АКАДЕМІЯПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИІНСТИТУТПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ
КУНИЦЯ ТЕТЯНАЮРІЇВНА
УДК37.035+316.52+159.947.23—053.6 (043.3)
Вихованнявідповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи
13.00.07 – теоріяі методика виховання
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації наздобуття наукового ступеня
кандидатапедагогічних наук
Київ — 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАРОБОТИ
Актуальністьдослідження. Актуальність дослідження зумовлена сучасним соціальним напруженням,що ускладнює процес адаптації учнів підліткового віку до нових умов, їхнюнесуперечливу орієнтацію в нестандартних суспільних вимогах, дезорієнтацію уповедінці. Це загострює проблему виховання у підростаючої особистості ціннісногоставлення до себе, до інших, до суспільства та визначає нагальну потребу увихованні відповідальної поведінки в учнів старшого підліткового віку, які вжепрагнуть до самоствердження в різних сферах життя як дорослі, але ще за своїмстатусом, психофізичними можливостями і соціальним досвідом залишаються дітьми,що створює передумови для розвитку безвідповідальної поведінки.
На необхідності виховання у школярів відповідальностінаголошується в Законах України “Про загальну середню освіту”, “Про соціальнийрозвиток молоді в Україні”, в “Національній доктрині розвитку освіти”,“Національній програмі патріотичного виховання населення, формування здоровогоспособу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства”.
Уроботах з філософії відповідальність розглядається у контексті співвідношенняміж свободою і необхідністю індивіда (М. Бердяєв, Н. Головко,Т. Гоббс, Р. Косолапов, Л. Ільїчов, Дж. Локк, В. Марков,Ж. Сартр, Г. Смирнов, Г. Сковорода). У соціальній психологіївідповідальність тісно пов’язується з набуттям людиною соціального досвіду тавиробленням ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей (Е. Еріксон,Л. Колберг, Ч. Кулі, Дж. Мід). У психології вивчається місцевідповідальності в структурі особистості, а також вплив окремих факторів наактивізацію процесів розвитку самої відповідальності (К. Абульханова-Славська,Б. Ананьєв, І. Бех, А. Плахотний, С. Рубінштейн, Є. Рудковський,М. Савчин, Н. Скорбіліна). Особливості виховання відповідальностіособистості і колективу, ціннісна основа і етичні засади поведінки особистості,можливості профілактики девіантної поведінки обґрунтовано в педагогічнійлітературі (Т. Алєксєєнко, В. Білоусова, О. Змановська, Л. Канішевська,В. Киричок, О. Коберник, М. Левківський, А. Макаренко, В. Маралов,В. Оржеховська, Л. Рувинський, В. Сітаров, В. Сухомлинський,О. Сухомлинська, Т. Федорченко, К. Чорна та ін.). У ряді дисертаційнихробіт з педагогіки розкриваються педагогічні умови формування різних аспектіввідповідальності в осіб різних вікових категорій і в різних соціальнихінститутах, зокрема: відповідальної поведінки у дітей старшого дошкільного вікув умовах дошкільного навчального закладу (Т. Фасолько); соціальноївідповідальності в учнів старших класів у позашкільній діяльності (В. Тернопільська);почуття відповідальності в учнів молодшого шкільного віку загальноосвітньої школи(Н. Басюк).
Однак,як свідчить аналіз теоретичних джерел, проблема виховання відповідальноїповедінки в учнів 7-8-х класів ще не була предметом спеціального дослідження.Вона є актуальною і для практики виховання: школярі саме цього вікувирізняються ризикованою, викличною поведінкою, долучаються до шкідливихзвичок, часто мають викривлене уявлення про цінності життя і намагаються на нихорієнтуватися, що в цілому несе загрозу не тільки їхньому здоров'ю, а йблагополуччю суспільства.
Отже,соціальна значущість проблеми, її недостатня теоретична й методичнарозробленість, потреби практики зумовили вибір теми дисертаційного дослідження:”Виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньоїшколи”.
Зв’язокроботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційногодослідження є складовою теми лабораторії соціальної педагогіки Інститутупроблем виховання АПН України ”Соціально-педагогічні засади вихованняособистості в сучасних умовах”, державний реєстраційний номер № 0103U001163. Темадисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої ради Інституту проблемвиховання АПН України (протокол № 2 від 1 березня 2004 року), затверджена Радоюз координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні(протокол № 8 від 25 жовтня 2005 року).
Метадослідження полягає у науковому обґрунтуванні, розробці й експериментальнійперевірці педагогічних умов та методики виховання відповідальної поведінки вучнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи.
Об’єктомдослідження єпроцес виховання відповідальної поведінки в учнів старшого підліткового вікузагальноосвітньої школи.
Предметомдослідження– педагогічніумови виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньоїшколи.
Гіпотеза дослідження– виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів може здійснюватисьефективно за умов:
– усвідомлення старшими підлітками сутності відповідальності тавідповідальної поведінки особистості;
– розвитку мотивації до вироблення власної відповідальної поведінки;
– ціннісного ставлення до себе, інших та предметного світу;
– набуття досвіду відповідальної поведінки.
Дляреалізації поставленої мети та перевірки робочої гіпотези було визначено такі завданнядослідження:
1. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми в теорії та виховнійпрактиці.
2. Уточнити сутність понять “відповідальна поведінка особистості” та “відповідальнаповедінка підлітка”, розкрити їх структуру і зміст.
3. Розробити критерії і показники вихованості відповідальноїповедінки, з'ясувати рівні її прояву в учнів старшого підліткового віку.
4. Обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умовивиховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів.
5. Розробити методику виховання відповідальної поведінки в учнів7-8-х класів загальноосвітньої школи.
Теоретичнуоснову дослідження складають положення філософської, психологічної,педагогічної наук про соціальну сутність людини, її цінності й ціннісніорієнтації, систему ставлень до довкілля, до інших людей та до самої себе; взаємозв’язоксвободи й відповідальності (Н. Бердяєв, Н. Головко,Є. Рудковський); механізми відповідальності особистості(К. Абульханова-Славська, М. Левківський, А. Макаренко,М. Савчин, В. Сухомлинський, Т. Фасолько,В. Тернопільська), поведінку та її мотивацію (Т. Алєксєєнко,В. Білоусова, М. Бобнєв); особистісно-орієнтоване та морально-етичневиховання (І. Бех, І. Гаян, В. Киричок, К. Чорна);проектування виховного процесу у школі (О. Коберник, Ю. Кулюткина,Г. Сухобська); закономірності розвитку особистості у підлітковому віці(Л. Виготський, Д. Фельдштейн).
Длярозв’язання поставлених завдань було використано комплексметодів дослідження:
- теоретичні – аналіз, порівняння, синтез та узагальненнянаукових джерел з філософії, психології, педагогіки, соціології з метою виробленняконцептуальних підходів до здійснення дослідження, визначення йогопонятійно-категоріального апарату, з’ясування сутності, змісту і структурипровідного поняття, розробки критеріїв і показників вихованості відповідальноїповедінки, проектування і обґрунтування педагогічних умов вихованнявідповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи;
- емпіричні – педагогічне спостереження, бесіди, анкетування,опитування (в тому числі перехресне), рольові ігри, метод незакінчених речень,моделювання педагогічних ситуацій, які дали змогу визначити стан, рівнівихованості, їх типологічні характеристики і динаміку розвитку відповідальноїповедінки в учнів 7-8-х класів, основні детермінанти цього процесу;педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний етапи),який уможливив перевірку педагогічних умов, що впливають на ефективністьвиховання відповідальної поведінки в учнів загальноосвітньої школи;
- математичної статистики з метою опрацювання проміжних ікінцевих результатів експериментальної роботи в динамічних характеристиках.
Оцінка результатів експериментальноїроботи здійснювалась на основі кількісного і якісного аналізу змін рівнявихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів та порівняльногоаналізу показників в експериментальних і контрольних групах на початку і позавершенню експерименту.
Експериментальна базадослідження: учні 7-8-х класів ЗОШ №3 м. Боярка і ЗОШ № 1м. Березань Київської обл., СЗШ № 47 ім. А.С. Макаренка і СЗШ № 134 ім.Ю.О. Гагаріна м. Києва. Всього експериментом було охоплено 545 учнів 7-8-хкласів, 26 педагогів, 70 батьків.
Науковановизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, щовперше науково обґрунтовано, розроблено і експериментально перевіренопедагогічні умови та методику виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-хкласів; розроблено критерії, показники, з’ясовано й охарактеризовано рівні вихованостівідповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи; уточненосутність понять “відповідальна поведінка особистості” та “відповідальнаповедінка підлітка”, розкрито їх структуру і зміст; подальшого розвитку дісталокомплексне дослідження проблеми виховання відповідальності особистості.
Практичнезначення роботи складає розробка і впровадження методики діагностики вихованостівідповідальної поведінки у старших підлітків та методики вихованнявідповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи. Ідеї таположення дослідження можуть бути використані у навчально-виховному процесіінших типів загальноосвітніх закладів, для підвищення професійної майстерностівчителів у системі післядипломної педагогічної освіти, у підготовці методичнихпосібників і рекомендацій для класних керівників.
Основнірезультати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес ЗОШ №3м. Боярка Київської обл. (довідка №16 від 9 вересня 2007 р.), ЗОШ № 1м. Березань Київської обл. (довідка № 322 від 5 травня 2007 р.), СЗШ № 47ім. А.С. Макаренка м. Києва (довідка № 135 від 24 травня 2007 р.), таСЗШ № 134 ім. Ю.О. Гагаріна м. Києва (довідка № 142 від 6 квітня2007 р.).
Апробаціярезультатів дослідження, викладених у дисертації, здійснювалась шляхомоприлюднення його теоретичних положень, експериментальних матеріалів тависновків у публікаціях, на науково-практичних конференціях, зокрема:Міжнародній науково-практичній конференції “Інновації у вищій освіті”(м. Ніжин, вересень 2004 р.); Всеукраїнських науково-практичнихконференціях “Сучасні тенденції та пріоритети виховання” (м. Київ, жовтень2004 р.), “Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівськоїмолоді” (м. Київ, листопад 2005 р.), “Особистість ХХІ століття: проблемивиховання та шляхи їх вирішення” (м. Київ, жовтень 2007 р.); звітнійконференції Інституту проблем виховання АПН України (2004 р.). Хід дослідження тайого результати доповідались та обговорювались на засіданнях лабораторіїсоціальної педагогіки Інституту проблем виховання АПН України.
Публікації. За темоюдисертації опубліковано 4 наукових праці у фахових виданнях, затверджених ВАКУкраїни. Всі одноосібні.
Структурадисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьохрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використанихджерел (285 найменувань), 10 додатків. Загальний обсяг дисертації – 203сторінки, основний зміст викладено на 155 сторінках. Робота містить 6 схем, 8таблиць, 14 діаграм.
ОСНОВНИЙЗМІСТ
У Вступіобґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми,визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, комплекс методів, його теоретичнуоснову; сформульовано гіпотезу; розкрито наукову новизну, теоретичне іпрактичне значення; подано інформацію про апробацію і впровадження результатівнаукового дослідження.
Упершому розділі “Теоретико-методологічні засади виховання відповідальноїповедінки в учнів підліткового віку” визначено концептуальні основидосліджуваної проблеми, стан її розробки у філософській, психологічній,соціологічній і педагогічній літературі; розкрито сутність і зміствідповідальної поведінки особистості, її структуру; психолого-педагогічніпередумови виховання в учнів старшого підліткового віку.
Проблема відповідальної поведінки тіснопов'язана з категоріями “відповідальність” та “поведінка”, які, як показуєтеоретичний аналіз, були предметом наукових досліджень у філософії, соціології,психології, педагогічній науці та практиці. Поведінка – це процес взаємодіїособистості з довкіллям, обумовлений її індивідуальними особливостями тавнутрішньою активністю, що виявляється переважно у вигляді зовнішніх дій івчинків. Відповідальність є базовою характеристикою будь-яких відносин, в якихперебувають люди, стосується різних аспектів їхньої діяльності, усвідомленняними свого місця в житті.
Воснову визначення і з’ясування сутності та структури відповідальної поведінки учнів7-8 класів було покладено теоретичний аналіз структурних складових провідногопоняття теми дослідження, виокремлення концептуальних основ, структурнихкомпонентів та інтегруючих елементів. Цьому сприяло вивчення науковоїлітератури з проблеми, аналіз якої дозволив зробити наступні теоретичнівисновки.
Уфілософії категорія “відповідальність” розглядається якфілософсько-соціологічне поняття, що відображає об’єктивний, історичноконкретний характер взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством підкутом зору свідомого здійснення взаємовимог, які до них пред’являються(Л. Ільїчов); як якість, що дає особистості можливість усвідомлюватизначення своїх вчинків, добровільно узгоджувати свою поведінку з вимогамисуспільства (Н. Головко, Г. Смирнов); у нерозривній єдності зкатегорією “свобода”: чим більші межі свободи, тим більша відповідальність, і,навпаки, чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободинеобхідно для її реалізації. М. Бердяєв робить наголос на особистіснійвідповідальності за зроблений вільний вибір. Ця теза підтверджується в роботахР. Косолапова, В. Маркова, Ж.-П. Сартра, Е. Фромма.
Усоціології відповідальність пов’язується з просоціальною поведінкою, спрямованоюна благополуччя інших людей, з відповідальністю перед народом та нацією уполітичній, економічній, соціальній і культурній сферах (І. Кон).
Психологи,здебільшого, розглядають відповідальність як рису характеру. Однак, окремідослідники (Б. Ананьєв, С. Рубінштейн) у своїх роботах зазначають, щовідповідальність проявляється не лише в характері, але й у почуттях,свідомості, світосприйнятті, різних формах поведінки. Також, з точки зору С. Рубінштейна,відповідальність є втіленням істинного, найглибшого і принципового ставлення дожиття, усвідомленням всіх наслідків уже скоєного і всього втраченого. Удослідженнях А. Плахотного, Є. Рудковського відповідальністьрозглядається як компонент структури особистості, який впливає насамовизначення у житті. Як вірність самому собі, довіру моральному змістувласних почуттів і впевненість у своїй правоті, здатність відповідати не лишеза себе, але й за інших людей, за їхні долі, за характер своїх з нимивзаємовідносин розкриває відповідальність К. Абульханова–Славська. Затлумаченням І. Беха, відповідальність передбачає визнання людиною єдиноїактивної причетності до соціального і природного світу, і це визнання є нестільки результатом оцінки особистості іншими людьми, скільки її власнимпереконанням, моральним принципом, підсумком усвідомлення.
Педагогиминулих століть пов’язували відповідальність з конкретними справами(М. Драгоманов), з внутрішніми моральними імперативами (Г. Ващенко),розглядали як соціальну якість, яка формується на засадах чіткого фіксуванняобов’язків, колегіальності, залучення кожного до керівництва, встановленнянаочної конкретної єдності інтересів колективу і особистості (А. Макаренко);як здатність особистості формулювати обов’язки, виконувати їх, здійснюватисамооцінку і контроль; у тісному взаємозв'язку з категорією “совість”, яка єцентральним утворенням у свідомості дитини, внутрішнім механізмом, щодетермінує напрям становлення індивіда як особистості, зокрема, розвиток їїморальності (В. Сухомлинський).
Упрацях А. Петровського йдеться також про роль совісті у відповідальностіособистості. Він розглядав її як здатність особистості здійснювати моральнийсамоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати відсебе їх виконання і давати самооцінку здійснюваних вчинків. В. Сухомлинськийі А. Петровський найперше виокремлюють у совісті моральний контекст і пов’язуютьвідповідальність з обов’язком. Ці теоретичні положення були реалізовані В. Сухомлинськиму практиці виховання.
У теорії виховання відповідальність також виступає якхарактерна якість суб’єкта діяльності і розглядається в контексті взаємозв’язкуз самостійністю, ініціативністю, старанністю та іншими якостями (М. Левківський).Виходячи з положень про те, що прийняття відповідального рішення завждисупроводжується емоційними переживаннями, він вважає доцільним розглядативідповідальність як психологічний стан, установку, що виявляється в емоційнихстанах неспокою, тривоги, турботи.
Уконтексті проблеми відповідальності значне місце займає теорія ціннісногоусвідомлено-емоційного засвоєння моральності Л. Рувинського, якийрозглядає засвоєння моралі як процес оволодіння моральними цінностями,втіленими в моральних ставленнях, нормах, принципах та ідеалах, фіксованих умові. Відповідальність особистості формується як результат зовнішніх вимогсуспільства, а сприйняття морально-етичних цінностей стає внутрішньою основоюмотивації відповідальної поведінки. Моральна свідомість сприяє засвоєннюморальних цінностей.
Упрацях М. Савчина відповідальність досліджується як особистісна основавідповідальної поведінки, яка є смисловим утворенням особистості, своєріднимзагальним принципом співвіднесення в межах цілісної мотиваційно-смислової сферимотивів, цілей та засобів життєдіяльності. На його думку, відповідальнаповедінка – це тип соціальної поведінки людини, спрямованої на реалізаціюпредмета відповідальності (обов’язки, доручення, завдання), яка внутрішньоопосередкована особистісним смислом цього предмета і суб’єктивноюімперативністю інстанцій відповідальності, а у зовнішньому плані – конкретнимисоціально-психологічними та матеріальними умовами її реалізації.Шляхомнаукового аналізу літературних джерел про відповідальність, її тлумачень зпозицій різних наук нами визначено, що їх об’єднує і що відрізняє. З нашихміркувань такими є:
Спільне:
– відповідальність у будь-яких проявах є складовою взаємовідносинміж людьми;
– показниками відповідальності є поведінка, вчинки і діяльність, вяких, власне, вона і втілюється;
– відповідальність – це певний рівень свободи: чим більше свободи,тим більша відповідальність.
Відмінне:
– філософія наголошує на тому, що відповідальність – це об’єктивнийфактор, на формування якого не впливають зовнішні чинники;
– соціологія зводить відповідальність лише до взаємодії зсуспільством;
– психологія розглядає відповідальність як певний рівень моральногорозвитку особистості;
– педагогіка визначає відповідальність як критерій вибору шляхів длядосягнення мети.
Напідставі зазначеного ми дійшли висновку, що відповідальність – поняттяфілософсько-педагогічного змісту, яке характеризує соціальний суб’єкт під кутомзору виконання ним соціальних, правових чи моральних вимог. Можливевиокремлення різних видів відповідальності: індивідуальної, групової,колективної, моральної, політичної, правової (юридичної), громадянської, адміністративної,кримінальної, професійної, матеріальної і т.д. Тобто, відповідальність можебути перед іншою людиною, перед суспільством, перед окремими соціальнимиінститутами, перед власною совістю. Вона зажди наступає в результаті здійсненняконтролю над діяльністю і поведінкою суб’єкта з огляду на свідоме виконання нимприйнятих норм і вимог, дає їм оцінку та ґрунтується на почутті обов’язку. Міравідповідальності взаємопов’язана зі свободою вибору.
Для нашого дослідження також актуальною є концепція відповідальноїповедінки особистості Ж. Паже, згідно з якою діти 7-11 років пов'язуютьміру відповідальності з покаранням, з величиною нанесеного збитку черезнедостатній життєвий досвід та відсутність причинного аналізу. Після 12 років удітей формується суб'єктивна відповідальність, за якої вони, як правило, керуютьсянамірами і мотивами, що спонукають до певної лінії поведінки. Вчений довів, щов індивідуальному розвитку підліток проходить шлях від морального реалізму доавтономної моралі, що наступає такий сприятливий період, коли вже можнаговорити про його свідоме розуміння ролі відповідальної поведінки у власнійжиттєдіяльності, а проблема виховання відповідальної поведінки підлітка стаєактуальною у всіх соціальних сферах.
Упроцесі теоретичного осмислення проблеми нами було уточнено визначення поняття“відповідальна поведінка особистості”, на підставі якого сформульовановизначення поняття “відповідальна поведінка підлітка”.
Відповідальнаповедінка підлітка – інтегрована моральна властивість, яка виявляється у йогоздатності соціально доцільно поводитись у школі, сім’ї, предметному середовищі,конструктивно взаємодіяти з ровесниками і дорослими, усвідомлено ставитись доїхніх вимог, реалізовувати відповідно до морально-етичних принципів і вікових можливостейсвої права та обов’язки, критично оцінювати власну поведінку та вчинки яккорисні чи шкідливі для себе та інших.
Основнимиструктурними компонентами відповідальної поведінки визначено:
- когнітивний компонент (розуміння суті і предмета відповідальності;розширення і поглиблення знань про норми і правила відповідальної поведінки;усвідомлення того, наскільки важливими є норми, обов’язки на рівні соціуму,групи, а також індивідуальної необхідності);
- емоційно-ціннісний компонент (емоційні переживання,які розкривають суб’єктивне ставлення учнів до довкілля, оточуючих і до самихсебе, що здійснюється, насамперед, через емоційно позитивне сприйняття);
- мотиваційний компонент (цілі та мотиви, які спонукають,спрямовують, регулюють актуальну поведінку, сформованість мотиваційної основивідповідальної поведінки старших підлітків, де домінуючими виступають мотиви суспільні,морального самоствердження та самореалізації, через які розкриваються їхнісоціальні домагання);
- практичний компонент (виконання обов’язків, дотримання норм,морально-етичних вимог, зобов’язань; активні дії щодо відповідального ставленнядо навчання, до себе, до інших, за доручені справи; конструктивна взаємодія зровесниками, педагогами, батьками; активна участь у суспільно-корисній праці;уміння брати відповідальність на себе: виявляти ініціативу та творчість,приймати обґрунтовані рішення у складних ситуаціях, відповідати за них,доводити розпочату справу до логічного завершення і досягати при цьому високоїрезультативності та якості роботи).
Кожнийз цих компонентів передбачає динаміку змін, а в своїй сукупності вонивідображають зміст відповідальної поведінки особистості. Їх інтегральнимихарактеристиками є інтереси, потреби, цінності, норми, знання, система ставленьта їх вияв у поведінці учнів 7-8 класів.
У другому розділі “Методика дослідженнявихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів” розкрито іобґрунтовано методику дослідно-експериментальної роботи, здійснено діагностикусучасного стану вихованості відповідальної поведінки у старших підлітків;визначено критерії, показники і з’ясовано рівні вихованості відповідальноїповедінки в учнів 7-8-х класів, складено їхні типологічні характеристики.
Діагностикавихованості відповідальної поведінки була спрямована на з’ясування уявлень просутність і зміст відповідальності й відповідальної поведінки в учнів, учителівта батьків учнів; вивчення особливостей поведінки учнів 7-8-х класів відповіднодо моральних принципів, прав і обов’язків; виявлення рівнів вихованості відповідальноїповедінки, їхніх типологічних характеристик, основних детермінантів поведінкишколярів старшого підліткового віку; вивчення змісту і методів виховної роботивчителів з учнями 7-8-х класів загальноосвітньої школи.
Длявивчення поведінки учнів було розроблено методику, основу якої склали програмапедагогічного спостереження; анкети й опитувальники (у тому числі перехресногохарактеру), які були спеціально розроблені для вікової категорії старшихпідлітків; бесіди; тести; ситуації морального вибору; експертна оцінка;самоаналіз.
Педагогічнеспостереження за учнями 7-8-х класів та їх поведінкою проводилось у наступних сферахжиттєдіяльності:
– під час уроків (як слухають, виконують домашні завдання, якоюмірою підготовлені до уроків);
– у позаурочній діяльності (як поводяться під час перерви зровесниками, молодшими і старшими учнями, чим займаються, як виконуютьдоручення; щодо мікроклімату і згуртованості класу);
– у позанавчальній діяльності (як активно приймають участь усуспільно-корисній діяльності, шкільних та позашкільних масових заходах);
– у предметному середовищі перебування (як ставляться до шкільногомайна і довкілля);
– за спілкуванням (мовленнєва культура, етика взаємин);
– за ставленням до педагогів, до батьків.
Перехреснеопитування включало в себе опитування учнів, батьків та вчителів. Його метою буловизначення розуміння ними змісту поняття “відповідальна поведінка” та основних принципіввзаємодії між вказаними категоріями респондентів.
Даніанкет було проаналізовано з урахуванням гендерного підходу, співставлено іззагальною картиною дослідження, а також даними педагогічних спостережень заповедінкою, відносинами і ставленням учнів до ровесників, батьків і вчителів.
Діагностикапсихолого-педагогічної характеристики класу складалася з опитувальних листів іявляла собою п’ятибальну шкалу, яка вмонтована в набір якостей, що відображаютьнайбільш суттєві властивості групи, зокрема такі, що характеризуютьспрямованість, активність, організованість, інтелектуальну комунікативність іпсихологічний клімат класу. За результатами співставлення та аналізу отриманихрезультатів було складено психолого-педагогічну характеристику малої навчальноїгрупи. Вдруге така характеристика складалася на контрольному етапіексперименту.
Зметою більш детального вивчення засобів виховання відповідальної поведінки упрактичній діяльності педагогів сучасної школи нами був проведений аналізпланів виховної роботи класних керівників.
Дляоцінки рівня вихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів булорозроблено і використано наступні критерії та показники: соціально доцільний (знанняправ і обов’язків, їх дотримання; соціальна активність); морально-етичний(ціннісне ставлення до інших, до себе, до предметного світу; керування морально-етичнимипринципами співжиття у соціумі; культура спілкування); особистісно конструктивний(вміння приймати рішення; здатність відповідати за наслідки власних дій;спрямованість на позитивну зміну власної поведінки).
Відповіднодо отриманих результатів нашого дослідження було виділено такі рівнівихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів та складено їмпсихолого-педагогічні характеристики:
Зразковийрівень. До цього рівня віднесено учнів, які володіють знаннями про праваі обов’язки учня і громадянина, виявляють до них інтерес і усвідомлено їхвиконують. Соціально активні. Вміють приймати виважені рішення, відповідальні унавчальній діяльності, за свої слова та вчинки. Виявляють ціннісне ставлення доровесників (особливо друзів), педагогів, батьків. Керуються моральнимипринципами співжиття у соціумі (школі, сім’ї, у позаурочний час). Толерантні успілкуванні з іншими. Критичні до власних досягнень. Досить об’єктивно оцінюютьсвою поведінку та можливі її наслідки. Адекватно реагують на зауваження.Спрямовані на самовдосконалення.
Ситуативнийрівень склали учні, які володіють знаннями про права та обов’язки, алеінтерпретують їх з точки зору власної корисності в кожній конкретній ситуації.Ініціативу і активність виявляють тільки тоді, коли їм щось цікаво. Не завждисумлінні у виконанні справи. Часто відповідальність-безвідповідальність у нихвиявляється як спосіб самозахисту чи самоствердження, у недостатностіпозитивного досвіду, незнання того, як треба поводитися в тій чи іншійситуації. Усвідомлюють можливі результати власних дій, але не завжди виявляютьсилу волі у протистоянні різним спокусам і негативним впливам. Намагаютьсярозширювати світогляд, але іноді їм не вистачає наполегливості, щовідображається на стабільності навчальної успішності. Не завжди об’єктивні воцінці власних досягнень і поведінки, ображаються на зауваження.
Пасивно-виконавськийрівень. Такі учні не мають чіткого уявлення про права і обов’язки,ототожнюють їх з вимогами дорослих. Пасивно виконують вказівки інших, особливотих, хто сильніший і більш авторитетний. Байдуже ставляться до шкоди, якувчиняють інші, до тих, кому необхідна допомога. Потребують періодичногозовнішнього контролю за поведінкою, постійного акцентування уваги наособистісній відповідальності за доручені справи. Відмовляються виконуватидоручення або виконують їх з примусу. Знають норми та правила безпечногоповодження у довкіллі, але не завжди їх дотримуються. Під зовнішнім впливомможуть поступатися моральними принципами. Не завжди доводять розпочаті справидо кінця. Не виявляють наполегливості у навчанні. Часто діють у залежності відвласної вигоди або імпульсивно. Не виявляють бажання працювати надсамовдосконаленням. У виборі планів на майбутнє покладаються на дорослих.
Безвідповідальнийрівень. Для учнів, що мають такий рівень вихованості відповідальноїповедінки, характерні поверхневі знання про свої права та свідоме прагненняуникнути виконання обов’язків. Без поважних причин часто пропускають уроки. Убільшості – виявляють низьку навчальну успішність. Прагнуть до незалежності,безконтрольності і домінування над іншими. Часто у спілкуванні з іншими діютьвсупереч моральним принципам. Непередбачувані в емоційних реакціях. Маютьшкідливі звички. Не переймаються своїм майбутнім. Схильні у своїх проблемахзвинувачувати інших.
Ціхарактеристики у більш розгорнутому вигляді представлено нами у тексті роботи.
Зарезультатами констатувального експерименту зразковий рівень вихованостівідповідальної поведінки мають 17,0% респондентів в експериментальній групі та15,6% – у контрольній. На ситуативному рівні відповідальна поведінка вихована у39,5% учнів в експериментальній групі та в 37,5% — у контрольній.Пасивно-виконавський рівень виявлено у 25,8% та 29,2% підлітків відповідно. Безвідповідальнийрівень – по 17,7% представників кожної з груп. Отже, ми мали приблизно однаковівихідні умови для експериментальної та контрольної груп на початкуексперименту.
Удисертації кількісні результати щодо рівнів вихованості відповідальноїповедінки учнів представлено в діаграмах та прокоментовано у порівняльномуаналізі відповідно до прояву в учнів 7-го та 8-го класів окремо і у гендерномуаспекті. Ці дані було покладено в основу формувального експерименту.
Утретьому розділі дослідження “Експериментальна перевірка ефективностіпедагогічних умов і методики виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-хкласів” представлено обґрунтування педагогічних умов і методики вихованнявідповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів, визначено їх ефективність,висвітлено перебіг формувального етапу експерименту, результати дослідження опрацьованометодом математичної статистики та оформлено у вигляді таблиць і діаграм.
Дляздійснення формувального експерименту нами була розроблена експериментальнаметодика, яка концептуально відповідає теоретичним положенням дисертаційногодослідження та представляє досвід практичної роботи автора. В основу методикипокладено зміст, форми і методи активізації виховного впливу на інтелектуальну,чуттєву, мотиваційну, практичну сферу поведінкової діяльності учнів 7-8-хкласів та розуміння того, що група ровесників для старших підлітків є найбільшреферентною і однією з найважливіших сфер самореалізації, де відпрацьовуютьсянавички колективної взаємодії та різні моделі поведінки.
Розробціметодики виховання відповідальної поведінки передував етап моделювання, наякому було розроблено і обґрунтовано модель виховання відповідальної поведінки вучнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи та обґрунтовано можливі позитивнізміни у поведінці старших підлітків. Основними складовими моделі визначено суб’єктивиховного процесу, узгоджені мету, завдання, структурні компонентивідповідальної поведінки особистості та педагогічні умови, зреалізовані унапрямах, змісті, формах і методах виховної роботи, критерії оцінки і результат– рівень вихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів.
Дослідницькаробота на формувальному етапі експерименту була спрямована на: засвоєння учнями7-8-х класів норм, правил, прав і обов’язків члена шкільного колективу; усвідомленняморальних принципів співжиття в колективі ровесників та розвиток у них ціннісногоставлення до інших, до себе; формування навичок відповідального поводження, конструктивноїповедінки та відповідального ставлення до громадських і трудових доручень; поліпшеннямікроклімату класного колективу; стимулювання до позитивних змін у поведінці.
Зміст,форми і методи виховання відповідальної поведінки було реалізовано векспериментальній роботі на основі взаємозв’язку когнітивного,емоційно-ціннісного, мотиваційного та практичного компонентів.
Когнітивнийкомпонент реалізовувався через засвоєння знань про сутність і зміствідповідальності й відповідальної поведінки; права, обов’язки учнів, норми іправила шкільного життя та моральні принципи взаємодії у соціумі, шляхомформування моральної свідомості і усвідомлення ролі відповідальної поведінки длярозвитку суспільства та у власній життєдіяльності. Виховна робота, в основному,відбувалася на тематичних класних годинах, у дискусійному клубі та під часзустрічей з фахівцями – юристами, медиками, психологами.
Уреалізації емоційно-ціннісного компоненту основна увага приділялася вихованнюціннісного ставлення до себе, інших та предметного світу; критичному осмисленнюучнями власної поведінки і вчинків як корисних чи шкідливих; усвідомленню їх наслідківдля себе та інших; створенню ситуацій морального вибору; моделюванню умов дляусвідомлення учнями залежності емоційних реакцій і поведінкової діяльності. Ефективнимизасобами педагогічного впливу на старших підлітків виявилися спеціально дібранівправи та ігрові процедури, тренінг “Розвиток групової взаємодії”. Ситуації,змодельовані у вправах “Капелюх” і “Правильний вибір”, адаптована методикаВ. Петровича “Моя поведінка в конфлікті” сприяли осмисленню причин іпошуку можливих варіантів подолання конфліктів, вихованню відповідальної поведінки.
Уконтексті мотиваційного компоненту виховання відповідальної поведінки забезпечувалосьшляхом розвитку в учнів 7-8-х класу мотивації до позитивних змін у поведінці,актуалізації потреби вибору і підвищення активності, співвіднесення мотивів,цілей і засобів їх досягнення, усвідомлення власної відповідальності заздійснений вибір. Вибір і активність стимулювалися у різних сюжетних іграх,змодельованих ситуаціях і ситуаціях реального життя класу та школи, у підтримціконструктивної ініціативи. Активна співпраця, зміна соціального статусу учнів уколективі, потреба у вмінні формулювати і відстоювати власну позицію, навичкивиходу з конфліктних ситуацій не тільки позитивно впливали на процес вихованнявідповідальної поведінки в учнів, а й активізували процес їх самовиховання.
Практичнийкомпонент нашої роботи наповнювався конкретними справами, зреалізованими увідповідальній поведінці і відповідальних ставленнях до обов’язків учня, членакласного і шкільного колективу; у морально-етичних ситуаціях; у процесі виконаннясуспільно-корисної праці, участі у загальношкільних акціях, екскурсіях таподорожах; у процесі відстоювання власних позицій і подолання реальних конфліктнихситуацій. Для поліпшення стосунків у класному колективі та підвищення ступенюдовіри в ньому, розвитку навичок співробітництва і роботи в групівикористовувалися вправи “Ступінь включеності в колектив”, “Я тобі довіряю”,“Золотий стілець”, “Рахуємо разом”. Залучення старших підлітків до учнівськогосамоврядування забезпечувало умови набуття ними досвіду відповідальногоповодження і розширення діапазону свободи, творчої і конструктивної діяльностів системах учень—учень і учень—педагог як членів єдиного шкільного колективу. Наформування у підлітків уміння приймати рішення, усвідомлення ними особистоївідповідальності за їх наслідки була спрямована процедура “Як прийматирішення”. Результатом її виконання стала розроблена спільно з учнями відповіднапам'ятка.
Методамиактивізації виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів булообрано: діалогову взаємодію, дискусії, моделювання і реальне „проживання” ситуаційморального вибору, самоаналіз, особистісно-орієнтований підхід у доборі завданьі доручень, включення підлітків у активну громадську (суспільно-корисну) роботув школі, почергову змінність організаторів і відповідальних за справи класу.
Упроцесі експерименту виникали труднощі, спричинені розподілом класних колективівна мікрогрупи, які тільки час від часу взаємодіяли, а частіше конфліктували міжсобою. Значна кількість учнів 7-8-х класів не прагнула вважати себе членами цілісногоколективу. Спостерігалось також ігнорування окремих учнів або малих групбільшістю учнів класу. Саме тому в експерименті значні зусилля спрямовувалисьна виховання толерантного ставлення до інших, закріплення атмосферивзаємоповаги, поліпшення мікроклімату і згуртованості класного колективу (бесіди,аналіз ситуацій, спільні справи, вправи “Малюємо разом”, “Перепона”,“Компліменти”, “Рекламний ролик” та ін.).
Значна увага у формувальному експерименті приділялася такожкласним керівникам, які за нашими рекомендаціями проводили класні тематичнігодини. У співпраці учнів і вчителів було створено такі тематичні стенди:“Відповідальна поведінка кожного – крок до побудови правової держави”, “Мивідповідаємо за тих, кого приручили”. За участю класних керівників напедагогічних нарадах обговорювалися проблеми щодо шляхів оптимізації процесувиховання відповідальної поведінки школярів, впливу особистісної позиціївчителя на її формування в учнів, його ролі у цьому процесі.
Уході експерименту нами також було проведено лекторій для батьків на тему“Закономірності і проблеми виховання відповідальної поведінки в підлітковомувіці” з метою систематизації знань батьків про вікові особливості розвиткупідлітків, роль прикладу у вихованні відповідальної поведінки дітей і методи їївиховання, вплив ровесників на поведінку підлітків. Така необхідність булазумовлена необхідністю зміни переконаності значної частини батьків у тому, що більшістьвиховних проблем має вирішувати школа. Нами також було створено діалоговийклуб, під час роботи якого батьки разом з учителями виробляли спільні підходидо виховання відповідальної поведінки у підлітків, вирішували виховні проблемисім’ї, пов’язані з поведінкою дітей.
Ефективністьзапропонованих нами педагогічних умов виховання відповідальної поведінки в учнів7-8-х класів ми з’ясовували шляхом вивчення динаміки змін її рівнів на початкуі по завершенню експериментальної роботи. Результати такого опрацюванняпредставлено у графічній інтерпретації
Напідставі аналізу результатів формувального експерименту в експериментальнихгрупах учнів 7-8-х класів динамічніше, ніж у контрольних, відбувалися процесизменшення кількості школярів з безвідповідальним рівнем поведінки – на 7,9% до9,8% та на 0,4% до 17,5% відповідно. В експериментальних групах підлітків зізразковим рівнем поведінки стало більше на 7,3% до 24,3%, а в контрольних лишена 2,2% до 18%. За рахунок зменшення кількості учнів з пасивно-виконавськимрівнем в експериментальній групі дещо збільшився відсоток з ситуативним рівнемвідповідальної поведінки на 0,7% до 42%. В контрольних групах на цих рівняхсуттєвих змін не відбулося.
Урезультаті аналізу отриманих даних щодо гендерних відмінностей у поведінціз’ясовано, що у дівчат за всіма показниками рівень відповідальної поведінки вищий,ніж у хлопців. Але найбільш істотні відмінності спостерігалися за критерієм “особистісноконструктивний”: дівчата більше зусиль докладають для поліпшення навчальноїуспішності і взаємин з педагогами; самореалізація і самовдосконалення не є дляних пріоритетними у цьому віці. А хлопці, навпаки, демонструють яскравовиражене спрямування на самореалізацію та самоствердження, часто шляхом ігноруванняморальних принципів, обов’язків і вимог дорослих, порушення прав інших, урізних видах девіантної поведінки. Такі моделі поведінки характерні і для деякихдівчат старшого підліткового віку, але вони, здебільшого, формуються не стількиз власних переконань, скільки під впливом різних зовнішніх чинників. Ціособливості збереглися на рівні тенденцій на початку і по завершеннюексперименту як у контрольних, так і в експериментальних групах.
Зарезультатами експертних оцінок та їх порівняння в експериментальних таконтрольних групах в кожній з них відбулися позитивні зміни у мікрокліматікласного колективу. Однак, в експериментальних групах рівень розвитку колективувиявився значно вищим. Аналізуючи отримані результати за кожним із показників,ми дійшли висновку, що найбільш істотні зміни відбулися за рахунок збільшенняактивності кожного окремого її члена. Якщо на початку експерименту активністьскладала 32 бали з 55 можливих, то наприкінці експерименту — 51 бал. Зміни ворганізованості колективу склали 30 балів (з 20 до 50 балів), значно зменшиласькількість конфліктів у класах, змінилося ставлення кожного окремого члена учнівськогоколективу до життя класу і до того, яке місце займає клас на загальношкільномурівні, до виконання обов’язків і доручень, участі у суспільно-корисній праці.Інтелектуальна комунікативність збільшилася з 25 до 45 балів, розшириласьтематика і підвищилась культура спілкування, майже зник антагонізм увзаємовідносинах. Психологічний клімат покращився з 30 до 49 балів, підліткистали з більшою повагою ставитися до іншої думки, і виявляти готовність щодоколективної відповідальності за поведінку однокласників.
Позавершенню експериментальної роботи було проведено контрольні зрізи.
Результатидослідження підтвердили гіпотезу та дозволили зробити наступні висновки:
1. Теоретико-методологічнийаналіз проблеми виховання відповідальної поведінки у психолого-педагогічній тафілософській літературі доводить, що вона знаходиться на стадії розробки зпозиції різних наук і є надзвичайно актуальною для суспільного і особистісногорозвитку, зумовленою протиріччями між потребами виховання підростаючих поколінь,здатних узгоджувати свою поведінку з моральними принципами і вимогамисуспільства, робити свідомий вибір, нести відповідальність за самостійноприйняті рішення, їх виконання та наслідки, і поширенням серед школярівризикованої, небезпечної, викличної поведінки, викривлених уявлень про цінностіжиття, що в цілому несе загрозу благополуччю суспільства.
2.Вивчення та аналіз філософської, соціологічної, психологічної і педагогічноїлітератури з проблеми дослідження дозволило уточнити сутність, зміст іструктуру відповідальної поведінки особистості, визначити їх стосовно учнівстаршого підліткового віку та сформулювати поняття „відповідальна поведінкапідлітка” як інтегровану моральну властивість, яка виявляється у його здатностісоціально доцільно поводитись у школі, сім’ї, предметному середовищі,конструктивно взаємодіяти з ровесниками і дорослими, усвідомлено ставитись доїхніх вимог, реалізовувати відповідно до морально-етичних принципів і віковихможливостей свої права та обов’язки, критично оцінювати власну поведінку тавчинки як корисні чи шкідливі для себе та інших.
3. Наоснові змісту відповідальної поведінки та особливостей її прояву в умовахзагальноосвітньої школи розроблено критерії, показники рівнів вихованостівідповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів: соціально доцільний (знання праві обов’язків, їх дотримання; соціальна активність); морально-етичний (цінніснеставлення до інших, до себе, до предметного світу; керування морально-етичнимипринципами співжиття у соціумі; культура спілкування); особистісно-конструктивний(вміння приймати рішення; здатність відповідати за наслідки власних дій;спрямованість на позитивну зміну власної поведінки).
4. Уході констатувального експерименту за допомогою методів цілеспрямованогоспостереження, індивідуальних і групових бесід, анкетування, опитування (в томучислі перехресного), рольових ігор, методу незакінчених речень, моделюванняпедагогічних ситуацій та їх аналізу, відповідно до визначених критеріїв тапоказників виявлено чотири рівні вихованості відповідальної поведінки в учнів7-8-х класів – зразковий, ситуативний, пасивно-виконавський, безвідповідальний.Складено їхні типологічні характеристики.
5.Визначення, наукове обґрунтування та дослідно-експериментальна перевіркапедагогічних умов як складових моделі виховання відповідальної поведінки вучнів 7-8-х класів (усвідомлення підлітками сутності й змісту відповідальностіта відповідальної поведінки особистості; розвитку мотивації до виробленнявласної відповідальної поведінки; ціннісного ставлення до себе, інших тапредметного світу; набуття досвіду відповідальної поведінки) забезпечилоефективність комплексного підходу у розробці й реалізації методики формувальногоетапу експерименту на основі когнітивного, емоційно-ціннісного, мотиваційного тапрактичного компонентів і використання методів активізації виховного процесу:діалогової взаємодії, дискусії, моделювання і реального „проживання” ситуаційморального вибору, самоаналізу, особистісно-орієнтованого підходу у доборізавдань і доручень, включення підлітків у активну громадську(суспільно-корисну) роботу в школі.
6.Впровадження у практику роботи експериментальних груп моделі вихованнявідповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньої школизабезпечило помітні позитивні зміни в рівнях її вихованості, про що свідчатькількісні та якісні характеристики (зразковий рівень – 17% до експерименту та24,3% після проведеної роботи; ситуативний рівень – відповідно 39,3% та 42,0%; пасивно-виконавський– відповідно 25,9% та 23,9%; безвідповідальний – відповідно 17,7% та 9,8%), уполіпшенні мікроклімату класних колективів. У контрольних групах ці зміни булименш помітними.
Дисертаційнедослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективними можуть бутидослідження щодо виховання відповідальної поведінки в інших вікових групахшколярів, у різних типах навчальних закладів. Актуальним залишається пошукшляхів і методів виховання відповідальності, запобігання дезадаптованійповедінці і негативним впливам соціуму в умовах загальноосвітньої школи.
СПИСОКОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Куниця Т.Ю.Взаємодія школи і сім'ї в процесі виховання відповідальної поведінки учнів 7-8класів / Т.Ю. Куниця // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей таучнівської молоді: зб. наук. праць. – Кн. 1 / М-во освіти і науки України,Академія пед. наук України, Ін-т проблем виховання; редкол.: О.В. Сухомлинська,І.Д. Бех, А.Й. Сиротенко та ін. – Київ – Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. – С.265-270.
2. Куниця Т.Ю.Актуальні проблеми виховання відповідальної поведінки у сучасних підлітків /Т.Ю. Куниця // Вісник КНУКіМ: зб. наук. праць / Київ. нац. ун-т культури імистецтв. – К.: Вид. центр “КНУКіМ”, 2005. – (Серія “Педагогіка”). – Вип. 12, ч.1: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Педагогічні та рекреаційні технологіїв сучасній індустрії дозвілля”. – С. 159-161.
3. Куниця Т.Ю.Проектування виховання відповідальної поведінки учнів підліткового віку / Т.Ю.Куниця // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді:зб. наук. праць. – Вип. 8, кн. 1 / М-во освіти і науки України, Академія пед.наук України, Ін-т проблем виховання; редкол.: О.В. Сухомлинська, І.Д. Бех,А.Й. Сиротенко та ін. – К., 2005. – С. 148-151.
4. Куниця Т.Ю. Рівнісформованості відповідальної поведінки, критерії і показники їх визначення /Т.Ю. Куниця // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівськоїмолоді: зб. наук. праць. – Вип. 10, кн. 1 / М-во освіти і науки України,Академія пед. наук України, Ін-т проблем виховання; редкол.: О.В. Сухомлинська,І.Д. Бех, А.Й. Сиротенко та ін. – К., 2007. – С. 176-184.