Реферат
натему:
«Використанняпсихологічних способів впливу в процесі навчання»
Вступаючи в спілкування, люди впливаютьодин на одного, що має глибинні психологічні механізми. Ці механізмивикористовуються для впливу однієї людини на іншу, на групу людей, на великісоціальні спільності. Такий вплив постійно має місце в процесі педагогічноївзаємодії.
Психологічні механізми педагогічногоспілкування і взаємодії включають такі властивості: зараження, навіювання,наслідування, переконання. Зараження виявляється як багаторазове взаємнепосилення емоційних станів людей, що спілкуються. Зараження відбувається нанесвідомому рівні й особливо сильно виявляється під час взаємодії великих груплюдей. У педагогічному спілкуванні цей феномен особливо яскраво проглядаєтьсяпід час сильних емоційних сплесків, наприклад під час складання іспитів (сильнаемоційна напруга в результаті багаторазового відображення в групі учнів, щоздають іспит, може призвести до погіршення якості результатів у цілому); підчас проведення занять чи культурно-масових заходів (загальна піднесеністьнастрою і збудженість можуть обумовити зниження дисципліни й порушення порядкупроведення заходів).
Дослідження показують, що в процесіпедагогічного спілкування відбувається комунікативне взаємозараження педагога йучнів, що істотно впливає на їхнє творче самопочуття, а особливо на змістовийбік педагогічного спілкування, рівень пізнавальної діяльності учнів. Виникаєпедагогічне співпереживання. Педагог виступає як активатор співпереживання ізаражає учнів проблемою, спільним пошуком. Співпереживання, викликане в учнівпедагогом, у свою чергу, впливає на самого педагога. Це, до речі, одна знайважливіших ознак, якщо не закономірностей, роботи не лише викладача, а йактора на сцені.
Таким чином, у живій масовій аудиторії налекціях реакція, викликана зараженням, обоюдогостра: якщо слухачі починаютьпозіхати, позіхання миттєво охоплює всю аудиторію, але якщо лектору вдалосязацікавити, запалити слухачів, ця зацікавленість так само миттєво передаєтьсятим, хто в інших умовах поводив би себе індиферентно. У єдиному колективіслухачів кожен з них ніби піддається груповому тиску, його індивідуальнекритичне ставлення до того, що відбувається, знижується, він піддаєтьсязагальному настрою. Це ускладнює і в той же час полегшує роботу лектора.Наприклад, у більшості випадків досить підкорити собі увагу частини аудиторії,щоб змусити всю аудиторію слухати.
Міра зараження слухачів залежить від низкичинників. Найважливішими з них є: відповідність настрою аудиторії інтересам іпереконанням даного конкретного слухача (інакше кажучи, його цінніснійорієнтації); психологічна зрілість слухачів (обумовлена віком, рівнем освітитощо); особистісні й професійні особливості слухачів (наприклад, украй важкозахопити і заразити аудиторію, що складається з фахівців з ораторськогомистецтва, але й реагують вони більш гостро).
Таким чином, зараження — це невід’ємначастина спілкування людей, і чим воно емоційніше, тим вищий ефект заразливості.Тому в навчальному процесі, у педагогічному спілкуванні доцільно постійнотримати під контролем емоції як педагогів, так і учнів.
Важливою властивістю психологічного впливув спілкуванні є навіювання (чи сугестія), яке може бути індивідуальним чигруповим і відбувається на свідомому і неусвідомленому рівні залежно від мети,для якої здійснюється процес спілкування. Кожна людина має здатність таксприймати передані їй у спілкуванні ідеї, дії, почуття, що вони мимоволі стаютьніби її власними.
Довгий час роль навіювання в педагогічномупроцесі не визнавалася. Однак поряд з переконанням як методом педагогічноговпливу, елемент навіювання має місце практично в будь-якому акті педагогічноївзаємодії. Правильно організоване навіювання опосередковано стимулює свідомуактивність учнів. Різні види навіювання збагачують арсенал засобів педагогічноговпливу, дають педагогу можливість найбільш тонко і тактовно здійснюватиіндивідуальний підхід до учнів. Тому педагог не повинен ігнорувати цей методвпливу, зневажати їм.
«… За допомогою слова ми можемо викликатив дитині почуття бадьорості чи страху, радості чи гноблення, віри в себе чиневіри, інтересу чи нудьги, довіри чи підозрілості. Причому ці почуттявикликаються не значеннєвим значенням слова, не змістом і логікою мовлення,вірніше, не стільки цим, скільки самою інтонацією слова і мови, їхньою яскравістю,виразністю, а також жестами, мімікою, рухами, що підкріплюють їх ібезпосередньо впливають на емоції дитини» (Левшин Л. А. Когда слововоспитывает. — М., 1979. — С. 48).
Чим же, крім навіювання, можна пояснити, щопоганий настрій педагога як хвиля захоплює клас, передається учням? Або коливикладач, який має нервовий і дратівливий характер, через певний час з подивомвідчуває, що дратівливість стала нормою спілкування в класному колективі?
Психологи провели у звичайній школі серіюдосліджень, у результаті яких були визначені кілька нібито особливо обдарованихдітей. Їхні прізвища були повідомлені вчителям. Ніхто і не здогадувався, щодослідники взяли ці прізвища довільно, насправді ж визначені діти нічимособливим не вирізнялися серед однолітків. Через рік психологи знову прийшли дошколи. Виявилося, що названі раніше учні насправді значно випередили своїходнокласників за рівнем інтелектуального розвитку. Учителя будували своєставлення до даних учнів по-іншому, не усвідомлюючи цього, створюючи їм реальніумови для більш інтенсивного розвитку.
Однак не такі вже поодинокі і зворотніприклади. Учитель, спрямований на стійке негативне сприйняття учня, можевиявитися в полоні цієї установки: поставивши раз і назавжди клеймовідстаючого, невиправного, він байдуже пройде повз його відчайдушні зусиллявиправити становище. Більше того, сам буде сприяти поширенню й зміцненнювласної думки і у класі і у педагогічному колективі.
У практиці управління аудиторією існуєкомплекс методів, спрямованих не на свідоме оволодіння інформацією, а на галузьпідсвідомості і формування в цій сфері тих асоціативних зв’язків, щоприскорюють отримання навичок. Це — різні види гіпнозу і стан сну (навчання увісні). Наявні експериментальні дані показали, що певний позитивний вплив нааудиторію під час змінених станів свідомості є. У Болгарії, наприклад, існуєспеціальний центр зі сугестологічних принципів навчання іноземних мов підкерівництвом Лозанова. Використання цих нестандартних методів пов’язано зізначними труднощями в підборі сугестора, отриманні згоди від сугерентів таорганізації самого процесу навчання.
У звичних же умовах аудиторної взаємодіївикладача зі слухачами треба орієнтуватися на підвищення активності слухачів,установлення з ними зворотного зв’язку, створення дружелюбної атмосфериспільного розв’язання поставлених завдань, посилення авторитетності джерелаінформації.
Загальними умовами ефективностіпедагогічного навіювання є: зміст навчального матеріалу; обстановка, у якійвідбувається навіювання; ставлення самого педагога до того, що він навіює;впевненість в успіху навіювання; ставлення учнів до педагога (йогоавторитетність); урахування вікових особливостей, індивідуальних якостей істану учнів на момент навіювання; володіння педагогом технікою навіювання; створенняумов для реалізації обумовлених навіюванням якостей.
Види навіювання можна класифікувати напідставах, визначених далі.
Залежно від джерела впливу вирізняють: а)навіювання — дія, вичинена іншою людиною, б) самонавіювання — об’єкт навіюваннязбігається з його суб’єктом.
Залежно від стану суб’єкта навіюваннярозрізняють: а) навіювання в стані пильнування; б) навіювання в станіприродного сну; в) навіювання в гіпнотичному стані. Незважаючи на те, що всучасній дидактиці використовується і навіювання в стані гіпнозу, і навіюванняв стані сну (наприклад, вивчення іноземної мови уві сні — гіпнопедія),найбільший інтерес викликають особливості навіювання в стані пильнування, томущо вони найперспективніші в педагогічному відношенні.
Залежно від наявності чи відсутності усугестора мети і усвідомленого застосування зусиль для її досягненнявирізняють: а) навмисне і б) ненавмисне навіювання. Під час навмисногонавіювання педагог цілеспрямовано і свідомо організовує психологічний вплив длядосягнення поставленої мети.
Ненавмисне навіювання відбувається тоді,коли педагог не ставить собі за мету навіяти певну думку, дію, вчинок. Частовикладач не усвідомлює, що звичні, стереотипні звертання до одного й тогосамого учня мають сильний навіювальний вплив. Він звично повторює: «Ти, якзавжди, не готовий і говориш дурницю»; «Крім пустощів від тебе не очікуєшіншого»; «Я бачу, ти просто невиправний»; «Куди тобі братися за це, ти все одноне зробиш». Не маючи наміру навіяти учню невіру у свої сили, фразами пронеможливість виправити недоліки педагог фактично «підштовхує» його до цихвисновків. Повторюючи в процесі навчання слова: «Іспит покаже, на що ви здатні.Не думайте, що вам удасться легко «проскочити». Усі ваші недоліки на іспитівиявляються», — учитель систематично навіює учням страх перед іспитом інепевність у власних силах, що паралізує їхню пізнавальну активність і значнознижує результати іспиту.
Педагог, який добре усвідомлює метупедагогічного впливу, реалізує її і через переконання, і через навіювання.Найчастіше навмисне навіювання виявляється в окремих репліках педагога наадресу учнів: («добре», «молодець», «у тебе помітні успіхи»), у доброзичливому,підбадьорливому погляді, посмішці, в інтонації голосу, нарешті, у зовнішньомувигляді викладача: його зібраності, підтягнутості, оптимістичному настрої,мажорності відносин з учнями.
Самонавіювання також буває навмисним іненавмисним. У першому випадку людина свідомо починає зусилля для коригуваннянебажаних якостей, у другому — здійснює це неусвідомлено.
За результатами навіювальний вплив можебути: а) позитивним і б) негативним. Результатом першого є формуванняпозитивних психологічних якостей (звичок, інтересів, поглядів, відносин). Упроцесі негативного навіювання свідомо чи неусвідомлено, навмисно чи ненавмиснолюдині «прищеплюються» негативні психологічні якості, властивості й стани(занижена самооцінка, необов’язковість тощо).
Самонавіювання також може бути іпозитивним, і негативним. У першому випадку особистість формує в себе позитивніякості, мобілізує сили й здібності; у другому, потрапляючи під тиск ситуації,«переконує» себе в домінуванні негативних якостей.
Залежно від змісту вирізняють: а) відкритенавіювання, у якому мета навіювання прямо збігається з його формою: сугесторпрямо і відкрито закликає того, на кого він здійснює навіювання, до здійсненняпевних дій чи утримання від них («Тепер ви будете виконувати завдання», «більшети не будеш пропускати заняття»). Таке навіювання характеризуєтьсяспрямованістю на конкретну особу; б) закрите (непряме чи опосередковане)навіювання, у якому мета впливу «замаскована»: прямо не говориться, що саменавіюється, а часто міститься лише натяк на бажану дію чи вчинок.
Розглянемо форми навіювання, які найчастішезустрічаються в педагогічній практиці. Досить типовим, особливо для шкіл, євикористання навмисного відкритого навіювання (яке також називають прямимнавіюванням), що реалізується через такі форми, як команди. Накази й установки,що навіюють, сприяють виробленню в тих, хто навчається, дій, що виконуються автоматично,тобто без контролю свідомості. У цьому разі учні ніби цілком довіряють учителющодо доцільності здійснення необхідних дій. Подібні словесні впливи,розраховані на автоматизм виконання, широко використовуються в спорті, іграх,ситуаціях наведення порядку («устати», «кроком руш» тощо), лаконічних наказах,які застосовують вчителем для дисциплінування учнів («закрити підручники»).Однак треба пам’ятати, що командні накази як особливі форми вербального впливу,виражені в короткій формі, беззастережно виконуватимуться тільки тоді, коливони не суперечать сформованим традиціям чи чинним нормативним указівкам. Аякщо ні, то беззастережного виконання не буде.
Умовно всі накази й команди, щовикористовуються в навчально-виховній практиці, поділяються на такі типи:
попередні, чи мобілізуючі («увага,приготуватися»), завдання яких — автоматична, миттєва мобілізація до будь-якоїдії;
виконавчі («рівняйтесь, струнко, вперед,стій»), більшість з яких — так звані стройові команди;
заборонні («припинити, відставити»),покликані гальмувати здійснення тих чи інших дій;
дії за зразком («робіть як я, повторюватиза Івановим»), що орієнтують учнів на точне копіювання тих чи інших дій.
Точне, бездоганне виконання таких команд єрезультатом кропіткої, тривалої роботи, що формує в учнів відповідні навички їхвиконання.
Застосування команд у педагогічній практицімає досить обмежений характер. Ширше застосовується навіювальне наставляння,яке відрізняється від команд і наказів тим, що використовується для розв’язанняскладніших завдань — перебудови сформованих установок, формування готовності донеобхідних дій.
Навіювальне наставляння здійснюється увигляді лаконічних фраз — так званих формул навіювання. Наприклад, педагог хочедомогтися, щоб в учня сформувалася позитивна установка на виконання домашніхзавдань. Виразно дивлячись йому в очі, викладач максимально наказовим голосомговорить: «Ти можеш і повинен добре вчитися. Ти сьогодні виконаєш домашнєзавдання». При цьому педагог не мотивує свої розпорядження, рекомендації, а саменавіює певний спосіб дій і поведінки.
Навіювальне наставляння застосовується уразі виникнення необхідності заборони чи обмеження небажаних дій, а також дляформування впевненості в собі в боязких, надто схвильованих учнів. Однаквикористання навіювального наставляння можливо тільки у разі сталих позитивнихвідносин між педагогом та учнем. У разі стабільного, затяжного конфлікту вонозаздалегідь приречено на невдачу.
Крім прямого педагогічного навіювання,велике значення в практиці має і непряме навіювання, що подається не вімперативній формі, а у вигляді розкриття якогось зовні нейтрального стосовноподій факту чи опису будь-якого випадку. Часто за умови правильної методичноїпідготовки, наприклад підборі ситуації чи розповіді великої сили емоційного впливу,непряме навіювання виявляється більш ефективним, ніж пряме.
Непряме навіювання є також важливим засобомподолання внутрішнього опору учнів прямому виховному впливу. Воно такожрозраховано на безумовне, некритичне неприйняття інформації, але в цьому разіпозиція педагога не нав’язується учню, вона не торкається його самолюбства, аінформація, яка йому повідомляється, не відкидається ще до того, як її зрозуміві прийняв учень. Так, якщо на пряме зауваження учень неминуче встав би взахисну позу, намагаючись «врятувати» самооцінку, то тут він сам аналізуєпозитивне чи негативне значення власних вчинків, рис характеру тощо. Педагогніби озброює його критеріями самооцінки, об’єктивність і значущість яких ученьне бере під сумнів, а беззастережно приймає.
Вирізняють такі форми непрямого навіювання:натяк (учню, який відволікається від спільної справи, педагог дбайливоговорить: «Ти часом не стомився?»); непряме навіювальне схвалення; непрямийнавіювальний осуд.
Використання навіювання як методупедагогічного впливу можливо лише за наявності належної техніки виконання цієїдіяльності: уміння володіти мімікою і жестами, володіння широким арсеналомвиразних засобів мовлення тощо. Часто ефективність навіювального впливузалежить від таких дрібниць, як постановка голосу, погляд, рухи. Так, під часпроведення навіювального наставляння невербальні засоби повинні підкріплюватизміст словесного впливу та його інтонацію, а не суперечити їм.
Практичне застосування навіювального впливумає ґрунтуватися на умінні управляти емоціями, підібрати точну форму длявисловлення власних почуттів чи для виконання відповідного педагогічногозавдання. Ігнорування цих вимог, спроба обійти- ся невиразними педагогічнимизасобами прирікає педагога на невдачу.
Однією з ефективних умов ефективногонавіювання є особлива якість психіки людини, на яку здійснюють вплив, —сугестивність. Сугестивність — це здатність людини змінювати свою поведінку навимогу іншої особи чи групи людей, не спираючись при цьому на логіку чи свідомімотиви, тобто підсвідома підлеглість вимогам інших людей. Причому людина, щовиконує «підказану» їй дію, часто сама щиро впевнена, що це є результатомсамостійно прийнятого рішення.
Сугестивність — нормальна властивістьнервової системи. Однак її виразність у кожному конкретному випадку неоднакова.Вона залежить від віку (чим молодше, тим вище), статі (найчастіше жінки більшчутливі до навіювання), інтелекту (з підвищенням рівня освіти сугестивністьзвичайно знижується), стану здоров’я (після перевтоми чи захворювання сугестивністьстає вищою) та інших чинників. Крім того, вона значно варіює залежно від видунавіювання й авторитетності тієї особи (групи, від якої виступає дана особа),що здійснює навіювання [94].
Особливо велика залежність сугестивностівід віку. Діти у віці 7—10 років настільки сприйнятливі до навіювання, що підчас роботи з ними часто немає необхідності використовувати спеціальні прийоми,що підсилюють роль навіювального слова. У початкових класах школи авторитетучителя безмірно великий, будь-яке його слово, розповідь, зауваженнясприймаються як безсумнівна істина. З віком сугестивність як індивідуальнавластивість звичайно знижується. Так, уже підлітки мають високу критичність,беруть під сумнів ще вчора визнані авторитети, скидають, здавалося б, безперечніістини.
Якщо ж високий рівень сугестивностізберігається в зрілому віці, то це найчастіше характеризує людину з негативногобоку. Це пояснюється звичайно або недостатньо розвинутим логічним мисленням,або несформованими вольовими якостями, або відсутністю власних переконань,критеріїв оцінки дійсності і власної поведінки та способу життя.
Дані тези підтверджуються результатамидосліджень характеру творчості дітей, що відрізняються за ступенемсугестивності, які проводив І. Є. Шварц, аналізуючи шкільні твори. Виявилося,що більшість учнів із групи тих, хто легко піддається навіюванню, пишуть твори,орієнтовані на просте відтворення раніше вивченого матеріалу. Мова їхніх творівнайчастіше книжкова, містить багато штампів, стандартних зворотів. Відсутні власнідумки і судження. У роботах же школярів, які важко піддаються навіюванню,насамперед проглядається творча індивідуальність, простежується власна думка,іноді спірна чи неправильна, але незалежна, що виходить за рамки простогорепродуктивного відтворення [94].
Таким чином, на дієвість навіюваннянасамперед впливають особливості людей, які вступили у взаємодію. Але требазазначити, що певні сугестивні властивості має і форма пропонованого мате- ріалу(особливо оформлення і подання матеріалу). Так навіювальний вплив засобів, яківикористовує педагог, підвищується за умови:
конкретності виразних засобів (слова зконкретним змістом підвищують сугестивність, а слова з абстрактним змістомзменшують її);
особливості теми (чим вище ступіньабстракції в описі образу, тим менше сила його навіювального впливу);
мовної динаміки (основні прийоми дляпідвищення сугестивності впливу мовлення: м’якість і сила голосу, використанняефекту несподіваності повідомлення);
музичного супроводу (особливо ритмічного).
Найважливішим способом психологічноговпливу в спілкуванні є переконання. Переконання — це аргументований, свідомийсловесний доказ власних ідей, думок, вчинків. Переконання лише тоді дійове,коли спирається не тільки на слова, а й на справи, емоції, ефекти зараження, навіюванняй наслідування. Ті педагоги, які вміло користуються під час спілкування зучнями всім набором психологічних механізмів, досягають великих успіхів у своїйдіяльності.
На основі вивчення соціально-психологічноїтеорії та педагогічного досвіду спілкування переконання й навіювання вирізняютьяк два основні способи комунікативного впливу. Кожен з них має свою специфіку.Для того щоб переконання як метод взаємодії було максимально дійовим, воно маєзадовольняти певним вимогам:
зміст і форма переконання повиннівідповідати рівню вікового розвитку особистості (у молодшому шкільному віці наприкладі казок, билин, фантастичних розповідей, далі на прикладах вивченняреального світу);
переконання повинно будуватися зурахуванням індивідуальних особливостей учня; необхідно знати справжню життєвупозицію слухача;
переконання повинні містити як узагальненіположення (принципи і правила), так і конкретні факти, приклади; значною є рольнаочно-образного матеріалу;
під час переконання часто виникаєнеобхідність аналізувати факти поведінки, які однаково відомі співрозмовникам;це допомагає паралізувати можливі сумніви як щодо дійсності самого факту, так ів істинності висунутого загального положення;
переконуючи інших, педагог повинен глибоковірити в те, що він повідомляє [31].
Умовами ефективності переконуючої взаємодіїє:
забезпечення сили взаємодії, щовизначається її змістом та авторитетом того, хто переконує. Чим краще ставленняучня до педагога, тим краще він приймає його переконання;
урахування під час побудови переконанняособливостей психічного складу того, кого переконують. Для цього педагогу требазнати тип нервової системи вихованця, уявляти зону його найближчого розвитку внавчанні та вихованні. Наприклад, учень має сильний, неврівноважений типнервової системи. У нього переважає процес збудження над процесом гальмування.Педагогу варто побудувати переконання таким чином, щоб воно не викликалододаткових емоцій, не сприяло б посиленню збудження;
урахування інтелектуально-емоційного станутого, хто переконує, і того, кого переконують, у момент їх взаємодії.Наприклад, учень надмірно збуджений, у нього домінують негативні емоції.Педагог, не враховуючи це, починає переконувати учня в неправильності йогоповедінки. Неважко здогадатися, що цей педагогічний акт приречений на невдачу.
Метод переконання буде дійовим тільки заумови єдності в ньому думки, почуття та вольового стимулювання.
У його застосуванні доцільно враховуватиструктуру переконання: знання — почуття (емоції) — поведінка. Перші двакомпоненти неможливо і не треба відокремлювати один від одного. Звертаючись дораціонального в учнів, озброюючи їх знаннями, педагог продумує, як додатипереданим знанням більшу силу емоційного впливу.
Велике значення має аргументованість,доказовість висунутих положень, схвильованість педагога, його переконаність управильності своїх слів, готовність захищати свої погляди. Це виражається всловах яскравих, надихаючих, що захоплюють уяву слухачів, що хвилюють їх, щозапам’ятовуються надовго.
Переконання досягає мети, якщо воносприймається слухачем вільно, без силового натиску з боку того, хто переконує.Результативність переконання залежить також від слів і вчинків педагога.Неприпустима розбіжність слова і справи.
Переконання й навіювання часто настількитісно пов’язані між собою, що їх не можна чітко диференціювати. Загальні рисипереконання й навіювання такі: 1) основний засіб впливу — слово; 2) зарезультатами впливу в більшості випадків важко визначити, відповідний актповедінки є результатом навіювання чи переконанням. Переконання, сказанемлявим, байдужним тоном за безжиттєвої міміки викладача, навіть за умовибездоганної логіки часто виявляється марним, так само як і навіюваннянеможливе, якщо порушуються закони логіки.
Отже, переконання та вербальне (словесне)навіювання взаємозалежні і часто виступають як єдиний комплексний засіб впливуна психіку людини. Переконання повинно мати навіювальний характер, так само які навіювання повинно підготувати ґрунт для переконання. Основну відмінністьпереконання від навіювання можна вважати умовною, тому що в будь-якому разіслово діє як на свідомість, так і на підсвідомість та на почуття. Та сама думкаможе бути висловлена й у вигляді переконуючого впливу, і у вигляді навіювання,оскільки крім словесної форми, що виражає зміст інформації, у контексті завждиреалізуються компоненти педагогічної діяльності, які можуть підсилити чипослабити цей зміст.
Таким чином, завдання педагога ворганізації комунікативного впливу на учня — чітко визначити ступінь впливу іпідібрати відповідні засоби, що роблять його переконання значнущим, анавіювання — переконливим.
Цікавим і важливим аспектом взаємодії людейє наслідування. Це складна динамічна властивість, що може виявлятися в широкомудіапазоні: від сліпого копіювання поведінки, жестів, інтонації до свідомого,мотивованого наслідування. Властивість наслідування має неоціненне значення впроцесі виховання і навчання. Саме наслідування є основою групоутворення,механізмом входження в нову групу, адаптації в ній та ідентифікації з нею.Наслідування використовується як на початкових етапах навчання («Повторимо всіразом», «Розв’язуємо задачі такого типу» та ін.), так і для виконаннясерйозних, творчих робіт — як результат отриманих навичок і знань.
У реальному житті навіювання танаслідування поєднуються і супроводжують один одного. Часто самі цього непомічаючи, люди починають повторювати слова, жести й манери партнера. Навикористанні сполучення цих властивостей побудований психотерапевтичний впливлюдей один на одного, а також різні обряди, групова поведінка.
У процесі спілкування явище наслідуванняможе бути ціле- спрямовано використано педагогом для виховного впливу на учнів,для демонстрації їм і подальшого засвоєння ними функціональної поведінки,правил загального та навчального етикету. Правильна організація навчальногопроцесу, уміле використання учнів з високою успішністю під час проведеннязанять може також сприяти підвищенню загальної ефективності навчальноїдіяльності (як наслідок проявлення дії механізму наслідування).
Саме механізм наслідування істотною міроюсприяє виникненню такої форми міжособистісної взаємодії, як змагання, щовиникає на основі порівняння себе з іншою людиною, бажання бути краще чи хоча бне гірше інших. Змагання викликає напругу розумових, емоційних і фізичних сил.Добре, коли змагання є стимулом розвитку, погано, коли воно переростає всуперництво.
Чинник наслідування та змагальна активністьучнів у навчальному процесі є серйозними помічниками викладача в мотиваціїнавчальної і пізнавальної діяльності учнів. Використовуючи активний зворотнийзв’язок з учнями, педагог, виявляючи та активізуючи їхні творчі й соціальніпотреби, може істотно підвищити ефективність навчального процесу.
Ще одна характеристика групової взаємодії,що значною мірою залежить від механізму наслідування, — це груповий конформізм,тобто неусвідомлене чи усвідомлене підпорядкування особистості впливу групи, уяку вона включена.
Зустрічаються три типи конформізму:
тип «хрущ — Дюймовочка» — людина щиродовіряє думці групи, перестає довіряти власному враженню. Усе, як у відомійказці: хрущ щиро вважав Дюймовочку надзвичайно красивою, але зневірився у цьомупід впливом своїх побратимів-хрущів, які не визнали її красу через несхожість зними;
тип «захист» — людина у групі шукає захиствід своїх неприємностей, що існують поза групою;
тип «новий одяг короля» — людина тількиробить вигляд, що згодна із групою, насправді ж вона не хоче виділятися черезнебажання порушити єдність групи.
Конформна поведінка другого й третьоготипів дуже поширена у нашому суспільстві і позбутися її важко. Вона поширенатакож у навчальних закладах, наприклад, «Так усі роблять», «Ми нічого незрозуміли», «До цього терміну ніхто не встиг підготуватися» та інші небажаніустановки; хоча можуть бути й позитивні. Педагог у процесі виховної роботи зучнями запобігає виникненню негативних тенденцій конформізму в навчальнихгрупах і, використовуючи індивідуально-особистісний підхід у навчальнійвзаємодії, сприяє формуванню активної, неконформної, самостійної особистостіучня.