Міністерствоосвіти і науки України
Головнеуправління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації
Харківськийгуманітарно-педагогічний інститут
Факультетдошкільної освіти та музичного виховання
Кафедрапедагогіки та психології
Курсоваробота
зпорівняльної педагогіки
Музичнаосвіта в Японії та в Україні
Студентки412-м групи
ЧапликАлли Сергіївни
Науковийкерівник
к. п.н. Семенова М.О.
Харків2010
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічнізасади музичного виховання 1.1 Теоретико-методологічні основимузичного виховання дітей та молоді
1.2 Естетичне та музичне вихованняв країнах Сходу: ретроспективний погляд
Розділ 2. Тенденції розвиткумузичної освіти в Японії та Україні
2.1 Тенденції розвиткумузичної освіти в Японії
2.2 Форми й методи музичноговиховання в Україні
2.3 Порівняльний аналіз музичноїосвіти в Японії та в Україні
Висновки
Список використаноїлітератури
ВСТУП
Актуальність роботи
Нині, колиперед освітньою системою постають якісно нові завдання, великого значеннянабуває виховання творчої особистості, розвиток її здібностей, створення умовдля розкриття креативності як важливої складової її формування. Пріоритетнуроль розвитку творчої особистості має музичне виховання. Одним із найважливішихзавдань, що постає перед педагогом у навчальному закладі є музично-естетичнийта творчий розвиток дитини, формування її музичних здібностей. Загальновідомо,що виховне значення музики дуже велике. Музика впливає безпосередньо на почуттядитини, допомагає їй пізнавати світ, активно формує її ставлення донавколишнього.
В Україніпитанням музичного виховання дітей приділяли увагу багато відомих діячів, такихяк Н. Ветлугіна, І. Дзержинська, Р. Зінич, М. Палавандишвілі, А. Катинене, В. Шацьката інші. Внесок видатних вітчизняних освітян минулих років у розв’язання питаньмузичного покоління, розкрито в роботах: Л. Іванової, С. Морозової, С. Процика,Є. Федотова, Н. Роман, І. Фрайта та інших.
Питання освітньої політики в сучасній Японії досліджують українськівчені, зокрема В. Пронніков, В. Ладанов, О. Михайличенко, Ю. Михайлова, Н.Репетюк, В. Кравець. Художньому і музичному вихованню як органічному компонентушкільної освіти в Японії присвячені праці російських та українських вчених: М.Хормейстера («Про естетичне виховання в Японії»), І. Жукової(«Художнє виховання в Японії»), Б. Неменського («Мудрістькраси»), О. Сердюка («Японська класична гравюра»), Ю.Тавровського («Загадки японського духу»), А.Тюленіної («Японськатрадиційна іграшка»), В. Цвєтова («П’ятнадцятий камінь садуРеандзи») та ін.
Об’єкт дослідження –музичне виховання дітей тамолоді в Японії та в Україні.
Предмет дослідження – порівняльний аналізмузичної освіти дітей та молоді в Японії та в Україні
Мета дослідження – шляхом порівняльногоаналізу педагогічної та філософської літератури, нормативно-законодавчихдокументів простежити процеси становлення музичної освіти в Японії та в Україній виявити тенденції її розвитку й модернізації.
Завдання:
1. На основіаналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити історичний аспект проблемита сутність понять «музичне виховання», «музична освіта», «культурні традиції».
2. Теоретичнообґрунтувати необхідність удосконалення музичного виховання через освіту.
3. Здійснитипорівняльний аналіз музичного виховання в освітніх системах Японії та України.
Методи дослідження: аналіз наукових джерел зтеми дослідження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічногодосвіду, порівняльний аналіз.
Роботаскладається зі вступу, двох розділів та висновків (обсягом 25сторінок),списку використаної літератури (15 найменувань).
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
1.1 Теоретико-методологічні основи музичного виховання дітей та молоді
Музичне мистецтво– яскравий та незамінний засіб формування цілісної особистості дитини. Музикаволодіє своєю «мовою». Важливо не просто навчити дитину виразно, чисто співати,рухатись під музику. Музика і пов’язана з нею діяльність можуть визвати вдитині особливу потребу, бажання спілкуватися з нею, а по мірі можливості і«розмислювати» в ній (термін Д.Б. Кабалевського). В цьому естетичний аспектмузичного виховання, і тільки в умовах створення естетичної атмосфери успішноздійснюється всебічний розвиток особистості дитини. Таким чином,музично-естетичне виховання являється не самоціллю, а засобом всебічного,гармонійного розвитку особистості. У процесі музичного виховання особливоуспішно формуються моральні якості дитини.
Музичні творирізносторонні по своєму соціально-образному змісту. Важко передати словами всюгаму переживань людини, виражених в різних музичних творах. Вже в дошкільному віцідіти відчувають виразність мелодійних інтонацій, насиченість музичної фактури.Діти відзиваються на ліричний характер музики, проникаючись ним, вониспівчувають тим подіям, почуттям, які передані в музиці.
Особливістьдитячої виконавської діяльності полягає в тому, що заняття музикою можливе вколективі дітей. К.Д. Ушинський помічав, що хоровий спів зближує усіх співаючихі поєднує їх переживанням в «одне сильно почуваючи серце». Музичне заняттядобре впливає на загальну поведінку дитини. Виконуються твори різного настрою,змінюються види діяльності, чергуються завдання. Все це виховує культуруспілкування, тобто сприяє формуванню моральних якостей особистості дитини.Діяльність дітей, пов’язана з музикою, завжди емоційна. Разом з цим вонаактивізує розумовий розвиток дитини.
Музика маєпізнавальний характер. Вона відображає багато життєвих явищ, які збагачуютьдітей уявленнями про суспільство, природу, побут та традиції. Виховательпідтримує, формує навіть незначні творчі виявлення, які активізують сприйняттяі уявлення, будять фантазію та уяву; надає діяльності дитини пошуковийхарактер, а пошук завжди потребує розумової активності. Наприклад, дорослийставить перед дитиною творчу задачу: у співах імпровізувати на заданийлітературний текст-дитина шукає співочі інтонації, які відповідають цьомутексту. У русі придумує, комбінує знайомі елементи з новими. В музично — ігровій драматизації діти відтворюють картинку з життя, передають виразні,характерні рухи, міміку, жести якого-небудь персонажа, дитина мислить, фантазує,«планує». Тому музичне виховання виконує багато завдань розумового розвиткудітей. Вони виконуються в дуже різносторонній формі і створюють особливіситуації для активізації розумової діяльності.
Отже, заняття музикою сприяють загальномурозвитку особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонами вихованняскладається в процесі різноманітних видів і форм музичної діяльності.
1.2 Естетичне та музичне вихованняв країнах Сходу: ретроспективний погляд
Японія, як країна споглядального світогляду, естетичного ставлення додійсності, самобутньої давньої культури та всеосяжного науково-технічногопрогресу, для більшості європейців і представників інших континентів є країноюзагадковою і водночас привабливою. Так, дослідження суспільної думки, проведеніІнститутом Геллапа в США, Англії, Франції та Німеччині виявили, що переважнабільшість опитаних важко сприймає традиційний спосіб мислення японців, якіпрезентують одну з найдинамічніших націй. Як стверджує американський філософ Г.Мур, японська культурна традиція, найбільш загадкова та парадоксальна з усіхвеликих традицій, є інтелектуальним і культурним викликом, зумовлює унікальні іцікаві передбачення та провокує більше реакції, ніж будь-яка інша великатрадиція Азії, сприяє виникненню оригінальних ідей [12, с. 74].
Значний вплив на менталітет нації, її ціннісні орієнтації, художній іморальний розвиток особистості, як вважають японці, має сім’я. У сім’ї, яказабезпечує збереження національної самобутності, діти засвоюють різноманітнітрадиції, загальні норми поведінки, особливості національної культури імистецтва, специфіку японського сприйняття природи.
Варто зазначити, що в Японії художнє виховання дітей починається зраннього віку. Ставлення до них з боку дорослих, зумовлене турботою та опікою,наголосом на позитивних прикладах, можна назвати надто терплячим. Такунадзвичайну любов японців до дітей дослідники пов’язують з давнім синтоїськимкультом шанування предків: у дітях втілюється «продовження» батьків,пам’ять про них [8,с 34].
Однією з найстійкіших форм японської духовної культури є свята, які непросто ототожнюються з урочистістю, яскравим карнавальним дійством,театралізованою виставою, музикою, танцями, піснями, а й сприймаються увзаємозв’язку з історією і культурою народу. Цей аспект на сьогодні є одним іздійових інструментів виховання підростаючого покоління Японії в дусінаціональних традицій [13 с.45].
Святкове дійство та підготовка до нього з часом формує в дитини груповийсвітогляд, уявлення про красу. Діти спостерігають, а дорослішаючи, допомагаютьв оформленні відомих «мікосі» – палантини, оформленої у виглядіхрамів, виготовленої членами общини для колективного святкового проходження нарізноманітних святах, – що є справжнім витвором конструкторського, столярного, ткацького,живописного мистецтва [10 с.22].
Найвідомішими, найулюбленішими, яскравими і веселими дитячими святами, щовідмічаються в усій Японії, є День дівчаток, або Свято ляльок (хан мацурі), таДень хлопчиків (тангоно секку), або Свято «сім-п’ять-три»(сіті-го-сан).
Яскравим проявом бережливого ставлення японців до традицій є збереження уповсякденному житті національного костюму – кімоно – як важливого елементусвоєрідності нації, навички носіння якого прищеплюються з дитинства.Емоційно-образне мислення нації, здатність насолоджуватись естетичними якостямиматеріальних та нематеріальних об’єктів розвивають звичку колективногомилування поетичними явищами природи. Взимку прийнято насолоджуватися снігом,весною – цвітінням сливи, азалії, вишні, восени – багряним листям гірськихкленів і повним місяцем. Наприклад, у березні – квітні в засобах масовоїінформації публікуються відомості про місця, де можна помилуватися сакурою тапрогнози її цвітіння (ґрунтуються навазі бруньок): телебачення періодичнотранслює карту пересування цвітіння сакури по всій країні [5 с.12]. Восенивідомі храми влаштовують виставки хризантем (які вважаються імператорськимиквітами), даючи можливість наблизитися до таємниць природи. Сім’ями, компаніямиспівпрацівників відправляються японці на милування сакурою. На честь цієї подіїпрем’єр-міністр країни щороку влаштовує дипломатичний прийом у відомомутокійському парку «Синдзюку чйен».
В японській школі увага приділяється набуттю учнями«пізнавальних» та «емоційних» навичок – в результаті рівеньзнань випускника японської школи дорівнює рівню випускника американськогоколеджу [7 с.5]. За даними міжнародних тестів, японські учні за рівнем свогорозвитку випереджають однолітків з інших країн приблизно на три роки. Юнийяпонець закінчує школу вже підготовленим до національних особливостейжиттєдіяльності: в нього розвинені звичка та позитивне ставлення до напруженоїпраці, дисципліни, чистоти і порядку, увага до дрібниць, здатність доіндивідуальної та спільної праці, наполегливість, психологічна гнучкість,комунікабельність, відповідальність, повага до авторитету.
Отже, здійснений аналіз художнього виховання в Японії дає змогуконстатувати своєрідність та унікальність даного процесу.
Необхідно підкреслити, що життєва та творча сила японської культури засобамихудожнього і музичного виховання передається підростаючому поколінню, щоестетизує свідомість, сприяє формуванню основних якостей національногохарактеру, впливає на позитивне і відповідальне ставлення до справи таоточуючих людей, визначає комплекс цінностей і психологічні пріоритети. Якщонині Схід із наполегливістю неофіта відкриває для себе Захід, не будеперебільшенням сказати, що Захід теж з не меншим ентузіазмом намагаєтьсяліквідувати «білі плями» у своїх знаннях Сходу.
З 70-х років ХХ ст., коли Китай «знову відкрив свої дверііноземцям», багато дослідників побували в цій давній країні длябезпосереднього знайомства та предметного вивчення слабких і сильних сторінспецифічного «китайського шляху» розвитку нації, вияву для себе таосмислення раціонального джерела, закладеного у традиційній китайськійкультурі. За результатами ознайомлення з досягненнями китайських дітей у галузімистецтв (живопис, каліграфія, інструментальна та вокальна музика, танець)спеціалісти з художньої освіти та виховання виявили інтерес до низки проблем,зокрема щодо питань раннього художнього розвитку дитини, мети, методів освітита навчання мистецтвом, а також інфраструктури естетичного виховання.
У рамках шкільної реформи Китаю середини 80-х років ХХ ст. мистецтво буловизнане складовою навчальної програми. Отже, до «трьох категорійдоброчинності» (моральна, інтелектуальна та фізична), відповідно до якоїкитайські педагоги здійснювали навчання, додалася четверта –«культурна».
Розгляд культурних практик сучасного Китаю вимагає звернення доспецифічних особливостей національного менталітету китайців. Формуваннястереотипів поведінки населення Китаю відбувається на підставі давньоїтрадиції, пов’язаною з символікою чисел. Особливу роль у формуванніспецифічного китайського менталітету відіграє китайська писемність – своєріднийрізновид мистецтва, який забезпечує культурну єдність «крізь простір тачас», оскільки ієрогліфи доступні вченій людині незалежно від діалекту тавід того, чи жив він у ІІІ ст. до нашої ери, чи живе в сучасний час.
Аналогічний за методами підхід спостерігається в галузі музичноговиховання. Головний акцент китайські викладачі роблять на засвоєнні учнямитехнічних навичок та регламентованого репертуару [4 с.5]. Поряд з активнимвивченням китайцями західної музики в країні постійно розвивається національнамузична традиція, яка передається через сім’ю, школу, вищу школу. Жорсткою танезмінною залишається технологія виготовлення музичних інструментів, якістворюються на підставі восьми вихідних матеріалів. Необхідно зазначити, щосистема традиційної китайської нотації надзвичайно важка та складна, їїзасвоєння вимагає багаторічної підготовки. Рівень якості професійної підготовкикитайських музикантів яскраво виявляється на міжнародних конкурсах, де вони дедалічастіше стають лауреатами. «Середні» студенти консерваторії КНРвражають фахівців технічною підготовкою, «цікавою інтерпретацієюкласики» [3 с.40]. При цьому улюбленими західними інструментами китайців єфортепіано та скрипка.
Отже, у результаті вивчення теорії та практики художньої освіти тавиховання у Китаї можна зробити висновок, що для передання традицій від одногопокоління до іншого, з чим пов'язані цілі естетичного виховання у КНР, існуєієрархічна система соціалізації особистості. Термін «естетичневиховання» перекладається з китайської як «виховання красою».Для китайця краса – суть мистецтва. Тому, на їхню думку, продукт«художньої творчості» повинен бути красивим.
Відтак, в основі життєустрою країн Сходу лежить художнє світосприйняття.Зокрема, вся життєдіяльність особистості в Японії та Китаї підпорядковуєтьсязбереженню, засвоєнню та впровадженню у повсякденне життя власних багатовіковихтрадицій. Життєва та творча сила японської та китайської культури засобамихудожнього виховання передається підростаючому поколінню, естетизує їхнюсвідомість, сприяє формуванню основних якостей національного характеру, впливаєна позитивне і відповідальне ставлення до справи та оточуючих людей, визначаєкомплекс цінностей і психологічні пріоритети.
РОЗДІЛ 2. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУМУЗИЧНОЇ ОСВІТИ В ЯПОНІЇ ТА УКРАЇНІ
2.1 Тенденції розвитку музичноїосвіти в Японії
Модель мистецької освіти в Японії заслуговує на особливу увагу. Вонаґрунтується на ідеї здатності кожної людини відчувати природну красу. Традиційнов цій країні вважають, що можливо й необхідно розвивати не лише інтелект, а йемоційність, що є основою естетичного сприйняття, тому здібності поета,художника й музиканта можна й потрібно розвивати в кожній дитині.
Дослідники відзначають, що японцям притаманне традиційне для ДалекогоСходу світорозуміння, сутнісною характеристикою якого є відчуття людиною своєїєдності та гармонійної взаємодії з Природою. Мистецтво, на думку японців,покликане виявляти красу й робити її відчутною. Саме тому, вважають японськіпедагоги, дітей треба вчити відчувати красу, вчити сприймати прекрасне, тому щовони переконані, що ніякий науковий і технічний поступ не здатний змінитиестетичну та етичну складові людського життя [11, с. 28].
Особливою рисоюяпонської системи художньо-естетичної освіти є ставлення до музичногомистецтва. Навчання музиці може починатися в досить ранньому віці, у дитячихсадочках, що працюють за системою відомого японського скрипаля й педагогаШініці Сузукі, педагогічна концепція якого ґрунтується на ідеї сенситивностіраннього дошкільного періоду для емоційного та чуттєвого розвитку дитини. Йогопідхід базувався на принципі, що «музикальність – це не вроджений талант, аздатність, яка може бути розвинута. Будь-яка дитина, яку навчають належнимчином, може стати музикальною – це не важче, ніж навчитися говорити рідноюмовою. Потенціал кожної маленької дитинки неосяжний».
В наш час методомСузукі користуються десятки тисяч людей, педагогів, батьків всіхнаціональностей світу. Коли Шиничі Сузукі помер в 1998 році, його учні іпослідовники у всьому світі жалкували за ним. Віра цього педагога в унікальніздібності всіх людей і важливість поваги і розвитку дитини за допомогою любовізалишилась нам у спадок. Сам метод народився в той момент, коли Сузукі зв’язавунікальну здатність дітей з легкістю вивчати рідну мову з можливістю навчанняаналогічним методом грі на скрипці — методом, який він назвав «Народженняталанту». Однак, доктор Сузукі завжди відмічав, що утилітарне навчаннямузиці – не головна мета його роботи. Це лише шлях, щоб дитина виросладостойною і благородною людиною: слухаючи від народження прекрасну музику, вонабуде наближатися до краси та гармонії у всіх сферах свого життя.
Особливості метода Сузукі. Більше п’ятдесяти років томуСузукі оцінив важливість того факту, що діти у всьому світі легко опановуютьрідну мову, і почав застосовувати основні принципи розвитку мовлення у навчаннімузиці. До них належать: постійне повторення, слухання, батьківська підтримка івідповідальність. Взагалі, роль батьків важко переоцінити – це найкращівчителі. (деякі батьки спеціально навчаються грі на скрипці, щоб гратималяті-так дитина швидко зрозуміє, що від неї чекають). Батьки ходять з дитиноюна урок і регулярно займаються з нею вдома.
Ранній початок занять дуже важливий, адже перші роки життя дитини — цекритичний час для розвитку розумових процесів і координації м’язів. Перші роки,коли відбувається набування навичок рідної мови і слух у дитини знаходиться навершині активності – це ідеальний час, щоб розвинути музикальність. Слуханнямузики повинно початися при народженні, а формальне навчання — в 3-4 роки, хочанасправді, запізно ніколи не буває. Дитина росте і розвивається у мовномусередовищі. Чому б не зробити музику таким же навколишнім дитини? Можна братималятко на концерти, а потім слухати знайому музику вдома – дитина легко їїзапам'ятає. Таким чином, відбувається абсорбування музичної мови на рівні зрідною. При розвитку мовних навичок дитина не відмовляється від них уподальшому розширенні словникового запасу — так і в музичному розвитку, учніповторюють вже вивчені твори, поступово використовуючи нові навички і прийоми.І подальше введення нових технічних і музичних концепцій в контексті знайомихтворів значно спрощує цей процес. Як і в мовному розвитку, будь-яке бажання іспроба дитини отримати нові знання, будь-яке питання повинно бути нагородженевідвертою похвалою і підтримкою. Кожна дитина унікальна, вона йде своїм темпом,маленькими кроками долає великий і важкий шлях пізнання і вдосконалення майстерності.Спільне вдосконалення – запорука радості і задоволення всіх – дітей, батьків,педагогів. Атмосфера співпраці, радості за успіхи інших дітей також складаютьчастину метода Сузукі. Для кожного інструменту доктор Сузукі підібраврепертуар, за допомогою якого можна обережно і послідовно розвивати якмузикальність дитини, так і набувати технічні навички. При цьому існуєпостійний стимул: слухаючи більш технічно вдосконалену і важку гру своїхстарших товаришів, діти намагаються швидше досягти їх рівня. Відомо, що дітейрадять вчити читати в той момент, коли вони в достатній мірі зможуть розвинутимовні навички. Так і в методі Сузукі дуже велике значення приділяєтьсядонотному періоду навчання: в цей час дитина намагається досягти правильноїпостановки рук, точної інтонації, красивого звучання, закінченості музичнихфраз. Багаторазові повторення, направлені на точність самовираження і розкриттязмісту музики, а не на заучування певної мелодії, дають більш ефективнестановлення і закріплення технічних навичок.
Загальноосвітня школа приділяє велику увагу музичному навчанню задопомогою ритміки, вокальних, інструментальних вправ і слухання музики.Головною метою музичного виховання є набуття знань і навичок, що допоможутьучням орієнтуватися в музичній творчості, на певному рівні виконувати творинаціональних та зарубіжних композиторів. У першому класі учні займаютьсямузикою тричі на тиждень, з другого по восьмий – двічі, у дев’ятому – один разна тиждень. Заняття проводять, як правило, кваліфіковані педагоги-музиканти,які мають середню, а найчастіше – вищу освіту.
Японські дитячі пісні поділяються на традиційні і сучасні. До традиційнихналежать: колискові, сценічні, святкові пісні. З давніх-давен, в піснях длямаленьких дітей співалось про те, як стрибають через мотузочок, пускаютьповітряного змія, колисають кішку, грають в піжмурки.
В ході руху за нові дитячі пісні, яке почалось в кінці першої світовоївійни, з’явилось багато пісень, які відображають радість дитинства. Популярніписьменники і поети створювали в той період багато чудових пісень. Спогадиписьменників про власне дитинство були улюбленими темами тих сучасних дитячихпісень. Сьогодні поети і композитори створюють для дітей такі пісні, в якихбільше уваги приділяється почуттям і прагненням самих дітей.
Реставрація Мейдзі (1868) вивела Японію з феодальної ізоляції і відкриланову еру в музичному мистецтві держави. В ті дні західна музика інтенсивнопроникала особливо в суспільну освіту, виступаючи як частина поміркованихзусиль, направлених на те, щоб модернізувати державу. Для того, щоб підтримуватимузичну освіту, в 1880р. було започатковано Інститут по музичному дослідженню,а також видані перші посібники з музики, які з’єднували музичний стиль зяпонським. Інструментальна музика Заходу розповсюджувалась в ті роки задопомогою концертів, які організовувались військовими оркестрами армії іфлоту, завдяки співробітництву з такими іноземними державами, як Великобританія,Франція і Німеччина.
Що стосується підготовки професійних музикантів, то в 1887р. булазапочаткована Токійська музична школа (яка в 1949р. перетворилась у музичнийвідділ Токійського національного університету вишуканих мистецтв і музики),після чого почалось відкриття приватних музичних шкіл, попередниць сучаснихприватних інститутів, в таких головних містах, як Токіо і Осака. Професійнамузична освіта уходить своїм корінням в дуже розповсюджене домашнє музичненавчання дітей, існує багато приватних курсів, великих та малих, для допомоги уздійсненні домашнього навчання. Найбільш помітними серед них є Дослідницькийінститут виховання таланту Судзукі Синьїті и Музичний клас Тохо. Середнавчальних закладів: Музична академія («Сендеокуґакуен»), Вищамузична школа «Тохо», Музична школа Кунітаті, музичне відділення приуніверситетах Токіо, Осаки й інших міст; науково-дослідна робота проводиться вЯпонській академії музикознавства; товариство музики 20 століття сприяєвиконанню сучасної музики, проводить музичні фестивалі. Зберігається звичайвиконання музики й танців під час традиційних свят.
Сучасне музичне життя Японії багато в чому визначається діяльністювеликої кількості організацій і товариств. У Токіо знаходяться японськевідділення міжнародних музичних товариств, Міжнародного фонду мистецтв та інші.У Японії функціонують: оперні трупи «Фудзівара каґекідан» і«Ніккікай», ансамбль камерної опери «Сіцунай каґекідан»;близько 20 симфонічних оркестрів (8 — у Токіо); камерно-інструментальніансамблі, у т.ч. Токійський струнний квартет; хорові колективи тощо. Значну рольграють колективи традиційного музично-театрального мистецтва: Оркестр гагакуімператорського палацу «Сіґенкан», оркестр народних інструментів«Ніппонія», трупи Національного тетру.
Сьогодні в Японії на вершині всіх музичних концертних груп знаходитьсясимфонічних груп оркестр Эн-ЭйЧ-Кэй в Токіо (Японська радіокорпорація). В Токіота інших великих містах нараховується досить велике число професійнихоркестрів, немало також любительських. Існує багато концертних колективів, яківиконують камерну музику, і у яких багато послідовників. Участь в хоровихвиступах і духових оркестрах також дуже популярна. Підраховано, що декількасотень тисяч людей різного віку займаються співом в якості учасників хору впочаткових середніх школах і університетах, а також в інших самодіяльнихколективах.
В Японії є також любителі опери, постановка опери являється нелегкимділом, оскільки японські театри, як правило, не мають потрібних умов для такихзаходів. Що стосується створенню музики в західному стилі, то в японськомумузичному світі в цій області активно багато композиторів, включаючи таківсесвітньо відомі імена, як Такэміцу Тору.
Міжнародне визнання отримали деякі японські диригенти, наприклад ОдзаваСэйдзі, теперішній музичний директор Філармонії Бостона в Сполучених Штатах, іВакасугі Хіросі, який диригував багатьма європейськими оркестрами, а також ІвакіХіроюкі и Акіяма Кадзуйосі. Не менш відомі поза межами Японії піаністи СонодаТакахіро и Утіда Міцуко, скрипалі Это Тосія и Усіода Масуко, вокаліст АдзумаАцуко.
Таким чином,можна зробити висновок, що музичне життя Японії дуже насичене. Музичневиховання дітей здійснюється від самого народження. Професійна музична освітаздійснюється на дуже високому рівні на музичних відділеннях міст Токіо таОсаки. В Японії ведеться дуже ґрунтовна науково-дослідна робота з музики, якапроводиться в дослідницьких інститутах.
2.2 Форми й методи музичноговиховання в Україні
Під методами музичного виховання розуміють взаємовідносини педагога ідітей, які дають змогу дитині засвоїти елементарні знання про музику, оволодітипрактичними навичками і вміннями, що допомагають розвитку музичних здібностей.
Методи музичного виховання-це різноманітні засоби спільної діяльностівихователя і дітей, де ведуча роль належить педагогу. Розвиваючи фантазію,емоціональні почуття, музичне мислення, вихователь намагається, щоб спілкуванняз мистецтвом викликало у дітей почуття радості, задоволення, а формуваннянавичок і вмінь сприяло виявленню активності й самостійності.
Широке творче застосування вихователем методичних прийомів та їхкомпонування збагачує методику музичного виховання в цілому, індивідуалізує її,остерігає від встановлених штампів, допомагає творчо працювати.
Художнєвиконання твору як особливий метод привчання дитини до музичного мистецтва.
Привчання дитинидо музичного мистецтва здійснюється самою музикою. Але музику треба почути, іце можливо тільки завдяки виконавцю. До нього і пред’являються високі вимогивиконання. Важливо, щоб перше спілкування дитини з музикою в дні раннього ідошкільного дитинства запам’яталось для нього світлою радістю, визивалопозитивні емоції, потреба повторної зустрічі з прекрасним. Пізніше, у старшомувіці, спілкування з музикою приймає нові, більш важкі форми: емоціональноїобізнаності, пізнання ідеї і змісту твору, переосмислення художньої музичноїформи, виділення улюблених творів, більш поглибленого співчуття художнімобразам. Поступово виникає перехід від першого радісного сприйняття музики дорадості найпростішого виконання, а в більш старшому віці, у співвідношенні зрозвитком музикальності і розширенням можливостей, до виконавської і творчоїмузичної діяльності. Цей важливий процес обумовлюється з самого початкумайстерністю виконання музичних творів вихователем-музикантом, його високоюпрофесійністю, емоціональним відношенням до музичного твору, проникненням вйого ідею, образи. Педагог, який володіє даром художнього виконання музичнихмініатюр для дітей, може зацікавити їх, чути їх почуття та думки, визвативідповідне відлуння серця. Він може бути певен, що дитина потягнеться до мистецтваі назавжди буде зв’язана з музикою. Вихователь – посередник між композитором ідітьми. Він доносить до дитини твір в його первозданній красі. Тому, йомунеобхідно зрозуміти, почути, вникнути, поглибитися у зміст музичного твору,його ідею, відчути настрій. У виконанні музичного твору повинно бути єдністьзамислу композитора і виконавця.
У кваліфікованомувиконанні вихователя звучать твори, які правдиво відображають оточуючий світдитини. Вони містять багатогранну гаму відтінків, які викликають у дітейспівзвучний їм настрій: величність, ліричність, веселість, сум, співчуття,гумор, бадьорість, радість.
Різноманітністьмузичних художніх образів, зміна їх емоціонального колориту надає поглибленийвиховний на дітей, викликає різні почуття, думки, роздуми, дає можливістьпережити нехай швидкі, але яскраві емоції, які збагачують внутрішній світдитини. Необхідно особливо підкреслити, що виконавська майстерність педагога,його вільне володіння інструментом залежить від того, як він грає для дітеймузичні твори — напам’ять або по нотах. Для того, щоб зберегти необхіднийконтакт зі своїми маленькими слухачами, слідкувати за динамікою сприйняття нимимузики, бажано бути вільним від нот і грати напам’ять, майже не дивлячись наруки, частіше звертаючись до дітей. Слухаючи музику, вони повинні бачити обличчявихователя, його очі, посмішку – почувати з ним емоційне спілкування. Такевиконання викликає у дітей відповідну радісну реакцію, захоплення, любов домузики і музичних занять.
Таким чином,художнє виконання педагогом музичних творів, репертуар яких визначається восновному «Програмою виховання в дитячому садку», слід вважати ведучим,вирішальним методом привчання дитини до музики.
Пояснення ібесіда як емоційно – образний прийом ознайомлення з музикою
У роботі вихователяістотне значення мають емоціональні і образні пояснення і бесіди про музику,які потребують ретельної підготовки.
Бесіда про музикуяк один з найважливіших прийомів ознайомлення з музичним твором неподільнопов’язані з культурою слова і не терпить звичайної побутової мови. Надзвичайноважливо створити у дітей емоціональний настрій на сприйняття музичного твору,визвати цікавість і вдумливе відношення до його змісту, підготовити доспівчуття художнього музичного образу. Така направленість почуттів та думок,загальний настрій визначається психологією як установка. У дітей установка насприйняття музичного твору здійснюється під впливом вихователя, на основі йогометодики. У процесі сприйняття виникають різні музичні асоціації – звукові,ритмічні, темброві, рухові, зорові, інтонаційні і разом з тим емоції, пов’язаніз життєвими уявленнями, спогадами. Чим більший життєвий досвід дитини (успіввідношенні з віком), тим насиченіші асоціації, які поглиблюють сприйняття івикликають творчу уяву.
Установка можевиражатись у різноманітних формах: передуюча емоційно-образна розповідьпрограмного музичного твору, сюжету музичної гри або змісту пісні; повідомленнязаголовку музичного твору, який направляє думки дітей на окремий предмет,явище; виразне читання педагогом вірша (який передує слуханню музики); завданнядля самостійних дій: виконання вправ, танців, пісні,ігрової або творчоїдіяльності. Установка повинна бути достатньо короткою, зрозумілою,виразною, образною, щоб діти могли не тільки ясно уявити що їм слід виконати, алей емоційно відповісти, проникнутися наступними діями.
Отже, у своємузвертанні до дітей вихователь намагається розкрити емоційний і образнийхарактер музичного характеру. При цьому він враховує зміст життєвого досвідудітей і кожної вікової групи.
Значеннясловесного методу у розвитку музичного сприйняття дуже велике. Мова йде не проякий-небудь переказ музики, а про необхідність поглибити сприйняття музикидітьми. За допомогою яскравого виконання і вміло проведеної бесіди виховательможе не тільки привити дітям інтерес, любов до музики, розширити уявлення продеякі явища дійсності, але й збагатити їх внутрішній світ, почуття, сформуватиморальні якості.
Практичнийметод у розвитку музичного сприйняття
Щоб дитина глибшепочула характер музики, активно пережила свої враження, необхідно комбінуватисприйняття музики з практичними діями, які допомагають йому ніби «пропуститимузику через себе», виразити у зовнішніх виявленнях свої переживання.
Б.М. Тепловдоказав факт сприйняття музики руховими реакціями (вокалізаціями, мілкимирухами пальців). Рухи успішно використовуються у якості прийомів, якіактивізують усвідомленість дітьми характеру мелодії, якості звуковедення(плавного, чіткого, уривистого), засобів музичної виразності (акцентів,динаміки, злетів і падінь мелодії, темпу, ритмічного малюнку). Ці властивостімузики можна моделювати з допомогою танцювальних і образних рухів. Дляусвідомленості мелодії, її спокійного, наспівного характеру або, навпаки,веселого і уривистого ефективно використовувати підспівування.
Якщо говорити пророзвиток музичного сприйняття за допомогою дитячого виконавства, важливовідмітити, що мова йде не про набування навичок і вмінь виконавства, а проможливості виразити переживання музики за допомогою засвоєння дітьми уявлень іспособів дій (у співах, музично – ритмічних рухах, грі на дитячих музичнихінструментах).
Об'єднаннярізних видів мистецтва
Об'єднання різнихвидів мистецтва (музика, поезія, живопис) завжди бажано. Важливо тільки точно ітонко підбирати твори для порівняння. Частіше всього використовується читаннявіршів за настроєм виконуваної музики.
Читання віршівможе передувати прослуховуванню музичного твору, якщо воно співзвучне йому занастроєм.
Показ репродукціїкартин, ілюстрацій перед прослуховуванням музики небажано. Картина відволікаєдітей від музики, спрямовує сприйняття по конкретному, раніш обумовленомуруслу, що не завжди виправдано. Доречно використовувати показ репродукційкартин та ілюстрацій після неодноразового прослуховування музичного твору, коливже склались визначені уявлення про музичний образ.
Завданняускладнюється, набуває більш проблемний характер, якщо використовувати декількаконтрастних творів. У цьому випадку діти опиняються у проблемній ситуації: вониповинні вибрати з двох картин одну, яка відповідає настрою музики, або з двохмузичних творів – одне, близьке настрою картини. Аналогічно можна зіставлятимузичні твори з віршами.
Іноді дітямпропонується виконати малюнок, який передає характер музики. Головне, щоб вонине просто малювали на подану тему, а намагались використовувати ті засобивиразності, які відповідали б характеру музики, зрозуміли, що колір на малюнкумає велике виразне значення: світлі відтінки часто відповідають світлому,ніжному, спокійному настрою музики; темні – тривожному, таємничому; яскраві,насичені фарби – веселій, радісній музиці. Необхідно розвивати уявлення дітейщодо виразності кольору, обговорювати разом з ними, які малюнки найбільшвідповідають характеру музики.
Музичнісприйняття розвивається не тільки на заняттях. Важливо використовувати різніформи організації музичної діяльності дітей – проводити тематичні концерти,включати слухання музики в сценарії ранкових свят.
Методемоційного впливу
Метод емоційноговпливу полягає в умінні педагога виражати своє відношення до музичного творуобразним словом, мімікою, жестами. Наприклад, його голос може емоційнозмінюватись в залежності від характеру, настрою музики: тепло, лагідно і ніжновін розповідає про колискову, з суворими і мужніми інтонаціями – про патріотичнупісню.
Широкевикористання методу емоційного впливу визначає успіх музичної діяльностідітей, а володіння ним говорить про майстерність педагога. Ефективність методузавжди залежить від тих відносин, які складаються між вихованцями і педагогом,від його авторитету: сильний емоційний вплив на дітей можна зробити тільки вобстановці довіри та взаєморозуміння.
Інтерес до музикизалежить від розповіді цікавих фактів, створення ефекту здивування. Глибокеемоційне переживання відчувають діти, коли дізнаються, що Л. Бетховен переживвелику трагедію і композитор втратив слух, але любов до музики вселяла в ньогосили, завдяки яким він продовжував створювати свої геніальні твори, якізаставляють людей і сьогодні радіти, вірити в щастя, перемогу добра ісправедливості.
Розвиткумузичного інтересу дітей ігрові ситуації, в них легше організовувати пісеннутворчість, інсценування, драматизацію. Граючи в мисливців і зайців, одначастина дітей зображує сміливих, рішучих мисливців, а інша – зайців, якікрадуться. Ігрові ситуації допомагають також підтримати інтерес до занять,зробити емоційну розрядку і попередити перевтому.
Таким чином, змогу дитині засвоїти елементарні знання про музику, оволодітипрактичними навичками і вміннями, що допомагають розвитку музичних здібностей можутьтакі методи, як художнє виконання твору, пояснення і бесіда, практичний метод,емоційний вплив на дитину, об’єднання кількох видів мистецтва, створенняігрових ситуацій.
2.3 Порівняльний аналіз музичноїосвіти в Японії та Україні
Висвітленняматеріалу поданого у попередніх розділах дає можливість зробити порівняльнийаналіз музичної освіти в Японії та Україні.
Загальноосвітняшкола приділяє велику увагу музичному навчанню за допомогою ритміки, вокальних,інструментальних вправ і слухання музики. Головною метою музичного виховання вЯпонії є набуття знань і навичок, що допоможуть учням орієнтуватися в музичнійтворчості, на певному рівні виконувати твори національних та зарубіжнихкомпозиторів. Навчання музиці може починатися в досить ранньому віці, у дитячихсадочках, що працюють за системою відомого японського скрипаля й педагогаШініці Сузукі, педагогічна концепція якого ґрунтується на ідеї сенситивностіраннього дошкільного періоду для емоційного та чуттєвого розвитку дитини. Йогопідхід базувався на принципі, що «музикальність – це не вроджений талант, аздатність, яка може бути розвинута. Будь-яка дитина, яку навчають належнимчином, може стати музикальною – це не важче, ніж навчитися говорити рідноюмовою. Потенціал кожної маленької дитинки неосяжний».
Українські засадимузичного виховання дуже схожі з японськими. Заняття музикою сприяютьзагальному розвитку особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонамивиховання складається в процесі різноманітних видів і форм музичної діяльності.Емоційна чутливість і розвинений музичний слух дадуть змогу дітям в доступнихформах відгукуватися на добрі почуття і вчинки, допоможуть активізуватирозумову діяльність і, постійно вдосконалюючи рухи, розвинути фізично. Д.Б. Кабалевський- видатний український педагог вважав, що музика і пов’язана з нею діяльністьможуть визвати в дитині особливу потребу, бажання спілкуватися з нею, а по міріможливості і «розмислювати» в ній.
Висновки
Таким чином, ми можемо зробити висновок, що музичне мистецтво – яскравийта незамінний засіб формування цілісної особистості дитини. Музика володієсвоєю «мовою».
Важливо не просто навчити дитину виразно, чисто співати, рухатись підмузику. Музика і пов’язана з нею діяльність можуть визвати в дитині особливупотребу, бажання спілкуватися з нею, а по мірі можливості і «розмислювати» вній. Музично-естетичне виховання в Україні являється не самоціллю, а засобомвсебічного, гармонійного розвитку особистості. У процесі музичного вихованняособливо успішно формуються моральні якості дитини.
Змогу дитині засвоїти елементарні знання про музику, оволодітипрактичними навичками і вміннями, що допомагають розвитку музичних здібностейможуть такі методи, як художнє виконання твору, пояснення і бесіда, практичнийметод, емоційний вплив на дитину, об’єднання кількох видів мистецтва, створенняігрових ситуацій.
В основіжиттєустрою країн Сходу лежить художнє світосприйняття. Зокрема, всяжиттєдіяльність особистості в Японії та Китаї підпорядковується збереженню,засвоєнню та впровадженню у повсякденне життя власних багатовікових традицій.
Життєва та творчасила японської та китайської культури засобами художнього виховання передаєтьсяпідростаючому поколінню, естетизує їхню свідомість, сприяє формуванню основнихякостей національного характеру, впливає на позитивне і відповідальне ставленнядо справи та оточуючих людей, визначає комплекс цінностей і психологічніпріоритети.Музичне життя Японії дуже насичене. Професійна музична освіта здійснюється надуже високому рівні на музичних відділеннях міст Токіо та Осаки. В Японіїведеться дуже ґрунтовна науково-дослідна робота з музики, яка проводиться вдослідницьких інститутах. Музичне виховання дітей здійснюється від самогонародження. Навчання музиці – це шлях, щоб дитина виросла достойною іблагородною людиною: слухаючи від народження прекрасну музику, вона буденаближатися до краси та гармонії у всіх сферах свого життя (Шиниці Сузукі).
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Вища і середняшкола за кордоном. – М., 1991. – 16 с.
2. Михайлова Ю.Д.Традиційна система соціалізації дітей в Японії / Ю.Д. 3.Михайлова //:традиційні форми виховання дітей и підлітків у народів Східної і Південно –СхідноїАзії. – М., 1983. – С. 89–110.
4. ТавровськийЮ.В. Загадки “японського духу" / Ю.В. Тавровський. – М.: Сов. Россия,1989. – 126 с. –
5. ТроєльніковаЛ.О. Художнє виховання в початковій і середній школі Японії як інтегральнаскладова загальнонаціональної системи неперервної художньої освіти / Людмила
6. Троєльнікова// Київське музикознавство: Культурологія та мистецтвознавство. – 2004. – Вип.16. – С.254–266.
7. ТроєльніковаЛ.О. Роль сім’ї в художній освіті підростаючого покоління Японії / ЛюдмилаТроєльнікова // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. –2004. – Вип. 13. – С. 211–216.
8. Дьюи Дж.Психологія и педагогіка / Джон Дьюи. – М.: Лабиринт, 1999. – 190с.
8. Елманова В.К.Высшее образование за рубежом / Валентина Константиновна Елманова. – Л.:ЛГУ,1989. – 48 с.
9. Завьялова О.И.Токио и токийцы: будни, выходные, праздники / Ольга Исааковна Завьялова. – М.:.-Наука, 1990. –154 с.
10. Рапопорт К.Японская школа на пороге перемен / К. Рапопорт // За рубежом. – 1990. – № 12. –С. 14–15.
11. МихайловаЮ.Д. Традиционная система социализации детей в Японии / Ю. Д. Михайлова //1991. – № 2. – С. 48–52.
12. ВетлугінаН.А. Методика музичного виховання дітей в дитячому садку Київ « Вища школа»1978.- 254с.
13. ГофмейстерГ.П. Природа и музика как средство эстетическоговоспитания дошкольников.- М., Издв-во Апн Рсфср, 1962, с.51
14. Иова Е.П. Эстетическоевоспитание детей средствами музыки. М., Просвещение, 1964, 78с.
15. Кабалевский Д.Б.Идейные основы музыкального воспитания. М., Советский композитор, 1973, 123с.