Міністерство освіти і наукиУкраїни
Тернопільський національнийпедагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра природничих і математичнихдисциплін початкового навчання
Курсова робота
Комплексне використаннязасобів наочності в процесі формування природничих знань молодших школярів
студентки
факультету післядипломної
педагогічної освіти
групи ________________
___________________________
Науковий керівник:
___________________________
___________________________
Тернопіль – 2009
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ1. Теоретичні основи використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»
1.1Сутність принципу наочності у навчанні молодших школярів
1.2Класифікація засобів наочності, що використовуються на уроках природознавства. Їххарактеристика
1.3 Значення засобів наочності у навчальному процесі початковоїшколи
РОЗДІЛ2. Методика використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»в початковій школі
2.1Дидактичні цілі та загальні вимоги до використання засобів наочності на уроках
2.2 Методика використання різних видів засобів під часформування природничих знань
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Принципи і правила навчання належать до тієї групи дидактичнихкатегорій, які регулюють процес навчання. Це певні норми дидактичної діяльності.
Принципи (дидактичні) – це категорії дидактики, що визначаютьспособи використання законів навчання відповідно до мети виховання й освіти (заМ.А. Даниловим і В.І. Загвязинським). Принципи навчання слід відрізняти від законівта закономірностей. Якщо останні мають об’єктивний характер, тобто не залежать відособистості вчителя, то принципи навчання суб’єктивно-об’єктивні, тобто існуютьоб’єктивно, але реалізуються більшою чи меншою мірою залежно від майстерності ірівня професійної підготовки вчителя.
Системний підхід у реалізації принципів навчання зумовлює потребув їх комплексності, тісному взаємозв’язку, наявності на кожному уроці. Системністьзабезпечують правила навчання, тобто вужчі за змістом і характером дидактичні категорії,що деталізують і конкретизують принцип навчання. Правила навчання дають змогу з’ясувати,які дії вчителя сприяють реалізації принципу. Одне і те саме правило може конкретизуватикілька різних принципів, що свідчить про органічний зв’язок між ними.
Система класичних принципів навчання включає принцип виховуючогонавчання; принцип наочності; принцип науковості; принцип систематичності; принципдоступності; принцип міцності знань, умінь і навичок; принцип свідомості та активностіучнів у навчанні; принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Принцип наочності передбачає:
o залучення всіх можливих органів чуття до сприйманнянавчального матеріалу;
o раціональне поєднання в навчальному процесі індуктивногоі дедуктивного шляхів пізнання, зокрема через використання конкретної і схематичноїнаочності;
o постійний зв’язок з досвідом учня створенням асоціацій;
o врахування вікових особливостей світосприймання, уваги,мислення учнів;
o використання останніх наукових досягнень у вивченніпроцесу розвитку дитини на даному віковому етапі;
o раціональне застосування засобів наочності;
o ефективне поєднання на уроці слова і наочності.
Критикуючи класичний підхід до принципу наочності В.В. Давидовписав: «Принцип наочності утверджує не тільки і не стільки чуттєву основу понять,а зводить їх лише до емпіричних понять, що констатують побутово-емпіричне мислення,в основі якого лежить відображення тільки зовнішніх, чуттєво даних властивостейоб’єкта. Ця настанова однобічного, вузького сенсуалізму локківського типу – у цьомупункті емпіризм традиційної освіти знайшов свою адекватну основу в тому гносеологічномута емпіричному тлумаченні «чутливості», яке було дане класичним сенсуалізмом». Длярозвивального типу навчання характерне інше тлумачення принципу наочності навчання.Суть його в єдності конкретного й абстрактного, в тому, що в кожному навчальномуматеріалі, запропонованому для засвоєння, треба знайти раціональну першооснову ізалежно від її характеру (конкретна вона чи абстрактна) будувати процес пізнанняіндуктивним або дедуктивним шляхами.
Предметом курсової роботи є використання засобів наочності науроках.
Об’єктом роботи є наочні засоби навчання на уроках курсу «Яі Україна».
Мета роботи – визначити, систематизувати та узагальнити засобинаочності, що використовуються на уроках курсу «Я і Україна».
Завдання роботи:
o розглянути сутність принципу наочності;
o класифікувати засоби наочності;
o виокремити засоби наочності для уроків курсу «Я і Україна»;
o узагальнити методику використання різних засобів наочностів процесі навчання.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи використання засобівнаочності на уроках «Я і Україна»
1.1 Сутність принципу наочності у навчанні молодшихшколярів
У початкових класах застосування наочностімає на меті збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвитокспостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час практичноїдіяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійногонавчання й систематизації навчального матеріалу.
Відповідно до функцій наочності засоби унаочненнятакож дуже різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя йучнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнаннямкористуватися; зображення реальних предметів – різноманітні іграшки, предметні малюнки,картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення – карти, таблиці,схеми, креслення тощо.
До наочних засобів належить також інформація,яку учні сприймають за допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми,звукозапис, радіо, телепередачі. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскількиінформацію вони передають через звук і зображення [3].
У початкових класах застосовується природна,малюнкова, об’ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Зрозуміло, що кожназ них має свої позитивні і негативні моменти, і це слід враховувати, визначаючиїх роль на уроці.
У навчальних програмах з предметів дається,як правило, перелік наочності та навчального обладнання.
Використання наочності відіграє переважно допоміжнуроль, однак іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можутьбезпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявленняпро новий об’єкт взагалі неможливе. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення,доцільно використовувати різні зразки зображення об’єкта. Це допоможе учням розпізнатитипове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття.Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, якпоставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно працював на досягненнямети уроку [13].
Як відомо, найперша властивість сприймання– вибірковість. Завдяки запитанням учителя, попередньому досвіду учень вихоплюєзором, слухом ті чи інші сторони спостережуваного. І чим менша дитина, тим більшезначення мають конкретність і особистісна значущість установки вчителя на сприймання.Не можна залишити поза увагою і вплив фону на якість сприймання. Наголосити на цьомуспонукає поширене серед класоводів прагнення всіляко прикрашати роздавальний матеріал(квіточки, замальовки, аплікації). Це відволікає увагу учнів. Адже навчальна сутністькартки, таблиці має чітко проглядатися. Водночас на схемах-опорах добре використовуватисмисло-розрізнювальні властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного,зв’язків між елементами схеми.
Дидактичні функції схематичної наочності –педагогічна підтримка міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора длядітей, які не встигають, використання опори під час самостійної роботи й повторення.З огляду на це схеми дуже різноманітні, в арсеналі багатьох учителів поряд з відомимиє й свої опори з різних предметів. Як правило, це невеликі за форматом цупкі аркуші,які або прикріплюють на крилі дошки, або заздалегідь кладуть на окремі парти. Важливо,щоб у процесі сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей, здатністьдо самонавчання.
Ефективність процесу сприймання підвищується,коли перед учнями ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, якіспонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об’єктів, виділяти їхні характерніознаки, об’єднувати в єдине ціле, позначати певними словами. У таких ситуаціях вучнів швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об’єктівє тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем. Показники розвиткуспостережливості – вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об’єктів, виділенняй об’єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак та властивостей, підвищення точностісловесного їх опису, формування установки на спостереження [11].
Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюєтьсяне тільки його навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовищашколи та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом, віком, резервомнавчального часу. Особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх урокахє актуалізація емоційних спостережень дітей. Це положення глибоко розвинув у своїхпрацях В. О. Сухомлинський. «Природа мозку дитини, – писав він, – потребує, щобїї розум виховувався біля джерела думки – серед наочних образів, і насамперед –серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформаціїпро цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитинасприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою,яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил.Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вчителі в початкових класах:дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодногослова, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв’язуватизадачі, приклади – все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється…»[12; 34.].
З технічних засобів навчання (ТЗН) у початковихкласах найбільш поширені діафільми і діапозитиви. Діапроектори і діаскопи простів експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 6-7 років легко навчаютьсяпоказувати діафільми.
Статичний матеріал діафільму молодші учні сприймаютьзначно легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі зоровогоряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють яскравість барв і виразністьліній (порівняно з настінними таблицями й роздавальним матеріалом).
Вчасно використана виразна наочність – це змістовей емоційне підживлення процесів сприймання, мислення, пам’яті молодших учнів. [7;428-429].
1.2 Класифікація засобів наочності, що використовуютьсяна уроках природознавства. Їх характеристика
Традиційно наочність розглядається у взаємозв’язкуз чутливістю, з можливостями спостерігати за предметами і явищами або їх зображеннями,тобто з тим, що сприймається органами чуття дитини. Розуміння наочності тільки якбезпосереднього чуттєвого пізнання об’єктів до цього часу поширене серед методистівта учителів. Такий підхід звужує можливості використання наочності у процесі навчанняприродознавства.
Для розробки методики і реалізації принципунаочності розглянемо психолого-педагогічні закономірності, на яких він повинен базуватися(Л.В. Занков, В.І. Зикова, Н.Г. Казанський, Є.М. Кабанова-Мюллер, Н.Н. Менчинська,Л.М. Фрідман та ін.).
Насамперед слід чітко розрізняти чуттєвістьознак і властивостей та їх наочність. Розглянемо, у чому їх суть. Чим вони відрізняються?Як проявляються у процесі навчання і впливають на його організацію?
Чуттєвість ознак і властивостей об’єкта– це можливість пізнання їх суб’єктом безпосереднього сприймання органами чуття.
Потрібно наголосити, що не всі ознаки івластивості можуть бути пізнані простим спостереженням. Вони для свого виявленнявимагають певних дій з об’єктами. Тому одні такі ознаки і властивості виявляютьсяпід час практичних робіт, а інші – під час проведення дослідів. Отже, у процесінавчання безпосереднє чуттєве пізнання дітей здійснюється як шляхом спостережень,так і в процесі дослідів, практичних робіт, як передумови цілеспрямованого сприймання.
Безпосереднє чуттєве сприймання об’єктівнавколишнього світу обмежене різними причинами. Зокрема, можливостями органів чуттялюдини, які мають певний діапазон відчуття. Також віддаленістю предметів, явищ,подій у просторі і часі. У зв’язку з цим виникає необхідність в опосередкованомучуттєвому пізнанні. Воно може здійснюватися за допомогою:
а) відповідних приладів, які розширюютьможливості відчуття людини (у природознавстві – це термометр, компас, гномон таін.);
б) кінофільмів, звукозаписів, телепередач,фотографій, картин, які дозволяють сприймати об’єкти, що віддалені у часі й просторі;
в) моделей, що відображають зв’язки й відносиниу природі, які чуттєво не сприймаються.
На відміну від чуттєвості, яка є якістюреального об’єкта, наочність – це особливість образу, створеного у свідомості суб’єкта.Наочність є показником того психічного образу, який створений суб’єктом у результатіпроцесів відчуття і сприймання. Тому образ реально існуючого об’єкта може бути ненаочним і, навпаки, цілком наочним буває образ предмета або явища, який реальноне існує.
Якщо чуттєвість об’єкта не залежить відсуб’єктивних особливостей учня, то наочність образу визначається: рівнем усвідомленнямети сприймання, рівнем знань, умінь і навичок та пізнавальними здібностями, інтересами,а також потребами і бажаннями бачити, чути, відчувати. Наочний образ може створюватисятільки у процесі активної цілеспрямованої діяльності школярів.
Реалізовувати принцип наочності у процесінавчання природознавства – означає створювати нові, доповнювати, збагачувати й розширюватиіснуючі у свідомості дітей чуттєві образи й уявлення об’єктів навколишнього світушляхом цілеспрямованого безпосереднього і опосередкованого чуттєвого пізнання [1].
Реалізація цього принципу пов’язана із засобаминаочності (див. таблицю, Додаток 1). Вони об’єктивно визначаються чуттєвістю ознакі властивостей об’єктів природи, часовим і просторовим розміщенням їх у навколишньомусвіті, часовою зміною стану предметів і явищ (зміна пір року і т. ін.) та змістомпроцесу навчання природознавства у початкових класах.
1.3Значення засобів наочності у навчальному процесі початкової школи
Для вивчення багатьох об’єктів і явищ, недоступнихдля безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочніпосібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочнихпосібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителяабо читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні.Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагаютьстворити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Стінні картини і таблиці мають такі розміри,що зображене на них видно з останньої парти. Перед демонструванням їх у класі вчительповинен докладно ознайомитися з «Методичними вказівками», що додаються до комплектутаблиць або картин. В них зазначено, які методи і прийоми треба використати в роботіз кожною таблицею або картиною, на які деталі звернути увагу учнів [6].
Роботу з стінними картинами або таблицямиможна проводити на різних етапах уроку. Слід пам’ятати, що пасивне поверхневе розгляданнякартини або таблиці учнями не дасть позитивних наслідків ні в навчанні, ні у вихованні.Щоб підвищити активність роботи з таблицями, викликати емоції та інтерес, недоцільновідкривати їх заздалегідь. Під час бесіди або розповіді тільки в певний момент учительвідкриває картину й аналізує її.
Відомо, що стінні кольорові картини і таблиціаналізуються здебільшого від загального до окремого. Наприклад, у процесі роботиз картиною «Осінь» учитель пропонує визначити, яку пору року зображено на картині,з’ясовує, за якими ознаками учні визначили це. Звертає увагу на суттєві зміни, щовідбулися в неживій і живій природі: який колір неба? чим застилається небо вдалині?про що свідчать густі хмари? які зміни відбулися в житті рослин? які зміни відбулисяв житті тварин? куди відлітають журавлі? Щоб доповнити образне уявлення про осінь,демонструють натуральні об’єкти, використовують результати спостережень. Роботаз таблицями із застосуванням інших наочних посібників розкриває типові ознаки пірроку, формує поняття сезонних змін, що відбуваються в природі, найпростіших природнихвзаємозв’язків.
Докладний аналіз таблиці можна поєднуватиз використанням таблиць, на яких великим планом зображені ті об’єкти, на суттєвіознаки яких треба звернути увагу. Вивчення певних фактів на цих таблицях також поєднуєтьсяз розкриттям причинно-наслідкових зв’язків. Для цього перед учнями ставлять проблемнізавдання і пізнавальні запитання: як верблюд пристосований до життя в умовах пустині?чому його називають «кораблем пустині?»
Таблиці використовують і для закріпленнязнань. Для цього ставлять узагальнюючі запитання, які допомагають синтезувати набутізнання. Учитель пропонує, наприклад, розповісти, як живуть люди на Крайній Півночі,як пристосувалися до умов тундри рослини і тварини та ін. Розповідь ілюструють стіннимитаблицями. Закріплення матеріалу з використанням таблиць допомагає відновити в пам’ятіуявлення про предмети і явища реального світу.
Під час перевірки домашнього завдання требаобов’язково використовувати і стінні таблиці. Це змушує працювати не тільки механічнупам’ять, а й інші її види, що допомагає розвивати логічне мислення, мову, закріплюватив пам’яті виучуване. Процеси запам’ятовування знань тільки тоді цінні й важливі,коли учні добре уявляють і розуміють навчальний матеріал.
Інші таблиці допомагають докладніше ознайомитисяз окремими об’єктами (рослинами, тваринами), зображеними на фоні того середовища,яке властиве для їхнього життя. Для формування певного уявлення про зовнішній виглядоб’єкта, пристосування до певних умов середовища і особливостей способу життя учительставить ряд послідовних запитань, за допомогою яких учні розкривають зміст таблиці,виявляють взаємозв’язки між предметами і навколишнім середовищем. Формуванню реальногоуявлення про величину, зовнішній вигляд виучуваного об’єкта або його окремих частиндопомагає демонстрування поряд з таблицями натуральних об’єктів – чучел, колекцій,гербаріїв, живих рослин або їх частин та ін. Наочний матеріал невеликих розмірівпід час пояснення вчитель демонструє, обходячи клас, або роздає учням, якщо вінє в достатній кількості. Однак під час бесіди не можна передавати для огляду окреміпредмети, бо, розглядаючи їх, учні втрачають увагу до пояснення.
У процесі роботи з таблицями, на яких зображенімаловідомі дітям предмети або явища, застосовується розповідь учителя. Проте дляактивізації пізнавальної діяльності дітей обов’язковими є проблемні (пізнавальні)запитання. Наприклад, учні не мають належних знань для розповіді за таблицею «Кам’яновугільнашахта. Добування кам’яного вугілля». Тому матеріал розповіді вчитель розподіляєна частини, до кожної з яких ставить проблемне запитання: для чого треба будуватиглибокі шахти? раніше кам’яне вугілля добували кайлом; яку техніку використовуютьтепер? раніше люди возили вугілля з вибою до штрека санками або тачками, там йогоперевантажували у вагонетки і перевозили до ствола шахти; як тепер доставляють вугіллядо ствола шахти і на поверхню землі?
Досить часто, демонструючи таблиці, на якихзображено різні об’єкти, застосовують порівняння, щоб виявити характерні ознакипредметів або явищ, зробити відповідні висновки. Наприклад, розглядаючи таблицю«Сосна», вчитель пропонує порівняти сосну, що росте в лісі, з сосною, яка ростена просторі. Таке порівняння допомагає з’ясувати потреби сосни в світлі. Порівнюючисосну і ялину, діти знаходять як спільні ознаки (хвойні дерева), так і ряд відмінностей(зовнішній вигляд, потреби в світлі та ін.).
Можна порівняти рослинний світ тундри ітайги, поглибити знання про причини відсутності великих дерев у тундрі, виявити,які умови впливають на зміну рослинності при просуванні з півночі на південь.
Самостійно учні можуть розглядати таблицітоді, коли вони вже мають досвід аналізу їх під керівництвом учителя, вміють виділятиголовне і розповідати про нього за наперед складеним і записаним на дошці планомабо відповідати на поставлені вчителем запитання.
Разом з стінними таблицями вчитель можевикористовувати роздавальні картки, листівки або кольорові ілюстрації з книжок іжурналів. Головна цінність їх полягає в тому, що вони забезпечують індивідуальнуроботу учнів, допомагають конкретизації природничих уявлень і понять, виробленнюдовільної уваги, мислення і естетичних смаків, підвищують ефективність уроку.
У роздавальних картках для III класу авторів Л. К.Нарочної і Н. М. Захарової відбито природу і працю людей нашої країни, вміщено краєзнавчийматеріал. Вони складаються з 15 серій. Завдання до карток серії включає кілька вправ,які забезпечують засвоєння матеріалу. Використання карток дає змогу урізноманітнитироботу на уроці, підвищити пізнавальну діяльність учнів, розширити і поглибити знанняпро свою Батьківщину.
Методика використання роздавальних карток,листівок тощо може бути різною. У процесі вивчення нового матеріалу спочатку можнапроводити бесіду або розповідь з використанням стінних таблиць, а потім для закріпленнянового матеріалу і конкретизації знань дати індивідуальні завдання з використаннямлистівок або роздавальних карток.
Іноді робота з картками та листівками, особливопри вивченні природних зон, передує роботі з стінними таблицями. Працюючи з карткамиі листівками, учні готуються до розкриття змісту таблиці або картини, виявляютьпричинно-наслідкові зв’язки між предметами та явищами.
Картки і листівки можна використати дляфронтальної роботи з класом, самостійних занять учнів, для проведення ущільненогоопитування, письмових контрольних робіт та ігор. Таке саме призначення можуть матиуважно підібрані кольорові ілюстрації з книжок та журналів.
Використання на уроках природознавства екраннихнаочних посібників
Великий навчальний і виховний ефект даєдемонстрування на уроках природознавства навчальних кіно-, діафільмів, діапозитивівта інших наочних посібників.
У початкових класах широко використовуютьнавчальні кінофільми. Велике методичне значення їх полягає в тому, що вони не тількидають натуральне зображення предметів і явищ, а й показують їх у русі. За допомогоюкінофільму діти дістають реальне уявлення про предмети і явища, яких вони не можутьспостерігати безпосередньо. Демонструванням кінофільму забезпечується ознайомленняз найскладнішими технологічними процесами і процесами, що відбуваються в природіза дуже короткий час. Навчальні кінофільми унаочнюють взаємозв’язок рослин і тваринз навколишньою природою і між собою. Доступно для дітей кінофільми показують технологічніпроцеси того або іншого виробництва, знайомлять з трудовою діяльністю людей.
Кінофільми мають велике виховне значення:більш повно, ніж інші наочні посібники, показують багатства і красу природи нашоїкраїни, що розширює кругозір учнів, викликає почуття гордості за Батьківщину. Показанеу фільмі і осмислене учнями формує в них основи матеріалістичного світогляду. Завдякихудожній виразності фільми сприяють розвиткові естетичних почуттів у дітей.
Демонстрування фільму поєднують з іншиминаочними посібниками. Тому під чає уроку показують або тільки фрагмент фільму, абоодну частину і, як виняток, дві.
Випущено цілий ряд навчальних фільмів –«Верблюд», «Вовки», «Видобування торфу», «Видобування вугілля», «Видобування нафти»та ін., за якими учні ознайомлюються з життям тварин або процесами видобування кориснихкопалин. Фільм «Вода на землі» має чотири частини – «Джерела і струмки», «Озерата болота», «Ріки» і «Моря», кожну з яких використовують при вивченні відповідноїтеми, а не під час одного якогось уроку.
Дуже зручно використовувати навчальні діафільмиі діапозитиви, тому що під час демонстрування їх можна проводити бесіду за окремимикадрами, доповнювати при потребі текст кадру, показати на екрані зображення предметаабо явища у збільшеному вигляді і приділити для розгляду його необхідний час. Упроцесі демонстрування діафільму вчитель повинен сам читати текст, щоб учні правильносприймали його зміст, вчилися правильно вимовляти маловідомі або нові слова. Післяперегляду діафільму аналізують, що допомагає розвивати спостережливість і логічнемислення.
Технічні засоби навчання поповнилися новимпроекційним апаратом – кодоскопом («класна оптична дошка»). За допомогою його можнапри денному світлі демонструвати схеми, малюнки, креслення, які виконані на прозорійплівці або склі. Отже, є можливість поєднувати світлову інформацію на екрані з іншиминаочними посібниками.
На уроках природознавства дедалі ширше використовуютьнавчальні телевізійні передачі. Телефільм, як і кінофільм, дає змогу знайомити дітейз процесами або явищами, які важко або зовсім неможливо спостерігати [6].
Ефективність від навчальної телепередачізалежить від уміння вчителя зробити її такою, щоб вона була складовою частиною уроку,відповідала його темі, доповнювала зміст, уроку.
На початку уроку (телепередачі) вчительназиває тему і мету його, проводить коротку бесіду, мета якої – активізувати сприйманняв учнів. Після телепередачі (тривалість 15-20 хв.) учитель також проводить бесіду,під час якої з’ясовує, що і як учні засвоїли. При потребі використовують й іншівиди унаочнення.
Велику кількість інформації учні дістаютьпід час самостійного перегляду телевізійних передач «У світі тварин» і «Клуб мандрівників»,які вчитель також може використати в своїй роботі.
Використовують екранні наочні посібникияк при повторенні й закріпленні, так і при вивченні нового матеріалу. Методика роботиз ними, як і з іншими наочними посібниками, передбачає актуалізацію знань застосуваннямцілеспрямованої короткої бесіди і постановкою проблемних запитань, які активізуютьсприймання змісту. Наприклад, вивчаючи тему «Північний Льодовитий океан», для актуалізаціїзнань учитель ставить ряд запитань: чому буває день і ніч? яка тривалість дня іночі влітку та взимку біля Північного полюса? чи може бути на Північному полюсівлітку жарка погода, коли сонце 3-4 місяці не заходить за горизонт? чому ви такдумаєте? Покажіть на карті Північний Льодовитий океан; покажіть Північний полюс.
Щоб загострити увагу учнів, учитель ставитькілька запитань, на які вони повинні відповісти після перегляду матеріалу, демонстрованогоекранними засобами. Наприклад: яка зима і літо в Арктиці? які тварини живуть у ПівнічномуЛьодовитому океані? як вони пристосовані до життя в суворих умовах? що таке пташинібазари?
У процесі демонстрування кінофільму, колидиктор пояснює те або інше явище, учитель (без пояснень) показує його на екраніуказкою і тільки інколи робить короткі зауваження або пропозиції. Щоб дати можливістьучням повністю зосередити, свою увагу на змісті фільму, не варто відволікати їху цей час запитаннями або поясненнями. Роботу з фільмом під час уроку обов’язковопоєднують з використанням інших наочних посібників (натуральних, картин, таблиць,роздавальних карток та ін.). Таке поєднання дає змогу загострити увагу учнів напевному об’єкті, проявити характерні ознаки його, встановити його місце серед іншихпредметів і явищ природи, з’ясувати пристосування його до умов існування або причинувиникнення. Наприкінці уроку проводять бесіду, щоб виявити ступінь засвоєння знаньучнів, наприклад: що таке Арктика? чому Арктика впливає на погоду всієї нашої країни?чому крига не розтає протягом усього року? яка зима в Арктиці? яке літо? чому літохолодне і коротке? чому там влітку протягом тривалого полярного дня крига не розтає?які тварини живуть в Арктиці? як моржі пристосовані до життя в крижаній воді?
Отже, для активізації розумової діяльностіучнів учитель повинен підібрати відповідні екранні засоби, визначити час демонструванняїх, підібрати інші засоби унаочнення, продумати різноманітні методи використанняїх.
Використання екранних засобів на урокахповторення дає змогу відновити в пам’яті знання, набуті протягом деякого часу, закріпитиі поглибити їх, розвинути абстрактне мислення.
Отже, уміле використання на уроках екраннихзасобів навчання в поєднанні з іншими видами унаочнення дає змогу значно підвищитиякість уроку, активізувати розумову діяльність учнів, забезпечує міцні знання.
Використання екранних засобів навчання потребуєвід учителя ретельної підготовки до уроку. Вчитель намічає мету уроку і для досягненняїї добирає потрібні екранні засоби. Слід зазначити, що при вивченні нового матеріалукраще використовувати кінофільм, а при повторенні – діафільм.
Вибравши потрібні екранні наочні посібники,учитель повинен спочатку сам переглянути їх і ознайомитися із змістом, визначитичас демонстрування на уроці, продумати запитання для учнів, на які діти повиннівідповісти після, перегляду кіно-, діафільму або діапозитивів. Учитель добирає йінші, додаткові наочні посібники – натуральні об’єкти, карти, картини, таблиці,чучела, гербарії, колекції та ін. Тільки після цього складає план-конспект урокуз урахуванням унаочнення.
Використовуючи екранні наочні посібники,треба дотримуватись:
1) чіткості зображення на екрані;
2) встановленої тривалості часу демонструваннязалежно від вікових особливостей учнів;
3) відстань від екрана повинна становитине менш як два метри.
Отже, засоби наочності мають велике дидактичне, виховне та практичнезначення. Їх правильне, оптимальне використання дасть змогу забезпечити процес навчаннянеобхідними методичними та емоційними моментами.
РОЗДІЛ 2. Методика використання засобів наочностіна уроках «Я і Україна»в початковій школі
2.1 Дидактичні цілі та загальні вимоги до використаннязасобів наочності на уроках
Принцип наочності втілюється через вже переліченівище засоби, а також через актуалізацію чуттєвого досвіду, яким уже володіють школярі.У дидактиці перший вид називається зовнішньою, а другий – внутрішньою наочністю.Отже, наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і до його проведення,наприклад, на екскурсіях та під час виконання домашніх випереджувальних завдань.У процесі вивчення природознавства застосовуються обидва названі види наочності,як у поєднанні, так і кожний самостійно.
Цілі використання засобів наочності у процесінавчання визначаються загальними дидактичними цілями етапу процесу навчання і конкретнимидидактичними підцілями на кожному з етапів.
І. Постановка мети і завдань уроку:
– для створення проблемної ситуації щодовсього змісту теми;
– для визначення назви теми і завдань уроку;
– для загальної мотивації діяльності учнів.
II. Засвоєння нових знань, умінь і навичоку кожній логічно завершеній частині змісту:
– для актуалізації опорних знань та умінь;
– для створення проблемної ситуації;
– як джерело нових знань, тобто для створенняобразів і уявлень про об’єкти і явища природи;
– як основа осмислення суті понять: аналізу,порівняння, виділення істотних ознак;
– як основа осмислення змісту способу діяльності(дій і послідовності їх виконання);
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвихта міжпоняттєвих зв’язків і залежностей;
– як основа для запам’ятовування і закріпленнязасвоєних знань;
– як основа усвідомлення засвоєних знаньі умінь у логічно завершеній частині змісту.
III. Систематизація, узагальнення засвоєнихзнань, умінь і навичок:
– для актуалізації засвоєних елементів знань;
– як основа систематизації та їх узагальнення;
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвихі міжпоняттєвих взаємозв’язків між засвоєними елементами знань;
– як основа усвідомлення сформованих знань,умінь і навичок у процесі оволодіння теми змісту.
IV. Застосування засвоєних знань та умінь:
– для застосування знань шляхом виконаннядій в матеріальній (матеріалізованій) і перцептивній формі;
– для формування практичних умінь.
V. Перевірка засвоєних знань та умінь:
– для актуалізації засвоєних знань;
– як основа для логічної, послідовної розповіді;
– для виконання практичних завдань з метоюперевірки уміння застосовувати знання у різних видах практичної діяльності та рівнясформованості практичних умінь.
Засоби наочності служать для організаціїнавчально-пізнавальної діяльності школярів. Вона буває репродуктивна і творча. Репродуктивнапередбачає використання засобів наочності як джерела готової інформації, що здобуваєтьсяучнями відомими їм способами діяльності під безпосереднім або опосередкованим керівництвомучителя. У процесі творчої діяльності засоби наочності застосовуються під час пошукуспособів розв’язання проблеми і як джерело нових знань. Міра самостійності дітейпри розв’язанні проблеми може бути частково пошуковою (евристичною) та пошуковою(дослідницькою), що залежить від загальної і локальної готовності дітей до творчоїдіяльності.
Засоби наочності завжди поєднуються зі словомучителя. Ця проблема експериментальне вивчалась відомим дидактом Л. В. Занковим.Форми поєднання слова і наочності визначаються конкретними дидактичними задачами,підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби наочності виступаютьджерелом знань і діти самостійно здобувають знання, працюючи з об’єктом чи йогоматеріалізованою формою, то слово учителя спонукає до виконання необхідних дій іззасобами наочності та до повідомлення учнями результаті» своїх дій. Коли інформаціянадходить від учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизаціїабо підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час встановленнявнутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв’язків засоби наочності служать основоюдля осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів.Крім цього, наочні посібники використовуються в різних видах діяльності для оволодінняучнями новими діями в матеріальній (матеріалізованій) формі.
Із засобами наочності організовується фронтальна,групова (парами) та індивідуальна діяльність школярів. Під час фронтальної роботизасіб наочності демонструється перед класом. Важливо, щоб він мав такі розміри,які дозволяли б кожному учневі добре його бачити, був добре освітлений, щоб можнабуло розрізняти його частини, колір, мав естетичний вигляд.
Парами або індивідуально діти працюють ізроздавальним матеріалом: гербарними зразками, невеличкими колекціями, картками,фотографіями, малюнками. Зображені об’єкти повинні бути чіткі і відповідних розмірів.
Засоби наочності на уроках не слід перетворюватиу самоціль. Вони повинні сприяти ефективному навчанню молодших школярів, бо невміловикористані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей від цілеспрямованоїроботи.
Успіх застосування наочних посібників залежитьнасамперед від їх обґрунтованого вибору у кожній конкретній ситуації. Вибір визначається:
а) змістом і обсягом елемента кожної логічнозавершеної частини змісту навчального предмета, зокрема необхідною для його формуваннячуттєвою основою;
б) конкретними дидактичними задачами і підзадачами,які розв’язуються на кожному етапі процесу навчання;
в) рівнем опорних знань, умінь і навичок,чуттєвим досвідом дітей у конкретній навчально-пізнавальній ситуації;
г) об’єктивними умовами (пора року, місцевіумови і т. ін.), в яких реалізується процес навчання;
Отже, враховуючи вищезгадані фактори, учительвизначає за змістом теми конкретні реальні об’єкти, вибирає засоби наочності таспособи діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.
Якщо об’єкти знайомі дітям, то засоби наочностівикористовують для актуалізації опорних знань.
Проілюструємо зазначені положення фрагментомуроку за темою «Мішані ліси».
Вивчається логічно завершена частина змістутеми: рослинний світ зони мішаних лісів.
Оскільки в зоні мішаних лісів гарні природніумови – багато тепла і вологи, – то на цій території багатий рослинний світ. Чиж справді це так?
Пригадайте, скільки ярусів має ліс. (Якоснова для згадування використовується картина лісу чи схема ярусів лісу). Назвітьяруси лісу.
Які дерева, кущі, трав’янисті рослини ростутьу зоні мішаних лісів? (Негайна відповідь не вимагається).
Демонструються малюнки листяних дерев. Якщодіти знають ці дерева, то називають їх самостійно. Якщо дерева невідомі – їх називаєучитель. На запитання про особливості конкретних видів дерев діти відповідають,пригадуючи відомі їм знання, на основі наочних посібників і використовуючи їх, якджерело нових знань. Невідомі факти також повідомляє вчитель, звертає увагу на красуприродних об’єктів, їх значення, охорону. Наприклад, як називається дерево? (Береза).За якими ознаками ви її впізнали? Зверніть увагу на її стрункий стовбур, на гілки,що звисають донизу. Березу порівнюють із дівчиною, а на Україні – з матір’ю, якастоїть у зажурі і чекає з походу сина – захисника рідної землі. (Розповідаєтьсякоротка легенда про березу).
Демонструються малюнок і гербарний зразокбука. Назва дерева повідомляється учителем.
– Який за товщиною стовбур у цього дерева?Яку форму має листя? Зверніть увагу на його плоди. (Учитель повідомляє, що це могутнєдерево. Воно миє дуже міцну і красиву деревину, з якої виготовляють дуже гарні меблі).
Усі малюнки чи гербарні зразки показуютьсядітям, коли вивчається об’єкт. Після цього вони розташовуються на дошці і використовуютьсяпід час систематизації та узагальнення.
– Назвіть листяні дерева, які ростуть узоні мішаних лісів. (Вимагається повна відповідь на запитання, яке пропонуєтьсяз метою узагальнення і закріплення).
– Чи змінюються листяні дерева у різні порироку? Пригадайте свої спостереження, якими були дерева улітку, восени, взимку, навесні.(Як опора для пригадування можуть бути використані малюнки листяного дерева у різніпори року).
– Яку природну зону ви вивчаєте? (Мішаніліси). Який ліс називається мішаним? Отже, крім листяних, у ньому ростуть і хвойнідерева. (Ця група дерев вивчається аналогічно попередній).
– Який другий ярус лісу? Які рослини називаютьсякущами? Подивіться на малюнок, зверніть увагу на стебло.
– Виберіть серед гербарних зразків названіу підручнику кущі. Які з них належать до лікарських? (Учитель доповнює відповідіучнів новими фактами про особливості і значення кущів, що називалися).
– Які кущі ростуть у зоні мішаних лісів?(Запитання на узагальнення і закріплення. Відповіді повинні бути повними. Необхідно,щоб діти усвідомили належність цих рослин до зони мішаних лісів).
– Який третій ярус лісу? Які рослини називаютьсятрав’янистими? У чому їхня відмінність від дерев і кущів? (Самостійне порівнянняза малюнками).
Малюнки або гербарні зразки трав’янистихрослин учитель розташовує на дошці двома групами: ранньоквітучі та пізньоквітучі.
– Назвіть рослини першого ряду. (Підсніжник,проліска, ряст, анемона і т. ін.). Де вони ростуть у лісі: на галявинах чи під деревами?(Щоб дати відповідь на запитання, пригадайте весняну екскурсію до лісу).
– Коли ці рослини зацвітають? Чи не заважаютьїм дерева? (Ці рослини ростуть у лісі. Вони виростають і зацвітають дуже рано. Уцей час на листяних деревах і кущах ще немає листя або воно невеличке й тому незатіняє їх від світла).
– Які з цих рослин є лікарськими? Які зранньоквітучих рослин вам найбільше подобаються? Чому? Які з цих рослин занесенідо Червоної книги? Як необхідно охороняти ранньоквітучі рослини? (Відповіді дітейдоповнюються вчителем, а на деякі запитання він сам дає повну відповідь).
– Пізніше зацвітають… (Учні називаютьрослини за малюнками другої групи).
– У яку пору зацвітають ці рослини? У цейперіод дерева і кущі стоять зеленими. Сонячні промені майже не проникають крізьлистя, у лісі мало світла й прохолодно. Тому рослини ростуть на галявинах).
– Пригадайте умови життя рослин. (Без світлай тепла рослини не ростуть і не розвиваються). Назвіть трав’янисті рослини мішаноголісу.
– Отже, які три групи рослин ростуть у мішаномулісі? (Ви переконалися, що рослинний світ зони мішаних лісів багатий. У ній ростутьрізноманітні хвойні та листяні дерева, кущі, трав’янисті рослини). Чому у зоні мішанихлісів багатий рослинний світ?
Це запитання спонукає школярів до осмисленнязалежності між живою і неживою природою (температура повітря у різні пори року,кількість опадів) і різноманітністю рослинного світу.
Учитель повинен пам’ятати про інші, не меншважливі, загальні вимоги до використання засобів наочності. Серед них:
– зміст засобу наочності повинен відповідатиосвітній, розвивальній та виховній цілям. В засобах наочності не повинно бути нічогозайвого, що відволікало б увагу дітей від необхідного;
– усі засоби наочності демонструються підчас уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатисяна видних місцях, але у тій послідовності, у якій вивчалися. Надалі вони використовуватимутьсядля розв’язання інших дидактичних задач і підзадач: усвідомлення, осмислення, систематизація,узагальнення, запам’ятовування, закріплення і т. ін.;
– якщо засіб наочності не відповідає поставленимцілям і задачам, то на уроці краще ним не користуватися.
2.2Методика використання різних видів засобів під час формування природничихзнань
Методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичномувзаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу.Наприклад, розповідь, пояснення або бесіда можуть бути використані при вивченніодних тем як методи навчання і включати різні прийоми, а під час лабораторного тапрактичного занять відігравати роль прийомів. Зрозуміло, що вирішальне значенняу виборі методів навчання і формування їх структури відіграє зміст навчального матеріалу.Ефективність процесу навчання великою мірою залежить як від вдалого вибору методів,так і від їх внутрішніх структур, умілого поєднання прийомів зовнішньої діяльностівчителя і внутрішньої пізнавальної самодіяльності учнів.
Для стимулювання мислення і пізнавальногоінтересу учнів молодших класів при вивченні природознавства застосовуються різноманітніприйоми. Головними з них е збагачення навчального матеріалу новими цікавими фактами,які відсутні в підручнику, здійснення проблемного підходу до навчання, використанняелементів цікавого (зачитування уривків з художньої, науково-популярної літератури,прислів’їв, загадок тощо), емоційних стимулів (використання платівок із записамиголосів птахів, пісень, музичних і поетичних творів); демонстрування різних видівнатуральних об’єктів (живі рослини, їхні органи, гербарії, колекції, чучела), схем,діапозитивів, слайдів, фотографій, муляжів, моделей тощо. Різноманітність прийомів,пов’язаних з використанням різних видів унаочнення або інших засобів навчання, маєзначні переваги перед словесно-книжковими. Але різні види унаочнення стимулюютьлише чуттєве пізнання, конкретизують пізнавальні об’єкти, створюють передумови дляформування уявлень [8]. Пізнання, як відомо, не обмежується тільки формуванням уявлень,воно постійно поглиблюється: слідом за чуттєвим наступає рівень вищого мислення– понятійного, абстрактного, підтвердженого практикою. Це свідчить про те, що необхідноюумовою навчання є правильне поєднання різних навчальних прийомів, які зможуть забезпечитиналежний навчальний і виховний ефект.
Кожен метод, що застосовується на уроці,розкривається багатьма, різними за характером, методичними прийомами. Цю різноманітністьприйомів можна систематизувати у відповідні групи. Передусім можуть бути виділеніприйоми, які мають місце майже в кожному методі, а саме: логічні, організаційніі технічні [2].
До логічних належать прийоми збудження ірозвитку пізнання, виявлення істотних ознак об’єктів або явищ, порівняння об’єктів(виявлення однакових і відмінних рис), висновки, узагальнення. Ці прийоми забезпечуютьрозвиток мислення учнів, самостійність їхньої роботи.
Організаційні прийоми спрямовують увагуна сприймання і роботу учнів. Сюди належать індивідуальні, фронтальні, групові видипроведення робіт; різні типи завдань (однакові, різні, індивідуальні); виготовленняі використання певних карток, інструкцій тощо.
До технічних належать прийоми, якими досягаєтьсяпідготовка робочого місця, використання різного обладнання, допоміжних матеріаліві засобів (поводження з виучуваними об’єктами або матеріалами, приладами та ін.).
Варіанти поєднання різних прийомів можутьбути різними залежно від змісту навчального матеріалу. Творча активність і педагогічнамайстерність вчителя залежать від вмілого використання існуючих і розроблення новихприйомів, застосування яких підвищує рівень навчання і виховання учнів.
ВИСНОВКИ
Принцип наочності є одним з важливих дляорганізації ефективного процесу навчання молодших школярів. Адже без чуттєвої основизасвоєні знання будуть формальними. Вони, у кращому випадку, запам’ятовуються учнями,але не будуть для них зрозумілими, тобто усвідомленими і осмисленими. «Слово, –зазначав визначний фізіолог І. П. Павлов, – яке загубило зв’язок із реальними предметамиі явищами, що ним позначаються, перестає бути сигналом для суб’єкта, втрачає длянього своє пізнавальне значення».
Суть принципу наочності полягає у створенніобразів, конкретних уявлень, на основі яких будується навчально-пізнавальна діяльністьучнів, спрямована на оволодіння системою природознавчих уявлень і понять.
Для вивчення багатьох об’єктів і явищ, недоступнихдля безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочніпосібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочнихпосібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителяабо читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні.Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагаютьстворити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Але слід звернути увагу також і на те, щовсі методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв’язку. Кожен методза певних умов може бути прийомом того чи іншого методу.
Зрозуміло, що вирішальне значення у виборіметодів навчання і формування їх структури відіграє зміст навчального матеріалу.Ефективність процесу навчання великою мірою залежить як від вдалого вибору методів,так і від їх внутрішніх структур, умілого поєднання прийомів зовнішньої діяльностівчителя і внутрішньої пізнавальної самодіяльності учнів.
Отже, вибір та використання тих чи іншихметодів та прийомів має диктуватись передусім педагогічною ситуацією, що має місце,конкретними дидактичними обставинами, а також умінням учнів адекватно реагуватина застосовування відповідних прийомів. Не останнє місце відіграє при цьому рівеньсприймання учнями тих чи інших методів та засобів навчання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початковихкласах: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – С. 147-226.
2. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця:Методика викладання. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – С. 98-142.
3. Габдулхаков Ф.А. Зрительная наглядность в начальномобучении // Русский язык в национальной школе. – 1988. – № 3. – С.45-47.
4. Дрига О.М., Рах А.П. Технические средства обучения вобщеобразовательной школе. – М., 1985.
5. Каштанова А.А. Некоторыеприемы работы с детьми // Начальная школа. – 1995.– № 7 – С.34-38.
6. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства впочаткових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.
7. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвитокособистості. – К.: Вища школа, 1984.
8. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарові К.Д. Методикавикладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 302 с.
9. Паламарчук В. І. Динамічні таблиці для початкової школи.– К.: Освіта, 1992.
10. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза,1999. – 368 с.
11. Савченко О.Я.Підготовка учнів до сприймання нових художніх творів на уроках читання // Початкова школа. – 1990.– № 3. – С.18-26.
12. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. – Т. 2 – М.: Просвещение,1979.
13. Яковенко Н.П. Использование средств наглядности и занимательногоматериала на уроках // Начальная школа. – 1997. – № 3 – С. 32-34.
14. Халатян К.С. Как я использую наглядность // Начальнаяшкола. – 1987. – № 7.– С.27-28.