Вступ
За підрахунками фахівців обсяг знань на межі ХХ – ХХІ ст.ст. збільшився в 15-25 разів, а в останній третині ХХ століття інтенсифікація цього процесу призвела в порівнянні з попереднім періодом до збільшення більш ніж у 150 разів, що вплинуло на один з основних принципів традиційного методу навчання — стабільність, тобто його зміст повинний бути таким же динамічним, як наука, виробництво і система управління. Тому перед навчанням, поряд з передачею стабільної системи знань висувається задача учити мислити і самостійно здобувати знання. Однією з найважливіших задач навчання стає розвиток логіки мислення, уміння послуговуватися загальними методологічними принципами. Важливо не просто вивчити основні дефініції, стандартні формули, положення, а вміти користуватися знаннями і засвоєними принципами. Необхідно формувати в процесі навчання здатність до самоосвіти — без цього не можна мислити сучасну освіту.
Вимоги сьогоднішнього дня в підготовці фахівця, а також аналіз накопиченого у вітчизняних і закордонних вузах досвіду представляє можливість обґрунтування концептуальної моделі сучасної вітчизняної вищої освіти. Необхідність такої концепції зумовлена соціально-економічними явищами, що відбуваються в суспільстві: посиленням демократичних тенденцій і підвищенням ролі загальнолюдських цінностей, розвитком інтеграційних процесів у науці, освіті, становленням ринкових відносин, розвитком національної культури.
Підвищення ролі вузів у науково-освітньому і соціокультурному значенні, необхідність їх перетворення на регіональні науково-учбово-виробничі комплекси вимагають створення нової, системної концепції освіти. У її центрі винна стояти вільна, соціально активна, творча і духовна особистість студента, чия підготовка повинна бути адекватною змісту і способам реалізації майбутньої професійної діяльності.
1. Нова сучасна концепція професійно-орієнтованої освіти
Потреба в новій концепції професійно-орієнтованої освіти пов'язана також з наявністю істотних недоліків у системі вищого і, зокрема, академічної освіти, яка ще знаходиться під впливом суб'єктивізму і командно-адміністративного стилеві управління. Невисокий рівень саморегуляції діяльності студентів і мотивації до оволодіння основами майбутньої професійної діяльності, слабкий розвиток їх пізнавальних потреб, індивідуального творчого потенціалу є підтвердженням того, що людина і його особистість ще не поставлені в центр системи вищої освіти.
Сучасна концепція вищих професійних закладів повинна бути створена з урахуванням історичних уроків розвитку вітчизняної системи і закордонного досвіду професійної підготовки фахівців, на основі результатів творчих пошуків педагогічних колективів і окремих вчених України. В умовах сучасного осмислення і підходу, вища професійна освіта розглядається в трьох взаємозалежних аспектах: змісту, функціонування і розвитку. Згідно цьому, вона являє собою не статичну, а що розвивається і систему, яка саморозвивається.
Сучасна освіта — це система професійної підготовки різних спеціальностей і профілів, що характеризується фундаментальністю, універсальністю, гуманітарною і науково-дослідною спрямованістю. Ця система припускає орієнтацію студентів факультетів (відділень, спеціалізацій) на освоєння загальнотеоретичних, спеціальних, психологічних знань, придбання науково-дослідних і практичних навичок і умінь для того, щоб творчо оперувати ними при рішенні проблемних задач.
2. Основні принципи сучасної освіти
Сучасна освіта у вищій школі спирається на ряд основних принципів, обумовлених вимогами до підготовки фахівців. Серед них необхідно виділити такі:
— Фундаментальність, що виявляє собі в ході впровадження в навчальний процес теорії високого ступеня спільності, що має підвищену інформаційну ємність і універсальну застосовність. Фундаментальність означає глибоке засвоєння наукових основ професійної діяльності в сполученні з практичним оволодінням нею, формуванням системи загальнонаукових теоретичних знань, способів діяльності.
— Інтегрованість, що визначається в органічному зв'язку і взаємопроникненні елементів теоретичної, науково-дослідної, практичної підготовки студентів. Сучасний рівень науки формує зміст загальнотеоретичної, спеціальної, психолого-педагогічної підготовки фахівця, а професійна практика задає основні параметри моделі діяльності майбутнього фахівця конкретного профілю. Інтеграція вищої освіти — це перехід від аналітичного підходу у викладанні кожної навчальної дисципліни до синтезуючого, заснованому на міждисциплінарних цілемотиваційних, змістовних, процесуальних і методичних функціональних зв'язках усіх наук, які вивчаються у вузі.
— Універсалізація, спрямована на формування в студентів різносторонніх педагогічних знань і способів діяльності, професійних і особистісних якостей на основі взаємодії і гармонізації властивостей шкільної з елементами університетської педагогічної освіти: змісту, структури, функцій. Універсалізація виявляється в системному характері діяльності викладачів і студентів, теоретичних і практичних занять, навчальної, наукової і практичної роботи, навчально-методичних, технічних засобів і технологій навчання.
— Професіоналізація — послідовність загальної спрямованості всієї навчально-виховної, науково-дослідної діяльності студентів і викладачів на вивчення дисциплін загальнонаукового, спеціального і професійного циклів у контексті майбутньої професії. Професіоналізація припускає створення позитивного ставлення до процесу підготовки педагога в університеті, а також врахування тенденцій системи середньої, середньо-спеціальної і вищої освіти і випереджальний характер розвитку професійної освіти у вузі.
— Інтелектуалізація, що сполучує спеціальну професійну підготовку фахівця з розвитком його кругозору, морально-естетичної і професійної культури, формуванням систем діяльнісного підходу до оволодіння окремими, міжпредметними й узагальненими знаннями, уміннями, навичками. Інтелектуалізація підготовки фахівця у вузі забезпечується вивченням загальнотеоретичних і соціокультурних дисциплін, матеріальної і духовної культури, розвитку соціально-економічних, освітніх систем, внеску в розвиток цих систем видатних учених свого часу. У ході засвоєння інформації, характерної для вищої освіти, у студентів формуються способи евристичних і проблемно-пошукових дій, прийоми і методи розумової і практичної діяльності, що впливають на вироблення системного стилю мислення, цілісного світогляду.
— Безперервність освіти, що зв'язана з оптимальним задоволенням реальних потреб майбутніх фахівців у спеціалізації, здійснюваної в ході практичної діяльності, стажування, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип припускає послідовність вузівської освіти з попередніми її етапами, багаторівневість самого процесу вищої освіти, безперервність постійного професійного вдосконалювання студента і спрямованість до своєї майбутньої життєдіяльності, високий рівень сформованості умінь самостійно учитися.
— Індивідуалізація і диференціація, що забезпечують індивідуально-творчий підхід до навчання студентів, що враховує аспекти індивідуальних особливостей учнів, повний розвиток їх особистісних і професійних інтересів, потреб, здібностей і можливостей. Сучасна освіта повинна ґрунтуватися на предметній системі навчання, що надає студентам можливість складати індивідуальний навчальний план відповідно до обраної програми навчання.
— Інноваційність, що виявляється у варіативності, динамічності змісту, форм, методів і технологій підготовки студентів до різних видів педагогічної роботи в середніх, середньо-спеціальних і вищих навчальних заставах. Інноваційний характер освіти в сучасному вузі формує світогляд фахівців, в основі якого лежить здатність і можливість творчого перетворення соціальної дійсності, проектування, організації і здійснення професійної діяльності, що припускає інваріантість розв'язання задач, багатокритеріальність контролеві й оцінки досягнутих результатів.
— Національно-регіональний підхід, спрямований на задоволення вузами соціального замовлення в підготовці викладачів різних спеціальностей, необхідних навчальним закладам регіону, країни. Цей принцип враховує соціальні, економічні, культурні умови розвитку професійної освіти і припускає органічний зв'язок навчально-виховного процесу з загальнолюдською і національною історією, культурою, ментальністю, традиціями народів України, її регіонів.
Сучасна професійна освіта здійснюється у вузах різного типу. Це університети, академії, інститути, факультети, відділення і спеціалізації, що історично склалися в Україні, а також підсистему підготовки фахівців з ученими ступенями в професійних областях, форми підвищення педагогічної кваліфікації в післявузівський період. До системи спеціального професійної освіти також входять технікуми, коледжі, училища, що функціонують при вузах і взаємодіючі з ними на договірній основі. Форми вищої освіти можуть розвиватися на державній, муніципальній, комерційній основі, підрозділяючи на очну, заочну, вечірню, екстернат тощо.
3. Визначення профілю фахівця
Інтенсивний розвиток сучасної професійної сфери викликає зміни у вимогах до фахівців у видах кваліфікаційної діяльності і профілю фахівця. Для одних студентів властиве тяжіння до визначеного виду діяльності. Інші в ході навчальної педагогічної практики і, особливо, у процесі своєї діяльності після закінчення вузу прагнуть до подолання твердого поділу професійної праці на види, роблять їх усі більш взаємодоповнюючими. Для них є характерним сполучення усіх видів в органічно-цілісну систему.
Таким чином, ще одним структурним компонентом системи вищої освіти є визначення профілю фахівця, його індивідуальної концепції професійного розвитку. Профіль фахівця визначається безпосереднім контактом студентів IV-V курсів з формами конкретної трудової діяльності, де вони проходили професійну практику й у майбутньому мають намір працювати. Профіль залежить від професійних функцій, які виконуються майбутнім фахівцем і інтенсивністю відтворення необхідного обсягу знань.
Фахівець вузького профілю зобов'язаний володіти системою фундаментальних спеціальних, знань, умінь, способів дій, необхідних для виконання функцій визначеної сфери діяльності. Особиста концепція професіоналізму студента — повинна бути спрямована на розвиток професійних здібностей і готовності до творчого рішення професійних задач.
Фахівець комплексного профілю — має системні знання і поліфункціональну діяльність. Випускник вузові, академії, який виконав індивідуальний план з рядові додаткових спецкурсів і спецсемінарів, отримує професійну підготовку, необхідну йому для вирішення комплексові задач у широкій сфері професійної діяльності.
Фахівець інтегративного профілю — підготовлений до універсально-функціональної діяльності має універсально-синтетичні знання. Головною властивістю професійної діяльності фахівця інтегративного профілю є володіння кількома видами діяльності, характерними для взаємодії спеціалістів з цілісною професійною системою. За період навчання у вузі студент реалізує свої індивідуальні можливості і здібності в поєднанні предметних, дослідницьких, організаційних видів діяльності в єдину, орієнтовану на кінцевий результат. Майбутній фахівець інтегративного профілю повинний бути готовий до виконання своїх функціональних обов'язків на всіх стадіях професійного процесу — діагностичного, проектувального, організаційного, формуючого, контрольно-перевірочного, інтерпретаційного.
Два типи фахівців — комплексного і інтегративного профілю являють собою підтипи фахівця широкого профілю, найбільш характерного для сучасної вищої освіти. Така гнучка система вищої освіти дозволяє формувати в студентів комплекс еталонів і норм професійної діяльності. Разом з тим, майбутній фахівець опановує той досвід, що співзвучний його особистісним цілям, задачам і є основою будівництва професійної перспективи.
Модель сучасної вищої освіти також передбачає три рівні підготовки фахівців:
I рівень – загально-предметно-гуманітарна освіта (базова освіта): єдина фундаментальна, гуманітарна і предметна підготовка, необхідна студентові, незалежно від конкретної спеціальності, орієнтована на загальнонаукову і функціональну технологічну підготовку.
II рівень — професійна освіта (підготовка бакалаврів): комплекс загальнонаукової, спеціальної, культурологічної підготовки студентів, орієнтованої на фундаментальну-технологічну підготовку, формування компетентних фахівців у широкій області професійних знань.
III рівень — проектована професійна освіта (підготовка фахівців, магістрів і кандидатів наук), право отримання якої дається на конкурсній основі, в умовах комплексного, орієнтованого на індивідуально-творче формування особистості конкурентноздатного спеціаліста широкого і інтегративного профілю.
Висновки
Вища освіта в даний час — це система багаторівнева, що включає безупинну підготовку бакалаврів, фахівців і магістрів. Умови вищої освіти дозволяють вести перепідготовку кадрів, а також підвищення їхньої кваліфікації. З визначеним ступенем умовності можна говорити і про підготовку науково-дослідницьких і педагогічних кадрів визначених галузей, що передбачено програмами магістерської підготовки й аспірантурою.
Вища освіта є системою, яка, з одного боку, відповідає на споживи і запити студентів у їх особистісному і професійному становленні, з іншого боку — задовольняє соціальне замовлення в підготовці фахівців для різних схем виробничого, соціального і культурного життя сучасного суспільства. У цьому зв'язку основні цілі вищого професійної освіти отримують подвійну орієнтацію:
Метою студентів є пізнавальна діяльність, інтелектуальний й емоційний розвиток, що сприяє формуванню особистісно-спрямованих і індивідуальних якостей, що відповідають їх здібностям, інтересам, потребам у рівні освіти.
Метою сучасного вузу є забезпечення високого рівня загальнонаукового, спеціального і професійного індивідуально-творчого розвитку студента, що опановує основами професії, загальної культури, що дозволяють виявити їх у конкретній діяльності і процесі безупинної самоосвіти.
Інтегративним результатом вищої освіти є вільна, соціально активна, творча і духовна особистість компетентного фахівця з вираженою професійною і науково-дослідною спрямованістю, здатна адаптуватися до різноманітних видів діяльності в мінливих соціально-економічних умовах.
Список використаних джерел
Алексюк А.Н. Навчальний посібник для університетів.- К.: Вища школа,1985.-с.112.
Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998. – с.436 .
Калініченко Н.П. Антологія педагогічної думки.- М.: Педагогіка, 1988.-с.640.
Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Теорія і історія. – К.: Вища школа, 1995.-с.237.
Давидов В.В. Теорія розвиваючої освіти. М.: Вища школа, 1996. с.376.
Деркач А.А., Семенов І.Н. Основи загальної і прикладної акмеології. — М.: 1995.