ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Естетичне виховання молодшихшколярів як психолого-педагогічна проблема
1.1 Поняття тапедагогічний зміст естетичного виховання
1.2 Педагогічніумови реалізації завдань естетичного виховання
Розділ ІІ. Дослідження особливостейестетичного виховання учнів початкових класів засобами живопису
2.1 Твориживопису як засіб естетичного виховання молодших школярів
2.2 Методика експериментальногодослідження
2.3 Аналіз результатівекспериментального дослідження
Висновки Список використаної літератури
Вступ
Глобалізація як провіднаознака сучасності та соціокультурні процеси в Україні, що формуються на ґрунтібагатовікових вітчизняних традицій і в загальному контексті європейської тасвітової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські фундаментальнідемократичні цінності громадянського суспільства зумовлюють необхідністьпереосмислення концептуальних засад художньо-естетичного виховання школярів.Нові тенденції розвитку культури інформаційного суспільства, пов'язані зглобальним поширенням мистецтва, не можуть не впливати на систему освіти та виховання,яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умови і потреби.
Естетичне ставленняшколярів до світу, до різних видів мистецтва формується переважно під впливомстихійних факторів соціального оточення, зокрема творів образотворчогомистецтва, які посідають занадто скромне місце в загальноосвітніх навчальнихзакладах. Тому шкільна освіта у відриві від усієї системи позаурочної тапозашкільної виховної роботи об'єктивно не може реалізувати необхідний комплекскультуротворчих функцій, притаманних мистецтву [3, 25].
Сьогодні набуває всебільшого визнання розуміння того, що реальність світу створюється багатьмаголосами культур із власними дискурсами. Для нового імовірнісного стилюмислення характерне прийняття культурної різноманітності, «консенсусноїабо соціальної раціональності», яка виникає в результаті обговореннярізноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних перспектив.
Мистецька спадщина,акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає цінніснеставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона єефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянськоїпозиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей імолоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образноїмови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, даютьзмогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулогоі сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовнийсвіт, його унікальність і самобутність [31, 22].
Естетика в педагогічному відношенні належить до понятьбагатопланових. Тому й естетичним вихованням називається цілеспрямованеформування естетичного ставлення до життя, праці, громадської діяльності, природи,мистецтва, особистої поведінки.
А естетичне виховання в початковій. школі трактується як цілеспрямований,організований процес формування у дітей розвиненої естетичної свідомості,художньо-естетичного смаку, здатності сприймати, творити й цінити прекрасне,поводитись культурно, ґречно і достойно [8, 64].
Систематичний естетичний вплив на учнів у початковій школі сприяєформуванню в них естетичних почуттів, смаків, поглядів і художніх здібностей,вміння здійснювати це практично.
Таким чином, в естетичному вихованні помітно виділяється великапедагогічна місія мистецтва. І це закономірно. Однак пізнання мистецтва у всіхйого видах і жанрах настільки багатогранне і своєрідне, що воно виділяється іззагальної системи естетичного виховання як особливий його компонент. Вихованнядітей засобами мистецтва становить предмет художнього виховання [15, 64].
Отже, сучаснізагальноосвітні школи мають стати осередками виховання справжньої духовності,плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високоюемоційно-естетичною культурою.
Зважаючи на те, що естетичне виховання молодших школярів на урокахобразотворчого мистецтва значною мірою здійснюється у процесі сприймання івиконання творів живопису, актуальність та недостатня розробленість проблемизумовили вибір теми дипломної роботи«Методика використання творів живописуяк засобу естетичного виховання молодших школярів на уроках образотворчогомистецтва».
Об’єктдослідження –процес естетичного виховання молодших школярів.
Предметдослідження –використання творів живопису як засобу естетичного виховання учнів початковихкласів.
Мета дипломноїроботи – теоретичноузагальнити й експериментально перевірити ефективність використання творівживопису у процесі естетичного виховання молодших школярів.
Завданнядослідження:
1. Вивчитистан дослідження проблеми у тематичній літературі.
2. Визначитизміст, шляхи і засоби естетичного виховання школярів.
3. Обґрунтувати методикуестетичного виховання учнів початкових класів засобами живопису.
4. Перевірити ефективністьекспериментальної методики.
Методидослідження: аналізта узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез,узагальнення і систематизація теоретичних та даних; моделювання естетичноговиховання школярів на уроках образотворчого мистецтва; порівняння таузагальнення отриманих експериментальних даних; спостереження занавчально-виховним процесом; бесіди з вчителями та учнями; педагогічнийексперимент.
Структурадослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків,списку використаних джерел.
Розділ І. Психолого-педагогічні основи естетичного вихованнямолодших школярів
1.1 Поняття та педагогічний змістестетичного виховання
В суспільстві постійно здійснюється розвиток і зміна явищ матеріальноїі духовної культури у взаємодії їх змісту та форми. Людина відображає реальнудійсність у єдності і протилежності не тільки раціонально, за допомогоюузагальнень і понять, а й емоційно, шляхом створення художніх образів. Їхестетичне ставлення характеризується категоріями прекрасного, піднесеного,трагічного, комічного, потворного. Естетика як наука вивчає суть ізакономірності розвитку естетичних явищ в природі, суспільстві і людськійдіяльності.
Реально оцінити оточуючі явища, дати їм свою оцінку зможе тількилюдина з високим рівнем сформованості естетичної культури. Термін«культура» (від лат. cultura — оброблення, виховання, освіта,розвиток, шанування), специфічний спосіб організації і розвитку людської життє-діяльності,уявлень в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм ізакладів, в духовних цінностях, в сукупності ставлення людей до природи, міжсобою і до самих себе [33, 19]. Культура характеризує також особливостісвідомості, поведінки й діяльності людей в конкретних сферах суспільного життя(«культура праці, екологічна культура, політична культура»).
В культурі може фіксуватися спосіб життєдіяльності всьогосуспільства в цілому (суспільна культура), соціальної групи (наприклад культуракласу), чи спосіб життєдіяльності окремого індивіду (особиста культура).Поняття «культура» пройшло довгий час, з`явившись в європейськійсуспільній думці лише в другій половині XVIII ст. Спочатку воно являло собоюцілеспрямований вплив людини на природу, потім виховання й освіту самої людини,пізніше воно стало показником особистої досконалості людини. В епохуВідродження під досконалістю культури почали розуміти відповідністьгуманістичному ідеалу людини, а надалі — ідеалу просвітителів.
Культура включає в себе не тільки предметні результати діяльностілюдей (машини, технічні споруди, результати пізнання, твори мистецтва, нормиправа й моралі), а й суб`єктивні людські сили і здібності, що реалізуються удіяльності (світогляд, знання й уміння, виробничі й професійні навички, рівеньінтелектуального, естетичного і морального розвитку, способи і форми взаємногоспілкування людей в колективі і суспільстві).
Культуру зазвичай поділяють на матеріальну і духовну відповідно додвох основних видів виробництва — матеріального і духовного. Найбільше цікавитьдуховна культура людини, а точніше — естетична культура, що є предметомдослідження естетики. Являючись філософською наукою, естетика вивчає двавзаємопов`язані кола явищ: сферу естетичного, як специфічне виявленняціннісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людей.Естетика — наука про національно, класово, історично зумовлену сутьзагальнолюдських цінностей, їх створення, сприйняття, оцінку і опанування [51,8].
Згідно з положеннями, висловленими в естетиці, природа естетичногоі його різноманітність у реальності і мистецтві, принципи естетичного ставленнялюдини до світу, суть і закономірності мистецтва — такі основні питанняестетики. Тільки людина з високим рівнем естетичної культури пізнає світ занайбільш загальними принципами опанування світу за законами краси. Якщорозглядати естетичну культуру як частину культури суспільства, то слідзазначити, що вона характеризує стан суспільства з точки зору його здатностізабезпечувати розвиток мистецтва й естетичних відносин.
Естетична культура — системне утворення, що має складну структуру.«Системоутворюючим елементом естетичної культури являються естетичнівідносини і відповідна їм система естетичних цінностей. Доструктурно-функціональних елементів естетичної культури належать: сукупністьфункціонуючих в суспільстві художніх цінностей, в яких об`єктивовані естетичнівідносини і цінності; професійно-спеціалізована група діячів культури, щозабезпечує їх функціонування; технічні засоби виробництва, тиражування ікомунікації художніх цінностей; інститути, що знаходяться під контролемсуспільства (музеї, театри, бібліотеки, клуби), що забезпечують функціонуванняестетичної культури й управління нею» [15, 37].
Вчені, філософи, педагоги, літературознавці сходяться в тому, щофункціональну структуру естетичної культури слід відрізняти від її складу, якийутворюють самостійні сфери естетичної діяльності. Ядром естетичної культури ємистецтво, як діяльність, що породжує художні і об`єктивізує естетичніцінності. Елементами естетичної культури є художня самодіяльність, народнемистецтво, фольклор, архітектура, дизайн, художня література і таке інше.
Естетичні принципи, вироблені в дизайні, поширюються наорганізацію природного середовища, ландшафти якої набувають і самостійнуестетичну цінність, так виникає логічна естетика. Вчені О.О.Бєляєв,Н.І.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює йсоціальну сферу життєдіяльності людей: культуру побуту, дозвілля. Як бачимо,естетична культура характеризує не тільки суспільство, а головне — індивіда.«Для того, щоб стати суб`єктом естетичної культури, людина повиннаоволодіти системою естетичних відносин і цінностей, що склались».
Як частина культури суспільства естетична культура соціальнообумовлена й наділена певною стійкістю традицій і цінностей. Естетична культурапередбачає звернення мистецтва до інтересів і потреб народу, забезпеченнядержавою умов для вільної художньої творчості кожній людині, для всебічногозалучення в різні види естетичної діяльності, перетворення цінностей світовоїхудожньої культури в духовний здобуток народу [19, 357].
Останнім часом у літературі поняття «естетична культура»утвердилось як загальна характеристика рівня засвоєння й перетворення світу йсамої людини за законами краси. Вона органічно включає в себе як всі елементиестетичного духовного споглядання, так і всі здібності естетичної творчості. Взагальному вигляді визначаючи естетичну культуру, можна погодитись з філософомМ.С.Каганом, який розглядає її як систему «засобів і продуктів, за допомогоюяких людина естетично опановує світ».
Естетичне опанування світу об`єднує в своєму змісті такі тіснопов`язані процеси, як його сприйняття, духовна переробка й практичнеперетворення у відповідності з потребами суб`єкта. Виходячи з цього, ми будеморозглядати естетичну культуру особистості як органічну єдність розвиткуестетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості врізноманітних видах життєдіяльності. Таким чином, структуру естетичної культурискладає естетична свідомість і естетичні здібності до творчості.
Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш завсе розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання,почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, абоінтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичніпотреби, погляди, переконання) [43, 118].
Досвід наукових пошуків О.В.Гулиги, котрі висловлені в його праці«Принципи естетики», свідчить, що естетичне сприйняття розвиваєтьсяуспішно, коли здійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва. Впроцесі естетичного сприйняття нерідко виникають судження про побачене іпочуте. Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього твору, йогозмісту, втілення в художніх образах. Естетичні судження фіксують в словах те,що являється джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманнітвору мистецтва визначається дві властивості:
1) безпосередність естетичного сприймання;
2) його цілісність [19, 121].
Безпосередність – важлива якість повноцінного естетичногосприймання. Адже саме наочне, чуттєве, образне вираження ідеї у словах, узвуках, кольорах складає специфіку мистецтва в порівнянні з науковим пізнанням.
Під цілісністю сприймання твору розуміють осягнення його якєдності. Людина, що сприймає художній твір, повинна вміти завжди відчувати утворі єдину лінію розвитку, яка втілює ідейний зв`язок окремих частин, епізодівподій. Естетичне сприймання учнів розвивається по мірі зростання його загальноїкультури, розширення кола знань в культурі, науці, літератури, мистецтві. Дляестетичного сприймання має значення і розумове зростання школяра, його навичкианалізу, синтезу, порівняння.
Безпосередність естетичного сприйняття тісно пов`язана зчуттєвістю людини. Розвинена естетична чуттєвість забезпечує людині можливістьчуттєво пізнавати, засвоювати такі життєво важливі для неї властивостіпредметів, в яких їх суть виражається з найбільшою повнотою, впорядкованістю,організованістю, тобто забезпечує можливість пізнання і оцінки предметаодночасно. Причому таке чуттєве пізнання-оцінка здійснюється незалежно відбезпосередніх утилітарних цілей. Як правило, такого роду естетичне опануваннясвіту здійснюється на стадії споглядання активності особистості, чуттєвого йогосприйняття.
Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення дооточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття.Чим тонші почуття і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючомусвіті відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінкафактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, якийхарактеризує духовну культуру людини [46, 65].
Аналіз життєвих ситуацій свідчить про те, що одна і та ж подіяодну людину вимушує хвилюватись, переживати естетичну насолоду, а й іншузалишає байдужою, не викликає ніяких емоцій. Що ж це таке — емоції?
Емоційна сфера як складне і багатогранне явище вивчається в психології з різнихсторін, проблематика досліджень досить широка. Питання про виникнення і функціїемоцій вивчались У. Джемсом, Ж.П. Сартром, П.К. Анохіним, П.В. Симоновим,П.В.Якобсоном та ін.
Наприклад О.С. Никифоров розглядає емоції, як «узагальненічуттєві реакції, що виникають у відповідь на різноманітні за характеромекзогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, що обов`язковоспричиняють певні зміни в фізіологічному стані організму».
К.К. Платонов на відміну від попереднього визначення, вважає, щоемоції відбивають певні об`єктивні відносини між предметами і явищами реальногожиття та потребами людини і тому в свідомості вони викликають не образпредмета, а переживання.
П.В. Симонов відносить емоції до людських потреб. Він вважає, щоемоції — це відображення мозком людини і тварини якоїсь актуальної потребилюдини (її якості й величини) і вірогідності (можливості) її задоволення, якумозок оцінює на основі людського і раніше набутого індивідуального досвіду.
Аналіз психологічної літератури дозволяє говорити про те, що рядвчених не розрізняють специфіки емоцій і почуттів, тому визначають їх яксиноніми. Емоціями або почуттями називаються своєрідні переживання, щовідтворюють ставлення людини до предметів оточуючого світу (Н.Д. Левітов),переживанням людиною свого ставлення до дійсності (Т.І. Єготов), психічністани, що відображають суб`єктивні відношення індивіду до оточуючого середовищаі самого себе (В.Я. Семке) [29, 42-43].
Останнім часом психологи виступають проти ототожнення емоцій зпочуттями і дотримуються думки про те, що емоції — поняття, ближче до потреб, апочуття — ближче до переживань. Ми дотримуємося думки К.К. Платонова про те, щопочуття — складна форма відображення, властива тільки людині, узагальнюючаемоційне відображення й поняття. Вони відображають ставлення предметів і явищдо вищих потреб і стимулів діяльності людини як особистості. Почуття, доструктури яких входять і емоції, і поняття, соціально зумовлені й історичносформовані. Вони відображають певні суспільні відносини і тому загальні длявсіх видів діяльності, в тому числі й естетичної. До них належать: радість віддіяльності, любов до неї, задоволення, естетичний інтерес і т. ін. Якщо емоціїрегулюють взаємовідносини людини як організму з середовищем, то почуттярегулюють її відносини як особистості з іншими людьми, з суспільством.
На думку К.К. Платонова, почуття поділяються на моральні,інтелектуальні або пізнавальні й естетичні. Пізнавальні почуття виражаються вдопитливості і цікавості, подиві й ваганні, впевненості й сумнівах, взацікавленості новим і боязні його.
Естетичні почуття — це почуття краси або, навпаки, потворного,брутального; почуття величі або низості, непристойності; почуття трагічного ікомічного. Естетичні почуття тісно пов`язані з моральними (ставлення однієїлюдини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе, патріотизм, віра).
За впливом на життєдіяльність всі емоції поділяються на дві групи:
— стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатністьлюдини;
— астенічні, що знижують дієздатність людини [5, 231-232].
Добре організованим навчальним заняттям притаманні стенічніемоції, але в певних умовах і в окремих учнів можуть виявлятись і астенічніемоції. Емоційний тонус і переважання стенічних або астенічних емоцій можезакономірно виявлятися в учнів в найрізноманітніших видах діяльності, інодіперетворюючись в їх особистісну й характерологічну рису.
Слід розрізняти три пари найбільш простих емоційних переживань:задоволення — невдоволення; напруга — вирішення; збудження — заспокоєння.
Емоції задоволення або невдоволення біологічно розвивались як відображеннязв`язку організму з зовнішнім середовищем і встановленням в процесі цьогозв`язку вимог, які людина ставить до оточуючого середовища. В основінайпростіших емоцій лежать безумовні рефлекси. Більш складні переживання«приємного» і «неприємного» розвиваються у людини попринципу умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення і невдоволення, щосупроводжують виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенніїх в звичку.
Звичайно, в жодному з переживань учнів не доводиться зустрічатисьтільки з однією із зазначених емоцій, але бачити їх дуже корисно для розумінняемоційного життя учнів. Педагогічна робота повинна проводитись в напрямкуформування вищих позитивних моральних, пізнавальних і естетичних почуттів івитіснення ними негативних. Чим змістовніше наше естетичне сприймання, тимзмістовніше й почуття, що його супроводжує.
Якщо витвір мистецтва звинувачує, висміює зле, відстале в житті, що викликаєвідразу, воно може викликати естетичну насолоду від яскравості й майстерностіхудожнього звинувачення [23, 31].
Емоційний відгук на витвір мистецтва завжди своєрідно забарвлений.При сприйманні твору мистецтва — радість, обурення, сум (за героїв), ненависть(до злодія), глибоке хвилювання з приводу подій, що стались, потрясіння зприводу трагічної розв`язки обов`язково пов`язані зі своєрідною художньоюрадістю від глибокого втілення в досконалій формі близької й важливої ідеї.
Таким чином, естетична насолода, що виникає в зв`язку здосконалістю художнього образу, тобто єдності ідеї й її втілення — обов`язковаумова естетичного сприймання [16, 26].
Раціональна частина естетичної свідомості особистості дозволяєлюдині інтелектуально пояснити й обґрунтувати своє чуттєве сприймання світу,дати йому оцінку, виробити ідеальний теоретичний образ сприйнятого об`єкту.Найбільш повно і специфічно ця частина естетичної свідомості виявляється вумінні визначати закономірний зв`язок кількісних і якісних сторін предметів іявищ. Причому суспільна практика сама виступає важливим джерелом мислення,всієї пізнавальної діяльності людини, основним критерієм її істинності. Розумналюдина — це людина, яка вміє думати, розмірковувати, самостійно робити висновкипро речі, людей, події, факти з точки зору вищих норм і критеріїв людськоїдуховної культури, виявляти «силу судження», — за словами ІммануїлаКанта. Для того, щоб жити, люди повинні задовольняти різноманітні потреби.«Потреба — це необхідність людини в певних умовах життя і розвитку».
Психолог В.В.Богословський стверджує, що почуття підштовхуютьлюдину до активності. Щоб жити люди створюють і розвивають матеріальні йдуховні цінності. Потреби впливають на переживання, мислення й волю людини. Взв`язку з задоволенням чи незадоволенням потреб, в залежності від способів ізасобів їх задоволення людина переживає емоції напруженості або заспокоєності,задоволення чи невдоволення.
Потреби — основна збуджуюча сила пізнавальної та практичноїдіяльності людини. Згрупувавши потреби, можна виділити матеріальні, духовні йсуспільні потреби. В основі такої класифікації — принцип спрямованостіособистості на той чи інший об`єкт.
Духовні потреби — специфічно людські потреби. До них належатьпотреби в пізнанні й естетичній насолоді. Потреби в пізнанні бувають загальні(пізнання світу як цілого) й приватні (пристрасть до пізнання специфічних явищдійсності). На основі потреби в пізнанні утворюється самостійна потреба втворчості. В цьому випадку пізнання стає не метою, а засобом задоволенняпотреби в творчості [8, 64].
Потреба в естетичній насолоді посідає в житті людини значне місце.Дякуючи їй людина прагне зробити працю, відпочинок, своє життя красивим.Милування естетичними цінностями в дійсності і мистецтві облагороджуєособистість, підносить її. Це милування може перерости в потребу художньоїтворчості: тоді людина не тільки оволодіває готовими естетичними цінностями, ай створює їх за законами мистецтва. "І духовні, і біологічні потреби маютьяк мінімальний, життєво необхідний для людини рівень вдоволення, так і більшвисокий, життєво не необхідний, наприклад «естетичні» рівні. Останніє розкошем для людини, вони виникають лише при наявності сприятливих умовжиття" [31, 67].
Причетність людини до вдоволення своїх естетичних потреб збагачуєїї індивідуальне життя, а завдання школи — формування цих потреб. Найвищаестетична цінність — краса — це максимальна відповідність предмета людськоїпотреби в досконалості. Деякі вчені естетичні потреби, так само, як і смаки,судження, погляди, естетичну оцінку включають до змісту естетичного почуття.
Більшість же естетичне почуття вважають реакцією людини наестетичні властивості предметів дійсності і явища мистецтва; естетичний смак — як конкретне вираження естетичного почуття в оцінці естетичних явищ дійсності імистецтва; погляди — як прийняті людиною достовірні ідеї, знання, теоретичніконцепції й припущення. Вони слугують естетичним орієнтиром в поведінці,діяльності, відносинах. «Переконання — якісно вищий рівень поглядів. Цетакі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, в які людина вірить, як вістину. Вона вважає реалізацію їх в житті необхідною і тому емоційно обстоюєїх, готовий задля них постраждати, прагне захопити ними інших людей, робитьвольові зусилля і практичні дії з метою їх здійснення. Органічною властивістюпереконань є почуття. Відстоювання, захист, втілення переконань в життя тіснопов`язані з емоційними переживаннями людини» [5, 198].
Естетичні погляди виражаються в естетичних смаках і судженнях.Власне, судження і є конкретним та прямим вираженням цих поглядів. В естетичнихпоглядах — передових чи відсталих, науково обґрунтованих чи ні, неминучеприсутнє усвідомлене розуміння того, що людина вважає прекрасним чи потворним,естетично досконалим чи вульгарним. Однак усвідомленість і логічно-аналітичнаструктура естетичних суджень не є їх єдиною ознакою. На відміну від естетичнихсмаків, вони є елементами світогляду людини.
Творчий характер естетичного почуття людини проявляється як вматеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі — в їїестетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвитокестетичного почуття, уявлень і фантазії людини, про її певний досвід урозумінні предметного світу, людей, їх поведінки, взаємовідносин міжіндивідами, а також між ними і суспільством в цілому. В ідеалах людинизнаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження їїінтересів, мети її розуміння прекрасного [21, 48]. Естетичний ідеал — частиназагальнокультурного ідеалу, соціального, морального й пізнавального. Істина,добро, краса — три складові ідеалу. В усі віки в цих словах втілювалосьуявлення про вищі духовні цінності.
Про естетичну вихованість особистості, крім естетичної свідомостій естетичного інтелекту свідчать також естетичні здібності. В психології покище немає єдиного розуміння здібностей. Але найчастіше їх визначають як синтезвластивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності й забезпечуєдосягнення в ній (С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, В.М. Мясищев, О.Г. Ковальов,Г.С. Костюк та ін.).
К.К. Платонов у своїх наукових працях відзначає, що за своєюструктурою здібності бувають простими, елементарними і складними. Здібностіпроявляються, формуються й розвиваються тільки у відповідній діяльності.Специфіка діяльності визначає, які властивості необхідні для її опанування йуспішного виконання. Крім того розрізняють здібності спеціальні (наприклад домузики чи літератури) і загальні. Серед загальних здібностей називаютьнайчастіше форми відображення або розумові здібності (сприймання, мислення,фантазія, пам`ять, воля і т. ін.), що виявляються у всіх видах людської діяльності.К.К. Платонов відносить сюди моральну і правову здібність, а також здібність домистецтва. Але якщо зробити уточнення, то слід розглядати мистецтво, як видестетичної діяльності, а здібності до мистецтва в такому випадку — це естетичніздібності [46, 152].
А.Б. Щербо, Д.Н. Джола вважають, що естетичне виховання повиннесприяти формуванню у людини такого підходу до світу, який передбачає потребу вудосконаленні всього життєвого середовища. Таке ставлення виявляється впроцесах естетичного сприймання, оцінки, естетичної діяльності. Значить, якщорозглядати психолого-педагогічному аспекті ті внутрішні умови або можливостіособистості, які забезпечують установлення естетичного ставлення її до світу,мова повинна йти про здібності до естетичного сприймання, оцінки й естетичноїдіяльності. Саме вони можуть розглядатись як складові елементи складноїестетичної здібності.
Кожна з перелічених здібностей відіграє особливу роль в структурі загальноїестетичної здібності. Адже естетичним сприйманням постачається «матеріал»для естетичної оцінки; оціночна здібність забезпечує зіставлення сприйнятого зестетичною потребою; дякуючи творчій здібності відбувається матеріалізація,предметне вивчення естетичного ставлення, естетичне вдосконалення людського світу.
Складовими частинами здібності до естетичного сприйманнявиступають такі властивості особистості, як зацікавленість, допитливість,витримка, терпіння і т. ін. Вони сприяють формуванню уміння бачити, чути,спостерігати [26, 22].
Як бачимо, здатність естетичного сприймання дає змогу людині, невідриваючись від конкретно-чуттєвих особливостей предмета співставити їх зрозумінням його змісту і створити в своїй свідомості найбільш повний, ціліснийобраз предмета.
1.2Педагогічніумови реалізації завдань естетичного виховання
Формування естетичної культури молодшого школяра – це процесцілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття іправильного розуміння прекрасного у мистецтві й дійсності. Він передбачаєвироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечуєзадоволення від того, що є дійсно естетично цінним. Одночасно з цим у школяріввиховується прагнення й уміння вносити елементи прекрасного в усі сторонибуття, боротись проти всього потворного, низького, а також готовність допосильного виявлення себе у мистецтві.
Естетична культура формується у процесі естетичного виховання, щоє складовою частиною виховного процесу і представлене системою заходів,спрямованих на вироблення і вдосконалення у людини здатності естетично сприймати,правильно розуміти, оцінювати і створювати прекрасне та високе у житті і умистецтві [46, 84].
Саме поняття «естетичне виховання» є багатогранним. Надумку багатьох вчених, зокрема Кучерука Д.Ю., Левчука Л.Т., Русина М.Ю.,поняття «естетичне виховання», що склалося на сьогодні, міститьбезліч протиріч. Воно є багатоструктурним у своєму внутрішньому змісті.По-перше, естетичне виховання, як поняття відбиває своєрідний аспект усіх іншихвидів виховання. По-друге, у його зміст включається споріднені поняття (художнєвиховання; естетична і художня освіта та ін.).
Розбіжності у поглядах вчених полягають у тому, що вище названіавтори вважають, що у ролі кінцевого результату естетичного виховання має бутиестетична культура у всій її багатоаспектності. Інші вчені перевагу віддаютьформуванню естетичного ставлення особистості до світу. Ми дотримуємося того, щокінцева мета естетичного виховання — формування естетичної культури [31].
У своїх працях педагог і психолог Шевченко Г.П. [64] підкреслює,що естетичне виховання слід розглядати комплексно, бо воно є частиноюморального. трудового, розумового, фізичного виховання. Естетичне виховання маєвести за собою естетичний розвиток — результат цілеспрямованого естетичноговпливу на школяра, що здійснюється різними шляхами — єдністю процесів навчанняі виховання, самовиховання, навчальної, позакласної і позашкільної роботи;єдністю дій школи, сім`ї та культурних закладів.
Проблемам естетичного виховання, пошуку його вдосконаленняприсвячені роботи таких педагогів, як В.М. Шацької, Б.Т. Ліхачова, О.В. Гулиги,К.В. Гавриловця, М.В. Гончаренка, М.П. Капустіна, А.Б. Щербо та Д.М. Джола. Наїх думку, існує багато шляхів естетичного виховання, але найефективніший — цемистецтво. У своїй праці «Проблеми виховання» педагог М.В. Гончаренкозазначає, що знання мистецтва, його історії, культури різних часів, епох — цетой шлях, який веде вглиб, зближує сучасне й минуле, дає ключі для роздумів,для розуміння краси і принадності, художньої спадщини [26, 22].
Цінність мистецтва у тому і полягає, що воно часто зображає тісторони дійсності, побачити які людина не має змоги. «Життя коротке — мистецтво вічне», — говорить латинське прислів`я. І хоч у наш часмистецтво залишається однією з найбільш популярних і поширених форм естетичноговиховання, суспільство, що дбає про культуру людей, намагається якнайповнішевикористати для цієї мети різні форми, прагнучи одночасно до різноманітностіметодів виховання.
На думку вченого, до форм естетичного виховання відносятьнасамперед ту сферу практичної діяльності індивідів або коло їх духовнихінтересів, складові елементи чи якості яких можуть бути використані з метоювиховання. З цієї точки зору форми естетичного виховання збігаються з формамидіяльності і її типами. Методи естетичного виховання, як і методи будь-якоговиховання, — це сукупність прийомів, шляхів та засобів для найкращого інайповнішого досягнення поставленої вихованням мети.
Науковець особливо відзначає вплив на естетичний розвиток людини не тількимистецтва, а й праці, спорту, природи, тобто він поєднує раціональне таемоційне. Особливу увагу він акцентує на тому, що всі існуючі методи вихованнястосуються виховання у широкому розуміння слова, однак специфіка естетичноговиховання не настільки відрізняє його від загального виховання, щоб загальніметоди виховання з певними поправками не були використані в естетичномувихованні. Тим більше, що на думку теоретиків педагогіки теоретичне є тимважливим компонентом методів педагогічного впливу, що надає їм особливоїефективності.
Вчений-педагог Б.Т. Ліхачов теж особливої уваги надає виховнимможливостям праці, краси природи, мистецтва у формуванні естетичної культуриучнів. У своїй праці «Естетика виховання» він особливо уважнорозглядає два шляхи естетичного виховання учнів:
1) естетичне виховання у процесі навчання;
2) естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі.
Серед методів естетичного виховання він виділяє три групи:
1) методи забезпечення естетичного сприймання (демонстрація,аналіз, повторне сприйняття);
2) методи практичного навчання (пояснення, показ, вправи);
3) методи художньо-творчої діяльності (обґрунтування задуму,виконання творчих завдань, критичний аналіз твору) [47, 22-23].
Освіта за своїм змістом полягає у тому, щоб дати підростаючомупоколінню знання законів розвитку природи і суспільства, можливість успішноувійти у трудове життя, оволодіти уміннями і навичками, необхідними длятворчості в галузі виробництва й культури, навчити їх діяти за законами краси ідобра. Відповідно цим завданням вчений і розподілив основні предмети, щовивчаються у школі, на групи. На його думку, що висловлена у книзі«Естетика виховання», в одну групу увійдуть ті предмети, основна метавивчення яких заключається у розкритті перед учнями об`єктивно закономірного характерурозвитку природи і суспільства, у забезпеченні наукового пізнання, теоретичногоставлення до світу.
Естетично вихована людина, що вміє бачити, розуміти красу,відрізняється й більш високим життєвим тонусом, оптимізмом, оскільки утверджуєсебе як людину — творця життя. Виходячи з цього, автори вказують на те, щоестетичні здібності сприятливо впливають на всі духовні, творчі можливостіособистості.
Думку про взаємовплив і єдність духовності й естетичного вихованнярозвивають у праці «Морально-естетичне виховання» К.В. Гавриловець іІ.І. Казимирська. Вчені зазначають, що «прекрасне у житті відкривається ізвсією повнотою тій особистості, у якої розвинена моральна сфера, у якоїсформовано тонке, ніжне ставлення до всього живого, почуття обов`язку передлюдьми і батьківщиною, ціннісне ставлення до дружби, кохання, материнства,батьківства» [30, 27]. Як і попередні автори, вони акцентують увагу натому, що в естетичному вихованні визначна роль належить здатності особистостіспівпереживати. Механізм її розвитку, як і багатьох інших моральних якостей,виступає уява. Без неї неможливі емоційні передбачення, переживання радостііншої людини і співчуття їй. Ефективні засоби для розвитку уяви учнів надаютьрізноманітні види естетичної діяльності. У цій роботі вчені дотримуютьсяособистісно-діяльнісного підходу до естетичного виховання і зазначають, що«естетична діяльність є незамінною умовою формування і розвитку творчогопотенціалу особистості». Вона вчить дитину приймати оригінальні,нешаблонні рішення в усіх видах життєдіяльності.
Розвинений творчий потенціал виступає універсальним засобомсамоствердження особистості на моральній основі. Наявність цих взаємозв`язківпереконує, що ефективність як морального, так і естетичного розвитку школярівзалежить від уміння вчителя синтезувати їх у реальному навчально-виховномупроцесі. Свою увагу вчені зосереджують на морально-естетичному вихованні учнівна уроках мистецтва і впозакласній роботі. Вони підкреслюють, що в організаціїестетичного виховання класний керівник повинен спиратись на знання й уявлення,отримані учнями на уроках, збагачувати їх, стимулювати перехід знань упереконання.
У своєму дослідженні вчені наголошують на тому, краще школярамипрекрасне усвідомлюється тоді, коли вони знайомляться з великими творіннями людськогорозуму і одночасно з особистістю творця, з процесом його творчості. У цьомувипадку прекрасне асоціюється з творчістю, напруженою працею, мужнім подоланнямтруднощів, бережливим ставленням до результатів творчості, а лінь,бездіяльність, бездуховність оцінюється як антиестетичне у людині. Серед форм іметодів естетичного виховання вони виділяють: розповідь вчителя, бесіду, уснийжурнал, диспут, обговорення книг, фільмів, спектаклів, документальних нарисів,тематичні вечори та вечори запитань і відповідей, зустрічі з відомими людьми,виставки-диспути, екскурсії та ін. [43, 52].
Перевагу вчені віддають діалогічним формам і дають методичнірекомендації щодо педагогічного керівництва та дотримання повних вимог в їхорганізації. Основною вимогою і запорукою успіху вони вважають активність самихучнів: «Колективний аналіз, обмін думками — це шлях взаємозбагачення,накопичення морального й естетичного досвіду».
Особливу роль К.В. Гавриловець та І.І. Казимирська відводятьучасті учнів у виступах, оскільки вони збагачують мову учнів, навчають їхвиразному та емоційному читанню, збагачують їх внутрішній світ в цілому,розширюють їх кругозір і знання про мистецтво. Але, не дивлячись на глибинудослідження можливостей позакласної роботи, вчені все ж наголошують на тому, щоосновні знання учні отримують на уроках.
Цієї ж думки завжди дотримувалась вчена В.Н. Шацька. У своїй книзі«Загальні питання естетичного виховання у школі», створеній разом знауковими співробітниками інститутів художнього виховання, психології іпедагогіки, вона стверджує, що навчання є основним шляхом естетичного вихованняу школі. Охоплюючи всіх учнів без винятку, цей суворо організований навчальнийпроцес протікає у системі класних уроків. Він озброює учнів певною сумою знань,умінь, навичок, поглядів, тобто основами художньої освіти. У результатінавчання в учнів виховується стійка, постійна потреба у мистецтві.
Завдання процесу навчання, на думку вченої, полягає у тому, щобдопомогти учню своєчасно і з дотриманням необхідних умов йти безперервновперед, накопичуючи знання, збагачуючи розумовий розвиток, вдосконалюючимислення й чуттєво-емоційне сприймання, озброюючи учня ефективними методамизізнання дійсності.
Призначення вчителя вона вбачає у тому, щоб він зумів організуватипроцес засвоєння учнями твору мистецтва таким чином, щоб вони не затримувалисьдовго на стадії живого співглядання твору, осмислення його змісту, форми і їївідповідності ідейному задуму твору, його естетичним якостям [26, 22].
В.Н. Шацька вказує на вимоги щодо застосування методів навчання назаняттях з літератури, музики, образотворчого мистецтва в цілому. Методиповинні сприяти виразності, ясності, повноті, цілісності й естетичній глибинісприймання.
Навчання відтворенню сприйнятого (повторення, переказ),діяльність, що завершує процес сприймання, розгортається як найбільш тривалийетап навчання у ньому поєднуються такі моменти:
1) аналіз і закріплення сприймання та його повторення;
2) закріплення й перевірка якості усвідомлення і аналізусприйнятого;
3) вправи, вироблення вмінь і навичок з необхідним естетичнимрезультатом [63, 149].
Отже, під естетичним вихованням слід розуміти виховання естетичноїчуйності, естетичного ставлення до явищ, предметів, об`єктивного світу. Ценевід`ємна частина виховання, яка також включає в себе формування естетичнихпочуттів та естетичних суджень людини.
Виховання прекрасного означає не лише формування відповіднихкритеріїв оцінки естетичних смаків, а й гуманізацію людини.
У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані зестетичним вихованням учнів, — показати красу людських стосунків. Спілкуванняна уроках та в позаурочний час буде цьому сприяти, якщо стосунки між вчителемта учнями будуть побудовані на гуманній основі.
Проблема гуманізації школи хвилювала вчених в усі часи.
Ще Ян Амос Каменський мріяв перетворити звичайну школу у школулюдяності; В.О. Сухомлинський — у майстерню радості; І.С. Ферне — у «школусерйозних справ і творчості, школу розваг та ігор». Проблема гуманізаціїшколи й відносин між вчителем і учнем є активною у наш час. Цій проблеміприсвячені праці таких вчених, як Б.М. Неменського, Л.П. Буєвої, Є.Б. Євладової,Ш.О. Амонашвілі, Ю.І. Мальованого, Л.В. Кондрашової та інших педагогів.
Основні положення гуманізації навчально-виховного процесу викладеніу працях Л.В.Кондрашової «Гуманізація навчально-виховного процесу школи:історія, теорія, пошуки» та «Методика підготовки майбутнього вчителядо педагогічної взаємодії з учнями». Вчена вважає, що під гуманізацієюслід розуміти введення до навчально-виховного процесу людських критеріїв і першза все моральності, духовності й краси [29, 17].
Гуманістична педагогіка — система наукових теорій, що стверджуєвихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасниканавчально-виховного процесу, який розвивається відповідно до своїх можливостей.
З позицій гуманізму, кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожнийвихованець міг стати повноважним суб`єктом діяльності, пізнання і спілкування,вільною самодіяльною особистістю. Ступінь гуманізації виховного процесувизначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізаціїособистості, розкриття всіх наявних у ній природних задатків, її прагнення досвободи, відповідальності і творчості.
Гуманізацію навчально-виховного процесу слід розуміти як відмовувід авторитарної педагогіки. Демократичний стиль керівництва передбачає належнугнучкість у стосунках з учнями, врахування їх інтересів, духовних запитів,ціннісних орієнтацій. Для демократичного стилю спілкування є характерне широкезалучення школярів до активної взаємодії в класі, намагання зробити їх не лишеоб`єктами педагогічного впливу, а й суб`єктами дії. Учителі подібного стилювміють створити сприятливий педагогічний клімат, атмосферу невимушеної розмови,доброзичливо, щиро ставляться до своїх вихованців, прагнуть укріпити у кожнійдитині віру в свої сили, справедливі й об`єктивні в оцінці їхніх знань.Спілкуючись з учнями, вони не нав`язують готових суджень про художній твір татворчість письменника, а прагнуть до вироблення колективної думки.Демократичний стиль керівництва будується на повазі до суверенітету чужоїжиттєдіяльності і свідомості.
Для того, щоб взаємодія вчителя й учня була ефективною, необхіднотурбуватися про те, щоб їх сумісна діяльність приносила задоволення, намагатись,щоб мотиваційне, ціннісне ставлення до сумісної роботи переходило вособистісний план. Чим глибша удоволеність, тим вища ефективність співпрацівчителя й учнів [13, 23].
Педагогічна взаємодія вчителя й учнів досягне прогнозованихпедагогом цілей за умови забезпечення активної позиції обома сторонамипедагогічного процесу. Діти, за своєю природою, істоти активні, тому необхідностворити умови, що дозволяють їм виявляти самостійність, приходити допізнавальних відкриттів, відчувати радість пізнання. При цьому важливопіклуватись про емоційний фактор, оскільки тільки відчуваючи позитивні емоції(почуття успіху, радості від подолання труднощів та інтелектуальних перемог),Учень прагнутиме до активної участі в навчальній і виховній роботі, у нього незгасне бажання вчитись, працювати, діяти в колективних справах, спрямованих наорганізацію їх праці, відпочинку й дозвілля [45, 43].
Емоційне благополуччя в співпраці вчителя й учнів забезпечуєтьсяпозитивною оцінкою дій і вчинків учнів з боку вчителя й оточуючих дорослих.«В тому, що кожен хотів, щоб про нього думали добре і говорили добре іполягає виховна сила колективу», — писав В.С.Сухомлинський.
Школярі хочуть бачити вчителя не тільки як провідника до знань, вони потребуютьдопомоги від вчителя і в своєму особистісному та соціальному ставленні. Вірадорослого у розвиток особистості школяра, у його потенційне «я» — краща умова довірливості у стосунках з ним.
В цілому «установка на створення позитивного психологічногоклімату» допомагає вчителю засвоїти основні правила спілкування згуманістичної психології: установка на аутентичність (справжність), щирість упочуттях і поведінці, безцінність учня як особистості, конструктивність,сприйняття інших, підтримка. Колективна діяльність учнів позитивно впливає на формуванняестетичної культури тоді, коли кожен учень включається в процес колективноївідповідальності, взаємодопомоги, взаємоконтролю; якщо створена в навчальномупроцесі сприятлива моральна і демократична обстановка, що сприяє виявленнювсього кращого, що має в потенціалі свого розвитку особистість школяра.
Розділ ІІ.Дослідження особливостей естетичного виховання учнів початкових класів засобамиживопису
2.1 Твори живопису як засібестетичного виховання молодших школярів
Образотворче мистецтвомає власні специфічні засоби художньої мови, які відрізняють його від іншихвидів художньої діяльності людини — музики, хореографії, театральної гри тощо,більшість із цих засобів спільні для всіх видів образотворчого мистецтва(включно з архітектурою та декоративно-ужитковим мистецтвом). Первинними середних є лінія, форма, колір. З їх комбінацій утворюється композиція — глобальнемистецьке явище, що охоплює такі поняття, як пропорції, співвідношення частинта цілого, ритм. В основі творів образотворчого мистецтва знаходиться рисунок — лінійна фіксація художнього задуму.
Усім видам образотворчогомистецтва властиві такі поняття як пластика, фактура, світлотінь, об'ємність таплощинність. Могутній засіб емоційного впливу на людину — колір та пов'язане зним поняття колориту — становить прерогативу та суть живопису. Без буяннярізноманітних насичених кольорів неможливо уявити твори декоративно-ужитковогомистецтва: килими, вишивки, писанки тощо [2, 65-66].
Скульптура, як іархітектура, є засобом просторово-художнього формування навколишньогосередовища людини. У школі знайомство з мистецтвом скульптури починається зоволодіння навичками ліплення, які виховують почуття пластичності, вчатьоб'ємно-просторовому сприйманню дійсності. Крім цього стимулюють діяльність головногомозку, позитивно випливають на розвиток інтелектуальної сфери і людськоїособистості.
Різноманітна і своєріднаобразотворча мова графіки. Саме з оволодіння первинними графічними навичками — лінії, рисунку — починається вивчення основ образотворчого мистецтва впочатковій школі. Саме для графіки властиве використання ефекту контрастучорного та білого кольорів, штриха, розчерку, плями, а також фону паперу (чиіншого матеріалу — основи) як повноправних художніх засобів). У багатьох творахграфічного мистецтва використовується своєрідний ефект певної незавершеностізображення, що надає великі можливості для розвитку фантазії, уяви,асоціативного мислення.
Архітектура справедливовважається «матір'ю» образотворчих мистецтв. Вона є створеним людиноюсередовищем власного перебування. Саме в архітектурному просторі можливездійснення синтезу мистецтв, тобто ідейно-художньої цілісності різних видівмистецтва (переважно архітектури, скульптури та живопису). Для архітектуриособливо важливі такі художні засоби як пластичність, монументальність,симетрія та асиметрія, контраст, масштаб. Розповіді про архітектуру на урокахрозширюють загальний світогляд учнів, поглиблюють їх знання про художні стилірізних епох та країн, розвивають почуття поваги до людської праці, інтерес допам'яток культури, розуміння єдності природи та плодів діяльності людини [57,49].
Поєднання художності таутилітарності, а також архітектонічність (художнє вираження структури,конструкції) споріднюють архітектуру з декоративно-ужитковим мистецтвом. Ценайбільш древній вид художньої творчості. Він органічно пов'язаний з трудовоюдіяльністю людей, з народними традиціями, обрядами, фольклором, спрямований наестетично-художнє формування побуту. Декоративно-ужитковому мистецтвупритаманна різноманітність форм, технологічних засобів та сфер застосування.Головним художнім засобом його є орнамент — візерунок, побудований наритмічному повторенні різноманітних елементів — геометричних, рослинних,зооморфних, антропоморфних. Ритм, барвистість, органічне взаємопоєднання декорута форми предмета — типові риси творів декоративно-ужиткового мистецтва.
Художньо-творчадіяльність, зокрема в галузі декоративно-ужиткового мистецтва, особливо близькадітям молодшого шкільного віку завдяки своїй різноманітності, доступності,близькості до домашнього середовища, поєднанню красивого й корисного. Вонасприяє вихованню естетичного ставлення до побуту, праці, інших сфер людськоїжиттєдіяльності, викликає потребу в естетично-художньому наповненнінавколишнього середовища, почуття власного етнічного коріння, єдності з народомта любов до нього, бажання продовжувати народні традиції дає розуміння глибиницих традицій, єдності матеріальної та духовної культури, пробуджує інтерес доісторії, етнографії, фольклору [47].
Кожнийвид мистецтва й мистецтво взагалі звернене до будь-якої людської особистості. Аце припускає, що кожна людина може зрозуміти всі види мистецтва. Педагогічнийзміст цього ми розуміємо в тому, що не можна обмежувати виховання й розвитокдитини лише одним видом мистецтва. Тільки їхня сукупність може забезпечитинормальне естетичне виховання.
Живопис називаютьпершим серед образотворчих мистецтв. Колір — головний її виразний засіб. Уживописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму [26, 22].
Колір основний,але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція ісвітлотіньове рішення, або тон. Тон картини — це міра світлоти її колориту.Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад,«Дівчинка з персиками» В. Сєрова) і темні («Тройка» В. Перова). Колорит і тонкартини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлийзагальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравийвнутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі інеяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існуваннямаленьких трудівників.
Бувають картини ііншого типу — без сюжету: пейзажі, натюрморти, портрети. Наприклад, художникнаписав натюрморт — букет бузку або яблука. Деякі глядачі вважають, що тутнемає ідеї. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття «сюжет» і «ідейність».Безумовно, про сюжет ідея реалізовується ясніше. Але відсутність сюжету ще неозначає того, що картина не має ідеї. У безсюжетній картині ідея виражається непрямо і безпосередньо, а тонше, специфічніше. Натюрморт, що зображає яблука,може виражати ідею великої родючості і щедрості землі. Пишний букет бузку можерозкривати пору розквіту сил людини [29, 54].
У живописіважливу роль грає техніка виконання. За час тривалого розвитку цього виглядумистецтва було розроблено багато прийомів малювання. Переважання в роботі тихабо інших прийомів залежить від темпераменту художника, його світогляду і т.ін.
Живописподіляється на монументальний і станковий. Монументальний живопис — це розписбудівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючимонументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких будевміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальномуживописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета,головні історичні події і т. ін.
Станковийживопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існуєсамостійно. У клубах, Будинках культури, учбових закладах, житлових приміщеннях— скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах(станках, звідси і відбувається назва «станковий живопис»). Станковий живописподіляється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний,анімалістичний і натюрмортний [47, 52].
Кольори, як відомо, мають дуже сильну дію на психіку людини, тому певнікольори, їх взаємодія, певні композиційні розміщення мають сильну дію навідчуття, сприйняття людини.
Отже, коли мова йде про живопис предметний, або реалістичний, томи будемо говорити про форму і матеріал предметів, які сприймаються намизавдяки світловим і кольоровим різноманітностям. Щоб правдиво зобразити натуру,треба правдиво побудувати форму, точно передати перехід світла і кольору накожній об'ємній формі.
Живопис – це виконане фарбами за відповідними законами зображенняявищ життя і природи. У живопису використовуються різноманітні фарби — олійні,гуаш, акварель, темпера і ін.
При всій різноманітності барвникового матеріалу принципиреалістичного живопису одні й ті ж. Зображення фарбами, що ґрунтується навизначенні та передачі кольорових і тональних відношень, мають загальні длявсіх технік закономірності.
Фарби, що використовуються в живопису, мають у основі одні й ті жпігменти, а розрізняються тільки в'яжучими речовинами. Олійні фарби — це пігменти, перетертіз льоновою олією, акварель — це ті ж пігменти (тобто кольорові порошки), але більштонко перетерті з рослинним клеєм або медом, гуаш – пігменти, перетерті з клеємі білилами, темпера – з емульсією, пастель – це пігменти з клеєм, спресовані увигляді стержнів.
Олійні фарби мають перевагу над аквареллю, гуашшю і темперою, впершу чергу, в тому, що не міняють тону і кольору при висиханні, що даєможливість точно передавати тональні і кольорові відношення натури. Олійніфарби зручні для тривалих живописних завдань, можна змивати невдалі місця,перемальовувати їх по багато разів, використовувати різноманітні технічніприйоми — малювання дуже розрідженими фарбами або густими фарбами, накладаючи їхна потрібні місця рельєфно мастихіном, використовувати лесування і виконувати односеансовіетюди методом «алла пріма» [57, 48].
Перші відомості про олійний живопис відносять до 1410 року івинахідниками вважаються художники з Фландрії — брати Ван Егіки. До них олія використовуваласядля виготовлення лаків, якими покривалися живописні твори, виконані темперою.При олійному живописі треба притримуватися певної технології і особливо важливопідготувати основу для живопису, тобто картон, папір, холст чи просто стіну.Для цього розроблено цілий ряд спеціальних сумішей, або ґрунтів.
В живописі використовуються декілька технічних методів. Найбільшрозповсюджені такі:
1) Одношаровий живопис, який ще називається «аллапріма», по мокрому шару фарб, коли етюд виконується в один чи декількасеансів, але швидше, ніж фарби встигнуть висохнути. Утехнічномувідношенні цей метод є найкращим, тому що живопис при висиханні зберігає своюпервісну свіжість і фарби не тьмяніють. Щоб у тривалій роботі можна було закінчуватиїї по мокрому, треба використовувати фарби, які повільно сохнуть, наприклад,цинкові білила. У проміжки між роботою етюд поміщують на холод, в темноту, недопускають свіжого повітря.
Живопис «алла пріма» можна проводити способом накладанняокремих мазків фарб один до одного, доки не буде покрита вся поверхня холста. Тініпрокладаються рідкими прозорими фарбами. Найбільш яскраві кольори малюємопастозно (грубим шаром, майже рельєфно). Так малювали і наші художники, іхудожники Заходу. Живопис «алла пріма» починають рідкими фарбами,подібно до акварелі, розводячи фарби скипидаром. Прокладка робиться широко,великими відношеннями. Зробивши підмальовок проводять роботу далі, уточнюють форми,прокладають тіні, уточнюють малюнок [38, 64].
2) Другий метод — це багатошаровий живопис і використовується в тихвипадках, коли робота над етюдом чи картиною не може бути закінчена по вологомушару фарб і продовжується після утворення на ньому висохлої плівки.Багатошаровий живопис можна проводити від початку і до кінця олійними фарбами,або змішаним способом — спочатку виконують підмальовок аквареллю або темперою,а потім працюють олійними фарбами [24, 84].
Підмальовок в живопису – це перший шар живопису, який даєможливість у короткий час продовжувати більш детальну роботу над живописом.Якщо підмальовок зроблено темперою, то перед роботою олією його треба закріпитичотирипроцентним розчином желатинового клею і покрити дамарним чи мастичнимлаком. Найчастіше підмальовок в олійному живописі виконується олійними фарбами " впритирку", розведенимискипидаром. В олійному живописі для того, щоб фарби мали найбільше звучання — яскравість, глибину і прозорість, користуються методом лесування. Цим методом переважнокористувалися художники Ренесансу і інших країн середньовіччя [25, 221].
В живописі в більшості випадків над етюдом ведеться робота відтемного до світлого. Спочатку прокладаються темні місця, тіні, які даютьзвучання всій картині. " Я завжди починай з тіней, — говорив Коро, — і целогічно, тому що те, що нас вражає більше всього необхідно передати в першучергу". Закінчуючи роботу над живописом треба провести узагальнення,привести все до цільного сприйняття. Щоб побачити в натурі загальне, потрібнона неї дивитись цілісно, намагаючись бачити все відразу, а не по частинах.
Наш зір не сприймає одноразово чітко, виразно предмети на різних планах.Об'єкти на які миспрямовуємо свій погляд, ми бачимо більш чітко, все інше, слабше, розпливчасте.Узакінченому живописному етюді не може бути однакових за кольором ісвітлості місця — повинно бути одне найбільш світле і одне найтемніше місце.Решта всі тони розміщуються між цими крайніми по силі тонами. «У моїх картинахзавжди є світла точка, але вона єдина. Ви можете помістити її куди завгодно: вхмару, у відбиток на воді чи ще кудись, але допустимий тільки один тон цьоговальора» — говорив Коро [49, 8].
У живописі застосовуються природні і штучно виготовлені мінеральнібарвники. Натуральні мінеральні барвники найміцніші і найстійкіші до світла. Доних відносяться золотисті, жовті світлі і темні охри, натуральні сангіни — рожеві, червоні, темно-червоні, коричневі, зелені і чорні землі. Перепалюваннянатуральних кольорових земель дає палену сієну, палену умбру, палену охру. Крім цихпігментів в олійному живописі використовують штучні поєднання різних металів імінеральних речовин. До них відносяться: жовті і червоні кадмії, сині іфіолетові кобальти, ізумрудна зелень, окисли хрому, жовті, оранжеві, червоні ікоричневі марси, коричневий ультрамарин, церумум, свинцеві і цинкові білила.Застосовуються барвники і органічного походження: краплак, палена кістка,персикова і виноградна чорна. У нас донедавна в основному використовувалисьолійні фарби ленінградського виробництва, а також подольські (з Підмосков'я), на Україні такого заводуне було і немає. Проте все частіше можна у нас зустріти фарби з Західної Європи- Франції, Голландії. Велике значення має правильний вибір основи під живопис,це впливає і на якість живопису, свободу і легкість роботи, організаціюколориту і довговічність живопису [49].
Основа — це матеріал, фактура, грунт, вона повинна відповідативибраній художником техніці і методам живопису. Основою під олійний живопис єхолст, картон, папір, оргаліт, текстоліт, склотканина, метал, дерево, скло іт.д.
Для живопису рекомендується брати грубі і середні конопляні ілляні холсти. Рівномірна зернистість їх, створює гарну, звучну кольоровуповерхню. Невеликі етюди малюють на мілкозернистих холстах, для робіт великих — крупнозернисті холсти.Для ґрунтовки холсти натягують на спеціальні підрамники або просто на підлогу. Ґрунтовку проводять у декількашарів [29].
В останній час користуються синтетичними ґрунтами на основіемульсій ПВА. На просохший, проклеєний розчином ПВА (1 частина клею ПВА на1,5 частини води) холст чи картон наносять пензлем або щіткою ґрунтовочну масу(1 частина ПВА, 2 — 4 частини води, 1,5 частини крейди, 1,5 частини сухихцинкових білил).
Темпера (лат. temperare — змішувати, з'єднувати) є одним знайдавніших способів живопису. До вдосконалення олійних фарб в ХV ст. братами ВанЕгінами, яєчна темпера була найбільш розповсюдженим видом живопису в Європі.Темперою малювали такі знамениті художники Ренесансу, як Джотто, Мазаччо, Батігеллі та ін.Темперний живопис — це живопис, виконаний фарбами, де барвники розведені нанатуральних або штучних емульсіях. Емульсія — це така суміш, яка складена з 2-хречовин чи рідин, які між собою не змішуються, а найдрібніші частинки однієївкраплено в іншу. Кожна емульсія складається з трьох елементів: води, клеюрізних видів — желатин, казеїн, яйце, декстрин і ін. та олії чи бальзаму. Від складниківі назва темпери – яєчна, казеїново-олійна, полівінілоацетатна і т.д.
Темпера розводиться водою, тому в живописі нею можна застосовуватитехніку властиву акварелі, гуаші. Темперою можна малювати рідкими сумішамиспособом лесування, так і густим пастозним, як у олії, методом живопису. Можнавести багатошаровий живопис, або прокладати його окремим мазками. Укороткочасних етюдах колір бажано брати відразу у повну силу, без додатковогомалювання. Головна трудність цього живопису в швидкому висиханні фарб, цеутруднює перехід від одного тону до іншого, і важко тонко моделювати форми. Привисиханні темперні фарби трохи світліють, особливо це помітно в темних тонах,тому перед черговою роботою треба попередній живопис змочити водою (все, щонамальовано раніше), це полегшить попадання в початковий тон і затримає швидкевисихання. Завдяки своїм унікальним живописним якостям яскравості, звучності,покривчатості — вони дуже добрі для робіт декоративного і монументального характеру.
Темперний живопис зберігається багато століть і при цьому невтрачає своєї яскравості і свіжості. Техніка темперного живопису широко використовуєтьсяв станковому й монументальному живописі, в оформлювальних і графічних роботах.Висохлий живопис можна покривати лаком, що дає йому більшу глибину, блиск,звучання фарб і одноразово зміцнює поверхню і зберігає від забруднення і вогкості.Покривати можна і іншими сумішами, наприклад, білий віск, скипидар і невеликакількість смоли [47].
Основою під темперу беруть міцний папір, картон, заґрунтованийхолст. Кращий ґрунт під темперу — емульсійний. Ґрунт повинен бути міцний, щобне розчинявся водою.
Пастель ( від італ. pasta — тісто) — це сформовані у вигляді паличок абоолівців порошки пігментів. Для розбілу кольору кожного пігменту беруться білінаповнювачі — крейда, магнезія, каолін, тальк. Деколи, щоб ці стержні неламались додають у малих кількостях клей. Уцьому відношенні пастельможе бути твердою, середньої м'якості і м'якою.
Перевага пастелі перед іншими видами живопису в великій свободіроботи: не потрібна сушка, пастель не міняє кольору, не тьмяніє. Пастель можназнімати ганчіркою, перемальовувати цілі шари, будь-коли припиняти і починатироботу. Вона допускає накладання найтонших шарів, шляхом розтирання фарби наоснові пальцями, розтушовці куском замші чи ватним тампоном. При цьому ножнадосягти найтонших переходів кольорів і тонів. Не рекомендується терти папір резинкою, там пастель будевиділятись. Пастеллю можна накладати мазки, штрихи, плями не тільки тонкимшаром, а і пастозно [30, 75-76].
На відміну від акварелі, пастель не прозора, або малопрозора, маєбархатну поверхню, сильний тон і мало вицвітає. Для роботи використовуютьзаводські набори по 50, 100 і більше кольорів. Кольори ті ж, що і в іншихфарбах. Пастеллю працюють на папері, картоні чи холсті. Папір і картон повиннібути шероховатими, з рельєфною поверхнею, добре тоновані відповідним тоном. Дляпастелі часто готують спеціальний ґрунт з додаванням товченої пемзи. Дуже добрепопередньо промалювати етюд аквареллю чи темперою. По цьому підмальовку, по ужевирішеній кольоровій основі прокладають пастель, моделюючи форми, посилюютьколорит, залишаючи місцями недоторканою акварель.
Підібрати необхідні відтінки кольорів досить складно, тому кольоритреба змішувати. Саме завдяки змішуванню і розтиранню можна досягнути найтоншихпереходів від тону до тону. У пастелі можна використовувати не тільки механічнезмішування фарб, а і оптичне. Так працюють мазками чи штрихами, розміщуючиколір до кольору не змазуючи їх і не розтираючи фарбу. Існує і багатошаровийспосіб роботи пастеллю. У цьому випадку кожний шар живопису закріплюєтьсяфіксативом (казеїновий фіксатив, розчин целулоіду в ефірі та ін.), поступовопосилюючи темні місця. На світлі місця і бліки пастель наноситься пастозно. Длякращого збереження пастелі її закріплюють різними фіксативами (клей, лак іін.). Але фіксатив дещо знижує художні якості пастелі [11, 42].
На шероховатому ґрунті пастель тримається міцно і закріпляти її необов'язково. Для зберігання і виставок її поміщують в рамку під скло, де міжетюдом і склом робиться прокладка з картону чи фанери, яка не дає дотикатисьетюду зі склом.
У гуаші застосовуються ті ж барвники, що і в акварелі, частіше ті,що мають велику покрівельну щільність. Важливу роль у гуаші відіграють білила,які використовуються не тільки в чистому вигляді, а практично присутні в усіхфарбах. Тому після., висихання вони дуже світліють. За густиною гуаш – цепастоподібна маса, яка випускається найчастіше в скляних чи пластмасових банках,щоб фарба не висихала після початку роботи її заливають водою і гліцерином.В'яжучими речовинами в гуаші є різні клеї, це гуміарабік, декстрин, вишневийклей або мед. Гуаш для живопису випускається в наборах. Для декоративних іоформлювальних робіт гуашеві фарби можна виготовити самостійно.
Насамперед холст треба проклеїти і висушити, потім 2 — 3 разипоґрунтувати. При виконанні живопису гуашшю, а це переважно графічні ідекоративні роботи, найцінніше те, що поверхня покривається рівним матовим,бархатистим шаром, чого неможливо досягти в акварелі. Після висихання фарбидуже світліють, важко передбачити, який тон буде після висихання, томувиконувати складні живописні роботи гуашшю дуже складно. Лесування в гуаші незастосовується. Живопис гуашшю ведеться в основному кольоровими плямами [48].
У роботі над етюдами пейзажу і натюрморту можна малювати мазком,створюючи гру кольорових плям при виявленні форми предметів. При цьому можнавикористовувати різні прийоми. Покриття тонким шаром можна поєднувати зпастозними, рельєфними покриттями окремих місць, широкий мазок і кольоровіплощини з дрібними мазками для виявлення якоїсь деталі.
Багато художників створили в техніці гуаші різноманітні твори, навітьпортрети, але в цих роботах дуже узагальнені широкі плями світла, півтону ітіні та більш детально вимальовані головні елементи (очі, ніс, рот і т.д.). Вакварельних роботах часто застосовують гуашеві білила, де акварель можназмішувати з білилами і малювати натюрморти, пейзажі.
Удекоративних композиціях гуаш дає можливість наперед приготуватикольорові суміші в окремих банках, випробувати їх на висихання, а потім вестироботу, знаючи результат [50].
Отже, щоб створювати картини значимі за змістом і прекрасні за формою,треба навчитися передавати засобами живопису предмети оточуючого нас світу, їхформу, колір, світло, матеріал, простір, взаємовідношення кольорових мас.Художники-реалісти виходять з тої матеріалістичної установки, що всі предметиоточуючого нас світу створені з якогось матеріалу, мають форму, світло ізнаходяться в умовах реального простору. Уміння правдиво і грамотно передавативидимі властивості предметів в просторі – необхідні умови реалістичногоживопису.
Проблемазалучення молодших школярів до мистецтва живопису в умовах сучасного розвиткуосвіти є вкрай важливим напрямком педагогіки і має ще багато недослідженихаспектів. Оскільки освіта сьогодення в царині мистецтва набулаособистісно-зорієнтованого спрямування, то повноцінне художнє вихованнямолодших школярів неможливе без розгляду аспекту особистісно-ціннісногоставлення до мистецтва взагалі і живопису зокрема. Під поняттям„особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва” розуміємо позицію особистості(дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів живопису і проявляється увираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об’єктивної оцінки, щовипливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні довідтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності.
2.2 Методика експериментального дослідження
У процесі експериментального дослідження в учнів формувалисяуявлення про живопис як вид образотворчого мистецтва, його характерні ознаки таголовний засіб виразності. Учні дізнавалися про художні матеріали таінструменти художника-живописця, основні, похідні, «теплі»,«холодні» відтінки кольору (актуалізація знань), збагачення палітриколірних відтінків, споріднені кольори. Розглядався кольоротональний контрастяк засіб виділення об'єкту зображення.
Проводилися такожбесіди «Кольорове мистецтво», «Мовабарв», «Мова графіки». Виконувалися репродуктивно-творчізавдання та вправи (на вибір): «Кольорові хатки», «Пори року», Тритополі у мене стоять під вікном"; «Хто як себе прикрасив?» (дахибудинків, кора дерев, бруківка луска риб, пір'я птахів тощо, або «Як течевода?», «Характер моря» і т.п.
Також виконувалися художньо-творчі завдання:«Осінь-мальовничка», «Сонячні барви золотої осені»,«Щедра осінь» (за віршем М.Стельмаха), «Осінь усім багата»,«Плоди праці людської», «Лиш айстра у саду цвіте»,«Хто живе у ставку (річці, морі)?» «Хитра пляма» або іншіподібні завдання, де формувалися уміння розрізняти твори живопису та працюватинад виконанням таких творів.
Дослідженняпроводились у три основні етапи.
Метою першого етапу (2005-2006 рр.)був аналіз педагогічної, психологічної та мистецтвознавчої літератур з проблемиформування навичок живопису та його використання як засобу вираження молодшимишколярами, укладання бібліографії, вироблення експериментальної методики.
Другийетап (2006-2007 рр.) передбачав проведення основногоексперименту з виявлення експериментальної перевірки системи педагогічних умов,які б забезпечили ефективність удосконалення навчання живопису у процесівиконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.Перевірено на практиці ефективність системи вправ та завдань.
Мета третього етапу (2007-2008 рр.)полягала в аналізі та узагальненні кількісних та якісних результатівексперименту, написанні тексту дипломної роботи, її літературне оформлення.
Формуючийексперимент проводився у 3 класі Чернихівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Збаразькогорайону Тернопільської області.
При проведенні формуючогоексперименту були передбачені зміни в способах керівництва навчання школярівпри збереженні змісту навчання. У експериментальному класі активізуваласьпізнавальна діяльність школярів, пропонувалась система організації навчання,методи та прийоми, що забезпечують оптимізацію розвитку уявлень про натюрморткольору та їх застосування як засобу емоційно-образного вираження в художнійдіяльності (сприймання – творення).
Вищесказане дозволило наму формуючому експерименті для реалізації цих завдань сформувати системупрактично орієнтованих завдань з метою організації сприймання натюрморту тайого виконання в площинній та об’ємній композиціях).
Так, вивчаючи тему «Мистецтво навколо нас», вчитель здійснює загальнеознайомлення з видами та назвами образотворчого мистецтва, засобами виразностів них, синтезом мистецтв.
¾ Спробуємо уявити себе туристами іпомандруємо до якогось міста. Що показують туристам насамперед? Вулиці, площі,будівлі, пам'ятники, сади і парки. Найчастіше вони зосереджені у центрі міста.Зупинимось і ми тут. Побачимо красиві будинки, театр, церкву, музей тощо. Всіці споруди є творами будівельного мистецтва, що називаються архітектурою. Насприваблює зовнішній вигляд будинків, їх архітектурний образ, який створюєпевний настрій.
¾ Подумайте, які почуття і настрій можутьвиникнути у людини, яка потрапила в таке архітектурне середовище?
¾ Що іще привертає нашу увагу на вулицях іплощах міста?
Скульптурні зображення — пам'ятники, чудові фонтани, ліпні прикраси набудівлях.
¾ А ще нам обов'язково сподобаються красивіліхтарі та альтанки, металеве мереживо огорож, вогні реклам. Усе це — твори дизайну.
¾ Перед входом до цирку або театру нарекламних щитах ми побачимо яскраві афіші, плакати. Це твори графіки. Придивившисьнавкруги, ми побачимо ще багато інших графічних творів: етикетки, упаковки,книжки, марки тощо.
¾ Тепер зайдемо всередину великого собору.Вражають велич приміщень, розписи на стінах та колонах, мерехтіння свічок,чудовий хоровий спів. На стінах ми бачимо твори живопису і декоративно-прикладногомистецтва.
¾ Більш детально з кожним із названих видівмистецтва ми ознайомимось далі.
Частину уроку, що залишилась, можна присвятити закріпленню знаньта замальовкам того, що найбільше сподобалось та запам'яталось під часекскурсії: пам'ятника архітектури,, гарного ліхтаря, фонтана тощо. Перед цимможна ще раз продивитись з дітьми весь набір унаочнення. Матеріали таінструменти для роботи згодяться будь-які: фломастери, крейдочки, кульковіручки...
Вивчаючи тему «Кольорове мистецтво (або: Дещо про живопис)», вучнів формуються такі початкові уявлення: живопис як вид образотворчогомистецтва; характерні ознаки та головний засіб виразності у живопису, поняттяпро зміну кольору навколишнього середовища протягом доби.
Вчитель повідомляє наступне.
¾ Світ вражає нас своєю мальовничістю табагатобарвністю. Художника, який передає цю красу фарбами, називають живописцемабо малярем. А твори (картини) художника-живописця — живописом, абомалярством. Звідси походять і слова живописний, мальовничий, мальовничість.
¾ На цій картині ви бачитехудожника-живописця за роботою. Назвіть інструменти, якими він користується.Мабуть, пензлі та палітру ви впізнали одразу (унаочнення). Художники пишуть (самепишуть, а не малюють) олійними фарбами, змішуючи їх спеціальними розчинниками.Ви вже знайомі з фарбами, які розводять водою. Це гуаш. Є ще водяна фарба — акварель. Крім того,живописці працюють кольоровими крейдами — пастеллю. Олійні фарби мають яскравіший колір.Картини, написані олійними фарбами, довше зберігаються.
¾ Головне, чим впливають на нас твориживопису, це колір. Так, саме колір допомагає художнику-живописцю створити усвоїй картині певний настрій і, власне, — передати для нас, глядачів, свій задум.
¾ Неквапливо роздивимось ці картини(унаочнення). Одна з них написана усією багатобарвною палітрою. При створеннідвох інших палітра художника ніби обмежена і один з кольорів переважає. Який?Що можна було б сказати про кольори у картинах, які вони: теплі чи холодні;яскраві і дзвінкі чи ніжні, прозорі і легкі; а може густі, тьмянуваті,важкуваті...? Які відчуття, який настрій викликає у вас кожна з картин завдякисвоїм кольорам?
¾ А тепер берімось до роботи фарбами танамалюймо «Кольорові хатки», кожна з яких належить певній порі доби.
¾ Чи спостерігали ви, як змінюється колірсвітла протягом доби та як це впливає на зміну кольору навколишньогосередовища? (Вчитель читає дітям вірш-загадку. В його останніх рядках міститьсязавдання. Кожна хатка малюється на окремому маленькому аркуші паперу, або:аркуш паперу ділиться на чотири частини, в кожній з яких малюється хатка. Певнаріч, що малюють діти одразу пензлем).
При вивченні теми «Пори року («Три тополі у мене стоять підвікном»)», ставиться така навчальна мета: зміна кольору рослинного світу урізні пори року, основні відомості про будову дерев, актуалізація знань промежу зламу (земля-небо); розташування об'єктів у межах землі.
Вчитель повідомляє, що колір середовища змінюється не тільки підвпливом світла в різні пори доби.
¾ Ви, звичайно ж, бачили і знаєте, якзмінюється колір дерев у різні пори року, так, як про це говориться у вірші:
Три тополі у мене стоять під вікном
у зелених сукенках весною і влітку,
восени — кожна з них одягається в свитку,
а зимою вдягається білим рядном.
П. Воронько
¾ Подивіться на тополю, що одягнута у листя, таоголену, без листя (унаочнення). Яку будову має дерево? (Стовбур; від стовбураростуть великі гілки; від них — відходять менші; дерево, одягнуте в листя, має крону.Звичайно ж у землі дерево, як і кожна рослина, має коріння. У всіх деревстовбур і гілки зазвичай є більш тонкими зверху та потовщуються донизу).Спостереження за особливостями конструкції та зовнішнього вигляду тополі (у порівнянніз іншими деревами): у тополі гілки ніби туляться до стовбура і тягнутьсядогори. Тополя здається високою та стрункою.
¾ Сьогодні малюємо тополю у різні пори року(хто скільки встигне). Малюймо гуашшю на кольоровому папері: навесні та влітку — на світлому (голубому,золотаво-жовтому); восени — на голубому, сірому; взимку — на темному, а для білого одягу тополіможна використати білу гуаш. Малюймо швидко, одразу пензлем або пальцем. Крону — плямою, стовбур та гілкиможна прошкрябати паличкою, стовбур унизу — намітити пензлем. (Межу зламу землі і неба можнанамітити лише умовною лінією)1.
Бажано, щоб крім одягненої у листя тополі, учні намалювали її безлистя (пізня осінь, зима). Потовщення стовбура та гілок унизу зручно малюватикруглим пензлем, починаючи з легенького дотику кінцем пензля зверху тапоступово натискаючи донизу.
Вивчаючи тему «Осінь-мальовничка», в учнів формуються уявленняпро теплі кольори, особливості силуетної форми дерев (у порівнянні): передачаплановості відкритого простору за принципом «ближче—нижче,далі—вище». Також учні отримують початкове уявлення про зорове зменшеннявідпалених предметів та явище загороджування.
¾ Зараз у нас осінь, осінь-мальовничка. Усідерева та колись зелену, літню рослинність на землі осінь розмальовує в теплікольори. До зеленої барви листя вона додає жовтого та оранжевого кольору.Багато дерев стають і зовсім жовтими, жовтогарячими та навіть червоними!
Помилуйтесь такою жовтогарячою палітрою на цьому краєвиді, тобто пейзажі(сприймання унаочнення, бесіда): які кольори та колірні відтінки ви розпізнаєтена цій картині? Як ви вважаєте, які кольори з якими треба змішати, аби отриматиїх? Чи пам'ятаєте, який з теплих кольорів є найтепліший? (Оранжевий).
Треба націлити дітей на розташування дерева або дерев саме наплощині землі (самі діти можуть, не задумуючись, намалювати дерево і вище лініїзламу, тобто в небі).
Було б добре, якщо під керівництвом вчителя діти виконали вправу (2—3 хв) на одержаннярізнотовщинної лінії.
¾ Сьогодні осінніми, жовтогарячимикольорами виконаємо малюнок до цього вірша:
Прийшла осінь, люба, мила. дітям на потіху.
Груші всі позолотила у годину тиху.
Ще червону фарбу мала осінь-мальовничка.
Яблучка помалювала на обидва личка.
І куди лиш не ходила у годину тиху,
Весь садочок прикрасила дітям на потіху. М.Підгірянка
¾ Отже, ми малюватимемо дерева в осінньомусаду. Поміркуймо, як крони різних дерев відрізняються між собою за формою.Порівняймо їх, наприклад, із тополею (обговорення цього питання).
А як передати на малюнку, що одні дерева розташовані до насближче, а інші — далі? Подивимось навколо та обміркуємо, як це відбувається. Також придивимось,як таке явище передають на своїх картинах-пейзажах художники (сприймання таобговорення просторових явищ у довкіллі та у творах художників). Спробуйте самівідповісти на запитання: Чим далі дерева (будинки і все інше), тим вониздаються нам: розташованими вище чи нижче? За розміром вони більші чи менші?
¾ А ще зверніть увагу на таке: предмети, щорозташовані ближче до нас, частково загороджують те, що знаходиться далі.
¾ А тепер до роботи! Малюймо відразуфарбами, плямами. Фарби змішуємо одразу на малюнку (роздивіться на картині:видно, що художник робив так само).
На уроці за темою «Щедра осінь» досягається така навчальна мета:вивчається будова птахів; передача елементів руху; характер округлої силуетноїформи (вільне малювання кіл та овалів); рівномірне заповнення зображальноїповерхні. В учнів формується поняття про кольоротональний контраст.
¾ Осінь не тільки мальовничка. Вона ще йщедра господиня. Раніше ви вже малювали та ліпили дарунки осені — овочі тафрукти, тому добре знаєте, яку форму вони мають. Сьогодні малюватимемо овочі,що ростуть… на баштані.
¾ Крім овочів, нам доведеться намалюватибусла. Який він? Як і у всіх птахів, форма тулуба у нього схожа на яйце, голова— на кульку. Ще вінмає короткий хвіст і дуже довгі шию, дзьоб та ноги (унаочнення). Не забувайте,що він не стоїть, а ходить по баштану. І голову теж може тримати по-різному:опустивши вниз чи піднявши вгору або витягнувши шию вперед.
¾ Малюнок краше робити на кольоровомупапері. Спочаткунамалюйте бусла. Його колір не обов'язково має бути білим. Це ж казковий птах.Малюйте його таким кольором, який добре виділяється на обраному кольоровому тліпаперу. А великі, гарні овочі нехай ростуть на баштані рівномірно усюди (вартопоказати це рухом руки стосовно аркуша паперу). Не забувайте, що вони ростутьна стеблах (які вони можуть бути — прямі, покручені?) та оточені листям.
При вивченні теми «Лиш айстра у саду цвіте» ставиться таканавчальна мета: сформувати поняття про кольоротональний контраст.
¾ На цьому уроці малюватимемо осінні квітиайстри. Вони нагадують круглі зірки, в яких від жовто-золотої серединкигусто-густо порозбігалися пелюстки, наче промінці.
¾ Щоб айстри на малюнку дійсно засвітилисяясним огнем, зробимо так: айстри малюємо на цупкому білому
Слід показати дітям наочно (прикладаючи різні за кольором і тономклаптики паперу до того чи іншого колірного тла): світлого на світлому також,як і темного на темному не видно (або майже не видно). І навпаки, добревиділяються світле на темному і темне на світлому папері кольоровими восковимикрейдами (можна кольоровими парафіновими свічками). Далі малюнок треба покритиякоюсь темною (але не густою) фарбою, наприклад темно-зеленою або чорною (востанньому випадку можна використати також чорну туш).
Для покриття малюнка темним фоном потрібен великий пласкийпензель. Згодяться і такі саморобні інструменти: тампон (м'яка кулька ізпоролону, що закріплена на кінці палички ниткою) або квачик (згорнутий у конуста обв'язаний ниткою шматок цупкої, але м'якої тканини.
В учнів формувалися уміння отримувати похідні кольори та їх відтінки(додаванням білої чорної фарб та спектральних кольорів); повністю заповнюватизображенням площину аркуша; передавати прості за характером і чітко вираженісилуети форми і поверхні предметів ті об'єктів живої природи кольором,різнохарактерними лініями, штрихами, крапками, плямою.
Спочатку учні в загальних рисах ознайомилися із творами живопису,графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, архітектури. Томузасвоєння програми 3-го класу передбачало актуалізацію раніше набутих знань, їхпоглиблення та розширення на ґрунті уявних подорожей до майстерень різниххудожників й нібито перевтілення учнів у майстрів живопису, скульпторів тощо.Це дозволяє органічно продовжити формування художньої компетентності учнів зоснов образотворчої грамоти («колір», «форма»,«простір», «композиція»).
Новим у навчальному матеріалі програми є ускладнення палітрикольорів, ознайомлення зі специфікою роботи аквареллю та збагачення засобівкомпозиційної організації зображальної площини.
2.3 Аналіз результатів експериментальногодослідження
У процесі ознайомлення учнів з живописом розв’язувалися такінавчальні завдання:
1. Знаряддя праці та матеріали художника—живописця. Колір як головний засібвиразності живопису. Актуалізація знань з основ кольорознавства (колірне коло).
2. Споріднені кольори; гармонія споріднених кольорів. Кольоровіконтрасти. Свідомий вибір колірного вирішення на підставі контрастних абоспоріднених кольорів.
3. Свідоме ставлення (мімікою, мовленнєвими й образотворчимизасобами): до краси природи навколишнього світу та відображеної у творахживопису; впізнавання (з-поміж інших) твори живопису та усвідомлення основнихознак живописних творів;
4. Знайомство з технікою роботи акварельними фарбами (на основіпорівняння з роботою гуашшю). Акварель по вогкій основі.
5.Малюванняфігури людини (актуалізація знань про елементарну будову та основніспіввідношення частин фігури). Фігура людини як центр композиції.
6. Досягнення композиційної рівноваги шляхом ритмічно-рівномірногорозташування на площині великих та малих елементів.
7. Елементарне передавання динамічного стану об'єктів (вітер).
Для реалізації таких завдань проводилися сприймання та практичнадіяльність.
1. Бесіда: уявна подорож до майстерні художника-живописця. Репродуктивно-творчізавдання та вправи (на вибір): «Палітра кольорів твору живопису»,«Тихесенький вечір на землю спадає», «Сходить сонце»,«Устає туман з води», «Плаче небо вкрите хмарами»,«Листопад, листопад, золотиста віхола», малюнок під враженням віднатури: «Вже обтрусили айстри роси». Художньо-творчі завдання: пейзажнакомпозиція — «Kpaй шляху калина червона росла» або «Серед поля макрозцвів» декоративна композиція -^Соняшник у золотім брилі"«Райдужна птиця», сюжетно-тематична композиція «Осінь такамила» (за віршем П.Тичини).
2. Художні матеріали: гуаш, акварель. Великі щетинні та м'якіпензлі. Папір білий кольоровий або тонований.
3. Матеріали живопису та знаряддя праці художника-живописця(пензлі, палітра, етюдник, мольберт, фарби); основні та похідні барви колірногокола; приклади споріднених кольорів (з тих, що розташовані поруч на колірномуколі); приклади контрастних кольорів (з протилежно розташованих на колірномуколі); засоби передачі динамічного стану дерев; 2 — 3 твори живопису та їхавторів.
В результаті учні мали елементарне уявлення: про особливостіроботи акварельними фарбами, в т.ч. «по вогкій основі»; проврівноваженість композиції, яка досягається шляхом рівномірного (ритмічного)розташування елементів на площині; вміли (на елементарному рівні і за підтримкивчителя): користуватися палітрою; утворювати відповідно до задуму відтінкикольорів шляхом змішування фарб (синьо-зелений, жовто-зелений,оранжево-червоний тощо); передавати елементарними засобами глибину простору(межа зламу поверхонь, розміщення об'єктів вище або нижче н картинній площині,зорове зменшення віддалених предметів, загороджування об'єктів другого плануоб'єктами першого плану; передавати головне у композиції розміром та місцемрозташування.
Критеріями оцінки впливудосвіду оцінюючої діяльності на формування збагаченого художнього сприйманнятворів живопису в складних структурних композиційних утвореннях,емоційно-образного вираження живопису на другому етапі реалізації цілісноїсистеми навчання основ виконання натюрморту молодшими школярами нами буливизначені в процесі навчального і контрольного експериментів три рівніпідготовки учнів:
високий – відповідаютьна запитання, даючи загальну характеристику колориту твору, і пояснюютьлогічний зв’язок між кольором — засобом вираження і змістом; пояснюютьпоєднання кольорів і предметів у композиції натюрморту, при аналізівикористовуючи поняття та термінологію образо-творчого мистецтва; вміютькористуватися образною мовою при поясненні.
середній – відповідаютьна запитання правильно, але не завжди можуть пояснити, чому вони так думають;дають загальну характеристику натюрморту; розуміють деякою мірою виражальнусутність кольору в натюрморті, але не можуть дати точне пояснення сутіпоєднання кольорів у композиційній структурі; володіють термінологією, поняттямиобразо-творчого мистецтва, але не завжди адекватно їх використовують; слабковикористовують образні порівняння.
низький – важковідповідають на поставлені питання, вимагають додаткових навідних опорнихорієнтирів, аналізують несуттєві зв’язки між кольором і змістом натюрморту,слабко володіють поняттями та термінологією, не використовують образнихпорівнянь.
Навчальна робота із використаннямекспериментальних вправ і завдань, яка проводилася нами в експериментальномукласі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів.Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропонованізавдання, ніж учні контрольного.
У процентному відношенніпоказники результатів експериментального навчання виглядають так: високого рівняв процесі формуючого експерименту досягли 20% дітей; середнього — 67%; низького13% учнів. У контрольному класі показники були наступними: високого рівнядосягли 14% дітей; середнього — 57% дітей; низького 29% учнів.
Отриманірезультати констатуючого експерименту підтвердили гіпотезу, що використаннязапропонованої системи завдань на основі експериментальної методики на урокахобразотворчого мистецтва у початковій школі позитивно вплинули на формуваннявідповідних умінь і навичок образотворчої діяльності в учнів експериментальногокласу.
Наприкінціекспериментального дослідження стало очевидно: у процесі використаннярозробленої нами удосконаленої методики формування навичок виконання творівживопису на уроках образотворчого мистецтва в учнів експериментального класупорівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку відповідних умінь інавичок (див. діаграму).
Діаграма
Сформованістьумінь виконання творів живопису наприкінці експериментального дослідження
/>
Проведенняекспериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використанняпропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесуудосконалення умінь і навичок образотворчої діяльності порівняно з навчаннямдітей в контрольному класі. У процесі проведення експерименту і особливо наетапі узагальнення його результатів виявилося, що даний підхід здатнийзабезпечити оптимальний розвиток навичок виконання творів живопису у процесіестетичного виховання на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.
Висновки
Естетичне опанування світу об`єднує в своєму змісті такі тіснопов`язані процеси, як його сприйняття, духовна переробка й практичнеперетворення у відповідності з потребами суб`єкта. Виходячи з цього, мирозглядаємо естетичну культуру особистості як органічну єдність розвиткуестетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості врізноманітних видах життєдіяльності. Таким чином, структуру естетичної культурискладає естетична свідомість і естетичні здібності до творчості.
Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш завсе розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання,почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, абоінтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичніпотреби, погляди, переконання).
Доведено, що естетичне сприйняття розвивається успішно, колиздійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва. В процесіестетичного сприйняття нерідко виникають судження про побачене і почуте.Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього твору, його змісту,втілення в художніх образах. Естетичні судження фіксують в словах те, щоявляється джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманнітвору мистецтва визначається дві властивості: безпосередність естетичногосприймання та його цілісність.
Творчий характер естетичного почуття людини проявляється як вматеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі — в їїестетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвитокестетичного почуття, уявлень і фантазії людини, про її певний досвід урозумінні предметного світу, людей, їх поведінки, взаємовідносин міжіндивідами, а також між ними і суспільством в цілому. В ідеалах людинизнаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження їїінтересів, мети її розуміння прекрасного. Естетичний ідеал — частиназагально-культурного ідеалу, соціального, морального й пізнавального. Істина,добро, краса — три складові ідеалу. В усі віки в цих словах втілювалосьуявлення про вищі духовні цінності.
Мистецтво має унікальніможливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібнорозглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, якуніверсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявленняіндивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.
Основою виховного впливумистецтва на особистість школяра є навчальна діяльність, адже саме у перебігусистематичного викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель маєзмогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціалхудожніх цінностей, впливаючи на учнів молодшого шкільного віку.
Усі види образотворчогомистецтва розраховані на зорове сприйняття їх людиною, тому інколи їх називаютьзоровими або візуальними. Напрями художньо-естетичного виховання за допомогою«Образотворчого мистецтва» випливають із специфіки та характернихособливостей самого візуального мистецтва. Виховання здатності отримуватиестетичну насолоду як під час власної художньої творчості, так і під часознайомлення з творами мистецтва, повинно набути особливого значення вкомплексі завдань художньо-естетичного виховання. Картину робить твором не те,що зображено на ній, а те, як воно зображено, які барви та інші зображальнізасоби використав художник, як він їх поєднав між собою, чи досягнуто гармонії тацілісності. Тому слід відходити від ставлення до твору образотворчого мистецтвалише як до засобу передачі певної інформації (сюжету, розповіді), відорієнтації переважно на раціоналістичне сприймання, яка досі переважає внавчальних закладах.
Сприймання творівобразотворчого мистецтва відбувається під час специфічного процесу споглядання.Він проходить стадії розвитку від первинного одномоментного враження-сприйняттядо все глибшого занурення глядачем у власні переживання в контакті з художнімтвором. Виховання здатності до самозаглиблення, погляду на світ через призмувласної індивідуальності необхідне для повноцінного сприйняття мистецтва.
Формування естетичної культури молодшого школяра – це процесцілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття іправильного розуміння прекрасного у мистецтві й дійсності. Він передбачаєвироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечуєзадоволення від того, що є дійсно естетично цінним. Одночасно з цим у школяріввиховується прагнення й уміння вносити елементи прекрасного в усі сторонибуття, боротись проти всього потворного, низького, а також готовність допосильного виявлення себе у мистецтві.
У процесіекспериментального дослідження в учнів формувалися уявлення про живопис як видобразотворчого мистецтва, його характерні ознаки та головний засіб виразності. При проведенніформуючого експерименту були передбачені зміни в способах керівництва навчанняшколярів при збереженні змісту навчання. У експериментальному класі активізуваласьпізнавальна діяльність школярів, пропонувалась система організації навчання,методи та прийоми, що забезпечують оптимізацію розвитку уявлень про твориживопису та їх застосування як засобу емоційно-образного вираження в художнійдіяльності.
Проведенняекспериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використанняпропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесуудосконалення умінь і навичок образотворчої діяльності порівняно з навчаннямдітей в контрольному класі. У процесі проведення експерименту і особливо наетапі узагальнення його результатів виявилося, що даний підхід здатнийзабезпечити оптимальний розвиток навичок виконання творів живопису у процесіестетичного виховання на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.
Списоквикористаної літератури
1. Беляев В.Д. Естетическое воспитание.- М.: Вища школа.- 1987.-231с.
2. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.:Мистецтво, 1981. – 178 с.
3. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.:Наука, 1977. – 116 с.
4. Виноградова Г.Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.
5. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976.– 270с.
6. Вожлов В. Прекрасное в жизни, в искусстве.- М.: Знания, 1979. –240 с.
7. Волкова Е.В. Произведения искусств в мире художественнойкуль-туры. – М.: Искусство, 1988. – 240 с.
8. Ворона М.О.Особливості вияву естетичних почуттів у дітей //
Початкова школа. — 1990. — №4. — С. 64-66.
9. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573с.
10. Галузинський В.М., ЄвтухМ.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237с.
11. Гандзій П.А., ЛевицькийФ.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.
12. Герман М. М., СкатерщиновВ. К. Основныепринципи классификации видов искусств. — М., 1982. – 224 с.
13. Глухенька К. Пошукинеповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1974. — №3. – С. 23-25.
14. Глушанская В.П., МарковаВ.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. — М.: Просвещение, 1971.- 127 с.
15. Гончаренко Н.В.Художественное в эстетике и в искусстве. – К.: Просвещение, 1990. – 249с.
16. Гончаров И.Ф.Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. –М.: Педагогика, 1986. – 126 с.
17. Демченко І. Творчийрозвиток школярів засобами образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. –№6. – С. 62-64.
18. Дмитриева А. Словесныйхудожественный образ и детский рисунок // Искусство в школе. – 1993. – №2. – С.39-43.
19. Ингарден Р. Исследованияпо эстетике (Пер. с пол. А. Еримилова, Б. Федорова).- М.: Иностр. лит., 1962.-572с.
20. Кабалевский Д.И.Педагогические размышления. — М.: Педагогика, 1987.
21. Кабиш Ю.І. Розвитокхудожніх здібностей дітей середнього шкільного віку // Рад. шк. – 1981. – С.48-50.
22. Кальнинг А.К. Акварельнаяживопись. — М.: Искусство, 1968. — 76 с.
23. Кибрик Е.А. К вопросу окомпозиции // Вопросы. изобразительного искусства. — М.: Сов. художник, 1954. — С. 31-45.
24. Кириченко М.А. Учітьсямалювати. — К.: Рад. шк., 1987. — 58 с.
25. Киященко Н.И., ЛейзеровН.Л. Художественная культура и гармони-ческое развитие личности. – К.:Просвещение, 1982. – 336 с.
26. Клейменова Н.С.Взаимосвязь художественного слова и рисования // Нач. школа. — 1990.- №8.- С.22.
27. Князева М.М., Осокин Ю.В.Эстетическое как социальный феномен // Философия. — М:. Смысл, 1998.— 187 с.
28. Конопко О. Перші кроки домистецтва // Початкова школа. – 2000. – №3. – С. 25-28.
29. Крутецкий П.А.Эстетическое воспитание.- М.: Знание, 1987- 234с.
30. Кузин B.C. Основыобучения изобразительному искусству в школе. — М.: Просвещение, 1977. — 207 с.
31. Кушаев П.А. Основыэстетического воспитания.- М.: Педагогика, 1985.
32. Лапатов Б.Д. Краскивремени.- М.: Сов. художник, 1985.- 234с.
33. Левшина Л.С. Каквоспринимается произведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.
34. Лепикаш В.А. Живописьакварелью. — М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. — 114 с.
35. Лернер М.Ж. Эстетическиечуства.- М.: Знание, 1967.- 254с.
36. Лисенко В. Особливостіціннісної структури підростаючої особистості // Цінності освіти і виховання:Науково-методичний збірник / За ред. О.Сухомлинської.- Київ, 1997.- 224с.
37. Лихачов Д.Б. Теорияэстетического воспитания школьников. — М.: Знание, 1987.- 231 с.
38. Лунячек Й. Основыизображения с натуры. — К.: Изд-во АН УССР, 1961.
39. Лутаєнко В.С. Естетикамислення. — К.: Мистецтво, 1974.- 215с.
40. Люблінська Г.О. Дитячапсихологія.- К.: Вища школа, 1974.- 354с.
41. Львова Ю.Л. Развивать дартворчества. – К.: Искусство, 1987. – 136 с.
42. Масленникова З. Работакрасками в школе. — Л.: Учпедгиз, 1959. – 80 с.
43. Мейлах Б.С. Процесстворчества и художественное восприятие. – М.: Просвещение, 1985. – 318 с.
44. Милюков А.А. Организациянатурных постановок на уроках изо-бразительного искусства в школе. – М.:Просвещение, 1978. – 112 с.
45. Муштаев В.П. Урокиискусства.- М.: Педагогика, 1990.- 140 с.
46. Наконечна О.П. Про рольестетичного в сучасній культурі // Актуальні проблеми історії, теорії тапрактики художньої культури: Вип. 4- 5: Зб. наук. праць: У 2- х ч. — Ч. ІІ.-К.: Вища школа, 2000.
47. Никанорова Н.П. Наглядноепособие и оборудование для занятий изобразительным искусством. – М.:Педагогика, 1975. – 136 с.
48. Орловский Г.И. Охудожественном образовании учителя рисования. – Л.: Наука, 196. – 268 с.
49. Павлинов П.Я. Каждыйможет научиться рисовать. – М.: Педагогика, 1966. – 216 с.
50. Парнах М. Урокиизобразительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60.
51. Перепелкина С.Д. Искуствосмотреть и видеть.- М.: Просвещение, 1997.
52. Половникова П.Б.Эстетические чуства. — К.: Знание, 1978- 343с.
53. Полянова І. Шляхиудосконалення виховання // Наук. записки ТДПУ. Сер. Педагогіка. — 1999.- №2.-с. 15- 20.
54. Програма длязагальноосвітніх закладів: Образотворче мистецтво: 1-4 кл. – К.: Шкільний світ,2001. – 84 с.
55. Програми для середньоїзагальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. – 432 с.
56. Процив В.И., КириченкоН.А. Уроки изобразительного искусства. – К.: Рад. школа, 1984. – 368 с.
57. Проців В.I., КириченкоМ.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво. — К.: Рад. шк., 1982. — 158 с.
58. Ревякин П.П. Техникаакварельной живописи. — М.: Госстройиздат, 1959.
59. Ростовцев Н.Н. Методикапреподавания изобразительного искусства в школе. — М.: Агар, 1998. – 251 с.
60. Столович Л.Н. Философия.Эстетика. Смех.- Спб.: Тарту, 1999.- 318 с.
61. Сухомлинський В.О.Вибрані твори: У 5 т. — К.: Рад. шк., 1973. — Т 3.
62. Терентьев А.Е. Рисунок впедагогической практике учителя изобра-зительного искусства. – М.: Просвещение,1981. – 175 с.
63. Томашевський В. Розвитоктворчих здібностей учнів на уроках образо-творчого мистецтва // Рідна школа. –2000. – №4. – С. 48-49.
64. Ушинський К.Д. Вибранітвори у 2т.- К.: Педагогіка, 1976. — Т.1.- 124с.
65. Шацька В.Н. Естетичневиховання. – К.: Освіта, 1987.- 564 с.
66. Шевченко Г.П. Естетичневиховання у школі. — К.: Рад. школа, 1986.
67. Шпак М. Змістовезбагачення емоційності навчання учнів // Поч. школа. — 2000.- №5.- С.6- 10.