Міністерство освіти і науки України
Державнийпедагогічний університет
Кафедра музичного вихованняі хореографії
Курсоваробота
„Використаннянародногофольклору у загальноосвітній школі”
Виконала
cтудентка IVкурсу
41 групи
Науковийкерівник:
2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІАСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Народнемузичне мистецтво – складова національного виховання молоді
1.2. Традиційнісвята українського народу в народному календарі
1.3. Завданняметоди і прийоми роботи з учнями по засвоєнню народних традиційних свят
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО –ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА
2.1. Констатуючий експеримент
2.2. Формуючий експеримент
2.3. Контрольний експеримент
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Світовий досвідрозвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить про те, що вкожного народу, етносу історично склалася власна національна система вихованняі освіти.
В епохудержавного й духовного відродження України пріоритетна роль належить розвиткунаціональної системи освіти і виховання, яка має забезпечити вихід молодоїнезалежної української держави на світовий рівень.
Зароджуютьсянаціональні концепції вітчизняної освіти і виховання, які, враховуючикультурно-сторичний досвід свого та інших народів, спрямовані не лише навиведення справи навчання і виховання з глибокої кризи, в якій вона ниніперебуває, але й докорінне реформування її, піднесення до вищих світовихстандартів. Концептуальне осмислення провідних проблем національної освіти івиховання переконує в тому, що демократизація, гуманізація і гуманітаризація їхнеможливі без відродження вітчизняних культурно-історичних,народно-педагогічних, народознавчих виховних традицій.
Стає зрозумілим,що концепції з національного виховання мають бути сформульовані в історико-педагогічномуі народознавчому плані, що забезпечить єдність здобутків української народноїпедагогіки і педагогіки наукової. Це сприятиме реалізації цілісного підходу внавчанні і вихованні підростаючих поколінь.
Національнасистема виховання постійно відтворює емоційно-естетичний, художньо-творчий,моральний та інтелектуальний потенціали рідного народу, створює умови длярозвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України,формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації, держави. Національневиховання реалізує глибоке і всебічне пізнання рідного народу, його історії,культури, духовності, і на цій основі – пізнання кожним учнем, вихованцемсамого себе як індивідуальності і як частки своєї нації, а через неї і всього людства,організацію самонавчання і самовиховання, найефективніших шляхів розвитку ісамовдосконалення особистості.
Національнасистема виховання включає в себе ті компоненти, які відповідаютькультурно-історичним здобуткам нації, перспективам її розвитку, матеріальним ідуховним цінностям і характеризується їх єдністю, цілісністю, взаємозалежністюі взаємозв'язком всіх своїх складових. Провідні ідеї буття українського народупроймають всю національну систему виховання, інтегрують її компоненти в ціліснусистему.
Як зазначено в„Концепції національного виховання”, визначальним є принцип народностівиховання, що зумовлює потребу у формуванні насамперед національної свідомості,любові до рідної землі і свого народу.
Один із шляхівдуховного відродження України – прилучення школярів до українськоголітературно-музичного фольклору. В останні роки підвищується інтерес донародної творчості. Так, у школах України впроваджено новий предмет –народознавство, організовують спеціальні фольклорні класи.
Предмети естетичногоциклу – література, образотворче мистецтво, музика забезпечують учнямелементарні знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки. Упозакласній роботі естетичне виховання проводиться в різних творчих об'єднанняхучнів (хорових колективах, оркестрах народних інструментів, хореографічних,фольклору, образотворчого мистецтва тощо). Сприяють естетичному вихованню учнівекскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені життю і творчості видатнихукраїнських і зарубіжних композиторів та виконавців (наприклад, „Пісні проБатьківщину”, „Музика українських композиторів”, „Музика ХХІ століття” іподібне), конференції з образотворчого мистецтва („Українське образотворчемистецтво”, „Шедеври світового образотворчого мистецтва”, „Мистецтво і життя”),експедиції (фольклорні, етнографічні), виставки, свята та інше.
Актуальність педагогічногодослідженнязаключається в тому, що використання українських народних свят зумовлює успішнеформування у підростаючих поколінь духовності нації, її самобутнього, ідейно-морального,емоційно-енергійного, художнього та творчого потенціалів.
Для формуваннянаціональної свідомості молоді дуже важливо поєднання національного імузично-естетичного виховання.
Об'єкт педагогічногодослідження– народні календарні свята.
Предметдослідження – використання фольклору на уроках музики.
Гіпотеза:
— формуваннянаціональної свідомості буде більш ефективним;
— формуванняв учнів знань про народні традиційні звичаї та обряди буде більш ефективним
якщо:
— застосовуватирізноманітні форми вивчення матеріалу:
— залучатидітей до безпосередньої участі у проведенні народних традиційних свят.
Метадослідження– визначення умов, що сприятимуть більш активному засвоєнню народнихтрадиційних свят учнями середніх класів.
Завданнядослідження:
вивченнятеоретичної літератури;
розкритизв'язок між національною свідомістю і музично-естетичним вихованням школяра;
розглянутиобрядові календарні свята, визначити методи і форми роботи по вивченню з дітьминародних традиційних свят;
провестидіагностику знань дітей з народних календарних свят;
визначитиумови формування знань школярів про народні традиційні свята.
Науковановизна – новітніформи роботи: ігри, естафети, дискусії, концерти, музичні вечори, збірфольклорного матеріалу, індивідуальна робота, створення ансамблю народнихінструментів. Інсценування колядок і щедрівок.
Практичназначущість – використовуючиновітні форми роботи у вигляді формуючого експерименту для підвищення рівнязнань дітей з українських народних свят, традицій, звичаїв, обрядів.
Методипедагогічного дослідження — Для розв'язування поставлених завданьвикористано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз науковихлітературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування,конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.
РОЗДІЛ 1.ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
1.1. Народне музичне мистецтво – складова національного виховання молоді.
Розбудова школи іпедагогіки вступає у важливий етап. Найближчим часом необхідно зробити рішучіпрактичні зміни в навчально-виховному процесі і педагогічній науці.
В останніхдержавних документах з питань освіти накреслюються перспективи розвиткунаціональних культур, систем виховання всіх національних меншин і етнічних групУкраїни. Розгорнулися творчі пошуки, мета яких – розробка концепційнаціональної школи, національної системи виховання, піднесення навчання івиховання молоді на якісно новий рівень. Дедалі більша увага приділяєтьсяоволодінню педагогами і впровадженню в справу виховання в сім'ї, дитсадку, школіідей і засобів народної педагогіки, народознавства. Така робота – основаформування історичної пам'яті, духовності підростаючих поколінь.
У кожну історичнуепоху виховується не абстрактна людина, а передвісник того чи іншого народу,носій певної національної культури. Школа як громадський заклад – це „колисканароду” (В. О Сухомлинський). Основне історичне покликання школи – виховуватинарод, націю, продовжувати і розвивати національну освіту, культуру, мову.Справа навчання і виховання не терпить суб'єктивізму і волюнтаризму, політичноїкон’юнктури, абстрактних концепцій і теорії, відірваний відкультурно-історичних, духовно-національних виховних традицій народу, етнічноїгрупи.
Вихованняпочинається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу – мови, усноїнародної творчості, всієї спадщини батьків, дідів. Без оволодіння дітьми всім'ї, дитсадку, школі культурою народу, пізнання його самобутньогонаціонального обличчя, практичного продовження його культурно-історичнихтрадицій, звичаїв, годі й думати про успіх перебудови навчально-виховногопроцесу. Оновлення школи і педагогіки на народознавчих засадах – ось провіднийнапрям роботи, від якого залежить доля майбутніх поколінь, доля нашоїбагатостраждальної країни.
У свідомостілюдей, зокрема молоді, треба відродити правильне розуміння фундаментальногопоняття „народна культура”, відновити його первинний зміст. Українська народнакультура, як і культура будь-якого іншого народу, включає в себе, крімматеріальної, і духовну культуру: народне мистецтво (фольклорне, музичне,танцювальне та ін.), народну мораль, національні традиції, звичаї та обряди,народні знання про різні сфери життя (народне землеробство, медицину,метеорологію тощо). Народна культура, як і вся національна культура (освіта,театр, архітектура, наука та ін.), відображає цілісний культурно-історичнийшлях народу, зміст і дух його життя.
Школа маєзабезпечувати оволодіння кожним учнем народною культурою, а на цій основі –всією національною та загальнолюдською культурою).
У праці „Серце віддаюдітям” В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило найого вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючипоетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичнеставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, піснярозкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українськогонароду.
Водночас важливоне упустити сензитивний період – молодший шкільний вік, коли діти особливосприйнятливі до педагогічного впливу. Їхній художній смак розвинений щенедостатньо, він тільки формується. І якщо з раннього віку дитина слухає івиконує народні пісні, слух поступово засвоює їхні мелодичні й ритмічніособливості, вони запам'ятовуються, стають звичними, близькими.
Національнасистема виховання – це історично обумовлена і створена самим народом система ідей,поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальноїпрактики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь,виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовноїкультури нації. Система виховання грунтується на ідеях національногосвітогляду, філософії, ідеології, а не на ідеях якогось вчення чи якоїсьпартії, громадсько-політичної організації. Національна система вихованнягрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, науковоїпедагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.Вона охоплює ідейне багатство народу, його морально-естетичні цінності,трансформовані в засобах народної педагогіки, народознавства, принципах, формахі методах організації виховного впливу на молодь (теоретичний аспект), а такожпостійну і систематичну виховну діяльність сім'ї, державних і громадськихнавчально-виховних закладів, осередків (практичний аспект).
Естетичнакультура –це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розумінняпрекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя зазаконами краси.
Естетичнакультура містить у собі такі компоненти: естетичне сприймання –здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживатиестетичні почуття; естетичне почуття – емоційні етапи, щовикликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва; естетичніпотреби – потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, вестетичних переживаннях; естетичні смаки – здатність оцінювативитвори мистецтва, естетичні явища з позиції естетичних знань і ідеалів; естетичніідеали – соціально та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення продосконалу красу в природі, суспільстві, людині, мистецтві; художніуміння, здібності в галузі мистецтва.
Естетичнакультура формується в процесі художньо-естетичного виховання, є його метою.Завдання і зміст художньо-естетичного виховання визначаються обсягом поняття„Естетична культура”: розвиток естетичних смаків, почуттів, потреб, знань,ідеалів, вироблення художньо-естетичних умінь, творчих здібностей.
Естетичневиховання здійснюється комплексом засобів. Велике значення має матеріальна базашколи, декоративне оформлення приміщення, благоустрій пришкільної садиби,оформлення кабінетів і лабораторій, коридорів, інших приміщень. Невипадково унавчально-виховних закладах, якими керував А. С. Макаренко, відвідувачі визначалибезліч квітів, блискучий паркет, дзеркала, білосніжні скатерки в їдальнях,ідеальну чистоту в приміщеннях.
У навчальномупроцесі естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів.Будь-який урок, семінар, лекція має естетичний потенціал. Цьому слугує ітворчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова учителя таучнів, і підбір та оформлення наочного і роздаткового матеріалу, і акуратністьзаписів і креслень на дошці і в зошитах тощо.
Побутують різніжанри української літературно-музичної народної творчості: пісні, частівки,забавлянки, заклички тощо. Так, у простих і ласкавих колискових піснях вираженощиру любов до дитини. Колискова пісня, народжена реальними потребами дитячоговіку, коли тривалий і міцний сон – умова нормального розвитку, є першимхудожньо оформленим зверненням до дитини.
У багатьохколискових піснях є епізоди, пов'язані з тваринами, близькими дитині: котиком,мишкою, бджілкою, наприклад: „Котику сіренький”, „Ой ну, коту, коточок”, „Котикволохатий”.
Колискові піснімають неабияке педагогічне значення. З перших днів життя дитина слухає мелодію,що сприяє розвитку її музичних здібностей. Під впливом материнського голосу внеї розвиваються естетичні почуття, емоційність: адже вона не тільки слухає голосматері, а й бачить її обличчя, усмішку. Колискові пісні приваблюють своєюпростотою, безпосередністю, ніжністю, співучістю. На їхній основі можнавиховати любов до тварин, птахів, комах, естетичне ставлення до природи, щоможе вплинути на виховання таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність. Розучуванняколискових пісень корисне і для формування співацьких навичок кантиленногозвучання.
Виховне значеннямають також жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоюватиправила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати.
Жартівливі пісні,як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобомрозвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховатилюбов до української мови, сприяють розвиткові дитячої творчості.
Більшістьжартівливих пісень-забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнімзадумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічнимособливостям дітей.
Завдяки наведенимособливостям забавлянки сприяють розвиткові в дітей почуття ритму, збадьорюють,спонукають до активних дій.
Здавна існують іпримовки – короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів і комах,імітування пташиних голосів. Вони облагороджують серця дітей, об'єднують їх зприродою, вчать дбайливо ставитися до всього живого.
Стимулюютьрозвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними іпоетичними.
У процесіпідготовки до уроків музики й позакласних заходів доцільно добирати українськінародні приказки, загадки, вірші, ритмізувати й мелодизувати їх і надалівикористовувати як можливі варіанти в роботі з учнями.
Наприклад,скоромовки можна застосовувати для розвитку не тільки розмовної, а й співацькоїдикції. Мелодії на тексти скоромовок мають бути нескладними, інакше їх важкоспівати у швидкому темпі:
Якось Яківсіяв мак,
Так-сяк,абияк.
Виріс ярийЯків мак,
Та щоськоле, як їжак.
Мурликамуркоче –
Морозивахоче.
Мур ликаруденький,
Замерзнеш,дурненький!
Для розвиткутворчих здібностей школярів можна використати тексти загадок. Учитель створюєна відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей.
Один знайпопулярніших і найулюбленіших дітьми жанрів народної літературної творчості– казка. В українському казковому епосі типовими персонажами є хитра лисиця(„Лисичка-сестричка”, „Лисиця-кума”), дурнуватий вовк („Вовчик-братик”, „Вовкпанібрат”) і наївний заєць („Зайчик-побігайчик”), часом також кіт, коза, собакай кінь.
У процесіпідготовки до уроків музики й позакласної роботи вчителеві бажано створитиінструментальний супровід до народних казок. Водночас треба враховувати, що вмузиці мають бути відбиті манера поведінки тварин, їхній зовнішній вигляд. Так,лисицю в казках зображують, як улесливу, хитру обманщицю, вовка – нерозумним,простуватим, собаку – розумною, відданою людині, зайця – боягузливим, кота –ледачим, півня – горланем і самовпевненим.
Створитиінструментальний супровід можна до таких українських народних казок, як„Лисичка в суддях”, „Піддурена ворона”, „Як лис розводив курята”, „Жабабоязкіша від зайця”, „Лисове серце”, „Про вовчика-братика й лисичку-сестричку”,„Дід, баба і вовк-колядник”, „Як Миша віддячила Левові”, „Лев і заєць”,„Журавель сватає Чаплю”, „Кравець і Вовк”, „Журавель і Лисиця”, „Мишача рада”тощо. Ці й інші казки цікаві насамперед тим, що в них засобами сатири й гумору,індивідуалізованої мови з примовками, афоризмами, жартами відбито рисинаціонального характеру українського народу.
Було б доцільно,щоб учитель зміг створити не тільки інструментальний супровід до українськихнародних казок, а й вокальні фрагменти – адже в окремих казках ті чи іншіперсонажі розмовляють іноді мовою поезії, яку можна мелодизувати.
Наприклад,пісенька Колобка з однойменної казки:
Я по засікуметений,
Я ізборошна спечений.
Я від бабивтік,
Я від дідавтік,
Я від зайцявтік,
Я від вовкавтік,
Від ведмедявтік,
То й відтебе втечу!
Хитра лисичка –персонаж казки „Кіт, кріт, курочка й лисиця” – хоче вкрасти курочку і співаєтаку пісеньку:
Курочко,курочко,
Маслянаголівочко,
Одсуньвіконечко
Та глянь насонечко!
Довірливакурочка, яку викрала лисиця, просить своїх друзів прийти на допомогу:
Коте, коте,і ти, кроте!
Несе менелисичка на лисому хвості
По липомумості, з гірки на долинку
Та й у своюхатинку!
Вірні друзі намагаютьсяперехитрити лисицю:
Ду-ду,ду-ду в дудочку,
Скри-пу,скри-пу в скрипочку!
А в лисичкиновий двір,
Чотиридочки на вибір, п'ята вона.
Вийди сюди!
Так народні казкиза умови співтворчості вчителя перетворюються в музичні, які можна інсценуватиз дітьми.
Крім казок, можнаінсценізувати також українські народні пісні, насамперед пов'язані з певнимирухами (наприклад „Ой, є в лісі калина”), а також жартівливі: „Веселі гуси”,„Грицю, Грицю, до роботи”, „Два півники”, „Танцювали миші”, „Та орав мужик крайдороги” тощо. Інсценування пісень подобається дітям, сприяє посиленню інтересудо музичних занять.
Під час виконанняспівацьких імпровізацій можна використати тексти народних примовок, лічилок.
Корисне творчезавдання для учнів ІІІ – ІV класів – пошук українських народних пісень, якіможна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і задопомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.
Для розвиткумузичного мислення школярів бажано показати їм, що можливі різні варіантивиконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народнійпісні „Галя по садочку ходила” нижній голос може вступати не тільки з другого,а й з третього такту. Доцільно виконати обидва варіанти й запропонувати дітямвизначити, який з них їм більше сподобався. Можна також імпровізуватипідголоски до головної мелодії.
Бажано, щобнародні пісні діти засвоювали не тільки у співацькій діяльності, а й під часінструментального музикування. Як вже було зазначено, на теми українськихнародних пісень композитори створили ряд варіацій (зокрема для фортепіано).Виконуючи у класі такі твори, можна запропонувати учням акомпанувати на дитячихмузичних інструментах. Спільними зусиллями створюють своєрідні „партитури”.
Важливою умовоюуспішного опанування українських народних пісень є творче ставлення вчителя дороботи: це й створення „партитур” для класного оркестру, і виконання власнихінструментальних варіацій, і підготовка співацьких вправ на матеріалі народнихтворів, і використання можливостей для їхнього інсценування. Не в кожному класідіти вільно виконують запропоновані їм творчі завдання, через те вчитель маєзаохочувати їх і поступово прилучати до творчої діяльності.
Виконуючи іслухаючи разом з учнями народні пісні, ми прагнули реалізувати один з головнихпринципів музичного виховання – єдності раціонального та емоційного. Оскількиелементи аналізу можуть знизити рівень емоційності під час сприймання йвиконання пісень, звертали увагу на почуття та емоції, передані в піснях, атакож на виразність мови, міміку. Посиленню емоційності виконання сприяв методпластичного інтонування.
Таким чином,українські народні свята, традиції та обряди сприяють формуванню національноїсвідомості школярів, розвитку творчого самовираження, вихованню моральних таетичних цінностей майбутніх батьків.
1.2.Традиційні свята українського народу в народному календарі.
Глибоке значенняі практичне продовження традицій, звичаїв та обрядів народного календарястворює той національний колорит, ту цілісну культурно-історичнужиттєдіяльність, національну самобутність яка є:
1) могутнімстимулятором творчості народу, невичерпним джерелом його мистецької, культурноїдіяльності;
2) оригінальнимвнеском народу в світову історію, у взаємозбагачення культур, духовностінародів світу;
3) фундаментальноюприродо відповідною основою виховання підростаючих поколінь, створеннянаціональної системи виховання.
Відновлюючи впам'яті і практичній життєдіяльності (традиціях, звичаях і обрядах, усіх сферахжиття, виробництва) багатовіковий творчий потенціал, наш народ в рокиВідродження, звільняючись від сковуючих пут і гальм, починає енергійнопродовжувати творити свій шлях в історії. Його творче світобачення,оригінальний спосіб мислення, самобутні культурні здобутки трансформуються, які в інших народів, у змісті освіти, принципах організації, засобах, методахроботи національної школи, національної системи виховання, в тому числі і впедагогіці народного календаря. Таким чином, повсюдне впровадження ідей ізасобів народного календаря в систему роботи кожної школи, учителя, вихователя,буде значним внеском у справу виховання творчої особистості – учня,громадянина, трудівника, людини – майстра свої справи, господаря землі.
Різка змінатрадицій, звичаїв та обрядів народного календаря, яка може проявлятися в забороні(прямій чи непрямій) їх функціонування, забутті, заміні їх іншими, так званими„новими” (а насправді штучними або політизованими), рівнозначна „підрізуваннюкоріння” народної ідейності, моралі, етики та естетики, тобто народномусвітогляду, психології, характеру, які формувалися протягом віків і становлятьвнутрішній зміст нації, її культурно-історичну духовність. Заміна традицій,звичаїв і обрядів народного календаря іншими (на потребу політики„сьогоднішнього дня”, ідеології окремої партії) призводить до знищенняісторичної пам'яті, національного обличчя народу, його духовності, а відтак –до катастрофічних наслідків у матеріальному і духовному житті народу, нації,суспільства. Нині ми намагаємося вийти з тієї драматичної смуги розвитку, колитрадиції, звичаї і обряди народного календаря заборонялися, забувалися ізамінювалися „новими”, „радянськими”. Це стало однією з найголовніших причинтого, що наслідки подібної заміни досить трагічні: поширення серед молоді такихсоціальних хвороб, як історична безпам'ятність, забуття свого роду-племені,національний нігілізм, космополітизм, бездуховність, а також алкоголізм,наркоманія, соціально-політична індиферентність тощо.
Особливостінаціонального характеру, психології українців, які проживають у різних культурно-історичнихрегіонах, природних зонах республіки, відбиваються як на зовнішніх рисах(одязі, взутті, харчуванні, атрибутах побуту, дозвілля тощо), так і навнутрішніх якостях населення даної місцевості. Засоби народного календаря,розмаїте багатство його звичаїв і обрядовості, їхній творчий характер даютьможливість враховувати такі реальності в процесі виховання, формуючи в учнівтипових носіїв традицій рідного краю, його культури, духовності.
Завдякитрадиціям, звичаям і обрядам народного календаря, закладеним у них народноїідейності, моральності, естетики, кожен учень, зазнавши на собі благодатнийвплив народних духовних скарбів, прагне з честю дотримуватися заповітівбатьків, дідів і прадідів, утверджувати добрими справами свій родовід, творити свійрод ослав, будувати в собі все життя храм Добра, Правди і Краси.
Духовні скарбинародного календаря концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії,астрономії, астрології, біології, математики, медицини, а також народноїкулінарії, землеробської, зокрема, хліборобської справи тощо. Завдання батьків,педагогічних колективів шкіл, учителів, вихователів – глибоко і всебічновивчати могутній ідейний, моральний, емоційний і естетичний потенціал народногокалендаря і активно прилучати учнів до його невичерпних духовних скарбів. Уцьому – запорука успішного будівництва національної школи, національної системивиховання.
Одним ізнайнадійніших способів вивчення спадщини народної педагогіки є аналіз сутностітрадицій, які зберігалися і передавалися з покоління в покоління через живийдосвід, усне спілкування і практику сімейного життя.
Традиції у формімасових звичок підтримувались силою громадської думки і за своєю природою булинаділені величезною стійкістю. Філософ І. Суханов з цього приводу пише: „Стійкістьзвичаїв, традицій і обрядів, їх живучість були воістину рятівними длязбереження і передачі новим поколінням досягнень культури”.
Традиція (від лат. tradicio –передача) – це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалисяісторично і передаються з покоління в покоління. Педагогічне значення народнихтрадицій полягає в тому, що вони виступають водночас і як результат виховнихзусиль народу протягом багатьох віків, і як незамінний виховний засіб. Черезсистему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свійхарактер і психологію своїх дітей, зазначає І. Суханов. Стійкість, стабільністьтрадицій не означає їх закостенілості. Кожна епоха вносить у їх зміст своїкорективи, розвиває і доповнює старі традиції, заперечує ті, які втратили своюактуальність і суспільну значущість. Тому об'єктивне розкриття сутностітрадицій можливе лише з позиції історико-педагогічного підходу і тих суспільнихявищ, які мають пряме відношення до народної педагогіки та родинного виховання.
У нерозривнійєдності з традиціями перебувають народні звичаї.
Звичай – це загальноприйнятийпорядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певногонароду, суспільної групи, колективу.
У простомурозумінні звичай – це те, що стало звичним, засвоєним, насущним.
Однією зпершооснов усної народної творчості є обряд. Адже саме вона своїм походженнямнерозривно пов'язана з обрядом і міфом. Певну частину її становить обрядовийфольклор, тобто примовляння, заклинання, які виконувались під час святково-обрядовихдійств і органічно впліталися в структуру обряду.
Обрядами (або ритуалами) називаютьтакі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні:
1) стереотипність,повторюваність без змін;
2) символічність(кожна обрядова пісня щось символізує), наприклад „Засівання” на Новий ріксимволізує майбутню сівбу і багатий урожай.
Обряди нерозривнопов'язувалися з діями, для яких так само характерні стереотипність,повторюваність без змін, але які не мають символічного змісту. Так, діїназивають звичаями. Звичаї невіддільні від обрядів. Наприклад, традиційнізвичаї зустрічі Нового року включають в себе такі обряди, як колядування,щедрування, засівання, посипання та інші. Усі вони вливаються в єдинийноворічний обрядовий комплекс і розглядаються як його структурні елементи.
Обрядовість напочатку її виникнення була нерозривно пов'язана з міфологією: кожному обрядувідповідав міф, кожному елементу обряду – частина міфу. Лише згодом міф якоповідання про фантастичні події відокремився від обрядового інсценування подіїі набув самостійності.
Обрядовість напочатку її виникнення була нерозривно пов'язана з міфологією.
Обряди виникли вту прадавню епоху, коли наш предок ставав людиною. Людина як соціальна істота йобряд сформувалися одночасно. В міру того, як людина набувала досвіду, вонапомічала, що певні пори року повторюються. (Тому, щоб новий рік був не меншсприятливим, ніж попередній, люди прагнули повторити все так само, без змін.)
У давнину сферадій обряду була набагато ширшою, ніж сьогодні. Із розвитком суспільства обрядизаповнювали все життя людини. Дослідження показали, що громадське іродинно-побутове життя людей було ритуалі зоване і в первісно-общинномусуспільстві, і в період античності, і при феодалізмі.
Виникненняпевного виду обрядовості й специфічної символіки пов'язано з кожним сезономроку, із стадіями господарсько-соціальної, сімейно-побутової організаційсуспільства, в тому числі й первісного племінно-родового. На зорі людськогоіснування домінував культ астральних, рослинних, акварних (водяних) теотем.Відносно розвинуте землеробство посилювало культ сільськогосподарських рослин,зокрема вирощуваних самою людиною. Поклоніння таким культурам розпочиналося присвяткуванні Нового року – синонімічній зустрічі весни (Новий рік аж до часівПетра І святкували навесні).
У правослов'янкожна городньо-польова культура мала персоніфікованого свого покровителя –божество, а всім ярим культурам, і далекі предки в це вірили, сприяв Ярило.Пізніше його витіснив Перун (цим пояснюється етимологія слів ярина, Перун –випарування поля і таке інше).
Первісна людина,яка була залежна від невідомих сил природи, змушена була всіляко задобрюватиїх. У цьому процесі первісні форми релігій – магія, пізніше фетишизм –схрещувалися з реалістичним мисленням, в обрядах співіснувала містична іреалістична творчість.
Так, до магічнихдійств можна віднести і вихід на поле з попелом, збереженим від „новорічноговогню” (спаленого поліна від найбільшого дерева), висівання зерна з „бороди”(обжинкового, останнього снопа), виведення в поле дівчат у цікавій грі„Зв'язування колоска” або в обрядах весняного циклу. Українці здавна символічновикористовували вербу, яка мала дати подвійну врожайність від рано розквітлогодерева і від самої дівчини – майбутньої матері, покликаної продовжувати життя.
Отже, здавніх-давен існували спеціальні обряди, пов'язані з виробничою діяльністю –мисливські, рибальські, землеробські, ремісничі, жниварські тощо.
Існували обряди,що супроводжували появу людини на світ і подальші сходинки її життя –дитинство, юність, зрілість, старість. Широко побутували й інші обряди.Характерною ознакою для сіх був словесний супровід – піснями, промовляннями,ритуальними командами, так званим обрядовим фольклором. Він існує і в наші днііз збереженням зв'язку з тими чи іншими традиційними обрядами, але зпривнесеним у нього сучасним змістом і сферою застосування.
Таким чином,календарні звичаї та обряди є ще дохристиянськими, язичеськими. Власнехристиянських елементів у їх складі не так уже й багато. Однак православнахристиянська релігія значно вплинула на обрядовість календарного циклу. Впроцесі багатовікової історії календарні свята було приурочено до датхристиянського календаря; в обряди увійшли церковні молитовні формули, близькіза своєю спрямованістю до давніх заклинань, а в обрядові пісні було включеноімена Христа, Богородиці, святих.
Залучення дітейдо дійової участі у традиціях і звичаях рідного народу дає їм змогу практичнопізнавати його культурно-історичний досвід, бути продовжувачем справи батьків ідідів.
Узагальноосвітній школі рекомендується проводити такі народні свята та обрядивідповідно до календарної сезонності: навесні – Великодні свята та різноманітнівеснянки (свято першого жайворонка, свято тополі та інші); влітку – зеленісвята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени – Покрова; взимку –Калета, Миколая, Різдвяні свята, Стрітення.
Веснянісвята.
У давніх слов'янрік починався навесні, березневе літочислення зберігалося до 1490 р. (За цимліточисленням Нестор-літописець розпочав „Повість временних літ”). У свідомостідавнього землероба новий трудовий рік починався з відродження навколишньоїприроди і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою ісівбою.
Святкуванняприходу весни поширене у різних народів. Обряди зустрічі весни існували ще упервісно-общинному суспільстві, але особливої уваги вони набули в період бронзи– в епоху інтенсивного розвитку землеробства. Тобто ще в старовину весняніспіви та обряди мали магічне значення: усі ритуальні дії сприяли швидкомупробудженню природи.
Якоїсь певноїдати зустрічі весни не існує. З самого початку березня починалися весняніспіви. Ігри та танці молоді, які закінчувались після Пасхи. У веснянкахвідсутня християнська тематика. Початок залежав від того, коли з'являлися першіпроталини в снігу або коли уперше прокує зозуля.
Важлива рисавеснянок – це їх зв'язок із рухом, танцем. На це є своє пояснення: рух вприроді, яка оживає, відбивається в танці. Хоровод був не просто уособленнямрадісного почуття, але й символізував намагання виконавців власними діямисприяти бурхливому розвитку природи. З часом зустріч весни із магічних дійперетворилася у звичайні молодіжні свята з іграми й танцями.
На Українівесняні ігри та пісні побутують у двох різновидах: це веснянки та гаївки(інакше – гагілки, ягілки, маївки, рогульки). Між ними значних відмінностейнемає, однак, якщо веснянки – це пісні, які виконуються без руху, то гагілки –це танково-ігрові пісні.
Весняні обрядимають такі різновиди:
1) пантомімічнісценки та ігри;
2) співвесняних пісень та закличок;
3) воліннятанків та ігор зі співами.
Перші майже незбереглися і зараз вийшли з ужитку. Весну, за уявленнями наших предків,приносили на крилах птахи. Існував звичай випікати з тіста „жайворонків”. Діти,співаючи, носили їх по селу і закликали весну.
Або діти з„жайворонками” вилазили на дерева і кликали весну. Первісно пантоміма виниклаяк результат відтворення рухів диких тварин. В окремих місцевостях існувавзвичай палити вогнища на весняне рівнодення, а також робити опудала (Марену,Мару, Кострубоньку), які були символами зими, що відступає. Під співи й танціїх кидали у вогонь або воду.
У березні, колипочинав танути сніг, дівчатка збиралися групами і починали співатипісні-заклички. Їх роль та ж сама: прискорити прихід весни, випрохати у природищедрого літа. Крім цього з'являються нові мотиви: кохання і парування молоді.Дівчата готували ще заздалегідь нове гарне вбрання і прикраси. У призначенийчас, вдягнувшись, вони виходили на край села, ставали на вишині і співали.Рухами заклички не супроводжувалися.
Найбільша групатворів – це весняні танки та ігри. На Східній Україні це веснянки, на Західній– гаївки. Їх типова ознака – нерозривна єдність наспіву, тексту й руху тавиконання (сильний звук, строга обрядова манера, колективність). Більшістьігрових веснянок виконуються як кругові та ключові (круг – символ сонця).
Веснянки-закличкивиконуються хором в унісон. В деяких невеличких фразах з'являється двоголосся.Здебільшого це короткі пісеньки з інтонацією кличу-гукання. Буває, що співають,перегукуючись, два хори. Звук подається якнайсильніше, щоб було чути аж досусіднього села. Для цього стають якнайвище, наприклад, вилазять на дахи,виходять на берег річки, озера. Прокричавши свою пісню, строфу чи рядок, хорзамовкає і слухає відлуння, або чекає, коли відгукнуться дівчата з іншого куткасела. Закінчуються такі співи глісандуючим вигуком „гу”. Такий спів веснянокмає назву „весну гукати”.
Діапазон„гуканок” – в межах квінти – октави. Вони, на думку наших далеких предків,проганяли, відлякували зиму.
Танкові та ігровівеснянки діляться на кругові та ключові. Кругові виконуються так: утворившиколо, дівчата ідуть (по сонцю), співаючи. Одна дівчина знаходиться в серединікола і пантомімою відтворює зміст веснянки.
Най поширений зключових танків – „кривий танець”: 10 – 15 дівчат їдуть одна за одною,тримаючись за руки. Веде „ключ” – „царівна”, або „ведений”, та стараннообходить намічені точки – камені, деревця, маленьких дівчат. Грають в такіігри: „Просо”, „Вербова дощечка”, „Довга лоза”. Узявшись за руки біжать подорозі, співаючи жартівливий текст. Це гра на фізичну витривалість. Іноді біглипо 2 – 3 км.
На закінченнівесни молодь співала звичайні гуртові ліричні пісні.
У веснянкахвідображено ставлення до природи та втілення аграрної тематики. До весниставились як до живої істоти. В приспівах вживаються слова: Ладо, Лель, — цеімена двох жінок – старої і молодої, матері і дочки. Поширеною була веснянкапід назвою „Кострубонько”, де Кострую – образ зими або старого нелюбогочоловіка.
Культ природишироко відроджено в назвах танців: „Мак”, „Льон”, „Грушка”, „Журавель”,„Зайчик”, „Горобчик”, „Перепілонька”.
У ряді веснянокзбереглися спогади про життєвий уклад Київської Русі. Згадуються „городитурецькі”, „замки німецькі”, війна і облога. Відтворюються картинисередньовічних фортець з мостами, воротами, мурами, що служили перепонами, якіучасники гри „завойовують”.
Однак більшачастина веснянок має любовні мотиви: вибір пари, залицяння, сватання, сімейністосунки, символічні подарунки, жарти, — вічні теми, які хвилюють кожну молодулюдину.
Від танцювальнихта ігрових рухів залежать музичні особливості:
1) поширеніформи типу заспів-приспів;
2) навідміну від танків, веснянки-заклички приспіву не мають, вони переважно одно — дворядкові;
3) увеснянках панує моторний тип мелодики;
4) увеснянках мажор і мінор має відносне поняття (терція);
5) невеликийдіапазон (квінта);
6) використаннятерцового двоголосся.
Великодняобрядовість має в Україні давні традиції і різноманітну регіональну специфіку.На пам'ять про цю знаменну подію у наших храмах освячують вербові гілочки,прикрашені квітами, стрічками, а в південних країнах святять пальмові віти.
Є кількатрадицій, пов'язаних із Вербною неділею. Так, великими галузками легенько б'ютьзнайомих, промовляючи: „Баська б'є, а за тиждень паска є”, „Верба красна – б'єдаремно, верба біла – б'є за діло”, „Будьте дужі, як вода, родючі, як земля,веселі, як весна, а красні, як сонце”.
Інша традиція:після освячення верби кожен член родини повинен з'їсти один вербовий котик, щоніби дасть здоров'я. В деяких регіонах України вербові гілочки використовувализгодом для вигону худоби на пасовиська, застосовували як ліки.
За народноютрадицією вважається, що Чистий четвер – це день весняного очищення. В Українідо цієї дати обов'язково вичищали оселі, мастилися, розмальовували хати тапечі.
Багато уявленьпро паску пов'язували з городніми роботами. Наприклад, коли паску садили в піч,треба було садити в землю цибулю, бо добре вродить. Одну паску тримали на століцілий тиждень – до Проводів, „щоб добре родила пшениця і всяка пашниця”. ЗаП'ятницею надходить Великодня субота – день виготовлення крашанок і писанок.
В Україні яйця нелише фарбують (крашанки), а й розписують (писанки). Крашанки красять переважноу червоний колір – колір вогню, життя, крові Спасителя. Крім писанок і крашаноку деяких регіонах України виготовляли мальованки, шкрабанки, крашанки, з якимипов'язувалось багато вірувань і повір'їв. Наприклад, вважалося, що писанкагасить пожежу, відганяє нечисту силу, зцілює від хвороб. На Великдень і внаступні дні всі вітали одне одного яйцями.
Велику силу внародному уявленні мають слова „Христос Воскрес!”. Існує цікава народналегенда, що від дня свого Воскресіння, Спаситель посадив у підземелля під тієюскалою, де був його гроб, головного сатану і наказав йому гризти 12 залізнихланцюгів, 12 залізних дверей і 12 залізних замків. Якщо сатана перегризе все цевід одного Великодня до другого, буде кінець світу. Сатана спочатку перегриззамки, потім двері і ось-ось мав перегризти останній ланцюг – ще тільки одинраз треба було стиснути зуби. А тут як заспівали люди „Христос Воскрес!”, таквсі замки, двері і ланцюги відразу поновилися, і нечистий мусив гризти все з початку.А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати „Христос Воскрес!”,тоді сатана перегризе останній ланцюг і буде кінець світу.
Літнісвята.
Між весняними талітніми святами важко знайти межу.
Першим літнімсвятом вважають день Святого Юрія (6 травня). Святий Юрій – це мученик заХристову віру в перших віках християнства. Легенда розповідає про йогопереможну боротьбу зі змієм-людоїдом та визволення прекрасної царівни. СвятийЮрій захищає тварин, купців, військо, всю молодь, вважається її опікуном.
У народномукалендарі відбувалося багато обрядів: на Юрія у Карпатах виганяли худобу наполонини. Господар повинен був ранком у це свято викачатися у росі на своємуполі, щоб був добрий врожай цього року. В наш час збереглася тільки легенда проСвятого Юрія, як переможця в боротьбі за добро проти зла.
Зелені свята аборусальні, чи П'ятидесятниця припадають вже на початок літа. Назва ця походитьвід того, що у це свято „маїли” – прикрашали – оселі, церкви, двір зеленню.Наші предки це вважали потрібним проти ворожи сил природи: мавок, русалок,утоплеників. Найкращу охорону давали, за старовинними віруваннями, широколистідерева: клен, липа, дуб, ясень. По підлозі хати завжди було розкидане пахучелистя очерету, лопуха. Цей звичай – прикрашати свій будинок зеленню, — мав щеодну назву: клечання, та відповідав натхненному радісному настроєві.
Маїння хат наЗелені свята належить до циклу русальних святкувань, які тривають першийтиждень червня. В ці дні відбуваються обряди: „Куст”, „Проводи русалок”, „Водженнятополі”. Взагалі це дівоче свято. „Тополя” чи „Ляля” – це найкраща дівчинасела. Її прикрашають квітами, віночком, танцюють кругом неї, співаючи пісень.Ляля роздає дівчатам вінки та різні страви.
Під час Зеленихсвят відбувався обряд топлення, спалення або закопування опудала з соломи. Якщойого називали Морена, то вдягали як дівчину, якщо Коструб, Ярило чи Купало –вбирали як хлопця.
Русальні піснівиконуються під час обрядів, пов'язаних з Зеленими святами або Клечальноюнеділею (перший тиждень червня). Самі епітети „зелений”, „клечальний” вказуютьна особливість цього свята – вшанувати зелений світ рослинності, яку нашіпредки одухотворяли. За стародавніми уявленнями люди після смерті могли статирослинами або рослиноподібними духами, котрі знаходили собі притулок у лісах,полях, водах. Свято називалося ще „русальний”, „мавський”, „навій” тиждень, підчас якго перед селянами розігрувалися фантастичні історії.
Віра в русалок,яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, буладосить стійкою. Серед багатьох народів Європи залишилися балади, легенди,перекази, обрядові пісні, в яких згадуються мавки, русалки – стрункі,зеленоокі, русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водянимилілеями. Вони можуть допомагати або шкодити людині в її господарських справах.Їх улюблене заняття – водити танці, а побачивши необережних юнака чи дівчину,що опинилися серед них, втягувати їх в свої ігрища та залоскочувати до смерті.Через те русалок звали ще „лоскотухами”, „лоскотарками”. Проти них були відоміобереги – деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили йтікали.
Ще й досі вокремих українських та білоруських селах в останній день Зелених свят„випроводжають русалок із села” – жінки й дівчата у вінках, узявшись попідруки,утворюють щільний ряд, перегороджуючи ним вулицю в напрямі до лісу, поля чиводоймища під спів:
Проводилирусалочок, проводили,
Щоб вони донас не ходили,
Та нашихдівчат не ловили.
Вважається, щовіночки, розкидані по городі, сприяють збільшенню врожаю. Людина вірить, що цемає магічний вплив на сили природи.
Пісні русальногоциклу – ліричні, повні радості буття. Вони славлять буяння світла, простору,відчуття духовного здоров'я. Героїні пісень – дівчата та їх доля. Піснівиконуються у піднесеному настрої, а образи порівнюються з квітучою природою:
Ой, зрослаж я у свого таточка,
Кохалася врідної матінки, —
Ой, луги жмої всі зелені!
Повір'я прорусалок та про чарівне перетворення дівчини оживають в шевченківських поемах:„Причинна”, „Утоплена”, „Тополя”. Всім відома опера О. Даргомижського„Русалка”. Образи Мавки, Русалки польової, Русалки водяної, навіяні ЛесіУкраїнці народними піснями і були втілені у творі „Лісова пісня”. Русальніпісні звучать у творі М. Гоголя „Майская ночь или Утоплена” та однойменноїопери М. Лисенка.
Головна темарусалчиного обряду – поклоніння рослинності. Наприклад, дівчину вбирали„русалкою”, прикрашали її квітами та зеленню, ходили з нею зі співами у ліс таполя. У текстах пісень постійно згадуються дерева, інші рослини, плетіннявінків:
Зав'ю вінката на всі святки,
Ой, на всісвятки, на всі празники.
Такі „русалки” удівчат випрошували одяг, наприклад, сорочки. „Русалка” загадувала дівчатам сімзагадок (або три), наприклад: „В лісі на дубку колишеться гойдалка?” (реля,тобто колисочка). Дівчата обмінювалися подарунками й кумувалися.
Значне місце урусалчиних обрядах займає тема кохання, весільні мотиви, сватання. Ця тематикапоказова взагалі для усіх весняно-літніх пісень: веснянок, купальських,петрівочних.
На русальномутижні крім пісень виконувались також ігри та хороводи. Ігрища супроводжувалисяперевдяганнями, звіриним маскарадом, маїнням, рухливими танцями, голоснимспівом, тому церковники називали їх „бісівськими ігрищами”.
Для того, щобпокумуватися, дівчата чіпляли вінки одна одній на шию, обмінювалися намистами,хустинками. Потім цілувалися і вже звалися кумами. Інші навколо пари, щокумувалися, вели танок і співали. Крім цих забав розігрували також обряд „Куст”та „Проводи русалок”.
Русальні пісніневеликого діапазону, більшість завершуються вигуками. Манера співу –речитативно-декламаційна.
Осіннісвята.
Українськітрадиційні жниварські свята розпочиналися ще з літа і тривали до серединиосені. На тиждень пізніше свята Петра та Павла (12 липня) у багатьох областяхУкраїни збирали жито. Звідси і походить народне прислів'я про те, що „Справасвятого Петра – жито зажинати”. На святого Іллю (2 серпня), як правилозакінчувалися жнива. З цього приводу навіть існує приповідка: „Бач, як Ільковібороду розчісують”. В Україні існував звичай залишати в полі щось на пні, тобто„на розплід”, — чи то трохи жита, чи пшениці. Існує повір'я, що коли зібратигеть усе до краю, то на другий рік не вродить. Після збору жита та пшениціприступали до жнивування ярих – ячменю, вівса, гречки. Гречку збирали завждиостанньою, бо вона найпізніше дозріває. Від Спаса (19 серпня) можна булоспоживати садовину та городину. Після свята Першої Пречистої (Успіня ПресвятоїБогородиці – 28 серпня) приступали до збирання садовини (крім зимових сортів).Від Семена (4 вересня) розпочинали копати картоплю. У перший же день розкладализ бадилля вогнище, пекли картоплю, їли і гріли до вугликів руки – „щоби немерзли зимою”. Після Чесного Христа (27 вересня) в Україні приступали докопання буряків. Спочатку збирали столові (червоні), опісля кормові (пастовні),а у самому кінці – цукрові. У цей же період виламували качани та вижиналикукурудзу. Таку традицію збирання осінніх культур люди строго дотримувалися іпередавали досвід від покоління до покоління.
Осіньрозпочиналася зі святом святого Симона Стовпника, дня 14 вересня. В народнихзвичаях з цим днем закінчувалися літні зустрічі та ігри молоді, „вулиці”, апочиналися осінні „вечорниці” та „досвітки”. Починалися вони спільною працеюдівчат (прядіння, вишивання, лущення насіння стручкових рослин, дертя пір'я).Збиралися на „вечорниці” у хаті „вечорничої матері”. Це була старша, поважнажінка, яка мала наглядати за молоддю, вчила готувати, співати, зустрічатигостей.
Свято Покрови 14жовтня виникло ще в Х столітті. У той час на Грецію напали араби. ОточившиКонстантинополь, сарацини, тобто араби, намагалися поневолити городян. Першогожовтня (за старим стилем) константинопольці зібралися на всенощну відправу доВлахернської церкви. Під час служби святий Андрій-юродивий та його ученьЄпіфаній побачили на горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенісвятих тримала над віруючими християнами омофор (покров, а звідти й народнаназва Покрова) і молилася. Таке видиво надало грекам впевненості в своїх силах,і вони вступили в бій. Чужинці змушені були відступити. З того часу свято сталовсенародним.
У народі існуєбезліч легенд про те, як щедрує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива дотих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці,охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Проте Покрова буланепоступливою, якщо дівчина зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційнимизаконами суспільного життя. На Покрову влаштовувались весілля (шлюбний періодбув нетривалий – весілля справляли лише від Покрови і до Пилипівських започин –27 листопада). З наближенням посту вже заборонялося шлюбувати дітей, а томудівчата просили свою покровительку: „Свята мати, Покровонько, завинь моюголовоньку, чи в шматку, чи в онучу, най ся в дівках не мучу”, бо лише, якстверджувало інше прислів'я: „Покрова накриває траву листям, а дівчат – шлюбнимвінцем”.
ТрадиційноПокрова в Україні була великим святом. У багатьох селах на її вшануваннябудували й освячували храми, заводили села.
День СвятогоАндрія Первозданного припадає на 13 грудня (30 листопада за старим стилем). ХочАндрій Первозданний – християнський святий, народні звичаї та обряди в деньцього святого мають давній дохристиянський характер.
З давніх-давен наАндрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чидоведеться дівувати ще весь рік. Існував звичай випікати в цей день балабухи –невеликі круглі тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з'їсть пес,та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватисяїї майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першогозустрічного чоловіка, як його ім'я, — так і зватиметься наречений.
Гра „Калита”.Калита – це великий корж з білого борошна з маком і медом, який підвішуєтьсявисоко вгорі на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкуситийого. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити,називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гратак: дівчата ділять порівну між усіма учасниками калиту, але за свій шматокхлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.
Зимовісвята.
Перше зимовесвято припадає на 19 грудня. Це свято Святого Миколая.Святий отець Миколай здавна в нашому народі наділений великою увагою. Небуло в нас ні однієї хати, де б не було ікони святого Миколая. Усе своє життясвятий Миколай присвятив творенню милосердя. Його ще за життя називали батькомсиріт, вдів та бідних. Після смерті Бог нагородив його даром творення чудес, іза те він дістав назву великого чудотворця. Його чуда були головною підставоюдля швидкого та широкого культу.
У численнихнародних переказах святий Миколай боронить людей від стихійного лиха, найбільшвін опікується тими, хто перебуває у плаванні. У давнину святий Миколай – такожзаступник перед небезпеками у степу.
Святий Миколаядопомагає потребуючим, зокрема дівчатам, щоб ті могли вийти заміж. Тепер йоговважають опікуном і помічником всіх, хто в небезпеці (особливо дітей).
У нас закріпивсязвичай, що Святий Миколай приносить у свій день чемним дітям дарунки.Роздавання подарунків повинно мати виховне значення: діти відповідають піснями,декламаціями, сценками.
7 січня вкалендарі – Різдво Христове, а на передодні – 6 січня – Святий вечір. Свято народженняХриста злилося з дохристиянським святом Коляди. Люди вважали цей деньнайкоротшим днем року та початком відродження сили Сонця. Тому цей деньвважався початком Нового року.
Святе Різдво – цевинятково багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від усіхінших своєю особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністюетнографії, найбільшим збереженням стародавньої культури.
Головне завданнякожної родини у різдвяні дні – гідно приготувати себе і свою душу, свою хату ісвоє господарство до цього визначного свята. Алеголовне те, що Різдво повинно захоплювати нас проявами любові та пошани доближніх. Це свято милосердя.
Різдвяні святабагаті різноманітною атрибутикою, яка символізує і утверджує віру людини увсемогутнього Бога, у надприродню силу різних явищ природи та окремихпредметів.
Головноюобрядовою традиційною їжею Святої вечері по всій Україні є кутя. Це варенапшениця з медом та іншими приправами. Пшениця, її зерно, щороку оживає і тому єсимволом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства і символізуєбагатство та здоров'я людини. Кутя є своєрідним символом самих різдвяних свят. Символічнимвважається також і різдвяний хліб, який протягом всіх свят стоїть на столі іуособлює і собі сімейний добробут та багатство. Засушений окраєць різдвяногохліба донедавна в Україні зберігали до того дня, коли вперше виходили в полесіяти.
В Україні широкобув поширений звичай ставити на покуті сніп жита або пшениці, який називаєтьсяДідухом. Дідухом також називали постелену на Святвечір на долівку солому.Дідух, крім символу нового врожаю, добробуту та багатства, уособлював у собідух пращурів та бога врожаю.
Разом з Дідухомна Святий вечір вносили до хати і сіно, яке клали на стіл під обрус. Воносимволізує місце народження Ісуса Христа. Сіно на столі, за народнимивіруваннями, символізує також добробут на противагу голому столові, що означаєбідність.
Помітну роль вобрядах Святого вечора, як захисний засіб проти усяких злих сил, відігравалозалізо (під стіл клали сокири, пили, коси тощо).
Символічною булаі сама Свята вечеря, стравами з неї (за звичаєм це 12 святкових страв) ділилисяз родичами. За звичаєм до Святої вечері сідали тоді, коли на небі з'являласяперша зірка, яка колись засяяла над віфлеємським вертепом. Приймаючи обрядовіріздвяні страви, господарі дякували і, в свою чергу, передавали дари – такі жстрави із свого столу. Таким чином, відбувався обмін ритуальною вечерею, щосимволізував спорідненість сімей, їхню приязнь та взаємну щирість.
Різдвяні свята чине найбагатші в річному календарі обрядами з рядженням та маскуванням. ВУкраїні ще з давніх давен збереглися різні обрядові дійства, які акумулюють усобі як язичницький, так і християнський світогляди.
Різдво – чихристиянське, чи дохристиянське – це час побажань добробуту і рідним, і друзям,і сусідам. Добрі побажання висловлюються чи в усній формі, чи на різдвянихкартках, чи в піснях.
Різдво – це часспівання колядок. Їх співають у церкві, у хаті або слухають у записі. Танайважливіше – це ходіння дітей, молоді та дорослих від хати до хати зколядками та побажаннями добра усім людям. Крім колядок, які можуть бутижартівливими чи розповідати про народження Ісуса, колядники приносять у хату ісвяткові побажання. Ці старовинні цікаві вірші й пісні відображають родиннийпобут, повсякденне життя та інтереси простих людей.
В наші часи, як іраніше, кожен зустрічає колядників з ввічливістю, та за традицією віддячуютьїхнім побажанням ласощами або грошима.
В Україні наріздвяні свята колядники-хлопчики ходили з ляльковим вертепом – моделлюріздвяної стаєнки. Вертеп був невеличкий за розмірами і простий за виконанням.Формою він нагадував звичайний ящик без передньої стінки з двома поверхами.Його обклеювали різнокольоровим папером. У середині ящика-стаєнки встановлювалина верхньому поверсі вирізані з картону ляльки-особи, які відтворювали сценународження Ісуса Христа. На нижньому поверсі на спеціально виготовленій сценірозігрувалися інтермедії побутового змісту. Основними персонажами ляльковоївистави були три Царі, Козак, Дівчина, Господар, Господиня, Горшкодрай, Наймит,Чарівниця, Смерть, два Чорти, Жид, Жидівка та Циган. Лялькового вертепу наріздвяні свята найбільше чекали діти, але радо дивилися його і дорослі.
Одне знайпоширеніших дійств з рядженням та маскуванням у нашому краї – це Ходіння зКозою. Цей обряд своїм корінням сягає до християнського періоду. З Козою ходили10-12 річні хлопці. В його основі – сюжет розважального змісту. Обряд Ходіння зКозою складають такі персонажі як: Коза, Дід, Баба, Жид, Жидівка, Жандарм.Найголовнішим персонажем у виставі була, звичайно, Коза, роль якої завждивиконував кмітливий хлопець. Його обов'язком було розвеселити глядачів. Костюмита маски до цього обряду готували заздалегідь. Зокрема, голову кози вирізувализ дерева, оббиваючи її козачою шкірою. Маска, як правило, мала рухому нижнющелепу, що клацала під час вистави, кріпилася на палиці. Костюм Кози складавкожух, під яким ховався виконавець ролі.
Усі іншіперсонажі маскувалися та рядилися відповідно до своїх ролей.
Цікавий різдвянийобряд – Ходіння з Ведмедем. Це дійство відтворювали хлопці старшого віку. Одиніз них, найкремезніший, відтворював роль Ведмедя. Його обв'язували довжелезнимгорохляним перевеслом. Ведмедя, як правило, супроводжував Циган, а поряд з ним іінші персонажі – Жид, Жидівка, Господар, Господиня, Чорт, Смерть та інші.
Найбільш поширенаріздвяна вистава останнім часом в Україні – це Ірод. Основний її сюжет –біблійна оповідь про страту Іродом дітей у Вифлеємі. У цій виставі задіяні якреальні, так і фантастичні персонажі: Ірод, три Царі, Пастушки, Воїни, Смерть,Чорт, Ангел тощо.
Дівчата, заіснуючою традицією, не брали участі у різдвяному маскуванні, а були лишеглядачами.
Незважаючи наминулі ідеологічні заборони, різдвяні обрядові дійства продовжують жити ірозвиватися, захоплюючи своїм змістом все нові і нові покоління.
За тиждень післяКоляди український християнський люд святкує Новий рік.
На Новий рік зсамого ранку, коли ще на дворі темінь, хлопчики ідуть засівати (цей обрядзберігся ще з сивої давнини). Вони набирають в кишені дрібного зерна: пшениці,жита, ячменю, вівса тощо і ходять від хати до хати, бажаючи щастя, здоров'я,доброго достатку, великого врожаю всім членам сім'ї. Вперше, як правило,засівають вдома. За це батьки нагороджують своїх посівальників грішми аболасощами (горіхами, яблуками, цукерками, печивом тощо). Потім ідуть до сусідівта родичів. Майже у кожній хаті, де є птиця, господині просять посівальниківсісти на порозі, — „щоби кури сідали та курчат висиджували”. Зерно післяпосівання збирають і висипають курям, — „щоби добре неслися”.
Колись, якрозповідають старожили, був звичай на Новий рік спалювати сміття біля воріт. Іцей вогонь мав чудодійну силу. Через нього стрибали, переводили худобу, — „щобивсяка нечисть на вогні залишилася”.
На Новий ріктакож був звичай – страшити сокирою дерева, аби краще родили.
За церковнимкалендарем у цей день припадає свято Василя. Всіх Василів вітають із іменинами,зв'язуючи їх перевеслами, — „аби були здоровими”.
Від Різдва таНового року важко відділити ялинку. Це звичай не український, а скандинавський,але за багато років він прижився і на Україні. Діти із задоволенням прикрашаютьялинку, власноруч майструють іграшки, гірлянди та дарують їх один одному, своїмблизьким та друзям.
19 січня уцерковному календарі – свято Водохрестя. Від найдавніших часів ХристиянськаЦерква вважає освячену Йорданську воду за велику святість та приписує їйчудодійну силу. Опівночі на Богоявлення Господнє люди приносять додому освяченуводу, і ця вода стоїть цілий рік, не псується, а весь час свіжа.
Цікавим виглядаєі сам обряд Водохрестя. Після Святої літургії миряни колядуючи ідуть на ставабо річку до хрестильниці (до місця освячення води). Тут священик читає молитвина освячення води, благословляє воду хрестом через його занурення у воду приспіві тропарів. Після водосвяття священик благословляє людей свяченою водою. НаУкраїні є гарний звичай ставити хрест з льоду на тому місці, де відбуваєтьсяводосвяття. Йорданська вода – це велика святість. Вона зцілює душу і тілолюдини, очищає її від усякої скверни, позбавляє різних хвороб.
У час Йордануспівають щедрівки – „щедрують”. Щедрівки дуже подібні до колядок. В них тежспівають про біблейські сюжети, про красу та врожай, бажають щедрого добробуту таздоров'я господарям. Щедрувати ходять теж від хати до хати, як і колядувати,тільки на відміну, щедрувати ходили звичайно жінки.
Стрітення (15лютого) — це завершення церковного різдвяного циклу святкувань. Після нього вжене співають колядок та щедрівок. В народному календарі це вже передбаченнянедалекої весни. З погоди на Стрітення ворожать, чи скоро прийде весна: „Колина Стрітення зима з літом стрічається (значить: прийде відлига), то зима щедовго потриває”, або – „Коли на Стрітення півень води нап'ється (з розталогоснігу), то влітку віл наїсться (буде добрий врожай)”, і таке подібне.
Зберіганнянародних традицій Різдва та інших зимових свят розвиває почуття людськоїспільності, виховує доброзичливе відношення один до одного, вчить шанувати тапам'ятати предків.
1.3. Завдання, методи і прийоми роботи з учнями по засвоєнню народнихтрадиційних свят.
Доступністьінформації полягає в тому, що вчитель: спирається на життєвий досвід і знання,набуті учнями; пояснює незнайомі для них поняття і явища; не дає занадто багатоінформації за один урок, чергуючи бесіди з музичною діяльністю (співами,слуханням музики).
Художньоюрозповідьбуде в тому випадку, якщо вчитель: збагачує своє мовлення яскравими образнимипорівняннями, епітетами, метафорами; володіє прийомами педагогічної техніки,зокрема мімікою, жестикуляцією, емоційно виразною мовою; звертає увагу школярівна художні особливості надбань народної творчості, морально-естетичну основулюдських взаємин, що в них відбито; вводить елементи інсценування.
Досвід показав,що музичні бесіди справляють на дітей певний виховний ірозвивальний вплив. Вони становлять для молодших школярів інтерес хоч би тому,що набуті знання, як правило, є новими для них. Зрозуміло, що в процесіознайомлення з народними обрядами неминуче повторення деяких основних знань(наприклад про обожнювання давньо-східними слов'янами природи, про віру вмагічну силу слова). Через те для активізації інтересу й уваги учнів доцільновикористовувати емоційні контрасти, вводити в розповідь елемент діалогу.
Музичні бесіди,побудовані на стародавніх народних звичаях, обрядах і піснях, допоможутьучителю підготувати дітей до сприймання творів хорової, оперної і симфонічноїмузики.
Ознайомленняшколярів із давніми календарними обрядами має неабияке значення у вихованніїхньої духовної культури. Незважаючи на те, що з погляду розумінняприродо-наукової картини світу ці обряди були наївними, ухудожньо-педагогічному плані вони становлять оригінальну і цінну спадщину. Уних відбито найкращі риси українського народу, зокрема працьовитість, оптимізм,шанобливе ставлення людей одне до одного. Цілеспрямоване залучення учнів доцієї сфери культури допоможе виховати в них такі соціально значущі моральніякості, як взаємодопомога, доброзичливість.
Особливо требавиділити незвичне для багатьох людей сьогодення дбайливе ставлення давніхслов'ян до природи. Учитель має допомогти дітям зрозуміти і відчути, що вдавнину до трав, квітів, дерев ставилися як до живих істот, у чомусь подібнихдо людей. Віруючи в цілющу силу природи, перед нею вклонялися, захоплювалися їїкрасо, тобто ставлення до природи в ті часи було справді духовним, піднесеним.І якщо вчитель постарається відновити порушену гармонію людини і природи, — а вмолодших класах це ще можливо, тим більше, за допомогою такого дієвого засобу,як музика, то цим він зробить суттєвий внесок у реалізацію одного знайважливіших завдань морально-естетичного виховання школярів.
Отже, різні жанриукраїнського фольклору можуть бути широко використані як на уроках музики, такі в процесі позаурочної роботи.
Методикароботивизначається формами, методами і прийомами впливу на учнів,передбаченими народною педагогікою і сучасним рівнем розвитку науковоїпедагогіки. Організовуючи постійну і активну участь учнів у реалізації народнихтрадицій, звичаїв і обрядів, необхідно брати до уваги методи роботи, способивиконання певної обрядовості та інших дій, які поширені в даному регіоніУкраїни. Справжніми підручниками з методики народознавчої роботи стали книгивідомого народознавця В. Скуратівського „Берегиня” і „Посвіт” та інші.
Змістпедагогіки народознавства реалізується будь-якими методами і прийомами, які адекватнійому, відповідають конкретним умовам (матеріальній базі, віковим іпсихологічним особливостям, рівню знань учнів та інше) школи, класу,подобаються вихованцям і гармонійно вписуються у вітчизняні педагогічні,культурно-історичні традиції.
Народознавчіпідходив роботі з учнями звільняють процес виховання від примусовості, абстрактності,від заорганізованості і заформалізованості. При цьому в дію вступають такіемоційно-естетичні фактори, які забезпечують відсутність психологічного тискуна дітей у навчально-виховному процесі. Вони часто не відчувають, що їхвиховують старші (батьки, педагоги та інші), оскільки виховання відбуваєтьсяздебільшого і контексті повсякденного життя, у формах і способах, притаманнихнародному буттю і максимально наближених до потреб, інтересів учнів.
Завдяки засобамнародознавства вихованці дедалі глибше починають відчувати, що знання про ріднийнарод – це пізнавання себе, свого родоводу, його культури, історії, і тим самимглибоко усвідомлюють нерозривну єдність із попередніми поколіннями, усімнародом, його духовним світом. У процесі навчання учні, як правило, переживаютьвисоке емоційне піднесення, часто відчувають злет душевних сил, натхнення.Глибоко опанувавши народні творчі традиції, вони починають самі творчоставитися до праці. Основний смисл і красу свого життя такі учні вбачають узабезпеченні повноти, глибини і цілісності культури рідного народу, у власномувнеску в її розвиток. Так створюються сприятливі психолого-педагогічні умовидля морального, духовного розвитку кожного учня.
Кожен педагог маєширокі можливості для створення власної системи роботи, методичної концепції наоснові народознавчих ідей і засобів. Справжня педагогічна творчість неможливабез використання в повсякденній діяльності скарбів народної творчості, їїтрадицій. Без народознавчої основи наукові педагогічні і методичні теорії,концепції, системи і програми роботи втрачають зв'язок із культурно-історичноюспадщиною народу і приречені, як правило, на невдачу. Тому необхідно вжитикомплексних заходів державного масштабу з метою дальшої розробки проблемнародності виховання, створення реальних практичних умов для розвиткунаціональних шкіл, національної системи виховання всіх народів, етнічних груп,які проживають на території нашої країни.
Кожен народ(нація, етнічна група) має свої культурно-освітні традиції, на яких повиннабудуватися національна школа. У творах педагогів-класиків К. Д. Ушинського, С.Ф. Русової підкреслюється, що справжнім господарем школи є населення,громадськість, а не державна бюрократія.
Оволодіння внаціональній школі кожним учнем рідною культурою, основою культури іншихнародів є запорукою повноцінного громадського життя, продуктивної праці в ім'япідвищення добробуту представників різних національностей.
В умовах„розкріпачення” шкільного життя, вільного вибору педагогічними колективами,вчителями, напрямів, форм і методів роботи з учнями педагогіка народознавствавідіграє роль серцевини навчально-виховного процесу. У багатьох школахвиникають нові педагогічні явища, малі академії народних мистецтв (МАНМ),університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класикобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамбліта інше. На вищому науковому рівні відроджують свою діяльністьісторично-краєзнавчі та етнографічні музеї, а також музеї і кімнати народногопобуту.
Одним з шляхіввикладання народної творчості є впровадження факультативного курсу„Музичне краєзнавство” з метою комплексного вивчення музичної культурикраю в єдності аспектів творчості і виконавства, професійного та народногомистецтва. Програмою факультативного курсу передбачено застосовувати такі форминавчання, як лекції, семінари, екскурсії, експедиції, конференції. Спеціальнорозроблена система завдань по збиранню музичного фольклору сприятиме розвиткувмінь і навичок самостійної роботи пошукового, дослідницького, творчогохарактеру.
Реалізаціяпринципів народного виховання має багатоплановий характер і, як правило,здійснюється із застосуванням різноманітних форм музично-естетичного вихованняшколярів.
Відомі триосновні види форм виховання: колективно-масові, які містять всобі конкретні форми – тематичні вечори, лекції-концерти, екскурсії такультпоходи, радіо- та телепередачі, вечори-зустрічі з відомими фольклористами,виконавцями народних пісень та інше; групові – гуртки, студії,секції, факультативи, клуби любителів народної творчості, об'єднання тощо; індивідуальні– що включають самостійне виконання завдань кожним учнем підкерівництвом учителя та контролем батьків, які допомагають безпосередньомувивченню фольклорно-пісенного матеріалу, поглибленню теоретичних знань,розширенню музичного світогляду та інтересу школярів.
Таким чином, напрактиці застосовуються методи музично-естетичного виховання як найефективнішийзасіб реалізації форм народного виховання. Загальна класифікація таких методівдає можливість поділити їх на три класи: словесні, наочні та практичні.
До словеснихметодів музично-естетичного виховання на матеріалі народно-пісенноїтворчості належать бесіди, дискусії, обговорення концертів та обмін враженнямипро них, обговорення екскурсій, статей про пісенну творчість, письмових творів,контрольних робіт, теле- та радіопередач тощо.
До наочнихметодів школярів належить колективне відвідування концертів, екскурсіїдо музеїв, знайомство з фольклористами, виконавцями народних пісень, переглядтематичних теле- та радіопередач, кінофільмів тощо.
Практичніметодимузично-естетичного виховання на матеріалі народно-пісенної творчості включаютьпошукову роботу і збирання та записування народних пісень, створення музеїв,тематичних кімнат, кутків, стендів, організацію оглядів, конкурсів,вечорів-зустрічі з ученими фольклористами та інше.
Доцільновикористовувати ігрову методику для вивчення фольклорногоматеріалу на уроках музики. У навчальних середовищах моделюється зміст об'єктівшляхом його конструювання самими учнями. Розробка навчально-ігрових середовищна основі фольклору дозволить значно поліпшити зміст навчального процесу іприведе до зміни традиційних способів вивчення матеріалу. Поєднання емоційноїпривабливості, яка притаманна грі з графічними, інформаційними та іншими можливостямикомп'ютера, несе в собі великий дидактичний потенціал, який може і повинен бутиреалізований в шкільній практиці.
Особливо цікавовикористовувати таку форму вивчення фольклору на уроках музики під часзнайомства з темою „Календарно-обрядовий цикл”, яка передбачає:
— графічніобрази, костюми, побутову атрибутику;
— вибірперсонажів, визначення їх функціональної ролі в конкретних ситуаціях;
— виділенняконфліктів, що визначають динамічні властивості комп'ютерногонавчально-ігрового середовища;
— визначеннямузичного змісту кожної навчально-ігрової пізнавальної ситуації.
При створеннятакої навчальної гри за етнографічної тематикою України необхідно залежно відчасу й регіону вибрати відповідну побутову атрибутику, одяг, кольорову палітру,музичний матеріал. Це дозволить розв'язати проблему взаємопроникнення різнихвидів мистецтва, використовуючи народні традиції.
Така формазаглиблення у навчальне середовище незвична для учнів, її можна використовуватияк на уроках музики, так і в позакласній роботі. Це дає змогу використаннюнових інформаційних технологій у навчальному процесі і дозволяє з нової точкизору побачити проблему музичного розвитку школярів.
Педагогічнийзміст, закладений у народній творчості, і реальна можливість розв'язаннявиховних завдань, які стоять перед школою, шляхом використання фольклорувизначають необхідність вести роботу в позаурочний час у таких напрямках:
1) Організаціябезпосередньої художньої творчості у фольклорних формах, що можливо в рамкахколективу художньої самодіяльності, створеного на базі класу, який використовуєв своїй роботі традиції фольклору (музично-пісенні, хореографічні,інструментальні та інші).
2) Орієнтаціяпідростаючого покоління на освоєння цінностей народної художньої скарбниці впроцесі широкого використання фольклору в позаурочній діяльності не тільки якрепертуарного джерела, а й як засобу активізації учасників ворганізаційно-масових формах культ просвітньої роботи.
3) Здійсненняпедагогічного впливу на учнів за допомогою благотворного спілкування дітей ічленів їхньої сім'ї під час занять у шкільних фольклорних колективах.
Засвоєннянародних творчих традицій сприяє формуванню в учнів умінь, навичокреалізовувати свої задуми, створювати власні проекти, конструкції. Такформується творчий потенціал особистості.
З метою успішногоформування людини-творця треба відроджувати і розкривати далі національніхудожні школи (гуцульську, кролевецьку, петриківську, решетилівську,опішнянську та інші). Кожне село, місто необхідно перетворювати в осередоктрадиційних народних мистецтв, ремесел і промислів, підносити їх на новийтворчий рівень.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО –ЕКПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА.
2.1. Констатуючий експеримент.
Мета: виявити рівень знань знародної музичної та пісенної творчості, знання про народні музичні інструменти,обряди, звичаї, традиції.
Для проведенняекспериментальної роботи виділено експериментальну та контрольну групи дітей вкількості 10 дітей на одну групу. З експериментальною групою працювала я, зконтрольною – вчитель музики. Методика роботи складається з трьох завдань.
Завданняперше: бесідапро народну музичну творчість.
1) Якінародні пісні ви знаєте?
2) Коливони виконуються?
3) Якінародні свята ви знаєте?
4) Якінародні ритуали ви знаєте?
5) Хтовиконував ці ритуали?
6) Якінародні танці ви знаєте?
7) Щотаке календарно-обрядові пісні?
8) Колиїх виконують?
9) Якаголовна мета цих пісень?
10) Про що розповідається внародних піснях?
Завданнядруге: „Вгадайжанр пісні”.
1) Якназивається пісня?
2) Коливона виконується?
3) Якомусвяту присвячена пісня?
4) Якінародні інструменти потрібні для її виконання?
Завданнятретє: інсценуваннязимових обрядових пісень.
1) Змістобряду.
2) Головніперсонажі.
3) Елементикостюмів.
4) Творчість(виконання різдвяних пісень, колядок і щедрівок).
За результатамиекспериментального дослідження складено таблицю успішності дітейекспериментальні групи:
№
п/п
Імена
дітей
1 завдання
2 завдання
3 завдання
Рівень
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
1
2
3
4
1
2
3
4
1 Ярослав З. + - + + + + - + + + + + + + + + + + 16 – В
2 Роман Ц. + - - + - - + + - - - + - - - + - + 7 – С
3 Артем Р. - - + - - + - - + - - - - + - + - - 5 – Н
4 Ганна М. + + - - - - - - + + - - + - + - + + 8 – С
5 Олександр Б. + + + + + + + + + + + - + + + - + - 15 – В
6 Віталій С. + - + - + - + + + + + - - - + - - - 9 – С
7 Богдан К. + - - + - - + + - - + + - - - - + + 8 – С
8 Олена Б. - - + - - + - + + - + + - + - + + - 9 – С
9 Ганна Г. - - - - + + - + - - - - - + - + - + 6 – Н
10 Анастасія Р. + + + + + + + + + - - + - + + - - + 13 – В
Діти з високим рівнемзнань:
10 чол. – 100%
3 чол. — Х
х = />30%
Діти з середнімрівнем знань:
10 чол. – 100%
5 чол. — Х
х = />50%
Діти з низькимрівнем знань:
10 чол. – 100%
2 чол. — Х
х = />20%
В результатіекспериментального дослідження в експериментальній групі виявлено, що рівеньзнань дітей складає:
високий рівень –30%;
середній рівень –50%;
низький рівень –20%.
За результатамиекспериментального дослідження складено таблицю успішності дітей контрольноїгрупи:
№
п/п
Імена
дітей
1 завдання
2 завдання
3 завдання
Рівень
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
1
2
3
4
1
2
3
4
1 Таїсія Л. + + - + - + - - + - - - + - - - + + 8 – С
2 Іван Р. + + - - + + - - + + + + - + - - + + 11 – В
3 Оксана З. - + + + + + - + + + + + + + + + + + 16 – В
4 Тетяна П. + + - - + - - - + - + + + - - - + - 8 – С
5 Олександр Л. - - + + + + - - + - + - - + - - + + 9 – С
6 Петро З. + + - + - + - + - + - + + - + - + + 11 – В
7 Оля Б. + - - + - - + - + - - + - + - + - + 8 – С
8 Марта М. + - + + + + - + - - - - - + + - - + 9 – С
9 Марія П. + - + + + + - + + + - + - - - + + + 12 – В
10 Ганна Н. + + - - + - - + - - - - - - - - - + 5 – Н
Діти з високимрівнем знань:
10 чол. – 100%
4 чол. — Х
х = />40%
Діти з середнімрівнем знань:
10 чол. – 100%
5 чол. — Х
х = />50%
Діти з низькимрівнем знань:
10 чол. – 100%
1 чол. — Х
х = />10%
В результатіекспериментального дослідження в контрольній групі виявлено, що рівень знаньдітей складає:
високий рівень –40%;
середній рівень –50%;
низький рівень –10%.
2.2. Формуючийексперимент
Мета: підвищити рівень знань дітейекспериментальної групи з народної музичної творчості, яка є основою длянаціональної свідомості, сприяє засвоєнню знань з народної музичної творчості.
Для проведенняданої роботи був зроблений підбір новітніх форм роботи: ігри, естафети,дискусії, концерти, музичні вечори, збір фольклорного матеріалу, індивідуальнаробота, створення ансамблю народних інструментів. Інсценування колядок іщедрівок.
№
Вид роботи
Мета
Короткий зміст роботи
1. Дидактична гра «Впізнай музику» Вчити розрізняти класичну та авторську музику від народної
Слухання музичних записів:
— П. Чайковський (концерт для ф-но з орк. №1, вступ);
— українські народні пісні.
2. Музична естафета Вчити впізнавати українські народні пісні за їх змістом та назвою Слухання українських народних пісень. Розподіл класу на дві групи для естафетних змагань.
3. Музичні вечори на тему: «Фольклор – душа українського народу» Вивчення укра-їнського фольклору як невід’ємної частини історії українського народу Розподіл класу на дві групи – «теоретиків» та «прак-тиків». Одна група пред-ставляє теорію, друга – практику.
4. Конкурс «Кращий фольклорист» Збір фольклору, вивчення українського народного побуту Ведення дітьми фольк-лорних записів (українські народні пісні, обрядові дійства, традиції).
5. Індивідуальна робота Зацікавити кожну дитину стосовно народної теми Повідомлення окремими учнями цікавого матеріалу всьому класу або молодшим дітям.
6. Ансамбль народних інструментів «Барвистий водограй» Знайомство з українськими народними інструментами, історією їх виникнення та придбання навиків гри на них Розучування нескладних мелодій на українських народних інструментах. Вивчення українських народних пісень з акомпанементом (відповідно віковим особливостям дітей та репертуару програми).
7. Інсценування колядок та щедрівок Ознайомлення з календарно-обрядовими святами зимового циклу. Виконання колядок та щедрівок. Інсценування вертепу за українськими звичаями та обрядами Розучування колядок та щедрівок, підготовка елементів костюмів, вивчення сценарію та інсценування обрядового вертепу.
2.3.Контрольний експеримент
Мета: порівняння знань дітейекспериментальної та контрольної груп після застосування в експериментальнійгрупі новітніх форм роботи у вигляді формуючого експерименту.
Для проведенняконтрольного експерименту за основу були взяті три завдання, які раніше булизапропоновані учням при проведенні констатуючого експерименту.
Завданняперше: бесідапро народну музичну творчість.
1) Які народні пісні ви знаєте?
2) Коли вони виконуються?
3) Якінародні свята ви знаєте?
4) Якінародні ритуали ви знаєте?
5) Хтовиконував ці ритуали?
6) Якінародні танці ви знаєте?
7) Щотаке календарно-обрядові пісні?
8) Колиїх виконують?
9) Якаголовна мета цих пісень?
10) Прощо розповідається в народних піснях?
Завданнядруге: „Вгадайжанр пісні”.
1) Якназивається пісня?
2) Коливона виконується?
3) Якомусвяту присвячена пісня?
4) Якінародні інструменти потрібні для її виконання?
Завданнятретє: інсценуваннязимових обрядових пісень.
1) Змістобряду.
2) Головніперсонажі.
3) Елементикостюмів.
4) Творчість(виконання різдвяних пісень, колядок і щедрівок).
За результатамиконтрольного дослідження складено таблицю успішності дітей експериментальнігрупи:
№
п/п
Імена
дітей
1 завдання
2 завдання
3 завдання
Рівень
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
1
2
3
4
1
2
3
4
1 Ярослав З. + + + - + - + + + + + + + - + - - + 13 – В
2 Роман Ц. - + - + - + + + + - - - + - - - - + 8 – С
3 Артем Р. + - - + + + + + + - + + + + + + + + 15 – В
4 Ганна М. + + + - + - + + + + - - + + + + + - 13 – В
5 Олександр Б. + + + - - + + + + + + + + + + + + + 16 – В
6 Віталій С. - + - - - + + + + + - - + + + - - + 9 – С
7 Богдан К. + + + + + - + + + + + + - + - - + + 14 – В
8 Олена Б. + + - + - - + - - - - - + - + - + - 7 – С
9 Ганна Г. + - - - - + + + - - + + - + + + - - 9 – С
10 Анастасія Р. - - + + - - + + + + - - + + + + - + 11 – В
Діти з високимрівнем знань:
10 чол. – 100%
6 чол. — Х
х = />60%
Діти з середнімрівнем знань:
10 чол. – 100%
4 чол. — Х
х = />40%
В результатіконтрольного експерименту в експериментальній групі виявлено, що рівень знаньдітей складає:
високий рівень –60%;
середній рівень –40%.
За результатамиконтрольного дослідження складено таблицю успішності дітей контрольної групи:
№
п/п
Імена
дітей
1 завдання
2 завдання
3 завдання
Рівень
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
1
2
3
4
1
2
3
4
1 Таїсія Л. + + + - - + + - - - - + - - + - + - 8 – С
2 Іван Р. + - - + + - + - + + - + - - + + + + 11 – В
3 Оксана З. - + + - + + + + + + + + + + + + + + 16 – В
4 Тетяна П. - - - + - + - + - + - + - - - + + + 8 – С
5 Олександр Л. - - + + - - + - + + + - + - - - + + 9 – С
6 Петро З. + - + - + - + - + + + - - + - + + + 11 – В
7 Оля Б. - + - + - - - - + + + - - + - + - + 8 – С
8 Марта М. - + - - + + - + + + - - + + - - + - 9 – С
9 Марія П. + + - + - + + + + + - + + - - - + + 12 – В
10 Ганна Н. + - - - + - - + + - - + - - - - - - 5 – Н
Діти з високимрівнем знань:
10 чол. – 100%
4 чол. — Х
х = />40%
Діти з середнімрівнем знань:
10 чол. – 100%
5 чол. — Х
х = />50%
Діти з низькимрівнем знань:
10 чол. – 100%
1 чол. — Х
х = />10%
В результатіконтрольного дослідження в контрольній групі виявлено, що рівень знань дітейскладає:
високий рівень –40%;
середній рівень –50%;
низький рівень –10%.
В результатіконтрольного експерименту що проводився в експериментальній та контрольнійгрупах можна скласти порівняльну таблицю знань учнів:
№
Назва групи
Високий рівень
Середній рівень
Низький рівень
1. Експериментальна група 60% 40% -
2. Контрольна група 40% 50% 10%
За результатамиконтрольного експерименту можна скласти загальну діаграму:
Високий рівень –
/>50 %
Середній рівень –
/>45 %
Низький рівень –
/>5 %
Висновкипісля експерименту:
Отже, зарезультатами контрольного експерименту, який був проведений в експериментальнійта контрольній групах, можна визначити, що завдяки проведенню в експериментальнійгрупі новітніх форм роботи у вигляді формуючого експерименту вдалося значнопідвищити рівень знань дітей з українських народних свят, традицій, звичаїв,обрядів. Учні стали виявляти незвичайну зацікавленість до української народноїкультури, пісенної, обрядової, до народних традиційних свят.
ВИСНОВКИ
Висновкомекспериментальної роботи можна вважати те, що в шкільній програмі дуже малочасу відведено на вивчення таких питань, як національна свідомість тасамовизначення підростаючого покоління.
За результатамиекспериментів можна стверджувати, що учні мають недостатній рівень знань пронародну музичну творчість, народні традицій та звичаї.
На мою думкутреба більше приділяти уваги вивченню українського фольклору, як однієї зголовних складових історії рідної землі. До шкільної програми треба ввеститакий предмет, як народознавство. На протязі цих занять треба проводититеоретичну та практичну роботу. Для запису народних пісень, звичаїв, традицій таобрядів треба завести зошит «Юний фольклорист», у якому учні будутьзанотовувати найбільш цікаві моменти з фольклорного життя, та ділитися цікавоюінформацією один з одним. Це сприяє тісному співробітництву в шкільномуколективі, баченню себе невід'ємною частиною оточення. Публічні виступи таконцертне інсценування можна проводити на уроках музики чи в позаурочний час здопомогою вчителя музики. Це сприяє розвитку творчих здібностей,інтелектуальному розвитку та розвитку індивідуальних особливостей і талантівконкретних дітей.
Для підтвердженнягіпотези була проведена дослідницько-експериментальна робота. Для проведенняекспериментальної роботи було виділено дві групи учнів: експериментальна група– 10 дітей та контрольна група – 10 дітей. Була проведена діагностика знань уформі трьох завдань. Перше завдання: бесіда про народну музичну творчість,друге завдання: „Вгадай жанр пісні”, третє завдання: інсценування зимовихобрядових пісень.
Констатуючийексперимент показав, що рівень знань учнями українських народних традицій векспериментальній групі складає: високий – 30%, середній – 50%, низький – 20%;в контрольній групі: високий – 40%, середній – 50%, низький – 10%.
Векспериментальній групі я провела додаткову роботу у вигляді новітніх форм роботи,таких як дидактична гра, музична естафета, концерт, музичні вечори, конкурс«Кращий фольклорист». Після цього був проведений контрольний експеримент у двохгрупах і результат показав, що там, де застосовувались новітні форми роботи (векспериментальній групі), знання учнів складали більш високий рівень. Результатиконтрольного експерименту в експериментальній групі: високий рівень – 60%,середній – 40%; в контрольній групі: високий – 40%, середній – 50%, низький –10%.
Значення першоїта другої частини експериментальної роботи полягає в перевірці знань учнів пронародну музичну творчість, народні традиції, звичаї, календарно-обрядові святаяк невід'ємної складової культурного, естетичного та музичного розвитку дітей. Виявленнявпливу, що сприяє на формування знань про народну музичну творчість та взагалі,на формування національної свідомості школярів.
Використовуючи уході експерименту новітні форми роботи я дійшла висновку, що вони сприяютьбільш ефективному засвоєнню знань. Головним компонентом вважаю пробудження вдітей інтересу до свого народу, його культури, історії, до народних традицій, звичаївта обрядів, календарно-обрядових свят, пробудження патріотизму, відчуттягідності та поваги до рідної землі. Головне те, щоб кожна дитина усвідомила, щофольклор – це дуже важлива частина усієї історії українського народу, він євідродженням душі народу, в ньому народ відображав свій побут, всі радісні тасумні моменти свого життя.
Мета новітніхметодів роботи, які я використовувала у ході експерименту, – це інтелектуальнийрозвиток, розкриття талантів, здібностей, свого «я», самовизначення учнів якважливої частини шкільного колективу.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство вдошкільному закладі. Навчальний посібник. – Київ: Вища школа, 1994. – 398 с.
2. ІваницькийА.І. Українська народна музичнатворчість. Посібник для вищих та середніх навчальних закладів. – Київ: МузичнаУкраїна, 1990. – 336 с.
3. МойсеюкН.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене, 2001. – 608 с.
4. Печерська О.П. Урокимузики впочаткових класах. Навчальний посібник. – Київ: Либідь, 2001. – 272 с.
5. В.Г. Кузь, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчук та ін. Основи національноговиховання. – Київ: Інформ. вид.центр «Київ», 1993. – 152 с.
6. ЕтнографіяУкраїни. Навчальний посібник (за ред. С.А. Макарчука). – Львів: Світ, 1994. –520 с.
7. В.І. Науменко, Ф.А. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. Культура і побутнаселення України. Навчальний посібник. – Київ: Либідь, 1993. – 282 с.
8. А.Малько. Виховуємо на традиціях рідного народу // Відкритий урок. – грудень,2006. – 45 с.
9. С.Стефанюк. Формування творчої особистості засобами етнопедагогіки // Позакласнийчас. – січень, 2005. – 5 с.
10. О.Будник. Особливості української етнопедагогіки // Шкільна бібліотека, 2005. –52 с.
11. Вихованняукраїнської еліти в системі національної освіти України: матеріалинауково-практичної конференції (19-20 червня 1997) / Під ред. В. Вовка,І.Б. Ковальчука. – Львів: За вільну Україну, 1997. – 146 с.
12. Вишневський О. Сучасне українське виховання. – Львів, 1996.
13. Гнутель Я.Б.Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. – Тернопіль.: АСТОН, 1998.– 264 с.
14. ГумінськаО.О. Уроки музики: [Метод. посіб.] / Гумінська, Оксана Олексіївна; Худож.В.А.Басалига. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 104 с.
15. Державна національна програма «Освіта». – К., 1994.
16. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. – К.:Видавничий центр «Академія», 1997. – 184 с.
17. Етнонаціональний розвиток України (терміни, визначення, персоналії). Заред. Ю.І. Римаренка, І.Ф. Кураса. – К., 1993.
18. Національне виховання дітей і молоді: Концепція // Рідна школа. – 1995. –№6.
19. Основи національного виховання. – К., 1993.
20. ПечерськаЕ.П. Уроки музики в початкових класах: Навч. посіб. для студ. вищих пед. навч.закл. / Гол. ред. В.М.Куценко. – К.: Либідь, 2001. – 271 с.
21. ПечерськаЄ.П. Уроки музики в п/школі. – Київ, «Либідь» 2001.
22. Попович М.В. Національна культура і культура нації. – К., 1991.
23. РостовськийО.Я. Методика викладання музики в основній школі: Навч.-метод. посіб. –Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 271 с.
24. РостовськийО.Я. Методика викладання музики у початковій школі: Навч.-методич. посіб. –Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 215 с.
25. Русова С.Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.
26. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1985.
27. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навч. посібник. – К.:ІСДО, 1996. – 228 с.
28. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5-ти т. – К., 1976.
29. Сявавко Е.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. – К.,1974.
30. Традиції української етнопедагогіки і їх використання внавчально-виховній роботі в школі. – К., 1993.
31. Шульгіна В.Д.Музична україніка: Моногр. / Національна музична академія України. – К.:Національна музична академія України, 2000. – 231 с.