ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 12
Група: 19, 13, 14
Спеціальність: ЗВ, ВБДК
Тема заняття: Поема «Мойсей» — вершина творчості ІванаФранка. Роздуми поета над долею рідного краю. Історичний шлях нації та рольособистості як її провідника. Образ Мойсея. Пролог до поеми — заповітукраїнському народові.
Мета заняття:
Навчальна — Ознайомити з лірикою Франка. Пояснити біблійнуоснову сюжету поеми «Мойсей», його актуальність для українського народу;розкрити алегоричність образу Мойсея.
Виховна — Виховувати творчу особистість.
Розвиваюча — Розвивати мислення, уміння висловлювати власнідумки, почуття прекрасного.
Вид заняття: практичне
Форма проведення заняття: інтеграційне заняття
Міжпредметні зв’язки:
Забезпечуючі: Теорія літератури.
Забезпечувані: Українська література.
Методичне забезпечення: конспекти, тексти поеми.
Література: Обов’язкова:
1. Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – Т. 16. – С. 7.
2. Франко З. Передмова// Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшлидо Зібрання творів у 50 томах. – Львів, 2001. – С. 4.
3. Франко І. Твори в 20-ти т. – Т. 1. – С. 17.
4. Франко І. Статті і матеріали. – Зб. 5. – Львів, 1956. – С. 126.
5. Іван Франко. Документи і матеріали 1856 – 1965. – К., 1966. – С.149.
6. Іван Франко у спогадах сучасників. – Львів. – 1956. – С. 394.
7. Франко І. Публіцистика. – К., 1963. – С. 112.
8. Ільницький М. “Все, що мав у житті…” (Повість Івана Франка“Перехресні стежки в світлі авторської особистості) // Ільницький М. У вимірахчасу. – К., 1988. – С. 270.
Додаткова:
1. Іван Франко. Документи і матеріали. – С. 190.
2. Басс. І., Каспрук А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. – С.318 – 319.
3. Франко І. Поет зради // Франко І. Мозаїка. – С. 213.
ХІДЗАНЯТТЯ
1.Організаційний момент
1.1Привітання студентів
1.2Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.
2. Ознайомленнястудентів з темою та навчальними цілями заняття (план заняття)
Пояснитибіблійну основу сюжету поеми, його актуальність для українського народу;розкрити алегоричність образу Мойсея
3.Мотивація навчання
Вказуєтьсязначущість теми у психологічному розвитку студента як особистості
4.Актуалізація опорних знань на вивченому матеріалі на попередньому занятті
• Життєвийшлях письменника
• Основнітворчі напрямки
• Темилірики
• Особливостілірики (теорія літератури)
5.Коментар відповідей та робіт студентів
6.Формування професійних вмінь і навичок
Роботаз поезіями І.Франка: визначення теми, ідеї, віршованого розміру, висловленнявласних думок.
7.Практичне закріплення знань студентів.
Поетичнийепос
Чільне місце у творчомудоробку Франка посідають поеми. Серед понад п'ятдесяти його поемлітературознавці виділяють такі жанрові різновиди: соціально-побутові(«Панськіжарти», «Сурка»), сатирично-політичні («Ботокуди», «Лис Микита»), історичні («На Святоюрській горі»), філософськіпоеми («СмертьКаїна», «Похорон», «Мойсей»).
Проблематикапоеми Івана Франка «Мойсей»
Як «Мойсей» Мікеланджело — один з найвидатніших творівсвітового мистецтва, так i однойменна поема I. Франка — унікальне явище не лишев українській, а й світовій літературі.
Написанийу період піднесення революційного руху в Росії й в Україні «Мойсей»став визначною віхою у творчості Каменяра, розкрив нові грані його поетичногогенія, з великою силою засвідчив глибоку віру Франка у невичерпні сили народу,i світле майбутнє своєї вітчизни.
Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідногонароду «замученого, розбитого», а спрямувати його на активні дії, наздобуття людських прав. Ця думка є основною філософською сентенцією твору. Воназнайшла ідейно-художнє втілення у прозі.
Поема «Мойсей» порушувала важливі проблеми, якими жилоукраїнське громадянство в часи революційного піднесення:
- зростаннясвідомості трудящих мас та їх історична роль,
- віддане служіннянародові,
- суспільна рольслова;
- мобілізуючезначення смерті героя;
- поступ народу.
Твір пробуджував у народі моральні сили, політичну свідомість,революційний дух.
Тему та ідею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль зприводу того, що українському народові, роз'єднаному Австро-Угорською монархієюi царською Росією — суджено було нести безмірні страждання, а також твердепереконання, що всі жертви, злигодні й муки не пройдуть марно. На думку I. Франка,визволення українського народу i возз'єднання його в єдиній вільній державіможе відбутися разом із визволенням інших народів.
Обравши за основу біблійну легенду i, відповідно до свого задуму,змінивши її, I. Франко намалював в образі Мойсея вождя, що самовіддано служитьнародові, любить свій народ i присвячує себе боротьбі за його майбутнє. Нашляху до високої мети перешкоджають йому дрібні людці, що вважають за мету невеликий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити доцього маси:
Серед них Авiрон i Датан Верховодять сьогодні. На пророцькі слова,- їх одвiт: «Наші кози голодні!»
Датан i Авiрон розвінчуються поетом як «лихі демонигромади», що прагнуть відвернути її із обраного шляху, яким веде Мойсей. Вобразах Датана i Авiрона поет викриває зрадників революційного руху,реформістів i угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну суть їхніхдемагогiчних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як«найблаженнішого стану». В своїй поемі Франко застерігає народ перед«ошуканцями й дурнями», розкриває трагедію Мойсея, який перестає бутисправжнім вождем з того часу, коли піддається сумнівам щодо правильностіобраного шляху та остаточної перемоги. З глибокою симпатією передає письменникбеззавітну любов Мойсея до свого народу i віру в те, що народ прийде досподіваного щастя.
Зневіра й хитання, роздуми i відчай Мойсея напередодні новогожиття не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нікому неспинити, бо народ є творцем історії. Саме тому народ i виступає головним героємтвору. Хоч Мойсей i залишив табір, народ обирає з свого трудового середовищанового вождя Єгошуа, «князя конюхів», здатного підвести маси дляпереможного бою. Могутнім акордом народної революції завершує поему I. Франко:
А Єгошуа зично кричить: «До походу! До зброї!»
Якбачимо, поему «Мойсей» проймають національні i вселюдські проблеми.Це твір-роздум про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i мас упроцесі боротьби за світле життя, про могутні сили народу, здатного висунути зсвого середовища в процесі революційного руху поводирів, які приведуть доостаточної перемоги.
планзаняття розвиток
МОЙСЕЙ
Народе мій, замучений,розбитий,
Мов паралітик той нароздорожжу,
Людським презирством,ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу ятривожу,
Від сорому, який нащадківпізниу
Палитиме, заснути я неможу.
Невже тобі на таблицяхзалізних
Записано в сусідів бутигноєм,
Тяглом у поїздах їхбистрбїзних?
Невже повік уділом будетвоїм
Укрита злість, облудливапокірність
Усякому, хто зрадою йрозбоєм
Тебе скував і заприсяг навірність?
Невже тобі лиш несудилось діло,
Що б виявило твоїх силбезмірність?
Невже задарма стількисерць горіло
До тебе найсвятішоюлюбов'ю,
Тобі офіруючи душу йтіло?
Задарма край твій весьполитий кров'ю
Твоїх борців? йому вже непишаться
У красоті, свободі іздоров'ю?
Задарма в слові твойомуіскряться
І сила й м'якість, дотепі потуга
І все, чим може вгору духпідняться?
Задарма в пісні твоїйллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощікохання,
Надій і втіхи світлянаясмуга?
О ні! Не самі сльози ізітхання
Тобі судились! Вірю всилу духа
І в день воскреснийтвойого повстання.
О, якби хвилю вдать, щослова слуха,
І слово вдать, що в хвилюту блаженну
Вздоровлює й огнемживущим буха!
О, якби пісню вдатьпалку, вітхненну,
Що міліони порива зсобою,
Окрилює, веде на путьспасенну!
Якби!.. Та нам,знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами,битим стидом, —
Не нам тебе провадити добою!
Та прийде час, і тиогнистим видом
Засяєш у народів вольнихколі,
Труснеш Кавказ,впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним моремгомін волі
І глянеш, як хазяїндомовитий,
По своїй хаті і по своїмполі.
Прийми ж сей спів, хочтугою повитий,
Та повний віри; хочгіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток,слізьми злитий,
Твойому генію мійскромний дар весільний.
Дня 20 липня 1905.
І
Сорок літ проблукавши,Мойсей,
По арабській пустині,
Наблизився з народомсвоїм
О межу к Палестині.
Тут ще піски й червоні,як рзйї,
Голі скелі Моава,
Та за ними синіє Йордан,
І діброви, й мурава.
По моавських долинахмарних
Ось Ізраїль кочує:
За ті голі верхи перейти
Він охоти не чує.
Під подертими шатрамиспить
Кочовисько ледаче,
А воли та осли їх гризуть
Осети та будяччє.
Що чудовий обіцяний край,
Що смарагди й сапфіри
Вже ось-ось за гороюблистять.
З них ніхто не йме віри.
Сорок літ говорив їмпророк
Так велично та гарно
Про обіцяну ту вітчину,
І все пусто та марно.
Сорок літ сапфіровий Йордан
І долина пречудна
Їх манили й гонили, немов
Фата-моргана злудна.
І зневірився люд ісказав:
«Набрехали пророки!
У пустині нам жить івмирать!
Чого ще ждать? І доки?»
І покинули ждать, ібажать,
І десь рваться впростори,
Слать гінців і самимвизирать
Поза ржавії гори.
День за днем по моавськихярах,
Поки спека діймає,
У дрантивих наметах своїх
Весь Ізраїль дрімає.
иш жінки їх прядуть тапечуть
В грані м'ясо козяче,
А воли та осли їх гризуть
Осети та будяччя.
Та дрібна дітвора постепу
Дивні іграшки зводить:
То воює, мурує міста,
То городи городить.
І не раз напівсоннібатьки
Головами хитають.
«Де набрались вони тихзабав?
Самі в себе питають. —
Адже в нас не видалитого,
Не чували в пустині!
Чи пророцькі словаперейшли
В кров і душу дитині?»
II
Лиш один з-поміж сеї юрби
У шатрі не дрімає
І на крилах думок і журби
Поза гори літає.
Се Мойсей, позабутийпророк,
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад іжінок
Сам стоїть край могили.
Все, що мав у житті, вінвіддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, істраждав,
І трудився для неї.
Із неволі в Міцраїм свійлюд
Вирвав він, наче буря,
І на волю спровадив рабів
Із тіснин передмур'я.
Як душа їх душі,підіймавсь
Він тоді многі рази
До найвищих піднебнихвисот
І вітхнення, й екстази.
І на хвилях бурхливих їхдуш
У дні проби і міри
Попадав він із ними нераз
У безодню зневіри.
Та тепер його голосзомлів
І погасло вітхніння,
І не слухає вже його слів
Молоде покоління.
Ті слова про обіцянийкрай
Для їх слуху — се казка;
М'ясо стад їх, і масло, ісир —
Се найвищая ласка.
Що з Міцраїм батьки ідіди
Піднялись до походу,
На їх погляд, се дурість,і гріх,
І руїна народу.
Серед них Авірон і Датан
Верховодять сьогодні;
На пророцькі слова їходвіт:
«Наші кози голоднії»
І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті».
На обіцянки слави йпобід:
«Там войовники люті».
На принади нової землі:
«Нам і тут непогано».
А на згадку про божийнаказ:
«Замовчи ти, помано!»
Та коли загрозив їмпророк
Новим гнівом Єгови,
То йому заказав Авірон
Богохульні промови.
А на зборі Ізрайля синів,
Честь віддавши Ваалу,
Голосистий Датан перепер
Ось якую ухвалу:
«Хто пророка із себевдає,
І говорить без зв'язку,
І обіцюе темній юрбі
Божий гнів або ласку, —
Хто до бупту посміє народ
Накликати, до зміни.
І манити за гори,настріть
Кінцевої руїни, —
Той на пострах безумцямусім
Між отсим поколінням
Най опльований буде всіма
І побитий камінням»,
Вечоріло. Поменшала вже
Цілоденная спека,
Над горою край небапалав,
Мов пожежа далека.
Наче дощ золотий ізнебес,
Полила прохолода;
Починається рух у шатрах
Кочового народа.
Звільна, плавно ступаючи,йдуть
Кам'яними стежками
Чорноокі гебрейки бичем
З глиняними збанками —
Із збанками на головах,ген
Під скалу до криниці,
А в руках їх мішкишкіряні,
Щоб доїти ягниці.
Старші діти по голімстепу,
Наче зайчики, грають,
В перегони біжать ікричать
Або з луків стріляють.
Де-де чути квиління зшатра
Або регіт дівочий;
Там хтось пісню заводитьсумну,
Наче степ у тьмі ночий.
Та ось старші батьки тадіди
Із наметів виходять
І по горах, по голімстепу
Скрізь очима поводять:
Чи не видно ворожихїздців
Де за жовтим туманом?
Чи не котить де південнийбіс
Пісковим гураганом?
Ні, спокій! І розмовипішли
Ті звичайні, сусідські:
Щораз менше в ягницьмолока,
І ягнята ось тіцькі!
Навіть що для ослиць нестає
Будякової паші!
Доведеться кудиськочувать
На пасовиська кращі.
Авірон радить крайМадіам,
А Датан іще далі.
А Мойсей? Той замовкне,мабуть,
По вчорашній ухвалі.
А втім, в таборі гомін ірух,
Біганина і крики;
Із шатрів вибігає народ
І малий, і великий.
Що таке? Чи деворог іде?
Чи впав звір у тенета?
III
Ні, Мойсей! Глянь, Мойсейвиходжа
Із свойого намета.
Хоч літа його гнуть укаблук
Із турботами в парі,
То в очах його все щосьгорить,
Мов дві блискавки вхмарі.
Хоч волосся все біле яксніг,
У старечій оздобі,
То стоять ще ті гордіжмутки,
Як два роги на лобі.
Він іде на широкиймайдан,
Де намет заповіту
Простяга свої штири роги
В штири сторони світу.
В тім наметі є скриняважка,
Вся укована з міди
В ній Єгови наказилежать,
Знаки волі й побіди.
Та давно вже не входитьніхто
До намету святого,
Його жах стереже день ініч,
Мов собака порога.
Але камінь великий лежить
Край намету до сходу:
З того каменя звичайвелить
Промовлять до народу.
На тон камінь зіходитьМоисей
І жахнулися люде.
Та невже ж волі всіх надокір
Він пророчити буде?
І прийдеться розбить,розтоптать,
Як гнилую колоду,
Кого наші батьки і діди
Звали батьком народу?
Ось між чільними вжеАвірон
Червоніє з досади,
А середнім щось шепчеДатан,
Лихий демон громади.
IV
«Вчора ви, небожата мої,
Раду радили глупу;
Се хотів я сказать вамтепер
Замість першого вступу.
Ухвалили печать наложить
На язик мій, на душу, —
Тож тепер вам усімвперекір
Говорити я мушу.
Зрозумійте й затямтесобі,
Ви, сліпців покоління,
Що, як зглушите душуживу,
Заговорить каміння.
Вчора ви сприсяглися свійслух
Затикать на промови,
Не мої, не тих глинянихуст,
А самого Єгови.
Бережіться, а то він довас
Заговорить по-свому,
Заговорить страшніше стораз.
Як в пустині рик грому.
А від слів його горидрижать
І земля подається,
Ваше серце, як листя вогні,
Зашкрумить і зів'ється.
Вчора ви прокляли всякийбунт
І кляли його всує,
Бо напроти тих глупихпроклять
Ваше серце бунтує.
Бо в те серце Єговавложив,
Наче квас в прісне тісто,
Творчі сили, — тігнатимуть вас
У призначене місто.
Вчора ви уважали спокій .
Найблаженнішим станом;
Та чи радився ум ваш притім
З вашим богом і паном?
Чи то він для спокоюпризвав
З міста Ур та з Гаррана
Авраама і плем'я його
На луги Канаана?
Для спокою їх потім водив
По йорданськім поділлю?
Семилітнім їх голодомгнав
Аж над береги Нілю?
Якби хтів вас в спокоюдержать,
Наче трупа у крипті,
То ви й досі, як сіріволи,
Гнули б шиї в Єгипті.
Тим-то буду до васговорить
Не від себе, а владно,
Щоб ви знали, що з богомна прк
Виступать непорадно.
Бо Єгови натягнений лук,
І тятива нап'ята,
І наложена стрілка на ній—
І то ви є стріла та.
Як стріла вже намірена вціль,
Наострена до бою,
Чи подоба стріліговорить:
«Я бажаю спокою?»
А що вчора ви тутприсягли,
На подобу жіноцтва,
Більш не слухать обітницьмоїх,
Ні погроз, ні пророцтва,—
То навмисно про все те довас
Побалакати хочу:
І обітницю дам, щоприйде,
Погрожу й попророчу.
І ви мусите слухать, хочзлість
Вб'є вам жало студене.
Рад я знать, чия першарука
Підійметься на мене!..
V
Зареклися ви слухати слів
Про Єговину ласку,
Тож, мов дітям безумним,я вам
Розповім одну казку.
Як зійшлися колись дерева
На широкім роздоллі.
«Оберімо собі короля
По своїй вольній волі.
Щоб і захист нам з нього,і честь,
І надія, й підмога,
Щоб і пан наш він був, іслуга,
І мета, і дорога».
І сказали одні: «Вибирать—
На одно всі ми звані.
Най царює над нами вовік
Отой кедр на Лівані».
І згодилися всі дерева,
Стали кедра благати:
«Ти зійди з своїх гордихвисот,
Йди до нас царювати».
І відмовив їм кедр ісказав:
«Ви чого забажали?
Щоб покинув я сам радивас
Свої гори і скали?
Щоб покинув я сам радивас. ,
Блиски сонця й свободу,
Бувши вольним — пустивсяслужить
Збиранині народу?
Ви корону мені принесли?
Що мені се за шана!
Я й без неї окраса землі
І корона Лівана».
І вернулися всі дерева,
Стали пальму благати:
«Ти між нами ростеш, намрідня,
Йди до нас царювати».
І сказала їм пальма:«Брати,
Що се вас закортіло?
Царювати й порядки робить—
Се моє хіба діло?
Щоб між вами порядкиробить,
Чи ж я кинути в силі
Свої цвіти пахучі та свій
Плід — солодкі дактилі?
Мало б сонце даремно мійсік
Вигрівати щоднини?
Мого плоду даремно шукать
Око звіра й людини?
Хай царює хто хоче у вас,
Я на троні не сяду,
Я волю всім давать своютінь,
І поживу, й розраду».
І погнулися всі дерева
Під думками важкими,
Що не хоче ні пальма, нікедр
Царювати над ними.
Нумо рожу благать! Тавона
Всьому світові гожа,
Без корони — царицяростин,
Преподобниця божа.
Нумо дуба благати! Тадуб,
Мов хазяїн багатий,
Своїм гіллям, корінням іпнем,
Жолудьми все зайнятий.
Нум березу благать! Та вона,
Панна в білому шовку,
Розпуска свої коси буйні,
Тужно хилить головку.
І сказав хтось, неначе нажарт,
Оте слово діточе:
«Ще хіба би терна нампросить,
Може, терен захоче».
І підхопили всі дерева
Се устами одними,
І взялися просити терна,
Щоб царем був над ними.
Мовив терен: «Се добревам хтось
Підповів таку раду.
Я на вашім престолі якстій
Без вагання засяду.
Я ні станом високий, яккедр,
Ні, як пальма, вродливий,
І не буду, як дуб,самолюб,
Як береза, тужливий.
Здобуватиму поле для вас,
Хоч самому не треба,
І стелитися буду внизу,
Ви ж буяйте до неба.
Боронитиму вступу до вас
Спижевими шпичками
І скрашатиму всі пустирі
Молочними квітками.
І служитиму зайцюгніздом,
Пристановищем птаху,
Щоб росли ви все краще, ая ,
Буду гинуть на шляху».
VI
У глибокім мовчанні сюріч
Вухом ловлять гебреї...
«Се вам казка, — промовивМоисей, —
Ось вам виклад до неї.
Дерева — се народи землі,
А король у їх колі —
Божий вибранець, син,слуга
Господевої волі.
Як народи Єгова создав,
Мов літорослі в полю,
Заглядав всім у душу йчіітав
З неї кождого долю.
Заглядав їм у душу, яка
Їх удача й причина,
І шукав, кого з них бисобі
Обібрати за сина.
І не взяв отих гордих,грімких.
Що б'ють в небо думками
І підносять могутню п'яту
Над людськими карками.
І не взяв багачів-дукачів,
Що всю землю плюндрують,
Людським злотом і потомсобі
Домовини мурують.
І не взявкрасунів-джиґунів,
Що на лірах брязкочуть
І свій хист у мармурі, впіснях
Віковічнити хочуть.
Згордував усю славу, весьблиск
І земне панування,
І всі пахощі штук, і усе
Книжкове мудрування.
І, як терен посереддерев,
Непоказний на вроду,
І не має він слави собі
Ані з цвіту, ні з плоду,—
Так і вибраний богомнарод
Між народами вбогий;
Де пишнота і честь, тамйому
Зависокі пороги.
Між премудрими він немудрець,
У війні не войовник,
У батьківщині своїй вінгість
І всесвітній кочовник.
Та поклав йому в душусвій скарб
Серцевідець Єгова,
Щоб він був мов світило утьмі,
Мов скарбник його слова.
На безмежну мандрівкужиття
Дав йому запомогу,
Заповіти й обіти свої,
Наче хліб на дорогу.
Але заздрий Єгова, нашбог,
І грізний, і сердитий:
Те, що він полюбив, найніхто
Не посміє любити!
Тож на вибранця свогонадів
Плащ своєї любові,
Недоступний, колючий,немов
Колючки ті тернові.
І зробив його острим,гризьким,
Мов кропива-жеруха, *
Аби міг лише сам вінвдихать
Аромат його духа.
І посольство йому давстрашне'
Під сімома печатьми,
Щоб в далеку будущинуніс,
Ненавиджений братьми.
Горе тому нездарі-послу,
Що в ході задрімає
Або, божу зневаживши річ,
І печать розламає!
Вийме інший посольствострашне
Лінюхові з долоні,
Побіжить, І осягне мету,
І засяє в короні.
Та щасливий посол, щосвій лист
Понесе скоро й вірної
Дасть вінець йомуцарський господь
І прославить безмірно.
О Ізраїлю, ти той посол,
І будущий цар світу!
Чом не тямиш посольстдасвого
І його заповіту?
Твоє царство не з сеїземлі,
Не мирська твоя славаї
Але горе, як звабить тебе
Світовая забава.
Замість статися сіллюземлі,
Станеш попелом підлим;
Замість всім з'єднатьласку, ти сам
Станеш ласки не гідним.
Замість світ елобонитивід мук,
І роздору,і жаху,
Будеш ти мов розчавленийчерв,
Що здихає на шляху».
VII
І з'їдливо сказав Авірон:
«Мосціпане Мойсею,
Страх загрів і напудив тинас
Приповісткою сеюі
Між народами бути терном!
За сю ласку велику
Справді варто в Єговітвоїм
Признавати владику.
І послом його бути — сечестьі
І в незнане будуще
Запечатані письма носить—
Се манить нас найдужче.
Се якраз доля того осла,
Що зав'язані міхи
З хлібом носить, самголод терпить
Для чужої потіхи.
Ще гебреї з ума незійшли,
Долі ліпшої варті
І осягнуть, як честьвіддадуть
І Ваалу, й Астарті.
Най Єгова собі тамгримить
На скалистім Сінаї, —
Нам Ваал дасть багатстваі власть
У великому краї.
Най Єгові колючі терни
Будуть любі та гожі, —
Нас Астарти рука поведе
Поміж мірти і рожі.
Наш уділ — Сенаар таГарран,
А наш шлях до востоку,
А на захід, у твійКанаан,
Не поступимо й кроку.
Все те ясне, не варто просе
І балакати далі
Та от що нам з тобоюзробить
По вчорашній ухвалі?
Бить камінням руїнустару?
Шкода заходу й труду.
Дечим може ще він послужить
Ізраїльському люду.
Майстер він говоритиказки,
Миляну пускать баньку,
Тож приставмо його додітей
За громадськую няньку».
Так сказав він, і регітпіднявсь,
А з тим реготом в парі
По народі йшов клекітглухий,
Мов у градовій хмарі.
Та спокійно відмовив Мойсей:
«Так і буть, Авіронеї
Що повиснути має колись,
Те і в морі не втоне.
Канаана тобі не видать
І не йти до востоку;
З сього місця ні вперед,ні взад
Ти не зробиш і кроку».
І мертвецька тиша залягла
На устах всього люда,
І жахнувсь Авірон, іпоблід,
Сподіваючись чуда.
Але чуда нема! Авірон
В сміх! А з сміхом тим впарі
По народі йшов клекітглухий,
Як у градовій хмарі.
VIII
І піднявся завзятийДатан:
«Дарма грозиш, пророчиш!
Ось як я тобі правдускажу,
Може, й слухать несхочеш.
Признавайсь: не на теє тивчивсь
У єгипетській школі,
Щоб, дорісши, кайданикувать
Нашій честі і волі?
Признавайсь: не на те тиходив
У єгипетську раду,
Щоб з мудрцями й жерцямикувать
На Ізраїля зраду?
Признавайся: було там уних
Віщування старинне,
Що від дуба й дванадцятигіль
Власть Єгипту загине?
Знали всі, фараон іжерці,
Що той дуб і ті гілі —
Се Ізрайля дванадцятьколін,
Розбуялих на Нілі.
І жахались, що мимо всіхпраць,
І знущань, і катовань,
Той Ізраїль росте таросте,
Як та Нілова повінь.
Знали всі: як вгебрейській сім'ї
Родить первенця мати,
То в єгипетській мусить втой день
Первородне вмирати.
Та не знав ніхто ради насе,
Не придумав підмоги,
Тільки ти, перекиньчик,упав
Фараону під ноги.
І сказав: «Ти позволь їхмені
Повести у пустиню,
Я знесилю, і висушу їх,
І покірними вчиню».
І додержав ти слова,повів
Нас, мов глупу отару,
Фараону на втіху в піски,
Нам на горе і кару.
Скільки люду в пустинілягло!
Ті піски і ті скали
Сотням тисяч Ізрайлясинів
Домовиною стали!
А тепер, коли з нашихватаг
Тільки жмінька лишилась
І Ізраїля сила грізна
По пісках розгубилась,
Коли дух наш хоробрийупав,
Мов нелітня дитина,
І завзяття пом'якло вдуші.
Наче мокрая глина, —
Ти ведеш нас у сейКанаан,
Мов до вовчої ями.
Адже зверхником тутфараон
Над усіми князями!
Се ж безумство — тиснутисянам
Самохітно до пастки!
Чи нам тут воюватьєгиптян,
Чи просити їх ласки?»
«О Датане, — промовивМойсей, —
Не журися, мій сину!
Канаана тобі не видать,
Не гнуть гордую спину.
Ще одне повідаю тобі,
Небораче Датане:
При смерті тобі й п'ядіземлі
Під ногами не стане».
«Гей, гебреї! — Датанзакричав.
Ви ж клялися Ваалуї
Чи ж забули так скоросвою
Учорашню ухвалу?
За каміння! Він кпитьсобі з нас,
Так, як кпив разів много.
Най загине він кращеодин,
Як ми всі через нього!»
«Най загине! — кругомзагуло.
І ось тут йому й амінь!»
Тільки диво, ні одна рука
Не сягнула по камінь.
І Датан зміркувався якстій:
«Забирайся в тій хвили!
Щоб ми кров'ю твоєю підпіч
Своїх рук не сквернили!»
І юрба, мов шалена,ревла:
«Забирайся ще нині!» .
І луна її рев, мов крутіє
Гураган по долині.
ІХ
Але ось підняв голосМойсей
У розпалі гнівному,
Покотились слова постепу,
Наче розкоти грому.
«Горе, вам.вірті|му раби
На гардині, кумори
Бо ведуть вас, неначесліпих,
Ошуканці і дурні.
Горе вам, бунтівничі уми!
Від Єгипту почавши,
Проти власного свогодобра
Ви бунтуетесь завше.
Горе вам, непокірні,палкі,
Загорілі й уперті,
Тим упором, мов клином,самі
Унутрі ви роздерті.
Як кропива, ви рукужжете,
Що, мов цвіт, вас плекає;
Як бугай, бодете пастуха,
Що вам паші шукає.
Горе вам, що зробив васгосподь
Всього людства багаттямі
Бо найвищий сей дар, будеще
Вам. найтяжчимпрокляттям!
Бо коли вас осяє господь
Ласки свої промінням,
Ви послів і пророків його
Поб'єте все камінням.
Кожду ж крапельку кровітих слуг
І чад своїх найкращих
Буде мстити Єгова на вас
І на правнуках ваших.
Буде бити і мучити вас,
Аж заплачете з болю
І присягнете в горючинить
Його праведну волю.
Та як кара жорстока мине,
Знову карк ваш затвердне,
Черга злочинів, кар іжалю
Знов свій закрут оберне.
Горе вам, бо століттяцілі
Житимете в тій школі,
Поки навчитесь плавночитать
Книгу божої волі!
Бачу образ ваш: в лісіпастух,
З бука чиру надерши,
У воді мочить, сушить,потім
Б'є, й толочить найперше.
Поки губка та зм'якне, якпух,
І візьметься в ній сила,
З-під удару підхопитивмить
Яру іскру з кресила. '^ '
Ти, Ізраїлю, чир той!Тебе
Так товктиме Єгова,
Поки зм'якнеш на губку йспіймеш
Іскру божого слова.
Ти підеш до своєї мети,
Як бидля в плуг нераде...
Горе тим, що Єгови кулак
На карки їх упадеї
Ти далеко в минуле глядиш
І в будущі дороги,
Та на близькі терни тапеньки
Все збиватимеш ноги.
Наче кінь той здичілий,летиш
У безодню з розгону
І колись за ярмо ще свою
Проміняєш корону.
Стережись, щоб обітницьсвоїх
Не відкликав Єгова,
Щоб за впертість на тобіоднім
Не зламав свого словаї
І щоб він не покинувтебе
Всім народам для страху,
Як розтоптану красу змію,
Що здихає на шляху!»
Похилившися, слухали всі,
Мовчазливі, понурі,
Лиш у грудях сопло щосьглухе,
Наче подихи бурі.
х
Добігало вже сонце догір,
Величезне, червоне,
І було мов герой іпливак,
Що знесилений тоне.
По безхмарому небі плила
Меланхолія тьмяна,
І тремтіло шакалів виття,
Мов болючая рана.
Затремтіло щось людське,м'яке
В старім серці пророка,
І понизила лет свій намить
Його дума висока.
Чи ж все буть йому карвістуном
І погрозою в людях?
І, мов хоре, голоднедитя^
Щось захлипало в грудях.
«О Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці тім повно!
Якби знав, як люблю ятебеї
Як люблю невимовної
Ти мій рід, ти дитинамоя,
Ти вся честь моя й слава.
В тобі дух мій, будущемоє,
І краса, і держава.
Я ж весь вік свій, весьтруд — тобі дав
У незламнім завзяттю, —
Підеш ти у мандрівкустоліть
З мого духу печаттю.
Але ні, не самого себе
Я у тобі кохаю;
Все найкраще, найвище, щознав,
Я у тебе вкладаю.
О Ізрайлю, не тям ти сього
Богохульного слова:
Я люблю тебе дужче,повніш,
Ніж сам бог наш Єгова.
Міліони у нього дітей,
Всіх він гріє і росить, —
А у мене ти сам лиш,один,,,
І тебе мені досить, і
І коли з міліонів тебе
Вибрав він собі в слуги,
Я без вибору став твійслуга,
Лиш з любові і туги.
І коли він для себе бере
Твою силу робочу,
Я, Ізрайлю, від тебе собі
Нічогісько не хочу.
І коли він жадає кадил,
І похвали, й пошани,
Я від тебе невдячністьприйму,
І наруги, і рани.
Бо люблю я тебе не лише
За твою добру вдачу,
А й за хиби та злобитвої,
Хоч над ними і плачу.
За ту впертість сліпуютвою,
За ті гордощі духа,
Що, зійшовши на глупийсвій шлях,
Навіть бога не слуха.
За брехливість твогоязика,
За широке сумління,
Що держиться земногодобра.
Мов ціпкеє коріння.
За безсоромність твоїхдочок,
За палке їх кохання,
І за мову й звичаї твої,
За твій сміх і дихання.
О Ізраїлю, чадо моєї
Жалься богу Шаддаю!
Як люблю я безмірно тебе,
А проте покидаю.
Бо вже близька годинамоя,
Та остатня, незнана,,
А я мушу, я мушу дійти
До межі Канаана.
Так бажалось там з вамивходить
Серед трубного грому!,
Та смирив мене бог, іввійти
Доведеться самому.
Та хоч би край Иорданамені
Зараз трупом упасти,
Щоб в обіцянім краю лише
Старі кості покласти.
Там я буду лежать і догір
Сих моавських глядіти,
Аж за мною прийдете вивсі,
Як за мамою діти.
І пошлю свою тугу до вас,
Хай за поли вас миче,
Як той пес, що на лови устеп
Пана свойого кличе.
І я знаю, ви рушите всі,
Наче повінь весною,
Та у славнім поході своїм
Не питайте за мною!
Най наперед іде вашпохід,
Наче бистрії ріки!
О Ізраїлю, чадо моє,
Будь здоровий навіки!»
XI
А як з табору вийшов устеп,
То ще гори горіли
І манив пурпуровий їхшлях
До далекої ціли.
А ярами вже пітьма лягла
І котилася в доли;
В серці вигнанця плакалощось:
«Вже не верну ніколи!»
Ось гебрейська біжитьдітвора,
Що по полю гуляла,
Окружила Моисея, за плащ
І за руки чіпляла.
«Ах, дідусь! Ти куди йдешпід ніч?
Будь, дідусеньку, з нами!
Глянь, який збудували мимур,
Які башти і брами!»
«Гарно, діти, будуйтесвій мур!
Та не час мені ждати;
Пограничний мур смерті йжиття
Я іду оглядати».
«Ой дідусю! Поглянь, уяру
Скорпіона ми вбилиі
А в тернині аж троє малих
Зайченяток зловили».
«Добре дітки! Вбивайтеусіх
Скорпіонів ви сміло!
Хоч неправедне, але проте
Пожиточне се діло.
А неправедне, бо йскорпіон
Жить у світі бажає.
А чи ж винен він тому, щоїдь
У хвості своїм має?
Але зайчиків ви віднесіть
Там назад, де спіймали.
Адже ж мама їх плаче! Просе
Ви хіба не гадали?
Милосердними треба вамбуть
Задля всього живого!
Бо життя — се клейнод,хіба ж є
Що дорожче над нього?»
«Зачекай ще, дідусю, нейди!
Сядь у нашій громаді.
Оповідж нам пригоди свої!
Ми так слухати раді.
Оповідж, як ти бувмолодим,
Скільки бачив ти дива,
Як стада свого тестя типас
На верхів'ях Хорива.
Як ти корч той терновийуздрів,
Що горить, не згорає,
І як голос почув ти зкорча,
Що аж жах пробирає».
«Не пора мені, діти, просе
Говорити широко.
Бачте, ніч вже туманинесе,
Гасне деннеє око.
Та прийде колись час ідля вас
В життєвому пориві,
Появиться вам кущогняний,
Як мені на Хориві.
Стане свято в вас, мов ухраму,
В той момент незабутній,
І озветься до вас із огню
Отой голос могутній:
«Здійми обув буденнихтурбот,
Приступи сюди сміло,
Бо я хочу послати тебе
На великеє діло».
Не гасіте ж святого огню,
Щоб, як поклик настане,
Ви могли щиросердносказать:
«Я готовий, о пане!».
Довго ще міркували дітки*
Над пророцькою річчю,
Коли сам він нечутнопішов
Ночі й пітьмі настрічу.
Довго висів і смуток, іжаль
Над мовчущими дітьми,
Поки темний його силует
Щез зовсім серед пітьми.
XII
«Обгорнула мене самота,
Як те море безкрає,
І мій дух, мов вітрило,її
Подих в себе вбирає.
О, давно я знайомий,давно
З опікункою тою!
Увесь вік, чи в степах,чи з людьми,
Я ходив самотою.
Мов планета блудна, ялечу
В таємничу безодню
І один чую дотик іще —
Дивну руку господню.
Тихо скрізь, і замовклиуста,
Запечатано слово,
Тільки ти на дні серцямого
Промовляєш, Єгово.
Лиш тебе моє серце шука
У тужливім пориві:
Обізвися до мене ще раз,
Як колись на Хоривії
Ось я шлях довершив, щотоді
Ти вказав мені, батьку,
І знов сам перед тебестаю,
Як був сам на початку.
Сорок літ я трудився,навчав,
Весь заглиблений в тобі,
Щоб з рабів тих зробилинарод
По твоїй уподобі.
Сорок літ, мов коваль, яклепав
Їх серця і сумління
І до того дійшов, щоуйшов
Від їх кпин і каміння.
Саме в пору, як нам би вземлі
Обітованій стати!..
О всезнавче, чи знав тивперед
Про такі результати?
І ворушиться в серцігрижа:
Може, я тому винен?
Може, я заповіти твої
Не справляв, як повинен?
О Єгово, я слізномоливсь:
Я слабий, я немова!
Кому іншому дай сейстрашний
Маєстат свого слова І
І ось сумнів у душу мені
Тисне жало студене...
О всесильний, озвися, чити
Задоволений з мене?»
Так, ідучи молився Мойсей
У сердечному горі, —
Та мовчала пустиня німа,
Тихо моргали зорі.
XIII
Аж почувся притишенийсміх
Край саміського боку,
Наче хтось біля ньогоішов,
Хоч не чуть було кроку.
І почулися тихі слова,
Мов сичання гадюки:
«Цвіт безтямності плодитьусе
Колючки лиш і муки.
А як вийде самому тойплій
Донести не спромога, —
То найкраще увесь свійтягар
Положити на бога».
Мойсей
Хтось говорить! Чи в моїмнутрі
Власне горе шалене,
Чи отут, може, демон який
Насміхається з мене?
Голос
Аж тепер усумнився в своє
Реформаторське діло?
Сорок літ ти був певний івів
Хоч насліпо, та сміло.
Мойсей
Хтось говорить! Чом чоломоє
Покривається потом?
Страшно? Ні! Та по серцісе йде,
Мов розпаленим дротом.
Голос
У гордині безмежній свійлюд
Ти зіпхнув з його шляху,
Щоб зробить, яким самйого хтів,
Чи не пізно для страху?
Мойсей
Хто ти, дивний? Не бачутебе,
Та від себе не струшу!
Тільки чую, як зір твіймені
Все вгризається в душу.
Голос
Чи так важно, хто я? Хтозумів
Наказать колись морю,
Тому важно не хто, але що
І чи правду говорю!
Мойсей
Ні, не правда, що згордощів я
Розпочав своє діло!
Тільки бачачи люд у ярмі,
Моє серце боліло.
Голос
Бо ти чув себе братомрабів,
І се стидом палило,
І захтів їх робити таким,
Щоб тобі було мило.
Мойсей
Так, з низин тих, мрячнихі лячних,
Я хотів їх підвести
Там, де сам став, досвітлих висот,
І свободи,і чести.
Голос
Та творця, що послав Їхтам вниз,
Ти не радивсь в ту пору;
Аж тепер, як упав ти,його
Кличеш в свойому горю.
Мойсей
Ні, на се ж мене пхнулойого
Всемогуче веління,
В темну душу хоривськийогонь
Надихнув просвітління.
Голос
Гей, а може, хоривськийогонь
Не горів на Хориві,
Лиш у серці завзятімтвоїм,
У шаленім пориві?
Може, голос, що вивівтебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючихкупин,
А твій внутрішній,власний?
Адже пристрасть засліплюєзір,
А бажання — се ж чари,
Плодить оку і світ, ібогів,
Як пустиннії мари.
Те бажання, що, начешакал,
У душі твоїй вило, —
Лиш воно тебе їх ватажком
І пророком зробило.
Мойсей
Ах, від слів тих я чуюсебе
Сто раз більш в самотині!
Хто ти, вороже?
Голос
Я Азазель,
Темний демон пустині.
XIV
Було темно. Лиш зорі яркі
Миготіли з простору.
Простував при їх блискуМойсей
Усе вгору та вгору.
Без стежок. Серед пітьмивели
Його дивнії звуки:
То квиління гієни в- яру,
То знов шелест гадюки.
Він ішов, не. ставав, мовгерой
До остатнього бою,
Та у серці важка боротьба
Ішла з самим собою.
«Те бажання, — кричалотам щось, —
Виплід сорому й болю,
Се був кущ огняний, щовелів
Вирвать люд мій наволю?..
Те бажання — се був тойогонь
І була тота сила,
Що для мене Єгови наказ
І Єгову створила?
Те бажання — братампомогти
І їх сльози обтерти —
Се той гріх, що за ньогоя варт
І прогнання, і смерти?
«Ні, не те| Бережись і некрив
Сам душею своєю!
Се бажання святеї Та чигріх
Не підповз там змією?
Чи не був же ти їхватажком,
Паном душ їх і тіла?
І чи власть та бажаннясвяті
В твоїм серці не з'їла?
Чи новим фараоном для них
І ще тяжчим не був ти,
Бо в їх душу контролемсвоїм,
В їх сумління сягнувти?..
Небезпечно ставати всупір
Діл природних бігови!
Легко власний свій забагподать
За веління Єгови.
Що, як ти сорок літ отсихбув
Шалом божеським хорий,
Замість божого, їмнакидав
Власний план тіснозорий?
Адже ж, може, в Єгиптівони,
Множачись серед муки,
Могли вирости в силу йзабрать
Увесь край в свої руки?
Відірвавши від грунту їхтам
І завівши в пустиню,
Чи подумав ти: може,отсим
Злочин лютий я чиню?
Що значить безгрунтовійюрбі
Обіцяти свободу?
Чи не те ж, що з землівирвать дуб
І пустити на воду?
Чи не правду говоритьДатан:
Старі гнізда лишили,
А новії здобути нема
Ні охоти, ні сили?
О Єгово, озвися, скажи:
Я чинив твою волю,
Чи був іграшка власнихскорбот,
І засліплення, й болю?
О Єгово, озвися І Чи й ти
Здобуваєш дар мови
Лиш у пристрасті нашій, уснах,
У розбурханій крови?
Та Єгова мовчав, лише,чуть
Лиховіснії звуки:
То квиління гієни в яру,
То знов шелест гадюки.
XV
Підіймалося сонце над степ,
Мов багровеє коло,
І промінням, мовстрілами, тьму
Прошибало й кололо.
У промінні тім Небо-гора,
Мов цариця в пурпурі,
Над всі гори найвищездійма
Свої ребра понурі.
На найвищому шпилі гори,
Вище зломів і кантів
Хтось недвижно стоїть,мов один
З предковічних гігантів.
Там високо над чвариземлі,
Над всі шуми і згуки
Він стоїть і до небапростиг
Розпростертії руки.
У сходовому сяйві небес,
В пурпуровім промінню
Колосальний його силует
Видно геть у пустиню.
І летять із гебрейськихшатрів
Затурбовані зори,
Мов гонці, до гігантатого
На осяяні гори.
«Се Мойсей!» — одні однимуста
Промовляють насміло,
Та не вимовлять того, щотам
У серцях защеміло.
Се Мойсей на молитвістоїть,
Розмовляючи з богом,
І молитва та небо боде,
Мов поломінним рогом.
Хоч заціплені міцно уста
І не чуть його мови,
Але серце його розмовля
І кричить до Єгови.
Підіймається сонце, пала
Вся небесная стеля,
І стоїть на молитвіМойсей
Нерухомий, як скеля.
Вже полуденний демонстепом
Шле знесилля і змору,
Та Мойсея мов руки чиїсь
Підіймають все вгору.
І схиляється сонце униз
Вже над Фазга вершини,
І ляга величезная тінь
Від вершин на рівнини.
І паде величезная тінь
Від Мойсея востаннє
Аж униз на гебрейськішатри,
Мов батьківське прощаннє.
А по таборі пострах ішов:
Боже, щоб у сю хвилю
Не закляв нас пророк, боклятьба
Мала б дивную силу!
Від такої молитвитремтять
Землянії основи,
Тають скелі, як віск, ідрижить
Трон предвічний Єгови.
І як він заклене настепер.
І як сонечко сяде,
То весь люд і весь крайсей вночі
Без полики пропаде».
XVI
А Мойсей борикався,горів,
Добивався до ціли,
А як ніч залягла на горі,
Впав на землю зомлілий.
Захиталася скеля під ним
Із усіми шпилями,
І безтямний лежав він,немов
У колисці у мами.
Якась пісня тужлива надним
Сумовито бриніла,
І рука колихала його
Пухова, сніжно-біла.
І почулися тихі слова:
«Бідний, бідний мій синуї
Ось що з тебе зробиложиття
За маленьку часину!
Чи давно ж я плекала тебе
І водила за руку?
Чи на те ж я дала тебе всвіт,
Щоб терпів таку муку?
Скільки зморшків на твоїмчолії
І зв'ялене все тіло!
І волосся, що гладила я,
Наче сніг, побілілої
А колись ти від менепритьмом
Рвавсь на бої та герці!
Бач, до чого дійшов! Аскажи,
Кілько ран в твоїм серці!
Бідна, бідна дитино моя!
Потерпів єси многої
Ше й сьогодні… на сонцівесь день!
І пощо було того?
На молитві! В народусвого
І минуле, й будуще
Ти молитвою вникнути рад,—
Ох, дитя невидюще!
Ось я камінь із кручізіпхну,
І піде він валиться
Від скали до скали, з ярув яр,
І скакати, і биться.
Тут покине шматок, тамдругий,
І летить, і гуркоче, —
І чи зна хто, де кождийшматок
Заспокоїться хоче?
Я тверджу: і Єгова незна!
І молись хоч і клінно,
А де мусить упастишматок,
Там впаде неодмінно.
В нім самім його керма івласть,
В нім самім ота сила,
Що назначує місце йовду,
Що його сотворила.
І хоч як твій Єговаміцний,
Він ту силу не змінить
І одного сьогокамінця
У лету він не спинить.
Ось пилок: ледве зір твіййого
Добачає тремтіння,
А Єгова не може його
Повернуть в неісніння.
І не може звеліти йому
Йти по шляху не тому,
Як яким його гонить повік
Ота сила, що в ньому.
Се ж пилок!
Що ж казать про народ,
Многодушну істоту,
Де в рух мас вноситькожда душа
Частку свойого льоту?
Про Оріона пісню ти чув,
Про гіганта сліпого,
Що, щоб зір відзискать,мандрував
Аж до сонця самого?
А на-плечах поводиря ніс,
Сміхованця-хлопчину,
Що показував шлях йому —все
Інший в кожду годину.
«Ти до сонця веди мене,хлої»
Той вів рано до сходу,
А на південь в полуднє,під ніч,
До західного броду.
А Оріон іде все та йде,
Повний віри в те сонце,
Повний спраги за світлом,що ось
Йому блисне вже конче.
Через гори і море свійхід
Велетенський простує,
А не зна, що на плечахйого
Хлопчик з нього жартує.
Сей Оріон — то людськістьуся,
Повна віри і сили,
Що в страшному зусилліспішить
До незримої ціли.
Неосяжнеє любить вона,
Вірить в недовідоме;
Фантастичнеє щобосягнуть,
Топче рідне й знайоме.
Строїть плани не в мірудо сил,
Ціль не в міру до актів,
І жартує з тих планів її
Хлопчик — логіка фактів.
І, як той дивовижнийсліпець,
Що чужим очам вірить,
Все доходить не там, кудийшла,
В те трафля, в що немірить.
А ти молишсяі Бідне дитяі
Де твій розум, де сила!
Ти ж хапаєшся пінублагать,
Щоб ріку зупинила!»
XVII
Щось було спочатку в тихсловах,
Наче чистії води;
Віяв свіжістю, добрістю зних
Якийсь дух охолоди.
Та помалу душне щось.тягло,
Наче самум пустині,
І робилося лячно, немов
В ніч без світла дитині.
І жахнувся Мойсей, і зземлі
Підволікся насилу,
І сказав: «Пощо мучишмене,
Поки ляжу в могилу?
Ти не мати мояі 3 твоїхслів
Не любов помічаю.
Ти не мати! О ти Азазель,
Темний демон одчаю.
Відступись! Заклинаю тебе
Тим ім'ям штирочертним!
Я не вірю тобі! Тибрехун,
Хоч ти будь ібезсмертним».
І почулися тихі слова:
«Нерозумна дитина!
Ти кленеш мене ним, а я жсам
Його сили частика.
Що мені твоя вбогаклятьба!
Ти б умер із одчаю,
Якби сотую частку лишень
Знав того, що я знаю.
Ти кленеш, як твоюсліпоту
Ткнув промінчик пожежі,
В якій я живу й він —понад всі
Часу й простору межі.
Ось розсуну ще крихтутобі
Тіснозорості таму:
Глянь на край той, що вінобіцяв
Праотцю Аврааму!»
І заблис увесь західогнем,
І уся Палестина
Стала видна Мойсею згори,
Мов широка картина.
А незримий товариш його,
Знай, потихо говоре:
«Бачиш зеркало чорневнизу?
Се е Мертвеє море.
А по той бік високі шпилі
До небесної стелі
Простягаються круторядом, —
Се там Кармелю скелі.
Глянь на північ, де гориСіон —
Євусеї кочують,
А як крикнути добре згори,
Амореї почують.
Отся срібная стрічка —Йордан
В Мертве море впадає;
Близько устя його Єрихон
Бродового жадає.
Одинока долина над ним,
Та тісняться до неї
Амоніти по сей бік ріки,
По той бік хананеї.
А на заході гори, верхи,
Полонини широкі,
А на північ мале озерце
І знов гори високі.
Ось тобі й Палестина уся,
Край овець і ячменю,
Від Кадеса до Кармеля всю
Мов затулиш у жменю,
Ні шляхів тут широкихнема,
Ні до моря проходу!
Де ж тут жить,розвиваться, рости
І множиться народу?»
Та відмовив понуроМойсей;
Хто дав з каменя воду,
Той сей край перемінить,,на рай
Для свойого народу!»
XVIII
Знов почувся притишенийсміх.
«Віра гори ворушить!
Та поглянь сей новий рядкартин:
Те, що статися мусить!
Бач, як сунеться плем'ятвоє,
Як Йордан переходить,
Єрихон добуває і скрізь
У річках крові бродить.
Ось століттями йдеборотьба
За той шмат Палестини:
Амореї, гебреї, хетта,
Амалик, філістини.
Ось гебрейськеє царство!Що сліз
Коштуватиме й крові!
А заважить у судьбахземлі,
Як та муха волові.
І не вспіє вонорозцвісти,
И розлетиться на части,
Щоб у пащу могутніх сусід
Часть за частю упасти.
Ось поглянь, які хмарилетять
Від Дамаска и Галаду!
Се йде Ассур, гебреямнесе
І руїну, й загладу.
Ось поглянь, червоніютьполя,
Труп на трупі усюди:
Се піднявся страшнийВавілон
На загладу Іюди.
Храм Єгови в огні… Асей тлум...
Мов комахи по полю,
Йдуть по тисячу скованівраз
Недобитки в неволю.
Чуєш плач? На руїнах рида
Одинокий розумний,
Що коритися радив врагам,
Щоб не впасти до трумни.
Як же пустка смердить Іале ось
Мов по пітьмі світає...
З тих, що тлумом пішли,подивись,
Як же мало вертає!
Щось дрібненькеворушиться там,
Коло мурів Салима:
Новий люд, новий бог,новий храм,
Нова сила незрима.
І росте воно, б'ється вбіді
І чіпляється грунту,
Пророк Єремія.
Мов будяк той низький іціпкий,
Все готовий до бунту.
Понад голови люду того
Йдуть всесвітнії бурі,
Панства, царства встаютьі падуть,
Мов фантоми понурі.
Він же в своїм куточкухова
Непохитне завзяття
І ненависть лиш має длявсіх,
І незмінне прокляття.
Та ненависть, найтяжча зусіх,
«Задля іншого бога»
Бач, як кублиться білятого
Храмового порога!
Вона плодить ненависть.Ось глянь:
За тиранським велінням
Ідуть сили, щоб плем'ятвоє
Ще раз вирвать зкорінням;
Чуєш стук? Се залізнастопа
Тих страшних легіонів,
Що толочить юдейськіполя,
Робить пустку з загонів.
Чуєш плюск? Се ворожімечі
Кров юдейськую точать.
Чуєш крик? Се юдейськихдівчат
Дикі коні волочать.
Онде мати голодная їсть
Тіло свойого плоду!
Онде тисячі мруть нахрестах —
Цвіт твойого народу.
Іще раз храм Єговигорить,
І сей раз уостаннє:
Бо що тая рука розвалить,
Те вже більше не встане.
І ще раз недобиткипливуть
У неволю, як ріки —
Та немає вже їм вітчини,
І не вернуть навіки.
І загасне Ізрайля звізда,
Щоб вже більше не сяти;
Лиш ненависть, що в храмізросла,
Піде світом гуляти.
Сумніваєшся? Віри неймеш?
О, ймеш віру, я знаю!
Се той рай, що жде плем'ятвоє
У обіцянім краю!
Ти для нього трудився!Скажи,
Було за що трудиться?
Щоб наблизився він, може,ще
Схочеш палко молиться?»
І поник головою Мойсей.
«Горе моїй недолії
Чи ж довіку не вирватьсявже
Люду мому з неволі?»
І упав він лицем доземлі:
«Одурив нас Єгова!»
І почувся тут демонськийсміх,
Як луна його слова.
XIX
Гуркнув грім. Задрижалинараз
Гір найглибші основи;
І один за одним понеслись
Передтечі Єгови.
Піднялася до стропу небес
Чорна хмара стіною,
Мов Ніч-мати насупила вид
Ненавистю грізною.
І заморгала бистро у тьмі
Огняними очима,
Забурчала, як мати, що,знай,
На лиху доню грима.
Із тривогою слухав Мойсей
Пітьми й блискавок мови,
Ні, не чути ще серцю його,
У них гласу Єгови.
І ревнув понад горамигрім,
З жаху їжиться волос,
Завмира серце в груді…та ні,
Не Єгови се голос.
Поміж скелі завили вітри,
Їх сердитії нути
Кліщать душу, мов стогін,та в них
Ще Єгови не чути.
Ось із градом і дощзлопотів,
І заціпила стужа,
І в безсиллі свойому душа
Подається недужа.
Та ось стихло, лиш водидзюрчать,
Мов хтось хлипає з жалю,
З теплим леготом запахпотяг
З теребінт і мигдалю.
І в тім леготі теплімбула
Таємничая мова,
І відчув її серцемМойсей:
Се говорить Єгова.
«Одурив вас Єгова? А ти ж
Був зо мною на згоді?
І контракт підписав, ізапив
Могорич при народі?
Бачив плани мої і читав
В моїй книзі судьбовій?
Бачив кінці і знаєш, що я
Не устоявся в слові?
«Маловіре, ще ти непочавсь
В материнській утробі,
А я кождий твій віддихзлічив,
Кождий волос на тобі.
Ще не йшов Авраам зземлі Уp
На гарранські рівнини,
А я знав всіх потомківйого
До остатньої днини.
Вбогий край ваш, вузькийі тісний
І багатством не блиска?
А забув, що тісна і вузька
І найбільших колиска.
Прийде час, з неї виведувас
На підбої та труди,
Так, як мати дитину всвій час
Відлучає від груди.
Тут на полі скупім іхудім,
Наче терен на ріпи,
Виростайте ціпкі і тверді
До великої зміни.
О, я знаю ту вашу ціпку,
Ненаситную вдачу!
Ви б на жизній землірозповзлись
На подобу будячу.
Ви б і тілом, і духомсвоїм
Присмоктались до скиби,
І зловив би вас Маммон усак,
Як товстючії риби.
Таж в Єгипті ви гнулись вярмі,
Наїдавшися ласо...
Відригаться вам будеповік
Те єгипетське м'ясо.
І, зірвавшися з сеї землі
Та розбивши всі карби,
Ви розвієтесь стїтздобувать,
Його соки і скарби.
Та зарік я положу твердий
На всі ваші здобутки,
Мов гадюку на скарбі, дамвам
З них турботи і смутки.
Хто здобуде всі скарбиземлі
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнімрабом,
Скарби духу загубить.
Своїх скарбів невольник іпан,
За ціну сліз і крови,
Щоб збільшити їх, муситьвін сам
Руйнувать їх основи.
І як п'явка, що кров чужуссе, —
Йому лік, сама гине, —
Так і вас золотий океан
На мілизні покине.
В золотім океані вас все
Буде спрага томити,
І не зможе вас хлібзолотий
Ані раз накормити.
І будете ви свідки мені
З краю світу до краю,
Що лиш духу кормильців зусіх
Я собі вибираю.
Хто вас хлібом накормить,той враз
З хлібом піде до гною;
Та хто духа накормить увас,
Той зіллється зо мною,
Ось де ваш обітованийкрай,
Безграничний, блистячий,
І до нього ти людям моїм
Був проводир незрящій.
Ось де вам вітчинаосяйна,
З всіх найкраща частинаї
Лиш дрібненький задатокїї
Вам отся Палестина.
Се лиш спомин вам буде,лиш сон,
Невгасаюча туга,
Щоб, шукавши її, став мійлюд
Паном земного круга.
А що ти усумнивсь намомент
Щодо волі моєї,
То, побачивши сю вітчину,
Сам не вступиш до неї.
Тут і кості зотліють твої
На взірець і для страху
Всім, що рвуться весь вікдо мети
І вмирають на шляху!»
XX
Ходить туга по голійгорі,
Мов туман по пустині,
Сіє думи й бажання свої
По широкій країні.
Сипле квіти й листки, щодавно
Вже зів'яли й пожовкли,
Підіймає в душі голоси,
Що давно вже замовкли.
Що ще вчора байдужнебуло,
Нині любе й шановне;
Що ще вчора топтав,оплював,
Нині святості повне.
У гебрейському таборі ніч
Проминула в тривозі;
Скоро світ, всі глядять:він ще там,
На скалистій віднозі?
Ні, нема! І було те «нема»,
Мов жах смерті холодячи,
Чули всі: щезло, те, безчого
Жить ніхто з них негодний.
Те незриме, несхопне, щовсе
Поміж ними горіло,
Що давало їм смислжиттєвий,
Просвітляло і гріло.
І безмежна скорбота лягла
На затвердле сумління,
І весь табір мов чаромпопав
В отупіння й зомління.
Одні одним у лиця бліді
Поглядали без впину,
Мов убійці, що вбили усні
Найдорожчу людину.
Чути тупіт. Чи вихор встепу?
Чи збуваєсь пророцтво?
Се Єгошуа, князь конюхів,
І за ним парубоцтво.
Гонять стада, кудись-тоспішать...
Чи де напад ворожий?
Всіх їх гонить безіменнийстрах,
Невідомий перст божий,
Голод духу і жах самоти
І безодні старої…
А Єгошуа зично кричить:
«До походу! До зброї!»
І зірвався той крик, моворел,
Над німою юрбою,
Покотився луною до гір:
«До походу! До бою!»
Ще момент — і прокинутьсявсі
З остовпіння тупого,
І не знатиме жаден, щовмить
Приступило до нього.
Ще момент — і Єгошуї крик
Гірл сто тисяч повторить;
Із номадів лінивих сямить
Люд героїв сотворить.
Задуднять — і пустиніпісок
На болото замісять,
Авірона камінням поб'ють
І Датана повісять.
Через гори полинуть, якптах,
Йордан в бризкирозкроплять,
Єрихонськії мури, мовлід,
Звуком трубнимрозтоплять.
І підуть вони в безвістьвіків,
Повні туги і жаху,
Простувать в ході духовішлях
І вмирати на шляху...
Львів, січень до липняІ905.
9.Коментар виконання практичної роботи
10.Підсумок заняття
Виберітьдва чи більше правильних варіантів відповідей:
1. Проблематикупоеми «Мойсей» складають:
а) смертьМойсея як пророка;
б) визволеннянароду з неволі;
в) взаєминивождя і народу;
г) бездуховністьюрби, байдужої до свого майбутнього;
ґ)здобуття Україною незалежності;
д) одвічніпитання життя і смерті.
2. Ідеєюпоеми «Мойсей» Івана Франка є:
а) закликдо визволення українського народу з-під колоніального гніту;
б) воскресіннянароду як державотворчої нації;
в) духовнеоздоровлення особи як творця історії;
г) позбавленнякомплексу психічного і морального рабства;
ґ)прагнення давніх євреїв знайти Обітовану землю.
3. Зажанром «Мойсей» — поема:
а) соціально-побутова;
б) біблійна;
в) ліро-епічна;
г)сатирично-політична;
ґ)історична;
д)філософська.
4.Сюжет поеми «Мойсей» є:
а) хронологічним;
б) відцентровим;
в) дволінійним;
г) концентричним;
ґ)екстенсивним;
Розкритиактуальне питання дня: «Чи необхідно підтримувати Україну на сучасному етапі?»
11.Домашнє завдання: читати «Перехресні стежки»
Додаток
Духовнийзаповіт українському народові
Філософська поема «Мойсей» (1905) — видатне явище української літератури доби модернізму.Автор у посвяті назвав поему « великим даром» українському народові.Літературознавець Юрій Шевельов назвав її «другим«Заповітом» української літератури, в якому митець крізь призмусуспільно-політичної алегорії порушив головну проблему часу: визволення нашогонароду з неволі, здобуття незалежності. З цією метою Франко використав відомубіблійну легенду про Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетськогорабства. Сорок років блукав Мойсей у пустелі, шукаючи Обітовану землю, апривівши свій народ до неї, загинув, вигнаний євреями. Поет написаворигінальний твір, розкривши свій задум: « Основноютемою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Сятема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і оспівана на біблійнімоповіданні». Біблійну історію про Мойсея Франко проектує на українську історіюі змагання народу за свободу і державність. За словами Дмитра Павличка, «геніальність Франка виявляється насамперед утому, що він змальовує дорогу древніх євреїв до Ханаану як до їхньої омріяної,Богом обіцяної національної держави і свободи. Це ж очевидна аналогія зукраїнською нацією та її шляхом — шляхом не сорока років, а цілих століть, — досвоєї свободи і державності».
Джерелами сюжету поеми сталибіблійні оповіді про життя давніх євреїв, суспільно-політична атмосфера початкуХХ століття. На втілення ідейного задуму поеми мали вплив твори світовогомистецтва.
Мистецька скарбниця. Подорожуючи 1904 року по Італії, Франко буввражений скульптурою Мойсея Мікеланджело Буонарроті в Римі, атакож картинами Санті Рафаеля, Леонардода Вінчі, Сандро Ботічеллі, Гарменсаван Рейна Рембрандта, які стали мистецьким імпульсом до створенняпоеми. Ідейним поштовхом до її написання були революційні події 1905 року вРосії, з якими Франко пов'язував = сподівання на звільнення України з-підімперії.
Жанровасвоєрідність поеми. За жанром «Мойсей» Франка — філософська ліро-епічна поема. Філософська поема розрахована на тривалу розповідь, в якій осмислюються світ, поступлюдства, загальні закономірності життя, природи, сутнісні проблеми буття, часуі простору. Відомі філософські поеми: «Книга скорбних пісень» вірменськогопоета Х століття Нарекаці, «Бустон» перського поетаХІІІ століття Сааді, «Віднайдений рай»англійського поета Джона Мільтона. В Україні відомимифілософськими поемами є «Марія», «Неофіти» Тараса Шевченка, «Мойсей» Івана Франка. Філософським осмисленнямбуття відзначаються поеми Миколи Бажана, Юрія Клена, Бориса Олійника.
У поемі «Мойсей» порушуютьсяісторіософські проблеми буття особи і нації, вождя і народу, волі і рабства,життя і смерті. У творі органічно поєдналися ліричне та епічне начала. Пролог —це лірична частина поеми (монолог), а розділи — епічна, проте вони перемежованіліричним началом: емоційно забарвленими монологами і молитвами Мойсея. Поетзастосував третьоособового всезнаючого розповідача, який все помічає, проникаєв душу пророка, розкриває його потаємні думки і переживання. Внутрішнійконфлікт Мойсеяє важливішим за зовнішній, бо розкриває діалектику душі вождя, його впевненістьу правоті своєї справи і сумніви, віру і зневір'я. Однак завжди перемагає йогощира любов до свого народу. Як спостеріг Дмитро Павличко, центральною драматичною колізією твору Франка є « боротьбадвох фундаментальних поглядів на природу людини і світу». Матеріалістичний погляд захищаєсупротивник Єгови — Азазель, виразник ідеї приземленості, людської смертності.Він вважає, що керувати народом з-поза меж існування не здатна жодна сила.Ідеалістичний погляд захищають Мойсей та Єгова, які перемагають, бо ставлятьпонад усе людський дух. На думку Дмитра Павличка, « тількиобдарований духом, поєднаний з Богом народ здатний у найтяжчих умовах вистояти,перемогти ворога… Людина смертна, але вона здатна перемогти смерть,приєднуючи свою душу до вічної душі своєї нації, а через неї — і до безсмертядуші людства».
Сюжетно-композиційнаорганізація поеми. Структурно поема Франка складається з пролога та двадцяти пісень(розділів). Вона ускладнена реалістичними описами побуту кочового народу,вставною притчею про терен, міфом про Оріона, діалогами, монологами-звертаннямиМойсея («О Ізраїлю!»), його молитвами. Сюжет поеми екстенсивний,тобторозгортаються події зовнішнього і внутрішнього буття героя і народу, об'єднанімотивом пошуку землі Обітованої, подорожі й випробувань. Події розвиваються напружено,динамічно, моделюючи світ і персонажів, зокрема центральний образ Мойсея, задопомогою якого втілюється філософський вимір поеми: « Сорок літпроблукавши, Мойсей, /По арабській пустині, Наблизився з народом своїм /О межук Палестині». Епічну глибину розповіді підкреслює анапест з жіночимримуванням, що увиразнює плинність часу, передає драматичний характер давньоїісторії.
Художня дія у поеміпочинається від розладу євреїв з Мойсеєм, конфлікт між якими уже відбувся вминулому. У наметі дрімає Ізраїль, а зневірений народ не рветься на просториОбітованої землі, яка видніється на горизонті. Для нього та земля — « фатаморгана». РозділиІ—ХІ є експозиційними, відтворюють виникнення і наростання конфлікту міжпророком і народом, який, підбурюваний демагогами Авіроном і Датаном, нерозуміє Мойсея, не бажає іти з ним до мети. Це становить зав'язку сюжету. Вождьпокидає табір і сам прямує до Обітованої землі. Розвиток дії розгортається уХІІ—ХУШ розділах. Зовнішній конфлікт набуває внутрішнього виміру, втілюється уроздумах Мойсея над драматичною долею народу і сорокарічним шляхом до омріяноїземлі. Розділ ХІХ — кульмінаційний, відтворює розмову Мойсея з Єговою та смертьвождя. Сюжетна розв'язка втілюється в ХХ розділі. Після смерті Мойсея народкарає псевдовождів, висуває зі свого середовища нового поводиря — Єгошуа. Цеенергійний ватажок, що вийшов із соціальних низів, представник новогопокоління, що народився і ріс в умовах свободи, подолав комплекс рабськоїменшовартості, пасивності. Він закликає народ до походу за нове життя. Ідеали,за які боровся Мойсей, втілюються в суспільство. Його образ уособлює ідею, щосправжнім вождем є той, хто виражає найзаповітніші ідеали народу, його мрії табажання. В його особі фізична сила, за словами Дмитра Павличка, обертається в духовну, героїчну, інтелектуальну силу повсталоїнації.
Важливу смислову ікомпозиційну роль відіграє пролог, написаний терцинами. Як відомо, він був створений після написанняпоеми. Пролог — це своєрідний ключ до розуміння ідейно-естетичної концепціїтвору, він втілює символічний, український вимір поеми. У ньому Франко окресливнаціонально-духовний код народу в його історичному поступі та синтезувавособисті екзистенційні переживання із загальнолюдськими вимірами буття. Поетвисловив свої роздуми, болі і надію на воскресіння українців як державотворчоїнації. Він осмислював питання, чому волелюбний народ із великою історією став усусідів « тяглом у поїздах їх бистроїздних», « гноєм», тобто ферментом длязміцнення їх держав. « Невже тобі лиш не судилось діло, Щоб виявлялотвоїх сил безмірність? /Невже задарма стільки серць горіло / До тебенайсвятішою любов'ю?» — звертається митець до «замученого і розбитого» народу. Автор розвиваєпровідну ідею поеми: визволення українського народу з-під колоніального гніту.Як апофеоз звучать рядки про неминуче моральне оздоровлення нації: « Та прийдечас — і ти огнистим видом / Засяєш у народів вольних колі, / Труснеш Кавказ,впережешся Бескидом, / Покотиш Чорним морем гомін волі / І глянеш, як хазяїндомовитий, / По своїй хаті і по своїм полі».
Неоромантичнапоетика. Поема«Мойсей» написана в річищі неоромантичної стильової течії в українськомумодернізмі. Франко по-новому трактує проблему волі і рабства, яка обіймаєполітичні і психологічні питання буття нації, набуває філософського виміру.Усвідомлюючи соціальне і фізичне рабство свого народу, Мойсей відчув покликаннямесії — вивести його з неволі. Проте часи, коли пророк був зі своїм народом, «як душа їхдуші, піднімавсь многі рази До найвищих піднебних висот», минули, і його вже ніхто неслухає: « Ті слова про обіцяний край / Для їх духу — секазка. / М'ясо стад їх і масло, і сир — / Ось найбільшая ласка». Розповідач переконливозображує, що фізичне рабство не настільки страшне, як духовне поневолення. Хочі блукали сорок літ євреї по пустелі, та не позбулися комплексу психічного іморального рабства. Здичавіла юрба стала впертою і зарозумілою, втратившигідність і мету — прийти до багатого краю, дарованого їм Богом. Юрба ненавидитьпророка, бо він сильніший за них духом, спонукає до духовного відродження,прагнучи підняти рабів із колін. Бездуховна маса байдуже ставиться до власногомайбуття, бездумно йдучи за тими, хто обіцяє ситий спокій, насправді впрягаючинарод у нове ярмо.
Символічними персонажами, щоуособлюють ідеологічне і психічне рабство, є «народніпіклувальники» Авірон і Датан. Кволий духом народ вірить їх спекулятивним гаслам:вони зуміли нав'язати масі свою волю, збуджуючи ненависть до пророка.Драматичне становище Мойсея особливо загострюється, коли невдячний народвиганяє його з табору.
Образ Мойсея у поемі Франка,як і на скульптурному портреті Мікеланджело, змальовано величною монументальноюпостаттю, сповненою внутрішньої духовної сили й енергії: « в очахйого все щось горить,/Мов дві блискавки в хмарі». Розповідач підкреслюємогутню волю пророка, акцентує на його людяності, любові до поневоленогонароду, вболіванні за його майбутнє. На образі Мойсея позначилася поетиканеоромантизму. Неординарність героя підкреслює притча про терен, що виконуєблагородну роль захисника дерев. Через алегорію в притчі змальовуєтьсяполум'яний образ борця за народну справу, скромного провідника на нивілюдського поступу, яким був і сам Франко.
Образ вождя розкривається ускладних ситуаціях і протистояннях громаді, висвітлюється мужність і сила йогопереконань. Всупереч забороні Авірона і Датана проповідувати правду громаді,він піднімається на вічовий камінь і промовляє до народу, картаючи дух рабства,тваринне животіння. Митець звеличує вождя і пророка, наповнює його образнаціє-творчими осяяннями. Він прагне оживити творчі сили і дух свободи внароду, закликаючи його до завзятої боротьби за щастя і досягнення мети. ТомуФранків Мойсей постає як людина, що усвідомлює історичну необхідність народнихзмагань за свободу і державну незалежність. Діяльність вождя може розкритисятоді, коли він нерозривний з народом, однак Мойсей перебуває у конфлікті змасою і стоїть над нею. Неоромантична поетика виразно втілюється у драматичнихепізодах дванадцятої пісні, коли Мойсей змушений покидати табір. Замість гнівуі проклять з його уст звучать слова, наповнені батьківською любов'ю до свогонароду, сердечною тугою і болем, що народ його не розуміє. Це немов сам Франковисловлює любов до свого краю: « Якби знав, як люблю я тебе! /Як люблюневимовно!.. Я без вибору став твій слуга, / Лиш з любові і туги».
Мойсей зазнає серйознихвипробувань у пустелі в двобої з демоном Азазелем. У такий спосіб моделюєтьсяскладний психологічний образ пророка, котрий зазнає сумнівів і розчарувань післятого, як люди його відштовхнули. В річищі неоромантичної поетики зображуєтьсяМойсей під час молитви на горі. Автор застосовує зовнішню фокалізацію,дивлячись на героя очима людей з табору в долині. Вранішнє сонце відкинуло тіньвождя у долину. В цьому сонячному освітленні Мойсей здається титанічним героєм.Зображені люди завмерли, споглядаючи цю величну постать, яку вони не зрозуміли.Під вечір, коли сонце заходить, знову лягає тінь пророка на людей у долині,немов востаннє прощаючись з ними.
Поема Франка вселяла віру внепереможний дух народу в його поступі до свободи, спонукала багатьох українцівдо боротьби за державну незалежність. У кінці ХІХ і ХХ століттях це бувнайбільш читабельний твір поета, який допомагав відродитися душам людей, сіяввіру в перемогу. «Мойсей» своєю загальнолюдською і національною проблематикою,художньою майстерністю піднісся до найвидатніших творів світового письменства.
Мистецькаскарбниця. За поемою «Мойсей» сучасний композитор Мирослав Скорик написав оперу, сценічне втіленняякої було здійснено Львівським театром опери та балету імені Івана Франка.Розгляньте і прокоментуйте сцену з опери «Мойсей», подану на фото.
Словниковаробота.
1. Запам'ятайтелітературознавчі терміни.
Терцина(італ. tersarima — третя рима) — строфа, що складається із трьох рядків п'ятистопного ямба,пов'язаних ланцюгом рим: аба, бвб, вгв і так далі. Ця строфічнаформа утвердилася завдяки «Божественній комедії» Данте. Неоромантизм— (грец. neos — новий і франц. romantisme —романтизм) —стильова течія, що виникла в українській літературі й мистецтві на початку XXстоліття, прагнучи відродити деякі риси естетики романтизму. Леся Українканазвала цю течію «новоромантизмом». Його головні ознаки:підвищений інтерес до сильної особистості, культ героя — мужньої людини, чиєжиття пов'язане з незвичайними випробуваннями та пригодами.
2. Визначить віршовий розмірпрологу до поеми «Мойсей» Франка, з'ясуйте художню функцію римування. 3. Хто зукраїнських митців належав до неоромантичної стильової течії? У яких творахФранка наявні риси неоромантизму?
Підсумуйте.
1. Які жанрові різновидипоем створив Франко?
2. Якими мотивами поемаБайрона «Каїн» співзвучна однойменній поемі Франка?
3. Назвіть джерела поеми«Мойсей».
4. Хто з світових митцівзвертався до образу Мойсея?
5. Прокоментуйте притчу протерен, розказану Мойсеєм.
6. Схарактеризуйте жанрові особливості твору.
Поміркуйте.
1. Якими мотивами «Мойсей»перегукується з посланням «І мертвим, і живим...» Тараса Шевченка?
2. У чому полягаєфілософське осмислення долі українського народу в поемі «Мойсей»?
3. Прокоментуйте роздумиМойсея про призначення людини (XI пісня).
4. Чому ізраїльський народне повірив пророкові Мойсею? Що спричинило зневіру героя?
5. Чому в наш час «ідеологія»датанів і авіронів має успіх? Які сили і в наші дні пропагують споживацький,рабський дух?
Аналізтвору.
1. Прочитайте напам'ятьпролог до поеми «Мойсей». Які питання Франко порушує в ньому?
2. За допомогою якиххудожніх засобів змальовано образ поневоленого народу? У який спосіб висловлюєтьсяглибокий біль з приводу бездержавності народу?
3. В чому виявляється палкалюбов поета до України? З'ясуйте оптимістичний пафос прологу.
4. Яким чином розв'язуєтьсяпитання слова як зброї? Розкрийте функцію художніх тропів у розгортанні думкиавтора.
Творчі завдання.
1.Підготуйте усну доповідь «Пролог» Франка — духовний заповіт українськомународові».
2. Доберітьцитати з поеми, що увиразнюють монументальність образу Мойсея. 4. Напишітьтвір-мініатюру «Образ Мойсея у скульптурі Мікеланджело та в однойменній поеміІвана Франка».