою. Вирізаємо по контуру заготівку з тканини.
4. Пришиваємо шаблон до заготівки. Вишиваємо узор по контуру (Рис 2.2 –2.7).
Сукно — матеріал досить рихлий, і зав'язаний на кінці нитки вузлик можепротягнутися через нього, тому нитку краще всього закріплювати через першубісеринку.
Розташовуйте бісеринки як можна щільніше один до одного. По можливостіробіть одиночні стьобки, краще всього швом «назад голкою» — такнадійніше, і узор буде рівніший.
5. Після закінчення вишивки обережно обірвіть папір, маленькі шматочкивидалите голкою.
6. Після обриву паперу узор буде трохи порушений, його потрібновирівняти. Складете нитку удвічі, закріпите її на тканині і пройдіть через всілінії узору. Не натягуйте нитку дуже сильно, аби не деформувати виріб.
7. Відступивши від краю 2-3 мм, намітьте маркером коло усерединізаготівки. Вишийте по ній ряд окантовки (вона знадобиться для приплетення петельки). Вирівняйте вишивку, якв п. 6.
8. За бажанням можна зашити бісером весь узор або окремі його ділянки (ДодатокА, Рис. 2.8 – 2.12).
Одна половинка кулона готова!
9. Таким же способом виготовте другу половинку кулона.
10. Відзначте крейдою на обох половинках майбутній верх кулона. Складетеобоє сторони кулона «спинкою до спинки».
Складете нитку удвічі, заправте в бісерну голку (повинне вийти близько 1,5 м нитки). Швом зшиваємо обидві половинки кулона.
Виведіть нитку на лицьову поверхню, відступивши від краю 2-3 мм (залежно від міцності тканини — чим міцніше край, тим ближче до нього можна шити). Нанизуємо нанитку 2 бісери, відступите від початку строчки приблизно на ширину одного бісеруі виведіть голку через тканину на лицьову сторону. Не проколюючи тканину щераз, проденьте нитку через останній бісер інанизуємо на неї ще один бісер. Повторите знову, злегка відступивши відостаннього бісеру.
11. Виготовляємо петельку. Складете нитку удвічі, заправте в голку длябісеру. Відзначте нитками 8 бісерів окантовки, закріпите нитку як можна ближчедо крайньої з них (Додаток А, Рис. 2.13 – 2.17).
Виведіть голку близько до крайнього відміченого бісеру, пройдіть в бісер1 з боку бісеру 2, наберіть бісер 9, пройдіть в бісер 2, наберіть бісер 10, пройдітьв бісер 4, наберіть бісер 11, пройдіть в бісер 6, наберіть бісер 12, пройдіть вбісер 8, наберіть бісер 13, пройдіть в бісер 12 і так далі. (Додаток А, Рис. 2.18).
Таким чином, мозаїчним плетінням сплетіть смужку завдовжки 3 см, перегніть її і приплетіть до відповідних шести бісерів окантовки із зворотного боку кулона.
Після приплетення петельки закріпите нитку на тканині,як можна ближче до петельки, введіть голку в тканину близько до вузлика і пройдите кулон наскрізь. Обріжте ниткублизько до поверхні. (Додаток А, Рис. 2.19 – 2.20)
Кулон готовий!
2.3 Альбом зразків бісероплетіння
Північними орнаментами називають орнаменти народів Ямала, такі орнаментивиконують на території Тюменської області: у Ханти-Мансійську іЯмало-Ненецькому автономних округах. Північний орнамент — орнаментгеометричний, виконаний з трикутників, ромбів і чотирикутників. Назвиорнаментам давали по схожості з предметами. Кожен орнамент мав свою назву,наприклад:
«лікоть песця»;
«бічне пристосування для костриці»;
«кінський ніс»;
«качині крила»;
«слід ведмедя» і тд. (Додаток Б).
Більш пізніше з'явився хрестоподібний орнамент у зв'язку із прийняттямхристиянства.
Північні орнаменти використовували:
— у вискоблюванні після бересту. З берести виготовляли коробки, туески, вяких зберігали продукти, збирали ягоди, робили люльки, табакерки, піхви дляножів. Орнаменти вискоблювали прямо після бересту. У різьбленні по дереву ікісті. З дерева виготовляли посуд, чашки, табакерки, які прикрашалисяорнаментом. Використовували найчастіше березу, модрину, осику, кедр;
— у різьбленні по кісті використовували ріг оленя, лося, корови, кістьмамонта. Орнамент був таким же, як по дереву;
— у хутряній мозаїці: у хутряних жіночих шубах, взутті, сумках длязберігання одягу і швацького приладдя. Для орнаментації хутряних виробів,застосовувалося хутро двох кольорів — темного і світлого. Пізніше з'явилисябурки, на яких виконували орнамент з хутряної мозаїки або шиття і плетіннябісером;
— у аплікації з сукна і хутра. Орнаментували жіночі плаття, халати,чоловічі сорочки. Для виготовлення узору брали смужку тканини, наживляли її довиробу. Потім один край через певні проміжки надрізали. Далі краї отриманихвідрізків підгинали і пришивали через край;
— у вишивці. У плетінні бісером. Вишивку наносили на кокетку, комір,планку. Різновидом вишивки було шиття бісером по тканині. Відомо два способиплетіння з бісеру: ажурна сітка і нашивання бісеру на тканину. В даний час збісеру плетуть невеликі серветки, гаманці, підвіски, обідки, пояси. Різні за формою і розмірому,колориту, орнаментальні мотиви і прикраси додавали святковість одягу,розкривали неповторний талант, смак і майстерність їх творців. Майстрині плели з бісеру коміри, нагрудніприкраси. На півночі бісер з'явився з появою купців — скупників хутровини.Прикраси з дрібних намист і бісеру збереглися в місцевого населення Сибіру,Крайньої Півночі, Далекого Сходу. Тут виготовляють орнаментальні смужки длябурок, для плаття: манжет і комірів, планки і Подолу, плетуть гаманці ібраслети, пояси і обідки (Додаток В).
Висновки
Важливим завданням у нових програмах є перерозподілнавчального матеріалу між класами у зв’язку з реформуванням середньоїзагальноосвітньої школи, її переходом до 12-річного циклу навчання.
У школі поважно створити атмосферу інтересу до знань, прагнення шукати,досліджувати, творити, вносити технічну кмітливість. Тому необхідно направлятипедагогічний колектив на пошуки найрізноманітніших шляхів і прийомів підтримкитворчих інтересів що вчаться у будь-якому вигляді їх діяльності, будь-якомунапрямі. У організації процесу учення пропонується всемірно різноманітитисамостійну роботу учнів, постійно удосконалювати способи їх творчої діяльності.
Фантазія, наука, праця і талант зливаються в один потік, що несе з собоюневичерпні можливості розвитку творчості. І батькам немає підстави боятисябурхливого розквіту у підлітків фантазії. Треба лише, аби вона завжди зберігалазіткнення з життям, аби вона залишалася «поштовхом до роботи».
Кожен володіє здатністю логічно мислити і застосовувати її постійно, алелише небагато стають фахівцями з логіки або вдалими теоретиками. Тому педагогповинен набудовуватися і поводитися так, ніби весь клас складається зпотенційних творців.
Список використаної літератури
1. Эрдман О.М.Использование народного декоративно-прикладного искусства как носителянациональной традиции в освоении школьниками культурного наследия своегонарода. // Социально-психологические проблемы ментальности. Материалы научнойконференции Смоленск, 1996
2. Конышева Н.М.Методика трудового обучения младших школьников. Основы дизайнообразования. –М., 1999.
3. Стебунова С.Ф.Комплексная программа «Культура быта». // В помощь учителюhttp://center.fio.ru/som/items.asp?id=10001621
4. Стебунова С.Ф. Оработе творческого объединения «Культура быта» на Станции юныхтехников ЦДО «Созвездие» г.Воронежа. // Всероссийский августовскийИнтернет-педсовет 2004г.pedsovet.alledu.ru/files0/files1/files853/files856/docs/kb.ppt
5. Волкова Н.Г. Педагогіка: Посібник для студентіввищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. –576 с.
6. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка.Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене, 2001 р. – 608 с.
7. Педагогіка. Навчальний посібник. –Харків, ТОВ «Одіссей», 2003. – 352 с.
8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальнийпосібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничийцентр «Академія», 2000. – 544 с.
9. Андреев В.И. Педагогика творческого саморазвития, книга 1. – Казанскийуниверситет, 1996.
10. Андрианов П.Н. Техническое творчество учащихся. – М.: «Просвещение»,1986.
11. Волков И.П. Учим творчеству. // Педагогический поиск. – М.: «Педагогика»,1987. – С. 101-140.
12. Выгонов В.В. Практикум по трудовому обучению: Учеб.пособие для студ.- М.: Академия, 1999.- 256с:
13. Гомырина Т.А. Развитие творческих способностей первоклассников на урокаххудожественного труда. — М.: ВЧГК «Русский Центр». — 2003
14. Кругликов Г.И. Методика преподавания технологии с практикумом: Учеб.пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений — М.: изд. центр «Академия»,2002. – 480с.
15. Кузнецов В.В. Введение в профессионально-педагогическую специальность. –М.: «Академия», 2007.
16. Левин В.И. Воспитание творчества — Томск: Пеленг, 1993.
17. Марченко А.В. Настольная книга учителя технологии. – М.: «Астрель»,2005.
18. Технология.Учебник для учащихся 11 класса общеобразовательной школы./ Под ред. В.Д.Симоненко. – М.: «Вентана-Граф», 2000.
Додаток А
/>
Рис. 2.1
/>
Рис. 2.1.1
/>
Рис. 2.1.2
/>
Рис. 2.1.3
/>
Рис 2.2
/>
Рис. 2.3
/>
Рис. 2.4
/>
Рис.2.5
/>
Рис. 2.6
/>
Рис.2.7
/>
Рис. 2.8
/>
Рис. 2.9
/>
Рис. 2.10
/>
Рис. 2.11
/>
Рис. 2.12
/>
Рис. 2.13
/>
Рис. 2.14
/>
Рис. 2.15
/>
Рис. 2.16
/>
Рис. 2.17
/>
Рис. 2.18
/>
Рис. 2.19
/>
Рис. 2.20
Додаток Б
/>
Додаток В
/>
/>
/>
/>
/>
/>
/>
/>
/>
/>