Україна - суверенна держава

Тема лекції: «УКРАЇНА - СУВЕРЕННА ДЕРЖАВА» Вступ. 1. Поняття, зміст та еволюція змісту державного суверенітету. Суб’єкти державного суверенітету. 2. Політико-правове оформленння Україїни - як суверенної держави. 3. Основні форми реалізації та державно-правові ознаки суверенітету Україїни. Атрибути державності. 4. Державні символи

Україїни. 5. Державна мова, національна грошова одиниця, столиця держава, офіційна назва та інші атрибути державності. Вступ. Темою сьогоднішньої лекції є розгорнута характеристика однїєї із засад (основ) конституційного ладу України за Конституцією 1996 року, а саме положення про Україну як суверенну державу. Саме із цього положення, власне

і розпочинається сам текст основної частини Конституції України. Адже, стаття 1 Основного Закону говорить « Україна є суверенна i незалежна, демократична, соцiальна, правова держава». Що таке суверенна держава Які вона має ознаки (характеристики)? Що таке державний сувереніт взагалі? Як проходив процес становлення (утвердження)

України як суверенної держави після проголошення державної незалежності? Що таке держані символи? Всі ці та багато інших питань стануть предметом нашої розмови. При вивченні даної теми, окрім рекомендованих наукових статей, наукових повідомлень, розділів у підручнику «Конституційне право України», варто звернути увагу на параграф 4 монографії професора Української національної юридичної академії Юрія Миколайовича

Тодики, який так і називається «Україна - суверенна і незалежна держава» (монографія - «Основи конституційного ладу України», Харків,1999) - Для загально-теоретичного та порівняльного аналізу даної конституційно-правової проблеми можна використати відповідні параграфи із монографії російського автора Олега Румянцева «Основи конституційного ладу Росії» (Москва,

1994). Конституційне положення «Україна - суверенна і незалежна держава» є одним із визначальних серед засад (принципів) конституційного ладу, вона дуже важливе значення вцілому для повноціного існування держави взагалі. І. Поняття та еволюція змісту державного суверенітету. Суб’єкти державного суверенітету. Коли ми вивчали основи конституційного ладу

України, то звертали увагу на те, однією із конституційних харктеристик України (однією із засад конституційного ладу України) виступає положення статті 1 Конституції України, яка чітко говорить про те, шо «Україна - суверенна і незалежна держава». Тоді ми торкнулись лише найбільш загальних ознак даного яища. Сьогодні ми поговоримо про ці речі, пов’язані з поняття «суверенітет», «державний суверенітет» «суверенна

держава» детальніше. Слово «суверенітет» французького походження що буквально означає «незалежність». В свою чергу у сучасну французьку мову воно прийшло з латинської в перекладі з якої означало - «правитель», «володар», «той, що має найвищу владу і є ніікому непідвладний». Бути сувереном, означало бути нікому не підвласним, бути сам собі господарем. В різні часи (від античних часів - до сьогодення) в політико-правовій практиці даний термін використовувався,

мав якісь видозміни, і відповідно частково різнне тлумачення. В сучасномому конституційному праві синонімом слова «суверенітет» може виступати слово «незалежність». Тому, в найбільш загальних підходах, коли говорять про суверенну державу, то мають наувазі насамперед її незалежність.в Проблематика навколо теми «суверенна держава», «державний суверенітет» має значну теоретичну базу. В конституціійному праві, в державному праві коли говорять про суверенітет, то як правило

звертають увагу на можливість існування трьох понять 1) національний суверенітет; 2) народний суверенітет; 3) державний сувверенітет (суверенітет держави). Кожне з цих понять має свою дефеніцію (тб своє поняття), свої якісь особливості. Але, оскільки предметом нашої сьогоднішньої розмови є конституційна характеристика України як суверенної держава, ми зупинимося на власне явищі «суверенітету

держави»(державного суверенітету, суверенної держави). Суверенітет держави - є надзвичайно складна суспільно-політична і юридична категорія, яка пройшла свій досить не простий шлях розвитку. Цей шлях умовно можна поділити на декілька етапів (періодів):  період «королівського суверенітету»;  період поєднання «королівського суверенітету»

і «народного суверенітету»  період «народного суверенітету»  період сучасного розуміня «народного (державного) суверенітету» Ідеї «сувереності», «суверенітету» сформульовані політичними мислителями, філософами, юристами на прикінці середніх віків. Вони відіграли важливу роль в ідеологічному і юридичному обгрунтуванні абсолютизму. Маккіавеллі, Боден, Боссює, Гуго Гроцій, Гоббс та

інші відомі мислителі того часу, не дивлячись на окремі розбіжності у своїх підходах до даної проблематики, в загальному сформулювали положення "королівського суверенітету" та виробили декілька загальних поглядів ( для того часу) на проблему суверенітету. Серед цих положень:  визначення суверенітету обов'язковим атрибутом держави;  ототожнення поняття суверенітету і носія суверенітету;  визнання короля носієм абсолютного

суверенітету;  визнання необмеженості, нероздільності, невідчуженості і постійності обов'язковими властивостями суверенітету. В ході історичного розвитку доктрини сувернітету (вчення про нього) наповнювались з настанням нових епох новим змістом. На зміну теорії "королівського суверенітету" приходить теорія "поєднання королівського суверенітету і суверенітету народу", пізніше - теорія "народного суверенітету"

. Сувереном, носієм влади, володарем починають називати не тільки короля (монарха), а й народ. Появляються праці Спінози, Локка, Монтеск'є, Жан-Жака Руссо. Серед цих праць чільне місце посідають положення Жан-Жака Руссо про невідчуженість, неподільність і постійність суверенітету народу ( т.з. "три властивості суверенітету народу"). Ідеї народного суверенітету (ідеї за яких народ

є носієм влади, її тримачем) закріплюються в конституційних актах періоду буржуазних революцій. В тих чи інших документах має місце підсилення окремих сторін даної проблеми, як правило в залежності від конкретних історичних обставин. Мова іде про: нерозривність зв'язку внутрішнього і зовнішнього боку суверенітету, утвердження верховенства в середині країни і зовнішньої політичної незалежності від колишньої метрополії - в актах американської революції; роль

суверенітету в гострій класовій боротьбі - в актах французької революції, і т.д. У цілому на поч. ХХ-го століття в правничій науці виробилось сучасне розуміння поняття «суверенності, суверенної держави" і воно визначалось як "повнота влади, незалежність держави від іноземних держав чи міжнародних утворень, що виявляється у праві вільно вирішувати свої зовнішні і внутрішні справи без стороннього втручання"

Тоді ж (на поч.ХХ-го ст.) було визначено ознаки суверенітету та ряд принципових ознак щодо його сутності. Всесвітньовідомий німецький державознавець проф. Георг Єллінек писав, що " суверенна державна влада означає владу, яка не має над собою будь-якої вищої влади; вона є одночасно і верховною, і незалежною. Перша ознака суверенітету проявляться у зовнішніх зносинах з

іншими державами; друга - у внутрішніх відносинах Обидві ознаки нерозривно пов'язані між собою" Український вчений поч. ХХ -го століття Микола Палієнко у своїй роботі "Суверенитет.Историческое развитие суверенитета и его правовое значение" (Ярославль, 1903 г.), детально проаналізувавши існуючі на той час наукові погляди, течії, школи у відношенні щодо проблеми суверенітету, писав: " декілька держав тільки в тому випадку можуть утворити нову державу,

якщо самі загублять свій суверенітет і державний характер, увійшовши у склад нової держави" т.б. іншими словами не може бути "суверенітету в суверенітеті". Суверенною вважалась держава, яка самостійно, незалежно нівідкого могла реалізувати свою компетенцію; якщо спосіб реалізації своїх повноважень не залежав виключно від самої держави, то вона переставала бути суверенною. Однак, події середини ХХ-го століття: рішення

Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, створення Організації Об'єднаних Націй, винайдення зброї масового знищення і загроза атомної війни, заставила певним чином звернути увагу на проблематику державного суверенітету, особливо в частині розуміння суверенітету як "абсолютної і ніким не обмеженої волі держави". Сьогодні під поняттям державний суверенітет (суверенітет держави)

, розуміють політико-правове явище, яке сьогодні полягає в незалежності держави, т.б. праві за власним розсудом вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без порушення прав інших держав, принципів і норм міжнародного права. В класичному варіанті, суверенітет держави проявляється в трьох її загальних властивостях: 1. верховенсті державної влади;

2. єдності державної влади; 3. незалежності державної влади. Верховенство державної влади проявляється в тому, що саме вона визначає весь спектр правових відносин в державі, встановлює загальний правопорядок, права і обов’язки державних органів, громадських об’єднань, службових осіб, громадян і т.д. Єдність державної влади полягає в наявності

єдиного органу чи системи органів, які разом і складають вищу державну владу. Саме цим органам належить весь спектр повноважень, необхідний для нормального функціонування держави. Незалежність державної влади означає її самостійність, власне самостійність самої держави у відносинах з іншими державами. Суб’єктом (носієм) державного суверенітету в демократичній державі сьогодні однозначно виступає народ. Як правило, дане твердження ототожнюється з положенням на взірець - «народ -

єдине джерело влади». Подібна ситуації склалася і в Україні після віднолення державної незалежності:  Українська нація, реалізувавши своє невід’ємне право на сомавизначення утворила Українську державу (положення Приамбули Конституції України );  Влада в цій державі належить українському народові .

Український народ це громадянам України всіх національностей (положення приамбули Конституції);  Український народ - відповідно ст.5 Конституції України - є носієм суверенітету. Стаття 5 Конституції України говорить: «Україна єреспублiкою. Носiєм суверенiтету i єдиним джерелом влади в Українi

є народ. Народ здiйснює владу безпосередньо i через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування. Право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Українi належить виключно народовi i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Нiхто не може узурпувати державну владу» (кінець цитати) Ніхто, крім українського народу не може виступати носієм (суб’єктом) державного суверенітету.

Суверенною є Україна як держава вцілому. Оскільки Україна є унітарною державою, жодна її складова частина (адміністртино-територіальна одиниця) не може мати якихось ознак суверенності. Останнє стосується і Автономної Республіки Крим. ІІ. Політико-правове оформленння Україїни - як суверенної держави. Україна, як будь-яка

інша суверенна держава, пройшла свій шлях утвердження, політико-правового оформлення, власнне як держави суверенної. Основними етами цього шляху є: 1. прийняття Декларацї про державний суверенітет України 16 липня 1990 року (як передень відновлення державної незалежності); 2. прийняття Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року; 3. прийняття

Закону України «Про правонаступництво України»; 4. міжнародно-правове визнання України - як сувереної держави 1991-92 роки 5. розбудова національно-державних структур в 1991-92 роках:  створення власних Збройних Сил України;  створення силових правоохороних структур (МВС, Прокуратура, Сужба Безпеки, Національна гвардія)  реоганізація органів державної влади та стоворення необхідних для суверенної держави державно-правових

інсттиттутів (Інститут Президента, Конституційний Суд, місцеві державні адміністрації, органи місцевого амоврядування, тощо)  створення національної дипломатичної і консулської служби 5) створення 1991-93 роках національної системи законодавства 6) прийняття 28 червня 1996 року Конституції України 7) введення національної грошової одиниці - гривні Кожен із цих етапів вніс безперечно свою лепту у процес завершення політико-правового оформлення

України як суверенної держави. Про кожен з цих епатів можна багато говорити, окреслювати певні часові рамки, робити якісь підсумки і т.д. Аналіз закону «Про правонаступництво України» Проблема правонаступництва сучасної Української держави. З А К О Н У К Р А Ї Н И - «ПРО ПРАВОНАСТУПНИЦТВО УКРАЇНИ» від 12 вересня 1991 року N 1543-XII ВВР 1991, N 46, ст.617 ) Стаття 1. З моменту проголошення незалежності

України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради Української РСР. Стаття 2. До ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР. Стаття 3. Закони Української

РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону)

Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України. Стаття 5. Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою

Молдова за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України. Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та

інтересам республіки. Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка визначається окремою міждержавною угодою. Україна не несе зобов'язань за кредитними договорами та угодами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди України. Стаття 9. Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності

України постійно проживали на території України, є громадянами України. Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної належності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини. Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України регламентується Законом про громадянство України. м.

Київ, 12 вересня 1991 року Дві позиції: 1. Україна правонаступниця СРСР; 2. Україна правонасттупниця Української Народної Республіки. Сама постановка даного питання витікає із розв’язку впроблеми: - «Коли Українська нація зробала свій вибір і реалізувала права на амовизначення?» і тут же - «Скільки разів нація може здйнювати своє право на

самовизначення?» З останнім зрозуміло - теорретично - скільки, скільки буде вважати за потрібне! Практично, як правило - один раз. Пізніе, якщо створена державність в такий спосіб була насильно перервана - її просто віднолюється. Більшість держав Центральної Східної Європи реалізували своє право на самовизначння (на створеня власної держави чи об’єднання в спіьну державу) після Першої світової війни. Так було

і з УНР та ЗУНР. Пізніше ці держави були окуповані ЗУНР - Польщею, УНР - Радянською Росією. Про діяльність Уряду УНР на еміграції (стандартна схема). Про передачу своїх повноважень Уряду УНР на еміграції представникам органів державної влади України в серпні 1992 року. Про політичні наслідки прийняття рішення про визнання

України правонаступницею УНР. а) визнання факту окупації; б) проблема кордонів; в) законодавство; г) атрибути і т.д. Наслідки реалізації положення «Україна як правонаступниця СРСР»; а) спільна власність - активи (золотий і алмазний фонди СРСР, нерухомість та інше майно за коордоном, майно збройних сил СРСР і т.д.) б) пасиви (борги) - перед іншими державами;  перед своїми громадянами (грошові

вклади)  борги, в т.ч. і не майнового характеру перед репресрваними ІІІ. Основні форми реалізації та державно-правові ознаки суверенітету Україїни. Атрибути державності. Суверенітет держави реалізується через правомочність держави, в першу чергу через її суверенні права. Основними формами здійснення суверенітету держави вважаються:  територіальне верховенство держави  громадянство держави  власна система правового

регулювання суспільних відносин. Своє зовнішнє вираження державний суверенітет, а значить і суверенна держава, знаходить в різних атрибутах держави (атрибутах державності) - т.б. суттєвих і необхідних ознаках держави або її властивостях виражених у матеріально відчутніх формах. Множина елементів поняття "державні атрибути" досить широка. Умовно їх можна поділити за чотирма (чисто теоретичними, первинними) ознаками держави: територією,

податками, публічною владою і наявністю права. Мова може іти, про наступнгрупи атриббуів державності:  територія держави, державні кордони, прикордонна і митна служба, столиця, власна система адміністративно-територіального поділу, назва держави, державна мова і т.д.;  податкова система держави, національна грошова одиниця, власний (національний) банк держави,тощо;  система органів державної влади

і самоврядування з обов'язкою наявністю як реальних явищ: парламенту, уряду, вищих судових структур, армії, поліції, державної печатки, державних прапора, герба та гімну, девізу держави тощо;  власна правова система; Конституція, закони та підзаконні акти. ІУ. ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ Однією з ознак сучасної держави є наяність в неї своїх державного герба, державного прапора та державного гімну.

Саме, ця група атрибутів державності займає особливе місце у характеристиці держави - як суверенного явища. За названою групою явищ (державним гербом, державним прапором та державним гімном ) сьогодні в конституційному праві чітко закріпилось поняття "державні символи", "державна символіка". Дане поняття однозначно вживається як на сторінках наукових чи науково-популярних праць, так і в нормативних актах, в тому числі і в Конституції

України (ст.20 Основного Закону). В основі понять "державні символи","державна символіка", лежить слово грецького походження - "symvolen", яке початкого означало " умовний знак для членів таємного угрупування в стародавній Греції", пізніше набуло розуміння " умовного (речового, графічного,звукового) знака, що означає певне поняття, ідею" . Символіка - відповід но сукупність символів, вираз

ідей чи почуттів умовнними знаками (символами). Під державними символами розуміють закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети,) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного чи історичного хара ктеру та символізуть суверенітет держави. Основними ознаками (характерними рисами) державних символів є:  здатність знака в лаконічній (т.б. відносно витриманій, логічно побудованій) формі виражати

одну або декілька ідей історичного чи політичного характеру;  офіційність закріплення даних знаків законодавстві країни в результаті чого вони стають загальнообов'язковими, а недотримання правових положень про них тягне за собою юридичну відповідальність;  наявність зв'язку державних символів з державним суверенітетом,який є основою їх становлення і розвитку Близьким до поняття "державні символи" по своєму політико-правовому змісту

є поняття "національні символи". В сучасній демократичній як правило унітарній) державі національні символи не можуть бути іншими як державні. Систему державних символів України, відповідно до ст.20 Конституції України складає три елементи:  Державий прапор України  Державний герб України  Державний гімн України Кожен з них має свої особливості, виконує свої функції,

але всі разом вони є державними символами України, і виконують своє основне завдання - символізують Україну - як суверенну і незалежну державу. Сутність державних символів певним чином розкривається, також і через їх функції,під якими слід розуміюти основні напрямки їхньої дії, що розкривають соціальну сутність і призначення цих символів а також основні шляхи впливу

останніх надержаву і суспільство. У практичному життіі державна символіка, виконує декілька основних функцій , а саме:  представницьку або репрезентаційну (взаємовідносини з іноземними державми : рівень "держава-держава")  політичну (рівень "держава-громадянин"),  ідеологічну ( в тому числі і виховну, рівень "держава-особа")  соціальну ( рівень "громадянин - суспільство"

). Один і той державний символ у різних випадках може виконувати різні функції. Піднятий Державний прарор над посольством (амбасадою) країни за кордоном або на своїй території під час проведення офіційної зустрічі, міжнародної наради і т.д. виконує представницьку, репрезентаційну функцію, а піднятий над будинком місцевовї державної адміністрації, політичну фунцію і вказує (підтверджує), на розміщущення органу влади чи предстаника

державної виконавчої влади і т.д, Після відновлення державної незалежності в 1991 році, в Україні розпочався процес становлення нової системи конституційно-правового регулювання державних символів. Його початком став Указ Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 року "Про Державний гімн" України, яким " затверджено музичну редакцію "Державного гімну України", авторм якої є М.М.Вербицький" (відома в народі меледія

Національного гімну "Ще не вмерла Україн"). Даним Указом Президії Верховної Ради запроваджено повсюдне виконання Державного гімну України з 16 січня 1992 року. 28 січня 1992 року Постановою Верховної Ради України "Про Державний прапор України " затверджено Державним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне

полотнище з двох горизонтально розташованих смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини -2:3" 19 лютого 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про Державний герб України", якою ТРИЗУБ запроваджено " як Малий герб України, вважаючи його головним елементом

Великого герба України" . В окремому Додатку до Постанови Верховної Ради України "Про Державний герб України" визначено кольорове та схематичне зображення ТРИЗУБА як Малого герба України. 28 червня 1996 року, приймаючи Конституцію України, Верховна Раа України фактично підтвердила попередні акти,

і на конституційному рівні закріпила як державні символи - національну символіку України. Стаття 20 Конститтуції України говорить: «Державний Прапор України - стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом,

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гiмн України - нацiональний гiмн на музику М. Вербицького). Опис державних символiв України, слова Державного гімну України, та порядок використання державних символів встановлюються законом, що приймається

не менш як дома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України» (т.б. не менше 300 нар.деп оскільки (450:3)х2=150х2=300 ) Такого Зкону в Україні ще не принято. Фактично в Україні на сьогодні функціонує тільки Малий Державний герб та Державний гімн тільки у музичному виконанні (слова не затверджені). Що стосується порядку використання державних символів, то в даному випадку, відповідно до ст.3

Закону "Про правонаступництво України" (" акти ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України , ухваленим після проголошення незалежності України"), чинними є норми Положення про Державний прапор Української РСР таположення про Державний герб Української

РСР Відповідно, зображення Державного герба України обов'язково розміщується: 1) на будинках:  Верховної Ради України,  Адміністрації Президента України  Кабінету Міністрів України  мінстерств і державних комітетів України, інших підвідомчих кабінету Міністрів України органів 

Конститційного Суду України  Верховного Суду України та інших судів України  місцевих державних адміністрацій  дипломатичних представництв і консульських установ України, тощо 2) у залах де проводяться  сесії Верховної Ради України  засідання Кабінету Міністрів України  в залах судових засідань

Конституційного Суду України, Верховного Суду України та інших судів України  в приміщеннях урочистих реєстрацій народжень і шлюбів: 3) на печатках та бланках документів  Президента України  Верховної Ради України  Кабінету Міністрів України  міністрерств та держжавних комітетів

України,  Адміністрації Президента Уукраїни;  Конституційного Суду України, Верховного Суду України та інших судів України  місцевих державних адміністрацій  державних нотаріальних контор, а також підприємств, установ і організацій, яким право помішення зображення герба на печатках і бланках документів надавалось законодавством України;

4) на офіційних видання Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, конституційного та Верховного Судів України; 5) на поспортах громадян України.Г Для Державного прапору України обо'язкове підняття втановлюється:  на будинках де проходять сесії Верховної Ради Україи або сесії місцевих Рад ( на весь період сесії)  на будинках

Адміністрації Президента Украни (постійно);  на будинку Кабінету Міністрів України (постійно);  на будинках місцевих державних адміністрацій (постійно);  на будинках виконавчих комітетів місцевих Рад (постійно);  на будинках міністерств, державних комітетів і відомств, інших державних і громадських органів Української

РСР, підприємств і організацій, а також на жилих будинках у визначених законодавством святкові дні;  на будинках і засобах пересування дипломатичних представництв і консультських установ України (постійно);  на морських суднах, суднах внутрішнього плавання та інших засобах пересування, де як офіційні особи знаходяться дипломатичні представники і консули України ( за згодою зазначених осіб);  як кормовий прапор на суднах, зареєстрованих

в встановленому порядку; Для Державного гімну Української РСР, обов'язкове виконання встановлено:  на початку і по закінченню всеукраїнського радіомовлення - щоденно.  при відкритті і закритті урочистих засідань з нагоди Ддержавних св’ят  при офіційних зустрічах глав іноземних держав та інших офіційних осіб.  після привеедення до присяги

Президента України, судів Конституційного Суду України, народних депутатів  при відкриті сесії Верховної Ради України, тощо. Законодавством передбачено строгі правила викорвистання державних символів України, а саме: 1) при використанні Державного герба України обов'язкове відтворення його зображення не залежно від його розмірів, у відповідності до затвердженого кольорового або чорно-білого зображення (окремий Додаток до

Постанови Верховної Ради України "Про Державний герб України ") 2) при використанні Державного прапора - Державний прапор України і його зображення, незалежно від їхніх розмірів, завжди мають відповідати кольоровому і схематичному еталону (встановленому взірцю) 3) при використанні

Державного гімну України обов’язковим є дотримання встановленої музичної редакції (пізніше - і слів гімну). Проголосивши Державний прапор України, Державнй герб України та Державний гімн України символами державного суверенітету, держава створює (повинна створити) належну систему їхнього правового захисту. Така система мала б охплювати декілька видів відповідальності за порушення законодавства про держвні

символи, а саме: конституційно-правову відповідальність, адміністративну віповідальність та кримінальну відповідальність. В нашій країні сьогодні реально існує тільки кримінально-правова відповідальність - ст.182 (1) Кримінального кодексу України «Глум над державними символами», та робиться спроба ввести констиуційно-правову відповідальність (введення конституційного обов’язку шанувати Державні символи України - ст. 65 Конституції України).

У. Державна мова, національна грошова одиниця, столиця держава, офіційна назва та інші атрибути державності. Інститут "державної (офіційної) мови" - широко відоме явище як в науковій літературі, так і в політико-правовій практиці. Під державною (офіційною) мовою розуміють визнану законом урядову мову обов'язкову для органів законодавчої та державної виконавчої влади, судочинства, освіти тощо.

Конституційно-правове закріплення в якості державної (офіційної) мови мови більшості населення країни чи корінної нації - як правило виступає важливим етапом утвердження національної державності, стає її державним атрибутом. Ст.10 Конституції України проголошує українську мову державною мовою в Україні. Надання статусу державної мови, українській мові означає, що саме українська мова є мовою:  актів органів державної влади (всіх трьох гілок - законодавчої, виконавчої, судової)

 мовою роботи, діловодства і документації ( в т.р. і документів, що посвідчують приналежність особи до громадянства України)  мовою судочинства  мовою адміністративного і арбітражного провадження  мовою ноторіального діловодства  мовою прокурорського нагляду  мовою міжнародних договорів і угод  мовою освіти  мовою

офіційних засобів масової інформації ( державного телебачення, радіо, преси), мовою зв'язку (тошта, телеграф)  мовою офіційних назв державних та громадських органів, господарських товариств  мовою топонімів (назви населених пунктів, територіальних одиниць, вулиць, площ, річок, гір, і т.д.) Закріплення за українською мовою статусу державної мови означає також наявність в Україні державної (офіційної) політики щодо української мови, проблем

її збереження та дальшого розвитку. Так, ч.2 ст.10 Конституції України закріплює наступне положення" держава забеспечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України" . В той же самий час, публічне приниження чи зневажання, а також навмисне спотворення української мови повинно тягнути за собою відповідальність встановлену законом.

В 1989 році, тоді ще в Українській РСР, було принято Закон «Про мови в Українській РСР» багато положень якого актуальними залишаються і сьогодні. В той же час, значна частина положень Закону «Про мови в Україні» явно не відповідать вимогам часу і чекають на своє оновлення законодавцем. Фактична відсутність закону про статус української мови як державної приводить до того, що положення

ст.10 Конституції України часто не виконуються, або трактуються не користь статусу укаїнської мови як державної. Саме тому дана проблема стала предметом розгляду справи у Конституційному Суді України 14 грудня 1999 року - засідання (назва справа - « справа за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування

та використання її у навчальному процесі в навчальних заклад ах України), скорочена - справа про застосування української мови) Офіціною підставою для розгляду даної справи (як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України) є практична необхідність в офіційній інтерпретації положень статті 10 Конституції України щодо обов'язковості застосування української мови

органами державної влади, їх посадовими особами, а також у навчальному процесі в навчальних закладах України. Розглянувши дану справу, Конституційний Суд України вирішив: 1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна

є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої

влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України. 2. Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-

технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова. У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п'ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин. Важливим атрибутом державності будь-якої держави -

є столиця держави. Цікавим є походження українського слова "столиця", яке своїми коріннями сягає перших етапів національного державотвореня. Слово "столиця" походить від староукраїнського словосполучення "стольний город". В Київській Русі говорили, що великий князь сидить на столі (пізніше на пристолі). Місто в якому знаходився стіл (престол - трон ) великого князя називали стольним містом або столицею.

На відомих срібних монетах київського князя Володимира Великого написано "Володимир на столі, а се його срібло" - т.б. "Володимир на престолі (троні), а срібло є грошима (монетою) князя." В різні періоди національної історії столиця українських держав перебувала в різних містах - Києві, Галичі, Володимирі (Володимирі-Волинському),

Чигирині, Батурині, Глухові, Львові, Станіславові (тапер Івано-Франківську), Камінці-Подільському, Хусті і т.д. Столиця держави - це, як правило, головне місто держави, його економічний, культурний, істричний та політико-адміністративний центр. Надання тому чи іншому місту статусу столиці держави означає, що саме в цьому місті :  знаходяться

і працюють вищі органи держави - парламент, Голова держави, уряд,  саме в цьому вищі судові інстанції  саме в цьому місті перебувають акредетовані в державі іноземні посли, тощо Все це вимагає спеціального правового статусу даного міста, статусу - який би дозволив не тільки якомога ефективніше організувати в першу чергу роботу вищих державних органів і посадових осіб, іноземних посольств, а й забеспечечи

їм надійну (при потребі) охорону. Частина 6 ст.20 Конституції України визначає місто Київ столицею України, а ч.3 ст.133 Конституції України говорить , що м.Київ має спеціальний статус визначений окремим законом. В зв’язку з цим, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Детальніше, про цей закон ми поговоримо в лекції присвяченій питанням територіального устрою України. Атрибутом державності є також і національна грошова одиниця . Конститцією України 1996 року затверджено назву грошової одиниці України - гривня . Назву для національної грошової одиниці запозичено із грошової системи староукраїнської держави (Київської

Русі). Саме гривня була найбільш поширеною грошовою (лічильною) одиницею у ранній період розвитку Київьскої держави. Гривня поділялась на куни ( одни із відомих варіантів) і важила приблизно 50 грам срібла. В період існування Української Народної Республіки (Закон УНР від 1 березня 1918 року) гривня була оголошена офіційною валютною одиницею; розміноою монетою в

УНР був «шаг», що дорівнювала 1/100 гривні. Розмінною монетою в сучасній фінансовій сиитемі України визначено «копійку». В Україні створена своя грошова система за якою 100 копійок = 1 гривні. Забеспечення стабільності національної грошової одиниці ( гривні ) Конституція України визначає основною функцією Національного банку України. Грошові знаки (100, 50, 20, 10, 5, 2, і 1 грявня) та розмінні монети (копійки) виготовляються

на спеціальній державно-банкностій фабриці та монетному дворі.