Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості

Міністерство ОсвітиУкраїни
Слов’янський Державнийпедагогічний інституткафедра педагогікиДипломна роботаВиховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості.Виконав:   студентка 4 курсу 4УзФілологічного факультету(укр.мова та література)заочного відділення СДПІКотенко О.Ю.Слов’янськ, 2001 (2).
ЗМІСТ
ВВЕДЕННЯ_________________________________________________ 3
Розділ 1. РОДИНА — СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ       6
1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ______________________ 6
1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 16
1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині___________ 16
1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині______________ 18
1.2.3. Виховання дитини в неповній родині____________________ 19
Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ________ 21
2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ___________________ 21
2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ__________________ 28
2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті.______________ 28
2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя.______________________ 28
2.2.3. Виховання і потреба досягнення._______________________ 29
2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ?     34
Розділ 3.АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (ЗПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ._____________________ 39
ВИСНОВОК_______________________________________________ 51
ЛІТЕРАТУРА______________________________________________ 53
ДОДАТОК (матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))
КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ»         55
ВВЕДЕННЯ
Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: одинбудує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікуєлюдей, п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша — найскладніша інайблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна укожній родині, — це витвір людини.
Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у нійні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюютьу дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежитьморальна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієї роботи,що називається вихованням, — це витвір майбутнього і погляд у майбутнє.
Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю — любов'юбатька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокоювірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, демати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.
Людина крикомсповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починаєтьсяйого поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем.Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тількиможна її назвати думкою, — це відчуття того, що мати (а потім і батько) існуютьдля його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку іметелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку — і мама, і папа радіють,коли він, син, радіє… Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщоповодження, вчинки маленької людини диктуються тільки його потребами, людинавиростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життяі майже усяка відсутність вимог до себе.
Гармонічневиховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб — першому,елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків,людського поводження — приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрийпобудник — борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитинавже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального блага.
Діти, почавшисвоє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, щоостанні природно породжують у них почуття подяки, любові і свого роду гордостісвоїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі відхід, допомога, турботабатьків, але й участь, і ласка їх грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли,що позбавилися чи батька чи мати, часто пізніше, у зрілі роки, почуваютьгіркоту, тугу від відсутності в їх спогадах пам'яті про батьківську ласку,сімейні радощі, невипробувані синівські почуття і т.п. Навпаки, ті, щовипробували щастя, що мали гарне сімейне життям, згадують, що вони, дітьми,вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька — розумним, вмілим і т.п.,хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності матизовсім не була красунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзіядитинства свідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано,бачити в тих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уяваможе малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків.
Мета цієї роботи — обговорити проблему так званої нетиповоїродини, стосовно до нашої країни.
Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії.Яку родину в нинішніх умовах варто вважати «нетиповою»? Родину, дедитину виховує одна мати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну? Родину,де виховується дитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часу привели дотого, що «нетиповою» стала так звана нормальна родина:чолові-дружина-діти? І що таке «норма» стосовно до сучасної родини?Дані проблеми є предметом дослідження в цій роботі.
У роботі докладнопроаналізовані стихійні і цілеспрямовані впливи дорослих членів родини надитину, типові помилки батьків.
Вперше піддаєтьсясистемному аналізу таке соціально-педагогічне явище, як “домашнє виховання”, щовідроджується в нових соціально-економічних умовах; проаналізовані етапи йогорозвитку, мету, зміст і досвід підготовки фахівців в історичній ретроспективі;визначені вимоги до сучасного домашнього педагога і його підготовці в сучаснійУкраїні. Домашнє виховання — новий напрямок у сучасній освітній системі, щенедостатньо досліджене; у цій області ведуться пошуки найбільш ефективних формйого здійснення, накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкритивиховання соціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крімсімейного, співтовариства.
Роботаскладається з передмови, чотирьох розділів, де приведені, педагогічні ситуаціїдля аналізу, фрагменти з теоретичних джерел із проблем родини, шлюбу, сімейногоі домашнього виховання.
Запропонованийматеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальних закладів, викладачам,батькам і усім, кого цікавлять проблеми родини і виховання дитини.
Дана проблемацілком не розроблена, зокрема, такі аспекти, як нетипова родина, і все цевимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків, вихователів.
У практичнійчастині роботи запропонований матеріал діяльності Астраханського обласногосоціально-реабілітаційного центру для дітей і підлітків (із притулком) усистемі реабілітації дезадаптованих дітей.
/>Розділ 1РОДИНА — СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯОСОБИСТОСТІ
 1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ
Родина,з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбномусоюзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємноюдопомогою, моральною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людськогосуспільства пройшов складний шлях розвитку: від родинноплеменних формгуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.
Шлюб як стійкийсоюз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві. Основа шлюбнихвідносин породжує права й обов'язки.
Закордоннісоціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщовона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом,батьківством і спорідненням, при відсутності одного з показниківвикористовується поняття “сімейна група”.
Слово “шлюб”походить від російського слова “брать”. Сімейний союз може бути зареєстрованимчи незареєстрованним (фактичним). Шлюбні відносини, зареєстровані державнимиустановами (у РАГСах, Палацах одруження), називаються цивільними; освітленірелігією — церковними.
Шлюб — явищеісторичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку — від полігамії доодношлюбності.
Урбанізаціязмінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у сімейних відносинах.Міська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орієнтована насамостійність і незалежність, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На змінупатріархальній родині прийшла подружня.[1]
Слабка соціальназахищеність, матеріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привелидо скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини — бездітної.
По типупроживання родина підрозділяється на патрилокальну, матрилокальну, неолокальнуй унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм.
Матрилокальнийтип характеризується проживанням родини в будинку дружини, де зятя називали“приймаком”. Тривалий період на Русі був розповсюджений патрилокальний тип, приякому дружина після заміжжя оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою”.
Нуклеарний типшлюбних відносин знаходить висвітлення в прагненні молодят жити самостійно,окремо від батьків та інших родичів. Такий тип родини називають неолокальним.
Для сучасноїміської родини характерним типом сімейних відносин можна вважати унилокальнийтип, при якому чоловіки проживають там, де є можливість спільного проживання, утому числі знімаючи житло в наймання.
Проведене середмолоді соціологічне опитування, показало, що молоді люди, що вступають ушлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентівзасуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться -50,2%, а 16,5% навіть“хотіли б мати таку можливість”.
Сучасні шлюби“постаріли”. Середній вік вступаючи до шлюбу за останні 10 років збільшивсясеред жінок на 2 роки, серед чоловіків — на 5 років. Тенденція, характерна длязахідних країн, створювати родину, вирішивши професійні, матеріальні, житлові йін. проблеми, спостерігається й у Україні.
Шлюби в данийчас, як правило, різновікові. Звичайно при цьому один із членів шлюбного союзу,частіше старший, бере на себе відповідальність за вирішення економічних,господарсько-побутових та інших проблем. І хоча сімейні психологи, наприклад,Бендлер, вважають оптимальною різницю у віці чоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбівхарактерна різниця в 15-20 років (причому не завжди жінка є молодшою зачоловіка). Зміна суспільних відносин торкнулося і проблем сучасної родини. Упрактиці сімейних відносин мають місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованійформі шлюб характерний для столиці і великих промислових і культурних центрівУкраїні, основою їх стає одержання визначених вигод.
Родина — складна багатофункціональна система, вона виконуєряд взаємозалежних функцій. Функція родини — це спосіб прояву активності,життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну,господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну.Соціолог А.Г.Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільноюфункцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовженнясвого роду. Але роль родини не зводиться до ролі “біологічної” фабрики.Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний іінтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регуляторомнароджуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваності наУкраїні.[2] 
Людина здобуваєцінність для суспільства тільки тоді, коли вона стає особистістю, і становленняїї вимагає цілеспрямованого, систематичного впливу. Саме родина з її постійнимі природним характером впливу покликана формувати риси характеру, переконання,погляди, світогляд дитини. Тому виділення виховної функції родини як основноїмає суспільний сенс.
Для кожної людиниродина виконує емоційну і рекреативну функції, що захищають людину від стресовихі екстремальних ситуацій. Затишок і тепло домашнього вогнища, реалізаціяпотреби людини в довірливому й емоційному спілкуванні, співчуття,співпереживання, підтримка — усе це дозволяє людині бути більш стійким до умовсучасного неспокійного життя. Сутність і зміст економічної функції складаєтьсяу веденні не тільки загального господарства, але й в економічній підтримцідітей та інших членів родини в період їхньої непрацездатності.
У періодсоціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються й функції родини.Ведучої в історичному минулому була економічна функція родини, що підкоряє собівсі інші: глава родини — чоловік — був організатором загальної праці, діти рановключалися в життя дорослих. Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивнуфункції. В даний час економічна функція родини не відмерла, але змінилася.Найбільш повно, на мій погляд, функції сучасної родини представлені фінськимпедагогом Ю.Хямяляйнен [3]. Виділяючи періоди формування родини, він відзначає, що для кожного етапусімейних відносин характерні визначені функції, що може бути представленонаступною таблицею.  

Основні періоди розвитку родини і функції членівродиниСтадії родини Основні функції родини Батьківські функції Функції дитини 1.Етап формування родини Усвідомлення партнерських відносин, зміцнення взаємин між чоловіками; створення сексуальних відношень, що задовольняють обох; розвинуто взаєморозуміння, що дозволяє кожному вільно виявляти свої почуття, налагодження відношенні з батьками та іншими родичами, що задовольняють обидві сторони; розподіл часу між будинком і роботою; вироблення порядку прийняття рішень, що задовольняють обидві сторони; бесіди між чоловіками про майбутнє родини II. Родина, що чекає дитину, родина з дитиною Звикання до думки про вагітність та народження дитини; підготовка до материнства і батьківства, звикання до ролі батька і матері; звикання до нового життя, пов'язане з появою дитини; створення в родині атмосфери, сприятливої і для родини, і для дитини; турбота про потреби дитини; розподіл обов'язків по будинку і наглядом за дитиною, що не перевантажує жодного з батьків Дитина залежна від матері і починає довіряти їй; поява прихильностей; оволодіння навичками найпростішої соці-альної взаємодії; пристосування до чекань інших людей; розвиток координації рухів рук та очей; перебування зручного ритму зміни спокою і дії; оволодіння словами, короткими фразами, мовою III.Родина з дитиною дошкільного віку Розвиток інтересів та потреб дитини; подолання почуття пересичення материнством (батьківством) і роздратування з приводу хронічного недоліку часу для власних потреб: пошук квартири, що відповідає потребам родини; розподіл обов'язків та відповідальності між батьками в постійно мінливих ситуаціях; підтримка сексуальних відносин, що задовольняють обох, і бесіди про майбутніх дітей; подальший розвиток взаємин у родині — відкритих, що дозволяють дружинам говорити на самі різні теми; розвиток відношень з батьками в зв'язку з появою дитини і виконанням ними нової ролі; збереження колишнього кола друзів і своїх захоплень поза будинком (у залежності від можливостей родини); вироблення способу життя родини, формування сімейних традицій, бесіди батьків про виховання дітей Подолання протиріччя між бажанням бути завжди об'єктом своєї прихильності і неможливістю цього; звикання до самостійності; виконання вимог дорослого по дотриманню чистоти (охайність під час їжі, гігієна полових органів): прояв інтересу до товаришів по іграх; прагнення бути як мати та батько IV. Родина школяра Виховати в дітей інтерес до наукових і практичних знань; підтримка захоплень дитини; подальший розвиток взаємин у родині (відкритість, відвертість); турбота про подружні відносини й особисте життя батьків; співробітництво з батьками інших школярів Отримання навичок, необхідних для шкільного утворення; прагнення бути повноправним і готовим до співробітництва членом родини; поступовий відхід від батьків, усвідомлення себе як особистості, яку люблять і поважають; включення в групу однолітків, спільна з ними діяльність; знайомство з правилами поведінки і мораллю групи; розширення словникового запасу і розвиток мови, що дозволяють чітко викладати свої думки: усвідомлення значення причинно-наслідкових зв'язків і формування наукової картини світу V. Родина з дитиною старшого шкільного віку Передача відповідальності і волі дії дитині в міру дорослішання і розвитку його самостійності; підготовка до нового періоду життя родини; визначення функцій родини, розподіл обов'язків і поділ відповідальності між членами родини; підтримка відкритості у взаєминах між різними поколіннями в родині; виховання підростаючих дітей на гідних зразках, на власному прикладі – дорослої людини, що любить іншу людину, але знаючого міру батька (дорослої жінки, дружини, матері); розуміння і прийняття індивідуальності дитини, довіра і повага до нього як до унікальної особистості Позитивне відношення до власної статі та фізіологічних змін, що відбуваються; прояснення для себе ролі чоловіка і жінки; відчуття приналежності до свого покоління; досягнення емоційної незалежності, відхід від батьків; вибір професії, прагнення до матеріальної незалежності; підготовка до дружби з однолітком протилежної статі, шлюбу, створенню родини; поступове формування власного світогляду VI. Родина з дорослою дитиною, що входить у світ Відрив від підростаючої дитини, здатність відмовитися від колишньої влади над ним; впевнення дитині, що в будь-яких життєвих ситуаціях вона завжди одержить розраду і допомогу під батьківським дахом; створення доброзичливих умов для нових членів родини, що прийшли в неї через шлюбні зв'язки; турбота про подружні відносини при новій структурі родини; спокійний вступ у нову стадію шлюбу і підготовка до виконання ролі бабусі та дідуся: створення гарних відносин між власною родиною і родиною дитини Усвідомлення свого положення як положення самостійної людини, що може відповідати за свої вчинки; створення міцних і в той же час гнучких відносин, що задовольняють обох, зі своїм можливим майбутнім чоловіком (дружиною); позитивне відношення до власної сексуальності і її задоволення у відносинах з партнером; створення власної системи цінностей, світогляду, свого укладу життя; знайомство із задачами розвитку партнерських відношень при формуванні родини Партнерські функції VII. Родина середнього віку (“порожнє гніздо”) Відновлення подружніх відносин; пристосування до вікових фізіологічних змін; творче, радісне використання великої кількості вільного часу; зміцнення взаємин з родичами і друзями; входження в роль бабусі (дідуся) VIII. Престаріла родина Усвідомлення власного відношення до смерті і самотності; зміна будинку відповідно до потреб людей похилого віку; пристосування до життя на пенсії; виховання готовності в міру зменшення власних сил прийняти допомогу інших людей; підпорядкування своїх захоплень і справ своєму віку; підготовку до неминучого кінця життя, знаходження віри, що допоможе спокійно дожити роки і спокійно вмерти Поряд з функціями, що стосуються розвитку власного сімейного життя прояв турботи про старих батьків; допомога їм, якщо це необхідно, матеріальна і духовна; підготовка до остаточного відходу батьків: підготовка своїх дітей до втрати бабусі (дідуся)

Аналізуючитаблицю, можна зробити висновок, що в різні періоди становлення і розвиткуродини функції її членів змінюються.
Зміни відбуваютьсяй у відносинах чоловіків і жінок у родині: їхні взаємини, а також відносинирізних поколінь, ступенів споріднення, батьків і дітей різної статі і віку.Тепер важко виділити, хто кого “головніше” і в родині. Змінюється сам типзалежності в родині людей один від одного. Соціологи говорять про те, щочоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюється уява про те, якповинні поводитися чоловік і дружина. Соціолог В.Голофаст відзначає наступнутенденцію розвитку відносин у родині: від “ієрархічної” логіки розходжень міжстатями до логіки індивідуальних особливостей і здібностей, до обліку реальногоспіввідношення сімейних і позасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини. Авторстверджує, що відносна автономія кожного в родині, загальне визнання його правана особисті інтереси скріплюють родину.
Соціологивідзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого родуреформаторських змін державного масштабу, наприклад безробіття, ріст цін і т.д.Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходинижче середнього рівня. В даний час ці цифри мають тенденцію до росту.И.Ф.Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховногохарактеру внаслідок різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитихродиною. Невпевнені в собі батьки перестають бути авторитетом і зразком длянаслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється в залежності від сфериїї діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу,але вигідну в грошовому відношенні, і їхній заробіток може наближатися дозаробітку батьків, чи навіть перевищувати його. Це один з факторів, що сприяютьпадінню авторитету батьків в очах підлітка. Подібна тенденція не тількискорочує виховні можливості родини, але і приводить до зниження інтелектуальногопотенціалу суспільства.
Крім падіннянароджуваності відзначається і такий негативний факт в інституті родини, якзбільшення числа розлучень. У ряді робіт розглядаються негативні наслідкирозлучень: погіршення виховання дітей, збільшення випадків їхніх психічнихзахворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровно родинних зв'язків,погіршення матеріального становища, дисгармонія відтворення населення(Н.Я.Соловйов, В.А.Сисенко та ін.).
Вплив розпадуродини на дітей дошкільного віку вивчалося зокрема Т.П.Гавриловою. Вонавиявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей виникають найбільшгострі переживання, оскільки для дитини розпад родини — це ламання стійкоїсімейної структури, звичних відносин з батьками, конфлікт між прихильністю добатька і матері. Розлучення ставить перед дитиною непосильні для його вікузадачі: орієнтацію в новій рольовій структурі без її колишньої визначеності,прийняття нових відносин з розлученими батьками. Діти 2,5 – 3 років реагують нарозпад родини плачевно, агресивно, з порушеннями пам'яті, уваги, розладом сну.Цей висновок підтверджується і закордонними дослідниками: емоційне здоров'ядітей безпосередньо зв'язане з існуванням постійно діючого спілкування дитини зобома батьками (3. Матейчек, А. Николи). Розлучення породжує в дитини почуттясамотності, відчуття власної неповноцінності.
1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗАСТРУКТУРОЮ РОДИНАХ
 1.2.1. Особливості виховання єдиноїдитини в родині
На цей рахунокіснує дві найбільш розповсюджені точки зору. Перша: єдина дитина виявляєтьсябільш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов'язанихіз суперництвом братів. Друга: єдиній дитині приходиться переборювати більшетруднощів, чим звичайно, щоб придбати психічну рівновагу, тому що йому недістає брата чи сестри. Що б там не говорили психологи, життя однієї — єдиноїдитини в родині нерідко складається так, що підтверджує саме цю, другу, точкузору. Труднощі, однак, не є абсолютно неминучими, і проте зустрічаютьсянастільки часто, що було б нерозумно не зважати на них уваги.
Безперечно,батьки, що мають єдину дитини, звичайно приділяють їй надмірну увагу. Коротше,вони занадто піклуються про неї тільки тому, що вона у них одна, тоді якнасправді вона всього лише перша. І дійсно, деякі з нас здатні спокійно, зізнанням справи звертатися з первістком так, як ми тримаємося потім з наступнимидітьми. Головна причина тут — недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщоне торкатися деяких обмежень фізичного порядку, одних батьків лякаєвідповідальність, інші побоюються, що народження другої дитини позначиться наїхньому матеріальному становищі, треті, хоча ніколи не визнаються в цьому,просто не люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина чи однієї доньки.
Деякі перешкодипсихічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву — тепличні умови, колидитину пестять, ніжать, балують, пестять — одним словом, носять на руках. Черезнадмірну увагу психічний розвиток її неминуче сповільнюється. У результатінадмірної поблажливості, якою ми оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дужесерйозними труднощами і розчаруванням, коли опиниться за межами домашньогокола, оскільки і від інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинкубатьків. З цієї ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самоїсебе. Саме тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язківпокажуться їй занадто великими і значними. У результаті спілкування з людьмибуде для неї набагато скрутніше, ніж для інших дітей. Вона почне уникатиконтактів, усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чисестрами батьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їйважко знайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячомуспівтоваристві.
Як запобігти усецьому? За допомогою другої дитини — скажуть багато хто з вас. І це вірно, алеякщо деякі особливі проблеми і можна вирішити подібним шляхом, то девпевненість, що варто народити ще одну дитину, як ми відразу ж досягнемо повноїадаптації першої. У будь-якому випадку потрібно всіма силами переборювати нашепрагнення ростити дитину в тепличних умовах. Можна затверджувати, що вихованняєдиного сина чи єдиної доньки набагато більш важка справа, ніж вихованнядекількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальніутруднення, не можна обмежуватися однією дитиною. Єдина дитина дуже скоро стаєцентром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайноперевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняєтьсявідомою нервозністю. Хвороба цієї дитини чи смерть переноситься такою родиноюдуже важко, і страх такого нещастя позбавляє батьків спокою. Дуже часто єдинадитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині.Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, іволею — неволею вони виховують егоїста.
Для розвиткупсихіки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, у якому вона змогла бвільно пересуватися. Їй потрібна внутрішня і зовнішня воля, вільний діалог знавколишнім світом, щоб їй не підтримувала постійно рука батьків. Дитині необійтися без забрудненого обличчя, розірваних штанів і бійок.
Єдиній дитинічасто відмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні, їй нав'язують рользразкової дитини. Вона повинна особливо чемно вітатися, особливо виразно читативірші, вона повинна бути зразково чепурною і виділятися серед інших дітей. Щодонеї будуються честолюбні плани на майбутнє. За кожним проявом життя ведетьсяуважно, із заклопотаністю, спостереження. Таке відношення до неї несе небезпеку,що єдина дитина перетвориться в розпещену, несамостійну, невпевнену в собі, щопереоцінює себе, дитину.
Але цього можнауникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, у родині, де росте однадитина: тільки ніякої винятковості!1.2.2. Специфіка виховання вбагатодітній родині
Виховнийпотенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, апроцес соціалізації дітей — свої труднощі, проблеми.
З одного боку,тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння вважатися з нестаткамиінших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немаєґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей дляспілкування, турботи про молодший, засвоєння моральних і соціальних норм іправил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність,людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціальногопорядку — здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з такихродин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легшепереборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини доіншої і занижених вимог до себе.
Однак процесвиховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, утаких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості повідношенню до дітей, виявляють  до них неоднакову прихильність і увагу.Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги до нього, по — своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для ньогостає тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших — підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старшихдітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення долідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усеце звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітнихродинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків, особливона матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання дітей іспілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти збагатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в 3,5рази частіше, ніж діти з родин інших типів.
Багатодітнародина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, якої ітак приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що,природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контексті рівеньматеріальної забезпеченості багатодітної родини має дуже істотне значення.Моніторинг соціально — економічного потенціалу родин показав, що більшістьбагатодітних родин живе нижче межі бідності.1.2.3. Виховання дитини в неповнійродині
Дитина завждиглибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення,навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликаєв дітей психічний надлам і сильні переживання.
Дитина відчуваєвідсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того,вона сприймає відхід батька як відмовлення від неї. Дитина може зберігати ціпочуття багато років.
Після розлученнябатько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках це дуже глибоко хвилює її.Якщо батько виявляє до неї любов і великодушність, розвід виявиться для дитинище болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою будедивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й відчужено, дитина почнезапитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, і в результаті внеї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охоплені ще й бажанням мститиодин одному, вони заповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи одинодного і підриваючи тим самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує внормальній родині.
У цей періоддитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати батьків один з одним івитягати нездорові переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього,дитина буде змушувати їх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодомможуть навіть викликати їхнє схвалення. Відносини дитини з товаришами нерідкопсуються через недоречні питання, плітки та її небажання відповідати на розпитипро батька. На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання і переживанняматері.
Що можна зробити,щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити йому, що відбулося, причомузробити це просто, нікого не обвинувачуючи. Допомагати дитині ставатидорослішою і самостійною, щоб у неї не склалася надмірна і нездорова залежністьвід вас. Одна з найбільш розповсюджених помилок — надмірна опіка матері надсином.
Питання проструктуру родини — питання дуже важливе, і до нього потрібно відноситися цілкомсвідомо.
Якщо батькилюблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися,і свої взаємні незгоди не доводити до розриву  і тим не ставити дітей у скрутнестановище.
/>Розділ 2.СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ
У гарних батьківвиростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження  часто важко пояснити,що ж це таке — гарні батьки.
Майбутні батькидумають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавшиособливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знаннянеобхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків,що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точноуявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, якправильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тількиповодження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?
Батьки складаютьперше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль ужитті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкоюзвертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносинидитини і батьків, — це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків.Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головнимчином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. Анестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленькоїлюдської істоти.
Перша й  основназадача батьків – є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і пронеї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумнівиу батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов'язків батьків- це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.
Психологамидоведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії частовинні не люблячи своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання — цевимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любитидитини і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по відходу за ним,необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять.
Багато батьківвважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючищо, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності,егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливіособистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякийемоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінноїбатьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про ньогопіклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того,виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячомусаду. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістювкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видимадбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативидитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.
  Глибокийпостійний психологічний контакт із дитиною — це універсальна вимога довиховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам,контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття іпереживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомитибатьківську любов, прихильність і турботу.
  Основа длязбереження контакту — щира зацікавленість в усьому, що відбувається в життідитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самим дріб'язковим і наївним,проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, щовідбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, щоконкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від вікуй індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальнимизакономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.
  Контакт ніколине може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритисяпро взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазідеякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.
Діалог. Головне у встановленнідіалогу — це спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуацій,спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок.Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно прирозходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільноїспрямованості до вирішенню проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якимицілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці,повинна ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальномусімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь узагальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичневиховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.
Найбільш істотнахарактеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленнірівності позицій дитини і дорослого.
Досягти цього вповсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійновиникаюча позиція дорослого — це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу,досвід, незалежність – дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна.Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.
Людина не повиннабути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батькиможуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм удаєтьсярозбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.
Вимога рівностіпозицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти роблятьбезсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під впливом спілкування звласними дітьми, включаючи в різноманітні форми спілкування з ними, виконуючиспеціальні дії у піклуванні за дитиною, батьки в значній мірі змінюються усвоїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується.
З цього приводузвертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи,контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько,зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якомувиховує і дітей».
Рівність позиційу діалозі складається з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світу самих різних його формах очима своїх дітей.
Контакт іздитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись напостійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності.
Прийняття. Крім діалогу для вселяннядитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайноважливе правило. психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми ібатьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнанняправа дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числінесхожість на батьків. Приймати дитини — значить затверджувати неповторнеіснування  саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед,необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійновисловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися віднегативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль,для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скількиразів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила,упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!».
Усім майбутнім інинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким бисправедливим по суті воно не було, якою би ситуацією ні викликалося, робитьсерйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові.Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, акритикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок.Формула істинної батьківської любові, формула прийняття — це не «люблю, тому щоти — гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є».
Але якщо хвалитидитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщознаєш скільки у неї недоліків? По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чипохвала осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії інароджується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові,про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основиконтакту між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові дотакому, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, упостійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини,навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без постійногоосуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній,навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитисявід фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховнізусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, напідтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.
Оцінку неособистості дитини, а її дії і вчинків важливо здійснювати, змінюючи їхнєавторство. Дійсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чи ледарем, важкоочікувати, що вона щиро погодиться з вами, і навряд чи це змусить змінити їїсвоє поводження. А от якщо обговоренню піддався той чи інший вчинок при повномувизнанні особистості дитини і твердженні любові до нього, набагато легшезробити так, що сама дитина оцінить своє поводження і зробить правильнівисновки. Вона може помилитися і наступного разу чи по слабості волі піти побільш легкому шляху, але рано чи пізно «висота буде взята», а ваш контакт іздитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки, радість від досягнення перемогистане вашою загальною радістю.
Контроль занегативними батьківськими оцінками дитини необхідний ще і тому, що дуже частоза батьківським осудом йде невдоволення власним поводженням, дратівливість,втома, що виникли зовсім з іншого приводу. За негативною оцінкою завжди йдеемоція осуду і гніву. Прийняття дає можливість проникнення у світ глибокоособистісних переживань дітей. Сум, а не гнів, співчуття, а не мстивість — такіемоції істинно люблячої своєї дитини, що проймають батьків.
Незалежністьдитини.Зв'язок між батьками і дитиною належить до найбільш сильних людських зв'язків.Чим більше складний живий організм, тим довше повинний він залишатися в тіснійзалежності від материнського організму. Без цього зв'язку неможливий розвиток,а занадто раннє переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людинаналежить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не станецілком незалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе.Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев, — це розділене існування,головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом зтим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти,підростаючи, усе більш здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батькинамагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь переджиттєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді хочутьпридбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цейвнутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеминезалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народженнядитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною виявляється вже в тійчи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше «Я — сам!», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячогосаду? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати межідистанції.
Рішення цьогопитання, іншими словами, надання дитині тієї чи іншої міри самостійностірегулюється насамперед віком дитини, що здобуваються їм у ході розвитку новиминавичками, здібностями і можливостями взаємодії з навколишнім світом. Разом зтим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхні відносини додитини. Відомо, що родини дуже сильно розрізняються за тим чи іншим ступенемволі і самостійності, наданої дітям. В одних родинах першокласник ходить умагазин, відводить у дитячий сад молодшу сестричку, їздить на заняття через усемісто. В іншій родині підліток звітує у всіх, навіть дрібних, вчинках, його невідпускають у походи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Вінпідзвітний у виборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю.
Необхідно мати наувазі, що встановлювана дистанція пов'язана з більш загальними факторами, яківизначають процес виховання, насамперед з мотиваційними структурами особистостібатьків. Відомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим іскладним набором різноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». Вособистості людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну длякожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимимидля людини, інші — здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-якалюдська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що неї спонукують.Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та самадіяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїм психологічнимзмістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час відчасу визначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їхня власна виховнадіяльність, визначати, що рухає їх виховними умовами.
Дистанція, щостала переважною у взаєминах з дитиною в родині, безпосередньо залежить відтого, яке місце займає діяльність виховання у складній, неоднозначній, часомвнутрішньо суперечливій системі різних мотивів поводження дорослої людини. Томуварто усвідомити, яке місце в батьківській власній мотиваційній системі займедіяльність по вихованню майбутньої дитини. 2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ2.2.1. Виховання і потреба в емоційномуконтакті.
У людини якістоти суспільного мається своєрідна форма орієнтування — спрямованість напсихічний вигляд іншої людини. Потреба «орієнтирів» в емоційному настрої іншихлюдей і називається потребою в емоційному контакті. Причому мова йде проіснування двостороннього контакту, у якому людина почуває, що сама є предметомзацікавленості, що інші співзвучні з його власними почуттями. У такомуспівзвучному емоційному контакті і випробує кожна здорова людина незалежно відвіку утворення, ціннісних орієнтацій.
  Може трапитисятак, що мета виховання дитини виявляється «уставленою» саме на доказ потребемоційного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом їїзадоволення. Прикладів тут безліч. Це і батьки, що по тим чи іншим причинамускладнення, які випробують, у контактах з іншими людьми, самотні матері,бабусі, які присвятили увесь свій час онукам. Найчастіше при такому вихованнівиникають великі проблеми. Батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереженняоб'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини замежі сімейного кола. 2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя.
Великі проблемивиникають у спілкуванні з дитиною, якщо виховання стало єдиною діяльністю, щореалізує потребу сенсу життя. Потреба сенсу життя проаналізована польськимпсихологом К.Обухівським, характеризує поводження дорослої людини. Беззадоволення цієї потреби людина не може нормально функціонувати, не можутьмобілізуються усі свої здібності в максимальному ступені. Задоволення такоїздатності пов'язано з обґрунтуванням для себе змісту свого буття, з ясним,практично прийнятним та заслуговуючим схваленням самої людини напрямком йогодій. Чи значить це, що людина завжди усвідомлює загальний зміст своїх дій,свого життя? Очевидно ні, однак кожний прагнув в разі потреби знайти змістсвого життя.
Задоволеннямпотреби сенсу життя може стати турбота про дитину. Мати, чи батько, бабусяможуть вважати, що зміст їхнього існування є відхід за фізичним станом івихованням дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, думаючи, що цільїхнього життя в іншому, однак щасливими вони почувають себе тільки тоді, коливони потрібні. Якщо дитина, виростаючи, іде від них, вони часто починаютьрозуміти, що «життя втратило всілякий зміст». Яскравим прикладом тому служитьмама, що не бажає втрачати положення «опікунки», що власноручно миє п'ятнадцятирічногохлопця, зав'язує йому шнурки на черевиках, тому що «він це завжди поганоробить», виконує за нього шкільні завдання, «щоб дитина не перевтомилася». Урезультаті він одержує необхідне почуття своєї необхідності, а кожен проявсамостійності сина переслідує з разючою завзятістю. Шкода такої самопожертвидля дитини очевидна. 2.2.3. Виховання і потреба досягнення.
У деяких батьківвиховання дитини збуджується так званою мотивацією досягнення. Ціль вихованняполягає в тому, щоб домогтися того, що не вдалося батькам з-за відсутностінеобхідних умов, чи ж тому, що самі вони не були досить здатними інаполегливими. Батько хотів стати лікарем, але йому це не вдалася, нехай жедитина здійснить батьківську мрію. Мати мріяла грати на фортеп’яно, але умов для цього не було, ітепер дитині потрібно інтенсивно вчитися музиці.
Подібнебатьківське поводження неусвідомлене для самих батьків здобуває елементиегоїзму: «Ми хочемо сформувати дитину за своєю подобою, адже вона продовжувачнашого життя...»
Здавалося б, що, якщоєдиним чи основним мотивом виховання є потреба емоційного контакту, чи потребадосягнення, чи потреба сенсу життя, виховання проводиться на укороченійдистанції і дитина обмежується у своїй самостійності. При реалізації визначеноїсистеми виховання, коли мотив виховання ніби відсувається від дитину, дистанціяможе бути будь-якою, це визначається вже не стільки особистісними установкамибатьків чи особливостями дітей, скільки рекомендаціями обраної системи. Алепроблема незалежності чітко виявляється і тут. Вона виглядає як проблеманесвободи дитини в прояві властивих їй індивідуальних якостей. Подібно цьомурегулюючі виховання, зверхцінні мотиви батьків обмежують волю розвиткувластивих дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а інодіі спотворюючи його хід.
Мета і мотиввиховання дитини — це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієїдитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.
Деякі авторинамагалися простежити, як пов'язані риси характеру батьків з рисами характерудитини. Вони думали, що особливості характеру чи поводження батьків прямопроектуються на поводження дитини. Думали, що якщо мати виявляє схильність дотуги, пригніченості, то й у її дітей будуть помітні такі ж здібності. При більшпильному вивченні цього питання усе виявилося значно складніше. Зв'язокособистості батьків і вихованих особливостей поводження дитини не настількибезпосередній. Багато чого залежить від типу нервової системи дитини, від умовжиття родини. Тепер психологам зрозуміло, що та сама домінуюча риса особистостічи веління батька здатна в залежності від різних умов викликати і самі різніформи реагування, а надалі і стійкого поводження дитини. Наприклад, різка,запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитині як аналогічні риси — брутальність, нестриманість, так і прямо протилежні, а саме пригніченість,боязкість.
Зв'язок вихованняз іншими видами діяльності, підпорядкування виховання тим чи іншим мотивам, атак само місце виховання в цілісній особистості людини — усе це і додаєвихованню кожного батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.
Саме томумайбутнім батькам, що хотіли б виховувати свою дитину не стихійно, а свідомо,необхідно почати аналіз виховання своєї дитини з аналізу самих себе, з аналізуособливостей своєї власної особистості.
1.   Конфлікт поколінь — вічнапроблема сімейного виховання.
2.   Методи, якими користаютьсябатьки, не завжди вибираються правильно.
3.   Усе своє життя батькиповинні, підкорити вихованню дітей.
4.   Карати дітей необхідно, алепомірковано.
Час від часу з'являються повідомлення про племена, у яких підлітки незнають конфліктів з дорослими. У застиглому, окостенілому суспільстві, дежорстко дотримуються древні традиції й уклад життя, просто не залишається місцядля міжпоколінних зіткнень. Таке трапляється в племенах Південної Америки,Африки, Австралії, що проживають у важкодоступних районах, майже не торкнутихсучасною цивілізацією. В усякім суспільстві, що розвивається, природна змінапоколінь виявляється не тільки наступністю, але і боротьбою нового зі старим,що народжується з відживаючим.
Людство розвивається нерівномірно. У періоди затишку, відносноїстабільності громадського життя підлітки не настільки різко вибивалися з їїколії і без особливої напруги включалися в неї. І зовсім інакше поводятьсяпідлітки в періоди бурхливого розвитку суспільства, ламання звичного способужиття.
Темп перетворення життя надзвичайно прискорився. Перехід від полюванняі скотарства до землеробства відбувався протягом тисячі років, а від аграрногосуспільства до індустріального протягом сотень років. Зараз стрімко набираєтемпи науково-технічна революція. По своїх наслідках вона перевершитьпромислову. Протягом максимум десятків років відбудуться радикальні зміни впродуктивних силах, що не зможе не зробити впливу на соціальні проблеми.Упровадження комп'ютерів не тільки у виробництво, але й у побут змінить спосібжиття, звичаї, уплине на культуру. Корінні зміни в технології виробництвастрімкі і неминучі. Ніж швидше розвивається суспільство, тим помітнішерозходження між поколіннями, тим складніше форми наступності. Нове поколіннянеминуче попадає в інші умови життя, чим їхні батьки. Молоді неминуче вбільшому ступені втягуються у процес перетворення. Але це зовсім не означає, щомолодим легше жити. Молодь охоче сприймає, приміром, волю вибору професії,супутника життя, але це жадає від них більшої відповідальності, самостійності.Для правильного вибору однієї волі мало, необхідний і життєвий досвід, якого щенедостатньо. Досвід батьків народився в інших умовах і не завжди застосуємо внових. Необхідно розуміти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженні, ащо необхідно перебороти.
Тиск старшихнеминуче народжує протест. Чим сильніше тиск, тим гостріше конфлікт. Які жособливості нинішньої ситуації загострюють проблему «батьків і дітей»? Раптововоля сп'яняє, кружляє голову. Багато чого з того, що раніш було не можна, —тепер можна. Соціально незрілі підлітки виступають свідками катастрофи старихнорм. До цього важко звикнути зрілій людині зі сформованим світоглядом.
Родина єпервинною і найбільш чуттєвою до суспільних змін соціальною структурою.Виховання дітей проходить не тільки в будинку, але й у дитячих яслах, садках,школах. Навчання дітей цілком взяли на себе навчальні заклади. Розваги івідпочинок усе більше проходять поза будинком. Розпад трьохпоколінної родиниускладнює передачу моральних цінностей, послаблює контроль старших надмолодшими. Цьому сприяє і розвиток суспільного транспорту. Діти легкопересуваються за межі досяжності родини. Ясельне виховання, забезпечуючи дитинівідхід і харчування, не може компенсувати батьківської любові і ласки. І цетакож стає однією з причин нечутливості дітей.
У минулому родинапрацювала, як єдина. Спільна праця батьків і дітей дозволяла природновирішувати питання трудового виховання. Тепер основна робота проводиться позабудинком. Діти не бачать працю батьків і мало чують про неї. Часом вони навітьне знають, чим займаються їхні батьки.
Нестабільністьродини підтримується економічною незалежністю чоловіків і ускладненням взаємнихвимог. На перший план виходять не економічні, а емоційні стимули. Чимосвітченіша людина, тим вище й складніше рівень його вимог. Емоційна напругаторкнулася не тільки дорослих. З ранніх років дітей переслідує конкуренція:конкурси в престижні класи, спеціалізовані школи, спортивні секції. Навітьспорт втратив свій чисто ігровий й оздоровчий характер.
Відсутністьодного з батьків ускладнює виховання дітей, але й у повних родинах діти частообділені батьківською увагою. Якщо обоє батька не хочуть поступатися своїмипрофесійними інтересами, то, зайняті на роботі, завантажені домашніми справами,вони менше часу приділяють дітям. Залишки вільного часу з'їдає телевізор.Спільний перегляд телепередач — нерівноцінний еквівалент спілкування і навітьне заміняє спільного відвідування кіно чи театру.
Зміна соціальногосередовища завжди виявляло недостатність традиційної системи виховання, і цедавало привід говорити про труднощі виховання, про те, що раніш усе було легшей простіше. Там, де форми виховання не відстають від відповідних соціальнихумов, труднощів немає чи їх значно менше.
Складність внаступності досвіду поколінь полягає в тому, що дітям доводиться опановуватитими знаннями і спеціальностями, що були недоступні їх батькам. Тому тут неможе йти мова про пряму передачу професійного досвіду.
Молодимдоводиться діяти в умовах, коли старий досвід не тільки не допомагає, але навіть заважає. Приймати рішення треба самостійно. Це вимагає великоїгнучкості, пластичності, рухливості. На перший план виходить не покора, авиховання самостійності, ініціативи. Не випадково ставиться питання про шкільнеі студентське самоврядування. Найважливішими якостями особистості стаютьпочуття гідності і формування соціальної відповідальності.
Які на ваш погляд причинизниження виховного впливу родини:
1 • Зниження рівня життя
2 • Занепад моралі
3 • Суспільний регрес
4 • Загострення конфлікту поколінь
Розставтецифри напроти тверджень від 1 до 4.
1 — найбільшзначима причина
2 — меншзначима і так далі в порядку убування.
 2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НАВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ?
Сімейні традиції— один з основних засобів виховання, тому що перш, ніж потрапити в школу (ясла,інший колектив), дитина пізнає себе й ідентифікує в родині. Традиції декількохпоколінь, дозволяють дитині усвідомити свій зв'язок з бабусями, дідусями,загальними предками, дозволяють дитині пишатися своєю родиною. На жаль, у нашскладний час, коли були зруйновані багато родин, багато родичів втратили зв'язок,шанувати сімейні традиції стало дуже складно. Тим сильніше потреба виробититрадиції свої власні, що допомагають родині частіше збиратися разом для того,щоб люди, що живуть під одним дахом почували себе дійсною родиною. Тут постаєпитання про те, які традиції, що виробляються в родині, найбільш значимі.Непогано, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі, церозширює коло знайомств, допомагає дитині довідатися і побачити світ, учитьйого спілкуванню. На жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Але,зрозуміло, це не означає, що потрібно відмовлятися від дотримання якихосьзагальних правил. Традицією  можуть стати і незвичайні зустрічі нового року чидня народження, спільні поїздки за місто, навіть суботні обіди, — коли діти знають,що в цей день і в цей час їх у родині дуже чекають. Такі традиції сприяютьзближенню, ідентифікації себе, як члена родини, здатні підняти самооцінкудитини, коли вона усвідомлює, що вдома його не тільки годують, що це місце, деможна поділитися своїми переживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться наформуванні особистості дитини, буде сприяти її гармонічному розвитку.
Чи згодні ви з тим, що відродження держави можливо черезвідродження родини?
Дуже довгий час унашій країні відбувалася підміна сімейних цінностей цінностями комуністичнихідеалів, ніким ніколи не бачених, і тому ще більш абстрактних. У результаті мимаємо сьогодні те, що маємо: діти забувають своїх батьків, виростаючи вони нецінують щастя появи власних дітей і залишають їх у дитячому будинку, дуже частоці діти так ніколи і не потраплять знову в родину, і виростають, не знаючи щотаке сімейні цінності. В останні роки це стало ще більшою проблемою, тому щочерез зниження рівня життя все більше кинутих дітей, а дітей у повних родинахрідко більше одного-двох. Відродження втрачених сімейних цінностей можепривести до відродження суспільства, тому що маючи родину — людина має надійнийтил, у нього виникає насущна потреба піклуватися про свою родину, своїх дітей,а для цього необхідно працювати. Але людині потрібно відчувати своюнеобхідність не тільки в родині, а ще й одержати визнання своїх заслуг усуспільстві, щоб досягти цього державі потрібно піклуватися про своїх громадян,причому піклуватися відчутно, а не декларативно, тому що голодна людина не будеслухати заклики до його цивільної совісті з екрана телевізора, щодня він бачитьзовсім інше. Це дуже складна проблема, і вирішувати її необхідно цілимкомплексом засобів, а не тільки призиваючи відроджувати сімейні цінності.
Педагогічні задачі
Сашко погановчився в школі, був порушником дисципліни, знаходився під впливом «дурноїкомпанії». Вчителя, заклопотані поводженням хлопчика, неодноразово викликали вшколу батьків. Батьки вважали, що їхній хлопчик — звичайна дитина і вчителі донього просто чіпляються. Що стосується його поводження в школі, так вони тут ніпри чому: «Нехай там за ним стежать педагоги». І от Сашко на лаві підсудних.Батьки обвинувачують школу в тім, що вона недогляділа хлопчика.
1. Чи згодні ви зпозицією батьків Сашка?
2. Яка рольродини в моральному вихованні дитини?
3. Яка роль школиу вихованні дитини?
4. Від чогозалежить успіх у вихованні?
Не можнапогодитися з думкою батьків Сашка. Украй рідко діти ідуть за прикладомпедагогів, частіше це приклад близьких, родини. Тому основи моральноговиховання закладаються тільки в родині. Школа може тільки допомогти дитинінавчитися орієнтуватися в цьому світі, дати їй необхідний набір знань інавичок, допомогти сформуватися як особистості. Але основи моральних підвалин закладаютьсяв родині, ще зовсім у юному віці. З найпершими яскравими враженнями дитинаодержує уявлення про «правила життя». І багато в чому саме від батьківзалежить, які правила він прийме для себе. Педагоги ж, будучи в першу чергупрофесіоналами і вважаючи одним з головних своїх принципів не нашкодити дитині,завжди стежать за своїми діями, тому їхнє поводження і вчинки дуже частовиявляються схожими, «шаблонно правильними». І дитина не завжди звертає на цеувагу — вчитель так підходить, як він зобов'язаний підходити. А батькироблять так чи інакше, тому що так потрібно робити, і це є єдиноправильний спосіб дії, що дитина засвоює на все життя. Таким чином, у данійситуації не можна вважати школу винною у всіх гріхах. Батькам необхіднорозуміти, що це їхня дитина, і тільки вони відповідальні за те, якою людиноювона стане.
 
Батьки Олегадуже забезпечені люди, але в родині розлад. Батько і мати хлопчика навіть неспілкуються один з одним і цілком зайняті своїми проблемами.
Олег вчиться в сьомому класі, має авторитету своїх однокласників і вважається «крутим». Виховання батьками синаобмежується грошовими подарунками то з боку батька, то з боку матері. Батькивпевнені, що цього цілком достатньо для того, щоб їхня дитина виросланормальною людиною.
1. Чи згодні ви зпозицією батьків Олега?
2. Чиможливо, обмежуючи лише матеріальним забезпеченням, виховати повноцінну у всіхвідносинах людину?
3. Як ви думаєте,до чого може привести подібне виховання дитини?
Цю дитину можнатільки пожаліти. Потім у житті йому буде дуже важко, без нормальних людськихвідносин. У нього в майбутньому можуть бути «усі блага цивілізації», але«нікому буде води подати». Так само шкода тих людей, що опиняться поруч з ним.Їм так само буде важко розраховувати на нормальну відповідну реакцію з бокуцієї людини: у матеріальному світі немає місця таким поняттям, як любов доближнього, жаль, та й просто в повазі.
/>Розділ 3.АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙСОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІРЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ.
          Соціальнакриза, безробіття, ріст дитячої безпритульності і соціального сирітствастворила необхідність забезпечення соціальної реабілітації неповнолітніх.
          Одним зі шляхів рішенняданої проблеми є створення установ, що ведуть цілеспрямовану роботу зреабілітації социально-дезадаптованих дітей та підлітків.
          АОСРЦ для дітей і підлітків(із притулком) були відкриті згідно постанови Голови АдміністраціїАстраханської області №227 від 11.08.94.Обласнийсоціально-реабілітаційний Центр для дітей і підлітків (АОСРЦ) єнауково-практичною, навчально-виховною установою державної системи соціальногозахисту населення, що поєднує і координує діяльність соціальних, медичних,психолого-педагогічних, правових служб регіону, що займаються абілітаціею тареабілітацією дітей і родин, що їх виховують.
АОСРЦ діє наоснові строгого дотримання Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньоїдекларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. Контроль задіяльністю Центра здійснює відділ із проблем родини, жінок і дітей обласногоДепартаменту соціального захисту.
Центр має статусдержавно-суспільного органа опіки і піклування, і на час утримання дітей несевідповідальність за їхнє здоров'я; має право представляти інтереси дітей у судіі перед третіми обличчями, уживати заходів по оздоровленню умов їхньогосімейного виховання. Відповідно до інтересів дітей він оберігає їх від зазіханьі жорстокого звернення з боку батьків та інших, а в разі потреби клопочетьсяперед судом про позбавлення батьків батьківських прав, про тимчасову передачудітей в інші родини, дитячі будинки і школи-інтернати.
Установа даєпритулок дітям і підліткам від 4-х до 18 років, які опинилися в складнійжиттєвій ситуації і які потребують соціального захисту.
Це діти і підлітки:
·          покинутіі заблудлі;
·          щовідмовилися жити в родині чи навчально-виховній установі;
·          якізалишилися без піклування, постійного місця проживання, без засобів дляіснування;
·          якіповернулися зі спецшкіл і нужденні в соціальній адаптації і підтримці;
·          затриманіза бродяжництво;
·          які булипідвергнуті будь-яким формам насильства;
·          змушеніна час хвороби батьків залишити свій будинок;
·          згостронужденних родин із критично низьким рівнем життя.
Центр у своїйдіяльності керується наступними засадами: пріоритет інтересів дитини і йогоблагополуччя у всій діяльності Центра; опора в реабілітаційній діяльності напозитивні початки в духовному і фізичному розвитку дитини; здійсненнякорекційно-реабілітаційної діяльності на основі контактної взаємодії здезадаптованими підлітками.
АОСРЦ здійснюєнаступні види діяльності:
·          наданняневідкладної допомоги при погрозливій ситуації;
·          проведеннякомплексу заходів, спрямованих на виведення дитини з кризової ситуації, істворення умов для залучення його в нормальний життєвий процес; консультуваннядітей, батьків, працівників дитячих установ в екстрених випадках;
·          здійсненнямедико-психолого-педагогічної корекції;
·          проведеннясоціально-педагогічної реабілітації, включаючи професійно-трудові,учбово-пізнавальні, соціо-культурні й оздоровчі програми;
·          реабілітаційнадопомога (відновлення втрачених контактів з родиною й усередині родини: пошукнайбільш прийнятних і комфортних умов для життєдіяльності дитини; оздоровленнясистеми міжособистісних відносин, відновлення його соціального статусу вколективі однолітків за місцем навчання, роботи; визначення і зняттяпсихотравмуючих ситуацій серед найближчого оточення дітей; юридична допомога іправовий захист неповнолітніх.
До складу АОСРЦдля дітей і підлітків входять структурні підрозділи: соціальний готель(притулок), соціально-реабілітаційна служба, відділення фахівців із соціальноїроботи, відділення денного перебування «вітрильник», учбово-виробничий комбінат«Орієнтир», науково-методичний відділ, сільські філії.
          Соціальний готель даєпритулок дітям, що потрапили в складну життєву чи ситуацію залишилася безбатьківського піклування. Термін перебування дітей у притулку від 1 до 6місяців, доти, поки не з’ясується їхня подальша доля.
          Готель Центра приймає дітейу віці від 4-х до 18-ти років.
          У 1998 р. у соціальнихготелях АОСРЦ для дітей і підлітків проживало 1568 вихованців. За перший рікутворення Центра через готель пройшло 150 доль.
          А всього за 5 роківіснування обласної установи воно прийняло у свої стіни 3600 хлопчиків тадівчаток.
          Діти, що надходять упритулок Центра, пережили на своєму короткому столітті чимало потрясінь:байдужність, жорстоке звертання, п'яні розгули батьків, бійки, знущання.
          Співробітники Центранамагаються компенсувати все тепло, що недоодержали ці знедолені діти.
          У хлопців затишні спальні,ігрові кімнати, їх вчасно нагодують, зустрінуть зі школи. Про них піклуються.Але діти не ростуть утриманцями. Як і у всякій домашній родині, з нихзапитують. За двійку, погано вивчений урок, недбало прибране ліжко. Дітей вчатьвідповідальності. Саме для такої категорії підлітків з агресивним поводженням,науково-методичний відділ центра розробив ряд методик по профілактиціжорстокості в дітей.
          Методики успішнозастосовуються психологами і педагогами на заняттях з дітьми і дають гарнірезультати.
          Крім того, відділомрозроблена «Абетка захисту від злочинця». А в наш час це особливо актуально.
          Діти надходять ослабленими,у більшості вперше ставляться діагнози хронічних, запущених захворювань. Принадходженні дитина проходить ретельне медичне обстеження. Додатково, запоказниками, вона отримує консультації вузьких фахівців. При необхідностістаціонарного лікування діти госпіталізуються у відповідні профільованівідділення дитячих лікарень.
          Крім цього, налагодженатісна взаємодія з усіма диспансерами міста, що роблятьлікувально-консультативну і методичну допомогу, з місцевими санаторіями, де принеобхідності діти одержують санаторно-курортне лікування, з обласнихдепартаментів охорони здоров'я і Центром державного санітарного епідеміологічногонагляду, з Медичною Академією, співробітництво з який допомагає в рішеннінаукових питань.
          Зокрема, разом з кафедроюсоціальної медицини Медичної Академії ведеться науково-дослідна робота звизначення форм і методів, спрямованих на ефективну реабілітацію дітей, щозалишилися без батьківського піклування.
          Діти і підлітки потрапляютьв АОСРЦ звичайно з асоціальних родин чи не мають їх взагалі. Це загрожуєїхньому майбутньому сімейному життю серйозними порушеннями. Підготовкавзрослеющего людини до майбутнього сімейного життя – один з найважливішихдоданків його розвитку. Усе це ставить мету підготовки підлітків до сімейногожиття, вироблення в них стійкої життєвої позиції. Тому, сімейному вихованню всоціально-реабілітаційному центрі приділяється велика увага.
          У штаті АОСРЦ для дітей іпідлітків працює сексолог, що при надходженні дітей виявляє в них аномальнівідхилення, проводить індивідуальні і групові заняття, спрямовані на розвитокдуховного світу дітей, на гармонію сімейних відносин, на потребі в майбутньомумати дітей і гідно їх виховувати.
          З метою формування стійкогоповодження і здорового способу життя в підлітків і профілактики СНІДу, а такожзахворювань, що передаються статевим шляхом, Центр співпрацює з ОбласнимСнід-центром.
          У кожної дитини, щонадходить у Центр – своя покалічена доля.
          Володя Р., 9 років,бродяжив, жив на ринках під прилавками, ночував у коробках. Батько, другийшлюб, після чергової спільної п’янки вбивсвою дружину і був засуджений. Крім Володі, залишилася сиротою і молодшасестричка – інвалід. Сестру помістили в лікарню, а Володя був спрямований уЦентр.
          Відлюдний, похмурий,напружений, часто від усього, здригається. Погляд – зпідлоба. І скільки в цьомупогляді болю!
          Багато сил довелосяприкласти фахівцям Центра, щоб її практично не стало, щоб, що бачив за своєневелике життя тільки голод і горе, повірив у гарне.
          Володі провели заглибленемедичне обстеження, підлікувалися, спланували необхідні профілактичні щеплення.
          Відділ фахівців ізсоціальної роботи підготував необхідні документи по закріпленню за Володеюжитлової площі, що належала померлій матері.
          Робота психологічної службиспрямована на соціальну психолого-дефектологічну реабілітацію дітей іпідлітків. З моменту вступу дитини в прийомне відділення фахівці службиобстежують його з використанням апробованих, стандартизованихпсихо-діагностичних методик. Уся соціально-реабілітаційна робота планується іпроводиться, виходячи з результатів діагностики кожної конкретної дитини. Уруках педагога-психолога і дефектолога зосереджується вся інформація продитину, розробляються основні напрямки корекції. Аналіз результатів свідчитьпро успішність і ефективність даної соціальної технології роботи з дітьми.
          Міша Т., 8 років.При надходженні в Центр відрізнявся підвищеною агресивністю, відсутністюсамоконтролю, нетовариськістю. Через кілька місяців при визначенні хлопчика вдитячий будинок у нього уже відзначалися позитивні зміни: хлопчик став більшм'яким, з'явилося почуття співпереживання і жалю, він почав охоче спілкуватисяз дітьми.
У Сергія А., 10 років, на очахспівмешканець-алкоголік вбив матір. У хлопчика була присутня найтяжча психічнатравма, глибока депресія. Психодиагностика показала глибоку тривожність,занижену самооцінку, низьку навчальну мотивацію. Сергій був плаксивий,примхливий, вимагав великої уваги до себе від дорослих.
Корекціяадаптаційних механізмів, психоемоційного стану, релаксаціонні сеанси, створеннямотивації навчальної діяльності допомогли появі у Сергія позитивних змін.Соціально-реабілітаційний центр став для нього рідним будинком, про яке він неперестає згадувати, уже знаходячись у дитячому будинку.
Змінившисередовище мешкання дітей і підлітків, застосовуючи в роботі з ними новітніметоди і прийоми, психологічні консультації, бесіди і тренінги, фахівцівідроджують у дітях уявлення про різницю між минулим і можливим майбутньому,бажання до нього прагнути.
          Дмитрик С., 13років, сирота при живих батьках, що розлучені і не хочуть обтяжувати себепроблемами виховання сина, постійно бродяжив, ночував у підвалах, крав собі наїжу. Бродяжництво ввійшло в його плоть і кров. Потрапивши в Центр, побачившиінше життя, хлопчик усе-таки найчастіше тікав, але завжди повертався назад, убудинок, що став йому рідним.
          Шкода, що короткочаснеперебування дітей у Центрі часом не дозволяє до кінця вирішити реабілітаційні івиховні задачі.
У кожної другоїдитини, що звертається в Центр – конфлікт з батьками. Звідси – відчуження відродини, розрив з нею усіляких відносин. Найважливішою задачеюсоціально-реабілітаційної установи – це компенсувати втрачені дитиною сімейнізв'язки.
          Вітя Б., 14 років.За час перебування в Центрі став більш товариським. У нього з'явилася здатністьсамому шукати вихід у важких ситуаціях, з'явилося бажання бачитися з батьками,які перебувають у 2-му шлюбі. Одночасно психолог консультував «нову» маму Віті.Змінилася визначена батьківська установка – зайва вимогливість. У родинупідліток пішов легко, спокійно.
          Психологічна служба працюєне тільки з дітьми, але й з педагогічним колективом Центра, ведуться заняттяПедагогічної студії, на яких обговорюються професійні проблеми, відбуваєтьсяобмін досвідом, даються конкретні рекомендації для роботи з дітьми, що маютьвідхилення в розвитку.
          Велику роль усоціально-психологічній реабілітації вихованців грає включення їх у різногороду трудову діяльність. При АОСРЦ для дітей і підлітків діє учбово-виробничийкомбінат «Орієнтир», що навчає підлітків основам швейного виробництва запрограмами професійного навчання. По закінченні навчання випускники одержуютьсвідчення про придбану професію.
Створеннядоброзичливого емоційного клімату в колективі сприяє виявленню внутрішньогосвіту дитини, правильного напрямку його психіки, можливостей, формуваннюморальних норм поводження.
          Співробітники учбово-виробничогокомбінату займаються також профорієнтацією. яка проводиться відповідно допокликання, здібностей, утворенням, реалізується в умовах виявленняпсихофізичних особливостей особистості, виховної роботи з підлітками та їхнімибатьками, вмілого рішення безлічі інших питань, що виникають у процесіпрофорієнтаційної роботи.
          УПК «Орієнтир» – це непросто навчальний цех. При ньому відкрито ательє, що приймає індивідуальнізамовлення від населення, де вихованці бачать своїми очима, на прикладідорослих, любов до обраної професії.
          Передаючи дітей у родини,дитячі будинки й інтернати, Центр просліджує долі хлопців до 18 років.Патронування здійснюється соціальними педагогами відділу фахівців, а такожнадання допомоги надалі життєвому пристрої колишнім вихованцям Центра.
          Досвід роботи притулкупоказав, наскільки актуально назріло питання про створення домашніх груп чиродин, як структурного підрозділу Центра, де один з батьків оформляється впритулок як вихователь.
          Центр патронує і тих своїхвихованців, що були повернуті в родини.
          Зіна Т., 4 роки.Кинута батьками, що, будучи у розлученні, пили, вели аморальний спосіб життя.Один з їхніх дітей, 1,5 року, помер від голоду. Батьків позбавили батьківськихправ. Зіна була передана в Центр. До 4-х років у дівчинки не було дитинства.Вона зовсім не посміхалася, не спілкувалася навіть з дітьми. СпівробітникиЦентра оточили дитину увагою і любов'ю. У дівчинки з'явився інтерес до життя,вона почала грати зі своїми однолітками, стала жвавливою, зміцніла фізично. Зачас перебування дитини в Центрі знайшлася родина, що бажає узяти опіку наддівчинкою. Зараз Зіна живе в прекрасних умовах, вона щаслива, її просто невпізнати. Вона вперше знайшла родину.
          Родина для дитини – основнесередовище матеріального і духовного життя. Саме в родині складаються уявленнядитини про добро і зло, про порядність, про відношення до матеріальних ідуховних цінностей. Зниження рівня життя багатьох родин, що особливо маютьнеповнолітніх дітей, погіршення стану здоров'я, ріст рівня безробіття, усе цепривело до того, що росте число родин із соціальною патологією.
          Стаціонарне відділенняденного перебування «Вітрильник» створено для соціальної реабілітації дітей збагатодітних і малозабезпечених, неповних родин. Воно розраховано на 15 місць.Діти одержують посилене харчування, медичну і психологічну допомогу інавчаються за традиційною шкільною програмою.
У відділеннімається можливість без відриву від родини проводити соціальну адаптацію іреабілітацію особистості дитини в процесі індивідуальної і групової діяльності.
          Фахівцями відділенняпаралельно проводиться робота з родиною. У дні шкільних канікул відділенняпроводить оздоровчі зміни.
Відомо,що серед багатьох засобів психолого-педагогічної підтримки дітей з нетиповихродин особливе місце займають різні форми і прийоми ігротерапії, в основі якоїлежить найулюбленіший вид їхньої діяльності і спілкування – гра. ПсихологиАОСРЦ активно використовують цей вид корекції у своїй роботі з вихованцямицентра.
Ігротерапіярозглядається як засіб динамічної корекції розбалансованої емоційно-вольової,комунікативної й опорно-рухової сфер дітей дошкільного і молодшого шкільноговіку. Доцільність використання ігротерапії в організації тривалого відбудовногоперіоду для поліпшення самопочуття дітей з подібними медико-психологічнимипоказаннями в зазначених сферах обумовлена, по-перше, тим, що гра для нихзалишається найбільш освоєним і органічним видам  діяльності і спілкування,по-друге, тут представлена єдність психологічної природи гри і спілкування,по-третє, у грі дитина може вільно виражати себе, звільнитися від напруги іповсякденного життя. Нарешті, ігротерапія представляє унікальний досвід длясоціального і психологічного розвитку дитини, відкриваючи йому можливість длявступу в значимий особистісний зв'язок з доросл-психологом, педагогом, батьком,опікуном.
Ігровадіяльність активізує формування довільності психічних процесів: довільної увагиі пам'яті, сприяє розвитку розумової діяльності, уяви – переходу дитини домислення в плані уявлень, розвитку знакової функції мови, рефлексивногомислення дитини, удосконалюванню опорно-рухової і вольової активності.
Привизначенні функцій ігротерапії варто виходити з того, що вона пов'язана з 3-маосновними специфічними для дитячого віку положеннями:
1.        Ігротерапія необхідна для корекційно-розвиваючоївзаємодії дорослого наставника з дітьми.
2.        Ігротерапія сприяє формуванню системиміжособистісних відносин дітей.
3.        Ігротерапія допомагає формуванню довірчихпсихологів, психотерапевтів, педагогів з батьками тих дітей, що мають потребу впсихологічній корекції.
Зметою зміни відносин кожної дитини до себе й до інших (дітей, дорослих),поліпшення психічного самопочуття, корекції способів спілкування з іншимилюдьми. застосовується дві форми ігротерапії, що відрізняються за функціями іролями дорослого наставника в грі: спрямована (директивна) і неспрямована(недирективна).
Доспрямованої ігротерапії належать: сюжетно-рольові ігри, ляльковий кружок,будівельні ігри, пізнавальні ігри, що сполучаються з іншими видами мистецтва:гри –танці, ігри – театралізації, музична ігрова імпровізація, що відносятьсядо неструктурованих ігор.
Особливемісце серед методів ігротерапії займають прийоми тілесно-орієнтованоїпсихотехніки, які обмежено сполучають рухливі ігри і вправи.
Застосуванняненаправленої (недирективної) ігротерапії орієнтоване на самостійну гру дитини,що дозволяє їй вільно виразити своє самопочуття, свій внутрішній світ. Подібна,педагогічно неорганізована, ігротерапія дозволяє вирішити наступні коррекційнізадачі:
а)розширення репертуару самовираження дитини;
б)досягнення емоційної стійкості і саморегуляції дитини:
в)корекція відносин у системі «дитина-дорослий».
Психологу подібній позиції користується технікою дзеркального відображення почуттів ідумок граючої дитини шляхом його вербалізації.
Якпоказники ефективності ігротерапії враховується прагнення дітей підтримуватиспілкування і діяльність з іншими однолітками і дорослими в групі і поза нею,що виявляється в:
1.        позитивних особистісних змінах;
2.        у поліпшенні емоційного самопочуття;
3.        позитивній динаміці розумового розвитку.
Принципиказкотерапевтичної психодіагностики, корекції і розвитку близькі до принципівгуманістичної, позитивної терапії:
1.        Під психодіагностикою за допомогою «казкових»прийомів мається на увазі проективна діагностика, що описує як цілісну картинуособистості, так і окремі її проблемні і потенційні елементи.
2.        Під казкотерапевтичною корекцією розумієтьсясистематичне посилення потенційності і творчих здібностей людини, за рахунокякого відбувається подолання проблемних елементів.
3.        Казкотерапевтична корррекція виключає директивнузміну негативних форм поводження. Замість цього пропонується принцип«розширення спектра альтернативних реакцій». Тобто людині в казковій форміпропонується безліч моделей поводження в різних ситуаціях і дається можливістьпрограти, «прожити» якнайбільше з цих моделей. Досвід показує, що чим більше влюдини арсенал можливих реакцій, моделей поводження, тим краще вона адаптованадо умов навколишнього світу.
Джереламиконцепції казкотерапії стали роботи Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна,дослідження і досвід Б. Бетельхейма, терапія історіями Р. Гарднера, позитивнатерапія притчами й історіями Н. Кезешкяна, роботи В. Проппа і т.д.
Казкотерапіятісно пов'язана з арттерапією (терапією мистецтвом) і ігровою терапією.
Комплекснаказкотерапія містить у собі: куклотерапія (пальчикові, тіньові ляльки,маріонетки), малювання казок (психодіагностичне малювання, спонтанне «чарівне»малювання, медитації на казку (статичні і психодіагностичні медитації), казковаіміджтерапія, твору казок, постановка казок, розповідання казок (групове йіндивідуальне), постановка казок на піску й ін.
Використанняказкотерапевтичних прийомів у роботі з дітьми нашого Центра дали гарнірезультати. Подібні заняття дітям цікаві, знижується тривожність, поліпшуєтьсяемоційний стан. Використовуючи статичні медитації на казку проводиласярелаксація.
          «Діти уразливі і залежні» –це твердження з Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту ірозвитку дітей особливо актуально для сьогодення. Жодна дитина не може бутипозбавлена права на турботу й увагу суспільства, особливо, якщо воназнаходиться у важких умовах існування.
ВИСНОВОК
Сімейне життясклалося віддавна так, що батьківські обов'язки поділяються між батьком і матір'ю,і притім поділяються нерівномірно. Найважливіші турботи по відходу за дітьми іпервісним вихованням дітей лягають на матір як тому, що вона в стані віддатидітям більше часу, ніж батько, так і тому, що за традицією вона більше звикладо цьому, а по натурі може внести в це більше ніжності, м'якості, ласки йуважності. Цією близькою участю матері в житті дітей у їхньому ранньому віцівизначається і моральний її вплив на них у ці перші їхні роки.
З роками, однак,значення цього безпосереднього уходу втрачає моральну роль. Діти  стаютьсамостійними, трохи визначаються, продовжуючи потребувати допомоги батьків ідорослих, але шукають уже не винятково матеріальної підтримки. Дітиіндивідуалізуються. В одних є смаки і потреби, що краще задовольняє батько, ніжмати, в інших — навпаки.
Виховувати — незначить говорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по — по-людському. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них про себедобру пам'ять, яка служила б їм завітом, як жити, той повинний почати вихованняіз самого себе.
Виховання дітейвимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостяхповинна полягати гранична правда життя.
Мета виховання — сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю,художньою продуктивністю і любов'ю. Необхідно пам'ятати, що не можна дитинузробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати.
Головні підстави,яких необхідно триматися при вихованні дитини під час сімейного його життя:чистота, послідовність по відношенню слова і справи при звертанні з дитиною,відсутність сваволі в дітях вихователя чи обумовленість цих дій і визнанняособистості дитини постійним звертанням з ним як з людиною і повним визнаннямза ним права особистої недоторканості.
Уся таємницясімейного виховання полягає в тому, щоб дати дитині можливість робити усесамому; дорослі не повинні забігати і нічого не робити для своєї особистоїзручності і задоволення, а завжди відноситися до дитини, з першого дня появийого на світло, як до людини, з повним визнанням його особистості інедоторканості цієї особистості.
ЛІТЕРАТУРА
1.  Педагогіка/ Під ред. А.М.Алексюка. – К: Вища школа, 1985.
2.  МонаковН.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика. – М., 1981.
3.  УшинськийК.Д. “Рідне слово” (Книжка для навчаючих). – твори в 6-ти т., т.2., с.406.
4.  Педагогіка.Курс лекцій.
5.  КаменьськийЯ.А. Велика дидактика. – Вибр.пед.твори. – М: Учпедіз, 1955.
6.  УшинськийК.Д. Людина як предмет виховання. – зібр.творів. М, 1950, т.8.
7.  Зовнішнєсередовище та психічний розвиток дитини / Під ред. Р.В.Тонкової-Ямпольскої. –М: Медицина, 1999.
8.   “Новагазета", №2, 8.06.1999, “Порушуються права дітей”.
9.  Радибатькам про виховання дітей / Під ред А.П.Усової. Вид. АПН Москва, 1991.
10.       Україськийстатистичний щорічник. — К.: Держкомстат, 1999.
11.       Нечаєва А. М. Шлюб. Родина. Закон – М.,1999
12.       АланФром «Абетка для батьків» — Леніздат, 1999.
13.       БенджамінСпок. «Дитина та нагляд за нею» — Ленінград, “Машинобудування",1998.
14.       КовальоваЛ.Е. Мікроклімат у родині. — М., 1999.
15.       Конвенція ООН про права дитини (1991р.)
16.       МайдиковИ.М. Основи соціології. — М., 1999.
17.       МаленковаЛ.И. Педагоги, батьки і діти. — М., 1999.
18.       РождєственськаМ.В. «Будьте уважні до дітей» — К: Радяньска школа, 1999.
19.       РозінВ.М. Доля молодої родини. — М., 1999.
20.       СмирноваЄ. Родина нетипової дитини: Соціокультурні аспекти. Поволж. філ.Рос.навч.центру. Саратов: Вид. Сарат. ун-ту, 1999. — С. 58, 69, 70, 75.
21.       СухомлинскийВ.А. «Лист до сина» – М: Освіта., 1987.
22.       ХямяляйненЮ. Воспитание родителей. – М., 1993. – С. 98-102. 
ДОДАТОК/>(матеріалиАОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))/>КОМПЛЕКСНЕЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ»
          Задачі:
1.        Зняти втому, тривожність, мовні і м'язові затиски;
2.        Відробити позитивна взаємодія дітей один з одним;
3.        Розвити уява, координації рухів і кінетичнівідчуття.
Мета:корекція емоційно-психологічної напруги (тривожності, страхів, неврозів),мотивації подолання внутрішнього конфлікту, реальних і бажаних можливостей.
Хідзаняття:
1.        Підготовчий етап. Введення в ігрову ситуацію.Ведуча зустрічає дітей. Обговорюються правила поведінки в Казковій країні.
2.        Ритуал входження в Казку. Символічний перехід зісвіту реального у світ казки. Гра «Чарівна паличка». Ведуча за допомогою«чарівної палички» «перетворюється» у Добру чарівницю, а діти виявляються вКазковій країні. (Паж.)
3.        Ігротерапія:
а) Гра «Як будемо подорожувати?» запрошенняхлопчика-пажа. Діти стають один за одним. Паж стає першим і задає груповийалгоритм (потяг, літак, машина і т.д.)
б)Гра «Зачароване поле» (гарячий пісок – сніг – зелена трава – опалі листи –болото – чиста калюжа, струмок – голки – теплі камені)
в)Гра «Тунель» (Діти по одному переборюють «тунель»).
г)Гра «Перебори гору». (Діти за підтримкою ведучих долають перешкоди).
д)Впр. «Дрімучий ліс» Діти долають «уявлювані джунглі».
е)Гра «Зустріч з Марьей-Искусницей» (Марья-Искусница загадує загадки і пальчиковіігри з речитативом).
ж)Етюд «Озеро». (Діти переправляються через озеро, показуючи, як вони вміютьплавати)
з)По стрічечках-доріжках у «Країну Дзеркал»
1)        Робота з піктограмами;
2)        Вірш про язичок.
и)Гра «Чарівна галявина». Діти заходять на ковдру. Після дотику «чарівноїпалички» вона перетворюється в «чарівну галявину». Діти натягають ковдру навідстані 10-15см. від статі. Чарівниця пропонує дітям по одному побувати натакій «галявинці». Один чи два учасники одержують можливість «стати бутоном іпокачатися на хвилях».
к)Етюд «Рожева хмара». Діти сідають на галявинку, закривають ока, слухаютьмузику. У цей час зверху їх накривають рожевою тюлью. Діти відкривають очі, торкаютьсядо «хмари». Хмара перетворюється в рожеве багаття радості, щастя, успіху.
л)Гра «Чарівні камінці». Добра чарівниця говорить про те, що подорожі по Казковійкраїні закінчуються, і кожен учасник у цій країні може взяти на пам'ять 3чарівні камінці: один – для себе, другий – для близької людини, третій – длянашого Центру. Потрібно загадати бажання для кожного камінця. Діти пострічковим доріжка йдуть за чарівними камінцями». Психологи відзначають замісцями вибір один по одному дітей. (1,2,3).
м)Етюд «Танець радості». Повернення з Чарівної країни. Добра чарівницядоторкається паличкою до дітей.
н)Вихід з казки. Висновок. Діти під музику виходять із залу.