Вивченнятворчості кобзарів та лірників на уроках української літератури
Кобзарство –унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії –кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньомунаціональну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правдужиття, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницькадіяльність заборонялася, їх сотнями нищили, приречували на вимирання. Разом зізнищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи,історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявититворчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарськоїтематики.
Термін«кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні доситьнеоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань убандурному виконавстві. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано дотрадиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т.інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькоюестетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формамитворів (аранжування, обробки, композиції, мелодекламації, авторські епічнітвори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань інаціонально-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменнимлюдям драматичну історію свого народу.
Відношення докобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавждизакарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – цевтілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь,який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українськогонароду. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар,ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, якіоспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, якжанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.
ХХ століттявнесло свої корективи, і думи, як жанр втратили своє значення. Вони являютьперш за все науковий інтерес і є складовою культурою досягнення нації.Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились новіможливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні творивітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співаютьстарі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість ідуша народа. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство»розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, якправило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємотермін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертнебандуристське мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.
З ЖИТТЯКОБЗАРІВ ТА ЛІРНИКІВ
Невід’ємноючастиною традиційного сільського та й міського громадського побуту аж допочатку ХХ сторіччя було кобзарство і лірництво. Кобзарями (бандуристами) ілірниками – мандрівними музикантами й співцями ставали, як правило, сліпі(повністю чи частково) люди. Відомі випадки, коли в їхнє середовище потрапляли людиз іншими фізичними вадами – криві, епілептики. Жінки серед сліпих співців буливинятком із правила. Зокрема, жінки-майстрині відомі серед лірниківЖитомирщини.
Кобзарі і лірникирізнилися між собою своїми інструментами і репертуаром. Кобза, як відомо, –досить великий за розмірами багатострунний щипковий інструмент. Ліра ж, тежбудучи струнним інструментом, має клявіші і особливе коліщатко, яке крутять задопомогою ручки. Крім цього, відмінності полягали в тому, що думи в основномувиконувалися кобзарями, а для репертуару лірників більш характерними були віршідуховного змісту. Різниця в репертуарі кобзарів і лірників пов’язувалась якоюсьмірою з інструментами, оскільки „багата строєм” бандура більш придатна длявиконання світських пісень, ніж „тягуча ліра”. Втім думи співали й лірники,хоча й рідше, ніж кобзарі. Ще одна відмінність стосувалася реґіону поширеннялірництва й кобзарства. Справа в тому, що якщо лірництво побутувало на всійтериторії Середньої Наддніпрянщини, то кобзарство було характерним переважнодля Лівобережжя. В давнину кобза, як відомо, була улюбленим музичнимінструментом запорозьких козаків. Очевидно, від низ вона поширилася в такому„козацькому” районі, як Гетьманщина, територія якої збігалась з регіономпоширення кобзи в ХІХ сторіччі.
Кобзарі талірники, яких водили хлопці-поводирі, ходили по селах і містах. Вони грали йспівали на ярмарках, храмових та інших святах, запрошували їх на весілля,хрестини тощо. На ярмарки та храмові свята збиралися цілі гурти лірників ікобзарів. Крім цього, вони ходили поодинці по селах і містах.
Співали кобзаріта лірники думи, псальми, народні історичні, суспільно-побутові, ліричні пісні,пісні-балади, а крім того, сатиричні та гумористичні пісні. А ще вони гралитанці на весіллях, родинних святах, народних гуляннях. Більшість із них вмілиімпровізувати; дехто й сам складав пісні.
Ходили по селахкобзарі і лірники цілий рік, часом роблячи перерви лише взимку (у холод тазаметілі), навесні та у косовицю й жнива. Найбільше активізувалися вони уперіоди календарних свят, на храмові свята і ярмарки, особливо наосінньо-зимовий час, коли відбувалися весілля. Люди платили мандрівниммузикантам продуктами й грішми. Причому як самі кобзарі та лірники, так і слухачітаку плату вважали винагородою за роботу, а не милостинею.
Лірники такобзарі в способі життя і в мандрівному побуті мали багато спільного зжебраками. По ярмарках мандрівні співці й жебраки також часто ходили разом. Ународі їх, як і жебраків, називали в більшості однаково: „старцями”, „дідами”.Це все, очевидно, свідчить про спорідненість жебрацтва і мандрівного кобзарствай лірництва. Разом з тим суспільне становище кобзарів-лірників і жебраків булорізним. Лірники, хоч і вважалися старцями, займали вище, поважніше і навітьособливе становище в суспільній ієрархії села. Будучи носіями творіврелігійно-моралізаторського змісту, вони виступали охоронцями традиційноїморалі й давніх звичаїв в українському селі. У народі вони вважалися „людьмиБожими”. Недарма етнографи кінця ХІХ-початку ХХ сторіччя вважали, що „лірниківпотрібно строго відрізняти від інших жебраків. У них більше солідності,статечності, ніж у інших жебраків…”
Влітку лірники йкобзарі ходили по хатах дуже рано, поки люди ще не йшли працювати. Заходили дохати, обов’язково віталися, бажали господарям здоров’я. Співали пісні як навласний розсуд, так і на замовлення. Одержавши винагороду, лірник чи кобзарзупинявся і читав молитву за здравіє живих і за упокій померлих.
Кобзарі йлірники, як правило, мали сім’ї й домашнє господарство. Інколи заміж за сліпихмузикантів виходили такі ж сліпі дівчата, але звичайно дружини їх не малифізичних вад. Майже кожен лірник або кобзар, крім хати і двору, мав декількадесятин землі, де господарювала його родина. Часто наймали робітників, оскількице дозволяв лірницько-кобзарський заробіток. Сам „дід”, крім допомоги вдомашньому господарстві, як правило, володів якимось додатковим ремеслом.Відомо, зокрема, що сліпі музиканти часто виробляли ліри й бандури – для себе йна продаж. Дуже поширеним серед них ремеслом було виготовлення мотузок,наритників та іншої упряжі. Були й такі, що бондарювали та кравцювали і т. п.
Улірницько-кобзарському середовищі не було спадковості ремесла, як, скажімо,серед ремісників. Це пояснюється тим, що фізичні вади, в тому числі й сліпота,в більшості були результатом випадкового каліцтва. Окрім того, бачачи своєпевною мірою принизливе становище і маючи, як правило, власне господарство іякийсь достаток, лірники й кобзарі всіляко намагалися, щоб їхні діти непереймали в них ремесла. У присязі кобзарів Полтавщини, яку вони давали припосвяченні, був навіть особливий пункт, доданий, за переказами, за існуваннякріпосного права, коли кобзарі, бувало, осліплювали своїх дітей, щоб звільнитиїх від панщини: „Як будуть або є в мене діти, хай зрять світ Божий іунаслідують життя мирське-світське”.
Зверталисякобзарі та лірники один до одного на „ви”, а до молодших – на „ти”. Всі вониволоділи особливою таємною („лебійською”) мовою, якою говорили, коли боялися,щоб їх не підслухав хтось сторонній.
Кобзарі й лірникивсюди по Україні об’єднувалися в спілки. Такі кобзарсько-лірницькі об’єднаннязвалися „братствами”, „цехами” або „гуртами” і об’єднували сліпих співців зпевної території. Інколи кобзарі й лірники утворювали об’єднання, спільне зжебраками. Такий спільний „старечий цех”, наприклад, відомий у районі Чуднована півдні Житомирщини. Проте вище становище в цих „старечих цехах” займаликобзарі й лірники, а не жебраки.
Осередком, дезбиралися співці братства чи гурту, була визначена ними церква в одному знаселених пунктів. У ній братство на власні кошти утримувало ікону, свічки,оливу тощо. Щоб стати лірником чи кобзарем, треба було вчитися і пройти певнівипробування.
В учні бралихлопців, сліпих повністю чи частково; інколи, рідше, з іншими фізичними вадами.Бувало, хоч і дуже рідко, що ремеслу мандрівних співців училися й дівчата.Віддаючи хлопця в науку, батько ставив майстрові-лірникові чи кобзаревімогорич. Відомо, що лірники Житомирщини ще до прийому в учнівство брали хлопцяна пробний термін, що тривав від тижня до місяця. Термін навчання був у різнихмісцевостях різним. На Житомирщині на початку ХХ сторіччя учнівство тривало 3-4роки (інколи – рік), на Поділлі в кінці ХІХ сторіччя – 3 роки і 3 місяці, наПолтавщині – 1-2 роки, а „як мале, так і на чотири годи”. В Галичині у той жечас учнів брали на 3-6 років. Очевидно, в терміні навчання не було якогосьусталеного порядку. Український етнограф і фольклорист В. Гнатюк писав: „Час наукизалежить також від того, чи ученик спосібний, чи тумануватий, чи більший, чименший. Як меншого приймають, то не вчать його відразу, лиш ним послуговуються,тому й довше він мусить бути. Старшого, понад 20 літ, приймають на науку лиш наодин рік, бо „він розумійи, шчо йому того потрібно, тому сам на себенастигайи...”
Звали учнівкобзарі та лірники „хлопцями”, „челяддю”, інколи – „підмайстрами”. Вчителяучень називав „панотцем”, на Житомирщині частіше „хазяїном”, на Поділлі –„дядьком” або „господином хазяїном”, на Галичині – „ґаздою” або „майстром”.Майстер учив хлопця традиціям кобзарсько-лірницьких братств, етикету сліпихспівців, вмінню грати та співати.
Сам прийом догурту („одклінщина”, „визволок”) обставлявся ритуальними діями, які можнаназвати кобзарсько-лірницькою ініціяцією. Керували братствами виборні ватажки –„отамани”, „старші”, „цехмайстри” і т. ін. Кожне братство мало скарбницю йскарбника. Всі свої справи члени братства – „брати” вирішували на спільнихзборах. Збори відбувалися в містечку, де знаходилася церква гурту під часхрамового свята, а також в інших населених пунктах у час ярмарків і храмовихсвят. Фольклорист Ф. Лавров писав, що популярним місцем збору братств кобзаріві лірників був ліс біля Броварів – між Переяславом і Києвом. На зборах вибираливатажків, приймали новачків, вирішували спірні питання, судили та карали тих,хто провинився, а також видавали зі скарбниці допомогу тим, хто її потребував.Члени братства дбали про честь своєї корпорації, не допускали, щоб до їхніх лавприбивалися люди з сумнівною репутацією, аморальні, п’яниці тощо. Коли ж хто злірників чи кобзарів порушував встановлені правила поведінки, виборний судсуворо карав винуватця. Інколи приймали рішення про найвищу міру кари інайбільшу ганьбу – „обрізування торби” (тобто виключення з братства порушника)чи схвалювали рішення „під батоги”.
Члени братства,як правило, мали спільний пісенний репертуар. Незважаючи на належність членівкобзарсько-лірницьких об’єднань до певної території, вони інколи ходили і в іншімісцевості. Тамтешні кобзарсько-лірницькі братства при дотриманні певних умовдопускали чужих співців на свою територію. При цьому прийшлі кобзарі й лірникиобов’язково мали бути членами якогось братства чи гурту, тобто посвяченими вмайстри. Самозванців, що не відбули належного терміну навчання і не пройшлиобряду посвячення („визволки”), всіляко переслідували – відбирали бандуру,розбивали її, а на винного накладали штраф.
Братства кобзаріві лірників існували аж до кінця ХІХ-початку ХХ сторіччя. Проте на кінець цьогоперіоду вони почали відмирати, як і особливі обряди висвячення на майстра. Алеінститут учнівства та інші традиції кобзарства й лірництва виявилися більшстійкими. Вони існували довше й зникають разом із мандрівними кобзарями йлірниками вже в 1930-40-х роках. До зникнення кобзарства і лірництва як явищавеликою мірою спричинилися репресії з боку тоталітарного совєцького режиму.„Сліпі барди, – пише дослідник українського кобзарства В. Нолл, – булинеконтрольованим джерелом морального авторитету на селі, безпосереднімконкурентом тоталітарної держави. Основа їхнього репертуару складалася зжанрів, що мали як релігійні, так і національні символи, з чим не моглизмиритися органи влади”.
KОБЗАРІ ТАЛІРНИКИ ЯК НАРОДНІ СПІВЦІ-МУЗИКАНТИ НА УКРАЇНІ (НЕСТАНДАРТНИЙ УРОК)
Кобзарство –самобутнє явище світової культури, предмет нашої гордості. Вивчення йогодопоможе глибше збагнути духовну спадщину наших предків.
На жаль, сьогодніне маємо жодної методичної розробки з питань вивчення кобзарства на урокахлітератури. Тому вважаємо, що в першу чергу необхідно сформувати в учнівзагальне уявлення про кобзарів як типів народних співців-музикантів, їх звичаї,братства, навчання, роль у формуванні національної самосвідомості, значення усуспільно-політичному та духовному житті нашого народу.
У глибині сцени –слова Т.Шевченка «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», кобза(або її малюнок), репродукції картин із зображенням козака (на коні і з кобзою)– з однієї сторони і кобзаря-старця із поводирем – з другої; тут же висловидіячів культури із різних країн світу про українське кобзарство.
Звучать переливикобзи (бандури) спочатку ледь чутно, а потім все гучніше й гучніше, переходячив хвилюючі, могутньої сили акорди...
Учитель:Вслухаймося в звуки прадавньої кобзи… Вчуваються в них і гудіння вітру вдикому степу, що грубо бавиться ковилою, і ніжний шепіт придніпровських чинаддеснянських, а може, надпсільських трав… Вслухаймося, вслухаймося: токобза доносить звуки кривавої битви і брязкіт шабель: то кобза плаче разом ізземлянами-невольниками в Кафі чи далекій бусурманській Туреччині… А ці осьмогутні акорди – то не що інше, як клич славних козаків-запорожців у переможнійбитві… Звідки ж взялися ці неповторні мінори і мажори?
(Ще деякий часзвучить кобза...).
Перший учень. НаХV-ХVII століття припадає складний період української історії. Нелегкі це буличаси. На наш край робили спустошливі навали турецькі яничари і хижі татарськіорди. Головний тягар оборони рідної землі лягав на українські народні маси, напростих трударів міст і сіл і особливо на козаків. У цій боротьбі козацтвовкрило себе невмирущою славою. Козаки не тільки обороняли міста і села України,а й дуже часто ходили визволяти своїх братів і сестер з турецької каторги. Так,у 1616 році козаки під проводом Сагайдачного напали з моря на головнийневільницький ринок у Криму – м. Кафу (тепер Феодосія ), взяли штурмом фортецю,знищили чотирнадцятитисячний турецький гарнізон, спалили флот і визволилиполонених із неволі .
Другий учень.Героїчна боротьба українського народу особливо хвилююче оспівана в народнихдумах. В них підноситься ідея патріотизму, оборони рідної землі. Тематика думпов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. Уних возвеличуються герої з народу, що захищали незалежність Вітчизни. Цепредставники запорізьких козаків, козацької голоти – Самійло Кішка, Іван Богун,козак Голота, Ганжа Андибер, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький,Данило Нечай, Нестор Морозенко, Максим Кривоніс та інші звитяжці, слава прояких ‘’Не вмре, не поляже”. Всі вони оспівані як виразники волі народу, йогосили, мудрості.
(Звучить уривокіз “Думи про козака Голоту”)
Далі слово беревчитель:
Учитель: А що визнаєте про виникнення українських народних дум, їх творців і виконавців?
(Після бесіди заудиторією продовжує:)
Найавторитетнішимивченими було доведено, що українська народна дума і кобза народили унікальнеявище в світовій культурі – кобзарство.
За часівЗапорізької Січі козацтво жило бурхливим життям, насиченим героїкою,самовідданими подвигами. О тій порі запорізькі козаки та кобзарі створилибагато глибоких за змістом, зворушливих героїко-патріотичних дум та історичнихпісень, спрямованих проти іноземних завойовників: турецьких султанів,татарських ханів, польської шляхти. У цих епічних творах оспівані подвигисічовиків у боротьбі з ворогами, відтворено і нестерпні муки турецької неволі(“Втеча трьох братів з Азова”, “Маруся Богуславка”, “Самійло Кішка’’ та ін.).
Третій учень:Дослідники свідчать, що серед запорожців було чимало хороших музикантів, якіграли на кобзі, лірі, цимбалах, скрипці, басах, сопілці тощо. Та найулюбленішимі найпопулярнішим музичним інструментом на Січі була кобза – “дружина вірная’’,чи “подорожняя”, як її називали кобзарі.
Виконуючи бойовізавдання, козаки частенько залишалися на самоті, пильно чатуючи на ворогів.Тоді лише кобза розраювала тугу, звеселяла засмученого:
Струни моїзолотії,
Грайте ж меністиха,
Нехайкозак-нетяжище,
Позабуде лиха,
– співається водній козацькій пісні.
– Де ж узялася наСічі кобза? – запитує вчитель.
Четвертий учень:Чимало кобзарів потрапляли на Запорізьку Січ, тікаючи від експлуатаціїсільських дуків-багатіїв. Траплялося, що кобзарями-професіоналами ставаликозаки, які в жорстоких боях з іноземними загарбниками і поневолювачамивтрачали зір. Їх, як правило, зараховували до полкової музики.
П’ятий учень:Коли ж козацькі полки йшли у похід, зрячі кобзарі також сідали на коней і билипроклятих зайд, що намагалися захопити їхній рідний край, полонити рідну землю.
(Звучить уривокіз пісні “Їхав козак за Дунай’’).
Учитель:Перегорнемо другу сторінку нашого журналу. Називається вона “Типи кобзарів талірників”. З неї ми дізнаємося про кобзарів як типів народнихспівців-музикантів, їх світогляд, характер, мораль.
Уважно послухайтеповідомлення, визначте про себе:
1) У чомуполягала особливість внутрішнього світу народних співців?
2) Якпоєднувалося в кобзарів те, що пропагували вони в думах і піснях, із принципамиособистої поведінки?
Перший учень:Глибоко, усім серцем сприйнявши народну християнську мораль, кожен кобзар (зависловом А.Шута) вважав, що “на те й існує, щоб нагадувати людям про Бога таблагодать”. Таке розуміння суспільного призначення кобзарського мистецтваставило його носіїв до розряду людей особливих. Тому в народі кобзаря сприймалияк чоловіка Божого.
Кобзарі талірники воістину були уособленням національного характеру, джерелом духовностісучасників та прийдешніх поколінь. Їх внутрішній світ характеризується широтоюінтересів, багатством та глибиною емоцій і потреб, здатністю співпереживатидолю інших людей і долю всього народу, багатством уяви, винятковою волею. Іводночас їм притаманна непримиренність у ставленні до зла і неправди, почуттявласної честі та гідності, масштабність осмислення історичних подій, тонкийліризм.
Другий учень:Буття на грані аскетизму було характерною рисою народних бардів. Вони,насамперед, байдужі до всього корисливого, їм не властиві будь-які хтивіпрагнення. Такими були Архип Никоненко, Андрій Шут, Микола Ригоренко, ОстапВересай. Але це зовсім не говорить про самозречення кобзарів усього того, щовластиве людині. Остап Вересай, наприклад, дбав про господарство, на заробленігроші збудував хату, повсякчас піклувався про сім’ю. Андрій Шут, ставшинезрячий, також жив на власний кошт. Він навчився сукати мотузки та в’язати зконопель різне сільське начиння. На зароблені гроші він збудував собі хату,одружився. А ще на власний кошт А.Шут навчив грамоти свого сина.
Третій учень: Такщо хибною є думка, наче б то кобзарі були жебраками-випрошувачами милостині.Покликані формувати високі національні ідеали, вони до найменших дрібниць булиживим втіленням найвищих людських чеснот, не зраджували своїх принципів навітьперед загрозою смерті.
Учитель (бесіда заудиторією): Скажіть, які риси характеру, принципи народної моралі, властивікобзарям, засвідчують наведені приклади?
Відповідаючи наце запитання, учні роблять висновок, що кобзарі були людьми винятковоїморальної чистоти і громадянської гідності. І тому не дивно, що саме вони моглипоєднати в слові, музиці та співі особисте і з такою силою заявити почуттясвого обов’язку перед усіма покривдженими та приниженими.
Учитель:“Навчання кобзарів та лірників, їх братства” – так називається третя сторінканашого журналу.
Четвертий учень:У тяжких умовах проходило життя і кобзарська діяльність українських Боянів:тяжкі каліцтва, щоденний пошук шматка хліба, переслідування властей примушувалиїх утворювати братства (або гурти), які виникали за прикладом міськихремісничих цехів і мали захищати інтереси кобзарів.
Цех керувавсяпевними правилами, встановленими самими ж членами товариства. За свідченнямФ.Лаврова, найголовнішими були такі:
1) основабратства (гурту) – певна територія (обмежена кількість сіл, містечок, міст);
2) братство маєсвій центр в одному з міст, де за власні кошти купувало ікону, свічки, оливудля церкви;
3) громадськеурядування: збори вибирають начальника цеху (цехмістра), суд, скарбника таприймають нових членів;
4) членомбратства може бути лише та особа, котра має якісь фізичні недоліки або каліцтваі набула певних професійних навичок (уміння грати на кобзі чи лірі, знаннякількох пісень), а також вивчила мову братства (“Лебійську мову”);
5) кожен членбратства (гурту) зветься товаришем;
6) особа, якавступає до братства, мусить вносити до цехової братської кружки певну сумучленських внесків;
7) братствовибирає певний ритуал прийому до свого гурту;
8) братство невтручається в особисте життя братчиків.
У членів братстватаким чином виховувалося почуття корпоративної незалежності, укорінюваласясвідомість певної позиції, професійна гордість.
П’ятий учень: Вкобзарстві, як і в кожному ремеслі, були свої майстри та учні (їх називалихлопцями). Для того, щоб стати справжнім кобзарем і цим ремеслом заробляти собіна прожиття, потрібно було добре навчитись кобзарській справі, опанувати“Лебійську” мову (прийнятну і зрозумілу тільки в певному колі співців),одержати “визвілку” (право на самостійне кобзарювання, дотримуватися всіхзвичаїв і вступити до гурту.
Юнаки, яківиявили бажання йти в науку до старшого кобзаря, повинні були навчатися у ньогопротягом 2-3х років, або навіть і більше, в залежності від своїх здібностей інаполегливості. Учень мусив добре оволодіти грою на кобзі чи лірі, вивчитикілька релігійних пісень, псалмів, молитов та інших пісень і дум, усвідомитивсі звичаї та правила братства.
Право співати йграти на бандурі одержували лише ті учні, які успішно закінчили навчання усвого майстра-панотця. Усі молоді вчилися у старших кобзарів та лірників. Спочаткустарий кобзар розкаже про пісенний твір, потім почне співати, а молодий кобзарповторює, аж поки запам’ятає.
(Звучить одна ізвідомих дум)
Учитель: Ви,мабуть, помітили, як виконуються (співаються) думи?
Далі бесіда йдеза запитанням:
1) Чи є якасьвідмінність у виконанні кобзарем думи і виконанням ліричної пісні на естраді?
Учні відзначають,що під час виконання думи кобзар, на відміну від артиста-співака, виконавцяліричної пісні, не лише співає думу, а й проказує, декламує її окремі місця підакомпанемент кобзи (бандури).
Учитель(підсумовує): Отже, цей спосіб виконання називається речитативом.
Шостий учень:Цікавим для нас є обряд посвяти в кобзарі (за бажанням можна інсценувати поданенижче).
Коли скінчитьсянаука у “пан-отця”, повинен учень прийти до кобзарської братії на один ізвелелюдних ярмарків просити благословення і дозволу почати свої обходи(самостійне кобзарювання). На посвячення “молодик” повинен мати при собі неменш 5-ти карбованців. На них він купує кожному братчику булку і рибу, частуєгорілкою. Після цього “молодик” кланяється й каже: “Теперечки благословіть менена всі чотири сторони!” Пан-отець відповідає: “Бог благословить!”, подаючиучневі хліб. Від хліба учень одрізує три горбушки, солить їх і кладе собі запазуху. Це зветься “взяти визвілок”– головний акт, що дає право носити ліру абокобзу. Подавши хліб, діди-братчики бажають: “Дай тобі, Боже, щоб ти бувздоровий, як вода, а багатий як земля: щоб тобі з води й роси йшло! Гряди воім’я Господнє”.
Після цього“майстер” передавав кобзу чи ліру учневі – і кобзар готовий.
Учитель: Наступнасторінка нашого журналу називається “Роль кобзарів та лірників у духовному тасуспільно-політичному житті України”.
Сьомий учень:Кобзарство розкривало перед народом світ на засадах духовності і краси,проповідувало вустами своїх національних бардів найвищі людські цінності:вірність Богові і Батьківщині, повагу до старших, вірність побратимству,порядність, чистоту людських взаємин. Народні думи зробили великий вплив нарозвиток художньої літератури та образотворчого мистецтва. Кобзарі булипатріотами. Вони не стояли осторонь від епохальних подій в Україні. Вони бралиактивну участь у народно-визвольних рухах. Гетьман Богдан Хмельницький посилавкобзарів по містах і селах закликати народ до боротьби з ворогами.
Після повстанняукраїнського народу 1768 року, відомого під назвою “Коліївщина”, польськашляхта вчинила розправу над повстанцями у містечку Кодні (Житомирщина). ЗКоденської судової книги відомо, що трьом кобзарям-учасникам гайдамацькогоповстання – Прокопу Скрязі, Василю Варченку і Миколі Соковому – відрубалиголови за те, що вони “Гайдамакам на бандурі грали”.
Перший учень:Видатними кобзарями, носіями і виконавцями дум, були в XIX ст. Іван Стрічка,Андрій Шут, Остап Вересай (демонстрація фотографій), Іван Кравченко(Крюковський).
Відомий кобзарМихайло Кравченко брав активну участь у революційній боротьбі 1905, 1917 роківта громадянській війні.
У перші дніВеликої Вітчизняної пішли на фронт бандуристи М.В.Опришко, Д.Ф.Піка,Г.М.Гордійчук. Вони загинули смертю хоробрих. У той самий час бандуристи, якізалишалися на тимчасово окупованій гітлерівцями території і, співаючиантифашистських пісень, сприяли піднесенню бойового духу народу, будилиненависть до ворогів. Одним із таких є дід Левко, партизанський розвідник;фашистські нелюди замордували мужнього патріота.
Другий учень:Допомагала громити ворога відома Миргородська капела бандуристів під керуваннямІ.Скляра. Капелянам доводилося супроводжувати похорони загиблих воїнів,виступати в окопах на передовій, в госпіталях.
Бандуристи, де бвони не перебували – чи в тилу ворога, чи в діючій армії – своїми патріотичнимипіснями і думами помагали в боротьбі з ворогами Вітчизни.
Учитель:Кобзарство – це самобутнє явище світової культури. А справжнє мистецтво, славапро нього воістину не мають кордонів. Саме про це наступна 5та сторінка нашогожурналу: “Світова слава українського кобзарства”.
Третій учень:Українські кобзарі та лірники уже в ХVІ ст. були відомими в Західній Європі.Великою популярністю тут користувалися наші бандуристи Войташек, Веселовський,Білоградський.
А ім’я народногоспівця Остапа Вересая привернуло увагу не тільки української та російськоїгромадськості. Воно потрапило й на сторінки періодичних видань Франції, Англії,Польщі, Австрії, Німеччини. Він був запрошений на ІІІ Археологічний з’їзд, якийпроходив у 1874 році в Києві. О.Вересай буквально полонив делегатів з’їздусвоїм майстерним співом та грою на кобзі. А французький вчений Альфред Рамбойого назвав законним нащадком Бояна й інших “солов’їв” минулих часів.
Традиціїкобзарства ніколи не переривались.
І ось аж через 84роки, тепер уже на ІV Міжнародному з’їзді учених-славістів (Москва, 1958 р.)звучить голос ще одного відомого кобзаря – Єгора Мовчана. Деякі з делегатів порівнювалимелодії дум у виконанні Мовчана з музикою Бетховена.
Четвертий учень:Світову славу українського кобзарства згодом примножили цілі колективи цьогосамобутнього жанру мистецтва. Так у 1969 році Державна Заслужена капелабандуристів УРСР, гастролюючи в Японії, буквально зачарувала меломанів цієїкраїни. Капела за ЗО днів відвідала І8 міст і дала 22 концерти, на кожному зяких бувало по 4-6 тисяч глядачів.
І ще одинунікальний факт з історії. Мало кому відомо, що далеко за океаном, упромисловому Детройті (США) живе, творить і примножує славу українськогокобзарства капела бандуристів імені Т.Шевченка. Складна її доля. Будучививезеною з Києва в роки Великої Вітчизняної війни до фашистської Німеччини, зБожою допомогою уникнувши кремаційної печі, зберігши свій кістяк, тактрапилось, що через табір переміщених осіб опинилась капела у СполученихШтатах. Живучи далеко від Батьківщини, капеляни не забули рідну землю, ріднумову, культуру й гордо розносять славу українського кобзарства по всьому світу.
Наперед виходять5-6 учнів і зачитують вислови діячів культури різних народів про українськупісенну культуру, про українське кобзарство:
Українські пісніта думи, з їх скорботою, близькі всім, сповнені великого вселюдського змісту.
В. Ральстон(Англія).
3 давніх-давенславилася українська земля своїми співцями-бандуристами. В їхній музиці відбитаісторія народу, його славне героїчне минуле, а в піснях втілені його мрії прощастя.
М. Тодоров(Болгарія).
Українською мовоюстворена найбагатша народна поезія.
З. Педросо(Португалія).
Музичний талантукраїнського народу добре відомий в усьому світі.
Акіра Хасімото(Японія).
Хай живуть увіках імена славних співців-кобзарів!
Слава жталановитому народу українському, який створив яскраві зразки народної поезії!
ЛИТЕРАТУРА
1. БоржковськийВ. Лирники //Киевская старина – 1889. — №11
2. Гнатюк В.Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. и. про лірників повітуБучацького // Етнографічний збірник. – Львів, 1896