Міністерство освіти і науки України
Коломийський педагогічний коледж
Прикарпатського університету
імені В.Стефаника
КУРСОВА РОБОТА
з методики музичного виховання
в дитячому садку:
“Використання українських ігор з елементами співу та музичного супроводу
в дитячому садку”
Виконала:
студентка ІVкурсу:
Солонина
Світлана Василівна
Викладач:
Родіна
Людмила Андріївна
Коломия
2001 р.
План
курсової роботи
Вступ… 3
Гра – основний вид діяльності дошкільників… 4
Тематика, види ігор. Ігрові прийоми..........................................................6
Додаток...........................................................................................................9
Висновок… 21
Список використаної літератури… 22
Вступ
Пісня – це найкращий речовий вияв ритму, який панує у вселенній.
Пісня, хоч би навіть без слів, є чимось вимріяним, продуманою красою, вартісною самою в собі, чимось ідеальним, абстрактним і абсолютним. А вже пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом, пісня з забавою, пісня – гра, — це вже щось зовсім реальне й конкретне, що його дитина може вже цілим своїм єством переживати.
Естетичні переживання дитини, в тому ж і музичні, не є чисто естетичними, як у нас, у старших. Ці переживання в’яжуться тісно з поза музичним змістом, із загальними подразненнями мислів рухом, а передовсім забавою. І тому музика для малої дитини не є чимось окремим, чимось самим собою, тільки частинкою цілості; частинкою того таємного збірника й джерела всяких дитячих як фізичних, так і психічних енергій, що деколи немов виприскують в дитячій уяві забаві різнобарвною фонтанною. Пісня, спів і музика, часто нерозривна частина рухових забав та ігор розвиває в дитини найкращі душевні прикмети.
Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, котики й собачки.
Та чи не найбільше полюбляють гру дітки: хлопчики та дівчатка, чорняві та біляві, високі та низенькі, маленькі і не дуже...
І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто дідусі і бабусі. І навіть дідусі і бабусі наших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували нові забавки. Так і дійшли всі ігри, забави до наших часів.
Гра – основних вид діяльності дошкільників
Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:
а) гра – творча діяльність, — діти в грі творять згідно своєї уяви;
б) гра – самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;
в) гра – засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом – діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні – в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки. Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;
г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам.
Вихователь допомагає дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють задум і зміст гри.
Взаємозв’язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.
Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.
Тематика, види ігор. Ігрові прийоми
Найпоширенішим способом розподілу ролей у дитячих іграх є лічилки. Лічилки – це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить лічба. Вони бувають сюжетними та безсюжетними.
Лексика лічилок, які не мають сюжету, — це спотворені форми числівників та слова, що служать їх замінниками. В багатьох лічилках, слова впереміж зі спотвореними іноземними, взагалі позбавлені сенсу. Сюжетні лічилки дуже різноманітні. В деяких з них зустрічаються історичні події, які не завжди зрозумілі дітям. Лічилки пізнішого походження мають уже конкретний зміст, вони переважно споріднені з іншими творами дитячого репертуару. Тому діти часто пристосовують для лічби звичайні пісеньки, заклички, ігрові приспівки. Для лічилок властиве скандування та чітка ритмізована акцентуація кожного складу. Ведучий, виголошуючи лічилку, пальцем вказує на кожного із учасників гри; на кого випаде останній склад, той стає її персонажем або жмурилкою.
* * *
Ой ти, коте Марку,
Ходиш по ярмарку,
Не купуєш, не торгуєш,
Тільки робиш сварку.
Гадул, гадул, га дулька
Гадул, гадул, га дулька,
Десь там моя зозулька,
По полю літала
Пір’ячко збирала,
Вию, вию, завиваю,
Кого хочу вибираю.
Попіл, попіл, попільниця
Попіл, попіл, попільниця,
А де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
Синім оком кивала,
А ти, Київ, не кивай,
А з города тікай!
* * *
Котилася торба
З високого горба,
А в тій торбі
Хліб – паляниця –
З ким захочеш,
З тим поділися.
Йшла Маринка
Йшла Маринка на стежинку
Загубила там корзинку,
А в корзині паляниця,
Хто її з’їв, тому жмуриться.
* * *
Раз, два, три, чотири, п’ять –
Вийшов зайчик погулять,
Як нам бути, що робити?
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувать,
Раз, два, три, чотири, п’ять.
* * *
Сів метелик на травичку,
І задумав якусь дурничку.
Раз, два, три –
Ти, метелику, лети!
* * *
Няв, няв, няв,
Хто так гучно закричав?
Раз, два, три,
Це, напевно, будеш ти.
Дитячі ігри – це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.
Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.
Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.
Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами – бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення – попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються.
Зимово-весняні ігри--PAGE_BREAK--
Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є “Коза”.
За “козу” діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який вміє розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий кожух, вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з вовни хвіст. “Козу” за ремінець водить “дід”. Крім вищеназваних, у даній виставі є ще такі персонажі як “жид”, “жидівка”, “лікар”, “циган” і “міхоноша”.
Колядники з “козою” підходять до кожної оселі, і один з них запитує господарів: “Чи пускаєте “козу” до хати?” Якщо господар запрошує ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи. Спів обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями. Таким чином вони обходять майже усе село, приносячи радість та веселість.
“КОЗА”
(Колядники виконують обрядову пісню,
а персонажі імітують діями текст)
Го-го-го коза, го-го, сірая, го-го, білая!
Ой розходися, розвеселися,
По всьому дому, по веселому.
Де коза ходить – там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою – там жито копою,
Де коза рогом – так жито стогом,
А в Михайлівні – всі хлопці стрільці,
Встрелили в козу, в правеє ушко,
В правеє ушко, в саме сердечко.
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку,
Надима козі,
Та й у жилочку.
Надулась жила – коза ожила;
Та й пішла коза,
Та стрибаючи,
Своїх діток та шукаючи.
Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею – радісні надії та клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці, діти виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і закликали Весну.
Свято “Зустрічі Весни” приурочувалося в українській традиції до початку льодоходу – “коли щука хвостом розіб’є лід”, — або “коли пташка вівсянка заспіває пісню “Покинь сани, бери віз”.
Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснями-закликами, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли закладалася основа доброго врожаю.
Складовою частиною дитячого репертуару є веснянки, гаївки.
Гаївки – це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини і поєднують у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а також на пагорбах.
З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети їхні різні.
ОГІРОЧКИ
Питається мати дочки:
— Де посієш огірочки?
Приспів:
Гей, в’ються, в’ють,
Ся розвивають.
Сіймо, мамцю, над водою,
Заскородим бороною.
Приспів:...........
Посіяли огірочки
Рівнесенько, в два рядочки.
Приспів:...........
Від морозів укривали,
Водицею поливали.
Приспів:...........
А вже весна вскресла
(Ідуть, взявшись за руки, великим колом).
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
Приспів: Гей, дівчата, весна вскресла,
Зілля зелененьке. (2 р.)
Принесла вам росу, росу,
Як дівочу красу, красу. (2 р.)
П-в:… Гей, дівчата, весна вскресла,
Бо дівоча краса,
Як весняна роса. (2 р.)
П-в: .......
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
П-в: .......
Принесла вам росу,
Парубоцьку красу. (2 р.)
П-в: .......
Парубоцька краса,
Як весняна роса. (2 р.)
ОГІРОЧКИ ПУП’ЯНОЧКИ
(Дівчата беруться за руки, утворюючи видовжене коло,
подібне на огірок, або взявшись за руки, великими кривими лініями
ходять навколо церкви і співають)
Огірочки-пуп’яночки, завивайтеся, завивайтеся,
Ви, молоді дівчаточка, женихайтеся, женихайтеся.
Огірочки – пуп’яночки, вже завилися, вже завилися,
А молоді парубоньки поженилися, поженилися.
Огірочки-пуп’яночки, жовтий цвіт,
Жовтий цвіт, жовтий цвіт,
Честь і слава Україні на весь світ, на весь світ,
На весь світ, на весь світ.
Ми кривого танцю йдемо
(Дівчата беруться за руки і перша (ведуча)
малими кроками веде за собою шнур
дівчат різними колами)
Ми кривого танцю йдемо, йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо.
Ані кінця, а ні ладу, ладу,
Не впізнати контра ззаду.
Ти сивая зозуленько-ленько,
Закуй же нам веселенько.
Ти тоді нам закувала-вала,
Як панщина дякувала.
А тепер ми як день білий, білий.
Ми панщини не виділи.
Хлопи ходять, мальки крутять, крутять,
Пани ходять та й ся журять.
Як би хлопа заманити-нити,
Щоби хлоп йшов молотити.
Ходи, хлопе, молотити-тити,
Дам горівки ся напити.
Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри та забави відіграють у виховному процесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє раціональне зерно. Окремі ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячі вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них поєднуються спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та взаємовиручки.
Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на обійстях, вулицях, левадах, у полі, за працею під час перепочинку.
Залізний ключ або Вовк
Діти стають у коло, міцно взявшись за руки. Вибраний за допомогою лічилки “Вовк” стає по середині кола і намагається з розгону прорвати його. Якщо він не прорве кола, то його запитують:
Який ключ?
Він відповідає:
Залізний!
Гра продовжується доти, поки “Вовк” не розірве коло. А як розірве, то виривається з нього і тікає. За ним усі женуться і співають:
Хто зловить “Вовка”, той стає на його місце і гра продовжується.
Літньо-осінні ігри
Купальські пісні та ігри.
Купайлове свято сягає корінням у доісторичну добу. Наші пращури в час літнього сонцевороту славили богиню води і вогню – Дану та бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди злилися зі святкуванням 7 липня Різдва Івана Хрестителя.
На честь Івана Хрестителя у церквах співають величальні пісні, а в українських селах вирують веселі забавки, приурочені Купалові.
Напередодні свята на широкій галявині хлопці ставили дерево (“гільце”, Купалу – вербову гілку). Навколо нього дівчата водили хороводи, співали пісень, організовували ігри. У цей вечір дівчата пускали на воду вінки і дивилися, куди вони попливуть. Де вінок пристане, там живе суджений. Хлопці розкладали вогнище і стрибали через нього, щоб вогонь очистив їх від усього лихого. Вогонь не гасили, він сам мав дотліти.
А ми рутоньку посієм...
А ми рутоньку посієм, посієм,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Посієм!
А ми рутоньку пополем, пополем!
Пополем!
А ми рутоньку нарвемо, нарвемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Нарвемо!
А ми рутоньку сплетемо, сплетемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Сплетемо!
А ми дівочок веберемо, вберемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт.
Вберемо.
Коло Мариноньки ходили дівоньки
Коло Мариноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде, стороною.
Що на морі хвиля, а в долині роса,
Стороною дощик іде, стороною.
Над нашою рожею червоною.
Ой на горі жито, а в долині просо,
Стороною дощик іде, ще й дрібнесенький.
Дуже популярними серед дітей є пісеньки-ігри про тваринний світ. Тематика цих пісень, кола персонажів широкі і різноманітні. Це кізонька і цапок, горобчик з дружиною, півник, бузьок, жабка, котик та багато інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди. продолжение
--PAGE_BREAK--
Часто тварини косять, гребуть сіно, складають його в копиці, миють, прядуть, замітають, носять воду тощо. Працелюбство – це найвища морально-етична цінність дитячого фольклору. Увесь цей матеріал, як правило, гумористично обігрується.
Козуню-любуню
Козуню-любуню пристань до мене.
Нічого робити не будеш в мене.
Приспів: Топ-гоп, козуню, гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, козуню, гоп-гоп, моя маленька.
У мене водиця віконцем тече,
І мене горобчик хліба напече.
Приспів:
У мене лисиці спечуть паляниці,
У мене ведмідь ізварить обід.
Приспів:
Послухай, козуню, як дзвони дзвонять,
Як скрипки грають, як бубни бубнять.
Кицька
Де ти, Кицько, ходила?
У млині сиділа.
Що там, Кицько, робила?
Житечко молола.
Що там, Кицько, заробила?
Шапочку дукатів.
Що ти, Кицько, купила?
Бубликів багато.
З ким бублики поїла?
З гостями у свято – няв, няв.
Кицька входить весела у коло й відповідає на запитання, що їй дає гурт, ілюструючи свої відповіді рухами та жестикуляцією.
Квочка
У цю народну гру діти завжди любили гратися на провесні, тільки-но квочку з курчатами випускають на двір. Забивають у землю кілочок, прив’язують до нього мотузок; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузки, рухається по колу під приспів:
Ходить квочка коло кілочка,
Водить діток, дрібних квіток,
Діти-квіти “Квок!”.
Після цих слів всі учасники гри розбігаються хто куди, а квочка, квочкаючи, ловить їх, та збирає до купи.
Хто швидше займе стільчик
Дітей ділять на 2 групи. Ті, що сидять на стільчиках у колі, тримають у правій руці хусточку або стрічку. За кожним стільчиком стоїть дитина з другої групи.
Музика А. Діти, які сидять на стільчиках, розмахують хусточками. Діти з другої групи ідуть високим кроком навколо своїх стільчиків.
Музика Б. Всі діти танцюють у колі. Із закінченням музики – швидко сідають на стільчик. Хто не встиг зайняти місце, стає за стільчиком. Гра починається з самого початку.
Льон
Всі стають в коло, а одна дитина з гурту стає в середині й показує, присідаючи, що треба робити (виконує різні рухи), як тільки хор проспіває до кінця пісеньку. Всі повинні робити те, що покаже той, хто ходить всередині.
Коли ж хтось не зробить, не зуміє чи не поспішить зробити – тому гуртом призначують якусь кару.
Дід
Учасники гри вибирають Діда, який іде до своєї хати, — чотирикутника. Діти стають півколом кроків за 10 від Діда. Гру починає Дід. Він виходить з своєї хати й поволі наближається до дітей, котрі стоять на одному місці, а ж поки Дід не проспіває своєї цілої пісні й не проробить всього до співу. Після слів “от такий плечистий, Тьху його к нечистій”, спльовують і розбігаються хто куди. Дід намагається кого-небудь заморити (ударити), а потім тікає у свою хатку, де його бити вже не можна. Коли заморений Дідом не встигне віддати йому удар назад, то сам стає Дідом, а як заморений віддасть йому удар назад, гра починається знову з тим самим Дідом.
Іде, іде дід, дід, несе, несе міх, міх.
От такий дідище, от такий старите,
От такий ногатий, от такий рукатий,
От такий вусатий, такий бородатий,
От такий окатий, от такий плечистий.
Тьху його к нечистій!
Мишка та кіт
Діти стають у коло, побравшись за руки, і співають. Призначають двоє воріт для кота, якими він тільки і може вільно вбігти в коло, пробиратися через інші ворота йому забороняється. Для мишки всі ворота відкриті. Кіт намагається зловити Мишку, то вбігаючи в коло, то вибігаючи з нього. Після того, як Кіт зловить мишку, вибирають нового Кота й Мишку. Коли Кіт довго не може зловити Мишку, то й перед ним всюди відчиняються ворота, але тоді Кіт повинен бігати тільки тією дорогою, якою утікає од нього Мишка. Гра трохи ускладнюється, коли діти кружляють хороводом.
Ой до нори мишко, до нори, та до золотої комори,
Моторненька мишка утіка,
А ледачий котик не спійма.
А ледача мишка не втече,
А моторний котик дожене.
Лис
Побравшись за руки, всі стають в коло, а один за вибором, стає в коло за Лиса, і йде всередину. Коло подається та вправо, то вліво з піснею:
“Ха-ха-ха, гі-гі-гі!
Зловись Лис у капкані,
Качки, кури, голуб’ята,
Злодій Лис в капкані!
Ой, ой! Вирвавсь – утікайте,
Тепер в нього страшна злість,
Кого зловить, того з’їсть.
Коли проспівають всю пісню, то хутчій розбігаються на всі боки, а Лис ловить. кого піймає, той стає Лисом і гра починається знову.
А вже весна воскресла
(сценарій)
Здалеку лунає пісня:
Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)
Ходім співаймо, радо вітаймо
Красну, ясну, гожу весну.
Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)
Гаєм, лісочком, бором, поточком
Гомін, гомін, гомін гуде (2 р.)
Ку-ку, ку-ку пташко мала (2 р.)
Ти нам співала, правду сказала –
Щезла, щезла, щезла зима.
Вбігає гурт дівчат і хлопців з глечиками, коновками, збаночками. Вони обливають одне одного, сміються, жартують.
Дмитро (ллє воду на Ганусю):
Будь здорова, як вода, весела, як весна.
Ганнуся: Обережно, Дмитре, віночок новий, квітки замочиш.
Петро: А ти на коси, Дмитре, на коси, щоб гарно росли. (Підносить коновку над головою Ганнусі. Вона втікає).
Ганнуся (стріпує воду з кіс): То тебе полити треба. Бачиш, який малий, ніби тебе ніколи весняний дощ не мочив.
Оля (відбирає коновку): Давайте, дівчата, поллємо Петра, щоб добре ріс.
Дівчатка підбігають до Петра. Одні тримають його, інші ллють на нього воду.
Петро: Досить Дівчата, а то до неба виросту.
Оксана (ллє на Петра воду три рази):
Один дощ, другий дощ, третій дощ.
Петро: Досить з мене одного. Бр-р…
Оксана: Три краще. Знаєш, як старі люди казали: “Як підуть у травні три дощі добрі, то наповнять три роки голодні”.
Петро: На урожай, то добре, а для мене яка вигода? Сорочка вся мокра, змерз, як цуцик. Ой, дівчата, дівчата, жалю у вас до мене немає. Я ж на ваші сорочки води не лляв, тільки на коси. А ви мене з ніг, чи то з голови до ніг облили.
Маруся: Здоровий будеш! А сорочка висохне. Он бачиш, як сонечко гарно світить.
Петро: Зараз я вас з голови до ніг обіллю, ви теж просохнете, (Бере коновку і заміряється. Дівчата пищать, розбігаються, сміються).
Не бійтеся, сороки, коновка пуста, але я зараз принесу з криниці, і всі воду на вас виллю.
Ганнуся: Досить обливатися. Час на ячілку іти. Вже хлопці ведуть ведмедя.
Юрко (веде Ведмедя): Весна воскресла!
Всі: Ми тому раді.
Ганнуся: Ой, Ведмедику, як же ти зиму перезимував?
Ведмідь: Гу-гу-гу (Біжить за дівчатами, ті сміються, відпихають його, відтак беруть у коло і співають):
А вже весна воскресла,
А вже весна, наша люба весна воскресла.
А що ж ти нам принесла?
А що ж ти нам, наша люба весно, принесла?
На паняночки віночки,
На панночки, славнії дівочки, віночки,
Парубочкам по кийочку,
Парубочкам та славним синочкам,
По кийочку.
До кола підходять менші діти. вони дражнять Ведмедя, він біжить за ними, а дівчата продовжують співати. В колі лишається один хлопець.
Вінку мій ружовий,
Десь бував?
У Львові.
Що за тебе давали?
Таляри золоті.
Ти, мій милий Тимку,
Вибирай си Химку,
З котрою схоч,
З тою підскоч.
У кінці приспіву хлопець, який стояв у колі, вибирав собі дівчину із нею високо підскакує.
Чути дзвін. Він кличе всіх на ягілку. Хоровод разом з Ведмедем іде зі співом по селу. Дорогою беруть до хороводу всіх, кого зустрінуть і тих хто біля хат.
В’яжіться, огірочки
В’яжіться, огірочки,
Поки будуть насінночки.
Питалася мати дочки
Чи садила огірочки,
Жовтий цвіт, жовтий цвіт.
Ой садила, поливала,
Бо ся гостей сподівала,
На весь світ, на весь світ.
В’яжіться, огірочки,
Поки будуть насінночки.
А нашії огірочки
Так ся в’ють,
Так ся в’ють.
А другі ся приглядають
Чи хороше розцвітають
Розвиваються, розвиваються.
Хлопці і дівчата хороводом повертаються туди, де починали свято. Співи та ігри продовжуються аж до вечора.
Висновок
Гра для дітей має особливо виняткове значення.
Гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання.
Гра для дошкільників – засіб пізнання навколишнього світу. Граючись, дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, вивчає рослин і тварин.
Щодо ігор, то вони мають також і організуюче значення. Дитина розуміє чому потрібно дотримуватись правил гри. Ігри, що вимагають одержання правил, дуже дисциплінують. Треба тільки, щоб вони не були нудними, тому слід ширше вводити в ігри співи, танці, маршировку.
У процесі гри дитина навчається долати труднощі, пізнає навколишнє середовище, шукає виходу з становища. Такі ігри виховують дітей-організаторів, які вміють наполегливо іти до мети і вести за собою інших, організовувати їх.
Список використаної літератури
Борисова З.Н., Смаль В.З. Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія. Видавниче об’єднання “Вища школа”. – Київ, 1974.
Свирида П. “А вже весна воскресла”. – Коломия, 1993.
Титаренко С. Дитяча розвага. – Київ, 1993.
Турчин Е. “А вже весна воскресла” // Однокласник. – 1991. — №3.
Ядешко В.І., Сахіна Ф.А. Дошкільна педагогіка. Видавниче об’єднання “Вища школа”. – Київ, 1981.