ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1.Теоретичні аспекти застосування дидактичних ігор на уроках української мови
1.1 Дидактична гра як один із способівзалучення молодших школярів до активної розумової діяльності
1.2 Структура дидактичної гри
1.3 Особливості застосуваннядидактичних ігор на уроках української мови
Розділ 2. Формуванняграматичних понять в початкових класах засобами дидактичних ігор
2.1 Вивчення іменника в молодшихкласах
2.2 Опрацювання прикметника
2.3 Робота над дієсловом в початковихкласах
2.4 Формування граматичного поняттяпро займенник
2.5 Методи і прийоми при вивченніприслівника
2.6 Система вивчення числівника
2.7 Ознайомлення молодших школярів зприйменником
Висновки
Списоквикористаної літератури
ДодатОк 1
ДодатОк 2
ДодатОк 3
ДодатОк 4
ДодатОк 5
ДодатОк 6
ДодатОк 7
ДодатОк 8
ДодатОк 9
ДодатОк 10
ДодатОк 11
ДодатОк 12
ВСТУП
Актуальністьтеми курсової роботи. Основною формою організації навчальної діяльності молодшихшколярів традиційно залишається урок. Однак, залежно від тих завдань, які вінпокликаний реалізувати, урок змінює свої цілі, зміст, структуру, методи,прийоми і засоби навчання. Цілі сучасного уроку української мови в початковихкласах випливають із головних завдань початкового етапу навчання українськоїмови, визначених Державним стандартом початкової загальної освіти.
Вивченняукраїнської мови відбувається згідно із програмою загальноосвітньої школи, уякій чітко визначено у вивченні української мови чотири змістові лінії — комунікативну, діяльнісну, лінгвістичну, лінгвокраїнознавчу. Також визначенотри мети навчання: навчальну, розвивальну, виховну.
Кожний урок української мови – складна, цілісна,динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яканасамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку. Метауроку збігається в цілому з метою навчального процесу в цілому.
Однієюз них є формування національно-мовної особистості учня. Цього можна досягти,якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоместавлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачіпочуттів і переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а отже ймислення, інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовнепочуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовнихзасобів, виражальних можливостей.
Навчанняукраїнської мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні імовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативнівміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більшечитає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіннямовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учніодержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно йправильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, атакож набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.
Відбірдидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти дітямусвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова,виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образностівласного мовлення, намагання додержуватися норм у використанні мовних одиницьрізних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою.
Особливоактуальним є застосування на уроках української мови дидактичних ігор. Аджесаме дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективністьсприймання школярами навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальнудіяльність, вносять у неї елемент цікавості.
Розробленість теми:
Проблеми використання ігор на уроках української мови, їхпедагогічне значення досить досконало були розглянуті плеядою вчених: А. Арсірієм,В. Бадером, О.М. Біляєвим, Л.О. Варзацькою, І. Діваковою, Т.К. Донченком, Р.І.Жуковською, Л.С. Ільяницькою, С.О. Караман, М.І. Пентилюком, Т. Чумак, П.Щербанем та іншими.
Мета курсової роботи полягає в особливостях використання ігор на урокахукраїнської мови в початкових класах.
Завданнякурсової роботи обумовлені її метою:
- виявити таопрацювати літературу з теми курсової роботи;
- охарактеризувати дидактичну гру як одиніз способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності;
- дослідити особливості застосуваннядидактичних ігор на уроках української мови;
- визначити особливості формуванняграматичних понять в початкових класах засобами дидактичних ігор.
Об’єктомдослідження для даної курсової роботи є дидактична гра.
Предметомє дослідження особливостей використання ігор науроках української мови в початкових класах.
Методидослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсовоїроботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такіметоди дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення,аналіз, синтез.
Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.
Курсова роботаскладається з вступу, основної частини, висновку, списку використаноїлітератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.
У першому розділірозглядаються особливості дидактичної гри як одного із способів залученнямолодших школярів до активної розумової діяльності, її структура та особливостізастосування дидактичних ігор на уроках української мови. У другому розділіхарактеризуються особливості формування граматичних понять про іменник,прикметник, дієслово, займенник, прислівник, числівник та прийменник в початковихкласах засобами дидактичних ігор.
У вступі обґрунтовуєтьсяактуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження,окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження.Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження.
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР НА УРОКАХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
1.1 Дидактичнагра як один із способів залучення молодших школярів до активної розумовоїдіяльності
Дидактичнагра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях,активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконаленняпізнавальних умінь і навичок [24, с. 27].
Сучаснадидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає вних можливості ефективної взаємодії педагога та учнів, продуктивної форми їхспілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природногоінтересу. Визначальними при цьому є думки класиків педагогіки. А.Макаренконазивав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри – “радістю творчою”,“радістю перемоги” [24, с. 27].
В.Сухомлинськийписав: “у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості.Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку” [23, с. 12].
Використовуютьдидактичні ігри у навчанні та вихованні учнів усіх вікових груп за необхідностіактуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання іуявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і післяспостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичнимиматеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчительготує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.
Якігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:
1)власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) тасамоорганізації учнів;
2)гра-заняття (гра-вправа) [31, с. 19]. Провідна роль у ній належить вчителю,який єїї організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступнізнання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси(сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вміньвідбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги ізапам'ятовування.
Удидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова(цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і береучасть у їхній грі, а учні граючись навчаються. Здатність дидактичної гринавчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила С.І. Дорошенковизначає як автодидактизм [21, с. 35].
Пізнавальнийзміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставитьперед учнями не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями таігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітноюдля дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під часцікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування,елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).
Основнимстимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителячи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягтиігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якоївимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишньогосвіту, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість,підбирати і групувати предмети та ін.).
Дидактичнагра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичнихзавдань для сприйняття школярами, наявності у них інтересу до гри, засвоєнняними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігровогодосвіду.
Длятого, щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольнялиінтереси учнів, вчитель повинен добирати їх відповідно до програми для кожноївікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігровихзавдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного іпоступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо в учнів згасаєінтерес до гри, вчитель ініціює спільне придумування нових ігрових завдань,ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів іспособів дій, активізацію всіх учасників гри.
Дидактичнагра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання.
Розв'язаннядидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правилвимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості,впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правиладидактичних ігор допомагають формуванню в учнів моральних уявлень і понять (пробережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про нормиповедінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо) [24, с. 27].
Отже,як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистіснийрозвиток школярів. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровимзадумом і діями вимагає від вчителя майстерного педагогічного керівництва ними.
Ефективнимвидом роботи, що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є ситуативні завдання.Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу,підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок – тобтопізнавальну активність.
Новідля себе предмети та явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогоюслова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), атакож через оригінальне сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними(спостерігання, перетворення предметів, читання літературних та прослуховуваннямузичних творів).
1.2 Структура дидактичної гри
Дидактичнагра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів ігрової діяльності.Основними елементами, які одночасно надають їй форми навчання і гри, є дидактичніта ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат.
Кожнадидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє їївід іншої. Ці завдання обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховнимвпливом педагога на учнів і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвиткумовленнєвого спілкування — розвиток мовленнєвого апарату, зв'язного мовлення,закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу приознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність дидактичного завдання(або кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальнудіяльність учнів.
Виконуючипід час гри ігрове завдання, учні виявляють активність, бажання і потребурозв'язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання можуть бути найрізноманітнішими.Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв'язок навчання і гри.
Правилакожної дидактичної гри обумовлені її змістом та ігровим задумом, вонивизначають характер і способи ігрових дій дитини, організовують і спрямовуютьїї стосунки з іншими школярами, спонукають керувати своєю поведінкою, оскількийому часто доводиться діяти всупереч безпосередньому імпульсу [24, с. 28].
Дотриманняправил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими,переборювати негативні емоції у зв'язку з невдачами тощо. У дидактичній гріправила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Вони по-різномувпливають на поведінку школярів: одні учні беззаперечно приймають ігровіправила і стежать за їх виконанням іншими учасниками; інші підкоряютьсяправилам лише у провідних ролях, а у звичайних — порушують їх, намагаючисьвиграти; ще інші за недотримання правил іншими учасниками мовчки підтримуютьїх. Тому підвищення дієвості ігрових правил в організації і спрямуванніповедінки учнів є важливим педагогічним завданням.
Основою,сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким учні реалізовуютьсвої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій гра неможлива [4,с. 36].
Увагадитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровоюситуацією є передумовою мимовільного розв'язання дидактичного завдання. Завдякиігровим діям і правилам дидактичні ігри, що використовуються на заняттях,роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумовдля глибокого оволодіння змістом передбаченого програмою матеріалу.
Результатомдидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігровихзавдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною якдосягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Длявчителя результатом гри є рівень засвоєння школярами знань, їхній успіх урозумовій діяльності, налагодженні гармонійних взаємин.
Ігровийзадум, ігрові дії та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характерігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанніігрового завдання. Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементівунеможливлює гру [9, с. 48].
1.3 Особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови
Найефективнішимиє ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи,збагачують їх знахідками своїх творчих шукань.
Упроцесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати,розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, доактивної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Коливчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичливаобстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважатина всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.
Дидактична гра –це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосуванняметодів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку[9, с. 15]. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щобуспішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як метапізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.
Якщоспочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитимепов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти,запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра даєзмогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тихважливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовахзосередити увагу не завжди вдається.
Дидактичніігри на уроках української мови можна використовувати для ознайомлення дітей зновим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявленьі понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формуванняграфічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширеннякругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання [26,с. 102].
Удидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети запевними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвихознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своєдумку в зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію.
Щобігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати,необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
1.Готовність учнів до участі в грі. (Кожен учень повинен засвоїти правила гри,чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібнийзапас знань для участі у грі).
2.Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3.Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.
4.Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а даліможна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5.Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.
6. Неможна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка запоразку в грі, глузування тощо).
Ігриважливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи зелементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх уміру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правилгри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливостітощо.
7.Дидактичні принципи організації ігор: доступність, посильність, систематичність[29, с. 31].
У гріповинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі,посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.
Слідуникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилосядовго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.
Мета дидактичнихігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичноюдіяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможелише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавитиучнів.
Добираючи ту чиіншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри містить рядстанів:
а) вибір темигри;
б) визначеннямети й завдань гри;
в) підготовка іпроведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведеннягри, підбиття підсумків).
Успіх проведеннягри залежить від дотримання вимог:
а) ігри маютьвідповідати навчальній програмі;
б) ігровізавдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;
в) відповідністьгри віковим особливостям учнів;
г)різноманітність ігор;
д) залучення доігор учнів усього класу [35, с. 66].
Під часпроведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за якимпринципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місцедидактичних ігор в ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителевівправитися з класом учнів під час гри?
У навчальнихіграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводитина будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватисяними.
Дидактичні ігри,використані на уроках української мови в органічному поєднанні, розвивають нелише мовлення. Ці ігри добре допомагають розвитку пам'яті, уваги, кмітливості,вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати. Т.К.Донченко у праці «Мета одна, уроки – різні» визначив чотири вимоги, безурахування яких не можна віднести ту чи іншу навчальну діяльність учнів додидактичних ігор. На його думку, грою можна назвати таку навчальну діяльність,в якій присутній хоча б один із наступних елементів:
1. елемент очікуваннянесподіванки — поява, зникнення, пошук і знаходження, непередбачене повтореннядії в грі тощо;
2. елемент загадки, що інтригуєдітей, стимулює їхню творчу фантазію, мобілізує дитячий досвід;
3. елемент руху;
4. елемент змагання [18, с. 14].
На думку Т.К.Донченко, гра є дидактичною тільки тоді, коли пізнавальний елемент у нійнерозривно пов'язаний з елементами зацікавленості. Висока ефективністьдидактичної гри безсумнівна. І вчитель, і діти працюють з використанням ігровихматеріалів легше, веселіше, а головне — значно продуктивніше [20, с. 36]. Цевідбувається тому, що під час гри задіяні глибинні психологічні механізми, якізабезпечують глибоке і міцне засвоєння навчального матеріалу.
Перший механізм — висока внутрішня мотивація діяльності. В процесі гри діти працюють з величезнимемоційним піднесенням. Другий — розкутість пізнавальних дій учня. Кожен маєправо на помилку, яка не є трагедією і не засуджується вчителем.Органічне поєднання гри та навчання сприяє також всебічномурозвиткові, формуванню інтересу до знань.
РОЗДІЛ 2.ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНИХ ПОНЯТЬ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ ЗАСОБАМИ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР
2.1 Вивченняіменника в молодших класах
Мовна ситуація вУкраїні значною мірою залежить від вивчення української мови як базовоїдисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови(вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.)вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованогопідходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань таумінь з української мови. Вивчення української мови молодшими школярами єпочатковим етапом у вихованні мовної особистості. Важливу роль в цьому процесівідіграє знайомство з частинами мови.
Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів зтакими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особовізайменники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником,усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідаєна питання хто?, що?, яка?, який?, яке?, що робить?, застосування формисловозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінченьіменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного іписьмового мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками,прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміннядобирати слова для передачі своїх думок, з’ясування синтаксичної функції тогочи іншого слова (частини мови).
Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільшуживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменників впочаткових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняттяіменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінченьіменників, по-третє, збагачення словника учнів по вищих іменниками і розвитокнавичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв’язуються неізольовано, а у взаємозв’язку. Лексичні і граматичні ознаки іменника доситьскладні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопиченняконкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.
Системароботи над вивченням теми “Іменник” має бути цілеспрямованим процесом, якийпередбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням іграматичними ознаками цієї частини мови; а також поступове ускладнення вправ,спрямоване на формування навичок точного виживання іменників у мовленні і правильнеїх написання.
Формування у молодших школярів граматичного поняття “іменник” складаєтьсяз кількох станів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчанняграмоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття “іменник” передбачає навчаннярозрізнити предмет і його назву, розвиток умінь класифікувати слова за певноюсмисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).
Другий стан формування поняття “іменник” передбачає знайомлення учнів ізграматичним ознаками слів у єдності з їх смисловими значеннями (відповідають напитання хто? що?., називають предмети) й закріплення їх у терміні “іменник”. Цяробота потребує від учня більше високого ступеня узагальнення, ніж це було напідготовчому стані.
Третій стан полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників,засвоєння форми роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширенезнання про власні і загальні назви.
Четвертий стан передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомовживати відмінкові форми для висвітлення своїх думок і правильно писативідмінкові закінчення [11, с. 43].
Загальне поняття про іменник полягає формуватися у дитині ще у добукварнийперіод. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що йогоназиває. Подальше формування поняття “іменник” передбачає роботу над лексичнимизначеннями іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що?..
У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей ітварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви іншихпредметів — на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слівпредметів, тобто виділяє, групи слів на позначення людей, тварин, рослин,предметів побуту. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення проіменники – назви істот і неістот [Додаток 1].
Поняття “число” засвоюютьсядітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один абодекілька предметів. У зв’язку з цим уявленням про число сформоване ще вдошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формами однини імножини іменників (лялька — ляльки). Усвідомлення числа іменників якграматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множинуіменників формується послідовно. У 1-2 класах діти дістають уявлення про один ібагато предметів, вчаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята — мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один – багато.
Терміни однина/множинавводяться в 3 класі. Якщо в 1-2 класі учні лише практично користуютьсячисловими формами, то у третьому класі продовжується формування поняття “числоіменників” на більш високому рівні.
Під час вивчення числаіменників діти повинні зрозуміти:
- якщоіменник означає назву одного предмета, він вживається в однині (стіл);
- якщоіменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він вживається вмножині (столи);
- не всякийіменник, що має форму множини, називає кілька предметів “двері” [14, с. 17].
У процесі роботи над числоміменників учитель має сформувати уміння:
- розрізнятиіменники в однині і множені за значенням і закінченням;
- утворюватиформу множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;
- правильновживати числові форми іменників у мовленні [14, с. 17].
Робота над вивченням числаіменників проходить у певній послідовності [Додаток 2].
Спочатку вчитель організовуєспостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівнянняцих слів. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що,коли іменник називає один предмет, він вживається в однині, а коли більшепредметів – у множині.
Оскільки учні при визначеннячисла звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один — багато), слідзорієнтувати їх на врахування формального показники однини і множини –закінчення (книга — книги).
Визначаючи число іменників,учні повинний дотримуватись певної послідовності дії:
- встановити,один чи більше предметів називає слово;
- визначитизакінчення іменників у множині.
Це полегшує роботу вчителянад розширеним уявленням про число, зокрема, у іменників, які мають форму множини,але називають один предмет (окуляри), або, маючи форму однини, називаютьсукупність предметів (каміння).
Граматичне поняття родуіменників формується в 3 класі переважно на основі використанняпояснювально-ілюстративного методу. При опрацюванні теми “Рід іменників”учитель має показати дітям, що:
- іменникибувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
- для того,щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
- ріддеяких іменників слід заміняти (собака – ч.р.).
У шкільній практицітрадиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особовихзайменників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Це має повідомитиучитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду [Додаток 3].
Вивчаючи відмінювання іменників,слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогоюзакінчень та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв’язки між словами.
Внаслідок вивченнявідмінювання іменників учні повинні усвідомити:
- змінаіменників за відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами;
- крімвідмінкових закінчень для зв’язку слів використовуються прийменники;
- називнийі давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий — ніколине вживається без прийменників;
- рештавідмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них [21, с. 127].
Вивчення відмінків і типіввідмінювання іменників за програмою передбачається в четвертому класі. Однакгрунт для формування цього поняття готується поступово ще з першого класу. Практичноз відмінковими формами іменників діти мають справу і при складаннісловосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюваннііменників за питаннями.
Особливістю засвоєннявідмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв’язки слів уреченні.
Ось чому роботу над вивченнямвідмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з реченняслова, пов’язані між собою граматично і за змістом, тобто словосполучення. Ужена початковому стані вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючивідмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміноюзакінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити рользакінчень в мовленні.
На наступному етапі вивченнявідмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів запитаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивченнявідмінювання іменників слід пов’язати виробленням уміння розрізнити відмінки.
При визначенні відмінківтреба привчити учнів дотримуватися потрібної послідовності дії:
- знайтислово, з яким пов’язаний іменник;
- від цьогослова поставити запитання до іменника, відмінок якого визначається;
- запитанням визначити відмінок [26, с. 55].
Так учні свідомо оволодіваютьумінням визначати відмінки.
Подання вивчення системивідмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, якіпередбачають визначення відмінків іменників у тексті, постановку іменників увідповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками [Додаток 4].
Вивчений іменник в початковийкласах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, мови, усвідомлення родуграматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різнихграматичних форм в усному і пасивному мовленні школярів.
2.2Опрацювання прикметника
Завдання вивченняприкметника в 1-4 класах полягають у формуванні граматичного поняття“прикметник” як частини мови, що пов’язана з іменником, у вироблені навичокправопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміннявживати прикметники в усному і пасивному мовленні.
Учні повиннізасвоїти, що прикметник:
- називає ознаку предмета;
- залежить від іменника;
- відповідає на запитання який?яка? яке?;
- робить мовлення більш точним,емоційним і багатим [27, с. 36].
Підготовка доусвідомлення поняття “прикметник” починається ще в період навчання грамоти. Тутвідбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство зпитаннями, на які він відповідає. Учням слід показати, що ознаки предметівіснують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може матикілька ознак кольору, смаку, розміру, призначення.
Одночасно звирішенням цього завдання учитель знайомить дітей із постановою відповіднихпитань: олівець (який?) червоний, чашка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.
Другокласники ітретьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метоюучитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликим текстом, яківідрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чиприроди). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравістьопису забезпечення вживання прикметників.
Важливо показатидітям залежність прикметника від іменника.
Подальша роботанад застосуванням загального значення прикметника здійснюється шляхомзбагачення словника учнів якісними відносними і присвійними прикметниками (безуживання термінів), спостереження за прямим і переносним значеннямприкметників, добору потрібних способів і виробу з ряду синтаксів точного слова[Додаток 5].
Вивчаючи рідприкметників, учні мають з’ясувати, що:
- прикметники в однинізмінюються за родами;
- рід прикметника залежить відіменника, з яким прикметник пов’язаний;
- прикметники чоловічого родувідповідають на питання який? і мають закінчення – ий;
- прикметники жіночого родувідповідають на питання яка? і мають закінчення – а (я);
- прикметникисереднього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення – е (є);
- у множиніприкметники за родами не змінюються [19, с. 17].
Під час вивчення прикметникаслід показати учням, що на відміну від іменників прикметники змінюються зародами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з якимприкметником утворює словосполучення [Додаток 6].
Вивчаючи число прикметників,діти повинні усвідомити, що прикметники мають два числа однину і множину; прикметникизавжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов’язані.
З терміном “число” учнівперше зустрічаються в першому класі, однак в другому класі вони вчатьсяпрактично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком “однин — багато”.Така підготовча робота створює грунт для розуміння того, що число прикметникаце самостійна, й повністю залежна від іменника категорія. Розділити запринципом “один – багато” можна тільки предмети, а не ознаки, а ознакаприписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів(прикметник в множині) [Додаток 7].
Знайомлячись з відмінюваннямприкметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметника визначається завідмінком іменника.
Показати це можна на таблицівідмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінковихзакінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогупростежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками і поставитивідмінкові питання прикметника.
Учні помітять, що відмінковізакінчення іменника із зв’язаним з ним прикметником різні, визначити відмінокприкметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметниказбігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? — зелений,якого? — зеленого).
Виконання різних тренувальнихвправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінковихформ у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою надрозвитком усного і писемного мовлення молодих школярів.
Отже, вся система робить зграматичним категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнямиособливостей цієї частини мови порівняно з іменником і на розвиток умінькористується прикметники в різних мовних ситуаціях.
2.3 Робота наддієсловом в початкових класах
Вивчення дієсловаяк частини мови, її форми і правопису в початкових класах дається велементарному вигляді і розподіляється за класами.
Під час вивченнятеми “Дієслово” слід:
- сформувати в учнів початковеуявлення про дієслово як частину мови;
- розвинути уміння свідомовживати дієслова в активному і пасивному мовленні;
- виробити навички правописуособових закінчень найбільш уживаних дієслів 1 і 2 дієвідмін [8, с. 57].
Усі ці завданнярозв’язуються одночасно. Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово,учитель показує дітям, що:
- дієслово – це слова, щоназивають дію;
- дієслова відповідають напитання що робити? що зробити? і т.д. [Додаток 8].
У процесізастосування числа дієслів учні усвідомлюють, що:
- дієслово змінюється зачислами;
- дієслова мають два числа –однину і множину;
- у реченні дієслово – присудокстоїть у тому ж числі, в якому й підмет – іменник (займенник) [11, с. 43].
Підготовча роботадо сприйняття учнями поняття “число дієслів” починається ще в період навчанняграмоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робити?, а в іншому — що робить?
Формуючи поняттяроду дієслів, досягається розуміння учнями того, що: форми мають тількидієслова минулого часу однини; рід дієслів залежить від роду пов’язаних з нимиіменників (займенників).
Опрацьовуючичасові форми дієслова, учні з’ясовують, що:
дієсловазмінюються за часами;
дієслова маютьтри часи: теперішній, минулий, майбутній;
дієсловатеперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять;
дієслова минулогочасу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять;
дієсловамайбутнього часу називають дію, яка відбувається після того як про неї сказали[Додаток 9].
Свідомезастосування учнями часових форм готує грунт для наступного вивчення особовихзакінчень дієслів.
Внаслідокознайомлення з дієвідмінювання учні повинні знати, що:
дієсловатеперішнього і минулого часу змінюються за особами і числами;
дієслова мають1-у, 2-гу, 3-тю особу однини і множини;
існують два типидієвідмін – І і ІІ;
до І дієвідміниналежать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення – уть (ють), що івизначає написання букв е, є в особових закінченнях;
до ІІ дієвідміниналежать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення ать (ять), що йвизначає написання букв и, і в особових закінченнях [12, с. 2].
Після того якучні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слідпідвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів надієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслівтеперішнього і майбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особовізакінчення і повідомляє, що дієслова поділяються в залежності від особовихзакінчень на дві дієвідміни [Додаток 10].
Вивченнянеозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма немає часу, числа, особи і роду.
Вивчення теми“Дієслова” дає великі можливості для одночасної роботи над розвитком усного іписемного мовлення учнів.
2.4 Формуванняграматичного поняття про займенник
Займенник єнайбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про ньогосформуватися не може. Через це в початкових школах вивчаються лише особовізайменники [Додаток 11].
Формуванняграматичного поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старшихкласах.
Програмою 1-4класів передбачено ознайомлення дітей з загальними поняттями про займенник, іззначенням особових займенників, їх синтаксичною роллю.
Вивчаючизайменник, учні мають засвоїти, що:
займенник, як ііменник та прикметник, є частиною мови;
займенники неназивають того, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;
визначити зазайменником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не булавідома;
займенники змінюютьсяза відмінками і числами, а займенники 3-ої особи ще й за родами;
займенники даютьможливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тихсамих повнозначних слів [22, с. 97].
Починаєтьсяформування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основнихлексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його.
Вводяться терміни“перша, друга, третя особи”. Аналізуючи приклади, діти встановлюють, щозайменники я, ти, він, вона, воно, співвідносяться з одниною іменників, азайменники ми, ви, вони, співвідносяться з множиною іменників; займенники вінспіввідносяться з іменниками чоловічого роду, вона – жіночого, воно –середнього, інші особові займенники форми роду не мають.
Опрацьовуючизагальні відомості про займенник, треба обов’язково звернути увагу учнів навикористання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати вподаному тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.
Наступна роботапо формуванню граматичного поняття “займенник” спрямовується на ознайомленняучнів із зміною особових займенників за відмінками.
Внаслідоквивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:
займенникизмінюються за відмінками;
зміна займенниківза відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами;
називний ідавальні відмінки ніколи не вживаються без прийменників;
решта відмінківможуть вживатися як з прийменниками, так і без них [34, с. 85].
Засвоюючивідмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідноситиформи непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі маютьусвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою – це ті самізайменники я, ти, але змінені за відмінками.
2.5 Методи іприйоми при вивченні прислівника
Методичні матеріализнайомлять з прислівником як з частиною мови тільки в 4 класі. Учні дістаютьперше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчатьсярозпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими іпротилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживанихприслівників.
Завдання вчителяпід час формування поняття “прислівник” полягає в тому, щоб:
досягтипрактичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;
навчитирозпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;
формувати вміннявживати цю групу слів в усному і писемному мовленні;
домогтися, щобучні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників,передбачених програмою [34, с. 68].
Формуванняграматичного поняття “прислівник” починається з виявленням в цій частині мовитрьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв’язокз дієсловами.
Закріпленняодержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнямирізних тренувальних вправ, таких як:
виписування зтексту дієслів з прислівниками;
утворення відіменників однокореневих прикметників, а потім прислівників [Додаток 12].
Виконаннярізноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а йзакріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.
2.6 Системавивчення числівника
Молодші школярізнайомляться з числівником як частиною мови в 4 класі. Вони дістають першеуявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнаватичислівники в тексті, практично засвоюють правопис найчастіше вживанихчислівників.
Вивчаючичислівник, учні мають засвоїти, що:
- числівник є частиною мови;
- числівники означаютькількість предметів або їх порядок при лічбі;
- числівники відповідають напитання скільки? який? котрий?;
- числівники бувають кількісніі порядкові (кількісні означають кількість предметів і відповідають на питанняскільки? (п’ять), а порядкові означають порядок предметів при лічбі івідповідають на питання який? котрий? (п’ятий));
- числівники змінюються завідмінками, а порядкові ще й за числами і родами;
- числівники роблять мовленнябільш точним та емоційним [25, с. 24].
2.7Ознайомлення молодших школярів з прийменником
Як самостійначастина мови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний періоднавчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під часчитання вміщених у букварі текстів і запису речень. Отже, ще в цей час увчителя з’являється нагода пояснити дітям роздільне написання прийменників(“маленьких слів”) з іншими словами [Додаток 13].
У 3 і 4 класахучні знову повертаються до вивчення прийменників з метою зіставлення їх ізпрефіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написанняприйменників і злитого – префіксів. Крім того, вивчаючи відмінювання іменників,діти дізнаються, з якими прийменниками вживаються окремі відмінки.
Головне завданнявчителя під час опрацювання прийменника полягає у: формуванні уміння виділятиприйменники з мовного потоку; показі ролі прийменників у реченні; формуваннянавичок роздільного написання прийменників із словами [10, с. 88].
Уміння виділитиприйменники з мовного потоку учитель прищеплює ще в період навчання грамоти,коли учні ділять речення на слова або читають речення, до складу яких входятьприйменники.
На цьому етапі ознайомлення дітей з прийменниками учитель ще не показуєїх ролі у реченні. У 2 класі цьому завданню підпорядковуються вся робота надзасвоєнням прийменника. Тут слід підвести дітей до усвідомлення того, що:
– слова у, до, на, надта інші називаються прийменниками;
– прийменники служать длязв’язку слів у реченні.
Крім того, удосконалюються вміння учнів писати прийменники окремо відінших слів. Термін “прийменник” учитель вводить після того, як діти усвідомлятьфункцію цієї частини мови.
У 3 класі робота над вивченнями прийменника спрямовується на розвиток вучнів уміння розрізняти прийменники і префікси.
Учні повинні з’ясувати, що:
– прийменники служать длязв’язку слів у реченні, а префікси – для утворення слів;
– прийменники пишуться окремоіз словами, а префікси – разом (вони є частиною слова);
– між прийменником і словомможна постановити допоміжне слово, а між префіксом і коренем – ні [20, с. 38].
Найважливішим у початкових класах є те, щоб учні здобули практичнізнання, усвідомили функціональну роль кожної частини мови та їх найважливішихграматичних категорій у мовленні. На вивчення частин мови вчитель повинензвертати особливу увагу, адже в ході опрацювання цих тем в учнів закріплюютьсята вдосконалюються вміння граматично правильно будувати словосполучення іречення, вводити їх у зв’язні висловлювання, продовжують формуватися орфоепічніуміння і навички.
Надзвичайно важливим є підбір цікавих вправ, мовних ігор, загадок,ребусів на уроках вивчення частин мови. Вчитель повинен завжди пам’ятати про це,адже цікаві вправи та ігри з словами полегшують розуміння нового матеріалу,його закріплення, сприяють розвитку в дітей вміння аналізувати, синтезувати,класифікувати, порівнювати, робити нові висновки, вони активізують, поширюютьсловниковий запас в дітей, прищеплюють інтерес і любов до мови.
ВИСНОВКИ
Викладаючирідну мову, вчителі повинні дбати не так про засвоєння граматичних правил, якпро те, щоб дитина правильно, не перекручено відчула і сприйняла її „внутрішнізакони”.
Щоб реалізуватиможливості, які дає рідна мова для правильного формування підсвідомості дитини,потрібно насамперед, щоб мовний матеріал розглядався системно, у строгійлогічній послідовності, у його логічних зв’язках.
Авторамипрограм української мови визначено такі навчальні завдання курсу: дати учнямпевні знання про українську мову (її лексичний склад та граматичну систему) якоснову для формування мовних і мовленнєвих умінь та навичок; навчити школярівкористуватися всіма багатствами мовних засобів (сприяти постійному збагаченнюсловникового запасу, розвитку та вдосконаленню граматичної будови мовлення);забезпечити засвоєння учнями орфоепічних і граматичних норм українськоїлітературної мови; сформувати в школярів уміння й навички комунікативневиправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під чассприймання, відтворення і створення висловлювань з дотриманням українськогомовленнєвого етикету; виробити в учнів міцні орфографічні та пунктуаційнінавички.
Щобучні по-справжньому почали вчитися, а не просто відсиджували урок, їх требазацікавити – зазначити, що вони не знають того, без чого далі не зможуть. Крімтого, діти мають зрозуміти, що на кожному уроці вони навчаються нового, боурок, на якому лише повторюють матеріал, а не засвоюють нові знання, – згаянийчас. Важливо, щоб учні ставили перед собою мету: я прийшов чогось навчитись, анаприкінці уроку знали відповідь на запитання: „Чого я навчився?”.
Важливуроль на уроках української мови у початкових класах відіграє гра.
Гра,як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодшихшколярів. Ще К.Д. Ушинський писав: “зробити серйозне заняття для дитини цікавим– ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності ідо того ж серйозної діяльності. З перших же уроків привчайте дитину полюбитисвої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”.
Самев іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу,взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичказосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять,жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, впроцесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишнійдійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує,орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнюєзапас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грінайповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості,нахили, здібності дітей.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. АрсірійА. Відмінюємо прикметники… граючись// Урок української. – 2000. – №3. – С.14-18.
2. АрсірійА. Гра зі словом-дієсловом// Урок української. – 2000. – №9. – С. 11-12.
3. АрсірійА. Прислівник у лінгвістичних іграх// Урок української. – 2000. – №1. – С. 5-7.
4. АртемоваЛ.В. Вчися граючись. – К.: Знання, 2000. – 257 с.
5. Бадер В.Розвиток мовлення під час роботи над реченням// Урок української. – 2001. – №6. – С. 15-16.
6. БігичО.Б. Вправи з навчання техніки читання та письма українською мовою у початковихкласах. – К.: Ленвіт, 2006. – 64 с.
7. Біляєв О.М. Концепція інтенсивногонавчання мови// УМЛШ. – 2001. – №6. – С. 26-30.
8. БіляєвО.М. Методика вивчення української мови в школі. – К.: Знання, 2002. – 214 с.
9. БондаренкоА.К. Дидактические игры в школе. – М.: Наука, 2001. – 201 с.
10. ВарзацькаЛ.О. Методика розвитку зв'язного мовлення молодших школярів. – К.: РНМК, 2002.– 127 с.
11. ВашуленкоМ.С. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. –К.: Знання, 2001. – 112 с.
12. ВашуленкоМ.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до4-річного початкового навчання// Початкова школа. – 2001. – №1. – С. 2-4.
13. ВельяміноваТ. Розвиток пізнавальних здібностей на урокам мови// Урок української. –2000. –№7. – С. 22-23.
14. Вірнієнко О.М. Диференційованийпідхід до навчання школярів рідної мови// Початкова школа. – 2001. – №3. – С.16-18.
15. Гац Н.А.Ознайомлення молодших школярів із засобами зв'язності тексту. – Тернопіль:Підручники і посібники, 2005. – 64 с.
16. Грибан Г. Взаємозв’язок увивченні мови та літератури// Урок української. – 2000. – №4. – С. 25-27.
17. ДіваковаІ. Уроки української мови у 2 класі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003.– 304 с.
18. Донченко Т.К. Мета одна,уроки – різні// Урок української. – 2000. – № 11-12. – С. 14-16.
19. Донченко Т.К. Урок мови: більше навчальних дій — вищийрезультат//Урок української. – 2001. – №6. – С. 17-18.
20. Донченко Т.К. Уроки мови мають статиуроками словесності// Дивослово. – 2005. – №4. – С. 36-38.
21. ДорошенкоС.І. Методика викладання української мови в початкових класах. – К.: Вищашкола, 2002. – 398 с.
22. Дорошенко С.І. Методика викладання української мови: Навч.посіб. –К.: Вища школа, 2002. – 296 с.
23. Жуковская Р.И. Игра и еепедагогическое значение. – М.: Наука, 2005. – 266 с.
24. ІльяницькаЛ.С. Ігрові проблемні ситуації// Школа. – 2004. – №7. – С. 27-28.
25. КаніщенкоА. Розвиток зв'язного мовлення першокласників. – К.: Знання, 2001. – 50 с.
26. Караман С.О. Методика навчанняукраїнської мови в гімназіях: Навч. посіб. – К.: Ленвіт, 2000. – 272 с.
27. Космакова-Братушенко Т. Як викладатиукраїнську мову// Українська мова та література. – 2007. – №12 (28). – С.36-37.
28. ЛьвовМ.Р. Методика развития речи младших школьников. – М.: Наука, 2005. – 176 с.
29. НаумчукМ.М. Уроки рідної мови в початковій школі. – Тернопіль: ТДПУ, 1999. – 48 с.
30. Ничкало Н. Мова як мета ізасіб// Урок української. – 2001. – №2. – С. 14-15.
31. Павленко С. Ламаймо головинад головоломками// Урок української. – 2000. – №8. – С. 19-21.
32. Парасюк С. Психолого-педагогічніоснови викладання мови: застереження та пропозиції// Українська мова талітература. – 2001. – №44. – С. 1-2.
33. ПензликМ. Особливості технології уроку мови// Дивослово. – 2003. – №4. – С. 17-18.
34. Пентилюк М.І. Методика навчаннярідної мови в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 267 с.
35. Потапенко О.І. Методика викладанняукраїнської мови. – К.: Вища школа, 2002. – 126 с.
36. ТоцькаН.І. Фонетика української мови та її вивчення в початкових клисах. – К.:Знання, 2003. – 176 с.
37. Ульяницька Л.С. Ігровіпроблемні ситуації// Початкова школа. – 2006. – № 9. – С. 27-28.
38. Чумак Т. Ігрові елементи на урокахмови// Дивослово. – 2001. – №7. – С. 44-46.
39. Щербань П. Дидактичні ігри унавчально-виховному процесі// Початкова школа. – 2005. – № 9. – С. 18.
Додаток 1
Вправи наформування загального поняття про іменник
Гра “Хто? Що?”
Учитель показуєпредметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т.ін. Увідповідь учні, сигналізують картками “Хто?” “Що?”
Гра “Хтобільше?”
Клас поділятьсяна дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад ізтрьох звуків, один з них – м’який приголосний, відповідають на питання що?..Друга команда добирає такі ж за звуко-складною будовою іменники, алевідповідати вони мають на питання хто? (Що? – ліс, йод, лід, ніс, рік, дім.Хто? – дід, віл, кіт, рись).
Гра “Істота чинеістота”.
На магнітофоннійстрічці записані іменники. (Україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар,байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар).
Учні слухаютьзапис, на кожний іменник сигналізують картками “Хто?” “Що?” або “Істота”“Неістота”.
Гра “Хтошвидше?”.
Учні одночаснопочинають і пишуть протягом умовного часу (5-10 хв) слова, що відповідають напитання що? (назви предметів у класній кімнаті або назви меблів чи одягу).Скільки слів запише учень — стільки дістає очок. Віднімається по два очка задопущені помилки.
Гра “Іменникина одну букву”.
Учитель пропонуєна певну букву зібрати і записати іменники, що відповідають на питання що? (абона питання хто?). наприклад, на букву р (рука, редиска, річка, реп’ях, рівень,рослина).
Переможцемвважається той, хто протягом визначеного часу (3-5хв.) правильно запишенайбільшу кількість таких слів.
Гра “Хто це?Що це?”.
На дошці записаніслова: вовк, лисиця, ясень, лев, горобина, дуб.
Назвати хто це? щоце?
Які з цих слів єназвами рослин, а які – назвами тварин?
Як називаютьсяслова, що означають назви предметів і відповідають на питання хто? що? Записатиподані іменники у дві колонки: у першу – назви рослин, у другу – тварин.
Гра “Лото назв”.
На картках написанопо декілька слів, що означають назви предметів. Учитель розкриває зміст певногослова, а учні повинні знайти його на картках і закрити.
Для гри можнавикористовувати такі слова (іменник): акваріум, метро, верблюд, гербарій,театр, вогнище, компас, ліщина.
Для вчителя: 1.Скляний ящик з водою для риб. (Акваріум). 2. Жуйна тварина з одним чи двомагорбами. (Верблюд). 3. Колекція засушених рослин. (Гербарій). 4. Приміщення, девідбуваються вистави. (Театр). 5. Купа дров або хмизу, які горять. (Вогнище).6. Прилад для визначання сторін світу. (Компас). 7. Лісовий чагарник, на кущахякого ростуть горішки. (Ліщина). 8. Підземна міська залізниця. (Метро).
Виграє той, хтопершим закриє усі назви на своїй картці.
Додаток 2
Вправи навизначення числа іменників
Гра “Множина чиоднина?”.
Учитель називаєіменники в однині та множині. Учні картками, на яких написано “Множина”,“Однина”, показують число іменників.
Виграє той, хтонайменше помилиться. Для гри можна використовувати такі іменники: учитель,учні, фабрика, завод, пшениця, медаль, черешні, неділя, вишенька, герої,олівець, море, книга, яблуко, сонце, вікна.
Гра “Один — багато”.
На дошці запис:
Зимі кінець, якщозаспівав жайворонок, зацвірінькали горобці, прилетіли дикі голуби, відлетіли вліси, поля ворони, з’явилися шпаки.
Вийшов з барлогиведмідь, застрибав на лісовій галявині заєць.
Які прикметникитого, що зима кінчається?
Як називаєтьсяслова, що відповідають на питання хто? і означають назви предметів? Запишіть удві колонки іменники, що є назвами птахів і звірів, за зразком:
Один Багато
Горобець Горобці
Найактивніший ряд– переможець.
Гра “Хто більше”.
Учні поділяютьсяна дві команди. Перша команда добирає і записує іменники, які вживаються тількив однині, друга – тільки в множині (в однині – молодь, лічба, читання, ходьба,доброта, сміливість, хоробрість, радість, любов; в множині – ножиці, граблі,ворота, дрова, макарони, гроші, канікули, іменники, жнива, харчі). Перемагаєкоманда, яка дібрала більше відповідних іменників.
Додаток 3
Вправи навизначення роду іменників
Гра “Визнач рідіменника”.
Вчительдемонструє малюнки із зображенням тварин, рослин, людей. У відповідь учнісигналізують картками “чол. р.”, “жін. р.”, “сер. р.”.
Гра “Якого роду?”
На магнітофоннуплівку записані іменники різних родів. Включати запис. Учні у відповідьсигналізують картками “чол. р.”, “жін. р.”, “сер. р.”.
Гра “Наш рід”.
Учні поділяютьсяна три групи: чоловічий, жіночий та середній. Учитель проказує іменники. Кожнагрупа, плескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її роду.
За помилку одногоз учнів група дістає зауваження. Виграє та група, яка матиме найменшезауважень.
Додаток 4
Вправи на змінюванняіменників за відмінками
Гра “Нашвідмінок”.
Учні поділяютьсяна три групи: родовий, знахідний, місцевий або називний, давальний, оруднийвідмінки. Вчитель визначає іменники і проказує їх у реченнях. Кожна групаплескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її відмінку.
За помилку одногоз гравців група дістає зауваження. Виграє та група, яка має найменше зауважень.
Гра “Якоговідмінка”.
В учнів є карткиз першими буквами назви відмінків. Добре, якщо ці картки різнокольорові.Вчитель називає різні відмінки закінчення іменників. Учні картками показуютьвідмінок і називають відповідний іменник.
Якщо закінченняодинакові у двох або трьох відмінків, учасники показують картки з усімавідмінками.
Гра “Постав употрібному відмінку”.
Окремі іменники втексті учитель диктує у початковій формі, а учні пишуть їх залежно від зв’язкуз іменними словами в реченні.
Наприклад: 1.Пішла луна (гай). 2. Червоніє за (гора) калина.
Учні пишуть словагай і гора в орудному відмінку.
Гра “Відмінковийсполучник”.
Учитель називаєіменник у називному відмінку і викликає учня, який повинен сказати іменник уродовому відмінку тієї ж відміни. Другий викликаний учень називає іменник цієїж відміни у давальному відмінку і т.д. Виграє той, хто матиме найменше помилок.
Додаток 5
Вправи наформування загального поняття про прикметники
Гра “Який? Яка?Яке?”.
Вчитель називаєслово, яке відповідає на питання хто? або що? Гравці записують і добирають донього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? яка?яке?
Наприклад: дубстарий, високий, гіллястий, товстий, зелений… скільки слів запише гравець –стільки дістає очок. Знімається по два очка за не правильну відповідь.
Гра “Хтобільше?”.
Дається завданнядібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який? і в кореніслова мають ненаголошений голосний (е) чи (и), який перевіряється наголосом.Перший варіант добирається слова з ненаголошеними (е), а другий зненаголошеними (и). (Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий,глибокий).
Гра “Забороненіприкметники”.
Учитель диктуєречення. Речення, в яких є прикметники на означення кольору писати не можна.
Виграє той, хтоправильно виконає завдання. Для цієї вправи можна використовувати такі речення.
1. Ви знаєте, яктиша пестить у місячні веселі ночі? 2. Ви знаєте, як сплять старі гаї? 3. Якупав же він з коня та й на білий сніг. 4. На призьбі дід старий — як сон. 5.Мій травень золотий, зелений травню! Мій травню голосний – на всі дороги!
Додаток 6
Вправи навихвачення роду прикметників
Гра “Наш рід”.
Учитель включаємагнітофонний запис зі словосполученнями іменника з прикметником. У відповідьсигналізує той ряд, який має відповідні картонки: “чол.р.”, “жін.р.”,“серед.р.”.
Гра “З іменників- прикметники”.
На дошці записано10 іменників.
Завдання:утворити і записати від кожного іменника прикметники чоловічого, жіночого ісереднього роду.
Учитель черезвизначений час перевіряє виконання. За кожен правильно утворений прикметникзараховується по одному очку. За допущену помилку знімається два очка.
Матеріал длявчителя:
Дуб (дубовий,дубова, дубове); холод (холодний, холодна, холодне); сонце (сонячний, сонячна,сонячне); мороз (морозний, морозна, морозне); розум (розумний, розумна,розумне); вітер (вітряний, вітряна, вітряне); щастя (щасливий, щаслива,щасливе); дощ (дощовий, дощова, дощове); літо (літній, літня, літнє); сніг(сніговий, снігова снігове).
Гра “Якого родуприкметники?”.
Учитель називаєіменники з прикметниками. Учні картками показують, якого роду іменник іприкметник. На картках написано початкові букви назви роду (“Ч”, “Ж”, “С”).
Для гри можнавикористовувати такі словосполучення: синє небо, фарфорова ваза, осінній ранок,залізна труба, старий чоловік, ніжна пісня, кремезне дерево, сталеве серце, зліобличчя, квадратний стіл, свіжа зелень.
Виграє той, хтонайменше помилятиметься.
Додаток 7
Вправи на змінюванняприкметників за числами
Гра “визначчисло”.
На магнітофоннустрічку записані словосполучення іменників з прикметниками в однині і множині.Включаються запис, у відповідь учні сигналізують картками з написами “однина” і“множина”.
Гра “Хто швидшеперетворить однину в множину”.
На дошці написано10 прикметників з іменниками в однині. Треба написати в множині лише прикметникита іменники чоловічого роду.
Виграє той, хтопершим правильно виконає завдання.
Матеріал длявчителя:
Темна ніч,круглий місяць, велике вікно, зимовий ранок, запальне сіно, голосний дзвоник,класна кімната, рясний дощ.
Додаток 8
Вправи наформування загального поняття про дієслово
Гра “Що робити?”.
Учитель називаєслово, яке відповідає на питання хто?, учні запитують його, а потім самостійнодобирають і записують слова, які відповідають на питання що робити? і т.д..
Скільки слівзапише учень, стільки дістає очок.
Знімається дваочка за кожну помилку.
Гра “Напиши п’ятьприкладів з двома дієсловами”.
Учитель пропонуєнаписати п’ять прикладів в яких має бути два дієслова.
1. Краще необіцяти, як слова не здержиш. 2. Книжка вчить як на світі жити. 3. Правда й здна моря виринає, а неправда потопає. 4. Хто з правдою зріднився, той грому небоїться.
Додаток 9
Вправи на розрізнюваннячасових форм дієслів
Гра “Наш не нашчас”.
Учні поділяютьсяна три групи: теперішній, минулий, майбутній час. Учитель проказує речення чи пишеїх на дошці. Коли у реченні, наприклад, є дієслова минулого часу, то учні згрупи минулого часу піднімають руки, а решта учнів каже: “Не наш час”. Коли уречення є дієслова двох часів, то руки піднімають обидві групи.
Виграє та група,учні якої найменше помилок.
Додаток 10
Вправи навизначення особи та дієвідміни дієслова
Гра “Якадієвідміна”
Вчитель називаєдієслова, учні на пальцях показують до якої відміни належать ці слова.
Виграє той, хтонайменше помилиться.
Гра “Яка особа”
Вчитель проказуєречення, в яких є дієслова. Учні, почувши дієслова, на пальцях чи цифрами,написаними на картках, показують якої вони особи. Виграє той, хто жодного разуне помилиться. Для гри можна використовувати такі речення:
1. Спіють грушіпо садах, відлітать зібрався птах. 2. Бачить – не бачить, чути – не чує, мовчкиговорить, добре мудрує. 3. Ми дружимо з книжкою. 4. Гарно ти співаєш! 5. Вранцівзимку пташка тремтіла, а до неї друга ж прилетіла. 6. Не співаю я бо поточківі земної травиці ожидаю.
Гра “Хто швидше”
Учитель пише надошці дієслова в неозначеній формі. Учні повинні списати їх, визначитидієвідміну кожного дієслова і дібрати до кожного антонім. Виграє той, хтопершим виконає правильно завдання.
Слова для гри:шити (пороти), падати (вставати), заборонити (дозволити), знайти (загубити),любити (ненавидіти).
Додаток 11
Вправи навивчення теми “Займенник”
Гра “Спіймайзайменник”.
Учитель проказуєречення. Учні, почувши займенник, плескають у долоні. Виграє той, найменшепомиляється.
Для гри можнавикористати такі речення: 1. Приколю свою картинку над столом у мами я. 2. Мидля тебе із татом подарунок шукаєм весь день. 3. Ти ж бо гідна дарунку такого, щолиш в казці бува золотим. 4. Ми сміливі, ми правдиві. 5. Пішов йому десятийрік, він працювати добре звик. 6. Якщо в мене є цукерка, пів цукерки другу дам.
Гра “Угадайзайменник”.
На дошці написаноречення з пропущеними в них займенниками. Учні списують ці речення, вставляючизайменник. Виграє той, хто першим виконає завдання. Для гри можна використатитакі речення: 1. … люблю свою Україну. 2. … любить читати книжки. 3. … завждиговоримо правду. 4. … змагаються за честь своєї школи.
Гра “Хтонайшвидше напише три займенники з двома е” ?
Учитель пропонуєнаписати три займенники, щоб у кожного з них було по два е, наприклад: мене,тебе, себе. Виграє той, хто першим правильно виконає завдання.
Гра “Хтонайшвидше напише три займенники з ьо, йо”?
Учитель пропонуєнаписати три займенники, щоб у кожному з них були ьо чи йо, наприклад: ньому,його, йому.
Виграє той, хтонайшвидше правильно виконає завдання.
Гра “Що це зазайменник”?
1. Назвітьзайменник І особи однини, який вказує на особу, яка сама про себе говорить. 2. Назвітьзайменник ІІІ особи однини чоловічого роду, який вказує на особу або предмет,про яких розповідають. 3. Назвіть займенник ІІ особи множини, який вказує наосіб, до яких ми звертаємося. 4. Назвіть займенник, який вказує на особу, доякої ми звертаємося.
Додаток 12
Вправи навивчення теми “Прислівник”
Гра “Спіймайприслівник”.
Учитель проказуєречення. Учні, почувши прислівник, плескають у долоні. Виграє той, хто найменшепомилиться. Для гри можна використати такі речення:
Сьогодні чудова погода.2. Тихо, тихо Дунай воду несе. 3. Вдома вчи уроки пильно, ранком вчасно йди дошколи, точним будь і акуратним, не затримуйся ніколи. 4. Був коваль. І удень івночі він кував дивовижні ключі.
Гра “Хто швидше”?
Учитель пропонуєнаписати п’ять прислівників, що відповідають на питання як? і п’ятьприслівників, що відповідають на питання коли?
Наприклад:бадьоро, весело, сумно, смішно, уважно; восени, влітку, взимку, навесні,вранці.
Виграє той, хтопершим правильно виконає завдання.
Гра “Допишиприслівник, протилежний за значенням.”
Учитель пише надошці десять прислівників. Учні списують їх і до кожного дописують протилежніза значенням (антоніми), наприклад: назад-вперед, вночі-вдень, тихо-голосно,мало-багато, сьогодні-завтра.
Виграє той, хтоправильно і швидко виконає завдання.
Гра “Лотоприслівник”.
Учні одержуютькартки, на кожній з яких написано три речення з пропущеним прислівником. Ціприслівники написані на окремих картках, які тримає вчитель і записує з нимречення.На картках можуть бути такі речення:
Посідали діти натраві (навколо) вогнища. (Зненацька) прилетів вологий вітер. Пострибав горобець(навпростець). 2. (Невдовзі) в стелі підземелля одчинився люк. (Нишком)вибрався він з-під листя. (Багато) шкідливих комах винищують шпаки. 3. Пив тигр(повільно), певний у своїй силі й могутності. Назбирали ми їх (чимало). Я(швиденько) опустився снопові на спину.
Додаток 13
Вправи навивчення теми “Прийменник”
Гра “Спіймайприйменник”.
Учитель показуєречення з прийменниками. Учні сплеском у долоні ловлять прийменники. Для гриможна використати такі речення:
У лісі підялинкою жив заєць із зайчихою.
В повітряпіднявся літак.
А я у гай ходилапо квітку ось таку.
Стоять під білимиснігами сосни.
Засиніли проліскиу ліску.
Гра “Вставприйменник”.
Усі одержуютькартки, на яких написано слова, а також набір прийменників. До кожного слова,треба добрати та поставити відповідні прийменники.
Слова на карткахі прийменники до них можуть бути такі:
(на) полі, на(дереві), у (лісі), у (виямках), під (хатою), під (ліжком).
Додаток12
Дидактичніігри на уроках української мови
«Змійка»
Кожний член групипо черзі виходить до дошки, записує по одному словниковому слову і підкреслюєорфограму в ньому. Записи можна робити не тільки на дошці, а й на аркушіпаперу. Тоді учень, який записав слово, передає папір однокласникові.
«Така цікавабуква».
Школяріпригадують і записують якомога більше слів, до складу яких входять дві однаковібукви.
Зразок.
Загадка,парасолька,
Україна,українська.
Годинник,корисний.
Лелека,посередині тощо.
Гру «Буква добукви»проводять, використовуючи картки літер розрізної абетки. Грають парами. Задопомогою лічилочки вибирають учня, який буде починати гру: класти на парту насвій розсуд картку з написаною на ній буквою. Другий учень додає ще одну карткутак, щоб вийшло слово. Настає черга першого учня. Він може прикладати своюкартку з лівої, правої сторін або взагалі вставляти картку між картками, що вжележать на парті. Таким чином, гравці по черзі додають одну картку, намагаючисьскласти словникове слово.
Виграє школяр,який першим побудує слово. Якщо гра проводиться декілька разів, бали (якінараховуються за кількістю карток у побудованому словниковому слові) записуютьна окремому папері.
У такому разівиграє першокласник, який набере найбільшу кількість балів.
«Словограй»
Гра має на метірозвиток орфографічної пильності дітей. Учитель готує декілька наборів карток,які складає у конверти. На картках написані словникові слова. Деякі слованавмисно написані неправильно. Діти працюють у малих групах. Середзапропонованих учителем карток, школярі вибирають тільки ті, на яких словниковіслова записані правильно. Один із членів групи називає слова, які вибрано, тапояснює контрольні моменти в них.
Матеріалдля гри.
1. Корисний,Украйна, ґудзик, олівец, цукор. (Корисний, Україна, ґудзик, олівець, цукор).
2. Українска,цукерка, якор, в літку, бобуся. (Українська, цукерка, якір, влітку, бабуся).
3. Порасолька,папір, годиник, лилека, бджола. (Парасолька, папір, годинник, лелека,бджола).
«ІгриДіда-Буквоїда»
Допомагає нетільки розвинути у дітей увагу, орфографічну зіркість, а й привчає працювати зорфографічним словником. Учитель готує набори карток у конвертах. Колективучнів класу об'єднують у малі групи по чотири школяра у кожній. Дітинамагаються відгадати слова за приголосними, або за голосними, перевіряютьправильність їхнього написання за орфографічним словником і записують слова узошити.
«Вилучи зайвулітеру»
Один школярпригадує словникові слова і записує їх у стовпчик, використовуючи зайві літери.Другий — закреслює олівцем літери, які він вважає зайвими, та перевіряєправильність записаних слів за орфографічним словником. Ось варіанти такихслів:
Вурлиця — вулиця,
зайєць — заєць,
килдим — килим,
ме-торо — метро,
дознака — ознака,
ясень — ясен.
«Чарівник»
Педагог каже:«Зараз ви всі — чарівники. Вам треба «оживити» предмети — утворити відіменника, який відповідає на питання «що?» спільнокореневе слово — іменник,який відповідає на питання «хто?».
Наприклад:
Банк — банкір,
бібліотека — бібліотекар,
Київ — киянин,
комбайн — комбайнер,
космос — космонавт,
навчання — учитель.
«Хто (що)заховалося?»
Розвиває умолодших школярів логічне мислення. Вчитель вивішує на магнітну дошку малюнкипредметів зворотною стороною до дітей. На зворотній стороні записано кількаознак предмета, який «заховався». Педагог читає ці ознаки. Учні намагаютьсяназвати предмет. Якщо вчитель відкриває малюнок, то діти із завданнямвпоралися. Школярі складають речення зі словом, яке позначає названий предмет,у зошитах. Один з учнів коментує правопис словникового слова.
Матеріалдля ігор«Хто (що) заховалося?»
1.Стрімкий,залізний, точний… (годинник).
2.Працьовитий,рідний, старенький… (дідусь).
3.Новий,цікавий, словниковий… (диктант).
4.Хижий,маленький, сірий, безхвостий, колючий… (їжак).
5.Легкий,дерев'яний, кольоровий… (олівець).
6.Перший,вихований, мудрий… (учитель).
7.Коричнева,солодка, шоколадна… (цукерка).