План
1. Вимоги до сучасного уроку
1.1 Дидактичні вимоги до сучасного уроку
1.2 Психологічні вимоги до уроку
1.3 Організація пізнавальної діяльності учнів
1.4 Організованість учнів
1.5 Врахування вікових особливостей учнів
1.6 Вимоги до техніки проведення уроку
2. Вимоги змісту освіти
3. Вимоги та стандарти вивчення учнів
Список використаної літератури
1. Вимоги до сучасного уроку1.1 Дидактичні вимоги до сучасного уроку
1. Чітке формулювання освітніх завдань вцілому і його складових елементів, їхній зв'язок з розвиваючими і виховнимизавданнями.
2. Визначення оптимального змісту урокувідповідно до вимог навчальної програми і цілей уроку, з урахуванням рівняпідготовки й підготовленості учнів.
3. Прогнозування рівня засвоєння учняминаукових знань, сформованості умінь і навичок як на уроці, так і на окремихйого етапах.
4. Вибір найраціональніших, оптимальнихметодів, прийомів і засобів навчання, стимулювання і контролю. Вибір форморганізації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів.
5. Реалізація на уроці всіх дидактичних принципів.
6. Створення умов для успішного навчанняучнів./>1.2 Психологічні вимоги до уроку
1.Психологічна мета уроку:
1) Проектування розвитку учнів у межахвивчення конкретного навчального предмета і конкретного уроку.
2) Врахування у цільовій настанові урокупсихологічної задачі вивчення теми і результатів, досягнутих у попереднійроботі.
3) Передбачення окремих засобівпсихолого-педагогічного впливу, методичних прийомів, що забезпечують розвитокучнів.
2.Стиль уроку:
1)Визначення змісту і структури урокувідповідно до принципів розвиваючого навчання:
* співвідношення навантаження на пам'ять учніві їхнє мислення;
* визначення обсягу відтворюючої і творчоїдіяльності;
* планування засвоєння знань у готовомувигляді (зі слів учителя, з підручника, посібника) і в процесі самостійногопошуку;
* виконання вчителем і учнямипроблемно-евристичного навчання (хто ставить проблему, формулює її, хтовирішує);
* облік контролю, аналізу й оцінки діяльностішколярів, здійснюваних учителем, а також взаємної критичної оцінки,самоконтролю і самоаналізу учнів;
* співвідношення спонукання учнів додіяльності (коментарі, що викликають позитивні почуття в зв'язку з проблемноюроботою, установки, що стимулюють інтерес, вольові зусилля до подолання труднощів)і примусу (нагадування про оцінку, різкі зауваження, нотації).
2)Особливості самоорганізації вчителя:
* підготовленість до уроку — головнеусвідомлення психологічної мети і внутрішня готовність до її здійснення;
* робоче самопочуття на початку уроку й у ходійого (зібраність, співнастроєність з темою і психологічною метою уроку,енергійність, наполегливість у здійсненні поставленої мети, оптимістичнийпідхід до всього, що відбувається на уроці);
* педагогічний такт (випадки прояву);
* психологічний клімат на уроці (підтримкаатмосфери радісного, щирого спілкування, діловий контакт і т. ін.).1.3 Організація пізнавальної діяльностіучнів
1) Визначення заходів для забезпечення умовпродуктивної роботи, мислення й уяви учнів:
* планування шляхів сприйняття учнямидосліджуваних об'єктів і явищ, їхнього осмислення;
* використання установок у формі переконання;
* планування умов стійкої уваги ізосередженості учнів;
* вправи.
2) Організація діяльності мислення й увагиучнів у процесі формування нових знань і умінь:
* визначення рівня сформованості знань і уміньв учнів (на рівні конкретно-почуттєвих уявлень, понять, що узагальнюють образи,«відкриття», висновки);
* опора на психологічні закономірностіформування уявлень, понять,
рівнів розуміння, створення нових образів підчас організації розумової
діяльності й уяви учнів;
* планування прийомів і форм роботи, щозабезпечують активність і самостійність мислення учнів (система запитань,створення проблемних ситуацій, різні рівні проблемно-евристичного вирішеннязадач, використання задач з відсутніми і зайвими даними, організаціяінтелектуальних утруднень в ході самостійних робіт, ускладнення завдань з метоюрозвитку пізнавальної самостійності учнів); керівництво підвищенням рівнярозуміння (від описового, порівняльного, пояснювального до узагальнюючого,оцінного, проблемного) і формуванням умінь міркувати й робити висновки;
* використання різних видів творчих робітучнів (пояснення мети роботи, умов її виконання, навчання добору ісистематизації матеріалу, а також обробці результатів і оформлення роботи).
3) Закріплення результатів роботи:
* формування навичок шляхом вправ;
* навчання перенесенню раніше засвоєних уміньі навичок на нові умови роботи, попередження механічного перенесення.1.4 Організованість учнів
1) Ставлення учнів до навчання, їхнясамоорганізація і рівень розумового розвитку.
2) Урахування рівня навченості під часвизначення сполучення індивідуальних, групових і фронтальних форм роботи учнівна уроці.1.5 Врахування вікових особливостей учнів
1) Планування уроку відповідно доіндивідуальних і вікових особливостей учнів.
2) Проведення уроку з урахуванням сильних іслабких учнів.
3) Диференційований підхід до сильних іслабких учнів.1.6 Вимоги до техніки проведення уроку
1. Урок повинен бути емоційним, викликатиінтерес до навчання і виховувати потребу в знаннях.
2. Темп і ритм повинні бути оптимальними, діївчителя й учнів — завершеними.
3. Необхідний повний контакт у взаємодіївчителя й учнів на уроці, необхідно дотримуватися педагогічного такту іпедагогічного оптимізму.
4. Повинна домінувати атмосферадоброзичливості й активної творчої праці.
5. Варто змінювати види діяльності учнів,оптимально сполучати різні методи й прийоми навчання відповідно до рівняпрацездатності учнів залежно від дня тижня, порядкового номера уроку,навчальної дисципліни, типу і виду уроку.
6. Потрібно забезпечити дотримання єдиногоорфографічного режиму школи.
7. Учитель повинний забезпечити активненавчання кожного школяра.
Отже, психолого-педагогічні та техніко-гігієнічнівимоги до сучасного уроку зводяться до дотримання таких узагальнених положень:
1) Точне і творче виконанняпрограмно-методичних вимог до уроку; чітке визначення типів уроку і його місцев темі, бачення особливостей кожного уроку.
/>/>/>2) Врахування реальних навчальних можливостейрізних класів або груп, цілеспрямована ліквідація прогалин в знаннях.
3) Обміркування та вирішенняв єдності завдань освіти, виховання, психологічного розвитку.
4) Вибір раціональноїструктури та темпу проведення уроку, які забезпечують вирішення поставленихзавдань і продуктивне використання часу уроку: «Цілі визначають тип уроку. Типуроку визначає його структуру, структура — розподіл часу на різних етапах».
5) Забезпечення практичної і профорієнтаційноїспрямованості навчального процесу, створення реальних можливостей щодовикористання учнями знань, умінь, навичок, які вони отримали, з метоюпопередження формального засвоєння теорії.
6) Концентрація уваги учнів на важливихнаукових поняттях, висновках, правилах, світоглядних і виховних ідеях;виділення об'єкта міцного засвоєння. Зв'язок змісту уроку з життям, з практикоюі особистим життєвим досвідом учня; використання міжпредметних зв'язків з метоюформування цілісної наукової картини світу в інтересах економії часу.
7)Розширення арсеналу вибору методів переважноза рахунок активних, інтенсивних методів; використання на уроці оптимальногопоєднання різних методів.
8) Поєднання колективноїформи роботи з груповими та індивідуальними.
9) Здійснення на основідіагностики навчальних можливостей диференційованого підходу до учнів закцентом на надання диференційованої допомоги учням з різним рівнем підготовкиз предмета.
10) Формування у всіх учнівактивного ставлення до навчальної діяльності, навичок раціональної організаціїнавчальної праці безпосередньо на уроці.
11) Спілкування з учнями наоснові поєднання вимогливості з повагою до особистості.
12) Розвиток кабінетної системи навчаннявідповідно до вимог науково-технічного процесу: цілевідповідність, раціональнеі комплексне використання різних засобів навчання (підручників, наочнихпосібників, ТЗН, засобів інформації, EOT).
13) Удосконалення сприятливихдля роботи гігієнічних та естетичних умов.
14) Визначення змісту і обсягу домашніхзавдань з урахуванням часу, який необхідний на їх підготовку; якщо необхідно,коментувати методики їх виконання, намагатися, щоб навчання здійснювалося насамому уроці, а обсяг домашнього завдання скорочувався (там, де це можливо).
15) Чітке дослідження задуму і одночаснаготовність гнучко перебудувати його хід при зміні навчальної ситуації, вмінняпереходити до реалізації запасних методичних варіантів.
16) Виявлення в ході самоаналізу результатівнавчання, виховання, розвитку, які отримали на уроці; порівняння їх зпоставленими учителем завданнями, знаходження важливих причин недоліків іуспіхів; урахування результатів самоаналізу при плануванні наступних уроків.
2. Вимоги змісту освіти
Зміст освіти на кожному етапі суспільного буттязалежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народноїосвіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичногозначення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завданьсуспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціальногозамовлення для системи народної освіти).
Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуттяяких закладає основи для розвитку та формування особистості.
На зміст освіти впливають об'єктивні (потребисуспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою новихідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політикапанівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).
У контексті пріоритетних цілей освіти визначеноголовні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіти:
— забезпечення випереджаючого розвитку всієї системиосвіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації;формування безперевної системи освіти;
— активізація гуманного та творчого начала в освіті,створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості,індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтованіпедагогічні технології;
— формування у процесі навчання цінностей мирногоспівіснування держав та міжнародного співробітництва;
— формування комунікативних навичок, умінняспівпрацювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективнірішення;
— запровадження гуманістично орієнтованих методівінноваційного та розвиваючого навчання на основі використання перспективнихінформаційних технологій;
— забезпечення більшої доступності освіти для населенняпланети через використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти іззастосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій.
Кардинальним завданням сучасної дидактики є створенняцілісних основ фундаментальної освіти. Основні засоби фундаменталізації освіти:
1. Зміна співвідношення між прагматичним тазагальнокультурним компонентами освіти. Пріоритетними мають стати проблеми розвитку загальної культури людини,формування у неї наукових форм системного мислення.
2. Зміна змісту і методології навчального процесу. Передбачає поглиблене вивченняфундаментальних законів природи і суспільства, створення принципово новихнавчальних курсів, зорієнтованих на формування цілісних уявлень про науковукартину світу, на формування навиків системного її пізнання.
3. Реалізація тріади “екологічне виховання —екологічне навчання — екологічна освіта”. Усі елементи її взаємопов'язані і є основою формування у людстваекологічного світогляду, головне в якому — усвідомлення необхідності збереженняоптимального для життя середовища, яким є планета Земля.
Одним з головних напрямів якісної перебудови освітньоїсистеми є перехід від концепції підтримуючого до концепції випереджаючогонавчання, орієнтованого на майбутнє — такі умови життя і професійноїдіяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання. Такий підхідє актуальним, оскільки значна частина знань старіє протягом 3—5 років. Томуголовну увагу в навчальному процесі слід звертати на розвиток творчихможливостей спеціаліста, його здібностей до самостійних дій в умовахневизначеності, на набуття нових знань та навичок, освоєння сучасних методівотримання, накопичення, класифікації та передачі знань. Важлива умовареалізації системи випереджаючої освіти — тісний її зв'язок з наукою,«змонтованість» освіти в систему наукових досліджень.
Реорганізація змісту освіти у руслі сучасних освітніхреформ:
1. Українознавча спрямованість. Передбачає забезпечення вивчення української мови,літератури, історії та географії України тощо, використання українознавчогоаспекту в інших навчальних дисциплінах;
2. Осучасненість змісту освіти. Така особливістьзмісту освіти сприятиме адаптації молоді в самостійному житті, цілеспрямованомувикористанню її потенціалу як для са-мореалізації в професійному й особистомуплані, так і в інтересах суспільства, держави;
3. Спрямованість на самостійне отримання, аналіз тазастосування інформації. Цезнизить питому вагу готової інформації, змінить співвідношення між структурнимиелементами змісту освіти на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуттяособистого досвіду творчої діяльності;
4. Підвищена увага до вивчення математики. Забезпечується як екстенсивним шляхом(збільшення навчального часу для вивчення дисципліни), так і інтенсивним(структурна перебудова програм курсу з використанням нових наукових досягнень,гнучкість, відкритість, варіативність програм);
5. Поглиблене вивчення іноземних мов. Вивчення іноземної мови вважається засобомпідвищення конкуренто-здатності особистості на ринку праці, засобом активізаціїміжкультурного спілкування та співробітництва;
6. Підвищення уваги до екологічної освіти. Передбачає формування в учнів навичокосмислення фактів та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище як улокальному, так і в глобальному вимірах, застосування їх у повсякденному житті;
7. Включення у зміст освіти міждисциплінарнихпредметів і тем. Сприяєформуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанніприроди;
8. Поглиблене вивчення економічних та технічнихдисциплін, інформаційних технологій. Передбачає залучення до освітнього процесу знань з галузі інформатики,використання комп'ютерно орієнтованих засобів і методів навчання.
Методологічною основою визначення змісту освіти єзагальнолюдські, духовні і національні цінності, сконцентрованість наактуальних і перспективних інтересах дитини. Головне в змісті освіти —фундаменталізація, науковість і системність знань, їх цінність для соціальногостановлення людини, гуманізація і демократизація шкільної освіти, ідеїполікультурності, взаємоповаги між націями і народами, світський характершколи. Важливими є доступність, науковість, наступність і перспективністьзмісту освіти, практичне значення, потенційні можливості його длязагальнокультурного, наукового, технологічного розвитку особистості, а такожіндивідуалізація, диференціація навчання. 3. Вимоги та стандарти вивчення учнів
Система освіти в Україні традиційно булацентралізованою. Сучасне її реформування вимагає перегляду підходів довизначення освітніх стандартів. Вони мають відображати нове бачення суспільногоідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соціокультурногостановлення молодої людини, сприяти збереженню єдиного освітнього простору вдержаві, відігравати стабілізуючу та регламентуючу роль. З цією метою у 1996 р.прийнято «Концепцію державного стандарту загальної середньої освіти в Україні»— унормовано систему показників про освіченість особи. Реалізується вона унормативних документах, які визначають суспільно зумовлений зміст загальноїсередньої освіти, вимоги та гарантії держави щодо її одержання громадянами.
Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень, що визначають державнівимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової таповної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.
Державний стандарт загальної середньої освіти, згідноз Законом України «Про загальну середню освіту» (1999), містить:
1. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістовенаповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання всередній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузізнань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступеняхнавчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базовогоплану і регіональний та шкільний компонент як варіативна його частина;додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси завибором і факультативні заняття тощо).
2. Освітні стандарти галузей знань (навчальнихпредметів). Це змістоваконкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи внавчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базовогонавчального плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожногоучня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.
3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньоїосвіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа). Вони засвідчують досягнення учнем метизагальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містятькритерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня освіченостіконкретної особи відповідно до державного стандарту.
Державний стандарт загальної середньої освітирозробляють Міністерство освіти України разом з Національною академією наукУкраїни та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт КабінетМіністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 років.Державний стандарт загальної середньої освіти зобов'язує загальноосвітнійнавчальний заклад:
— виконувати інваріантну складову змісту загальноїсередньої освіти;
— визначати предметну спрямованість варіативноїскладової змісту загальної середньої освіти, її змістове наповнення і формуреалізації на кожному ступені здобуття освіти за погодженням з відповіднимиорганами управління освітою;
— вибирати і використовувати освітні програми,навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загальної середньоїосвіти у порядку, визначеному Міністерством освіти України.
Процес стандартизації освітніх систем відбуваєтьсячерез пошук найоптимальніших співвідношень між суспільно обумовленимінваріантним «ядром» (державним компонентом) освіти, який і визначаєтьсястандартом, та диференційованими навчальними курсами (регіональним і шкільнимкомпонентами в загальноосвітній школі).
Якість вищої освіти регулюється державним стандартомосвіти, який складають різноманітні компоненти:
1. Державний компонент визначає напрями спеціальності, освіти і професійноїпідготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно докласифікатора галузей освіти, напрямів підготовки і спеціальностей.
2. Галузевий компонент. Формується він з урахуванням державного компонента,включає освітньо-кваліфікаційну характеристику (встановлює професійнепризначення й умови використання випускників, відображає мету, узагальнює змістосвіти і професійної підготовки у формі переліку умінь, визначає місце і рольфахівця у соціальній структурі суспільства, вимоги до нього, встановлює вимогидо загальноосвітнього рівня і галузеві кваліфікаційні вимоги до випускникавузу) й освітньо-професійну програму (визначає нормативну частину змістуосвіти, встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освіти і професійноїпідготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня конкретноїспеціальності. Подається у формі структурованої системи навчальних елементів,що формують інформаційний обсяг і рівень засвоєння знань у процесі підготовкивідповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики).
Освітньо-професійна програма включає циклигуманітарної, соціально-економічної, природничої та професійно-орієнтованоїпрактичної підготовки.
3. Компонент навчального закладу. Запроваджується з метою забезпечення відповідностірівня освіти і професійної підготовки фахівця вимогам суспільного поділу працій мобільності системи підготовки фахівців для задоволення вимог ринку праці.Включає варіативну частину освітньо-кваліфікаційної характеристики випускниканавчального закладу, яка доповнює й конкретизує кваліфікаційні вимоги до змістуосвіти і професійної підготовки випускників.
Держава здійснює контроль за рівнем якості освіти іпрофесійної підготовки за допомогою вимірювань показників якості вищої освітистудентів у процесі реалізації вузом освітньо-професійної програми підготовки.Засобом діагностики є критеріально-орієнтовані тести і психодіаг-ностичніметодики, орієнтовані на виявлення якостей особистості. Вони спрямовані навимірювання та оцінку обсягу, повноти, системності й міцності професійнихзнань; дієвості й самостійності випускників, що дає змогу порівняти рівень їх зеталонними вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики.
Список використаної літератури:
1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2002.– 575 с.
2. Глобчак В. Особистістно орієнтоване навчання і вихованнямолодших школярів на уроках у початковій ланці // Рідна школа, 2004.– № 4.– С.19-20.
3. Державнанаціональна програма Освіта. Україна ХХІ століття. – К., 1994.
4. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа,1997.– 304 с.
5. Левитес Д.Г. Практикаобучения: Современные образовательные технологии: — М.: Издательство «Институтпрактической психологии», Воронеж: НПО «МОДЄК», 1998. — 288с.;
6. Машарова Т.В. Педагогическиетеории, системы и технологии обучения: Учебное пособие. — Киров: Изд-во ВГПУ,1997.— 120 с.;
7. Фурман А.В., Кулагін О.І.Школа розвитку: непізнані грані фундаментальної ідеї.// Рідна школа. — № 6. —1994 — С.26 -32;