Домашняконтрольна робота
здисципліни Психологіята педагогіка
натему: Предмет,завдання і методи педагогіки
Вступ
Педагогіка— наука, що вивчає процеси виховання,навчання і розвитку особистості.
Діяльність, яку виконує вчитель, називаєтьсяпедагогічною. Саме він визначає мету і завдання процесу в конкретних умовах,програмує розвиток особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів,форм, методів, їх етапність, спрямованість на розв'язання конкретнихпедагогічних завдань. Педагогічна діяльність — це особливий вид соціальноїдіяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодшихнакопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісногорозвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.
Педагогічну діяльність здійснюють не лишепедагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ,різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність єзагальнопедагогічною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самоїсебе, своїх дітей, товаришів, колег тощо.
Педагогічна діяльність як професійназдійснюється в спеціально організованих суспільством освітніх установах:дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, Середніхспеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищеннякваліфікації і перепідготовки.
Основними видами педагогічної діяльності, яказдійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.
Розділ І. Предмет педагогіки
Предметпедагогіки — особлива сфера суспільноїдіяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.
Педагогічнанаука виникла і розвивалась як теорія виховання підростаючих поколінь.Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються вдитинстві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвитокособистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її рисита особливості-розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконань,моральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобаньтощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ранньому віці,ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо.
Педагогікадосліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життяі праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи,вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.
Які кожна наука, педагогіка має свій понятійний апарат, тобто системупедагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називаютькатегоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання йосвіта.
Виховання— цілеспрямований та організований процес формування особистості.
Навчання— цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуютьсявміння й навички.
Освіта— процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок,формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостейособистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Основнимшляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються ціліосвіти.
Упедагогічному процесі ці педагогічні категорії взаємопов'язані тавзаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічномузначенні виховання охоплює навчання та освіту.
Розділ II. Основні завданняпедагогіки
Завдання сучасноїсистеми виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають уреальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, упереорієнтації учнівських і вчительських колективів на подоланняавторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стаєгуманістичне виховання — створення умов для цілеспрямованого систематичногорозвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.
До основних завдань педагогічної діяльностіналежать:
— формування національної свідомості, любові дорідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності їїзахищати;
— забезпечення духовної єдності поколінь,виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
— формування високої мовної культури,оволодіння українською мовою;
— прищеплення шанобливого ставлення докультури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей,які мешкають на території України;
— виховання духовної культури особистості,створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
— утвердження принципів вселюдської моралі:правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;
— формування творчої, працелюбної особистості,виховання цивілізованого господаря;
— забезпечення повноцінного фізичного розвиткудітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
— виховання поваги до Конституції,законодавства України, державної символіки;
— формування глибокого усвідомленнявзаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та громадянськоювідповідальністю;
— розвиток індивідуальних здібностей і талантівмолоді, забезпечення умов її самореалізації;
— формування у дітей і молоді умінняміжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Мета виховання конкретизується через системувиховних завдань, які об'єднуються в пріоритетні виховні напрями: розумове,моральне, трудове та інші. Дані напрями тісно пов'язані, доповнюють одинодного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Водночас вониутворюють цілісну систему національного виховання.
Процес навчанняпокликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції.
Виділення данихфункцій процесу навчання проведене умовно, оскільки грані між процесами освіти,виховання і розвитку особи відносні, і деякі їх аспекти є загальними.
Освітня функціяпроцесу навчання припускає засвоєння особою наукових знань, формування системиспеціальних і загальнонавчальних умінь і навичок.
Виховна функціяпроцесу навчання полягає у формуванні системи ціннісно-емоційних відносин особидо світу і сукупності її якостей.
Розвиваючафункція процесу навчання визначає розвиток загальних і спеціальних здібностейособи, а також психічних процесів.
Розділ III. Методипедагогіки та форми організації навчання
Метод від (греч. meethodos- буквально: шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої надосягнення визначеної мети.
Методом педагогікиназивають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і учнів,спрямованої на рішення задач навчання.
Першовідкривачемметодів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта(1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія —шляхи до цієї мети.
Метод вихованняподіляють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують дляпідвищення виховної ефективності методів.
Методи і прийомивиховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. Їх дієвістьзалежить від використання виховних засобів.
Засоби виховання —надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо,телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтватощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивнадіяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методіввиховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна працямолодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки,легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).
Основним критеріємоцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. Упедагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше прицьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбуваєтьсяформування особистості.
Однією знайпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога ВіталіяСластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
1. Методи формуваннясвідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання,навіювання, приклад.
2. Методи організаціїдіяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки:педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створеннявиховних ситуацій, прогнозування.
3. Методи стимулюваннядіяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.
4. Методисамовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.
Використання їхзабезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання якнайвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховуютьдемократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховномупроцесі.
Формарозглядається як спосіб виразу змісту, а отже, як його носій. Завдяки формізміст знаходить зовнішній вигляд, стає пристосованим до використання (додатковізаняття, інструктаж, вікторина, залік, лекція, диспут, урок, екскурсія, бесіда,збори, вечір, консультація, іспит, лінійка, огляд, рейд і ін.). Будь-яка формаскладається з одних і тих же компонентів:
Ø цілей,
Ø принципів,
Ø змісту,
Ø методів ізасобів навчання.
Всі формизнаходяться в складній взаємодії. У кожній з форм по-різному організовуєтьсядіяльність учнів. На підставі цього виділяють форми діяльності учнів:
Ø індивідуальні,
Ø групові,
Ø фронтальні(колективні, масові).
Професійнішерозглядати форми організації навчання не по кількості учнів, які беруть участьв освітньому процесі, а по характеру зв'язків між ними в процесі пізнавальноїдіяльності.
Індивідуальнаформа — поглиблена індивідуалізація навчання, коли кожному дається самостійне завданняі передбачається високий рівень пізнавальної активності і самостійності кожногоучня. Дана форма доцільна при виконанні вправ, рішенні завдань різних типів,програмованому навчанні, поглибленні знань і ліквідації в них пропусків.
Названі формиорганізації учбової діяльності вельми цінні і ефективні тільки у взаємозв'язку.
Групова форма — передбачає розділеннягрупи що вчаться на підгрупи для виконання певних однакових або різних завдань:виконання лабораторних і практичних робіт, рішення завдань і вправ.
Фронтальнаформа — припускає спільну діяльність всієї учбової групи: вчитель ставить для всіходнакові завдання, висловлює програмний матеріал, учні працюють над однієюпроблемою. Викладач питає всіх, розмовляє зі всіма, контролює всіх і т.д. Всімзабезпечується одночасне просування в ученні.
Розділ IV. Зв’язок педагогіки з іншими науками
Педагогіка вирішуєсвої завдання не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку з іншими науками, використовуючиїхні досягнення в суміжних із педагогікою галузях. Будучи наукою суспільною,педагогіка тісно пов’язана з такими науками, як психологія, філософія, історія,етика, естетика, економіка, соціологія та ін.
Щоб правильно вчити івиховувати учня, досягти в цьому позитивних результатів, необхідно знатибіологічні закономірності росту і розвитку людського організму. Тому педагогікатісно пов’язана з анатомією і фізіологією людини, особливо з фізіологією вищоїнервової діяльності. Містком між ними є вікова психологія, яка розкриває віковіособливості формування і розвитку психіки людської особистості.Філософськінауки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховуватидію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечуютьоперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючиспрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психікилюдини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у їївнутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається навідповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою длярозуміння її біологічної сутності — розвитку вищої нервової діяльності, першоїі другої сигнальних систем, розвитку та функціонування органів чуття,опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні наукидають змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин,економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національніособливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологіядопомагає у пізнанні таких систем суспільства, як сім'я, школи різних типів,трудові колективи, формальні та неформальні групи, юнацька субкультура тощо,використовуючи фактичний матеріал для раціональної організації навчання йвиховання. Використання досліджень кібернетики дає можливість сконструювати ізастосувати в педагогічному процесі навчальні та контрольні машини.
Висновок
Сучаснийсоціально-економічний і науково-технічний розвиток суспільства ставить ряднових завдань у галузі освіти і виховання, підготовки людини до активноїтрудової та громадської діяльності.
Педагогіка як наукапосідає особливе місце в системі наук про людину, колектив, суспільстволюдство. Вона вивчає, досліджує і розв’язує проблеми освіти, навчання івиховання людини, що виникають або можуть виникнути в усі періоди життя.
Проте найактуальнішимий найвідповідальнішими є дитячий, підлітковий та юнацький періоди життя. Вонизбігаються з часом навчання, вибору основної сфери діяльності, взаємостосунківміж людьми, з періодом створення сім’ї.
Розвиток людства,сутність людини вказують на те, що освіта і навчання мають здійснюватись нетільки в молоді, а й в наступні роки, охоплюючи увесь період життя людини(дитячий, підлітковий, юнацький період, вік зрілості і старіння). Тому й сформувавсязагальний підхід до освіти та навчання як всебічного і гармонійного розвиткуособистості з урахуванням індивідуальності і характеру розвитку суспільства.
Пройшовшидекілька історичних етапів розвитку, педагогіка як наука насамперед-це об’єктпедагогічної дії: вихованців і вихователів, учнів і вчителів, студентів івикладачів, молодих робітників і наставників, колективи і керівників. Зв’язкиміж ними характеризуються соціальною сутністю та суспільними відносинами. Томупедагогіка — багатогранна, різногалузева наука, яка має тісні зв’язки з іншиминауками про людину.
Розвиток педагогічноїнауки не забезпечує автоматично якість навчання та виховання.
Необхідно, щоб теорія втілювалась у практичнітехнології. Зближення теорії з практикою поки що не є достатнім. Про цесвідчать факти, проблеми, невирішені питання в освіті, у вихованні й навчанні.
Список використаної літератури
1. ВолковаН. П. «Педагогіка» Видавничий центр «Академія» Київ 2001.
2. ЛозницяВ. С. «Психологія і педагогіка: Основні положення». Навчальний посібник длясамостійного вивчення дисципліни. К.: Екс Об, 2000.
3. ПодласыйИ. П. «Педагогика». Учебник для студентов высшего педагогического учебногозаведения. М.: Просвещение; Гуманит изд. центр «ВЛАДОС», 1996
4. ХарламовИ.Ф. «Педагогіка». М.: Юрист, 1997.
5. ШапоринськийС.А. «Процес наукового пізнання і процес навчання». М., 1980.