--PAGE_BREAK--1.2 Художня своєрідність малювання пейзажу як засобу відображення дійсності Специфіка реалістичного зображення пейзажу полягає в тому, що творчість ґрунтується на реальній дійсності, а думки і почуття художників передаються через зображення реальної дійсності.
Навчання зображення пейзажу пов'язане з розвитком у студентів уміння правдиво передавати кольором видимі форми за умов реальної дійсності. Воно не лише надає їм професійної грамотності, а й є могутнім засобом естетичного розвитку. Набуття майстерності живопису пейзажу ґрунтується на послідовному й уважному вивченні натури. При цьому важливо розвивати уміння виявляти і передавати характер предметів, їхню будову, розташування в просторі, кольорові й тонові співвідношення, використовуючи теплі й холодні відтінки, матеріальність зображуваних образів пейзажу.
Любов до природи, спостережливість, прагнення правильно передати натуру — це якості, якими має володіти вчитель. Уся навчальна робота з живопису пейзажу нерозривно пов'язана з практичним використанням закономірностей композиції, малюнка, лінійної і повітряної перспективи, розподілу світлотіні на об'ємній формі. Водночас вивчаються закономірності кольорознавства, методика живопису та зразки його класичної спадщини. Заняття з живопису пейзажу органічно пов'язані з практичною роботою з композиції. Знання закономірностей композиції допомагають студентам виконувати поставлені завдання з творчої роботи над пейзажем.
Навчаючись зображувати пейзаж кольором, школярі набувають потрібних умінь грамотно зображувати з натури, з пам'яті та з уяви спочатку окремі образи пейзажу (дерева, будівлі, кущі), потім групи нескладних образів (дерева на фоні неба і землі, будинок на фоні просторового оточення). Працюючи з натурою, школярі розвивають зорову пам'ять і спостережливість, просторове мислення, вчаться передавати колір образів пейзажу, бачити і зображувати типове в навколишній дійсності, використовуючи закономірності композиції. Успіх у навчальній роботі залежить від уважного, глибокого вивчення і зображення натури, її будови, пропорцій, кольору форм окремих частин та взаємозв'язку їх. Вивчати пейзаж означає вміти підбирати головне й найхарактерніше і узагальнювати другорядні деталі, їхній колір. Таким чином, зображення пейзажу з натури розвиває окомір, допомагає засвоїти закони реалістичного зображення й оволодіти технікою акварельного живопису.[33, с.39]
Мал. 1. Зображення окремих образів пейзажу
Нарешті, уточнюють все зображення інтер'єра за правилами лінійної та повітряної перспектив Малювання пейзажу є одним з основних завдань у розвитку про сторової уяви та просторового зображення у тих, хто малює Зображення пейзажу розвиває естетичне почуття, навчає спостеріга ти дійсність, знаходити красу в звичайному і виділяти характерне Малювання пейзажу — дуже цікава і потрібна тема її вивчають у шкоіі на уроках тематичного малювання і в інституті, вона має ба гато завдань Але кожне завдання її, залежно від програми, має да вати тим, хто малює, нові, глибші знання і навички Зображення пейзажу потребує найстараннішого вивчення природи та методів передачі її на площині такою, якою ми сприймаємо її (зображення в перспективі).[28, с.114]
Кожна порода дерев, як і кожне дерево зокрема, має не лише свою форму, пропорції, просторове розташування стовбура, гілок, чистя а й своєрідну будову Будову дерев потрібно уважно вивчати До цпьно розпочинати з малювання дерев навесні або восени, коіи чітко видно їхню будову Конструкції різних порід дерев зображують методом порівняння після екскурсії в парк Краєвид із зображенням різних порід дерев допомагає знайти характерні особливості кожного з них. При цьому треба вміти перевіряти правильність їх зображення. Після засвоєння зображення простих елементів пейзажу завдання ускладнюють — компонують кілька елементів пейзажу в просторовому зв'язку їх між собою з композиційним і тоновим вирішенням, наприклад, будинок на просторовому фоні, кілька будинків на вулиці та ін.
Типовою помилкою в зображеннях пейзажів є виконання їх без урахування повітряної перспективи, просторових змін предметів (вони плоскі, нереальні). Тому майбутнім педагогам потрібно протягом усього періоду навчання не забувати про явища повітряної перспективи (при зображенні окремих предметів, пейзажів та виконанні тематичних робіт з перспективним вирішенням їхніх елементів). З явищами лінійної та повітряної перспектив,
особливостями композиції той, хто малює, ознайомлюється на реальних пейзажах, а також на репродукціях картин відомих художників: І. Шишкіна, І. Левітана, Ф. Васильєва, А. Куїнджі, Т. Шевченка, С. Світослав-ського, С.Васильківського та ін.[27, с.166]
Важким завданням є вибір з безмежного простору природи цікавого «мотиву», його композиції. Уявивши композицію малюнка, намічають лінію горизонту та основні елементи пейзажу. Правильно зобразити на малюнку пропорції всіх елементів пейзажу — складне, але посильне й цікаве завдання для майбутніх учителів. Передача пропорцій предметів пейзажу буде набагато активнішою, якщо визначати не лише співвідношення, а й розміри всіх елементів пейзажу, взявши за одиницю виміру розмір одного з них. Так, на схематичному мал. 3 за одиницю взято відстань між рейками залізниці. На нижньому зображенні за одиницю взято розмір висоти будівлі, відносно якої визначено висоту дерев та розміри всіх інших елементів пейзажу.
Мал.4. Особливості композиції
Аналогічні завдання допомагають перевірити й уточнити визначені на око елементи малюнка та позбавитися основних помилок у роботі, особливо з тематичного малювання. Таким чином, спочатку визначають необхідні розміри елементів пейзажу, далі уточнюють пропорції, перспективну побудову і загальну форму предметів, а потім проробляють малюнок детально. Залежно від поставленого завдання дають просторове вирішення пейзажу: злегка виявляють світлотінню його перспективні плани або виконують увесь малюнок в тоні.
Розділ ІІ. Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі 2.1 Вікові особливості та здібності молодших школярів Крім вікових особливостей образотворчої діяльності молодших школярів, варто враховувати неоднорідність структури їхніх здібностей.
Згідно експериментальних даних, усіх дітей по їхніх схильностях і характеру здібностей до малювання можна розділити на три групи.
До першого — — відносяться діти з вираженою графічною обдарованістю. Вони виконують малюнки контурними лініями, чітко передають форми, рівним тоном заливають зображення по контурі.
До другої групи відносяться діти з превалюванням мальовничим початком. Вони малюють невпевненими плутаними лініями, пишуть плямами, добре почувають колірні відносини, їм важко залити поверхня рівним кольором, дотримати контур.
Діти третьої групи мають в однаковій мірі виражені графічні й мальовничі здібності, і досить успішно справляються з тими й іншими роботами.
Кожен учитель із практики знає, що одна дитина виконує чіткий контурний малюнок чи узагалі не може його зробити. Для іншого ж це просте завдання. І на основі цих даних багато хто поспішає зробити висновок, що одна дитина здатна до образотворчого мистецтва, а інша — — ні. Справа тут не в загальній обдарованості, а в різній її структурі. Дитина, що не виконує чіткого контурного малюнка, може, наприклад, відмінно підібрати колір, вирішити складну колористичну задачу, що важкіше для першого.[14, с.224]
Роботи, виконані в лінійній манері, простіше оцінювати, чим зроблені в мальовничій. Учителя часом жадають від школярчих робіт тільки чіткості та акуратності. Тому графічна обдарованість як правило високо розцінюється в школі. Мальовничі ж роботи сприймаються часто як мазанина, ляпки і т.п. Звичайно, не кожен учитель може побачити й оцінити мальовничу обдарованість дитини. Однак, перш ніж ставити оцінку, потрібно задуматися над структурою здібностей дитини.
Зараз над цими питаннями працюють багато експериментаторів. Вони індивідуалізують завдання для дітей з різною структурою здібностей, намагаються навчити здатних до графіки почувати й передавати колір, а здатних до живопису учать оволодінню графічними навичками. Робота ця ще не кінчена, але її результати уже свідчать про те, що не можна називати нездатними до образотворчої діяльності дітей з мальовничим типом обдарованості. Ці діти при індивідуалізації завдань дуже часто створюють цікаві творчі роботи.[18, с.126]
Програма по образотворчому мистецтву за довгі роки мало змінилася і трохи випадає із загального напрямку початкового навчання. Усе-таки завдання, пропоновані нею, дають учителю досить велику волю. Наприклад, він може вибрати з переліку завдань яку-небудь одну чи запропонувати свою тему. Учитель сам уводить вправи, що підготовляють дітей до складної роботи ( вправи з кольором, композицією, розвитком просторових уявлень і т.п.). Щоб активізувати творчу й розумову діяльність молодших школярів, деякі завдання програми (наприклад, малювання з натури дерев) можна методично доробити. Усі завдання, вправи, усі роботи з образотворчого мистецтва виконуються в різних техніках і матеріалах: олівцем, гуашшю й аквареллю, восковими крейдами, процарапанням, найпростішими прийомами друкування й ін.
2.2 Специфіка уроків образотворчого мистецтва Образотворче мистецтво — один із важливих предметів у початкових класах. Однак далеко не всі шкільні учителі вміють малювати. Ні інспектор, ні методист, ні завуч особливих претензій до уроку ніколи не пред'являють. Але недооцінка предмета приводить до серйозних прорахунків у навчально-виховній роботі.
Діти не завжди виявляють цікавість до гарного, нечуйні, нечутливі. Ми погоджуємося з тим, що той, хто по-справжньому почуває красу людських справ і відносин, красу навколишнього світу, не здатний на погані вчинки, але ще занадто мало робимо для того, щоб навчити дітей усьому цьому. Чи учимо ми їхній культурі емоцій? Чи вміє дитина розуміти і переживати навколишнє його прекрасне? Чи не самі ми винуваті в багатьох недоліках дітей, яких ми виховуємо?
У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва відіграє незамінну роль. Він здатний увести маленьку людину у світ творчості, якоюсь мірою прилучити його до скарбів художньої культури. Урок може принести дитині перші творчі радощі, а радість творчості — одна з найбільших радощів на землі.
Конституція проголошує право кожної людини на гармонічний розвиток усіх його талантів і здібностей. Це реалізується у творчому вихованні людей у процесі навчання в школі. Не останнє місце у всебічному розвитку займають уроки образотворчого мистецтва, про важливу роль якого в ідейно-моральному і художнім вихованні вже не раз писали і говорили.
Образотворче мистецтво — — це художній предмет. А викладання художнього предмета має свою специфіку. Визначимо деякі особливості уроку образотворчого мистецтва в школі: урок повинний торкатися емоції учнів; у процесі образотворчої діяльності необхідно будити творчі здібності кожної дитини, сприяти їх розвитку; на уроках образотворчого мистецтва учні, крім власної творчості, повинні прилучатися до досягнень світової художньої культури. Ознайомлення зі світом мистецтва збагачує не тільки розум, по й емоції дитини, формує чуйність, уміння розуміти прекрасне. Усі уроки, у тому числі й уроки образотворчого мистецтва, повинні проводитися з урахуванням вікових особливостей школярів. Відомо, що діти дошкільного і молодшого шкільного віку охоче беруться за малювання, користаються фарбами, із задоволенням ліплять. Роботи їх, сміливі, емоційні, але схематичні. Діти не передають об'ємність, реальні пропорції предметів, розташування їх у просторі. Однак їхні малюнки мають щирість, безпосередністю і переконливістю. Ці якості додають школярчій образотворчій творчості незвичайну принадність і дають підстави розцінювати роботи дітей, як своєрідні твори мистецтва.[36, с.188]
У перший клас діти приходять вже з розумінням особливостей образотворчих («намалюй») і графічних («напиши») прийомів кодування інформації на листі. І хоча надалі ці прийоми будуть переплітатися, впливати один на іншій (не завжди благотворно), усе-таки діти повинні будуть чітко відрізняти малювання від інших способів графічного закріплення інформації.
Малюнки молодших школярів завжди несуть змістовне навантаження, пояснюють щось. Часто вони бувають схематичні. Спостережливість у дитини в цей час слабко розвита, але вона уже знає істотні ознаки предметів і намагається закріпити їх у малюнку. Діти, як прийнято зараз говорити, дають «відкритий» колір, тобто користаються чистою фарбою, що, звичайно, передає не конкретний відтінок, а колір у принципі (червоний, жовтий і т.д.). Просторові ж відносини на площині передаються за допомогою до перспективних прийомів. При малюванні по пам'яті і представленню діти можуть легко переходити від одного сюжету до іншого, змінювати задум.
Усі ці особливості образотворчих робіт порозуміваються: недостатніми знаннями дитини, хитливою його увагою, невмінням цілеспрямовано спостерігати, а також швидкою стомлюваністю.[40, с.251]
Одна із загальноосвітніх задач уроків образотворчого мистецтва навчити дітей спостерігати навколишню дійсність, усвідомлювати зорові враження і розвивати спостережливість. Усе це дуже важливо і для загального розумового розвитку людини. Хочеться особливо підкреслити значення розвитку зорової системи дитини, оскільки, згідно даним науки, понад 90% інформації про навколишній світ ми одержуємо саме через неї.
Образне мислення, розвиток якого стимулюється заняттями образотворчим мистецтвом, сучасна наука розглядає не як нижчу ступінь мислення, а як найважливіший компонент вищої інтелектуальної діяльності.
Особливості школярчої образотворчої творчості необхідно враховувати в процесі викладання. Крім того, тією ж мірою, як і на інших уроках, учитель повинен враховувати особливості розумового й фізичного розвитку дітей даного віку. Саме знання психології молодших школярів, уміння знайти підхід до дитини і допомогти їй перебороти виниклі труднощі дають учителям початкових класів незаперечні переваги перед фахівцями-художниками, що не одержали спеціальної психолого-педагогічної підготовки, у справі навчання образотворчому мистецтву.
Емоційність, зацікавленість, захопленість — — обов'язкові компоненти уроків образотворчого мистецтва. Але, захоплюючись, дитина часто не може стриматися; малюючи, вона щось розповідає про себе, сміється, радується, дивується. Що у таких випадках робити вчителю? Звичайно, дисципліну необхідно дотримувати. Але необхідно усе-таки відрізняти робочий шум від порушень дисципліни. Якщо ж хто-небудь, захоплюючись, заважає товаришам, йому потрібно нагадати, що працює він не один. Однак, у цьому випадку треба бути гранично делікатним, щоб не перервати хід думок дитини. Найкраще спочатку тихенько запитати учня, що він малює, як посувається робота. Дати пораду і тільки після цього нагадати, щоб він не шумів. Часто тихий голос учителя, неголосна бесіда з учнем про його роботу самі по собі впливають на дитину: він переходить на шепіт і поводиться більш стримано.[21, с.128]
Захоплена робота дітей додає урокам образотворчого мистецтва свою специфіку. Діти почувають себе розкутими, впевненими. Не треба їх стримувати, коли, дивлячись на комічну ілюстрацію, вони дружно сміються. Учитель повинен у подібних випадках пам'ятати — найближча мета досягнута, витвір вразив учнів, і подальшою задачею буде більш повне ознайомлення з ним, формування усвідомленого відношення до нього, включення художнього твору в духовний світ дитини.
Зоровий образ, який формується в процесі зображення, має тенденцію до зміни, доти, поки він не буде максимально повно відображати реальну дійсність, тобто доти, поки малюнок не стане найкраще відображати зображувальний предмет.
Кінцевою метою в процесі зображувальної діяльності є такий розвиток пам'яті, при якому один раз спостерігавши змогло б міцно закріпитися у пам'яті і за надібністю бути відображеним з абсолютною точністю.
Велику користь приносить малювання по пам'яті чи за уявою, коли заздалегідь проводяться спеціальні спостереження предмету що зображується на протязі якогось часу (1-5 хвилин).
У молодшому шкільному віці пам'ять розвивається в умовах систематичного цілеспрямованого навчання, це значно прискорює та підвищує рівень розвитку пам'яті дітей. Участь у грі, порівняно тривалі заняття малюванням, ліпленням потребують постановки певних цілей, у відповідності з якими школяр повинен планомірно запам'ятовувати те, що пов'язано зі змістом гри, чи заняття.
Малювання по пам'яті та за спостереженням, дуже важливі види тематичного малювання для молодших школярів. Під час їх застосування розвиваються такі психологічні механізми дитини як пам'ять, спостереження. Діти також вчаться не тільки спостерігати та запам'ятовувати певний об'єкт, а й аналізувати його, порівнювати його характерні властивості.[15, с.151]
продолжение
--PAGE_BREAK--Дітей треба не тільки вчити створювати нові зображення, але й озброювати досвідом творчої діяльності. Для цього потрібні спеціальні методи. Розглянемо декілька з них — евристичний та дослідницький методи. Ці методи спрямовані на навчання пошукам самостійного рішення зображувальної задачі, можливих варіантів, розвиток творчого мислення, уяви. Ці методи можна використати, коли вчитель пропонує дітям виконати якесь творче завдання, створити щось по своєму замислу.
2.3 Види тематичного малювання на теми пейзажу Робота по розвитку образотворчої діяльності в малюванні природи повинна будуватися у відповідності з вимогами програми виховання і навчання в школі, які націлюють на формування в кожної дитини морально-естетичні почуття при зустрічі з прекрасним у природі та мистецтві, при знайомстві з подією та пейзажами.
Програма ставить задачу розвитку поетичного слуху і естетичного сприйняття школярів, вміння розрізняти та розуміти своєрідне використання тих чи інших художніх засобів у витворах мистецтва.
Однією з форм систематичної роботи по естетичному вихованню є заняття сюжетно-тематичним малюванням. Основною метою яких є — розвиток розумової активності і творчої уяви дітей.
Ці заняття включають і малювання творів про природу, тобто пейзажу.
Педагог вчить дітей відображати на папері побачене, почуте, т.т. відомий зміст у новій трактовці. Без допомоги дорослого у дітей часто виникають труднощі у визначенні художнього засобу, який поет використовує при описі природи, або не приділяє їм належної уваги, що у свою чергу призводить до невиразності образів. Іноді діти навпаки, відчувають і розуміють, що і як хотів показати поет, але у них немає достатнього досвіду в передачі вражень у своєму малюнку, часто вони просто погано володіють засобами зображення описаних в стилі картин природи.
Існують основні методи якими педагог користується для розвитку естетичного сприймання і школярчої творчості.
До них належать:
1. спостереження явищ та об'єктів природи, які описані в поетичному витворі; бесіда о поетичних образах; розглядання відповідних ілюстрацій та картин о природі;
2. показ декількох прийомів зображення;
3. аналіз малюнків які виявляють степінь творчості дитини при передачі поетичного образу.
Роздивимося специфіку кожного методу.
Спостереження природи здійснюються не тільки для отримання дітьми знань про неї, для розвитку естетичного сприйняття, але й з метою порівняння пейзажів, які описані в поетичному творів, з існуючими у природі. Методика проведення спостережень ускладнюється в залежності від досвіду дітей та задач кожного заняття. Починати треба з розглядання окремих образів природи, які описані в творі: ялинка, кульбабка і т.д. при цьому треба максимально активізувати мову дитини питаннями, які допомагають розкриттю образу, збагачувати її поетичними виразами, порівняннями. Наприклад, одуванчик можна порівняти з сонечком, кулькою, сніжинкою, лист одуванчика — з ялинкою.
Потім вчитель намагається забезпечити рухову і словесну діяльність дітей: на основі розуміння твору діти повинні знайти об'єкти, які описані у ньому, поторкатися, роздивитися їх, прочитати строки вірша, які відображають відповідну картину природи, спостереження сприяють розвитку чуттєвості, сприйманості до поетичного опису пейзажів.
«Художник за допомогою створюваних ним образів бачить в житті важливе, істотне, значне і уміє яскраво, образно показати це невидиме, разом з тим важливе всім. Це збагнення вже відкритого художником — складний і багатоступінчастий процес. Глибоко зрозуміти його суть, уміло відібрати витвори мистецтва для збагнення їх дітьми, врахувати у зв'язку із специфікою мистецтва специфіку форм і методів учбової роботи в школі — все це необхідно для підвищення ідейно-естетичного виховного впливу літератури і мистецтва на дітей» [15; с.14].
По мірі того як розвивається у дітей сприймання їм пропонують поспостерігати за картиною природи, не співпадаючу повністю з її поетичними описами. Це розвиває загальні уявлення дітей, на основі яких вони потім малюють певні пейзажі.
Для більш цілеспрямованого знайомства дітей з творами про природу проводяться бесіди про їх зміст та різні засоби виразності.
Якщо художній твір невеликий по об'єму, містить опис одного конкретного образу або нескладної картини природи та бесіда про нього займає небагато часу, то вона може проводитись безпосередньо на уроці малювання.
Іноді пейзажне малювання проводиться на основі віршів, яке складається з кількох частин, відображаючи різні картини природи, як наприклад в „Пісні про весну" Я.Колеса. В даній ситуації познайомити дітей з твором краще у вільний час або на уроці читання, а на уроці малювання його вже не аналізувати, оскільки сприйняття поетичного твору є достатньо сильним подразником, ображаючим номінальний очам збудження і визиваючим певні почуття. Перебудова уваги відразу ж на іншу діяльність (малювання) викликає гальмування, яке робить цю діяльність недостатньо продуктивною.[9, с.230]
Прочитавши твір виразно, вчитель задає дітям питання, які допомагають уявити зміст малюнка. Щоб не порушити безпосередність, емоційність сприйняття поетичного твору, питання слід задавати лише після повторного виразного його читання. Вони повинні стимулювати живий обмін уявленнями, сприяти розумінню виразних рис образів природи, які можна зобразити, опираючись на сюжет вірша.
З дітьми також рекомендується проводити заняття по малюванню на теми двох творів, в яких описана природа в ту саму пору рока. На початку уроку треба провести бесіду про їх зміст і засоби виразності.
Щоб засоби виразності стали для дітей зрозумілими з ними треба розглянути картини або ілюстрації, які виділяють основні моменти тексту, тобто забезпечують взаємодію зорового та слухового сприйняття.
Художні ілюстрації знайомлять дітей з різними засобами зображення природи. Також корисно знайомити дітей з двома ілюстраціями до одного вірша. Дуже своєрідно та характерно передані зимові пейзажі в ілюстраціях художників Г.Нікольського, А.Парамонова до віршів С.Єсеніна „Поет зима аукает", „Черемуха". Діти сприймають їх дуже емоційно і потім використовують подібні зображувальні засоби у своїй творчості. (Мал. 7, 8)
Мал.7,8. Різні засоби зображення природи
У вільний час можна організувати роботу по поглибленому знайомству дітей з засобами виразності, якими художники створюють образи і картини природи: ліс, дерева різних порід, стан погоди.
Діти повинні навчитись зображати окремі об'єкти природи. Це доречно здійснювати на уроках предметного малювання яке передує сюжетно-тематичному.
Для зображення пейзажу діти можуть використовувати гуаш, акварель також можливе використання таких зображувальних матеріалів як вугляний олівець, сангіна, воскові крейди, пастель. Вони вже знають, що на темному фоні світлі кольори здаються світлішими, і навпаки. (Мал. 9)
Мал… 9. Малювання пейзажу аквареллю та гуашевими фарбами
Колористичному рішенню пейзажу допомагають цільові
спостереження природи, розглядання репродукцій з картин художників
— пейзажистів. Живописний малюнок, виконаний вчителем по мотивам якого не будь твору о природі, також допоможе дітям зрозуміти красоту та доступність того чи іншого засобу передачі певної кольорової гами.
Для розвитку гостроти сприйняття насиченості кольору можна використовувати ігрові завдання типу: „Знайди відтінки кольору на картинці", „Склади смужки синього кольору так, щоб зліва була сама темна, а праворуч — найсвітліша" і т.д.[30, с.80]
Приклади подібних ігор, вправ, а також поради вчителям про засоби роботи з різними зображальними матеріалами можна знайти в спеціальній методичній літературі.
Вчитель перш ніж навчати дітей, повинен сам оволодіти засобами роботи з різними фарбами — гуашшю, аквареллю...
Школярі вже вчаться спів ставляти відтінки кольорів з фоном малюнка: жовто-зелені листя гарно співпадають з блакитним фоном, на сірому фоні, світло-зелений окрас стебелинки.
Можна навчити дітей використання різних засобів замальовування фону і за допомогою ватного тампону розбризкування фарби, розливу і т.д.
Для цього вчитель підбирає різні за розміром пензлики, організовує роботу дітей в класі так, щоб діти самі обрали потрібні кольори фарб, пензлики, підготували їх до використання і т.д.
Якщо гуашеві фарби краще давати дітям для зображення таких пір року як зима, осінь, то для літніх та весняних пейзажів можна використовувати акварель. Вчитель навчає дітей розводити фарби водою, отримуючи потрібні відтінки для малювання ніжної весняної зелені, легких пелюстків і т.д. (Мал. 10)
Мал. 10. Розведення фарб водою
Дуже важливо при зображенні пейзажу уникати штампів в зображенні неба та землі. У цьому допоможе накладання фарби на кольоровий фон, на іншій колір та засіб промальовки кольорових плям, отриманих шляхом розмивки, мазків. Іноді вчитель дає для малювання готовий фон, використовуючи кольоровий папір. Але більшої виразності набувають малюнки, на яких фон зображень самими дітьми, у відповідності з темою та змістом роботи.[16, с.64]
Колір фона різної насиченості створює настрій у дітей. До такого заняття не потрібно спеціально розташовувати баночки з певними кольорами фарб, діти обирають їх самі перед заняттям.[22, с.58]
Малювання по мокрому фону аквареллю можна проводити при зображенні осіннього або весняного пейзажу.(Мал. 11)
Перехід одного кольору в інший у вологому мазку рекомендується використовувати для малювання кольорів, листя, а контрастні кольори використовуються для вираження роззагальненості предметів у малюнку (осінні листя на фоні блакитного неба).
Мал.11. Малювання по мокрому фону аквареллю
Важливим прийомом навчання є також аналіз школярчих малюнків. Він може проходити по-різному.
Діти читають одну чи декілька строк з твору та відмічають, як цей епізод відображено у малюнку. Або в результаті аналізу малюнків діти створюють книгу-ширму, яка розкриває послідовно поетичні строки. Можна проводити спеціальні заняття по розгляданню школярчих малюнків на теми віршів про природу, де діти згадують, якому твору вони відповідають, читають цей вірш або згадують уривки. В подальшому з школярчих малюнків можна створити тематичні альбоми: „Зима (весна, літо, осінь) в малюнках дітей", періодично їх розглядати, розміщувати в кутки для батьків, дарувати дітям.
При оцінці школярчих малюнків вчитель додержується певних критеріїв:
— передача кольором відтінків окраски образів природи, загального колориту, настрій маленького малювальника;
— різноманітність композиції (зв'язок між предметами, їх об'єднання, виокремлення головного образу);
— зображення форми, її характерних ознак, деталей;
— передача пропорцій предмета, його розмірів;
— наявність виражальних образів вірша, відповідність зображення в малюнку поетичному опису.
Завдяки аналізу робіт дітям стає більш зрозуміти поетичний образ, розвивається аналітико-синтетичне мислення, яке забезпечує більш глибше сприйняття поетичного тексту.
Використовування цих методів з метою розвитку школярчої творчості на основі пейзажної лірики в різних класах має свою специфіку.
Наприклад, діти 6-7 років вже мають певний досвід сприйняття природи та художнього її опису у віршах. Вони вже можуть уявити зміст твору, підкреслити спільність та різницю в описи явищ або образів природи, давати їм точну характеристику.
Знайомлячи дітей з пейзажними творами, вчитель націлює їх на сприйняття та зображення цілісної картини природи, в якій органічно пов'язано уявлення про декілька її образів. Цьому сприяє і використання не тільки ілюстрацій до певного вірша, але й репродукцій з картин видатних художників, які посилюють уявлення.
Бесіди о поетичних творах проводяться до занять з малювання, оскільки діти малюють на теми складних віршів.
Кожна дитина під впливом спеціального навчання починає проявляти чуйність до поетичного слова, розуміти зображувальний зміст засобів художньої виразності вірша. Вона вже самостійно відображає в малюнку ті картини природи, які чує у вірші, тобто посилюється вплив поетичного образу на творчість дитини.
Мал. 13.Сільський пейжзаж
У першому класі перед живим спостереженням можна організовувати розглядання ілюстрацій до вірша, в якому описаний певний пейзаж.
Діти наочно впевняться, що художник, та поет беруть уявлення з оточуючій діяльності.
Постановка теми повинна настроювати дітей не тільки на зображення ряду предметів, але й на передачу в малюнку певної ситуації, спрямовувати на пошук різноманітних варіантів її виконання.
Малюючи по літературному твору, дитина згадує послідовність подій, намагається передати характеристику основних образів, відтворити опис деталей пейзажа, тобто вона активно мислить і при цьому творчо підключає свої уявлення отримані в результаті попередніх спостережень.(Мал. 13, 14)
Мал.14. Ілюстрація до оповідання «Сіре каченя»
Спрямовано на накопичення дітьми досвіду сприйняття поетичних строк. Спостереження рекомендується максимально приблизити до процесу зображення, а в деяких випадках зміщати обидва процеси. Спостерігаючи за природою, діти отримують яскраві зорові уявлення, які співпадають з сприйняттям поетичних образів. А придивляння ілюстрацій сприяє поясненню прийомів передачі виразного образу художником (колір, пропорції, розміщення предметів), про які у вірші говориться узагальнено, за допомогою метафор, порівнянь епітетів.
На другому етапі важливо стимулювати більш глибше розуміння дітьми зображувального значення поетичного твору. Деякі прийоми передачі художньої виразності можна показати: малювання по-різному кроки дерев, створення фарб для отримання потрібного тону, добір фону для малюнка, компонування на листі образів, які описані у вірші.
Для розвитку творчості бажано використовувати мотиви двох творів про одне явище природи, але по-різному представлене у цих віршах.
Також для розвитку творчості важливо проводити бесіди по задуму малюнку, про головний образ, про засоби найбільшої виразності малюнків. Діти вже можуть уявити картину природи без попереднього спостереження, лише на основі художнього опису: поетичне слово підказує необхідні образи пейзажу. В цьому виді достатньо розвинуті чуйність до поетичного слова, вміння співвідносити картини природи з її описом, переносити свої уявлення в малюнок.
В результаті таких занять діти частіше починають розмовляти один з одним про те, як гарно навколо, їх словник збагачується точним поетичним вираженням. Вірші за їхньою думкою, допомагають їм створювати „кольорові малюнки". Діти вже не утруднюються у пошуку сюжету для зображення, їм „зрозуміло про що малювати".
Бажано використовувати в педагогічній роботі сукупність методів і прийомів роботи, які спрямовані на поглиблення сприйняття дітьми пейзажної поезії в наступній послідовності:
• спостереження з читанням твору, розглядання ілюстрацій, малювання;
• читання твору, розглядання 1 -2 картин, бесіда, малювання;
• читання твору, бесіда, малювання.
Систематичність і послідовність педагогічної роботи, пов'язаної з розвитком естетичного сприйняття і творчості дітей, сприяє тому, що діти успішно справляються з поставленими перед ними програмними задачами.
Під впливом навчання розвивається творчість і у дітей 8-9 років життя. Накопичення досвіду сприйняття віршів про природу, спостереження явищ, образів, які описані в них, сприяють тому, що діти постійно проявляють особливу чуйність до оточуючий природи, намагаються самостійно знайти поетичну її характеристику.
В цій віковій групі дітей є певний запас естетичних знань. Вони проявляють самостійність у виборі теми, образів. В їх малюнках проявляються узагальнені образи, картини природи. Поруч з цим вони намагаються зобразити індивідуальні якості предмета, тієї чи іншої пори року, які описані в поетичних строках.
Методика використання поезії з метою розвитку виразності малюнків ускладнюється. Як і раніше приділяється велика увага спостереженням, але вони можуть давати узагальненні уявлення про ту чи іншу картину природи, яка описана у віршах.
продолжение
--PAGE_BREAK--Постановка теми в цьому віці повинна спонукати дитину до прояву фантазії. Творча уява, яка розвивається у дітей в цьому віці, допомагає уявити надзвичайні образи, обрати оригінальні способи їх зображення.
Яке підсумок попередньої роботи можна провести з дітьми колективне заняття на тему „Зимова казка" або „Золота осінь". Це допомагає повніше дітям виявити свої емоції, почуття. Таку велику роботу слід ретельно підготувати. Бажано спочатку зробити нариси простим олівцем, а вже потім виконувати малюнок у кольорі. Під час творчої колективної роботи діти проявляють активність, взаємодопомогу, зацікавленість в успіху кожного, що сприяє не тільки естетичному та розумовому але й моральному вихованню дітей.
Отже, відображення поетичних образів в малюнках доступно дітям молодшого шкільного віку, воно має велике значення для їх морально — естетичного виховання, для розвитку творчих здібностей.
Поезія і образотворче мистецтво, а також образотворча діяльність самих дітей допоможе вчителю закріпити та поглибити дока елементарні, але дуже важливі знання про рідну природу.
2.4 Передача молодшими школярами простору і обсягу на площині під час малювання пейзажу
За програмою образотворчого мистецтва для молодших класів діти за три роки навчання повинні опанувати елементарними основами реалістичного малюнка, придбати навички передачі об'єктів на площині з натури, по пам'яті і представленню; навчитися виконувати малюнки з урахуванням закономірності перспективного скорочення і виявлення обсягу світлотіні; розрізняти й передавати основні і додаткові кольори і їхні відтінки. Крім того, вони ознайомляться з прийомами й закономірностями композиції (розміщення зображення з урахуванням формату папера, виділення в малюнку головного й ін.). Через усю програму проводиться думка про необхідність емоційного відношення до зображення, передачі образної характеристики об'єкта. Програма торкається і питання теорії образотворчого мистецтва. У методичних рекомендаціях і посібниках ці питання, злиті з матеріалами про методику викладання. Причому основна увага приділяється саме методиці. Недостатнє ознайомлення з теорією мистецтва обтяжує викладання образотворчого мистецтва. Учителя початкових класів відчувають потребу у вивченні елементарних основ теорії мистецтва. Усі навколишні предмети мають три виміри: висоту, ширину й глибину. Зображуються вони звичайно на плоскій поверхні (папері, полотні), що має тільки два виміри — висоту й ширину. Як же передати на площині глибину об'єкта, чи третій його вимір? За період тривалого розвитку образотворчого мистецтва були розроблені різні способи передачі простору й обсягу на площині. Нині діюча програма по образотворчому мистецтву для середньої школи бере за основу один із них — перспективу.[23, с.80]
Перспектива — точна наука, що є розділом накреслювальної геометрії. Вона визначає основні закономірності передачі третього виміру на площині.
Усі ми знаємо особливості сприйняття глибини об'єкта нашим зором. В міру видалення від нас предмети зменшуються, а рівнобіжні лінії, що йдуть до обрію, сходяться. Чим далі розташований від нас предмет, тим меншим він нам здається; наступить такий момент, коли він перетворюється в крапку. Якщо дивитися на вулицю, що вдалішу йде, чи рейки залізниці, ясно видне зближення рівнобіжних ліній при їхньому видаленні. Перспектива визначає закономірності зменшення предметів і зближення рівнобіжних ліній у міру видалення їх від ока.
У початкових класах, відповідно до програми, закономірності перспективи діти вивчають тільки шляхом спостереження її у натурі. Для того щоб організовувати такі спостереження і навчити дітей передавати третій вимір на площині, учитель повинен знати основні поняття перспективи.
Одне з основних умов для перспективного малювання — — наявність фіксованої точки зору. Точка зору в даному вішалку — це те місце, із якого спостерігають предмет. Під час малювання з натури по принципах лінійної перспективи точку зору змінювати не можна, тому що предмет з іншої крапки буде виглядати інакше. Простір перед нами, на який ми, малюючи, дивимося з фіксованої точки зору, називається полем зору. Не всі ділянки, полючи, зори рівноцінні; найкраще видно предмети, розташовані в його центрі.[38, с.135]
Для виконання малюнка з натури необхідно, щоб модель була щонайкраще видна. Недостатньо, щоб вона потрапила в центр нашого поля зору, необхідно, щоб був дотриманий ще і кут зору, тобто, щоб відстань до моделі була найбільш вигідною. Якщо предмет розташований занадто далеко, його погано видно. Але якщо він розташовується надто близько, розглянути його так само складно (у шкільних умовах про це нерідко забувають). У перспективі площина зображення називається картинною площиною. Вона розташовується між оком і предметом, що малюється, і мислиться завжди перпендикулярної до предметної площини, тобто площини, на якій знаходиться людина, що малює.
Малюючи з натури, необхідно визначити лінію обрію, рівень очей дитини, що малює. Це роблять таким чином: горизонтально розташований лист папера підносять до очей. Папір буде видно як лінію, це і є лінія нашого обрію. Вона поділяє видимий нами простір на дві частини: верхню — — вище лінії обрію, нижню — — нижче лінії обрію; предмети, що знаходяться на лінії, розташовуються на обрії.
Неважко помітити, що лінія обрію змінюється в залежності від того, сидимо ми чи стоїмо. Предмети також виглядають по-різному, якщо вони знаходяться нижче цієї лінії, чи вище на ній. Отже, точка зору, поле зору, кут зору, картинна площина і лінія обрію — основні поняття перспективи. Не всі ці поняття потрібно пояснювати учнем, але вчитель повинний їх знати.
Принципи лінійної перспективи склалися в XV сторіччі, тобто в епоху Відродження. А як передавали просторову інформацію доти? Це питання для вчителя не вирішене, оскільки молодші школярі в малюнках з натури, по пам'яті і представленню використовують до перспективні прийоми. Ніхто дітям цих прийомів не показував і не пояснював. Але, намагаючись передати в малюнку обсяг і простір, вони самі додумуються прийомів, що збігаються зі способами передачі просторової інформації, розробленим і в образотворчому мистецтві за його довгу «до перспективну» історію.
На мал. 15 ми бачимо малюнок учня другого класу, він намалював пейзаж із річкою.
Що характерно для цієї роботи? Насамперед ріка. Так водойми зображують на географічних картах
Мал.15. Пейзажний малюнок учня 2класу
Дитина ототожнила площину землі з картинною площиною — — листом папера. У малюнку немає верха й низу. Подивитеся, як намальовані дерева. Вони розкладені по обох сторони ріки, так само, як чагарники та квіти. А от праворуч людина, зображена не перевернутою, саме так ми бачимо людей, коли стоїмо на землі і дивимося на них. У малюнку немає єдиної точки зору, про яку ми говорили, розглядаючи основні закони лінійної перспективи. Коли людина стоїть на землі (предметної площини), то завжди правильно визначить, де верх, де низ у предметів, що від неї далі, а що ближче. На цьому малюнку немає ні верха, ні низу, немає поняття далі і ближче. Усі ці поняття мають сенс тільки тоді коли є фіксована точка зору спостерігача.
Дитина малює так тому, що не може зображувати видимий простір, як ми його бачимо, і намагається малювати не те, що бачить, а те, що знає.
Наявність фіксованої точки зору вимагає визначеного рівня осмислення зорового сприйняття. Стадії цього тривалого процесу зараз вивчаються віковою й історичною психологією, теорією образотворчого мистецтва й інших наук. Пам'ятники образотворчого мистецтва свідчать про те, що передача простору на площині до додавання основ лінійної перспективи була дуже різноманітна. Однієї з найбільш розповсюджених схем у древньому (до перспективному) мистецтві була передача загального простору в плані, із зображенням окремих предметів в анфас чи у профіль.[38, с.137]
Розташування предметів у просторі на площині можна передавати за допомогою перекривання близьким предметом далекого, чи, уживаючи термінологію методистів образотворчого мистецтва, через загородження. Однак, діти молодшого шкільного віку намагаються уникати загородження одного предмета іншим, і малювати всі предмети повними. Відбувається це тому, що загородження, на думку дитини, порушує цілісність форми предмета і заважає його розпізнаванню, Таке ж негативне відношення до загородження ми зустрічаємо у творах образотворчого мистецтва, створених до додавання лінійної перспективи. Психологи, що вивчають закони зорового сприйняття, прийшли до висновку, що при розпізнаванні предметів на зображеннях велике значення має контур. Причому, якщо око недостатньо треноване і не має досвіду, усяке часткове перекриття контуру сприймається як «зоровий шум» і утрудняє розпізнавання образа.
Мал. 16. «Пальми коло ставка».
У процесі розвитку образотворчого мистецтва поступово засвоювалися можливості заслонений одного предмета іншим і використовувалися для передачі простору на площині. Дуже цікавим прикладом до перспективної передачі розташування предметів у просторі є давньоєгипетське зображення
З його схеми (мал. 16) зрозуміло, що ставок обсаджений з двох сторін пальмами, можна визначити ближні дерева. Зроблено усе це за допомогою «загородження» ставком вилучених пальм.
У картинах, гравюрах, книжкових ілюстраціях багато сучасних художників передають простір у плані, розміщують в одній композиції предмет, побачений з різних точок зору (зверху, збоку, попереду і т.д.). Усе це робиться аж ніяк не тому, що вони не знають перспективи, але, тому що перспектива не є єдиним способом зображення простору на площині. Художник, вільний використовувати будь-який спосіб зображення, щоб повніше втілити ідейний задум витвору, створити образ, що максимально впливає на розум і емоції глядачів. Деякі ілюстратори школярчих книг застосовують до перспективні прийоми, щоб створити більш зрозумілі дітям зображення.
Шкільна програма вимагає вивчення тільки лінійної перспективи. Це, безсумнівно, позитивно: дитина учиться спостерігати й усвідомлювати зорову інформацію, тренує око. Навчальні малюнки з натури в початкових класах потрібно виконувати з урахуванням закономірностей перспективи, але при створенні творчих композицій за уявою, чи уяві при ілюструванні літературних творів, здається, цілком можливе застосування різних прийомів передачі простору на площині, особливо тоді, коли вони сприяють більшої виразності роботи. Утім, проблема ця досить складна, потребує спеціального вивчення, а можливо й експериментальної перевірки. Однак ми точно знаємо, що перспектива склалася в струнку систему тільки до початку XVI століття, але і до неї широко використовувалися спеціальні прийоми передачі простору, що володіють найвищою виразністю і величезною художньою цінністю.[26, с.208]
Отже, перспектива історично обмежений спосіб передачі просторової інформації на площині, вона не мертва схема, а лише спроба осмислення наших зорових вражень. Подальша робота з удосконалення й розвитку цієї науки продовжується. Тому, викладаючи основи перспективи, вчитель повинен допомогти дитині осмислювати побачене, передавати третій вимір на площині, маючи на увазі, що перспектива — жива область знань, що розвивається.[25, с.207]
2.5 Виразно-образотворчі засоби в малюнках молодших школярів З дитинства, навчившись розуміти природу, цінувати її, школяр, будучи дорослим, зможе випробувати на собі її благотворний вплив. Мистецтво і образотворча діяльність самих дітей, допоможе їм закріпити і поглибити поки елементарні, але потрібні знання про рідну природу, про місце і роль людини, що живе з нею в єдності.
В. Г. Белінський писав: «ландшафт, створений на полотні талановитим живописцем, краще за всякі живописні види природи. у нім немає нічого випадкового і зайвого, всі частки підпорядковані цілому, все направлено до однієї мети, все утворює собою одне прекрасне, цілісне і індивідуальне. Дійсність прекрасна сама по собі, але прекрасна по своїй суті, по своїх елементах, за своїм змістом, а не формою. В цьому відношенні дійсність є чисте золото, але не очищене, в купі руді і землі: наука і мистецтво очищають золото дійсності, перетопляют його у витончені форми».
Школярчі малюнки переконують нас в тому, що школяр здатне виразити в них своє світовідчування, вони викликають нашу емоційну реакцію і саме тому їх можна назвати виразними. Виразність — це головна істотна ознака художнього образу. Виразність школярчого малюнка — це посильне розкриття дітьми деяких характерних сторін відбиваного предмету або явища дійсності і передача активного емоційного відношення до нього.
Потрібно сказати, що виразність в малюнку — якість нестабільна. Те, що ми вважаємо за виразний в малюнку маляти, в малюнку старшого таким не є. Наприклад, школяр п'яти років намалювало кішку і від надміру почуттів розфарбував її в клітинку. На відміну від п'ятирічного старший дошкільник розуміє, що для улюбленого котеняти клітинка — не прикраса.
Виразність малюнків молодших і старших дітей нерівноцінна. Чим старше школяр, тим більшою мірою образотворчі уміння стають засобом задуму, тому в цьому розділі будуть висвітлені ті виразні засоби, які характерні для дітей саме старшого дошкільного віку.
Одним з найдоступніших для школярти засобів виразності є колір. До старшого дошкільного віку, школяр тонше і різноманітно використовує колір, створюючи виразні образи. Проте тяга до яскравості, барвистості зберігається у кого в більшій, у кого у меншій мірі. Інколи школяр, здавалося б, віддає перевагу какому- те певному кольору: все малює зеленим або блакитним. У чому причина? Що это- перевага або байдужість до кольору?
Школяр-дошкільник може використовувати улюблений колір інколи неадекватно, в явній суперечності з реальністю, і робить це спеціально. В цьому випадку він, як правило, сильно захоплений зображенням, швидше його змістом, і робить своєрідний “дарунок” образу, як би прикрашає його. Нерідко таким дарунком-прикрасою, є застосування декількох яскравих кольорів відразу.
Наприклад, яскравий осінній колорит сонячного дня контрастує з темно-сірим фоном похмурого дня, з листям, що летить за вітром.
Багатьма дослідниками школярчого малюнка відмічено застосування школярм кольору для передачі відношення до образу: яскравими, чистими, красивими кольорами школяр зазвичай змальовує улюблених героїв, тварин, приємні події і явища, а темними (“брудними”) — не улюблених героїв, об'єктів, явищ і так далі У дослідженнях відомого психолога В. С. Мухіної відмічено, що при зображенні приємних подій діти віддають перевагу теплим тонам, а неприємних — холодним.
Підростаючи, школяр може тонше відчувати і передавати колорит різних пір року, стану погоди і навіть часу доби. Проте тяжіння до яскравого, соковитого кольору зберігається в малюнках старших дошкільників.
Багатьма дослідниками школярчого малюнка відмічено, що інколи діти використовують колір однозначно, земля — завжди чорна (коричнева), небо — синіше, сонце — жовте (червоне), трава — зелена і тому подібне Тобто колір не є вираженням відношення школярти, а лише засобом позначення предмету. Деякі учені пояснюють це недоліками навчання.
Н. П. Сакуліна, Л. А. Раєва в своїх дослідженнях показали, що дуже уважно звертати увагу дітей на колірну різноманітність миру (сніг, як і небо, може бути і блакитним, і сірим, і бузковим). В результаті таких спостережень, а також знайомства з творами відомих художників школяр зачинає використовувати колір різноманітніше, реалістично і виразно. Він може використовувати колір і “наслідувальний”, близький до реальному, і “ненаслідувальний”. У школярти має бути право вибору. Проте необхідно поклопотатися про те, щоб, виконуючи малюнок, школяр не було байдуже, щоб тема хвилювала його, і тоді колір, колорит школярчого малюнка буде виразним.
Інший засіб виразності, використовуваний дошкільником, — лінія.
Исследователи відзначають, що предмети, явища, які близькі школярті, улюблені їм, він малює старанно і акуратно, а погані і непривабливі, на його думку, події змальовує нарочито недбалою лінією.
Так, діти старанно малюють сонце, акуратно виводячи проміннячка, роблячи їх довше і густіше, немов так, сонце гріє краще і світить яскравіше.
Компонентами декоративності, що становлять, є ритм форм або колірних плям, симетрія. Школяр будує малюнок, як би врівноважуючи просторове розташування окремих зображень. (На галявині дерева – справа і зліва. Квіти – з одного боку і з іншою і т. д.)[16, с. 64]
Як і дорослі, дошкільники нерідко використовують прийом гиперболизации
(перебільшення якихось ознак). Вони виділяють в змальовуваному предметі або явищі те, що, на їх погляд, особливо значущо.
продолжение
--PAGE_BREAK--