Методи виробничого навчання

Тема курсової роботи
МЕТОДИ ВИРОБНИЧОГОНАВЧАННЯ

План
1 Поняття методів виробничого навчання, їхзагальна характеристика
2 Словесні методи навчання
3 Система практичних методів
4 Наочні методи виробничого навчання
5 Вправи-основний метод виробничого навчання

1 Поняття методіввиробничого навчання, їх загальна характеристика
Успіхвиробничого навчання значною мірою залежить не тільки від правильноговизначення його мети і змісту, а й від засобів досягнення цієї мети, тобто відметодів навчання, які використовуються майстрами у різних навчально-виробничихумовах,— у майстернях і лабораторіях училищ, на підприємствах. Добір методівзалежить не тільки від мети і змісту навчання, а й від численних інших причин,зокрема від специфічних особливостей професії, рівня попередньої професійноїпідготовки і віку учнів, умов навчально-виробничого процесу. Крім того, добірметодів визначається кваліфікацією і досвідом майстра виробничого навчання.Лише в тому випадку, коли майстер уміло володіє системою сучасних методівнавчання, оптимальними прийомами їх застосування, можна досягти успіху.
Звернемосяспочатку до повнішого означення поняття «метод навчання». Слово «метод» у перекладіз грецької означає «спосіб дії для досягнення певної мети». Ширше тлумаченняпоняття істотно залежить від точки зору конкретного педагога-дослідника. Мидотримуємося такої точки зору на суть цього поняття: методами виробничогонавчання називаються основні способи спільної діяльності майстра та учнівпрофтехучилища, завдяки яким учні оволодівають знаннями, уміннями і навичками,професійною майстерністю, розвивають творчі здібності, розумові і фізичні сили.
Унаведеному визначенні дуже важливим є посилання на спільну діяльність майстрата учнів. Це означає, що учень розглядається не тільки як об'єкт навчання, а йяк його суб'єкт. Іншими словами, позитивних результатів буде досягнуто лишетоді, коли зусилля майстра на уроці підкріплюються самостійними зусиллями учніву засвоєнні змісту навчання.
Перейдемодо класифікації методів навчання. Існують різні підходи до здійснення цієїкласифікації залежно від вибору основи. Зазначимо з огляду на це, що існуєпевна відмінність між методами теоретичного і виробничого навчання. Якщо науроках з предметів профтехциклу викладач повідомляє нову навчальну і технічнуінформацію, як правило, всім учням одночасно, то в умовах виробничого навчаннядосить часто проводяться заняття з підгрупами учнів і навіть індивідуально (наприклад,при навчанні водіння транспортних засобів, на робочих місцях з використаннямзварювальних апаратів тощо).
Утеорії і практиці виробничого навчання найпоширенішою є класифікація методів заознакою джерела інформації: словесні, наочні і практичні методи. До словеснихметодів у цьому разі належать розповідь і пояснення бесіда, значною міроюінструктаж тощо. До наочних методів відносять демонстрацію природних об'єктів інаочного приладдя, показ операцій і процесів майстром, спостереження учнів.Інша група — практичні методи, до яких відносять вправи, розв'язаннявиробничо-технічних завдань, лабораторно-практичні роботи.
2 Словесні методинавчання
Перейдемодо розгляду кожного з названих вище методів виробничого навчання, починаючи зсловесних. Хоча більшість методів виробничого навчання пов'язана з участюматеріальних, зокрема технічних, об'єктів, це не означає, що живе слово майстрав процесі виробничого навчання відіграє меншу роль, ніж слово викладача науроках теоретичного навчання. Однак їх функції і форми поєднання істотновідрізняються.
Розповідьмайстра як метод є оповідною формою розкриття нового навчального матеріалу.Розповідь повинна забезпечувати політехнічну спрямованість викладання, вонамістить ознаки тих чи інших об'єктів техніки, предметів і знарядь праці, атакож їх зміни у ході технологічних процесів. Розповідь містить лише вірогідніі науково перевірені факти, побудована за певним раціональним планом. Матеріалвикладається так, щоб були зрозумілими основні думки. Загальні дидактичнівимоги до розповіді як методу навчання включають: логічну послідовність тачіткість викладу, ясність, правильність мови, образність, використання аналогійта порівнянь, підтримування активності групи шляхом періодичного звернення доокремих учнів тощо.
Підпоясненням слід розуміти словесне тлумачення, обґрунтування тих чи іншихознак, властивостей, предметів, явищ, процесів, принципів дії апаратів,приладів, пристроїв тощо. Пояснення використовують разом з розповіддю (останнявипереджає пояснення) і показом. Питома вага пояснення серед методіввиробничого навчання, безумовно, більша, ніж розповіді, адже програмавиробничого навчання з більшості професій побудована у такий спосіб, що майструдоводиться частіше пояснювати, тлумачити, ніж розповідати.
Длябесіди як словесного методу характерний діалог між майстром та учнями у формізапитань та відповідей. Колективна бесіда може передувати новій темі, новомузмісту навчання. Можливий, однак, інший варіант бесіди — наприкінці заняття.Підготовка майстра до бесіди потребує ретельного обмірковування типовихзапитань. Слід враховувати і особливості змісту виробничого навчання з даноїтеми, й індивідуальні особливості окремих учнів, їх знання, активність,попередню підготовку, поведінку тощо.
Аналізуючизастосування бесіди як методу виробничого навчання, відомий спеціаліст з питаньвиробничого навчання М.О.Жиделєв умовно розрізняє три типи бесід. Бесіди прививченні нового матеріалу доречно проводити тоді, коли попередній навчальний івиробничий досвід учнів тісно пов'язаний із знаннями, уміннями, які належитьзасвоїти. У таких бесідах майстер, спираючись на знання, практичний досвід іспостереження учнів, поступово підводить їх до чіткого розуміння нового, досамостійних висновків та узагальнень. Висновки в повному обсязі майстер, якправило, робить сам, але в де яких випадках (особливо цінних у педагогічномувідношенні) учні самостійно приходять до них. Психологи досить глибокопроаналізували цю навчальну ситуацію і дійшли висновку, що за таких обставин нетільки міцно засвоюються нові знання й уміння, а й розвиваються здібностісамостійно розв'язувати виробничо-технічні завдання.
Іншийвид бесіди спрямований на відтворення раніше засвоєних знань та умінь,теоретичне їх обґрунтування. У цьому випадку розв'язується завдання,орієнтоване на узагальнення, поглиблення і систематизацію знань та умінь учнівз певної теми виробничого навчання.
Нарешті,третій тип бесіди спрямований на перевірку і контроль результатів виробничогонавчання. Доцільно за цих умов проводити бесіду у такий спосіб, щоб усі учнівключилися в активну пізнавальну діяльність. Звичайно, правильне засвоєннязмісту запитань абсолютно обов’язкове для успішного проведення цього типубесіди. Отже, потрібна спеціальна підготовка майстра виробничого навчання.
Інструктаж. Цей методвиробничого навчання слід віднести до найпоширеніших і важливіших. Інструктажемв умовах виробничого навчання називають чітко визначену систему вказівок,рекомендацій, які стосуються способів виконання трудових дій. Дехто ізспеціалістів вважає інструктаж не окремим методом, а системою методів і, требавизнати, вони до певної міри мають рацію. Інструктаж—це основний методдіяльності майстра і учнів на занятті, спрямований на формування професійнихзнань, умінь і здібностей. Під час інструктажу майстер зосереджує увагу учнівна певних аспектах діяльності, на виконанні потрібних трудових операцій, нанеобхідних прийомах роботи.
Увиробничому навчанні залежно від часу заняття розрізняють три основних видиінструктажу: вступний,, поточний, заключний. Мета вступного інструктажу —підготувати учнів до активного і свідомого виконання вправ. Залежно від того,чи вперше учні виконують вправу, чи йдеться про вже знайомі операції, яківиконувалися при розв'язанні інших трудових завдань, змінюються акцентиінструктування.
Короткопроаналізуємо основні завдання вступного інструктажу.
Цеознайомлення учнів:
іззмістом наступної роботи;
зобладнанням та інструментом для виконання роботи;
зтехнічною та довідковою документацією;
зприйомами виконання роботи, уміннями і навичками, якими оволодіватимуть учні;
звимогами до виконання кожної вправи;
зорганізацією робочого місця для виконання наміченої роботи;
зправилами і логічною послідовністю виконання роботи;
знайтиповішими видами помилок, яких слід уникати при виконанні роботи;
ізспособами контролю якості виконаної роботи;
ізправилами техніки безпеки.
Звичайно,не завжди вступний інструктаж проводиться в повному обсязі. Це потрібно робитина початку вивчення кожної більш-менш самостійної частини програми. В іншихвипадках вступний інструктаж може включати лише деякі із зазначених пунктів.
Поточнийінструктаж здійснюють під час виконання вправ учнями. Зміст і методика йогопроведення істотно відрізняються від вступного інструктажу. Безумовно, змістпоточного інструктажу неможливо планувати так ретельно, як вступного. Вдіяльності учнів при виконанні трудових вправ спостерігається ряд доситьтипових помилок. Поточний інструктаж адресований в індивідуальному планікожному учневі, тому його зміст диференціюється більшою мірою, ніж зміствступного інструктажу. Незалежно від обсягу, складності і характеру вмінь інавичок, які формуються з допомогою вправ, майстер повинен тримати в полі зорувсіх учнів групи, спостерігати їх діяльність і в потрібний момент консультуватиїх. Доцільно час під часу обходити робочі місця учнів, давати? їм певніпоради. Якщо учень під час заняття підходить до майстри, останній інструктуєйого індивідуально. Коли питання важливе для всіх, майстер звертає на це увагувсієї групи або частини учнів. Загалом майстер частіше звертається доіндивідуальних вказівок, аніж до групових або колективних. Не рекомендується,однак, на думку досвідчених методистів, стояти в учня «над душею», треба датийому можливість самому осмислити і виконати вказівки майстра.
Заключнийінструктаж. Зміст заключного інструктажу в усіх подробицях передбачити доситьскладно. У загальному плані можна зазначити, що він проводиться у формі бесіди.Майстер аналізує результати виконання вправ, звертає увагу па типові недоліки,шляхи їх передбачення. Зміст заключного інструктажу залежить від середньогорівня сформованості умінь та навичок. Оцінюються індивідуальні результатироботи, виконання таких важливих критеріїв, як дотримання виробничих норм івідповідної технології. Майстри виробничого навчання • повинні підтримуватиспроби учнів (навіть безрезультатні) раціоналізувати технологічний процес,,наближати працю учнів до праці передових кваліфікованих робітників. Під часзаключного інструктування слід разомз, учнями обговорити можливостіефективнішого виконання трудових завдань. Крім того, можна провести опитуванняучнів, визначити домашні завдання, дати вказівки щодо підготовки до новогоуроку тощо.
3 Система практичнихметодів
Розглядаючиматеріал цього вступних до великого груп методів виробничого навчанняроздягнула, необхідно про мітити, що усе раніше вивчені методи навчання —словесні і наочно-обслуговують в основному етап створення в учнів орієнтованоїоснови їхньої практичної діяльності. Основна задача виробничого навчання —формування в умінь, що учаться, і навичок — зважується на базі такої основи, їїреалізацію забезпечують методи виробниче навчання, віднесені до практичного:вправи, самостійна робота учнів, лабораторно-практичні роботу рішеннявиробничо-технічних задач. Усі ці методі поєднує те, що при їхній реалізаціїактивно діючим обличчям є що вчиться, керованим і направляемый майстром.
Вартопідкреслити, що основними, головними, ведучим" методами цього класу євправи і самостійна робота учнів. Саме ці методи забезпечують формування воснов професійної майстерності, що учаться. Вони включаються в процесвиробничого навчання, коли учнем потрібно глибоко розібратися в додаткутеоретичних знань до рішення практичних задач, визначити і практично перевіритиприкладні залежності, вичленувати і практично вивчити в лабораторних (невиробничих) умовах способи регулювання, налагодження, настроювання, знятитехнічні характеристики, визначити ведучі параметри. Наприклад: дослідження;впливу геометрії інструмента, що ріже, на якість обробки поверхні, зняттянавантажувальних характеристик двигуна, настроювання приладу в різних режимахвимірів і т.п.
Лабораторно-практичніроботи з своїми цілями, змісту, організації займають проміжне положення міжтеорією і практикою. У цьому зв'язку найбільше ефективно лабораторно-практичніроботи проводити майстру разом з викладачем спеціального предмета (спеціальноїтехнології).
4 Наочні методивиробничого навчання
Значнуроль у системі методів виробничого навчання відіграють методи, що ґрунтуютьсяна різних типах наочності. У сучасній дидактиці поняття наочності охоплює різнівиди сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). Жодне наочне приладдя не маєабсолютних переваг перед іншими. Дуже важливо використовувати його доситьгнучко, не перевантажуючи уроки значною їх кількістю, що заважає учнямзосередитись, обдумати серйозні питання.
Упрофтехучилищах застосовуються різні види демонстрацій, які можна поділити натри основні групи:
1)демонстрація об'єктів і процесів, що вивчаються, у натуральному, природномувигляді (роздатковий матеріал, макети, моделі, показ прийомів роботи,проведення дослідів);
2)демонстрація зображень, у тому числі символічних, умовних (креслення,принципові монтажні, кінематичні, електро-, радіотехнічні схеми та ін.);
3)демонстрація за допомогою інформаційних технічних засобів навчання, у томучислі навчального кінематографа і телебачення, комп'ютерів, кадрів діафільмів,кодопозитивів тощо.
Науроках з виробничого навчання, коли майстер демонструє зразки матеріалів і виробів,інструменти, машини, апарати, прилади, механізми тощо, він розміщує учнів укласі таким чином, щоб усі найважливіші частини стаціонарного об'єкта булодобре видно всім.
,, Об'ємнімоделі і макети дають змогу більш наочно показати будову і принцип роботимеханізму, взаємодію його частин. Деякі натуральні об'єкти доводиться піддаватипопередній обробці, щоб чіткіше продемонструвати їх найважливіші частини тапроцеси, що відбуваються в них. Для показу внутрішньої будови машин імеханізмів їх подають у розрізі, окремі ділянки поверхонь фарбують у різнікольори. Демонстрацію майстер супроводить коротким, але чітким коментарем,відповідає на запитання учнів.
Дозасобів наочності фактично можна піднести виробничо-технічні документи — робочікреслення, технологічні картки, технічні інструкції, схеми, графіки,виготовлені, як правило, у вигляді планшета досить великих розмірів.
По більшостіпрофесій ручного і машинно-ручногої праці процес виробничого навчанняпочинається репродуктивно, тобто за принципом «роби як я», необхіднопідкреслити особливу роль у цьому наочних методів, насамперед показу трудовихприйомів і способів, у процесі якого в учнів створюється образна орієнтованаоснова для їхнього виконання. Від того, наскільки яскраво, дохідливо,переконливо, повно майстер покаже прийоми, їхню структуру, взаємозв'язок рухіві дій, темп, ритм, у вирішальній ступені залежить, як їх сприймуть і будутьвідпрацьовувати учні. Дуже важливо, щоб це зрозуміли слухачі, глибоко були вцьому переконані. Ми це підкреслюємо, тому, що, як показує досвід, одним ізсамих слабких місць у роботі переважного більшості майстрів виробничогонавчання є невміння методично грамотне показувати трудові прийоми, нерозуміннясамого факту, що ефективний (та й ефектний) показ прийомів — це вже половинауспіху.
Пояснюючицю думку, необхідно підкреслити, що від перших спроб учня виконати роботузалежить дуже багато в умовах колективного навчання. Якщо учень, не розібравши,що і як потрібно робити, почне професію освоювати методом «проб і помилок», цешвидко перетвориться в звичку і ні про яку професійну майстерність і мову бутине може. В умовахколективногонавчання майстер не має можливостіна цих відповідальних етапах приділити кожному учню достатньої уваги, а вкоженпроцес формування, що учиться, умінь і навичоквідбувається по-своєму,індивідуально. І от для того, щоб перебороти це об'єктивне протиріччяколективного навчання, потрібно на самому початковому етапі процесу виробничогонавчання домогтися формування міцний і яскравий способи дії у свідомості учнів.З цим образом вони будуть порівнювати свої спроби виконувати прийом, спосіб,цей образ для них повинний стати зразком, еталоном, до якого вони будутьпрагнути. І все це забезпечує методично грамотний показ трудових прийомів.
Якістьзасвоєння і відпрацьовування трудових прийомів важливо не тільки при оволодінніпрофесіями ручної праці. Зміст праці по багатьом професіям апаратурноговиробництва, де основу складає головним чином інтелектуальна діяльністьробітника, включає значну кількість рухових ручних компонентів, швидке і точневиконання яких найчастіше забезпечує загальний успіх роботи: завантаженнясировини, зміна і налагодження інструментів, налагодження машини, агрегату,апарата, переключення режимів, користування приладами і т.п. Таким чином, умілеволодіння методикою показу прийомів — обов'язкова якість будь-якого майстравиробничого навчання.
Після такого вступу використовуючи плакат«показ трудових процесів», необхідно докладно розглянути загальну схему показутрудових прийомів.Показ прийомів разом, у нормальному робочому темпі Показ прийомів і їхніх елементів в уповільненому темпі, із зупинками в характерних моментах; розчленування прийому на елементи і показ окремих трудових рухів Показ прийомів разом, у нормальному робочому темпі і ритмі
Прицьому увага слухачів звертається на наступні моменти:
1.Показ прийомів необхідно починати і завершувати разом, і нормальному робочомутемпі, маючи у виді, що навчаючих повинно в результаті показу сприйняти й унаступному виконувати трудові дії в цілому.
2.«Педагогічне препарування» трудових дій, ' м. розчленовування прийому наскладові частини, уповільнення теми-зупинки в характерних моментах, показокремих рухів і т.д. виробляється в навчальних цілях для болем чіткого ідохідливого сприйняття способів виконання прийомів учнями.
3.Особлива увага (повторний показ елементів дії, побіжний контроль сприйняття,більш докладні пояснення і т.д.) потрібно приділяти показу тих прийомів і їхніхелементів, де учні найчастіше допускають помилки. Показуючи прийоми і способипраці, майстер повинний зуміти думкою поставити себе місце учня і подивитися насебе його очима, зуміти зрозуміти, що для учня важко сприйняти, і постаратисяце показати чітко, образно і дохідливо.
4Якість засвоєння показуваного багато в чому залежить від забезпечення гарноївидимості, демонструючих прийомів:
вибірмісця показу, освітленість, розташування учнів у робочого місця майстра і т.д.
5Ефективність показу підвищується, якщо його сполучити з демонстрацією засобівнаочності з зображенням елементів
6.При наявності в майстра на робочому місці інструкційної карти для вивчення чиоперації її частини він спочатку зачитує рекомендації з виконання прийому, щомістяться в карті, а потім показує відповідні трудові прийоми. Це в значній міріполегшує показ і його засвоєння учнями, тому що по ходу зорового сприйняттяприйому учень сприймає його словесний опис.
7.Особливо в методиці показу варто виділити сполучення власного показу і словамайстра. Не можна показувати прийоми мовчачи, але не випливає і бутибагатослівним, тому що це відволікає учнів від сприйняття показуваного. Задопомогою слова майстер повинний пояснювати задачі, сутність і значеннядосліджуваних прийомів і способів роботи; давати побіжні пояснення, звертаючиувагу учнів на найбільш істотне, на «невидиму» частину показу; спонукуватиучнів до уявного наслідування; підводити підсумки показу.
8.Сполучення дії і слова не тільки допомагає майстру чітко і точно донестисутність показуваних прийомів до учнів, але і сприяє якісному сприйняттю ізасвоєнню їхніми учнями. У цьому зв'язку при спробному виконанні учнямипоказаних майстром прийомів варто пропонувати їм попутно проговорювати, що і яквони роблять. Тим самим учні направляють і контролюють себе.
Особливийефект розкриття методики показу дає тоді, коли воно супроводжується наочнимприкладом-зразком показу прийомів викладачем.
Характеризуючиспособи використання на уроках виробничого навчання наочного приладдя різнихтипів і видів, необхідно відбивати такі особливості методики їхньогозастосування;
демонстраціянаочних приладдя повинна органічно поєднується з показом прийомів, розборомтехнічних вимог, технології виконання робіт і т.д.;
длядемонстрації зразків робіт, інструментів, пристосувань і т.п. доцільнокомплектувати їх на спеціальних тематичних щитах, що створює умови дляпорівняння й узагальнення; дрібні зразки використовувати як роздавальнийматеріал;
припоясненні технології обробки, зборки, монтажу і т.п. варто широковикористовувати зразки, оброблені (зібрані, змонтовані) у послідовностітехнологічних переходів;
привикористанні як наочні посібники устаткування, приладів, агрегатів, двигунів іт.п. необхідно зробити їх максимально наочними: зняти кожуха, огородження,кришки і т.п., для того щоб учні змогли більше побачити.
Наступнийметод у класі наочних методів— використання екранних посібників. Цей наочнийметод у процесі виробничого навчання знаходить значно менше застосування впорівнянні з першими двома. Основна причина — навчальні фільми, діафільми,слайди й інші засоби екранної наочності централізовано випускаються поки тількив основному для вивчення предметів теоретичного навчання. У виробничомунавчанні використовуються головним чином екранні посібники, створені вучилищах, а також ті фільми, ' діафільми і слайди, що містять наочний матеріал,характерний для виробничого навчання (у цьому зв'язку слід зазначити серіюдіафільмів по слюсарних роботах, де добре показані прийоми і способи виконанняслюсарних операцій).
З інших шляхів використання екранних засобів у виробничомунавчанні слід зазначити створення серій діафільмів і слайдів, що розкриваютьприйоми, способи, засоби виконання робіт, передовий досвід, прогресивніінструменти, пристосування, оснащення, схеми зборки, налагодження, алгоритмипошуку й усунення несправностей, програми настроювання устаткування звикористанням ЭВТ, створення інформаторів і репетиторів на екранній основі. Усеце цілком доступно для розробки і виготовлення в училищах.
Далів порядку вивчення матеріалу теми коротко розглядається такий наочний метод, яксамостійні спостереження учнів. Цей метод характерний головним чином для .)виробничих екскурсій, а також для ознайомлювальної практики учнів у цехах і наділянках підприємств, коли вони в процесі роботи не беруть участь, а тількививчають устаткування і технологічний процес.
Прицьому варто прокоментувати слухачам наступні методичні прийоми навчання учнівцілеспрямований-1ным спостереженням:
— повідомляти учнем мета і порядок спостережень;
— виділяти основні об'єкти спостереження, процеси і явища, що учні повинніосвоїти;
— повідомляти учнем питання, на які вони повинні відповісти за результатамиспостережень;
— звертати увагу учнів на складності і труднощі, які можутьвиникнути при спостереженнях, інструктувати про способах їх усунення іпопередження;
— постійно контролювати учнів і допомагати їм у процесі спостережень (виділятиголовне, спонукати до порівнянь, підводити до висновків, давати вказівки профіксування спостережуваного і т.д.);
— систематично підводити підсумки самостійних спостережень учнів.
5 Вправи-основний методвиробничого навчання
Упідручнику матеріал про вправи розкритий дуже докладно. Викладено сутність ідидактичну характеристику вправи як методу, а також методика керівництвавправами учнів, тобто сутність поточного інструктування учнів майстром науроках виробничого навчання. Програма курсу орієнтує тільки на вивчення вправиінк методу навчання. У цьому зв'язку викладач повинний раціонально розділитинавчальний матеріал підручника на двох частин: для вивчення в даній темі й унаступних, тим більше, що за порівняно обмежений час, виділений на вивченняметодів виробничого навчання, так докладно і детально, як положено впідручнику, вивчити вправи неможливо.
Вивченнявправ як методу виробничого навчання необхідно почати з його визначення інаступного аналізу цього визначення. З багатьох визначень поняття вправ якробітника можна взяти наступне: вправи — це багаторазові повтореннядосліджуваних дій з метою їхнього свідомого удосконалювання. У процесі вправ утакий спосіб відбувається перехід кількості (у даному випадку кількостіповторень, відтворень) у якість, що характеризується удосконалюванням знань,способів діяльності, утворенням умінь і навичок.
Разомз тим не всі так просто: не кожне багаторазове повторення є вправою, не кожнедає збільшення якості. Можна часто повторювати ті самі дії, але.поліпшення їхне відбудеться.
Післятакого вступу потрібно сформулювати, зафіксувати в конспектах слухачів ікоротко прокоментувати наступні загальні вимоги-характеристики вправ як методувиробничого навчання:
1.Вправи — це не тільки повторення, але й обов'язковий рух уперед. Кожна вправа—це черговий крок в оволодінні професією.
2.Кожна вправа повинна мати чітку мету: навчальну — чому навчитися, що освоїти,відробити, закріпити, удосконалити, розвити, чого досягти і т.п. і виробничу —що, як і скільки зробити в процесі вправ. Мети ці повинні тісно сполучатися,причому досягнення виробничої мети є засобом досягнення навчальної мети, що єосновний. Мети повинні бути чітко доведені до учнів і усвідомлені ними.
3.Вправи проводяться під керівництвом майстра. Ціль майстра при керівництвівправами повинна бути і метою учнів. Коректування діяльності учнів у процесівправ виробляються насамперед з позицій реалізації навчальної мети.
4.Виконуючи вправи, учень повинний мати міцну свідому орієнтовану основу своєїдіяльності. Учень повинний чітко знати, «що», «як» і «чому так» потрібноробити.
5.Висока ефективність вправ забезпечується наявністю інтересу і позитивноїмотивацією діяльності учнів.
6. Упроцесі вправ учень повинний мати чіткі орієнтири для самоконтролю ходу ірезультатів своїх дій (зоровий спосіб дії, еталон, робоче креслення, технічнівимоги, сигнал тренажера і т.п.).
7. Упроцесі вправ на кожнім його етапі учень повинний чітко представляти, якихрезультатів він домігся, наскільки успішно виконується їхня мета.
Розглядаючицілепокладання як основну рису вправ як методу навчання, варто підкреслити, щонавчальні цілі вправ повинні постійно і поступово підвищуватися по складності іступеню досяжності, знаходитися в тісному взаємозв'язку и преемственности.Кожна наступна мета обов'язково зберігає, включає попередню. Це забезпечуєпослідовний поступальний рух учнів в освоєнні основ професійної майстерності.
Такийвзаємозв'язок (ієрархію) основних цілей вправ можна наочно продемонструвати нанаступній діаграмі.
/>
Закінчуватизагальну характеристику вправ випливає розкриттям системи вправ, розглядаючи вданому випадку вправи і як метод, і як крок, етап, часовий період (відрізок)виробничого навчання. Тут необхідно сформулювати і прокоментувати з приведеннямприкладів за професією слухачів наступні вимоги до системи вправ:
I.Наступність і взаємозв'язок вправ — кожне попереднє вправа підготовляє учня довиконання наступного, а наступне сприяє засвоєнню нового і закріплює попереднє.
II.Поступове ускладнення вправ — по змісту, дидактичним цілям, навчально-технічнимвимогам, ступеню самостійності учнів.
III.Правильний розподіл вправ за часом:
вправиспочатку повинні бути нетривалими і розділятися невеликими проміжками часу;
перервиміж вправами повинні бути такої тривалості, щоб учні не забули результатівпопередніх вправ;
вміру оволодіння уміннями і навичками вправи повинні ставати більш тривалими, апроміжки між ними — збільшуватися;
безупиннівправи можуть продовжуватися доти, поки відбувається удосконалювання процесувиконання трудової дії і не наступило стомлення учнів.
Цівимоги необхідно зафіксувати в конспектах слухачів.
Наступнийвузлове питання роздягнуло теми — класифікація вправ. Тут необхідно відзначити,що можливо дві підходи-підстави до класифікації вправ. По дидактичній меті:вправи у формуванні первісних умінь; вправи у формуванні навичок; вправи уформуванні складних умінь. Другий — по змісту: вправи у виконанні трудовихприйомів; вправи у виконанні трудових операцій, вправи у виконанні трудовихпроцесів: вправи в керуванні технологічними процесами.
Розподілвправ по дидактичній меті менш прийнятно (хоча і припустимо), тому що дужеважко співвіднести такі вправи за часом виконання до якихось тимчасовихперіодів виробничого навчання — формування умінь і навичок йде паралельно ібезупинно. Класифікація вправ по їхньому змісті в більшому ступені відповідаєтимчасовим етапам виробничого навчання, їхній можливо виділити, обмежитивизначеними тимчасовими рамками. Тому така класифікація знаходить переважнезастосування і прийнята за основу в підручнику й у програмі курсу.
Даліварто дати характеристику кожному з виділених Твідів вправ, керуючись наступноїузагальнюючої табл. 6.
Виходячиз такої класифікації, весь процес виробничого навчання можна і потрібнорозглядати як процес послідовно ускладнюються вправ з метою формування в основпрофесійної майстерності, що учаться. У цьому зв'язку цілком виправданедидактичне твердження, що вправи є основним методом виробничого навчання. Такетвердження багаторазове розширює границі повсякденного розуміння вправ якспособу відпрацьовування визначеного компонента діяльності з метою формуваннянавички, а тим більше тренувального етапу оволодіння операцією.
Дійсно,оволодіння основами професійної майстерності — це послідовні кроки-етапирішення всі нових і нових навчально-виробничих задач, досягнення нових цілей, аце найважливіша ознака вправ.
Спочатку,при вивченні прийомів і операцій — це відпрацьовування правильності трудовихдій, далі — досягнення точності, вправності; при виконанні робіт комплексногохарактеру новими цілями виробничого навчання, тобто системи вправ, є досягненнязаданої швидкості, освоєння різних варіантів сполучення операцій у реальномутехнологічному процесі, різних типових і специфічних способів використанняінструментів, пристосувань, приладів і т.д. Постійними, наскрізними, усе більшускладнюючими цілями є виробнича самостійність і, нарешті, вершина професійноїмайстерності — творчість,

Класифікаціявправ
Види вправ
Основа
Ціль
Характерні риси
У виконанні
трудових
прийомів
У виконанні
трудових
операцій
Теоретичні знання учнів; показ і пояснення
майстром трудових дій; опис процесу
виконання прийомів до інструкційній карті; зображення прийому
на наочних приладдя
Теоретичні знання учнів; первісні уміння виконувати окремі прийоми,
вхідні в операцію; показ і пояснення майстра; опис процесу виконання
операції в документах письмового інструктування; зображення прийомів виконання операцій
на наочних приладдя
Формування
первісних
умінь учнів
правильно виконувати трудові
прийоми, що відповідають показаному майстром
зразку й опису в інструкційній карті
Формування
умінь учнів
правильно і якісно виконувати
усі прийоми і способи досліджуваної
операції в різних сполученнях у
відповідності з показаним майстром зразком і рекомендаціями
документів письмового інструктування; розширення й удосконалювання спеціальних знань учнів
Характерні для всіх етапів виробничого навчання;
як правило, проводяться
короткочасно;
організуються тільки для
відпрацьовування прийомів, складних для засвоєння в складі чи операції трудового
процесу в цілому;
включають підготовчі
вправи у відпрацьовуванні
складових частин (окремих рухів) складного
прийому;
включають вправи в полегшених умовах;
включають вправи, проведені з застосуванням тренувальних пристосувань, що мають пристрої
для оперативного самоконтролю (зворотного зв'язку в системі «учень-тренажер»);
при вивченні на одному уроці значного числа різних по змісту
прийомів чергуються з вступним інструктуванням
Поступове підвищення вимог до кінцевих результатів вправ (правильність трудових дій — точність — темп —
швидкість) як у межах
досліджуваної операції, так і
від операції до операції;
поступове підвищення
ступеня самостійності
учнів;
постійне навчання учнів способам самоконтролю і саморегуляції процесу виконання трудових
дій, проведення в цих
цілях спеціальних вправ;
застосування спеціальних вправ по освоєнню послідовності виконання прийомів, що складають
операцію;
включення спеціальних вправ по відпрацьовуванню нових, невідомих ще учнем складних прийомів виконання операції;
поступова автоматизація виконання окремих компонентів (прийомів) операції, тобто формування навичок
У виконанні трудових процесів
У керуванні технологічним процесом
Теоретичні знання учнів;
сформовані уміння виконувати трудові операції; показ і пояснення майстром способів і послідовності виконання трудових процесів;
опис послідовності і способів виконання трудових процесів в навчально-технологічній документації, пропонованої чи майстром розробленої самостійно
Теоретичні знання що учиться, навчальні і виробничі інструкції й алгоритми; аналіз спостережень за діяльністю кваліфікованих робітників; показ, пояснення й інструктивні вказівки майстра
Закріплення й удосконалювання умінь учнів, формування навичок виконання прийомів і способів праці, типових для професії; формування умінь примінять прийоми і способи праці в різних сполученнях при виконанні робіт комплексного характеру; формування виробничої самостійності розширення і вдосконалення спеціальних знань
Формування вмінь, що учаться, регулювати хід виробничого процесу в апаратах, установках безупинної дії на основі непрямих показників ходу технологічного процесу; розширення й удосконалення спеціальних знань.
Поступове підвищення вимог до темпу роботи і продуктивності праці учнів;
поступовий перехід від виконання робіт із запропонованого майстром технології до самостійного планування послідовності виконання трудових процесів;
включення спеціальних вправ у вивченні нової і складної навчально-технічної й інструктивної документації;
включення спеціальних вправ по відпрацьовуванню нових складних прийомів і способів виконання трудових процесів, а також способів роботи на новому високопродуктивному технологічному устаткуванні:
поступове і постійне підвищення вимог до виробничої самостійності учнів; формування творчого відношення до праці;
активне освоєння прийомів і способів праці передовиків і новаторів виробництва
Характерні в основному для професій апаратурної праці;
вимагають організації спеціальних вправ по відпрацьовуванню прийомів керування апаратом, агрегатом, установкою в змодельованих умовах: на тренажері, імітаторі, малолітражній установці, на полігоні і т.п.;
особливо відпрацьовується діяльність по керуванню апаратами в екстремальних і аварійних ситуаціях; включають спеціальні вправи в рішенні діагностичних, прогностичних, ситуаційних задач, роботу з навчальними і виробничими алгоритмами, «ділові» ігри включають самостійні спостереження за роботою кваліфікованих робітників по керуванню апаратом;
проводяться в основному у формі індивідуального прикріплення учнів до кваліфікованих робітників

Література
1.   Підручник Организация и методика производственного обучения (гл.V) М., 1978.
2.   Катаршев А.В. Электронно-вычислительная техника в учебномпроцессе.М, 1984.
3.   Батышев С.Я. Трудовая подготовка школьников. М., 1981.
Вопросы теории и практикисоздания и применения тренажеровв профессиональном обучении. М., 1982.
4.   В поисках оптимального варианта Под ред. Ю.К. Бабанского. М.,1982.
5.   Гольдин И.И. Проблемное обучение в ПТУ. М., 1979.
6.   Жиделев М.А. Современные требования к методам производственногопоучения. М., 1979.
7.   Зубенко П.Н. Активизация познавательной деятельности учащихсясредних ПТУ. М., 1978.
8.   Кочетов С.И. Основы применения средств обучения в ПТУ. М., 1986.
9.   Маленко А.Т. Задачи по профессиональной педагогике. М., 1982.
Методы обучения в среднихпрофессионально-технических учебных заведениях. М., 1982.
Организация и методикапроведения педагогических игр. М., 1983.
10.  Поташник М.И.Освоение методики оптимизации учебно-воспитательного процесса в среднем ПТУ.М., 1984.
Применение активныхметодов в процессе профессионального обучения учащихся средних ПТУ. М., 1985.
11.  Шапоринский С.А.Вопросы теории ппроизводственного обучения. М., 1981.