Концептуальна модель сучасної вищої професійної освіти
Запідрахунками фахівців обсяг знань на межі ХХ – ХХІ ст.ст. збільшився в 15-25разів, а в останній третині ХХ століття інтенсифікація цього процесу призвела впорівнянні з попереднім періодом до збільшення більш ніж у 150 разів, щовплинуло на один з основних принципів традиційного методу навчання — стабільність, тобто його зміст повинний бути таким же динамічним, як наука,виробництво і система управління. Тому перед навчанням, поряд з передачеюстабільної системи знань висувається задача учити мислити і самостійноздобувати знання. Однією з найважливіших задач навчання стає розвиток логікимислення, уміння послуговуватися загальними методологічними принципами. Важливоне просто вивчити основні дефініції, стандартні формули, положення, а вмітикористуватися знаннями і засвоєними принципами. Необхідно формувати в процесінавчання здатність до самоосвіти — без цього не можна мислити сучасну освіту.
Вимогисьогоднішнього дня в підготовці фахівця, а також аналіз накопиченого увітчизняних і закордонних вузах досвіду представляє можливість обґрунтуванняконцептуальної моделі сучасної вітчизняної вищої освіти. Необхідність такоїконцепції зумовлена соціально-економічними явищами, що відбуваються всуспільстві: посиленням демократичних тенденцій і підвищенням ролізагальнолюдських цінностей, розвитком інтеграційних процесів у науці, освіті,становленням ринкових відносин, розвитком національної культури.
Підвищенняролі вузів у науково-освітньому і соціокультурному значенні, необхідність їхперетворення на регіональні науково-учбово-виробничі комплекси вимагаютьстворення нової, системної концепції освіти. У її центрі винна стояти вільна,соціально активна, творча і духовна особистість студента, чия підготовка виннабути адекватною змісту і способам реалізації майбутньої професійної діяльності.
Потребав новій концепції професійно-орієнтованої освіти пов'язана також з наявністюістотних недоліків у системі вищого і, зокрема, академічної освіти, яка щезнаходиться під впливом суб'єктивізму і командно-адміністративного стилевіуправління. Вищій професійній освіті як і раніше властивий консерватизм змісту,форм, методів навчання і виховання, переважно інформаційний характер навчанняна шкоду підготовці до практичної діяльності, розвитку особистості і залученнюдо широкої світової культури, що було підкреслено в попередньому розділі якстратегічна задача сучасної національної освіти.
Невисокийрівень саморегуляції діяльності студентів і мотивації до оволодіння основамимайбутньої професійної діяльності, слабкий розвиток їх пізнавальних потреб,індивідуального творчого потенціалу є підтвердженням того, що людина і йогоособистість ще не поставлені в центр системи вищої освіти.
Аналізпротиріч сучасної вищої освіти дозволяє розкрити деякі закономірності йогосучасного стану і шляхів подальшого розвитку, тім самим полегшити процесвиділення принципів системи.
Дочисла протиріч соціально-економічного характеру належати:
— протиріччя між динамічними потребами суспільства в підготовцівисококваліфікованих фахівців і станом (можливостями) вищої освіти, повільнимзростом матеріально-технічної бази вузів;
— протиріччя між існуючим авторитарним, адміністративно-командним стилемуправління вищою освітою і тенденціями сучасної освіти до автономії ісамоврядування;
— протиріччя між необхідністю і можливостями підготовки професійно-компетентнихкадрів за новими спеціальностями і спеціалізаціями;
— протиріччя між вимогами до особистості і діяльності фахівця і фактичним рівнемготовності вузів до виконання соціально і професійно обумовлених функцій.
Дочисла методологічних протиріч можна віднести:
— протиріччя між збільшеними соціально-психологічними, педагогічними іметодичними вимогами до створення цілісної системи підготовки кадрів високогопрофесійного профілю і недостатньою методологічною розробленістю цієї проблеми;
— протиріччя між масово-репродуктивною підготовкою фахівців у вузі йіндивідуально-творчому характері його діяльності;
— протиріччя між цілями і задачами, що стають перед вузами в справі підготовкивисококваліфікованих фахівців і суб'єктивно визначеним обсягом навчальногогодини на вивчення дисциплін загальнотеоретичного, спеціального іпрофесійно-практичного циклів.
Дозмістовно-процесуальних протиріч належати:
— протиріччя між безупинно збільшуваним обсягом навчального матеріалу,необхідного для підготовки фахівців-викладачів, і годиною, відведеним напідготовку фахівця, а також різними можливостями студентів;
— протиріччя між необхідністю інтеграції всіх предметів відносно кінцевих цілейвузівського навчання і диференціацією їх викладання;
— протиріччя між абстрактністю викладання окремих фундаментальних і спеціальнихнавчальних предметів і конкретністю задач професійно-педагогічною діяльностіфахівця, у вирішенні яких йому необхідно враховувати дані різних дисциплін;
— протиріччя між теоретичними формами викладу навчального матеріалу іпредметно-практичним характером діяльності майбутнього фахівця;
— протиріччя між рівнем підготовки фахівців і реальних вимог сучасноговиробництва і соціальної системи, що веде до незатребуваності чи знань донеобхідності їхнього поповнення;
— протиріччя між сформованою технологічною структурою педагогічного процесу увузі, орієнтованої на засвоєння теоретичної інформації, і потребою суспільствав педагогові, що володіє творчою активністю, самостійністю, проблемним стилеммислення.
Сучаснаконцепція вищих професійних закладів повинна бути створена з урахуваннямісторичних уроків розвитку вітчизняної системи і закордонного досвідупрофесійної підготовки фахівців, на основі результатів творчих пошуківпедагогічних колективів і окремих вчених України. В умовах сучасного осмисленняі підходу, вища професійна освіти розглядається в трьох взаємозалежнихаспектах: змісту, функціонування і розвитку. Згоді цьому, вона являє собою нестатичну, а що розвивається і систему, яка саморозвивається.
Сучаснаосвіта — це система професійної підготовки різних спеціальностей і профілів, щохарактеризується фундаментальністю, універсальністю, гуманітарною інауково-дослідною спрямованістю. Ця система припускає орієнтацію студентівфакультетів (відділень, спеціалізацій) на освоєння загальнотеоретичних,спеціальних, психологічних знань, придбання науково-дослідних і практичнихнавичок і умінь для того, щоб творчо оперувати ними при рішенні проблемнихзадач.
Вищаосвіта в даний час — це система багаторівнева, що включає безупинну підготовку- бакалаврів, фахівців і магістрів. Умови вищої освіти дозволяють вестиперепідготовку кадрів, а також підвищення їхньої кваліфікації. З визначенимступенем умовності можна говорити і про підготовку науково-дослідницьких іпедагогічних кадрів визначених галузей, що передбачено програмами магістерськоїпідготовки й аспірантурою.
Вищаосвіта є системою, яка, з одному бокові, відповідає на споживи і запитистудентів у їх особистісному і професійному становленні, з іншого бокові — задовольняє соціальне замовлення в підготовці фахівців для різних схемвиробничого, соціального і культурного життя сучасного суспільства. У цьомузв'язку основні цілі вищого професійної освіти отримують подвійну орієнтацію:
Метоюстудентів є пізнавальна діяльність, інтелектуальний й емоційний розвиток, щосприяє формуванню особистісно-спрямованих і індивідуальних якостей, щовідповідають їх здібностям, інтересам, потребам у рівні освіти.
Метоюсучасного вузу є забезпечення високого рівня загальнонаукового, спеціального іпрофесійного індивідуально-творчого розвитку студента, що опановує основамипрофесії, загальної культури, що дозволяють виявити їх у конкретній діяльностіі процесі безупинної самоосвіти.
Інтегративнимрезультатом вищої освіти є вільна, соціально активна, творча і духовнаособистість компетентного фахівця з вираженою професійною і науково-дослідноюспрямованістю, здатна адаптуватися до різноманітних видів діяльності в мінливихсоціально-економічних умовах.
Сучаснаосвіта у вищій школі спирається на ряд основних принципів, обумовлених вимогамидо підготовці фахівців. Серед них необхідно виділити такі:
— Фундаментальність, що виявляє собі в ході впровадження в навчальний процестеорії високого ступеня спільності, що має підвищену інформаційну ємність іуніверсальну застосовність. Фундаментальність означає глибоке засвоєннянаукових основ професійної діяльності в сполученні з практичним оволодіннямнею, формуванням системи загальнонаукових теоретичних знань, способів діяльності.
— Інтегрованість, що визначається в органічному зв'язку і взаємопроникненніелементів теоретичної, науково-дослідної, практичної підготовки студентів.Сучасний рівень науки формує зміст загальнотеоретичної, спеціальної,психолого-педагогічної підготовки фахівця, а професійна практика задає основніпараметри моделі діяльності майбутнього фахівця конкретного профілю. Інтеграціявищої освіти — це перехід від аналітичного підходу у викладанні кожноїнавчальної дисципліни до синтезуючого, заснованому на міждисциплінарнихцілемотиваційних, змістовних, процесуальних і методичних функціональнихзв'язках усіх наук, які вивчаються у вузі.
— Універсалізація, спрямована на формування в студентів різносторонніхпедагогічних знань і способів діяльності, професійних і особистісних якостей наоснові взаємодії і гармонізації властивостей шкірного з елементамиуніверситетської педагогічної освіти: змісту, структури, функцій.Універсалізація виявляється в системному характері діяльності викладачів істудентів, теоретичних і практичних зайняти, навчальної, наукової і практичноїроботи, навчально-методичних, технічних засобів і технологій навчання.
— Професіоналізація — послідовність загальної спрямованості всієїнавчально-виховної, науково-дослідної діяльності студентів і викладачів навивчення дисциплін загальнонаукового, спеціального і професійного циклів уконтексті майбутньої професії. Професіоналізація припускає створенняпозитивного ставлення до процесу підготовки педагога в університеті, а такожврахування тенденцій системи середньої, середньо-спеціальної і вищої освіти івипереджальний характер розвитку професійної освіти у вузі.
— Інтелектуалізація, що сполучує спеціальну професійну підготовку фахівця зрозвитком його кругозорові, морально-естетичної і професійної культури,формуванням систем діяльнісного підходу до оволодіння окремими, міжпредметнимий узагальненими знаннями, уміннями, навичками. Інтелектуалізація підготовкифахівця у вузі забезпечується вивченням загальнотеоретичних і соціокультурнихдисциплін, матеріальної і духовної культури, розвитку соціально-економічних,освітніх систем, внеску в розвиток цих систем видатних учених свого години. Уході засвоєння інформації, характерної для вищої освіти, у студентів формуютьсяспособи евристичних і проблемно-пошукових дій, прийоми і методи розумової іпрактичної діяльності, що впливають на вироблення системного стилеві мислення,цілісного світогляду.
— Безперервність освіти, що зв'язана з оптимальним задоволенням реальних потребмайбутніх фахівців у спеціалізації, здійснюваної в ході практичної діяльності,стажування, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип припускаєпослідовність вузівської освіти з попередніми її етапами, багаторівневістьсамого процесу вищої освіти, безперервність постійного професійного вдосконалюваннястудента і спрямованість до своєї майбутньої життєдіяльності, високий рівеньсформованості умінь самостійно учитися.
— Індивідуалізація і диференціація, що забезпечують індивідуально-творчий підхіддо навчання студентів, що враховує аспекти індивідуальних особливостей учнів,повний розвиток їх особистісних і професійних інтересів, потреб, здібностей іможливостей. Сучасна освіта винна ґрунтуватися на предметній системі навчання,що надає студентам можливість складати індивідуальний навчальний планвідповідно до обраної програми навчання.
— Інноваційність, що виявляється у варіативності, динамічності змісту, форм,методів і технологій підготовки студентів до різних видів педагогічної роботи всередніх, середньо-спеціальних і вищих навчальних заставах. Інноваційнийхарактер освіти в сучасному вузі формує світогляд фахівців, в основі якоголежить здатність і можливість творчого перетворення соціальної дійсності,проектування, організації і здійснення професійної діяльності, що припускаєінваріантість розв'язання задач, багатокритеріальність контролеві й оцінкидосягнутих результатів.
— Національно-регіональний підхід, спрямований на задоволення вузами соціальногозамовлення в підготовці викладачів різних спеціальностей, необхідних навчальнимзаставам регіону, країни. Цей принцип враховує соціальні, економічні, культурніумови розвитку професійної освіти і припускає органічний зв'язокнавчально-виховного процесу з загальнолюдською і національною історією,культурою, ментальністю, традиціями народів України, її регіонів. У цьомузмісті, Донбас представляє один з найважливіших стратегічних регіонів країни,що вимагає своєї регіональної системи планування і професійної підготовкифахівців, у тому числі і керівників. Саме завдяки цим потребам у 1992 р. булавідкрита Донецька державна академія управління, що готує фахівців високоїкваліфікації для регіону, стратегічно важливого в економічному і соціальномузначенні України.
Сучасна професійна освіта здійснюється у вузахрізного типу. Це університети, академії, інститути, факультети, відділення іспеціалізації, що історично склалися в Україні, а також підсистему підготовкифахівців з ученими ступінями в професійних областях, форми підвищенняпедагогічної кваліфікації в післявузівський період. До системи спеціальногопрофесійної освіти також входять технікуми, коледжі, училища, що функціонуютьпри вузах і взаємодіючі з ними на договірній основі. Форми вищої освіти можутьрозвиватися на державній, муніципальній, комерційній основі, підрозділяючи наочну, заочну, вечірню, екстернат тощо.
Інтенсивнийрозвиток сучасної професійної сфери викликає зміни у вимогах до фахівців увидах кваліфікаційної діяльності і профілю фахівця. Для одних студентіввластиве тяжіння до визначеного виду діяльності. Інші в ході навчальної педагогічноїпрактики і, особливо, у процесі своєї діяльності після закінчення вузовіпрагнуть до подолання твердого поділу професійної праці на види, роблять їх усібільш взаємодоповнюючими. Для них є характерним сполучення усіх видів ворганічну-цілісну систему.
Такимчином, ще одним структурним компонентом системи вищої освіти є визначенняпрофілю фахівця, його індивідуальної концепції професійного розвитку. Профільфахівця визначається безпосереднім контактом студентів IV-V курсів з формамиконкретної трудової діяльності, де він проходити професійну практику й умайбутньому має намір працювати. Профіль залежить від професійних функцій, яківиконуються майбутнім фахівцем і інтенсивністю відтворення необхідного обсягузнань.
Фахівецьвузького профілю зобов'язаний володіти системою фундаментальних спеціальних,знань, умінні, способів дій, необхідних для виконання функцій визначеної сферидіяльності. Особиста концепція професіоналізму студента — повинна бутиспрямована на розвиток професійних здібностей і готовності до творчого рішенняпрофесійних задач.
Фахівецькомплексного профілю — має системні знання і поліфункціональну діяльність.Випускник вузові, академії, який виконав індивідуальний план з рядовідодаткових спецкурсів і спецсемінарів, отримує професійну підготовку, необхіднуйому для вирішення комплексові задач у широкій сфері професійної діяльності.
Фахівецьінтегративного профілю — підготовлений до універсально-функціональноїдіяльності має універсально-синтетичні знання. Головною властивістю професійноїдіяльності фахівця інтегративного профілю є володіння кількома видамидіяльності, характерними для взаємодії спеціалістів з цілісною професійноюсистемою. За період навчання у вузі студент реалізує свої індивідуальніможливості і здібності в поєднанні предметних, дослідницьких, організаційнихвидів діяльності в єдину, орієнтовану на кінцевий результат. Майбутній фахівецьінтегративного профілю повинний бути готовий до виконання своїх функціональнихобов'язків на всіх стадіях професійного процесу — діагностичного,проектувального, організаційного, формуючого, контрольно-перевірочного,інтерпретаційного.
Дватипи фахівців — комплексного і інтегративного профілю являють собою підтипифахівця широкого профілю, найбільш характерного для сучасної вищої освіти. Такагнучка система вищої освіти дозволяє формувати в студентів комплекс еталонів інорм професійної діяльності. Разом з тім, майбутній фахівець опановує тімдосвідом, що співзвучний його особистісним цілям, задачам і є основоюбудівництва професійної перспективи.
Модельсучасної вищої освіти також передбачає три рівні підготовки фахівців:
Iрівень – загально-предметно-гуманітарна освіта (базова освіта): єдинафундаментальна, гуманітарна і предметна підготовка, необхідна шкірномустудентові, незалежно від конкретної спеціальності, орієнтована назагальнонаукову і функціональну технологічну підготовку.
IIрівень — професійна освіта (підготовка бакалаврів): комплекс загальнонаукової,спеціальної, культурологічної підготовки студентів, орієнтованої на фундаментальну-технологічнупідготовку, формування компетентних фахівців у широкій області професійнихзнань.
IIIрівень — проектована професійна освіта (підготовка фахівців, магістрів ікандидатів наук), право тримання якого дається на конкурсній основі, в умовахкомплексові, орієнтованого на індивідуально-творче формування особистостіконкурентноздатного спеціаліста широкого і інтегративного профілю.
Література
1. Алексюк А.Н. Педагогика: Учебное пособие для университетов.- Киев:Вища школа,1985.-112с.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998.– 436 с.
3. Антология педагогической мысли Украинской ССР/Сост.-Н.П. Калиниченко.-М.: Педагогика, 1988.-640 с.
4. Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Педагогика: теория и история. – Киев:Вища школа, 1995.-237.
5. Давыдов В.В. Теория развивающего обучения,‑М.; Высшаяшкола., 1996.‑376с.
6. Деркач А.А.Семенов И.Н. Основи загальної і прикладної акмеології.- М.: 1995.