Класний керівник у сучасній школі

ПЛАН
Вступ
Розділ І. МІСЦЕ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ
Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИУЧНЯМИ, СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ.
Розділ ІІІ. СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК
Висновки
Список літератури

Вступ
Кардинальніполітичні, соціальні й економічні перетворення, становлення суверенітетудержави Україна потребують і нового переосмислення виховання підростаючогопокоління. Життя вимагає розглядати його під кутом розвитку національноїсамосвідомості, гуманізації та гуманітаризації освіти.
Сучасна школа,як і суспільство загалом, переживають складний період, коли здійснюєтьсярішучий поворот до особистості школяра. Така школа доважає власну гідністькожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити й інтереси, створюєсприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку.
Виховання якпроцес слід розглядати з філософської та психолого педагогічної позиції. Цецілеспрямоване формування в особистості певного ставлення до людей інавколишньої дійсності. Причому формування розглядається не як зовнішній тискна особистість, а збудження й стимулювання її внутрішньої потреби довідповідного мислення, дій, духовних потреб.
Виховання маєздійснюватися на гуманістичній основі, його головний принцип — олюднюваннявідносин у загально виховному процесі. Гуманістичне виховання має своїособливості.
По-перше, це —співпраця педагогів з вихованцями, а не диктат. Виховання може бути ефективнимлише при взаємній повазі і порозумінні між наставником і учнем. Найважливішапедагогічна мета — навчання за інтересами і бажаннями, а не за примусом.
По-друге, цестворення поля упорядкованої свободи. «Не можна» має бутимінімальним. Решта (незаборонене) є дозволеним. Треба забезпечити консенсус міжрізними позиціями, правами меншості та кожної особи.
По-третє, дітямтреба допомогти у самовихованні.
Звернення дофольклорних традиційних свят сприяє вирішенню питання масового залучення дітейдо участі в них, оскільки народні свята не поділяють людей на«учасників» і «глядачів». Підготовка та проведення святастворюють атмосферу поступового наростання дії — від навчання до виконавськоїмайстерності, від споглядання до безпосередньої участі, від «масовки»до «сольного» виступу, сприяють поєднанню авторської творчості в усіхжанрах мистецької Діяльності. Народні обрядові свята відкривають широкий простірдля виховання — індивідуального й колективного, а також надають можливістьоволодіти надбаннями культури суспільства.
Пріоритетниминапрямами культури, які мають становити основу змісту виховання, можуть бути:культура життєвого самовизначення, культура сімейних стосунків, економічнакультура й культура праці, політична, демократична й правова культура,інтелектуальна, духовна, культура спілкування, екологічна, естетична, фізичнакультура.
Демократичнакультура вимагає розуміння нових стосунків у системі «людина — суспільство —держава», уміння вести дискусію, обстоювати свою думку, знання демократичнихпроцедур, прав і обов'язків.
Культуражиттєвого самовизначення — це необхідність формування індивідуального стилюжиття, виховання ставлення людини не тільки до суспільства, а й до себе, досвого здоров'я, способу життя. Це, врешті, самореалізація своїх сил іможливостей на основі самооцінки.
Виховання маєвиходиш з необхідності розвитку в дітей якостей, які допоможуть їм реалізуватисебе і як частину суспільства, і як неповторну індивідуальність зі своїмиспецифічними запитами.й індивідуальними засобами самореалізації. При цьому мимаємо на увазі не лише звичне «ким бути» і «яким бути», апередусім — «як жити», тобто як побудувати свій індивідуальний спосібжиття, обрати олгимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичнихнавантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудовоїдіяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити — значить виробитисвою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до навколишньогосередовища, зрозуміти себе й інших.
Важливим блокомпедагогічної виховної роботи є формування здатності до культурноїсамореалізації, самоорганізації й самореабілітації. Постановка перед собою мети— необхідний фактор у житті людини. З огляду на це завдання вихователя —надати, по-перше, право учню на самоствердження, на повагу до власної особи, по-друге,допомогти йому оволодіти такими засобами самоствердження, які б не зачіпалиінтересів інших, тобто навчити діяти з дотриманням моральних законів, прийнятихв людському суспільстві.
У процесісамореалізації діти виявляють як позитивні, так і негативні риси. В одних — цедоброта, толерантність, поступливість, чесність, принциповість, уміннязрозуміти іншого, здатність враховувати можливі наслідки своїх вчинків; в інших— грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість. У даному разінеобхідно зробити для дитини престижною сферу морального, а не аморальногосамоствердження.
Особлива сторонасамореалізації учнів — розвиток творчих здібностей. Тут погрібна професійнадопомога з боку вчителів-предмет-ників, музикантів, художників, інженерів,знавців ремесел, соціальних лідерів, психологів тощо. Батьки і вихователіповинні допомогти дитині спробувати свої сили в різних галузях творчоїдіяльності, щоб знайти себе, не розгубити закладені природою творчі можливості.
Важливий блокзавдань, який належить розв'язати вихователю — це самоорганізація особистості.Адже найблагородніші цілі людина не зможе реалізувати, якщо не володієнавичками елементарної психологічної самоорганізації, не відзначаєтьсянаполегливістю, не знає, як підготуватися до тієї чи іншої діяльності, якраціональніше здійснювати роботу чи спілкування.
Вагомимкомпонентом саморозвитку особистості є її здатність до само реабілітації. Цясфера переважно пов'язана із здоров'ям учня.
Учитель, учні,клас (вихователь, вихованці, колектив) в процесі самовизначення,самореалізації, самоорганізації переживають певні негативні стани: фізичної тапсихологічної втоми, невдоволеності собою та іншими, стресу, розчарування,страху, невпевненості тощо. Ці стани руйнівно впливають на результат виховногопроцесу, на розвиток учнів. Для відновлення особистісної гармонії в людинінеобхідно навчити її засобам захисту, а також фізичного та психологічногостимулювання потреб і творчої енергії. Самореабілітація передбачає здатністьлюдини захищати себе культурними засобами Від несправедливості, відстоюватисвою позицію; уміння розв'язувати конфлікти без стресів, знімати зайвенапруження (релаксація); стримувати свої емоції; уміння відпочивати(рекреація), адекватно оцінювати себе та інших. У даному разі виховательповинен володіти навичками педагогічної психотерапії.
Таким чином,самовизначення, самореалізація, самоорганізація, самореабілітація єнайважливішими компонентами саморозвитку особистості.
Ідеясаморозвитку, самовиховання — провідна в гуманістичній педагогіці. Вонапідводить нас до розуміння виховання, що полягає в спільній діяльності дітей ідорослих, реалізації вироблених мети й завдань.
Нинішній вибухнасилля й екстремізму в молодіжному середовищі пояснюється тією педагогікоюсловесної вимогливості, яка зросла на тлі словесного лицемірства і призвела доізоляції частини підлітків від дорослих. Коли дорослі не в змозі показатиморальний приклад, приклад пошуку істини, вони змінюють його різноманітнимивольовими прийомами, наказами, нотаціями. перед вихователем завжди стоїтьальтернатива — або співпраця і виховання, або боротьба з дітьми: іншого немає.

Розділ І. МІСЦЕКЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ
Щоб відповістина запитання, яке місце відводиться класному керівнику в системі вихованняучнів, передусім слід з'ясувати фактори, що формують сучасну дитину.
Відомо, щосоціалізація особистості здійснюється в результаті як стихійного впливу з бокусоціального середовища, так і цілеспрямованих впливів з боку спіральностворених державних і громадських інститутів.
При цьому, якщоодин із впливів — залежно від віку дитини — стає вагомішим, то другий,наприклад, відсувається на задній план, третій — набуває постійного характеру.Скажімо, домашнє середовище найбільш впливає в дошкільному віці. У молодшомушкільному віці сім'я, лишаючись могутнім фактором виховання, поступається передшколою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, анайбільшого авторитету у формування ціннісних орієнтацій набуває думка вчителя.
Різказміна орієнтирів у соціальній ситуації розвитку дітей починається з молодшогопідліткового віку. Для підлітка переважного значення набуває ставлення до ньоготоваришів і їхня моральна оцінка всього, що відбувається в світі. Хлопчики йдівчатка в цьому віці з цікавістю приглядаються один до одного, порівнюють,намагаються відповісти на життєво важливі для них запитання: «який я»,«хто я», «чи не гірший за інших»? Дуже болісною стаєпідозра: «Чи не поступаюсь я в чомусь друзям?» Якщо так, то цесприймається як трагедія, виникає потреба самоствердження, самореалізації, якіза несприят­ливих умов набувають гострих, конфліктних, а нерідко й антисо­ціальнихформ. Через це одним з найважливіших педагогічних завдань, яке реалізуютьдосвідчені педагоги, є розгортання різноманітних видів діяльності, де б кожензміг розкрити себе з кращого боку, заслужити повагу товаришів.
Слідвраховувати, що будь-яка група однолітків однаково значить для підлітка. Віннамагається увійти в так звану референтну групу, оцінками якої він дужедорожить і норми взаємин яких приймає із задоволенням. Проте нерідко буває так,що та чи інша дружня компа­нія, до якої тяжіє дівчинка чи хлопчик, невідповідає їм взаємністю і навіть рішуче відштовхує їх. Наші дослідженнясвідчать, що таких самотніх підлітків чимало — 10—12%, і, на жаль, їх кількістьзростає. Вони дуже переживають свою самотність. Тут широке поле педагогічноїдопомоги таким учням: по-перше, з боку класних керівників — зміна цінніснихорієнтацій референтної групи (якщо вона дає нега­тивний соціальній досвід),по-друге (якщо з педагогічних позицій оцінюється позитивно, здебільшого цекласний колектив) — підвищення авторитету учня в очах однолітків.
Починаючи з 6-гокласу (11—12 років), у психології та поведінці школяра з'являються новітенденції, світ їх можливостей і інтересів розширюється, вони намагаються вийтиза межі класу, шукати себе це лише в обмеженому товариському оточенні і звичнійдіяльності. Діти відвідують спортивні секції, гуртки й клуби позашкільнихустанов. Йде активна проба сил у протилежній для цих підлітків вільній сферіспілкування.
У 13—14-річнихформується уявлення про своє «Я». Виникає проблема морального виборуспособів поведінки і в навчанні, і в боротьбі за визнання, повагу до себе іншихлюдей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають цінностімолодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, попмузики.
З огляду на цевирішального значення для виховання старших підлітків набуває духовно-моральнаатмосфера життя старшої школи. Ця атмосфера передається як через діяльність,безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано — через сприйняттяморально-психологічного клімату стосунків старшокласників між собою, зучителями й молодшими школярами.
Сприйняттявчителя дітьми впродовж підліткового віку не ли­шається незмінним. Безперечнийавторитет, який мав педагог у молодшого школяра, в підлітковому віці змінюєтьсяна більш критичну позицію. Слово вчителя перевіряється його ставленням досправи, моральні сентенції — реальною моральністю, яка виявляється у стосункахз колегами й учнями, в здатності жиги чесно, розв'язувати повсякденні проблемисправедливо. Класний керівник лишається авторитетним, якщо формує себе якстаршого товариша, здатного увійти в референтне середовище школяра.
На жаль, яксвідчать дослідження лабораторії превентивного виховання Інституту педагогікиАПН України, лише 15—20% класних керівників користуються беззастережнимавторитетом у підлітків, тим часом рейтинг 20—23% взагалі дуже низький. Отже,виховувати підлітка непросто. Учні насамперед виділяють негативні якостіпедагога, нездатність зрозуміти школяра, інтелектуальну обмеженість.
Далеко не завждидобрими союзниками стають йому засоби масової інформації. Кіно, телебачення,газети й журнали, музика, література супроводжують дитину усі шкільні роки.Однак ефективність їх впливу залежить від того вибору, який здійснюють значущідля школяра люди: батьки, вчителі, однолітки. Тому й вплив засобів масовоїінформації опосередкований, адже і сім'я, і педагоги постійно впливають нарозвиток дитини, і цей вплив тим успішніший, чим точніше він відповідаєпостійно змінюваній соціальній ситуації розвитку школяра, чим міцніший контактз авторитетними для підлітка компонентами соціального середовища.
Отже, вихователь— ким би він не був — одним із батьків, вчителем, позашкільним працівником чиіншою людиною, має передбачити усі впливи середовища на дитину, а такожвизначити свої можливості, свої функції.
Коли йдеться проконкретні функції класного керівника, то вони передусім виходять із інтересів,потреб, сподівань самих підлітків.
Практика роботишкіл України засвідчує, що інститут класного керівника за сучасних умов може іповинен розвиватися на варіативній основі.
Досвідваріативної організації виявив деякі зразки побудови класного керівництвазалежно від віку дітей: у старших класах — куратори паралелі, в молодшомупідлітковому віці — звільнений вихо­ватель класу. Існує досвід роботи класногокерівництва у двох класах з учнями 12—14 років, звільнених класних керівників у5—11-х класах. Усі ці варіанти функціонують поряд з традиційною формою роботикласного керівника, який виконує свої обов'язки, маючи повне поурочне навантаження.Звичайно, такі Варіанти можуть бути і в одній школі.
І все ж яку бформу роботи з класом школа не обрала, найваж­ливішою залишається проблемавизначення змісту роботи за нових умов. Вчитель, який бере на себе обов'язкипедагогічного керівництва класом, повинен, по суті, змінити орієнтир: він маєсправу не з абстрактним колективом, який йому потрібен, щоб через ньогопідтримувати дисциплінованість і моральність певних учнів, а з товариствомокремих дітей, з самобутніми особистостями й індивідуаль­ними характерами, знеповторними життєвим досвідом і соціальними умовами. Вихователь насправді єдругом, захисником, порадником і духовним наставником кожної дитини,провідником гуманності та високих громадянських почуттів.
Зміст роботикласного керівника визначає широкий, різноманітний і складний спектр йоговиховної діяльності. А звідси випливає висновок: класний керівник має володітиособливими знаннями, уміннями та навичками.
Професійніздібності класного керівника можна прокласифікувати за кількома групами – церефлективно-аналітичні, організаторські, комунікативні здібності.
До рефлективноаналітичних здібностей належить аналіз власної діяльності, покоїлок і невдач,розуміння своїх сильних і слабких сторін для самовдосконалення й раціональногопланування роботи; уміння передбачити наслідки діяльності (ставити педагогічнийноз). З іншого боку, вихователь повинен володіти методами діагностики становищаособистості в колективі: шляхом спостереження, аналізу оцінювати рівеньіндивідуального розвитку школяра, сімейного виховання, вплив позашкільноготовариського середовища на учня; вчити учнів зокрема і клас в ціломуаналізувати своє життя.
Дослідженняпоказали необхідність оволодіння класним керівнитість учня, вчителя, будувативзаємини з дітьми на основі справедливості.
Важливим длякласного вихователя є вміння проводити педагогічні зібрання, індивідуальнібесіди з учителями та батьками з проблем виховання й розвитку особистостішколяра; класні збори з метою педагогізації батьківської громадськості;взаємодіяти з методичним кабінетом відділу освіти з проблем виховання,заступниками директора з навчальної і виховної роботи, директором школи.
Комунікативнадоброзичливість класних керівників — найважливіша умова здоровогопсихологічного клімату в школі та передумова співробітництва з класом та зіншими суб'єктами виховання.
Підхід до дитиниз погляду захисту вимагає забезпечення її здоров'я. Скажімо, вона частоскаржиться на головний біль, стає нервовою і неуважною, а виявляється, що у неїпогіршився зір. Інший учень постійно роздратований, часто гнівається, йогореакції неадекватні. Після обстеження з'ясувалося, що в нього захворюванняшлунково-кишкового тракту (і таких дітей, як стверджують медики, 70%).
Програма«Здоров'я» передбачає знання психологічних і фізіологічнихособливостей розвитку дитини на різних вікових етапах, виявлення основних ознак(фізіологічних розладів організму дітей), уміння розбиратися в причинахвідхилень у здоров'ї, прагнення займатися самоосвітою в цій галузі.
Класний керівникповинен протягом усього періоду роботи з класом вивчати особливості розвиткукожної дитини, з'ясовувати спадкові та хронічні захворювання дитини, будувати«генеалогічне дерево», яке допоможе розкрити причини наявних іможливих захво­рювань чи відхилень у здоров'ї.
Серйозноюдопомогою у вивченні стану здоров'я дитини може бути «медична картка», «картказдоров'я», де лікарі вказують патологічні та хронічні захворювання учня.
Класний керівникздійснює тестування на виявлення психічного стану дитини, особливостей їїхарактеру, темпераменту, що допоможе розробити індивідуальну програму«Здоров'я» кожного учня. Він допомагає лікарям і бере безпосереднюучасть у диспансеризації учнів класу; проводить серйозну роботу щодопрофілактики захворювань і з цією метою організовує бесіди з класом про режим,особисту гігієну дівчат і хлопців, самоорганізацію, вчить точковому йбезконтактному масажу, знайомить з рецептами народної і нетрадиційної медицини,фітотерапії, веде антиалкогольну й аюгкникотинову пропаганду, використовуючиматеріали посібника «Крок до себе» (автор В. М. Оржеховська),роз'яснює соціальні та фізіологічні наслідки шкідливих наркогенних звичок.
До програми«Здоров'я» входить також проведення профілактич­ної роботи щодопопередження нещасних випадків; навчання спосо­бів долікарської допомоги(обробки відкритих ран, допомоги при переломах тощо); організація спортивнихзмагань, екскурсій, походів, спортивних сімейних свят.
Важлива функціявиховання — увійти до сфери спілкування дітей, зрозуміти місце кожного в ній,навчитися коригувати стосунки між людьми. Найчастіше вихователі допускаютьпомилку, коли йдуть слідами подій, реагують на вже скоєний вчинок. Головна ж ібільш продук­тивна функція — проведення серйозної пропедевтичної роботи щодоопанування дітьми культури спілкування, культури поведінки, дотри­мання нормелементарної моральності у взаєминах.
Програма«Спілкування» передусім передбачає вивчення взаємин дітей. З цієюметою під час бесід з батьками класний керівник намагається зрозуміти, в якомусередовищі дитина виховується, наскільки міцні сімейні зв'язки, який стильстосунків дітей з батьками, становище дитини в сім'ї.
Класний керівникздійснює тестування й соціометрію з метою виявлення стосунків дітей у класі,взаємин дівчат і хлопців, «лідерів» і «гнаних» у класі,індивідуальних рис характеру дитини, її проблем у спілкуванні тощо, а такожпроводить бесіди з учнями, спостерігає за ними в різноманітних сферах життя.Довірча бесіда допоможе учневі здобути впевненість у своїх силах, а у випадкунезадовільної поведінки — дати шанс для виправлення негативних рис. Тут головнене моралізувати, а спробувати пояснити наслідки вчинку, як він ві­діб'ється наблизьких для учня людях і на ньому самому.
Робота зколективом класу за програмою «Спілкування» включає в себе діяльність класноговихователя щодо формування в дітей комунікативної культури, створеннясприятливого психологічного клімату в класі, сім'ї; практикуми з етикету щодооволодіння правилами культури поведінки; бесіди, лекції та диспути з проблемиспілкуван­ня, вивчення принципів і засобів спілкування з людьми, запропонованихД. Карнегі; тренінги по спілкуванню. Слід розвивати самов­рядування учнів зметою не лише формування навичок організаторської та управлінської роботи, а йуміння управляти без конфліктів.
Важливі ще йтакі моменти у сфері спілкування: не замикатися в рамках лише свого класу, адружити та змагатися з паралельними класами, старшим чи молодшим класом, братиучать у загальношкільних справах, у різноманітних акціях, святах, у районнихзаходах.
Усі сферидіяльності педагога повинна пронизувати проблема духовності на фундаментізагальнолюдських цінностей — добра, спра­ведливості, милосердя тощо. Говорячипро «загальнолюдські норми моралі», маємо передусім на увазі категорію добра,як його розуміє весь цивілізований світ.
Осягненнязагальних цінностей відбувається і на уроках, і в позашкільний час, колиформуються розумові, моральні, художні, фізичні, комунікативні здібності. Це —цінності людського життя, зазіхати на які ніхто не має права. Далі — схилянняперед людиною, котра дала життя,— боготворіння матері.
Цінності, з якихвиростає гідність людини, прагнення до свободи, її патріотизм і громадянськість— це рідна земля, дім, сім'я.
Цінність, якадає змогу розвиватися як окремій людині, так і суспільству в цілому, — це праволюдини на власну унікальність, на фізичну і духовну самобутність, на іншу думкута власні оцінки.
Дозагальнолюдських цінностей належать і навколишня природа (адже це надбання усіхлюдей на землю), і продукти людської праці, і культурні надбання різних народівта націй. Ці стрижневі орієнтації повинні стати регуляторами норм спілкуванняміж людьми, крите­ріями оцінювання людських вчинків.
Не кожен педагогможе підійти до дитини із співчуттям і вірою в його здібності. Якщо вчитель бачитьв учневі «безнадійного», тобто йде до нього з установкою «з цим,що не роби — все дарма», він не може бути справжнім вихователем,захисником дитини.
Психологинагадують, що вчитель щезає в авторитарному моно лозі і відроджується вдіалозі-співробітництві з учнями… Через це, працюючи з проблемними учнями,слід дотримуватися принаймні трьох обов'язкових установок:
включати дитинув значущу для неї діяльність;
демонструватинаслідки вчинку для референтної (значущої) това-риської групи;
враховуватимотиви життєвої активності особистості (до чого прагне учень, виявляючи себепевним чином).
Щодо цих дітей,то слід враховувати і такі думки:
Діти вчатьсяжити у життя.
Якщо учняпостійно критикують, він вчиться ненавидіти.
Коли дитина живев атмосфері ворожості, вона вчиться агресив ності.
Дитину висміюють— вона стає замкненою.
Якщо їй постійнодорікають, вона вчиться жити з почуттям провини.
Коли дитиназростає в терпимості, вона вчиться розуміти інших.
Якщо учняпідбадьорювати, він вчиться вірити в себе.
Коли дитинухвалять, вона вчиться бути вдячною.
Якщо дитиназростає в чесності, вона вчиться бути справедливою
Дитина живе убезпеці, і як наслідок — вона вчиться вірити людей.
Коли дитинупідтримують, вона вчиться цінувати себе.
Якщо дитина живев атмосфері розуміння й дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьомусвіті.
Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ,СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ
Педагогічнапрактика стверджує, що серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних.Проблема «важких» класів стає особливо болісною не тільки дляміських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутисяважковиховуваних дітей, використовуючи для цього безліч способів — від умовляньбатьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахуваннятаких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх Нерідко подібні «педагогічніприйоми» застосовуються до учнів, яким не виповнилось 15 років. З одного боку,можна зрозуміти позицію адміністрації, яка бажає мати сильний керованийучнівський колектив, а з другого?
В окремих школахпроблеми важковиховувану учнів вирішуються за допомогою своєрідно сприйнятоїдиференціації, від якої застерігав А. С. Макаренко. Учні з вадами в навчанні іповедінці зводяться у так звані класи «педагогічної підтримки», «класивирівнювання», «класи корекції» тощо. Така «педагогічна ізоляція» учнівпровокує багато непередбаченосте, що тільки загострює проблеми сучасної школи.Вчителі, які працюють у цих класах, відмічають зростання негативних проявів унавчанні та поведінці, формування елементів криміногенної субкультури.
Особливостіпсихології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групіподібних однолітків. Моральні суперечності, що виявляються в його душі, коливін реалізує свою поведінку в колективі звичайного класу, нівелюються моральноюпідтримкою більшості важковиховуваних у класах «педагогічноїпідтримки». У таких класах активніше визнають авторитет окремих учнів абогруп. Як правило, ці учні стають провідниками аморальних, а нерідко ікриміногенних елементів субкультури неповнолітніх, швидко їх згуртовують,виходячи з своїх уподобань. Згуртованість учнів таких класів навколо негативнихлідерів характеризується активністю, постійною готовністю до провокуючих дій їконфліктів.
Спостереженняпоказують, що однією з головних причин появи важковиховуваних у школі євідсутність наступності в діяльності дитячого садка чи батьків, які виховують дітнувдома, і початкової ланки школи; відсутність ранньої психолого-педагогічноїдіагностики відхилень у поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини якпозитивних, так і негативних якостей і здібностей; відсутність захисту ідопомоги дитині у процесі її розвитку. Проблема важковиховуваних у кожнийісторичний період вирішувалась порізному. Чимало з старій методів вихованнясучасному педагогу вважаються дивними і незрозумілими. Свого часу гуманістичнапедагогіка теж мала багато противників, і тому таким великим педагогам, якЖ.-Ж. Руссо, Я. Коменському, К. Д. Ушинському, А. С. Макаренку, В. О.Сухомлинському, доводилося лише ціною неімовірно важких зусиль, поєднуючипрактичну, наукову і просвітню роботу, обґрунтовувати доцільність підходу до«важкої дитини». Полемізуючи з вченням про існуючу «вродженудефективність» частини дітей, педагоги гуманістичної спрямованостівизначили, що формування особистості відбувається завдяки дії багатьох умов. С.Виготський, залічивши їх близько 150, стверджував, що розвиток дитинивідображає індивідуальну реакцію на ці умови. У початковій школі, на тлі доситьзагальної психоло­гічної керованості дітей педагогом, важковиховувані дітипривертають увагу психічною нестійкістю, низькими пізнавальними потребами тадефектами виховання. Для класного керівника проблема важковиховуваних дітей, щоперейшли в середню ланку школи, доповнюється проблемою підліткового віку, коли«важким» за різними ознаками можна вважати майже кожного учня.Водночас під дією негативно спрямованих генетичних, психологічних,соціально-психологічних, соціальних, а також суто педагогічних антидидактичнихі антивиховних впливів створюються різні види та ступені важковиховуваності. Водних вона зумовлена зниженою чи, навпаки, негативно загостре­ноюінтелектуальною силою і витривалістю, у других — це вади характеру; треті — керуютьсянеправильно сформованими навичками поведінки в сім'ї або наслідують вимоги інастанови асоціального середовища спілкування. Нашарування цих особливостей напсихо-вікові реакції поведінки (групування з однолітками, реакції опозиції,емансипації, сексуального потягу), внутрішню потребу до індивідуа­лізації ізовнішню — до соціалізації в разі несприятливого розвитку взаємин у сім'ї,школі, в позашкільній діяльності спричинять різні види відхилень.
Класномукерівникові можна запропонувати виділяти такі типи важковиховуваних. Перший тип— конфліктно-ситуаційний з пере­важною позитивною спрямованістю; другий —неврівноважено-ситуаційний з незначною негативною спрямованістю; третій —нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю; четвертий — стійкий з негативноюспрямованістю. Отже, за основу береться спрямованість особистості.
Класний керівникповинен уміти розрізняти ці типи, щоб правильно визначити стратегію корекційноїроботи.
Скажімо,формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі.Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в сфері потреб,інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потребив соціальному спілкуванні, потреба до праці. Є незначні спотворені матеріальніпотреби. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їхзадоволення обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу вираженіпогано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації.Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважноприйняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків.Правопорушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковійситуації. Для цих учнів досить щирих, довірливих бесід, але вони потребуютьдопомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Корисний постійнийконтакт з батьками.
Другий типважковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони формувалися всередовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб — бажання йтив ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу,бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних рекетирів-здирників.Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середняпрацездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють,принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвіллянеповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю, де їмвідводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважновиправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовляньзалучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальноїзацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійнім навички.
Такі підлітки потребуютьпостійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класномукерівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовнокоригувати взаємини! з класом, допомагати батькам у вихованні.
Підліткитретього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивніматеріальні потреби; вони схильні до вживання спиртних напоїв. Явно вираженепрагнення до самостійності, агресивні, полюбляють бійки, наслідують звичкидорослих. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальнапрацездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легкопристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів.Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітнихправопорушень. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночасважковиховувані виявляють, які правило, високу трудову активність, вбачаючи уцьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші.
Таких підлітківнасамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатисявиявляти до них чуйність та увагу обов'язково проводити заняття, щоб допомогтиїм позбутися потягуі до вживання наркогенних засобів, навчити прийомівсамовдосконалення.
Важковиховуванічетвертого типу переважно виявляються у вкрай несприятливому середовищі. Маютьпримітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуютьсяаморальними переконаннями й установками. Як правило, це — другорічники,невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки — їх основніправопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші членипротиправної групи. Деякі перебували у спецшколах. Такі підлітки потребуютьстрогого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слідпрацевлаштувати. Якщо необхідно — направляти в спеціальні школи і ПТУ.
Звичайно, цейподіл досить умовний. У «чистому» вигляді визначені типизустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.
Соціальнадійсність свідчить, що на тлі педагогічної пасивності великої кількості сімей,їх морального і матеріального зубожіння швидкими темпами зростає криміналізаціянеповнолітніх. За статис­тикою, до 15% учнів шкіл втягуються дорослими абосвоїми однолітками у протиправні дії, насамперед цьому піддаютьсяважковиховувані. Особливо гостра означена проблема в містах, де нагромадженовеликий грошовий капітал, водночас слабка молодіжна політика. Існуючакриміногенна ситуація, характер морально-правової оцінки окремих статей законута вчинків висвітили злочинну діяльність, що до недавнього минулого була вприхованому (латентному) стані. Передусім це стосується поширення вживаннянаркогенних засобів, вимагання, проституції.
За сучасних умовпостає проблема сімей з активною аморальною спрямованістю. Поглиблення кризисімей з низьким виховним потенціалом відбувається інтенсивно, цьому сприяє їхматеріальне розшарування. Багато проблем з вихованням постає в сім'ях звеликими матеріальними достатками. Головна причина — моральна безоглядність узадоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважальногохарактеру. Внаслідок цього деформується свідомість, психіка розвивається занестійким типом акцентуації.
Класномукерівникові слід усвідомлювати та запобігати виникненню важковиховуваностівнаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це явища зумовленевідсутністю особистісного Диференційованого підходу до таких учнів,споглядацьким ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічноготакту у значної кількості вчителів. Усе це певною мірою веде до появи другорічників,до пропусків занять, до опозиційних дій щодо виховних і Навчальних заходівшколи.
Характервзаємодії класного керівника і важковиховуваного учня залежить від особливостейпрофілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності,закономірності, комплек­сності педагогічних впливів на нього, схильнийоцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природновикликає в нього протест, опозицію або роздратованість.
Соціометричнапозиція важковиховуваного учня в колективі характеризується ізольованістю відпозитивного оточення. Водночас наші дослідження стверджують: у випадку, коливажковиховуваний відрізняється психічно активним спрямуванням, його зв'язки вкласі сталі і мають вагоміший вплив на поведінку учнів, ніж у позитивно оцінюваних осіб. Це значною мірою зумовлено тим, що у двох третиніважковиховуваних учнів позитив ніше оцінюються їх принадливі особистісні риси.Відповідно ступінь довіри до важковиховуваного учня дещо вищий, ніж до учня, щооцінюється позитивно (відповідно 43 і 32%). Важковиховуваність нерідковисвітлює факт більш раннього психологічного зростання учня. Так, близько двохтретин важковиховуваних стверджують, що відчувають себе дорослішими, ніж вона єнасправді. Важковихсвувані учні критичніше ставляться до своїх якостей,усвідомлюють свої вади, адже водночас миряться з цим не бачать шляхів їхпозбутися. Маючи певні переваги у фізичному розвитку та вольовому настрої,активні важковиховувані користуються повагою однолітків. Спілкуючись позашколою зі старшими за віком серед яких є такі, що вступають в конфлікт ззаконом або характе ризуються як криміногенні авторитети, важковиховувані учнітакож стають небезпечними. Важковиховувані більш згуртовані між собою маютьбільш сталі міжособистісні контакти. Прогули занять важко виховуванимивідзначаються негативними наслідками. Як доводити дослідження, на відміну відпедагогічно занедбаних важковиховуваня мають яскраво визначену мотиваціюпрогулів занять: це потреба у розрядці, відсутність інтересу до навчання,знижений пізнавальний інтерес до змісту навчальної програми, конфліктністосунки з педагогом, неприязнь до класного керівника, одноманітність імонотонність шкільного життя, відсутність зацікавленості у навчальномупредметі, підготовка до уроків з інших предметів, підміна вчителю колегою,пропуски занять «за компанію», відсутність негативної оцінки прогулівз боку однокласників, намагання утвердити себе, серед ровесників, прагненнязайматись улюбленою справою замість уроків заняття особистими справами; бажанняподивитись цікавий фільмі сімейні обставини; збіг у часі з улюбленимпозакласним заняттям звичка до прогулів; поганий настрій; втома (якпсихологічний стан) лінощі; байдужість. Головне, що такий підліток усвідомлюєсвої вчинки, має відповідну до своєї дії мотивацію і сталий механізм вирішення.Тобто важковиховуваний виступає як носій опозиційний до існуючої системинавчально-виховного процесу якостей.
Проблемаважковиховуваності — це насамперед проблема ставлення до особистості з певнимивідхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Саме тому коригування поведінкиважковиховуваних учня у колективі і через колектив відбувається як позитивноспрямоване відтворення системи гуманних стосунків такого учня з оточуючими йоголюдьми і водночас як процес духовного становлення всіх особистостей, що берутьучасть в цьому процесі. Класичним і поки що не спростованим методом є вивченняповедінки учня в спеціально підібраних педагогічних ситуаціях, які створюютьумови для оптимального, максимального вивчення його моральності, духовності.
Передусімважковиховуваний учень повинен реагувати на позивні емоції. Тому класномукерівникові слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підлітковоговіку.
Необхідно справуособистісного ставлення до вчинків учня допов­нювати такими ситуаціями, як:«організація успіху у навчанні», включення в цікаву діяльність",при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальністьза свої дії, що в нього асоціюється з такими якостями, як відчута дорослості,самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеруважковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним колекційноїроботи. В широкому плані вона полягає в роз'ясненні учневі його психічнихособливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їхрезультатами, подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки. Цедозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках,виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими.
Виховнадіяльність класного керівника в цьому напрямі може здійснюватись за такоюорієнтовною програмою.
Вивчення рівнярозвитку класного колективу.
Вивчення взаєминучнів між собою, з учителями та батьками.
Вивченнягромадської думки, настроїв і традицій класного колективу
Вивчення ступенявпливу на учнів неформальних лідерів і мікрогруп.
Вивчення ступенявпливу на учнів формального активу класу.
Вивченняіндивідуальних психологічних якостей «важких» учнів.
Анкетуванняучнів на теми «Ваш клас», «Ви і ваші вчителі», «Ви іваші батьки».
Анкетуванняучнів з відхиленнями у поведінці на тему «Важкий підліток ».
Класні збори натему «Морально-психологічний клімат у колективі на шляхи йогооздоровлення» (за матеріалами анкетування).
Збори учнів збатьками, учителями на тему «Наші взаємини та їх вплив на успішність іповедінку учнів» (за матеріалами анкетування).
Засідання активукласу на тему «Про раль активу класу в профілактиці відхилень в поведінціучнів».
Здійсненняактивних форм роботи (диспутів, вікторин, літератур-них і тематичних вечорів,дискусій та ін.), спрямованих на формування в учнів рис загальнолюдськоїморалі.
Проведенняіндивідуальної профілактичної роботи з учнями, що мають відхилення у поведінці,з неформальними лідерами та членами мікрогруп.
Педагогічнакорекція може застосовуватися як до окремого учня, так і до групи, всьогоколективу класу.
Важливо ставитиучнів в ситуації, що потребують від них вияв­лення отриманих ними знань тапояснення розходжень між фактами, що спостерігалися, і наявними знаннями.
Деякі класнікерівники помилково вважають, що індивідуальний підхід слід здійснювати лише доважковиховуваних учнів або порушників норм і правил поведінки. Це, безумовно,треба робити, але слід сприяти повноцінному розвитку особистості кожного учня.
Відомості, щоотримав класний керівник про провідні інтереси та нахили своїх вихованців,дозволяють йому педагогічно правильно і організувати їхню активігу діяльність(навчальну, трудову, спортивну, | художню, образотворчу) у тих видах, де їхнірезультати будуть найви- і щими. При цьому необхідно відзначати будь-які успіхиучнів, оголошуючи про них у класному колективі.
Щоб досягтиуспіху в коригуванні окремих негативних проявів, вад у поведінці учнів, слідвстановити контроль за проведенням їх вільного часу, за ходом засвоєння ниминорм і правил поведінки і дотриманням їх у школі та вдома.
Педагоговіважливо знати належність кожного учня до певних; угруповань за межами школи, уразі необхідності своєчасно коригувати, а саме прищеплювати учням навичкидоброзичливого спілкування, озброювати їх прийомами саморегуляції,самовиховання.
Самовиховання впідлітків досягає кінцевої мети, коли вони мають більш-менш чітку програму таопановують певні прийоми.
До програмисамовиховання важкого підлітка можна включити коротку самохарактеристику таперелік недоліків у тих видах діяльності, де вони найчастіше виявляються.Наприклад, у підлітковому віці можуть бути ефективними бесіди за такоюприблизно тематикою: «Якими мають бути взаємини між хлопчиками йдівчатками?»; «Кого можна назвати справжнім другом?»,«Дівоча честь», «Чоловіча гідність», «Як переборотисвої недоліки».
Добрезарекомендувала себе на практиці Картка самопізнання, перелік завдань якоїдодається.
1. Дайтевідповідь на запитання: «Ким і яким я хочу бути?»Визначте своюокиттеву мету, інакше не зрозумієте сенсу життя.
2. Перелічітьпозитивні якості, необхідні для реалізації ваших життєвих планів, а такожнедоліки, що цьому заважають.
3. Відзначившинедоліки, з'ясуйте їх причину. Якщо причина полягає в зовнішніх обставинах,змініть їх, якщо в вас самих — змінювати доведеться себе самого.
4. Визначтеступінь шкідливості недоліку, негативної якості або вади для ваших життєвихпланів, для інших людей, а потім ступінь стійкості всього негативного увласному духовному житті.
5. Знайдітьопору в собі, у своїх сильних сторонах, на які потрібно спиратися, щобперебороти свої недоліки.
6. Требазненавидіти зле в собі та в інших, щоб його перебороти, насамперед вийти ізсередовища, яке підтримує вади, (у середовищі курців і наркоманів не кинешпалити й «кайфувати», серед циніків не набудеш культури мови таповедінки).
7. Навчітьсястримувати себе, коли з'явиться спокуса знову піддатися ваді або виявити своюнегативну якість. Тільки так виробляється сила волі, необхідна для перемоги надсобою.
8. Визначтеметоди та засоби боротьби з недоліками, негативними якостями (зміна способужиття, режиму дня, самотренування, правила для себе тощо).
9. Завжди єантипод недоліку, треба його лише знайти та форму­вати в собі спочатку у сприятливих,а потім і в несприятливих умовах. Якщо не вдосконалювати свій розум, волю,моральну чистоту, то не можна перебороти навіть простого недоліку, навіть малоїслабкості.
Запропонованіметодичні матеріали удосконалюються вчителем при здійсненні індивідуальноїроботи з учнями.
Класнийкерівник, заохочуючи учнів, що потребують корекції, до процесу самовиховання,навчає їх послідовних розумових та вольових прийомів у такому порядку:
1. Аналізвластивостей, які бажано посилити чи послабити.
2. Розробленнявправ для розвитку чи послаблення певних рис.
3. Їх включеннядо щоденного плану (наприклад, протягом одного тижня, місяця контролюємо своюповедінку, звертаючи увагу, чи не стаємо неприємними для людей через те, щонасміхаємося з них, кажемо їм прикрі слова).
4. Спостереженнякогось із близьких за нашим прогресом (навіть клас помітить, що ти змінився).
5. Щоденнийконтроль за виконанням наміченого плану. Учнів можна навчити деяких прийомівсамовиховання особистості через ставлення до інших, а саме: завжди виявлятиповагу до одно­літків; намагатися рахуватися з інтересами інших, іноді робитиспробу Навіть підкоряти власні інтереси колективним прагненням, побажан­ням;ніколи не починати бесіду з товаришем з підкреслення його слабких сторін; кращепочинати з позитивного, що є в особистості однолітка, а потім переходити дойого негативних сторін; виховувати в собі уміння слухати співбесідника, вникатив його переживання пробувати «ставити» себе на його місце; завждиповажати почуття гідності товариша, однолітка, яким би він не був; сприйматилюдині такою, якою вона є. Не шукати в ній тільки негативні риси або, навпаки,не робити з неї ідеалу].
Ставлення досебе можна сформувати, використовуючи такі запитання і завдання длясамопізнання: як швидко виконуєш різні доручення у школі і вдома; яке ставленнядо отриманих наслідки (позитивне, байдуже, негативне тощо); чи завжди знаєшнаперед який результат отримаєш від певного заняття (спортивного, трудовоготощо); чи вмієш планувати свої дії, вчинки, результати навчання, праці; чирозвинуті в тебе такі психічні якості, як пам'ять, мислення, увага; чого бракуєтобі в досягненні навчальним спортивних, трудових результатів; чи ти лінивий;пробував ти «вів боротьбу» із різними негативними проявами в своємухарактері? Дай оцінку собі як особистості («відмінно»,«добре», «задовільно», «незя довільно»).
Роботу зкорекції емоцій, особливо негативних, класний керівний розпочинає з відвертихбесід з вихованцями. Пропонуємо один варіантів подібної бесіди. Не вартопіддаватися таким негативним почуттям, як заздрість, мстивість, ненависть,оскільки ці емоції, пере живання вражають насамперед нас самих. Заздрощами,ненавистю прагненням помститися ми «з'їдаємо самих себе», викликаємо хворе би.Наприклад, заздрість аж ніяк не сприяє нашому спокою і зовсім не допомагає намнаблизитися до того, чому ми заздримо.
Є люди, якідобре поводять себе, але лише до того моменту поки їх щось не роздратує. Тодітака людина вибухає люттю і проста стає несамовитою. Як можна позбутися цієїнегативної властивості Якщо людина хоче правильно поводити себе з людьми, вонамусить навчитися стримувати себе, додержуватися норм і правил поведінки.Кажуть, що треба намагатися зберігати зовнішній спокій навіть тоді коливідчуваєш себе роздратованим. Чому оточуючі повинні страждає ти через твоюневитриманість? Але й «ковтання злості» погано діє на здоров'я.Звідси виходить, що самовладання має бути не зовнішнім, а внутрішнім. Требапоступово відвикати від внутрішніх вибухів засвоїти, що не слід хвилюватисячерез те, чого ти не можеш змінити. У неприємній ситуації найкраще нехвилюватися, а приступити до подолання перешкод, виправлення недоліків.
Уявіть собі, щохтось з вашого оточення — чи вдома, чи серед знайомих — зробив таке, від чого увас «закипіла» кров. Зрозуміло, що це діє на вас негативно не тількиморально (псує настрій), а й фізично (на здоров'я). З цього стану можна«вийти» по-різному. Психологи пропонують такі прийоми:
1. Нестриманістьзовнішнього вияву почуттів, обурення, крик. У деяких темпераментних народів цевважається цілком звичайним, але наші правила пристойності вимагають іншого.Цей спосіб прийнятний лише у великому горі — виплакати, викричати("італійський спосіб").
2. Прореагувати,але звичним в суспільстві способом. Коли є можли­вість, рубайте дрова, мийтепідлогу, зробіть зарядку, пройдіться енер­гійним кроком. Фізична діяльністьпослабить внутрішнє нервове напру­ження. Центр негативних емоцій розміщений віншій сфері можу, ніж центр руху. Інтенсивна ходьба, робота пов'язані з дієюмоторного центру і виключенням центру, що керує нашими турботами,пригніче­ністю, тривогою. Біг, швидкий рух посилює кровообіг, поглиблюєдихан­ня, а це сприяє поліпшенню настрою.
3. Навчитисятретього способу найважче — взагалі не дозволяти спалахувати злості. Це вжесправжнє самовладання, не тільки зовнішнє, а й внутрішнє.
Позиціюважковиховуваного підлітка, що, як правило, не збігається з позицієюпедагогічно керованих учнів, слід делікатно коригувати. Педагог використовуєситуації, що стихійно створюються в учнів­ському колективі, або будує їх зурахуванням своїх знань і досвіду. Методом створення ситуацій моделюються певніумови, за яких учню необхідно розкрити свої погляди, вчинки, беручи до увагигромадську думку, норми та правила поведінки в школі, суспільні й національнітрадиції тощо [19; 100].
Подаючиважковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні його потребам іінтересам, здібностям і психологічним якостям проблемні ситуації, педагогстимулює прояв таких приваб­ливих соціально-психологічних рис, як адекватнасамооцінка, відпо­відальність, гуманність, активність. Класний керівник створюєумови для нагромадження морально-етичного досвіду в процесі міжособистіснихвзаємодій з однолітками, дорослими, навчає орієнтуватись в складних ситуаціях,допомагає дотримуватись соціально бажаної поведінки.Розділ ІІІ.СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК
Робота класногокерівника не може бути високоефективною, якщо він не підтримуватиме тісногоконтакту з батьками. Цей напрям роботи вихователя можна вважати найскладнішим.Соціальні психологи стверджують: якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистостіучня, то сили школи потроюються, якщо такий союз слабкий або це склавсявзагалі, сили школи зменшуються, а то й на дві третини. Тільки 70 відсотківбатьків визнають всю відповідальність за поведінку, навчальну та виховнудіяльність своїх дітей, не посилаючись на школу і суспільство. На їхню думку,сім'я виховує, школа дає знання, а суспільство — роботу і право самовизначитисяв жилі. Чверть батьків вважає, що виховувати дитину повинні сім'я, иі^ола Йсуспільство, тому відповідальність за її поведінку, зокрема правопорушення, маєрозподілятися порівну. Понад 5 відсотків батьків взагалі знімають з себевідповідальність за виховання своїх дітей, за міру готовності їх до корисноїдіяльності. Отже, ставлення батьків до проблем виховання дітей не єоднозначним. Виходячи з цього, класному керівникові важливо так будувати своївзаємини з батьками вихованців, щоб останні відчували емоційний, душевнийкомфорт в умовах школи та сім'ї.
Педагогічнапрактика переконує, що робота з батьками насамперед починається з доборувідомостей про сім'ї від учнів та їхніх батькп. Класного керівника маєцікавити: склад сім'ї, де живе учень; кількість дітей у сім'ї; спеціальність тамісце роботи бптька, матері, осіб, що їх заміняють; матеріальні й побутовіумови сім'ї (розмір житлоплощі, кількість кімнат, чи має дитина свій навчальнийабо ігровий куточок, які аудіовізуальні засоби, музичні інструменти має сім'я,які журнали та газети читаються тощо); моральне обличчя батьків (провідніінтереси в сім'ї, як проходить дозвілля, ставлення до праці, навчання членівсім'ї, дотримання норм і правил суспіль-ного життя, особливості взаємин міжчленами родини; взаємини з сусідами).
Така інформаціяможе допомогти класному керівникові при пошуках форм і методів роботи збатьками учнів. Скажімо, педагог помітив, що учень до школи приходить в'ялий,загальмований, не виявляє активності до життя класу. Причини такого стануможуть бути різними: тільки-но народився братик (сестричка), дитина не маєокремої кімнати, а дорослі запізно дивляться телепередачі; можливо, Цепов'язано з тривогою за хворого дідуся. Неабияку роль у формуванні емоційнихстанів, почуттів дитини відіграє моральне обличчя батьків, коло їх пізнавальнихінтересів, характер дозвілля, уміння дотримувати норм і правил поведінки [4;39].
Знaння класнимкерівником професії батьків вихованця, їхньої діяльності впливає на добіроптимальних форм, методичних прийомів роботи з ними. Так, робота збатьками-педагогами, спеціалістами в галузі техніки і працівниками у сферіобслуговування не може проводитися однаково, без урахування соціального тапрофесійного досвіду батьків.
Щоб бутиоб'єктивним спостерігачем, вихователем, класний керівник добирає відомості просім'ї учнів шляхом паралельного анкетування батьків і дітей. Дослідженнявиконується в три етапи. Перший етап — це анкетне опитування учнів, яке бажанопроводити на початку навчального року, що дасть змогу гнучко побудувати планивиховної роботи. Анкети учні заповнюють під час виховної години самостійно. Усікількісні дані класний керівник робить необхідні позначки в своєму щоденнику.Пізніше, і коли він отримає результати анкетного опитування батьків, можна будезіставити окремі позиції батьків та їхніх дітей щодо стосунків, традицій,емоційного фону сім'ї Це допоможе педагогові зробити об'єктивний якісний аналізстану сімейного виховання дітей.
Про напруженістьв емоційній сфері сім і свідчить і факт неадекватного визначення дітьми ібатьками внутрішньо сімейних стосунків, що викликали негативну установку навимоги батьків.
Якісний аналізучнівських анкетних даних засвідчив, що в колі сім'ї між дорослими та дітьмиіснує небагато спільних справ, які б могли згуртувати, зміцнити сімейнийколектив. До таких спільних видів діяльності належить, зокрема, трудова. Навітьсеред старшокласників тільки чверть їх має постійні трудові доручення в сім'ї,в основному ж (половина дітей) допомагають своїм батькам епізодично, відвипадку до випадку і то — за їх проханням чи вимогою. Досить велика кількість(кожний четвертий) взагалі не бере участі в домашній праці. Зрозуміло, що втаких сім'ях відсутні трудові сімейні традиції, а діти мало цікавлятьсяпрофесійною діяльністю своїх батьків (до 70%).
Порівняльні даніанкети «Ти і твої батьки» показують, що, починаючи з старшогопідліткового віку, діти більше прагнуть до спілкування з однолітками, ніж збатьками. Люблять переглядати телепередачі, займатися спортом з товаришами.Перепоною в різноманітності видів спілкування між дітьми та їх батьками нерідкостає і певна обмеженість батьків. Так, своє дозвілля більше половини вихованцівпроводять за читанням, майже 40% — відвідують кінотеатри, п'ята частина займаєспортом, 2,6% — відвідують театри, 1,3% опитуваних учнів займаються живописом.Інтерес до відвідування кафе, ресторанів відзначив кожен десятий учень старшихкласів.
Якщо порівнятирезультати самостійного проведення дозвілля дітей з результатами спільногопроведення дозвілля дітьми з батьками, можна помітити великий дисонанс у проявіспільних інтересів, прагнень родини. Все це в комплексі впливає на характерформування моральних цінностей, моральних орієнтирів дитини.
За нашими данимиразом з батьками проводять спільне дозвілля лише третина дітей, в тому числіздійснюють спільні поїздки за місто (переважно це дачні ділянки) 17%. Ніколи непроводить спільне дозвілля дітей і дорослих кожна шоста сім'я.
Ці данісвідчать, що батьки практично не залучають дітей до спільного читання йобговорення прочитаного чи побаченого, сімейних проблем, громадських подій.Показово, що на питання «Чому ти не проводиш своє дозвілля збатьками?» учні дали такі відповіді: нецікаво (31%), у батьків немаєвільного часу (45%), немає вільного часу у мене (24%).
Дисгармонія увзаєморозумінні дітей і батьків, відсутність можливості до самореалізаціїдитини як рівноправного члена родини в сім'ї дали підставу третині учнів дативідповідь на запитання: «Чи хотів би ти виховувати своїх дітей, як тебевиховують твої батьки?» Ще наявна значна частина сімей, де бракує теплоти,взаєморозуміння, довіри. З різних причин батьки чи один з них не користуютьсяавторитетом у своїх дітей. Така ситуація в родині може спричиняти частіконфлікти в сім'ї, провокувати негативне ставлення до інших людей.
Таким чином,отримавши результати анкетування учнів на тему «Ти і твоя сім'я»,класний керівник може оцінити емоційний фон, ступінь сформованості сімейногоколективу за оцінками вихованця, його особисте ставлення до цих проблем. Аленаявний фактичний матеріал не може бути повним і об'єктивним без проведенняанкетного опитування батьків учнів. Його зручно проводити на батьківськихзборах. З самого початку класний керівник оголошує порядок денний, вводитьбатьків в коло питань, що мають обговорюватися, і зразу ж пропонує їмсамостійно заповнити анкету на тему «Ми і наші діт».
Отже,анкетування батьків є другим важливім етапом (після анкетування учнів)самостійного дослідження класним керівником актуальних проблем моральноговиховання дітей у сім'ї. Анкетні питання складалися лабораторією превентивного вихованняз урахуванням норм педагогічного такту і з орієнтуванням на контрольнуперевірку щирості та достовірності відповідей респондентів. При розробленніпитань анкети для учнів і батьків враховувалося, що формування позитивногоемоційного фону відбувається насамперед у колі сім'ї, в процесі активногоспілкування дорослих і дітей. Воно обов'язково де термінується соціальнозначущими установками дорослих членів родини.
Значна кількістьбатьків проявляє вузьку спрямованість інтересів до сфери діяльності своїхдітей. Переважно це інтерес до проблеми навчання у школі. Половина батьків незнає кола громадських обов'язків, доручень, що мають їхні діти в школі.Виявилася безпечність батьків з приводу їхньої впевненості в раціональностісвого впливу на процес розвитку дітей: близько 80%, як свідчать наші результатианкетного опитування, продовжують вважати, що діти цікавляться їхньою роботою.Крім того, проведення анкетного дослідження батьків висвітлило проблеми їхнедостатньої психолого-педагогічної обізнаності. З цим твердженням погодилисямайже всі батьки учнів.
Серед труднощівсімейного виховання дітей більше третини, батьків найчастіше називали:прийняття дітьми вимог батьків з виразом незадоволення, кожний десятий —категоричне неприйняття дітьми вимог своїх батьків.
Однією з причинтакого явища в сім'ї (15,3%) батьки називають, зокрема, невміння застосовуватирекомендації, побажання вчителів. При відповідях на запитання анкети жоден збатьків не виділив такі причини труднощів сімейного виховання, як «нерозуміннявас дітьми» "і незнання виходу із конфліктної ситуації".Зіставлення результатів анкетного дослідження батьків з результатами анкетногоопитування учнів, навпаки, свідчить про вияв низького педагогічного кругозорубатьків.
Робота з сім'єюскладна й багатогранна. Основні її напрями відбиті у змісті роботи класногокерівника з сім'єю. Однак чи не; найголовніший її аспект — допомогти батькамосягнути значення родинної педагогіки, яка є серцевиною народної виховноїпрактики. Це перевірений віками досвід національного виховання дітей в умовах іродини, в колі найближчих по крові і духу людей [6; 89]. Родина — це природнийосередок найглибших людських почуттів, де дитина найшвидше і найглибше засвоюєоснови моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності,совісті, правдивості любові до всього живого. Батьки — головні природні вихователядитини. Основний чинник у формуванні особистості — це виховний клімат сім'ї.Рідна домівка — не тільки місце притулку, дах над гадовою, а й сімейне вогнище,місце захисту від життєвих незгод. Ці положення мають бути головним мотивом уроботі класного керівника з батьками.
Сучасніекономічні негаразди значно ускладнюють створення сприятливого емоційногоклімату в сім'ї. Тому батькам дуже важливо не переносити свій нерідкопригнічений психологічний стан на дітей, не вдаватися до суворості й покарань.Адже це відчужує дітей, робить їх відлюдькуватими, потайливими і навітьжорстокими. Батькам не завадить зайвий раз нагадати, що атмосферу любові йдружби в родинному колі створюють спільні духовні інтереси, спільна праця тадозвілля, щиросердні розмови.
Праця в народнійпедагогіці є основним критерієм оцінки моральної гідності людини. У ставленнідо ледарів народна педагогіка безкомпромісна: кожний ледар — аморальний. Той,хто не хоче працювати і хоче жити за рахунок чужої праці, — негідник і моральнапотвора, тягар для суспільства («Ледар живе аби землі важче»,«Не живе — тільки дні пре», «Ледаше на віник та смітникгодяще»). Без праці моральне виховання дітей немислиме. До того ж працяістотно впливає на людські стосунки, на моральне ставлення до людей.
У народізастерігають: якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все,що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя(«Від неробства до злочину один крок», «З ледарем поведешся —горя наберешся»). Праця — найвище мірило цінності людини.
Найнепривабливішаприкмета нашого життя — це хворі діти. До школи таких приходить половина.Класний керівник, зрозуміло, намагається проводити відповідну роботу запрограмою «Здоров'я». Але ж основний обов'язок у вихованні здоровихдітей лежить на сім'ї. Тим часом пракгика засвідчує послаблення ролі батьків уцьому плані. Класний керівник має виступати ініціатором і захисником дитини,адже «Немає щастя без здоров'я», «Здоровому все здорово».Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, що саме з цього починаєтьсявиховання дітей у сім'ї. Адже постійна увага до фізичного розвитку дитинисприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага, рішучість,чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість усвоїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів.
Позитивнірезультати дає практика прилучення батьків до виконання разом з дітьми програмиздоров'я. Скажімо, проведення з батьками занять з аутотренінгу, позбавлення віднікотинової й алкогольної залежності, проведення занять у групах здоров'я та ін.
Належних успіхіву вихованні учнів і стосунках з батьками досягають ті вихователі, які вміловикористовують здобутої народної практики у профілактичному спрямуванні,застереженні батьків від можливих промахів. Народна педагогіка різко виступаєпроти паління («Хто цигарки палить, той у гріб спішить»), пияцтва(«Горілка з ніг людей збиває», «Від пива болить голова, відгорілки — серце»), статевої розпусти («У гуляки діти вовкулаки»,«Розпусник гуляє — гнилу душу має») та інших шкідливих явищ, якізгубно позначаються на здоров'ї дітей та родинних взаєминах.
Однією з основздорового мікроклімату в сім'ї, запобігання будь-яким відхиленням у поведінцідітей є спільність інтересів батьків і дітей, постійне їх спілкування. Сферспілкування дорослих членів родини і дітей багато і вони різні: спільна працята спільний відпочинок, відвідання кінотеатрів, художніх театрів, виставок,музеїв, туристські походи, туристичні поїздки, заняття спортом тощо. Тим часомна практиці в одних сім'ях йдеться лише про успіхи навчання У школі, в інших —про різні труднощі життя, в третіх  про спортивні передачі
Відомо, що підвпливом інтересів, захоплень батьків формуються й інтереси дітей. У тих сім'ях,де батьки захоплюються сферами Духовного життя (на практиці таке, на жаль,зустрічається нечасто і в наведених даних не спостерігається) і їхні інтересизбігаються з інтересами та захопленнями дітей, там навіть старшокласники ітягнуться до батьків, намагаються частіше проводити разом з дорослими своєдозвілля, спільно виконувати будь-яку домашню роботу.
Кожний другийучень віддає перевагу проведенню свого вільного часу в колі друзів (а вонибувають різними — як правило, «вуличними» друзями). Частебезконтрольне проведення дозвілля дітей може призвести і до небажанихнаслідків. Мало часу в сімейному колі приділяється створенню умов дляусвідомлення дітьми естетичних цінностей — художніх, музичних творів, живопису.Як правило, на цю тему батьки рідко ведуть бесіди з дітьми, не діляться своїмиемоційними враженнями від прочитаного, переглянутого, не радять дитинівідвідати виставку технічної творчості або вернісаж тощо. Практика свідчить, щоці питання не знаходять вирішення і у складених класними керівниками планахвиховної та індивідуальної роботи з учнями та батьками.
Отже, проблемаформування в дітей естетичного смаку, естетичних почуттів не є актуальною ані вродинах, ані в класних колективах А коли дитина не розуміє прекрасного, вона,ясна річ, і не прагне до його пізнання, до відчуття естетичної насолоди. Азвідси центр тяжіння ціннісних орієнтирів учня переміщується на вуличнірозваги. На практиці такий процес не є блискавичним, проте одного разу батькипочинають усвідомлювати, що випустили з поля зору свою дитину. Вони нерозуміють, чому сину чи донці стало нецікаво перебувати в сім'ї і вона шукаєбудь-який привід, щоб позбутися співучасті батьків у її справах.
Практикасімейного виховання засвідчує, що нерідко у сім'ях між батьками та дітьмивідбуваються непорозуміння, і діти перестають довіряти батькам. За результатаминаших досліджень, лише 44,5% учнів старших класів завжди діляться своїмипроблемами з батьками; рідко діляться своїми радощами та невдачами 40,4% і неділіться з батьками зовсім — кожний шостий учень. Отже, майже в кожній шостійсім'ї між батьками і дітьми відсутнє взаєморозуміння, відсутні чуйність ірівноправність, а отже, духовна близькість дорослих і дітей. Дані дослідженьпереконливо засвідчують, що саме в таких сім'ях діти схильні до скоєнняправопорушник вчинків, мають певні вади в поведінці, як правило, гіршенавчаються.
Таким чином,другий етап дослідження дозволяє класному керівникові усвідомити глибину, самусуть розходження в оцінках, мотивах поведінки батьків і дітей.
На третьомуетапі соціолого-педагогічного дослідження класний керівник може провестидискусію або діалог з батьками, в основу яких покласти результати зіставленняаналізу даних анкетування батьків і дітей. Необхідність проведення подібнихдискусій, конференцій викликана тим, то батькам бракує психолого-педагогічнихзнань, досвіду їх використання в сімейній практиці виховання дітей.
Так, назапитання анкети «Чи Вистачає ваших педагогічних умінь і навичок длявиховання своїх дітей?» стверджувально відповіли лише третина батьків.П'ята частина відзначила, що таких знань вистачає частково, і половина батьківвідповіли «Ні». Отже, ситуація зовсім непроста. Більшість батьків неволодіє відповідними методами виховного впливу на своїх дітей, нерідко не можезнайти виходу із складних конфліктних ситуацій, що виникають між ними тадітьми. Як правило, за типовими педагогічними прорахунками батьків щодо знанняособистості своїх дітей можна й будувати вступну бесіду, розповісти їм пророзбіжність в отриманих результатах анкетування батьків і дітей, програтиодну-дві ігрові ситуації з батьками на розв'язання проблем ефективного доборуприйомів педагогічного впливу на дітей у непередбачуваних ситуаціях.
Цікавимивиявилися спільні дискусії за участю дітей і батьків. У такому разі важливодуже тактовно, не називаючи прізвищ, не наводячи конкретних прикладіввідповідей учасників дискусій, розігрувати різні точки зору батьків і дітей.Вони можуть бути типовими і неординарними, сприйматися легко на слух і вимагатипевного емоційного настрою колективу.
Для цьогокласний керівник може розробити нескладні домашні завдання для батьків і дітей,виходячи з їхніх типових розходжень у відповідях на запитання анкет.
Результатомобговорення різних думок, суджень можуть бути вироблені на дискусії педагогічнівисновки, побажання батькам, які висловлює класний керівник. Такі дискусіїпоказали що батьки невміло здійснюють самостійне диференціювання педагогічнодоцільних й недоцільних методів, хоч є зацікавленими особами в оволодіннінетрадіщійними, динамічними формами загального навчання.
Іноді можнапочути від батьків фразу: «Раніше наша дитина була такою слухняною,сумлінною, а тепер щось з нею сталося — ми свого сина не впізнаємо».
Ясна річ, важковиховувати дитину в сучасних складних умовах: економічні, соціальні кризи всуспільстві певним чином відбиваються на емоційному, духовному стані батьків.Завжди заклопотані, батьки небагато уваги приділяють своїй дитині. Син чидонька чимало часу перебувають поза родиною, під контролем школи, вулиці,однолітків, сусідів, приятелів тощо. Саме тому іноді батьки відчувають, що їхнєпрагнення перебороти сторонні впливи на дитину є занадто слабкими. А підлітки,як відомо, потребують душевного, емоційного комфорту, відвертого спілкування,взаємної довіри й розуміння.
Тим часом, неотримуючи достатньої уваги з боку батьків, дитина може бути замкненою, невиявляти активності у спілкуванні з іншими однолітками, загальмовано реагуватина непередбачувані події в житті. Такій дитині набагато важче справитися зконфліктною ситуацією, її почуття не так яскраво виражені, як у однолітків, щоотримують від своїх батьків достатньо любові й розуміння. Як дитина дивиться насебе, як аналізує свої вчинки, як саме їх оцінює — все це зумовлюється станомздоров'я її емоційних потреб в колі сім'ї.
Відсутністьправомірного педагогічного впливу з боку батьків або класного керівника уситуаціях, що травмують особистість підлітка, призводить до втрати впевненостів собі, розвитку негативного ставлення до процесу навчання, виховання в умовахшколи та сім і.
Враховуючипсихологічні особливості підліткового віку, вважаємо за доцільне обов'язковезалучення дитини, як вже зазначалося, до домашньої праці. Класний керівникразом з батьками учня має обговорити коло традиційних трудових обов'язківчленів родини, дібрати учневі такі доручення, виконуючи які, він обслуговувавби не тільки себе, ай інших членів сім'ї.
Класномукерівникові належить довести батькам, що систематична, постійна, а не випадковаучасть дітей в домашній праці є необхідною умовою підготовки їх до самостійногожиття, формування моральних рис особистості.
Як процесзалучення дітей (особливо гіперактивних) до домашньої праці зробити педагогічнокерованим? Класному керівникові необхідно встановити постійний контакт збатьками таких дітей. Це можуть бути виклики до школи батьків для обговорення(а не звішувачення!) процесу, результатів, трудової участі дітей у сімейнихсправах, добору спільних форм педагогічного вгтаїву на дітей в умовах школи тасім'ї.
Як формаспілкування класного керівника з батьками — довірливі телефонні розмови зприводу наслідків спільної взаємодії. Не бажано телефонну розмову з батькамиучня починати з прикрих прикладів негативних оцінок його дій і вчинків. Утакому випадку можна досягти зворотного ефекту — неузгодженості оцінках, в діяхпедагога та батьків.
Цікавою формоюроботи з батьками можуть стати щомісячні зустрічі згідно з певними знакамисузір'їв. До таких зустрічей класному керівникові належить ретельно готуватися:необхідні певні знання астрологічних (серйозних, наукових, жартівливих)особливостей кожного соціонічного типу особистості, що належить до відповідногознака Зодіаку; дані педагогічних спостережень за учнями і — характерне для всіхучнів і індивідуальне, особистісне. На таких зустрічах з батьками можнавиробляти загальні педагогічні підходи, ефективні гуманні прийоми щодоздійснення індивідуальної виховної роботи з учнями, розглядати конкретніприклади, програвати певні життєві ситуації.
Сучасний класнийкерівник не повинен замикатися в своїх педагогічних судженнях, ґрунтуючись лишена власному досвіді. Доцільно залучати психологів, соціологів до групових; форманкетування, тестування учнів. А за наслідками психодіагностичної консультаціїкласний керівник може запросити батьків учнів. Під час такої розмови на фонізагальних вікових особливостей дітей слід показати їхні індивідуальні,потенційні можливості, що виявив педагог під час спостережень, бесід з педагогамипредметниками, а також при вивченні результатів практичної діяльності своїх вихованців.
Розмова класногокерівника з батьками має бути розмовою двох дуже зацікавлених осіб за долюдитини з метою допомогти їй і захистити. При цьому класному керівникові необхідноорієнтувати увагу батьків на систематичні спостереження за своїми дітьми, навиявлення в них провідних психічних якостей.
Будь-якаметодика, що пропонується класним керівником для вивчення батьками особистостісвоєї дитини, дозволяє виявити умови, причини її вчинків, поведінки. Все цеслужить основою для спрямування подальшого морально-психологічного становленняособистості дитини. Щоб таке спрямування було педагогічно доцільним, класнийкерівник може порекомендувати батькам таку послідовність батьківських дій щодовивчення та подальшої корекції неадекватних форм поведінки своїх дітей:
1.    вивчення особистості учнів,встановлення рівня вихованості;
2.    переконання учнів воб'єктивності даної їм вчителем оцінки;
3.    організація самооцінки вдіяльності і в порівнянні себе з іншими;
4.    виховання моральноїсвідомості й осмислення власної поведінки;
5.    залучення до колективногосамовиховання моральної якості, що формується;
6.    індивідуальне самовиховання;
Дотримання такоїсистеми дозволяє формувати громадську думку з приводу моральних проблем, щовиникають у класі, виявляти рівень вихованості класного колективу та обиратираціональні методи й прийоми його виховання. Водночас важливо, щоб будь-якіпедагогічні досягнення з діагностики, корекції особистості учня були такожвідомі батькам і, при необхідності, вчителям-предметникам, у яких з учнямисклалися конфліктні взаємини. І класний керівник, і вчитель-предметник,передбачаючи будь-які виховні заходи, мають виходити з індивідуальнихпсихофізіологічних особливостей, потенційних можливостей конкретного учня.Батьків про це обов'язково треба інформувати, стежити за тим, щоб вимоги додитини в колі сім'ї були адекватними до шкільних.
Щоб адекватнооцінювати вчинки дітей, усвідомлювати мотиви, що спонукають їх до певних дій,класний керівник має систематично й терпеливо навчати батьків мистецтвавиявлення індивідуальних особливостей своїх дітей, свідомо порівнювати їх зтипологічними рисами, характерними для певного віку. Чому, наприклад, в однихдітей складаються чудові взаємини з ровесниками, а в інших — ні? Щоб відповістина це запитання, важливо спонукати батьків до бесід з дітьми, щоб вони моглицікавитися контактами своєї дитини. При цьому їм необхідно з'ясувати форми тазміст таких взаємин. Чи підкоряється дитина своєму товаришеві або намагаєтьсяним керувати? Можливо, їхні взаємини є рівноправними? Наскільки вони поважають(не поважають), користуються авторитетом одне в одного? Яким чиномрозв'язуються конфліктні ситуації в їхніх взаєминах? Який характер суперечокміж дітьми?
Вивченнябатьками особливостей характеру дитини, постійне спостереження за їїповедінкою, взаєминами з братом чи сестрою можуть допомогти в розумінні процесуформування стосунків власної дитини з оточуючими. Чи виявляє вона співчуття,чуйність та сердечність, чи готова подати допомогу своєму товаришеві? Можливо,дитина погодиться допомогти тільки після співбесіди з нею.
Особливокоректного ставлення погребують «важкі» діти, у сім'ях яких не вистачає тепла, взаєморозуміння,елементарної довіри У стосунках. Це ускладнює процес формування громадянськоїсвідомості і власної поведінки дітей. Практично підліток повторює дії, вчинки,лихослів'я своїх батьків, навіть не усвідомлюючи такого наслідування.
З метоюоптимального визначення можливостей впливу на «важкого» учня черезсім'ю класному керівникові необхідно ретельно вивчити об'єктивну та суб'єктивнуобстановку у сім'ї: де, ким і як працюють батьки, склад сім'ї, як впливають на«важкого» учня інші члени сім'ї, який спосіб життя веде сім'я, якпроводить дозвілля і відпустку, який морально-психологічний клімат у сім'ї, якеставлення до старших і молодших членів сім'ї, які побутово-матеріальні умови,рівень здатності батьків позитивно впливати на дитину тощо. Це можна зробити задопомогою згадуваних анкет, в процесі довільного спілкування з батьками, підчас відвідування учня вдома.
Особливогопедагогічного такту вимагають від класного керівника і бесіди з батьками пронаслідки діагностування емоційних станів, емоційних почуттів учнів та їх характеристиказа зовнішніми проявами.
У своїйдіагностичній практиці класний керівник може використовувати комплексрізноманітних методик. Добір їх залежить і від конкретної ситуації, емоційногостану вихованця, педагогічної і мети.
Все це маєвелике значення при організації корекційного впливу і на учнів. Підпедагогічною корекцією ми розуміємо здійснення профілактики небажаних,негативних форм поведінки, переорієнтацію моральних орієнтирів школярів,схильних до асоціальних проявів, а також створення оптимальних можливостей іумов для морального розвитку дитини у межах норми [8; 104].
Вихіднимпринципом обґрунтування мети й завдань педагогічної корекції, а також засобівїх досягнення, є єдність діагностики та корекції неадекватної поведінки учня.Завдання педагогічно доцільної корекції можуть бути правильними за умовиповної, об'єктивної діагностики, оцінки потенціальних можливостей таіндивідуальних особливостей дитини. При цьому класному керівникові слідпам'ятати, і що його корекційні педагогічні зусилля мають бути спрямовані не навстановлення симптомів тих чи інших зовнішніх проявів у поведінці учня, а навиявлення причин, що їх зумовлюють.
Як пропагуватисеред батьків необхідність корекції асоціальних проявів у поведінці дитини?Спеціалістами визначено три види психолого-педагогічної допомоги:лекційно-просвітницьку, консультаційно-рекомендаційну і власне корекційнудіяльність у формі групової або індивідуальної корекції.
Лекційно-просвітницькаробота здійснюється педагогом серед батьків і вчителів-предметників. Якправило, вона передбачає з'ясування базових фактів поведінки дитини певноївікової категорії, основних вікових психолого-педагогічних закономірностей їїрозвитку, типових критичних ситуацій, труднощів і проблем кожного віковогоперіоду, а також загальних рекомендацій щодо їх усунення. Така робота, на жаль,не передбачає конкретної індивідуалізації труднощів, певних вад у поведінціучня, не враховує повною мірою своєрідності соціальної ситуації розвиткудитини. От чому така форма може бути досить ефективною переважно при здійсненніпрофілактичної роботи серед батьків.
Консультаційно-рекомендаційнаробота педагога з батьками учнів, схильних до асоціальних проявів у поведінці,ґрунтується на діагностиці характеру та причин труднощів, які переживає учень узв'язку з дотриманням норм та правил поведінки, із взаєминами з однолітками,дорослими. Ця форма роботи передбачає вироблення педагогом певних рекомендаційщодо впливу на дітей в умовах сім'ї, які батьки разом з педагогом обов'язкововраховуватимуть і постійно виконуватимуть.
Третьою,найбільш копіткою та громіздкою, є власне корекційна діяльність класногокерівника, яку він здійснює разом з групою вихованців або з окремим учнем приактивному сприянні батьків. Така робота вимагає від класного керівника певнихпсихолого-педагогічних знань, нервового напруження, педагогічного такту, умінняоб'єктивно аналізувати й оцінювати здобуті результати. Педагог має не лишезнати, а й доцільно використовувати певні методи, методики, прийоми.
Основнепризначення корекції — сформувати в учня бажання набути певних навичок, щодозволять йому контролювати свої дії. Щоб привчити дитину в умовах школи ісім'ї виконувати певні дії, треба зробити батьків не лише спільниками класногокерівника, а й своєрідними асистентами. Для цього він роз'яснює батькам сутьповедінкового тренінгу їхніх дітей, що підлягає в засвоєнні такої техніки:демонстрація зразків, що мають завчити діти; інструктування дітей, пояснення їму вербальній (словесній), письмовій, символічній формах того, що являє собоюпевна поведінкова реакція і чому її повинна вивчити дитина; вправи, щонеобхідні для набуття й зміцнення нових поведінкових форм, реакцій; контроль запринципом зворотного зв'язку як інформування класного керівника і батьків продосягнуті результати. При цьому важливу роль відіграє самоконтроль,саморегуляція дитини. Особливо це важливо пам'ятати при корекції поведінкиімпульсивних, гіперактивних, неорганізованих учнів.
При вивченнішляхів корекції класний керівник, враховуючи Результати психолого-педагогічноїдіагностики, ретельно обґрунтовує оптимальні індивідуальні можливості дитини умежах вікових нормативів, радиться з приводу цього з батьками. Не менш важливимелементом у колекційній діяльності класного керівника є формування в батьківадекватного ставлення до поведінки дитини на основі розуміння її віковихособливостей і створення нових, сприятливіших для того умов. Ще одним важливимкомпонентом роботи класного керівника є активне залучення їх до самого колекційногоПроцесу. Практика свідчить, що досягнення колекційного ефекту завдякиспеціальним заняттям з учнем, які проводить класний керівник, ще не гарантуєпозитивних змін у поведінці в умовах сім'ї школи, вулиці. Широке залученнябатьків і навіть педагогів предметників до здійснення спрямованого впливу навідхилення в поведінці дітей, вироблення конкретних рекомендацій для них єважливою умовою педагогічної корекції. За необхідністю класний керівник можезустрічатися з батьками неодноразово, він має обов'язково попереджати їх проможливі труднощі, ускладнення й перепони в процесі здійснення колекційноїпрограми. Зустрічі з батьками дозволяють класному керівникові досягти кількохцілей: 1) детально обговорити характер, ступінь і причини неадекватноїповедінки учня, умовно прогнозувати очікувані результати колекційного впливу;2) спільно розробити систему конкретних заходів допомоги або спеціальноїкорекційної програми в умовах школи та сім'ї; 3) обговорити сімейні виховніпроблеми батьків, їхнє ставлення до вад у поведінці дитини; спланувати припотребі наступні зустрічі з батьками.
Зарубіжніспеціалісти, зокрема американські, рекомендують, щоб під час бесіди булиприсутні обоє батьків. Це дозволяє їм відчувати спільну відповідальність задолю своїх дітей. Класний керівник обов'язково має поцікавитися думкою батьківз приводу наявних вад у поведінці їхньої дитини, формує в них певну установкуна спільний і різнобічний аналіз її проблем. Вихователю важливо на будь-якомуетапі корекційного впливу на дитину прагнути до стимулювання уваги в батьків напозитивних сторонах проблеми та до активного пошуку можливих варіантів їїрозв'язання. Головне, чого вимагає класний керівник від батьків під час такихбесід, — це вчитися «бачити» провідні особистісні якості дитини,завжди намагатися розуміти її, поважати її гідність і виявляти готовність їйдопомогти.
На початкубесіди, точніше на першому етапі зустрічі, класний керівник спонукає батьків довільного, відвертого обговорення сімейних виховних проблем, з'ясовує причинитруднощів дитини, засоби, якими батьки намагаються вплинути на неї. На другомуетапі бесіди класний керівник відверто ознайомлює батьків з результатамиобстеження і своїх педагогічних спостережень за учнем. Це допомагає домогтисяадекватного уявлення батьків про характер і ступінь відхилень їхньої дитини віднорм поведінки. На третьому етапі зустрічі з батьками класний керівникобговорює спеціальну програму спільних дій у процесі корекційного впливу надитину. Усі подальші зустрічі з батьками мають ґрунтуватися на їх позитивномуставленні до проблеми викорінення певних асоціальних проявів у поведінцідитини. Ефективність залежить від того, як саме зрозуміють батьки класногокерівники, чи зможуть впевнено діяти, виходячи з його рекомендацій. Важливопереконати батьків, що дитина, яка має певні вади в поведінці, труднощі увзаєминах, така сама, як і інші її віку. Ось чому активність, спрямовану напереборення або компенсацію наявних труднощів, батьки не можуть проявляти зарахунок вікових, специфічних інтересів і потреб дитини.
Для оперативного виховного реагування батькам необхідні певні знанняпро особливості розвитку особистості їхньої дитини. Класний керівник маєпроводити з ними, крім звичайних бесід, практикуми, тематичні дискусії, діловіігри, недовготривалі прес-конференції, «круглі столи», відкриті урокитощо. Зацікавленість батьків стимулюватиме творчий пошук педагога, а поліпшеннямікроклімату в класі буде його винагородою.
Для налагодженнятісних контактів з батьками варто позбутися застарілої методики батьківськихзборів, коли педагог розповідає про недоліки, а батьки слухають. Класнийкерівник має триматися з ними як рівний з рівними, як порадник і однодумець усправі виховання. «Порадимося», «Як, на Вашу думку, маємовдіяти...» — ось основа стосунків класного керівника з батьками. Нетрадійністьтакої форми спілкування, коли батьки з об'єкта «всеобучу» сталиактивним суб'єктом творчого педагогічного пошуку, сприяла глибокомуусвідомленню ними проблем сімейного виховання дітей.

Висновки
У складномупереплетенні сучасних економічних, соціальних, педагогічних проблемцивілізоване людство все частіше звертається до моралі, гуманізму і культури,вбачаючи в них реальний шлях свого виживання і майбутнього процвітання.Справді, вирішити свої складні проблеми наше суспільство не зможе, не по долаючиглибокої моральної кризи, морально не відродившись.
Без пробудженнясовісті, обов'язку, людяності і відповідальності, без оздоровленняморально-психологічного клімату у всіх сферах життєдіяльності людей (праця,побут, бізнес, спілкування та ін.) навряд чи можна розраховувати на докоріннізміни в Україні.
Пошук ефективнихшляхів вирішення педагогічних проблем, що постали особливо гостро у періодреформування навчальних закладів і відродження національної школи, пов'язаний згуманізацією відносин. Категорія «відносин», як доведено психологами,виконує гносеологічну функцію при розробці проблеми характеру, мотивів,установок, ціннісних орієнтацій особистості, морально-психологічного клімату,пов'язаних з проявом суб'єктних якостей людини.
Саме поняття«відносини» дозволяє втілити в життя принцип інтегрально-аналітичноговивчення особистості, реалізувати у школі інтегративний підхід як провіднийметод вивчення моральної вихованості учнів. Основоположне значення«відносин» простежується не лише при цілісному вивченні особистості,а й при адекватному її формуванні.
Педагогікавідносин — продуктивний шлях переборення існую чого у шкільній практиціфункціоналізму у вихованні.
Гуманізаціявідносин — це олюднення відносин. Воно специфічне тим, що у них переважаєморальний фактор, тобто визнання свободи, власної цінності та унікальності,гідності та суверенності кожного, хто вступив у взаємодію з іншими.
Гуманізаціявідносин передбачає, що індивіди діють як самостійні такі люди, що вільновибирають і відповідають за свої вчинки. Вона забезпечує умови для задоволенняпотреби в самоактуалізації, розкритті свого творчого потенціалу і обдаровань.
Олюдненнявідносин забезпечує морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги,турботи й уваги до іншого незалежно від яких-небудь утилітарних міркувань,безкорисливого ставлення до нього не як до засобу досягнення своїх інтересів, аяк до мети. У цьому випадку інший сприймається як вища життєва цінність,викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе.
Гуманізовані відносиниє джерелом осягнення моральних цінностей, що втілені в категоріях добра,справедливості, обов'язку, совісті, гідності, щастя та ін. Головне їх значенняполягає в тому, що вони сприяють найбільш адекватному вираженню глибиннихморальних почуттів людини, пробуджує у ньому моральну рефлексію, забезпечуючипсихологічний комфорт спілкування. Усе це дає можливість побачити красу,привабливість і благотворну силу гуманних відносин, що у підсумку визначаєвибір школярем способу життя, гідного Людини.
Гуманнівідносини — вирішальний фактор формування людини не лише розумної, а йгуманної. Процес формування гуманних відносин являє собою сходження відемпіричного до раціонального, від зовнішньо імперативного до внутрішньоімперативного. Внутрішня імперативність визначається емоціями, що єопосередкованою ланкою між належним і сутнісним.
Ефективністьпроцесу формування гуманних взаємовідносин старшокласників забезпечуєтьсясуб'єкт-суб'єктною взаємодією педагога та учнів на основі діалогу і поліфоніїмислення. Провідне місце у ньому належить розвитку та саморозвитку вихованця,створенню умов для вільного волевиявлення, можливості вибору. Важливе значеннятут має творча здатність індивіда вибирати самостійно лінію поведінки іприймати рішення виходячи з обов'язку і сумління.
Передумовою йумовою формування гуманних відносин школярів є розвиток у них моральних потребу спілкуванні, співчутті, турботі про іншого й допомоги йому, в повазіоточуючих і самоповазі. Механізмом їх усвідомлення і формування якінтелектуально-емоційних комплексів є співпереживання.
Ключовою умовоюстановлення і розвитку гуманістичної орієнтованих взаємин школярів та класнихкерівників є формування в учнів ціннісного ставлення до людського життявзагалі, і власного зокрема.
Оціночніставлення стають мотиваційно-регуляторним чинником формування гуманнихвзаємовідносин, що спонукають до адекватного самовизначення у сферіміжособистісних стосунків у тому випадку, коли вони спрямовані на усвідомленнялюдини як вищої життєвої цінності, а гуманне до неї ставлення є умовою повагидо себе.
Одним із засобівформування гуманних взаємовідносин старше квасників в умовах реалізаціїдержавної програми відродження національної школи є прогресивні національнітрадиції, їх знання відродження, охорона і примноження у творчій діяльності.
Активізуючипозитивні емоційні переживання учнів, традиції милосердя, поваги і допомогилюдям, що склалися протягом багатьох століть, створюють сприятливий длярозвитку якісно нових стосунків між старшокласниками. Відповідаючи віковимособливостям старшокласників, задовольняючи їхню потребу у самоствердженні,самостійності та емоційній насиченості життя, вони є ефективним засобомформування гуманних взаємин, зокрема таких якостей, як національна гідність,терпимість, доброзичливість, великодушність, взаємодопомога і милосердя. Олюдненістосунки, в яких відбиті кращі, найбільш прийнятні і корисні зразки поведінки,є необхідною умовою олюдненого буття. Вони є не просто звеличуючи таодухотворюючим началом життя, а й результатом ціннісного освоєння людиною світуі пізнання самої себе.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1.   Амонашвшш Ш. А. Как живете,дети? — 2-е изд. — М., 1991.
2.   Амонашвили III. А.Психологические основы личностного подхода в воспитании. — М, 1993.
3.   Бодалев А, А. Восприятиечеловека человеком. —Л., 1991.
4.   Бодалев А. А. Проблемыпсихологии взаимопонимания. — Л., 1991.
5.   Білоусова В. Теорія іметодика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльностізагальноосвітньої школи. – К., — 1997.
6.   Битинас Б. Структура процессавоспитания (Методологический аспект). Каунас, 1984.
7.   Битинас Б. Процесс воспитания(Приобщение к ценностям). — Каунас
8.   Бех И. Ф. Довільна поведінкашколярів як мета виховання // Рідна шк. — 1993. — № 9.
9.   Класний керівник у сучаснійшколі: Метод. Посібник / В. Оржеховська, О. Пилипенко та ін. – К., 1996.
10.     Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К., 1989.
11.     НовиковаЛ. И. Теория и практика воспитательных систем. — М., 1991.
12.     МакаренкоА. С. Цель воспитания // Пед. сочинения: В 8 т.-1984. — Т. 4.
13.     МалаховВ. Етика. Курс лекцій. — К., 1996.
14.     ПетрусинскийВ. В. Игры: Обучение, тренинг — досуг. — М., 1994.
15.     РоджерсК. Становление человека. — М., 1994.
16.     Психологияі педагогіка життєтворчості // За ред. Л. В. Сохань, I. Г. Ермакова. — К.,1996.
17.     ПетровскийЛ. А. Компетентность в общении. — М., 1989.
18.     СнайдерМ., Снайдер Р. Ребенок как личность. — М.; СПб., 1994.
19.     СтаровойтенкоЕ. Б. Жизненные отношения личности. — К., 1992.
20.     СухомлинскийВ. А. Методика воспитания коллектива. — М., 1981.
21.     Фромм Э.Человек для себя. — Минск, 1992.