Методика роботи над усвідомленням поняття іменник

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Лінгводидактичні основи вивченняіменника
1.1 Сутність та лексико–граматичні ознакиіменника
1.2 Система вивчення іменника у початковихкласах
РОЗДІЛ 2. Методичні передумови формуванняпонять про іменник на уроках рідної мови
2.1 Організація і зміст експериментальногодослідження
2.2 Перевірка експериментального дослідження
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Подальшевходження України у світовий освітній простір супроводжується суттєвими змінамив педагогічній теорії і освітній практиці. Основна засада, на якій «ґрунтуєтьсязагальна орієнтація навчальної та виховної роботи – скерованість на розвитокособистості» [29, 3]. Такий підхід потребує перегляду змісту початкової освітита пошуку нових педагогічних технологій. Це дасть змогу уникнути авторитарнихспособів передачі знань учням, оскільки суб’єктами пізнання вони можуть статилише тоді, коли освіта для них стане життєвою потребою.
Провіднамета початкового етапу навчання української мови полягає насамперед умовленнєвому розвитку школярів. Відповідно до Державного стандарту початковоїзагальної освіти «українська мова як навчальний предмет будується за такимитрьома змістовими лініями: мовленнєвою (комунікативною), лінгвістичною(мовною), соціокультурною, які прони-зуються діяльнісною» [19, 2], що ізабезпечує формування практичних вмінь й навичок, передбачених програмою змови.
Мовленнєва(комунікативна) змістова лінія, як основна, передбачає розвиток усного іписемного мовлення учнів, набуття ними елементарних знань про особливостівисловлювань, зумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацію спілкування.Мовною (лінгвістичною) основою формування в учнів початкових класів уміньзв’язно висловлюватися є «вивчення функціонування мовних одиниць у складізв’язного висловлювання (тексту)» [38, 47].
Упроцесі вивчення мовного матеріалу, визначеного програмою початкового курсуукраїнської мови, значна увага має приділятися ролі мовних засобів у побудовізв’язних висловлювань. Цьому сприяють різні вправи і завдання на спостереження,вибір, заміну мовних явищ. Значення цього процесу у формуванні особистостінеодноразово підкреслювали психологи, педагоги, методисти. Так, К.Д. Ушинськийнаголошував, що «уміння бачити предмет з різних боків, у різних ракурсах,ситуаціях є надзвичайно важливим для особистості» [4, 12].
Дидактичнідослідження [4; 16; 26; 40; 48 та ін.] показують, що на початковому етапінавчання цю важливу якість можна розвинути у всіх дітей, здійснюючи роботу зрозвитку мовлення, причому не лише на спеціально відведених уроках, а й упроцесі вивчення фонетичного, орфографічного, граматичного та лексичногоматеріалу. Побудова висловлювань різних типів є як результатом, так і засобомудосконалення спостережливості, розвитку уяви, узагальнення сприйнятого.
Упсихолого-педагогічній літературі [68] підкреслюється нерозривний зв’язокрозвитку мовлення дітей з розумовим розвитком. К.Д. Ушинський наголошував, що«розвивати мовлення окремо від думки неможливо» [31, 17]. Саме тому в роботі зрозвитку зв’язного мовлення важливою складовою є психолого-педагогічнаконцепція розвивального навчання, що знайшла своє відображення у працях Л.С. Виготського,П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, Л.В. Занкова та інших [7, 96]. У їхніх працяхзнаходимо визначення основних критеріїв розвивального навчання, характеристикуфакторів, які забезпечують інтелектуальний розвиток молодших школярів,аргументовану оцінку готовності учнів до оволодіння прийомами мовленнєвоїдіяльності.
Визначаючипсихолого-педагогічні передумови формування умінь зв’язно висловлюватись,необхідно брати до уваги вчення Л.С.Виготського про «зону найближчого розвитку»[68, 137], яка засвідчує хід процесів, що характеризуються станом становлення,дозрівання. Цей рівень досягається в результаті вирішення тих завдань, якідитина не може виконати самостійно, але може розв’язати з допомогою вчителя, упроцесі колективної діяльності всього класу.
Важливемісце у навчанні учнів початкових класів відводив розвитку мовлення М.І. Жинкін.У своєму дослідженні учений підкреслював, що «будь-який твір учнядев’яти-десяти років свідчить про значно більші можливості дітей аналізуватисприйняте, ніж передавати його у тексті» [73, 12]. Це дозволяє стверджувати, щоуміння будувати зв’язне висловлювання може бути сформоване у всіх учнів зурахуванням індивідуальних особливостей.
Усучасній психолінгвістиці розкриваються механізми і закони сприймання тапобудови текстів. Мовлення, на думку О.О. Леонтьєва, є сукупністю мовленнєвихдій, кожна з яких має свою мету, підпорядковану діяльності в цілому. У своючергу мовленнєва дія передбачає постановку мети (хоча і підпорядкованої загальнійметі діяльності), планування і здійснення плану, зіставлення мети і результату.У рамках мовленнєвої діяльності мовленнєва дія співвідноситься з поняттям«уміння», яке психологи та дидакти (Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, І.Я.Лернер та ін.) розглядають як здатність учнів свідомо виконувати певнудіяльність шляхом творчого використання знань у знайомих чи нових умовах [38,47].
Дляуспішного навчання молодших школярів будувати зв’язні висловлювання методистирадять проводити таку роботу:
а)вивчення теоретичних основ аналізу тексту;
б)організація мовленнєвої практики молодших школярів, створення мовленнєвихситуацій на уроках рідної мови;
в)формування умінь аналізувати і складати відносно короткі усні і письмовінавчальні тексти для того, щоб розвивати в учнів оперативну пам’ять [55, 109].
Іменник,як ніяка інша частина мови, сприяє розширенню і конкретизації словника молодшихшколярів, надає висловлюванням точності та змістовності. Учні найчастішевживають слова на позначення предмета та особи. Неточність у вживанні іменниківу мовленні дітей зберігається навіть після ознайомлення з цією частиною мови тапояснюється невмінням використовувати їх багатозначність та синоніміку.
Цяпроблема є безперервним процесом, що потребує ретельного дослідження, вивченняі розв’язання. Якщо вчені займались питаннями навчання молодших школярівбудувати зв’язні висловлювання загалом, то питанням вживання іменників усистемі розвитку мовлення і збагачення словникового запасу учнів конкретно незаймався ніхто і вони залишились нерозв’язаними. Така актуальність даноїпроблеми, з одного боку, та недостатнє її вивчення, з іншого, й зумовило вибіртеми дослідження.
Об’єкт дослідження – процес вивчення іменника як частинимови.
Предмет дослідження – методичне забезпечення даного процесу.
Мета дипломної роботи – дослідження особливостей опрацюванняіменника на уроках української мови у початковій школі.
Завданнями дослідження є:
1. Опрацювання стану дослідження проблеми у лінгвістичнійлітературі.
2. З’ясування особливостей формування загального поняття проіменник та аналіз етапів вивчення іменника у початковій школі.
3. Окреслення граматико-стилістичної роботи при вивченнііменника.
4. Окреслення системи вивчення іменника у початкових класах.
5. Експериментальнаперевірка методики особливостей вивчення іменника в початковій школі.
Гіпотеза дослідження: якщо методично забезпечити виконанняпрограмових вимог до вивчення іменника, вікові та психологічні критеріїзасвоєння іменника як частини мови, то ефективність засвоєння граматичнихкатегорій іменника буде більш ефективною, що забезпечить збагачення таактивізацію словникового запасу молодших школярів.
Методидослідження:
–  теоретичні:аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз,синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та практичних даних;моделювання у процесі виконання вправ;
–  практичні:спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, учнямипочаткових класів; виконання вправ на вироблення вмінь і навичок в учнів;проведення цікавих завдань-ігор на виявлення знань про іменник.
Теоретичнезначення дипломної роботи полягає в обґрунтуванні системи вивчення іменника упочаткових класах, виявленні ролі іменників у збагаченні, уточненні йактивізації словникового запасу молодших школярів.
Практичнезначення дослідження визначається обґрунтуванням системи вправ, спрямованих назасвоєння лексико-граматичних категорій іменника як частини мови учнямипочаткових класів.
Структурадослідження, визначена метою та завданнями, складається зі вступу, двохрозділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. Лінгводидактичні основи вивчення іменника
 
1.1Сутність та лексико-граматичні ознаки іменника
У морфологічну структуру мови в її широкому розумінні входятьпарадигми відмінюваних частин мови (іменників, прикметників, займен-ників,числівників і дієслів) та морфемна структура усіх частин мови, тобто всіхкласів слів, як змінних, так і незмінних.
Кожна відмінювана частина мови має свої характерніпарадигматичні мікросистеми, які створюють систему парадигм даної частини мови.Отже, існують окремі системи парадигм іменників, прикметників, займенників,числівників та дієслів, що в своїй сукупності складають загальну морфологічнупарадигматичну систему мови [77, 63]. У кожну парадигму входить не лише системафлексій (закінчень), а й певна кількість варіантів основ, які сполучаються зодними й тими ж флексіями.
Іменникназиває предмет і відповідає на питання хто? що? У граматиці предметомвважається все, про що можна запитати хто це? або що це? Отже, предмети — це нетільки назви людей (робітник, співачка), тварин (кінь, ворона), конкретнихречей (сонце, книжка), а й назви опредмечених дій (засідання, облік), ознак(компетентність, краса), абстрактних понять (совість, доброта) і т. п. [53, 46].
Захарактером називання іменники бувають загальні й власні. Загальна назва даєтьсябагатьом однаковим предметам: чоловік, відвідувач, місто, гора, журнал, день,щастя.
Залексичним значенням загальні назви бувають:
а) одиничні— називають предмети, що піддаються лічбі: хлопець, орел, олівець, телевізор,будинок, вулиця, ліс, день, ранок, дощ, вітер;
б) збірні— називають сукупність предметів як одне ціле виступають лише в однині: молодь,студентство, професура, інтелігенція, малеча, дітвора, братва, піхота, мурашня,проміння, колосся, листя, гарбузиння, дубняк, осичина;
в)речовинні — називають різні речовини, матеріали, продукти і теж, як правило,виступають лише в однині: залізо, пісок, граніт, вода, кисень, полотно, жито,пшениця, смородина, капуста, борошно, цукор; але мо-жуть виступати й лише вмножині: дріжджі, вершки, суниці, чорнобривці;
г)абстрактні — називають узагальнені властивості, дії, ознаки, процеси, стани,наукові поняття, представлені як предмети: скромність, доброта, хоробрість,краса, правда, можливість, успіх, правило, спів, біг, здивування, страх, час,година, кілограм, фізика, діалектика [72, 84].
Власнаназва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних:Григорій, Куценко, Київ, Дніпро, «Вечірній Київ», Конгрес українськоїінтелігенції, Юпітер, Чумацький Шлях.
Середвласних назв розрізняються:
а)антропоніми — власні назви людей (імена, прізвища, прізвиська): Олег, Лариса,Святослав, Григорович, Іванівна, Шевченко, Леся Українка, Шекспір;
б)топоніми — власні географічні назви (назви територій, держав, населенихпунктів, урочищ, місцевостей, гір, вод тощо): Європа, Україна, Дніпро, Київ,Хрещатик, Поділля, Карпати, Говерла, Світязь, Холодний Яр, Биківня, Крим,Памір, Атлантика;
в)космоніми — назви космічних об'єктів: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця,Козеріг, Марс, туманність Андромеди;
г)міфоніми — найменування божеств, міфологічних персонажів: Перун, Дажбог,Юпітер, Зевс, Прометей, Ахіл лес, Вій, Перелесник, Берегиня, Ладо.
r)зооніми — клички тварин: Гнідий, Стріла, Лиска, Ряба, Сірко, Пірат, Мурчик;
д)культуроніми — позначення предметів духовної і матеріальної культури, зокрематворів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств,організацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, Євангелія, вірш«Заповіт», журнал «Вітчизна», опера «Запорожець за Дунаєм», товариство«Просвіта», видавництво «Либідь», газета «Україна молода», завод «Арсенал»,комбайн «Нива», цукерки «Пташине молоко» тощо [30, 101-102].
Заграматичним значенням іменники поділяються на назви істот і назви неістот.
Назвиістот поділяються на:
а) назвиосіб (тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот,персонажів тощо): продавець, токар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук;лісовик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп — відповідають на питання хто?;
б) назвитварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи йнайпростіших): слон, кит, корова, свиня, ластівка, карась, метелик, черв'як,мікроб — відповідають переважно на питання що?
Назвинеістот поділяються на:
а) назвичітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплю-ваних зором речей,деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець,портфель, ключ, дуб, рука, лоб, метр, кілограм, серпень, вівторок —відповідають на питання що?;
б) назвинечітко окреслених предметів і понять (тобто назви предметів, що не охоплюютьсязором, не мають чітких меж, збірні назви, назви територій, речовин, явищ,почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): ліс, шлях,космос, гурт, народ, листя, пшоно, завод, пісок, алюміній, грім, радість, гнів,футбол, сон, прогрес, Крим, Прикарпаття — відповідають на питання що? [47, 136].
Цізначення нерідко проявляються у відмінкових формах іменників. Так, у знахідномувідмінку іменники, що означають назви істот, мають переважно таке самезакінчення, як у родовому а ті, що означають назви неістот, — як у називному:бачу (кого? що?) брата, коня, орла, братів, коней, орлів, сестер, лошат; але:степ, сніг, завод, степи, сніги, заводи, сосни, коліщата. Часом є різниця й міжназвами осіб та назвами тварин в оформленні знахідного відмінка множини:доглядає хворих, але: доглядає коней, і коні, овець і вівці.
Щостосується словотвору іменників, то виділяють є префіксальний і суфіксальнийспосіб. Іменникових префіксів небагато, і вони переважно малопродуктивні. Віменниках виділяються незапозичені префікси пра- (вказує на давність:прабатьківщина, праліс, прадід); перед- (вказує на передування в часі:переддень, передісторія); па- і про- (позначають неповноту чогось: пагорб,паросток, провесна, просинь, прозелень); су- і спів- (вказують на об'єднання чисумісність чогось: сузір'я, супутник, сусід, суглинок, співавтор,співрозмовник, співпраця, співчуття); під- (позначає підпорядкованість: підвид,підстанція); без- і не- (позначають відсутність чогось, надають основіпротилежного значення: безладдя, безробіття, безодня, нещастя, недоля) [43, 61].
Усучасній українській мові використовуються також іншомовні префікси, зокремаанти- (щось протилежне: антиречовина, антициклон); віце- (другий: віце-консул);екс- (колишній: екс-чемпіон); проте- (попередній, первинний: прототип,протоплазма); супер- (зверхній: суперзірка); ультра- (найвищий: ультразвук);ре- (зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо.
Суфіксальнийсловотвір назв осіб. Найбільше є суфіксів для позначення осіб за їхньоюдіяльністю, заняттям, діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівнихоснов, хоч і не завжди [71, 366].
Найпоширенішіз-поміж них такі: -ар (косар, кобзар, килимар); -яр (кресляр, маляр, скляр);-ець (співець, борець, знавець); -ик, який входить до складу суфіксів -ник,-овик, -івник, -альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик,мостовик, танцівник, кранівник, рахівник, постачальник, шанувальник,кріпильник, свердлильник, болільник); -ач (сіяч, спостерігач, попихач, циркач);рідше вживаються суфікси -ич (підпасич, погонич), -ун (бігун, несун), -ій(водій, палій), -итель, -атель (мислитель, вихователь) тощо.
Зрідкав цьому значенні використовуються й іншомовні суфікси -ент, -ант (студент,практикант, дебютант); -ер, -ир, -ор (тренер, візитер, рекетир, командир,диктор, кредитор); -ист, -іст (таксист, шахіст) тощо.
Дляпозначення осіб за різними якісними ознаками вживаються суфікси -ець(сміливець, мудрець); -ак (дивак, бідняк); -ач (вусач, бородач), -ань(черевань, вусань), -ень (красень, велетень), -ун (дикун, горбун, веселун),-ил(о) (чудило, здоровило) тощо [74, 122].
Назвиосіб за місцем проживання й національністю утворюються найчастіше за допомогоюсуфікса -ець (українець, іспанець, полтавець, чернігівець, черкасець,кременчужець), а також -анин (росіянин, киянин, харків'янин, вінничанин,лучанин). Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак(подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між твірноюосновою й суфіксом може вставлятися інтерфікс: Ялта — ялтинець, Рівне —рівненець, Америка — американець, Конго — конголезець.
Кількачоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука — Лукич (іЛукович), Сава — Савич (і Савович), Кузьма — Кузьмич (і Кузьмович), Хома —Хомич (і Хомович), Яків — Якович, Ілля — Ілліч. Як виняток, в імені Григорійпри творенні імені по батькові відпадає ій — Григорович, а до основи іменіМикола додається ай — Миколайович (рідко — Миколович) [44, 43].
Жіночіімена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса –івн(а):Михайло — Михайлівна, Василь — Василівна, Юрій — Юріївна (Юрій + івна), Зіновій— Зіновіївна (Зіновій + івна), Анатоль — Анатолівна, Анатолій — Анатоліївна(Анатолій + івна).
Звідхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків —Яківна (випадає одне ів), Григорій — Григорівна, Микола — Миколаївна (рідко —Миколівна).
Дляназв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду— суфікси -енк(о), -чук, -ич (коваленко, ткаченко, ковальчук, бондарчук,королевич, княжич), для осіб жіночого роду —івн(а) (ковалівна, королівна) [53,101].
Длятворення назв одиничних предметів у більшості випадків вживаються суфікси-к(а), який може входити також до складу суфіксів -івк(а), -анк(а) (пилка,чашка, скрипка, журавка, ластівка, маківка, шалівка, землянка, морзянка), -ик,який може входити також до складу суфіксів  -ник, -овик, -ильник (вулик, кошик,словник, годинник, маховик, броньовик, холодильник, лічильник), -ок (молоток,колосок, струмок), -ак (їжак, держак, літак, вітряк), -ач (сікач, вимикач,винищувач), -ець (стілець, олівець, хребець, самець); -иц(я) (палиця, кислиця,дзвіниця, телиця), -ин(а) (зернина, стеблина) тощо.
Дляпозначення приміщень використовується суфікс -н(я) (майстерня, лікарня,спальня, роздягальня), рідше -ищ(е) (сховище, горище). Малопродуктивними чинепродуктивними є суфікси -л(о), -ил(о) (шило, зубило, вітрило), -ун (цвіркун,колун), -ур (качур, стовбур), -ень (півень, зазубень) [70, 136].
Збірній абстрактні назви творяться за допомогою суфіксів -ств(о) (людство, міщанство,виробництво, вівчарство, співробітництво, недбаль-ство, убозтво), -ин(а)(городина, озимина, біганина, бистрина), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак,-ик (молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта, піхота, парубота), -н(я)(комашня, брехня, гульня).
Суфікс-й-, за допомогою якого утворено багато зокрема збірних і абстрактних назв, водних випадках зберігся (безправ'я [безправна], довір'я [дов'ірйа]), в інших —уподібнився до попереднього м'якого приголосного ( провалля [провал'л'а]), а щев інших — зник, залишивши після себе лише м'якість (листя [лис'т'а], безсмертя[безсмертна]).
Віддієслів абстрактні назви творяться переважно за допомогою суфіксів -анн(я),-енн(я), -інн(я) (навчання, споглядання, мислення, вдосконалення, терпіння,розуміння), рідше -б(а) (лічба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка) [74, 124].
Іменникамза допомогою словотвірних засобів можна надавати значення зменшеності(здрібнілості) і, як правило, пестливості та збільше-ності і, як правило,згрубілості.
Дляпозначення здрібнілості і, як правило, позитивного ставлення до предметавикористовуються суфікси із звуками к, ц, ч:
 а)для іменників чоловічого роду —ок, -ик, -ець, -очок, -ечок, -ичок: лісок,синок, пальчик, дощик, вітрець, горбочок, вершечок, котичок;
б)для іменників жіночого роду —к(а), -ц(я), -иц(я), -очк(а), -ечк(а), -ичк(а):хмарка, ягідка, бабця, удовиця, водиця, бджілочка, голівочка, хатиночка,річечка, донечка, сестричка;
в)для іменників середнього роду -к(о), -ц(е), -ечк(о): вушко, личко, курчатко,винце, деревце, віконечко, словечко; чоловічого роду: дядечко, батечко [78,167].
Особливоговідтінку пестливості іменникам надають:
а)суфікси -оньк(о), -оньк(а), -еньк(о), -еньк(а): соколонько, дівчинонька,брівонька, личенько, рученька, ніченька;
б)суфікси -усь, -ус(я), -унь, -унь(о), -ун(я): дідусь, бабуся, матуся, братунь,братуньо, дідуньо, мамуня [44, 53].
Дляпозначення збільшеності і, як правило, негативного ставлення до предметанайчастіше використовується суфікс -ищ(е): вітрище, морозище, вовчище,комарище, дідище, бабище.
Переважнонегативне, зневажливе ставлення виражається іменни-ками із суфіксами -иськ(о)(хлопчисько, дідисько, бабисько, вітрисько), -ак(а) (злодіяка, розбишака,здохляка, розумака), -ук(а) (зміюка, скаженюка, злюка), -уг(а) (бандюга,катюга, хапуга, хитрюга), -ур(а) (носюра, босяцюра) та ін.
Долексико-граматичних ознак іменника відносять рід, число, відмінок і відміна. Рідмає реальне значення тільки відносно назв осіб (робітник — робітниця) та якоюсьмірою — відносно назв тварин (баран — вівця). Що ж до назв неістот, то рід маєлише граматичне значення. Іменники бувають чоловічого, жіночого або середньогороду.
Рідіменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно абопоєднуючи із цей, ця, це: цей степ (він), цей біль (він), цей собака (він), цяпуть (вона), ця адреса (вона), це листя (воно). Слід пам'ятати, що вукраїнській мові до чоловічого роду належать, крім названих вище, такііменники: цей насип, цей підпис, цей літопис, цей ступінь, цей пил, цейярмарок, цей продаж, цей кір, цей Сибір.
Деякііменники можуть мати залежно від контексту різний рід — чоловічий або жіночий:цей сирота і ця сирота, цей п'яниця і ця п'яниця, цей листоноша і ця листоноша,цей каліка і ця каліка; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цейбазікало і це базікало; жіночий або середній: ця головище і це головище, цяхмарище і це хмарище. Їх прийнято називати іменниками подвійного роду (вживанаіноді назва «іменники спільного роду» не відповідає позначуваному явищу) [22,185].
Удеяких випадках є вагання між родами: цей зал і ця зала, цей птах і ця птаха,цей дрож: і ця дрож:, цей харч і ця харч, це свердло і цей свердел. Наприклад:Ясна зала вся світлом палає (Леся Українка). Пізній вечір. Зал майже порожній(І. Кочерга). Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночогороду мають прізвища: Петренко, Шевчук, Хмара.
Ріднезмінюваних іменників встановлюється так:
а)назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, цяфрау;
б)назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду,цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надаєтьсязначення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);
в) назвинеістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;
г) власніназви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цейХокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це ГельсінкіОнтаріо (озеро); порівняйте ще каламутна Міссурі (річка), рівнинне Міссурі(плато), густонаселений Міссурі (штат у США);
г)незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, якийвходить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ(банк), ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка), це МЗС (міністерство), це МП(підприємство) [71, 368].
Іменники,що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани,ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.
Іменникимають два числа: однину й множину. Іменники в однині можна співвіднести іззайменниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада,це листя, це коріння. Іменники в множині можна співвіднести із займенником вониабо поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати. Однина ймножина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок – будинки,вікно – вікна, дорога — дороги.
Протев іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір'я) закінчення в обох числахзбігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись на слова, що стоятьпри них: змагання триває — змагання тривають, далеке сузір’я — далекі сузір’я[30, 87].
Удавнину існувала ще третя форма числа іменників —двоїна. Тепер вона зникла,залишилися тільки форми очі, плечі, вуса, які тепер сприймаються як множина, тадіалектні форми на зразок дві відрі, дві нозі.
Частинаіменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:
а) назвиречовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;
б) збірніназви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння,каміння, волосся;
в) назвидій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність,гнів, дружба;
г) власніназви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.
Деякіз цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьомутрохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі,радості, глибини, світи [5, 108].
Незначначастина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:
а) назвипредметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті,груди;
б) деякізбірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі.
в) назвидій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі,заздрощі, пахощі, жнива;
г) назвиродин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;
г)деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичі.
Множиннііменники реального значення однини або множини набувають за допомогоючислівників: одні двері — двоє дверей, одні ножиці — троє ножиць [75, 102].
Будуючиречення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на числопов'язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьохпредметів, стоїть в однині, то й пов'язані з ним слова також мають стояти воднині: осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селянство— воно (а не вони), молодь — її інтереси (а не їхні).
Іменник,пов'язуючись у реченні з іншими словами, змінюється за відмінками. Вукраїнській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання:називний — хто? що? (весна, явір); родовий — кого? чого? (весни, явора);давальний — кому? чому? (весні, явору); знахідний — кого? що? (весну, явір);орудний — ким? чим? (весною, явором); місцевий — на кому? на чому? (на весні,на яворі); кличний — хто? що? (весно, яворе). Називний і кличний відмінкиназиваються прямими, усі інші — непрямими [44, 57].
Іменнику називному відмінку виступає в реченні в ролі підмета, іноді — присудка.Наприклад, у реченні «Вірний приятель — то найбільший скарб» (нар. творчість) уназивному відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб.
Іменнику кличному відмінку виступає тільки в ролі звертання: Який ти, світе, теплий іширокий (А. Малишко).
Іменникив непрямих відмінках у реченні можуть виступати:
а)іменною частиною складеного присудка: Життя має ціну лиш доти, поки вонодоцільне (П. Загребельний);
 б)додатком: Навтішатися світом — що випити кухоль, У якому ізверху мед, а насподі— гірчиця (Д. Чередниченко);
в) означенням:Гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадавнього Дніпра (В. Симоненко);
г) обставинами:В день такий на землі розцвітає весна тремтить од солодкої муки (В. Сосюра)[71, 369].
Називнийі кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, місцевий — лише зприйменником. Інші можуть виступати як без прийменника, так і з ним.
Деякііменники не змінюються, а саме:
а) іншомовніслова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа,кашне, протеже, ательє, парі, таксі, бюро, депо, метро, кіно, рагу, кенгуру,меню, інтерв'ю, Нікарагуа, Туапсе, Сочі, Монако, Баку; але слово пальтозмінюється: пальта, пальті, пальтом і т. д.; в усному мовленні нерідкозмінюються також давно запозичені слова кіно, метро, бюро;
б) жіночіпрізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічіпрізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком;
в) більшістьбуквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ, договір із ВАТ, від райвно;але: у загсі, на ЛАЗі, до ВАКу [78, 327].
Ускладних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидвічастини: музей-квартира — музею-квартири, фабрика-кухня — на фабриці-кухні,Переяслав-Хмельницький — з Переяслава-Хмельницького, Пуща-Водиця — уПущі-Водиці, Конча-Заспа — під Кончею-Заспою, Ново-сілка-на-Дні-стрі — уНовосілці-на-Дністрі, Ростов-на-Дону — до Ростова-на-Дону, під Ростовом-на-Дону;але: Кос-Анатольський — Кос-Анатоль-ського, Баден-Баден — у Баден-Бадені.
Затим, як вони змінюються, іменники поділяються на чотири відміни. Проте дожодної відміни не належать іменники, які вживаються тільки в множині (двері,Чернівці), які змінюються, як прикметники (вартовий, учительська), і які незмінюються (шосе, кенгуру) [53, 101].
Допершої відміни належать іменники жіночого й чоловічого родів, які в називномувідмінку однини мають закінчення -а (-я): хмара, буря, мрія, сирота, лелека,Микола. Сюди також належать іменники жіночого роду із збільшувальним значеннямна -ищ(е): бабище, бородище.
Додругої відміни належать:
а) іменникичоловічого роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення -а (я):вітер, дощ, день, герой, батько;
б) іменникисереднього роду, які при відмінюванні не приймають жодних суфіксів: село —села, сонце — сонця, подвір'я — подвір'я, горнятко — горнятка.
Дотретьої відміни належать іменники жіночого роду, які в називному відмінкуоднини не мають закінчення -а (-я): радість, сутінь, ніч, подорож, мати. Дочетвертої відміни належать іменники середнього роду, які при відмінюванніприймають суфікси -ат- (-ят-), -єн-: теля — теляти, лоша — лошати, коліща —коліщати; іменників, що приймають суфікс -єн-, залишилося всього три: ім'я —імені, плем'я — племені, сім'я — сімені (лише в однині).

1.2Система вивчення іменника у початкових класах
Іменник – важливий засіб розвитку мовлення і збагаченнясловникового запасу молодших школярів. У різних видах і формах роботи з іменникомрозвивається мовлення школяра. У цьому процесі істотне значення має засвоєнняучнями багатьох життєвих і спеціальних термінів та мовних зворотів. Знаннянавчального матеріалу, наукових термінів і вправляння в їх різноманітномузастосуванні ведуть до успішного формування в дітей нових наукових понять. Дляцієї роботи потрібна складна розумова діяльність, насамперед аналіз,абстрагування й узагальнення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову.
Крім вивчення рідної мови й формування навичок читання, школярізасвоюють математику, природознавство та інші навчальні предмети. Вони постійнозаймаються малюванням і співами, працею і фізкультурою. Кожний навчальнийпредмет має свій зміст і термінологію, засвоюючи яку учень збагачує словникіменниками і розширює розумовий кругозір. На будь-якому уроці вчитель має змогуспеціально розвивати мовлення учнів і збагачувати їхній словниковий запас [20,9].
Джерелами формування в учнів поняття іменника на побутовому рівніє: сама навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал читанокта інших підручників, наочні посібники, технічні засоби, які вчительвикористовує у ході розповідей та бесід з учнями. Вже протягом першого рокунавчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого колатематичних груп: школа і шкільне навчання ( назви шкільних приміщень, класнеобладнання, навчальне приладдя — колективне та індивідуальне, види навчальноїпраці, елементи уроку й режиму навчального дня в цілому тощо ); суспільно-політичналексика; лексика, пов’язана із суспільно корисною працею дорослих і дітей; видитранспорту; рослини городу, саду, лісу; тварини — дикі і свійські; побутовалексика, пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо [26, 67].
Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тількикількісно, а й якісно. Під час уроків читання у ньому, зокрема, збільшуєтьсяпитома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина,Вітчизна, держава, Україна, столиця України—Київ, мова, народ, письменник,поетеса та ін.). Статті та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новимисловами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей міста йсела, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язаназ різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і з позаурочний час.
Коженурок має формувати в учнів активний словник. А для цього учні мають чіткорозуміти лексичне значення і бачити ціле слово. Тому велике значення на уроцінадається словниковій роботі, яка органічно випливає із завдань упродовж цілогоуроку. Вона спрямовується на збагачення активного словника учнів, на розвитоксловотворчих навичок, уміння бачити художні засоби та використовувати їх усвоєму мовленні, на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з морфології[23, 18].
Теоретичних відомостей з лексики та морфології учні початковихкласів не одержують (це програмовий матеріал наступних класів), а словникзбагачують практичними вправами у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1-4класів. Тому словникова робота має пов'язуватися з усією системою навчаннядітей у школі. Розрізняють пасивний та активний словники. Активний — це слова,які учень вживає у мовленні, пасивний — слова, значення яких дитина розуміє,але не використовує [38, 47].
Класовод має сприяти тому, щоб вихованці за допомогою різних вправз читання переводили слова-іменники з пасивного до активного словника. Учительповинен допомогти розібратись у значенні цих слів, перевести їх до активногословника учнів.
Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Воназавжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодопобудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом.Таким чином, багата мова вчителя — важливе джерело збагачення словника учняпочаткових класів.
Значне місце на уроках мови відводиться вправам, які допомагаютьрозширити й уточнити словник дітей, зокрема ту його частину, де відводитьсямісце іменникам. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов’язковослід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слідвиробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше,найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школінеобхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення,добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративномуматеріалі і т. ін. [48, 97].
Для досягнення кінцевої мети – розвитку образного усного мовлення— необхідно розв’язувати такі навчальні завдання:
§ розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, викликатиінтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;
§ поступово вводити дітей у світ краси мови;
§ формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати словом умовленнєвій діяльності;
§ розвивати дитячу уяву, фантазію;
§ виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів,прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість;
§ формувати навички точного вживання слів-іменників у спілкуванні з ровесниками;
§  застосовувати науроці знання, набуті самостійно [31, 91-92].
Вирішуючи ці завдання на уроках читання, вчитель збагачує мовленняучнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник іменниками. При цьомувдосконалює його і якісно, дбаючи про найточніше вживання слів, виразністьдумки.
Матеріалом для розширення словникового запасу молодших школярів науроках мови служать синоніми у формі іменників, наведені у текстах. Синоніми(слова, близькі за змістом) збагачують словниковий запас учнів, допомагаютьуникати повторення одного й того ж слова в реченні, роблять мовлення більшточним, виразним, емоційно забарвленим. Тому в словниковій роботі на урокахрідної мови значне місце мають займати вправи з синонімами (без повідомленняцього терміна учням початкових класів) [34, 72].
Методисти рекомендують такі вправи:
1. Відшукування синонімічних груп у тексті.
2. Добір слів, близьких за значенням.
3. Пояснення синонімів.
4. Аналіз емоційних синонімічних слів.
5. Вписування в речення синонімів, доданих у кінці вправи
6. Складання речень з поданими синонімами.
7. Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих,що повторюються [46, 201].
Програма з української мови для початкових класів [63] передбачаєвивчення й антонімів — слів, що мають протилежні значення (ніч – день, низький— високий, початок — кінець). Під час словникової роботи як один з методівпояснення нових чи незрозумілих слів використовується наведення протилежногослова. Рекомендуються такі вправи:
1. До поданих слів добирати інші з протилежним значенням.
2. З поданих дібрати слова з протилежним значенням, розмістити їх парами.
Молодші школярі практично ознайомлюються із багатозначними словамиз читанок (ключ (лелек), ключ (від замка)). Основний методичний прийом роботинад різними значеннями одного слова — це спостереження за ним у різнихреченнях. Для цього використовуються тексти, які є в підручниках, а такожспеціально дібрані тексти. Одним із способів ознайомлення з багатозначністюслів є виконання вправ на вживання їх у прямому й переносному значенні:
1. Пояснення прямого й переносного значення слів: міцний замок –маленький замок.
2. Добір із тексту слів з переносним значенням і вживання їх упрямому (голова (сільради) – голова (людини)).
3. Складання попарно речень зі словами, вжитими в прямому йпереносному значенні [20, 11].
Ще одним видом словникової роботи є логічні вправи, що сприяютьрозвиткові мислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широкозастосовуються в усіх початкових класах. Тематика логічних вправ залежитьпереважно від матеріалу читанки. Крім того, доцільно використовувати натуральніпредмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.
Найпоширенішими є види словниково-логічних вправ з іменниками:
1. Називання предметів: хто це? що це?
2. Групування предметів за загальними родовимиознаками: свійські й дикі тварини, риби, квіти, одяг, взуття, меблі тощо.
3. Добір до назв однорідних предметів слова, яке означає родовепоняття:
ластівка, горобець, сорока, синиця – це… (птахи).
4. Добір слів, що означають вид поняття, до узагальнюючих: меблі –стіл, диван...; посуд – чашка, … .
5. Поділ предмета на складові частини: дерево: корінь, стовбур,листя...: будинок: двері, стеля, вікна…
6. Складання елементарних логічних визначень: мак — це квітка;яблуня – фруктове дерево [40, 28].
Виконуючи такі завдання, школярі навчаються елементарноїкласифікації (групування) слів, порівнювати предметі і явища, встанов-лювати наоснові цього схожість і різницю ніж ними. Логічні вправи допомагають дітямправильні співвідносити родові і видові поняття визначати правильний зв'язокміж предметом і словом, яке позначає його.
Особливо велике значення для збагачення словникового запасу учнівмають вправи на словотворення. В результаті такої роботи діти не лишеоволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають розуміти залежністьлексичного значення слова від його словотворчих елементів, усвідомлюютьрізноманітність, багатство засобів творення нових слів.
Програма з української мови передбачає в кожному класі вивченняслів, вимову яких слід пам'ятати. До кожного з них доцільно мати малюнок ікартку. Передусім слід показати і назвати зображення, пояснити лексичнезначення цього слова, а потім зосередити на ньому увагу дітей. Можназапропонувати чітко повторити його хором, двом-трьом учням окремо, вимовузапам'ятати. Потім учні складають з цим словом речення. Виучуване словопідкреслюють, далі записують до словничка, а вдома добирають малюнок.Застосовуючи картки з кольоровими зображеннями, вчитель має змогу викликати удітей інтерес до навчання [69, 5].
Таким чином, вивчення іменника є важливим засобом збагачення йуточнення словникового запасу мовлення школярів, підвищення їхньоїморфологічної та лексичної грамотності. Якщо проводити її систематично,цілеспрямовано і послідовно — можна досягти хороших результатів.
У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основнимичастинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті:
— ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, якіменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і зслужбовою частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і«службові» частини мови);
— усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознакичи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки?котрий? і под.;
— засвоєння форм словозміни, передбачених програмою частинмови;
— засвоєння орфографічних правил, таких, як правописвідмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслівтощо;
— розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхомзбагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами,уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачісвоїх думок;
— з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частинимови) [58, 11].
Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменникаяк найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменникав початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття проіменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінченьіменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвитокнавичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються неізольовано, а у взаємозв'язку.
Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому«вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретногоматеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови».
Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути«цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомленняучнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а такожпоступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживанняіменників у мовленні і правильного їх написання» [69, 5].
Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання [63]. У 1класі школярі вчаться відповідати на питання хто? що?, знайомляться з словами,що є назвами предметів та істот, виконують логічні вправи на розрізнення назвістот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкриває поняття«слова, які означають назви предметів», продовжується робота над диференціацієюназв істот і неістот, без уживання термінів «однина — множина» формуютьсяпрактичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявленняучнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот,власні й загальні назви; вводяться терміни для позначення тих понять, якіраніше розглядалися практично.
Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користувалисяприйомом «один — багато», то в 3 класі формується граматичне поняття однини/множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рідіменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки сліввін, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласники ще не знають відмінківіменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів(кого? чого? кому? чому? под.), будувати речення і словосполучення з іменникамив непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінюванняіменників, що є основним у програмі 4 класу [19, 5].
Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник»складається з кількох етапів. Перший — підготовчий, який збігається з періодомнавчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачаєнавчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати словаза певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).
Другий етап формування поняття «іменник» передбачаєознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловимзначенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) і закріпленняїх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеняузагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.
Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значенняіменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків,розширенні знань про власні і загальні назви.
Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники,свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писативідмінкові закінчення [16, 29-30].
Робота над іменником — цілеспрямований процес, який міститьузагальнення лексичного значення, засвоєння граматичних ознак та поступове ускладненняпрактичної діяльності учнів, внаслідок чого розвиваються навички точногозастосування іменників у мовленні. Для забезпечення наступно-перспективнихзв'язків у формуванні граматичного поняття «іменник» важливо: 1) з'ясувати сутьпоняття; 2) виявити в набутих учнями знаннях ті, що можуть стати опорою длязасвоєння нового; 3) встановити шляхи перспективного застосування набутихзнань.
Засвоїти поняття «іменник» означає, по-перше, усвідомитизначення предметності у зв'язку з формальними ознаками іменника, по-друге,уміти користуватися комплексом його ознак [76, 109].
Виходячи із принципу наступності, певне граматичне поняттяформується у початкових класах поступово — від оволодіння його суттєвимиознаками до об'єднання їх в одне ціле. Ще в період навчання грамоти в  1 класі(при 4-річному початковому навчанні) учні одержують перші уявлення про слова,що означають назви предметів і відповідають на питання хто? що? Школярівідшукують такі слова в колонках, текстах, вчаться відрізняти їх від іншихслів. У 2 класі робота над формуванням поняття «іменник» триває. При цьомувчитель демонструє речі, предметні малюнки, супроводжуючи питаннями хто це?, щоце?
Загальне поняття про іменник починає формуватися у дитини щев добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово,що його називає. Зробити це можна, наприклад, у такий спосіб. Учитель бере уруки книгу і запитує:
— Що я тримаю? (Книгу.)
— Що ви можете з нею зробити? (Розглянути, прочитати,покласти на стіл і под.)
— Про що ця книга? (Мабуть, про тварин, бо на обкладинцізображені тварини.)
— Ми можемо дізнатися, хто написав для нас цю книгу? (Можемо,бо на обкладинці завжди друкують прізвище автора.)
— У нашій шкільній бібліотеці є ще одна цікава книга. Про щовона?
Звичайно, діти відповісти не можуть, а тому вчитель запитує,чому вони не можуть відповісти на його питання. (Бо не бачать книги.)
— Отже,— узагальнює вчитель відповіді дітей, — предмет мибачимо, можемо потримати в руках, а слово, що є назвою предмета, тількивимовляємо і чуємо.
Надалі в учнів поступово формується уміння «працювати» зісловом як із узагальнюючою назвою предмета. Скажімо, вчитель вимовляє словостіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити [16, 30].
Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу надлексичним значенням іменника і його граматичною ознакою — відповідає на питанняхто? що? Уміння ставити до слів-назв предметів запитання хто? чи що?прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти.
У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означаютьназви-людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означаютьназви інших предметів,— на питання що?.
Протягом другого року навчання учні практичноознайомлюються із словом. Це означає, що вони проводять спостереження залексичним значенням слова. Здійснюється розвиток уявлень про те, що словослужить для назви предмета, якості, дії. Виділяються тематичні групи слів,проводиться розподіл слів на тематичні групи за такими ознаками, як колір,матеріал, форма та ін. Відбувається складання рядів слів за певною змістовоюознакою (видовою або родовою). Проводиться добір слів для доповнення речення,складання речень зазначеного змісту (скласти речення, яке можна було бвикористати під час обговорення письмової роботи однокласника, використатислова, потрібні для визначення позитивного в роботі). Формується уявлення прослова, близькі за значенням, і слова, протилежні за значенням [31, 108].
На цьому етапі відбувається формуванняпочаткового уявлення про частини мови; про те що слова поділяються на групизалежно від того, на яке питання вони відповідають. Слова, які відповідають напитання хто? що? (іменники). Постановка до слова одного з цих питань (використовуютьсяслова з предметним, а також абстрактним значенням: книжка, зима.
Учні при цьому повинні розрізнювати слова, щоназивають предмети, ознаки, дії; розподіляти ряд слів на 2 групи за смисловоюознакою; доповнювати кожну групу 2—3 словами; добирати самостійно 4-6 слів, яківідповідають на різні питання (хто? що? та ін.); доповнює речення одним— двомасловами за змістом; розпізнає слова, близькі і протилежні за значен-ням;виявляє в ряду слів ті, що є близькими або протилежними за значенням;розподіляє слова на групи за значенням та питаннями (за частинами мови);розрізнює іменники, які відповідають на питання хто? і що?;
Учні також ознайомлюються із пропонованимлексичним значенням (слова, що позначають осіб, які працюють у школі; предмети,що знаходяться у класі; почуття учня, який добре виконав роботу і т. ін.).Також учні здійснюють знаходження серед слів тих, що подібні чи протилежні залексичним значенням, змінюють слова, які відповідають на питання хто? що?, зачислами (один — багато). Спостерігають за утворенням множини іменників (упростих випадках, без уживання терміна), правильним вживанням іменника умножині чи однині у складеному реченні.
Також відбувається утворення сполучень слів, яківідповідають на питання хто? що? який? яка?...; добір слів, які відповідаютьреальним ознакам того чи іншого предмета [18, 44].
Учні також виконують письмо під диктування:навчальні диктанти, матеріалом для яких є слова, речення, тексти.
Наведемо слова, значення, вимову і написання якихучні повинні засвоїти: Батьківщина, ведмідь, вересень, вулиця, герой, диктант,диван; дитина, дятел, жайворонок, завдання, заєць, календар, килим, медаль,метро, неділя, ознака, помилка, понеділок, портфель, предмет, середа, театр,учитель, читання, червоний, черговий, черевики, четвер, ясен.
З метою ознайомлення з іменником вчитель здійснює систематизаціюслів-назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин,рослин, предметів побуту. Демонструється, наприклад, таблиця із зображеннямлікаря, робітника, школярки (перший ряд), собаки, кота, їжака (другий ряд),дерева, портфеля, чайника (третій ряд).
У ході евристичної бесіди учитель з'ясовує:
— Хто зображений на малюнку першого ряду?
— Яке питання можна поставити до кожного із зображенихпредметів? (Хто це? — Лікар і под.)
— Кого називають словами: Лікар, робітник, школярка? (Людей.)
— Отже, які слова відповідають на питання хто? (Слова — назвилюдей.) [34, 73].
Аналогічна робота проводиться з малюнками другого, а потімтретього ряду. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники— назви істот і неістот.
У 3 класі учні набувають умінь скоропису, що є необхідним длявиконання ними об'єктивно більшої кількості письмових вправ; у нихудосконалюються знання і вміння щодо опанування важливого для початкової мовноїосвіти розділу «Звуки і букви»; третьокласники засвоюють найважливішіправила української літературної вимови і грамотного письма на дещо вищомурівні узагальнення знань і вмінь, порівняно з 2 класом, опановують розділи«Мова і мовлення» та «Текст», а також відповідно до новоїмети шкільного мовного курсу (формування комунікативного мовлення) вивчаютьрозділи «Речення», «Лексичне значення слова», «Частинимови» [63].
У 3 класі учні ознайомлюються з синонімами таантонімами, добирають до них синоніми з метою увиразнення висловленої думки тауникнення невиправданих повторів одного і того самого слова. Визначають рольсинонімів у тексті, ознайомлюються з деякими найпоширенішими фразеологізмами.
Відбувається «розвиток умінь помічати в текстінезнайомі слова, з'ясовувати їх значення» [26, 68].
Вивчаючи слово, учні вивчають значення слів,пряме і переносне значення, випадки багатозначності, найуживаніші омоніми (безтерміна). Здійснюють добір слів для якнайточнішого вираження думки як під часусного, так і писемного мовлення.
Учень виявляє в тексті слова з прямим і переноснимзначенням, багатозначні слова, найуживаніші омоніми (омофони — коса (дівчини ізнаряддя праці); омоформи — моя мати —мати книжку; омографи (книжки і книжки) –практично, в процесі навчальної роботи, без уживання термінів.
Також учень добирає синоніми й антоніми дозагальновживаних слів; використовує їх в усному і писемному мовленні(навчальних творчих роботах); пояснює і вживає у власному мовленні опрацьованіза підручниками фразеологізми, зокрема, прислів'я; пояснює значення слів,опрацьованих у попередній навчальній діяльності; користується прийомамитлумачення слів (добір синонімів, опора на морфемну будову тощо) та тлумачнимсловником; добирає слова для точного вираження думки в усному і писемномумовленні; виявляє в навчальних текстах, у мовленні товаришів по класу, увласному мовленні нелітературні слова; замінює їх літературними.
На вивчення іменника у 3 класі відводиться 13год. При цьому учні вивчають:
1) Загальне поняття (питання, значення, роль та зв'язок з іншимисловами в реченні за допомогою закінчень та прийменників).
2) Іменники, що означають назви істот (хто?), та іменники, якіозначають назви неістот (що?).
3) Власні і загальні іменники. Велика буква у власних іменниках.
4) Формування поняття предметності на прикладах іменників, якіозначають опредмечені якості, дії []73, 26.
Учень також будує сполучення зі слів, що єрізними частинами мови, використовуючи службові слова: пішли до лісу; космічнаракета; хлопчики і дівчатка; розрізнює слова за родовими і видовими ознаками:птахи: лелеки, зозулі, синиці, горобці; дерева: дуб, клен, яблуня, вишня;кольори: червоний, фіолетовий, зелений тощо; добирає групи спільнокореневихслів, що належать до різних частин мови, вводить їх у словосполучення і речення(дуб, дубовий, задубіти; сміх, смішний, усміхатися).
Також учні вивчають особливості вживанняіменників у прямому і переносному значеннях, рід іменників: чоловічий, жіночий,середній; змінювання іменників за числами (однина і множина). У них формуєтьсяуміння віднести слово до одного з родів.
Відбувається практичне ознайомлення з відмінкамиіменника (назви відмінків, відмінкові питання). Проводиться спостереження зазмінюванням іменників за відмінками, спостереження за влучним уживанняміменників-синонімів, іменників-антонімів у тексті, розмірковування про їх роль.Здійснюється вибір з даних слів тих, що найбільше відповідають меті й типувисловлювання. Проводяться вправи на заміну в тексті недоречних лексичнихповторів [31, 106].
Наприкінці навчального року учень має уявленняпро іменник як частину мови; впізнає в тексті і самостійно добирає іменники;ставить питання до іменників, що належать до різних родів; будує сполученняіменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення іприйменники; розрізнює іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до нихпитання; розрізнює власні і загальні іменники, добирає відповідні приклади;вживає в письмових текстах власні іменники з великою буквою; відносить доіменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро,плавання, напис).
У 4 класі завершується вивчення початкового курсурідної мови. Учні мають не тільки здобути нові знання, уміння і навички вроботі над текстом, з граматики, фонетики і правопису та розвитку мовлення, а йсистематизувати відомості з різних розділів мови, узагальнити і закріпитиопрацьоване в 1-3 класах. Адже знання і мовленнєві вміння, набуті молодшимишколярами в початкових класах, стануть основою для вивчення систематичногокурсу рідної мови в основній і старшій ланках загальноосвітньої школи [74, 127].
У 4 класі на вивчення іменника відводиться 20год. При цьому учні працюють за такими напрямками:
1) Розширення уявлень про лексичне значенняіменника (слова з абстрактним значенням: радість, сум, сміливість тощо).Іменники-синоніми, іменники-антоніми, багатозначність окремих іменників.Вживання іменників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за точним івлучним вживанням з ряду синонімів тих слів, які найбільше відповідаютьзмістові.
2) Рід іменників. Віднесення іменника до одного зродів. Змінювання іменників за числами і відмінками. Формування умінь ставитиіменники в початкову форму. Спостереження за закінченнями іменників, щоналежать до різних відмін (без уживання терміна) у тому самому відмінку.
3) Закінчення іменників жіночого роду на -а вродовому відмінку однини з основою на твердий і м'який приголосний та на [ж],[н], [ш].
4) Закінчення іменників в орудному відмінкуоднини: закінчення -ею в іменниках жіночого роду з основою на м'якийприголосний та на шиплячі; закінчення -єю в іменниках на -ія; закінчення -ем віменниках чоловічого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі;закінчення -ем в іменниках з основою на [й].
5) Практичне засвоєння правопису закінченьнайуживаніших іменників чоловічого роду на -ар, -яр.
6) Спостереження над паралельними закінченнямиіменників чоловічого роду — назв істот у давальному та місцевому відмінкаходнини.
7) Форми іменників жіночого роду з основою наприголосний в орудному відмінку однини.
8) Спостереження за закінченнями іменників у множині(таблиця відмінювання). Вправи на вживання правильних відмінкових закінченьіменників у множині [64, 44].
Наприкінці навчального року учень 4 класувідносить до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають напитання «що?», добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антонім; розкриваєзначення (2-3) багатозначного іменника; вводить його в словосполучення, речення(у процесі виконання навчальних вправ); визначає рід і число іменників; змінюєіменники за числами і відмінками; визначає початкову форму іменника (називнийвідмінок однини); змінює в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к],[х] перед і на м'які [з], [ц], [с]; голосний [і] на [о], [є]; відображає цізвукові явища на письмі (нога — нозі, яблуко – в яблуці, рух – у русі); (піч –печі, ніч — ночі); вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовомувідмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -в (стіни, пісні, межі,кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночогороду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею (землею,межею, кручею, тишею); -ем (конем, ножем, мечем, споришем)', закінчення -єю віменниках жіночого роду на -ія (лінія — лінією); закінчення -єм в іменникахчоловічого роду на [й] (гай — гаєм); перевіряє за словником закінчення вродовому і орудному відмінках іменників на -ар, -яр (вівчарем, слюсарем,школярем, але маляром, столяром); використовує в мовленні паралельні формиіменників чоловічого роду — назв істот у давальному і місцевому відмінкаходнини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю); вживає подвоєнібукви на позначення м'яких приголосних перед закінченням -ю в орудному відмінкуіменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апострофперед закінченням -ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю,Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживає подвоєння в іменниках зізбігом приголосних в основі (якістю, повістю); користується навчальною таблицеювідмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичнезасвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання приймен-ників з іменникамив окремих відмінках; вживає літературні форми закінчень -ах (-ях) іменників умісцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах)[58, 10].
На основі опрацювання методичної літератури мисклали таблицю, де показано систему вивчення іменника протягом навчання учнів упочатковій школі (таблиця 1).
Таблиця 1
Система вивчення іменника у початковій школі№ п/п Зміст навчального матеріалу Класи 1 клас 2 клас 3 клас 4 клас 1 Ознайомлення із словами-назвами предметів Впізнає і розрізняє слова-назви предметів Слова, які відповідають на питання хто? що? (іменники). Предметне і абстрактне значення. Число іменників. Загальне поняття. Назви істот (хто?), неістот (що?). Власні і загальні іменники. Відмінки іменників.
Іменники з абстрактним значенням. Іменники-сино-німи, іменники-омоніми, імен-ники-антоніми.
Пряме і перено-сне значення іменників. 2 Формування навичок правопису іменників. Правопис найуживаніших іменників. Правопис іменників з різних тематичних груп. Правопис іменників в однині і множині. Велика буква у власних іменниках. Правопис назв істот і неістот. Правопис відмінкових закінчень. Правопис іменників. Вживання на письмі правильних відмінкових закінчень іменників. 3 Збагачення словника учнів новими іменниками. Розрізняє предмет і слово. Слово як узагальню-юча форма предмета. Робота над лексичним значенням предмета і граматичною ознакою. Виділення тематичних груп слів. Складання іменників за видовою чи родовою ознакою. Розвиток умінь помічати незнайомі іменники, з’ясовувати їх значення. Пряме і переносне значення іменника. Багатозначність іменників. Поняття предметності. Точне і влучне вживання синонімів, омонімів, антонімів, іменників з абстрактним значенням. Добір синонімів до поданого іменника. Розкриття значення багатозначного іменника.
Таким чином, ознайомлення молодших школярів з іменником якнайбільш уживаним лексико-граматичним класом слів передбачає, по-перше, формуванняграматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правописувідмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новимиіменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Відповідно до порядкувивчення іменника у початковій школі, ці завдання розв'язуються не ізольовано,а поступово і у взаємозв'язку.

РОЗДІЛ 2. Методичні передумови формування понять про іменник
на уроках рідної мови
 
2.1Організація і зміст експериментального дослідження
Вивченняіменника в початкових класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, мови,усвідомлення граматичних категорій (роду, числа, відмінка), формує навичкисвідомого вживання різних граматичних форм в усному і писемному мовленнішколярів.
Експериментальнедослідження особливостей усвідомлення поняття іменника у початкових класах малотеоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. На першому(теоретичному) етапі (2006–2007 навчальний рік) була визначена галузь іпроблема дослідження, вивчалася педагогічна і методична література з даногопитання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися гіпотеза ізавдання дослідження.
Експериментальнийетап дослідження (2007–2008 навчальний рік) був спрямований на визначенняефективності запропонованої системи роботи із усвідомлення поняття іменника упочаткових класах на уроках рідної мови.
Експериментальненавчання за пропонованими нами науковими та методичними положеннямиздійснювалося на формуючому та перевірялось на теоретико-узагальнюючому етапахдослідження, де основна увага була звернена на аналіз та узагальненнярезультатів експерименту, оформлення роботи та з’ясування подальших перспективпропонованої системи роботи.
Експериментальним дослідженням було охоплено 18 учнівекспериментального і 20 учні контрольного класів ЗОШ І-ІІІ ступенів _________________району ____________________ області.
При визначенні й формуванні системиекспериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей з лексикиучні початкових класів не отримують (це програмовий матеріал наступних класів),а словник збагачують практичними вправами у зв'язку з засвоєнням знань запрограмою 1—4 класів з усіх дисциплін, а особливо з української мови. Томусловникова робота на матеріалі іменника пов'язувалася з усією системою навчаннядітей у школі. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практичноознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю,синонімією й антонімією. Знання, яких набувають учні, мають стати основою дляподальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.
Також у процесі проведення експериментальногодослідження ми враховували, що вивчення іменника як частини мови у початковійшколі насамперед спрямоване на збагачення активного і пасивного словника учнів,розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новимисловами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів, що позначаютьпредмет, явище. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добрезнати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються.
Ми сприяли тому, щоб при усвідомленні поняття іменника молодшішколярі за допомогою різних вправ переводили слова з пасивного до активногословника. Основними джерелами збагачення його були підручники з рідної мови,книжки для позакласного читання, навчальні дидактичні посібники, газети,журнали, кіно, театр, телебачення, радіо, екскурсії, спостереження занавколишнім світом, мова батьків, учителя, близьких, в оточенні якихперебувають діти.
Виходячи із необхідності усвідомлення поняття іменника упочаткових класах як засобу збагачення активного словника учнів, формування уміннябачити в тексті художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні, пропедевтичноїй узагальненої роботи щодо знань з лексики, у ході словникової роботи мипрацювали і над удосконаленням артикуляційних навичок. Завдання накласифікацію, вилучення зайвого, визначення спільних і відмінних ознак під часцієї роботи вчили дитину логічно мислити. Виходячи із завдань словниковоїроботи, ми пропонували дітям такі вправи:
1. Прочитайте колонки іменників, знайдіть пари близьких зазначенням слів.
2. Прочитайте іменник. Як сказати по-іншому?
3. Прочитайте іменник. З яких слів воно утворене?
4. Прочитайте словосполучення. Утворіть з його слів нове слово.
5. Серед слів знайдіть іменник. Яке слово можна утворити з цьогоіменника? (Наприклад: пух – пухнастий).
6. Прочитайте іменники. Поділіть їх на дві групи. Поясніть, чомутак поділили. Поділіть слова на групи, аналізуючи їх значення.
7. Серед словосполучень знайдіть і назвіть ті іменники, які вжитів переносному значенні. Поясніть свою думку.
Прагнучи виховати учнів високоосвіченими людьми, які вільно володіютьусним і писемним мовленням, ми будували уроки рідної мови у тісному зв'язку зуроками читання. Важливим видом роботи над текстом як граматичною категорієюбуло виконання вправ на розвиток орфографічної пильності, засвоєння теоретичнихзнань з мови, яке базується на читанні з граматичним завданням.
1. Знайти слово на задане правило.
2. Знайти словосполучення прикметник + іменник. Скласти словесниймалюнок, використавши знайдені словосполучення.
3. Знаходження іменників, які передають певні почуття (до чогосьзакликають).
4. Читання і знаходження споріднених іменників.
5. Читання з виписуванням іменників до практичного словника.
Вправи на визначення образної та смислової ролі іменника практичнопереконували дітей в тому, що в текстах випадкових слів не буває — кожне слововикористане з певним смисловим художнім навантаженням. Вони мали значний великийвплив на розвиток у дітей образної уяви, асоціативного мислення, естетичногосмаку, емоційного сприйняття прочитаного; збуджували інтерес до уроків рідноїмови.
1. Знаходження в тексті епітетів, порівнянь, метафор (без уживаннятермінів). Пояснення їх використання.
2. Знайдіть і прочитайте текст-опис. Назвіть у ньому слова, якіпозначають назви предметів. Яку роль вони відіграють в описі?
3. Прочитайте, які слова передають імена людей. До якої частинимови належать ці слова?
4. Знаходження в реченні (тексті) слів, ужитих у переносномузначенні. Пояснення необхідності використання іменника у прочитаному уривку.
5. Заміна поданих висловів словами (іменниками) тексту.
6. Добір іменників, близьких за значенням до поданих. Як по-іншомуможна сказати? Чому саме таке слово використав автор?
7. Читання і знаходження слів, за допомогою яких автор показуєсвоє ставлення до зображуваного.
8. Пояснення доцільності використання образного слова-іменника,вислову у словесній картині.
9. Порівняння, образних висловів, використаних на початку і вкінці твору, які називають, описують одне і те ж явище (предмет, істоту).
10. Знаходження іменника, який найчастіше повторюється у творі.Для чого його використав автор?
11. Визначити, який настрій передають дані слова-іменники. Щохотів підкреслити цим автор?
12. Які слова передають любов до людей (інші почуття)?
Роботу над словом можна було вважати ефективною, якщо ученьвикористав його з таким значенням у власному мовленні – усному чи писемному.
Важливим напрямком збагачення словникового запасу молодшихшколярів була робота із пояснення походження (етимології) слів-іменників. Мивиходили з положення, що розуміти походження слова і вміти його пояснювати —основа розвитку як пізнавального інтересу до рідної мови, так і зв'язного мовлення.
Вправи з етимології слів не передбачаються програмою, проте аналіззмісту підручників з читання й мови виявив значну кількість лексики, походженняякої можна легко пояснити учням. Зрозуміло, що молодші школярі самостійно неможуть виконувати етимологічний аналіз слів, якщо у них не сформувати інтересдо таких завдань. При цьому, як засвідчує експериментальне дослідження, впочаткових класах на уроках читання досить ефективно цю роботу проводити затакими напрямками:
1. Учитель розповідає про походження певного слова, яке трапляєтьсяу змісті навчання на уроках рідної мови, читання, інших навчальних предметів.
2. В учнів тривалими вправами виробляється уміння пояснювати походженняслів, у яких містяться «підказування» у допоміжному матеріалі з рідної мови —малюнках, загадках, віршах, коротеньких описах, уривках з казок та легенд іт.п.
У процесі експериментального дослідження ми використовувалиспеціально розроблений тематичний словничок незнайомих чи малознайомих слів всистемі вправ, які стимулюють пізнавальний інтерес під час уроків рідної мови.
І. Вправи, розраховані на пояснення походження іменників учителем.
Виконуючи такі вправи, ми намагалися доступно й цікаво пояснитипоходження слів. Розповідь не була тривалою. Щоб зацікавити
учнів, ми використовували загадки, ілюстрації, предмети, про які йдеться.
Наприклад:
1 Велосипед.
— Діти! Відгадаймо загадку:
Натискаю на педалі — їду далі, далі, далі.
Іду швидко я вперед,
Мчиться мій… (велосипед).
А чи знаєте ви, що слова швидкий і велосипед родичі? Слововелосипед утворилось від латинського велокс, що означає швидкий, і педис —нога. Разом — швидконіг. Отже, це складне слово, у якому поєднано два поняття.
2. Дятел.
— Діти, спробуйте відгадати ще одну загадку:
Вірно людям я служу — їм дерева стережу.
Дзьоб міцний і гострий маю,
Шкідників ним добуваю.
—Хто ж це такий?
—Так, це дятел.
А назва його походить від слов'янського слова, яке означало той,що довбає. А чому його так називають, ви, певно, вже здогадалися. Птах тому такзветься, що він довбає кору дерев — знищує шкідливих комах.
3. Ящірка.
— Подивіться на малюнок і скажіть, що це за тварина. Де можна їїпобачити?
Слово ящірка означає та, що швидко утікає. Як ви вважаєте, чиправильно її назвали ?
II. Вправи на розуміння етимології слів за допоміжним матеріалом.
Цей тип вправ містить підказку в самому матеріалі. Тут ми використовуваливіршовані тексти, бо, як відомо, діти люблять їх читати. Невеличкі віршованірядки легко завчалися, і учні краще запам'ятовували походження певного слова.Інший варіант був розрахований на пояснення походження слова шляхом аналізуйого окремих частин.
Такі вправи ми часто проводили у формі змагань: хто швидше розкриєтаємницю походження слова. Звичайно, слушним було і використання загадок,ілюстрацій, прислів'їв. Наприклад;
1. Редиска.
— Про який овоч йдеться в загадці:
Я кругленька, червоненька,
З хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть.
Мене ріжуть, мене труть
І до столу подають.
Як мене з народі звуть? (Редиска).
— Послухайте, що розповіла про себе редиска:
Я у Франції вродилась,
В цілім світі полюбилась.
Означаю — корінець.
Ось і загадці кінець.
2. Соняшник.
— Серед українських назв рослин с слова настільки прозорі, що колидібрати до них споріднені, то дуже легко можна встановити походження їх назви.
Спробуйте відгадати загадку. Яка рослина так про себе говорить?
На сонечко я схожий і сонечко люблю.
До сонця повертаю голівоньку свою.
Стою стрункий, високий, в зелених шатах я.
І золотом убрана голівонька моя. (Соняшник).
3. Січень.
—Діти, як називаєтьсяперший місяць року?
—Так, січень. Про цеймісяць складено багато прислів'їв. Послухайте одне з них:
Січень січе, ще й морозить, господар з лісу дрова возить.
А ось чому цей місяць назвали січнем, я вам розповім. Назвапоходить від старовинного слов'янського слова сікти. В цю пору давні слов'янивирубував ліс, чагарник, готуючи землю для посіву зерна. Від основи дієсловасікти й утворився іменник січень.
Важливою умовою усвідомлення поняття іменника у початкових класах буларобота, спрямована на формування умінь граматично правильно і лексичновиправдано застосовувати у власному мовленні іменники для побудови зв'язнихвисловлювань певного типу (розповіді, описів, міркування).
Розширення й збагачення запасу слів-іменників і використання їх вусному мовленні сприяло розширенню і конкретизації словника молодших школярів,надавало висловлюванням точності та виразності.
Роботу над усвідомлення поняття іменника у початкових класах миспрямовували головним чином на усвідомлення учнями значеннєвих відтінків,переносних значень, емоційного забарвлення, зображувальної ролі слова, що далозмогу не тільки збагатити, а й уточнити та активізувати словник молодшихшколярів. Процес збагачення словника молодших школярів іменниками ми умовноподілили на три етапи: пропедевтичний (збагачення словника словами-назвамипредметів; аналітико-синтетичний (конструктивний) — включення слів у граматичніі лексичні вправи і мовленнєві ситуації; комунікативний (вживання слів увласних висловлюваннях).
Уже з самого початку експериментального дослідження мисистематично спрямовували роботу над усвідомлення поняття іменника у початковихкласах, на вироблення вмінь правильно вживати їх у мовленні. Програмою з рідноїмови в цей період передбачено практичне ознайомлення дітей зі словами-назвамипредметів, формування уміння використовувати їх у мовленні Кількість даних слівдостатня для спілкування, однак не повною мірою сприяє підготовці учнів допобудови власних образних висловлювань.
Ефективним засобом усвідомлення поняття іменника у початковихкласах на уроках рідної мови були загадки. Робота над загадками була корисна якдля розвитку мислення, так і для засвоєння нових слів та вироблення вміньдоцільно та влучно їх використовувати у власному мовленні, виробленні навичокправопису.
Для аналізу ми добирали загадки, в яких були чітко вираженіістотні зовнішні та внутрішні ознаки предмета, явища. Наприклад:
Я блискуча, гостренька, маю вічко маленьке,
За собою несу довгу-довгу косу. (Голка).
Учням ми пропонували запитання, які спрямовували їх на виділенняслів, що створюють уявлення про предмет.
—Які слова допомогливідгадати загадку? Назвіть їх.
—Які ознаки ще вартодібрати для опису голки?
Ефективними в розвитку словника учнів та його збагаченнііменниками були вправи на впізнавання предметів за поданими ознаками. Вонидавали змогу сформувати уміння учнів систематизувати подані ознаки і знаходитипредмет, який відповідає такій загальній характеристиці. Наприклад:
Великий просторий світлий чистий —… (клас).
Червона легенька гумова —… (кулька).
Золоте яскраве гаряче —… (сонце).
Збагаченню словника школярів, розвитку вмінь описувати предмети,влучно висловлюватись сприяли вправи, які передбачали добір ознак до предметів.
Ефективним засобом виховання у молодших школярів любові до мови,почуття прекрасного, а загалом і розвитку словника учнів були зразкивисокохудожніх описів. З самого початку експерименту ми ознайомлювали учнів зтакими зразками мовлення:
Лілія
У теплій прозорій воді, оточена лискучими зеленими листками, білоюзіркою розпустилася лілія. Чисті білі пелюстки, ніжна золота серединка — все ажсвітилося вродою. Від тієї краси й саме плесо здавалося казковим, таємничим. Аможе, то сама водяна царівна обернулася квіткою? (Г. Симанович).
Прослуховування таких описів позитивно впливало на збагаченнясловника учнів, виховувало у них любов до слова, формувало уміння аналізуватилексичні засоби, вибирати для опису відповідні слова у їх лексичномурізноманітті.
Наступний етап збагачення словника молодших школярів був націленийна усвідомлення учнями умінь лексично виправдано та граматично правильновикористовувати слова у власному мовленні. Особливу увагу ми приділяли вправам,які допомагали учням усвідомити роль певних слів у побудові висловлювань.Пропонувалися завдання, які викликали мотивацію необхідності залучення данихслів у мовлення. Наприклад:
Прослухайте текст. Здогадайтесь, кого описано у цьому тексті.
Під кущем притаїлося… звірятко. У нього… вуха,… хвіст.Тулуб вкритий… шерстю. Воно має… зуби.
Прослухавши текст, учні можуть дати різні варіанти відповідей(білочка, зайчик, мишка та ін.), оскільки з поданого тексту було важкодізнатися, про кого йдеться. Далі вчитель пропонував дібрати ознаки, які бхарактеризували зайчика. У ході колективної роботи з'явилися такі прикметники: маленьке,сіре, довгі, короткий, м'якою, гострі, міцні. Подібна аналітико-синтетичнаробота допомагала зрозуміти допоміжну роль слів-ознак у побудові висловлюваньрізних типів, взаємозв’язок частин мови у реалізації функції мовлення.
У художніх творах виявлялася образна функція слів. Для їїусвідомлення учнями ми пропонували тексти, багаті яскравими лексичними формами.Обов'язковою вимогою до таких текстів була їх художня цінність, естетична таобразна насиченість. Наприклад:
Ромашка
У зеленому затишному храмі, вся переплетена золотими нитями сонця,на високому гінкому стебельці росла лугова цариця — ромашка. Це, мабуть, буланайпрекрасніша в світі квіточка: рівна, висока, з сумно нахиленою набікяскраво-жовтою, в білих, ніжних прозорих пелюсточках голівкою, ще й зверхуприкроплена дрібною, як вістря стальної голки, росичкою. (Г.Тютюнник)
У процесі аналізу цього тексту ми звертали увагу школярів нанаявні у ньому іменникові форми, за допомогою яких автор образно і доситьпоширено змалював ромашку. Для того, щоб переконати учнів у виражальнихможливостях іменників, ми пропонували молодшим школярам додаткові завдання:
1. Вилучити з літературного тексту всі іменники, а потім порівнятиодержаний текст з першоджерелом.
2. Описати будь-яку іншу квітку, не вживаючи слова-назвипредметів.
Однією з важливих функцій нового слова є їх здатністьконкретизувати значення того слова, з яким воно уживається, Для усвідомленняцієї функціональної властивості ми використовували таку вправу:
Порівняйте значення окремого слова і словосполучення. Вкажіть, уякому випадку значення точніше? Чому?
Молоко — гаряче молоко; спорт — зимовий спорт; телевізор —кольоровий телевізор; капелюх — солом'яний капелюх.
У ході аналізу учні розуміли, що наявність більшої кількості условосполученні й реченні дає можливість уявити, про який саме предмет йдемова. У процесі виконання цього завдання додатково можуть бути утворені новісловосполучення: кип'ячене молоко, кисле молоко, автомобільний спорт, фетровийкапелюх.
Для мовленнєвого розвитку молодших школярів важливим було вміннядобирати синоніми та антоніми до виучуваного слова, доцільно вживати їх утекстах різних стилів та тематики. Систематична робота по добору ознак,близьких та протилежних за значенням, збагачувала словниковий запас учнів, привчаладо точного слововживання. Сформованість уміння розрізняти відтінки в значенніслів забезпечувала правильне їх використання їх у текстах різних стилів.Виконуючи вправи із синонімами на матеріалі різних словосполучень, школярівчилися правильно вживати їх у зв'язних висловлюваннях. Наведемо прикладвправи:
До поданих ознак доберіть схожі слова.
Міцний (сон, дружба, організм, людини.).
На початковому етапі ми додатково пропонували слова для довідок тазразок, як наприклад:
Сон (який?) міцний — сон (який?) глибокий.
Слова для довідок: здоровий, глибокий, вірний, дужий, сильний.
У ході виконання вправи вчитель звертав увагу дітей нарізноманітність синонімічних пар (залежно від змісту словосполучень):
міцна дружба — вірна дружба;
міцний організм — здоровий організм;
міцна людина — сильна (дужа) людина.
У подальшій роботі виконання подібних вправ відбувалося беззалучення довідкового словника, що змушувало школярів самостійно добиратиознаки, синонімічні до даних. Це активізувало словник учнів, сприяло розвиткууміння осмислено добирати ознаки.
Позбутися одноманітності в передачі думок допомагали вправи іззастосуванням слів, ужитих у прямому та переносному значенні. Ці вправи мипланували у такий спосіб, щоб активізувати словник дітей, вчити їх добиратинайвлучніші вислови у власному мовленні,Робота, спрямована на збагачення словника молодших школярів, не вичерпувалася наведеними прикладами. Вона потребувала постійної уваги вчителя, урізноманітнення дидактичного матеріалу та прийомів її організації.

У системі вправ із збагачення й уточнення словника іменникаминайважливіше місце належало словниково-стилістичним. Сюди входили завдання науточнення слів шляхом встановлення зв'язку їх з відповідними поняттями (показмалюнків, пояснення, аналіз, читання текстів, які допомагали краще розумітислова): робота з синонімами, антонімами, багатозначність слів (без називаннятермінів), аналіз засобів виразності мови.
Значне місце відводилося також вправам, які допомагали розширити йуточнити словник-дітей. Значення невідомих слів, що траплялися в текстах,обов'язково пояснювалися, причому робилося це й на інших уроках.
Для досягнення кінцевої мети — розвитку образного усного мовлення— ми розв’язували такі навчальні завдання: розширити і поглибити знання учнівпро слова-назви, — викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за ріднумову; формувати ініціативу й самостійність, оперувати словом у мовленнєвійдіяльності; розвивати дитячу уяву, фантазію; виховувати вольові якості, вміннядолати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати образнулітературну мову, спостережливість, кмітливість; формувати навички приязного,ввічливого спілкування з ровесниками; удосконалювати вміння переносити знання,здобуті на уроці, в нові умови; застосовувати на уроці знання, набутісамостійно.
Вирішуючи ці питання на уроках читання, ми збагачували мовленняучнів кількісно, тобто поповнювали їхній активний словник. При цьомувдосконалювали його і якісно, дбаючи про найточніше вживання слів, виразністьдумки.
Перед тим, як засвоювати синоніми, ми аналізували лексикупідручників з читання, враховуючи дидактичні принципи навчання. Учніусвідомлювали, що синоніми (слова, близькі за змістом) збагачували словниковийзапас учнів, допомагали уникати повторення одного й того ж слова в реченні,робили мовлення більш точним, виразним, емоційно забарвленим. Тому всловниковій роботі на уроках читання значне місце займали вправи з синонімами(без повідомлення цього терміна учням початкових класів). Ми використовувалитакі типи вправ:
1. Відшукування синонімічних груп у тексті.
2. Добір слів, близьких за значенням.
3. Пояснення синонімів.
4- Аналіз емоційних синонімічних слів.
5. Вписування у речення синонімів, доданих у кінці вправи.
6. Складання речень з поданими синонімами.
7. Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих,що повторюються.
Програма з української мови для початкових класів передбачаєвивчення й антонімів — слів, що мають протилежні значення. У зв’язку з цим науроках читання ми використовували такі вправи:
1. До поданих слів добирати інші з протилежним значенням.
2. З поданих дібрати слова з протилежним значенням.
Найефективнішими виявилися вправи на вживання антонімів у роботінад зв'язним текстом. Так, працюючи над уривком художнього тексту за оповіданнямЮ.Збанацького «Щедра осінь», ми пропонували учням знайти в оповіданні слова зпротилежним значенням: вечори — ранки, день — ніч; з оповідання «Відліт птахів»проаналізувати речення «Старі й бувалі птахи вчили молодих; Дні стали короткі,а ночі довгі» з точки наявності у них слів з протилежним значенням.
Молодші школярі практично ознайомлювалися і з багатозначнимисловами з читанок, у повсякденному мовленні (легка сумка, легка задача, легкахода). Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного словаполягав у спостереженні за ним у різних реченнях. Для цього використовувалисятексти оповідань, вправ, які є в підручниках з читання, а також спеціальнодібрані речення чи словосполучення.
Одним із способів ознайомлення з багатозначністю слів буловиконання вправ на вживання їх у прямому й переносному значенні.
1. Пояснення прямого й переносного значення слів: залізний цвях —залізна людина; солодкі цукерки — солодкі слова; гарячий чай — гаряче серце;світла ніч — світлий погляд.
2.Добір із тексту слів зпереносним значенням і вживання їх у прямому (Хвилі грають — грають у м'яча).
Проводячи підготовчу роботу до опису ілюстрації, використовувалисятакі прийоми:
1. Добір образних слів до предметів, зображених на малюнку(картині), Так, для опису картини «Весною в полі» учні, розглядаючи її,добирали образні слова і вислови з прочитаних оповідань: сонце ясне, тепле,приязне; поле — це безкрає море, поле розіслало зелений килим: голос жайворонка— як срібний дзвіночок і на ланах грає сонячна хвиля.
2. Додавання до певної частини речення порівняння: міцний, як дуб:в нього очі, наче волошки в житі тощо.
Зацікавлене спостереження над мовою в художніх творах, добірслів-назв предметів викликають у дітей бажання опанувати словникове багатствомови.
Ще одним видом вправ на усвідомлення поняття іменника у початковихкласах були логічні вправи, що сприяли розвиткові мислення, збагачення йсистематизації дитячого словника. Вони широко застосовуються в усіх початковихкласах. Тематика логічних вправ залежала переважно від матеріалу підручникарідної мови. Також використовувалися натуральні предмети і сюжетні малюнки,таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.
Найбільш вживаними були такі види словниково-логічних вправ:
1. Називання предметів: хто це? що це?
2. Групування предметів за загальними родовими ознаками: свійські йдикі тварини, риби, квіти, одяг, взуття, меблі тощо.
3. Добір до назв однорідних предметів слова, яке означає родове поняття:ластівка, горобець, сорока, синиця – це (птахи).
4. Добір слів, що означають вид поняття, до узагальнювальних: меблі –стіл, диван...; посуд – чашка… .
5. Поділ предмета на складові частини: дерево: корінь, стовбур,листя...; будинок: двері, стіни, вікна…
6. Складання елементарних логічних визначень: мак — це квітка: яблуня– фруктове дерево.
Виконуючи такі завдання, школярі навчалися елементарноїкласифікації (групування) слів, порівняння предметів і явища, встановлювати наоснові цього схожість і різницю, ніж ними. Логічні вправи допомагали дітямправильно співвідносити родові і видові поняття, визначати правильний зв'язокміж предметом і словом, яке позначає його.
Програма з української мови передбачає в кожному класі вивченняслів, вимову і правопис яких слід пам'ятати. До кожного з них ми розробилиметодичний комплекс, який складався з малюнка і картки. Передусім показувалосяі називалося зображення, пояснювалося лексичне значення слова, а потімзосереджувалася на ньому увага дітей. Пропонувалося чітко повторити його хором,двом-трьом учням окремо, вимову запам'ятати. На спеціальній дошці («Запам'ятайправопис цих слів») прикріплювався малюнок, під ним робився напис, ставивсязнак наголосу. На уроках рідної мови зверталася увага школярів на правопис.Малюнок і напис на деякий час залишався на дошці, щоб діти краще запам'ятали.Після цього вони успішно створювали і практично використовували словосполученняз новим словом.
Для усвідомлення поняття іменника у початкових класах, розвитку,збагачення і активізації словника кожний учень вів рукописний словник. У процесізапису слів молодші школярі краще запам’ятовували нові слова.
Отже, усвідомлення поняття іменника у початкових класах є одним знайефективніших засобів розвитку мовлення, збагачення, уточнення й активізаціїсловникового запасу школярів, підвищення їхньої лексичної та мовноїграмотності.
2.2Перевіркаекспериментального дослідження
Метоюпедагогічного експерименту було виявлення ефективності використанняпропонованих вправ та завдань для уточнення, збагачення та активізаціїсловникового запасу молодших школярів засобами іменника. Якість сформованихзнань, умінь і навичок порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнівконтрольного класу.
Ми виходили із припущення, що серед різноманітнихвправ, які використовуються вчителем з метою піднесення мовленнєвої культуришколярів, помітне місце повинні посідати словникові вправи. Такі вправиспрямовані на розширення словника учнів, а також на вироблення у них уміннявибирати із свого словникового запасу для висловлення думки ті слова, якінайбільше відповідають змісту висловлювання. У процесі виконання словниковихвправ перед дітьми, з одного боку, розкривається багатство рідної мови, а здругого — діти вчаться вживати ці слова у своєму мовленні.
Словникові вправи ми класифікували за такимикритеріями:
І. За дидактичною метою. Вправи, яківикористовувалися вчитель під час роботи над іменником, були спрямовані наусвідомлення школярами функції іменника у мовленні. З огляду на це мирозрізняли:
а) Вправи, розраховані на пояснення значенняіменників:
— Пояснити значення слова клас у такому тексті:
…Класи знають футболісти, і пілоти, й хокеїсти.
Клас каюти визначають, і у класи діти грають.
Значень слова клас багато:
Перше — це шкільна кімната,
Друге — група школярів, підлітків чи малюків.
Клас об'єднує людей…
— Визначити спочатку слова, вжиті в прямому, апотім у переносному значенні:
Ще сонно диха тихий сад,
Ще сплять навколо квіти.
Ще не прокинулась роса спить чоловік, і діти. (А.Костецький).
— Прочитати речення, пояснити значенняпідкреслених слів:
Соняшник за тином голову схилив (В. Сосюра).
Голова розпочав шкільні збори.
— Відгадати загадку, пояснити, які предметиназвані словом-відгадкою:
Зрізаю я траву, колосся; в дівчат я сплетена зволосся;
А ще я суші довга стрічка, що забігає в море,річку.
б) Вправи, розраховані на формування навичокуживання іменників у власному мовленні, наприклад: скласти речення з різнимизначеннями багатозначного слова (наприклад, машина, голка).
II. За характером розумових операцій, якіздійснюють учні під час роботи зі словом, слід розрізняти:
а) Аналітичні вправи (аналіз текстів: визначенняневідомих іменників, уточнення відтінків значення слів, з'ясування метивживання того чи іншого слова тощо). Наприклад: прочитати вірш Г. Бойка.Користуючись довідкою, пояснити значення виділених слів:
Хто кричав?
Йшов з лікарні Гнат селом, а дружки й спитали:
Що, брат, боляче було, коли зуби рвали?
Ні,— хлопчина їм сказав,— Не дуже боліло...
А чого ж то ти горлав в лікаря щосили?
Так тож лікар заволав, бо я став брикаться,
Йому щипці поламав, і… вкусив за пальця.
б) Синтетичні вправи (складання речень із словом,вжитим у певному значенні, дописування речень, виконання різних творчих вправ).Наприклад: дібрати синоніми до слова нероба, виправити речення, використовуючисиноніми: Ледар усе життя ледарює. Тільки нероба нічого не робить.
3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у якихвідбувалася заміна одних слів на інші (усунення недоречних повторювань,уживання емоційно забарвленої і образної лексики тощо).
III. За ступенем самостійності у виконанні мирозрізняли вправи:
а) Розраховані на спостереження за вживанням ізначенням окремих іменників у готових реченнях чи текстах: пояснити значенняприслів'їв або відгадати загадку і виписати антоніми парами.
б) Конструктивні вправи (складання словосполученьіз поданих слів, введення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо).Наприклад: доповнити речення порівняннями (наприклад: Усе було вкрите білимснігом, мов ...).
в) Творчі вправи (складання словосполучень,речень із потрібним словом, розповідей за опорними словами тощо). Наприклад:
·  скласти кількасловосполучень з багатозначними словами (за вибором учнів);
·  скласти текст,використовуючи дані вчителем слова чи словосполучення: Київ, столиця України,місто-герой.
За формою виконання ми використовували такісловникові вправи: усні і письмові.
Дані критерії розпізнавання словникових вправдали змогу охарактеризувати не різні вправи, а кожну. Зокрема, вправа«Прочитати твір. Назвати в ньому слова, вжиті в переносному значенні» є за дидактичноюметою вправою на пояснення значення слів; за характером розумових операцій —аналітичною; за ступенем самостійності — на спостереження за вживанням ізначенням слова в тексті; за формою виконання усною.
Відповідно до даних типів вправ ми побудувалисистему контрольних завдань, спрямованих на визначення рівня сформованостітаких якостей словникового запасу учнів, як його уточнення, збагачення таактивізацію, тобто специфічних умінь, від сформованості яких залежить сукупноуточнений, активізований та збагачений словниковий запас молодших школярів:
1. Уміння усвідомлювати молодшими школярамифункції слова у мовленні – складається із таких мікровмінь:
§  пояснити значенняіменника у даному тексті;
§  визначитиспочатку іменники, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні;
§  прочитатиречення, пояснити значення підкреслених іменників;
§  відгадатизагадку, пояснити, які предмети названі іменником-відгадкою;
§  скласти речення зрізними значеннями багатозначного іменника;
§  скласти речення зкількома словосполученнями;
§  описати двапредмети, використовуючи антоніми.
2. Уміння здійснювати аналітико-синтетичнудіяльність під час роботи зі словом – складається із таких мікровмінь:
§  визначитиневідомі іменники;
§  уточнити відтінокзначення іменника;
§  з'ясувати метувживання того чи іншого іменника;
§  скласти реченняіз іменником, вжитим у певному значенні;
§  дописати речення,доповнивши його іменниками;
§  виконати різнітворчі вправи;
§  порівняти текстичи речення, у яких відбулася заміна одних іменників на інші;
§  усунути недоречніповторення іменників;
§  вживати емоційнозабарвлену і образну лексику.
3. Уміння самостійно вживати засвоєні слова увласному мовленні – складається із таких мікровмінь:
§  спостерігати завживанням і значенням окремих іменників у готових реченнях чи текстах;
§  пояснити значенняприслів'їв або відгадати загадку;
§  складатисловосполучень із поданих іменників;
§  вводити в реченняантоніми;
§  замінювати однііменники іншими;
§  складатисловосполучення, речення із потрібним іменником;
§  складатирозповіді за опорними іменниками;
§  складатисловосполучення з багатозначними іменниками;
§  складати текст,використовуючи задані слова чи словосполучення.
Засформованістю даних умінь визначено три рівні сформованості словникового запасушколярів за ознаками точності, активізації, багатства:
1.Високий – учень правильно вживає іменники в усному і письмовому мовленні, недопускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції іменника умовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з іменником,самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смислслів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут жесамостійно їх виправляє.
2.Середній – на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь,припускається двох-трьох помилок при опрацюванні словника у невеликому тексті івиправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або післявказівки вчителя. Не досить самостійно вживає засвоєні іменники у власномумовленні, його словник потребує активізації.
3.Низький – учень при використанні засвоєних іменників у невеликому текстіпомиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, атакож неправильно усвідомлює функції іменника у мовленні. Словник бідний,потребує активізації та збагачення. Учень не здатний виправити помилки навіть здопомогою педагога.
Якпоказали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані наоснові використання певних вправ і завдань, краще розвинені в учнівекспериментального класу, ніж в контрольного. Дані результати представлені утаблицях 2–4.
Таблиця2
Сформованістьумінь усвідомлювати функції іменника у мовленні в учнів контрольного таекспериментального класів№ п/п УМІННЯ Контрольний клас Експериментальний клас 1 пояснити значення іменника у даному тексті 81% 95% 2 визначити спочатку іменники, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні 79% 92% 3 прочитати речення, пояснити значення підкреслених іменників 77% 91% 4 відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словом-відгадкою 82% 93% 5 скласти речення з різними значеннями багатозначного іменника 71% 87% 6 скласти речення з кількома словосполученнями 81% 92% 7 описати два предмети, використовуючи антоніми 86% 91%
Таблиця3
Сформованістьумінь здійснювати аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з іменником вучнів контрольного та експериментального класів№ п/п УМІННЯ Контрольний клас Експериментальний клас 1 §  визначити невідомі слова 78% 91% 2 уточнити відтінок значення слова 77% 89% 3 з'ясувати мету вживання того чи іншого слова 81% 90% 4 скласти речення із словом, вжитим у певному значенні 79% 82% 5 дописати речення 88% 96% 6 виконати різні творчі вправи 83% 91% 7 порівняти тексти чи речення, у яких відбулася заміна одних слів на інші 76% 83% 8 усунути недоречні повторення 74% 86% 9 вживати емоційно забарвлену і образну лексику 81% 93%
Таблиця4
Сформованістьумінь самостійно вживати засвоєні іменники у власному мовленні в учнівконтрольного та експериментального класів№ п/п УМІННЯ Контрольний клас Експериментальний клас 1 спостерігати за вживанням і значенням окремих іменників у готових реченнях чи текстах 79% 89% 2 пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку 82% 91% 3 складати словосполучень з поданих іменників 83% 90% 4 вводити в речення антоніми 78% 89% 5 замінювати одні іменники іншими 80% 89% 6 складати словосполучення, речення із потрібним іменником 76% 92% 7 складати розповіді за опорними іменниками 83% 92% 8 складати словосполучення з багатозначними іменниками 76% 84% 9 складати текст, використовуючи задані слова чи словосполучення 84% 96%
Отже,робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула напідвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі уточнення,активізації та збагачення іменниками їх словникового запасу. Так, учніекспериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учніконтрольного. Одержані результати сформованості мовленнєвих умінь і навичок вучнів експериментального класу та їх порівняння із початковим етапомексперименту та із сформованістю даних умінь в учнів контрольного класу поданіна діаграмах 1, 2.
Такимчином, ми отримали результати, які підтвердили ефективність нашого припущення.Із 18 учнів експериментального класу 6 школярів продемонстрували високий рівеньаналізованих умінь, 10 – середній і 2 – низький. У контрольному класі (20учнів) високий рівень визначення даних умінь мали 3 учні, середній – 11 інизький – 6 школярів. Порівняно з початком експериментального дослідження(вересень 2006 року), коли проводився перший етап експерименту, показникисформованості читацьких умінь зросли в обох класах (первинний рівень – 11% і12%), але в експериментальному класі він виявився значно вищим (відповідно 91%і 82% – див. діагр. 1) завдяки використанню різноманітних типів вправ,спрямованих на уточнення, активізацію та збагачення словникового запасумолодших школярів. Отримані дані представлені на діагр. 2.

Діаграма1
Загальнийрівень сформованості словника учнів в експериментальному та контрольному класахна початку та у кінці експерименту
/>
Діаграма2
Характеристикарівнів сформованості словника учнів в експериментальному та контрольному класаху кінці експерименту
/>
На формуючому і особливо на теоретико-узагальнюючому етапі експериментальногодослідження стало очевидним, що у процесі цілеспрямованого використання системипропонованих вправ і завдань в учнів експериментального класу порівняно зконтрольним значно підвищився рівень розвитку словникових умінь і навичок,тобто ми отримали результати, які свідчать про ефективність даного напрямкуроботи.
Проведенняекспериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використанняпропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесуудосконалення, збагачення й уточнення словникового запасу школярів порівняно знавчанням дітей в контрольному класі. Таким чином, цілеспрямоване ісистематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних зопрацюванням іменника на уроках рідної мови, здатне забезпечити оптимальне уточнення,активізацію та збагачення словникового запасу у молодших школярів.

ВИСНОВКИ
1. Вивчення іменника знаменує собою початок знайомства зчастинами мови. Іменник – найбільш уживаний учнями лексико-граматичний класслів. Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формуванняграматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правописувідмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новимиіменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завданнярозв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку. Лексичні і граматичні ознакиіменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступовогонакопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частинумови.
2. Формування у молодших школярів граматичного поняття«іменник» складається з кількох етапів: 1) підготовчий, який збігається зперіодом навчання грамоти, коли підготовка учнів до усвідомлення поняття«іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміннякласифікувати слова за певною смисловою ознакою; 2) на другому етапівідбувається ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їхсмисловим значенням і закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота потребуєвід учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчомуетапі; 3) на третьому етапі поглиблюються знання про смислове значенняіменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків,розширенні знань про власні і загальні назви;  4) четвертий етап передбачаєформування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми длявисловлення думок і правильно писати відмінкові закінчення.
3.Комплексний підхід до формування граматичного поняття «іменник» сприяєуспішному виробленню свідомих граматичних умінь та навичок, поповненнюсловникового запасу учнів, умінню правильно писати й використовувати іменники узв'язному мовленні. Згідно цього молодші школярі ознайомлюються з родами,відмінками і числами іменників. Завдяки такій роботі діти вчаться чіткомислити, оволодівати логічними відношеннями, сприймати знання у певній системі.
4. Джерелами збагачення словникового запасу учнів початковихкласів іменниками є навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративнийматеріал підручників, наочні посібники, технічні засоби і т. ін. Протягомперших років навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах доситьширокого кола тематичних груп. У цей період словниковий запас молодших школярівактивно поповнюється іменниковими формами, засвоєними під час читання, а самівисловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими.
5. Значне місце на уроках рідної мови відводиться вправам, якідопомагають розширити й уточнити словник дітей, збагатити його іменниками.Значення невідомих іменників, що трапляються в текстах, обов’язково слідпояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слідвиробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше,найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школінеобхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення,добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративномуматеріалі і т. ін. Вирішуючи ці завдання на уроках читання, вчитель збагачуємовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник іменниками.
6. Словникова робота в школі спрямована назбагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення,вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сферивживання відомих слів. Словникові вправи повинні проводитися у зв'язку іззаняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частинацих занять в уроки української мови. Словникова робота в початкових класахрозпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У поясненні значенняслова необхідно керуватися загально дидактичним принципом наступності,методичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності іпізнавальної активності школярів. Завдання вчителя у проведенні словниковоїроботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайомий іменник втексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили упроцесі виконання різних вправ і вжили його самостійно в потрібній ситуації.
7. У процесі експериментального дослідження мивикористовували кілька способів і прийомів пояснення значення іменників, середяких найефективнішими були: демонстрація предмета чи малюнка; використанняконтексту; найпростіший словотворчий аналіз; тлумачення слів. Кожен спосібреалізовувався одним чи декількома прийомами.
8. Ми провели формуюче експериментальне дослідження, спрямоване науточнення, збагачення і активізації словникового запасу молодших школярівзасобами іменника. Його результативність перевірялася на теоретико-узагальнюючомуетапі. Розширення й збагачення запасу іменників і використання їх в усномумовленні сприяло розширенню і конкретизації словника молодших школярів,надавало висловлюванням точності та виразності. Словникова робота на урокахрідної мови стала одним з найефективніших засобів розвитку мовлення,збагачення, уточнення, активізації словникового запасу школярів, підвищенняїхньої лексичної грамотності, що стало показником реалізації завданьдослідження і підтвердженням висунутого припущення.
9. Робота, яка проводилася в експериментальномукласі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школяріву галузі уточнення, активізації та збагачення їх словникового запасуіменниками. Отже, вивчення іменника в початкових класах сприяє розвиткулогічного мислення дітей, забезпечує розуміння функції цієї частини мови,усвідомлення ряду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідомевживання різних граматичних форм в усному й писемному мовленні школярів,розвиває і збагачує словниковий запас молодших школярів.
Наше дослідження не вичерпує повноту окресленоїпроблеми. Потребує вивчення питання взаємозв’язків іменника з іншими частинамимови як засобу збагачення словникового запасу молодших школярів.

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированиюязыковых понятий у младших школьников // Начальная школа. – 1989. – №11. – С.65-67.
2. Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів //Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.
3. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів// Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.
4. Бархин К.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.: Учпедиз, 1955.– 83 с.
5. Безпояско О.К. та ін. Граматика української мови: Морфологія:Підручник. – К.: Либідь, 1993.
6. Безрукова І. Збагачення українського мовлення першокласниківзасобами дитячої народної поетичної творчості // Поч.школа.- 1998.- № 10.- С.45-48.
7. Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхіднаумова успішного навчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.
8. Біденко В. Творча робота школярів на уроках мови // Початковашкола. — 1997. — № 7. — С. 48-51.
9. Білецька М.А. Українська мова в 2 класі чотирирічної початковоїшколи. – К.: Основи, 1997. – 127 с.
10. Блохина Г.В. Работа с синонимами в начальных классах // Начальнаяшкола. – 1997. – №12. – С. 36-41.
11. Богуш А.М. Методика навчання української мови у дошкільнихзакладах. – К.: Вища школа, 1993. – 328 с.
12. Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальных классах // Нач.школа, 1989. – №2. – С. 18-21.
13. Бородич А.М. Методика развития речи детей. – М.: Просвещение,1981. – 255 с.
14. Бурмистрова Л. Сказки про страну словографию // Семья и школа. –1991. – №8. – С. 44-46.
15. Бутузова И.Д. Лексическая работа на уроках чтения // Начальнаяшкола. – 1992. – №2. – С. 14-19.
16. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч.школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.
17. Варзацька Л.О. У пошуках концепції початкового курсу рідної мови// Початкова школа. — 1990. — № 9. — С. 12-15.
18. Вашуленко М.С. Навчання української мови в 2 класі // Початковашкола. – 2003. – №1. – С. 42–46.
19. Вашуленко М. С. Державний освітній стандарт з української мови(початкова ланка) // Початкова школа. — 1997. — № 2. — С.2-5.
20. Вашуленко М.С. До вивчення української мови у 3 класі // Початковашкола. — 1988. — № 6. — С. 9-14.
21. Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1-3 класах. – К.: Рад.школа, 1982. – 104 с.
22. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови. – К.:Пульсари, 2004. – 398 с.
23. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — Київ: Либідь, 1989. – 236 с.
24. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. Морфологія.Синтаксис. – 2-е видання, перероблене і доповнене: Підручник / Волох О.Т.,Чемерисов М.Т., Чернов С.І. – К.: Вища школа, 1989.
25. Воскресенська Н.О. та ін. Українська мова у 4 класі чотирирічноїпочаткової школи. – К., 1994.
26. Гільбух Ю.З., Пенькова О.І. Психологічні аспекти словниковогорозвитку молодших школярів // Початкова школа. – 1979. – №12. – С. 66-69.
27. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь,1997. – 376 с.
28. Городівський В.Н. Дидактичний матеріал з української мови для 3класу. – К., 1976. – 96 с.
29. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») //Освіта. — №44-46. – 1993. – 16с.
30. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. –К.: Радянська школа, 1964. – С.
31. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч.пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.
32. Дубовик С.Г. Прийоми розрізнення відмінків іменника // Початковашкола. – 1996. — №7. – С. 6-10.
33. Зрожевська А. Та ін. Опис – основа зв’язної розповіді // Дошкільневиховання. – 1991. – №2. – С. 4–5.
34. Ільїна З.І. Вивчення розділу “Частини мови” у 2 класі / Вивченняукраїнської мови у 2-3 класі. – К., 1984. – С. 72-83.
35. Канакина В.П. Лексико-орфографические упражнения при изучении словиз словаря // Начальная школа. – 1990. – №11. – С. 17-22.
36. Канакина В.П. О некоторых особенностях словаря первоклассников //Начальная школа. – 1998. – №7. – С. 21-27.
37. Канакина В.П. Особенности лексики младших школьников // Начальнаяшкола. – 1997. – №6. – С. 72-77.
38. Караман С. Методика розвитку зв’язного мовлення. Ознайомлення змовними нормами // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. –№2. – С. 47–50.
39. Коляда О. Комплексні завдання для самостійних робіт з українськоїмови // Початкова школа. — 1997. — № 2. — С. 14-16.
40. Крикун М. Роль слова в розвитку зв’язного мовлення молодшихшколярів // Початкова школа. – 2003. – №11. – С. 27–35.
41. Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.:Освіта, 1957. – 360 с.
42. Кругла Н. Урок розвитку зв’язного мовлення // Початкова школа. –1997. – №4. – С. 24–25.
43. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови:Морфологія, Ч. 2. / Ред. Л.П. Головняк. – К.: Видавництво Київськогоуніверситету, 1964. – 157 с.
44. Ладоня І.О. Українська мова: Навч. посібник. – К.: Вища школа,1993. – 143 с.
45. Літературознавчий словник-довідник / Ред. Р.Т. Гром’як,Ю.І.Ковалів, В.І. Теремко. – К.: Академія, 1997. – 752 с.
46. Малярук А.Я. Дидактичний матеріал для виправлення мовнихнедоліків. – К.: Ірпінь, 1997. – 408 с.
47. Медушевський А.П. Викладання фонетики і морфології українськоїмови у восьмирічній школі: Посібник для викладачів української мови тастудентів факультету мови і літератури педагогічних інститутів. – К.: Радянськашкола, 1962. — С. 135–141, 206–227.
48. Мельничайко В.Я. Удосконалення змісту і методів навчання рідноїмови. – К.: Рад. школа, 1982. – 216 с.
49. Методика викладання української мови / За редакцією С.І.Дорошен-ка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа, 1992. –С. 160–164, 350–359.
50. Методика та технологія уроків рідної мови в початковій школі /Наумчук М.М., Гузар О.В. – Тернопіль, 1999.
51. Михайлова Л.В. Урок з української мови та розвитку мовлення в 3класі // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №6. – С. 2–3.
52. Мовчун Л. Норма і відхилення: мовні помилки-штампи // Поч. школа.– 1999. – №1. – С. 27-29.
53. Морфологічна побудова сучасної української мови / Редкол.: М.А.Жовтобрюх, І.Р. Вихованець, А.П. Гриценко. – К.: Наукова думка, 1975. – 208 с.
54. Наумчук М.М. Дидактичний матеріал з української мови в 4 класі. –Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 80 с.
55. Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початковій школі(Методика і технологія навчання). – Тернопіль: стон, 2002. – 352 с.
56. Наумчук М.М., Лушпинська Л.П. Словник-довідник основних термінів іпонять з методики української мови. – Тернопіль: Астон, 2003. –132 с.
57. Пархоменко М. Методика роботи над словом, текстом на урокахчитання // Поч. шк. – 1997. – №7. – С. 44–48.
58. Пентилюк М. Основні аспекти навчання рідної мови // Початковашкола. – 1997. — №4. – С. 10-12.
59. Полєвікова О.Б. Урок з розвитку зв’язного мовлення у 3 класі //Початкове навчання та виховання. – 2005. – №1. – С. 2–4.
60. Попович І. Письмовий твір-опис предмета (квітки) // Українськамова і література в школі. – 2000. – №6. – С. 11–13.
61. Порядченко Л. Ознайомлюємо першокласників із різновидами опису //Початкова школа. – 2004. – №5. – С. 20–23.
62. Приступа Г.Н. и др. Словарно-орфографическая работа на урокахчтения // Начальная школа. – 1996. – №5. – С. 9-15.
63. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.:Початкова школа, 2006. – 432 с.
64. Прокіпчак О.Д. Загальне поняття про іменник. Назви істот і неістот(урок рідної мови) // Розкажіть онуку. – 1999. — №2. – С. 44-45.
65. Пуняк Н. Словничок для першокласника // Початкова школа. – 2004. –№10. – С. 21-23.
66. Райко В.М. “Опис підсніжника”: Методична розробка уроку з розвиткумовлення // Бібліотечка вчителя початкової школи. – 1998. – №21-22. – С. 3–4.
67. Романченко О.О. Український рушник: твір-опис // Бібліотечкавчителя початкової школи. – 1998. – №15-16. – С. 5–7.
68. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр. –1997. – 255 с.
69. Слободян О.М. Іменник. Цикл уроків за темами початкового етапувивчення // Вивчаємо українську мову та літературу. – К. – 2004. – №29. – С.5–8.
70. Сучасна українська мова / За ред О.Д. Пономарьова. – 2-е видання,перероблене. – К.: Либідь, 2001. – С. 134–149.
71. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – 2-евидання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа. – 1997. – С. 365–378.
72. Тищенко М.К. Викладання частин мови в середній школі: Посібник длявчителів. – К.: Радянська школа, 1956. – 231 с.
73. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4класах. Науково-теоретичні засади та методичні рекомендації. – Київ: Науковадумка, 1995. – 112 с.
74. Українська мова з методикою навчання в початкових класах. –Інтегрований курс: Підручник для педагогічних вузів / За ред А.П.Каніщенко,Г.О.Ткачук. – К.: Промінь, 2003. – 232 с.
75. Українська мова: Підручник для учнів педучилищ. – 2- видання,перероблене і доповнене / За ред В.О. Горпинича. – К.: Вища школа, 1988. – 222с.
76. Чуйко Г.А. та ін. Методика викладання української мови впочаткових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 384 с.
77. Шкільник М.М. Проблемний підхід до вивчення частин мови: Посібникдля вчителя. – К.: Радянська школа, 1986. – С. 63–74.
78. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова:Навчальний посібник. – К.: Література, 2000. – 688 с.

ДОДАТКИ
 
Додаток А
Різнорівневі тестові завдання з теми «Іменник»
1. Загальне поняття про іменник (питання,значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні). Іменники, що означаютьназви істот та назви неістот.
I рівень (впр. 22).
II рівень.
Прочитай слова. Запиши іменники у дві колонки. Упершу — назви істот, у другу — назви неістот.
Літак, тополя, космонавт, телевізор, завод,доярка, школа, кравець, ведмідь, школяр.
IIIрівень.
Зі слів склади речення. Запиши. Підкресли слова —назви Істот.
Ведмедю; меду, хотілося;
на, він, забрався, пасіку;
на, бджоли, налетіли, гість;
Мишко, господарок, відбивався, від, але, невідходив;
мед, вже, солодкий, дуже.
2. Власні і загальні іменники. Велика буква увласних іменниках.
I рівень.
Прочитай текст. Підкресли власні іменники.
Народилася письменниця Олена Пчілка в містіГадячі на Полтавщині у сім'ї Петра Драгомаyова. Для дітей вона написала книжкупід назвою «Українським дітям», збірку віршованих творів«Думки-мережанки», «Співаночки», видавала журнали«Молода Україна» і «Рідний край».
II рівень (впр. 30).
III рівень.
Запиши по три іменники, що означають:
Прізвище, sм'я і по батькові людей;
Назви міст:
Назви рослин:
Назви річок:
Назви тварин:
Клички тварин:
3. Закріплення навичок правопису власних ізагальних іменників.
І рівень.
Запиши речення. Назви власні та загальніІменники. Миколка, Гриць, Василько, Петрусь збирали грицики, васильки,миколайчики, Петрові батоги.
II рівень.
Прочитай. Знайди і випиши іменники: а) власні; б)загальні.
В Україні дівчата любили плести віночки. Особливобагатими та пишними були весільні вінки.
На Тернопільщині їх плели в суботу, зранку,співаючи пісень. Листочки барвінку, з якого плели вінки, змащували медом,додаючи кілька зубків часнику. Це, за повір'ям, мало зберегти молодят від зла.
III рівень.
Виправ помилки. Запиши текст правильно.
Он пасіка. Коло пахучих лип михась. Біля тинупесик булька. На вулику котик мурчик. Собака бровко скоса на нього поглядає.Хлопчик покликав друзів і разом пішли до Дідуся тараса.
4. Поняття предметності на прикладах іменників,утворених від прикметників.
I рівень (впр. 41/1).
II рівень (впр. 41).
III рівень.
Добери іменники за групами. Склади кілька реченьзі словами однієї групи, щоб отримати зв'язну розповідь. Визнач тему розповіді.
Частини рослини: корінь, ...
Явища природи: туман, ...
Дикі тварини: лисиця, ...
Свійські птахи: качка, ...
5. Поняття предметності на прикладі іменників, щоозначають дії.
І рівень.
Запиши по три іменники, що означають:
Прізвище, ім'я, по батькові людей:....
Назви міст: ...
Назви рослин:....
Назви тварин: ...
Клички тварин: ...
П рівень.
1) Прочитай іменники.
Груша, капуста, пшениця, огірок, рис, просо,цибуля, апельсин, персик, кукурудза, овес, ячмінь, редиска, петрушка, яблуко,морква, жито, вишня, слива, часник.
2) Випиши іменники за групами:
Фрукти: груша, ...
Овочі: капуста, ...
Зернові рослини: пшениця, …
3) Склади три речення, підкресли в них граматичнуоснову.
4) Запиши звуковий склад слова яблуко.
ІІІ рівень (впр. 47).
6. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній.
I рівень.
Визнач рід іменників:
Автомобіль, картина, вікно, вересень, кров,земля, плече, Пилипко, сестра, мужність, море, бетон, вулиця, життя, дитина,туман.
II рівень.
Запиши іменники у три стовпчики: 1 — чоловічого,2 — жіночого, 3 — середнього роду.
Пісня, абрикос, колосся, гомін, місто, люстра,опудало, горлиця, батько, гречка, зоря, кажан, ласунець, коло, коромисло,полотно, ліжко.
II рівень.
Прочитай уривок казки. Випиши виділені іменники,постав до них питання, виділи закінчення.
Ш рівень (впр. 51).
7. Вправи на визначення роду іменників.
Спостереження за родовими закінченнями іменників.
I рівень.
Спиши вірш. Знайди іменники, вкажи у дужках їхрід.
Послухай, як струмок дзвенить, Як гомонить ліщина.З тобою всюди, кожну мить Говорить Україна. Послухай, як вода шумить -Дніпро доморя лине, -З тобою всюди, кожну мить Говорить Україна.
П. Осадчук
II рівень, (впр. 56).
III рівень.
Відшукай у словнику по три іменники чоловічого,жіночого і середнього роду. Випиши їх. З трьома іменниками різного роду складиі запиши речення.
8. Змінювання іменників за числами.
I рівень,
Спиши іменники, подані у формі однини. Порядзапиши їх форми множини.
Вікно —
золото –
прапорець —
степ —
річка —
цукор —
II рівень.
Спиши текст. Слова, що в дужках, постав употрібному числі.
Зацвіли усі (діброва), і (долина), і (луг), і(річка) синіють знову і не входять в (берег).
М. Стельмах
ІІІ рівень (впр. 61).
9. Спостереження за іменниками, які вживаютьсятільки в однині або в множині.
I рівень,
Спиши текст. Визнач число іменників.
Синіє небо, зелені ліси, течія річки. Це —Батьківщина. І людина — частка її. Тому вона повинна турбуватися про землю, наякій живе, оберігати її природу,
II рівень.
Прочитай. Спиши. Підкресли іменники, які маютьтільки форму однини.
Міста волинські – Володимир, Житомир, Рівне іОстрог, І Луцьк теж славиться між ними Згадками війн і перемог.
І'. Завадовий
III рівень.
За вправою 66 склади письмову розповідь.
10. Прийменники і закінчення як засоби вираження зв'язкуміж словами в реченні. Роль іменників у реченні.
І рівень.
Побудуй словосполучення, змінюючи слово білка.Стрибає (хто?)… побачив (кого?)… хвіст (у кого?)… спостерігав (заким?)… дав (кому ?)…  шубка (н а кому?)...
Заєць стрівся з їжаком,
Посміявся над звірком...
«Та чи ж можна їжачкові,
Куцоніжці, малюкові,
Мене, Зайця, обійти
І до фінішу прийти?»
А їжак всміхнувся стиха
І подумав: «Зайцю лихо.
Ноги в Зайця то довгенькі,
Але розум коротенький».
З Зайцем побіжить їжак.
Він на хитрощі мастак. ...
Ось і фініш. їжака
Перемога жде легка.
Піт на Зайці, як роса...
Глянув Заєць: чудеса!
На маленькім їжакові
Ані поту, ані крові.
З їжака — хоч воду пий.
Зажурився Зайчик мій.
III рівень (впр. 70).
11. Закріплення знань про синтаксичну роль прийменниківі закінчень.
I рівень.
Прочитай і спиши, вставляючи пропущеніприйменники в, на.
Україна… давній славі,… козацьких пригодах,… заквітчаних левадах,… рідних синіх водах.
II рівень (впр. 75/1).
III рівень (впр. 81).

Додаток Б
Урок української мови у 3класі
Тема. Загальне поняття про іменник. Назви істот і неістот.
Мета. 3акріпити знання учнів про іменник як частину мови;збагачувати словниковий запас учнів. Розвивати спостережливість, бачення,почуття прекрасного в навколишньому світі. Виховувати цікавість до вивченнятеми, прищеплювати любов до рідної мови.
Хід уроку
І. Організація учнів до уроку.
Промовляння вивченого девізу учнями: Будемо у світ знаньмандрувати, Будемо мову рідну вивчати! Перед нами нелегкі задачі, Тож побажаємособі удачі. Терпеливості для нас, За роботу, в добрий час!
II. Актуалізація опорних знань.
1. Вступне слово вчителя.
Любі діти! Сьогодні на урок запросимо знову казку, якадопоможе нам пізнати нове, закріпити вивчене. Чому саме казку? Тому, що ми їїдуже любимо, завдяки їй ми пізнаємо світ не тільки розумом, але й серцем. Тожпригадаємо казку, вивчену на попередньому уроці.
2. Пригадування казки про частини мови за запитаннями.(Опитування учнів).
1). Як жилося словам у царстві слів до бунту?
2). Чому почався неспокій?
3). Який наказ дала цариця Граматика?
Казка
Колись, дуже давно, коли люди вже вміли говорити, але ще невміли читати і писати, було на світі велетенське царство слів. Правила нимцариця Граматика.
Слова постійно працювали, метушилися, поспішали, бігли то напромову, то в пісню, то в суперечку, то в поезію. І кожне слово займало своємісце в царстві.
Та ось почався неспокій. Слова одне перед одним доводили, щосаме вони найважливіші, бо потрібні людям. Назрівав великий бунт. Але розумнацариця Граматика не могла допустити ворожнечі у своєму царстві, адже всі словабули важливі і потрібні людям.
Вона скликала всіх і наказала словам вишикуватися в такомупорядку.
Першими мають постати перед нею слова, що дають імена всімпредметам. Вони відповідають на питання хто? або що?
Другими мали стати слова, які описують предмет і відповідаютьна питання який? яка? яке? які?
Далі слова, що означають дію предметів і т.д.
Було поділено всі слова на 10 частин. І це був дужесправедливий поділ!
3. Перевірка домашнього виконання вправи (диференційованезавдання, виписування іменників, прикметників, дієслів. Оцінювання роботиучнів).
III. Мотивація навчальної діяльності.
Слово вчителя.
Все, що оточує нас, — це предмети. Предметів дуже багато ікожен з них має свою назву. А слова, що є назвами предметів, як називаються?Іменник — велетенська, могутня, незрівнянна за можливістю поповнення новимисловами частина мови.
Людина завжди щось пізнає, опредмечує, дає назви явищамприроди, почуттям. У найбільшому 11-томному словнику української мовинараховується близько 135 тисяч слів. Половина з них припадає на іменник. Осьяка велика за чисельністю ця частина мови! А зараз — увага! Ми сьогодніпотрапимо у країну Іменників. А допоможе нам у цьому лист від принца Іменника іподаний ним Маршрут подорожі.
Лист принца Іменника
Шановні третьокласники! Звертається до вас принц країниГраматики Іменник. Сьогодні я хочу вас запросити подорожувати по моїй країні.
Країна наша дуже давня. Бо тільки люди почали говорити, тонайперше вони давали назви предметам і явищам. Це для того, щоб могли швидшепорозумітися виникли іменники. Довго подорожували ці слова з нашої країни ізараз вони є у нашій мові, як подарунок минулих століть вам. Слова-іменникимандрують і зазнають усіляких пригод. Ось якщо ви відкриєте мій Маршрутподорожі і зупинитесь на Долині Знайомств, то вони вам розкажуть трохи просебе. Тільки потрібно прислухатися уважно.
Тож щасливої вам подорожі!
Моє звернення-записка знаходиться в Сонечковій скарбниці надолині Випробувань. Здобудьте її швидко. Я вірю в ваші сили і добрі знання.
До зустрічі в кінці подорожі!
Перша зупинка «Долина знайомств».  
Що ж мають розказати іменники про себе на цій зупинці?Ознайомтесь зі словами, записаними на дошці. Які це слова? Чи можете заплющитиочі і уявити кожне із слів?         
Мама… (кохане слово), камінь… (вагоме слово), небо(високе слово), сонце… (гаряче слово), учень… (старе слово), друг…(задушевне слово).
Які із записаних слів є єдиними в світі? (Мама, сонце).
А які ще ви знаєте слова «єдині»? (Батько, Вітчизна,школа...).
Є іменники, що живуть тільки взимку. Які вони? (мороз,сніжинки, хурделиця, ковзани, санки, лижі...).
Які іменники заважають учитися? (Пасивність, неуважність,невпевненість, сором'язливість...).
А які іменники ви б хотіли запросити сьогодні на урок(Уважність, старанність, пам'ять, увага).
Ознайомившись більше з іменниками, ми вже підійшли доПідніжжя Поезії, де на нас чекає вірш Дмитра Білоуса. (Зачитує вчитель).
Починаємо вивчати ми
Тепер частини мови.
Всіх їх треба добре знати,
Щоб здобути знань основи.
Перша з них — іменник, друзі,
Цю частину люблять дуже,
Бо усе вона назве,
Дасть імення золоте.
Мама, мир і Україна,
Сонце, небо, світ, людина.
Звуки, букви, слово, мова —
Ось частина ця чудова.
Хто? Сестричка, ненька, батько,
Пташка, білочка, зайчатко...
Що? Земля, ріка, діброва,
Книжка, зошит, ручка, школа.
Вивчим цю частину мови,
Зрозуміло все на п'ять.
Бо вона така казкова —
Допоможе світ пізнать!
Робота над змістом вірша.
— Для чого потрібно знати частини мови?
— За що люблять іменник?
– Які слова відповідають на питання хто? що? Ось перед намиГори підручників, які чекають, щоб опрацювати разом і виконати насамперед усновправу. На цій зупинці ще засумував за вами ваш словничок, де ви записуєтеважкі для написання слова.
Спочатку відгадайте, а потім запишемо відгадки в словничок ізвіримо орфограми в рамочках підручника. Загадки.
Білі зуби маю та усі ковтаю. Довгі коси маю, та не заплітаю.(Кукурудза) Горбатий міст на чотирьох ногах стоїть. (Верблюд) Червоний колір,солодкий смак, Кам'яне серце, чому це так? (Черешня) (Робота над правильноювимовою, правописом слів-відгадок, запис слів в словнички в алфавітномупорядку). Чи стомились ви, адже ми так високо вже піднялись? То давайтевідпочинемо. Фізкультхвилинка на зупинці Перепочинку.
Щось не хочеться сидіти,
Треба трішки відпочити.
Руки вгору, руки вниз,
На сусіда подивись.
Руки вгору, руки в боки,
І зроби чотири кроки.
Ось трава низенька-низенька,
А дерева високі-високі.
Вітер дерева колише, гойдає,
Пташки летять, відлітають,
А діти тихенько присідають.
А тепер стають всі знову,
І до мандрівки вже готові.
Чи відпочили ви, чи ні,
Бо скоро будем на вершині?
Всі готові підніматись,
Щоб ще трішки позмагатись.
Ось і крок, ось і два.
Он яка густа трава!
Ось і три, ось і чотири,
Гори стрімко височили.
Вже позаду в нас долини,
Попереду — Правил вершини.
Який гарний краєвид, коли ми піднялись на вершину, явила — цедороговкази, що вчать мудрості, дають поради, щоб легше орієнтуватися в країніЗнань. Їх потрібно вдумливо прочитувати і міцно запам'ятовувати. Знайдемо минаше правило на сторінці підручника і ознайомимось з ним. Наведення прикладівна вивчене правило.
Щоб закріпити знання, потрібно виконати на березі завданьвправу (усно) за даними запитаннями. Ще одне завдання виконаємо з підручника завправою. Робота над змістом вірша М. Підгірянки. (Мовчазне читання, виразнечитання ланцюжком).
Чи є іменники у вірші? Назвіть неістоти.
Запишіть в зошит слова, що відповідають на питання що єназвами людей. (Матуся, батько, вчитель).
І ось гори Підручників позаду, а попереду море Помилок.
Будьте уважні і пам'ятайте, що головна зброя проти помилок —це увага плюс правила граматики.
Чекає на вас «Переплутанка». Поміркуємо, які літерипереплутав автор? (Вірш записаний на дошці). Риба-кіт живе у морі, Кит у хатіна комоді, Кіт у морі спить вночі, Кит ночує на печі. Хоч не дружать кит і кіт,Кит коту сказав: «Привіт!». Відредагуйте вірш. (Виправлення помилок на дошці).А зараз назвіть іменники у вірші. Поставте до них питання. Випишіть назвинеістот в зошит. Перевірка записаного. (Море, хата, комод, пін, привіт). Переднами острів Загадок.
Чи впораємося ми із загадками, щоб нарешті дістатись доберега? Всі відгадки є іменниками, тому подумаємо. Неживе, а за людиною ходить?(Тінь) Завжди в роті, а не проковтнеш? (Язик) Дочка моєї мами, але не я?(Сестра) Які з відгадок істоти? Неістоти? Припливли ми на берег Цікавинок. Дужелюбимо ці завдання всі.
1. Складемо з букв найбільше іменників. С, І, К, Е, Л, О
(око, село, сік, ліс, колесо, сокіл) Записування слів в зошит,зачитування тими, хто найбільше склав слів.
2. А зараз ребуси, відповідями є іменники. Виконаємо заваріантами.
І варіант — відгадає і запише іменники неістоти.
(Цибуля, яблуня, лимон, березень).
II варіант — відгадає і запише слова, що відповідають напитання хто?
(Ведмідь, заєць, жайворонок, учитель).
Тепер ми нарешті в, долині Скарбів, де є скринька, в якій єзаписка від принца Іменника.
«Я був впевнений, що ви встигнете за урок дістатися доСонечкової скарбнички. Сьогодні Сонечко дарує вам промінці з написами, що вононесе, дарує кожному з вас (красу, здоров'я, радість, працю, любов, щастя,статок, тепло, мир, усмішку...). Кожен розгляне, що йому дісталося і подумаєвдома, щоб це означало.
Наприклад: Сонечко подарувало мені працю, бо вже першівесняні промінці ласкаво зігрівають землю, запрошуючи людей до праці. В дружбіз сонечком матимемо щедрий урожай.
А ще є тут цікава книжечка про Сонечко, його пригоди, твори,вірші, завдання, з якими ви ознайомитесь на наступних уроках мови. Колиопрацюєте її, то напишете твір «Сонечко на моїй долоні».
Чи сподобалась вам мандрівка?
Що дізнались нового на уроці-подорожі?
Ви довідаєтесь ще більше, коли запросите мене знову на урок.
Кожен урок з вами — це ще одна сходинка, по якій ми піднімаємосьвсе вище і вище до вершини Знань.
Тож хай вам щастить!
А зараз ще домашнє завдання. З острова Загадок вправа 363 іне забудьте вивчити правило.
До нових зустрічей!