Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра образотворчого,
декоративно-прикладного мистецтва,
дизайну та методики їх викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
Використання елементів стилізації форм рослинного і тваринногосвіту у розвитку навичок декоративно-орнаментального малювання учнів початковихкласів
виконала студентка 31 групи
факультету підготовки
вчителів початкових класів,
заочного відділення
Дяків Ольга Богданівна
науковий керівник
Цибулько Михайло
Богданович
Тернопіль 2009
ЗМІСТ
ВступРозділ 1. Теоретичні основи декоративно-орнаментального малювання
1.1. Характерні ознаки декоративно-прикладного мистецтва
1.2 Граматика тасемантика українського декоративно-прикладного мистецтва
1.3. Особливостістилізації форм рослинного і тваринного світу
Розділ 2. Методика використанняприйомів стилізації на уроках декоративно-прикладного мистецтва2.1 Використання елементів стилізації на урокахдекоративного мистецтва
2.2 Організація та змістекспериментального дослідження, аналіз його результатівВисновки
Список використанихджерел
Додаток
Вступ
Актуальність дослідження. Проблеми перебудовинашого суспільства нерозривно пов'язані з вирішенням завдань формування творчоїособистості. Адже „саме така особистість є справжнім творцем історії, оскількивесь шлях, який пройдено людством, – це безперервний процестворіння” [10, 19]. Народно-мистецька творчість дає людині можливістьактуалізувати свої потреби, інтереси, здібності, знаходити форми проявуіндивідуальної активності. Творче самовираження „сприяє усвідомленнюособистісної ваги, емоційному розкріпаченню, зростанню впевненості у собі” [1,52]. У зв'язку з цим все більшої практичної значущості набуває залучення учнівдо творчої діяльності засобами народного мистецтва, створення необхідних умовдля формування творчої активності школярів.
На сучасному етапі розвитку освітньо-виховної системи нашоїдержави постала проблема усунення гострих суперечностей між досягненнямбагатовікового народу і незадовільним застосуванням його у навчанні і вихованнідітей. Фактично прогресивні народно-мистецькі традиції й національні звичаїдуховно-морального, демократичного, господарсько-трудового, дидактичного,культурно-естетичного характеру були приречені на забуття. Щоб подолати данінегативні явища, необхідно внести кардинальні зміни у виховання підростаючихпоколінь. Безперечно, що національна школа, яку відроджуємо в Україні завдякивідновленню повноцінної української державності зобов'язана мати адекватну їйсистему виховання, побудовану на кращих зразках народно-мистецького досвіду.
Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у більшостішколя-рів усвідомлення себе як частини народу, співвіднесення своєї діяльностіз інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи народноїосвіти, яка виховувала б національно свідомих громадян України. Науковідослідження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитись під постійнимвиховним впливом матеріальної і духовної культури й мистецтва свого народу. Цепотрібно, найперше, для найповнішого розкриття природних схильностей дитини ірозвитку її здібностей.
Однак сучасна етнокультурна ситуація в Україні така, що дітине залучаються з раннього віку до мистецтва свого народу, бо не знаходяться підпрямим формуючим впливом української культури. Не використовують повною міроюсвоїх дидактичних і розвивальних можливостей заклади народної освіти, хочапротягом останніх років і відбулися значні зрушення в українському шкільництвіу плані застосування кращих взірців народного мистецтва, у т. ч.декоративно-прикладного, у навчальному процесі почат-кової школи.
Народне декоративно-прикладне мистецтво є унікальним увирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського ідуховного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природоюсприймання цього виду образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в молодшомушкільному віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших іемоційно-захоплюючих форм творчості.
Ознайомлення школярів з декоративним малюванням у структуріобразотворчого мистецтва є важливою проблемою теорії і практики. З огляду назначущість теми, її актуальність у плані розвитку учнів і була обрана темадипломної роботи, що стосується вивчення особливостей декоративно-прикладногомистецтва та його місця у мистецькій освіті й образотворчій діяльності молодшихшколярів.
Об’єктомдослідження є декоративно-прикладне мистецтво як об’єкт образотворчоїдіяльності учнів.
Предметдослідження – методика ознайомлення молодших школярів з прийомами стилізаціїформ рослинного і тваринного світу.
Метадослідження – теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити методикуознайомлення молодших школярів з прийомами стилізації рослинних і твариннихформ декоративно-прикладного мистецтва.
Гіпотеза дослідження: найефективнішим методом ознайомлення учнівпочаткових класів з прийомами стилізації рослинних і тваринних форм є петриківськийрозпис.
Відповіднодо поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:
1. Розкрити сутність та види декоративно-прикладного мистецтва.
2. Вивчити питання граматики та семантики українського орнаменту.
3. Виділити і обґрунтувати значення занять декоративно-прикладниммистецтвом для естетичного та культурного розвитку школярів.
4. Визначити вплив експериментальної методики на результативністьнавчального процесу.
Длярозв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватніавторському задуму методи дослідження.
Теоретичніметоди дослідження: аналіз, порівняння, синтез, система-тизація, класифікаціята узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічнійта методичній літературі, вивчення та узагаль-нення передового педагогічногодосвіду.
Емпіричніметоди дослідження: педагогічне спостереження, педаго-гічний експеримент, якіснийі кількісний аналіз результатів експерименту.
Практичназначущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя з формуваннянавичок образотворчої діяльності молодших школярів при ознайомленні з творамидекоративно-прикладного мистецтва і прийомами стилізації.
Дипломнаробота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаноїлітератури, додатків.
Розділ 1. теоретичні основи декоративно-орнаментальногомалювання
1.1. Характерні ознаки декоративно-прикладного мистецтва
Народне декоративно-прикладне мистецтво — одна із форм суспільноїсвідомості і суспільної діяльності. Це широка галузь мистецтва, якахудож-ньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До ньогоналежать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне,оформлювальне, театрально-декораційне тощо.
Декоративне мистецтво зародилось у первісному суспільстві, колилюдина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувалапримітивними знаряддями. Тоді діяльність могла бути тільки колективною.Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члениколективу мали одні й ті ж обов'язки, опановували одні й ті ж трудові навички.Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок(приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства).
Спільна праця зумовлена спільною власністю на знаряддя праці,землю, продукти колективного виробництва. Майнової нерівності ще не було.Народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашньоговиробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомості людини, міфологічнийхарактер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло повиннібули передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджалилюдині жити і працювати.
Пам'ятки кожної конкретної епохи показують, як люди навчилисьпрацювати з природними матеріалами і що з них виготовляти, яку силу надавати їмза допомогою символів-знаків (орнаменту) і що робило звичайні речі побутовогопризначення творами мистецтва. На всіх етапах історичного розвитку творинародного мистецтва, залишаючись невід'ємною частиною матеріальної культури,водночас є важливою галуззю духовної культури народу. Основи художнього,духовного, естетичного в них невіддільні від утилітарного. Їхня єдністьобґрунтовує глибоку життєву правду народного мистецтва [45, 103-104].
Починаючи з первіснообщинного суспільства і впродовж наступнихвіків люди удосконалювали домашнє виробництво речей, які задовольнялипобутово-життєві потреби. Поступово шліфувались технічно-художні засоби, якіформувались колективним досвідом, передавались із покоління в покоління,перевірялися практикою. Людина навчилася виконувати багато процесів праці,створюючи предметний світ: тканини, посуд, меблі тощо [88, 67]. Величезнимздобутком пізнавально-трудової діяльності було те, що людина почала добирати,підготовляти й опрацьовувати потрібну сировину. Дрібне ручне виготовленняготових виробів при відсутності внутрівиробничого поділу праці називається ремеслом.Історичний розвиток ремесел зумовлений зміною соціальної формації. Відповіднодо різних історичних етапів суспільного виробництва та розподілу праці ремеслабули домашніми, на замовлення і на ринок.
Домашнім ремеслом називається виробництво виробів для задоволеннявласних потреб господарства, членами якого вони виготовлені. Ці ремесла ще невідокремилися від головних галузей господарської діяльності. Домашнє ремесло —невід'ємна частина натурального господарства — збереглося і в окремих галузях вперіод капіталізму [13, 24-25]. Наприклад, займаючись мисливством, скотарством,землеробством, люди паралельно виготовляли дрібні ремісничі вироби. Поглибленнясуспільного поділу праці зумовило появу розвиненіших видів ремесел, вони почаливідділятися від основного заняття людей. Так виникли ремесла на замовлення і наринок.
У ремеслах художня робота стає головним видом діяльності майстра,тут скоріше вдосконалюється майстерність, виникають нові, трудомісткі видихудожньої діяльності, зростає кількість ремісничих спеціальностей та звужуєтьсяспеціалізація ремісників. Уже в давньосхідних рабовласницьких державах ІІІ—Ітис. до н. е. були ремісники, які працювали на замовлення: ковалі,будівельники, столярі, зброярі, ткалі, золотарі тощо. Виготовлення кераміки, тканин,декоративних виробів із металу, каменю досягло високого рівня в Єгипті, Ассирії,Ірані, Китаї, Індії, в античних рабовласницьких державах Греції і Риму [56, 34].Уже в цю епоху поряд із речами широкого вжитку виготовлялися предмети розкоші,доступні лише панівній верхівці.
В умовах більш високого рівня розвитку продуктивних сил прифеодалізмі ремісники отримали ширші можливості для вдосконалення свого фаху.Виникли нові галузі ремесел, звужувалася спеціалізація ремісників, робилисясвоєрідні відкриття, винаходи. Китай, Індія, Іран, Японія, країни Середньої іПередньої Азії, Європи славилися виготовленням художніх предметів побуту(посуд, тканини, килими, холодна і вогнепальна зброя, лицарський обладунок,вози, меблі, ювелірні прикраси, культові предмети тощо). До скарбниці світовогомистецтва увійшли китайські та японські лаки, різьблення на дереві, вироби зниток, китайська порцеляна, індійські тканини і металеві вироби, іранські ітуркменські килими та ін. [43, 27].
Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східнихслов'ян (метал, кераміка, різьблення на дереві тощо). Декоративно-прикладнемистецтво слов'янського населення на території майбутніх російських,українських і білоруських земель — грунт, на якому розвинулася самобутнякультура Київської Русі [86, 13]. Давньоруські ремісники дотримувалися багато-віковихтрадицій східнослов'янського мистецтва, творчо осмислюючи найкращі здобуткисвітового мистецтва. Їх оригінальну художню творчість засвідчують збереженіпам'ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесластавили Русь на друге місце після Візантії.
У Київській Русі переважали домашні ремесла. Пов'язані ізсільським господарством, вони відігравали роль допоміжного заняття. Селяни самівиготовляли різні вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб.Феодали отримували цю продукцію селянського ремесла у вигляді повинностей [56].У господарствах феодалів також виготовляли вироби. Ремісники працювали і вкняжих, боярських та монастирських дворах.
Розвиток торгівельно-грошових відносин сприяв кількісному зростан-нюремісників, поселенню їх в містах та невеличких містечках. Вже за часівКиївської Русі виділилися три основні категорії ремісників: сільські, вотчинніта міські. Сільські ремісники обслуговували певну територіальну групусільського населення (наприклад, ковальські, кушнірські ремесла). Вотчинніремісники феодально залежали від поміщиків, князів, бояр, монастирів. їхняпраця була примусовою. У містах, містечках поселялись ремісники, що виготовляливироби на замовлення, на ринок. Вони мали кращі умови праці, буликваліфікованими [46, 13-14]. Як сільське, так і міське ремесло поєднувалось ізземлеробством. Зростання міст, розвиток торговельно-виробничих відносин сталитими важливими факторами, котрі активізували процеси відокремлення ремесла відсільського господарства, сприяли поглибленню професійної майстерностіремісників, збільшенню кількості ремісничих спеціальностей.
Розвиток товарного обміну привів до того, що виготовлення виробівна продаж стало основним заняттям окремих ремісників, посилилися процесивідокремлення ремесла від землеробства. На основі домашніх ремесел виниклиремісничі організації. Натуральне господарство, вузькість внутрішнього ринку,утиски з боку державної адміністрації зумовили необхідність єднання міськихремісників. В XI—XII ст. в містах Західної Європи, а також Київської Русіпоступово виникали і поширювалися їхні корпорації — цехи. Вони об'єднувалимайстрів однієї чи кількох спеціальностей з метою захисту їхніх інтересів віддрібних виробників [88, 22-23]. Конкретно-історичні умови позначилися наспецифіці цехів, що утворювались на Україні. Тут цехова система виробництвапоширилась у XIV—XV ст. У Києві існували цехи ковалів, золотарів, кравців,кушнірів, шевців. Відомі різні за профілем цехи у Луцьку, Чернігові та ін. [86,11].
У 1425 р. у Львові діяли 9 цехів (ковалів, шевців, кравців,лимарів, кушнірів), а наприкінці XV ст.—14 цехів об'єднували ремісників понад50 професій. Цехове ремесло бурхливо розвивалось у містах, які здобули такзване магдебурзьке право,— у Києві Львові, Полтаві, Чернігові,Новгороді-Сіверському, Житомирі, Бердичеві, Ніжині, Кременці, Кам'янці-Поділь-ському.Цехові організації відігравали позитивну роль у житті як міських, так ісільських ремесел ранньої епохи феодалізму. Вони сприяли піднесенню художньогорівня виробів, розширенню їх асортименту. У цехових статутах визначалося, якісаме і скільки виробів будуть виробляти; їхні розміри, форми, колір тощо;кількість майстрів і підмайстрів, їхні права; розмір внесків майстрів доспільної кари; кількість робітників та учнів, яких мав право тримати майстер,строки учнівства; розмір заробітної плати підмайстрам та учням; правила прийомунових членів у цехи; кількість сировини, інструментів і матеріалів; тривалістьробочого дня, штрафи за порушення статутів і т. ін. [22, 152]. У цехах панівнестановище посідали майстри, їм підпорядковувались підмайстри й учні. Завиконанням статутів слідкували обрані на загальних зборах цехових майстрів(братчанах) старшин — цехмістри. Кожен цех мав свої прапори, знаки, грамотитощо.
Важливо, що при вступі майстрів до цеху ретельно перевіряли їхнізнання, вміння зробити «шедевр» — взірець певного виробу [6, 51]. Відбувалисясвоєрідні іспити-конкурси майстрів. Це, безперечно, сприяло вдосконаленнюремісничої майстерності. У містах працювали позацехові майстри — партачі. Вонижили переважно на передмісті, були обмежені у своїй діяльності, не мали правапродавати власні вироби на міському ринку. Це було причиною конкурентних сутичок.Цехові і позацехові майстри зазнавали утисків з боку володарів міст. Глибокісоціальні суперечності посилювали боротьбу проти феодальної системи.
Проникнення у ремісниче виробництво нових відносин зумовлене якекономічними змінами, так і рівнем розвитку ремесел. Із поглибленням поділупраці від окремих ремісничих професій відгалужувалися нові спеціальності [57,331]. Так, серед ремісників-текстильників виділилися ткачі, полотнярі,шерстяники, прядильники (ниткарі), сукновали і постригачі сукна, мотузники,канатники тощо; серед деревообробників — бондарі, теслярі, колісники, різьбярі,ґонтарі, каретники, кошикарі, ситники і т. ін. Із зростанням попиту наремісничі вироби з боку міського і сільського населення, ускладненням ідиференціацією самого ремесла поглиблювалося майнове розшарування цехових іпозацехових ремісників. Більш заможні майстри перетворювалися на дрібнихпідприємців і скупників. В умовах зародження капіталістичних відносин цехова,замкнена за визначеними обмеженнями організація гальмувала ремісничевиробництво.
Вільніші можливості для діяльності, не такі обмежені, як у цеховихмайстернях, мали сільські і міські домашні промисли, тобто дрібне ручне товарневиробництво. Воно існувало в умовах натурального господарства, де із наявноїсировини виготовляли вироби на продаж. Власниками промислів були представникимайже всіх прошарків населення України — міщани, селяни, козаки, купці, шляхтаі т. ін. Серед домашніх промислів найбільшого поширення набули текстильні,шевські, кравецькі, кушнірські [86, 57-58]. Селяни традиційно вирощували усвоїх господарствах льон і коноплі, стригли вівці, із наявної сировинивиготовляли тканини інтер'єрного й одягового призначення для себе і на продаж.
У XVI—XVII ст. на основі ремесел і домашніх промислів зародилася нова,більш висока форма виробництва — мануфактура. Капіталістичне підприємствоґрунтувалося на ремісничій техніці й поділі праці. Ця стадія розвиткупромисловості історично передувала великій машинній індустрії. Процес звуженняремісничих спеціальностей тривав (часто виконувалась тільки одна операція).Дещо полегшувались трудомісткі роботи, удоскона-лювались інструменти тощо.Шляхи виникнення мануфактур були різними [6, 71-72]. Дрібні промисли(майстерні) зміцнювались, розширювались, поступово переростали у більшівиробничі заклади з поділом праці. Окремі виробники підпорядковувалисьпредставникам торгового капіталу, який проникав у всі сфери господарства узв'язку з розвитком торгово-грошових, капіталістичних відносин. Ці процесивідбувалися в умовах феодалізму, де панувала кріпосницька система.
За характером виробничих відносин на Україні можна виділити тритипи кріпосних мануфактур: казенні, вотчинні (поміщицькі) й посесійні [86, 36].Наприклад, відомими були казенна мануфактура по виробництву шовкових виробів —Катеринославська; посесійні сукняні мануфактури — Глушківська і Ряшківська;поміщицька мануфактура, де вироблялись фарбовані і тонкі сукна, у с. ПлатковеСтародубського повіту на Чернігівщині та ін. Найпоши-ренішими були ткацькімануфактури. Крім ткацьких мануфактур, на Україні у XVII—XVIII ст.користувались визнанням мануфактурні вироби — посуд, скло, шкіряні і под. УXVIII ст. зросла кількість мануфактур, вони розширювали виробництво, алеповільно впроваджувалися нові технічно-технологічні відкриття. Ручневиробництво творче, приховує у собі таємниці справжньої краси, критерії якої внародному мистецтві вироблялися віками.
Наявність місцевої сировини, людей, які опанували традиційнінавички праці, виготовляючи певні вироби, давала змогу розширювати виробництво,впроваджувати деякі нові технологічні методи, полегшувати ручну працю задопомогою машин [56, 42]. Отже, закономірно, в історичній послідовності триваврозвиток народного декоративного мистецтва у таких формах, як домашнє йорганізоване виробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.
Зародження і розвиток мануфактур на Україні відбувалися уXVI—XVIII ст. за кріпацтва. Перша половина XIX ст.— це період розкладу і кризифеодально-кріпосницької системи. У цей час складалися нові, більш прогресивнікапіталістичні відносини. Із подальшим розвитком дрібних промислів,кріпосницької мануфактури і товарно-грошових відносин визрівали умови дляпереходу до капіталістичної мануфактури — фабрики [6, 34-35]. Виробництвоочолив великий капітал, формуючи капіталістичні відносини між його учасниками.
З переходом до наступного, більш прогресивного способу виробництвазростала роздрібненість виробничих операцій, зумовлюючи деградуванняпрофесійної майстерності, занепад творчої основи в процесі праці. На Українідрібні промисли набули характеру капіталістичних мануфактур, де на другий планусунулося віками нагромаджене рукотворне мистецтво ремесла. Знижуваласявартість художньої продукції. Перехід від мануфактури до фабрики відкинув зручну вмілість майстра, а за тим технічним переворотом руйнувалися суспільнівідносини виробництва. Капіталістична конкуренція підірвала економічний грунттрадиційних центрів народних промислів, а зменшення попиту на вироби призвелодо звуження їхнього виробництва, а подекуди до занепаду [22, 16].
Таким чином, народне декоративне мистецтво України розвивалось удвох основних формах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли,пов'язані з ринком [86, 42-43]. Ці дві форми йшли паралельно, тіснопереплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносиласвої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельнеположення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організо-ваних художніхпромислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до капіталістичнихфабрик, промислового виробництва у XIX ст. негативно позначився на дальшомурозвиткові художніх промислів, основа яких — традиційна художня рукотворність.
Типологіядекоративно-прикладного мистецтва ґрунтується на різних принципах класифікації:за матеріалом — камінь, дерево, метал, скло та ін.; за технологічнимиособливостями — ткацтво, вишивка, плетіння, в'язання, розпис тощо; рідше зафункціональними ознаками — меблі, посуд, прикраси, одяг, іграшки. Удекоративно-прикладному мистецтві застосовується близько 20 матеріалів та щебільше різновидів. Крім цього, існує понад 100 головних технік і технологійхудожньої обробки [5, 15-16]. Усе це дає вагомі підстави стверджувати, щохудожні ремесла і промисли є найбільшою і найбагатшою галуззю художньої творчості.Для її повноцінного морфологічного аналізу ніяк не обійтися без диференціаціїна види, роди і жанри.
Декоративне мистецтво (естетичне освоєння життєвого середовища)складається із монументально-декоративного, театрально-декораційного,оформлювального, декоративно-прикладного і художнього конструювання [57, 27].Як бачимо, сусідами декоративних видів є також види архітектури і видиобразотворчого мистецтва. Вони певною мірою визначають межідекоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладній галузівиступають об'ємно-площинні принципи побудови форми, аналогічно художньомуконструюванню й архітектурі, а з другого — у декоративній області мають місцезображальні принципи. У тематичних, фігуративних творах вони близькі дообразотворчих видів.
До прикладної галузі декоративно-прикладного мистецтва відносимоужиткові твори об'ємно-просторової форми, виготовлені переважно з твердих ітривких матеріалів, в яких доцільність і виразність конструкції поєднані здекором: дерево, камінь, кістка і ріг. Їх обробляють технікою різьблення,точіння та ін. [64, 59].
Декоративна галузь ужитково-прикладного мистецтва має значнуперевагу художніх засад оздоблення над утилітарними і складається ізвидів-технік. Для зручності останні групуємо за домінуючими виражальнимиознаками [6, 23-24].
1) Поліхромна група: ткацтво, килимарство, вишивка, батік, вибійка,бісер, писанкарство, емалі, розпис (дерево, кераміка, скло та ін.).
2) Монохромна група: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання.
3) Пластична: різьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.
4) Ажурно-силуетна група: кування і слюсарство, просічний метал,скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетна пластика.
Між групами немає чіткої межі. Тому твір-інкрустація, твір-вибійкаможуть мати не лише монохромні, а й поліхромні особливості, твір-різьблення —монохромні, пластичні й ажурні, вишивка трапляється монохромна (біла по біломучи навпаки) й ажурна (мережка, вирізування, виколювання), а витинанки —барвисті і неажурні. У загальній масі таких творів з відхиленням небагато івони не спростовують групування видів.
Між прикладною і декоративною галузями є проміжна —декоративно-прикладна, що поєднує в собі ужиткові і функціональні якостіоб'ємно-просторової конструкції та художню експресію відповідного декору [11].Вона підпорядковується аналогічним морфологічним концепціям.
Таким чином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатствомматеріалів, декоруючих технік, помножених на функціональні типи побутовихпредметів утворює надзвичайно розгалужену морфологічну систему, для аналізуякої необхідно насамперед скористатися низкою розроблених естетичних категорій:вид, рід, жанр, твір.
Види декоративно-прикладного мистецтва — головна структурнаодиниця типології. Це — художнє деревообробництво, художня обробка каменю,художня обробка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал,художня обробка шкіри, художнє плетіння, в'язання, художнє ткацтво,килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, фото-фільмодрук, вибійка,випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, скань,просічний метал, витинанки, мереживо, виготов-лення виробів з бісеру, емалі, атакож меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів. Усівони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цілого,мають відповідні спільні риси і своєрідні ознаки [22, 36-37]. Кожен з видівунікальний за специфікою матеріалів і технологічним процесом обробки, захудожньо-композиційними закономірностями структури образів.
Одні види широко функціонують у сфері побуту і загалом увізуальній культурі, наприклад, художній метал, дерево, кераміка, ткацтво.Інші, такі, як мереживо, батік, вироби з бісеру, писанки, навпаки, маютьпорівняно вузьке функціональне середовище. Звідси морфологічна структура упершому випадку поширена, а в другому — звужена (або цілком відсутня).Поширення відбувається методом уведення додаткових, проміжних диференційниходиниць — підвид, підгрупа тощо. Так, підвиди в кераміці ґрунтуються на якісниххарактеристиках матеріалів (майоліка, фаянс, фарфор, кам'яна маса, шамот) татехнологіях виготовлення; підвиди в обробці дерева — це техніки його обробки(різьбярство, столярство, токарство, бондарство). Інколи вони становлять значнісамостійні галузі художньої творчості із своєрідними засобами виразності [6, 76].
Рід — наступна сходинка класифікації, торкається найзагальнішихособливостей та ознак виробів, їхніх функціональних відмін. Рід — категорія, щовиникла у літературознавстві, але нині успішно застосовується і в інших видахмистецтва, набуваючи загально-естетичного значення. Як свідчить практика, одинмайстер, наприклад столяр, не може з однаковим умінням виготовляти меблі,транспортні засоби, музичні інструменти, іграшки тощо. Тому відбувається вузькаспеціалізація за родами художньої творчості [22, 62]. Отож, удекоративно-прикладному мистецтві родові відміни найкраще виражені увидах-матеріалах з найбільшою структурою виробів: дерево-обробництво, метал, кераміка,скло, обробка шкіри, плетіння. Родові форми мають тут узагальненийфункціональний характер виробів, наприклад, меблі, посуд, знаряддя праці,культові предмети, іграшки, прикраси та ін. (обробка дерева); посуд, начиння,зброя, культові предмети, прикраси тощо (метал); посуд, іграшки, керамічніприкраси. Однакові родові форми, що різняться за матеріалами, інколиоб'єднуються дослідниками для зручності аналізу і викладу теми у нові видидекоративно-прикладного мистецтва функціональ-ного спрямування — посуд,іграшки, прикраси, меблі і т. ін.
Поняття жанру склалося у типології більшості видів мистецтва. Уморфології декоративно-прикладного мистецтва також є необхідність введенняаналогічної категорії для визначення менших внутрішніх структур-них одиниць функціональноїформи предметів та їхнього призначення [88, 31-32]. Але вираз «жанр вази,дзбанка, миски чи горнятка» звучить непри-родно. Тому доцільно означувати творивідповідною типологічною групою.
Типологічна група — це порівняно стале поєднання однотипнихпредметів, де тип виступає як абстрактний узагальнений зразок предметів [22].Наповнення типу локальними та індивідуальними особливостями перетворює його вконкретний твір. Порівняно із видами декоративно-прикладного мистецтва і родамитворів, типологічні групи є класифікацій-ною категорією третього порядку. Якщов образотворчих видах мистецтва жанрова структура творів ґрунтується натематичних принципах, то у декоративно-прикладних типологічні групи маютьконструктивно-функціо-нальну концепцію. Вони розкривають певну функціональнукомпозиційну спільність групи предметів (творів). Кожна така типологічна групатворів декоративно-прикладного мистецтва вирізняється сукупністю деякихзовнішніх, формотворчих ознак, що сприяють її розпізнанню.
Типологічна група — форма історично мінлива, її динаміка залежитьвід соціальних змін. У сфері типології форм відчутні реальні тенденції дооб'єднання і роз'єднання окремих типологічних груп, підгруп і типів [57]. Іззмінами традиційного народного побуту наприкінці XIX—на початку XX ст.поступово занепали професійні художні ремесла, народні промисли, із творчогопроцесу вибули десятки функціональних груп і типів виробів: порохівниці,кресала, ярма, дерев'яний посуд, дукачі, ґердани тощо. У наш час є випадкивідродження давніх типологічних груп, виникають нові: мінігобелени, серветки,накидки на телевізор, хлібниці, цукерниці тощо. Таким чином, кожна історичнаепоха має свою типологію груп, і навпаки, типологія груп виробів є своєріднимдзеркалом епохи.
Художній твір (виріб) — становить останню, четверту сходинкутипологічної структури декоративно-прикладного мистецтва. Це особливийсоціально-культурний предмет, який відбиває художньо-духовну концепцію та маєутилітарну цінність [40, 19]. Якщо художня концепція відсутня або деформована,твір не належить до мистецтва.
Твори декоративно-прикладного мистецтва перебувають під впливомдуховної наповненості часу. Чим більший вік твору, тим його духовнанаповненість сильніше збуджує наші естетичні почуття. Можна навести чималоприкладів, коли предмет-твір, знайдений археологами, мало чим відрізняється відтеперішнього виробу.
Одним з найяскравіших видів мистецтва, які здавна поширені вУкраїні, є декоративний розпис. Чимало видатних майстрів українськогодекоративного розпису здобули своєю працею світову славу [12]. І ні технічнийпрогрес, ні нові матеріали та технології не зможуть знецінити, применшити того,що створене людським талантом упродовж століть. Навпаки, люди новоготисячоліття ще більшою мірою потребуватимуть справжнього мистецтва, живого інеповторного.
Декоративний розпис передбачає сюжетні зображення й орнаменти, якістворюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд,а також на ужиткових предметах [86, 4]. Останнім часом декоративний розпис виконуютьтакож на папері, полотні, картоні й експонують на художніх виставках як твористанкового мистецтва. Твори декоративного розпису виконують олійними,темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамічними барвниками зподальшим випалюванням у керамічних печах.
Декоративний розпис є традиційними видом мистецтва, який здавнапоширений в Україні. Він і в наші дні займає чільне місце у творчості народниххудожників [11, 32]. Ще в часи розквіту Київської Русі народні майстриприкрашали декоративним розписом інтер'єри та екстер'єри будівель, хат, житлакнязів та знаті, предмети домашнього вжитку, дитячі іграшки, зброю, музичніінструменти тощо.
Протягом багатьох століть у різних регіонах України формувалисямісцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконанняорнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: квітів, дерев, стебел, плодівтощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, людей,пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальні мотиви поєднуються іззображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квіти є своєрідними: якреальними, так і народженими творчою уявою та фантазією народних художників.
1.2. Граматика та семантика українського орнаменту
Граматика українського декоративно-прикладного мистецтваґрунтується на прийомах композиції і засобах виразності мистецького твору.Прийоми композиції розвивались і збагачувались у практичній діяльності багатьохпоколінь народних майстрів, цехових ремісників та професійних митців. У різнихнародів і в різні епохи виникали свої композиційні прийоми, що відповідализавданням декоративно-прикладного мистецтва свого часу. Одні прийомикомпозиції, проіснувавши певний час, відходили у забуття разом з ідейнимиконцепціями, котрі їх генерували, на зміну приходили нові. Іншим судилосятривале функціонування протягом багатьох тисячоліть завдяки гнучким варіативнимвластивостям.
До головних композиційних прийомів відносимо ритм, метричність,симетрію, асиметрію, статику і динаміку [45, 131-132].
Ритм — властивість, характерна для багатьох явищ природи, життялюдини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання і т. ін.). Ритмічність,повторюваність окремих рухів, циклів характерні для процесів праці, а томувтілюються у матеріальній формі її продуктів. Як відображення закономірностейреального світу, ритм увійшов до всіх видів мистецтва, став одним з необхіднихзасобів організації художньої форми. У музиці, танці він виявляється якзакономірне чергування звуків або рухів, В архітектурі, образотворчому ідекоративному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальнихелементів у просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю,часова послідовність — просторовою.
Ритм як композиційний прийом декоративно-прикладного мистецтва —це повторення елементів об'ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми таінтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (тотожними нюансами і контрастнимиспіввідношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм— рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів в об'ємно-просторовійта орнаментальній структурі — називається метричним. Один із прикладівметричного порядку – рівномірне розташування «дармовисів» на гуцульсь-кихвиробах з дерева.
Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині йпослідовності елементів, йому можуть підпорядковуватися пластичність, фактура,тон, колір тощо. Складний ритм ґрунтується на поєднанні (накладанні) простих.Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур маєкількісні межі. Ритмічна зміна виявляється як мінімум у трьох елементів(наприклад, трикомпонентність в орнаменті). Однакові елементи починаютьскладатися у метричний ряд, коли їх три і більше, в противному разі вонисприймаються як самостійні одиниці [14, 51-52]. Відчуття самостійностіелементів, що становлять ряд тектонічної структури, переборюється остаточно припереході їх кількості через межу, встановлену правилом Міллера (7 ±2).Збільшення ряду підвищує його виражальну силу, однак надмірна довжина втомлює.Монотонність зростає швидко, коли ритмічний порядок простий, акценти ритмуактивні.
Метричний і ритмічний композиційні прийоми побудови формипоширюються також на геометричні тіла і подібні тектонічні структури, впобудові яких немає ознак ряду. Так, поверхні сферичну і циліндричну можнарозглядати (кожну зокрема) як підпорядковані метричному порядкові. Всі їхніділянки тотожні одна одній на всій протяжності, перебувають в однакових умовахі мають одну і ту ж кривизну. Коло, квадрат і всі правильні багатокутникиналежать до яскраво виражених метричних форм, а криві конусного перерізу(еліпс, овоїд, парабола, гіпербола) і спіралі — до ритмічних фігур. Конус іпіраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі. Формаоб'ємно-просторових предметів та орнаментальних мотивів подібна до відповіднихгеометричних тіл і криволінійних фігур [46, 159].
Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійнамонотонність, врівноваженість, то ритмічні відзначаються різною частотою —сповільненою і зростаючою. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічнаорганізація композиційних елементів (наприклад, взаємне розміщенняорнаментальних мотивів на площині) може здійснюватися в одному, двох абочотирьох напрямках (сітчаста композиційна схема орнаменту).
Об'ємна і площинна тектонічна структура творів декоративно-приклад-ногомистецтва ґрунтується на явних і прихованих ритмах, які сильно впливають наемоції людини в процесі художнього сприйняття. Ритм відби-ває і монотоннийспокій, і легке хвилювання, і стрімку бурхливу рішучість.
Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок урозташуванні, поєднанні елементів, частин відповідної тектонічної структуритворів декоративно-прикладного мистецтва [74]. Принцип симетрії зустрічається уприроді (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людинитощо). Симетрія вносить у мистецькі твори порядок, закінченість, цілісність,асоціюється з вольовою організацією форми і декору.
Відомі три типи симетрії. Перший — найпоширеніший — так званадзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площині, ділятьсялінією на однакові частини аналогічно відображенню у дзеркалі. Цим типомсиметрії наділені більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а такожлюдина. В орнаментах і декоративних зображеннях застосовуються різновидидзеркальної симетрії: дві стрічкові структури, три сітчасті, п'ять розеткових.Другий тип симетрії — трансляція або перенесення — відрізняється простотою.Симетричні фігури, котрі суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситисявздовж однієї або двох осей, утворюючи в першому випадку сім стрічковихорнаментальних структур, сімнадцять сітчастих і чимало розеткових. Третій типсиметрії застосовується для об'ємних тіл обертання. Симетрична фігурапереміщується рівномірно щодо осі, перпендикулярної до центру основи, крутитьсянавколо неї, залишаючись все ж у межах кривої. Симетрію такого типу називаютьциклічно-обертовою. Від кількості циклів суміщення фігури самої з собою(протягом повного оберту) залежить різновид циклічно-обертової симетрії: 3-гопорядку, 4-го порядку, 5-го порядку і т. д. Приклади цієї симетрії можна знайтив природному середовищі (квіти ірису, троянди, шишки, морські зірки) танайбільше їх серед продукованих людиною предметів (посуд та інші вироби,виготовлені технікою бондарства, токарства і гончарства) [73, 112-113].
Математично точна симетрія рідко зустрічається і в природі, і втворах мистецтва. Якщо відхилення від ідеальної симетрії невеликі, такакомпозиційна структура називається дисиметрією [9, 45]. Порушення симетрії можезастосовуватись з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційноговпливу на людину.
В орнаментальних дзеркально-симетричних композиціях є чітковиражений центр (крім стрічкової і сітчастої відкритої структур) [80, 144].
Асиметрія — це відсутність жодної симетрії. Асиметрія відбиваєневпорядкованість, незавершеність. За своєю суттю вона індивідуальна, тоді яксиметрія ґрунтується на типологічній спільності. Їй підпорядковуються твори,наділені симетрією даного типу. Наприклад, розеткові композиції з центральноюпроменевою симетрією (дерев'яні різьблені тарелі, розеткові витинанки, мереживотощо). Побудову асиметричної форми можна зрозуміти лише сприйнявши структуруцілком, а симетричну композицію можна — і за фрагментом рапорту. Доситьпобачити лише чверть килима із дзеркальною двохвісною симетрією, щоб уявитийого загальний вигляд.
У композиції декоративно-прикладного мистецтва симетрія йасиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми. Динаміка та їїпротилежність статика (врівноваженість) діють на емоції, визначаючи характерсприйняття декоративно-прикладної форми предмета. Контраст відношень утворюєдинаміку («зоровий рух» у напрямку переважаючої величини). Це однаковою міроюстосується і об'ємних, і площинно-орнаментальних форм [16, 32-33]. Слабкадинаміка пов'язана із нюансними відношеннями елементів. Тотожні відношеннявеличин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тільки на вимірнихвеличинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону,кольору, фактури).
Народні майстри та професійні художники вибірково застосовують усвоїх творах різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме:фактуру, текстуру, колір, графічність, пластичність й ажурність. Три першихцілком залежать від природних властивостей матеріалу та його технологічноїобробки [88, 76]. Так, фактура, текстура і колір дерева, з якого зробленийпредмет, можуть викликати неоднакові чуттєві емоції при користуванні цимпредметом. Це будуть відчуття легкості або вагомості, досконалої вишуканості,довершеності або лаконічної простоти, звичної буденності.
Фактура — спосіб подачі, формування поверхні твору. Загалом їїподіляють на природну і технологічну [3, 43]. До природної належить фактураповерхні, котра не зазнала обробки, наприклад, природна фактура кори дерева,рогу оленя, каменю та ін. Технологічну фактуру дістають в процесі відповідноїобробки матеріалів (різання, тесання, кування, карбування, шліфування) абовиготовлення самих творів (плетіння, ткання, вишивання тощо).
Широта спектра фактури залежить від кількості й величинивиступаючих ятів щодо обсягу поверхні. Перша межа фактури відповідає такійбудові поверхні і, коли елементи фактури за своєю величиною легко сприймаютьсязором як самостійні елементи. Однак з наступним збільшенням фактурні елементиможуть перейти у членування форми. Друга межа — така поверхня форми, яка принаближенні «рельєфу» гладкої фактури до нуля фактично дає поліровану дзеркальнухто. Тому розрізняють рельєфну, дрібнорельєфну, шорстку і гладку фактури [46,152]. Рельєфну фактуру мають твори з гостро вираженою пластикою поверхні,зокрема, плетені вироби з рогози, соломи і т. ін. Дрібнорельєфна фактурахарактеризується слабкою пластикою поверхні (ткані, в'язані, вишивані твори іпод.). Шорстку фактуру мають здебільшого нешліфовані вироби з дерева, металу,каменю. Гладку фактуру утворюють поверхні твердих матеріалів після шліфування,полірування, лакового покриття (поліровані поверхні деяких виробів з дерева,каменю і металу).
У творі декоративно-прикладного мистецтва може застосовуватисяодна, дві фактури і більше. Їх поєднують переважно за законом контрасту:рельєфну і шорстку, дрібнорельєфну і гладку, шорстку і гладку (дзеркальну).Так, у художньому деревообробництві гуцулів зустрічається контрастнезіставлення різьблених гладких площинних вів орнаменту з вибраним «цьоканим»тлом (дрібнорельєфна фактура). На шорсткій поверхні подільської задимленоїкераміки добре читаються лискучі візерунки, утворені технікою «гладження»(контраст фактур) [5, 56].
Текстура — природний візерунок зверхні розрізу деревини, деякихмінералів, рогу тощо, утворений різноманітними шарами матеріалу. Вона буваєпростою і складною, навіть примхливою, малюнок — малим або великим, слабо абочітко вираженим [72, 74]. Якщо на деревині й розі він буває з відповідноютональною розтяжкою у межах одного, двох сусідніх кольорів, текстура мінералівзустрічається у багатоколірному і широкому тональному поєднанні. Композиційновмотивована і добре виявлена текстура на площині надає твору особливоїдекоративності й оригінальності, а передусім позбавляє необхідності удодаткових орнаментальних оздобах.
Колір (забарвлення) у творах декоративно-прикладного мистецтва (зважаючина широкі функціональні можливості —прикладні—декоративно-прикладні—декоративні) має неоднакову міру застосування[45]. Якщо в прикладних творах його значущість другорядна, зводиться переважнодо відповідного забарвлення матеріалу (природний колір дерева, каменю, металу іт. ін.), то в декоративних творах, передусім тканинах, килимах, вишивках,різноманітні колірні поєднання врають важливу роль у композиції. Знанняоб'єктивних закономірностей традицій символіки та суб'єктивних особливостейсприйняття допоможе правильно розв'язувати композиційні завдання. Розрізняютькольори ахроматичні (безбарвні) і хроматичні (мають відповідне забарвлення).
Колір у композиції декоративно-прикладного мистецтва можевиконувати комунікаційну (поділ, акцентування, об'єднання та інша організаціявізуальної функції), пізнавальну (кольорові символи і знаки, кодування) інайважливішу – зображальну функції [48, 19]. Остання активно впливає на художнюобразність творів та естетичні почуття. Поліхромність найбільш характерна длякилимарства, вишивання та розпису.
Графічність — позитивна якість композиції творівдекоративно-прикладного (переважно декоративних зображень, орнаментів тощо) як таких,що елементами і трактуванням нагадують графіку або мають з нею спільні засобилінії, точки, плями, силуети і т. ін. [39, 33]. В орнаментальних композиціяхграфічність виражається вишуканим поєднанням ліній, точок і плям. Інколидовільна пляма набуває впорядкованого силуету.
Силует — це узагальнене, площинне, однотонне зображення людини, тварин,рослини або предмету, що нагадує їхню тінь [4, 142]. У декоративно-прикладномумистецтві силуетом як графічним виражальним засобом користуються в інкрустаціїхудожніх виробів з дерева, при створенні витинанок, виготовленні з металуфлюгерів, окуття дверей тощо. Силует лаконічний, як лаконічна тінь, відкинутапредметом, але в цьому лаконізмі є своєрідна привабливість і зачарування.
Силуетний підхід у розв'язанні композиції потребує винятковоїмайстерності у доборі головного і пожертви другорядними, дрібними деталями.Виражальна скупість силуету спонукає майстра до винахідливості й пошуківчітких, легкозрозумілих форм, передусім профільних. Не тільки узагальненість інатяк характерні для силуету, не менш важливими є відповідна рівновага площин,особливості конфігурації абрису, що відбивається в поєднанні різких, колючих,плавних і м'яких контурів. Силуетну виразність композиції часто зустрічаємо втематичних творах, зокрема в трактуванні елементів емблем, символів, алегорійтощо.
Пластичність (від гр. — моделювання з м'яких матеріалів,ліплення)— специфічна позитивна якість художньої виразності творівдекоративно-прикладного мистецтва, особливий вияв краси через спосібтрактування форми, яка характеризується м'якістю, плавністю, співрозмірністюліній, силуету, площини, вишуканістю руху і т. ін. [14, 51]. За аналогієюскульптури, пластичність у декоративно-прикладному мистецтві поділяється нарельєфну і об'ємно-просторову. У деяких техніках різьблення, тисненні,карбуванні, зерні пластичність виступає як конструктивна основа. В інших видахдекоративного мистецтва пластика має факультативний характер і лише підсилюєвиразність твору. Окремий різновид становить пластика малих форм, що фактичновиходить із засад скульптури, застосовує різні матеріали, наприклад, дерев'яній керамічні іграшки, сирні забавки і под. Пластичність інколи може поєднуватисяіз графічністю або ажурністю, при цьому досягається синтетична виразність формиі декору.
Ажурність (від— отвір, просвіт) — специфічна позитивна якістьтворів декоративно-прикладного мистецтва, в яких площинні або об'ємні формимають наскрізні отвори. їх різноманітне поєднання може утворювати своєріднудекоративність [46, 157]. Ажурність як композиційний засіб виразностіхарактеризується контрастом площини (сітки) і просвітів, створює ефектневраження романтичності, чарівності, піднесеності. Основною композиційноюприкметою художності таких видів декоративних творів, як витинанки, мереживо,скань, посічний метал, ажурне різьблення в дереві і кістці, є ажурність. Декоративніелементи ажурності можна інколи зустріти у вишивці (мережка), плетених виробахз рогози, лози та інших природних матеріалів, у деяких видах порцеляновогопосуду, що уподібнюється плетінню. Розрізняють три випадки ажурності: 1) світлокрізь отвори утворює тло для візерунку; 2) просвіти отворів є мотивами декору і3) отвори закриті підкладкою і не пропускають світла (так звана «сліпаажурність»).
Крім граматики і функціонально-ужиткової інформації, пов'язаної ізбезпосереднім використанням творів декоративно-прикладного мистецтва, у нихзберігаються семантичні засоби – відомості національної, соціальної, магічної,образної орієнтації. Основні носії широкого спектру інформації — композиційніелементи форми твору (знак, символ, метафора, алегорія, емблема) та оздоблення[27]. Усі ці елементи є семантичними засобами, мають переважно зображальнуструктуру, а закономірності їх поєднання нагадують синтаксис. Метафора, знак ісимвол — тісно пов'язані між собою функціональним змістом.
Метафора (від гр. — перенос) — художній засіб літературногопоходження, ґрунтується на подібності явищ, предметів дійсності. Метафоравживається для підсилення смислу художнього образу творівдекоративно-прикладного мистецтва за допомогою подібного предмету,зображального мотиву тощо [48, 37]. Так, віднайдені необхідні образні риси вприроді або в художній спадщині переносяться до структури твору. Згодомметафора, що міцно входить у традицію творчості, стає художнім символом.
Символ (від гр. — знак, прикмета, ознака) у вигляді намальованогоелемента, знака або предмета об'ємно-просторової форми, виступає замість певнихконкретних чи абстрактних понять, використовується для збереження та передачіінформації, естетичних цінностей. Він не відбиває дійсних явищ, предметів, апозначає їх умовно без жодного натяку на достовірність чи подібність додійсного. «Символ може містити у собі у згорнутому вигляді багатоманітністьціннісних значень, інформаційних та експресивних смислів, які в процесісприйняття символу людиною розгортаються в її свідомості в естетичні уявлення інасолоди» [89, 131].
Художній символ використовувався у ранніх формах культури(антична, середньовічна) [81, 113]. У різні епохи символи змінювали своєзначення. Наприклад, вуж у стародавні часи мав охоронне значення, а в християнськійміфології та мистецтві став символом гріха, зла і обману.
Найважливішими метафорами і символами у давньоруськомудекоративно-прикладному мистецтві були джерело, криниця, річка, чаша, рослини,зокрема квіти, голуб, горлиця, сокіл, яструб, орел, лев, леопард, вовк, змія,вуж, що у народній інтерпретації відповідно символізували втамування духовноїспраги, долю, смерть, вічне цвітіння, невмирущу красу, любов, сум, смуток,сонце, небо, владну силу, царя звірів, силу, безстрашність, геройство. У церковнійтрадиції ці символи відповідно позначали оберег, вчення Христа, райський сад,чистоту, невинність, політ пророчої думки, торжество світла над темрявою,злість, заздрість, ворожість, жорстокість, зло, лукавство, підступність, обман,темні сили
Художній символ відрізняється від інших семантичних засобів,зокрема від художнього знака. Якщо перший наділений багатозначністю (полісеман-тичністю),то другий має переважно одне, основне значення [56]. Наприклад, художньовирішені монограми, клейма, печатки, вказівні знаки завжди несуть однозначнуінформацію. У знака розрізняють «невласний» (функціональний) і «власний» зміст,тобто його фізичні властивості (розмір, конфігурація, колір, розрізнюваність).Твір декоративно-прикладного мистецтва може існувати як знак завдякинеподільності «власного» «невласного» змісту. Вживання знака або кількох знаківнадає виразності творам та узагальненої структури художнім образам.
Уже в ранніх формах художньої культури та в древніх цивілізаціяхзнаки-обереги і знаки-печатки (родові символи) набули культового, магічного і символічногозначення.
Різновидом символу є атрибут (від. лат – приписаний, наділений) -
конкретний предмет, тісно пов'язаний із життям і діяльністю особи, а тому до
дається до її іконографії як розпізнавальний знак. Атрибут переважнозображається із постаттю, а окремо від неї набуває значення символу.Розрізняють атрибути загальні (наприклад, пальма — атрибут святих мучеників) таіндивідуальні [57, 64]. Наведемо найважливіші атрибути з творів античногомистецтва: Мельпомена, Прометей, Де метра, Посейдон, Бик — Європа, Шкіра лева –Геркулес, Терези — Феміда тощо.
Найважливіші атрибути з християнської іконографії – це ягня,ангел, вежа, віл, лук, орел, лев, Ісус Христос, вінок троянд, вуж, апостоли ісвяті, колесо, три хлібини, Церква [81].
Як бачимо, внаслідок перебудови світогляду і заміни античноїміфології християнською зазнають зміни й атрибути. У зрілому середньовіччі вонивсе частіше набували значення символів, надаючи творам декоративно-прикладного мистецтватаємничої загадковості.
Алегорія (від гр. — іносказання) — один із семантичних засобів,символ якого полягає в тому, що в конкретних художніх образах виступають умовнізображення абстрактних понять (персоніфікація) [6, 134]. Так, алегоріямудрості, добра, миру, природи, весни, літа може бути показана умовно задопомогою символів персоніфікації, атрибутів, емблем, поєднаних у відповіднуструктуру твору. Алегорія міфологічного походження найбільшого поширення набулау середньовічних творах декоративно-прикладного мистецтва, зокрема гобеленах,меблярстві, керамічних розписах та ін. «При значній зовнішній конкретностіалегорія дуже рідко характеризується психологічною глибиною, індивідуальністюхарактеру, вона переважно є холодною, «бездушною», тому що відбиває свій зміст,головним чином, завдяки супроводжуючим її аксесуарам».
Емблема (від гр. — оздоба) — семантичний засіб композиції, щочасом заступає символ. Основа емблеми — вираження цілого за його характерною,але разом з тим простою частиною, елементом чи атрибутом. Вона зображаєпредмети, знаки або постаті символічного характеру [12, 23]. В античній мозаїціна підлозі емблемою називали поле із фігуративними зображеннями. У наш часрозрізняють емблеми міжнародні, державні, військові, спортивні, виробничі. Наприклад,білий голуб — міжнародна емблема миру. Емблеми як декоративні та інформаційніелементи інколи вводять у твори декоративно-прикладного мистецтва для наданняїм відповідного смислового відтінку.
Таким чином, група семантичних засобів композиції творів декоратив-но-прикладногомистецтва приховує у собі всі етапи історичного розвитку людства: і знакирізних культур, і середньовічні символи релігійно-канонічного тлумачення, і символинароднопоетичного осмислення, і сучасні символи, алегорії та емблеми варіативногоспрямування тощо.
1.3. Особливості стилізації форм рослинного і тваринного світу
Стилізація в декоративно-прикладному мистецтві створює в ужитковихтворах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного таутилітарного. Водночас вона сприяє логічно вмотивованому використаннювідповідних законів об'ємного і площинного формотворення, допомагає авторамдосягти в творах художньої довершеності.
Стилізація — композиційний принцип, що полягає у навмисномунаслідуванні творів декоративно-прикладного мистецтва попередніх епох, країн,стилів, напрямів, шкіл. Порівняно з підробкою, фальсифікацією творів давнини,стилізація не приховує своєї вторинної інтерпретації відповідних художніх ознакстилю. Вона може мати характер поверховий, частковий (з елементами «цитування»декору), або поглиблений, що проникає у структуру й архітектоніку форми таоздоблення виробу [3, 63]. Стилізація у декоративно-прикладному мистецтвівідома з часів середньовіччя, однак найбільшого поширення набула в останністоліття (неоготика, неокласицизм, неоромантизм та ін.). До різновиду сучасноїстилізації необхідно віднести фольклоризм — наслідуванняхудожниками-професіоналами і самодіяль-ними майстрами традиційних творівмистецтва [5, 31].
Протягом тисячоліть у декоративно-прикладному мистецтві відбувавсяпроцес освоєння щораз нових матеріалів і технік, вдосконалювалася техніка(інструменти, технологія виготовлення і т. ін.), збагачувалася система художніхзасобів виразності, що вплинуло на формування естетичних засад, відкриттяконкретних закономірностей стилізації [81, 102].
У верхньому палеоліті (остання ступінь давньої кам'яної доби)людина навчилася обробляти найдоступніші природні матеріали: камінь, кістку,дерево, виготовляти необхідні вироби з глини (ліпну кераміку), плести і ткати.Долаючи опір матеріалу, вона опанувала різноманітні форми (утилітарно-доцільніі декоративні), поступово набувала естетичного досвіду. Стилізована формавиготовлених знарядь стала пластичною реалізацією людської думки, ідеї,замислу, відповідала естетичному смакові, котрий лише формувався. Відчуттямправильної форми, пропорцій (співвідношення об'ємів), ритму, динаміки,симетрії, умовності позначені знаряддя праці, предмети побуту і культу,зокрема, «жезли», списометалки та інші предмети з кістки, оздоблені об'ємноюфігуративною пластикою і ритованим орнаментом за принципом вільного заповненняполя. Так, пласка, ланцетоподібна кістка (печера Лалінд, департамент Дордонь,Франція) гравійована засічками, довгими, прямими лініями, що поєднані на основіправильного інтервалу повторення і ритму, є водночас зразком композиціїстрічкової схеми. Ще виразніший ритм і динаміка стилізації виявлені у декоріпалеолітичного знаряддя (печера Істюріц, департамент Нижні Піренеї, Франція):геометричний орнамент у вигляді кружалець, спіралей, прямих і хвилястих ліній,гострих кутів, складених один за одним, тощо. З цього ж погляду не менш цікавібраслети і фігурки пташок, виготовлені з ікла мамонта (Мезинська стоянка,Чернігівщина), ритовані зигзагоподібним та меандровим орнаментом [56, 79-80]. Умисливських палеолітичних племен зигзагоподібний і меандровий орнаментвідбивав, напевно, прагнення людини втримати і зберегти за допомогою магічнихзнаків «силу і доброту».
У цю епоху зародився прийом стилізації (спрощення, узагальнення)реальних форм. Первісний майстер, створюючи пластичні зображення риб, пташок,кінських голів, надавав їм «геометричних пластичних символів». Однією з причинпояви і значного поширення умовних, узагальнених зображень у палеоліті та внаступні епохи було зближення фігуративної й орнаментальної форм мистецтва.
Помітного розвитку стилізація досягла в неолітичну добу. Приблизноу другій половині VII тис.—першій половині VI тис. до н. є. люди опанувалирізноманітні місткі форми, які на початку генезису були функціональними таімітативними. У VI тис. до н. е. майстри Стародавнього Сходу запровадиликерамічний розпис, спочатку лінійний, монохромний, а згодом поліхромний,насичуючи його плямами, знаками, фігуративними зображеннями. Поряд з існуючимдекором виникли нові композиційні схеми орнаменту (сітчаста, розетова), які,мабуть, запозичені в техніках плетіння, ткацтва, різьблення, інші сталинаслідком освоєння геометричних рослинних форм природи, результатом практичногота чуттєвого досвіду людини (найперша стрічкова схема, паралельне поєднаннякількох ліній у довжину з певним інтервалом між ними). Сітчаста схема —найпростіше перехресне поєднання ліній, ямок та інших мотивів, що утворюють прямуабо скісну сітку; розетова — похо-дить від кола, спіралі, концентричногорозміщення ямок з центром посере-дині. Ці схеми стали ґрунтом для розвиткунаступних орнаментальних схем.
У період неоліту виникли цікаві скульптурні форми ритуальнихмісткостей у вигляді тварин, птахів і риб (з каменю і глини). Напевно, у нихзберігали жертовну кров звіра, якого представляє місткість (оленя, ведмедя,бика тощо). Композиційно цей посуд відзначається граничним лаконізмомпластичної форми, пов'язаної з тотемними уявленнями [56, 71].
Процес розвитку стилізації в первісному декоративно-прикладномумистецтві відбувався нерівномірно. В той час як кераміка періоду Самарри(Межиріччя, V тис. до н. е.) різноманітна за формою, випалена, поливана(тарілки, миски, заїдки, горщики), орнамент сітчастої схеми імітував плетіння,стрічкові поліхромні композиції поєднували складні зооантропо-морфні мотиви,розетові схеми в центрі містили «свастику», квадрат-розету, кераміка неолітичнихплемен на території України характеризувалася одноманітними горщикоподібнимиформами, орнамент творив смугасті композиції у вигляді ямок, заглибленихпрямих, хвилястих і зигзагоподібних ліній, трикутних та прямокутних площин,вкритих наколками [81, 35]. Лише згодом землероби правобережного Придніпров'яурізноманітнили форму кераміки, розвинули стрічкову композицію орнаменту довишуканих спіральних мотивів та фігуративних зображень.
Таким чином, майстри неоліту вже виготовляли основні формипобутового посуду та ритуальної пластики, застосовували найважливішікомпозиційні схеми орнаменту (вільне заповнення, стрічкова, рідше сітчаста,розетова).
До появи швидкообертового гончарного круга розписна керамікаСтародавнього Єгипту і Стародавнього Близького Сходу переважно повторювалаформи кам'яного посуду. Розпис виконувався білою фарбою по теракотовомучерепку, пізніше червоною фарбою на білому тлі. Декор наносився за принципомвільного заповнення поверхні різноманітними елементами (фігурки людей, тварин, умовнеприродне оточення). Згодом у композиції розпису помітне виділення центру,групування подібних елементів зображення, поділ декору (у межах одного виробу)на смуги геометричного орнаменту і зображення [57, 143].
Носії егейської культури майстерно витесували з каменю вази,різьбили декоративні зображення на перснях, печатках, виготовляли вироби ізбронзи, золота й срібла. Найбільшого визнання заслуговують різноманітні заформою розписні вази, амфори, піфоси, збанки і под. В їх чарівному, тонковиконаному живописному декорі можна виділити кілька композиційних схем:спірально-меандрова стрічка, спіральна сітка, що майже суцільно вкриває форму,вільно розташоване зображення гілок квітів, представників морських глибин,напрямлене розташування рослинних мотивів, що неначе ростуть від дна, огортаючиформу вази. Ритуальний посуд скульптурного характеру — у вигляді тварин, птахів,фігурок людей — побутував переважно в узагальнених формах.
Декоративно-прикладне мистецтво класичної Греції зводилося добагатоярусної стрічкової системи. Стрічки орнаментів були різної ширини, чітковідокремлені одна від одної, відрізнялися напруженістю ритму і характероммотивів: вкриті сіткою трикутники, ромби із точками посередині, а також чималакількість меандрових варіантів. Інколи горизонтальні стрічки ділили наквадратні й прямокутні поля, які заповнювали розетами, листочками,узагальненими силуетами птахів, тварин, людей. У VII ст. до н. е. вази впершепочали розписувати основними широкими стрічками за рахунок зменшення кількостімалих [48].
У «золотий вік» Римської імперії виникли нові оригінальні формипобутових виробів, стінки яких шліфували, різьбили, оздоблювали холоднимзолоченням і заплавкою у зовнішню поверхню скла дрібних скляних скалок,листочків, барвистих квітів і т. ін.
Система сучасних стилізаційних закономірностей має чітку ієрархію:загально-художні композиційні закони, які відбивають об'єктивні закономір-ностівальної дійсності, композиційні закони, що діють локально в окремих видахмистецтва; композиційні прийоми факультативного характеру. Завершують системузасоби виразності і семантичні засоби [9, 48]. Система ґрунтується наоб'єктивних законах, співзвучних відповідним законам природи і суспільства.Вони діють у багатьох видах мистецтва, тому називаються головними, а саме:закони традиції, цілісності і техніки.
Для досягнення стилізаційної цілісності інколи вдаються догрупування елементів, тобто об'єднання окремих деталей форми, мотивів орнаментуу більші частини форми або рапортні одиниці візерунку. Людина водночас можесприймати обмежену кількість елементів (не більше семи). Якщо їхня кількістьпереходить цю межу, у свідомості миттєво проходить об'єднання їх у групи [12, 52].
У стилізації творів декоративно-прикладного мистецтва, окрімголовних законів діють закони масштабу, пропорційності та контрасту [].Порівняно із головними вони мають вужче застосування у системі мистецтв, однаку декоративно-прикладній композиції без них не обійтися.
Орнаментальне мистецтво можна звести до таких видів:рослинний орнамент, що складається з елементів рослинного світу; геометричнийорнамент, елементами якого є рисочки, кружечки, квадратики, трикутники; фігурніорнаменти, в основу яких покладено ритмічне чергування постатей людей, фігур птахів,тварин або комах; мішані орнаменти.
Розділ 2. Методика використання прийомів стилізації на урокахдекоративно-прикладного мистецтва
2.1. Використанняелементів стилізації на уроках декоративногоМистецтва
Особливості організації і проведення уроківдекоративно-прикладного мистецтва ґрунтуються на психолого-педагогічнихзакономірностях сприйняття і створення дитячого малюнка і розвитку навичокобразотворчої діяльності у молодшому шкільному віці.
У даний віковий період вчені виявили значну складність цієїформи чуттєвого пізнання дійсності. З одного боку, у відтворенні цілогонезнайомого предмета дитина передає лише своє загальне «враження від цілого»:«щось діряве» (решітка) або «таке, що коле» (конус). Перебуваючи «під владоюцілого», діти наче не вміють виділяти складові його частини. На цю «владуцілого» звертають увагу й багато інших авторів, що вивчали дитячі малюнки. Вонипояснюють такі факти нібито нездатністю дитини у молодшому шкільному віці допізнавальної аналітичної діяльності, бо в неї, мовляв, надто яскраво вираженаемоційність [18, 63].
Проте факти, які здобули інші дослідники (О.Я. Савченко [75]та ін.) доводять, що діти не тільки вміють виділяти певну характерну ознаку, ай спираються на неї, упізнаючи цілий предмет. Наприклад, усі предмети і навітьбезформні грудочки глини з витягнутими «носиками» діти 6-ти років називали«гусятками». Позначене пунктиром зображення дзьоба в початому малюнку давалозмогу цим дітям впізнати птаха. Обмацавши чоловічий годинник у мішечку, молодшішколярі правильно називали цей предмет. Як розпізнавальну ознаку («Як тивзнав?») вони виділяли звичайно «стовпчик з коліщатком» (завод у годинникастарого зразка), тобто спиралися на одну з частин предмета. Проте, вибираючипотім серед розкладених на столі предметів «такий самий», переважна більшістьмолодших школярів називала не плоский круглий компас, що відповідав своєювеличиною і формою зразку, а металевий кубічної форми будильник. Це такожгодинник, хоч він не тільки інший за формою, а й не має саме тієї деталі, заякою дитина розпізнавала годинник.
У цьому факті чітко виступає діалектичне відношення всприйманні цілого та його частин. Коли пізнають частини, з'являється образцілого предмета з його назвою («годинник»). За тим дитина вибирає серед усіхзапропонованих їй предметів саме годинник, причому окремі частини предмета,навіть його форма, втрачають своє сигнальне значення. Це свідчить пронеправомірність альтернативної постановки питання: ціле чи частина є опорою длясприймання дитиною предмета [48, 71]. Його розв'язують по-різному залежно відтого, який предмет сприймає дитина: знайомий чи незнайомий, яку частину виділяєдля його пізнавання: характерну (хобот у слона) чи неспецифічну для даногооб'єкта.
У продуктивності образотворчої діяльності величезне значеннямає дія, до якої вдаються у молодшому шкільному віці при сприйманні предмета [73,96-97]. Дітям важко правильно сприймати малюнок. Адже навіть найпростішиймалюнок, на якому зображено хоча б два предмети, зображає їх у певнихпросторових зв'язках. Осмислити ці зв'язки потрібно для того, щоб розкритивзаємовідношення між частинами малюнка і сприйняти зображення як щось ціле.Тому сприймання дітьми малюнка здавна використовували для визначення загальногорозумового розвитку дитини. Так, психолог А. Біне ввів це завдання в складенуним вимірювальну «шкалу розуму». При цьому він, а потім В. Штерн встановили, щоє три рівні (стадії) сприймання дитиною малюнка. Перша — стадія перелічення(або, за Штерном, предметна), характерна для дітей від 2 до 5 років; друга —стадія опису (або дії), що триває від 6 до 9—10 років; третя — стадіятлумачення (або відношень), властива дітям 11—15 років [47, 88].
Визначені стадії дали змогу розкрити еволюцію процесусприймання дитиною складного об'єкта — малюнка, і побачити, що діти в процесірозумового розвитку переходять від фрагментарного сприймання, тобто пізнаванняокремих предметів, між собою не пов'язаних, до виявлення спочатку їх функціональнихзв'язків (що людина робить), а потім до розкриття більш глибоких відношень міжпредметами і явищами: причин, зв'язків, обставин, цілей.
На найвищому рівні діти витлумачують малюнок, вносячи свійдосвід, свої судження в те, що зображено. Вони розкривають внутрішні зв'язкиміж предметами, осмислюючи зображену на малюнку ситуацію. Проте перехід доцього вищого рівня розуміння не можна пояснити віковим дозріванням. Дослідженняпоказали, що особливості опису малюнка залежать насамперед від його змісту,знайомого або малознайомого дитині, від структури, динамічності чи статичностісюжету [89, 107].
У молодших школярів провідну роль у передаванні виражальнихякостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційнаобразотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі наплощині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірногопростору засобами зображення та передаванням перспективних явищ наелементарному рівні [2, 214-217].
Методика роботи в початкових класах ґрунтується на широкомувикористанні ігрових форм. Виходячи з вікових особливостей дітей, увикористанні фарб перевага надається гуаші і акварелі. Як графічні матеріали упочаткових класах не бажано використовувати кольорові й прості олівці, гумку.Фломастером пропонується користуватися лише як графічним (а не малярським)матеріалом.
Організовувати роботу дітей слід таким чином, щоб вона веласяна окремих аркушах паперу (не в альбомах), розмір, пропорції і форма якихобумовлюється характером завдання. Чим молодші діти, тим частіше в роботі зними треба використовувати кольоровий і тонований папір. Це економить час тасили дітей, привчає їх до колірної виразності поверхні [71, 67].
Застосовуваний у процесі навчання молодших школярів методроботи ґрунтується на імпровізаційному стилі роботи народних майстрів, якийузгоджується з імпровізаційною природою і емоційним характером дитячоїтворчості. Так, із самого початку навчання необхідно стимулювати виконанняхудожньої роботи без попереднього контуру, наприклад, пензлем «від плями»,крейдою, тушшю, ножицями тощо. Такий метод сприяє збереженню безпосередностіобразотворчої діяльності; добре розвиває моторику руки, культуру зображення;розвиває чуття характеру силуетної форми, цілісне, емоційне бачення; допомагаєподолати властиву дитячому малюнку статичну форму зображення, переважну увагудо деталей, виховує культуру сприйняття, здатність до художнього узагальнення.
Структурно-змістовий аналіз навичок образотворчої діяльностімолодших школярів показує, що, виходячи із проблеми володіння технікою таприйомами образотворчої діяльності, знати основні правила організації робочогомісця, користування художніми матеріалами та інструментами, гуашшю та пензлями,тушшю і графічними інструментами (фломастером, кульковою ручкою, підгостреноюпаличкою, м’яким олівцем, пластиліном чи глиною та стеками у ліпленні [34, 49].
Також навички образотворчої діяльності включають уявлення прорізні види образотворчої діяльності, роботу в кольорі графічними матеріа-ламита інструментами, ліплення, аплікацію і витинанку як види художньої роботи зпапером), послідовність роботи в малюнку, ліпленні, роботі з папером, навички вкористуванні названими матеріалами і інструментами [67]. В роботі гуашшю такожвміти користуватися загостреною паличкою для продряпування деталей по вологомушару фарби.
Вказані навички містять також навички вільної (розкутої)швидкої роботи в різних видах образотворчої діяльності (одразу в матеріалі табез попереднього контуру олівцем); в роботі з папером: складання, прорізуваннята вирізування простих силуетних форм.
Що стосується образотворчих навичок роботи з кольором, тоучні повинні вміти отримувати похідні кольори змішуванням основних, світлі ітемні відтінки додаванням білої та чорної фарб, теплі і холодні відтінки кольорівдодаванням головного теплого та головного холодного; на елемен-тарному рівнівміти виразити кольором певний характер образу [82, 49].
У плані форми діти повинні мати сформовані навичкиобразотворчої діяльності у таких сферах, як відображення основних геометричнихформ та видів і типів ліній, складових частин в будові людини, птахів, тварин,будівлі, взаємозв’язку основної форми та частин, виражальних можливостей лініїта силуетної форми, симетрії як засобу гармонізації форми. Також діти йпідлітки на різних рівнях повинні вміти проводити лінії різного виду графічнимиінструментами, пензлем; від руки малювати округлі форми силуетом та лінією(фарбами — пензлем та пальцем, а також графічними інструментами таматеріалами); спостерігати, порівнювати і підставляти нескладні форми та їхчастини за характером та розмірами; передавати основний, узагальнений характерформи силуетом або лінією у зображенні на площині, чи в об’ємі у ліпленні; наелементарному рівні створювати певний за характером образ засобами лінії [34, 44].
У плані композиційної образотворчої діяльності діти повиннівміти повністю заповнювати площину аркуша за допомогою великого зображення(крупним планом) та рівномірного розташування зображуваних елементів, матиелементарне уявлення про узгодження форми і декору, а також свідомо вибиратиположення аркуша паперу залежно від форми об’єкту зображення.
Загальна схема уроків декоративного малювання багато в чомусхожа з схемами уроків малювання з натури і на теми. Відзначимо специфічніособливості уроків декоративного малювання.
Уроки орнаментального малювання в 1 класі починаються змалювання узору в смузі за таблицею, вивішеною на дошці. На цьому уроціознайомлюємо учнів з побудовою рапорта узору, з ритмом — чергуванням форми ірозмірів. Урок проводиться послідовним методом, учні малюють вслід за вчителем[5, 78].
Після малювання узору в смузі малюємо в квадраті,прямокутнику, колі, трикутнику і в овалі, тобто узори, обмежені зі всіх боків івміщені в геометричну форму. Часто на початку навчання дається завдання скластиузор в одній з наведених геометричних форм. Дуже цікаво проходять уроки, колидається спеціальне завдання оздобити узором певний предмет: закладку в книгу,тарілку, ріжок хустки, тацю, підкладку під чорнильницю, шарф, рукавичку тощо [23,115].
При малюванні узорів завжди корисно давати завдання: для чогобуде складено узор, яку частину предмета він оздоблюватиме. Спочатку узорискладають з геометричних фігур, і дітям дають поняття про ритм, про рапорт.Пояснюємо учням, як утворюється узор. Для ознайомлення з побудовою узорів і зметою запобігання помилкам при побудові рапорта доцільно застосовувати науроках метод аплікації. Він полягає в тому, що до уроку заготовляють з тонкогопаперу велику кількість фігур, смужок, які під час пояснення змочують водою іприклеюють до дошки.
Перевага цього методу полягає в тому, що на очах учнівпереставляють фігури і вони бачать: 1) як з одних і тих самих фігур можнаскласти різні узори; 2) як при порушенні ритму узор не виходить; 3) якпорушення розмірів форми призводить до помилок в побудові узору [42, 37].
Метод аплікації дає змогу швидко переміщати фігури. Щобпояснити чергування кольорів, фігури треба заготовити з кольорового паперу.Вчитель приклеює на дошці фігури і розповідає про симетрію узору і проповторення елементів (форма, колір). Фігури для аплікації вчитель вирізуєрозміром від 3 до 15 см, а стрічки від 5 мм і ширші.
Після малювання з таблиць переходимо до побудови узорів. Зметою перевірки знань учнів, для закріплення навичок правильного розміщенняелементів узору, ми пропонуємо учням вирізати вдома з кольорового паперугеометричні фігури такого розміру, щоб вони легко розмістились в шкільномузошиті, і даємо завдання скласти узор: 1) з великих і маленьких кружків; 2) зкружків і квадратів однакового розміру (показуємо зразки). В клас учніприносять свої роботи приклеєними.
Складаючи узор в квадраті, пояснюємо композицію кутів іцентра. Узор в трикутнику ділиться на 2—3 частини, а також на 6 частин, залежновід величини і форми узору. В прямокутнику проводимо 1-2 осі симетрії.
Після малювання узорів з геометричних фігур переходимо довивчення узорів з рослинних форм. Тут треба ознайомити учнів із стилізацієюформи. Прийоми стилізації форми пояснюємо на зразках народної творчості, в якихвидно, як природна форма квітів, листків, ягід змінюється, переробляється.Вчитель розповідає про декоративне трактування, основою якого є спостереження івивчення природи [32, 68]. Спостерігаючи квітку, запозичуємо для узору їїзагальну форму, будову, те, як вона тримається на стеблі — волошка тримаєтьсяна стеблі прямо, дзвіночок схиляє голівку і т. д. Природна формапереробляється, передається схематично, спрощується. При стилізації формирослини спів відношення окремих її частин не завжди зберігаються. Щоб урізноманітнитиі збагатити узор, пропорції часто змінюють, але загальний характер форми завждизберігають.
Незважаючи на декоративне трактування узорів, можна легкозрозуміти, що лягло в основу вивчення, яка рослина перероблялась (волошка,гвоздика, соняшник, горобина). В наш час в орнаменті появились гілки лавра,дуба, голуби тощо.
В декоративному мистецтві завжди зображаються переробленіформи, і учні повинні знати, якщо зображення є копіями природних форм, то цевже не буде декоративне трактування. Крім того, майже ніколи не передаєтьсяоб'єм зображуваної форми. Природне забарвлення предметів в узорі незберігається [41, 102].
Оволодівши способом передавання об'єму, учні частозастосовують його в малюванні орнаментів при зображенні прапорів, стрічок інавіть квітів. Іноді таке трактування форми можна дозволити, хоч воно й нехарактерне для орнаментального малювання.
Під час малювання узорів для шпалер іноді можна запропонуватидітям скласти узор для бордюра. З малювання узору на смузі починаєтьсямалювання узорів в школі, і діти добре знають як будувати узор, а тому в 5-мукласі, де вивчаються узори нескінченні, незамкнені, можна малювати бордюр дляшпалер; досвід дітей 3-го класу значно багатший, ніж учнів першого, через те вбордюрах розробляються більш складні узори.
Наведемо приклад методичної послідовності виконання елементівпетриківського розпису на уроці образотворчого мистецтва (див. додаток А). Прицьому враховувалося, що порядок виконання декоративного малюнка є наступним:
1) попередній збір матеріалу за завданням вчителя;
2) попереднє вивчення об'єктів, форма яких повинна бути декоративноперероблена в малюнках;
3) виконання декількох варіантів декоративної переробки різнихелементів орнаменту;
4) виконання схемного, робочого ескізу декоративного малюнка вчверть альбомного листу;
5) лінійна побудова малюнка на основі робочого ескізу іпопередніх нарисів і зарисовок;
6) завершення роботи в кольорі (аквареллю або гуашшю) [5, 46-47].
На першому з двох уроків, що відводяться для виконання декора-тивногомалюнка, учні виконують нариси з натури, зразки декоративної переробки різнихелементів орнаменту, робочий ескіз і лінійна побудова малюнка. На другому уроцікомпозиція декоративного малюнка остаточно уточнюється і завершується вкольорі.
Під час самостійної роботи школярів вчитель постійно стежитьза тим, щоб вони творчо підходили до складання композиції малюнка, до процесудекоративної переробки форм рослинного і тваринного світу. З цією метою педагоганалізує перед всім класом найвдаліші варіанти, концентруючи увагу дітей наконкретних елементах малюнка (витонченість ліній, вдале чергування графічнихплям, красиве поєднання колірних відтінків, компактна, цільна композиція і т.п.). Іноді вчитель пропонує школярам виконати додаткові зразки декоративної переробкиформ рослинного і тваринного світу, що інтерпретуються в творчому малюнку,вимагає докладного, продуманого промальовування одного або декількох робочихескізів [47, 51].
Одночасно вчителю слід весь час стежити за тим, щоб по ходуроботи над декоративним завданням школярі широко використовували знання, умінняі навички, набуті на уроках малювання з натури і на теми. Важливо також, щобдіти якомога частіше зверталися до мотивів, окремих декоративних елементів,використовуваних в народному декоративно-прикладному мистецтві [16, 28].
Програмою з образотворчого мистецтва передбачається малюванняузорів і декоративних елементів. Учні виконують узори в смузі, квадраті, крузіна основі декоративної переробки рослинних, геометричних форм, форм тваринногосвіту (листя дерев, чагарників, кольорів, грибів, кругів, трикутників, півнів іт. д.).Впроцесі виконання декоративної роботи використовується лінія симетрії,чергування елементів (ритм).
У І класі на протязі першого півріччя декоративні малюнкиучні виконують за зразками, а в другому півріччі та в інших класах —самостійно, творчо. Учитель повинен додержувати правил: даючи завданнянамалювати орнамент, слід пояснити, для чого він призначений. Від функціїорнаменту залежатиме його розмір, композиція, колір, спосіб виконання та ін.Наприклад, орнамент у смужці придатний для оздоблення тканин, одягу і т. д.; упрямокутнику — килимів, шкатулок; у квадраті — хусток, наволочок; у колі, овалі— посуду, круглих шкатулок тощо. В орнаменті для вишивання хрестиком формаквітів зводиться до прямих ліній, квадратів, прямокутників, трикутників, а длявишивання гладдю зображення виконується плавними лініями [74, 124].
Найважливішою закономірністю орнаменту є ритмічне йсиметричне чергування елементів (ритм і симетрія). Під час побудови малюнкаучнів потрібно навчити користуватися допоміжними лініями.
У школі спочатку вивчають орнамент у смузі, як найбільшпростий. Намітивши верхню і нижню межі смуги, ділять її на рівні частини і вкожній частині поміщають елементи орнаменту. Орнаменти у смузі мають багатосиметрій. Учнів можна познайомити з трьома їх основними видами.
До першого виду симетрії орнаментованих смуг належать такі,які мають елемент, що повторюється, і вісь перенесення. Уздовж осі елементирозміщуються на певній відстані один від одного. У другому виді симетрії фігурирозміщено з обох боків від осі перенесення і мають однаковий напрям. У третьомувиді елементи розміщені у протилежних напрямах і утворюють дзеркальневідображення [82, 49].
Орнамент, побудований діленням кола на рівні частини,називається розета. Орнамент в трикутнику ділиться на 2-3 частини або на 6частин, залежно від величини і форми орнаменту. Широкого застосування у побутінабули необмежені (сітчасті) орнаменти, які прикрашають шпалери, тканини таінші предмети.
Малювання необмежених орнаментів проводиться після малюванняїх у замкнутих фігурах. Для рівномірного заповнення площини орнаментом спочаткумалюють сітку. Сітка ставить кожен елемент на своє місце, надає орнаментуритмічності. Сітка заповнюється у горизонтальному і вертикальному напрямках, вшаховому порядку, з пропуском одного або більше рядків сітки, по діагоналітощо. Таблиці з варіантами розташування орнаментів вивішують на дошці [17, 58].
Останнім часом усе ширше застосовуються декоративнікомпозиції, складеш на основі вільного ритму і асиметрії. При відсутностістрогої послідовності якийсь загальний ритм у таких композиціях все-таки є.
Розглянемо послідовність роботи над декоративним малюнком, доякої потрібно привчити учнів:
1) завдання вчителя або задум, на основі чого здійснюється попереднійзбір матеріалів (листків дерев, фотографій);
2) попереднє вивчення об'єктів, форма яких має стати основоюмалюнка [5, 125-126].
Прийоми стилізації форми показуємо на зразках народноїтворчості, у яких природна форма квітів, листків, ягід змінюється,переробляється. Тут не передаються об'єм моделі, гра світлотіні, дрібні деталі,а рослинна чи тваринна форма зображається узагальнено, навіть схематично.
В українському орнаменті часто використовується малюнокквітки з п'ятьма пелюстками, квітки дзвіночка чи тюльпана, що після переробкипостають немовби в розрізі. Використовується і зображення соняшника, серединаякого є колом або овалом з насінням у вигляді трикутничків або квадратиків.Навколо — невеликі заокруглені пелюстки. Колір під час декоративної переробкиприродних форм береться насичений, локальний;
3) виконання схеми робочого ескізу декоративного малюнка узменшеному розмірі;
4) лінійна побудова малюнка на основі робочого ескізу іпопередніх начерків та замальовок. Тут розв'язується завдання передачі руху,ритму, відтворення форми елементів;
5) ескіз тонального вирішення: одні елементи будуть світліші,інші — темніші, світлий елемент на темному тлі або навпаки [6, 38-39];
6) ескіз кольорового вирішення. Колір елементів орнаментуможе бути зовсім інший, ніж колір природної форми до її декоративної переробки.Слід добирати такі поєднання кольорів, які б відповідали задуму. Орнаментидоцільно вирішувати у світлих і яскравих кольорах, які викликають радіснийнастрій у глядача;
7) остаточне виконання орнаменту: ретельне промальовуваннядеталей і вирішення їх у кольорі. Працювати аквареллю над орнаментом слідпочинати від тла композиції, перейшовши на темніші місця й закінчивши світлими[21, 154-155].
Для ознайомлення з будовою орнаментів і для запобіганняпомилкам доцільно застосувати метод аплікації. Заготовлені з кольорового паперуелементи орнаменту на фланелеграфі або на дошці чи аркуші паперу переставляють,і учні бачать, що з одних і тих самих елементів можна скласти різні орнаменти;при порушенні ритму і розмірів елементів орнамент не виходить. Учні теж можутьвирішувати композицію орнаменту за допомогою аплікації.
Слід звернути увагу на поняття «візерунок» і «орнамент».Візерунок передбачає вільну композицію всіх елементів. Орнамент — це візерунок,у якому елементи ритмічно повторюються, чергуються.
Наведемофрагменти уроків із застосуванням прийомів стилізації та уроках декоративногомистецтва у початкових класах.
Тема. Складання орнаменту в смужці
Мета: навчити складати орнаменти з використанням хвилястоїлінії.
Художні матеріали: олівець, гуаш, тоновий папір.
Обладнання уроку: зразки орнаментів, дитячі роботи.Хід уроку
Підготовчі вправи: креслення у повітрі хвилястих ліній.
Учні вже малювали орнамент з ліній та оформляли закладку докнижки. Нове завдання ще більше вдосконалить навички декоративної роботи.
На початку уроку вчитель показує дітям різні орнаменти:
— Який це орнамент? З яких елементів він складається? Якскласти орнамент у смужці?
— Сьогодні, — продовжує вчитель, — ми теж будемо малюватиорнамент у смужці, але розмістимо його елементи на хвилястому стебельці. Такіорнаменти характерні для народної творчості, зокрема вишивки, килимів,різьблення.
Учитель показує зразки вишивок, килимів, народного розпису, атакож пропонує учням розглянути малюнок підручника. Потім практично пояснюєзавдання. На дошці він зображує хвилясту лінію і навколо неї розміщує елементи(квіти, ягоди, листочки). Закінчивши пояснення, вчитель проводить разом з учнямисправи на креслення в повітрі хвилястих ліній. Після цього учні малюють гуашшюна великому аркуші цупкого тонового паперу.
Тема. Малювання орнаменту для доріжки
Мета: розвивати навички складання орнаментів.
Художні матеріали: гуаш, тоновий папір.
Обладнання уроку: кольорові фото вишивок, дитячі роботи.Хід уроку
Урок можна розпочати з читання оповідання «Доріжка». Церобить хтось із учнів. Учитель після: читання проводить бесіду.
— Доріжки, як і килими, скатерті, серветки чи вишиті рушники,потрібні для того, щоб зробити житло затишним, красивим. Доріжка може бутивиткана з шерстяних ниток, нею застеляють-підлогу в кімнаті. Ткані доріжкиприкрашають рослинним або геометричним орнаментом. Є ще і вишивані доріжки —вони схожі на рушники, ними застеляють стіл, поличку тощо.
За допомогою епідіаскопа вчитель демонструє фото, показуєдитячі роботи. Учні малюють гуашшю на тоновому папері.
Тема. Орнамент у смужці з рослинних і геометричних елементів.
Мета: дати поняття про геометричний орнамент і повторити вивченепро рослинний орнамент; розвивати навички складання ритмічних візерунків усмужці шляхом повторення і чергування; розвивати почуття краси, естетичнийсмак.
Художні матеріали: папір, олівець, акварель.
Ілюстративний матеріал: предмети, прикрашені орнаментом(глечик, рушник), малюнок змішаного орнаменту, з рослинних і твариннихелементів, таблиця з деталями рослинних і геометричних елементів, дитячімалюнки орнаментів.Хід уроку
Підготовчі вправи: креслення похилих ліній, що йдуть упротилежних напрямах.
Учні вже малювали візерунки, що складалися з рослинних чигеометричних елементів. На цьому уроці їм доведеться поєднати ці елементи водному узорі, тобто намалювати змішаний орнамент. На початку вступної бесідивчитель запитує, які в учнів вдома є речі, оздоблені декором. У ході бесідипоказує глечик, розписаний рослинним, та рушник, оздоблений геометричниморнаментами.
— З яких елементів складений орнамент? (З квітів, листя,стебел).
— Як називається такий орнамент? (Рослинний).
— Тепер подивіться на рушник і на вишиту на ньому декоративнуприкрасу. Які елементи утворюють його?
(Геометричні лінії, геометричні фігури).
— Отже, маємо два різні орнаменти: на глечику — рослинний, ана рушнику — геометричний. А ось у цьому орнаменті поєднано і рослинні, ігеометричні елементи.
Учитель показує на малюнку відповідний візерунок та аналізуєйого будову, колір, після чого демонструє на таблиці окремі елементи рослинногота геометричного характеру, з яких можна скласти кілька різних візерунків,комбінуючи довільно елементи. Корисно показати крейдою на дошці або фломастеромна папері, як можна з одних і тих же елементів складати різні орнаменти. Учительдає учням завдання самостійно скласти змішаний орнамент. Діти малюють спочаткуолівцем, а пізніше аквареллю. У кінці уроку вони влаштовують виставку робіт,яку спільно обговорюють. Учитель повинен відзначити роботи тих учнів, які незапозичили зразків а таблиці, а створили самостійні композиції.
Для занять у вільну хвилину вчительпропонує з цих же елементів скласти іншу композицію і виконати її гуашшю натонованому папері, а пізніше цим візерунком прикрасити папку для малюнків.
2.2. Організація та змістекспериментального дослідження, аналіз його результатів
Дослідно-експериментальнаробота проводилася у 4-х класах Голо- гірської СЗШ І-ІІ ступенів Золочівськогорайону Львівської області. Загалом експериментальним дослідженням було охоплено46 учнів початкових класів. Педагогічним експериментом було охоплено 24школярі.
Робота проводилася у триетапи протягом 2007-2009 рр.
На першому етапі (Ісеместр 2007–2008 н. рр.) здійсненоаналіз науково-методичної літератури з обраної проблеми, визначенометодо-логічні та теоретичні основи дослідження, його об'єкт, предмет, мету йосновні завдання, уточнено гіпотезу, розроблено методику констатуючогоексперименту.
На другому етапідослідження (ІІ семестр 2007 – 2008 н. рр.) прове-деноконстатуючий експеримент, визначено та обґрунтовано педагогічні умови ірозроблено методику формування творчих здібностей учнів молодшого шкільноговіку засобами петриківського розпису.
На третьому етапідослідження (2008–2009 н.рр.) проведено формуючий експеримент, здійснено аналіз і узагальнення одержанихданих, сформульовано основні висновки дослідження, підготовлено відповідніметодичні рекомендації.
Власне експериментальне дослідження було проведене за такоїпослі-довності: на констатуючому етапі проведено діагностику станусформова-ності в учнів контрольного та експериментального класів уміньвиконання петриківського розпису та виявлено майже однаковий рівень такихумінь.
На формуючому етапі експерименту з учнями експериментальногокласу проводилася цілеспрямована робота з поглибленого формування умінь інавичок виконання петриківського розпису; при цьому учні контрольного класунавчалися за традиційною методикою; на узагальню-вальному етапі експериментувиявлялася ефективність проведених занять шляхом порівняння навчальнихдосягнень учнів контрольного та експери-ментального класів у галузі виконанняпетриківського розпису.
Наведемо приклад методичної послідовності виконання елементівпетриківського розпису на уроці образотворчого мистецтва (див. додаток А). Прицьому враховувалося, що порядок виконання декоративного малюнка є наступним:
1) попередній збір матеріалу за завданням вчителя;
2) попереднє вивчення об'єктів, форма яких повинна бутидекора-тивно перероблена в малюнках;
3) виконання декількох варіантів декоративної переробкирізних елементів орнаменту;
4) виконання схемного, робочого ескізу декоративного малюнкав чверть альбомного листу;
5) лінійна побудова малюнка на основі робочого ескізу іпоперед-ніх нарисів і зарисовок;
6) завершення роботи в кольорі (аквареллю або гуашшю).
На першому з двох уроків, що відводяться для виконаннядекора-тивного малюнка, учні виконували нариси з натури, зразки декоративноїпереробки різних елементів орнаменту, робочий ескіз і лінійна побудова малюнка.На другому уроці композиція декоративного малюнка остаточно уточнюється ізавершується в кольорі.
Під час самостійної роботи школярів вчитель постійно стежитьза тим, щоб вони творчо підходили до складання композиції малюнка, до процесудекоративної переробки форм рослинного і тваринного світу. З цією метою педагоганалізує перед всім класом найвдаліші варіанти, концентруючи увагу дітей наконкретних елементах малюнка (витонченість ліній, вдале чергування графічнихплям, красиве поєднання колірних відтінків, цільна композиція і т. п.). Інодівчитель пропонує школярам виконати додаткові зразки декоративної переробки формрослинного і тваринного світу, що інтерпретуються в творчому малюнку, вимагаєдокладного, продуманого промальовування одного або декількох робочих ескізів.
Одночасно вчителю слід весь час стежити за тим, щоб по ходуроботи над декоративним завданням школярі широко використовували знання, умінняі навички, набуті на уроках малювання з натури і на теми. Важливо також, щобдіти якомога частіше зверталися до мотивів, окремих декоративних елементів,використовуваних в петриківському розписі.
Наведемофрагменти і конспекти уроків із застосуванням прийомів виконання петриківськогорозпису в експериментальному класі.
Тема. Зображення на площині казкових квітівПетриківки.
ІI. Робота над темою уроку.
1. Вступна бесіда.
— Ви чули про Петриківку? Це село наДніпропетровщині. Велике, славне село, яке зачаровує світ своїми мальвами іжоржинами, соняхами і рясною червоною калиною. Не тими, що на городі чи в саду,а мальованими — на дерев'яних тарелях, скриньках, вазах, колисках, столах,просто на папері. «Ці квіти дихають Україною», — говорять нашіземляки, розкидані долею по далеких континентах. Такі дивоквіти — зі степовогосела в Подніпров'ї.
— У давні часи в багатьох селах жінкирозмальовували печі, виводили узори над вікнами й дверима, щоб хата булачепурною. Славилася розписами й Петриківка. Згодом мальовані квіти й годувалибідняків: «мальовки» продавали на базарі. Але життя змінювалося,забувались візерунчасті скрині. Ніде стало малювати квіти. Проте петриківськийрозпис, як чарівна вишня, розгорнувся новими гілками, знайшов нові шляхи, — непропала краса, а ще пишніше розцвіла.
— Найкращими петриківськими розписами вважаютьсяроботи Тетяни Пати, Ярини Пилипенко, Надії Білокінь, Параски Павленко, ФедораПанка, Марфи Тимченко, Палагеї Глущенко та багатьох інших.
2. Перегляд зразків робіт майстрів петриківськогорозпису.
3. Практична діяльність учнів.
Для опанування техніки петриківського розписунеобхідно оволодіти такими типами мазків: «гребінчик»,«зернятко», «горішок» та «перехідний мазок».
— Візьміть аркуш паперу, вмочіть у фарбу кінчикмізинця і швидко накладіть фарбу в різних його місцях. Це ягідки. Потімпензликом вималюйте пелюстки майбутніх квітів.
— Скористайтесь й методом «перехідногомазка». Для цього пензель умочуйте послідовно в кілька різних фарб, іпелюстки квітів, листочки вийдуть багатоколірними. Заокруглені пелюсткипоєднують з гострокінцевими.
— Промалюйте тоненькі лінії на пелюстках квітів,зафарбованих суцільним кольором: це створить враження, що квіти пульсуютьжиттям.
— Після того, як намальовано основні квітикомпозиції, домалюйте дрібніші деталі: пагінці, листочки, пуп'янки, а завершітьвиноградними вусиками.
Тема. Малювання композиції «Подарунок длябабусі» (кухонна дощечка).
ІI. Робота над темою уроку.
1. Вступна бесіда.
— Пригадайте, що подарувала Червона Шапочка своїйбабусі.
— Що було зображено на кухонній дощечці?(Демонструється кухонна дощечка).
— Як називається узор, який має довільнукомпозицію? (Візерунком.)
— А якщо узор утворюється шляхом ритмічногоповторення, чергування елементів? (То він називається орнаментом).
— То який узор зображений на цій дощечці?
— Художник в узорі може намалювати такі елементи,яких у природної квітки немає. Така переробка природних форм називаєтьсядекоративною або стилізованою.
2. Перегляд демонстраційного матеріалу (зкоментарем учителя).
3. Поетапне виконання композиції вчителем.
4. Практична діяльність учнів.
Конспекти уроків з формування прийомів виконання петриківськогорозпису див. у додатках.
Навчання петриківському розпису розпочиналося із простих вправ.Виконувалися елементи, з яких утворювалися всі малюнки. Найпростішим інайпоширенішим елементом петриківського розпису було «зернятко». Елементназивається так тому, що подібний до зернятка яблука, груші тощо. За допомогоютільки «зернятка» можна намалювати різноманітні квіти, листя, птахів, складніпейзажі тощо. Досвідчені художники виконують малюнки без олівця, тримаючи весьмалюнок у пам'яті. Діти теж виконували розпис одразу фарбами.
Ми не вважали помилкою, якщо хтось спочатку робив рисунок олівцем,намічаючи основні елементи, потім менші і насамкінець — зовсім дрібні. Алеперед тим як почати малювати якусь композицію, виконувалися підготовчі вправи.До найпростіших з них належало малювання «зернятка» по вертикалі, погоризонталі, під кутом, по колу. При цьому ми намагалися, щоб «зернятка» булиодного розміру, однаково віддалені одне від одного. Після цього учні малювали«зернятка» різних розмірів. У подальших розписах використовувалися елементи, щоскладалися із «зерняток» різних розмірів — від маленьких до великих.
Для виконання мазка «зернятко» (рис. 1) ми брали м'якийакварельний пензлик з ворсинок хутра білки з гострим кінчиком і акварельну,гуашеву чи темперну фарбу, яку розводили водою в окремій невеличкій посудині.Фарба повинна бути доволі густою, щоб мазок вийшов виразним із чітко окресленні
контуром. Набравши на пензлик фарбу, робимо на папері відбиток. Спочаткудотикаємося до паперу гострою частиною пензлика, а потім притискуємо п'ятку,тобто найширшу частину пензлика. Щоб збільшити розмір мазка, потрібно післягострого вусика кілька міліметрів протягнути пензлик
і тоді притиснути п'яткою. Для виконання більших за розміром мазків можнавикористовувати більші пензлики.
/>
Рис. 1. «Зернятко» — мазок звичайний
Мазки, які поставлені поряд і починаються з потовщення, а закінчу-ютьсягострим вусиком, називають «гребінчиком». Його робили натиском пензлика ізакінчували легким дотиком. Під час виконання них вправ мазки спочатку не булиакуратними, чіткими та виразними, тому ми повторювали їх виконання багаторазів. Що більше учні повторювали підготовчих вправ, тим більшою булаймовірність того, що учнівський розпис буде досконалим.
Вправляючись, мазки учні розміщували за вертикаллю, горизонталлю,під кутом, по прямій по колу. Після того, як учні досягнули достатньо високогорівня виконавської майстерності цього елемента, виконувалися прості квіти,наприклад, ромашка, листки, колоски тощо.
Наступним кроком було засвоєння малювання мазка «кривенькезернятко» (рис. 2). «Кривеньке зернятко» — це мазок дуже подібний до«зернятка». Він широко використовувався для малювання пелюсток квітів, листя,пуп'янків та інших елементів орнаменту. Цей мазок виконувався так: на пензликнабираємо фарбу, притискуємо кінчик пензлика до паперу, трохи протягуємо легкимповоротом ліворуч чи праворуч і знову притискуємо п'яткою пензлик до аркуша.Вправа ця доволі проста у виконанні, але щоб досягти впевненості, слідповторювати елемент багато разів.
Учні виконували мазки «кривенькі зернятка» однакового розміру,розмістивши їх по прямій лінії, потім розміщували їх паралельно одне до одного.Далі малювали їх різними за розміром — від маленьких, поступово пропорційнозбільшуючи їх до великих. Дуже важливою вправою було малювання «кривенькихзерняток», розміщених по колу та в інших композиційних співвідношеннях. Вправуучні виконували до часу досягнен-ня впевненості рухів руки, чіткості та красиелементів.
/>
Рис. 2. «Кривеньке зернятко»
Дуже корисно було виконувати ці елементи без допомоги олівця,одразу фарбами: це допомагало удосконаленню творчої уяви, умінню передбачитивсю композицію в пам'яті, реалізувати свій задум поступово на папері, починаючиз основних великих елементів розпису і поступово переходячи до маленькихелементів розпису. Виконанням цієї вправи завершувалося малювання простихквітів з листками, пуп'янків тощо.
За допомогою «кривеньких зерняток» і «зерняток» ми утворювали«горішок». «Горішок» складається із двох «кривеньких зерняток», які поставленіодин напроти одного, із заповненням порожнього місця між ними одним, двома аботрьома «зернятками». Утворений елемент за формою був дуже подібний до лісовогогоріха.
Наступним методичним етапом було удосконалення техніки малюваннямазка «кривеньке зернятко»
У цій вправі ми продовжували вдосконалювати навички малюваннярізних елементів (колосок (рис. 3), пуп'янки (рис. 4), квіти), застосовуючивиключно «кривеньке зернятко». Було бажано спробувати повторити співвідношення«кривеньких зерняток». Але ще краще, якщо учні створять свої елементи, якіскладаються із «кривеньких зерняток». Це можуть бути пелюстки квітів, листя,колоски і пуп'янки. У багатьох випадках потрібно від гострого кінчика мазка дорозширеної його частини протягнути на папері певну віддаль. Ця віддаль залежитьвід величини мазка, який може бути завдовжки від 4,5 міліметрів до 2-3 і більшесантиметрів. Чіткий контур, плавна лінія, виразний насичений контур мазка йелементів розпису, які за його допомогою утворюються, будутьхарактеризуватимуть, наскільки досконало виконана вправа.
/>
Рис. 3. «Колосок»
Перед виконанням вправи потренуйте руку. Тримаючи пензель трьомапальцями перпендикулярно до паперу, проведіть різноманітні лінії, точки, мазкив різних напрямках.
/>
Рис. 4. Початок квітки «пуп’янок»
У подальшому здійснювалося засвоєння малювання елементівдекоративного розпису за допомогою пальців. Як відомо, чимало елементівпетриківського розпису можна виконувати і без пензлика — одним із пальців руки.Ця вправа полягає у тому, щоб ви спробували за допомогою фарби та пальціввиконати деякі елементи петриківського розпису. Опустіть мізинець у фарбу,потім витягніть його і спробуйте зробити ним відбитки на папері. Вони будутькруглими, саме такими, як ягідки калин.
Якщо, набравши на палець фарбу, протягнути його по аркушу, виодержите відбиток витягнутої форми. Такими відбитками можна утворити листки,пелюстки квітів тощо. У процесі малювання можна використовувати й інші пальці,наприклад, вказівний. Усе залежить від того, якого розміру пляма потрібна.Відбитки пальців доволі часто можуть використовуватись у поєднанні з іншимиелементами. У мистецтві можна користуватися різними прийомами виконання своїхзадумів можливо, ви застосуєте свій варіант розпису. Дуже цінним є наявністьвласного оригінального почерку.
Діти робили спроби за допомогою пальців руки виконати різноманітніелементи розпису: квіти, листки ягідки тощо.
У подальшому розглядалося засвоєння малювання частин рослин за допомогоюелементів декоративного розпису. Вивчаючи петриківський розпис, виконанийбагатьма авторами, стає зрозуміло, що все багатство нашої природи вдруге оживаєу творах петриківських майстрів, завжди живих, яскравих, голосистих іоптимістичних. Кожна квітка, пуп'янок, листочок збагачені творчою фантазієюавтора, несуть народну мудрість, талант, досконалу естетику. Найчастіше вкомпозиціях зустрічаємо ромашку, дзвіночки і соняшники, волошки, мальви,півонії, ягоди сунички, калини, вишні, колоски, різноманітне листя птахів ізвірів. Серед квітів і тварин є і такі, яких у природі не існує, вони народженітворчою фантазією автора. Усі елементи виконуються в тій же послідовності, що йпопередні, описані у перших вправах. Звичайно, у багатьох елементах уводяться додатковікольори, тонкі темні (чорні, коричневі) лінії, які підкреслюють пластику таформу квітів, прожилки листків тощо.
Доволі часто вводиться додатково білий, жовтий, червоний та іншікольори для надання чіткості, яскравості, завершеності розпису. Виконайте ціелементи петриківського розпису.
Наступним етапом було малювання простих композицій, які склада-ютьсяіз «зерняток» та «кривеньких зерняток». Ці композиції складалися із «зерняток»та «кривеньких зерняток». Виконання такого завдання можна умовно розділити начотири етапи.
Спочатку намічаємо олівцем місце та розміри квітки, напрямокрозміщення стебла, напрямок основних листків. На другому етапі малюємо квітку.Вона може складатися тільки із «зерняток» розміщених по колу. У цьому випадку«зернятка» — це пелюстки квітки. Кількість їх може бути довільною: шість, вісімтощо. У квітці можна поєднати «кривенькі зернятка» і «зернятка» або використатилише «кривенькі зернятка». Листки малюємо «кривеньким зернятком» різнихрозмірів, розміщеними у певному порядку. Листки можуть бути як простої форми,так і доволі складними. Цю ж вправу спробуйте виконати і без допомоги олівця,одразу фарбами. Малюйте спочатку основний елемент композиції, квітку, стебло,потім листки, а насамкінець — найдрібніші допоміжні елементі: розпису.Виконайте всі вправи у двох варіантах:
I варіант: виконуємо допоміжний начерк олівцем, а потім малюємофарбами.
II варіант: розпис виконуємо відразу фарбами.
Далі здійснювалося виконання простого рослинного орнаменту
Навчившись малювати окремі елементи, доцільно виконати простийрослинний орнамент. Орнамент — це ритмічне повторення одного або кількохелементів. Розміщуватися вони можуть по прямій лінії — тобто в стрічку, по колутощо. Орнамент малюємо із квітів та листків простої форми. А квіти та листкималюємо «зернятками» і «кривенькими зернятками». Розміщення елементів орнаментунамічаємо олівцем, а потім виконуємо фарбами. Інший варіант малювання орнаментубез олівця. Він дуже цінний тим, що розвиває уяву і творче мислення. Спробуйтевиконати орнамент, не користуючись олівцем, одразу фарбами. Виконайте кількамалюнків, але намагайтесь, що весь орнамент був виконаний охайно, чітко,яскраво. Адже призначення орнаменту— прикрашає предмети, якими ми користуємось.
Два варіанти виконання простих орнаментів у стрічці.
I. Послідовність виконання розпису без використання олівця, одразуфарбами.
II. Послідовність виконання розпису з допоміжним рисунком.
Наступним етапом було удосконалення навичок малюваннярізноманітного листя
Для малювання складних малюнків потрібно навчитися малюватирізноманітне листя. Листи малюємо простої та складної форми. Незважаючи наскладність, усі листки виконуються прости мазком «зернятко», які слідрозмістити у певній послідовності. Спочатку намічаємо напрямок розміщення середньоїлінії листка, потім — загальну форму, після цього малюнок виконуємо фарбою. Уприроді листки симетричні, тобто права сторона дзеркально повторює ліву,посередині вони розділені лінією, яку називаємо лінією симетрії. На малюнках цясиметрія здебільшого умовна, a cepедня лінія не завжди пряма, доволі часто мималюємо її кривою, у вигляді дуги. Більшість листків по контуру мають зубці.Тому в процесі малювання листків пензлик слід ставити кінчиком до контур листкаі повторювати їх за формою листка.
Виконуючи вправи з малювання листків, доречно виконати нескладнийорнамент, розміщена у стрічці. Це будуть прості листки, розташованідіагонально, і три горошини. Потрібно намагатись щоб листки були однаковогорозміру та форми і розміщувалися на однаковій відстані один від одного.
Горошини на цьому малюнку спробуйте виконати пальцем. Колірлистків зелений, жовто зелений, коричнево-зелений, зелено-синій. Щоб отриматитакий колір, слід до зеленої фарби додати жовту, коричневу чи синю. Горошинкичервоні, оранжеві чи коричневі. Листки в орнаменті прос тої, овальної форми.
Крім малювання простих листків, виконаємо і складні, наприклад,калини, клена, винограду, суниці тощо. Спробуйте виконати листки відразуфарбами. Набувши досвіду, це вам буде зробити нескладно.
1.Виконання простогоорнаменту, складеного з листка і ягідок, за допомогою начерків олівцем.
2.Виконання листків задопомогою начерків олівцем.
3.Виконання простогоорнаменту, складеного з листка і ягідок, одразу фарбами.
4.Виконання листків відразуфарбами.
Далі відбувалося поглиблене вивчення та набуття навичок узображенні листя. У цій вправі слід виконати якомога більше малюнків листярізного за формою. Поєднаємо «зернятко», «кривеньке зернятко», вільні плавнілінії та мазки пензля. Перші листки малюємо на основ видовженого мазка, який ібуде верхівкою листка, а його вісь — серединою всього листка. У початковихвправах лінію можна легенько провести олівцем. Кожен бічний мазок буде зубчикомлисточка Такі листки здебільшого бувають овальної форми, у них можназафарбувати середину іншою фарбою.
Складнішими є кленові листки, які складаються із трьох подібнихчастин – центральної і двобічних. Починають малювати із центральної части-ни –із середнього зубчика, довгенький мазок якого буде серединою листка.
У такий же спосіб створюють і бічні частини листка. Прожилкилистка можна намалювати темнішою фарбою. Листки можна малювати і «перехідниммазком». На пензлик набирають фарбу, витримують пензлик п'яткою донизу кількасекунд, щоб фарба стекла в п'ятку, відтак кінцем пензлика набирають темнішуфарбу. Протягують по аркушу кінчиком пензлика, завершують п'яткою і отримуютьпоступовий гармонійний перехід темного кольору у світлий. Можна зробити інавпаки, тобто щоб світлий колір плавно переходив у темний.
Малювати листки клена, калини, винограду потрібно, намалювавшиспочатку середину листка видовженим мазком, інші мазки розміщують під гостримкутом до середини — це зубчики листка. Ці листки складаються з трьох подібнихчастин зубчастої верхівки і двох бічних. Починають малювати з центральноїчастини, з середнього зубчика, видовжений мазок якого буде основною лінієювсього листка. Так само малюємо сусідні бічні зубчики. Потім малюємо середню,бічну частину листка, знову починаючи із середнього зубчика. Вісь середньоїчастини листка розміщена під гострим кутом до основної осі листка. Це нижня,третя частина розміщується під прямим або тупим кутом до осі листка. Головнезображення можна залишити в одному кольорі або виділити прожилки темнішимкольором.
Після набуття певного досвіду у виконанні цієї вправи доречноробити малюнки відразу фарбою, не застосовуючи олівець. Це сприятиме розвиткутворчої уяви, збереження у пам'яті всього малюнка, тобто розширить творчіможливості, а вашій руці надасть упевненості та точності рухів.
Далі відбувалося навчання малювання «перехідного мазка».
Значно складнішим завданням є малювання «перехідного мазка» та зайого допомогою елементів петриківського розпису.
Для «перехідного мазка» характерний неповторний ефект плавногопереходу одного кольору в інший. Виконання малюнка «перехідним мазком» можнавважати вершиною виконавського мистецтва у петриківському розписі.
Щоб виконати «перехідний мазок», слід на кінчик пензля набратитемну фарбу, наприклад, коричневу, відтак потримати пензлик ручкою донизу 10-12секунд, щоб надати можливість фарбі стекти вниз у п'ятку пензлика. Потімкінчиком пензля набираємо фарбу світлого тону, наприклад, жовту. Робимо першиймазок: тягнемо світлий вусик. Поступово з'являється темний відтінок у широкомукінці мазка, який при завершенні стає зовсім темним. Повернувши пензлик на120°, робимо другий мазок, так само можна зробити і третій. Після цього пензликвимиваємо водою і все повторюємо. Мазки можуть бути в тонкому вусику темногокольору, а у широкому — світлого. У цьому випадку спочатку набираємо на пензликфарбу світлого кольору, повертаємо п'яткою вниз, а потім набираємо на кінчиктемну фарбу і виконуємо мазок аналогічно до попереднього.
Мазок починається темним кольором і переходить у світлий.Перехідним мазком малюємо квіти, листя, птахів, пейзажі. Кольори «перехідногомазка» можуть бути різними: коричневий — жовтий; оранжевий — темно-червоний;блакитний — темно-фіолетовий; рожевий — чорний чи коричневий; жовтий — синій;жовтий — чорний тощо.
Виконуючи елементи петриківського розпису, малюнок виконуємовідразу фарбами.
Наступна вправа — виконання «цибульки» як «перехідним мазком», такі звичайним. Цією вправою поглиблюємо навички виконання складних елементівпетриківського розпису.
Вправу можна виконувати як за допомогою олівця, коли виконуєтьсяспочатку підготовчий рисунок, а потім фарбами, так і одразу фарбами. Занеобхідності вносимо додатковий колір, у даному випадку — жовтий. Якщовиконання елемента умовно розділити на чотири етапи, то першим буде рисунок олівцем,потім підмальовок жовтою фарбою, перші мазки червоною і завершення малюнка.
Наступним етапом було виконання складного елемента: одного зрізновидів цибульки, калини, листочка.
Виконаємо наступну вправу, що складається зі складного елемента —одного з різновидів цибульки, калини, листочка. Вправу можна виконувати двомаспособами. Перший варіант демонструє чотири етапи послідовного виконаннякомпозиції за допомогою олівця, а другий — чотири етапи малювання бездопоміжного рисунка. Розпис можна виконувати простим мазком і «перехідниммазком». Червоні ягідки калини спробуйте виконати пучкою мізинця, листок —«перехідним мазком», середину листочка затонуйте окремим кольором.
Основний елемент складної конструктивної будови багатокольоровий,усі складові його розміщені зі збереженням симетрії. Кольори — синьо-блакитні,червоні, оранжеві, жовті.
1. Послідовність виконання петриківського розпису зі складнимелементом за допомогою начерку, виконаного олівцем.
2. Один з варіантів послідовності виконання композиціїпетриківського розпису зі складним елементом одразу фарбами, без олівця.
Наступним етапом було виконання складних елементів петриківськогорозпису. Петриківський розпис багатий на складні елементи, як щодо рисунка, такі щодо кольору, тону. Ці елементи, як правило, займають центральні частинималюнків. Це в основному квіти складної форми, птахи, тварини тощо. Квіти вбільшості випадків симетричні і складаються з багатьох деталей.
Щоб виконати такі малюнки, можна спочатку зробити підготовчийрисунок, який починається із розміщення цих елементів на аркуші, знаходженняйого основних розмірів — висоти і ширини, загальної форми, співвідношеннядеталей. Коли такий підготовчий малюнок виконано, можна малювати фарбами. Такіскладні малюнки можна малювати одразу фарбами, коли є достатній досвід, уміння,творча уява.
Малюнки, виконані одразу фарбами, мають чимало переваг — у нихбільше виражений індивідуальний творчий почерк автора, його неповтор-ність іоригінальність. У композиціях із такими складними елементами можутьпоєднуватися такі мазки, як «зернятко», «криве зернятко», «перехідний мазок»тощо.
Наступна вправа — виконання розпису за пропонованими схемами.Квіти, листочки, ягідки калини, сонях — за власним вибором. У вправі можнаспробувати застосувати «простий мазок», «зернятко», «кривеньке зернятко»,«перехідний мазок», застосувати висвітлення і виділення окремих деталей. Вправубажано виконати з використанням жовткового розчинника. Необхідні висвітлення вокремих місцях роблять паличкою, ручкою пензлика або сірником з намотаноюваткою, промокаючи фарбу по мокрому зображенню. Додаткові вкраплення роблятькінчиком маленького пензлика світлою фарбою на темному фоні або темного насвітлому фоні: проведення прожилок, виділення контрастними кольорами окремихелементів квітів чи листків. Малюнки виконані у два етапи: контурний рисуноколівцем і виконання фарбами.
Виконувати орнаменти можна після здобуття навичок у процесівиконання різноманітних елементів як складної, так і простої форм.
Орнамент – оздоблювальний візерунок, побудований на ритмічномучергуванні мотивів. В орнаментах можуть повторюватися один або кількаорнаментальних мотивів. У петриківському розписі це переважно рослинні мотиви —квіти, листки, ягоди тощо. Щоб виконати узор у стрічці, потрібно спочатку дужеспрощено розмістити основні елементи на папері, зберігаючи певний ритм. Цероблять шляхом начерків олівцем. Коли місце знаходження основних елементіввизначене, потрібно виконати детальніший малюнок олівцем, після чого виконуватиорнамент фарбами.
У завданні доцільно виконати орнамент більш насичений елементами:квітами, пуп'янками, листками. Намагатися дотримувати чіткої схеми розміщенняелементів орнаменту. Процес побудови орнаменту умовно розділений на три етапи.Перший — знаходження місця основним елементам, другий — детальний малюнокконтурів і третій — виконання фарбами. Кольори спробуйте взяти холодні: сині,блакитні та зелені. Середини квітів та листків — контрастні жовті.
Ми пропонували таку послідовність виконання петриківського орна-ментув стрічці.
I варіант. Три етапи виконання орнаменту петриківського розпису звикористанням начерку елементів олівцем.
II варіант. Виконання орнаменту петриківського розпису без олівця— одразу фарбами. Обміркуйте послідовність виконання і виконайте власнийорнамент.
Наступним етапом було виконання композицій розпису, що складають-сяіз квітів, листків, стебел та інших дрібних елементів.
У таких малюнках основні елементи – квіти, птахи – виконуютьсябільшими за розміром і яскравішими фарбами. Основних елементів може бути один,два, три, п'ять. Характерними композиціями петриківського розпису с букети,вазони, дерева, птахи на калині, птахи та квіти тощо. Першими розписами повиннібути нескладні малюнки, але вони мають бути з виразно виконаними елементами. Петриківськийрозпис можна виконувати, додаючи до гуаші чи акварелі жовток курячого яйця іоцет. В окрему баночку вливаємо жовток, додаємо 5-6 крапель оцту, розмішуємо цюсуміш і розводимо нею фарби, а пензлі миємо в іншій воді, яку ставимо поруч.
Так малюнок набуває насиченості барв і блиску. Використовуючи цейрозчин, можна робити висвітлення певних місць паличкою, ручкою пензлика чиваткою, яку намотують на паличку. Висвітлення необхідно робити тільки навологому папері. Виконувати такі малюнки можна «зернятком», «кривим зернятком»,«перехідним мазком» або усіма цими елементами разом.
Виконання композиції можна умовно розділити на три етапи (виконан-няначерку олівцем, виконання рисунка, виконання малюнка фарбами). Можнарекомендувати і виконання композиції відразу фарбами. У цьому випадку починаємомалювати найбільші, центральні елементи, потім листки, стебла, інші дрібніелементи розпису.
Композиція в колі використовується у процесі розпису декоративнихтарілок, скриньок тощо. Особливість полягає в тому, що мотиви розпису потрібнорозміщати таким чином, щоб уникати прямих ліній, а весь рух повиненспрямовуватися вздовж кривих ліній, ніби обтікаючи основні елементи. Основніелементи розміщуємо и центрі кола, листки та інші елементи доповнюють,об'єднують композицію в єдине ціле.
Спочатку виконаємо малюнок олівцем, де знайдемо розміщенняосновних елементів, їхню форму та розмір. У процесі малювання фарбами можнавикористовувати усі відомі елементи та форми мазків «зернятко», «кривенькезернятко» тощо. В окремих місцях підкреслюємо прожилки темнішою фарбою. Кольорирозпису червоно-золотисті. Набувши певного досвіду, можна виконати розпис уколі без застосування олівця, а одразу фарбами. Але в усіх випадках починаємоіз розміщення основних, центральних елементів розпису.
Два варіанти виконання декоративного розпису в колі.
1.Послідовність виконаннярозпису з допоміжним рисунком олівцем.
2.Послідовність виконаннярозпису без використання олівця (одразу фарбами).
У петриківському розписі важливе місце займають зображення птахів.Птахи — павичі, півні, зозулі тощо — відзначаються декоративністю, багатствомкольору. Вони, як правило, займають центральне місце у творах петриківськихмайстрів. Зображення птахів відповідає технічним і колористичним прийомамнародного розпису.
Виконання малюнка із зображенням птаха — це складний процес, якийумовно можна поділити на 4 етапи. Перший — знаходження загальної форми птаха, композиційнерозміщення на площині, динаміка чи статика композиції, знаходження пропорцій,характерної пози, співвідношення частин. Тому на першому, початковому, етапірисунок виконуємо олівцем. Але якщо ви уже досягнули високої виконавськоїмайстерності та маєте багату творчу уяву, то можна спробувати на першому етапіпрацювати одразу фарбами, саме так чинять деякі досвідчені народні майстри.
На наступному етапі тонують кольором силует птаха. Колір птахазалежить від кольорової гами композиції в цілому. У нашому випадку це блакитнийколір. Силует птаха може бути затонований і кількома кольорами.
Третій етап — малювання пір'я тулуба, крил, хвоста. Назавершальному етапі малюнка проводимо моделювання голівки птаха, малюємо око,дзьоб, завершуємо декорування тулуба, хвоста, крил. Підкреслюємо темною фарбоюті деталі, які хочемо виділити, підкреслюємо деталі світлим, у даному випадку —жовтим кольором.
Тема. Складання орнаменту з квітів і листків
Мета: дати поняття про рослинний орнамент та його елементи;навчити дітей складати орнамент у смужці, застосовуючи повторення і чергуванняелементів; ознайомити з творами декоративного мистецтва. В їх оздобленнівикористовувати рослинний орнамент.
Художні матеріали: олівець, акварельні фарби, папір.
Обладнання уроку: зразки рослинних орнаментів у смужці зелементами, що чергуються й повторюються; предмети, прикрашені рослинниморнаментом (глечик, доріжка, книжка); таблиця із зображенням стилізованихквітів і листків.Хід уроку
Підготовчі вправи: малювання кола, овалу в повітрі, на дошці.
Учитель переглядає домашні роботи і робить окремі зауваження.Весь перегляд не повинен займати більше трьох хвилин. Після цього учительзапитує:
— Яку форму має пластинка листка груші (круглу або овальну)?Пригадайте, як ми вправлялися в малюванні кола й овалу. Почнемо, як і минулогоразу, малювати такі кола олівцем у повітрі.
Учитель виконує цю саму вправу крейдою на дошці. Він малюєколо спочатку однією рукою, а потім зразу обома. При цьому ритмічно рахує:раз-два. Можна викликати кількох учнів і запропонувати виконати вправу обомаруками.
Перед тим як почати вступну бесіду, вчитель демонструєпредмети, прикрашені рослинним орнаментом.
— Погляньте на цей куманець. Чим він прикрашений? З чогоскладається орнамент? Так, він складається з квітів, стебел і листочків.Орнамент, що складається з рослинних елементів (форм), називається рослинним. Рослиннимиформами можуть бути, крім квітів, листків, стебел, і плоди: ягоди, фрукти, шишки,колоски, а також овочі: помідори, огірки тощо. Розгляньте орнамент, що впідручнику. Верхній з них складається з квіточки, яка повторюється кілька разіву смужці. Всюди однакові стебло, квітка, листочки і їх колір. А погляньте наорнамент внизу. Тут квітка і листочок чергуються. Отже, орнамент може утворитисяне лише повторенням одного елемента, але й чергуванням двох різних елементів.Усі форми для орнаменту беруть з натури, шукають їх у природі. Тому і вдекоративних прикрасах відбивається багатство і краса рідної землі.
— Ми сьогодні навчимося складати рослинний орнамент у смужці.Його елементами будуть квіти, листочки і стебла, причому квіти чергуватимутьсяз листочками.
Учитель показує 2-3 зразки орнаментів у смужці, де квіти ілисточки чергуються, і аналізує розміщення елементів.
— А тепер подивіться, як треба малювати смужку, як її поділити,щоб елементи чергувалися через однакові проміжки.
Учитель малює горизонтальними лініями смужку, ділить їїнавпіл вертикальною лінією, а потім так само ділить утворені половинки. Упроміжках і будуть рівномірно розміщені квіти й листочки.
Закінчивши пояснення, вчитель вивішує таблицю рослинних формі звертається до учнів.
— Ось на таблиці є зразки квітів і листків. Ви можете їхзапозичити для свого орнаменту. А ще краще буде, якщо ви самі придумаєте йогоелементи. Усю роботу треба виконувати від руки, без допомоги лінійки.Розфарбовувати орнамент можна за власним смаком, але слід брати не більшедвох-трьох кольорів.
Діти приступають до роботи. Учитель допомагає їм порадами,індивідуальним поясненням. За 5—6 хв. до кінця уроку вчитель припиняє роботу іставить запитання:
— Який орнамент ми складали? Як треба розміщувати елементи всмужці? З яких елементів складається рослинний орнамент?
Удома учні закінчують свої роботи. Тим, хто справився ізсвоїм завданням під час уроку, можна запропонувати скласти орнамент з іншихрослинних форм.
Позакласне заняття вчитель присвячує складанню орнаменту всмужці за допомогою штампа. Кожний учень повинен мати два штампи: квітку йлисточок. Штампи виготовляють з учнівських гумок дорослі — батьки або вчитель.Техніка їх виготовлення нескладна: спочатку на гумку наносять олівцем малюнок,а потім вирізують його контури гострим ножиком або скальпелем.
Учитель повинен показати, як дістати відбитки: пензликомпокриваємо штамп акварельною фарбою і обережно прикладаємо до паперу, а потімпритискуємо. Щоб зробити другий відбиток, треба знову намазати штамп.Акварельна фарба для намазування штампів повинна бути густою.
Наузагальнювальному етапі експерименту вивчався стан сформо-ваності в учнів уміньвиконання петриківського розпису. Оцінка результатів констатуючого експериментуздійснювалася за допомогою діяльнісного критерію. Цей критерій проявляється утаких показниках і уміннях:
· впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис;
· відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративногонародного розпису;
· відображати у петриківському розписі основні його елементи;
· створювати візерунки з елементів петриківського розпису;
· володіти такими мазками, як «гребінчик»,«зернятко», «горішок» та «перехідний мазок»;
· знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів,користуючись правилами стимуляції і симетрії;
· використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах.
Наоснові виділених нами критеріїв здійснено констатуючий експе-риментальний зріз,на підставі якого визначено рівні сформованості умінь і навичок виконанняпетриківського розпису: низький середній і високий.
Низький рівень відображає нездатність впізнавати і відрізнятидекоративний народний розпис; неспроможність відрізняти петриківський розписвід інших видів декоративного народного розпису; відображати у петриківськомурозписі основні його елементи; створювати візерунки з елементів петриківськогорозпису; володіти такими мазками, як «гребінчик»,«зернятко», «горішок» та «перехідний мазок»;знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючисьправилами стимуляції і симетрії; використовувати правила ритму, симетрії увласних роботах.
Середній рівень характеризується ситуативністю (тобтонеобхідністю значної допомоги вчителя) у впізнаванні декоративного народногорозпису, розрізненні петриківського розпису від інших видів розпису,відображенні у петриківському розписі основних його елементів і т. ін.
Високийрівень сформованості умінь і навичок виконання петри-ківського розписухарактеризується відносною самостійністю (незначною допомогою вчителя) увпізнаванні і виконанні петриківського розпису.
Порівнянняданих констатуючого етапу експерименту в ЕК і КК показує незначну різницю упоказниках по кожному із рівнів і критеріїв сформованості і навичок виконанняпетриківського розпису. Це дало підставу стверджувати, що учні в ЕК і КК малиоднаковий потенціал до виконання петриківського розпису.
Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі,позитивно вплинула на підвищення рівня розвитку навичок виконанняпетриківського розпису, а також якості знань і вмінь молодших школярів. Так,учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніжучні контрольного. Покажемо порівняльний аспект сформованості умінь і навичокмалювання петриківського розпису в учнів експериментального і контрольногокласів (див. таблицю).
Зіставившидані експериментального і контрольного класів, наведені у таблиці, слідвідмітити значну різницю у показниках по кожному із рівнів сформованості вучнів умінь і навичок виконання петриківського розпису. Ця різниця показує, щокількість учнів експериментального класу, які підвищили свій рівеньсформованості навичок виконання петриківського розпису внаслідокекспериментального навчання, зросла порівняно з даними констатуючого етапудослідження, а кількість учнів контрольного класу, які підвищили рівеньсформованості відповідних умінь, хоча й зросла, однак несуттєво.
Таблиця
Сформованість навичок виконання петриківськогорозпису
в учнів експериментального і контрольного класів(у %)№ п/п Уміння
Контроль-ний клас
(%)
Експеримен-тальний клас
(%) 1 впізнавати і відрізняти декоративний народний розпис 81 95 2 відрізняти петриківський розпис від інших видів декоративного народного розпису 76 89 3 відображати у петриківському розписі основні його елементи 74 82 4 створювати візерунки з елементів петриківського розпису 71 85 5 володіти такими мазками, як «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок» 70 84 6 знати порядок утворень найпростіших візерунків і орнаментів, користуючись правилами стимуляції і симетрії 74 88 7 використовувати правила ритму, симетрії у власних роботах 71 86
Так,18% учнів експериментального класу і 34% учнів контрольного класу має низькийрівень сформованості умінь і навичок виконання петриківського розпису. Досереднього рівня сформованості умінь і навичок виконання петриківського розписувідноситься найбільша кількість учнів – 51% – ЕК і 48% – КК. Високого рівнясформованості навичок виконання петриківського розпису досягли третина учнівекспериментального класу (31%) і 18% учнів контрольного класу (див.діаграму).
Одержанірезультати дали змогу стверджувати, що експериментальна методика формування вучнів умінь і навичок виконання петриківського розпису на уроках малювання знатури значно підвищила мотивацію учнів початкової школи до творчості, сприяладопитливості та самостійності їхньої образотворчої діяльності, яка виражалася увільному виборі засобів, матеріалів образотворчого мистецтва, у поєднаннірізних технік виконання орнаментів. Це продемонстрували учні експериментальногокласу під час роботи над завданнями.
Діаграма
Результати виконання контрольних завдань
учнями експериментального і контрольного класів
/>
Порівняльнийаналіз малюнків щодо їх якісної характеристики показав, що учні з високимрівнем сформованості умінь виконання петриківського розпису мають розвинутеасоціативне мислення, розвинуту асоціативність, фантазію, насиченість уявицікавими художніми образами та володіють відповідними образотворчими навичками.Проаналізувавши результати дослідження, нами встановлено, що між виділенимипедагогічними умовами, які зумовлюють вищий рівень сформованості в учнів уміньвиконання петриківського розпису, і уроками декоративного малювання існуєзв’язок
Результатипроведеного аналізу підтверджують адекватність та методичну достовірністьрозроблених нами педагогічних умов формування в учнів умінь і навичок виконанняпетриківського розпису реальному навчально-виховному процесу початкової школи.Доведено, що впровад-ження їх у практику керування навчально-виховним процесомпри викладанні образотворчого мистецтва сприяє збагаченню емоційної,мотиваційної, когнітивної сфер, що стимулює самовираження у практичнійобразотворчій діяльності.
Висновки
Отже, народне декоративно-прикладне мистецтво є важливим чинникомвирішення завдань художнього та особистісного розвитку, громадського ідуховного становлення молодших школярів. Будучи однією з форм суспільноїсвідомості і суспільної діяльності, народне мистецтво створювалось у сферіколективного матеріального домашнього виробництва. Народне декоративнемистецтво України розвивалось у формі домашнього художнього ремесла таорганізованих художніх промислів.
У процесі дослідження підтвердилася гіпотеза, що найефективнішимметодом ознайомлення учнів початкових класів з прийомами стилізації рослинних ітваринних форм є Петриківський розпис.
У структурному відношенні декоративне мистецтво складається ізмонументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлюваль-ного,декоративно-прикладного і художнього конструювання. Проте у тематичних,фігуративних творах декоративне мистецтво близьке до образотворчих видів.Декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матеріалів, декоруючих технік,помножених на функціональні типи побутових предметів утворює надзвичайнорозгалужену морфологічну систему, для аналізу якої необхідно використовуютьтакі естетичні категорії, як вид, рід, жанр і твір.
Сьогодні декоративне мистецтво розвивається у таких галузях, якнародне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво ісамодіяльна творчість. Відбиваючи колективний світогляд, твори народногодекоративного мистецтва позначені особистістю майстра. Колективна таіндивідуальна творчість завжди знаходяться у єдності, доповнюючи і збагачуючиодна одну. У зв'язку з колективним характером творчості віками кристалізувалисьтворчі технологічні методи ручної праці, які вдосконалювались кожним наступнимпоколінням. Завдяки цьому багато творів народних майстрів досягли вершинхудожнього рівня, у них нерозривно поєднуються практичність і декоративність.
Декоративний розпис є одним з найяскравіших видів мистецтва вУкраїні. Це один з видів декоративно-прикладного мистецтва, що передбачаєсюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах таінших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах.Декоративний розпис є традиційними видом мистецтва, який і в наші дні займаєчільне місце у творчості народних художників. В різних регіонах Українисформувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконанняорнаментальних мотивів. Найбільшим центром українського декоративного живописус село Петриківка.
Граматика українського декоративно-прикладного мистецтваґрунтується на прийомах композиції і засобах виразності мистецького твору. Доголовних композиційних прийомів відносяться ритм, метричність, симетрія,асиметрія, статика і динаміка. Окрім граматики і функціонально-ужитковоїінформації, пов'язаної із безпосереднім використанням творівдекоративно-прикладного мистецтва, у них зберігаються семантичні засоби –композиційні елементи форми твору, що є підґрунтям стилізації.
Стилізація в декоративно-прикладному мистецтві створює органічнуєдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного, сприяючилогічно вмотивованому використанню відповідних законів об'ємного і площинногоформотворення. Цей композиційний принцип полягає у навмисному наслідуваннітворі в декоративно-прикладного мистецтва попередніх епох, країн, стилів,напрямів, шкіл. Система сучасних стилізаційних закономірностей має чіткуієрархію, що ґрунтується на об'єктивних законах, співзвучних відповіднимзаконам природи і суспільства. У стилізації творів декоративно-прикладного мистецтвадіють закони масштабу, пропорційності та контрасту.
Мету художнього виховання засобами декоративно-прикладногомистецтва визначають як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формуванняпотреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмисленнясвіту. Ці завдання розв'язуються у процесі виконання школярами творчих завданьу сфері декоративного малювання. На уроках декоративного малювання учніознайомлюються з кращими зразками українського народногодекоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову орнаментів, самі складаютьорнаменти і підбирають кольори для оздоблення різних предметів.
Велике значення українського декоративно-прикладного мистецтваполягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній початковій школі.Звідси випливає важливий висновок про органічний зв'язок вільної імпровізації,виконання розпису одразу фарбами із виконанням підготовчого малюнка і цілоїнизки підготовчих вправ у процесі естетичного розвитку молодших школярів. Учніпочаткових класів виконують допоміжні вправи для вивчення першооснови розписівхарактерних елементів, засвоюють технічні прийоми, колорит та основикомпозиції.
Під час орнаментального малювання на урокахдекоративно-прикладного мистецтва розвивається техніка роботи фарбами, щовпливає щ на вироблення спеціальних навичок та естетичне виховання учнів.Техніку виконання роботи фарбами вчитель демонструє перед класом на всіх урокахдо тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроківорнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийоміврозфарбовування, від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібратиколір, від розвитку почуття кольору, що досягається правильним підборомнавчальних посібників, таблиць.
Як доводять наші дослідження, виконання петриківського розпису упочатковій школі є найдоступнішим видом декоративної діяльності і займаєважливе місце в їх культурному та естетичному розвитку, а також у збагаченні таформуванні образотворчих умінь і навичок. Тому твори декоративно-прикладногомистецтва є особливо цінними для виховання та розвитку дітей у сучаснійпочатковій школі.
Список використаних джерел
1. Авермянова Н. Образотворче мистецтво: стан і проблеми вивчення //Рідна шк. – 2001. – №1. – С. 52-53.
2. Аксенов Ю.Г., Левидова М.М. Цвет и линия. — М.: Сов. художник,1986. — 326 с.
3. Алексеев В.В. Изобразительное искусство и школа. – М.: Педагогика,1968. – 184 с.
4. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. –М.: Педагогика, 1984. – 254 с.
5. Антонович Є. А., Проців В. І., Сеид С П. Художні техніки в школі.— К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.
6. Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С.Декоративно-прикладне мистецтво. — Льв., 1992. — 271 с.
7. Барщ А.О. Наброски и зарисовки. – М.: Педагогика, 1970. – 112 с.
8. Библер В.С. Школа диалога культур // Искусство в школе. – 1992 — №2. – С. 34-38.
9. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.:Мистецтво, 1981. – 178 с.
10. Ватагин В.А.Изображение животного. – М.: Искусство, 1957. – 56 с.
11. Велигоцкая И. Украинская народная живопись. // Декоративноеискусство. — М., 1976.
12. Величко Ю.В. Український живопис. — К.: Мистецтво, 1989. — 191 с.
13. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.:Наука, 1977. – 116 с.
14. Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118с.
15. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа,1976. – 270с.
16. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. — К.: Рад.шк., 1991. — 128 с.
17. Волкова Е.В. Произведения искусств в мире художественнойкуль-туры. – М.: Искусство, 1988. – 240с.
18. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. –573с.
19. Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” // Поч.школа. – 2003. – №6. – С. 28-31.
20. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.:Вища школа, 1995. – 237с.
21. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник длявчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.
22. Герман М. М., Скатерщинов В. К. Основньїе принципи классификациивидов искусств. — М., 1982. – 224 с.
23. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3классах. – К.: Педагогіка, 1978. – 186 с.
24. Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. –1974. — №3. – С. 23-25.
25. Глухенькая Л. Татьяна Пата. — К.: Мистецтво, 1973.
26. Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикойпреподавания. — М.: Просвещение, 1971. — 127 с.
27. Гончаренко Н.В. Художественное в эстетике и в искусстве. – К.:Просвещение, 1990. – 249с.
28. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствамиискусства и действительности. – М.: Педагогика, 1986. – 126с.
29. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобамиобразо-творчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.
30. Дмитриева А. Словесный художественный образ и детский рисунок //Искусство в школе. – 1993. – №2. – С. 39-43.
31. Ежова Е.Ю. Игра в обучении изобразительному искусству детейшестилетнего возраста // Нач. школа. – 1990. – №10. – С. 44-47.
32. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1- 3 класи. — К.: Рад. шк., 1972. — 151 с.
33. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. — К., 1983. — Т. 1. — С. 154-197.
34. Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільноговіку // Рад. шк. – 1981. – С. 48-50.
35. Каган М.С. О месте искусства в жизни школы // Искусство в школе. –М., 1992. — №1. – С.11-19.
36. Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва //Початкова школа. – 2002. – №2. – С. 37-38.
37. Кальнинг А.К. Акварельная живопись. — М.: Искусство, 1968. — 76 с.
38. Кащенко Л. Катерина Білокур. — К.: Мистецтво, 1975. – 86 с.
39. Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопросы. изобразительногоискусства. — М.: Сов. художник, 1954. — С. 31-45.
40. Кибрик Е.А. Объективные законы в изобразительном искусстве //Вопр. философии. — 1966. — № 10. — С. 18-27.
41. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. 3 клас. — К.: Освіта, 1996.- 128 с.
42. Кириченко М.А. Учіться малювати. — К.: Рад. шк., 1987. — 58 с.
43. Киященко Н.И., Лейзеров Н.Л. Художественная культура игармони-ческое развитие личности. – К.: Просвещение, 1982. – 336 с.
44. Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. – 2000. –№3. – С. 25-28.
45. Кузин B.C. Основы обучения изобразительному искусству в школе. — М.: Просвещение, 1977. — 207 с.
46. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания вначальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.
47. Лабунская Г.В., Рожкова Е.Е., Назаревская Г.А. Уроки рисования вначальных классах. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. — 166 с.
48. Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. – М.:Искусство, 1983. – 96 с.
49. Лепикаш В.А. Живопись акварелью. — М.: Изд-во Акад. художествСССР, 1961. — 114 с.
50. Лунячек Й. Основы изображения с натуры. — К.: Изд-во АН УССР,1961. – 127 с.
51. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. –2002. – №9. – С. 50-55.
52. Львова Ю.Л. Развивать дар творчества. – К.: Искусство, 1987. – 136с.
53. Масленникова З. Работа красками в школе. — Л.: Учпедгиз, 1959. –80 с.
54. Мейлах Б.С. Процесс творчества и художественное восприятие. – М.:Просвещение, 1985. – 318 с.
55. Милюков А.А. Организация натурных постановок на урокахизо-бразительного искусства в школе. – М.: Просвещение, 1978. – 112 с.
56. Мириманов В.В. Малая история искусства: Первобытное и традицион-ноеискусетво. — М.: Знание, 1973. – 456 с.
57. Морди Анри де. История декоративно-прикладного искусетва. — М.:Капитолий, 1992. – 688 с.
58. Никанорова Н.П. Наглядное пособие и оборудование для занятийизобразительным искусством. – М.: Педагогика, 1975. – 136 с.
59. Оксененко Н. Вчимося малювати: уроки малювання у шестирічок //Поч. освіта. – 2001. – №33. – С. 7.
60. Орловский Г.И. О художественном образовании учителя рисования. –Л.: Наука, 196. – 268 с.
61. Островский Григорий. Добрый лев Марии Примаченко. — М.:Современный художник, 1990. – 112 с.
62. Павлинов П.Я. Каждый может научиться рисовать. – М.: Педагогика,1966. – 216 с.
63. Павлов В.П. Сучасна українська акварель. — К.: Мистецтво, 1978. — 39 с.
64. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. –2001. – №3. – С. 57-60.
65. Пеленков А.И. Развитие творческих способностей у первоклассниковна уроках изобразительной деятельности // Начальная школа. – 1997. – №7. – С.19-23.
66. Пилипенко Д.Г. Малювання з методикою викладання. — К.: НДПІ, 1971.- 35 с.
67. Процив В.И., Кириченко Н.А. Уроки изобразительного искусства. –К.: Рад. школа, 1984. – 368 с.
68. Проців В.I., Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворчемистецтво. — К.: Рад. шк., 1982. — 158 с.
69. Рабинович М. Ц. Пластическая анатомия человека, четвероногихживотных и птиц и ее применение в рисунке. – М.: Просвещение, 1978. – 212 с.
70. Рагозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молод-шихшколярів // Мистецтво та освіта. – 1997. – №2. – С. 5-8.
71. Ревякин П.П. Техника акварельной живописи. — М.: Госстройиздат, 1959.– 221 с.
72. Ростовцев Н. Н. Учебный рисунок. – М.: Просвещение, 1976. – 222 с.
73. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства вшколе. — М.: Агар, 1998. – 251 с.
74. Ростовцев Н.Н. Учебный рисунок. — М.: Просвещение, 1976. — 287 с.
75. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.
76. Селієачов М. Проблеми Петриківки // Образотворче мистецтво. — К.:Освіта, 1981. – 114 с.
77. Столович Л.Н. Жизнь – творчество – человек. Функциихудожест-венной деятельности. – М.: Искусство, 1985. – 416с.
78. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. — К.: Рад. шк., 1973. — Т3. — 464 с.
79. Терентьев А.Е. Изображение животных и птиц средствами рисунка иживописи. – М.: Просвещение, 1980. – 126 с.
80. Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практике учителяизобра-зительного искусства. – М.: Просвещение, 1981. – 175 с.
81. Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян ідавньоруської народності. — К.: Основи, 1985. – 188 с.
82. Томашевський В. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образо-творчогомистецтва // Рідна школа. – 2000. – №4. – С. 48-49.
83. Федір Панко. Альбом. — К.: Мистецтво, 197S.
84. Художественное восприятие / Под ред. Мейлаха Б.С. – Л.: Искусство,1971. – 387 с.
85. Шевченко Г.П. Эстетическое воспитание в школе. – К.: Рад. школа,1985. – 144 с.
86. Шестакова Е.И. Украинская декоративная роспись. — К.: «Реклама»,1989. – 216 с.
87. Шорохов Е.В. Методика преподавания композиции на урокахизобразительного искусства в школе. – М.: Просвещение, 1974. – 235 с.
88. Шкаровская Н. Народное самодеятельное искусство. — Л.: «Аврора»,1975. – 264 с.
89. Юсов Б.М. Проблема художественного воспитания и развитияшко-льников. – М.: Педагогика, 1984. – 158 с.
90. Якібчук М. Майстриня народної мальовки // Образотворче мистецтво.— К., 1973.
Додаток
Конспект урокуобразотворчого мистецтва
Тема. Зображення на площині казкових квітівПетриківки.
Мета. Ознайомити учнів з декоративним народнимрозписом. Прищеплювати любов до прекрасного. Розвивати уміння створювативізерунки з елементів петриківського розпису. Вчити учнів володіти такимимазками, як «гребінчик», «зернятко», «горішок» та«перехідний мазок». Виховувати інтерес до народного мистецтва.
Обладнання. Зразки робіт майстрів петриківськогорозпису Т. Пати «Зозуля на калині», «Птахи серед квітів»,І. Скляра «Блакитний ранок», В. Міленка «Півень і курка»,Г. Прудникова «Весілля» та ін., дитячі роботи.
Хід уроку
I. Організаційна частина. Повідомлення теми ізавдань уроку.
II. Робота над темою уроку.
1. Вступна бесіда.
— Ви чули про Петриківку? Це село наДніпропетровщині. Велике, славне село, яке зачаровує світ своїми мальвами іжоржинами, соняхами і рясною червоною калиною. Не тими, що на городі чи в саду,а мальованими — на дерев'яних тарелях, скриньках, вазах, колисках, столах,просто на папері.
«Ці квіти дихають Україною», — говорятьнаші земляки, розкидані долею по далеких континентах.
Такі дивоквіти — зі степового села в Подніпров'ї.Вишні також у Петриківці незвичайні. Кажуть, колись у селі загинули підтатарськими шаблями красуня дівчина та її наречений, молодий козак. На їхніймогилі і виросла перша вишня: невисока й кучерява, як полегла дівчина, а плоди— мов пролита кров. Виросла, бо ніщо на світі не зникає безслідно.
Петриківський розпис чимось нагадує ту легендарнувишню.
У давні часи в багатьох селах жінкирозмальовували печі, виводили узори над вікнами й дверима, щоб хата булачепурною. Славилася розписами й Петриківка, — як же, козацьке село, кріпацтватут не знали, то чому не жити у красі? Згодом мальовані квіти й годувалибідняків: «мальовки» продавали на базарі.
Але життя змінювалося, забувались візерунчастіскрині. Ніде стало малювати квіти. Проте петриківський розпис, як чарівнавишня, розгорнувся новими гілками, знайшов нові шляхи, — не пропала краса, а щепишніше розцвіла.
Найкращими петриківськими розписами вважаютьсяроботи Тетяни Пати, Ярини Пилипенко, Надії Білокінь, Параски Павленко, ФедораПанка, Мэрфи Тимченко, Палагеї Глущенко та багатьох інших.
2.Перегляд зразків робітмайстрів петриківського розпису.
3.Продовження бесіди.
— Мабуть, у жодному осередку народного мистецтванемає такої кількості різноманітних художників. Кожен — самобутній Інеповторний творець, зі своїм особливим, властивим лише йому«почерком». Водночас їх об'єднують витоки — традиційне, народнемалювання. їхні роботи характеризуються надзвичайною декоративністю, яскравимсвятковим буянням фарб і разом з тин — витонченістю малюнка, віртуозністю,своєрідністю засобів виконання. Соковиті, яскраві квіти майстрів Петриківкизачаровують своєю красою.
Малюють петриківці темперними фарбами,розведеними на яєчному жовткові, молоці, вишневому клеї. Це надає їм легкості,прозорості, підсилює Інтенсивність кольору. В основі петриківського розписулежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Петриківські майстри ворнаменти розписів вплітають садові й польові квіти, колосся різних злаків,грона винограду, важкі кетяги калини. Серед усього цього різнобарв'я вміщуютьвсіляких птахів — павичів, зозуль та ін. Причому художники не намагаютьсяпередати, так би мовити, ботанічну, натуральну схожість кожної квітки, птаха.їхня мета — втілити в одному образі красу усіх. Квітка в уявленні петриківців —це символ пишності природи, її розкішного цвітіння, щедрості плодів. Щобнаголосити на цьому, майстри вдаються до фантастичних перебільшень, творятьсвій, петриківський, світ краси. Секрет своєрідності їхнього розпису багато вчому залежить від саморобних пензлів, якими користуються народні умільці йтепер.
Тетяна Пата згадувала, що раніше вона малюваласаморобними пензликами з котячої шерсті. Це всього кілька волосків; торкнувсяними легко паперу — і виходить дрібненький тоненький мазок, Ледве видно його. Апокладеш кілька десятків таких мазків — і вже квітка красується, така ніжна,немов прозора.
Малювали не тільки щіточками. Ягоди калинистворювали так: брали очеретинку, вмочували у фарбу, а потім — на папір.Виходили однакові ягідки. А коли потрібні були великі квіти, то вирізували зкартоплини форму і штампували. А ягоди суниці просто малювали пальцем.
/>
/>
/>
4. Практична діяльність учнів.
Для опанування техніки петриківського розписунеобхідно оволодіти такими типами мазків: «гребінчик»,«зернятко», «горішок» та «перехідний мазок».
«Гребінчик» — мазок, що починається зпотовщення. Його роблять натиском пензля і закінчують «тоненькимвусиком», який передають за допомогою легкого дотику кінчика пензля.Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець.
«Зернятко» — мазок, який починаєтьсянайлегшим дотиком, а закінчується найбільшим натисканням. Коли мазки«зернятко» накладені по обидва боки стеблини вістрями назовні,зображення нагадує колосок.
«Горшок» складається з двох мазків,вигнутих півлунками й поставлених один проти одного. Заповнивши порожнє місцеміж півлунками гребінчиковим або двома-трьома зернятковими мазками, матимемоформу, подібну до лісового горіха.
«Перехідний мазок» накладається однимпензлем, але двома фарбами. Спочатку пензель умочують в одну фарбу (наприклад,у жовту), а потім у другу (наприклад, у червону). Такий мазок утворює витонченіпереходи від одного кольору до іншого, чого не можна досягти ніяким попереднімзмішуванням фарб. Перед кожним наступним мазком фарбу слід набирати знову.
Візьміть аркуш паперу, вмочіть у фарбу кінчикмізинця і швидко накладіть фарбу в різних його місцях. Це ягідки. Потімпензликом вималюйте пелюстки майбутніх квітів. Скористайтесь й методом«перехідного мазка». Для цього пензель умочуйте послідовно в кількарізних фарб, і пелюстки квітів, листочки вийдуть багатоколірними. Заокругленіпелюстки поєднують з гострокінцевими. Промалюйте тоненькі лінії на пелюсткахквітів, зафарбованих суцільним кольором, — це створить враження, що квітипульсують життям. Після того, як намальовано основні квіти композиції,домальовують дрібніші деталі: пагінці, листочки, пуп'янки, а закінчуютьвиноградними вусиками.
5. Словникова робота.
Розпис — сюжетні або орнаментальні живописнізображення на будівлях та побутових предметах.
Колорит — система співвідношень кольорів тавідтінків.
ПІ. Підсумок уроку.
Перегляд і оцінювання робіт. Демонструваннявиробів.