Зміст
Вступ
Розділ 1. Особливості й перспективирозвитку сучасної сім'ї
Розділ 2. Форми й методи роботивчителя з батьками учнів
2.1 Педагогічна освіта батьків
2.2 Залучення батьків до виховноїроботи
2.3 Взаємодія вчителів з батькамиРозділ3. Напрями впливу сім’ї та школи на виховання молодших школярів3.1 Впливродини та класного керівника на виховання учнів
3.2 Форми планування виховноїдіяльності класного керівника
Висновок
Списоквикористаної літератури
Вступ
Сім'я є моделлюсуспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральніта духовні особливості.
Сім'я — невелика соціальнагрупа, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні абоусиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками зподружжям [25; 36 ].
Сім’я відновлюєдуховні й фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі всуспільному житті. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, алей первинна соціалізація й виховання, духовне дозрівання особистості.
Особливоактуальним це є для школярів, адже саме в молодшому шкільному віці, батьківськевідношення здобуває вирішального значення для становлення й закріплення образусвого “Я”. Цей образ і відношення до себе формується під впливом того образа,що склався в батьків.
Спілкуваннябатьків з дитиною визначається установками щодо неї, що відображаютьособливості їхнього сприйняття й розуміння дитини.
Сім'я функціонуєна основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу,виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини,самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості зусталеною поведінкою. Дослідженнями встановлено, що життєдіяльність сім'їреалізується через основні її функції:
— матеріально-економічну (бюджет сім'ї,організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуттяпрофесії, відновлення втрачених на виробництві сил);
— житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства,організація побуту);
— репродуктивну (продовження людськогороду); комунікативну (створеннясприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосункисім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації,літературою, мистецтвом);
— виховну (формування особистості дитини,передача їй соціального досвіду); релактивну(організація вільного часу та відпочинку) [25; 43]. Сім'я є такожперсональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя таїї соціальне існування.
Особливості цьогохарактеризують параметри:
— соціально-культурний. Стосуєтьсяосвітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сім'ївизначається повагою до особистості дитини, усвідомленням впливу сімейної атмосферина її формування, урахуванням цього при спілкуванні;
— соціально-економічний. Означає матеріальнузабезпеченість сім'ї, завантаженість батьків на роботі;
— техніко-гігієнічний. Характеризує умови проживання,забезпеченість житлом, особливості способу життя;
— демографічний. Виражається в структурі тачисельності сім'ї.
Сім'я єрізновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв,культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах їїформується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, щовизначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини,ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарствавпливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізаціїособистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'їдитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед,навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейногожиття, ставлення до родини.
Коли дитина вступаєдо школи, їй важко зорієнтуватися, хто ж тепер важливіший – вчитель чи мати.Нерідко перших вчителів називають другою мамою. Звісно, так воно і є, адже вмолодших класах вчитель є іще і вихователем та вирішує не лише проблеминавчання учнів, ще водить їх у їдальню, де стежить щоб діти залишали пустітарілки, вирішує проблеми серед однолітків – однокласників, ходить з ними наекскурсії, допомагає готувати домашні завдання, інколи відвідує учнів на дому.На цьому етапі вчитель користується більшим авторитетом ніж батьки. Це трапляєтьсячерез те, що дитина, переступивши поріг школи, потрапляє у незнайоме їйсередовище, де немає батьків, нема до кого звернутися за допомогою, окрімвчительки, яка виконує функцію “рятувального круга”, яка не тільки добреорієнтується в середовищі під назвою “школа”, але ще як “виявляється” розумієтьсяна математиці, письмі та читанні, навіть вміє малювати та ліпити різні фігурки зпластиліну, отже “вона вміє все і одразу”. І в маленьких, але добре митикуючих голівкахпершокласників їхня вчителька перетворюється не просто на другу маму, вона є найбільшимавторитетом на даному періоді життя. Саме в цей час дуже важливо виховуватидитину разом, щоб у неї не було роздвоєння між школою та сім”єю – якщо вчительщось вимагає, то ні в якому разі не можна при дитині критикувати дії вчителя,бо ще невідомо на чиєму “боці” опиниться ваша дитина. І, навпаки, вимогибатьків не повинні оскаржуватися вчителем, тут важлива співпраця тавзаєморозуміння. Вчителям початкових класів потрібно особливу увагу звертати нанеповні сім’ї або ж напроти, на забезпечені сім’ї, де царить атмосфера вседозволеностіта немає відмов дитині ні в чому.
Мета курсової роботи– полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сім’ї у системівиховання молодших школярів.
Об’єктдослідження – процес спільної роботи сім’ї і школи у вихованні дітей молодшогошкільного віку.
Предметдослідження – форми і методи взаємозв’язку школи та сім’ї у системі вихованняучнів початкових класів.
Розділ 1.Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї
Сучасні сім'їрізноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістомнаповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють наблагополучні та неблагополучні.
Благополучна сім'я — сім'яз високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації такооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способамивирішення сімейних проблем [ 25; 56 ].
Її благополуччязабезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. Уній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем,взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитинапочуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують,залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси тапотреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяютьзміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільнийчас, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Дітицінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейнійатмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. Внеї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуттявпевненості. Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: деякі батькинамагаються не стільки “формувати” особистість дитини, дисциплінувати її,скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності,розуміння, співчуття; в інших батьків мета — підготувати дитину до життя задопомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та кориснимнавичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати нетільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводитьдо глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознакблагополучної сім'ї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різнихсоціальних середовищах.
Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні абосуб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в нійвиникають несприятливі умови для виховання дитини [ 25; 65 ].
Донеблагополучних належать:
— сім'ї, де батьки — алкоголіки, наркомани — ведуть аморальний спосібжиття. У таких сім'ях формування дитини спотворюється. Вонанароджується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання,росте без турботи, опіки, немає найнеобхіднішого;
— сім'ї асоціальні. Члени конфліктують зморально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;
— сім'ї конфліктні. У них відбуваютьсяпостійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках,суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім'їчерез брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги,щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чвари, взаємніпогрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітейформуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачупозитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях,бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;
— сім'ї неповні. У них дитину виховує одинз батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлученняподружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У такихсім'ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутовогохарактеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачаєврівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість,байдужість;— сім'ї, зовні благополучні. Систематичноприпускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низькупедагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де взаємостосунки з дітьми єформальними; відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність,надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичніпокарання тощо);— сім'ї соціального ризику.Це — соціально незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомогита підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами,батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати своїфункції внаслідок складних соціальних умов [25; 76 ]. Захистити дітей відсімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання.Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися,здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва,взаємодопомоги, взаєморозуміння. Отже, педагогічне середовище розвитку дитинистворюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім'ї. Розумінняцього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодокорекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захистудитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.
Розуміння та врахуванняособливостей сучасної сім'ї вчителями і батьками сприяють реалізації їївиховних можливостей.
До найважливішихособливостей сучасності належать [25; 123]: 1.Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представниківсучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність,почуваються обманутими. Як результат — збільшується кількість малолітніхзлочинців. У системі життєвих цінностей в багатьох батьків переважаютьпрагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність,раціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати ідопомагати іншим часто недооцінюються. 2.Відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах — цеоб'єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства,його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечуєзміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального інституту, якийсамостверджується без нехтування життєвого досвіду старших. В окремих сім'ях,які є мобільною соціально — економічною інституцією суспільства, створюється ісприятливий психологічний клімат для виховання дітей. Однак частіше молодасім'я, як правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, матеріальнітруднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливає на виховання дітей.
3. Зменшення чисельності сім'ї. Зменшення народжуваності дітейспричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя,зростанням матеріальних витрат на виховання, надмірним навантаженням нажінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житловими, побутовимиумовами, егоїстичним прагненням батьків “пожити для себе”. Збільшення кількостіоднодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони немають зразка виявлення турботи, поваги до інших.
4. Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім'ях. Відмінності в культурісімейного життя відбиваються на розвитку дітей. Особливості домашньогогосподарства сприяють залученню дітей до справ у сім'ї, формують у нихпрацелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя.Діти виростають у специфічній морально-етичній атмосфері села, яка стримуєантисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особистість, гальмуєрозвиток якостей, які потрібні людині в іншому середовищі. У місті такийконтроль обмежений.
5. Залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежністьосвіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятостібатьків, дезінтеграцією сім'ї така залежність знижується.
6. Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією Абрахама Маслоу(1908—1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їйбезпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в майбутньому ці потребибудуть задоволені, то проблематично очікувати від неї діяльності, яка сприятимесамореалізації. Потреби кожної людини структуруються за ієрархічним принципом урізній послідовності. Загалом — це біологічні потреби, безпека і впевненість умайбутньому, любов та належність до конкретної соціальної групи, самооцінка,самореалізація тощо. У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацієюсоціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодозадоволення біологічних потреб як конкретних людей, так і великих соціальнихгруп. Це разом з іншими чинниками (екологічна ситуація, соціально-медичніпроблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи) значно погіршилидемографічне становище в Україні, що дало підстави стверджувати про тривожнийпроцес депопуляції її населення в останні роки XX — на початку XXI ст. Змінасоціальних, етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простірдалеко не найкращих зразків масової культури спричинили, попри деякі позитивнівпливи, нівеляцію змісту людського життя [25; 135].
7. Обмеження позитивного впливу соціального оточення дитини. Урбанізація населення,лібералізація інформаційного простору, прагматизація життя, дефіцит спілкуванняв сім'ї та з ровесниками, недостатня окресленість морального ідеалу на рівнідержавної гуманітарної політики спричиняють маніпулювання свідомістю дитини,деформують систему життєвих пріоритетів і цінностей.
8. Нерозуміння батьками механізмів формування гуманних взаємин здітьми, їх прагнення до рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів маєнегативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунківпобутовою сферою (“зроби, принеси, подай”). Нерідко батьки недооцінюють впливуна виховання гуманних рис дитини морально-психологічних стосунків, взаємноїлюбові, поваги, турботливості в сім'ї. Гармонійність сімейного вихованнязалежить від щирості й чесності любові до дітей. Діти не можуть нормальнорозвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприймали ілюбили такими, які вони є. У цьому мудрість батьківської любові. В основівиховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, якувиводять з любові та вимогливості. Зосередження на любові за рахуноквимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки —авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї навіює дитині думки, що її не люблять івона нікому не потрібна. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати вдосягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю йвимогливістю, між любов'ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, якіє основою здорового родинного життя.
Ширшим за сім'ювиховним середовищем є родина (подружжя та інші близькі родичі, які живутьразом).
Родинне виховання— це вихованнядітей в родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.
Таке виконання неналежить до окремих педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини,на основі внутріродинних стосунків, трудових і опікунських обов'язків,родинно-побутової культури. Рівень його зумовлений станом родини.
Родинне вихованняв Україні ґрунтується на: народному родинознавстві (фамілістиці) танаціональному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родиннихвиховних традиціях українського народу, їх позитивних виявах; нових тенденціяхтрадиційного українського родинного виховання; зіставленні теорії та практикиукраїнського родинного виховання з родинними виховними системамивисокорозвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.
Перспективним дляновітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусуукраїнської родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей іобов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесення ролі подружжя устворенні, зміцненні, збереженні й розквіті сім'ї, забезпечення на їх прикладіморальної підготовки молоді до подружнього життя. Честь родини, єдність,наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода — пріоритетиродинного виховання.
Необхідною умовоюправильного виховання дітей є тісний контакт між сім’єю і школою, взаєморозумінняі взаємоповага між учителями і батьками. Якщо батьки поважають школу іприслухаються до порад учителів зокрема класного керівника, підносять в очахдітей авторитет школи й вчителів, діти краще вчаться старанно виконують своїшкільні обов’язки. Таких дітей легше виховувати і батькам, і школі.
Одним із засобівзв’язку з школою, класним керівником є щотижневий перегляд і підписуваннябатьками щоденників школярів. Батьки зобов’язані цікавитись поточними оцінкамиі зауваженнями, які заносяться вчителями чи класним керівником до щоденників.За встановлено практикою в житті шкіл батьки щотижня переглядають щоденникидітей і підписують їх, щоб бути в курсі та своєчасно реагувати на кожненезадовільну оцінку і на кожне зауваження вчителя.
Але знати про діяльністьдітей у школі лише по щоденниках зовсім недостатньо. В щоденнику зазначаютьлише поточні оцінки і окремі зауваження. Багатогранне життя дітей у школі неможе відбивати щоденник. Часто буває так, що оцінки в щоденниках невідповідають дійсності. Підписування щоденника – це лише одна сторона важливоїсправи контролю за навчальною діяльністю дітей. Діти проводять у школі 4-6годин у напруженій праці. Праця в колективі ставить дітей у складні взаємини зтоваришами і вчителями. У цих взаєминах виявляються внутрішні якості дітей, їхстаранність, правдивість, уміння жити в колективі, ділитися з товаришами,відповідати за доручену справу [ 1; 123 ].
Розділ 2. Формий методи роботи вчителя з батьками учнів
Важливою умовоюефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, якепередбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьомупідпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодоїсім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколіньнайважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї,матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються наособистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі зсім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості.Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки. Тіснийвзаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освітібатьків і залученню їх до виховної роботи.2.1Педагогічна освіта батьків
Рівеньпедагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросливони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майжезавжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типусуспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також ізпроцесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічнаосвіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації,суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійнийрозвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи,найпоширенішими серед яких є [2; 5]:
Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теоріївиховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогоюлекцій, бесід.
Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьківз проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першогокласу. Заняття проводять керівники школи.
Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовкуз теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батькиберуть участь в обговоренні проблем.
Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблемвиховання. Учасникивизначають найактуальнішу проблему сімейного виховання (“Трудове виховання”,“Найкоротший шлях до добра — через прекрасне” тощо), протягом року вивчають її.У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень,діляться особистим досвідом.Деньвідчинених дверей. Головна мета — показати роботу школи, привернутиувагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформленняшколи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвіданнявиставок, спортивних змагань тощо).
Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Один з варіантів —формування проблемної тематики (“Чи можна спізнитися з вихованням у дитинидоброти, чуйності?” тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складенийпитальник (“Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер,зміцнювали волю”, “Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки,почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньоютрудністю”, “Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подолання нею труднощів?”,“Які труднощі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під силу?” таін.).
Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагодженню контактів із сім'єю,з'ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня,консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в їїповедінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків доучасті в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошеннявід них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликаєніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслитипозитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати надтим, як усунути їх. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.Листування. Передбачає періодичненадсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність тавідповідальність за доручення. Можна повідомити про певні його труднощі,попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини.Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змістом.Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітисяз батьками вдома або запросити їх до школи.
Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад зактуальних для батьків питань.
Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови прошкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесідиважливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагогвисловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисніпоради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учнявикликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.
Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методикисімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів,лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівці, які опікуються проблемамивиховання молоді.Ознайомлення батьків зпсихолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і наданнярекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури длябатьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремоїдитини.
Для забезпеченняформ і змісту співпраці школи і батьків використовують усні журнали;педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спільнітематичні заходи “дерево родоводу” — зустрічі поколінь; “у сімейному колі”(індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами);“родинний міст” — зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання;“народна світлиця” — звернення до народних традицій у сімейному вихованні;“день добрих справ” — спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей;“дискусійний клуб” — обговорення проблемних питань виховання; “аукціон ідейсімейного виховання”, “батьківський ринг”, “дні довіри”, “сімейні дні в класі”тощо.2.2 Залученнябатьків до виховної роботи
У виховномупроцесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних тазагальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, проханнявчителів.
На сучасномуетапі виділяють наступні види залучення батьків до виховної роботи [ 13; 26 ]:
Батьківський комітет класу створюють з метою демократизаціїуправління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я — школа,для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдностіпедагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей.Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. Дороботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високоюгромадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи, їхобирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітетуобирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітетпрацює у тісному контакті з класними керівниками. Загальношкільний батьківський комітет обираютьна загальношкільних батьківських зборах із представників батьківських комітетівкласів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комісії:навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового виховання іпрофесійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, якіпотім обов'язково розглядаються адміністрацією школи.
До сфери йогодіяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи,допомога в ремонті школи, організація літнього відпочинку дітей, їх харчуваннята ін.
У роботі збатьківськими комітетами вчителі, адміністрація школи повинні виявлятитактовність, доброзичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчаснореагувати на них, розуміти, що їх діяльність сприяє спілкуванню, зближеннюпедагогів з батьками і на цій основі успішному вирішенню багатьох складнихпитань виховання.
Виконання батьками практичних рекомендацій, прохань сприяє підвищенню культурибатьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодженняконтактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконанняпедагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.
Адресованібатькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільногожиття:
— проведення безпосередньої роботи з дітьми: індивідуальної (наставництво,шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);
— надання організаційної допомоги вчителю: наприклад,сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками),організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки,клубу аматорів книги тощо;
— участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішеннігосподарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання,приладів, ремонт школи тощо) [ 13; 34 ].
В організаціїтакої роботи з батьками важливо знайти їх можливості (чим вони можуть допомогтишколі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі (найкраще церобити на класних батьківських зборах).2.3 Взаємодія вчителівз батьками
Дбаючи проефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість такихчинників [ 23; 26 ]:
1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батькиперебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням зїх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їхпочуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість успілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними. 2. Дотримання позиції рівноправності.Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання нимирівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього йогозобов'язує професійний обов'язок.3.Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завждинаголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.4. Вияв любові, захопленості їх дитиною.Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляєрозуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки,відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуютьсяна співпрацю.5. Пошук нових формспівпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організуватибатьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливокорисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.
Процесналагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогомпсихолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:— використання заходів, спрямованих на підвищенняавторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникатикатегоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою маютьстати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвиткупочуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку якучителів, так і батьків;— довіра довиховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури йактивності у вихованні. Психологічно батьки готові підтриматипотреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти,з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;— педагогічний такт, неприпустимість необережноговтручання в життя сім'ї. Класний керівник — особа офіційна, але заспецифікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх.Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим,інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованнідитини;— життєстверджуючий, мажорнийнастрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини,орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистостідитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб цесприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібнийхарактер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини довиховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати невикликатимуть розгубленості у педагога.
Розділ 3. Напрямивпливу сім”ї та школи на виховання молодших школярів3.1 Впливродини та класного керівника на виховання учнів
Молодший шкільнийвік як ніякий інший характеризується найсильнішою залежністю від дорослих –батьків та вчителів, і проходження того етапу становлення особистості багато вчому визначається тим, як складаються відносини дитини з дорослими.
Самі дорослі незавжди розуміють, яким чином їхні особистісні якості стають надбанням дітей, яксвоєрідно, відповідно специфіці дитячого віку вони інтерпретуються, якезначення набувають для дитини.
Усвідомлена абонеусвідомлена батьківська й педагогічна авторитарність породжує в молодшихшколярів дефіцит неординарності, почуття власного достоїнства, невпевненість усобі й багато інших якостей, що ускладнюють сприятливе становлення особистості[ 7 ].
Стиль відносиндорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилюдитячого поводження, але й на психічне здоров'я дітей; так, невпевненістьдитини в позитивному відношенні до себе дорослого або, навпаки, упевненістьсаме в неактивній оцінці її як особистості провокує подавлену агресивність,якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спробидорослого спонукати дитину до спілкування викликають у неї стан зніяковілості йтривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між однимз дорослих і дитиною породжує невпевненість останньої в позитивному відношеннідо неї дорослих взагалі, викликає почуття тривоги й відчуття емоційногонеблагополуччя.
Під впливомдосвіду спілкування з дорослими в дитини не тільки формуються критерії оцінкисебе й інших, але й зароджується дуже важлива здатність — співчувати іншимлюдям, переживати чужі прикрості й радості як власні. У спілкуванні з дорослимий однолітками вона вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою,але й чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим іпочинається орієнтація дитини на інших, тим більше що вона також потребуєвизнання оточуючих людей.
Відомо чималоприкладів, коли діти, за якимись причинами позбавлені можливості спілкуватися здорослими перші кілька років свого життя, потім так і не змогли навчитися«по-людськи» мислити, говорити, не змогли адаптуватися в соціальномусередовищі.
Настільки жяскравим прикладом є феномен «госпіталізації», при якому взаємодія дитини здорослим обмежується лише формальним доглядом за дітьми й виключаєтьсяможливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною й дорослою людиною(це відбувається при переміщенні дитини раннього віку в будинок дитини).
Доведено, що такідіти багато в чому відстають від своїх однолітків як у фізичному,інтелектуальному, так й в емоційному розвитку: вони пізніше починають сидіти,ходити, говорити, їхні ігри бідні й одноманітні й часто обмежуються простоюманіпуляцією із предметом. Такі діти, як правило, пасивні, недопитливі, неволодіють навичками спілкування з іншими людьми. Безумовно, описані прикладипредставляють крайні, нетипові явища, але вони є яскравою ілюстрацією до тогофакту, що спілкування дитини з дорослими є основною детермінантою психічногорозвитку й психічного здоров'я дітей.
У нормальномуповсякденному житті дитина оточена увагою й турботою найближчих дорослих, і,здавалося б, не повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, щовиховуються в родині, спостерігається досить високий відсоток психічнихзахворювань, у тому числі неврозів, поява яких обумовлена не спадкоємними, асоціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людськихвзаємин.
Діти занедужуютьневрозами під впливом несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися іякі неможливо перенести безболісним чином. Подібно цьому дитина не можеперенести розлуку з матір'ю й звикнути до ясел, конфлікти в родині й блокадуемоційних потреб, напруги в результаті надмірної стимуляції, інтенсивнихобмежень або непослідовного відношення дорослих. Виникаючий у цих умовах неврозяк психогенне захворювання особистості, що формується, означає напсихологічному рівні морально-етичну несумісність із подібним відношеннямбатьків, несумісність, що дитина не може перебороти через особливості своєїпсихіки й тиску обставин, що перевищують межу її психофізіологічнихможливостей. Інакше кажучи, вона не настільки погана, наскільки її роблятьтакими відносини в родині й несприятливі особливості особистості батьків.
Таким чином, формуєтьсявнутрішній, нерозв'язний і невротизуючий дитину конфлікт, що має тісно зв'язаніодин з одним рівні:
— соціально-психологічний, мотивований невдачами спілкування й утрудненнями вдосягненні соціально значимої позиції;
— психологічний,обумовлений несумісністю з деякими сторонами відносин батьків і погрозою втрати«я»;
— психофізіологічний, як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам та очікуваннямдорослих [ 7 ].
При наявностінерозв'язних для дітей переживань варто говорити про хронічну психотравмуючуситуацію як джерелі постійної психічної напруги. На цьому тлі додатково діючіпсихічні травми — емоційні потрясіння підсилюють патогенність життєвоїситуації, оскільки дитина не може впоратися з ними, пережити їх. Разом ізвнутрішнім конфліктом, проблемами в області спілкування та несприятливим збігомжиттєвих обставин у цілому, це дозволяє говорити про появу невдалого,травмуючого життєвого досвіду, стану хронічного стресу, як основного джерелапатогенної (хворобливої) напруги при неврозах.
Положенняускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через своє обмеження і вже психогеннедеформованого життєвого досвіду, умов виховання й відносин у родині, емоційновідреагувати на нервово-психічну напругу, що накопичується. Вони змушені придушуватиїї, що перевищує межу адаптаційних можливостей і змінює нервово-психічнуреактивність організму. Коли довгостроково діючий стрес перевершує пристосованіможливості дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися в життєво важливихпозиціях, вчасно дозволити ситуацію, що травмує, то вона підриває здатністьадекватно сприймати себе, супроводжуючись зниженням самооцінки, непевність усвоїх силах і можливостях, страхами й тривогою, почуттям безпорадності йбезсилля, тобто розвитком ідей самознищення, неповноцінності, ущербності,нездатності бути собою серед інших однолітків .
При невротичномузахворюванні відбувається непродуктивна втрата наявних психічних засобів,ресурсів і можливостей, їхня подальша перенапруга й хворобливе ослаблення вцілому. При цьому наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являютьсяабо підсилюються вегето-судинні та соматичні порушення, знижується витривалістьта опірність організму.
У психологічнійлітературі [14] виділені, і досить глибоко проаналізовані фактори, що роблятьвплив на психічне здоров'я дитини й, зокрема, на виникнення невротичнихреакцій. Більшість із цих факторів носять соціально-психологічний,соціально-культурний і соціально-економічний характер.
Соціально-культурнийхарактер факторів, що роблять несприятливий вплив на психічне здоров'я,обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатнімиумовами для зняття емоційної напруги й для розслаблення. Наслідком цього єнадмірна завантаженість батьків, їхня невротизація, поява безлічі особистіснихпроблем у сполученні з недостатньою поінформованістю про шляхи вирішеннявнутріособистісних конфліктів і про можливості психологічної йпсихотерапевтичної допомоги. Подібна особистісна дисгармонія батьків знаходитьсвоє відбиття в розвитку дітей і впливає на їхню психіку [ 14; 45 ].
На емоційнуатмосферу в родині й на психічний стан її членів впливають такожсоціально-економічні фактори, серед яких можна виділити такі, як:
— незадовільніжитло-побутові умови;
— зайнятістьбатьків;
— ранній вихід матеріна роботу й переміщення дитини в ясла.
Досоціально-психологічних факторів, що впливають на психічне здоров'я дітей,психологи відносять насамперед такі, як дисгармонія сімейних відносин ідисгармонія сімейного виховання або порушення в сфері дитяче — батьківськихвідносин [14; 48 ].
Проблемиподружніх і дитяче — батьківських відносин приділяється пильна увага як увітчизняній, так і у закордонній літературі. Виділяються причини й характервнутрісімейних конфліктів, розглядаються шляхи їхньої корекції.
Психічне здоров'яабо нездоров'я дитини нерозривно зв'язані також зі стилем батьківськоговиховання, залежать від характеру взаємин батьків і дітей.
Виділяютьсянаступні стилі батьківського виховання [2; 7 ]:
— Демократичний.
— Контролюючий.
— Змішаний.
Демократичнийхарактеризується високим рівнем прийняття дитини, добре розвиненим вербальнимспілкуванням з дітьми, вірою в самостійність дитини.
У результатітакого виховання діти відрізняються вмінням спілкуватися з однолітками,активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому самі непіддаються контролю), гарним фізичним розвитком.
При контролюючомустилі виховання батьки беруть на себе функцію контролю за поводженням дітей:обмежують їхню діяльність, але пояснюють суть заборон. У цьому випадку дітямбувають властиві такі риси, як слухняність, нерішучість, неагресивність.
При змішаномустилі виховання діти найчастіше характеризуються як слухняні, емоційно чутливі,неагресивні, але з бідною фантазією.
Особливий інтереспредставляють вивчення й класифікація неправильних типів виховання, якіприводять до формування різних неврозів. Виділяється три типи неправильноговиховання [2; 35].
1. Неприйняття,емоційне відкидання дитини (усвідомлене або неусвідомлене), присутність твердихрегламентуючих і контролюючих мір, нав'язування дитині певного типу поводженнявідповідно до батьківських понять про «гарних дітей». Інший полюс відкиданняхарактеризується повною байдужістю і відсутністю контролю з боку батьків.
2. Виховання, щогіперсоціалізує, — тривожно — недовірливе відношення батьків до здоров'я, успіхіву навчанні своєї дитини, її статусу серед однолітків, а також надмірназаклопотаність її майбутнім.
3. Езопове — надмірна увага до дитини всіх членів родини, присвоєння йому ролі «кумира родини»,«сенсу життя» .
Безумовно,найкращим профілактичним засобом є гарні відносини батьків з дітьми, розуміннябатьками внутрішнього світу своєї дитини, її проблем і переживань, умінняпоставити себе на місце своїх дітей.3.2 Формипланування виховної діяльності класного керівника
Щоб відповісти назапитання, яке ж місце відводиться класному керівнику в системі вихованняучнів, передусім слід нагадати фактори, що формують сучасну дитину.
Відомо, щоспеціалізація особистості здійснюється в результаті, як стихійного впливу збоку соціального середовища, так і цілеспрямованих впливів з боку спіральностворених державних і громадських інститутів.
При цьому, якщоодин із впливів – залежно від віку дитини – стає вагомішим, то другий,наприклад, відсувається на задній план, — третій, набуває постійного характеру.Скажімо, домашнє середовище найбільш впливає в дошкільному віці. У молодшомушкільному віці сім’я залишаючись могутнім фактором виховання, поступаєтьсяперед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, анайбільшого авторитету у формуванні цілісних орієнтацій набуває думка вчителя.
Різка змінаорієнтирів у соціальній ситуації розвитку дітей починається з молодшогошкільного віку.
Для підліткапереважного значення набуває ставлення до нього товаришів і їхня моральнаоцінка всього, що відбувається в світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці зцікавістю приглядаються один до одного, порівнюють, намагаючись відповісти нажиттєво важливі для них запитання: “Який я?”, “Хто я?”, “Чи не гірший заінших?”. Дуже болісною стає підозра: “Чи не поступаюсь я в чомусь друзям?” якщотак, якщо так, то це сприймається, як трагедія, виникає потребасамоствердження, самореалізації, які за несприятливих умов гострих конфліктних,а не рідко й антисоціальних форм. Через це один з найважливіших педагогічнихзавдань, які реалізують досвідчені педагоги, є розгортання різноманітних видівдіяльності, де б кожен зміг розкрити себе з кращого боку, заслужити повагутоваришів.
Умови життя тавиховання одного-двох учнів, доцільно відобразити в плані.
Структуру плануне слід розглядати як обов’язкову, вона орієнтовна. Виходячи з неї, коженкласний керівник планує свою роботу з урахуванням конкретних умов виховання.
Структура плануповинна бути рухливою. Поточні події та зміни в житті класу нерідко вимагаютьвнесення в план корективів з урахуванням нових завдань, нових умов виховання.Не можна заздалегідь передбачити всі події, що можуть статися в нашій країні,зміни, які відбудуться в класному колективі, у поведінці окремих учнів. Тому вплані виховної роботи класного керівника можливі й припустимі доповнення йуточнення. Треба прагнути до того, щоб план не сковував ініціативу, а дававзмогу творчо підійти до організації виховної роботи в класі.
Слід мати наувазі, що виховання – це процес динамічний. Не завжди можна передбачити, вякому напрямі він розвиватиметься і який вплив справить на учнів. Тому в планможна вносити корективи, доповнення. Класному керівникові нерідко дозволяєтьсяімпровізувати. Про те загальний напрям і систему виховної роботи можна і требапередбачати. План класного керівника дуже індивідуальний. Він, як правило,відображає педагогічне кредо кожного вихователя, стиль його роботи, йогомайстерності.
План виховноїроботи класного керівника не самоціль, а засіб підвищення якості його виховноїроботи. Тому форма його повинна бути гнучкою, рухливою, такою, що враховуєконкретні умови організації виховної роботи в класі. Не слід захоплюватисьгроміздким планом з великою кількістю розділів. Треба включати до плану лише тізаходи, які висуває життя і які можна успішно виконати. Зрозуміло, вони повиннібути не випадковими, а органічними ланками в системі виховної роботи.
У шкільнійпрактиці плани класних керівників складають по різному і мають різну структуру.Це цілком виправдано, бо умови роботи в різних класах неоднакові.
Неабияке значеннямає педагогічна підготовка, досвід та індивідуальні особливості класногокерівника. Початкуючий класний керівник складає, як правило, розгорнутий план,а досвідчений педагог може обмежитися стислим. Проте в усіх випадках і в усіхкласних керівників план виховної роботи повинен відображати основний зміст інапрям їхньої виховної діяльності, перспективи розвитку класного колективу.
Іноді класнікерівники виділяють у плані окремий розділ, де передбачається вивчення учнів.Проте, здебільшого це відбувається в процесі повсякденної виховної діяльності.Лише тоді, коли класний керівник має намір протягом тривалого часу вивчатиучнів.
Висновки
Отже, проблема взаємодіїсім’ї і школи є досить актуальноюна сучасному етапі розвитку суспільства.
Від того, якбатьки сприймають і розуміють дитину, її потреби, інтереси, психологічні станий переживання, та відповідно взаємодіють з нею, залежить сприйняття й оцінкадитиною себе, формування позитивного або негативного образу “Я”, прийняття абонеприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають наусвідомлення ними мотивів свого поводження й діяльності, формування цінностейта ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе йлюдей, які їх оточують. Все це позначається на соціальній адаптації дітей.
Немає жодногосоціального або психологічного аспекту поводження дітей, які б не залежали відсімейних умов сьогодні або в минулому.
Родина має особливийвплив на формування соціально-психологічної адаптації дитини. Вона бере вже зперших днів життя дитини на себе турботу про її здоров'я й виховання, даєпочаткові знання про навколишній світ, виробляє навики, допомагає здійснюватиконтакти з багатьма людьми.
Родині належитьціла палітра властивих їй стимуляторів психосоціального розвитку дитини,найважливіші з яких — інтенсивність і багатство спілкування з дорослими,інтимні та стійкі емоційні контакти з постійними особами (батько, мати, іншічлени родини), батьківська любов і турбота. Це природні стимулятори, якінайбільше відповідають потребам розвитку дитини, її емоційному світу та культурі,багатий спектр вищих людських почуттів.
Отже, щоб максимізуватипозитивний та звести до мінімуму негативний вплив родини на виховання дитини необхіднопам'ятати внутрісімейні психологічні фактори, що мають виховне значення:
— брати активнуучасть у житті родини;
— завждизнаходити час, щоб поговорити з дитиною;
— цікавитисяпроблемами дитини, вникати в усі виникаючі в його житті складності й допомагатирозвивати свої вміння й таланти;
— не робити надитину ніякого натиску, допомагаючи йому тим самим самостійно приймати рішення;
— мати поданняпро різні етапи в житті дитини;
— поважати праводитини на власну думку;
— умітистримувати власницькі інстинкти й ставитися до дитини як до рівноправногопартнера, що просто поки що має менший життєвий досвід;
— з повагоюставитися до прагнення всіх інших членів родини робити кар'єру.
В наш час, коли багатонеблагополучних, неповних сімей, сімей, де батьки на заробітках, а дітизнаходяться під опікою бабусь та дідусів, нам як вчителям, особливо важко. Аджедо кожної дитини потрібно мати свій підхід, потрібно “вивчити” кожну сім’ю, щобдіяти в унісон, враховувати характер та емоції кожного учня. Адже на підґрунті конфліктув сім”ї, необережно сказане слово вчителя, може накласти ґатунок на всеподальше життя дитини.
Ось чому так важливийвзаємозв’язок школи та сім”ї у виховання молодших учнів. І недарма, своюнайпершу вчительку пам’ятають усі.
Списоквикористаної літератури
1. Азаров Ю.П. Семейная педагогика. —М.: Политиздат, 1982. 2. Бех І.Д. Виховання підростаючої особистості на засадахнової методології// Педагогіка і психологія. — 1999. — №3. — С.5—14.
3. Бех І.Д. Проблема методіввиховання у сучасній школі // Педагогіка і психологія. — 1996. — №4. —С.136—140.
4. Гильбух Ю.З., Верещак Е.П.Психология трудового воспитания школьников. — К.: Рад. школа, 1987. – С. 234-238.
5. Державна національна програма“Освіта” (“Україна XXI століття”). — К.: Райдуга, 1994. – С. 123-128
6. Досвід роботи класних керівників зпроблем екологічного виховання учнів // Позакласний час. — №4. — 2000. — 62с.
7. Досвід роботи класних керівників зпроведення класних виховних годин і годин-спілкування // Позакласний час. — №7.— 2000. — 62с.
8. Зоц В., Коломієць А. Кожна справа— творча, інакше навіщо? // Завуч. — №7(13). — 1999. — березень.
9. Иванов И.П. Методика коммунарскоговоспитания: Книга для учителя. — М.: Просвещение, 1990. – С. 45-46
10. Иванов И.П. Энциклопедияколлективных творческих дел. — М.: Просвещение. 1989. – С. 78 — 79
11. Караковский В.А. Стать человеком.Общечеловеческие ценности — основа целостного учебно-воспитательного процесса.— М.,1993. – С. 57 — 58
12. Караковский В.А. Путиформирования ученического коллектива. — М.: Педагогика, 1978. – С. 127-129
13. Карпенчук С.Г. Теорія і методикавиховання: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1997. – С. 135-137
14. Клевченя М.С., Красневська Г.М.Психологія педагогічної діяльності /За ред. Ф.І. Іващенко. — М., 1980. – С.35-36
15. Коваль А.Г., Зверева І.Д., ХлєбікСР. Соціальна педагогіка. Соціальна робота: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. –С. 76-79
16. Концепція національного виховання// Освіта. — 1994. — 26 травня. – С. 12-13
17. Кулік В., Голобуцька Т.,Гобуцький О. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух танеформальна ініціатива: Дослідження. — К„ 2000. — 460с.
18. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курслекций: Учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. С. 178
19. Матюша І.К. Гуманізація вихованняі навчання в загальноосвітній школі. — К.: Вища школа, 1995. – С. 345 — 346
20. Методика воспитательной работы /Под ред. Л.И. Рувинского. — М.: Просвещение, 1989. – С. 23-24
21. Нісімчук А.С, Падалка О.С,ШпакО.Т. Сучасні педагогічні технології: Навч. посібник. — К.: Просвіта, 2000.– С. 15 -16
22. Омеляненко В.Л., Мельничук С.Г.,Омеляненко С.В. Педагогіка: Навч. посібник. — Кіровоград, 2000. – С. 17
23. Педагогічні задачі і завдання длябатьків / За ред. В.Г. Постового. — К.: Рад. школа, 1989. — 189с.