Міністерствоосвіти і науки України
Приватнийвищий навчальний заклад
Міжнароднийекономіко-гуманітарний університет
ім.С. Дем’янчука
Інститутпедагогічної освіти
Кафедрапедагогіки
Рефератз
порівняльноїпедагогіки
натему:
«Освітав Японії.»
м.Рівне 2008 рік
Освіта в Японії.
Курс шкільного навчання в Японії займає 12 років і половина йогодоводиться на початкову школу через виняткову складність і трудомісткістьвивчення рідної мови. Учні повинні засвоїти 1850 ієрогліфів — мінімум,встановлений міністерством освіти (але навіть для читання книг і газетвимагається знати набагато більше — до 3 тисяч). Половиною цього ієрогліфічногомінімуму потрібно оволодіти вже в молодших класах. До того ж кожний з ієрогліфівмає декілька варіантів читання і вимови.
Крім ієрогліфів, в японській мові вживаються дві буквені складові азбукипо 48 знаків кожна, а також латинський алфавіт. Чималих зусиль вимагає івивчення історії своєї країни. Адже в Японії до цього дня офіційне літочисленняведеться не по європейському календарю, а по роках правління імператорів. Ціназви умовних історичних епох позначаються ієрогліфами, нерідко архаїчними, якітакож треба заучити. За шість років життєрадісні здоров'яки встигають сильнозмінити.
Щодня після занять в звичайній школі діти знов відправляються вчитися,але тепер уже в іншу, необов'язкову школу, але украй необхідну для переходу нанаступний ступінь середньої школи і в університет.
Ці школи називаються «дзюку», в перекладі — «школа майстерності»,але правильніше б сказати — «школа репетиторства». Там спеціальнонайняті вчителі ще раз пояснюють дітям те, що вже було сказане в школі вдень,додаючи до цих знань нові, якими можна блиснути на іспиті.
Перші «дзюку» з'явилися в Токіо в XVII столітті. Їх відкривалимайстри живопису, традиційної каліграфії, мистецтва володіння мечем. В кожній зних навчалося декілька дворянських хлопців, і заняття проходили спокійно, вспоглядальному східному дусі.
Нинішні школи репетиторства позбавлені від перенаселеності державних шкіл(де в одному класі займаються до 40-45 учнів), від казенщини і відчуженості увідносинах між школярами і вчителями. І якщо раніше навчання в«дзюку» було потрібне для вступу лише до найкращих університетів ішкіл, то тепер необхідна і для зарахування в рядові.
В «дзюку» займаються учні від трьох до вісімнадцяти років, їхвідвідує одна шоста частина молодших школярів, половина середніх і майже всістарші.
Навіть якщо б місячна оплата відвідин «дзюку» була вищоюнинішній — близько 20 тисяч ієн при середній зарплаті 300 тисяч, — то батькибез гомону зносили б і її: тут не прийнято жаліти гроші на навчання дітей, ітакий спосіб вкладення капіталу вважається найнадійнішим.
Річний дохід всіх «дзюку» складає немислиму суму в трильйонієн, зіставну з витратами країни на військові потреби. Подібної системи в світінемає.
Учбовий рік в Японії — самий, напевно, довгий: 240 днів. І не дивлячисьна це, викладачі задають на будинок стільки, що старшокласники вимушені сидітинад підручниками ще по 5-6 годин в день. Ухилитися неможливо. Пильні батьки,охоплені маніакальним прагненням визначити своїх дітей в університети,неодмінно престижні, не дозволять чадам піднятися з-за столу, поки вся домашняробота не буде виконана.
Спробувати ввести японських матерів в оману — даремна праця. Вони негірше за самих школярів знають, що і скільки задано на будинок, і не гірше завчителів можуть визначити, повністю і чи правильно вирішена задача по фізиціабо визубрений параграф з курсу географії. Нинішніх мам недаремно прозвали«кеику мама» — «мама, одержима освітою». Така мама незупиниться перед тим, щоб піти в школу, коли захворіла дитина, сісти за йогопарту і дослівно записати пояснення вчителів по всіх предметах. Удома вонапримусить дитину вивчити все «напам'ять».
Японські сім'ї живуть тісно. Батьки з їх розмовами, телевізор, метушнябратів або сестер заважають заучувати напам'ять. Вихід з ситуації був знайденийдивно прагматичний і нелюдяний. Промисловість випустила розбірні дерев'яніящики в зростання сидячої людини з партою і електричною лампою всередині — отакі наглухо ізольовані від зовнішнього світу одиночні камери. Відмикаєтьсятільки зовні: не визубрив — не вийдеш.
В країні крім державних шкіл діє неширока сіть приватних, в яких взагалінемає перевідних іспитів від першого класу до останнього, і батьки, охочіуберегти своїх дітей від стресів і перевантажень, можуть віддавати їх туди.Проте мало хто користується послугами цих шкіл, більшість вважає за краще змалих літ кидати дітей в пучину конкурентної боротьби. Адже в японськомусуспільстві цінують тільки ділові якості людини, виховані працею, і ніщо інше — ні завірення у відданості загальній справі, ні догоджання начальству, нітелефонний дзвінок міністра — не в силах змінити цей стереотип.
Японські школярі не вчаться, а учать. Саме учать: історичні факти — всепідряд по хронологічній таблиці; англійські слова — по словнику, сторінка засторінкою; назви станцій на головних залізничних магістралях — по розкладупотягів: маршрут за маршрутом. На екзамені з історії Японії необхідно знатихронологію подій, імена імператорів, предводителів повстань. Але не дай Богвисловити власні припущення про причини цього повстання — екзаменаторипровалять абітурієнта, їм потрібен старанний, поступливий і обов'язково дисциплінованийучень, покірно виконуючий завдання.
Інша справа — блиснути на екзамені з філософії, цитуючи напам'ять праціфілософів, наприклад Канта. І не важливо, що ви нічого не розумієте знаписаного в «Критиці чистого розуму», головне, що ви без запинкидекламуєте: «В метафізичній дедукції апріорне походження категорій взагалібуло доведено їх повним збігом із загальними логічними функціямимислення».
В 1985 році проводився опит серед школярів. Виявилося, що 60 відсотків зних ніколи не чистили для себе навіть яблука, не приготували вечерю і ненакрили на стіл. Вони зубрять по 10 годин в доба. За найскромнішимипідрахунками, 200 тисяч маленьких японців ненавидять школу. 30 тисяч з нихнавіть відмовляються в неї ходити. Зараз ситуація змінилася не набагато.
Навчання в японській школі — це невпинна праця. Тільки він допоможе кращеза конкурентів здати черговий іспит, поступити в більш престижну школу,університет, а звідти — в процвітаючу фірму. Але і університет треба вибиративже зараз, в школі, визначивши майбутню спеціальність, щоб за десятиріччявстигнути набрати максимальну кількість балів. Проблема головного життєвоговибору лягає на худі хлоп'ячі плечі непосильним вантажем.
Для дівчаток же, на відміну від хлопчиків, дванадцять шкільних роківстають протягом років безхмарного щастя. Після уроків, коли хлопчиська сидятьпо будинках над книжками або займаються в «дзюку», школярки шикуютьсяу модних магазинів, довго засиджуються в кафе і чайних. Головне призначенняжінки, вважають тут, — це все-таки не служба, а материнство. Зрозуміло, дівчинаповинна попрацювати декілька років в колективі, щоб взнати життя, але тільки дозаміжжя.
Для школярок видають спеціальні книги, випускають кінофільми. Головнатема одна — самовіддана любов, мрії, що збулися.
В старших класах для дівчат відводяться набагато менше вакансії, і у нихще менше шансів поступити в престижні університети. Правда, в Японії дієініціативна група «За справжню жіночу рівноправність в школі», але,схоже, вона зовсім не приречена на успіх, оскільки справа тут в національнихтрадиціях, які в Японії священні. Традиції не підлягають зміні, як не підлягаєперекроюванню фасон шкільної форми, який істотно не змінювався вже більше 100років. Для хлопчиків це чорні мундири, в чомусь схожі з прусськими, для дівчаток- сині матроски.
В японській школі вчителю традиційно відводиться вельми почесна роль. Воснові цього лежить конфуціанський культ шанування старійшин. Японське слововчитель («сэнсэй») в дослівному перекладі означає «ранішенароджений». Шкільний вчитель не тільки передає знання, він предстаєвихователем, наставником підлітків в їх перших кроках на життєвому шляху.
Не випадково тому в японських школах працюють в основному чоловіки.Емансипація поступово захоплює і цю сферу, але до теперішнього часу впочатковій школі Японії (1-6-й роки навчання) працюють більше 40 відсотківчоловіків, в неповній середній школі (7-9-й роки) — 65 відсотків, в повній(10-12-й) — 80. А що стосується управління роботою школи, то положеннядиректора не вдалося досягти і трьом відсоткам жінок.
Щоб підтримати високу престижність вчительської професії, підвищитиякість викладання, в Японії використовуються різні форми матеріальногостимулювання праці вчителів. Вперше приступаючи до роботи, вчитель,вчительський коледж (2-3 роки навчання), що закінчив, заробляє щомісячно 165тисяч ієн (10 тисяч ієн дорівнює 75 доларам США), а володар дипломауніверситету (4 роки навчання) в тих же умовах заробляє близько 190 тисяч ієн вмісяць. Але це тільки початкова сума, яка збільшується у міру виплатирізноманітних допомог. Протягом трудового життя вчителя заробітна платнязбільшується приблизно в два з половиною рази.
Регулярні премії вчителям виплачуються кілька разів в рік. Загальна сумапреміальних складає приблизно половину всієї зарплати.
Крім того, всім вчителям, що мають сім'ю, виплачується щомісячнадопомога: без дітей — 15 тисяч ієн, за 1-2 дітей — по 4,5 тисячі ієн і по 1тисячі ієн за кожну наступну дитину. Якщо ж вчитель не полягає в браку, алемістить дитину, він одержує 10 тисяч ієн.
Вчителям, що працюють в районах, де вартість життя найбільш висока,кожного місяця виплачується компенсація. В малокомплектних школах віддаленихрайонів кожний робочий день оплачується додатково.
Для тих вчителів, які мають власний будинок або вимушені знімати дорогуквартиру, виплачується компенсація до 10 відсотків місячної зарплати.
Не дивлячись на існуючу в японській школі обов'язкову систему підвищеннякваліфікації, тут заохочується самоосвіта вчителів. Тим, хто за власноюініціативою відвідує вечірні заняття або займається заочно, виплачуєтьсядопомога в розмірі близько 1/10 місячного заробітку.
Справді при такій винагороді праця на благо суспільства придбаваєособливу значущість. Ось тільки тривалість робочого дня японського вчителядосягає деколи 13-14 годин.
З одного боку, японці славляться своїм умінням запозичити чужідосягнення. Але з другого боку, запозичені зовнішні форми наповнюються своїм,національним змістом, що дозволяє досягти феноменальних результатів.
Основною задачею політики японської держави у сфері освіти сталовиховання і навчання творчої, неординарно мислячої, гармонійної і духовнобагатої особи, здатної діяти в різноманітно консолідованих суспільних ідержавних структурах.
Історія сучасної освіти може бути розділений на наступні 5 періодів:
1. Період підстави (1868-1885). Був заснований первинний корпус сучасноїосвіти.
2. Період консолідації (1886-1916). Були видані різноманітні шкільнізакони, була створена систематична освітня структура.
3. Період експансії (1917-1936). Освітня система базувалася нарекомендаціях Надзвичайної Поради за освітою (1917-1919)
4. Військовий період (1937-1945). Пік мілітаристської освіти.
5. Сучасний період (1945-наші дні). Освітні реформи під час союзницькоїокупації.
I період (1868 — 1885)
Дух раннього періоду реставрації Мейдзі краще всього виявився в заклику,який надихнув інтелектуалів японського суспільства, — “цивілізація і освіта ”.“ Це гасло, — пише Джон Холл, — став основним керівництвом до дії тих, хтомріяв про вихід Японії з епохи невежества”1
Видатним захисником” цивілізації і освіти ” виступив Фукудзава Юкиті.Саме він задав тон реформам освіти, особливо своєю публікацією “ Заклик дознань”, де піддав критиці конфуціанські цінності і підняв на щит західні ідеї.В шкільні програми внесли все, що вдалося дізнатися про Захід, традиційніморальні принципи тимчасово відійшли на другий план.
Проведення реформи освіти стало предметом гострих дискусій різнихполітичних сил. Нація розділилася на політичні фракції, кожна з яких захищаласвоє бачення реформи освіти. Результатом цієї боротьби стало домінування точкизору, згідно якої необхідно поєднувати сильні сторони сучасної системиутворення провідних світових держав з традиційними духовними цінностями Японії.
В червні 1871 р. було створено Міністерство Освіти. В 1872 р. уряд Мейдзірозробив план реформи сучасної шкільної системи в національному масштабі і всерпні проголосив Закон про освіту. Основна мета цього закону чіткопредставлена в Осейдасачешо (супроводжуючої цей закон прокламації):
1. освіта повинна забезпечувати успішне просування людини по соціальнимсходам
2. функція шкіл полягає в тому, щоб щепити патріотичні відчуття у кожноїлюдини
3. всі японці повинні навчитися практичним наукам, що, кінець кінцем,принесе користь суспільству і допоможе побудувати сучасну державу.
Реорганізація системи народної освіти відбувалася по західному зразку.
По-перше, вводилася система обов'язкового навчання, що складала у той час4 роки. Ця система поруйнувала колишню станову систему освіти, яка булапривілеєм самураїв і вищих шарів суспільства.
По-друге, проголошувалося, що розвиток науки і освіти проводитиметься нетільки в цілях державного управління, як це було раніше, а для “особистогодобробуту кожного, завоювання положення в суспільстві і процвітання в справах”.
І по-третє, вважалося, що наука і освіта повинна підняти волю іініціативу народу. Проте відмінявся старий звичай, по якому витрати нанавчання, одяг і живлення покривалися урядом.
Уряд узяв за зразок 3-х фазову систему освіти в США, заснувавшипочаткові, середні школи і університети. З другого боку, шкільнаадміністративна система була запозичена з Франції: всі учбові установизнаходилися під сильним центральним контролем Міністерства освіти. Таким чином,до 1900 р. вже 80% дітей відповідного віку ходили в школу (в 1872 р., доухвалення Закону тільки 28%), а до 1910 р. процентний показник досяг майже 100відмітки. Небачене розповсюдження шкільної сіті, якій були охоплені навіть самінайвіддаленіші гірські села, проходило під безпосереднім натиском і примушеннямвластей. Цьому сприяла також і глибоко укорінена система панування іпідкорення, система беззаперечної покори народу. Був встановлений строгийдержавний контроль над професією вчителя. З того часу вчитель придбаває статусдержавного службовця, якому забороняється займатися політикою. Значеннявведення нової системи освіти полягало в тому, що повністю були ліквідованістарі князівські школи, всі приватні школи зобов'язали отримати дозвіл властей,і була створена нова система освіти, контрольована державою.
II період (1886 – 1916)
В 1885 р. була заснована кабінетна система, і Мори Арінорі став першимміністром освіти. Він розробив основу шкільної системи наступних періодів. Всікомпоненти системи – початкова, середня, професійна, університетська освіта –взаємозв'язані. Початкова освіта була покликана формувати свідомість більшостінаселення країни відповідно до державної політики, що визначає взаємостосункишироких мас і уряду у дусі лояльності, основою якої виступав націоналізм імілітаризм. Сформувалася освітня система, що поєднує в собі лояльність монархуз прихильністю вільним науковим дослідженням, необхідним для успішногостановлення і швидкого розвитку Японії як сучасної держави.
Іноуе Коваши, людина, яка стала міністром освіти після Мори, заснуваласистему приватних професійних шкіл для випускників початкових шкіл. Після 1899р. велике розповсюдження отримали школи для дівчат. В 1908 р. термінобов'язкового навчання був збільшений до 6 років.
III період (1917 — 1936)
Російська революція і поширені у всьому світі вимоги демократії зробиливплив на японську політику і освітню систему. В 1917 р. уряд створивнадзвичайну пораду за освітою (Ріндзі Кєїку Кайги). До того, як він буврозбещений в 1919 г, порада видала декілька докладів, які оформили основу длярозповсюдження освіти в наступній декаді 20 століття. Вплив поради бувособливий значним в області вищої освіти. До 1918 р. існували тільки імперськіуніверситети (до 1897 р. існував тільки один – Токійський ІмперськийУніверситет). Проте Університетський закон 1918 р. дозволив з'явитися приватнимуніверситетам. Відповідно до цього закону багато національних, суспільних іприватних шкіл були підвищено до статусу університетів.
IV період (1937 — 1945)
Правлячий клас Японії в цей період активно відроджує ідеологію “японізму”,проповідувшого ультранаціоналізм і мілітаризм. До початку 1930х фактично весьпроцес навчання і освіти контролювався урядом. Міністерство освіти, місцевікомітети знаходилися під прямим контролем Міністерства внутрішніх справ,відомства, що контролювало всю націю. Підручники по географії, історіях,написаних і надрукованих самим Міністерством освіти, були замінені на нові.Зрештою школа стала ефективним інструментом підготовки мілітаристські набудованоїмолоді. Зі вступом Японії в Другу Світову війну мілітаристська освіта лишепосилилася: в школах ще сильніше стали нав'язувати фашистські ідеї расовоїпереваги японців і мораль середньовічних самураїв – відданість військовомуборгу, самопожертвування в ім'я “великої Японії ”.
V період (з 1945 р.)
На післявоєнний час доводиться друга реформа освітньої системи. Основноюметою, яку переслідували окупаційні власті, була демократизація,демілітаризація і децентралізація японського суспільства. “Мілітаристичнадовоєнна освіта була відмінена, і була сформована нова система освіти,заснована на мирних демократичних традиціях”. Демонтувалася багаторівневаструктура освіти(при якій для вступу до університету потрібно було закінчитисередню школу і підготовчу школу при університеті). Була упроваджена такасистема — обов'язкове навчання в шестирічній початковій школі, в середній школі1 ступеня (3 роки) і другого ступеня (3 роки), потім університет (4 роки).Тільки учбовий календар як і раніше залишився специфічно японським: початокучбового року, як в школах, так і вузах доводиться на 1 квітень.
28 квітня 1952 р., після підписання Сан-Францисського мирного договору іповернення суверенітету Японії, були переоцінені недавні реформи, був зробленийупор на збереження традиційних японських цінностей. Наприклад, був зноввведений курс морального навчання. Національній освіті повернули духовнуоснову. От чому японська система освіти, в основі якій лежить американськамодель, не європеїзувалася, а зберегла національні особливості.
Велику увагу надається в Японії дошкільній освіті, адже згіднозатвердженням психологів, до семи років людина одержує 70% знань і лише 30% — за все подальше життя. В дитинстві закладається уміння дитини контактувати зіншими людьми, а це в японському суспільстві, зорієнтованому на цінностіколективу, дуже важливо. Дошкільна освіта за традицією починається в сім'ї. Багато хто з японок говорить про те, що виховання дітей – це все що їмнеобхідно зробити, щоб їх життя було “ікігаі” — має сенс. Взаємодії з іншимилюдьми діти вчаться в сім'ї, спостерігаючи за своїми батьками, проте практиказалучення дітей до групових цінностей здійснюється в дитячих садах і школах. Японськівихователі, навчаючи дітей взаємодії, формують їх в маленькі групи (хан), що єнайважливішою відмітною особливістю організації дошкільного виховання. Ці групимають свої столи, свої власні імена, вибирані самими дітьми, що спонукає їхухвалювати рішення, враховуючи бажання всіх членів групи, і служать своєріднимпідрозділом для спільної діяльності. Групи (6-8 чоловік обох полови) формуютьсяне за здібностями, а відповідно до того, що може зробити їх діяльністьефективної. Дітям щепиться безліч навиків: як дивитися на співбесідника, яквиразити себе і врахувати думки однолітків.
Японські діти продовжують навчатися груповій поведінці і в молодшій, і всередній школі. Так само клас розділяють на хани (в середньому вонипереформовуються раз на 5 місяців) і, коли вчителі або учні оцінюють виконаннязавдань, говорять про етичні і інші проблеми, вони частіше звертаються догрупи, а не до окремих дітей. На думку Дена Бешоара, така система “ допомагаєзберегти здоров'я школяра, оскільки в гармонійних групах виключаєтьсядискримінація і пов'язані з нею стреси”. 8 Діти широко залучаються до управліннякласом. Перші класи вибирають з числа наставників (тобан), які міняються щодняі, таким чином, кожна дитина буває їм, що вчаться .
Ще одним аспектом в стратегії соціалізації з боку вчителів початковоїшколи є формування дитини як цільної особи. На заняттях, присвячених роздуму ісамокритиці, які є обов'язковою частиною програми в більшості класів, дітиобговорюють, що їм подобається і не подобається в школі, відзначають випадкисвоєї поганої поведінки, якість виконання індивідуальних і групових задач.
Таким чином, ми бачимо, що вчитель виконує безліч ролей і несевідповідальність не тільки за навчання, але і за дисципліну дітей, запроведення вільного часу що вчаться, за безліч інших задач, які в іншихкультурах ніяк не пов'язують з Типи вищих освітніх установ а Японії.
Система вищої освіти включає наступні основні чотири види освітніхустанов:
університети повного циклу (4 роки);
університети прискореного циклу (2 роки);
професійні коледжі;
технічні інститути.
В університетах повного циклу навчанняпродовжується 4 роки, проте на медичному і ветеринарному факультетах — 6 років.Після закінчення основного 4-річного курсу навчання в університеті випускникможе поступити в магістрат або докторантуру. Термін навчання в магістраті вяпонських вузах — 2 роки. Докторантура припускає 5 років навчання. Японськівузи мають унікальний в світі інститут «студента-дослідника — кэнкюсэй. Цезначить, що студент, що поставив перед собою мету отримання наукового ступеня,має нагоду займатися дослідницькою роботою у вибраній їм конкретній областізнань в течію від 6-ти місяців до 1-го академічного року. Існують 3 основнівиди студентів-дослідників:
студент, який продовжує навчання в іншому університеті за угодою зуніверситетом, де він проходив основний курс;
студент-іноземець, який може бути прийнятий в університет для підготовкидо здачі вступних іспитів строком до 2-х літ, але без подальшого продовженнясвого перебування в Японії; в цьому випадку студент може повернутися додому ічерез деякий час знов запитати в'їзну візу для вступу до університету.
Університети прискореного циклу. В університетах прискореногоциклу термін навчання складає 2 роки, але для охочих отримати спеціальністьмедичної сестри термін навчання складає 3 роки. Близько 60% студентів університетівприскореного циклу складають дівчата. Вони спеціалізуються на таких напрямах,як економіка, література, іноземні мови, педагогіка, соціальний захист.Останніми роками в Японії особливою популярністю користуються суспільні науки.
Професійні коледжі. Цей вид вищої освіти в Японіїорієнтований на тих, хто бажає отримати вузькотехнічну освіту. Термін навчанняв цьому випадку не більш 3-х літ.
Технічні інститути. Термін навчання в таких інститутахскладає 5 років, і вони дають широку технічну підготовку своїм студентам.Випускники таких інститутів влаштовуються на роботу на фірми і дослідницькіцентри, пов'язані з розробкою нової передової технології і ноу-хау. В технічнихінститутах готують також фахівців торгового флоту.
Короткострокове навчання
Останніми роками Міністерство вищої освіти Японії „Момбусе“стало надавати особливу увагу короткостроковим формам отримання спеціальноїосвіти для студентів-іноземців. Передбачені терміни перебування в країні прицьому можуть складати від 1-го семестру до 1-го року. Близько 20 приватнихуніверситетів Японії надають в даний час можливості для отримання такої освіти.Проте їх кількість швидко росте, у тому числі за рахунок підключення ідержавних вузів. При цьому держава і приватні фундації виділяють стипендії і іншівиди матеріальної допомоги на умовах, передбачених для студентів повного циклунавчання.
Короткострокові варіанти отримання освіти в Японії орієнтовані на такіобласті знань, як японська мова, японська культура, економіка,суспільствознавство. Оскільки програма підготовки по цих напрямах передбачаєобмежений часовий відрізок (до 1 року), то вона ведеться на англійській мові вланцюгах отримання максимуму знань за мінімальний час. У разі доброго знанняяпонської мови студенты-“краткосрочники” можуть відвідувати лекції, читані дляяпонських студентів даного вузу. Гарантом запрошення студентів-короткострочниківвиступає вуз, що має угоду по прийому студентів-іноземців. Проте у рядівипадків гарантом можуть виступати і викладачі вузу як приватні особи. Студент-краткосрочник,виїжджаючи на стажування до Японії, може не переривати свого навчання у вузахРосії.
Магістрат і аспірантура
Для отримання звання магістра студент повинен закінчити 2-річну освіту,представити магістерську дисертацію і отримати за неї позитивну оцінку, а такожздати іспит за фахом. Термін перебування в аспірантурі складає 3 роки, алепісля 2-річного навчання в магістраті. Аспірант вважається тим, що закінчиваспірантуру, якщо він представить докторську дисертацію з позитивною оцінкою іздасть іспит за фахом.
поняттям “навчання” і розглядається як обов'язок батьків або іншихструктур. Тому японська держава проводить політику строго відбору випускниківвузу при призначенні на посаду вчителя. На відміну від інших країн, для того,щоб стати вчителем державної школи, японський громадянин повинен отриматидиплом вчителя і пройти іспити призначення вчителем. Проте, “Японія — єдина зрозвинутих країн світу, де зарплата вчителя вище за зарплату урядовців місцевихорганів влади. ”9.
Ще однією особливістю освітньої системи в середній ланці є те, що вучбовому плані відсутні систематичні курси хімії, фізики, біології, географії,історії. Замість них вивчаються систематичні курси природознавства і загальнихзнань (проте, в нових програмах вже передбачається їх диференціація).
Найважливішою особливістю початкової і середньої освіти в Японії єпоняття “кокоро”. Для кожного японця “кокоро” означає ідею освіти, яка незводиться тільки до знань і умінь, а сприяє формуванню характеру людини. Наросійську мову “кокоро” можна перевести як серце, душити, розум, менталітет,гуманізм. Всі японці переконані, що найважливішою, об'єктивною основою освіти впочатковій і середній школах є збагачення дітей “кокоро” і у меншій мірізнаннями і уміннями (на відміну від більш уніфікованої старшої школи, де акцентробиться на передачу необхідних для вступу до вузу академічних знань). В змістіпоняття “кокоро” включається наступна проблематика: пошана до людини і тварин,симпатія і великодушність до інших людей, пошук істини, здатність відчуватипрекрасне і піднесене, володіти самоконтролем, зберігати природу, вноситивнесок в розвиток суспільства. Даний принцип пронизує зміст всіх програм,предметів, рутинне щоденне життя.
Таким чином, ми бачимо, що в структурному плані система загальної освітибагато в чому нагадує американську. Проте це відноситься лише до формальноїпобудови школи. За своїм змістом, по своєму духу, японська школа унікальна.Вона ніколи не була вузько прагматичним засобом рішення яких-небудь приватнихпроблем. Вона завжди зберігала родове єство — працювала в широкомуціннісно-смисловому контексті.